Professional Documents
Culture Documents
Всесвітня історія 11 клас
Всесвітня історія 11 клас
Тема № 1.
Країни Центральної та Східної Європи в умовах 20-х – 1930-х рр..
Тема № 2.
Країни Сходу та латинської Америки.
Тема № 3.
Міжнародні відносини 1930 –х рр.. Назрівання Другої світової війни.
Тема № 4
Розвиток культури у перші десятиліття XX ст.
Тема № 6.
США та Канада у 1945 – на початку XXI ст.
Вивчення матеріалу.
Тема № 1
До початку промислової революції країни світу відрізнялися одна від одної політичним
устроєм, соціальною структурою, духовними цінностями тощо.
В останній третині ХІХ ст. у світовому господарстві відбулися чергові зміни. Завершивши
промисловий переворот і захистивши внутрішні ринки протекціоністськими митами,
значних успіхів у індустріалізації економіки досягли Німеччина і США. У 1871-1913 рр.
обсяг промислового виробництва США зріс у 9 разів, Німеччини - у 6, Франції -у 3 рази, а
Англії - лише у 2,2 раза. Внаслідок цього частка США у світовому промисловому
виробництві збільшилась з 23 % у 1870 р. до 36 % у 1913 р., а Німеччини, відповідно, з 13
до 16 %. Разом із Францією (6 %), Англією (10 %), Росією (4 %) ці країни напередодні
Першої світової війни виробляли майже три чверті промислової продукції світу.
Отримайте з додаткових джерел відомості про діяльність цих установ та їхню подальшу
долю.
Купуючи акції і вкладаючи таким чином вільні кошти в корпорації, дрібні власники не
брали безпосередньої участі у їх роботі, несли обмежену відповідальність по боргах
компаній, що стимулювало їх інвестиції у ризиковані, але прибуткові комерційні проекти.
Фінансування
Активну роль в утворенні великих акціонерних компаній і розвитку зв'язків між ними
відігравали банки, що самі перетворювалися на могутні корпорації. Вони не лише
заохочували пільговими кредитами утворення великих корпорацій, але й виступали
центральними конторами концернів і холдингів.
ДОКУМЕНТИ СВІДЧАТЬ
Це найнудніша робота у світі... У ній немає ніяких змін, вона нас виснажує. Вона викликає
в нас сильну стомленість. Вона уповільнює наші думки. Тут не потрібно думати... Ви
просто робите це й робите. Ви це витримуєте заради грошей. Ось за що нам платять - за
те, щоб ми терпіли нудність цього... Форд бачить вас скоріше як механізм, ніж людину.
Прочитайте обидва документи. Які позитивні, і які негативні наслідки мало впровадження
поточного виробництва і конвейєрного збирання?
Домашнє завдання:
Яким чином нові явища в економіці вплинули на зміни в соціальній структурі суспільства?
Які соціальні групи втрачали свій вплив у нових економічних умовах, а які здобували?
На Різдво 1918 року у Варшаві ходив жарт: «Яка країна найбільша в Європі?» —
«Польща. Бо вона не має кордонів ні на Сході, ні на Заході, ні на Півночі». В кожному
жарті є частка правди. Щойно виникнувши, польська держава відразу ж в’язалася в цілу
низку збройних конфліктів: з німцями — за Познань і Верхню Сілезію, з чехами — за
Тешинську Сілезію, з українцями — за Львів і усю Східну Галичину, з литовцями — за
Вільнюс, з більшовиками — за Волинь і Білорусь.
У січні 1919 р. було проведено вибори до Установчого сейму, на яких більшість здобули
ендеки. Пілсудський залишився "вождем держави", та його роль обмежувалася
конституційними законами.
Кордони Другої Речі Посполитої були визначенні в 1922, у результаті поділів Німецької,
Австро-Угорської та Російської імперії, а також воєн з Західно-Українською Народною
Республікою та Радянською Росією.
У 1921 р. була ухвалена конституція Польської Республіки. Згідно з нею Польща ставала
парламентською республікою. Повноваження президента, що обирався парламентом на 7
років, стали обмеженими. Узаконювалося привілейоване становище католицької церкви.
Уряд взяв курс на економічне зростання шляхом надання вигідних кредитів. Нова
політика сприяла росту економічного життя, але повна відсутність цільного внутрішнього
ринку, розруха після війни, блокада з боку Німеччини, неповернення банківських кредитів
призвело до інфляції і знецінення польської грошової одиниці марки.
Домашнє завдання:
Запам’ятайте дати:
До 1918 р. спільної незалежної держави чехів і словаків не існувало. Напередодні Першої
світової війни обидва ці народи входили до складу Австро-Угорської імперії. Воєнні
поразки монархії значно активізували зусилля чехів і словаків у боротьбі за незалежність.
Для узгодження дій було створено два керівні центри: Національний чехословацький
комітет у Празі та Чеський національний комітет у Парижі. Саме зусиллями паризького
комітету, очолюваного Томашем Масариком, на території Росії з військовополонених
чехів та словаків було сформовано легіон чисельністю близько 200 тис. солдатів та
офіцерів. Цей військовий підрозділ мав увійти до складу військ держав Антанти.
28 вересня Національний комітет у Парижі проголосив себе тимчасовим урядом Чехо-
Словаччини. Главою уряду було обрано Т. Масарика.
Сформований після виборів 1921 р. коаліційний уряд Е. Бенеша зумів за короткий час
домогтися як стабілізації курсу крони, так і оздоровлення економіки в цілому. Проте
досягнуто цього було завдяки надзусиллям більшості населення. 1922 р. кабінет Е. Бенеша
був змушений подати у відставку й поступитися урядові на чолі з представником Аграрної
партії А. Швеглою. На тлі урядової кризи активізувалися радикальні політичні сили, що
вдавалися до екстремістських методів боротьби. У відповідь на це Національні збори у
березні 1923 р. прийняли закон «Про охорону республіки». Серйозну загрозу суспільній
злагоді становили фашистські групи «Чеське фашистське товариство» та «Національна
ліва», які організаційно оформилися у 1926 р. Небезпека з боку партій полягала не у їхній
чисельності (вона була незначною), а у самому факті існування організацій, побудованих
на фашистських засадах.
На міжнародній арені Чехо-Словаччина орієнтувалася на Францію. Це насамперед
зумовлювалося небезпечним сусідством з Німеччиною, яка не приховувала своїх намірів
приєднати території, населені німцями. У 1934 р. ЧСР уклала з Францією договір про
взаємодопомогу, а у травні наступного року таку ж угоду було підписано з СРСР.
Щоправда, радянські війська могли прийти на допомогу ЧСР лише через територію
Румунії у тому разі, якщо таку допомогу спочатку надасть Франція. За умов зростання
загрози з боку Німеччини Т. Масарик, а також Е. Бенеш, який став президентом у 1935 р.,
майже половину державного бюджету спрямовували на зміцнення збройних сил країни,
оснастивши їх, зокрема, найкращою, за оцінкою фахівців, стрілецькою зброєю.
Запитання до документа
Для нас це катастрофа… Я не знаю, чи одержать ваші країни вигоди від прийнятого в
Мюнхені рішення. В одному ми впевнені — ми, звичайно, не останні, після нас
постраждають інші.
'Запитання до документа
Домашнє завдання:
4. Дайте оцінку політики чехо-словацького уряду щодо національних меншин у 20-30-х рр.
Запам’ятайте дати:
Перший угорський уряд очолив граф М.Карої, який у дні революції керував
Національною радою. Економічне й політичне становище молодої республіки було
тяжким. Народне господарство зруйнувала війна, значну кількість підприємств за крили,
швидко зростала інфляція.
• було прийнято закон про свободу союзів і зборів, створення політичних організацій;
• уряд розробив проект закону про земельну реформу, на підставі якого держава могла
експропріювати (вилучити без компенсації) поміщицькі .
Після підписання перемир’я Угорщина мусила демобілізувати свої збройні сили,
залишивши тільки 8 дивізій. Її спроби зберегти за собою Словаччину, Хорватію,
Воєводину, тобто вихід до Адріатичного моря та деякі інші території, що входили до
складу угорської корони, не увінчалися успіхом. У країні поглиблювалася криза.
6 квітня 1919 р. румунські війська розпочали бойові дії з метою оволодіти територіями,що
їх обіцяли країни Антанти.
Новий уряд ("профспілковий"), де вже не було комуністів, знов очолив Пейдл. Він
ліквідував революційні трибунали, відновив поліцію і суди. До Будапешта вступили
румунські війська, які роззброїли Угорську червону армію. "
У червні 1920 р. Угорщина підписала Тріанонський мирний договір, згідно з яким вона
втрачала 77% території і 59% населення. На неї було покладено обов’язок виплачувати
репарації. Чисельність збройних сил обмежувалася 35 тис.
1. Консерватизм.
У період з 1921 р. до 1931 р. уряд Угорщини очолював граф І.Бетлен. Цей період в історії
Угорщини називають «ерою Бетлена». Він припинив терор проти учасників
революції‚ уклав угоду з соціал-демократами про легалізацію діяльності партії та про
звільнення політичних в’язнів.
Криза сільського господарства, що охопила країни східної Європи наприкінці 20-х років,
економічна криза 1929-1933 рр. завдала сильного удару угорській економіці, а надто
сільському господарству. Активізували діяльність ультраправі сили, зокрема партія
угорських фашистів на чолі з Нілаші "Схрещені стріли". У зовнішній політиці було взято
курс на зближення з Німеччиною. Відроджувалися гасла відновлення "Історичної
Угорщини" та реваншу. У 1936 р. прем’єр-міністром став граф П.Телекі, який провадив
політику зближення з Німеччиною.
Запитання до документа
Домашнє завдання:
Запам’ятайте дати:
У серпні 1916 р. Румунія, вступила в Першу світову війну. Але була слабо озброєна в
тому румунська армія відразу зазнала поразки, і 6 грудня армія Четверного союзу
вступили до Бухареста. Тільки підтримка Росії, яка спрямувала 500-тисячну армію,
врятувала Румунію від повного розгрому.
У грудні 1917 р. було підписано угоду з Німеччиною про припинення бойових дій. Цим
самим уряд виконав вимогу населення припинити війну. Румунія також добилася
виведення з її території російських військових частин.
У січні 1918 р. війська Румунії окупували територію Бессарабії під лозунгом ніби
об’єднання всіх румун, але важке становище економіки, умови мирних договорів
призвели до повної втрати урядом авторитету. Тому, він пішов на поступки населенню,а
саме було відновлено діяльність профспілок; прийнято проект аграрних реформ, який
передбачав передачу землі селянам в оренду. Ці зміни відвернули селян від агітації
комуністичних партій.
До 1927 р. було завершено аграрну реформу, внаслідок якої селяни отримали 3 млн га.
У 1934 р. Румунія почала виходити з кризи. До влади прийшли так звані "нові ліберали",
які були тісно пов’язані з фінансовими колами і королівською сім’єю. Але встановити
порядок у країні їм не вдалося. Економічна криза 1936-1937 рр. Загострювалася криза і на
виборах 1937 р. жодна з партій не набрала більшості голосів. Скориставшись такими
умовами 10 лютого 1938 р. Кароль ІІ здійснює переворот в країні. Було прийнято нову
конституцію, відповідно до якої якою король отримав всю владу, а парламент
перетворився в дорадчий підвладний орган. Головними опорами короля в його політиці
були: армія та «Залізна гвардія».
6 вересня 1940 р. під тиском Й.Антонеску Кароль ІІ був змушений зректися трону на
користь Михая. Останній же майже був відсунутий від влади. У Румунії встановилась
диктатура Антонеску.
В основі курсу політики лежала ідея “Великої Румунії”, яка базувалася на державному
централізмі, тотальному контролі над громадськістю, запереченні етнічних та
національних прав нерумунського населення країни. Відверта антиукраїнська політика
румунського уряду здійснювалася через заходи румунізації українського населення
Бессарабії та Північної Буковини. Політика румунізації здійснювалася паралельно
ліквідації попереднього територіально-адміністративного устрою в умовах надзвичайного
стану і масштабних репресій. Румунізація охопила культурно-освітні, духовні, соціально-
економічні організації і товариства. Тотальний державний тиск викликав відкриті й
приховані форми протесту і опору, зокрема в січні 1919 р. відбулося Хотинське, а в
вересні 1924 р. Татарбунарське національно-визвольні повстання.
Із середини 1930-х рр. в Румунії посилюються шовіністичні настрої, активізуються
праворадикальні політичні сили. На цьому тлі все більший наголос робився на
“націоналістичному напрямку” у внутрішній та зовнішній політиці. Українське питання
було частиною комплексу суспільно-політичних і соціально-економічних аспектів
політики унітарної конституційної монархії Румунії, яка намагалася вирішити його твердо
дотримуючись принципу моно націоналізму.
6 квітня 1941 р. Румунія вступила у Другу світову війну на боці Німеччини. 22 червня
Румунія підтримала напад на СРСР і захопила Бессарабію та Одесу.
Домашнє завдання:
Запам’ятайте дати:
Перша світова війна привела країну до гострої політичної та економічної кризи. Масового
характеру набрали виступи проти продовження війни ("жіночі бунти"). Цар Фердинанд
заміною уряду в червні 1918 р. намагався виправити становище, але марно.
У вересні 1918 р. війська Антанти прорвали фронт болгарської армії в районі Доброполе.
У її відступаючих частинах почалися стихійні виступи проти армійського командування
та уряду. Солдати захопили Головну квартиру болгарської армії (генеральний штаб) і
рушили на Софію. Повстанці підійшли до столиці та в ультимативній формі зажадали
здати Софію. Скориставшись нерішучістю повсталих, уряд стягнув віддані частини, 29
вересня уклав перемир’я з Антантою і з допомогою німецьких військ завдав поразки
повсталим у битві під Владайськом.
Попри придушення повстання, становище в країні залишалося складним. Щоб якось збити
хвилю народного невдоволення, цар пішов на деякі поступки: було введено 8-годинний
робочий день, оплачувану відпустку, скасовано податок на прибутки в умовах воєнного
часу і т. ін.
Війна дорого обійшлася країні. Загинула п`ята частина чоловічого населення віком від 20
до 50 років. Загальні втрати складали: 155 тис. загиблих, 400 тис. поранених на фронтах і
150 тис. померлих від тифу, холери, грипу цівільного населення. Країна втратила третину
національного багатства.
Після Першої світової війни політичне життя країни було надзвичайно бурхливим,
незважаючи на те, що болгарське суспільство з країн Східної Європи було досить
прогресивним, відкритим і найдемократичнішим. Болгарська еліта формувалась
переважно з числа селян і ремісників. За своїми поглядами представники болгарської
еліти були технократами. Система соціального захисту і страхування була
найпередовішою на Балканах і охоплювала всі верстви суспільства. Додатковою
гарантією соціальної стабільності було те, що селяни і частина мешканців міст були
забезпечені землею, яка знаходилась у їх власності.
У листопаді 1919 р. Болгарія підписала Нейїський мирний договір, згідно з яким вона
втрачала 1/10 території. Скорочувалася чисельність збройних сил, ліквідовувалася
загальна військова повинність.
Наприкінці 1920 р. почався процес консолідації опозиційних сил, які намагалися скинути
уряд. Починаючи з 1922 р. реформи і експерименти починають давати збої. Росте число
невдоволених, особливо мешканців міст. Улітку 1922 р. праві та центриські партії
утворили Демократичну злагоду. Ці сили спиралися на підтримку царя, який був
майстром політичних інтриг. В опозицію стала і БКП ("тісняки"), що вважала
Стамболійського «болгарським Керенським».
У січні 1926 р. сталася зміна уряду. Його очолив Андрей Ляпчев, представник
Демократичної злагоди. Новий уряд пом’якшив репресії, оголосив амністію. Було
дозволено діяльність політичних партій і організацій. Цанком став в опозицію до нового
уряду (він критикував його за м`якість), а в 30-40-і роки став відвертим фашистом з
обмеженою кількістю прихильників.
Економічна криза охопила Болгарію в 1928 і тривала до 1934 рр. захопивши всі галузі
болгарської економіки. Кількість безробітних сягнула 200 тис. Різко погіршилося
матеріальне становище населення. На початок 1934 р. національний доход країни складав
61,4% проти 1929 р. (хоча порівняно з сусідніми державами глибина падіння виробництва
була значно меншою).
У травні 1934 р. виникла урядова криза, з якої вирішили скористатися НСР і "Звено" і які
19 травня 1934 р. здійснили державний переворот. На чолі уряду став Кімон Георгієв.
Переворот був ретельно підготовлений, бездоганно виконаниий, але заколотники не мали
чіткої подальшої мети. Їх прагнення «відродження» країни шляхом «очищення» і
«раціоналізації» всіх інституцій і життєвого укладу, були не зрозумілі для народу.
Відповідно уряд Георгієва не мав соціальної опори. Цим скористався цар Борис ІІІ, який
був хитрим і спритним політиком. Своєю поведінкою він вдавав, що політика його не
цікавить; єдиним предметом його захоплення є паровози, яких він колекціонував. Цар
поступово усунув молодих і недосвідчених політиків, відкинув їх соціально-економічні
починання, проте залишив їх авторитарні методи управління. У країні було скасовано
конституцію, розпущено Народні збори, заборонено партії та профспілки.
Документи, матеріали
"Ми не бажаємо поховати цей устрій, але ми й не бажаємо залишати його з тими
виразками, з тими хибами, з якими ми бачимо його тепер… Ми за приватну власність,
але ми не за паразитичну приватну власність. Ми хочемо знищити те, що складає ваду цієї
власності… Цей соціальний лад треба перевлаштувати, не знищуючи його. Ми його
перевлаштуємо, ми прагнемо його змінити".
Питання до документа
Домашнє завдання:
Запам’ятайте дати:
6 жовтня 1918 р. було скликано Народне віче словенців, сербів і хорватів у Загребі, яке
29 жовтня урочисто проголосило об'єднання цих народів у єдину державу. Тим часом
Народна скупщина Чорногорії у місті Подгориця проголосила об'єднання Чорногорії з
Сербією під егідою Карагеоргієвичів. На порядок денний постало питання про злиття в
одне державне утворення Королівства Сербії й Чорногорії та сербсько-словено-
хорватської держави. У результаті переговорів між ними 1 грудня 1918 р. було
проголошено Королівство сербів, хорватів і словенців (КСХС). Правлячою династією
визнавалися Карагеоргієвичі.
Внаслідок переговорів між делегацією Народного віча та урядом Сербії 1 грудня 1918 р.
було підписано угоду про створення єдиної південнослов’янської держави — Королівства
сербів, хорватів і словенців (Королівства СХС). До його складу згодом увійшла
Чорногорія
Отже, було закріплено унітарний устрій Королівства СХС. Домінуюче становище у країні
здобула сербська еліта, яка зайняла майже всі адміністративні посади в країні.
Із жовтня 1929 р. країна офіційно стала називатися Югославією, а етнічні назви областей
було замінено новими, пов'язаними з назвами річок. Александр ще більше ускладнив
національну напругу в королівстві, перекроївши у черговий раз кордони адміністративних
одиниць, причому так, що відтепер у кожній з 9-ти провінцій більшість виборців
становили серби. Для придушення опозиційних виступів було створено Державний суд
захисту держави.
Візит-відповідь Александра до Франції розпочався 9 жовтня 1934 р. Але того дня 37-
річний македонський професійний терорист Величко Георгієв застрелив короля і поранив
Л. Варту й генерала Жоржа на марсельській набережній. Французький міністр невдовзі
помер у лікарні. Терориста ж було затоптано натовпом, що зібрався привітати
югославського короля.
У відповідь на підписання 5 квітня 1941 р. пакту про ненапад з СРСР наступного дня
Німеччина вчинила агресію проти Югославії. Молодий король Петр II Карагеоргієвич,
який, не чекаючи настання повноліття, узяв на себе відповідальність за долю країни,
змушений був 15 квітня емігрувати спочатку до Греції, а потім до Єгипту. Згодом він
перебрався до Лондона. 17 квітня Югославію було окуповано нацистськими військами.
Документи, матеріали
Запитання до документа
Домашнє завдання:
Запам’ятайте дати:
Тема № 2
Головний тягар труднощів, пов'язаний з повоєнним періодом, ліг на плечі уряду прем'єр-
міністра Такаші Хари (1856-1921). Найперше, він поставив собі за мету позбавити впливу
олігархів, які надмірно посилились в епоху «реставрації Мейдзі», і зміцнити роль
політичних партій у суспільному житті. Т. Хара виявився неперевершеним майстром
партійного будівництва й знавцем бюрократичного партійного механізму, зумів
заручитися заступництвом впливових японських бізнесменів. Незважаючи на
несприятливі внутрішні й зовнішні чинники, Т. Харі вдалося стабілізувати економіку,
демократизувати суспільство, забезпечити розквіт інтелектуального й мистецького життя.
Мілітаризація в 30-х рр. політичного клімату досягла кульмінації в 1936 р. під час так
званого інциденту 26 березня. Цього дня група молодих офіцерів здійснила спробу
знищити у повному складі урядовий кабінет і захопити владу в країні. Заколот було
придушено, але відтепер у Японії постав могутній блок цивільної влади з вищим
армійським командуванням. Це були люди, які мали підтримку бізнесових кіл, впливових
засобів масової інформації, чиновників. Вони готували націю до експансії в Азію і до
тотальної (загальної) війни проти Заходу, свідченням чому став вихід Японії з Ліги Націй
та агресивні акції на міжнародній арені.
Документи, матеріали
(Витяг)
Стаття 12. … Виборці, які не мають основної умови — цензу осідлості … не можуть бути
зареєстровані у списку виборців.
Стаття 68. Необхідно, щоб особа, яка висуває свою кандидатуру або кандидатуру іншої
особи, внесла 2000 єн за кожного кандидата або цінні державні папери тієї ж вартості.
Стаття 69. Обраними вважаються особи, які отримали найбільшу кількість дійсних
голосів.
Стаття 78. Строк повноважень депутатів — 4 роки починаючи від дня загальних виборів.
Стаття 124. Особи, які збирають юрби народу з питань виборів або демонструють загони,
або використовують вогні й смолоскипи, або калатають у дзвони та б’ють у барабани, або
застосовують прапори чи інші види значків, або здійснюють інші надихаючі дії та,
отримавши заборону поліцейського чину, не підкоряться його наказові, підлягають
тюремному ув’язненню терміном на 6 місяців або штрафові до 300 єн.
Запитання до документа
Запитання до документа
Домашнє завдання:
5. Доведіть, що в 30-ті рр. посилилася роль армії в політичному житті Японії. Які
наслідки цього процесу?
Запам’ятайте дати:
Перша світова війна, що тоді палала у світі, безпосередньо не втягла у свій вир Китай,
проте наклала на нього відбиток. Центральна влада в республіці була досить слабкою,
натомість на місцевому рівні усім заправляли тамтешні воєначальники.
Подією, яка спричинила нову потужну хвилю національного руху в Китаї, стало рішення
Паризької мирної конференції про передачу колишньої німецької орендної території -
півострова Шаньдун під управління Японії. 4 травня 1919 р. пекінські студенти вийшли на
демонстрацію під гаслами збереження Шаньдуня за Китаєм, звільнення із займаних посад
про японських чиновників, бойкоту японських товарів.
Виступ, який за датою початку отримав назву «Рух 4-го травня», тривав понад два
місяці. Поліція неодноразово розганяла демонстрантів, лави яких поповнили учні,
ремісники, робітники, дрібні й середні підприємці, китайська інтелігенція. Організаторів
та активістів було заарештовано, але це лише згуртувало учасників акції протесту.
Урешті-решт, китайська делегація в Парижі відмовилась підписати Версальський договір,
заарештованих студентів було випущено на волю, а скомпрометованих чиновників
звільнено.
«Рух 4-го травня» також пожвавив партійне життя в Китаї. Сунь Ятсен перебудував
Гоміндан за ленінськими рецептами створення централізованої організації з жорсткою
дисципліною, отримавши у цій справі підтримку з боку Комуністичного Інтернаціоналу.
Лідер Гоміндану прихильно поставився до створення в 1921 р. Комуністичної партії
Китаю (КПК), вбачаючи в ній політичного союзника. Союз китайських комуністів і
соціал-демократичного Гоміндану відіграв важливу роль в об'єднанні патріотичних сил
Китаю довкола ідеї національного суверенітету. На початку 1924 р. відбулося
об'єднання комуністів і гомінданівців у єдиний фронт боротьби за об'єднання країни і
звільнення її від японського впливу. У липні 1925 р. в м. Гуанчжоу постав Національний
уряд Китаю, а головнокомандувачем НРА було призначено Чан Кайші.
Ще за життя Сунь Ятсена на провідні ролі в Гоміндані висунувся Чан Кайші. Саме йому
китайський лідер доручив очолити делегацію Гоміндану, що у вересні-листопаді 1923 р.
відвідала Радянський Союз. З огляду на те, що В. Ленін на той час уже був смертельно
хворим, китайських посланців приймали Л. Троцький, М. Калінін та інші поважні
радянські посадовці. Найбільше при відвіданні Москви, Петрограда й Кронштадта
китайців цікавили питан ня організації Червоної армії
Початок сходження Чан Кайші на верхівку влади і слави був вражаючим. Коли наприкінці
травня 1925 р. поліція розстріляла мирну демонстрацію в Шанхаї, Національний уряд
розпочав збройну боротьбу за об'єднання країни. Значну роль у вишколі НРА відіграли
радянські військові радники в Китаї. Зокрема, майбутній радянський маршал Василь
Блюхер узяв участь у розробці оперативного військового плану Північного походу НРА
1926-1928 рр.
Чисельність НРА стрімко зростала (у 1928 р. вона становила 600 тис), але її бойовий дух
залишався невисоким. Більшість особового складу над усе дбала про власну вигоду;
процвітали корупція та прагнення до наживи, армія мала дуже слабке управління.
Попри все, в очах китайців Чан Кайші був героєм, йому приписувалася виняткова
особиста роль в успіхові Північного походу. Незадовго до цього перевороту Й. Сталін
надіслав Чан Кайші своє фото з дарчим надписом, про що потім волів ніколи не згадувати.
Після успішного завершення Північного походу більша частина Китаю була об'єднана, але
тепер розпочалася громадянська війна між Гомінданом і комуністами, які єдині з
політичних сил країни не визнали Національного уряду Чан Кайші. Після влаштованої
Гомінданом у 1927 р. чистки серед комуністів, КПК намагалася підняти на повстання
селян Хунаня та Цзянси. Але селянське повстання під назвою «Осінній врожай» у 1928 р.
зазнало поразки, поклавши початок партизанській селянській війні.
Нині Японія зажадала на мирній конференції відторгнення Циндао і права контролю над
Шаньдунем і досягла в цьому успіху. Її перемога — це наша поразка. Передача Японії
прав у Шаньдуні підриває суверенітет Китаю, що веде країну до загибелі. Тому ми,
студенти, організовано прямуємо до іноземних посольств, щоб зажадати від усіх країн
підтримки, справедливості. Ми сподіваємося, що робітники, торговці та інші верстви
населення піднімуться і вживатимуть заходів до скликання Національних зборів, захисту
національного суверенітету й покарання національних зрадників, бо від цього залежить
існування Китаю або його загибель. Усі співвітчизники нині повинні засвоїти ту істину,
що не можна припустити, аби народ схилив голову. Країна в небезпеці! Співвітчизники,
піднімайтеся!
Запитання до документа
"Тепер ми повинні твердо встановити напрям наших зов нішніх відносин. Нині
консульства радянської Росії повсюди є органами комуністичної партії. Моя позиція
зводиться ось до чого: на майбутнє до завершення успіхів національного руху необхідно
розірвати дипломатичні відносини з СРСР і відновити їх лише після успіху нашої справи в
Китаї… Якщо раніше ми стояли за союз з СРСР, то нині — є противниками такого союзу.
Моє переконання полягає в тому, що ми повинні не тільки розірвати з СРСР, а й
об’єднатися з іншими державами в боротьбі проти комуністичних партій… Гуандунський
переворот — лише початок… Усі кола китайського суспільства повинні об’єднатися для
скинення комунізму".
Запитання до документа
Запитання і завдання
4. Як можна оцінити події в Китаї 1925-1927 рр.? Чому саме так?
5. Охарактеризуйте політику стосовно комуністів, яку проводив Чан Кайші в період
свого правління.
Запам’ятайте дати:
Перша світова війна породила в душах індійців суперечливі почуття. З одного боку,
чимало з них симпатизували Німеччині та її союзникам - ворогам британських
колонізаторів. Інші свідомо стали на бік Великої Британії, покладаючи надії на те, що
заслуги Індії у війні будуть належно оцінені Лондоном і країні буде надано незалежність.
Напередодні війни Індійська армія зазнала чергової реорганізації і в ній з'явилося більше
індійських офіцерів. У роки Першої світової війни індійські полки брали участь у боях на
Західному фронті, а також служили в Месопотамії, Палестині та Єгипті; Велика Британія
активно використовувала індійську сировину для потреб військового виробництва.
Індійський національний рух мав особливість, який вирізняв його з-поміж подібних
рухів, зокрема й східних країн. Він не поєднувався з соціальним, власне селянським,
рухом. Ця особливість була зумовлена тим, що в Індії заможні верстви були зацікавлені не
стільки у налагодженні сільськогосподарського виробництва, скільки у надбанні
земельної власності. Індійська еліта віддавала перевагу надійним доходам від здачі землі в
оренду.
Зміна настроїв у Індії не залишилась непоміченою в Британії. Вона, яка в усі часи
славилася вмінням «випускати пар» напруги і не доводити справу до конфлікту з будь-
якою зі своїх колоній, була вкрай стурбована наростанням національного руху в Індії.
Компромісом убачався з Лондона парламентський акт 1919 р., прийнятий з метою
умиротворення індійського націоналізму й упередження вірогідності здобуття Індією
незалежності.
Після того як у 1920 р. ІНК очолив М. Ґанді, Конгрес значно активізував свою
діяльність. У 1920-1921 рр. Індією прокотилася хвиля першої кампанії громадянської
непокори, наслідком якої стало запровадження в 1921 р. місцевого самоврядування в Індії.
Коли учасники маршу досягли урядових соляних складів, М. Ґанді підібрав грудку солі,
що символізувало успішне завершення акції. Самого М. Ґанді було заарештовано й кинуто
до в'язниці. У наступні місяці така ж доля спіткала від 60 до 90 тис. інших індійців,
зокрема й лідерів ІНК. Після звільнення М. Ґанді в березні 1931 р., він закликав до нової
кампанії непокори. Його авторитет був настільки непорушним, що в Лондоні прийняли
рішення запросити його на другу конференцію «круглого столу». Поїздка М. Ґанді до
Лондона - міста його студентської юності - була дуже корисною для загально індійської
справи, адже мільйони англійців отримали з його вуст неупереджену інформацію про те,
чого ж насправді домагається Індія.
Відтак на початку серпня 1935 р. з'явився Акт про управління Індією (Конституція
Індії). На провінційних виборах, що відбулися в Індії наприкінці лютого 1937 р.,
переконливу перемогу здобув ІНК.
"Я не вірю у швидке поступування насилля до успіху. Справжнє добро ніколи не може
стати результатом неправди й насилля… Я твердо вірю в те, що свобода, завойована
кровопролиттям та обманом, — це не свобода".
(Витяг)
Про Бірму
Стаття 311.Бірма охоплює (на основі здійснення Його Величністю всіх повноважень,
якими Він наділений відносно зміни її кордонів) усі ті території, які безпосередньо перед
набуттям чинності частиною третьою цього акта входили до складу Індії як території, що
лежить на схід від Бенгала, держави Манапура, Ассама та земель племен, суміжних з
Ассамом.
Запитання до документа
1. Чим було викликано прийняття цього закону і виокремлення Бірми в осібну колоніальну
одиницю?
Запитання і завдання
Запам’ятайте дати:
1.1 Індонезія
Індонезія (Голландська Індія) — це країна, розташована на 13 750 островах. На них живе
безліч народів, які сповідують різні релігії, але домінуючим був іслам (90%). Найбільш
розвиненими це острови Ява і Суматра.
Під час Першої світової війни попит на основну індонезійську продукцію — нафту, олово,
каучук, цукор, тютюн, копру, каву збільшився. Це сприяло покращенню економіки
вцілому, сільського господарства, добувної і переробної промисловості.
Після Першої світової війни колонізатори пішли на деякі зміни в системі управління
колонії, залучиіши до неї представників місцевої еліти. У 1918 р. вони створили Народну
раду (фолксрат) — щось на кшталт парламенту. Частина депутатів призначалася генерал-
губернатором, інші обиралися виборцями, які репрезентували голландську бюрократію та
верхівку індонезійського суспільства. Функції цього органу були суто дорадчими. У 1922
р. нова конституція Нідерландів проголосила Нідерландську Індію "рівноправною
частиною імперії". Проте рівноправ`я поширювалося лише на колонізаторів. Це дало
поштовх до боротьби за рівноправність. Розгорнувся масовий страйковий рух.
Період між першої й другий світовими війнами був часом активної боротьби країни за
незалежність. Властиво, сама голландська колоніальна адміністрація в XX в. уже цілком
чітко усвідомлювала, як і британська адміністрація в Індії, що роки її полічені й що
кращим виходом для неї був би поступовий рух убік визнання справедливості вимог
індонезійців. Уже на рубежі XIX–XX вв. зміні політики сприяв новий так званий етичний
курс колоніальної політики. Ідейно обґрунтований у статті Девентера «Борг честі», суть
якої зводилася до того, що настільки багато чого голландці, що побрали в Індонезії,
повинні тепер виплатити цій країні свого роду борг честі, що виражається в турботі про
освіту й розвиток народу, про підготовку його до самоврядування, цей новий курс зіграв
певну роль. Нехай з небажанням, але голландці виявилися змушеними випливати йому. В
Індонезії стали відкриватися школи, коледжі, університети, видаватися газети, журнали й
книги, у тому числі малайською мовою, становившемся загальним для всіх індонезійців. В
1916 і 1917 рр. з'їзд Союзу ісламу, найбільш масової в той час організації в Індонезії,
проголосивши себе Національним конгресом, пред'явив колоніальній адміністрації вимога
звільнення від її опіки. Голландці в 1918 р. створили Народна рада, яка складалася з, що
призначалися членів, що й обиралися, європейців і індонезійців, і мав право вотувати
бюджет країни. В 1927 р. частка індонезійців у цій раді була збільшена.
У 1939 р. було створено Політичне об’єднання Індонезії, що являло собою федерацію всіх
провідних політичних партій.
На рубежі XIX–XX вв. на острові одна за іншою виникали нові політичні організації, що
висували гасла з вимогами самоврядування й реформ. По введеної англійцями в 1912 р.
конституції число членів Законодавчої ради із цейлонцев було збільшено, а після реформи
конституції в 1924 р. у раді була створена виборна більшість цейлонцев. Чергова
конституційна реформа 1931 р. проголосила загальне виборче право ( до того
практикувалося общинне представництво), а на виборах у тому ж році більшість місць у
Державній раді одержали кандидати Цейлонського національного конгресу – провідної
партії острова, створеної в 1919 р., що й претендувала на формування відповідального
уряду.
Цейлонський національний конгрес виявив колоніальній адміністрації підтримку в роки
другої світової війни в обмін на обіцянку незалежності після неї. В 1945–1946 рр. ішла
робота над проектом конституції незалежного Цейлону. Штучна затримка з наданням
острову статусу домініону привела до ряду великих національних виступів в 1947 р. У
результаті 4 лютого 1948 р. була проголошена незалежність Шри Ланки – поки ще, до
проголошення республіки в 1972 р., у статусі домініону.
1.2 В’єтнам
В’єтнам, був завойований Францією в другій половині ХІХ ст., до кінця Першої світової
війни разом із Камбоджею та Лаосом входив до складу Індокитайського Союзу —
колоніального володіння Франції в Південно-Східній Азії. Правовий стан в’єтнамців
визначався спеціальним кодексом для тубільців, уведеним французькими колонізаторами.
На основі цього кодексу в’єтнамців позбавили елементарних громадянських прав: права
вільного переміщення країною, права недоторканності житла. Економічна колонізація
В’єтнаму французьким капіталом, розпочата у другій половині ХІХ ст., тривала й під час
Першої світової війни, хоча його приплив тоді значно уповільнився. Незважаючи на
розвиток ринкових відносин і втягування В’єтнаму у світовий ринок, більш як 94%
населення країни змушено було працювати в сільському господарстві, де панувало
натуральне господарство. Селяни, переважно дрібні арендарі, сплачували за свої ділянки
іноді до 70% врожаю.
У першій половині 20-х рр. визвольний рух у В’єтнамі проходив під
загальнонаціональними і демократичними гаслами. З’явилися нові соціально-політичні
сили — підприємці та наймані робітники.
У 1925 р. Хо Ші Мін, активіст, знаний у всьому світі, створив на території Китаю першу
в’єтнамську організацію комуністичного напрямку — Революційне товариство
в’єтнамської молоді. Спілка розпочала систематичну освітницьку роботу серед
в’єтнамського пролетаріату для пропаганди марксизму у державі.
В’єтнам, був завойований Францією в другій половині ХІХ ст., до кінця Першої світової
війни разом із Камбоджею та Лаосом входив до складу Індокитайського Союзу —
колоніального володіння Франції в Південно-Східній Азії. Правовий стан в’єтнамців
визначався спеціальним кодексом для тубільців, уведеним французькими колонізаторами.
На основі цього кодексу в’єтнамців позбавили елементарних громадянських прав: права
вільного переміщення країною, права недоторканності житла. Економічна колонізація
В’єтнаму французьким капіталом, розпочата у другій половині ХІХ ст., тривала й під час
Першої світової війни, хоча його приплив тоді значно уповільнився. Незважаючи на
розвиток ринкових відносин і втягування В’єтнаму у світовий ринок, більш як 94%
населення країни змушено було працювати в сільському господарстві, де панувало
натуральне господарство. Селяни, переважно дрібні арендарі, сплачували за свої ділянки
іноді до 70% врожаю.
У першій половині 20-х рр. визвольний рух у В’єтнамі проходив під
загальнонаціональними і демократичними гаслами. З’явилися нові соціально-політичні
сили — підприємці та наймані робітники.
У 1925 р. Хо Ші Мін, активіст, знаний у всьому світі, створив на території Китаю першу
в’єтнамську організацію комуністичного напрямку — Революційне товариство
в’єтнамської молоді. Спілка розпочала систематичну освітницьку роботу серед
в’єтнамського пролетаріату для пропаганди марксизму у державі.
Розвиток Ірану, який до 1935 р. називався Персією, у першій половині XX ст. відбувався
під впливом трьох головних чинників: геополітичного - геополітичне становище країни,
насамперед її сусідство на півночі з Росією, яка постійно прагла тримати під контролем
незамерзаючі порти, та на сході - з Британською Індією; економічного - значні запаси
нафти і газу; релігійного - стійка відданість більшості населення ісламу, який відігравав
велику роль в об'єднанні багатоетнічного населення країни в єдиний народ.
Багаті поклади нафти стали причиною того, що в роки Першої світової війни Іран був
окупований Росією та Великою Британією з метою не допустити, щоб ця стратегічна
сировина потрапила до Німеччини.
Після війни країна з населенням близько 10 млн чоловік, з яких лише 20 % жили в
містах, а близько 25 % займалися кочовим скотарством, перебувала в напівколоніальній
залежності від Великої Британії та Франції. У 1919 р. іранський уряд уклав з Англією
договір, який ще більше посилив залежність країни від Лондона. З цієї причини Іраном
прокотилася хвиля антибританських повстань. Проте повстання в іранському
Азербайджані, короткочасне існування «Гілянської республіки», й антибританське
повстання в Хорасані були придушені. Урешті-решт через активізацію антиколоніального
руху Англія в 1921 р. вивела свої війська з Ірану.
Разом з тим Реза-шах Пехлеві здійснив у країні низку реформ, які, попри
непослідовність і незавершеність деяких із них, справили позитивний вплив на
осучаснення тогочасного Ірану.
Документи, матеріали
(Витяг)
Питання до документа
Запитання і завдання
1. Які соціальні верстви були носіями ідей національно-визвольного руху народів Південно-
Східної Азії після Першої світової війни?
Запам’ятайте дати:
1922 р. Проголошення Нідерландської Індії "рівноправною частиною імперії".
Лідером турецьких націоналістів був генерал Мустафа Кемаль, який закликав націю до
боротьби проти антантівської окупації країни. У відповідь на проголошення скликаним з
ініціативи М. Кемаля в м. Анкарі восени 1919 р. турецьким меджлісом (парламентом)
декларації незалежності на турецькій території висадилися грецькі й італійські війська, а
британці увійшли до турецької столиці - Стамбула й поклали край діяльності бунтівного
парламенту.
Залежний від Антанти турецький султан змушений був осудити діяльність М. Кемаля,
чим налаштував проти себе більшість населення. Навесні 1920 р. меджліс, очолюваний М.
Кемалем, відновив свою діяльність під назвою «Великі національні збори Туреччини» і
сформував уряд.
Після того як у 1921 р. Туреччина уклала договір з Росією, турецькі та російські війська
завдали поразки Вірменії, Грузії й Азербайджану, ліквідувавши їхню державну
незалежність і порушивши територіальну цілісність. Наступного року кемалійські війська
завдали поразки грецькій армії й відновили турецький суверенітет над Ізміром. Місто
було спалене, а багато греків-християн, що мешкали в ньому, були вирізані. На жаль, ця
огидна різанина не стала поодиноким випадком під час грецько-турецької війни.
Відповідно до Конституції 1924 р. президент країни (ним було обрано М. Кемаля) був
главою виконавчої влади і з депутатів парламенту формував уряд та призначав прем'єр-
міністра. Законодавча влада належала однопалатному меджлісу, депутати якого обиралися
за двоступеневою мажоритарною системою.
Велику роль в організації повстання арабів проти Османської імперії відіграв один з
найвідоміших англійських шпигунів Томас Едуард Лоуренс („Лоуренс Аравійський”).
Араби ви ступали за створення власної держави. Англія встановила контроль над Іраком,
Палестиною і Трансіорданією. Частина арабів на Аравійському півострові на чолі з
королем Ібн Саудом здобула незалежність і створила державу, яка згодом отримала назву
Саудівська Аравія (1932 р.).
Давня історія Палестини - території між р. Йордан і Середземним морем, була досить
драматичною, особливо по вигнанні євреїв після їхнього невдалого повстання проти
римського панування в 182-135 рр. Після цієї події Палестина заселялася переважно
арабами, залишаючись епіцентром розсіювання євреїв за межі їхньої батьківщини Ерец
Ісраель (Землі Ізраїлевої). На початку XVI ст. Палестина потрапила під владу Османської
імперії.
Арабське повстання розпочалося у червні 1916 р., коли сформована англійським коштом
70-тисячна арабська армія під орудою майбутнього короля Іраку Фейсала атакувала
турецькі війська. Лінія арабо-турецької лінії фронту протяглася від сирійської столиці
Дамаска до Медини. Повстанці відволікли турецькі сили, що дало змогу британським
військам вступити до Сирії та Палестини. Із захопленням ними в жовтні 1918 р. Дамаска,
турецькому пануванню на Близькому Сході було покладено край. 1917 р. позначився
появою документа, який зміцнив віру євреїв у те, що Британія на їхньому боці у справі
створення єврейської держави в Палестині - «Декларація Бальфура». У листопаді 1917 р.,
коли до Палестини, де на той час проживали 700 тис. арабів, почали приїздити євреї (третя
хвиля еміграції), став відомий зміст листа міністра закордонних справ Великої Британії в
уряді Д. Ллойд Джорджа Артура Бальфура до лідера британських сіоністів лорда
Лайонела Ротшильда, в якому йшлося про те, що в Палестині буде створено єврейську
державу «без заподіяння шкоди громадським і релігійним правам неєврейського
населення (арабів) у Палестині».
Просування англійців у Ірані та Середньої Азії (1918 р.) створило, на їх думку, умови для
ліквідації незалежності Афганістану.
Договори про дружбу було підписано між Афганістаном і сусіднім Іраном (1921 і 1927
рр.)‚ Туреччиною (1921 та 1928 рр.). У 1926 р. Аманулла прийняв титул падишаха
(короля).
Документи, матеріали
(Витяг)
Стаття 35. Звичайний тиждень містить в основі 48 годин. Цей період поділяється на
робочі дні таким чином, щоб не перевищувати 9-годинного робочого дня на
підприємствах, що закриваються обов’язково о 13-й годині в суботу, і 8-годинного дня на
підприємствах, де працю дозволено в суботу після 13-ї години...
Стаття 42. Встановлюється 1/2 години відпочинку для працюючих 8 годин і 1 година для
працюючих понад 8 годин.
Запитання до документа
(Витяг)
Права Падишаха
Стаття 11. Особиста свобода забезпечується від усяких посягань; ніхто не може бути
заарештованим або покараним інакше, як на підставі постанов шаріату і законів. Будь-які
види неволі заборонено.
Запитання до документа
Запитання і завдання
Запам’ятайте дати:
Тяжким випробуванням для Латинської Америки стала економічна криза 1929-1933 рр.,
що скоротила попит на сировину - головну статтю регіонального експорту. Це тяжко
позначилося на всіх секторах господарства: згорталося виробництво, банкрутували банки,
тисячі працівників залишилися без засобів до існування.
Саме тому поширеним явищем були військові перевороти й громадянські війни. Вони
стали можливими через те, що «цезаристські» та «імперські» традиції зосередження
виконавчої влади в руках великих землевласників-латифундистів і військових спричинили
слабкість законодавчої та судової гілок влади. У цьому полягає принципова відмінність
країн Латинської Америки від Північної Америки. Якщо у першій визнання армії як
запоруки політичного порядку й стабільності було природним явищем, то у США такий
постулат не сприймався. Не мав він живильного середовища й у більшості країн Західної
Європи. Партії не відігравали значної ролі у політичному житті країн, перебуваючи у
затінку боротьби за владу, що точилася між елітними групами. Ці обставини, доповнені
традиційним впливом католицької церкви, що пронизував усі пори державних структур,
витворили в регіоні частково успадковану від середньовічної Іспанії, незвичну й
неповторну державну модель, яку умовно можна визначити як «латиноамериканізм».
Лише на межі 20-30-х рр. XX ст. у Латинській Америці почалася «демократична
революція». Старі олігархічні клани витіснялися новими силами, які опиралися на
промислове виробництво, банківську справу, комерцію, зовнішні зв'язки. Впливові в цих
країнах військові вже перестали бути автоматично захисниками інтересів олігархів.
У цілому на кінець 30-х рр. країни Латинської Америки підійшли з тягарем багатьох
нерозв'язаних внутрішніх та зовнішньополітичних проблем. Проте хоча за рівнем
економічного розвитку та станом конституційного забезпечення прав людини вони значно
поступалися США та Західній Європі, загальний прогрес народів Латинської Америки був
помітним.
Документи, матеріали
(Витяг)
З метою захисту наших майбутніх поколінь від сум’яття, що його вносять у свідомість
дітей у початкових школах священики та їхні агенти, шестирічний план остаточно
визначає ту орієнтацію, якої слід дотримуватися в системі початкової освіти, а також
сукупність заходів для здійснення цього завдання.
Не менш важливі положення, що визначають дію уряду у сфері праці протягом того
шестиріччя, яке охоплює план.
Національна економіка
ІІ. Буде встановлено зони розвіданих запасів корисних копалин; це нововведення гарантує
потреби країни в майбутньому.
Крім того, необхідно, щоби торговельна і виробнича діяльність, яка… виснажує наші
природні ресурси, регулювалася державою таким чином, щоб у процесі свого розвитку
наша країна отримувала якомога більше від її експлуатації багатств…Внаслідок цього:
3. Буде й надалі обмежуватись експорт збагаченої руди як через установлення мита, так і
заохоченням розвитку металургійної промисловості.
Запитання до документа
Запитання і завдання
2. Якими були наслідки Першої світової війни для країн цього регіону?
Тема № 3
Саме змагання у військовій сфері, а не, як це було раніше, боротьба за ринки сировини
чи конкуренція товарів, спричинили загострення англо-німецьких відносин. Дошкульним
ударом по престижу Великої Британії стало зазіхання Німеччини на святая святих Англії -
її першість на морі. Як і у випадку з авіацією, у Лондоні «раптом» виявили, що Німеччина
давно нехтує статтями Версальського договору, які обмежували її військово-морський
флот. Німеччина таємно будувала надводні кораблі, створювала підводний флот. Це
звісно, лякало англійців, а заяви німців, що їхні субмарини не воюватимуть проти
торгових суден, наштовхували на думку, що якраз проти них вони і воюватимуть.
Проте Версальський договір був з точки зору їхніх інтересів недосконалим, оскільки не
усував загрози німецького реваншу. До того ж Велика Британія й США не приховували,
що посилення Франції не входить в їхні розрахунки. Звідси - новий напрям у французькій
зовнішній політиці - створення військово-політичних, так званих «тилових союзів» у
Східній і Центральній Європі. Такий союз Франція уклала з Польщею (1921,1934), а також
створила блок придунайських країн (Чехо-Словаччина, Югославія, Румунія), що отримав
назву Малої Антанти.
Відразу після поразки Німеччини у Першій світовій війні військові кола країни
виношували плани реваншу. Заклики до нього знаходили відгук і серед частини німців,
які й стали живильним середовищем для встановлення нацистської диктатури в країні. А.
Гітлер, що прийшов до влади під гаслом «звільнення нації від пут Версалю», від самого
початку вважав, що війна - єдиний засіб розширення «життєвого простору» для
Німеччини.
Два тижні по тому А. Гітлер офіційно заявив, що він більше не має наміру
дотримуватися обмежень щодо переозброєння Німеччини, встановлених Версальським
договором, і збільшить чисельність армії до 550 тис. призовників, а згодом Німеччина
відновила загальний військовий обов'язок.
Б. Муссоліні обіцяв італійцям, що під його керівництвом Італія посяде гідне її величної
історії місце в Європі, стане великою й шанованою країною, якою разом з тим й
остерігалися б інші країни. Від перших своїх заяв про те, що «фашизм не розрахований на
експорт», Б. Муссоліні якраз і перейшов до експорту фашизму, створивши на середину
1925 р. фашистські партії в 40 країнах світу. Мета міжнародного фашизму, заявляв дуче,
полягає в тому, щоб знищити «протестантську цивілізацію» Північної Європи.
Але в подальшому через комуністичний терор під тиском громадської думки спочатку
США, а потім й інші західні країни практично згорнули торгівлю з СРСР, що призвело до
стрімкого скорочення виробництва в Радянському Союзі й, як результат, - провалe другої
п'ятирічки.
1.6 Демократизація форм правління.
На початок ХХ ст. більшість розвинутих країн світу, за винятком Російської імперії, вже
були конституційними монархіями. Республіканська форма правління серед великих
держав ствердилася лише у Франції і США. Старі, напівфеодальні інститути політичної
влади поступово втрачали авторитет, оскільки не відповідали новим умовам економічного
і соціального розвитку капіталістичних (вільноринкових) країн і народів. У країнах з
монархічною формою правління велася боротьба за обмеження прав монарха, органів
представництва вищого дворянства (палати лордів, перів тощо), скасування цензових
обмежень на виборах і більш широку участь нижчих і середніх верств у представницьких
органах влади - парламентах.
Домашнє завдання:
2. Німецька загроза.
Здатність країн Заходу до організованих дій проти агресора знизилась через загострення
суперництва у подоланні економічної кризи. До того ж скрутне становище відволікало
увагу суспільства і політиків на внутрішні проблеми. Їх вирішення було пріоритетним.
Криза у США відвела всю увагу населення країни до внутрішніх проблем. Наростання
напруги у світі породило у США прагнення відгородитися від всього світу в своїй
"американській фортеці". Після прийняття у 1935 р. закону про нейтралітет країна, із
найбагатшими ресурсами і силами впливати на світову політику, різко вийшла з неї. Це
підвищило шанси агресорів.
Але на той час на Заході результати змови були сприйняті з полегшенням. Чемберлен
заявив, повернувшись у Лондон, що він привіз мир цьому поколінню.
Вже взимку 1938/1939 рр. лідери Англії і Франції зрозуміли хибність своїх міркувань.
Попри очевидну хибність своєї політики. Тим часом Німеччина не залишала часу на
роздуми. 15 березня 1939 р. німецькі війська окупували Чехію і Моравію, Словаччина
була проголошена незалежною, а Угорщина захопила всю Карпатську Україну.
Далі Німеччина стала домагатися від Польщі згоди на передачу їй Данцига і на побудову
через польський коридор екстериторіальної траси, яка б зв’язала Німеччину з Пруссією.
Німецькі війська вступили у Мемельську область (Клайпеда), яка належала Литві. У квітні
1939 р. Італія здійснила агресію проти Албанії і захопила її. Крах політики
"умиротворення" став очевидним. У свідомості населення стався злам. Від урядів
вимагали жорсткості і рішучості у ставленні до Німеччини. Англія і Франція обмінялися
нотами про взаємну допомогу на випадок агресії і надали відповідні гарантії державам, які
мали спільний кордон з Німеччиною. Почались явні приготування до війни.Виникнення
безпосередньої загрози війни вимагало від урядів Англії і Франції зближення з СРСР,
якого так старанно західні лідери намагалися у попередні роки усунути з європейської
політики.
Документи, матеріали
Запитання до документа
1. Чому У.Черчілль виступив проти Мюнхенської угоди? Яку він наводить аргументацію?
Запитання і завдання
Запам’ятайте дати:
Темап № 4
1.1 Освіта
Так, у 30-х рр. набув поширення міжнародний педагогічний рух «нове виховання» (у
Німеччині він називався «педагогікою реформ», а у США - «прогресивізмом»). Педагоги -
прихильники «нового виховання» ставили за мету оновлення школи й виховання на
підставі врахування інтересів дитини у конкретний час, за конкретних умов.
У Радянському Союзі наприкінці 20-х рр. серед частини педагогів була поширена
теорія відмирання школи в комуністичному суспільстві. На їхнє переконання, учителем
повинно було стати саме життя, а школа мала злитися з виробництвом; вивчення основ
наук, підручники і посібники, класно-урочна система відкидалися.
Проте такі погляди були скоріше винятком на загальному тлі педагогічних новацій. Так,
після Першої світової війни в Німеччині з'явилися вальдорфські школи. Відповідно до
принципів вальдорфської педагогіки діти навчаються у школі 12 років, учнів не залишали
на другий рік через невисокі навчальні досягнення. Замість виставлення звичних оцінок
наприкінці навчального року на кожного учня складали характеристику, в якій
відображали успіхи дитини у навчанні. Чимало педагогічних новацій у 20-30-і рр.
зародилися в США. Наприклад, однією з форм поєднання навчання у вузі з продуктивною
працею став так званий антіохський план, уперше запроваджений в Антіохському
коледжі. За кожними двома студентами закріплювалося одне робоче місце на
виробництві, яке вони по черзі займали через 12 тижнів навчання. Це поліпшувало
матеріальне становище студентів, а також сприяло поєднанню наукових знань з
виробленням практичних навичок. У США було вперше застосовано лабораторний план,
заснований на принципі індивідуального навчання. Кожний учень одержував від учителя
завдання, самостійно його виконував і здавав на перевірку. Оскільки наявність диплому
про вищу освіту була запорукою стрімкої кар'єри і високого достатку, то молоді люди
прагли поповнити ряди студентів престижних університетів: Гарвардського,
Колумбійського, Станфордського (США), Оксфордського, Кембриджського,
Лондонського (Велика Британія), Паризького (Франція), Московського, Київського,
Харківського (СРСР), Кельнського, Лейпцизького (Німеччина) та ін.
Нова епоха потребувала її осмислення. Перша третина XX ст. дала світу ряд яскравих і
неоднозначних філософських постатей, кожна з яких прагла пояснити природу й майбутнє
людства. Однією з таких постатей був німецький історик і філософ Освальд Шпенґлер,
славу якому принесла двотомна праця «Занепад Європи: начерк морфології світової
історії». Цю книгу не відносять до значних філософських та суспільствознавчих
досліджень, проте віддають їй належне як справжньому літературному шедевру. У ній О.
Шпенґлер доводив, що історія є «живим організмом» і розвивається циклічно,
переживаючи «весну», «літо», «осінь» і «зиму». Давній, середньовічний і сучасний
періоди світової історії супроводжувалися певними типами культур: китайської,
давньосемітської, єгипетської, індійської, «аполлонічної» (греко-римської), «магічної»
(арабської, єврейської, іранської), мексиканської та західної. XIX ст., переконував О.
Шпенґлер, стало початком «зими» в історії Європи, але у XX ст. у боротьбі проти влади
грошей і проти розуму гору беруть кров і інстинкт; ера лібералізму, індивідуалізму,
гуманізму, демократії та свободи поступається місцем ері цезаризму і планетарних війн.
Людство підкориться Цезарям (авторитарним диктаторам) і знову опуститься до
примітивного рівня розвитку - своєї «весни». Незважаючи на те, хотів того О. Шпенґлер
чи ні, але його філософські погляди відіграли суттєву роль у руйнуванні демократичних
ідеалів Ваймарської республіки й створили сприятливу атмосферу для піднесення
націонал-соціалізму. Великий вплив на своїх сучасників мав австрійський психоаналітик і
філософ Зигмунд Фрейд з його теорією про те, що головні проблеми людства, зокрема
притаманна окремим людям агресивність, пов'язані з його сексуальними потягами.
Змальована 3. Фрейдом песимістична й похмура картина дійсності й майбутнього не
давала відповіді на ключові питання, оскільки люди, на його думку, є ледачими,
нерозумними і не схильними до самозречення. На відміну від марксистів, 3. Фрейд
вважав, що не приватна власність робить людей агресивними, а навпаки - вона є
наслідком такої агресивності.
Важливі відкриття у галузі фізики також належать датському фізику Нільсу Бору та
англійському вченому Ернесту Розерфорду, завдяки яким у 30-х рр. стало реальним
отримати атомну енергію. Спеціаліст у галузі нейтронної фізики італійський фізик Енріко
Фермі довів, що при ланцюговій реакції поділу ядер урану вивільнюється атомна енергія;
Фредерік та Ірен Жоліо-Кюрі здійснили відкриття в явищі радіоактивності, що знайшло
практичне застосування в медицині та біології; революційне значення мало відкриття
нейтрона. Досліджуючи політичні засади суспільства, М. Вебер дійшов висновку, що
існує чіткий узаконювальний принцип владних повноважень, від якого й залежать форми
права й форми управління. Серйозною небезпекою для суспільної гармонії М. Вебер
вважав бюрократію, яку потрібно постійно тримати під політичним контролем. Значний
інтерес для вченого стано¬вив феномен лідерства; М. Вебер навіть розробив теорію
«демократії змагального лідерства».
XX ст. стало добою науково-технічного прогресу, під впливом якого відбулися грандіозні
зміни як у довкіллі й у технічному забезпеченні людства, так і у світосприйнятті людей.
Індустріальна цивілізація, обриси якої вимальовувалися в попередньому столітті, тепер
набувала своїх довершених рис.
Так, у Німеччині були винайдені бойові отруйні речовини, застосувавши які німецьке
командування в 1915 р. здійснило газову атаку проти англо-французьких військ у
Фландрії. Чимало відомих винахідників дали свої імена новим видам стрілецької зброї.
Зокрема, американський конструктор Максим Хайрем Стівенс створив відомий кулемет
максим, бельгійський інженер Л. Наган - револьвер наган калібру 7,62 мм. Провідні
автомобільні заводи «Форд», «Дженерал моторз», «Крайслер» (США), «Рено», «Пежо»
(Франція) випускали тисячі відносно недорогих автомобілів, що були за ціною
доступними людям середнього статку. Беззаперечним лідером в автомобілебудуванні
були Сполучені Штати, проте й країни Західної Європи досягли вражаючих успіхів.
Кількість автомобілів відображала рівень достатку суспільства, пристосованості
економіки до потреб споживача. Наприклад, у 1935 р. у Франції та Великій Британії один
автомобіль припадав на кожні 20 чоловік населення.
Завдяки створенню електронних ламп стала розвиватися не лише невідома до того часу
радіолокація, а й більшість людей отримали змогу регулярно прослуховувати різноманітні
за жанрами радіопередачі.
20-і рр. - час зародження телебачення. Перші успішні розробки пристроїв для передання
зображення на відстані, виконані англійськими фізиками, спонукали дослідників до
експериментів з кольоровим зображенням. Нові винаходи «стирали» відстані між
країнами й континентами. Завдяки швидкості й комфорту швидко завоювали
популярність електропоїзди. У середині 20-х рр. було прокладено першу трансатлантичну
лінію телефонного зв'язку між Лондоном і Нью-Йорком, а в 1927 р. американський пілот
Чарльз Ліндберг здійснив перший трансатлантичний безпосадочний авіапереліт. Через
десять років радянські авіатори В. Чкалов, Г. Байдуков і О. Бєляєв здійснили переліт за
маршрутом Москва - Північний полюс - Ванкувер. Але найважливіше, що ці далекі
перельоти, які стали можливими завдяки масовому виробництву авіаційного бензину та
вдосконаленню літальних апаратів, проклали шлях пасажирським авіарейсам та освоєнню
віддалених районів планети.
Щоб увічнити своє ім’я в пам’яті людства, шведський хімік і підприємець Альфред
Нобель (1833-1896) заповів більшу частину своєї спадщини благодійному фондові.
Нобелівську премію щорічно присуджують Шведська королівська академія наук та інші
авторитетні установи Швеції починаючи з 1901 р. Премії в царині фізики, хімії, фізіології
та медицини, літератури, економіки вручають у Стокгольмі, премію миру — в Осло 10
грудня, в день смерті А.Нобеля. На церемонію вручення запрошуються лауреат і члени
його сім’ї. Лауреат має виголосити перед високим зібранням свою Нобелівську лекцію.
Унікальність нагороди визначається тим, що вона від початку має міжнародний характер.
Нобелівський фонд — це незалежна, неурядова організація. Механізм відбору лауреатів
суворий, але ефективний. Досить високою є грошова винагорода. В різні роки її сума
коливалася від 30 до 200 тис. доларів.
У літературі періоду, що вивчається, провідні позиції займав реалізм, але, на відміну від
реалізму другої половини ХІХ ст., який переважно описував реальність, реалізм першої
половини ХХ ст. критично осмислював дійсність, тому його називають критичним
реалізмом. В Англії, Франції, Німеччині, США та інших країнах у цьому жанрі були
створені видатні романи, повісті, п`єси. Найбільшою популярністю в той період
коритсувалися твори англійців Дж.Голсуорсі, Б.Шоу, С.Моема, французів А.Франса,
Р.Роллана, німців Г.Манна, Т.Манна, Л.Фейхтвангера, норвежця К.Гамсуна та ін. Їх
творчість відрізнялась виключною увагою до проблем людини і суспільства вцілому.
Традиційно великий вплив на суспільну свідомість мала література. Саме тому правлячі
режими прагнули спрямувати її розвиток у вигідне русло, зробити своєю опорою.
Письменники й поети нерідко опинялися в центрі політичних подій, і треба було мати
міцну силу волі й талант, щоб не зрадити правді історії. Особливо нелегко це було
зробити в державах, де надовго утвердився тоталітаризм як форма політичного правління і
духовного одурманювання мас.
Трагічні ноти пронизують творчість письменників і поетів Італії. У героїв їхніх творів
переважають почуття відчаю й самотності. У творчості митців країни, яка дала світові
чимало славетних імен, спостерігається відхід од соціальної тематики, захоплення
формою, байдужість до змісту.
Виняткову роль Японії в Азії обґрунтовувала література цієї країни. У 30-х рр. духовне
життя тут було підпорядковане звеличенню національного духу, влади імператора,
оспівуванню вояцької доблесті. Тоталітарна держава підтримувала тих письменників, які
допомагали морально готувати суспільство до труднощів і самопожертви.
Єднальними для прозаїків, поетів, публіцистів усіх країн, незалежно від панівних форм і
методів політичного правління, були теми війни і миру, життя і смерті, любові й
ненависті. Концентроване вираження вони дістали у творчості американського
письменника Ернеста Хемінгуея (1899-1961). Йому судилося взяти участь у першій і
другій світових війнах, захищати республіку в Іспанії. Перший роман "Фієста"
Е.Хемінгуей надрукував 1926 р. Це — книга-протест проти "безглуздої війни", крик душі
"загубленого покоління". Відверто антивоєн ну спрямованість мав роман "Прощавай,
зброє!" Ненавистю до фашизму, любов’ю до Іспанії та її народу сповнено роман
Е.Хемінгуея "За ким калатає дзвін" (1940 р.). Літературна творчість і активна громадська
позиція письменника відзначені Нобелів ською премією в 1954 р., після виходу повісті
"Старий і море".
З літературою та музичною культурою Франції тісно пов’язане ім’я Ромена Роллана
(1866-1944). Долю митця в суспільстві він відобразив у романі-епопеї "Жан-Крістоф". У
роки першої світової війни виступав із гострими відгуками і статтями. Не сприймав
методів революційної боротьби, а свій протест проти війни й насильства передав у романі
"Клерамбо" та повісті "П’єр Люс".
3.2 Театр
3. 3 Кіно
Починаючи з 20-х років кіноматограф довів, що він є своєрідним мистецтвом. Він поєднав
у собі переваги майже всіх традиційних мистецтв. А поява звуку і кольру збагатило
кіноматограф елементами літератури, музики, живопису. У перші роки існування
кіноматографу глядачів приманювали примітивні мелодраматичні сюжети або
екцентрична гра талановитих акторів, таких як Чарлі Чаплін. Але у 20-30-ті роки
кінематограх виробив належний тільки йому набір прийомів, які дозволяли особливим
чином впливати на почуття глядачів. Кіно урізноманітнилося: з`явилися історичні,
пригодницькі картини, документальне кіно.Кіноматограф перетворився у справжню
індустрію. Світовим лідером кіновиробництво поступово стає Голлівуд (у 1908 р.).
3.4 Архітектура
У мистецтві 20-30-х років тривав інтенсивний пошук відпо віді на питання про роль і
місце людини в суспільстві, про принципи її взаємодії з навколишнім середовищем і про
майбутнє людства. В архітектурі найбільш популярними були модерніські течії. Одним з
найвидатніших архітекторів тієї доби був Вальтер Гріппіус, який у 1919 р. у веймарі
заснував вищу школу будівництва і художнього конструювання «Баухауз». Зведена за
його проектом будівля школи з одноіменною назвою стала символом довершеності нового
стилю – функціоналізму або конструктивізму. У руслі цієї школи розроблялися естетика
функціоналізму, принципи сучасного формоутворення в архітектурі та дизайні, принципи
формування матеріально-побутового середовища засобами пластичного мистецтва.
творчість представників «Баухауза» справило значний вплив на мистецтво та архитектуру
Європи, Америки, Азії. Спадок школи включає пам`ятки сучасної архітектури, зразки
класичного дизайну, скульптури, сценічні постановки, плакати, фотографії, зразки
оформлення книг тощо.
Французький архітектор Ле Корбюзьє розглядав архітектуру як складову частину
суспільного прогресу і віддавав перевагу розробці зручних житлових будинків і
комплексів, підтримував необхідність серійного проектування та індустріалізації
будівництва. За допомогою архітектури зодчі намагались ліквідувати існуючу
несправедливість, удосконалити суспільство. З’явилася ідея розосередити населення
великих міст у містах-супутниках, створити "місто-сад". Подібні проекти здійснювали в
Англії, Франції, Голландії. У різних формах ідею гармонічного поєднання людського
житла і природи реалізували у США, Фінляндії, Чехо-Словаччині, Швеції та інших
країнах. Її підхопили в СРСР, але при цьому вихолостили сутність, звівши до
пропагандистських лозунгів. "Я знаю — город будет, я знаю — саду цвесть, когда такие
люди в стране советской есть!" — писав поет В.Маяковський у 1929 р. про розбудову
міста Кузнецька. Однак і досі там переважає видобувна і металургійна промисловість, а
суспільна інфраструктура залишається слабкою.
5. Як зміни у техніці відбились на побуті і якості життя людей провідних держав світу?
Запамятайте дати:
1927 р., 20-21 травня – перший безпосадочний переліт через атлантичний океан
американського льотчика Ч.Ліндберга.
1937 р., 18-20 червня – переліт на літаку через Північний полюс з СРСР до США
(льотчики В.Чкалов, Г.Байдуков, О.Беляков).
1937 р., 21 травня – 1938 р., 21 лютого – робота у Північному Льдовитому океані
радянської дрейфуючої станції під керівництвом І.Папаніна.
1939 р. – політ першого реактивного літака, яки досян швидкості 774 км/год (Німеччина).
Тема № 5
Наприкінці 30-х рр. людство вдруге у XX ст. було втягнуте у вир світової війни. Цим
трагічним подіям передувала ціла епоха протистояння демократії й тоталітаризму. В
окремих країнах Європи та Інших континентів виникли і набули значної сили тоталітарні
режими, які прагнули захопити життєвий простір, джерела сировини, ринки збуту своїх
товарів, перетворити інші народи на дешеву робочу силу. Демократичні країни, де
існували парламентські форми правління, склалося громадянське суспільство, на жаль, не
спромоглися через об'єктивні та суб'єктивні причини запобігти всебічній підготовці до
війни агресивними державами.
Конкретною передумовою війни слід уважати той факт, що у серпні 1939 р. два
тоталітарні диктатори — Гітлер і Сталін знайшли спільну мову, підписали пакт про
ненападі переділили сфери впливу в Європі за таємним протоколом Ріббентропа—
Молотова. ГІтлер розпочав воєнні дії після домовленості зі Сталіним.
Характер війни в її перебігу змінювався, На першому етапі (1939-1941 рр.) ця війна мала
загарбницький і несправедливий характер з боку агресивних тоталітарних і
мілітаристських режимів Німеччини. Японії, Італії та їхніх сателітів, а також СРСР, і була
справедливою й визвольною з боку жертв агресії та їхніх союзників.
До жертв агресії в цьому випадку слід віднести Польщу, Фінляндію, Литву, Латвію,
Естонію, Данію, Норвегію, Голландію, Бельгію, Люксембург, Францію, Югославію,
Грецію, а також частково Румунію.
З нападом 22 червня 1941 р. Німеччини на СРСР характер війни змінився, вона стала
відверто антинацистською.
вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу. Для воєнних дій проти цієї країни було
виокремлено 62 дивізії, у тому числі 7 танкових.
Німецьким військам протистояла польська армія, що налічувала 1 млн 750 тис. солдатів і
офіцерів. Але на її озброєнні було лише 29 рот застарілих панцерників, 9 рот легких танків
та близько 500 літаків також застарілих конструкцій. Отже, сили були нерівними.
Польські війська мужньо билися проти переважаючих сил ворога. Героїчною сторінкою
польської історії стала оборона Варшави. Варшаву гітлерівці змогли захопити лише 28
вересня після 20-денних боїв. За три з лишком тижні польську армію було розгромлено.
Німці втратили близько 10 тис, убитими. За умовами таємного протоколу Молотова—
Ріббентропа радянські війська вступили на територію Західної України та Західної
Білорусі, це сталося 17 вересня, і менше ніж за два тижні зайняли її.
28 вересня між Німеччиною та СРСР було підписано, договір "Про дружбу і кордон". До
договору додано карту і два додаткові секретні протоколи. В одному з них зазначалося,
що Люблінське воєводство і частина Варшавського воєводства відходять до сфери впливу
Німеччини, а СРСР передається Литва. Цей договір зафіксував четвертий поділ Польщі та
уточнив-лінію радянсько-німецького кордону. За домовленістю її було пересунуто на схід
порівняно з умовами секретного протоколу від 23 серпня 1939 р.; вона майже цілком
відповідала етнографічній межі проживання поляків, з одного боку, та українців, білорусів
— з іншого. Землі з суто польським населенням залишились у складі Німеччини, а
навзамін СРСР отримав у свою сферу впливу Литву. Отож, до Німеччини відійшло 48,6%
території Польщі і 69,9% її населення, а до СРСР — 51,4% території та 30,1% населення.
17 вересня, коли головні сили польської армії було розбито, радянські війська перетнули
польсько-радянський кордон у Західній Україні та Західній Білорусі. Перевага радянських
частин була величезною. 18 вересня польський уряд і головне командування армії
переїхали до Румунії, наказавши фронтовим командирам не вступати з більшовиками в
бій і відвести війська до румунського кордону.
Восени 1939 р. радянське керівництво накинуло урядам країн Прибалтики "договори про
взаємну допомогу" на умовах використання СРСР їхніх військовогморських баз. За цими
"договорами" десятки тисяч радянських військовослужбовців розміщувались у
Прибалтійських державах. Спираючись на свої збройні сили та місцевих комуністів,
сталінське керівництво влітку 1940 р. фактично примусило уряди Латвії, Литви та Естонії
утворити коаліційні уряди, які контролювалися Москвою та Комінтерном. На виборах
кандидати до найвищих органів влади республік висувалися лише компартіями та
робітничими організаціями. Внаслідок таких виборів обрані сейми Латвії та Литви,
Державна рада Естонії проголосили входження цих країн до СРСР на правах союзних
республік. 3-6 серпня 1940 р. VII сесія ВерхОвної Ради СРСР прийняла постанову про
входження проголошених ЛитРСР," ЛятвРСР, ЕРСР до складу Радянського Союзу.
Вступ військ Червоної армії до Західної Білорусі, Західної України, Литви, Латвії, Естонії,
Північної Буковини, Бессарабії, здійснювана примусовими засобами радянізація не
вирішили численних проблем західних територій, але породили масу нових проблем,
конфліктів і трагедій, які мусили випробувати на собі наступні покоління.
5. Радянсько-фінська війна
Фінляндія була частиною Російської імперії, хоча й мала автономію. Вона дістала
незалежність із рук більшовицьких керівників у грудні 1917 р. В. Ленін наївно сподівався,
що на знак подяки фіни встановлять у себе радянську владу. Але того не сталося.
Фінляндія у 20-30-ті рр. була незалежною суверенною державою, проводила самостійний
зовнішньополітичний курс І мала досить прохолодні стосунки зі своїм великим сусідом.
Сталін був ображений тим, що якась маленька країна йде проти його волі. Радянське
керівництво взяло курс на збройне вирішення проблеми. Скориставшись із прикордонного
інциденту ЗО листопада 1939 р„ СРСР розпочав війну проти Фінляндії, яка тривала 105
днів. Ця "мала війна" стала безславною для СРСР. У бойових діях з боху СРСР взяло
участь 960 тис. бійців, з боку Фінляндії — 400 тис. У період з листопада 1939 р. по лютий
1940 р. стратегічна ініціатива належала фінам, радянські війська зазнавали тяжких
поразок. Лише в лютому 1940 р. ціною величезних втрат радянські війська спромоглися
перейти в наступ, прорвати оборону фінів, штурмом оволодіти Виборгом.
Війна затягнулась, і обидві сторони прагнули миру. У березні 1940 р. було підписано
радянсько-фінську мирну угоду, за якою СРСР отримав півострів Ганко для створення
військово-морської бази; встановлювалася нова лінія радянсько-фінського кордону по
лінії 1809 р.
Ця "мала війна" коштувала радянському народові великої крові: 70 тис. вояків загинули та
пропали безвісти, 176 тис. були поранені та обморожені (тоді як фінська сторона втратила
загиблими 23 тис. вояків, поранених нараховувалося 44 тис). На відміну від
Прибалтійських держав, Фінляндія залишилася незалежною
Велика Британія і Франція оголосили війну Німеччині ще 3 вересня 1939 р., виконуючи
свої зобов'язання перед Польщею, але відвертих воених дій не починали. Французькі
війська, які більше ніж у 3 рази переважали німецькі на Західному фронті, здійснили лише
невеликий наступ в районі Саарбрюкена на початку вересня, а вже 3 жовтня були
відведені за оборонну "лінію Мажино". Це дозволило Німеччині зосередити війська у
стратегічно важливих місцях і 9 квітня напасти на Данію та Норвегію.
У Данії бойових дій фактично не було. Через годину після вторгнення уряд цієї країни і
король ухвалили не чинити протидії гітлерівським військам і капітулювати. Під час
загарбання Данії гітлерівці втратили двох вояків убитими і 10 пораненими.
7. Розгром Франції
14 травня німецькі війська прорвали оборону французів під Седаном. У наступ перейшов
генерал Рундштедт, головнокомандувач ударним угрупованням "А", у складі якого
знаходився танковий корпус генерала Гудеріана.
Розпочавши наступ о 16-й годині 14 травня, корпус Гудеріана вже 23 травня вийшов до
французького порту Дюнкерк, коли він раптом одержав особистий наказ Гітлера зупинити
свої війська.
Після закінчення бойових дій під Дюнкерком німецьке командування розпочало другу
стратегічну операцію проти Франції. 31 травня 1940 р. генштаб суходільних військ
вермахту надіслав до військ директиву, що містила план операції під кодовою назвою
"Рот".
5 червня нацистські війська розгорнули наступ на Париж, а через 9 днів без бою увійшли
до столиці Франції. ЗІ згоди уряду Париж було оголошено відкритим містом. Три чверті
жителів залишили столицю, рятуючись від окупації Долю'Франції було вирішено. 22
червня маршал Ф. Петен від імені уряду підписав акт про перемир'я з Німеччиною. Угоду
про перемир'я було підписано в Комп'енському лісі, де 22 роки тому, Н листопада 1918 р.,
у білому салон-вагоні командувач військ Антанти маршал Фош продиктував умови
перемир'я переможеній Німеччині.
Стаття 3 На окупованій території Німеччина повинна мати асі права окупуючої держави,
за винятком місцевого управління. Французький уряд мав забезпечити для цього всі
необхідні умови...
16 липня 1940 р. Гітлер підписав план захоплення Великої Британії "Морський лев.
Німецька авіація почала активніше бомбардувати Лондон та Інші англійські міста, а
підводні човни блокували Британські острови. Але, як показали підрахунки, можливостей
здійснити масову висадку військ на Британські острови у Німеччини не було.
Операцію перенесли на вересень, а згодом відклали на 1941 р. Проте згодом плани Гітлера
змінилися — він вирішив не звертати уваги на англійців і почав готувати наступ на Схід.
Щоправда, він позитивно сприйняв ініціативу РІббентропа про створення коаліції проти
англійців. АнтикоміктеркІвськнй пакт після підписання домовленостей з СРСР вичерпав
себе, і Ріббент-роп ініціював підписання тристоронньої угоди між Німеччиною, Італією та
Японією 27 вересня 1940 р. Ця угода визнавала провідну роль Німеччини та Італії в
установленні "нового порядку" в Європі, а Японії — у Східній Азії.
8. Агресія на Балканах
Отже, на літо 1941 р. лише три держав» Європи зберегли повний нейтралітет: Швейцарія,
Швеція, Ірландія.
2. Деякі автори стверджують, що Сталін зробив те, чого не зміг зробити ніхто з
українців — об'єднати Україну. Внсловїть свою думку з цього приводу.
Робота з джерелами
"Французи полегшили життя Гітлеру. Вони не хотіли війни. Акт про перемир'я було
підписано маршалом А. Петеном, якому було вже вісімдесят п'ять років, але він був
найшанованішим французьким генералом, оскільки солдати вважали, що під його
командуванням у них найбільше шансів залишитися живими. Петеи був найбільш
популярним правителем від часів Налолеона. Він утілював у собі анти романтизм,
бажання відкинути історичні та глобальні зобов'язання, прагнення До спокійного й
заможного життя, яке тоді оволоділо Францією. У перші дні існування уряду Петена, до
складу якого входили військові й державні службовці, без політиків, викликало cправжню
ейфорію у Франції, як Гітлер 1933 р. в Німеччині".
Запам'ятайте дати:
Запитання і завдання:
4. Що таке «бліцкриг»?
9. Чим була зумовлена фашистська агресія на Балканах? Яким був перебіг подій у цьому
регіоні?
11. У 1939 р. Мехліс говорив: «Товариш Сталін поставив завдання: у випадку війни
примножити кількість радянських республік». Як це завдання Сталіна реалізовувалося у
1939-1941 рр.?
Перевірте себе
3. Визначте зміст договору Про дружбу і кордон*, коли І ним він був підписаний? Яка
подія сталася 1 жовтня 1939 р. у Бресті?
5. Чому Радянський Союз напав на Фінляндію? Яких втрат зазнав СРСР у цій війні?
Виконайте завдання
2. На стрічці часу позначте основні події першого етапу Другої світової війни.
3. Покажіть на схемі, на які частини було переділено територію Югославії та кому вони
Вивчення матеріалу
1. План "Барбаросса"
Увечері 18 грудня 1940 р. Гітлер підписав директиву про воєнні дії проти СРСР. що
дістала порядковий номер 21 та умовне найменування "Барбаросса". Затвердження плану
"Барбаросса" відбулося після відмови СРСР вступити до Троїстого пакту а листопаді 1940
р. Сталін уважав, що потрапить у залежність від планів керівників Німеччини та Японії,
для яких міжнародні зобов'язання не мали особливого значення. Документ було
виготовлено лише у дев'яти примірниках, з яких три вручили головнокомандувачам
суходільних військ, ВПС і ВМФ, а шість сховано у сейфах командування вермахту.
Директива № 21 містила лише загальний задум і вихідні вказівки про ведення війни проти
СРСР.
Мовою документів
Із директиви № 21
"Німецькі збройні сили повинні бути готоиі до того, щоб іще до закінчення, війни проти
Англії блискавичною воєнною операцією перемогти радянську Росію (варіант
"Барбаросса")...
Загальна мета
Військові маси російської армії, що перебувають у західній частині Росії, мають бути
знищені у сміливих операціях Із глибоким просуванням танкових частин. Треба
перешкодити відступу боєздатних частин у простори російської території.
Потім швидким переслідуванням має бути досягнута лінія, з якої авіація вже не зможе
здійснювати напади на німецькі області. Кінцева мета операції — відгородитися від
азіатської Росії по загальній лінії Архангельськ — Волга. Таким чином, у разі потреби,
остання промислова область на Уралі, що залишається а Росії, може бути паралізована
авіацією.
У перебігу цих операцій Балтійський флот росіян швидко втратить свої опорні пункти і
таким чином стане небоєздатним..."
14 серпні 1941 р. після зустрічі Рузвельта та Черчілля з`явився документ під
назвою Атлантична хартія, яка підвела під майбутню коаліцію ідеологічне підгрунтя. До
цієї Хартії у грудні 1941 р. приєднався і Радянський Союз. Хартія була першим
документом, в якому були викладені цілі США і Великобританії у війні і загальні
положення післявоенного устрою світу. Атлантична хартія висунула такі завдання:
знищення нацистської тиранії, роззброєння агресора, загальне роззброєння світу.
Атлантична хартія
3) Вони поважають право всіх народів обирати собі форму правління, за якою вони
хочуть жити; вони прагнуть до відновлення суверенних прав і самоуправління тих
народів, які були позбавлені цього насильницьким шляхом.
7) Такий мир повинен надати всім можливість вільно без всяких перепон плавати
морями і океанами.
Оборона Києва. 7 липня розпочалася героїчна оборона столиці України Києва, що тривала
72 дні.
10 вересня танкові з'єднання Гудеріана вже були в Чернігові. 15 вересня німецькі танкові
частини з'єдналися в районі Лохвиці на Полтавщині. За запізнілим наказом Ставки
радянські війська намагалися вийти зоточення. Під час бойових дій загинув М. Кирпо нос
із частиною свого штабу, інші потрапили в полон.
Оборона Севастополя тривала 250 днів — Із 30 жовтня 194І р. по 1 липня 1942 р.,
скувавши значні сили противника. Обороною Севастополя командував генерал І. Петров.
Бої за Ленінград. Спроба 'німців відразу захопити місто зазнала краху. Ворога було
зупинено в середині липня 1941 р. Фінська армія з півночі вийшла на старий кордон між
Фінляидіею та СРСР і фактично припинила бойові дії. Наступ на Ленінград стримували
радянські війська, які вели бої у Прибалтиці та захищали півострів Ганко. Лише
наприкінці серпня — на початку вересня нацисти відновили наступ на місто. 8 вересня
ворог захопив Шліссельбург, блокувавши Ленінград із суходолу. Розпочалася блокада
Ленінграда, яка тривала 900 днів. Протягом 611 днів місто постійно бомбардували та
обстрілювали з важкої артилерії. У жовтні 1941 р. німці спромоглися захопити Тихвін, що
значно ускладнило ситуацію навколо Ленінграда і в самому місті. У грудні 1941 р.
радянські війська вибили ворога з Тихвіна, що забезпечило зв'язок між містом і країною
через Ладозьке озеро. Цією "дорогою життя" з міста було евакуйовано і врятовано від
голодної смерті 550 тис. осіб Підсумки початкового етапу. За перші п'ять місяців війни
Німеччина та Ті союзники окупували Прибалтику, Білорусь, Молдову, майже всю
Україну, в тому числі частину Донбасу і Криму, а також західні області Росії. Територія,
захоплена ворогом, становила понад 55 млн кв. км. До війни на ній проживало 74,5 млн
душ. До кінця літа 1941 р. в німецький полон, за даними начальника генерального штабу
вермахту Ф. Гальдера, потрапило близько 4 мли солдатів і офіцерів Червоної армії. Там
опинилися цілі з'єднання. Навіть штаб Південно-Західного фронту був знищений ворогом.
Можна виділити такі причини поразок Червоної армії влітку-восени 1941 р.:
– німецькі війська мали значну чисельну перевагу: в 1,8 рази в живій силі, за сучасними
танками і літаками відповідно в 1,5 та 3,2 рази;
– вермахт мав дворічний досвід ведення війни в Європі і переважав радянські війська у
професійній підготовці.
Московська битва. Наступ ворожих військ на Москву розпочався ЗО вересня 1941 ,р. Так
почалась операція '"Тайфун". Танковими ударами ворог прорвав оборону радянських
військ і підійшов до Вязьми, захопив м. Орел і оточив радянські частини в районі Вязьми.
5 жовтня Державний комітет оборони ухвалив рішення про захист Москви. 19 жовтня,у
Москві було запроваджено стан облоги. Командувачем оборони Москви було призначено
Г. Жукова.
Поразка під Москвою назавжди поховала міф про непереможність німецьких армій,
завдала остаточного удару по планах блискавичної війни. Перемога радянських військ
означала початок повороту у Великій Вітчизняній і другій світовій війні. Фашистськi
вiйська, знекровленi в попереднiх боях, почали вiдступ. В результатi контрнаступу
радянських вiйськ нiмецькi сили були вiдкинутi вiд Москви на 100-300 км.
11 грудня Німеччина й Італія заявили про свій намір воювати зі Сполученими Штатами.
Отже, на кінець 1941 р. всі великі держави були втягнуті у другу світову війну.
У той час японські війська здійснили широкий наступ у Пів-денно-Східній Азії. До травня
1942 р. було загарбано Малайю, Бірму, острівні Індонезію та Філіппіни. Японія оволоділа
також англійськими військово-морськимн базами — Сінгапуром і Гонконгом, окупувала
численні острови в Тихому океані (належали Великій Британії та США), вдерлась у
Східну Індію.
12 травня 1943 р. після тривалих боїв італо-німецькі війська капітулювали. Вся Північна
Африка опинилася під контролем Великої Британії та США.
Домашнє завдання:
Виконайте завдання
3. Заповніть таблицю "Воєнні дії в 1941 — 1942 рр. поза межами Європи"
2. Чому Черчилль, попри своє негативне ставлення до комуністичних ідей, відразу після
нападу Німеччини на СРСР оголосив про всіляку підтримку останнього і навіть про союз
із ним?
Запам'ятайте дати:
1. Сталінградська битва
Гітлер наказав триматися до останнього. Він заборонив вести армію на прорив з оточення
i наказав чекати, поки її деблокують штурмові колони генерал-фельдмаршала Манштейна.
Проте потужні танкові удари в грудні 1942 р. в районі м. Котельниково не досягли успіху.
Вони були відкинуті радянськими військами. Сам Манштейн згодом писав, що операція
по деблокуванню 6-ї армiї Паулюса могла бути успішною за умови спiльного удару з
середини кiльця та iззовнi. Німецька авiацiя теж виявилася неспроможною доставляти у
кiльце необхiдну кiлькiсть вантажiв.
Тим часом як під Сталінградом було здобуто блискучу перемогу Ржевсько-
Сичовська операція зазнала повного провалу (згодом вона була названою відволікаючою
для забезпечення успіху під Сталінградом). За 23 дні боїв на цьому напрямі радянські
війська втратили 215 тис. чоловік вбитими і пораненими.
2. Курська битва
12 ciчня 1943 р. вiйська під командуванням генерала Голiкова перейшли в наступ з-
пiд Воронежа в загальному напрямку на Харкiв. 7 лютого було звільнено Курськ, а 9 —
Бєлгород. Війська під командуванням генерала Ватутiна оволоділи Ізюмом i створили
загрозу оточення великого німецького угруповання в районі Харкова. 16 лютого ворог
залишив це велике iндустрiальне мiсто.
У другій половині лютого ситуація змінилася. Побоюючись загрози оточення
військ, що вiдiйшли з Кавказу й Кубанi пiд Ростов i на Донбас, нiмецьке командування
завдало могутнього контрудару у фланг по розтягнутих вiйськах Голiкова й Ватутiна.
Харкiв, Бєлгород та ряд iнших мiст знову перейшли до рук ворога. Утворилася величезна
орловсько-курська дуга.
Цікаво знати
З 1 січні 1943 р. в Червоній Армії були введені пагони для солдат, сержантів,
офіцерів, генералів, маршалів. ЧА згодом стала називатись Радянська Армія. Поява
радянських солдат з пагонами іноді неоднозначно сприймалося населенням, що
перебувало на окупованій території.
Цікаво знати
5 серпня 1943 р. на честь перемог Червоної Армії, звільнення міст Орел і Бєлгород у
Москві був здійснений перший артилерійський салют. У подальшому Москва 347 раз
салютувала воїнам радянської армії за визволення і взяття міст, в окремі дні по 4-5 разів.
2. Битва за Дніпро
Розвиваючи наступ, радянські війська до кінця вересня 1943 р. вийшли до Дніпра. Тут
німецьке командування створило так званий ”Східний вал”. Німецьке командування
намагалося використати повноводну ріку з високим правим берегом як природне
укріплення. Населення зганялось з 300-кілометрової смуги вздовж Дніпра. Значна частина
міст – Дніпропетровськ, Кременчук, Полтава – була розорена й спалена. На Дніпрові кручі
гітлерівці стягли групу армій “Центр” у складі 62 дивізій. Наприкінці вересня 1943 р.
Радянська армія контролювала 700 кілометрів лівого берега Дніпра.
Перевага радянських військ була незначною. У планах осінніх операцій 1943 р.
першочерговим завданням було захоплення плацдармів на правому березі Дніпра,
закріплення там і розгортання наступальних операцій на Правобережжі. Битва за Дніпро
розгорнулась від Лоєва до Запоріжжя.
У перші дні листопада почалися вирішальні бої за Київ. Сталін віддав наказ узяти
Київ до річниці Жовтневої революції. Цей наказ було виконано. 6 листопада 1943 р. було
визволено столицю України – Київ. За успішне форсування Дніпра 2438 радянським
бійцям було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, близько 10 тисяч одержали
бойові ордени.
Таким чином, пізньої осені 1943 р. радянські війська вийшли на правий берег
Дніпра, закріпилися там, відбили контрнаступ німецьких військ в районі Житомира і
підготували умови для подальшого наступу і визволення території СРСР.
4. Капітуляція Італії
Мовою документів
2. Італія докладе всіх зусиль до того, щоби не надати німцям можливостей, які могли й
бути використані проти Об'єднаних націй.
3. Італійський уряд повинен гарантувати, шо в разі потреби він використає всі наявні
збройні сили для того, щоб забезпечити швидке і точне виконання всіх умов цього
перемир'я".
Крах фашистського режиму і перехід Італії на бік союзників мали велике політичне
значення. Італійська армія вийшла з боротьби. У Південній Італії фашизм зазнав краху, а в
Північній і Центральній Італії він тримався лише на німецьких багнетах.
Мовою документів
На конференції було ухвалено рішення про відкриття другого фронту у травні 1944 р. в
Північній Франції (Радянський Союз взяв зобов'язання пов'язати з цим великий наступ
Червоної армії). Було досягнуто попередньої домовленості про відновлення польської
держави у кордонах по лінії Керзона (тобто визнання приєднання до СРСР
західноукраїнських і західнобілоруських земель) із пере-данням їй низки територій на
заході. Союзні держави висловили прагнення до повоєнного співробітництва щодо
створення ООН. Отже, Тегеранська конференція мала важливе історичне значення.
Обговоривши ключові питання повоєнного устрою сторони з`ясували для себе межі
поступок і компромісів у майбутньому.
ІІІ. Підсумки
Запитання і завдання:
Запам'ятайте дати:
Окуповані країни Європи та Азії зазнали значних територіальних змін. На карті
світу з’явились нові держави: Словаччина (1939 р.), Хорватія (1941 р.), Бірма (1944 р.),
Індонезія (1945 р.). Але незалежність цих держав була дискредитована співробітництвом з
агресорами.
Цікаво знати
Окупаційна політика Японії за формою була дещо іншою, але суть зберігалась та ж сама.
Агресивні устремління прикривались гаслами: “Створення процвітаючої Азії”,
“Звільнення Азії від білих колонізаторів”. До утворюваних окупаційних адміністрацій
намагались залучити лідерів національно-визвольних рухів поневолених народів.
2. Голокост
3. Рух Опору
Найбiльш широкомасштабнi диверсiї були проведенi влiтку 1943 р. пiд час
Курської битви пiд назвою “Рейкова вiйна” та у вереснi 1943 р. пiд назвою “Концерт”.
Фашисти змушенi були для охорони своїх комунiкацiй вiд партизанів тримати в своєму
тилу значнi сили.
Цікаво знати
У роки війни (з 1941 р.)в СРСР було запроваджено карткову систему. Вперше
карткова систему в СРСР було запроваджено в 1928 р. З 1 січня 1935 р. було скасовано
картки на муку, хліб, крупи. З 1 жовтня – на решту продтоварів, а з 1 січня 1936 р. – на
пром товари. За картками видавалися не тільки продукти, але і мило, одяг, взуття. Норми
для всіх були різні. Втрата карток ставила людину на межу голодної смерті.
Витрати на вiйну становили 25 млрд. фунтів стерлінгів. Щоб хоч частково покрити
цi витрати, Англiя залучила приблизно третину своїх закордонних капiталовкладень,
особливо з колонiальних країн — Iндiї, Канади, Австралiї, Пiвденно-Африканського
Союзу, а також з Латинської Америки й США.
Запитання і завдання:
4. Голокост – це…
7. В якій країні Європи рух Опору набув найбільшого розвитку? Які країни самостійно
звільнилися від нацистського поневолення?
8. Що зумовлювало розкол у русі Опору? Які політичні сили відіграли провідну роль у
русі Опору?
10. За роки війни радянська економіка випустила зброї у 2 рази більше ніж німецька, хоча
промисловий потенціал СРСР був у декілька разів меншим. Що сприяло перемозі
економіки СРСР над економікою нацистської Німеччини?
11. Чому США називали «арсеналом» країн Антигітлерівської коаліції? Чи можлива була
б перемога над країнами фашистського блоку без економічного потенціалу США?
Цікаво знати
Під час наступу радянських військ на Східному фронті розпочалося висадження військ
США і Великої Британії у Франції. Командування союзників розробило дві десантні
операції: "Оверлорд" — висадження союзників у Північній Франції та "Енвіл" —
висадження союзників на півдні Франції, в районі Марселя.
6 червня 1944 р. розпочалась операція "Оверлорд". Перевага сил була на боці союзників
по антигітлерівській коаліції: в чисельності військ — утричі, за кількістю гармат — удвічі,
за кількістю літаків — у 60 разів. Загальне керівництво силами вторгнення здійснював
генерал Ейзенхауер.
Коли де Голль одержав звістку про події у Парижі, він негайно звернувся до
Ейзенхауера з вимогою надіслати на допомогу повстанцям французьку дивізiю. Спочатку
командуючий залишив цю вимогу тимчасового глави французької держави без уваги. Але
де Голль домігся свого.
У жовтні 1944 р. союзники розпочали операцію, метою якої було прорвати “Лінію
Зігфріда”, форсувати Рейн і оволодіти Руром – промисловою базою Німеччини. Проте
наступ союзників було зупинено.
Гітлер, програючи на всіх фронтах, не залишав надій переломити хід війни на свою
користь. Великі сподівання він покладав на суперечності між союзниками. “Я бачу, як ці
суперечності стають дедалі сильнішими з кожною годиною. Якщо зараз ми зуміємо
завдати нечисленних тяжких ударів, тоді цей … єдиний фронт раптово завалиться”.
Запитання і завдання:
2. Коли і де було відкрито Другий фронт? Яку назву носила десантна операція союзних
військ в Нормандії? Як називалась оборонна лінія німецьких військ вздовж узбережжя
Франції?
10. При веденні бойових дій у 1944 р. країни Антигітлерівської коаліції керувались
переважно воєнними чи політичними міркуваннями?
1. Розгром Німеччини
З радянського боку у Берлінській операції брали участь війська трьох фронтів: 2-го
Білоруського, 1-го Білоруського і 1-го Українського. Ними командували відповідно
К.К.Рокоссовський, Г.К.Жуков і І.С.Конєв.
Битва почалась 16 квітня. О 3-ій годині ранку за берлінським часом при світлі
прожекторів в атаку пішли танки і піхота. Війська під командуванням Жукова наступали
через так звані Зеєловські висоти. Гітлер приймає рiшення не втiкати на пiвдень, а
особисто керувати боротьбою за Берлін.
25 квітня невелике місто Торгау на березі Ельби стало відоме всьому світові. У цей
день тут зустрілись передові частини 1-го Українського фронту і пiдрозділиамериканської
армії.
им часом в Берліні бої йшли вже в центрі міста, де ворог чинив впертий опір. Майже
кожен будинок доводилось брати штурмом. «На третій день боїв у Берліні,— згадував
Жуков, — спеціально розширеною колією із Сілезького вокзалу було подано фортечні
гармати, які відкрили вогонь по центру міста. Вага кожного їх снаряду становила
півтонни. Оборона Берліна розліталась у пух і прах. Навіть в імперській канцелярії
розуміють, що наближається розв’язка битви за столицю Німеччини...». 30 квітня було
штурмом взято рейхстаг. Над ним замайорів червоний прапор.
4–11 лютого 1945 р. “велика трійка” зібралася в Ялті у тому ж складі, що і в Тегерані. Ця
зустріч стала кульмінаційною в розвитку відносин між Сталiним, Рузвельтом і Черчиллем.
Атмосфера майбутньої перемоги мов би відсовувала на другий план розбіжності і
прагнення кожної із сторін зміцнити своє становище у післявоєнному світі. 3 багатьох
питань вдалося досягти реальних домовленостей. Серед них — погодження принципів
беззастережної капітуляції гітлерівської Німеччини: ліквідація таких її інститутів, як
нацистська партія, репресивний апарат гітлерівського режиму, розпуск збройних сил,
встановлення контролю над німецькою вiйськовою промисловiстю, покарання воєнних
злочинців.
Не було до кiнця погоджено питання про післявоєннi зони окупації Німеччини, про
репарації на користь переможцiв. Радянська сторона запропонувала стягувати репарації не
грошима, а натурою — одночасним вилученням устаткування підприємств, суден,
рухомого складу залізниць, товарними поставками протягом десяти рокiв. Найбільш
складними були дискусії з польських проблем. Якщо питання про кордони Польщi з СРСР
було в принципі вирішено — кордон повинен проходити по “лінії Керзона” з деякими
відхиленнями на користь Польщі, щодо західного кордону було сказано лише в загальній
формі: “Польща повинна дістати істотне прирощення на півночі і на заході”. Питання, з
яким польським урядом мати справу, остаточно вирішити не вдалось. Зрештою його було
відкладено, а в декларації “Про Польщу” говорилось, що “дiючий нині в Польщі
Тимчасовий уряд повинен бути... реорганізований на більш широкій демократичній основі
з включенням демократичних дiячів із самої Польщі і поляків із-за кордону ”.
На кінець 1944 р. США фактично знищили японський флот, що на даному театрі
бойових дій мало визначальний характер. Отримана на морi перемога дала змогу США
звiльнити вiд японських військ Фiлiппiни та ряд тихоокеанських островiв. Японці були
сповнені рішучості битися до останнього. Про це свідчили бої за острови Іводзіма і
Окінава. Так, для захоплення невеликого острова Окінави, який захищало 120 тис.
японське угруповання, американській 500-тисячній армії при повній перевазі на морі і в
повітрі знадобилося два місяці запеклих боїв (травень-червень 1945 р.). Японці лише тоді
припинили опір, коли загинув останній захисник.
6 серпня 1945 р., за два дні до передбачуваного вступу СРСР у війну з Японією, з важкого
американського бомбардувальника Б-29 на японське місто Хіросіму було скинуто атомну
бомбу. 9 серпня цей “експеримент” повторили на місті Нагасакі. Загальна кількість
загиблих досягла 200 тис. чоловік. Кількість постраждалих сягнула 500 тис. чол.
Виправдати застосування атомної зброї проти мирних жителів неможливо.
Під ударами радянської армії японські війська складають зброю. В полон було
взято близько 640 тис. чоловік. 1 вересня радянський десант висаджується на південні
острови Курильської гряди. Вся кампанія радянських військ проти Японії тривала 24 дні.
Втрати японських військ складали 84 тис., радянські –12 тис. убитими.
Японія і захоплені нею території були розділені на окупаційні зони між США,
СРСР, Англією, Китаєм. Власне Японія потрапила в американську окупаційну зону і 6
вересня 1945 р. американські війська висадились на її території.
Однак перемога не усунула всіх суперечностей у світі. Для народів Східної Європи
і частини країн Азії перемога над фашизмом і мілітаризмом не стала торжеством свободи і
демократії, обернулася насадженням тоталітаризму але радянського зразку. Тоталітаризм
радянського зразку (комунізм) завдяки тимчасовому союзу з демократичними країнами і
спільній перемозі над фашизмом зміцнив свої позиції у світі, розширив ареал свого
панування і кинув виклик тій же демократії і свободі.
Друга світова війна змінила не тільки політичну карту світу, але й долю цілих
народів, зокрема, депортованих і тих, що були піддані масовому геноциду (євреї, цигани,
серби тощо). Відбувся розкол окремих народів і країн на два державні формування
(В’єтнам, Корея, Німеччина, Китай), що на довгі роки затримало процес їхнього
об’єднання.
Запитання і запитання:
4. Яка роль Берлінської операції у Другій світовій війні? Чому Берлінську операції
здійснювали радянські війська, а не війська союзників?
Під час Другої світової війни СРСР, Велика Британія, США та інші держави активно
співробітничали в рамках антигітлерівської коаліції, незважаючи на політичні та
ідеологічні розбіжності. У 1945-1948 рр. коаліція фактично розпалася, а вчорашні
союзники розпочали непримиренну боротьбу за вплив у повоєнному світі. Між СРСР та
західними країнами виникла "холодна війна".
Сполучені Штати, своєю чергою, вважаючи себе форпостом західного світу, оплотом
демократії та права, почали об'єднувати навколо себе країни Західної Європи та інших
регіонів.
1. Створення ООН
Зміни у розподілі сил після Другої світової війни вимагали створення міжнародної
організації з метою підтримання і зміцнення миру та безпеки.
Генеральна Асамблея складається з представників майже всіх націй світу. З цієї трибуни
держави можуть висловити свої тривоги до всього світу. Нині загальна кількість країн-
членів становить 185 націй. Швейцарія не е членом Організації Об'єднаних Націй, хоча
європейська штаб-квартира ООН розташована в Женеві.
Міжнародний суд
Рада Безпеки
Головним обов'язком Ради Безпеки є підтримка міжнародного миру. Вона проводить свої
засідання в Нью-Йорку, коли в цьому виникає необхідність.
Рада з опіки
Секретаріат
Цікаво знати
Нюрнберзький процес – перший в історії міжнародний суд над групою осіб, які
заволоділи державою і перетворили її на знаряддя страшних злочинів. Вперше в
юридичній практиці були засуджені державні діячі, відповідальні за агресію і військові
злочини, злочини проти людства і людяності. Це було початок процесу очищення Європи
від фашизму (нацизму).
У Німеччині у перші повоєнні роки відбулося 2 млн. процесів над воєнними і
нацистськими злочинцями. Такий же процес охопив і всі країни Європи. В Україні теж
відбулись судові процеси над нацистами та їх посібниками, що здійснили злочини на
території УРСР. Найбільший з них – Київський процес.
У той же час СРСР об'єднував своїх союзників у Європі. У 1949 р. було засновано Раду
економічної взаємодопомоги, а 14травня, 1955 р. соціалістичні країни підписали Договір
про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу восьми країн (СРСР, Польщі,
Чехословаччини, НДР, Румунії, Болгарії, Албанії, Угорщини) строком на 20 років. П'ята
стаття передбачала організацію Об'єднаного командування збройних сил держав —
учасниць Варшавського договору, яке очолив маршал Радянського Союзу І. Конєв, а
також Військової ради, Штабу об'єднаних збройних сил. Найвищим органом Організації
Варшавського договору став Політичний консультативний комітет (ПКК). Варшавський
договір став головним інструментом зовнішньої політики радянського блоку.
Зміни, які відбулися в результаті Другої світової війни були настільки кардинальними, що
світ вже не міг повернутися до довоєнного стану. Відбулась зміна світових лідерів.
Сформувалися дві наддержави. Провідні країни світу були поставлені перед проблемою
формування принципово нової системи міжнародних відносин, яка б забезпечувала
принаймні врахування інтересів інших. Враховуючи негативний досвід врегулювання
після Першої світової війни, лідери країн антигітлерівської коаліції вже не прагнули до
приниження переможених держав і вирішення за рахунок їх власних проблем. Зміни
кордонів у Європі були мінімальними. Для підтримання миру і безпеки у світі було
створено ООН. Проте на процес становлення нового світового порядку наклало відбиток
суперництво між двома наддержавами, яке переросло у “холодну війну”.
Домашнє завдання:
Запам'ятайте дати:
Тема № 6
США – єдина країна, яка в період війни зміцнила свої позиції. До кінця війни під
контролем США перебувало 80% золотого запасу капіталістичного світу (21 тис. т). Їхня
частка становила приблизно 60% світового промислового виробництва (без СРСР).
Американські товари становили 40% товарів країн Заходу. Зріс національний прибуток.
Більшість країн світу знаходилась у фінансовій залежності від США. Був високим і
моральний авторитет США – держави, яка зробила вагомий внесок в розгром фашизму і
стала ініціатором створення ООН. США мали велику військову перевагу (найбільший у
світі океанський флот, стратегічну авіацію) над іншими країнами і монопольно володіли
атомною зброєю (це давало змогу скороти сухопутні війська з 12 млн до 1 млн у 1947 р.).
США стали наддержавою. А це означало, що будь-які зміни в будь-якому регіоні світу
зачіпають інтереси США. Статус наддержави наклав свій відбиток на внутрішній і
зовнішній політиці країни.
У перші післявоєнні роки перед США стояли проблеми переведення економіки на мирні
рейки (конверсія) і відвернення неминучого спаду виробництва (економічної кризи).
Американська адміністрація ставила перед собою три основні завдання: запобігти застою
економіки, забезпечити високу зайнятість населення, не допустити інфляції. Для цього
передбачалось негайно скоротити збройні сили, забезпечити повну зайнятість
демобілізованим, провести реконверсію при збереженні контролю над підприємствами з
метою недопущення гострих криз. Для реалізації цієї програми було прийнято
"Солдатський білль про права" (1944 р.) і "Закон про зайнятість" (1946 р.). Така політика
отримала назву "Справедливий курс".
31 грудня 1946 р. президент Г.Трумен (1884-1972) оголосив "закінчення воєнних
дій". Було ліквідовано органи надзвичайного контролю над виробництвом, які існували
під час війни, монополії отримали свободу дій, але це не означало ліквідацію державної
системи регулювання, створеної в період 1929-1945 рр. Активно проводився в життя
«план Маршалла» (!947-1951), який повинен був забезпечити відновлення ринку в Європі
і усунути перенасиченості капіталу в США (буде детально розглянуто на наступних
уроках). Було проведено реорганізацію державного апарату. У 1947 р. створено Раду
Національної Безпеки, Центральне розвідувальне управління (ЦРУ), реорганізовано
військові органи. До Конституції США внесено поправку, згідно з якою президент може
обиратися не більш, ніж на два строки підряд. У зовнішній політиці США проводили курс
на конфронтацію з СРСР.
4) примусити або зажадати від будь-якого наймача, щоб він визнавав або вів переговори
з робітничою організацією як з представником своїх робочих…
§ 35. Вважається незаконним для будь-якої особи на службі США або будь-якого
агентства США, включаючи конференції, що повністю належать уряду, брати участь у
будь-якому страйку..."
2. Маккартизм (1950-1954)
Про розгул маккартизму свідчить такий цікавий факт. У місті Медісон (штат
Вісконсин) 112 репортерам місцевих газет запропонували підписатися під витягом з білля
про права (10 поправок до Конституції США), не повідомивши, що це за документ. 111
репортерів відмовились від цього, вважаючи, що їм підсовують комуністичну пропаганду.
Цікаво знати
Саме в цей період у США працював розвідник №1 СРСР Вільям Генріхович Фішер
(Рудольф Абель). У роки другої світової війни діяв як агент у німецькому тилу. Служив у
вермахті, контролював роботу німецьких радистів, навіть отримав нагороду “Залізний
хрест”. Його активна діяльність в США тривала з 1948 по 1957 роки. Йому вдалось
організувати агентурну мережу, яка мала доступ до “атомних секретів” США та інших
воєнних відомостей. У 1957 р. був заарештований (виданий іншим радянським агентом
М.К.Івановим (Рейно Хейханеном)). Під час судового процесу йому було присуджено 30
років ув`язнення. Під час судового процесу він сказав лише 7 слів. У 1960 р. був
обміняний на американського пілота-шпигуна Френсіса Пауерса. Що був збитий над
територією СРСР.
Значно посилила роль США у світі реалізація плану Маршалла, коли було подано
економічну допомогу 16 країнам Європи.
3. Президентство Д.Ейзенхауера.
Ці два чинники мали значний вплив на його внутрішньополітичний курс. З одного
боку, він не розширював соціальні програми, започатковані демократами, з іншого – він
не дозволив їх скоротити, як цього вимагала більшість республіканців. Ще формуючи
концепцію свого президентства, Ейзенхауер говорив, що країна потребує спокою після
великих потрясінь другої світової війни.
Підсумки
Після другої світової війни США стали наддержавою очоливши Західний світ у
протистоянні з СРСР (комунізмом). На президентство Г.Трумена і Д.Ейзенхауера
припадає перший етап “холодної війни”. За президентства Трумена і Ейзенхауера
спостерігався швидкий поступальний розвиток країни, хоча і він супроводжувався
періодичними економічними кризами, які були зумовлені повоєнним спадом виробництва
і структурними перебудовами американської економіки в умовах розгортання НТР. За цей
період відбулось зміцнення американської політичної системи, “американського стилю
життя”. Продовжувався процес подальшої демократизації американського суспільства.
Проте на цьому шляху не вдалося уникнути спроб деяких політичних сил обмежити
демократичні права. Маккартизм не став довготривалою тенденцією.
Домашнє завдання:
1. Який економічний потенціал мали США після завершення Другої світової війни?
Запам'ятайте дати:
У 1960 р. президентом США було обрано молодого демократа Джона Кеннеді, якому на
той час виповнилося 43 роки.
Американці пам'ятають і часто повторюють слова президента Дж. Кеннеді: "Не питай, що
країна може зробити для тебе, питай, що ти можеш зробити для країни". У них міститься
глибока філософська думка: будь-яка ініціатива, спрямована на поліпшення добробуту
американців, знайде в суспільстві підтримку.
12 квітня 1961 р. громадянин СРСР Ю.Гагарін вперше у світі здійснив космічний
політ. Перша реакція Кеннеді була нейтральна, але коли він побачив, що ця подія у світі
дала високі позитивні дивіденди СРСР, він через два дні після цього скликає нараду в
Білому домі де емоційно говорить: “Чи існує яка-небудь галузь, в якій ми зможемо їх
догнати? Що можна зробити? Чи можна облетіти Місяць раніше їх?.. Чи можна запустити
людину на Місяць раніше їх?. Чи можна їх перегнати?… Якби тільки хто-небудь, хто б міг
сказати, як їх догнати! Давайте знайдемо кого-небудь, кого завгодно. Мені все рівно,
нехай це буде той сторож, аби він знав як”.
Багатообіцяльна кар'єра Джона Кеннеді обірвалася трагічно: 22 листопада 1963 р. під час
поїздки до м. Даллас, штат Техас, його було смертельно поранено. За усталеною версією,
стріляв убивця-одинак Лі Харві Освальд, якого незабаром було застрелено у поліцейській
дільниці. Проте донині багато обставин цього "вбивства XX століття" залишилися
нез'ясованими, а правосуддя досі не може (або не хоче під тиском певних кіл) дати
відповідь на всі запитання, пов'язані з трагічною смертю 35-го президента США.
8 січня 1964 р. у першому посланні про становище країни президент Л. Джонсон урочисто
проголосив початок "безкомпромісної війни проти бідності в Америці"- 16 травня того ж
року він надіслав до конгресу спеціальне послання "Про війну проти бідності", на основі
якого було ухвалено відповідний закон, що став основним напрямом діяльності
адміністрації Джонсона.
У січні 1973 р. було підписано Паризьку угоду про припинення війни та відновлення миру
у В'єтнамі. Однією з найгостріших внутрішньополітичних проблем США, що сягає
корінням у далеке минуле, є расова проблема. Особливо гостро вона стояла перед країною
у 50-60-ті рр. Незважаючи на проголошену конституцією рівноправність американських
громадян, США залишалися країною расової нерівності й дискримінації.
На початку 60-х рр. негритянський рух вийшов на новий етап. Він мав характер -масової
боротьби за соціальні права, досягнення справді громадянського рівноправ'я і доступу до
політичної влади.
16 червня 1969 р. НАСА (космічне агентство США) здійснило запуск космічного корабля
"Аполлон-П" з метою висадження першої людини на поверхню Місяця. Коли корабель
наблизився до Місяця, посадковий модуль відокремився від орбітального ступеня і
здійснив м'яку посадку на поверхню Місяця в районі, що називається Морем Спокою.
Двоє астронавтів, Ніл Армстронг і Едвїн Оддрін, провели на Місяці близько 2,5 години. У
1969-1972 рр. відбулося загалом 6 посадок американських "Аполло-нів" на поверхню
супутника Землі, загальна вартість яких склала приблизно 25 млрд доларів.
Окрім освоєння космосу, вчені та інженери США досягли значних успіхів у розробленні
копіювальних апаратів ("ксерокс" 1959 р.), створення персональних комп'ютерів, які
вперше з'явилися на ринку у 1981 р., стільникового телефонного зв'язку та багатьох інших
речей, без яких ми вже не можемо обійтися сьогодні.
Домашнє завдання:
5. Хто був лідером боротьби за громадянські права негрів США і як склалася ного доля?
Запам'ятайте дати:
• 22 листопада 1963 р. — вбивство Дж, Кеннеді.
1. "Рейганоміка"
У 1983 р. всі економічні показники різко зросли, а обсяги виробництва в оброблювань ній
промисловості за сім років збільшилися на 43%. Порівняно з 70-мн рр. вдвічі зросли
також темпи приросту продуктивності праці.
2) за менших витрат досягається вища ефективність суспільної праці в цілому (10 корів у
фермерському господарстві дають стільки молока, скільки раніше отримували від 100
корів);
У листопаді 1992 р. перемогу на виборах здобув політичний діяч "нової хвилі" — лідер
демократів Вільям Клінтон. Він дістав 43% голосів. Демократи, після 12-річного
перебування в Білому домі республіканців, успадкували владу вже за нових політичних
умов. Розпався Радянський Союз, припинив існування східний блок, зазнав краху
комунам, і США практично лишилися єдиною наддержавою, безумовним світовим
лідером. Перемога Клінтона давала можливість оновлення Америки, як стверджував
популярний журнал "Тайм", назвавши його 1992 р. "людиною року". Справді, під час
перевиборної кампанії Клінтон проголосив завдання відродження Америки та блискуче
продемонстрував п Внутрішня політиха адміністрації Клінтона була спрямована на
полегшення податкового тягаря середнього класу, надання податкових пільг
підприємствам, що створюють нові робочі місця, щорічне підвищення на 20 млрд доларів
інвестицій у федеральні програми, здійснення реформи системи охорони здоров'я, яку
президент хотів зробити доступною для більшості американців. Одночасно ставилося
завдання скоротити вдвічі дефіцит федерального бюджету. ереваги деідеологізованої
політики в епоху нового світового порядку.
дначе на виборах 1996 р. Клінтон знову дістав переконливу перемогу. За нього віддали
голоси 49% виборців. Республіканцям важко було щось протиставити головній тезі
виборчої кампанії Клінтона — "американці живуть зараз краще, ніж чотири роки тому". В
активі президента за роки його перебування в Білому домі було 10,5 млн нових робочих
місць, збільшення мінімальної заробітної платні до 5 доларів 10 центів за годину,
зменшення податків і дефіциту бюджету на 60%.
Триває процес зростання масштабів і ролі сфери послуг, де наприкінці 90-х рр. було
зайнято 75% всіх працюючих. Це — наука і наукове обслуговування, освіта, охорона
здоров'я, різноманітні професійні послуги, зв'язок, інформаційне обслуговування, фінанси,
торгівля.
Що ж сприяло такому потужному економічному розвиткові США у 90-х рр., чому США
на зламі тисячоліть опинилися в зеніті своєї економічної могутності? Причина тут не
одна.
Втім, уже з кінця 2000 р. почався спад американської економіки. Він був пов'язаний зі
зміною хазяїна Білого дому, тому що Дж. Буш-молодший, лідер республіканської партії,
який переміг віце-президента адміністрації Клінтона Ела Гора, сповідує дещо інші
принципи економічної стратегії.
Одне а головних завдань американської адміністрації в 90-х рр. полягало в тому, щоби
пристосувати основні міжнародні організації — НАТО, ООН, МВФ, Всесвітній банк —до
нової ситуації, що виникла внаслідок загибелі комунізму та закінчення "холодної війни".
Демократи продовжили зусилля, спрямовані на трансформування НАТО у політичну
організацію, в якій Європа та Америка залишались би тісно пов'язані одна з одною, а
США, як і досі, відводилася головна роль у європейських справах, навіть після створення
в Європі політичного і валютного союзів.
У липні 1997 р. у Мадриді відбувся саміт лідерів НАТО, де було винесено рішення про
вступ до цієї організації Угорщини, Польщі, Чехії. З Україною було підписано Хартію
особливого партнерства.
Проте воєнне вирішення косовської проблеми у березні-травні 1999 р., одним з ініціаторів
якого був В. Клінтон, погіршило відносини США та Росії. Ситуація покращилася лише
взимку 1999—2000 рр. після відставки Б. Єльцина і приходу до влади в Росії В. Путіна.
Однак із приходом до влади нового президента США Дж. Буша-молодшого виникли нові
проблеми в американо-російських відносинах, пов'язані з планами США розгорнути нову
систему протиракетної оборони.
США підтримали й їхні союзники по НАТО, особливо британці, які разом з американцями
взяли участь у воєнних діях проти талібів в Афганістані. Мусульманські екстремісти з
руху талібан підтримували Усаму Бен Ладена, ніби терориста, за американськими даними
організатора терактів 11 вересня.
23 січня 1992 р. в МЗС України відбувся обмін нотами між Україною та США про
встановлення дипломатичних відносин у повному обсязі. Серйозною завадою на шляху
розвитку двосторонніх відносин залишалася наявність на території України ядерної зброї.
Підписання 14 січня 1994 р. президентами України, Росії та США тристоронньої заяви та
угоди про ліквідацію ядерної зброї в Україні сприяло помітному поліпшенню
американсько-українських відносин.
Домашнє завдання:
Канада, раніше була англійським домініоном, вона брала активну участь у другій світовій
війні на боці антигітлерівської коаліції і стала справжнім арсеналом Англії. Тут було
вироблено понад 800 тис. військових вантажних автомобілів, 50 тис. танків, 18 тис.
літаків, 4 тис. військових кораблів. Її війська брали участь у бойових діях майже на всіх
фронтах війни. Війна дала поштовх до економічного зростання Канади: за темпами
розвитку вона вийшла на перше місце серед західних країн. Канада перетворилась на
індустріальну державу. Економічне піднесення, почате у роки війни, продовжилось і у
повоєнні роки. Стимулом до цього стало швидке зростання населення (в основному за
рахунок емігрантів), а, відповідно, збільшення внутрішнього ринку, освоєння півночі і
далекого заходу. У 1949 р. до складу Канади увійшли Нью-Фаундленд і багата на залізну
руду північно-східна частина Лабрадору. Було відкрито великі родовища нафти в
Альберті і Саскачевані.
Ліберали виграли парламентські вибори в 1953, але в подальші роки їх авторитет став
падати. Нова передвиборча програма передбачала вирішення багатьох економічних і
політичних питань: розвиток Півночі, відновлення традиційних зв’язків з Англією та
Британською Співдружністю, «канадизація» економіки і культури, ліквідація безробіття,
вдосконалення взаємовідносин між федеральною владою та провінціями. Завдяки
оновленню програми, консерватори у 1957 р. перемогли на виборах і створили уряд.
Новий уряд збільшив розміри допомоги інвалідам і людям похилого віку, зменшив
податки, надав кредити фермерам під майбутній врожай, провів інші соціальні реформи. У
серпні 1960 р. був прийнятий "Білль про права громадян". Зокрема не виконано програму
освоєння Півночі, "канадизації", ліквідації безробіття, тому позиції правлячої партії
почали значно слабшати. Широкі круги громадськості були невдоволені зростаючою
економічною залежністю від США. Обурення викликало вирішення уряду надати
американській компанії право на будівництва газопроводу з Альберти.
Кабінет Пірсону, що виграв також вибори в 1965, вважав за краще не робити істотних
змін в політиці. Серед досягнень його уряди були ухвалення закону про державне медичне
страхування і введення нового канадського прапора. Зіткнувшись з економічними
труднощами в кінці 1960-х, воно підвищило податки з особистого доходу, але скоротило
податок на корпорації. Бюджетний дефіцит став хронічним.
Уряд Трюдо (1968–1979) спробував ослабити гостроту квебекського питання. У 1969 був
ухвалений закон про офіційні мови, який проголошував рівність англійського і
французького у всіх ланках федерального державного апарату, вживання двомовності в
районах, де число тих, що розмовляють на другій мові перевищує 10%, а також вивчення
французької мови чиновниками
На початку 80-х років у Канаді загострилось економічне становище, яке на деякий
час відсунуло проблему федерально-провінційних стосунків. Відбувся спад виробництва.
Державний дефіцит склав 24 млрд. канадських доларів. 12% працездатного населення
опинилось в становищі безробітних.
У 1984 під тиском економічних проблем Трюдо пішов у відставку, передавши пост
прем'єр-міністра лібералові Джону Тернеру. Але на дострокових виборах перемогла ПКП,
що завоювала 211 місць в Палаті з 282. Новий канадський уряд очолив лідер
консерваторів Брайан Малруні (1984–1993).Він здійснив низку реформ у дусі
"консервативної революції" і вивів країну з економічної кризи. Найскладнішою знову була
«проблема Квебеку», який відмовився приєднатися до конституції 1982 р. і вимагав
надання йому особливого статусу. Після тривалих переговорів було підготовлено проект
конституційного договору, який визначив особливий статус Квебека. Але і на цей раз
деякі англомовні провінції відмовились ратифікувати договір. Проблема знову зайшла у
глухий кут, що підняло нову хвилю сепаратизму. Апогеєм її став референдум у листопаді
1995 р. про незалежність Квебеку. Сепаратисти вкотре потерпіли поразку: за незалежність
проголосували 44%, проти – 46%.
З 1993 р. при владі у країні стоять ліберали на чолі з Жаном Кретьєном (у 2000 р.
він втретє обраний прем`єр-міністром), які намагаються вирішити національну проблему.
За період перебування при владі ліберали здійснили цілу низку реформ і перетворень. Так,
було оздоровлено фінансову систему країни. Починаючи з 1998 р. фінансовий рік
завершується з профіцитом. Додаткові кошти спрямовуються на різноманітні програми і
погашення боргів. Соціально-економічні програми уряду Кретьєна включали дві
програми: “Стратегія рівних можливостей” (розвиток освіти і науки) і “Створення
безпечного суспільства” (розширення соціальних програм). Важливим кроком уряду стала
податкова реформа: поступове скорочення податків і стимулювання ділової активності. Ці
загоди почали давати відчутні результати з 1997 р. почалось скорочення безробіття.
Зростання ділової активності. На період правління лібералів припадає період завершення
структурної перебудови економіки Канади на наукоємні галузі виробництва за рахунок
скорочення сировинних галузей (лісова, добувна, сільське господарство тощо).
Поглибились інтеграційні процеси з США – створення у 1994 р. зони вільної торгівлі
НАФТА (США, Канада, Мексика). Процес інтеграції досяг небачених результатів: 40%
ВВП Канади йде на експорт, з яких 80% до США. Оборот канадо-американської торгівлі
найбільший у світі – 1 млрд. дол. в день. Успіхи Канади у розвитку економіки вражаючі:
на теперішній день за рівнем економічного розвитку вона займає сьоме місце, за рівнем
життя – перше у світі.
У грудні 2003 р. в Канаді відбулася зміна керівництва: новим лідером лібералів і прем’єр-
міністром став Пол Мартин. Суттєві зміни помітні і в таборі опозиції. В результаті
об`єднання Канадського альянсу і ПКП в 2004 р. відновилась Консервативна партія, яка
має намір кинути виклик лібералам на наступних виборах.
Після розпаду СРСР Канада вітала утворення нових незалежних держав і сприяла
їх вступу в ООН. Однією з перших – 2 грудня 1991 р. вона визнала незалежність України
та встановила з нею дипломатичні відносини. У січні 1999 р. прем’єр-міністр Канади Жан
Кретьєн відвідав Україну. Візит завершився підписанням семи двосторонніх угод та
меморандумів.
Підсумки
Запитання і завдання: