Український самвидав:теми,ідеї,автори

Існує думка, що цей термін вперше з’явився як «Самиздат» і завдячує цим російському поету Миколі
Глазкову. Він своїми силами друкував книжки і замість назви видавництва вказував «СамИздат». Така
назва була відповіддю на офіційні радянські видавництва, в назві яких завжди була присутня частка «-
издат» («Политиздат», «Медииздат» і т.д.).

Появу українського терміну «Савмидав» пов’язують з харківським письменником Іваном Багряним. У

1929-му році автор своїми силами видав збірку «Ave Maria», тому замість назви видавництва вказав
«Сам». Автор роздавав книжки в невеличкі магазини, а потім розказував друзям, де їх можна купити.
Та згодом радянська влада все одно дізнавалась про ці примірники й конфісковувала їх.

У 1964-65 роках на Івано-Франківщині група активістів на чолі з Зиновієм Красівським створила

журнал «Воля і батьківщина». Журнал складався з 13-22 сторінок машинописного тексту і видавався
щоквартально. В умовах підпілля випуск подібного тексту був складним процесом не тільки через тиск
влади, а й через технічну складність верстки примірників.

1 травня 1989 року відбувся парад, на якому вперше, хоч і нелегально, замайоріли жовто-блакитні
прапори і прозвучали українські гасла, що стало початком для нового етапу в розвитку самвидаву. За
декілька днів у Львові з’явилися перші примірники нових газет «Поступ» і «Голос відродження»,
згодом вони перестали бути самвидавними і стали джерелами масової інформації.

У 1989-1991 роках явище самвидаву стало настільки масовим, що кількість таких видань було важко
підрахувати. За деякими даними в цей період світ побачило понад 1300 назв смвидавних публікацій.

Тотальна цензура спричинила творення самвидавної літератури на релігійну, спортивну, політичну і

навіть жартівливу тематику.

Цікаві факти про підпільну пресу.

Доводилось імпровізувати(Друкарські машинки з українським текстом були рідкістю, тому часто

користувалися машинками з російським текстом, використовуючи «1» замість букви «і».)

Друкарські машинки часто складали з деталей, завезених з закордону

Текст після написання автору не належить(Всі твори, надруковані не в державних друкарнях,

визнавалися радянською владою поза законом, тому усі причетні до самвидаву усвідомлювали
можливість бути покараними. Текст поширювався між осіб, які довіряли одне одному. Отриману
книжку часто передруковували і далі передавали вже зовсім нові примірники, щоб унеможливити
визначення особи першовидавця.)

Примірники друкувались часто друкували за межами країни( для випуску таких видань користувались
закордонними зв’язками, а потім передавали видане вже контрабандою.)

Різний вік, статус і професії самвидавників(За підпільний друк брались люди різного віку, від
запальних студентів до статних і виважених професорів)