Проблематика кіноповісті «Зачарована Десна» О.

Довженка

Ми звикли до того, що класичні твори української літератури зазвичай сумні

і напружені. Однак серед них яскравою намистинкою виділяється автобіографічне
кінооповідання Олександра Довженка «Зачарована Десна»'. Почну з того, що
такий жанр як кінооповідання є авторською новинкою самого Довженка. Це
особливий вид прози із елементами автобіографії і сценарію. Цей твір наповнений
позитивом і дитячою наївністю. У ньому Олександр Довженко описує своє
дитинство, яке було сповнене пригод, радощів, казусів. Та через увесь твір
проходить червоною ниткою смуток Олександра Довженка, який пов'язаний із
селом, рідними і Десною. Та цей сум - світлий, він несе у собі спогади родом із
дитинства малого Сашка.
Композиція кіноповісті «Зачарована Десна» складна. Весь твір – це органічне
поєднання ліричних і філософських роздумів літнього Довженка з романтичним,
відкритим світу поглядом малого Сашка. «Зачарована Десна» —немов суцільний
плин думок, спогадів, що напливають одні на інші, це зображення умов, в яких
формувався світогляд майбутнього митця. Особливості композиції «Зачарованої
Десни» зумовлені ще й жанром твору —кіноповість. Звідси й фрагментарність,
швидка зміна «кадрів», планів.
Автобіографічна кіноповість «Зачарована Десна» немає чіткого сюжету, він
радше схожий на цикл новел, які розповідають про дитинство юного Довженка,
його дитячі враження, захоплення, вподобання. Хоча загалом можна виділити дві
лінії розповіді: перша це дитяче сприйняття світу, друга це ліричні відступи
дорослої людини. Мені найбільше запам’ятався образ прабаби Сашка - Марусини,
і сцена, в якій Сашко витоптав грядки та як його проклинала за це прабаба. Всі
герої Довженка описані з великою любов’ю особливо, дід Семен, який був
схожий на Бога, батько – невтомний хлібороб, дядько Самійло – великий косар. З
неймовірним трепетом зображені найближчі для О.Довженка жінки – мама,
прабабуся, яких він іноді навіть протиставляє одна одній.
Через усе життя О. Довженко проніс гарячу любов до краю, де народився, до
чарівної річки Десни. Один з найкращих своїх творів назвав «Зачарована Десна».
Ця повість – гімн землі і людям, що зростили і виховали його, навчили
працювати, любити все прекрасне і ненавидіти потворне. Оповідач – це сам
письменник, який виступає у двох іпостасях: як автор і як герой твору –
маленький Сашко. Відповідно й розповідь має двоплановий характер. Перший
план – це своєрідна поетичне відтворення світу в дитячій свідомості, другий –
філософські роздуми зрілої людини-митця про смисл людського життя, роль
дитинства у формуванні особистості. Сашко дуже захоплюється красою природи,
яка його оточує. Тому в повісті багато описів-пейзажів. Рослини, які мати
посадила біля хати й на городі, здаються йому надзвичайно великими, такими, що
в них можна сховатися. Хлопчик росте в селі, поряд із землею, і тому кожна жива
травинка хвилює його: «Ото як вийти з сіней та подивитись навколо — геть-чисто
все зелене та буйне. А сад було як зацвіте весною!»
Автор не лише відтворює красу улюбленої річки та її берегів, а й утверджує
взаємозв’язок людини і природи як необхідну умову духовності, показує
благотворний вплив природи на людський розум і почуття. Довженко вчить не
лише любити природу, а й берегти, примножувати її багатства: ось він милується
городом. Письменник підкреслює виховний вплив природи на духовний розвиток
дитини. Спостережливий, наділений чуттям прекрасного, Сашко бачив, якими
барвами вигравав город, і вбирав ті барви у свою чутливу душу.
І, звичайно, особливе місце у творі займає чарівна українська природа. Автор
захоплюється красою річки Десни, на берегах якої пройшли його найкращі роки,
вміє побачити «зорі в калюжах» — тобто помітити прекрасне навіть у найменших
буденних деталях. Цьому вчимося й ми, читаючи «Зачаровану Десну» та
згадуючи своє дитинство — найсвітліші й найнезабутніші хвилини, що на все
життя залишають найяскравіші враження.
Окрім детально змальованих описів мальовничої української природи, є
чимало гумористичних історій. Звісно, що за гумором Довженка ховається багато
філософських роздумів. Наприклад, про Бога. Тема віри та релігії була особливою
для українців, але в різні часи під дією різних систем виникало чимало суперечок
через віру між поколіннями. Хоча повість є автобіографічною і в ній автор
розповідає про своїх близьких, його родина - це типова сільська родина із центру
України. Саме тому "Зачаровану Десну" часто називають "енциклопедією"
сільського життя і побуту. Кожен із представників Довженків зі своїм характером
та своїми поглядами на життя, вони часто сперечаються, але в своїй більшості
вони єдині. Мабуть, так можна охарактеризувати мешканців всієї України.
Можливо, автор дещо по-наївному змальовує героїв своєї повісті, але навіть
негативні і злі персонажі є такими неспроста. Довженко ніби доводить, що немає
поганих людей, є погані обставини.
Двоплановість оповіді: персонаж Сашко і його пригоди, і дорослий
Олександр і його погляд на події свого минулого і не тільки. Тут не одна
безперервна історія, а скоріше декілька новел, які об'єднуються в єдину канву і
створюють "кадри" з життя Сашка. Десна в творі - місце зачароване, з
незвичайними озерами, буйними травами, пташиним щебетом, ця річка
символізує плин часу в творі. "Все йде, все минає і краю немає..." і не водяться в
Десні більше величезні соми, і трави не такі пишні як раніше, і косовиці більше
немає. Незважаючи на ностальгічність оповіді, твір повен гумору і дитячої
безпосередності Сашка. Чого тільки варті деякі його витівки і вирішення проблем
(повернення святості, наприклад). Персонажі дуже колоритні і кінематографічні,
відразу очевидно дух режисера.
Повість Олександра Довженка "Зачарована Десна" знайшла і ще знайде своїх
прихильників і шанувальників зараз і в майбутньому.