Питання на екзамен з «Історії зарубіжної літератури XVII-XVIII ст»

(+ Античність, Середньовіччя з Відродженням)

1. Особливості композиції та ідейний зміст поеми Гомера «Іліада».
Історична основа – Троянська війна
Міфологічна основа – міфи троянського циклу
Жанр – епічна поема
Тема: гнів Ахілла, та його наслідки
Ідея: осуд війни, оспівування героїзму, миру, материнської та батьківської любові
Композиція: 15 693 рядки «Іліади» розбито античним філософом-ученим
Зенодоном Ефеським на 24 пісні — за числом літер грецького алфавіту. Події
відбуваються на 10 році війни протягом 50 днів
Особливості стилю.
• Докладна, повільна оповідь (“епічний спокій”).
• «Гомерівський каталог» (детальний опис подій, предметів, речей).
•“Епічний об’єктивізм» (неупереджене, об’єктивне ставлення до подій і героїв
твору).
• Постійні епітети, гіперболи, порівняння, повтори
Віршовий розмір – гекзаметр
Сюжет
В «Іліаді» розповідається лише про один епізод Троянської війни, який відбувся на
десятому році битви, — про гнів Ахілла та його наслідки. Ахілл розгнівався на царя
Агамемнона, вождя походу еллінських племен проти іонійської Трої. Жрець бога
Аполлона Хріс прийшов до табору греків, щоб звільнити свою дочку Хрісеїду,
полонянку Агамемнона. Але цар прогнав Хріса, і Аполлон за те насилає на греків
моровицю. Ахілл намагається врятувати військо і вимагає від Агамемнона повернути
Хрісеїду жрецю. Той нарешті погодився, однак заради помсти відбирає в Ахілла його
полонянку Брісеїду. Розгніваний Ахілл відмовляється брати участь у війні.
Його матір, богиня Фетіда, просить Зевса покарати ахейців. Зевс насилає на них
численні поразки. Ахілл, уболіваючи за ахейців, дозволяє своєму другові Патроклу
взяти свою зброю і відігнати від грецьких кораблів троянське військо. Але Патрокл
гине від руки Гектора. Смерть друга надзвичайно вразила Ахілла. Він забуває про свій
гнів і вступає в бій. Ахілл поборов чимало троянців, у тому числі й Гектора, тіло якого
у помсті за друга не віддає троянцям. Він глумиться над тілом Гектора: волочить його
по землі навколо могили друга, не дозволяючи поховати ворога.
Старий батько Гектора, Пріам, приходить до табору ахейців і на колінах просить
Ахілла віддати йому тіло сина. Сльози й волання батька вразили серце Ахілла, і він
віддає тіло. На прохання Пріама Ахілл на одинадцять днів припиняє війну, щоб
троянці могли належним чином поховати Гектора, віддати йому належну шану. За
віруваннями давніх греків, душа померлого не допускалася в царство тіней, доки його
тіло не було гідно поховане. На цьому «Іліада» завершується.

2. Грецькі міфи. Міф про Прометея. Міфи про Геракла

Грецька, або Давньогрецька міфологія була основою розвитку однієї з
найдавніших цивілізацій світу — Стародавньої Греції, колиски Західної цивілізації.
Розглядаючи богів, божеств та героїв давньогрецьких міфів, можна побачити
розвиток тогочасного суспільства: як воно змінювало своє ставлення до сил
природи, до суспільного та індивідуального. Надзвичайна цінність феномену
давньогрецької міфології полягає в тому, що вона підштовхнула людей до
необхідності інтелектуального розвитку, до появи багатьох наук, зокрема логіки,
математики, риторики тощо.
Характерними особливостями давньогрецької міфології були уособлення та
наділення душею явищ природи — анімізм — та пов'язана з ними
людиноподібність богів та тлумачення їхньої поведінки за допомогою міфів.
Дослідники виділяють три основних періоди в розвитку давньогрецької міфології:
хтонічний, чи доолімпійський, класичний олімпійський і пізній героїчний.
Есхіл присвятив титанові ряд трагедій, з яких збереглася лише одна — «Прометей
закутий». Прометей Есхіла втілює розум і силу духу, волелюбність і велич подвигу
в імʼя щастя людей.
А також, дуже відомими є міфи про Геракла. Життя Геракла було барвистим і
насиченим подіями. Він здійснював подвиги, кохав і одружився. І навіть був в
трирічному рабстві. (Подвиги: боротьба з немейським левом, невразливим до
жодної зброї, вбивство лернейської гідри, відомі авгієві стайні були очищені, цар
Діомед був переможений)
3. Байки Езопа
Езоп — грецький байкар, жив у VI ст. до н. е. Автор відомих «Байок Езопа»,
життя якого оповите легендою. Він-мудрий народний борець з аристократами,
перевищує їх розумом і гострою мовою.
Байка складалася в той період, коли в Греції почалася гостра боротьба народу з
родовою знаттю. Езопівські байки були своєрідним знаряддям боротьби. З часом
байки втратили свою гостроту і набули практичного обивательського характеру.
Відомо близько 300 байок Езопа. Його байкам притаманний
дидактизм(повчальність).Він зазвичай знаходиться наприкінці твору.
Езоп засуджує людські вади. Оскільки він був рабом, то в багатьох байках
присутня тема “вичавлювання з людини раба”.
Важливим параметром байок Езопа є алегоричність - зображення реальних осіб,
явищ і предметів з використанням асоціацій. Наприклад, вовк у байці “Вовк і Ягня”
є алегорією жорстокості, брутальної влади. Лисиця - хитрість, ягня — наївність і
беззахисність. Згодом таке інакомовлення стало настільки поширеним, що виникло
поняття “Езопівська мова” - зашифрований спосіб викладу думок з натяками,
недомовками.
Характерною рисою Езопівських байок є їхній лаконізм, відсутність чи
мінімальна кількість епітетів, метафор, порівнянь. Це стисло-короткі прозаїчні
оповідки в яких немає жодного зайвого слова.
4. Лицарський роман про Трістана та Ізольду.
Жанр – лицарський роман
Рік написання – VII століття
Тема – зображення кохання Трістана і королеви Ізольди Білявої;
Ідея – прославлення сили кохання, невмирущості справжнього кохання, яке долає
усі перешкоди.
Головні герої:

Трістан – син короля Меліадука, відважний лицар, дуже сильний, хоробрий,

справедливий і благородний.
Ізольда – прекрасна королева, кохана Трістана, ніжна і красива дівчина, здатна
зцілювати найважчі рани.
 Бранжьєна – служниця Ізольди, вірна й віддана.
Гувернал – наставник Трістана, мудрий вихователь, вірний слуга.
Король Марк – дядько Трістана, правитель Корнуельса, чоловік Ізольди.
Морхульт – могутній воїн, брат ірландської королеви, матері Ізольди.
Ізольда білорука – дружина Трістана, дочка короля Хоель.
Одрі – вірний слуга короля Марка, якому король дуже довіряв.
Сюжет

5. Поема Гомера «Одіссея»: художня структура, ідейний зміст.

«Одіссея» — побутово-фантастичний епос, у якому розповідається про мандри
Одіссея дорогою додому.
Написання – VІІІ ст до н.е.
Рід – Лірика.
Жанр – поема
У поемі Гомера «Одіссея» простежуються риси героїчного епосу.
Тема – мандри й пригоди «хитромудрого» Одіссея, царя Ітаки, який повертається
з Троянської війни.
Ідея – Оспівування найкращих людських якостей, які яскраво виявляються в
мирні дні,— таланту, розуму, кмітливості, вправності, практичності та ін. Засудження
беззаконня, несправедливої сили, самовпевненості й пихи людини.
Віршовий розмір. Гекзаметр – (шестимірник) – віршовий дактилічний розмір із
шістьма наголосами без рими, поширений в античній поезії.
В Одіссеї Гомера події розвиваються протягом 10-річного плавання Одіссея. Автор
детально описує останні 40 днів подорожі.
Художні особливості
-традиційність і монументальність;
-«…прагнення до суворої композиційної єдності й чітко продуманої організації
матеріалу»;
- ліризм;
- реалізм у зображенні деталей побуту і звичаїв народу;
- повторення віршів або їх частин. Повторюються і традиційні числа 12 і 9 (12
кораблів, 12 амфор вина, 12 супутників-побратимів, 9 кіз і 9 днів дії Одіссеєвої);
- наявність пригодницьких, казкових і побутових елементів.
Композиція. 12110 віршів укладені у 24 пісні.
І частина – 1-4 пісні (пошуки Телемахом батька Одіссея);
ІІ частина – 5-12 пісні (пригоди Одіссея);
ІІІ частина – 13-24 пісні (Одіссей повертається додому)

6. Дидактичний епос. «Труди і дні» Гесіода.

«Роботи і дні» - це поема написана у формі настанов та умовлянь до брата на ім’я
Перс, що відняв у Гесіода спадкову ділянку землі, підкупивши суддів
(«басилевсів»), але згодом вона переростає у практичні поради щодо різних робіт.
Проте звернення до брата є лише типовим композиційним засобом дидактичної
літератури, що дозволяє автору відобразити широку картину сільського життя і
висловити власні думки щодо світу і самої людини. У цій поемі Гесіод виклав
хліборобський календар, безліч окремих висловів, які засуджують неробство. Крім
того, через усю поему проходить негативне ставлення автора до земельної
аристократії (беотійських «басилевсів» того часу).
Вихваляючи хліборобську працю, поет порівнює її з працею корабельника-купця,
яка вабить можливістю швидкого збагачення, і вказує на почесність і перевагу
першої.
Погіршення економічного стану селянства відбито в поемі у формі славетного
песимістичного міфа про п'ять «віків» - про стадії еволюції людства від золотого
віку до залізного,- з яких кожний наступний гірший за попередній.

7. Жанри давньогрецької лірики. Тематика поетичної творчості Солона, Калліна,

Тіртея, Феогніда, Мімнерма.
Давньогрецька лірика належить до другого періоду, який називається класичним і
охоплює 7-4 ст. до н.е. Як і епос, вона постає з фольклорних джерел. Майже усі
поетичні форми, розроблювані грецькими ліриками, фольклорного походження.
 Наприклад, весільний обряд супроводили пісні, які називались епіталамами.
Намогильні написи розвинулися в епітафію. Велично лунали на святах гімни. Оди –
на честь переможців у змаганнях, ембатерії – рушаючи в похід. На святах богині
родючості Деметри – ямби (жартівливі пісні). Лірика була невіддільна від музики:
слово, музика і танці становили одне ціле.

Солон — грецький законодавець, правник, поет, письменник, політик, філософ.

Прославився переважно елегіями на моральні, соціальні та політичні теми. Солон в
багатьох елегіях радить бути чесними, прагнути не дo багатства, а до чеснот, до
накопичення знань. Його творчість налічує 250 віршів.
Каллін — давньогрецький поет, один із засновників елегії. Поезія Калліна
вважається жанром бойових елегій-закликів.
Тіртей жив у середині VII ст.до н.е. Складав він патріотичні, військові
елегії ,сповнені високих почуттів, пісні-заклики, які мали зміцнювати бойовий дух
воїнів, виховувати у них почуття обов’язку перед батьківщиною, пробуджувати
мужність і хоробрість у бою.
Феогнід — давньогрецький лірик, аристократ. непримеримий учасник політичної
боротьби. До нас дійшло близько 1400 віршів. Через усе життя Феогнід проніс
ненависть до народу. Аристократів він наділяє усіма чеснотами, а злидарів —
негативними рисами.
Мімнерм — представник любовної елегії. Основною темою його творів- любов. Він
оспівує радість молодості і жахається майбутньої старості.

8. Жанри давньогрецької лірики. Тематика поетичної творчості Архілоха, Алкея,

Сапфо, Анакреонта, Піндара, Вакхіліда.
 Давньогрецька лірика належить до другого періоду, який називається класичним і
охоплює 7-4 ст. до н.е. Як і епос, вона постає з фольклорних джерел. Майже усі
поетичні форми, розроблювані грецькими ліриками, фольклорного походження.

Наприклад, весільний обряд супроводили пісні, які називались епіталамами.

Намогильні написи розвинулися в епітафію. Велично лунали на святах гімни. Оди – на
честь переможців у змаганнях, ембатерії – рушаючи в похід. На святах богині
родючості Деметри – ямби (жартівливі пісні). Лірика була невіддільна від музики:
слово, музика і танці становили одне ціле.
Найбільшим представником давньогрецької ямбічної лірики був знаменитий поет
Архілох. Ним були написані не тільки ямби та елегії, але й епіграми, гімни, пов'язані з
сучасністю байки («Мавпи», «Лисиця і Орел»).
Сольна меліка особливо розвинулася на острові Лесбос, батьківщині двох великих
давньогрецьких поетів - Алкея і Сапфо . Третім уславленим представником сольної
меліки був Анакреонт .
Найбільший представник урочистої хорової мілики – Піндар. Bеликою
популярністю у греків користувався і Вакхілід , якому, як і Піндару, належать вірші чи
не всіх видів давньогрецької лірики.
9. Сутність трагічного конфлікту в трагедії Софокла «Цар Едіп».
Жанр твору: трагедія
Рік написання: вважається, що перший показ п'єси відбувся 429 року до нашої ери.
Місце та час дії: Дія розгортається у Фівах, де править цар Едіп.
Основні герої:
Едіп - цар Фів. Вибраний за свій подвиг, убивство Сфінкс.
Креонт – брат Йомени, Верен Едіпу, незважаючи на всі їхні розбіжності.
Тиресій - мудрий старець, що має дар прозорливості.
 Основна ідея - ідея долі, що б не робила людина, вона залежить від сліпої долі.
Людська воля, прагнення особистості і її приреченість, безсилля перед долею.
“Цар Едіп” традиційно називався трагедією Фатуму (Фатум — наперед визначений,
невідворотний перебіг подій, зокрема людських вчинків). На особистому жорстокому
досвіді герої трагедії переконуються, що неспроможні боротися з Долею. Страждання
софоклівских персонажів – важлива частина їх буття.
У благородному образі Едіпа втілено протест проти долі. Цар Едіп все життя
прагнув того, щоб страшне пророцтво, зроблене за його народження, не
справдилося. Та, мимо його волі, пророцтво справджується, він виявляється
страшним злочинцем, що вбив свого батька і одружився з своєю матір’ю.
На прикладі життя Едіпа Софокл розкриває трагічне зіткнення волі людини з
фатумом.

10.«Поетика» Арістотеля і проблеми літератури і мистецтва. Вчення про трагедію та її

складові. Поняття «катарсісу» та «мімезису».
У творі «Поетика» Арістотель першим узагальнив естетичні знання світу,
обгрунтував цілий ряд теоретично-літературних категорій, звівши їх у певну
завершену й цілісну систему. На самому початку «Поетики» Арістотель пише про те,
що всі роди поезії є по суті нічим іншим як наслідування (мімезис).
Торкаючись питання про виникнення драми, Арістотель стверджує, що комедія та
трагедія виникли з імпровізації. Безпосередньо трагедія розвинулась з фалічних
пісень. (*пісні, які заспівували у Стародавній Греції під час сільських свят землероби
на честь улюбленого бога Діоніса).
Дія і фабула (*хронологічне, послідовне зображення подій у художньому творі) є
метою трагедії.
Фабула мусить бути складена так, щоб глядач дивився на події на сцені, страждав і
відчував співчуття. Метою трагедії є викликати у глядачів специфічне задоволення
(катарсис), яке виникає тоді, коли глядач, споглядаючи трагедію, відчуває страх і
співчуття.
Отже, підсумуємо, Мімезис: також мімесис — термін давньогрецької філософії і
естетики яким позначали основні принципи творчої діяльності митця. Мімезис є
імітацією або репрезентацією чогось/когось.
 Ка́та́рсис — моральне очищення, піднесення душі через мистецтво, що виникає в
процесі співпереживання та співчуття.

11.Трагедія Есхіла «Прометей закутий»: Композиція, ідейний зміст.

Літературний рід: драма
Жанр: трагедія
Основа: міф про Прометея.
Тема: змалювання протистояння Прометея та Зевса.
Ідея: засудження тиранії та самодержавства, уславлення самопожертви та сили
духу у боротьбі з деспотичною владою.
Віршовий розмір – шестистопний ямб
Головні герої: Влада й Сила (слуги Зевсові), Гефест — бог-коваль, Прометей,
Океан,
Хор Океанід,  Іо — діва-телиця, дочка Інахова, Гермес — вісник Зевсів.
Твір складається з 9 частин.
(1 – пролог, 2 – парод, 3 – епісодій перший, 4 – стасим перший, 5 – епісодій другий,
6 – стасим другий, 7 – епісодій третій, 8 – стасим третій, 9 – ексод).
Трагедія “Прометей закутий” – частина трилогії про Прометея. Інші дві частини
(“Прометей-вогненосець” та “Звільнений Прометей”) не зберіглися.
Сюжет 
Драма починається з того, що Гефест, бог ковальського мистецтва та вогню, за
наказом Зевса, владики богів, приковує титана Прометея до скелі. Воля Зевса
зумовлена тим, що Прометей розгнівав його. По-перше, титан викрав вогонь у богів і
віддав його людям. По-друге, Прометей знав і не хотів виказувати Зевсу таємницю про
те, у чому полягає загроза його пануванню. А саме: що від Зевса у Фетіди може
народитися син, який буде сильнішим за батька, а отже зможе скинути його з трону.
У ході вистави з ув’язненим розмовляє Гермес. А також Океан — титан, який на
відміну від Прометея, таки скорився Зевсові, та царівна Іо, коханка Зевса, обернена
ревнивою Герою на телицю, яку у вигляді ґедзя переслідує тисячоокий Аргус. Вистава
супроводжується співом хору, який складається з німф-океанід.
П’єса закінчується тим, що нескорений Прометей рішуче повідомляє Гермесу, що не
збирається принижуватися перед Зевсом і розповідати йому будь-які таємниці. За це
Громовержець під акомпанемент грому і блискавок скидає скелю, до якої прикутий
титан, у безодню.

12.Англосаксонська «Поема про Беовульфа» та її значення у вивченні давнього

германського епосу.
Рукопис відноситься приблизно до 1000 p., але аналіз тексту показує, що дана
редакція склалась на рубежі VII-VIII ст. Поема налічує 3000 віршів, розпадається на
дві частини В історії англійської літератури англосаксонська поема «Беовульф»
посідає значне місце. Хронологічно часу написання твору передують надзвичайно
важливі події, а саме, вторгнення на територію Британії в середині V століття
варварських племен англів, саксів та ютів, що, у свою чергу, стало початком
завоювання Британських островів норманами.
Поема "Беовульф" є зразком стародавнього героїчного епосу. Поема виникла на
основі старовинних германських переказів, що відносяться до язичеських часів. Дія
поеми відбувається на берегах Балтійського моря, її сюжет запозичений з германської
міфології.

13.Французький героїчний епос. «Пісня про Роланда».

«Пісня про Роланда» — найдавніша і найзнаменитіша пам’ятка французького
епосу. Вона стала відомою у 1837 році, після опублікування Оксфордського
рукопису, що датувався 1170 роком. Час виникнення поеми точно не встановлений
(ймовірно XI ст.), автор твору невідомий.
Жанр – героїчний епос
Історична основа – Похід Карла Великого у 778 році в Іспанію. Основні події
відбуваються у Ронсевальській ущелині.
Тема – Бій графа Роланда з сарацинами. Боротьба франків за батьківщину й
християнську віру
Ідея – утвердження християнської віри, подвигу заради Бога й Батьківщини
Головна думка – Оспівування боротьби французів із завойовниками, вірності
королю, батьківщині, вірі; засудження зради.
Провідний мотив – Мотив боротьби за єдність держави і помсти ворогові, яким
би він не був.
 Проблематика твору. У творі порушуються проблеми служіння королю,
вірності державі, честі, зради, патріотизму.
Поема побудована дуже чітко, події розвиваються швидко і прямолінійно. Автор
передає напругу війни Французів проти маврів, гостроту релігійної боротьби.
«Пісня про Роланда» має своєрідне обрамлення: на початку і наприкінці твору
змальовано широку картину релігійної війни, яку веде Карл Великий уже сім років
за утвердження християнських ідей).

14.Давньогерманський героїчний епос, його історична основа («Пісня про

Гільдебранта»).
«Пісня про Гільдебранда» (VIIІ ст.) належить до пам’яток давньогерманського
героїчного епосу. Вона належить до раннього середньовіччя, доби «великого
переселення народів», розкладу патріархально-родових стосунків, зрушень та
завойовницьких походів давньогерманських племен та утворення на руїнах
Римської імперії нових варварських держав.
Драматизм цієї історії посилюється конфліктом між обов'язком воїна і
батьківським почуттям.
Зберігся лише фрагмент «Пісні про «Гільдебранда», який випадково вцілів на
сторінках обкладинки трактату богословського змісту.
Історична основа «Пісні про Хільдебранда» - боротьба засновника остготської
держави в Італії Теодоріха Великого з Одоакром.
У «Пісні про Гільдебранда» спотворені відносини між історичними персонажами
та порушена хронологія, але твір зберігає дух тієї грізної доби.
Розвиток події сконцентровано навколо його драматичної вершини. Відсутні
розгорнуті описи та великі монологи; діалог обмежується короткими репліками.
Незважаючи на багато неточностей у тексті і суперечки про його
інтерпретацію, поема вважається першим шедевром німецької літератури.
Текст складається з 68 рядків алітерованих віршів, але написаних безперервно
без узгодженої форми вірша. Він обривається в середині рядка, залишаючи
незавершений вірш наприкінці другої сторінки. Проте малоймовірно, що не
вистачає понад десяток рядків.
15.Образ Медеї з однойменної трагедії Евріпіда. Елементи психологічної
характеристики.
З різних варіантів міфу про Медею Евріпід вибирає той, у якому вона найбільше
жорстока: ховаючись від переслідування батька, Медея вбиває молодшого брата
Аспірта і розкидає шматки його тіла, щоб батько затримався їх зібрати; Медея
вбиває власних дітей; Медея, а не Ясон справляється з драконом. Медея Евріпіда
пішла на все заради Ясона, на найстрашніші злочини, причому в трагедії вона не
така могутня, якою була в деяких міфах.
Істинного трагізму образ Медеї досягає тоді, коли разом з нареченою і царем
вона замишляє вбити дітей. Медея продумує план вбивства: вона мириться з
чоловіком і припрошує його умовити царівну залишити хлопчиків в Коринті, а
разом з дітьми до палацу вона відправляє просочені отрутою пеплос і діадему. І тут
починаються самі тяжкі муки Медеї: материнський інстинкт бореться з жагою
помсти, ненависть - з любов'ю, борг - з пристрастю.
Евріпід явно співчуває Медеї і швидше за все симпатизує. Медея - безсумнівний
центр твору, навколо неї обертається світ трагедії, вона зосереджує на собі все
емоційно-психологічний зміст драми; волею-неволею починаєш їй співпереживати,
її метання викликають відповідну бурю почуттів. Здається, що сам Евріпід був
заворожений чином чарівниці-вбивці.

16.Ідейний зміст та особливості композиційної побудови поеми Публія Вергілія

Марона «Енеїда».
Автор: Публій Вергілій Марон
Літературний рід: епос
Жанр: поема
Тема: розповідь про життя та діяння родоначальника римського народу – троянця
Енея, який був сином богині Венери та Анхіса.
Ідея: прославлення троянської та латинської мужності; уславлення роду Юліїв.
Композиція: 2 частини, кожна частина – 6 книг.
Головні герої: Еней, Дідона, пророчиця Сивілла, батько Енея Анхіс, цар Латин,
Лавінія – дочка царя, Турн.
 Сюжетна основа: міфи про Енея
Як римська епопея «Енеїда» мала на меті наголосити на божественному
походженні Рима, уславити нащадка Енея, відновника римської держави — Августа і
відтворити в казкових образах міфічного минулого картини сучасної поетові епохи
чоловіка, який мандрував по морю, натерпівшись багато і вдосталь на війні.
В основі «Енеїди» в більшості лежать італійські легенди.Як і в творах Гомера,
Верґілій подає два плани: життя богів і життя людей. Але якщо герої Гомера іноді
йдуть проти волі богів і навіть перемагають, то Верґілієвський Еней завжди виконує
волю богів.
17.Літературні погляди Арістофана. Комедія «Жаби» - зразок античної літературної
критики.
У створених Арістофаном комедіях, зокрема в комедії “Жаби”, він доходить
висновку, що настав кінець часу трагедій і порушуваними ними питаннями.
Мистецтво, на його думку, повинно бути простим і підвищеним, оцінку йому треба
давати з погляду моральних і політичних вимог суспільства. Він надавав великої
суспільної і громадської ваги своїй творчості, називав себе “очисником,
відворотником біди”.
Комедія «Жаби», поставлена 405 р. до н.е., цікава як вираз літературних поглядів
Аристофана. Вона спрямована проти Евріпіда , що зображується у вигляді
сентиментального, зніженого та антипатріотично налаштованого поета, на захист
Есхіла , поета високої та героїчної моралі, серйозного та глибокого і, крім того,
стійкого патріота.
«Жаби» писалися Аристофаном під враженням військових та політичних невдач
Афін епохи Пелопоннеської війни. Тим не менш, боротьба Есхіла і Евріпіда, що
зображується тут, безумовно носить і політичний характер. Арістофан виправдовує
колишній міцний політичний устрій і засуджує сучасну йому розбагатілу, але дуже
хитку демократію з її жалюгідним, на його думку, софістичним раціоналізмом і
просвітництвом, з її витонченими, але порожніми пристрастями і декламацією.

18. «Метаморфози» Овідія: міфологічна основа, ідейний зміст.

 «Метаморфози»  – поема давньоримського поета Публія Овідія Назона в 15 книгах, в
якій розповідається про різні перетвореннях, що відбулися з часу створення світу,
відповідно до грецької і римської міфологіям. Всього їх налічують 199.
Сюжети про перетворення розповідають про виникнення зірок, тварин, рослин, рік,
джерел, скель, людей. Поєднавши багато метаморфоз разом, Овідій написав поему, що
пояснює походження усього світу.
Поема Овідія «Метаморфози» містить прихований докір людству, яке «проміняло
золото на залізо», перетворило блаженний земний рай на пекло.
Жанр — поема, що складається із майже 250 поетичних оповідей про перетворення
15 книг, 11998 віршів.

Основа сюжету — давньогрецькі та давньоримські міфи про перетворення та

героїчні цикли.
Сюжет поеми рухається від створення світу, що є першим перетворенням
початкового хаосу в космос, до сучасних Овідію часів. У другій частині твору
з’являється думка про погіршення людського роду з плином часу. Останні частини
поеми присвячені міфологічній історії Риму, яка виводиться з часів Троянської війни і
до появи в Італії перших поселенців. Закінчується твір похвалою на адрес у Юлія
Цезаря та Августа, які обожнюються й оголошуються покровителями Риму.
Віршовий розмір — гекзаметр
Композиція:
- зачин – пролог (історія творення світу та чотирьох поколінь людських) –
- виклад оповідей про майже 250 перетворень і випробувань –
- завершальна частина – поетичний виклад учення Піфагора про переселення душ як
обґрунтування “перетворень”.

19. «Божественна комедія» Данте як синтез середньовічної культури і як перший твір

культури Відродження.
1307—1321 рр. написання
Автор свою поему назвав просто «Комедією», пояснюючи, що «комедією є будь-
який поетичний твір... із похмурим початком і світлим фіналом, написаний народною
мовою». Назва «Божественна комедія» закріпилася за поемою вже після смерті Данте.
 «Божественну комедію» Данте писав 15 років і завершив напередодні своєї смерті.
Поему Данте «Божественна комедія» недаремно називають енциклопедією
Середньовіччя. Вона задумана як видіння, популярний тоді жанр клерикальної
(релігійно-церковної) літератури. Поет уві сні немов мандрує загробним
християнським світом: спочатку потрапляє до Пекла, відтак — до Чистилища і аж
потім — до Раю; звідси й назви частин поеми: «Пекло», «Чистилище» і «Рай».
Так, у Пеклі переважали червоні і чорні кольори — символи пристрасті і скорботи.
У Чистилищі переважав сірий колір, напевно, тому, що він був символом
перехідного стану — від гріха до святості. На вершині Чистилища — в Земному Раю
— зелений — колір надії. А в Небесному Раї — золотий — сяйво світил (людських
душ) і білий — колір очищення. В цих кольорах-символах Данте вбачав велику
різноманітність переходів, переливів, півтонів.
У Божественній комедії земний час і вічність взаємопов'язані, пейзажі потойбічного
світу постійно зіставляються з земними. Данте-перший середньовічний поет, який ввів
описи природи.

20. «Пісня про Нібелунгів» - найвизначніша пам’ятка німецького середньовічного

епос
«Пісня про Нібелунгів». Найвизначнішою пам'яткою німецького середньовічного
епосу є «Пісня про Нібелунгів», що виникла на самому початку XIII ст.
Питання про авторство поеми викликало немало суперечок. Більшість дослідників
вважає, що творцем поеми був шпільман.
«Пісня про Нібелунгів» складається з 39 пісень-авентюр.
«Пісня про Нібелунгів» пробудила великий інтерес у науково-літературних колах і
сприяла виникненню численних досліджень. На сучасному етапі вважають, що
«Пісня» постала на основі двох старовинних героїчних пісень. Виявлено також
сюжетну спільність «Пісні» з рядом скандінавських пам'яток («Старшою Еддою»,
«Еддою» Сноррі, «Сагою про Вйолсунгів» та ін.). Окремі елементи «Пісні» пов'язані зі
світом міфів та казок.
«Пісня про Нібелунгів» відзначається сюжетною різноманітністю. Сива давнина та
пишний придворно-рицарський побут виступають у поемі в складному переплетінні. В
ній відбилися спогади про події великого переселення народів, про далекі мандри,
переходи, кровопролитні битви.
Поема є цінним джерелом для вивчення світогляду, побуту та звичаїв придворно-
рицарського середовища XII-XIII ст. Вона дає уявлення про будні та свята рицарських
кіл: бенкети, полювання, рицарські змагання та інші розваги. Немало уваги в ній
приділено рицарському поняттю честі, подружньої любові та вірності.

21.Місце і роль Франческо Петрарки у розвитку європейської лірики (збірка

«Канчоньєре»).
Франческо Петрарка — визначний поет, який відіграв величезну роль у розвитку
гуманізму та культури раннього італійського Відродження. Петрарка — один із
перших європейських гуманістів, які ідеалізували античність. Він збирав і коментував
рукописи латинських поетів, намагався відродити класичну латину. Майже усі його
твори були написані латинською мовою. До світової літератури Петрарка увійшов як
автор “Канцоньєре”, створеної народною італійською мовою. Збірка складається з
двох частин: «На життя донни Лаури» і «На смерть донни Лаури», і містить 366
віршів. “Канцоньєре” – це розповідь-спогад зрілої людини про нерозділене кохання,
яке вона пережила в молодості.
Любов у “Канцоньєре” – не лише світла радість, а й пекельні муки, бо це почуття
без взаємності. Його кохання до Лаури — почуття складне та мінливе: іноді він
схиляється перед нею, благословляє ту мить, коли її зустрів; частіше він страждає,
намагається втекти від кохання, не може осягнути його суперечностей.
У другій частині збірки передано контраст між скорботою поета, який оплакує
загибель коханої, і гармонійним, прекрасним світом.
В увазі Петрарки до суперечностей людської душі помітні риси нового часу.
Уперше в європейській ліриці автор приділяє увагу людській індивідуальності.
Петрарка не тільки змінив зміст поезії, а й створив бездоганну віршову форму. Його
вірш відзначається музикальністю, образи — витонченістю, стилістичні прийоми
(антитеза, риторичне питання) віддзеркалюють збентежений стан його душі, надають
сонетам драматизму.
22.Головна тематика новел «Декамерона» Дж. Боккаччо.
Боккаччо - видатний письменник Відродження. Творчість Боккаччо має велике
значення для всього подальшого розвитку світової літератури та культури.
Своїми творами письменник не лише розвивав жанрову систему, а й утверджував
новий світогляд, робив світосприйняття людей гуманістичнішим, вони сприяли
розвиткові не не тільки гуманізму, а й індивідуалізму в найкращому розумінні цього
слова: саме за часів доби Відродження люди «повірили» у те, що мають право на
земне щастя, що кохання не є гріхом.
Творчість Джованні Боккаччо має велике значення в аспекті розвитку літературних
форм та жанрів. Новела, яка була використана в «Декамероні», існувала й раніше, але
саме завдяки цьому письменникові вона вдосконалилась й увійшла в літературу
повноцінним новим жанром, який тривалий час був основним у так званій «міській
літературі».
Майстерності письменника були властиві такі риси:
• інтерес до долі простої людини;
• розкриття характерів і психології головних героїв;
• описання природи;
• утвердження вічних ідеалів любові, краси й інтелігентності;
• змалювання рис доброчинності і вад людського роду.
23.Панорама соціальної дійсності Англії XIV ст. у «Кентерберійських оповіданнях»
Дж. Чосера.
Творчість Чосера, якого «вважають батьком англійської мови та основоположником
реалізму». Всім своїм корінням творчість Чосера була пов'язана з національним
життям Англії. Цим і пояснюється та обставина, що він писав лише англійською (в
основі його – лондонський діалект), хоча чудово знав латинську, французьку та
італійську мови.
Основним твором Чосера стали «Кентерберійські оповідання». Чосер створив
широку та яскраву картину сучасної йому Англії.
Книга відкривається «Спільним прологом», у якому змальовано вигляд кожного з
дійових осіб. Весняним днем у харчівні «Табард» у Соуерці зібралися паломники, що
вирушають на поклоніння труні святого Томаса Бекета в Кентербері. Це люди з різних
місць Англії, що належать до різних станів. Тут лицар, чернець, юрист, купець,
студент, кухар, мірошник, капелан, ткаля з Бата та багато інших. У «Спільному
пролозі» розкривається композиційний принцип, який використовує Чосер.
З цих оповідань, кожен з яких є завершеною поетичною новелою, і складається
книга Чосера.
Дуже різноманітні за своїм характером, новели зливаються у єдине поетичне ціле;
з'являється яскрава, реалістично правдива картина англійської дійсності.
"Кентерберійські оповідання" передають атмосферу переломної епохи, сучасником
якої був Чосер. Феодальний лад зживав себе. Потрясіння, пережиті Англією протягом
XIV ст., змушували замислюватися над їхніми причинами. У промовах героїв Чосера
звучать згадки про насильство і свавілля, про беззаконня та користолюбство. Тирани
та імператори в оповіданні економа порівнюються з розбійниками. У проповіді
«Бідного священика» звучить заклик не забувати про те, що «пани походять з того ж
насіння, що і їх раби... Та сама смерть забирає і раба, і пана».

24.Своєрідність трагічного конфлікту в трагедії В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта».

Трагедія «Ромео і Джульєтта» посідає особливе місце у творчій спадщині Шекспіра.
П’єса була написана в так званий дотрагічний період. Сама сутність трагічного в ній
має зовсім інший характер порівняно з пізнішими трагедійними творами драматурга.
У «Ромео і Джульєтті» сходяться мотиви і комедій, і ранніх хронік. Трагічне
невіддільне тут від ліричного і навіть фарсового. Характерною рисою п’єси є і
відсутність по-справжньому трагедійних персонажів. «Ромео і Джульєтта» — трагедія
кохання, але кохання щасливого. Герої позбавлені почуття трагічної провини, їхня
загибель — це не очищення стражданням, яке ми знаходимо в класичній трагедії.
Ромео і Джульєтта смертю своєю подолали стару мораль. Ворогуючі родини
відкинули помсту, злобу і визнали правоту людяності й миру. Така кінцівка позбавляє
трагедію песимізму, але трагізму не усуває. Твір залишає сумне відчуття непомірності
й невиправданості втрати.

25.Філософське осмислення дійсності у сонетах В. Шекспіра.

Сонети Шекспіра сповнені багатого гуманістичного змісту, створюють нову
реалістичну поетику, відтворюють живу дійсність.
 Основним змістом сонетів є розповідь поета про своє глибоке почуття дружби до
юнака довершеної краси і своє сповнене пристрасті кохання до смуглявої леді. Сонети
Шекспіра становлять сюжетний цикл. Хоч кожний з сонетів це завершений вірш,
важливий сам по собі, але взяті разом вони створюють певний сюжет, який будується
на розвитку відносин між поетом, другом і смуглявою леді.
Поетом володіють дві сильні пристрасті — дружба і кохання, найдорожчі йому дві
людини — друг і смуглява леді, які не чужі один одному.
У численних сонетах поет веде літературну полеміку. Він виступає проти
пишномовної поезії, її викривляючої реальності, декоративності, захищає правду і
простоту в мистецтві, виходячи з розуміння прекрасного як правдивого відтворення
земної краси.

26.Проблематика трагедії В. Шекспіра «Король Лір».

У трагедії «Король Лір» Шекспір висвітлює одвічну проблему “батьків та дітей”,яка
переростає у проблему гуманістичності правління і влади;питання особистого
характеру набуває громадсько-політичного значення.
Лір — це деспотичний володар,закоханий у себе,в свою владу,свої примхи, батько
який і не знав, і не любив своїх дочок, а їх у нього-3.Він звик,що всі його обожнюють,
а тому легко повірив своїм лицемірним старшим донькам, яким вдалося лестощами
переконати його у своїй оюбові. Найменшій дочці, яка справді любить батька ,він не
повірив, і позбавляє її спадку та виганяє за межі країни. Коли старші дочки отримали
від батька все, що хотіли, вони” віддячили” йому своєю любов’ю: позбавляють Ліра
всього необхідного ,а потім проганяють геть. Тепер король випиваю чашу страждань
до дна, він відчуває на собі людський егоїзм, бездушність, жорстокість, починає
розуміти, що справжню любов не можна купити за гроші. Все життя Лір думав що
якась визначна особа, але поневіряючись, він зрозумів, що він такий як і всі. починає
прозрівати, стає іншим — він співчуває злиденним. Йому шкода, що він не думав про
них, не допомагав. Він починає розуміти соціальну несправедливість, яку пов’язує з
грошима, як найбільшим злом.
Новий Лір, Лір-гуманіст відчуває себе частинкою загальної нужди. Але реаліст
Шекспір чудово розуміє, що такому королю немає місця на престолі.
27.Трагедія В. Шекспіра «Отелло»: багатогранність і динаміка образів.
Мавр Отелло – військовий на службі венеціанського дожа. Він любить дочку
венеціанського сенатора Брабанцио, вона любить його, і закохані біжать і таємно
вінчаються. Але в Отелло є заклятий ворог – Яго, якому Отелло не дав
лейтенантського чина, звівши в це звання Кассио. Яго клянеться помститися. В кінці
твору Отелло ранить Яго й заколюється
Яго – от джерело трагічної дії в "Отелло". Від Ричарда III Яго успадковує вміння
безпомилково розбиратися в людях і грати на їхніх почуттях так, як йому завгодно.
Але на відміну від "Ричарда III", "Отелло" – трагедія чистого зла, а не просто що
добровільно встали на шлях зла людини.
Від всіх інших героїв Шекспір, крім мавра Арона, Яго відрізняє й те, що він
принципово не здатний на каяття – він взагалі не здатний осягти цього істинно
людської властивості.
Джерело сюжету - новела італійця Чинтио, написана в 1565 році
В "Отелло" показаний конфлікт між особистістю й навколишнім суспільством.
28.Захист гуманістичного ідеалу виховання всебічно розвиненої особи у романі
Франсуа Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель».
Змальовуючи гуманістичне виховання, Рабле не тільки заперечує схоластику й
утверджує ідеал гармонійно розвиненої людини Ренесансу, а й надає цьому певного
ПОЛІТИЧНОГО СМИСЛУ. Адже ЙДеТЬСЯ НЄ ПРОСТО Про ВИХОВаННЯ
КОЖНОЇ ЛЮДИНИ; а про формування особи ідеального монарха.
Рабле вніс свій внесок в розвиток педагогічних, гуманістичних ідей і ідейної течії
Гуманізму. Рабле - найбільший борець за гуманістичні ідеї, найбільший майстер слова
і його твір є важливим твором світової літератури, в якому підняті серйозні проблеми
Епохи Відродження і Французького гуманізму. Рабле актуальний і зараз, тому що він в
XVI віці підіймав ті проблеми, які і в наш час гідні уваги і переусвідомити.
Рабле, будучи гуманістом, висміював марнослів'я, шарлатанство, низькість і дурість
Середньовічних установ і понять, пропонуючи замість них новий, гуманістичний
світогляд.
Франсуа Рабле все життя боровся за нові гуманистические ідеї, а також задумувався
над тим, як виховати вільну особистість, необтяжену релігійного догматика. Нарівні з
італійськими гуманістами він розробляє нову систему виховання - педоцентричну.
Виховання всебічно розвиненої особистості, яка сильна і в духовному, і в фізичному
аспекті свого розвитку.

29.Сатира на феодальну дійсність у «Похвальному слові Глупоті» Еразма

Роттердамського.
Еразм Роттердамський — один із найавторитетніших гуманістів Західної Європи
XVI ст; довгий час займав провідне становище в європейському науковому та
літературному світі. З його думкою рахувались передові люди його часу
Одним із найвизначніших досягнень світової літератури вважається твір “Похвала
Глупоті”, який автор написав подорожуючи з Італії в Англію.
Рік написання – 1509 (виданий 1511).
Твір викладено від імені Глупоти і є критикою укладу суспільного і приватного
життя європейського суспільства. Під приціл автор потрапляють переконання,
традиції, забобони, а також церковний побут та звичаї сучасників.
Головні герої:
Глупота – алегоричний образ, сукупність багатьох людських вад.
Рід людський – всі без винятку люди, які тією чи іншою мірою схильні до глупоти.
Сатира Еразма Роттердамського висміює, що називається, справжнісіньку Дурість,
яка вихваляє себе у всіх аспектах життєвих ситуацій. В одному випадку похвала
виступає в ролі сатиричного звинувачення Дурниці, а в іншому критикує мудрість. І
тоді дурість може перетворитися в мудрість, а мудрість в дурість.
У своїй сатирі він показує, як мудрець може в самих звичайних, життєвих справах
виявитися далекою «тупою колодою». Такий розлад з реальним життям, дійсними
вдачами призводить до народження ненависті до навколишнього світу. При цьому
мудрець стає противником здорового глузду, звичайного життя і
людиноненависником.
Сатиричний гумор філософа торкнувся і схоластів, церковнослужителів і ченців.
Гідним уваги є те, що об’єктом сатиричних стріл Еразма не стали ані селяни, ані
ремісники, очевидно, тому, що ці соціальні верстви Еразм вважав найздоровішими в
тогочасному суспільстві, на їхньому боці була його симпатія. Сміх «Похвали Глупоті»
багатий своїми інтонаціями: він подекуди добродушний, деколи іронічний, але
переважно гостросатиричний, дошкульно-вбивчий.
30.«Корабель дурнів» Себастіана Бранта: антифеодальна та антиклерикальна сатира.

31.Соціальний і філософський зміст образу Дон Кіхота з однойменного роману

Сервантеса. Зображення соціальної дійсності у романі.
«Дон Кіхот» спочатку розгортається як пародія на лицарський роман. Сервантес
заявляв, що прагнув «вселити людям відразу до вигаданих і безглуздих історій».
Сервантес підсміюється також над претензійним стилем лицарських романів.
Алонсо Кехано назвав себе гучним ім'ям Дон Кіхота з Ламанчі, одягнувся в
лицарські обладунки, обрав собі даму серця і, осідлавши бойового коня, відправився
на пошуки пригод.
Лицар Сумного Образу зітканий з гострих суперечностей: він трагічний герой і
комічний, його серйозні вчинки часто здаються смішними, ця квола і немічна людина
сповнена високої духовної сили, це і мудрець і безумець одночасно.
У своєму вигаданому світі і здійснює Дон Кіхот вибір між добром і злом.

32.Постановка і розв’язка трагічної проблеми буття у «Гамлеті» В. Шекспіра.

На початку XVII століття зіткнулися два світи: старий світ феодальної темряви й
жорстокості та новий світ, де панують сила золота й згубні пристрасті. Спостерігаючи
це зіткнення двох зол, гуманісти тих часів поступово втрачали віру в торжество добра,
справедливості, братерства. Саме на цьому зламі епохи англійський драматург Вільям
Шекспір створив свій найпроблемніший і найбільш глибокий твір — трагедію
"Гамлет".
Принц датський Гамлет, який є головним героєм трагедії, — це типовий інтелігент-
гуманіст ренесансного ґатунку. Він щиро вірить у людину — найдосконалішу з усіх
істот. Гамлет — студент одного з найвідоміших університетів. Він оточений друзями й
сповнений палкої любові до життя. Головний герой не знає, що його уявлення про світ
розвіється мов дим при першому зіткненні з реальністю.
У відомому монолозі Гамлета про людину Шекспір показує руйнівну душевну
боротьбу між ідеальними уявленнями й жорстокою реальністю.
 Поведінка Гамлета у заключній дії трагедії є зразком поведінки людини взагалі
зразком, розуміння того, що думка має бути сміливою, помисли — чистими, совість і
душа — незаплямованими.

33.Основні тенденції у розвитку жанрів барокового роману, його різновиди: творчість

Г. Гріммельсгаузена. Роман «Сімпліціус Сімпліціссімус»
34.Основні тенденції у розвитку жанру бароко. Філософська драма Кальдерона
«Життя – це сон»

35.Класицизм як провідний напрям у французькій літературі, основні риси його

естетики.  Трактат Нікола Буало.
Класицизм (від лат. classicus — зразковий) склався в XVII столітті у Франції, а у
XVIII столітті він перетворився на міжнародне явище, включивши у свою орбіту, у
міру розповсюдження ідей Просвітництва, практично всі європейські країни.
Іншими словами, класицизм прагнув все розкласти по поличках, для всього
визначити місце і роль. Не випадково естетична програма класицизму встановлювала
ієрархію жанрів — "високих" (трагедія, епопея, ода, історія, міфологія, релігійна
картина і т. д.) і "низьких" (комедія, сатира, байка, жанрова картина і т. д.)
Найбільшою мірою принципи класицизму виражені в трагедіях П. Корнеля, Ж. Расіна
і Вольтера, комедіях Ж.Б. Мольєра, сатирі Н. Буало, байках Ж. Лафонтена, прозі Ф.
Ларошфуко (Франція), в творчості І.В. Гете і Ф. Шиллера (Німеччина), одах М.В.
Ломоносова і Г.Р. Державіна, трагедіях А.П. Сумарокова і Я.Б. Княжніна (Росія).
Фундатором французького теоретичного класицизму став Ніколя Буало. Його
основна робота – "Мистецтво поетичне" – стала настановою для багатьох поколінь
письменників, причому не лише Франції, а й інших країн тогочасної Європи. У цьому
поетичному трактаті Ніколя Буало виклав основні вимоги, які висувала класицистична
естетика до творів різних жанрів. Буало чітко протиставив класицизм бурлеску та
преціозній літературі, і оскільки останні не відповідали новій естетиці наголошував на
необхідності уникати їх рис у творчості. Автор дав письменникам творчі орієнтири,
причому серед взірців виступали як античні автори (зокрема, Гомер), так і сучасники
або попередники Буало ( Малерб). Буало дав характеристику найбільш поширеним на
той час літературним жанрам, виклавши вимоги до кожного з них. Поетичний трактат
насичений яскравими прикладами, які демонструють глибоке розуміння автором
специфіки кожного літературного жанру, вимог, які постають перед автором елегії чи
трагедії, сонета або комедії. Багато в чому автор спирається на досвід античності –
причому як на власне літературні твори, наводячи їх в якості прикладів для
наслідування сучасними йому авторами, так і на античні поетики, звідки власне
позичена сама ідея викладу своєї естетичної концепції у художній формі.
36.Майстри афористичного жанру (Б. Грассіан «Кишеньковий оракул», Франсуа де
Ларошфуко «Максими» та Жан де Лабрюйер «Характери, або Повадки нашого
часу»).

37.Байка як класицистичний жанр. Творчість Лафонтена.

Жан Лафонтен - французький поет, член Французької академії. Він вивчав античну
культуру, знайомився з провідними філософськими та політичними теоріями своєї
епохи.
За своїми філософськими поглядами Лафонтен був деїстом, тобто визнавав факт
створення Богом світу, але вважав, що далі, після акту створення, світ розвивається за
власними законами.
Особливою заслугою Лафонтена в європейській літературі є розробка жанру
віршованої байки. До Лафонтена письменники-класицисти вважали, що байка є
«низьким» жанром, тобто непридатним для вираження серйозного змісту.
Байки Лафонтена надзвичайно різноманітні за тематикою: одні з них порушують
найважливіші філософські проблеми («Звір на Місяці»), другі дають картину
суспільної моралі, політичного життя сучасного суспільства («Щур і Слон»), треті
зображають різні людські слабкості та вади («Дуб і Очерет»).
Новаторство Лафонтена у розробці жанру байки полягає, зокрема, в її
демократизації. Лафонтен вводить у байку нового героя — людину з
народу.Структура байок Лафонтена вирізняється ясністю, простотою й точністю.
Мова байок — жива, розмовна, народна. Поет використовує характерні для
просторічної мови звороти й інтонації.
38.Ознаки класицизму в трагедії Корнеля “Сід”. Родріго як втілення ідеалізованого
героя громадянсько-патріотичної трагедії.
Основні риси класицизму на прикладі п’єси «Сід»:
- Герой завжди повинен залишатися самим собою. У п’єсі герої вибирають борг і
слідують йому до кінця. Концепція героїчного в п’єсі «Сід» передбачає, що Родріго
повинен побороти в собі нерозумний голос почуттів, саме це робить його «Сідом», а
не перемога над маврами. Його головний тріумф – перевага волі і розуму над
пристрастями;
- Єдність форми і змісту, але головну роль грає зміст;
- Трагікомедія написана у віршах ясною і чіткою мовою, без надмірності тропів;
- Герой завжди повинен вибирати борг, а не почуття. Ним керує раціоналізм, а не
романтичні пориви. У п’єсі «Сід» обидва герої слідують боргу, Корнель показує, як
важко дається їм цей вибір. Вони жертвують щастям заради боргу, але в кінці автор в
нагороду дарує їм надію на щасливий фінал;
- Драма побудована на реальних історичних подіях. Родріго Діас -реально існуючий
персонаж, який був героєм Реконкісти. Образ Сіда – не вигаданий характер;
- Кількість актів строго повинна бути не парною (3, 5, рідко 7). У п’єсі Корнеля «Сід»
5 дій;
- Проблематика «Сіда» повністю вкладається в класицистичний репертуар того часу:
конфлікт почуття і обов’язку, розуму і серця, громадського і особистого.
Сід - головний позитивний герой «Пісні». Історичний прототип - Родріго (Руй) Діас
де Бівар, легендарний іспанський полководець часів Реконкісти (XI ст.), Прозваний
Сідом (тобто паном, володарем). Структура образу героя надзвичайно багатошарова.
Образом Родріго-Сіда Корнель прагне відповісти на питання: що є герой, результатом
яких внутрішньоособистісних процесів є той людський тип, який несе на своїх плечах
місію суспільного служіння, жертвуючи життям серця, долаючи дисгармонію духу.
Прийнявши рішення мстити батькові коханої, Родріго стає Сідом перш, ніж робить
свої військові подвиги. Діалектика цього рішення в тому, що з «народженням» Сіда як
би відмирає юнацька частина його істоти, що робила його «лицарем Хімени». Він стає
тепер «лицарем Вітчизни».
39.Проблема обов’язку в трагедії Корнеля “Сід”. Образ Хімени.
Корнель розкриває новий конфлікт — боротьбу між обов'язком та почуттям — через
систему більш конкретних конфліктів. Перший із них — конфлікт між особистими
прагненнями і почуттями героїв і обов'язком перед феодальною сім'єю чи родинним
обов'язком. Другий — конфлікт між почуттями героя й обов'язком перед державою,
перед своїм королем. Третій — конфлікт родинного обов'язку й обов'язку перед
державою.
Ці конфлікти розкриваються у певній послідовності: спочатку через образи Родріґо
та його коханої Хімени — перший, потім через образ інфанти (доньки короля), котра
приборкує своє кохання до Родріґо в ім'я державних інтересів, — другий і, зрештою,
через образ короля Іспанії Фернандо — третій. Наоснові розкриття системи конфліктів
будується сюжет. Родріго Сід і Хімена кохають один одного, але герой, захищаючи
честь свого батька, вбиває батька коханої. Драматург показує складний внутрішній
світ героїні, яка відповідно до родинного обов’язку повинна ненавидіти Родріго, але
вона не може зректися кохання. Конфлікт героїні Корнель вирішує за допомогою
традиційного на той час прийому: тільки втручання короля, його дозвіл звільняють
Хімену від необхідності помсти. Король не може дати відповіді. Необхідна нова сила,
яка стоїть понад королем. І герої вдаються до «Божого суду» — властивого для
Середньовіччя способу вирішення суперечок з допомогою сили. Сід перемагає - Бог на
його боці. Король Фернандо радісно оголошує про шлюб Сіда та Хімени. Послідовна
вірність обов'язку дозволила закоханим героям поєднати свої долі.
40.Морально-психологічний конфлікт в трагедії Ж. Расіна “Федра”. Суперечки
навколо тлумачення образу головної героїні

41.Поетика “високої” комедії як втілення класицистичної природи твочості Мольєра. (

«Дон Жуан, або Камінний гість»\«Тартюф»)
В епоху класицизму, коли працював Мольєр, всі жанри поділялися на високі і низькі.
Трагедія була високим жанром, комедія - низьким; для кожного жанру існували суворі
закони; змішувати жанри заборонялося. Великий комедіограф Мольєр, надавши
«низькій» комедії ряд рис «високої» трагедії, створив новий жанровий різновид
комедії - «високу комедію» («Дон Жуан», «Тартюф», «Скупий», «Мізантроп»).
Основні особливості жанру «високої комедії».
1. На відміну від звичайної комедії класицизму, яка не ставила жодних серйозних
проблем, а просто розважала, «висока комедія», як і трагедія, ставить серйозні
моральні, соціальні, філософські проблеми. Так, в «Тартюфі» Мольєра поставлена
проблема лицемірства, релігійного лицемірства. Дуже актуальна в часи Мольєра, що
пов'язано з діяльністю «Товариства святих дарів», вона не втратила свого значення і
сьогодні. Ім'я «Тартюф» використовується як загальне.
2. На відміну від звичайної комедії класицизму, персонажами якої були люди
нижчого і середнього стану, головною дійовою особою «високої комедії» є, як і в
трагедії, людина вищого стану. Так, Тартюф - дворянин, збіднілий, але дворянин, про
що він з гордістю говорить Оргону.
3. На відміну від звичайної комедії класицизму, в якій не вимагалося дотримання
закону трьох єдностей, в «високій комедії», як і в трагедії, він обов'язковий. Так, в
«Тартюфі» всі події відбуваються в одному місці - в будинку Оргона, протягом одного
дня, всі персонажі задіяні в основному конфлікті.
4. На відміну від звичайної комедії класицизму, яка складалася з 1-го або 3-х актів,
«висока комедія», як і трагедія, ділиться на 5 актів.
5. На відміну від звичайної комедії класицизму, яка писалася прозою, «висока
комедія», як і трагедія, пишеться віршем. Так, «Тартюф» написаний олександрійським
віршем.
42.Сатирико-комедійні типи в комедії “Міщанин-шляхтич”. “Високий” комізм
драматургії Мольєра

43.Узагальнення і систематизація принципів класицизму, полеміка з бароковою

літературою в трактаті Н. Буало “Мистецтво поетичне”.

44.Агіографічна специфіка барокової драми Дж. Мільтона «Самсон борець»

45.Мацуо Басьо. Хайку. Відображення японських уявлень про красу в поезії митця.
46.Просвітництво як ідейний рух, комплекс його ідей і загальна характеристика
всесвітньої літератури доби Просвітництва.
47.“Робінзон Крузо” Д. Дефо як один із перших просвітницьких романів
Просвітництво - це ідейно-естетичний рух, важливий етап розвитку європейської
ідеології та культури (зокрема - літератури) кінця XVII - початку XIX століття.
Вже сам корінь слова "просвітництво" (від "світло") вказує на магістральний
напрямок діяльності його представників
- розвіювати темряву незнання і навігластва,
- освічувати, виховувати людину і людство,
- озброювати їх науковими знаннями,
- робити розумнішими, "філософічнішими".
Найбільшого свого розвитку просвітницький реалізм досяг в Англії.
Основоположник англійського просвітницького роману Даніель Дефо. Його
знаменитий твір "Робінзон Крузо" - роман-притча, гімн праці, ясного людського
розуму. Йому властиві всі риси ідеального буржуазного героя. Ідея робінзонади
проходить через весь цей твір. Композиція включає чотири частини оповідання.
Особливу популярність роману надала його мова - проста, розмовна. Робінзон
проводить на острові 28 років і зберігає повну ясність і тверезість розуму, оскільки з
ним весь досвід людства. Віра у те, що всі люди народжуються рівними і вільними,
віра через освіту і виховання, віра в людський розум - ось, що затверджує Дефо своїм
твором. Розуміння людини як такої, що живе за законами природи, стало відправним
моментом раціоналізму в його помірковано критичному варіанті.
Відчувається у романі ідея природної релігії – єдиною книгою яку читав Робінзон
була Біблія.
Отже, «Робінзон Крузо» – найхарактерніший твір просвітницького раціоналізму в
Англії. Опинившись на безлюдному острові, герой сприймає довколишню реальність
як закономірну даність, розумну і непорушну у своїй основі; а своє завдання бачить у
тому, щоб інтегруватися в цю даність на правах її окремого, але закономірного
елемента. Природа — це втілення універсального розуму, з яким людина мусить
узгодити свій індивідуальний розум.
48.Творча історія, проблематика, композиція та система образів сатирико-
алегоричного просвітницького роману Дж. Свіфта “Мандри Гуллівера.
Твір. «Подорож Леміеля Гуллівера в деякі віддалені країни світу, спочатку хірурга, а
потім капітана кількох кораблів» (частина І)
Дата написання. 1721-1725 , опублікований в Лондоні в 1727р.
Творча історія. Задум твору народився у гуртку лондонських дотепників, які
придумували гумористичні історії від імені обмеженого ученого-педанта Мартіна
Скріблеруса, тобто «писаки». Підкреслено побутові оповідки мали приховану
політичну спрямованість, яку чудово розпізнавали співвітчизники. Так одного
літнього вечора в помешканні лондонського видавця Бенджамена Мотта пролунав
дзвінок. Господар відчинив двері, та відвідувач уже пішов, а на ганку лежав пакет із
записами невідомого капітана Гуллівера, в яких він розповідав про свої мандри. У
пакеті був і супровідний лист якогось невідомого Ричарда Сімпсона, котрий
стверджував, що є родичем цього Гуллівера, і ручався за правдивість написаного. Він
же поставив умову: якщо рукопис сподобається видавцеві, той має повідомити автора
про це за три дні і лише тоді отримає повний варіант твору. Записи до невідомого
автора видавець прочитав за один вечір і вже наступного дня дав згоду надрукувати
записи Гуллівера.
Жанр. Роман Свіфта не вміщається в рамки якогось одного жанру, він є
блискучим жанровим синтезом.
У ньому присутні елементи утопії, дидактики, фантастики, алегорії, казки,
мемуаристики, представляючи складне поєднання художніх прийомів і засобів для
вираження єдиної чітко злагодженої концепції, на якій тримається єдність роману.
Ідея свободолюбства і миролюбства.
Композиція. Роман складається з чотирьох частин (І – «Подорож до ліліпутів»,
ІІ – «Подорож до Бробдінгнегу», ІІІ – «Подорож до Лапути, Бальнібарбі, Лаггнеггу,
Глаббдабдрібу», IV – «Подорож до країни Гуїнгнгмів»), у кожній з яких
розповідається про перебування героя у якійсь вигаданій країні. Усі частини
роману логічно поєднані образом розумного, навмисне наївного мандрівника,
здатного до спостереження й аналізу.
Простір і час. Викрита істинна сутність явищ політичного життя Англії XVIII
століття.
Образи. Образ Гуллівера, об'єднуючи всі частини твору, стає центром роману.
Образ змінюється в залежності від ситуації і обставин, в які Гуллівер потрапляє.
Маллі Аллі Г’ю – імператор Ліліпутії; Флімнеп – лорд-канцлер казначейства
Ліліпутії; Болголам – адмірал королівського флоту; Рельдресел – головний секретар
Ліліпутії з таємних справ, друг Гуллівера.
Проблематика. Відносини влади і народу; державний устрій; боротьба
політичних партій; яким повинен бути правитель; загарбницькі війни і претензії на
світове панування; про виховання дітей; про моральне і духовне життя суспільства.
49.Пригодницький роман в німецькій літературі. Роман про Мюнхаузена (Рудольф
Распе).
50.Ж.-Ж.Руссо і руссоїзм. Ознаки сентименталізму в романах Руссо
51.Сатирична філософія Вольтера («Кандід, або Оптимізм», «Простодушний»,
«Орлеанська Діва»).
52.Особливості творчості Дідро. “Енциклопедія”. Роман “Черниця”
53.Творча історія, проблематика, композиція та система образів трилогії Бомарше про
Фігаро.
54.Французький галантний роман XVIII ст. Абат Прево «Історія кавалера де Ґріє і
Манон Леско»: проблематика, особливості композиції, характеристика персонажів.
55.Проблематика драм Г. Е. Лессінга. «Емілія Галотті» як «драма обов'язку». (чи
«Натан Мудрий».)
56.«Ваймарівський класицизм» як програма для оновлення літератури XVIII ст.
57.Загальна характеристика лірики Шіллера.
58.Проблематика й поетика драми Шіллера «Розбійники»
59.Особливості зображення драматичного характеру у Ф. Шіллера («Підступність і
кохання»\«Вільгельм Телль»)
60.Художня своєрідність лірики Гете.
61.Творча історія, проблематика, композиція та система образів сентименталістського
роману Гете “Страждання молодого Вертера”.
62.Творча історія, проблематика та композиція філософської трагедії Гете “Фауст”
63.Фауст і Мефістофель. Значення цих образів у філософській концепції драми Й.-В.
фон Гете «Фауст».
64.Поезія Роберта Бернса, її основні теми, мотиви, жанри.
65.Сентименталізм в англійській та англомовній літературах. Жанрово-стильові
особливості романів Самуеля Річардсона, Лоренса Стерна та Олівера Голдсміта
66.Образи братів Джозефа та Чарлза Сифесів з комедії Р.Б.Шерідана «Школа
лихослів’я».
67.Просвітництво в Англії. Джозеф Аддісон та Річард Стіл як основоположники
англійської журналістики. А. Поуп як реформатор англійського віршування.