МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
Факультет іноземної філології
Кафедра романських мов і зарубіжної літератури

КУРСОВА РОБОТА
З ІСТОРІЇ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ
на тему:
«Тема мистецтва у романі Патріка Зюскінда
«Парфуми. Історія одного вбивці»»
Студентки __ІІ___ курсу
Напряму підготовки 035.055 «філологія»
спеціальності німецька мова та література
____Балаж Тетяни Іванівни___________
(прізвище та ініціали)

Керівник ___________________________
_____ викладач____________________
(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)

Національна шкала __________________

Кількість балів: __________Оцінка: ECTS _____

Члени комісії
________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали

Ужгород – 2022
 ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. МОТИВИ У РОМАНІ «ПАРФУМИ. ІСТОРІЯ ОДНОГО

ВБИВЦІ»………………………………………………………………………….6

РОЗДІЛ 2. ТЕМА МИСТЕЦТВА У РОМАНІ ПАТРІКА ЗЮСКІНДА «ПАРФУМИ. ІСТОРІЯ ОДНОГО ВБИВЦІ»……….

…………………………14

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...22

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………..………24

 ВСТУП

Патрік Зюскінд (нім. Patrick Süskind) – один з найвідоміших німецьких письменників ХХ ст. Народився 26 березня 1949 року в Амбасі

(Німеччина). Своє дитинство він провів у баварському містечку Гольцгаузен (нім. Holzhausen), там провів і своє юнацтво. В 70-х рр. автор

почав заробляти на життя, пишучи сценарії до фільмів. Так, у співавторстві з Гельмутом Дітлером з’явилися у світ сценарії до

телевізійних фільмів «Кір Рояль і Монако Франц» та «Россіні, або Питання хто з ким спав» [5].

Він написав за своє життя всього декілька художніх творів, таких як «Контрабас» (1980, саме ця п’єса стала першим творінням

автора, яке побачив театр), «Голубка: Три історії і одне спостереження», «Історія пана Зоммера». Проте світову славу авторові приніс

саме роман, сповнений загадок, повчань та містики «Парфумер. Історія одного вбивці» (нім. „Das Parfum”). Цей твір Патрік Зюскінд

написав у 1985 році. Перед тим, як приступити до написання роману, автор відвідав всі місця дії майбутнього твору, пізнавав секрети

парфумерного ремесла та досліджував культурологічні та літературні джерела, які згодом були згадані в романі [5].

Роман «Парфуми» став дійсно світовим бестселером, який було перекладено на багатьох мовах. Разом з тим автор зазнав слави,

знайшлося багато прихильників цієї моторошної та водночас повчальної історії про дивака, який народився без запаху. Проте чи можна

вважати парфумерію мистецтвом? Відповідь на це запитання розкрито в даній науковій роботі.

Насамперед хочеться сказати, що мистецтво – поняття досить широке і формувалося протягом розвитку історії та існування

людства. Зазвичай перше, що нам спадає на думку, згадуючи це прекрасне слово, – відомі всім література, архітектура, художня

діяльність (живопис), скульптура тощо. З розвитком історичних подій до мистецтва стали відносити й інші види діяльності, такі як

ювелірна справа, театр, і, безперечно, хочемо віднести до цього списку і парфумерну діяльність, адже не кожному вдається створювати

витончені аромати, враховуючи всі пропорції, щоб парфуми були дійсно хорошими та якісними. За допомогою різних ароматів можна

показати свій настрій, характер, натуру, або взагалі приховати своє істинне «єство», доповнити свій образ з конкретного приводу та навіть

закарбувати той чи інший момент в своєму житті.

Відчуття нюху, можливо, і досить примітивне в сьогоднішньому суспільстві, проте воно грає досить суттєву роль в житті

людини. Безперечно, у кожного це відчуття розвинене по різному. Жан-Батист Гренуй – яскравий приклад того, що кожна людина

народжується з особливими «здібностями».

Актуальність курсової роботи полягає в тому, що авторові вдалося прирівняти парфумерію до мистецтва, а також показати те,

на що здатна звичайна людина, аби задовольнити себе. Тема мистецтва, його меж та визначення, так само як і тема митця у суспільстві

завжди хвилюють читачів. Роман наштовхує їх до змін в першу чергу самих себе та не давати природнім інстинктам повністю заволодіти

свідомістю, адже це може призвести до поганих наслідків, наприклад вбивства.

Теоретичною базою курсової роботи є праці критиків, що досліджували творчість Патріка Зюскінда та саме цей роман. Серед

них – праці К. Классена «Значение и власть запаха», Л. Беребенець «Аромат як метафора тексту» та Н. Євченко «Інтертекстуальність як
 4

засіб організації тексту у постмодерністському романі П. Зюскінда "Парфуми: історія одного вбивці" », а також книги: Д. Затонського

«Модернизм и постмодернизм: Мысли об извечном коловращении изящных и неизящных искусств» і З. Фройда «Я и Оно».

У своїй роботі Затонський проаналізував постмодерністичні твори та висвітлив всі проблеми у модернізмі та постмодернізмі.

З. Фройд – найвідоміший психоаналітик кін. ХІХ – поч. ХХ ст. У своїй праці «Я и оно» він дослідив психіку людини та

закцентував увагу на людському «Я».

Мета роботи: проаналізувати роман Патріка Зюскінда «Парфумер. Історія одного вбивці» та довести, що створення вишуканих

ароматів можна вважати видом мистецтва.

Мета визначає такі завдання:

- визначити мотиви роману;

- дослідити у художньому творі мову ароматів;

- проаналізувати образ головного героя та його вчинки.

Методи, якими ми користувалися в процесі написання курсової роботи: інтертекстуальний, порівняльний, психологічний аналіз та

описовий.

Предмет дослідження: роман Патріка Зюскінда «Парфумер. Історія одного вбивці».

Об’єкт дослідження: образ головного героя Жана-Батиста Гренуя та його надзвичайного таланту.

Структура курсової роботи є стандартною. Вона складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

У вступі ми визначили основні теоретичні засади нашої наукової роботи. До роботи залучено твір мовою оригіналу а також переклад

російською за авторством Елли Венегрової. У першому розділі ми визначили головні мотиви роману та проаналізували образ головного

героя. У другому розділі ми досліджували мову ароматів та довели, що парфумерію можна вважати видом мистецтва. У висновках подано

короткі підсумки даної роботи.

Список використаної літератури містить 9 джерел.

РОЗДІЛ 1

Мотиви роману «Парфумер. Історія одного вбивці»

Звернувши увагу на назву роману Патріка Зюскінда можна збагнути, що мова йтиметься про запахи. Але кожен читач про різному

«бачить» події, які розвиваються протягом усього твору. Після прочитання даного роману хочемо наголосити, що найголовнішим
 5

мотивом даного роману є аромат. Головний герой – Жан-Батист Гренуй, був особливим тим, що не мав свого, індивідуального

«людського» запаху, і протягом всього сюжету хлопець намагається віднайти його.

Насамперед хочемо звернути увагу на образ головного героя. Сам хлопець уособлює себе як «wie jener Zeck auf dem Baum»,

адже саме він «extra klein und unansehnlich macht, damit niemand ihn sehe und zertrete» [9, с. 23]. Він пережив важку хворобу ще в

дитинстві, діти, з якими хлопець жив в притулку, намагалися його задушити подушкою, проте герой вижив.

Уподібнення до кліща тут є символічним: з одного боку це непримітне маленьке створіння, а з іншого – комаха-кровопивця. Через

хвороби він виглядав потворно, також в образі Жана-Батиста своє мефістофельське начало підкреслюється однією деталлю – він як і

диявол, кульгав. До того ж П. Зюскінд наділив героя просто геніальним даром – бачити крізь папір, тканину, стіни, зачинені двері [3, с.

179]. За допомогою такого таланту хлопець пізнавав світ, проте в його голові з’явилося запитання: «Чому я не пахну?»

На фоні всіх вище згаданих чинників Гренуй виростає аморальним та асоціальним «створінням», яке не проявляло ні співчуття

до оточуючих, ні емоцій. Тяжіння мати свій «людський» запах був настільки великим, що хлопець готовий навіть вбити людину. Так,

вбивши 25 дівчат, герой показує всю свою кровожерливість та стрімке тяжіння до поставленої мети – створити власний аромат.

Образ головного героя можна розглянути також з точки зору психології. Беручи до уваги психоаналітичну теорію З. Фройда

хочу зауважити, що у творі задіяні основне поняття психоаналізу (нарцисизм, Ерос, фантазування, Танатос). Сама ж діяльність головного

героя і ціле життя показують, що головний герой живе у світі своїх несвідомих бажань [2, с. 32]. Він не позбувся едіпового комплексу,

постійно прагнув стати «батьком», Богом, якому підкориться весь світ. У Гренуя також не розвинувся так званий «Я-ідеал», який наділяє

людей соціальними почуттями, які властиві кожному члену суспільства. «Я-ідеал» у З. Фройда повинно відповідати таким вимогам, що й

«вищий первень у людині. Як замінник пристрасного потягу до батька воно містить у собі насіння, з якого виросли всі релігії. Міркування

про власну обмеженість під час порівняння Я зі своїм ідеалом викликає те покірне, релігійне відчуття, що на нього спирається людина

палкої віри. У ході подальшого розвитку роль батька переходить до вчителів та авторитетів; їхні заповіді й заборони зберігають свою

силу в Я-ідеалі, здійснюючи, як сумління, моральну цензуру. Розбіжність між вимогами сумління та діями Я відчувається як почуття

провини. Соціальні відчуття ґрунтуються на основі однакового Я-ідеалу”» [8, с. 438].

Повернімося до мотивів: першим та найголовнішим є, безперечно, запахи, про це говорить сама назва роману. Окрім опису

життя і страждань головного героя, автор між тим не оминає опису міст, деяких другорядних персонажів саме з боку «ароматів».

Хочеться звернути увагу на загальний опис міст тодішньої Франції (він є досить багатим порівняно з іншими): «Es stanken die Straßen nach

Mist, es stanken die Hinterhofe nach Urin, es stanken die Treppenhäuser nach fauligem Holz und nach Rattendreck, die Küchen nach verdorbenem

Kohl und Hammelfett; die ungelüfteten Stubenstanken nach muffigem Staub, die Schlafzimmer nach fettigen Laken, nach feuchten Federbetten und

nach dem stechend süßen Duft der Nachttöpfe…Es stanken die Flüsse, es stanken die Plätze, es stanken die Kirchen, es stank unter den Brücken

und in den Palästen» [9, с. 4]. Сама ж столиця, Париж, «war der Gestank am größten», адже це було найбільше місто країни на той час [9, с.

5]. У романі зображено Францію у XVIII ст., коли люди ще не знали, що таке санітарія, смерділо все, навіть представники вищих верств
 6

населення. Все це детально описав Патрік Зюскінд ще на початку твору: «…sogar der König stank, wie ein Raubtier stank er, und die Königin

wie eine alte Ziege, sommers wie winters» [9, с. 4]. Читачеві вдається за допомогою таких деталей все більш глибоко поринути в атмосферу

роману, відчути на собі все те, що відчував Гренуй. Описуючи людей (це спостерігається також протягом всього сюжету роману), автор

використовує елементи іронії, особливо це спостерігається в опису матері героя: «… die noch eine junge Frau war, gerade Mitte zwanzig, die

noch ganz hübsch aussah und noch fast alle Zähne im Munde hatte und auf dem Kopf noch etwas Haar und außer der Gicht und der Syphilis und

einer leichten Schwindsucht keine ernsthafte Krankheit; die noch hoffte, lange zu leben, vielleicht fünf oder zehn Jahre lang, und vielleicht sogar

einmal zu heiraten und wirkliche Kinder zu bekommen als ehrenwerte Frau eines verwitweten Handwerkers oder so…» [9, с. 6].

Хочемо наголосити, що в даному романі згадуються не лише неприємні запахи; їх можна умовно поділити на сморід (запах

сечі, пилу, гнилої риби тощо) та на аромати (ефірні олії, запахи дівчат). Досить детально автор описав прекрасний аромат незнайомої

дівчини та першої жертви героя: «Dieser Geruch hatte Frische; aber nicht die Frische der Limetten oder Pomeranzen, nicht die Frische von

Myrrhe oder Zimtblatt oder Krauseminze oder Birken oder Kampfer oder Kiefernnadeln, nicht von Mairegen oder Frostwind oder von

Quellwasser… und er hatte zugleich Wärme; aber nicht wie Bergamotte, Zypresse oder Moschus, nicht wie Jasmin und Narzisse, nicht wie

Rosenholz und nicht wie Iris…» [9, с. 41]. Ось також детально про самі аромати та способи їх добування ми дізнаємося зі сцени знайомства

Бальдіні з Гренуєм, адже саме його майстерня була найбільшою в Парижі. Гренуй «бачив» весь світ саме нюхом і « jagte er mit der

Leidenschaft und Geduld eines Anglers und sammelte sie in sich» [9, с. 36]. Хлопець вбирав в себе всі довколишні запахи, немов губка, таким

чином пізнаючи світ.

Звісно, з часом у героя (а саме під час перебування в печері) змінюється трохи світогляд, і він захотів заново збудувати у своїй свідомості

«імперію запахів», де існували тільки вишукані та тонкі аромати, де «galt nichts als sein Wille, der Wille des großen, herrlichen, einzigartigen

Grenouille» [9, с. 133]. Після довгих роздумів та пізнання себе самого, які зайняли у нього 7 років, Гренуй покидає печеру та гору з метою

підкорити своїм талантом все людство. Хочемо ще додати, що сцена перебування в печері символізує втечу лоно матері, адже за цей

період Гренуй згадує свої спогади з різних етапів життя (найбільше з дитинства). Сновидіння, які бачив герой під час перебування в

печері – це відображення найпотаємніших бажань та страхів у його житті [2, с. 33]. Більшість снів – різні моменти з дитинства та юнацтва

Гренуя, які за Фройдом здебільшого, – це нездійснені бажання, тобто створення власного аромату стало би компенсацією того, чого не

вистачало героєві протягом всього життя – це відсутність материнської любові та симпатії оточуючих, нестача уваги та інше. Так

стверджує сам автор про це у романі: «Er wollte seines Innern sich entäußern, nichts anderes, seines Innern, das er für wunderbarer hielt als alles,

was die äußere Welt zu bieten hatte» [9, с. 114].

Не тільки Гренуй, а й ще один персонаж за допомогою запахів намагався інтерпретувати в уяві своє життя по іншому – це пастор Терьє.

Католицькі священнослужителі, як правило, не могли мати власних сімей, адже для віри тілесні втіхи – строге табу. Проте чоловік не міг

не думати про таке. Так, тримаючи на колінах корзину, в якій лежав покинутий всіма маленький Гренуй, у нього в голові з’явилася досить
 7

така фантастична думка, ніби він «selbst sei der Vater des Kindes», не став монахом та знайшов жінку, «ein warmes wollig und milchig

duftendes Weib» [9, с. 18]. Такі думки приносили насолоду пасторові, але це, на жаль, уже втрачено.

Не можна оминути також постать маркіза де ла Тайяд-Еспінасса, який досліджував «Fluidium letale» (газ, який виділяла земля і тим самим

пришвидшувала старіння людини) [9, с. 147]. На його думку на Гренуя, звичайно, через перебування стількох років у печері, вплинув цей

газ настільки, що «sein fünfundzwanzigjähriger Körper deutlich greisenhafte Verfallserscheinungen aufwies» [9, с. 148]. Герой став

експериментальним кроликом для маркіза, і, врешті решт, той зумів довести теорію літального флюїду. Суть цієї теорії полягала в тому,

що всі живі істоти прагнуть «віддалитися» від землі, тим самим залишитися живим та зберегти свою красу, молодість.

Як ми вище зазначили, найголовнішим мотивом роману є запахи. Проте можемо ще зауважити, що в романі присутні ще 2 досить вагомі

для сюжету мотиви. Одним з них є релігія. На нашу думку цей мотив можна вважати другим за важливістю в сюжеті даного роману.

Гренуя можна назвати дияволом: пережив важкі хвороби, через які люди в той час найчастіше помирали, а також які спотворили його

шкіру та лице, не мав «власного» запаху, кульгавий. Та не тільки зовнішньо герой нагадує якусь нечисть, це можна побачити навіть у

його вчинках, а саме вбивствах заради власної вигоди, подальшої ненависті до людей та його гордості. Годувальниці вважали хлопця

одержимим дияволом та відмовлялися від нього, не дивлячись на те, що церква пропонувала більшу платню. Так Жанна Бюссі

стверджувала, що «er nicht riecht, wie Kinder riechen sollen» [9, с. 13], хоч і не змогла впевнено відповісти на запитання пастора Терьє

«Wie riecht ein Säugling» [9, с. 14]. Сам пастор був людиною досить освіченою і не вірив твердженням жінки, проте він особисто

замислився над тим питанням, що задав годувальниці. У своїх роздумах Терьє дійшов до висновку, що людський запах – це « immer ein

fleischlicher Duft – also ein sündiger Duft» [9, с. 18].

З релігійної точки зору Гренуй постає великим грішником, який порушив дві з найважливіших Божих заповідей: «Не вбивай» та «Нехай

не буде в тебе інших богів, окрім Мене». Дійсно, заради створення ідеального аромату, героєві прийшлося вбивати невинних дівчат, при

цьому не відчуваючи ніяких емоцій та мук совісті, у нього їх просто не було. Звернувши увагу на другу вище згадану заповідь, її

порушення простежується також у романі. Гренуй після перебування в печері дійшов висновку, що нікого не може бути більш могучого

за нього, що саме він – Бог. Після того, як хлопець створив перший варіант «людського» запаху з досить дивних матеріалів, він вирішив

перевірити, чи працюють вони. Звісно, йому вдалося відтворити його, і Гренуй вийшов на прогулянку містом. Блукаючи вулицями, герой

заходить в церкву, де присів на лавку. В його голові промайнули думки: «Wie miserabel dieser Gott doch roch!.. Schlechtes Surrogat war es,

verfälscht mit Lindenholz und Zimtstaub und Salpeter. Gott stank. Gott war ein kleiner armer Stinker » [9, с. 164]. Цим самим герой нехтує

вірою, яка його похрестила, та храмом, який за власні кошти допомагав сироті вижити та стати на ноги. Часто літературні критики

прирівнюють Гренуя до Мефістофеля, злого духа, який став відомим в епоху Ренесансу, а також завдяки «Фаусту» В. Гете. Цей дух –

втілення зла, самого ж Жана-Батиста також можна вважати чистим злом, яке не шкодувало нікого і нічого. Сам же герой був напрочуд

хитрим хлопцем, він обманював, ставився зверхньо до людей (здебільшого в своїх думках).
 8

В романі також присутні відверті сцени, які суперечать вірі. Саме тут хочемо згадати сцену, де героя вели на страту. Перед тим, як

попрощатися з життям, Гренуй вирішив побачити свої довершені парфуми в дії. Він вийшов з карети і своїм ароматом підкорив

свідомість містян, і врешті решт страта перетворилася на масову оргію, де жінки рвали на собі одяг та «entblößten unter hysterischen

Schreien ihre Brüste», а чоловіки «zerrten mit zitternden Fingern ihre wie von unsichtbaren Frösten steifgefrorenen Glieder aus der Hose » [9, с.

248]. Цим сюжетним моментом автор зображує хтивість та потужну владу інстинктів у людей.

Звісно, вчинки героя можна вважати аморальними, за які потрібно відповісти, проте на нашу думку він все таки отримав по заслугах,

помираючи такою дикою та ницою смертю.

Третій мотив, який ми б хотіли виділити, – це звуки. Умовно їх можна розділити на крики та звичайні звуки. Автор хоч і мало згадував

про це у творі, проте цей мотив, на нашу думку, є досить вагомим, адже саме звуки переслідують головного героя й самого читача

протягом всього твору. Почнемо насамперед з того, що крик став єдиною причиною, через яку Гренуй вижив. Надворі 17 липня 1738

року, у молодої вагітної жінки, яка продавала рибу на ринку в Парижі, почалися перейми. Вона народила хлопчика та перерізала

пуповину, викинувши немовля на купу риб’ячих тельбухів, тому що думала, що дитина, як і попередні четверо, – мертва. Однак малюк

під столом «fängt zu schreien an» [9, с. 7]. Цим самим він «врятувався». Як наслідок, матір звинуватили «mehrfachen Kindermords», і

стратили через декілька тижнів [9, с. 7].

Автор яскраво описував життя тодішньої Франції не тільки зі сторони запахів, а й зі сторони звуків. Так читач може поринути в

атмосферу свята в Франції (це була річниця сходу короля на престол): « Und während allüberall unter betäubendem Lärm Petarden platzten

und Knallfrösche über das Pflaster zuckten, stiegen Raketen in den Himmel und malten weiße Lilien an das schwarze Firmament. Eine

vieltausendköpfige Menge, welche sowohl auf der Brücke als auch auf den Quais zu beiden Seiten des Flusses versammelt war, begleitete das

Spektakel mit begeisterten Ahs und Ohs und Bravos und sogar mit Vivats…» [9, с. 39].

В даному романі крик уособлює не тільки початок життя, а також і його переосмислення, страх до чогось невідомого. Він надає

моторошного відтінку сюжету, і, звичайно, читач може відчути це під час читання твору.

Найбільшим страхом, який відчув герой саме під час перебування в печері. Саме тоді він зрозумів, чому він не такий як інші, чому до

нього ставилися як до вигнанця. Цей страх наче туман, який «stieg langsam immer höher. Bald war Grenouillу vollkommen umhüllt von Nebel,

durchtränkt von Nebel, und zwischen den Nebelschwaden war kein bisschen freie Luft mehr » [9, с. 141]. Це був його «людський» запах, якого

герой не міг стерпіти, який був огидним для нього. Через це Гренуй закричав, « als würde er bei lebendigem Leibe verbrannt» [9, с. 142].

Таким чином автор описав це відчуття: «Der Schrei zerschlug die Wände des Purpursalons, die Mauern des Schlosses, er fuhr aus dem Herzen

über die Gräben und Sümpfe und Wüsten hinweg, raste über die nächtliche Landschaft seiner Seele wie ein Feuersturm …» [9, с. 142]. Саме цей

момент зробив великий переворот в голові героя, він твердо вирішив, що він зробить все, аби цього не повторилося більше ніколи в його

житті. Після цієї сцени можна також вважати, що крик – не лише уособлення найбільшого страху та переживань героя, а й його
 9

«переродження», адже з печери вийшов уже не маленький хлопчина, якого цькували, давали робити найогиднішу роботу, а юнак з, можна

сказати, грандіозними намірами, які суперечили людським та моральним цінностям.

Отже, прочитавши та проаналізувавши даний роман, можна сказати багато чого, він є досить глибоким для розуміння, проте і досить

цікавим. Автор зумів передати своє бачення світу, суспільства. Цей твір вважають повчальним за своїм характером, адже саме через

головного героя письменник зумів показати ницість та підступність людей, адже деякі нехтують всім, щоб отримати те, чого вони

бажають найбільше.

РОЗДІЛ 2

Тема мистецтва у романі Патріка Зюскінда «Парфумер. Історія одного вбивці»

Перед тим, як почати розкривати тему даної наукової роботи, виникає запитання: «Що ж таке мистецтво насамперед?». Мистецтво за

означенням в академічному тлумачному словнику – це «творче відображення дійсності в художніх образах, творча художня діяльність»

[1]. Кожен творець доносить свою думку, ідею та мораль, бачить довколишній світ і виражає свої емоції по-своєму: хтось пише музичні

композиції, або відтворює все фарбами на полотні, а дехто вміє виражати свою думку за допомогою тексту. У Гренуя способом

відображення свого світогляду виявився надзвичайно точний нюх. Для початку визначимо роль запахів в житті Гренуя, і чому створення

ароматів – це мистецтво.

Після кожного перечитування роману П. Зюскінда “Парфуми” читачі мають змогу віднайти нові деталі, які дозволяють

тлумачити його кожен раз по іншому. Розглянемо сам текст, як постмодерністський пастиш, який складається з різних фрагментів та

елементів, взятих з “чужих” текстів. Дослідники (Д. Затонський, О. Чертенко, Б. Бігун, О. Звєрев, та ін.) неодноразово наголошували на
 10

так званій “вторинності” та особливій побудові роману “Парфуми”, який містить відсилання до творів Е. Т. А. Гофмана, В. Гауфа,

Вольтера, Ж. Ж. Руссо, Ф. Ніцше, Овідія та ін. Д. Затонський зазначає, що «текстуальні паралелі відсилають читачадо “Незвичайної

історії Петера Шлеміля” Адальберта Шаміссо, “Людини без властивостей” Р. Музіля, “Людської комедії” О. Бальзака [4, с. 77–81].

Можна згадати також одну особливу деталь – жанр цього роману спочатку важко точно встановити, адже Патрік Зюскінд

поєднав в цьому творі елементи історичного, детективного, «виховного роману» і також трилера, але він відійшов від їхніх традиційних

ознак, проте дослідники все таки це змогли. На основі взятих з кожного жанру певних елементів (з історичного роману – опис подій у

Франції XVIII ст., детективного – вбивства, «виховного» роману – герой знаходиться у ворожому для нього світі, порушується проблема

його виховання тощо) письменник створює новий жанр – постмодерністський інтелектуальний роман [3].

Роман П. Зюскінда надзвичайно цікавий зі сторони вивчення запахів та пізнання людиною світу за допомогою відчуття нюху. Це чуття,

на відміну від зору, поступово було витіснене на «маргінеси» людських чуттів [2]. Автори статті “Значення та влада запаху” зазначають

[7], що у сучасних науці та філософії панує думка, що “зір превалює як чуття розуму та цивілізації, усе, що пов’язано зі сприйманням

запахів, – ознака безумства та дикунства” [7, с. 46]. Тобто мова йде про те, що в процесі еволюції (на думку Ч. Дарвіна й З. Фройда) “нюх

відступив на задній план, а зір набув першорядного значення” [7, с. 46]. Людей же, які мають більш розвинений нюх, ніж інші відчуття,

вважають на сьогоднішній день “або недостатньо розвиненими дикунами, дегенеративними маргіналами, або не зовсім нормальними

психічно: збоченцями, безумцями чи ідіотами” [7, с. 46]. За даною статтею можна сказати , що Гренуй – водночас і “ідіот”, і “збоченець”,

а “популярність “Парфумів” пояснюється не лише незвичайним сюжетом та захопливою інтригою, а й (можливо, головно) тим, що в

романі підтверджується переконливість наших улюблених ольфакторних стереотипів: маніяк, який винюхує свою жертву; запашна

нещасна дівчина; небезпечний дикунський складник сприймання запахів” [7, с. 47].

Але недоречно було б характеризувати образ Гренуя, беручи до уваги тільки примітивне розуміння нюху. Якщо розглянути «парфумерне

мистецтво» в буквальному розумінні, то заголовком роману можна вважати його підзаголовок – «Історія одного вбивці». Але якщо

поринути трохи глибше в сам текст, то можна зрозуміти, що головний герой намагається таким чином, (створенням парфумів, вбивствами

невинних дівчат), пізнати світ і самого себе, за допомогою різних експериментів . Акцент робиться саме на його “творчості” та «шляхах

утілення його креативних планів» [2]. Хоч у романі автор продемонстрував різні аспекти впливу запахів на суспільство і культуру

(сексуальні потяги, вербальні, емоційні), самі аромати тут набувають метафоричного значення [2].

Парфумерне мистецтво героя можна вважати своєрідним літературним текстом, де слова, речення замінювалися запахами і таким чином

утворювалися ароматичні «тексти» [2]. Необхідно визнати, що нюх у Гренуя – це не просто одне з п’яти чуттів людини. За допомогою

цього чуття герой бачив світ запахами, пізнавав його та творив, при цьому йому не потрібно було виражатися словесно. Все інше, що не

мало запаху, залишало Гренуя байдужим: “Mit Wörtern, die keinen riechenden Gegenstand bezeichneten, mit abstrakten Begriffen also, vor

allem ethischer und moralischer Natur, hatte er die größten Schwierigkeiten. Er konnte sie nicht behalten, verwechselte sie, verwendete sie noch als

Erwachsener ungern und oft falsch: Recht, Gewissen, Gott, Freude, Verantwortung, Demut, Dankbarkeit usw. – was damit ausgedrückt sein sollte,
 11

war und blieb ihm schleierhaft” [9, с. 27]. Надзвичайний ніс Гренуя дав змогу піднятися набагато вище звичайної мови і пізнати світ з тієї

сторони, яку важко просто описати словами: “Andrerseits hätte die gängige Sprache schon bald nicht mehr ausgereicht, all jene Dinge zu

bezeichnen, die er als olfaktorische Begriffe in sich versammelt hatte” [9, с. 27]. Крок за кроком Гренуй створював власну «мову запахів».

Отож, паралелі запах-буква, запах-слово здаються можливими, адже головний герой створює власну «абетку запахів» [2], яка виявляється

набагато багатшою за звичайну мову: “Zehntausend, hunderttausend spezifische Eigengeräsche hatte er gesammelt und hielt sie zu seiner

Verfügung, so deutlich, so beliebig, dass er sich nicht nur ihrer erinnerte, wenn er sie wieder roch, sondern dass er sie tatsächlich roch, wenn er sich

ihrer wieder erinnerte; ja, mehr noch, dass er sie sogar in seiner bloßen Phantasie untereinander neu zu kombinieren verstand und dergestalt in sich

Gerüche erschuf, die es in der wirklichen Welt gar nicht gab” [9, с. 28]. У своєму серці він створив цілі «комори запахів»: «Sein Herz war ein

purpurnes Schloss. Es lag in einer steinernen Wüste, getarnt hinter Dänen, umgeben von einer Oase aus Sumpf und hinter sieben steinernen Mauern.

Es war nur im Flug zu erreichen. Es besaß tausend Kammern und tausend Keller und tausend feine Salons, darunter einen mit einem einfachen

purpurnen Kanapee, auf welchem Grenouille, der nun nicht mehr der Große Grenouille war, sondern Grenouille ganz privat oder einfach der liebe

Jean-Baptiste, sich von der Mühsal des Tages auszuruhen pfleg» [9, с. 135] Звичайно, поєднуючи ті чи інші запахи між собою, утворювалися

більш складні композиції. За допомогою різних експериментів та компонувань різноманітних ароматів Гренуй зображував світ по-своєму,

пишучи своєрідну живописну картину: «Und er ging mit mächtigen Schritten über die brachen Fluren und säte Duft der verschiedensten Sorten,

verschwenderisch hier, sparsam dort, in endlos weiten Plantagen und kleinen intimen Rabatten, den Samen faustweise verschleudernd oder einzeln

an eigens ausgewählten Plätzen versenkend» [9, с. 133].

Отже, з вище наведених фактів можна зробити висновок, що мистецтво породжувати парфуми з будь-чого дається одиницям. Жан-Батист

Гренуй дійсно бог своєї справи. Але виникає наступне запитання: Гренуй – митець, не визнаний суспільством, чи кровожерливий вбивця?

Прочитавши даний роман, у нас склалася досить неоднозначна думка щодо головного героя. З одного боку ми захоплюємося Гренуєм,

адже він володів дуже сильним чуттям нюху і міг розпізнавати все по запаху. Розглянемо один із епізодів сюжету, де він проявив свою

незвичайну здібність. Коли герой потрапив до крамниці Бальдіні, той намагався дізнатися точну формулу парфумів свого конкурента

Пелісьє «Амура і Псіхеї», але спроби були марними. Натомість Гренуй за декілька хвилин і лише один раз почувши їхній аромат зміг

відтворити його прямо перед парфумером, не зважаючи на пропорції компонентів: «Und während er (Baldini) noch sprach, war der Raum um

ihn herum schon duftgesättigt von «Amor und Psyche». Es gibt eine überzeugungskraft des Duftes, die stärker ist als Worte, Augenschein, Gefühl

und Wille. Die überzeugungskraft des Duftes ist nicht abzuwehren, sie geht in uns hinein wie die Atemluft in unsere Lungen, sie erfüllt uns, fällt

uns vollkommen aus, es gibt kein Mittel gegen sie» [9, с. 82]. Зокрема Жан-Батист створив низку нових парфумів для пана Бальдіні, які

покорили серця парижан та мали шалений успіх навіть за межами столиці. Неможливо забути також те, як герой з досить примітивних та

дивних інгредієнтів (смердючий сир, оцет, котячі екскременти тощо, а також ефірні масла) створив копію «свого» аромату: «Nach weiterer

Verdünnung mit Alkohol und etwas Essig war von dem Fundament, auf dem die ganze Mischung ruhte, nichts Ekelhaftes mehr zu riechen. Der
 12

latente Gestank hatte sich durch die frischen Ingredienzen bis ins Unmerkliche verloren, das Ekelhafte war vom Duft der Blumen geschönt, ja

beinahe interessant geworden, und, sonderbar, von Verwesung war nichts mehr zu riechen, nicht das geringste mehr» [9, с. 158].

Якою головною метою Гренуя була впродовж всього сюжету роману «Парфуми»? Стати відомим на весь світ парфумером? Відповідь на

ці запитання така: Жан-Батист не жадав слави. Він хотів стати таким, як інші, мати свій запах, аби люди відносилися не як до якогось

чудовиська, а до звичайної людини, бажав бути любимим. Проте водночас герой ненавидів людей, тодішнє суспільство, відчував їхню

«гнилість». Гренуй був небажаною дитиною у своєї молодої матері, він ріс в дитячому притулку, адже його матір було звинувачено в

намірі вбити власного сина та стратили. Герой із самого дитинства не пізнав материнської любові та піклування, годувальниці

відмовлялися від нього, тому що той «er nicht riecht, wie Kinder riechen sollen» [9, с. 13]. Цими фактами можна підтвердити його

старанність та працелюбство під час навчання в пана Бальдіні та в парфумерній мадам Арнульфі. Він днями і ночами пізнавав техніки

анфлеражу та добування есенцій з квітів шляхом дистилювання, робив все з точністю до хвилини, адже знав, що в подальшому йому

знадобляться ці знання, аби створити «свій» індивідуальний запах. Потрібно також згадати, що хлопець вирізнявся своєю терпеливістю та

відповідальністю, виконуючи доручення майстрів. Дрюо (майстер в парфумерній мадам Арнульфі) з часом всі свої обов’язки передав

Гренуєві, тому що у хлопця краще вдавалося вибрати жир, помадки для анфлеражу, а також переганяти ароматичні масла, та, звісно ще

для того, щоб більше проводити час з власницею парфумерної лавки.

Проте з іншого боку Жан-Батист виступає маніяком, який ціною життів невинних дівчат жадав віднайти «свій божественний аромат».

При цьому герой не відчував ані краплі вини чи співчуття до жертв та їхніх сімей. На фоні пережитого (а саме життя в дитячому будинку

мадам Гайяр, важка робота в Грималя, навіть ставлення оточуючих до парубка, коли той проходив повз них) хлопець так і не зрозумів

значення любові в житті людини, не пізнав життєвих цінностей. Таким чином душа героя залишилася «мертвою», ніхто не зміг дати

хлопцеві те, чого йому дійсно так бракувало, окрім, звичайно дівчат, які стали жертвами його манії стати «богом» для людей, щоб

показати їм же їхню ницість та зняти з них «маски ароматів», під якими ховалися смердючі тілесні оболонки. Згадаймо його першу

потерпілу – рудоволосу, неземної краси дівчину незнайомку, років тринадцять-чотирнадцять, яку герой задушив: «Als sie tot war, legte er

sie auf den Boden mitten in die Mirabellenkerne, riss ihr Kleid auf, und der Duftstrom wurde zur Flut, sie überschwemmte ihn mit ihrem

Wohlgeruch» [9, с. 44].

Він не відчував навіть жалю, вбиваючи тварин: «Als erstes probierte er es mit einem kleinen Hund. Drüben vor dem Schlachthaus lockte er ihn

mit einem Stück Fleisch von seiner Mutter weg bis in die Werkstatt, und während das Tier mit freudig erregtem Hecheln nach dem Fleisch in

Grenouilles Linker schnappte, schlug er ihm mit einem Holzscheit, den er in der Rechten hielt, kurz und derb auf den Hinterkopf» [9, с. 193].

Самими жертвами Гренуя були не прості дівчата, у нього були деякі критерії в їхньому виборі: їм заледве було шістнадцять, неабиякої

краси дівчата, незаймані, більшість – сицилійки, всі вони мали «незвичайні аромати». Проте більш детально автор описав тільки останню

вбиту, Лауру Ріші: «Sie war sein einziges Kind, gerade sechzehn Jahre alt, mit dunkelroten Haaren und grünen Augen. Sie hatte ein so

entzückendes Gesicht, dass Besucher jeden Alters und Geschlechts augenblicks erstarrten und den Blick nicht mehr von ihr nehmen konnten, ihr
 13

Gesicht geradezu leckten mit den Augen, als leckten sie Eis mit der Zunge, und dabei den für solch leckende Beschäftigung typischen Ausdruck von

dümmlicher Hingegebenheit annahmen» [9, с. 207]. Не дивлячись на максимальне забезпечення захисту своєї доньки під час сезону

«полювання» вбивці, Антуан Ріші не зміг її вберегти.

Сценарій всіх вбивств був однаковим. Гренуй діяв завжди вночі, коли дівчата спали, аби їх не налякати і «не зіпсувати їхній аромат». Все

робилося чітко, беззвучно та швидко. Всі потрібні інструменти хлопець носив в торбині: тканину, щоб обмотувати тіло, жир для

обмазування тіла, ножиці і дубинка. Звичайно, автор також детально описав вбивство Лаури: «Das Geräusch des Schlages war dumpf und

knirschend…Mit raschen Scherenschnitten schlitzte er das Nachtgewand auf, zog es ihr aus, ergriff das befettete Laken und warf es über ihren

nackten Körper. Dann hob er sie hoch, strich ihr das überhängende Tuch unter, rollte sie ein wie ein Bäcker den Strudel, falzte die Enden, umhüllte

sie von den Zehen bis an die Stirn. Nur ihr Haar schaute noch aus dem Mumienverband hervor. Er schnitt es dicht über der Kopfhaut ab, packte es

in ihr Nachthemd, das er zu einem Bändel verknotete» [9, с. 223-224].

Після того, як Гренуй вбив 25 зовсім невинних дівчат та створив ті самі вишукані парфуми, герой так і не розрадив свою «гнилу» душу,

адже проблема була зовсім не в запаху. В кінці кінців, уникнувши смертної кари за скоєне та не отримавши ніякої насолоди, він тікає до

Парижу і, з’явившись на кладовищі, вилив на себе весь флакон парфумів, і зграя розбійників та вбивць, яких одурманив аромат хлопця,

розірвала його: «Eine halbe Stunde später war Jean- Baptiste Grenouille in jeder Faser vom Erdboden verschwunden» [9, с. 263]. Після такої

кінцівки кожному читачеві, напевно, стає зрозуміло, що справжньою проблемою юнака була не відсутність аромату, а відсутність

належного виховання та недостатність любові оточуючих.

ВИСНОВКИ

Отже, на прикладі даного роману ми можемо простежити, як інстинкти можуть легко взяти верх над людиною та керувати нею. Гренуй, у

якого не було розвинене власне «я», показує наше «тваринне єство». Окрім цього автор показує нам, що суспільство, попри стрімкий

розвиток різних галузей промисловості, великі історичні відкриття та інтелектуальний розвиток, залишаються всередині такими ж

ницими та «гнилими». Також це можна простежити на прикладі життя головного героя. Автор надає нам змогу відчути уявно всі ті

страждання та страхи, які пережив Жан-Батист. Коли природні інстинкти сильніші за розум та совість людини, вона здатна на все заради

забезпечення своїх потреб та нехтує всім, що мала до того, у що вона вірила. Звісно, Гренуєві нічого втрачати, проте, якби до нього

належно ставилися мадам Гайяр, Бальдіні та інші, і герой пізнав би любов та турботу, можливо, він не вбивав би людей, адже розумів би,

що наслідком цього буде страшне покарання не тільки на землі, а й на тому світі. Проте його ніхто не помічав, і хлопець не зумів

зрозуміти. У всьому є своє міра, за кожен злочин на людину чекає те чи інше покарання, і кожен повинен свідомо відповідати за свої

вчинки. На прикладі вчинків головного героя автор хоче донести до читачів всю «гнилість» суспільства, показати іншу сторону медалі
 14

людського життя, наштовхнути до змін в першу чергу в собі, своїх думках та світогляді, а вже потім до зовнішніх. Стан душі та розум –

найцінніше, що є в людини, проте не кожен це розуміє.

Талановиті здібності героя – доказ того, що у кожної людини є якісь особливості, дані природою, або відкривають свій талант в дитинстві.

Проте важливо те, що не потрібно захоплюватися цим заняттям до такого рівня, що інстинкти беруть верх над свідомістю. Своїми

вчинками Гренуй показує, на що здатне наше «тваринне єство». Ми можемо спостерігати прагнення влади та кровожерливість деяких

людей навіть у сучасному світі, в якому можливо вирішувати проблеми на словесному рівні, або забезпечити власні потреби,

розвиваючись на духовному та матеріальному рівнях.

З одного боку Жан-Батист – кровожерливий вбивця, який жорстоко та безжально вбивав людей заради задоволення власних потреб,

заради пізнання себе самого. Його вчинки – зображення аморальності та ницості людської душі. Проте з іншого боку його можна вважати

митцем, знавцем своєї справи, адже не кожному парфумеру вдається створити особливі та неповторні аромати, які б зводили людей з

розуму. Парфумерія – досить витончена справа, у якій потрібно не лише виготовляти ароматичні масла, мила та інші засоби догляду, а й,

безперечно точний нюх та витончений смак. В даному романі аромати – не просто щось приємне на запах, це купа різних комбінацій,

«кодів», за допомогою яких Гренуй бачить довколишній світ. Також завдяки ним люди приховують свій індивідуальний «людський

запах», який іноді був просто жахливим. Для нього існувало все те, що пахло. Саме парфумерія надала можливість героєві розкрити

повністю свій талант, він стає митцем, який терпеливо та старанно збирає всі аромати, формулює свою думку та світогляд і починає

викладати пером на папір все те, що переживає та бачить.

Роман «Парфумер» став проривом літератури ХХ століття. Своєю метафоричністю він підкорив серця мільйонів читачів по всьому світу.

Метафорами такого масштабу в німецькомовній літературі минулого століття можуть похвалитись хіба що Томас Манн або Герман Гессе.

І, на мою думку, ніхто не зможе вже написати настільки змістовно глибокий та деталізований роман, як це зробив Патрік Зюскінд.

Список використаних джерел

1. Академічний тлумачний словник. [ Електронний ресурс ] Режим доступу : sum.in.ua/s/mystectvo#:~:text=Словник

%20української%20мови&text=Тлумачення%2C%20значення%20слова%20«мистецтво»,художніх%20образах%2C%20творча%20художня

%20діяльність.

2. Бербенець Л. Аромат як метафора тексту // Слово і час. №11. – Київ., 2009. – С. 28-37

3. Євченко Н. В. Інтертекстуальність як засіб організації тексту у постмодерністському романі П. Зюскінда "Парфуми: історія

одного вбивці" // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. №55. – Житомир., 2011. – С. 177-182
 15

4. Затонский Д. Модернизм и постмодернизм: Мысли об извечном коловращении изящных и неизящных искусств. – Харьков; М.,

2000. – 256 с.

5. Зюскінд Патрік. Біографія [ Електронний ресурс ] Режим доступу : https://www.ukrlib.com.ua/bio-zl/printit.php?tid=4299

6. Зюскинд П. Парфюмер : История одного убийцы : роман / Патрик Зюскинд ; пер. с нем. Э. Венгеровой. – СПб. Азбука, Азбука-

Аттикус, 2021. – 320 с.

7. Классен К., Хоувз Д., Синнотт Э. Значение и власть запаха // Ароматы и запахи в культуре: Книга 1. – М., 2003. – С. 41–49.

8. Фрейд З. Я и Оно // Психология бессознательного: Сб. произведений. – М., 1989. – С. 425–439

9. Süskind P. Das Parfum [ Електронний ресурс ] Режим доступу : https://epdf.tips/das-

parfum0e58a3fb9693a8a142237d2703329eca32933.html