Практичне заняття 4

 Загальні тенденції літератури Франції окресленого періоду. Літературні напрями,

школи, течії, жанри. 

Реалістична проза у творчості Ромена Роллана, Антуана де Сент-Екзюпері, Андре

Моруа, Роже Мартена дю Гара, Анрі Барбюса та ін. Література Народного фронту та
руху Опору. Модерністська література. Новаторський характер роману Андре Жіда
«Фальшивомонетники» (1925). Роман Марселя Пруста «У пошуках втраченого часу»
як суб’єктивна епопея. Естетика та поетика сюрреалізму (Луї Арагон, Андре Бретон,
Поль Елюар, Робер Деснос, Філіп Супо), унанімізму (Жюль Ромен, Жорж Дюамель,
П’єр Жан Жув та ін.). Роман Луї–Фердінанда Селіна «Подорож на край ночі» у
контексті літератури «втраченого покоління».  «Міфологічна драма» (Жан Кокто
«Орфей», Жан Жіроду «Троянської війни не буде», Ж. Ануй «Антігона»). 

«Католицьке крило» у літературі Франції (Франсуа Моріак, Поль Клодель, Жорж

Бернанос). 

2. Етапи творчості Франсуа Моріака

МОРІАК, Франсуа -французький письменник, лауреат Нобелівської премії 1952

р.Моріак народився в сім'ї заможних бордоських буржуа. Його предки по
материнській лінії були комерсантами, а з боку батька — розбагатілими фермерами,
землевласниками. 

Батько помер, коли майбутньому письменникові не виповнилося й двох років. У

Бордо, з трьома братами та сестрою, Моріак прожив до двадцяти років. Там  учився в
університеті, здобувши ступінь магістра з літератури. Потім  переїхав у Париж,
вступив у Школу істориків-архівістів, та невдовзі покинув її, захопившись поезією.
Моріак ніколи не прагнув до службової кар’єри. Життя провів у Парижі, а також у
своєму маєтку Молаґар, неподалік від Бордо. Був одружений, його син Клод Моріак
також став відомим письменником.

Своєрідність творчої манери автора. 

У 20-х pp. Моріак зблизився з групою “Нувель Ревю Франсез”, яка об’єдналася

довкола однойменного журналу. Спілкування з побратимами по перу підштовхнуло до
роздумів над романною технікою, у пошуках якої він звертається до досвіду і великих
попередників (О. де Бальзака, Г.Флобера), і сучасників ( А.Жіда, М.Пруста, Р.Мартена
дю Гара). Йдеться не про наслідування, а передусім переосмислення літературних
здобутків та на цій основі формування власного почерку. 

1) Дія майже всіх творів Моріака розгортається в бордоському краї (Ланди),

єдиним містом якого є Бордо – батьківщина Моріака. Підкреслюючи глибоку
внутрішню єдність, яка пов’язувала його із цією територією, він писав: “Бордо – моє
тіло і моя душа, його будинки та вулиці – події мого життя”.
2) Ключова особливість моріаківської оповіді полягає в тому, що для нього рідна
земля – це природне буття, без якого збереження духовності є неможливим. Він
був переконаний, що між землею, яка породила людину, та нею самою, існує міцний
внутрішній зв ’язок. Люди, фатально роз’єднані своїми корисливими помислами та
потаємними гріхами, саме на рідному ґрунті віднаходять себе самих. 

3) Друга знакова риса творів Моріака – їхня близькість до жанру сімейного

роману. Працюючи в традиційному жанрі, Моріак вже у 20-х pp. знайшов свій,
особливий кут зору, змусив говорити про моріаківський тип роману та про
специфічно моріаківського персонажа, хоча критики й дорікали йому в одноманітності
тла й сюжету. Після роману “Поцілунок прокаженому”(1922) з’явилися такі як
“Прамати” (1924), “Вогняний потік"(1924), a потім низка інших, серед
якийх найвизначнішими є “Тереза Дескейру” (1927), “Гадючник’ (1932), “Таємниця
Фронтенака” (1933), “Кінець ночі”(1935), “Дорога в нікуди" (1939), “Фарисейка”
(1941), а також повість “Мавпочка”( 1951). 

4) Головна тема прози Моріака – стосунки в міщанській родині з бордоських

Ланд. Усі персонажі в романах співвіднесені один із одним за родинною ознакою. Для
Моріака родина – це мікросвіт, де виявляються “найгірші інстинкти”,  відбуваються
свої війни, здобуваються перемоги і поразки. Разом із тим, родина в Моріака постає як
щось тривке й непорушне. Поза межами родинної клітки людське існування
уявляється йому немислимим. І річ не лише в тому, що сім’я необхідна людям як
опора в дитинстві чи в слабкості, але й у тому, що несімейний статус ставить людину
в становище морального вигнанця. Побут міщанської родини поганий, але одночасно
це звичний, споконвічний і для багатьох людей нормальний уклад. Навіть
більше, побут і буття, на переконання Моріака, є невіддільними.

Звідси особлива вагомість подробиць і деталей  у творах. Пристрасть до щоденних

дрібниць створює специфічну атмосферу задухи, яка буває в кімнатах, загромаджених
речами, власники яких звикли до нерухомого життя. 

Специфіка реалізму Моріака полягає у тому, що цією картиною він не обмежується.

Намагаючись вибратися з полону повсякденного, він утверджує певні істини як
постійні й вічні. “Я метафізик, котрий працює на конкретному матеріалі”, -
так визначив Моріак сутність свого методу. “Конкретний матеріал” тут –
бордоські  Ланди і побут буржуазної родини. Метафізичне ж його осердя
- “конфлікт Бога та людини в релігії, конфлікт чоловіка та жінки в коханні та
конфлікт людини із самою собою”. У цій тріаді її частини тісно пов’язані. Усе, що
суперечить любові, суперечить і релігії, тож зазнає рішучого осуду. Егоїзм, скупість,
байдужість, апатія, в’ялість сприймаються як нестача тепла, любові й, отже, як гріх.

Людина у творах Моріака постає таємничою й багатоповерховою, що є основою

для формування підтексту. Відштовхуючись від реалістичних описів, Моріак
заводить оповідь у темні глибини.  Можна скзати, що прозу  повсякденного буття він
збагачує трагедійним пафосом. 

Письменник не вважає себе верховним суддею персонажів і подій, а радше їхнім

учасником, що визнає можливість розмови чи навіть суперечки зі своїм героєм. Звідси
такий важливий стильовий прийом Моріака, як невласне-пряма мова, коли автор,
втрутившись у роздуми героя, виступає з ним заодно, подекуди підмінює його (у
тому самому сенсі, в якому Г.Флобер говорив про мадам Боварі: “Емма – це я”). 

Моріакові не властивий принцип ідеалізації. Він не ділить своїх персонажів на

“добрих” і “поганих”, вважає такий поділ небезпечним. Поєднання добра і зла в
одному героєві не є наслідком нерозбірливості письменника чи відсутності у нього
чітких моральних критеріїв. За Моріаком, усвідомлення людиною своїх чеснот, своєї
«святості» призводить до того, що серце її черствіє, вона втрачає здатність до
співчуття, а отже, впадає у значно важчі гріхи, ніж ті, які вона засуджує. Так у Моріака
виникає тема фарисейства – релігії, яка більш небезпечна за невір’я. 

Зло в Моріака, як і в інших метафізиків, котрі зазнали впливу католицької філософії, –

це передусім відсутність або брак головних моральних цінностей, зокрема віри,
порядності, любові тощо. 

Письменник часто вдається до авантюрних елементів, які набувають ознак

злочину. Уведені в оповіді мотиви утеч, змов, підступів, переслідувань, самогубств
тощо надають побутовим сюжетам динамічності, разом із тим репрезентують щоденне
життя як виняткову драму. Моріак підкреслює буденність таких злочинів, їхню
вічність і незмінність, вкоріненість у людське буття. 

Писати вірші, складати романи Моріак початків ще в школі. Перший же поетичний збірник -
«Руки, складені для молитви» (1909) приніс йому успіх: книгу удостоїв похвали Моріс
Баррес, письменник і публіцист, що мав тоді бучливий успіх, прихильно відгукнувся про неї
поет Гийом Аполлінер. 

Аналіз твору
Жанр-соціально-психологічний роман з елементами сімейно-
побутового та філософсько-інтелектуального.
Форма написання-епістолярна ,послання-сповідь ,яке адресоване
головним героєм його дружині.
Написаний від першої особи,лист від головного героя дружині.
Текст перетворється на монолог а подекуди й «потік свідомості»,
фіксацію плину роздумів оповідача. Композиційна послідовність
викладу порушена, події минулого й сучасного переплітаються,
змінюють одні одних, тож важко простежити їхню хронологію. 
Власне твір розпочинається з рішення вже немолодого чоловіка
написати листа дружині.
У Моріака цей структурний прийом допомагає авторові краще
зрозуміти героя,заглибитися у йоговнутрішній світ та виявити
причини формування його поведінки з близькими.
Стиль оповіді сюжетно виправданий, він зумовлений статусом
героя. Ясність думки, аналітичність, самокритичність, лаконізм,
емоційна напруженість, афористичність, наявність цікавих мовних
зворотів, асоціацій тощо відповідають фаховим здібностям Луї-
адвоката, який до того ж мав намір стати письменником. Зізнання
героя, попри суб’єктивність, викликають довіру читача. Лист
перетворюється у сповідь, яка не передбачає фальшу чи
найменшого лукавства, разом із тим засвідчує факт усвідомлення
героєм власної провини, за яким приходить каяття. Звідси емоційна
напруженість оповіді, її наповненість життєвим трагізмом.
Фінал твору-неоднозчаний та відкритий , в якому слабкі
проблиски надії на можливе моральне й духовне зцілення нащадків
Луї в образі внучки Яніни, затьмарюється єдинодушним
неприйняттям щирих зізнань і поривів дівчини. Така кінцівка
підсилює песимістичну концепцію автора.

Композиція твору
з чим пов’язане рішення Луї написати листа (експозиція)?
що стало головною причиною ворожнечі між ним та Ізою, з точки
зору Луї (зав’язка)?
як змінилося його ставлення до дружини після її смерті? що було
написано у листі, який він знайшов у каміні? Яка істина йому
відкрилася? (кульмінація)
як смерть дружини вплинула на світосприйняття Луї та його
поведінку? (дві розв’язки твору
Характеристика Луї
Натомість про зовнішність Луї ми дізнаємося від нього
самого,тому описне є об’єктивним. Роблячи автопортрет ,Луї
звертає увагу на певні риси ті,якими він задоволений,чи ті,що він
ненавидить в собі. Проте в цьому описіважливіше місце відіграє не
зовнішність героя,а його ставлення досебе,внутрішні
переживання,комплекси.
В юному віці Луї був сором’язливим похмурим хлопцем,в якому не
булосліду бадьорості і свіжості. Він не вмів одягатися,вибрати
краватку,зав’язати її.«Ніколи я не вмів
забутися,пореготати,попустувати». Проте в нього булиправильні
риси обличчя ,довгі вії,які не могла не помітити його кохана,і
взагалійого вигляд не можна було вважати огидним. Але через
несміливість і гордістьз жінками він розмовляв повчальним
зверхнім тоном. Через те,що йомуздавалося,що він не подобається
жінкам, він ще більше підкреслював в собіте,що викликало в них
огиду.
Коли він залицявся до Ізи і відчував її прихильність ,то йому
здавалося,що він красивіший і одяг сидить на ньому краще. Та як
тільки віра в її коханняпохитнулася,то від почав шукати недоліки в
своїй зовнішності.

Луї в старшому віці він впадає в розпусту. Через його досягнення

вкар’єрі він вже визнає себе привабливим і стає більш
впевненим,алеприхильність жінок все ж виправдовує їх
кориливістю. «Дуже багато жінок,звертаючись до мене в
справі,бачили в мені чоловіка й намагалисяпричарувати мене…Але
я втратив віру до лукавих спокусниць ,скоріше,невірив,що справді
можу подобатися. З першого погляду я здогадувався,щожодна тих
жінок які домагалися мого кохання ,які чекали ,щоб я відгукнувся
не була безкорисливою. Мене морозила упереджена думка,щовсі
вони чекають вигоди від цього зближення
На схилі літ він став старим зморщеним хворобливим стариганом
зтремтячими руками. Його невелике кволе тіло важко
пересувається вулицями, іназивають його рідні діти «старий
крокодил»,хоча річ зовсім не в зовнішньому вигляді