Сентименталізм Стерна

Роман «Сентиментальна подорож » стала кульмінацією в

розвитку англійського сентименталізму. У своїй творчості
Стерн підбив підсумок сентименталізму в англійській
літературі та одночасно намітив шляхи її подальшого
розвитку. Не пориваючи з культом почуттів, він, тим не
менше, ставиться до нього з іронією й скептицизмом. Так
виникає знамените мистецтво Стерна - мистецтво
схованого натяку, мистецтво напівзаперечення -
напівствердження, у якому чутливість сполучається із
сатирою, де підтекст не менш важливий, ніж те, що
говориться відкрито. Пильний інтерес до людини як до
унікальної особистості, неповторної у своєму розвитку,
став тією основою, на якій будувалася вся творчість Стерна. Його книги затверджують
право людини вільно проявляти себе всупереч всім труднощам життя.

1. Сентименталізм як літературний напрям.

Сентименталізм - напрям у європейській літературі, другої половини XVIII — початку

ХІХ ст., що характеризується прагненням, відтворити світ почуттів простої людини й
викликати співчуття читача до героїв твору. Сентименталізм розвивався як утвердження
чуттєвої, ірраціональної стихії в художній творчості на противагу жорстким,
раціоналістичним нормативам класицизму та властивому добі Просвітництва культу
абсолютизованого розуму. Сентименталізм дістав свою назву від роману англійського
письменника Л. Стерна «Сентиментальна подорож по Франції та Італії» (1768).

Культ почуття зумовив високий рівень суб'єктивізму. І тому напрями характерно

звернення до жанрам, із найбільшою повнотою дозволяють показати життя людського
серця, – елегія, роман в листах, щоденник подорожі, мемуари тощо., де розповідь
тягнеться з першої особи. Сентименталисти відхиляли принцип «об'єктивного» дискурсу,
що передбачає усунення автора від предмета зображення: авторська рефлексія щодо
описуваного стає найважливішим елементом розповіді. Структура твори багато чому
визначається волею письменника: не настільки суворо слід встановленим літературним
канонам,сковивающим уяву, досить довільно будує композицію, щедрий на ліричні
відступи» [3, с. 307]

На відміну від багатьох інших літературних напрямів, естетичні принципи

сентименталізму не знаходять закінченого вираження в теорії. Сентименталісти не
створювали будь-яких літературних маніфестів, не висували власних ідеологів і
теоретиків, якими були. Не можна сказати, що сентименталізм розробив і власний
творчий метод. Вірніше було б розглядати сентименталізм як певний умонастрій з
характерними ознаками: почуття як основна людська цінність і вимір, меланхолійна
мрійність, песимізм, почуттєвість, особистіс-ність переживань тощо.

Сентименталізм отримав свою назву від роману англійського письменника Лоренса

Стерна “Сентиментальна подорож по Франції та Італії”. (Саме ж слово
“сентиментальний” існувало в Англії ще до публікації стернівського роману: його перше
використання зафіксував англійський словник 1749 року видання. Однак до виходу
роману Л. Стерна воно вживалося в мові художньої літератури рідко, і до того ж
виступало у двох основних значеннях: “розсудливий” і “здатний до співчуття”. З 60-х
років XVIII століття починає переважати друге значення слова “сентиментальний.
Сентименталізм сформувався в рамках пізнього Просвітництва і відобразив зростання
демократичних настроїв суспільства. Зародився в ліриці і романі; пізніше, проникаючи в
театральне мистецтво, дав поштовх виникненню різних жанрів.

Філософські витоки сентименталізму сходять до сенсуалізму, що висунув ідею

«природного», «чутливого» (що пізнає світ відчуттями) людини. До початку 18 ст. ідеї
сенсуалізму проникають в літературу і мистецтво .Сенсуалізм - це напрям в теорії
пізнання, згідно з яким відчуття і сприйняття — основна і головна форма достовірного
пізнання. Протиставляється раціоналізму.

"Сентиментальний" означало загострену сприйнятливість "вражаючу чутливість" і

швидку реакцію на все, що чіпає серце і душу. Сентиментальність передбачала
особливий настрій індивіда, його схильність до роздуму, до співпереживання, досить
високий рівень загостреності відчуттів, тонку сприйнятливість етичного, морального.
"Сентиментальний" означало також захоплену здібність до кохання, дружньої
прихильності, схильність до меланхолії, підвищену збудливість, рухливість нервової
системи.

Сентименталізм виник на противагу зайвої розсудливості і раціоналістичності

просвітителів. Це і так, і не так. Дійсно, багато що у сентименталістів протистояло
ідеології просвітителів: вони не вважали, що цивілізація і прогрес — це абсолютне благо,
вони оспівували природу і єдність людини з природою.

Отже, «природна» людина стає головним героєм сентименталізму. Письменники -

сентименталісти виходили з того, що людина, є творінням природи, і від народження
володіє завдатками «природній доброчесності» і «чутливості»; міра чутливості визначає
гідність людини і значущість всіх його дій. Досягнення щастя як головній меті
людського існування можливо за двох умов: розвиток природних початків людини
(«виховання відчуттів») і перебування в природному середовищі (природі); зливаючись з
нею, вона знаходить внутрішню гармонію. Сентименталістів, на відміну від класицистів,
не цікавило історичне, героїчне минуле: вони надихалися повсякденними враженнями.
Місце гіперболізованих пристрастей, пороків і доброчесностей зайняли знайомі всім
людські відчуття. Герой літератури сентименталіста – звичайна людина. Переважно це
виходець з третього стану, деколи низького положення (служниця) і навіть вигнанець
(розбійник), по багатству свого внутрішнього світу і чистоті відчуттів не гірший, а
інколи навіть кращий за представників вищого стану.

2. Вплив творчості Стерна на англійський сентименталізм.

Стерн дав назву цілому літературному напрямку, що виник у XVIII столітті, - він став
називатися сентименталізмом, після виходу в світ його роману «Сентиментальна
подорож».

Сентименталізм знайшов міжнародне значення, і до нього приклали своє перо такі

всесвітньо відомі імена, як Шиллер і Гете, Жан-Жак Руссо і Дідро, а в живописі -
Шарден .
Однак в історії сентименталізму першим, мабуть, потрібно назвати Річардсона. Він
перший звів чутливість в естетичний принцип. Він відкрив здивованому погляду читачів-
сучасників, що основним змістом оповідання можуть бути не події, як стверджувала
старожитня традиція, а почуття і перипетії почуттів. Письменники та поети, захоплені
успіхом Річардсона і вимогою читачів, які відчули солодкість зворушливих сліз, пішли
по ого стопах.

Сентименталізм придбав соціальне забарвлення, в ньому зазвучали політичні слова.

Співчуття не взагалі до людини, а до бідняка. І моральний принцип співчуття став
принципом політичним. Бідняк, соціально принижений і знедолений чоловік, став
предметом суспільної уваги. То презирство, яке раніше оточувало його, змінилося
почуттям жалю до нього, і цей переворот у моральному свідомості суспільства зробила
література.

Сентименталізм народився в Англії. Його виникнення було зумовлене соціальними

причинами. У країні в XVIII столітті відбулися великі економічні зрушення, за своїм
значенням рівносильні революції, - аграрний і промисловий перевороти. Села
спорожніли. Маси жебраків заповнили дороги і міста. Патріархальна старина йшла в
минуле.

Сентименталізм з'явився світу, як реакція на буржуазне перевлаштування суспільної

системи. Англія в XVIII столітті була єдиною країною, в якій це перебудова відбувалося
з усією інтенсивністю, причому насамперед призвело до фантастичного знищення села.
Тому сентименталізм ніс у собі антиурбаністичні тенденції і був сповнений печалі про
втрачену ідилію сільського життя і красу природи.

Письменники, поети, завжди готові відгукнутися на народні страждання словом

співчуття, не могли не відгукнутися і тепер, коли їх погляду з'явилися ці лиха простих
трудівників. Вони відповіли явищем сентименталізму, що увібрав у себе всі достоїнства
їхніх сердець і всі слабкості їх політичного і філософського мислення. Вони почали
прославляти старовину, принадність патріархального села, малювати ідилічні картини
мирної природи, тишу якої руйнував прогрес.

Не можна знайти в Стерна схвильованих і патетичних описів природи, як у Руссо, але

захоплення сільським життям відчутно в його книзі.

Для Стерна чутливість понад усе, він називав її «великим сенсоріум світу» і по суті
справи вказував людству на країну, де вона може сховатися від усіх соціальних бід, від
яких не вміє позбутися іншим шляхом, країну забуття.

Першим в історії сентименталізму був Річардсон, але після виходу в світ роману Л.
Стерна «Сентиментальна подорож» у літературного напрямки з'явилася назва –
сентименталізм.

3.Вияв сентименталізму у «Сентиментальній подорожі»

«Сентиментальна подорож» написана Стерном у 1768 році після насправді здійсненої

ним подорожі. Це твір, за яким отримав назву «сентименталізм» напрям в літературі,
який являє собою зображення любовних пригод мандрівника, що чергується з
викладенням його хвилюючих почуттів.

Друга половина XVІІІ сторічя в Англії - це час змін в економічному, філософському,

соціальному й культурному житті країни. Відбуваються значні зміни й в англійській
літературі. Основним літературним напрямком стає сентименталізм. Однак виникає він
набагато раніше. У рамках філософії й літератури Освіти перші сентименталістичні
тенденції з'являються ще в середині 30-х років, у надбаннях найбільш великих
англійських поетів того часу: Джеймса Томсона, Едварда Юнга, Томаса Грея. Пізніше
елементи сентименталізму проникають у прозу (романи Олівера Голдсміта й Генрі
Маккензі). Але найвищого розквіту цей напрямок досягає у творчості одного з найбільш
видатних письменників XVІІІ сторіччя - Лоренса Стерна.

Роман починається з середини діалогу між Йориком: «У Франції, сказав я, - це

влаштовано краще!» і невідомим обличчям. Далі герой приймає несподіване рішення —
вирушити подорожувати Францією, аби брати участь все побачити. Обривається книга
також напівфразі. зміст викладу порушується вставними епізодами і запозиченнями з
деяких інших творів. А окремі сцени з'єднані отже шляхетні вчинки, які зробив герой
тільки в, пояснюються непорядними причинами за іншими.

Про значущість стернівского часу свідчить і М.Соколянский, зазначаючи, що «в творі

домінуючу роль грає час, важливіший ніж простір.

Автора зовсім не від цікавить, що побачив мандрівник. Йому важливо лише те, як і
сприйняв побачене. Стерн хіба що ставить психологічний досвід.

Його герой, вирваний зі звичного життя, може бути холоднокровним спостерігачем

всього, що зустрічається йому по дорозі. Але емоції, примхи, складність характеру не
даютьЙорику бути просто спостерігачем. Вони роблять його учасником подій,
накладають відбиток з його душу.

«Сентиментальна подорож» стає подорожжю у внутрішній світ героя. Її необхідність

полягає в тому, щоб розкрити його духовні якості, показати слабкості й гідності,
суперечливість характеру і важливість сьогохвилинних вражень щодо його формування.
Послідовність викладу постійно порушується вставними епізодами, міркуваннями
Йоріка з кожного приводу і безпричинно, запозиченнями з деяких інших творів,
відступами. Будь-якими засобами Стерн гальмує час та розвиток дії.

Суть оповідної манери Стерна полягає у зміні масштабності описів, у виконанні

незначного великим планом. Механіка компонування твору, зчеплення розрізнених глав,
виглядаючи зовні випадковими і алогічними, мають у основі суворе обгрунтування,
служать додатковим формальним засобом прояснення змістовної суті. Стерн любить
розривати розповідь там, де може домислитися якась фривольна сцена, насправді,
можливо, і що відбулася, але сама можливість якої прихована у цьому обриві.

Передмова виявляється десь посередині книжки. Порядок викладу порушується.

Преривають розповідь і вставні новели -невеликі сторонні вкраплення жителів Абдери.
Зустрічаються навіть міркування оповідача про принципи композиційною організації
матеріалу: "я розповів цю історію, щоб доставити задоволення читачеві, - то нехай ж
вона доставить велике задоволення мені, дозволивши розповісти іншу,випавшую із
близько розповіді, - обидві ці історії кидають світло одна в іншу - і було б замало
роз'єднувати".

Декларована Стерном спонтанність викладу матеріалу лише видима. Насправді

композиція "Сентиментальної подорожі" продумана до найменших подробиць.

Кожному сентиментальному виливу Йоріка протиставляється його негативний вияв (як

вчинку, визнання, спогади), й інші сцени здебільшого сусідять, знаменуючи собою
суб'єктивні і об'єктивні оцінки героя.

Між висловлюваннями і самовідчуттям Йоріка та його вчинками відбувається суттєвий

дисонанс. Так, оголошене захоплення цнотливістю і чистотою, сором'язливість Йоріка
("У мені є щось, через що я - не виношу бодай найменшого натяку на непристойність",
легко поєднуються у його розповідях з двозначностями і фривольними натяками.
У.Теккерей називав Стерна "великим блазнем, а чи не великим гумористом". Перелічені
вище розбіжності та страшні суперечності опису, в Стерна є способом оголення
суб'єктивності свого оповідача (як в зовнішніх оцінках, і у самооцінках). Добрі почуття
Йоріка виявляються насправді лише проявом самозамилування.

Вільне маневрування формою, масштабом описом, послідовністю дій, відступами,

тимчасовою послідовністю, членуванням й зміною глав, Стерн створює ілюзію - самим
наданням значущості незначному -вічності життя. Шляхом іронічної гри, довільного
перетасування, поглибленням оптики зображення незначного набуває статусу космічного
і навпаки.

Описанням незначущого відведено безліч сторінок, причому їх кількість прямо

пропорційна ступеню неважливості. Переважна більшість статичних описів над
динамічними служать тому самому цілі призупиненню дії і часу, розщеплення його на
складові, губляться елементи.

Стильова палітра Стерна належить сентименталізму. Це засвідчують і декоративність

пейзажу і найбільші форми твору, і допустимі до тексту фривольність, і відтінок смутку
від усвідомлення скороминущості всього того що відбувається, і щирий гедонізм, тобто,
культ чуттєвості, тілесності, і тонке епатування церковного ханжества. Пастор Йорик не
соромиться визнаватися у численних оволодіваючими ним спокусах: «Життя надто
коротке, щоб морочитися з її умовностями... »

Стерн віддає перевагу складно-підрядним реченням складної семантичної структури та

вишуканій, закругленій формі: «Мабуть, на той час зробив слабку спробу міцніше
стиснути її руку - так я укладаю по легкому руху, яке відчув у своїй долоні - те щоб вона
мала намір забрати свою руку - але він, як подумала звідси - і це неминуче втратив її
вдруге, підкажи мені скоріш інстинкт, ніж розум, крайній засіб у тому небезпечному
становищі - тримати її нетвердо й дуже, точно сам щомиті готовий її випустити; словом,
дама моя стояла не ворушачись, доки не повернувся з ключем месьє Дессен; тим часом я
взявся обмірковувати, хіба що мені виправити погане враження, напевно залишене у її
серці подією з ченцем, якщо він розповів їй про неї». Словесна гра визначає наявність
відступів, жартів та його раптовий обрив. Преходам психологічних станів відповідає
зміна стилів. І тому якщо описи випадкових зустрічей, приїздів витримані в манері
недбалого легкого розповіді («Устроив всі ці маленькі справи, я він у поштову карету з
таким задоволенням, як ще ніхто ніколи у житті не сідав в поштові карети, а Ла Фер,
закинувши один величезний ботфорт на правий бік маленького біде, іншу ж звісивши з
лівого боку, поскакав переді мною легким галопом, щасливий і статурний, як принц», то
відступу виконані складної витіюватим манері, яку Л. Толстой говорив, що «попри
величезний талант розповідати і розумно базікати мого улюбленого письменника Стерна,
відступи - важкі у нього»

Монологи Йоріка побудовано стилями ораторських декламаций. Йорик найчастіше каже

окличними реченнями, його мова раз у раз перетворюється на пафос: «Справді - право,
людина! не добре тобі сидіти одному»; «низьке грубе почуття!»

У ції, декламації, пафосі відчувається звичка до проповідей, щокроку видає в головному

героєві священика. Стерн недарма вибирає пастора у ролі сентиментального
мандрівника, з одного боку, підкреслюючи цим його початкове миролюбство і
добродушність, з другого, поширюючи у такий спосіб іронію і саму релігію.

Сама оповідальна інтонація імітує мову оповідача - то скоромовку, то паузи і запинки,

відтворювані на листі за допомогою пунктуаційних знаків Для Стерна важливе значення
жесту, пози. Переклад мови жесту мовою психології становить ядро оповідної манери
«Сентиментальної подорожі». Стерн постійно підкреслює зв'язок духовного стану з
фізичним: «Пульс крові в моїх пальцях, розповів їй, що відбувається в мені».
«Поступаючи так, відчував, що у тілі моєму розширюється кожна судина - всі артерії
б'ються в радісній злагоді…»

Міміка, жест, інтонація, поза придбали в Стерна вирішальне значення до створення

психологічного портрета.

«Старий офіцер уважно читав якусь книжечку, озброївшись великими окулярами. Щойно
я сів, він зняв окуляри і, поклавши в футляр з шагреневої шкіри, сховав разом із
книжкою до кишені. Я підвівся і вклонився йому».

Стиль розповіді Л.Стерна співвідноситься до рис сентименталізму. У романі

зустрічається декоративний пейзаж, відтінки смутку від усвідомлення скороминущості
подій, тобто, культ почуттів. У Стерна багато ліричних відступів, де герой розмірковує
про щось, робить висновки, а ще через позу і жести автор показує її душевний стан.
Гострий розум Йоріка знаходять у речах протиріччя, крізь які він йде до пізнання
сутності предмета.

4. Аналіз роману «Життя та думки Трістама Шенді, джентельмена»

Перший роман «Життя та думки Трістама Шенді, джентельмена» («The life and
opinions of Tristram Shandy, the gentlemen») який було написано в Лондоні протягом
1759—1767 року, приніс авторові велику популярність. Перші два томи роману "Життя й
думки Тристрама Шенді" вийшли у світ в січні 1760 року й відразу ж мали успіх. З 1760
по 1767 рік виходять дев'ять томів роману.

Роман є історією життя сім’ї Шенді і складається з великої кількості різних епізодів та
довгих відступів. Розповідь ведеться від імені сільського священника – дивака Йорка,
який любить філософствувати. Трістамові Шенді до останнього дев’ятого тому роману
виповнюється лише п’ять років і його доля дуже мало цікавить автора. В образі
Трістамового батька, Вальтера Шенді в минулому купця, а тепер власника маєтку
Шендіхолл вміло змальовано «мислителя –педанта». Дружина Вальтера постійно слухає
філософські роздуми чоловіка, але нажаль ніколи з ним не сперечається.

Дядько Тобі – військовий у відставці, який грається у війну в своєму саду, – наївний,
нерозумний, добрий та великодушний. Вальтер Шенді, дядько Тобі, його слуга Трім,
священник Йорк – своєрідні та дивакуваті, яких автор протиставляє корисливому
суспільству, яке знецінює особу.

Вальтер Шенді зайнятий розрахунками і сімейними сварками. Його заняття античною

літературою справді безглузді. Автор нещадно критикує надуману велич Вальтера
Шенді. Дядя Тобі залицяється до вдови Водмен та не наважується одружитися з нею.
Вальтер Шенді пише розширену інструкцію для виховання свого сина, але той виростає
швидше, ніж завершується ця праця. Безглуздість та невдачі супроводжують Трістама з
перших днів його існування. Під час його народження доктор Слоп щипцями понівечив
його ніс.

Головна дійова особа – автор. Він не просто коментує події і визначає їх розвиток, а
іронізує над ними разом з читачами.

«Трістам Шенді» – це пародія на сімейно – побутовий роман. Стерн висміює

беззмістовність життя своїх героїв, показує його пустоту життя та безглуздість.

В цьому романі Л. Стерн прагнув зобразити складний внутрішній світ своїх героїв і
перший застосував прийом «Потік свідомості» для зображення дійсності.

Обидва питання - про походження знання й про цілісність досвіду - є істотними для
героїв і автора "Тристрама Шенди". Тристрам намагається створити свого роду
ментальну генетику - з'ясувати джерело походження своїх "думок", зрозуміти, чому він
той, ким він є, звідки він знає про себе те, що знає. Тристрам пропонує читачеві два види
досвіду, упорядкованого незвичайним образом, - свідомість і оповідання. Чи має
свідомість героїв і автора структуру? Є чи логіка в постійних перегонах і відступах у
романі? Асоціативна теорія претендує на те, щоб бути відповіддю на всі ці питання.
Тристрам Шенди намагається каузально пояснити свої халепи, а "нещасна асоціація ідей"
розглядається їм як найважливіша з першопричин у процесі його особистісної еволюції.
Тристрам Шенди зайнятий пошуком причин, для того щоб перебороти залежність від
минулого. Заплутаність думок і чудакуватість учинків є в створеному Стерном світі
наслідками асоціації ідей, тобто означають залежність особистості від ментальних актів,
що мали місце в минулому. Ассоціанізм для Тристрама Шенді - механізм, що детермінує
особистісну еволюцію й, разом з тим, що дозволяє пояснити й зрозуміти неї.
Незважаючи на свою ексцентричність, більшість асоціативних зв'язків, зображених у
романі, піддаються раціональному розумінню. Ассоціанізм допомагає Тристраму
витлумачити випадкове й абсурдне зчеплення подій його життя як закономірний,
причинно-наслідковий і раціонально збагненний процес.

Для Стерна, як і для Локка, феномен асоціації дуже тісно пов'язаний із проблемою мови:
з неможливістю точного визначення слів, з неминучістю двозначності, з довільністю
знака. Крім установлення зв'язку ідей у голові читачів Стерн прагне до деконструкції
асоціативного механізму, до пояснення його умовності, ілюзорності, штучності:

Стерн, мабуть, виявився першим письменником раціоналістичного XVІІІ століття, для

якого самий процес мислення став предметом естетичного переживання й насолоди.
Читаючи "Тристрама Шенді", бачиш, з яким жвавим інтересом удивляється художник у
несподівані "перебої" думки, у вигадливий хід асоціації ідей, у розлами й зсуви різних
шарів свідомості. Він проявляє надзвичайну віртуозність, показуючи, як самі тривіальні
подробиці повсякденного життя сплітаються в головах його героїв з проблемами
умоглядної філософії.

Прочитати роман можна за посиланням:

https://chtyvo.org.ua/authors/Sterne_Laurence/Tristram_Shendi/