СЕМІНАР 3.

Література і живопис: взаємодія двох просторів

Неоімпресіонізм в романі М. Пруста «В пошуках втраченого часу». Кн. 1 «На
Сваннову сторону»

 Уводини до теми: Метод Пруста. Вихідний принцип художнього методу був

визначений ще у статті «Проти Сент-Бева», де Пруст зізнався, що справжнім
предметом літератури для нього є лише вивільнені від розуму власні враження.
Вслід за імпресіоністами письменник встановлював нову відстань між читачем
й об’єктом зображення. Опис вражень від побаченого розтягувався на
декілька сторінок. Іноді словесний потік ніби підносив читача вгору і дозволяв
йому насолодитися спостереженням з піднебесся. (… Мені вона (церква)
здавалась будовою, яка розміщалась, так би мовити, в просторі чотирьох
вимірів, - четвертим був Час – і рухала крізь століття свій корабель, який
шугаючи від прольоу до прольоту, від приділу до приділу, здавалося, перемагає й
долає не просто скількись там метрів, а добу за добою.») Стиль письма часто
нагадував відомі неоімпресіоністські картини Ж. Сьора і П. Сіньяка. Така
техніка зображення в дусі неоімпресіонізму називалась пуантилізмом.
Крапчасте зображення, яке досягалось частим і густим накладанням
контрастних фарб, насправді відтворювало лише особистісне враження
художника від побаченого. Виконані у техніці пуантилізму картини
передбачали далеку відстань й особливий ракурс роздивляння. Зосередження на
окремих фрагментах картини, розглядання її з близької відстані створювало
оптичний ефект – горизонт зображення змінювався і відкривав нові
перспективи бачення об’єкту. Кольорове мерехтіння надавало предмету
рухомості. Подібних до живописного стилю описів у романі багато.

Роман споглядання
 Зосередженість на об’єкті зображення.
«Мистецтво - це втіха від споглядання. Щоб бачити, треба спинити погляд, покласти увагу.
Увага стає прихильним променем, який ми наводимо на певну зону предметів, полишаючи
навколо неї зону присмерку і нехтування». (Х.Ортега-і-Гасет).
 Створення атмосфери споглядання.
«Атмосфера означає щось невиразне і непорушне. Атмосфера припрошує до звичайного
споглядання. Техніка «plein air» (пленер), тобто атмосфери, малювання події в довільній
формі». (Х.Ортега-і-Гасет).
 Читач виконує лише споглядальну роль.

 Запитання й завдання для обговорення: імпресіонізм/неоімпресіонізм в

мистецтві кінця ХІХ – початку ХХ ст., концепція модерністського роману, її
вплив на французький новий роман 60-70-х років ХХ ст., неоімпресіоністський
стиль Пруста (пуантилізм), час, місце і форма в словесному мистецтві Пруста.

 Прокоментуйте ознаки модерністського роману

Роман споглядання
 Зосередженість на об’єкті зображення.
«Мистецтво - це втіха від споглядання. Щоб бачити, треба спинити погляд, покласти увагу.
Увага стає прихильним променем, який ми наводимо на певну зону предметів, полишаючи
навколо неї зону присмерку і нехтування». (Х.Ортега-і-Гасет).
 Створення атмосфери споглядання.
«Атмосфера означає щось невиразне і непорушне. Атмосфера припрошує до звичайного
споглядання. Техніка «plein air» (пленер), тобто атмосфери, малювання події в довільній
формі». (Х.Ортега-і-Гасет).
 Читач виконує лише споглядальну роль.

 Оберіть з роману «В пошуках втраченого часу», кн. «На Сваннову сторону» 2

фрагменти для аналізу. Проаналізуйте фрагменти за наведеним зразком. Письмове
виконання цього завдання буде вибірково перевірено й оцінено.

Часто сонце ховалось за хмарою, Фрагмент є, насамперед, прикладом майстерності

розтоплювало її й золотило закрайки.
Блиск (але не освітлення) втікав з
рівнини, де ніби завмирало все життя,
тоді як сільце Руссенвіль з гнітючою
чіткістю й викінченістю малювало на тлі
неба мереживо білих гребінців своїх
покрівель. Подмух вітру зігнав з дерева
крука, і він пропаву безвісті, а проти
білястого грайнеба синіли далекі ліси,
наче намальовані на однобарвних
картинах, почеплених у перестінках
старих будинків.
автора метафорізувати дійсність. Краєвид
намальовано за принципом гри світлотіні. Сонячні
виблиски привносять у пейзаж настрій, надають
йому мінливого характеру, суголосять чуттєвій
натурі ліричного героя, і, по суті, є відбитком його
емоційних дитячих вражень. Обрана перспектива –
споглядання за об’єктом на відстані. Використана
техніка пуантилізму (сонце золотило закрайки,
блиск втікав з равніни, мереживо білих гребінців,
білясте грайнебо). Читач стає свідком естетизації
дійсності, емоційної рефлексії, яка обирає влучний
для реалізації принцип неоімпресіонізму.

(«На Сваннову сторону»)

 Порівняйте картину П. Сін’яка (Concarneau, Paul Signac, 1891) з літературним

фрагментом. Застосуйте техніку живопису для характеристики поетики
пропонованого фрагменту тексту.

ФРАГМЕНТ З РОМАНУ М. ПРУСТА «У ПОШУКАХ ВТРАЧЕНОГО ЧАСУ»

(ЧАСТИНА І «КОМБРЕ»)
<>
Одного такого травневого дня я був зачарований глодом. Глід був не просто в
церкві, святому місці, де нам дозволялося бувати,— ні, він лежав на престолі,
невіддільний од таїнства, у звершенні якого брав участь, по-святковому переносив
од свічника до свічника, від скуделі до скуделі переплетені гілочки, тішачи зір, бо
їхні листяні фестони були обтикані, наче фата нареченої, пуп'янками білої білі. На
все це пишне убранство я позирав покрадьки, але відчував, що воно живе й що сама
природа, нарізьбивши листя й тим надавши білим пуп'янкам невідпорної зваби,
належно оздобила це вдале поєднання народного свята й урочистого таїнства. Ви-
ще над престолом квітки з безтурботною чепурністю розкривали вінчики, а ті
недбало, ніби це був легесенький стрій із серпанку, підтримували пучки тонких, мов
павутинка, тичинок, які повивали квітки маревом. Милуючись квітками,
намагаючись уявити, як вони розпукуються, я малював це собі наче жвавий, заде-
рикуватий рух голівки дівчини в білому платтячку, пустотливої й моторної,
прудкоокої кокеточки.
 Пан Вентейль приходив з
донькою й сідав поряд з нами.
Він походив з доброї родини,
викладав колись музику сестрам
моєї бабусі, потім, після смерти
дружини й одержання
спадщини, оселився в Монжувені
— на околицях Комбре, й певний
час ми часто приймали його в
нашому домі. Але, бувши
людиною вкрай делікатною, пан
Вентейль перестав приходити
до нас, аби не зустрічатися зі
Сванном, який узяв, за словами
пана Вентейля, «неподобний
шлюб, шлюб у дусі часу». Моя
мати, довідавшись, що він
компонує музику, сказала йому з ґречности, що коли прийде до нього в гості, хай
неодмінно заграє щось своє. Пан Вентейль і заграв би з дорогою душею, але був
надзвичайно делікатний у своїй поштивості та гостинності й завжди ставав на
місце інших людей і боявся набриднути їм чи здатись еґоїстом, якби поступився
своєму бажанню чи бодай показав, що йому того хочеться.
Батьки брали мене в гості до нього, але мені дозволялося погратись надворі, а що
дім пана Вентейля стояв біля підошви порослого кущами пагорба, то, ховаючись у
заростях, я був на рівні вітальні другого поверху, за якихось півметра од вікна.
Отож коли служник доповідав хазяїнові про прихід моїх батьків, я бачив, як пан
Вентейль поспішав покласти на пюпітр ноти. Але тільки-но мої батьки входили,
він прибирав ноти з пюпітра й ховав. Мабуть, боявся, коли б не вирішили, нібито
він радий їх бачити лише тому, що це дає йому нагоду заграти якийсь свій твір. І
щоразу, коли моя мати намагалася заговорити з ним про це, він незмінне
відповідав:
— Хоч убий — не второпаю, хто це поклав ноти на пюпітр, їм тут зовсім не місце.
І переводив розмову на інше, переводив саме тому, що інші теми його менше
обходили. Єдино, за ким пан Вентейль духа ронив,— це за своєю донькою, схожою
більше на хлопчика. Донька пашіла здоров'ям, і годі було дивитися без усмішки, з
якою дбайливістю накидав він на неї ще одну шаль. Бабуся звертала нашу увагу на
те, якого ласкавого, сумирного, майже несміливого виразу часто прибирало
ластате обличчя цього вайлуватого піддівка. Впадаючи іноді в слово, донька
Вентейля пильнувала, яке враження справляє на інших, тривожилася, що її
можуть неправильно зрозуміти, й тоді, наче крізь прозорий папір, просвічували,
проступали під мужоподібною подобою «доброго пахолка» тонші риси заплаканої
дівчини.
Коли наприкінці відправи я схиляв коліна перед вівтарем, до мене нараз долинав
од глоду солодко-гіркий запах мигдалю, тоді я помічав на квітах плямки з
пожовтю, й мені здавалося, ніби цей запах ховається під ними,— так смак
мигдалевого печива таїться під його присмаженою шкуриночкою й достоту так
само ніжність щічок панночки Вентейль крилася під ластовинням. Супроти німої
нерухомості глоду цей уриваний запах був подібний до того буйного життя, яким
аж бринів цілий вівтар, наче живопліт, де гороїжилися живі вусики, схожі сливе
на руді тичинки квітів, які ще зберегли весняну отруйність, і в'їдливість комах,
перетворених нині у квіти.
 Додаткова література
Беньямин В. К портрету Пруста //  Беньямин В. Озарения. - М., 2000; или в изд.:
Беньямин В. Маски времени. - СПБ, 2004.
Делез Ж. Марсель Пруст и знаки. - СПБ, 1999.
Днепров В.Д. Идеи времени и формы времени.- Л., 1980. Пруст – с. 385 – 431.
Женетт Ж. Метонимия у Пруста. Пруст-палимпсест. Пруст и «непрямой» язык //
Женетт Ж. Фигуры. - М., 1998.
Набоков В.В. Марсель Пруст // Набоков В.В. Лекции о зарубежной литературе. М.,
2000.
Ортега-и-Гассет Х. Время, расстояние и форма в искусстве Пруста // Ортега-и-
Гассет Х. Эстетика. Философия культуры. - М., 1991.
Ревель Ж. Ф. О Прусте: Размышляя о цикле «В поисках утраченного времени». М.,
1995.
Фернандес Д. Древо до корней: психоанализ творчества. Эссе. СПБ., 1998.
http://www.library.uiuc.edu/kolbp/ProustF.htm
Андре Моруа. Литературные портреты URL: http://lib.ru/MORUA/portrait.txt#8
Bibliographie proustienne 1997 URL: http://membres.tripod.fr/Marianne/Proust.html