Семінарське заняття № 2

Модернізм у драматургії ХХ століття. Епічний театр Б. Брехта.

«Матінка Кураж та її діти»
1. Естетика «епічного театру» Бертольта Брехта. Полеміка з театром
Аристотеля та К. Станіславського.
«Епічний театр» — театральна теорія драматурга і режисера Бертольта
Брехта, що зробила значний вплив на розвиток світового драматичного
театру. Теоретично розроблені Брехтом методи побудови п’єс та  спектаклів:
поєднання драматичної дії з епічною розповідною, включення в спектакль
самого автора, «ефект відчуження» як спосіб представити явище з
несподіваного боку, а також принцип «дистанціювання», що дозволяє
акторові висловити своє ставлення до персонажа, руйнування так званої
«четвертої стіни», що відокремлює сцену від залу для глядачів, і можливість
безпосереднього спілкування актора з глядачем — міцно увійшли в
європейську театральну культуру.
Свою теорію, що спирається на традиції західноєвропейського «театру
вистави», Брехт протиставляв «психологічному» театру («театру
переживання»), який пов’язують зазвичай з ім’ям К. С. Станіславського, саме
для цього театру розробив систему роботи актора над роллю. При цьому сам
Брехт, як режисер, в процесі роботи охоче користувався і
методами Станіславського і корінну відмінність бачив у принципах взаємин
між сценою і залом для глядачів, в тому «надзавданні», заради якого
ставиться спектакль. В останні роки Брехт готовий був відмовитися від
терміну «епічний театр», як занадто розпливчастого, але
більш точної назви для свого театру не знайшов.
Молодий поет Бертольт Брехт починав з реформи драми: перша п’єса,
яку він пізніше назве «епічною», «Ваал», була написана ще в 1918 році. 
«Епічна драма» Брехта народилася стихійно, з протесту проти
театрального репертуару того часу, переважно натуралістичного, —
теоретичну базу під неї він підвів лише в середині 20 -х років, встигнувши
написати вже чималу кількість п’єс. «Натуралізм, — пояснював Брехт через
багато років, — дав театру можливість створювати виключно тонкі портрети,
скрупульозно, у всіх деталях зображати соціальні „куточки“ і окремі малі
події.
 Коли стало ясно, що натуралісти переоцінювали вплив матеріального
середовища на суспільну поведінку людини, особливо коли ця поведінка
розглядається як функція законів природи, — тоді пропав інтерес до
„інтер’єру“. Набув значення більш широкий фон, і потрібно було вміти
показати його мінливість і суперечливий вплив його радіації».
На відміну від Арістотеля, для якого епос і драма були принципово
різними видами поезії, просвітителі так чи інакше допускали можливість
з’єднання епосу і драми, і якщо за Арістотелем трагедія повинна була
викликати страх і співчуття і, відповідно, активну співпереживання глядачів
як ту, що викликає почуття.
В одному зі своїх записів Брехт визначив для себе, в чому полягає
прогресивність методу Станіславського гарний вже тим, що цей метод, він
припускає «більш інтимне знання людей», дозволяє показати суперечливу
психіку (покінчено з моральними категоріями добрий  і злий )», враховує
вплив навколишнього середовища, допомагає досягти
природності виконання; «Арістотелівська» драма в поданні Брехта,
побудована таким чином, що вся її дія рухається до розв’язки («назустріч
катастрофі»), відповідно, саме розв’язка, і нерідко тільки вона одна — не хід
дії і тим більше не хід думки автора — викликає інтерес у глядача.
Спектакль, заснований на такий драмі, в натуралістичному театрі
створює ілюзію автентичності того, що відбувається на сцені, прагне
втягнути глядача в дію і змусити його співпереживати; для цього
використовується метод «вживання»: актор вживається в образ, глядач — у
почуття персонажа, що, за Брехтом, виключає можливість критичної оцінки,
для неї «тим менше залишається місця, чим повніше вживання». Вплив,
таким чином, заснований не на переконанні, а на простому навіюванні
У «арістотелівськії» драмі незгоду у Брехта викликало і те, що характер
у ній розглядався як якийсь даний понад набір рис, які, в свою чергу,
зумовлювали долю; властивості особистості поставали як «непроникні для
впливу». Але в людині, нагадував Брехт, завжди укладені різні можливості:
він став «таким», але міг бути й іншим, — і цю можливість актор також мав
показати: « Якщо будинок звалився, це не означає, що він не міг би вціліти».
І те, й інше, на думку Брехта, вимагало «дистанціювання» від створюваного
образу — на противагу арістотелевському: «Хвилює той, хто сам
хвилюється, і викликає гнів той, хто дійсно
сердиться». За теоретичними роботами важко було уявити собі, що вийде в
результаті, і надалі значну частину своїх есе Брехту довелося присвятити
спростуванням сформованих, вкрай невигідних для нього уявлень про
«епічний театр» — як про театр «знекровлений» і який не має жодного
прямого відношення до мистецтва.

2. Історія створення драми «Матінка Кураж та її діти». Літературні

джерела п’єси.
П’єса «Матінка Кураж та її діти. Хроніка з часів Тридцятилітньої
війни» Історія написання драми. П’єса «Матінка Кураж та її діти» була
написана 1939 p., напередодні другої світової війни. Сам Брехт зазначав, що,
працюючи над нею, він уявляв, як зі сцен кількох великих міст пролунає
попередження про те, що принесе війна, загроза якої ставала
дедалі реальнішою. «Вистави, про які я мріяв, - говорив драматург, - не
відбулися.
Письменники ж не можуть писати з такою швидкістю, з якою уряди
розв’язують війни: адже для того, щоб творити, Потрібно думати. Театри
надто швидко потрапили під владу великих розбійників. «Матінка Кураж та
її діти - спізнилася».
Зовні драма начебто не пов’язана з історичними та політичними
реаліями кінця 30-х років XX ст. Дія відбувається в зовсім іншу епоху, що
переносить глядача у Німеччину XVII ст., охоплену полум’ям
Тридцятилітньої війни. Тут, по згарищах пустелях, на які перетворилися
квітучі міста й села, їздить фургоном зі своїми трьома дітьми, нажитими від
різних батьків, енергійна маркітантка Анна Фірлінг, на прізвисько матінка
Кураж.
Образ Кураж автор запозичив у німецького письменника часів
Тридцятилітньої війни як фон Ґріммельсгаузена. Однак, деякою мірою
спираючись на творчість свого попередника, Брехт побудував оригінальний
художній текст, в якому образ маркітантки, сюжет її мандрів, зрештою,
історичне тло використовувалися як алегорія, що відсилала глядача до
політичної ситуації 30-х років XX ст. Проведена у творі паралель між
війною, до якої готувався гітлерівський уряд, та затяжною Тридцятилітньою
війною, що кілька століть тому спустошила Німеччину, наполовину
винищила її населення й значно загальмувала її історичний розвиток, була
прозорим натяком на те, якою вийде Німеччина XX ст. із нового
воєнного походу.
Утім, Брехта насамперед цікавив механізм суспільно-економічних
взаємин, що породжував і підтримував війну. Саме тому головною героїнею
його твору стала дрібна комерсантка, що сподівалася нажитися на
загальному розоренні. При цьому драматург зосередився не стільки на
моральному боці ситуації «спекуляції на війні», скільки на мотивах, що
спонукають «мирних людей» з власної волі втягуватися у воєнний вихор, а
також на фатальних наслідках «комерційного залицяння» з війною.
На запитання про те, що має показати глядачеві «Матінка Кураж...»,
Брехт відповідав: «Що на війні велику комерцію ведуть не маленькі люди.
Що війна, яка є тією ж комерцією, але
іншими засобами, знищує людські чесноти навіть у добропорядних людей...»

3. Тема війни та миру у п’єсі.

П’єса побудована як ланцюг картин, що змальовують окремі епізоди з

життя маркітантки. Матінка Кураж не має жодних ілюзій щодо ідейного
підґрунтя війни і ставиться до неї суто прагматично - як до способу
збагачення. Їй байдуже, під яким прапором торгувати у своїй дорожній
крамниці, головне, аби торгівля була вдалою. До комерційної справи Кураж
долучає і своїх дітей, які виросли за умов нескінченної війни. Як турботлива
мати, вона піклується про те, щоб війна їжі не зачепила. Однак, попри її
волю, війна невблаганно забирає в неї двох синів і доньку. І навіть втративши
усіх дітей, маркітантка нічого у своєму житті не змінює. Так само, як і на
початку драми, у фіналі вона вперто тягне свою крамницю на колесах, доки
перед нею не спускається завіса.
Брехта насамперед цікавив механізм суспільно-економічних взаємин,
що породжував і підтримував війну. Саме тому головною героїнею його
твору стала дрібна комерсантка, що сподівалася нажитися на загальному
розоренні. При цьому драматург зосередився не стільки на моральному боці
ситуації «спекуляції на війні», скільки на мотивах, що спонукають «мирних
людей» з власної волі втягуватися у воєнний вихор, а також на фатальних
наслідках «комерційного залицяння» з війною.
На запитання про те, що має показати глядачеві «Матінка Кураж...»,
Брехт відповідав: «Що на війні велику комерцію ведуть не маленькі люди.
Що війна, яка є тією ж комерцією, але іншими засобами, знищує людські
чесноти навіть у добропорядних
людей...»

4. Образ Ганни Фірлінг. Соціальне та сімейне навантаження

персонажу. Зміст фіналу.
 У драмі Бертольда Брехта «Матінка Кураж та її діти» втілені всі
основні риси брехтівських п’єс — філософічність, жорстока логіка,
нещадний аналіз, який співвідносний з умовним ігровим началом.
Під час Тридцятилітньої війни, яка була у XVII столітті, торговка Анна
Фірлінч, яку за характер прозвали «Кураж», хоче нажитися на війні і їде у
фургоні, який тягнуть її сини, слідом за військами. Вона знає, що може
втратити все, але бажання розбагатіти сильніше.
Одного за одним матінка Кураж втрачає своїх дітей.
Старшого сина вбивають за мародерство, за яке раніше хвалили. Другий син,
чесний, але не дуже розумний, гине через жадібність Анни — вона занадто
довго торгувалася за його викуп. Німа донька Катрін була дуже доброю.
Вона жаліла людей, які потерпали від війни, дітей, які залишилися без
батьків і загинули, рятуючи від ворогів місто Галле.
Матінка Кураж так чи інакше по черзі зраджує своїх дітей. Та справи її
ідуть добре, і вона величає війну — годувальницею, бо вважає, що про
мораль добре говорити на ситий шлунок, а для голодного — шкідливо.
Взагалі-то вона, можливо, і непогана людина: весела, гарна хазяйка, по-
народному поміркована. Вона може навіть комусь і допомогти, якщо це не
буде дуже обтяжувати її кишеню. Але героїня чи то з власної волі, чи то
тому, що так склалися обставини, поставлена в такі умови, коли найкращі
людські якості приводять до трагічних наслідків. Вона пройшла через усе,
але так нічому й не навчилася. У її свідомості все перевернуте з ніг на голову
настільки, що вона бачить у війні не смерть, а життя. «Я не дам вам зробити
так, щоб війна мені спротивилась! — говорить матінка Кураж. — Слабкі
гинуть і в мирний час. Тільки війна краще, ніж мир, годує людей». Це та ж
сама ідея, яку гітлерівці вкладали в голови
простих німців під час Другої світової війни.
Розповідаючи про події XVII століття, Бертольд Брехт говорить про
своїх сучасників, їхня ідейна сліпота, егоїзм приводять до влади гітлерівців.
П’єса «Матінка Кураж та її діти» — про необхідність подолання своєї інерції,
німоти, як зуміла це зробити Катрін, яка, намагаючись врятувати інших, гине
сама.
Але матінка Кураж, навіть втративши все, не розуміє, де правда. У
фіналі п’єси вона тягне сама свій віз, промовляючи: «Треба знову торгівлю
налагоджувати». «Ей, захопіть і мене з собою», — кричить вона солдатам, які
проходять мимо.
Бертольда Брехта часто звинувачували в тому, що його героїня так і не
прозріла. Але письменник бачив своє завдання в тому, щоб заставити глядача
дивитися і бачити. Брехт ставить питання про відповідальність простих
людей за хід історії, за саме життя. Він наголошує на тому, що неможливо
залишитися чистим, якщо йдеш на компроміс із совістю.

5. Образи дітей Кураж: Ейліфа, Швейцеркаса, Катрін.

Головна риса вдачі Ейліфа — хоробрість. Вона потрібна людині, щоб долати
перешкоди, захищати власне життя і життя інших; боронити вітчизну,
відстоювати власну думку, знаходити вихід зі скрутного становища тощо.
Однак, ми бачимо, що за умов війни сміливість набирає форми свавілля,
перетворюється на жорстокість. Хоробрість героя на
полі бою приносить йому нагороду, а псевдогероїзм у селянських дворах
підписує смертний
вирок.
Швейцеркас. За те, що Швейцеркас був чесним простаком, йому
довірили на війні полкову касу Поразка у ході бойових дій змусила його полк
відступити. Юнак діє необачно, не прислухається до застережень матері та
сестри, хоче вислужитися перед фельдфебелем, тривалий час обмірковує, що
робити, тому потрапляє в полон. На жаль, йому не вдалося обернути
ситуацію на власну користь, він уперто захищає касу, яку після його загибелі
не знайдуть ані католики, ані протестанти, тому й жертва хлопця виглядає
непотрібною і безглуздою. За умов війни чесність може бути згубною для
людини. Стає зрозумілим, що, окрім неї, необхідно мати ще якісь чесноти.
Катрін — найпривабливіший образ із-поміж персонажів п’єси Б.
Брехта. Вона є втіленням доброти, але, напевно, не випадково дівчину
змальовано німою Біль і розпач проглядаються у сценах, коли Катрін хоче
застерегти Швейцеркаса від загибелі, не може змусити матір заплатити за
життя хлопця потрібну суму, чує про загрозу для життя дітей, як
вона пригортає чуже немовля, як реагує на звістки, що війна швидко не
скінчиться... Німота Катрін сприймається як алегорія безпорадної доброти.
Дівчина не сидить, склавши руки, вона діє, але їй складно щось змінити
довкола себе.
Матінка Кураж може бути метафоричним образом Німеччини 30-х
років.
Розпочинаючи війни, німці вірили, що можуть розбагатіти; втрачаючи
своїх дітей у боях, вважали, що вони загинули за велику ідею. Через великі
втрати пройшла ця країна, але, на відміну від Матінки Кураж, її народ зробив
висновки. Хочеться вірити, що ніколи більше з німецької землі не виповзе
триголовий змій війни.
6. Символічний зміст п’єси «Матінка Кураж та її діти». Риси п’єси-
параболи.

Зав’язка дії - думка про війну. Матінка Кураж живиться з війни, бо

вона маркитанка й торгує у війську. Та коли і її сина Ейліфа хочуть забрати
до війська, вона промовляє: “То хай чужі сини ідуть у солдати, а не мої”. Але
хитрий вербувальник таки вмовляє хлопця записатися до війська, поки
матінка Кураж торгувалася. Хоче хто війною жити, Мусить їй щось та
сплатити. Матінка Кураж зустрічає свого сина Ейліфа лише за два роки, але
він хоробрий і має повагу у командувача. Він жорстоко розправляється з
селянами, та війна все списує. Поки що. І другого сина Кураж Швейцеркаса
забирають до війська казначеєм, бо він чесний і порядний. За це й
постраждав, бо, намагаючись вберегти касу полку, був розстріляний. Матері
не дали оплакати та поховати Швейцеркаса.
Гине й Ейліф, бо вбиває селянську родину саме під час короткого миру.
А матінка Кураж у цей час намагається налагодити матеріальні справи.
Нарешті гине й дочка Катрін, коли мати пішла до міста по товар. І
знову вона йде дорогами війни, навіть не маючи часу поховати дочку.
Алегоричний сенс образів дітей матінки Кураж. (Кожен із дітей матінки
Кураж - уособлення якоїсь чесноти. Ейліф - хоробрий, сміливий. Швейцеркас
- чесний, порядний.
Катрін - небалакуча й добра. Але всі вони гинуть на війні. Така доля і
чеснот людських, які гинуть серед морального розпаду. Не випадково
священик говорить, що війна вивертає все навиворіт і демонструє
найстрашніші людські вади, які за мирного часу, може б, і не виявилися: “Тут
винні ті, хто розв’язував війну, хто вивертає назовні найгидкіше, що є в
людях”.)
У чому смисл прихованої іронії. (Уже в самій назві Кураж названа не
матір’ю, а матінкою. Чому? Бо тут прихована іронія. Чи може справжня мати
бажати війни? Звісно ж ні, навіть якщо це стосується не її дітей. Та й до своїх
вона ставиться не надто турботливо.
Щоразу, коли вирішується доля її дітей, вона десь торгується. Вона
торгується навіть тоді,
коли йдеться про життя її сина - чесного Швейцеркаса. Іронія автора
поширюється й на інші образи - священика, кухаря, фельдфебеля, солдатів
тощо. Це тому що вони живуть за вивернутими навиворіт моральними
правилами. Іронія допомагає зрозуміти алегоричний сенс драми Брехта.)
 Сенс кінцівки драми. (Коли Брехтові дорікали за те, що його героїня не
прокляла війну, він говорив, що мета в нього інша: хай глядач сам дійде
висновку. Хоч матінка Кураж
і промовляє: “Бодай вона запалась, ця війна!” - але цьому нема віри, адже
вона продовжує наживатися на війні. Останні слова її: “Я мушу торгувати
далі”.)

7. Втілення концепції «епічного театру» в п’єсі. Зміст та функція

зонгів.

Різновидом коментуючої ремарки в брехтівських п'єсах постають

так звані зонги,
тобто пісні (обов’язково пісні, а не взагалі вірші, як, наприклад, віршовані
ремарки перед
початком окремих сцен у “Житті Галілея, тощо), які виконуються
персонажами твору або хором за ходом дії.
Б. Брехт не був винахідником зонгу, бо останній був розповсюджений у
Німеччині на початку ХХ століття (після Першої світової війни) як
сатиричний, агресивно-глузливий пісенний твір (зазвичай доволі простий
щодо тексту та музики) і набув популярності як одна із форм суспільної
критики і політичної боротьби проти мілітаризму. Б. Брехт не був також
першим, хто ввів зонги до літератури, і навіть першим, хто використав їх як
коментуючу ремарку (цю функцію вони виконують уже в п'єсі австрійського
сатирика К. Крауса “Останні дні людства”, 1915-1918). Але Брехт був
першим із драматургів, хто зробив зонг складовою частиною великої системи
засобів “епізації драми як аналітичного коментування дії з боку
автора.
Лінгвістичні джерела походження й мовна природа зонгів зумовили
наявність деяких формальних рис схожості між ними і давньогрецьким
хором або піснями у драмах різних
часів та напрямків, з одного боку, та між ними і деякими творами пісенного
жанру (балада, пісня вуличного співця тощо), з іншого, але при цьому
брехтівські зонги суттєво відрізняються насамперед своїми мовно-
змістовними та прагматико-комунікативними функціями. Зонги взаємодіють
з діалогічним цілим драми таким чином, що вони доповнюють, продовжують
та коментують його.
Зонг слід вважати не лише важливим структурним елементом мовлення
у брехтівських драматичних творах, а і його системним компонентом.
 Брехт написав п’єсу про руйнацію війни. Порушуючи в п’єсі
кардинальні питання сучасності, автор, однак, переніс час дії в Німеччину
XVII ст. Якщо передивитися ремарки “Кураж”, то виявиться, що хронологія
п’єси охоплює більше 20 років (війна недаремно називалася
Тридцятилітньою), а географія її охоплює значну частину Європи.
Дорогами війни блукає багато років зі своїм фургоном підприємлива
маркітантка Анна Фірлінг з двома синами і німою донькою Катрін: (Чути
звуки губної гармонійки. Двоє парубійків тягнуть фургон. На ньому сидять
матінка Кураж та її німа донька Катрін).
Матінка Кураж. (Співає)
Гей, командири, у поході
Мерщій спиніть людей своїх!
Везу обідраній піхоті
Багато пар чобіт міцних.
Солдатам легше крокувати,
І годувать вошву в куті,
І помирать під гул гармати
В новому, доброму взутті.
Гей, християни! Тане сніг!
Мерці внушають супокій,
А кожен, хто ще не поліг,
Встає, щоб вирушити в бій.
Вам треба знати, що солдати
На смерть не підуть без ковбас.
Кураж їх ладна частувати -
Вина у мене є запас.
Гарматний грім замість сніданку
Солдатам шкодить з давніх пір.
А поїдять і вип'ють зранку -
Ведіть людей хоча б у вир .
Бадьоро співає матінка Кураж на початку п’єси. Але коли з’являються
вербувальник і фельдфебель, щоб забрати на війну її синів, вона спочатку
заговорює їм зуби, а потім починає захищати своїх дітей. “Ремесло солдата
не для моїх синів - заявляє вона.
Але Кураж розривається на частини, з одного боку, вона - мати-квочка, з
іншого – в неї в руках прибуткова справа, за всіх обставин необхідно
торгувати. Саме торгівля підводить її: в той час, як вона продає фельдфебелю
срібну пряжку, вербувальник встигає забрати її старшого сина Ейліфа. А далі
ми бачимо як пристрасть до наживи приносить Кураж все нові нещастя.
Адже і другий син її Швейцеркас гине через жадібність матері, вона
пошкодувала заплатити за його звільнення з-під арешту хабара в 200
гульденів. Поки вона торгувалася, Швейцеркаса встигли розстріляти:
Війною думає прожити, За це необхідно платити. - звучить голос самого
Брехта.
Крім розкриття конфлікту у вигляді зіткнення характерів, Брехт
доповнює картину життя жінок у п’єсі зонгами, у яких дано безпосереднє
розуміння конфлікту. Найбільш значимий зонг Пісня про велику
смиренність. Це складний вид відчуження, коли автор виступає від імені
своєї гармонії, загострює помилковість її стану та цим сперечається із нею,
навіюючи читачеві сумнів щодо мудрості великої смиренності. На цинічну
іронію Матінки Кураж Брехт відповідає власної іронією. І іронія Брехта веде
глядача до розуміння уразливості та згубності компромісів.