Семінар 3.

Абсурдний світ у творчості Франца Кафки

1.        Експресіонізм та абсурдизм у літературі І пол. ХХ століття:

причини виникнення, особливості світобачення, поетичні принципи 
Експресіонізм - явище, що охопило 1910-і - середині 1920-х років
більшість сфер мистецтва і культури (живопис, література, театр, філософія,
музика, скульптура, танець, кінематограф, містобудування). В його основі —
такий спосіб творчого світобачення, згідно з яким європейська гуманістична
культура визнавалася тотально вичерпаною свого ідейного та стилістичного
потенціалу.
Термін «експресіонізм» має саме художнє походження. У 1911 р. у
Німеччині на 22-й виставці «Берлінського сецесіону» «експресіоністськими»
назвали картини представлених там французьких художників (Ж. Брак, М.
Вламінк, П. Пікассо, Р. Дюфі, А. Дерен), чия манера явно відрізнялася від
імпресіоністичної. Тоді ж К. Хіллер переніс це позначення в літературу: «Ми
експресіоністи. Ми повертаємо у поезію зміст, порив, духовність» (1911,
липень).
Для філософського обґрунтування експресіонізму важливе значення
мали книги та статті В. Воррінгера (насамперед «Абстракція та враження»,
Abstraktion und Einfühlung, 1907), який разом із В. Кандінським, Ф. Марком,
А. Макке розробляв нову естетику і в колективному маніфесті «У боротьбі за
мистецтво» (1911) вперше дав культурологічне та мистецтвознавче
обґрунтування терміну «експресіонізм», а також пов'язав це явище із
традицією північного мистецтва та з готикою.
Основна відмінність експресіонізму від стилів декадансу полягає в
патетичному запереченні норм і цінностей — як загальноприйнятих, так і
тих, що ввійшли в моду, які культивуються естетично (наприклад, гурток С.
Георге, югендштиль в архітектурі та прикладному мистецтві). Експресіонізм
наче підірвав поступовий, плавний розвиток німецької культури. Нове
покоління художників і письменників по-візіонерськи спрямовується до суті
речей, зриваючи з них покрив кажимостей, нав'язаних ним суспільством.
Своєрідність літературного процесу І половини ХХ століття значною
мірою обумовлена, з одного боку, великими історичними катаклізмами
(Перша Світова війна 1914 – 1918 рр., падіння Австро-Угорської імперії
Габсбургів (1918 р.), революції у Російській Імперії (1917 р.) та Німеччині
(1918 р.), Громадянські війни у СРСР (1918 – 1923 рр.) та Іспанії (1936 – 1939
рр.), становлення тоталітарних режимів СРСР та Третього Рейху, Велика
депресія у США (1929 – 1939 рр.), Друга Світова війна 1939 – 1945 рр. тощо),
а з іншого – глибокою світоглядною кризою, спричиненою крахом
релігійної епістеми на тлі експансивного розвитку технологій і науки, у тому
числі – науки про механізми й принципи людського мислення (У.Джеймс,
З.Фройд, К.Г.Юнг).
Відповідно, базовою онтологічною категорією І половини ХХ
століття стає абсурд (від лат. absurdus – безглуздий) – концепція світу як
стихійного, безглуздого, принципово непізнаваного утворення, де, за
влучним визначенням Вальтера Беньяміна, «зникли усі правила і залишилися
лише домовленості». Один із основоположників європейського
екзистенціалізму, Альбер Камю, вбачає прояви абсурду «у нудьзі, у відчутті
відчуження світу, в огиді, тривозі, загубленості, в анонімному існуванні, у
відчаї».
2.        Розгортання тропу як один з ключових прийомів
експресіоністської та абсурдистської поетики. Концептуальна метафора:
лінгвістичний та літературознавчий виміри. 
У художніх текстах абсурдне світовідчуття являє себе через такі
поетичні принципи, як контраст, гротеск, алогізм, синтез фантастичного й
реального, «розгортання тропу» (буквалізація непрямого значення тропу,
найчастіше – метафори), руйнація структур мови та причинно-наслідкових
зв’язків.
 Концептуальна метафора — це використання переносних значень слів
для вираження непредметні смислів в науковій і суспільно-політичної
промови, наприклад, поле експерименту, фундамент держави, коло понять.
Концептуальна метафора займає одне з провідних місць у сучасній
лінгвістиці, а теорія концептуальної метафори невпинно розвивається,
постійно набуваючи нових наукових інтерпретацій. Такий інтерес
пояснюється розвитком та становленням когнітивної лінгвістики, за якою
концептуальна метафора зуміла вийти за рамки елемента художнього тексту.
Лінгвіст А. Ченкі зазначає, що «у когнітивній лінгвістиці поняття метафори
не обмежується її традиційною роллю у мові поезії, вона розглядається як
головний засіб нашої концептуальної системи, за допомогою якого ми
розуміємо і сприймаємо один тип об’єктів у термінах об’єктів іншого типу».
Концептуальна метафора виступає механізмом, за допомогою якого ми
осмислюємо абстрактні поняття в більш конкретних термінах
3.        Концепція людини і світу у творчості Ф.Кафки («Замок»,
«Процес»). Своєрідність кафкіанського стилю. Кафкіанська метафора.
 У творах Франса Кафки не існує зв’язку між людиною та світом.  Світ
ворожий людині, в ньому панує зло і влада його безмежна. Всепроникна сила
роз’єднує людей,  вона витравляє в людині почуття співпереживання, любові
до ближнього і саме бажання допомогти йому, піти  назустріч. Людина у
світі Кафки – істота страждаюча, вона не захищена, слабка, безсила. Зло у
вигляді долі, фатуму всюди чатує на неї.  Підтверджує свої думки
письменник не стільки психологією персонажів, бо характери його героїв
психологічно бідні, скільки самою ситуацією, становищем, у яке вони
потрапляють.
           Письменника вважають родоначальником  літератури абсурду і
чи не першим екзистенціалістом у світовій літературі.  Відштовхуючись від
філософії Фрідріха Ніцше, Франц Кафка надзвичайно трагічно і
песимістично оцінював людину. як жертву долі, яка приречена на самотність,
страждання та муки. Він перш за все відмовився від раціонального пізнання
світу і вважав, що лише інтуїтивне сприйняття  вірне.
           Твори Кафки надзвичайно  образні, метафоричні. Його
невеликий твір “Перетворення”,  романи “Замок”, “Процес”,  – це все
переломлена в очах письменника  реальність, яка оточувала його, тогочасне
суспільство.
Особливість  стилю автора полягає в тому, що він, зберігши всю
традиційну структуру мовного повідомлення, його граматико-синтаксичну
зв'язність і логічність, зв'язність мовної форми, втілив в цій структурі,
волаючу нелогічність, незв'язність, абсурдність змісту.
Специфічнокафкіанский ефект – все ясно, але нічого не зрозуміло. Але при
вдумливому читанні, усвідомивши і прийнявши правила його гри, читач
може переконатися, що Кафка  розповів багато важливого про свій час.
Починаючи з того, що він абсурд назвав абсурдом і не побоявся втілити його.
Метафоричність  у романах письменника  виявляється в зіткненні
чогось неприродного з реальним, тобто в абсурдній ситуації. Усвідомити цю
особливість  - означає вже почати розгадувати  таємничість, притаманну
творам письменника. Марсель Пруст пише: «Здається, що письменник
постійно знаходить підтвердження словам Ніцше: «Великі проблеми шукайте
на вулиці»[6]. Тут, наче точка зіткнення всіх  творів Ф Кафки, що трактують
людське існування, - ось в чому основна абсурдність цього існування і в той
же час його незаперечна велич. Тут обидва плани – фантастичного та
повсякденного співпадають, що є природно. Обидва відображають один
одного в безглуздому розладі піднесених поривів душі і скороминущих
радощів тіла. 
3.        Жанрова природа малої прози Кафки. Специфіка кафкіанської
притчі («Міст», «Дерева», «Залізничні пасажири»)
Кафкінська притча пропонує читачу замислитись через абсурдність
викладеної інформації, через прочитане зрозуміти щось важливе та
інтерпретувати для себе суть викладеного у творі. Твори Кафки надзвичайно
образні, метафоричні. Його невеликий твір “Перетворення”,  романи “Замок”,
“Процес”,  – це все переломлена в очах письменника  реальність, яка
оточувала його, тогочасне суспільство.
Оповідання Кафки  - не статті про релігійні, метафізичні 
або моральні проблеми, а поетичні  твори. Хто в змозі просто  читати поета,
тобто не ставлячи питань, не чекаючи інтелектуального або морального
результату, хто готовий сприйняти те, що дає цей поет, тому його твір дасть
відповідь на будь-які питання, які тільки можна уявити. Кафка сказав нам
щось не як теолог або філософ, але єдино як поет. А якщо його величні твори
увійшли тепер в моду, якщо їх читають люди, не здатні і не бажаючі
сприймати поезію, то він в цьому невинен.
Чи не найпоказовішою з цієї точки зору є притча про 
залізничних пасажирів, які потрапили  в аварію у фантастичному тунелі,
кінець і початок котрого настільки віддалені від місця події, що складається
враження повної безвиході («Залізничні пасажири» ). Притча була написана
1917 p., коли Європа задихалася у згарищах Першої світової війни,
здригалася від революцій царська Росія і тріщала по всіх швах, готова ось-
ось впасти, давня імперія Габсбурґів. Звісно, перше, що спадає на думку у
зв'язку з кафківською притчею, - це момент віддзеркалення згаданих
історичних катаклізмів. Одначе сюжет притчі, безперечно, має дещо глибші
смисли. Катастрофа в тунелі - це метафора глухого кута, в який загнало себе
людство доби краху гуманістичних цінностей та історичного прогресу. Вона
позначає собою стан духовного паралічу, коли унеможливилися і мета
загальнолюдського буття, і шлях до неї. Та й людство, перетворене
притчовою фантазією Кафки на залізничних пасажирів, виявляється
знеособленою юрбою (не випадково у творі використано колективне «ми»), в
котрій особистості з'єднані між собою поверховими, нетривалими й
спонтанними взаєминами. І світ, який спостерігають постраж-далі навколо
себе, постає сумним тунелем, відрізаним від духовного світла, наповненим
уламками потяга, привидами, чудовиськами та «калейдоскопічною» (себто
безглуздою й замкненою у колі повторень) грою... Мине майже тридцять
років, і на уламках світу, зруйнованого Другою світовою війною, людство
переживе той самий стан, якого зазнали кафківські «залізничні пасажири». 
4.        Притчевість як домінанта кафкіанської прози («Перетворення»):
Важливе місце у творчості прозаїка належало притчам. Притчевий
характер освоєння дійсності дослідники вважали чи не найголовнішою
рисою стало художнього світу. Притча набула риси дійсності, так уміло
поєднав письменник елементи реального і фантастичного.
Одним із найцікавіших у Кафки стали невеликі за обсягом притчі
"Правда про Санчо Пансу" та "Біля воріт Закону". 1922 р. письменник
написав один із підсумкових своїх творів - "Про притчі".
Для творів письменника характерна певна алогічність фантастичність,
міфологічність та метафоричність. це - переплетення багатьох реальностей,
пов'язаних безперервністю внутрішніх переходів і взаємоперетворень.
Художник виходить з принципу єдиносвіття, припускає взаємопроникнення
реальностей, а не відсилання від однієї, "уявної" або "службової", до іншої -
"справжньої.  
Зображаючи складний та суперечливий внутрішній світ героя, який був
для нього чимось, ніби тера Інкогніта, автор  намагався зробити так, щоб
кожен крок загрожував несподіваними відкриттями, за якими ввижалися б ще
грандіозніші простори, - зараз це позначили б терміном «віртуальна
реальність».

a.    Обгрунтуйте жанрову приналежність твору. Де саме і чому

порушується жанровий канон новели? 
Відповідно до жанру притчі новела містить багатозначність тлумачень.
На першому плані – безрадісна алегорія повної, абсолютної самотності,
спричиненої усвідомленням своєї несхожості на інших. Ця приреченість
героя передається Кафкою через неймовірну, огидну метаморфозу його
зовнішності. У підтексті новели відчувається зв'язок із біографічними
обставинами письменника: легкоранимість, беззахисність перед життям. Про
цей особливий склад характеру найкраще написала Мілена Єсенська, жінка,
яку Кафка любив, але з якою так і не наважився одружитися: «Для нього (Ф.
Кафки. – В.Ш.) життя взагалі – щось рішуче інше, ніж для інших людей:
гроші, біржа, валютний банк, друкарська машинка, йому зовсім містичні
речі... йому служба – зокрема і його власна – щось так само загадкове і
дивовижне, як локомотив для дитини. Звичайно, ми всі ніби пристосовані до
життя, але це лише тому, що нам одного разу вдалося знайти порятунок у
брехні, в оптимізмі – у непохитності переконань – у чому завгодно. А він
ніколи не шукав рятівного притулку ні в чому. Франц не вміє жити. Франц не
здатний жити».

Ці якості породжували у свідомості Кафки невикоринне почуття

провини. Він страждав від необхідності щодня служити в конторі і ще більше
страждав від почуття провини перед батьком, оскільки не зміг виправдати
його сподівань стати успішним юристом. У цьому плані «Перетворення» –
метафора комплексу провини. Грегор – жалюгідна, безпорадна комаха,
ганьба та мука сім'ї, яка не знає, що з нею робити.

Є ще один очевидний план прочитання: перетворення героя новели є

матеріалізацією його людської та суспільної самосвідомості. Єдина думка,
яка пригнічує Грегора Замзу у «новій якості», – це невдоволення патрона
щодо його відсутності. Грегор Замза – гігантська комаха – безпорадний і
абсолютно залежний від своїх близьких. Створена письменником
фантасмагорія є алегорією залежності як одного з основних законів буття.
b.    Проаналізуйте систему образів та хронотоп твору. Чи можна
вважати родину Замза «персонажами-функціями»?
Кімната Г. Замзи, «справжня, хіба що надто маленька, але звичайна
кімната, мирно лежала у своїх чотирьох добре знайомих стінах». Так Ф.
Кафка починає знайомство читача з місцем дії у новелі «Перетворення». Тут
кімната постає як мирне місце проживання. Це не фортеця і не притулок, але
спокійне тимчасове і водночас постійне житло героя. Часовим житлом
кімнату Грегора можна назвати через те, що герой комівояжер і змушений
залишати свій будинок по службі, а характер постійності підкреслюється
тим, що це будинок його батьків. Кімната нічим не примітна, в ній все
продумано, є прагматичний мінімалізм в інтер'єрі: ліжко, скриня, стіл ... (за
винятком портрета на стіні, на якому «була зображена дама в хутряному
капелюсі і боа). Інтер'єрний простір у даному випадку – це відображення
стилю життя Грегора Замзи до того доленосного та фантастичного ранку:
життя розпланованого та стабільного, яке нічим не примітне. Але ось портрет
– важливий штрих: йдеться про якийсь ідеальний початок у житті Замзи.
Саме зі своєї кімнати Грегор Замза взаємодіє з родиною та керуючим у
момент зіткнення із раптовою проблемою. Кімната ж набуває захисної
функції: Грегор не залишає стін свого притулку при спробі виправдатися
перед сестрою, батьками і керуючим.
У «Перетворенні» хід часу описується досить ретельно, приділяється
увага зміні дня й ночі, а водночас зміні стану головного героя, як фізичного, і
морального. Час тягнеться дуже повільно, поступово, і з ним відбувається
повільне перетворення членів сім'ї Грегора на моральних «жахливостей», що
залишили напризволяще колись улюбленого ними брата і сина.
Персонажі-функції служать для виконання якоїсь однієї завдання і
впливає рушійні мотиви головних героїв. Такий персонаж нічим не
вирізняється. Виконавши завдання він зникає з пам'яті глядача.
Метаморфози у творі охоплюють не лише Грегора, а й членів його
родини: якщо Грегора вона калічить, то його батька, матір та сестру
викриває, виявляючи за фасадом сімейної ідилії правду, корисливість, егоїзм,
огиду до нещасного, готовність його зректися. Тому не можу вважати родину
персонажами-функціями.
c.     Перетворення як концептуальна метафора твору:
 -          опишіть зовнішній вигляд Грегора Замзи після перетворення.
Чому Кафка перетворює героя саме на жука? Яка фізична відмінність
переконливо доводить метафоричну природу перетворення?
Головний герой божеволіє, він порівнює себе з «комахою», у якого
велика кількість ніжок, і вони перед його очима «дрижать». Саме
семантичний компонент «мигтіння» проявляється у дієслові «flimmern». На
відміну від комах у людини всього дві ноги і по відношенню до них ніяк не
можна використовувати це дієслово. Наявний процес метафоризації:
реальний денотат – людина, у якої є ноги, і вони повинні ходити, у комахи є
ніжки, які пересуваються з великою кількістю фізичних витрат та з іншою
швидкістю пересування, ніж у людини. Тому можна говорити про фіктивний
денотат – комаху, у якої ноги «перебирають». Так виникає метафоричний
образ живої істоти з тонкими ніжками, що рухаються, але тієї швидкості, яку
дають людині ноги, не розвивають. У метафоричному образі можна знайти
парадоксальне протиріччя між рухом і відсутністю такого. Швидше за все,
саме ця суперечливість є основою використання дієслівної метафори
Перетворення виявляється лише повним втіленням того стану, в якому
давно перебував Грегор Замза: тепер його зовнішній вигляд цілком
відповідає тому життю, яке він вів, адже турбота про сім’ю витіснила всі
його інші інтереси, і йому доводилося жити, як метушливій і безпорадній
комасі.Перетворившись на комаху, Грегор осягає істини, які раніше не міг
зрозуміти через важкі сімейні умови і виснажливу роботу. Раніше він вважав,
що його жертви не марні; тепер все ілюзії руйнуються. Він виявляє, що сім’я
може без нього обійтися, що рідні люди, і раніше не відрізнялися увагою до
нього, ледь стримують огиду.
-          окресліть основні етапи процесу перетворення – у якій
послідовності Замза втрачає людські якості? Чи має ця послідовність
інакомовний зміст? Хто змінюється більше – Замза чи його родина?
Грегор Замза перетворився на істоту, яка не викликає співчуття,
розуміння навіть у найрідніших людеіі, бо до цього перевтілення він був по
суті зовсім для них чужим. Грегор забезпечував сім’ю матеріально, а за це не
отримував навіть натяку на елементарну вдячність. Він тяжко працював і
навіть не здогадувався, що батько зберіг деякі кошти. Ніхто з рідних не
хвилювався за його здоров’я, не цікавився його планами.
За таких умов життя він міг перетворитися тільки на комаху – огидну,
безсловесну, незрозумілу тварину.
Перетворившись на комаху, Грегор так і не дочекався людського
ставлення до себе з боку батьків і сестри. Вони не викликали лікаря, щоб хоч
би спробувати вилікувати Грегора, батьки навіть до кімнати не заходили, а
сестра прибирала її абияк. У сім’ї “склалася вже звичка закидати у цю
кімнату речі, для яких не знаходилося іншого місця”. Із помешкання Грегора
винесли меблі, до яких він звик, а натомість поставили ящики для попелу і
сміття.
Грегор, людські почуття якого зовсім не змінилися, вдається до
протесту. Спочатку він захищав свій письмовий стіл і портрет дами на стіні;
потім він став мріяти про те, щоб захопити сестру, і вона буде грати йому на
скрипці, – а він відлякуватиме всіх своїм шипінням. З часом він вирішив
більше не ховатися в себе в кімнаті й заповз до вітальні.
Його вигляд злякав постояльців, і сім’я винесла Грегору вирок.

d.     Чи можна виділити у «Перетворенні» певну моральну максиму,

ствердження чи спростування якої забезпечувало б параболічну структуру
твору? Якщо так, то яку?
 Мораль новели насправді досить глибока та зрозуміла не кожному.
Кафка намагається донести до читача факт того, що сам герой можливо і не
перетворювався на комаху фізично, а якимось чином перестав мати таке
значення і авторитет для своєї сім'ї, який мав раніше. Можливо, це була
втрата роботи, або фізична недуга. Але навіть це не важливо. Важливо те, як
ставляться навіть найближчі люди до такої ситуації, і що насправді
перетворення відбулося з Грегором, а воно відбувається протягом усієї
розповіді з його рідними. Вони повільно перетворюються на монстрів -
споживачів, і коли Грегор перестає для них бути як раніше годувальником та
главою сім'ї, вони починають ставитися до нього буквально як до сміття та як
до комахи. У цьому жахлива проблема більшості людей - заперечення
цінностей духовних і духовної близькості, в першу чергу, навіть з рідним
сином і братом, якщо брати приклад Грегора, і виставлення на перший план
цінностей матеріальних. Адже, як казав класик, «Не в тілі ховається
людяність, але в душі, а зрозуміти майже нікому не дано. Навіть рідної
матері. Доти - поки сам не переживеш "перетворення".

ДЖЕРЕЛА

1. ІСТОРІЯ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Методичні рекомендації

до кваліфікаційного екзамену / К. М.Василина, Я. П. Кравченко, О. О.
Ніколова, О. В. Тупахіна. – Запоріжжя, 2019.
2. Копистянська Н. Х. Особливості створення соціально-
історичного хронотопу в романах Ф. Кафки «Процес» і «Замок»
[Електронний ресурс] / Н. Х. Копистянська – Режим доступу до ресурсу:
https://md-eksperiment.org/post/20190409-hronotop-v-romanah-f-kafki-proces-i-
zamok.
3. Мартынова Л.А. Метафорический образ главного героя в новелле
Ф. Кафки «Превращение» / Л.А. Мартынова. Иркутск: ИГЛУ, 2013. 270 с
4. Модернистская притча Кафки "Превращение". [Електронний
ресурс] – Режим доступу до ресурсу:
https://studfile.net/preview/9577332/page:17/.
5. Образ абсурдного світу, що втрачає сенс і мету існування,
абсолютизація зла у творчості Ф. Кафки [Електронний ресурс] – Режим
доступу до ресурсу: https://www.yaneuch.ru/cat_09/obraz-absurdnogo-svtu-shho-
vtracha/144461.1884322.page3.html.
 6. Характеристика Грегора Замзи »Перевтілення [Електронний
ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://vchys.com.ua/tvir-zarybijna-lit/tvir-
zarybijna-lit9klas/7583-harakteristika-gregora-zamzi-perevtlennia.html.