Заболотських Ольги

4-Б (74)

Тема: Філософсько-стична проблематика роману М. Булгакова «Майстер і Маргарита»

1. Дайте письмову відповідь на питання:

-Які філософські погляди письменника знайшли втілення в романі?
Роман М. Булгакова “Майстер і Маргарита” цо водночас філософський, фантастичний і сатиричний роман. У
цьому творі письменнику вдалося об’єднати в єдине ціле міф і реальність, сатиричне описання побуту та
романтичну лінію сюжету, іронію й сарказм. “Майстер і Маргарита” – лірико-філософська поема в прозі про
любов і моральний обов’язок, про нелюдськість зла, про істинну творчість, яка завжди є подоланням
нелюдськості, пориванням до світла й добра.
Історія написання роману “Майстер і Маргарита” доволі цікава, оскільки автор працював над нею більше 10
років. Перший варіант роману письменник спалив (усього було шість варіантів), що свідчить про прагнення
автора до досконалості.Задум «Майстра і Маргарити» і початок роботи над романом сам Булгаков відносив до
1928 року. До кінця 30-х років було завершено 15 глав роману (160 сторінок рукописного тексту). Олена
Сергіївна, дружина письменника, віднесла одну главу в газету та її надрукували. Послідувавша критика ясно дала
зрозуміти, що про публікацію усього роману не може бути й мови. Булгаков намагався спалити рукопис роману.
Однак йому не стало легше. Роман продовжував жити в думках письменника. Пророчими виявилися слова
Воланда: «Рукописи не горять». Незабаром письменник відновив рукопис. Автор перебрав кілька назв для свого
твору: «Гастроль Воланда», «Чорний маг», «Копито інженера», але ні на одному не зупинився.
Лише через 30 років, завдяки зусиллям тієї ж Олени Сергіївни, він був надрукований в скороченні в
журналі «Москва» (1966-1967 гг.).
Основні джерела роману Булгакова «Майстер і Маргарита»
• реальні факти життя письменника та історії СРСР 1920-1930-х рр.;
• творчість письменників М. Гоголя, Ф. Достоєвського, філософа В. Соловйова, Г. Сенкевича («Камо грядеши»
(«Куди йдемо»)), Й. Ґете («Фауст»), Данте Аліґ’єрі («Божественна комедія»), Е. Т. А. Гофмана («Малюк Цахес»);
• міфологічні твори (євангельські легенди про Ісуса Христа, Понтія Пилата, Іуду та ін., біблійні міфи про
диявола, європейські, слов’янські міфи, апокрифи). В епоху культивації атеїзму й тотальної боротьби із церквою
звернення Булгакова до біблійного сюжету було надзвичайно сміливим.

"Я — частина тієї сили, що вічно хоче зла і вічно творить благо", — ця цитата з "Фауста" Ґете є епіграфом до
відомого роману "Майстер і Маргарита" російського письменника Михайла Булгакова. Такий "вступ" є
невипадковим, адже в романі автор з'ясовує питання меж добра і зла, їх одвічного протиставлення. Тема одвічної
боротьби добра зі злом є наскрізною в романі М. Булгакова "Майстер і Маргарита". Слід зазначити, що
трактування цієї теми сформувалося в письменника під впливом видатних філософів і письменників, іноді
протиставляється традиційним християнським уявленням щодо цієї проблеми. Враховуючи спостереження
літературознавця Б. Гаспарова, який переконливо довів, що головним прийомом побудови смислової структури
роману є принцип лейтмотивної побудови, ми можемо точно визначити провідну проблему у творі —
співвідношення добра і зла. Принцип лейтмотивної побудови передбачає, що мотив, з'явившись у структурі
твору, повторюється потім неодноразово, при цьому кожного разу в новому варіанті, новій формі, поєднуючись
із різними мотивами.

-Як, на Вашу думку, ів цим пов'язана композиція роману?

Як на мене, незвичайна художня організація твору: він складається ніби з трьох світів.

Перший – міфологічний, або біблійний (його ще називають історичним). У ньому відбуваються найважливіші й
поворотні, з погляду християнства, події: явлення Христа, його прагнення до істини, його розп’яття.
 Другий – сатиричний, де описані події 20-30-х років XX століття, у його центрі – трагічна доля
письменника, який силою уяви “відгадав”, тобто пізнав, вічні істини.

Третій – фантастичний світ, він належить духу зла, володарю тіней Воланду та його почтові, тут
відбуваються фантастичні події (наприклад, бал у сатани – своєрідний парад людських вад
і’підступності).

Воланду належить і чистилище, де перебувають Понтій Пілат,.який спокутує провину, і Майстер, який
знаходить тут вічний дім. Усі три світи взаємно проникненні.

- Яку роль в романі відіграє образ leшуa Га-Ноцрі?

Прийом, який використав письменник для створення враження, що перешкоди і в часі, і в просторі є
відносними, називається «роман у романі» — роман Майстра про Єшуа. Звідси випливають і особливості
твору, відповідно до яких «біблійні, єршалаїмські» розділи твору чергуються з
«московськими» для того, аби в останній главі «зустрітися» і ніби злитися в місячну стежку, якою
йтимуть Пилат і Єшуа Ґа-Ноцрі.
У романі «Майстер і Маргарита» глави, присвячені Понтію Пилату та Єшуа, вирізняються не лише сюжетно,
але й стилістично. Емоційний, гострий стиль перших глав роману несподівано змінює чітка, стримана, точна
прозова мова.
Булгаковський Ієшуа — не юдей, йому не 33, а 27 років, він знає багато мов, він — філософ, психолог, мудрий
мандрівник-проповідник. І учень у Ієшуа всього лише один — колишній збирач податків Левій Матвій, який
по-своєму тлумачить проповіді Ієшуа. На запитання Понтія Пілата, яким чином Ієшуа промовляв крамолу
проти великого кесаря, арештований чесно відповів:

"Було це так. Юда виявив зацікавлення моїми думками, пригостив мене, попросив мене викласти свій погляд на
державну владу, відказав, що будь-яка влада — це насильство над людьми і що надійде час, коли не буде влади
ні кесарів, ані жодної іншої влади, людина перейде в царство істини та справедливості, де взагалі не потрібна
ніяка влада".

Ці слова Ієшуа і стали вирішальними для Понтія Пілата і поставили крапку у його ваганнях. Боягузливий Понтій
Пілат визнавав лише владу кесаря. Йому страшно було навіть слухати подібні слова простого смертного. Саме з
цієї ситуації випливає одна з основних ідей роману: "Найстрашніша вада — це боягузтво".
Трагічною є в романі картина страти Ієшуа. Тим шляхом на Лису Гору підіймався і єдиний учень приреченого на
страту. Він страждав від того, що нічим не міг зарадити. Він жалкував, що через свою хворобу не міг
супроводжувати Ієшуа до міста, де вчителя схопили слуги прокуратора. Учень був одержимий думкою убити
Ієшуа, щоб позбавити його мук і страждань. Як добре було б підскочити до воза, думав він, і вдарити ножем у
спину приреченого на мученицьку смерть: "Ієшуа! Я вивільняю тебе і відходжу разом з тобою! Я, Матвій, твій
вірний і єдиний учень!"

Однак сталося те, що й мало статися. Ієшуа був підвішений на стовпі і повільно помирав, втрачаючи свідомість.
Велика символіка міститься у тому, що автор рукопису про Ієшуа і Понтія Пілата заслуговує саме спокою. Для
Майстра спокій — винагорода і за страждання, і за пошуки сенсу життя. Спокій для майстра — це велика
духовна гармонія між людиною і світом, це мрія про рай на землі, про царство істини й добра.

-Яку роль відіграє в романі тема Москви 30-х р. XX ст.?

Сюжет розгортається через незвичайну хронологію роману: “сучасність”, у якій живуть і діють москвичі 30-х
років, і “минуле”, де відбуваються події роману Майстра. У романі є герої, що однаково належать обом світам.
Вірогідно, для них існує ще й третій вимір. Читаючи твір, ми бачимо, що події відбувалися в одному й тому ж
місяці й за декілька днів до Великодня, але з перервою в 1900 років, що доводить глибокий зв’язок між
московськими та єршалаїмськими розділами.
Кожен розділ роману Майстра розпочинається тими ж словами, якими завершився попередній розділ з життя
москвичів 30-х років. Відчувається таємничий зв’язок між подіями в сучасній Москві та Єршалаїмі за багато
років до того.

Події роману, що розділені в часі майже двома тисячоліттями, гармонують між собою, їх пов’язує
боротьба зі злом, пошук істини, творчість. Таким чином, художнє ціле булгаковського роману – це
своєрідне перехрестя двох світів, які зустрічаються у своєрідному “третьому світі”.

-Як реалізується в романі тема справжнього мистецтва?

У Майстра, так само як і у Булгакова з'явилася на світ «головна книга» - твір, у якому він зміг вкласти свою душу
і серце. Цією Головною книгою для Булгакова став його роман «Майстер і Маргарита», який він писав протягом
12 років! З 1928-го по 1940-й рік. Причому життя цієї головної книги не було простим, як це здається. Умови, в
яких вона створювалася, були, аж ніяк, не благополучними, але, за виразами багатьох, стало важливим те, що
призначення художника полягає зовсім не в боротьбі за долю і благополуччя, а в творчості! Значить, Булгаков
чинив абсолютно правильно, коли творив, виправляючи і переписуючи роман, щоб домогтися найвищого
результату і послужити своєму ж принципу: «Дописати раніше, ніж померти ...». Тобто Булгаков не боровся за
свій роман, а просто благородно творив і втілював його в життя ....
Майстер зумів піднятися над суспільством, практично відокремив себе у підвальчику. Але то випадок: йому
дісталися гроші, на які він міг жити. Тому і знайомих у Москві в нього практично не було. Це дало йому свободу
творити те, що велить совість моральної людини, перо вільного митця і талант Майстра. Та рано чи пізно він мав
показати свій роман світові. І тоді його стали судити люди на кшталт Латунського. Хіба ж розуміли вони, що
заносять руку на творіння про вічне? Можливо, розуміли, бо час від часу й на них, як на Берліоза, находив страх.
Це був прихований страх того, що крім влади, яка їх годує і нацьковує на когось, є вищі сили. Але вони звикли
жити, не ставлячи собі запитань. Головне — аби було ситно. Не випадково сцени у ресторані так схожі на сцени
Великого балу сатани. Не залишає сумніву й іронічне зображення коридорів і кабінетів письменницької спілки,
де написи зовсім далекі від творчості. Це своєрідний розподільник матеріальних благ та й тільки. Жодного
відношення до творчості це не має. Отож іронія Бегемота й Коров'єва, які міркують уголос про таланти дому
Грибоєдова, цілком зрозуміла. Справжнім письменникам зовсім не потрібні посвідчення про те, хто вони є, —
досить прочитати кілька сторінок їхніх творів. Але вони вдають себе великими письменниками. Іван Бездомний
досить успішно спочатку вписується у це коло. Але він наділений живою душею, хоч і має нерозвинений розум.
Просто ця молода людина виховувалася у безвір'ї в епоху, коли руйнувалися храми й душі.
Зіткнувшись із незрозумілим, він позбавляється перш за все брехні й відмовляється від письменництва. Він
молодий, і автор сподівається, що він ще зрозуміє істину. Іван Попирьов став професором, проте не дістав тієї
свободи, без якої творчість неможлива. Та чи набув її Майстер? І так, і ні. Адже він не зміг боротися за свій
роман. Тому й заслужив спокою, а не світла. Доля майстра, як і доля Івана Бездомного,
— це доля тих, хто намагався чесно й безкомпромісно розібратися, де правда, а де брехня, і пізнати істину.

Майстер і Маргарита не схожі на московських обивателів. Поведінка героїв визначена не збігом обставин, а
слідуванням своєму моральному вибору. Для Майстра – це ідея творчості. Історія з романом, що він пише, – це
певною мірою й історія роману Булга-кова. Обов’язок письменника в тому, щоб повернути людині віру в
високі ідеали, відновити істину. У цьому й полягає сенс булга-ковської формули: рукописи не горять. Майстер
відмовляється від свого роману, спалює його.
2. Заповніть таблицю:
Персонаж Ідейний зміст образу
1. В образі Ієшуа Булгаков по-своєму
lєшуa розповідає легенду про Христа. Це
Га- звичайна, смертна людина, мудра,
Ноцрі прониклива й простодушна. Разом
із тим він – утілення чистої ідеї,
найвищий прообраз людини й
людства. Ієшуа беззахисний,
фізично слабкий, однак сильний
духовно, бо є передвісником нових
людських ідеалів.
Персонаж, який проводить час у
мандрах і філософствуванні.
Заперечує опір злу насильством і
не знає, яку мету він переслідує в
житті.
Прототип - Ісус Христос.
Відмінності. Наприклад, в романі
Ієшуа помирає у віці 27 років, а Ісус
Христос був страчений у віці 33
років. У романі у Ієшуа є всього
один учень - Левій Матвій. У Ісуса
Христа було 12 учнів. Незважаючи
на ці та інші відмінності, Ісус
Христос, без сумніву, є прообразом
Ієшуа - але в булгаковської
інтерпретації.
Цитатна характеристика
Дім. У немає постійного житла. Він подорожує по
містах зі своєю проповіддю: "... поруч з ним йшов
бродячий філософ ..." "... послав на смерть філософа
з його мирною проповіддю! .." "... У мене немає
постійного житла, - сором'язливо відповів
арештант, - я подорожую з міста в го-род
... "" ... коротше, одним словом - бродяга ... "
Вік - близько 27 років (Ісусу Христу було 33 роки,
коли його стратили): "... людини років два-дцати
семи ..."
Носить прізвисько Га-Ноцрі: "...- Прізвище є? - Га
Ноцрі ..."
Зовнішність: "... Ця людина була одягнена в
старенький і розірваний блакитний хітон. Голова
його була прикрита білою пов'язкою з ремінцем
навколо чола, а руки зв'язані за спиною. Під лівим
гла-зом у людини був великий синець, в кутку
рота - садно із запеченою кров'ю ... "" ... до
стоптаним сандаль Ієшуа ... "" ... голову в
розмотати чалмі ... "" ... молода людина в
розірваному хито-ні та зі спотвореним обличчям
... " "... арештант зі спотвореним побоями особою,
.." "... потираючи через пом'яту і опухлу багрову
кисть руки ..."
Одяг. Ієшуа носить обірвану одяг: "... обірваний
філософ бродяга ..." "... жебрака з Ен Сарида ..."
Очі: "... Очі його, зазвичай ясні, тепер були
мутнувате ..."
Манера рухатися. Безшумна хода: "... пов'язаний
пішов за ним безшумно ..."
Посмішка: "... І в цьому ти помиляєшся, - світло
посміхаючись і закриваючись рукою від сонця,
возра-зил арештант ..."
Походження і сім'я. Виходець із Галілеї: "... який
перебуває під слідством з Галілеї? .." Ієшуа
ро-будинок з міста Гамаль (за іншою версією - з
Ен-Сарида). Булгаков не завершив роман, тому в
тексті присутні обидві версії одночасно: "...- Звідки
ти родом? - З міста Гамаль, - від-Ветилую
арештант, головою показуючи, що там, де то
далеко, направо від нього, на півночі, є місто
Гамала ... "" ... жебрака з Ен Сарида ... "Ієшуа -
сирота. Він не знає, хто його батьки. У нього вооб-
ще немає рідних: "... Мене - підкидька, сина
невідомих батьків ..." "... я не пам'ятаю моїх

2. Воланд Прообраз сатани – Воланд –
всюдисущий: йому підкорені
простір і час, він міг бути присутнім
під час допитів Ієшуа Понтієм
Пілатом, снідати разом із
філософом Кантом, знати багатьох
видатних людей минулого, але
батьків. Мені говорили, що мій батько був сирієць
..." ".. .- Рідні є? - Ні нікого. Я один в мі-ре ... "
Одинокий, холостий. У нього немає дружини:
"..Жени немає? - чому то тоскно запитав Пілат, не
розуміючи, що з ним відбувається. - Ні, я один ..."
Розумний: "... Не прикидайся більш дурним, ніж
ти є ..." "... Невже ви, при вашому розумі,
до-пускаєте думка, що ..."
Наглядова, проникливий. Він бачить те, що
приховано від очей інших людей: "... Це дуже
просто, - відповів арештант по латині, - ти водив
рукою по повітрю, - арештант повторив жест
Пілата, - наче хотів погладити, і губи ..." "... Істина
насамперед у тому, що у тебе болить голова, і
болить так сильно, що ти малодушно думає про
смерть ..."
Здатний передчувати події: "... У мене, игемон, є
передчуття, що з ним слу-чітся нещастя, і мені
його дуже шкода." ... я бачу, що мене хочуть вбити
... "
Нешкідливий людина, якого немає за що карати.
Проте, його стратять, як небезпечного
пре-злочинця: "... зовсім жахливо було б навіть
подумати про те, що таку людину можна каз-нить
..." "... врятувати від страти рішуче ні в чому не
винного божевільного мрійника і лікаря! .. "
Прощає людям їх гріхи. Так, Ієшуа нікого не
звинувачує в своїй страти: "... Він сказав, ... що
дякує і не звинувачує за те, що у нього відняли
життя ..." "... він перед смертю сказав, що він
нікого не звинувачує ... "
Учні. Є єдиний учень - Левій Матвій (у Ісуса
Христа було 12 учнів - це одна з відмінностей
персонажа Ієшуа від Ісуса Христа): "... відповів
Левій Матвій, - я його учень ..." "... Ти, я знаю,
вважаєш себе учнем Ієшуа ... "
Всемогутній, безсмертний. Він - втілення добра і
світла на противагу князю темряви Воланду: "... А
що ж ви не берете його до себе, у світ? (Про
майстра) - Він не заслужив світла, він заслужив
спокій, - сумним голосом промовив Левій .. . "
Вперше Воланд з’являється на сторінках роману в
епізоді зустрічі з Берліозом і Бездомним: Зовнішній
вигляд Воланда: «росту був не маленького і не
величезного, а просто високого. Що стосується
зубів, то з лівого боку у нього були платинові
коронки, а з правого – золоті. Носив дорогий сірий
костюм, дорогі закордонні туфлі під
 ніхто крім Майстра й Маргарити, не
розпізнає у Воланді сатану.
Усевидющому Воланду відкритий
світ без мішури, він споглядає на
людину й людство, прагнучи
виявити/в них недосконале. Він
висміює, нищить все те, що
втратило високий ідеал, занепало
морально.
Він відновлює баланс між добром і
злом і цим певною мірою служить
добру.
Диявол, який опиняється в Москві і
представляється професором чорної
магії і істориком. Основною рисою
зовнішності є дефекти очей.
3. Свиту Воланда становили три
Свита «головних» блазні - Кот Бегемот,
Воланд Коров'єв-Фагот, Азазелло і ще
а дівчина-вампір Гелла.
колір костюма, завжди при собі мав тростину, з
чорним набалдашником у вигляді голови пуделя;
праве око чорне, ліве чомусь зелене; рот якийсь
кривий. Поголений гладко». Курив люльку і
постійно носив із собою портсигар.
У діалозі з ними, він пророкує їхні долі, показуючи,
наскільки несподіваним може стати для людини
його майбутнє: «Так, людина смертна, але це було
б ще півбіди. Погано те, що він іноді раптово
смертна, ось у чому фокус! І взагалі не може
сказати, що він буде робити в сьогоднішній вечір.
Той, хто ще недавно вважав, що він чимось керує,
виявляється раптом лежачим нерухомо в
дерев’яному ящику, і навколишні, розуміючи, що
користі від лежачого немає більше ніякого,
спалюють його в печі…»
Епіграф М. Булгакова до всього роману «Майстер і
Маргарита» з «Фауста» Гете однозначно
характеризує персонаж Воланда:
«… так хто ж ти, нарешті? – Я –
частина тієї сили, що вічно хоче зла і
вічно чинить благо».
Воланд є однією з центральних фігур роману
Булгакова. Представляє сили зла і темряви,
з’явившись зі своєю свитою в Москву 30-х років
минулого століття для проведення балу Сатани.
Воланд – то необхідне зло, без якого немає добра:
«…що б робило твоє добро, якби не існувало зла, і
як би виглядала земля, якби з неї зникли тіні?»
У той же час Воланд може бути і декілька
поблажливим до людських слабостей: «Вони –
люди як люди. Люблять гроші, але ж це завжди
було. Людство любить гроші, з чого б ті не були
зроблені, зі шкіри чи, з паперу, чи з бронзи або із
золота. Ну, легковажні… ну, що ж… і милосердя
іноді стукається в їхні серця… звичайні люди…
загалом, нагадують колишніх… квартирне питання
лише зіпсувало їх…».
Коров’єв-Фагот – персонаж з почту Воланда в
романі «Майстер і Маргарита», старший з
підлеглих демонів. Це чорт і лицар, який в Москві
представлявся перекладачем професора чорної
магії і колишнім регентом церковного хору. :
Фагот (Коров’єв) – член почту
Воланда. Лицар, який повинен
постійно бути в свиті сатани в
покарання за те, що одного разу
відпустив невдалий жарт з приводу
світла і темряви.
Азазелло – демон, з потворною
зовнішністю. Його прототипом є
занепалий ангел Азазель. Головна
функція Азазелло в романі
пов’язана з насильством. Він
викидає Стьопу Лиходеева з
Москви в Ялту, виганяє з
Нехорошої квартири дядька
Берліоза, вбиває з револьвера
зрадника Барона Майгеля.
Азазелло також винайшов крем,
який він дарує Маргариті. Чарівний
крем не тільки робить героїню
невидимою і здатен літати,
обдаровує її новою, ведьминой
красою.
Кот Бегемот – персонаж свити
Сатани, жартівливий і неспокійний
дух, котрий постає то в образі
гігантського кота, що ходить на
задніх лапах, то у вигляді повного
громадянина, фізіономією схожого
на кота. Прототипом цього
персонажа є однойменний демон
Бегемот, демон обжерливості і
розпусти, що вмів приймати форми
багатьох великих тварин. У своєму
справжньому вигляді Бегемот
опиняється худеньким юнаків,
демоном-пажем.
Гелла – відьма-вампір, яка ходила
голою. Вона була дуже красива, але
мала потворний шрам на шиї.
“Це прозорий громадянин дивного виду в
картатому піджачку і з жокейському картузі на
голові. Неймовірно худий і має глумливу
фізіономію. Часто з’являється в тріснутому
пенсне.”
В ході сюжету стає ясно, що його зовнішність
повністю збігається з сутністю. Він любить
знущання і злі жарти, глумиться над пороками
городян, влаштовує серію підпалів, підкладає
валюту домуправу в чемоданчик, щоб того зловили
і т.д. Але, насправді, цей герой – викривач і один з
«суддів». Воланд про нього говорить, що цей лицар
колись вигадав невдалий жарт про світло і темряву,
і тепер йому доводиться весь час жартувати.
Незважаючи на те, що він виконує роль блазня, в
кінці роману він змінився до невпізнання. Під час
польоту під місячним світлом, він виступає темно-
фіолетовим лицарем з похмурим і ніколи не
усміхненим обличчям. Коров’єв-Фагот є одним з
найбільш неоднозначних персонажів у романі, і
багато його афоризмів дають привід для роздумів.
Азазелу, який мешкав в пустелі. М. А. Булгаков
вжив його ім’я на італійський манер. За
переказами саме він був прапороносцем армії
пекла і відрізнявся здатністю до зваблювання і
вбивства. Неспроста, зустрівши його в
Олександрівському саду, Маргарита прийняла
його за підступного звабника:
“Зовні це була маленька людина з широкими
плечима і вогненно-рудим волоссям. З рота у
нього стирчало ікло, на руках були кігті, а голос
був гугнявим. Основна функція цього персонажа
пов’язана з насильством. У ранніх редакціях він
здійснював свої злочини за допомогою ножа, так
як був творцем всієї в світі холодної зброї”.
У романі на його відповідальності кілька тяжких
злочинів. Так, наприклад, саме Азазелло викинув
Лиходеева в Ялту, він же вигнав дядька Берліоза з
«нехорошої квартири», потім він вистрілив з
револьвера в майора Майгеля. Не менш захоплюючі
винаходи Азазелло. Він створив крем для
Маргарити, який дозволяв їй ставати невидимою і
літати в ночі. Він також наділяв її особливою
«відьомською» красою. Інше його нововведення –
це поява в квартирі через дзеркало.
Його роль у подальшій долі Майстра і Маргарити
досить важлива. За наказом Воланда він запросив
пару на прогулянку і напоїв їх особливим вином,
яке перенесло їх в інше буття. В останньому
польоті оголюється його справжній вигляд.
“ Очі Азазелло порожні і чорні, а обличчя –
холодне і біле, як у справжнього демона-убивці”.

Кот Бегемот – величезний чорний

кіт-перевертень, член почту Воланда, а також його
улюблений блазень. Ім’я героя взяте зі
старозавітної книги Еноха. З одного боку, він
незбагненний приклад божественного творіння, а з
іншого – традиційний демон, підручний Сатани. У
романі Бегемот зустрічається так:

“в обличчі величезного кота з вусами, який вмів

ходити на задніх лапах, і в людській подобі, як
товстун низького росту в рваній кепці і з котячою
мордою”.

У вигляді людини він скоював більшість своїх

злочинів, наприклад, пожежа в Будинку
Грибоєдова, переполох в будівлі інспекції, побиття
Варенухи. Однак, найчастіше він поставав в котячій
подобі, вражаючи оточуючих своїми людськими
манерами. Бегемот схильний до філософствування і
легко поєднує інтелігентність з шахраюватістю.
Вперше він згадується в гонитві Бездомного за
іноземним професором. Тоді Кіт причепився за
трамвай і поїхав. Потім він приголомшив
Лиходеева, випиваючи перед ним горілку і
закушуючи маринованим грибом. Перед сеансом
чорної магії він наливав собі води з графина і
випивав в кабінеті фіндиректора театру. Коли
Маргарита вперше зустрілася з цим персонажем, він
грав в шахи в спальні Воланда і намагався
шахраювати. Під час балу він сидів біля лівої ноги
Маргарити і сперечався щодо «справи Фріди».
Після балу пригощав її спиртом, а потім змагався з
Азазелло у влучності і поранив Геллу.

В останньому польоті Бегемот приймає свій

справжній вигляд: Це худенький юнак,
демон-паж, який був найкращим блазнем на світі

“ Через його діяльність, після зникнення Воланда з

почтом, всіх чорних котів виловлювали і
винищували”.

Гелла є в романі Булгакова «Майстер і

Маргарита» служницею Воланда. Вона красива,
але її спотворює потворний шрам на шиї.
Дивлячись на нього, ми розуміємо, що ця героїня
- вампір. :

“Гелла ходить по квартирі, де зупинився Воланд зі

своєю свитою, оголена, на ній лише один
порадник”.

Воланд характеризує свою служницю в такий

спосіб: «Розторопна, тямуща»,

4. Майстер літератор, який написав роман про
Понтія Пілата, в якому
інтерпретовані події, описані в
Євангелії. Це людина, яка
виявилася не пристосована жити в
тому часі, в якому народилася. У
наслідку доведений до відчаю
літературними критиками майстер
опиняється в психіатричній лікарні.
Образ Майстра має автобіографічні
риси самого Булгакова. Йому 38
років – вік Булгакова в рік початку
написання роману і знайомства з
майбутньою дружиною.
Прізвиськом Майстер іменує його
кохана Маргарита, на знак
визнання його літературного
таланту. Сам же він вважає себе
негідним цього прізвиська, каже,
що Маргарита з капризу
перебільшує його геніальність.
За словами Левія Матвія, Майстер
«не заслужив світла, він заслужив
спокій». Цей спокій він і знаходить
в кінці роману, спокій і повне
забуття.
далі він зазначає, що «немає такої послуги, яку
вона не зуміла б надати».
“Гелла, зеленоока красуня, здатна вільно літати по
повітрю, що нагадує відьму.”
Гелла є єдиним членом свити Воланда, якої немає в
епізоді останнього польоту. Вона - молодший член
свити, допоміжний персонаж, що знаходиться на
других ролях у всіх сценах - під час представлення
в театрі Вар'єте, в будні Нехорошої квартири, і
навіть на Великому балу у сатани. Традиційно
вампіри вважалися нижчим розрядом нечистої сили.
Але, в будь-якому випадку, Гелла і не могла ні в
кого перетворитися в сцені останнього польоту,
адже вона була лише мертвою дівчиною.
«З балкона обережно заглядала у кімнату голена,
темноволоса, з гострим носом, стурбованими очима
і з спадаючим на лоб жмутом волосся людина років
приблизно тридцяти восьми».
Книга Майстра дуже зацікавила Воланда. Саме
він згодом допоміг Маргариті витягти коханого з
клініки, повернув спалені рукописи. Однак він
абсолютно пригнічений і зломлений морально:
«…Я, знаете ли, не выношу шума, возни, насилий и
всяких вещей в этом роде. В особенности
ненавистен мне людской крик, будь то крик
страдания, ярости или иной какой-нибудь крик. У
меня больше нет никаких мечтаний и вдохновения
тоже нет, ничто меня вокруг не интересует, кроме
нее, — он … положил руку на голову Маргарите,
— меня сломали, мне скучно, и я хочу в подвал.»
Майстер взагалі не дуже-то добре ставиться до
сучасних йому письменників. Коли він запитав
Івана, чим той займається, а Бездомний відповів, що
він - поет, Майстер навіть засмутився: "Ох, як мені
не щастить!" Тоді Іван запитав: "Вам, що ж, мої
вірші не подобаються?" Майстер відповідав:
"Страшенно не подобаються". - "А ви які читали?"
- "Ніяких я ваших віршів не читав! .. Наче я інших
не читав?"
Хворий, самотній, відкинутий усім світом Майстер,
опинившись в психіатричній клініці, навмисно і
свідомо відмовляється від будь-якої спроби
нагадати про себе Маргариті. Але ж вона, поза
сумнівом, - єдина людина, яка може і, головне, хоче
врятувати нещасного художника.
Але Майстер непохитний. "Хіба можна надсилати
листи, маючи таку адресу?" - каже він у

5. красива жінка, яка живе з нелюбом
Маргарита чоловіком. Маргарита страждає від
свого хорошого, забезпеченого, але
пустого життя. Випадково на
вулицях столиці вона зустрічає
Майстра, і закохується в нього.
Саме вона першою сказала Майстру
про те, що він написав геніальний
твір, який чекає успіх. Після того,
як Майстер пропав, Маргарита
приймає запрошення сатани стати
королевою балу, щоб мати
можливість його повернути.
Маргарита – це символ любові та
самопожертви в ім’я іншої людини.
Маргарита знайшла своє заслужене
і вимучене щастя і спокій поруч з
коханим Майстром , своєю
любов’ю і вірою врятувала його ,
пройшла через неймовірні
випробування без тіні сумніву і
докору .
божевільні своєму побратиму по нещастю Івана
Бездомного. У цьому безсумнівний героїзм
Майстра-людини.
«Вона була красива і розумна. До цього треба
додати ще одне – з упевненістю можна сказати ,
що багато жінок все , що завгодно , віддали б за
те , щоб проміняти своє життя на життя
Маргарити Миколаївни »
Незважаючи на забезпечену і успішну з боку
життя , Маргарита не відчуває себе щасливою:
«Маргарита Миколаївна не потребувала грошей .
Маргарита Миколаївна могла купити все , що їй
сподобається. Серед знайомих її чоловіка
траплялися цікаві люди. Маргарита Миколаївна
ніколи не торкалася до примусу . Маргарита
Миколаївна не знала жахів життя в спільній
квартирі. Словом … Вона була щаслива ? Жодної
хвилини ! З тих пір , як дев’ятнадцятирічної вона
вийшла заміж і потрапила в особняк , вона не знала
щастя ».
Ось як описує Майстер їх першу зустріч з
Маргаритою : « По Тверській йшли тисячі людей ,
але я вам ручаюся , що побачила вона мене одного і
подивилася не те що тривожно , а навіть ніби
болісно. І мене вразила не стільки її краса , скільки
незвичайне , ніким не бачене самотність в очах ! »
Це була любов з великої літери і з першого погляду,
любов , яка оживляє душу і вносить сенс у життя їх
обох: «Вона -то , втім , стверджувала згодом , що це
не так , що любили ми , звичайно , один одного
давним-давно , не знаючи один одного , ніколи не
бачачи » – Майстер . – « Так ось вона говорила , що
з жовтими квітами в руках вона вийшла в той день ,
щоб я нарешті її знайшов , і що якби цього не
сталося , вона отруїлася б, тому що життя її
порожня»
Після першої невдалої спроби надрукувати роман ,
Маргарита продовжувала вірити у Майстри і в
цінність його праці . Вона вмовляла його не
здаватися і надрукувати уривок з роману в іншого
редактора:«Моя кохана дуже змінилася (про спрута
я їй , звичайно , не говорив. Але вона бачила , що зі
мною коїться щось недобре ) , схудла і зблідла ,
перестала сміятися і все просила мене вибачити її
за те , що вона радила мені , щоб я надрукував
уривок ».
«Я тебе вилікую , вилікую , – бурмотіла вона ,
впиваючись мені в плечі , – ти відновиш його .
Навіщо , навіщо я не залишила у себе один
примірник ! »

«Очі її випромінювали вогонь , руки тремтіли і

були холодні . Спершу вона кинулася мене
цілувати , потім , хрипким голосом і стукаючи
рукою по столу , сказала , що вона отруїть
Латунського ».

Для Маргарити її життя – це Майстер , і ніщо інше

не може бути важливіше цього :

«Я гину разом з тобою . Вранці я буду в тебе »

Маргарита на все готова , щоб знайти коханого:

«Ах , право , дияволові б заклала душу , щоб
тільки дізнатися , живий він чи ні ! »

Її переживання через зникнення Майстри відбилося

і на її душевному стані. І на зовнішності
:«Ви порядно постаріли від горя за останні
півроку » , – Азазелло .

Від розпачу Маргарита готова на все – на зустріч з

іноземцем , на союз з нечистою силою , на те , щоб
бути господинею на балу у сатани – аби знову бути
з коханим: «Ні , стривайте … Я знаю , на що йду .
Але йду на все через нього , тому що ні на що у
світі більше надії у мене немає. Але я хочу вам
сказати , що , якщо ви мене погубите , вам буде
соромно ! Так , соромно ! Я гину через любов ! »

« О ні ! – Вигукнула Маргарита , вражаючи

проходять , – згодна на все , згодна виконати цю
комедію з натиранням маззю , згодна йти до біса
на пасочки. Не віддам ! »

нарешті Марнаріта оголошує своє справжнє

бажання : «Я хочу , щоб мені зараз же , цієї
секунди , повернули мого коханця , майстра , –
сказала Маргарита , і обличчя її спотворилося
судомою ».

«Маргарита відразу впізнала його , простогнала ,

сплеснула руками і підбігла до нього. Вона цілувала
його в лоб , в губи , тулилася до колючої щоки , і
довго стримувані сльози тепер бігли струмками по її
обличчю . Вона вимовляла тільки одне слово ,
безглуздо повторюючи його : – Ти … ти , ти … »

Маргарита позбавлена забобонів , вона нікому не

нашкодила , просто отримала те , без чого не могла
жити : « Як я щаслива , як я щаслива , як я
щаслива , що вступила з ним в угоду! О, диявол ,
диявол! Доведеться вам , мій милий , жити з
відьмою ». Її любов до Майстра нескінченна:
 Після того , як Азазелло отруїв і оживив її , ми
читаємо такий опис Маргарити : « Навіть у
наступаючих грозових сутінках видно було , як
зникало її тимчасове ведьмино косоокість і
жорстокість і буйність рис . Особа покійної
посвітлішало і , нарешті , пом’якшало , і оскал її
став не хижим , а просто жіночним
страждальницьким оскалом ».

6. Iван Поет, який зайнятий твором
Бездомни антирелігійної поеми. Саме її
й обговорення з Берліозом в парку і
привернуло увагу сатани. Він став
свідком смерті Берліоза і намагався
переслідувати Воланда, але
потрапив до божевільні.
він же Іван Миколайович Понирев –
персонаж роману «Майстер і
Маргарита», поет і член
МАССОЛІТа, учень майстра,
згодом професор Інституту історії та
філософії. На початку роману цей
персонаж постає не в кращому
образі.
“Це плечистий, рудуватий молодий чоловік в
жованих штанях, чорних тапочках і картатій
кепці.”
Будучи членом МАССОЛІТа, він написав
атеїстичну поему про Ісуса Христа, яка вийшла
досить правдоподібною. Замовником поеми був
редактор художнього журналу Михайло
Олександрович Берліоз, який на самому початку
роману загинув під колесами трамвая.
Герой використовує псевдонім Бездомний і
протягом усього роману еволюціонує. Якщо
спочатку він був нікому не потрібним поетом, який
пише на задані теми, то познайомившись з
Майстром, він перестає писати вірші і кидає свою
«псевдотворчість». Переглянувши свої погляди на
життя, він відмовляється від привілею бути членом
письменницької спілки. У цьому вчинку
проглядається очевидний зв’язок між Бездомним і
послідовником Ієшуа по імені Левій Матвій. Іван
Бездомний проводить деякий час в психіатричній
лікарні, так як ніхто не вірить в його історію про
«таємничого іноземця» – професора чорної магії.
Надалі він стає важливим вченим-істориком.

Вип'ємо здуру, за культуру!

Висновок:
Зіштовхнувши світ московського міщанства заздрісників, злодіїв і хабарників з нечистою силою, письменник ніби
визначає, чи є в сірих обивателях моральне підгрунтя, здатне протистояти спокусі. Що стосується письменників
МАССОЛІТу, то їх усіх об’єднує не поклик митця, а жага до володіння членським квитком, коричневим, із золотою
каймою, що пахне дорогою шкірою.

Особливе значення в розумінні ідеї, концепції твору мають епіграф до роману й епілог. Наприклад, слова епіграфу
“Я – тої сили частка, що робить лиш добро, бажаючи лиш злого” розкривають значення образу Воланда. Епілог
роману не дає підстав для оптимізму: бісівське начало – у самій людині, і ЇЇ сутність мало змінюється з часом.

Булгаков писав “Майстра і Маргариту” як історично й психологічно вірогідну книжку про свій час і людей, і тому
роман став унікальним людським документом тієї знакової епохи.
 Використана Література:

1.Барков А. РОМАН МИХАЙЛА БУЛГАКОВА «МАЙСТЕР І МАРГАРИТА»: АЛЬТЕРНАТИВНЕ

ПРОЧИТАННЯ. [http://menippea.narod.ru/master02.htm] 2.Зеркалов.

А. Етика Михайла Булгакова. Москва, 2004. С. 18

3. Кузнецов С., Тростников М. «Фантастическая симфония» Михаила Берлиоза (об одной музыкальной аллюзии
в романе «Мастер и Маргарита») / С. Кузнецов, М. Тростников // Музыкальная жизнь. – 1991. – No 21–22. – С. 9.

4. Смирнов Ю. «Музыка» Михаила Булгакова / Ю. Смирнов // Советская музыка. – 1991. – No 5. – С. 62.

5.https://dovidka.biz.ua/mayster-i-margarita/