2

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….... 3
РОЗДІЛ 1. Розвиток жанру «сімейної хроніки» у західноєвропейській
5
літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст.………………………………….........
5
1.1. Реалізм в англійській літературі першої половини XX ст.
Творчість Дж. Голсуорсі……………………..……………………………. 11
1.2. Особливості жанру сімейної хроніки в романі Дж.Голсуорсі «Сага
про Форсайтів».................................................................................. 15

15
РОЗДІЛ 2. Життя англійської буржуазії в романі Дж. Голсуорсі «Сага
21
про Форсайтів». Історії форсайтизму як громадського явища…….......…
2.1. Образ Сомса Форсайта в романі Дж. Голсуорсі «Власник» крізь 25
призму проблеми власництва………………..…………………………..............
27
2.2. Принципи типізації та всебічності як вияв реалістичної
майстерності Дж. Голсуорсі………………………………….………………….

ВИСНОВКИ……………………….……………………………………………..

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………..

 3

ВСТУП

В історії світової літератури однією з поширених тем була проблема

кохання, сім'ї, шлюбу, сімейних відносин. У ХХ столітті цій темі присвячували
свою творчість такі відомі письменники – Дж. Голсуорсі, Вірджинія Вульф,
Девід Герберт Лоуренс, Джон Фаулз, Філіп Еріа та багато інших. Зокрема,
англійський письменник Дж. Ґолсуорсі у трилогії про Форсайтів і його
французький наступник Філіп Еріа в трилогії про сім'ю Буссардель, створили
свого роду хроніки, що охоплювали життя кількох поколінь однієї сім'ї.
Центральна тема цих романів-хронік – занепад колись могутньої й сильної
англійської (у Дж. Ґолсуорсі) чи французької (у Філіпа Еріа) буржуазії, крах
колись міцного устрою її життя. В обох авторів ця тема розкривається на історії
кількох поколінь сім'ї Форсайтів чи сім'ї Буссардель.
«Сага про Форсайтів» поєднує в собі декілька романів і новел, що
розповідають про долю однієї англійської сім'ї в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.
Дж. Ґолсуорсі назвав форсайтівський цикл своїм «білетом до берегів вічності»
[9, с.78]. Він став для нього, як Фауст для Гете, справою усього життя і
вершиною його творчості. Проте, цей творчий доробок недостатньо
досліджений як вияв англійського реалізму кінця ХІХ – початку ХХ століття.
Виходячи з цього, актуальністю нашого дослідження є поглиблення знань
про принципи написання та мотиви реалістичного роману «Власник».
Об'єктом дослідження є роман «Власник» Дж. Голсуорсі як втілення
реалістичної прози.
Предмет – вплив тенденцій англійського реалізму на творчість
письменників епохи.
Метою курсової роботи є дослідження принципів типізації та всебічності
як вияв реалістичної майстерності Дж. Голсуорсі у його доробку «Сага про
Форсайтів».
 4

Для досягнення визначеної мети необхідно було розв'язати наступні

завдання:
1) охарактеризувати творчість Дж. Голсуорсі як письменника-реаліста в
англійській літературі першої половини XX ст.;
2) визначити особливості жанру сімейної хроніки в романі Дж. Голсуорсі
«Сага про Форсайтів»;
3) проаналізувати образ Сомса Форсайта в романі Дж. Голсуорсі «Власник»
крізь призму проблеми власництва;
4) дослідити принципи типізації та всебічності як вияв реалістичної
майстерності Дж. Голсуорсі.

У процесі проведеного дослідження нами були використані методи: аналіз

наукової літератури; теоретичне узагальнення, порівняльний метод,
систематизація.
Практична цінність дослідження полягає у можливості подальшого
користування матеріалів школярами для підготовки та написання рефератів із
близьким тематичним змістом, студентами для узагальнення під час роботи над
лекційними та практичними заняттями, учителями та викладачами як опорного
матеріалу для своїх доповідей, виступів, конференцій, проведень відповідних
занять та позакласних заходів.
Структура курсової роботи має такий вигляд: вступ, два розділи,
висновки, список використаних джерел. Загальний обсяг дослідження складає
28 сторінок.
 5

РОЗДІЛ 1
РОЗВИТОК ЖАНРУ «СІМЕЙНОЇ ХРОНІКИ» У
ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ
КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.

1.1. Реалізм в англійській літературі першої половини XX ст. Творчість Дж.

Голсуорсі
Реалізм (франц. realisme – матеріальний, предметний) – літературний
напрям, що характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності
на основі типізації життєвих явищ [12, с.30]. Історія терміна «реалізм» є
тривалою й оригінальною. Уперше про «реалістів» заговорили ще в XI-XII
століттях. Так називали представників схоластичного філософського напряму,
які, на відміну від їхніх опонентів «номіналістів», вважали, що реально існують
не індивідуальні поняття та явища, а загальні – універсали.
Проте лише в 60-х роках XIX століття термін «реалізм» міцно ввійшов у
літературний обіг і в Росії, і в Західній Європі. Багато видатних реалістів
подарувало світові XX століття. Твори французів А. Франса та Р. Роллана,
Ф.Моріака та Веркора, англійців Дж.Ґолсуорсі та Г. Веллса, Б. Шоу та Г. Ґріна,
німецьких письменників Л.Фейхтвангера та братів Т. Манна і Г. Манна,
Е.М.Ремарка та Г. Бьолля, американських митців Т. Драйзера та Е. Гемінгвея,
В.Фолкнера та Дж.Стейнбека та багато інших [8, с. 213].
Англійська література відзначається особливо глибокими реалістичними
традиціями, що зазвичай пояснюється як своєрідністю історії країни, так і
особливостями національного характеру англійців, їхньою схильністю до
практичної діяльності, нелюбов’ю до теоретичних умоглядів і тверезістю
світосприйняття. В англійській літературі реалізм набув значного розвитку вже
у XVIII столітті і після «романтичної паузи» переконливо продовжився у XIX
столітті [8, с.215]. Характерною особливістю історії англійської літератури є те,
що важлива роль у ній належала етико-моральному чиннику (ідеться про етико-
моральну доктрину, що склалася на основі протестантської етики англійського
 6

ранньокапіталістичного суспільства). Наочно це виявилося в тому, що

англійські реалісти у своїх творах на чільне місце висували етичні завдання,
моральний бік проблем і колізій, тяжіли до потрактування життєвих явищ і
розв’язання проблем в координатах етико-моральної системи. Тому хоч Англія і
була найпотужнішою промисловою країною XIX столітті, в якій бурхливо
розвивалися природничі науки, англійські реалісти не сприйняли об’єктивно-
безсторонній, «анатомічний» підхід до життя й людини. Акцентування етично-
моральних моментів поєднувалося в них з «людяним ставленням» до
персонажів, емоційною насиченістю оповіді, навіть з деякою
сентиментальністю [12, с. 34]. Не прагнули англійські реалісти й до
самоусунення з твору: активна присутність автора виявляється в Ч.Діккенса,
Дж.Теккерея та інших письменників. Яскравої своєрідності англійській
реалістичній літературі надає органічно їй притаманний комічно-
гумористичний струмінь.
Англійські реалісти зробили крок уперед у порівнянні з романтиками: вони
перевели історію з гігантською громадської платформи в область людських,
сімейно-особистих відносин, в яких особливо ясно проглядався цікавить їх
моральний аспект явищ.
Дж. Голсуорсі – англійський письменник, лауреат Нобелівської премії
(«Сага про Форсайтів» 1932 р.; «Острів фарисеїв») [5, с.496]. Хронологічно
творча діяльність Дж. Ґолсуорсі майже точно співпадає з першою третиною XX
століття. Гострі суперечності цієї перехідної епохи багато в чому визначають
його творче обличчя. Гуманіст і демократ, котрий понад усе цінував особисту і
професійну незалежність, він відмовився від дворянського звання,
запропонованого йому урядом Ллойд-Джорджа в 1918 р. Свій шлях у літературу
Дж. Ґолсуорсі розпочав уже зрілою сформованою людиною. За народженням і
вихованням він належав до тієї самої верхівки середнього класу, корту з такою
любов'ю і нещадністю змалював у форсайтівській епопеї. І освіту він здобув
найкращу, закінчивши спочатку школу в Херроу, а потім Оксфордський
університет, де студіював право. Готуючись після університету до юридичної
 7

діяльності, він здійснив декілька подорожей у Канаду, в район південних морів,

на південь Росії. Проте юристом він не став. Дві зустрічі відіграли важливу роль
у його долі. Старшим помічником на пароплаві «Торренс», яким він повертався
через Індійський океан зі своєї найдальшої мандрівки, був Джозеф Конрад, тоді
вже письменник-початківець, – дружбу з ним Дж. Ґолсуорсі пронесе через усе
життя [5, с.497].
Удома, в Англії, на нього чекала ще одна зустріч – з жінкою, яка стала його
долею. На момент їхнього знайомства Ада Голсуорсі була вже заміжньою за
його двоюрідним братом Артуром – і була нещасливою в цьому шлюбі. Лише в
1905 р. Джон і Ада пройшли через випробування шлюборозлучним процесом і
змогли офіційно стати подружжям.
З перших серйозних кроків у літературі він був прихильником соціально
спрямованого мистецтва критичного реалізму. До цього мистецтва його вела й
та літературна традиція, якої він дотримувався як у роки учнівства, так і
пізніше, творчо розвиваючи та збагачуючи її. Перш за все це була традиція
англійської літератури від В. Шекспіра і Ч. Діккенса до С. Батлера і
Дж.Мередіта. Це була також французька літературна традиція, представлена
Г.Флобером і Г. де Мопассаном. Особливо ж видатну роль у його творчому
становленні відіграла російська література, що на межі століть ставала все
більш відомою і популярною в Європі та світі. Першим російським
письменником, твори якого він почав читати, був І. Тургенев [3, с.217]. Перші
твори Дж.Ґолсуорсі – збірка оповідань «Під чотирма вітрами» (1897) і роман
«Джоселін» (1898). Проте справжнім дебютом став його другий роман «Вілла
Рубейн» (1900), а також збірка новел «Людина з Девона» (1901), написані вже
впевненішим пером і позначені чітко вираженим тургенівським впливом. У цих
творах Дж.Ґолсуорсі звернувся до матеріалу, який він знав найкраще – до історії
своєї сім'ї та свого соціального оточення. Як у романі, так і в його новелах
центральною темою стало зіткнення вільного людського почуття зі
зашкарублістю буржуазного існування [3, с.220].
 8

Роман «Острів фарисеїв» (1904) став новим щаблем у творчому зростанні

Дж.Голсуорсі [3, с.221]. Ставши, як зізнався автор, наслідком того обурення, що
викликала у нього англо-бурська війна, він виявляє явну перевагу сатиричного
первня над ліричним. Герой роману Дік Шелтон повстає проти лицемірства
респектабельної Англії, її привілейованих суспільних верств, повстає настільки
рішуче, що пориває з нареченою. З-поміж усіх персонажів-бунтарів
Дж.Голсуорсі Шелтон найбезкомпромісніший.
Роман «Власник» (1906) ознаменував входження письменника у смугу його
художньої зрілості [17, с.62]. У ньому у повному складі вийшла на сцену сім'я
Форсайтів. Автор знайомить з нею читача в момент «найвищого цвітіння» і
робить це з чудовою і нещадною реалістичністю. Крах родинного вогнища
Сомса Форсайта, якому притаманна особлива чіпкість власника (за що він і
отримав прізвисько «власник» від свого дядька Джоліона), стає своєрідною
символічною подією, передчуттям майбутнього краху Форсайтів. Центральний
конфлікт роману, як і всієї форсайтівської епопеї, визначений автором у
передмові до її першої трилогії, написаній у 1922 p., як «напади Краси і замахи
Свободи» на світ егоїстичних інтересів приватновласницької солідної
респектабельності. Дж. Ґолсуорсі дає у «Власнику» безсторонній аналіз
«форсайтизму» – соціальної психології верхівки англійського середнього класу
[17, с.90].
Успіх «Власника» наштовхнув Дж. Ґолсуорсі на думку розгорнути його
тему у формі трилогії. За взірцем, який він сам для себе «викував» у
«Власнику», Дж.Ґолсуорсі написав ще декілька романів про «вище товариство»,
показавши в них життєві стандарти і забобони помісного дворянства («Садиба»,
1907), творчої інтелігенції («Патрицій», 1910). У жанровому аспекті всі вони є
модифікованим типом соціально-психологічного роману, класичними взірцями
якого для Дж. Ґолсуорсі були романи І. Тургенєва. Й усі вони в остаточному
підсумку є романами про кохання, але кохання нещасливе, змушуване під
тиском обставин відмовлятися від себе самого.
 9

Після загалом сатиричної збірки «Коментар» (1908) з'явилися більш

ліричні «Суміш» (1910) і «Готель заспокоєння» (1912). Поетична збірка цього
самого 1912 р. «Мелодії, пісні та вірші» також є даниною ліричній стихії. Вона
містить поезії, що розкривають моральне («Мужність», «Дух мандрівного
лицарства» та ін.) і філософське («Сон») кредо письменника [10, с.248].
Особливою ліричністю позначений цикл пісень, присвячених природі та
людям Девонширу. Цей самий 1907 p., який вивів у світ Форсайтів, став
початком слави Ґолсуорсі-драматурга. Після першої п'єси «Срібна скринька»,
що показала подвійне обличчя англійського правосуддя, поблажливого до
багатих і суворого до бідних, Дж. Ґолсуорсі створив ще ряд драматичних творів,
де порушив найживотрепетніші проблеми сучасності [15, с.194]. З-поміж них –
присвячена боротьбі робітничого класу драма «Боротьба» (1909); трагічна за
звучанням п'єса «Правосуддя» (1910), де жваво і переконливо змальована
жорстокість англійської пенітенціарної системи; драма «Юрба» (1914), котра
розвінчує імперську ідеологію та воєнну істерію. Камерніші сімейні конфлікти
лежать в основі п'єс «Джой» (1907), «Втікачка» (1913), «Старший син» (1912).
Ґолсуорсі-драматург вільно використовує все багатство жанрових форм –
сатиричну комедію та ліричну драму, трагедію та мелодраму, прагнучи водночас
до їхнього своєрідного синтезу [15, с.201]. Така сама синтезуюча тенденція
прослідковується і в його драматургічному методі, що поєднує первісну
реалістичну традицію, котра бере свій початок у національній драмі у
В.Шекспіра, а в світовій – у Г. Ібсена й А. Чехова, з освяченою Ч. Діккенсом
традицією різдвяної казки («Дивак», 1912) і з впливом символістської драми
(«Сновидіння», 1911).
Нова повоєнна Англія з її неспокійним духом знайшла своє адекватне
відображення у творах Дж. Ґолсуорсі 20-х років. Найвидатнішим з-поміж них
стала форсайтівська епопея, котру сам письменник справедливо вважав своїм
«паспортом до берегів вічності». Новела «Останнє літо Форсайта» (1917),
опублікована в 1918 p. у збірці «П'ять оповідань», повернула Дж. Ґолсуорсі до
форсайтівської теми [22, с.28]. Улітку 1918 р. він розпочав працю над втіленням
 10

давнього задуму – розгорнути цю тему у трилогію. Першим її романом став

«Власник», «Останнє літо Форсайта» – зав'язкою, новелою-інтерлюдією між
ним і наступним романом «У петлі». Ще одна новела-інтермедія
«Пробудження» поєднала другий роман з третім – «Здається в найми». Так
виникла знаменита «Сага про Форсайтів» (1922), з її широким панорамним
охопленням подій, що виходять за межі сімейної хроніки [18, с.44].
За тим самим принципом побудована і друга форсайтівська трилогія
«Сучасна комедія» (1922): до неї увійшли романи «Біла мавпа», «Срібна
ложка», «Лебедина пісня» і новели-інтерлюдії «Ідилія» та «Зустрічі». У
загальному дія двох трилогій охоплює сорокарічний період – з 1866 p., яким
розпочинається «Власник», і до 1926 p., яким закінчується «Лебедина пісня».
У галузі драматургії 20-і роки позначені появою п'єс: «Мертва хватка»
(1921), «Вікна», «Вірність» (1922), «Сім'янин» (1922), «Нетрі» (1924),
«Спектакль» (1925), «Втеча» (1926) і «Дах» (1929). У ці роки Дж. Ґолсуорсі
досяг найбільших висот як критик і публіцист. Виступаючи послідовним
поборником миру між народами, він вважав літературу та мистецтво
найважливішими засобами зближення людей. До написаних у довоєнні роки
статей «Декілька трюїзмів з приводу драматургії» (1909), «Туманні думки про
мистецтво» (1912), «Про завершеність і визначеність» та ін. тепер додався ряд
нових, що більш виразно передавали естетичну позицію їхнього автора
[2, с.107]. Такими є статті «Про мову» (1924), «Силуети шести письменників»
(1924), «Кредо романіста» (1926), «Ще чотири силуети письменників» (1928),
«Література та життя» (1930), «Створення характеру в літературі» (1931). У них
Дж. Ґолсуорсі узагальнив як власний письменницький досвід, так і досвід
розвитку англійської та світової літератури з часів В. Шексліра і М. де
Сервантеса і до початку XX століття [2, с.115]. Письменник утверджує
нестаріюче значення мистецтва, пронизаного гуманістичною ідеєю та відданого
правді життя.
 11

1.2. Особливості жанру сімейної хроніки в романі Дж. Голсуорсі «Сага про
Форсайтів»
Літературознавці пропонують розглядати сімейну парадигму, базуючись на
шести фазах сімейних стосунків, виокремлюючи фазу дитинства і період
ранньої зрілості (сюжети про дитинство), моменти, коли герой полишає сім’ю,
від’їжджає з дому), період вибору шлюбного партнера (період залицянь), період
одруження, де описуються стосунки між чоловіком та дружиною, та історії про
стосунки дорослих та дітей (сюжети про батьківство) [20, с.93].
Окрім того, виділяються так звані обмежуючі, лімітуючі сюжети, в яких
описується смерть або можливість загибелі героя чи героїв [6, с. 100]. Даний
підхід нагадує «життєвий цикл». У романі-сімейній хроніці Дж. Голсуорсі «Сага
про Форсайтів» наявні всі вищезазначені сюжетні лінії.
Знаходимо підтвердження виокремлених літературознавцями фаз сімейних
стосунків у текстах, що простежується, наприклад, у розвитку та становленні
головних героїв «Саги про Форсайтів» Дж. Ґолсуорсі – молодого Джона та
Флер.
Таким чином, можемо виділити такі основні риси роману-сімейної хроніки
[18, с.59]:
1. Реалістичне зображення сім’ї в кількох поколіннях.
2. Основною темою твору є загибель роду.
3. Використання специфічної для цього типу роману наративної форми.
4. Смерть батька є знаком занепаду чи зникнення родини, роду.
5. На прикладі життя однієї родини показано певний історичний період із
життя окремої нації, зображення типу культури в минулому, життя і еволюцію
вибраної автором спільноти в часі і просторі.
6. Основними конфліктами, які розглядаються у літературному тексті, є
протистояння між батьком і сином, чоловіком і дружиною.
Дж. Ґолсуорсі глибоко хвилювали соціальні протиріччя, характерні для
буржуазного суспільства. Він пише про несправедливість існуючого
суспільного устрою, з великою теплотою зображує людей праці, у ряді своїх
 12

добутків звертається до теми класових протиріч. Але у своїй критиці

Дж.Ґолсуорсі ніколи не переходить певних границь; він прагне довести, що
класова боротьба приносить лише шкоду. Але письменник сильний як викривач
лицемірства й егоїзму англійської буржуазії, як художник, що правдиво показав
процес її політичної й моральної деградації в епоху імперіалізму.
Драматичні переживання головного героя побачивши розкладання
колишніх підвалин збігаються із заклопотаністю самого Дж. Ґолсуорсі,
викликаною долею Англії в післявоєнний період.
Знаходимо і класифікацію основних типів стосунків у сім’ї (конфліктів).
Розглянемо два основних типи конфліктів, які покладено в основу сімейного
роману: батько-син (конфлікт поколінь), чоловік-дружина (конфлікт сімейних
відносин) [20, с.94]. Фігура батька в романі є уособленням влади, яка об’єднує
членів сім’ї і одночасно роз’єднує їх. Батько і чоловік є «одночасно і творцем, і
руйнівником сім’ї» [21, с.17]. Батько, чоловік як основоположник роду об’єднує
сім’ю: можемо констатувати міфологізацію постаті батька. Одночасно
деспотизм батька, його спротив соціальним змінам, заперечення ним цінності
кожної індивідуальності в сім’ї є тим чинником, що руйнує родину. Як наслідок,
родина стає одночасно і прихистком, і в’язницею для кожного в групі.
«Сага про Форсайтів» – кращий роман Дж. Голсуорсі: ідеальне поєднання
ідейного змісту з досконалою формою. усі події розвиваються у період зміни
епох на рубежі 2-х століть (ХІХ – ХХ ст.), в період кризи [16, с.864].
Заснував сім’ю Форсайтів Гордий Доссет – простий будівельник. У сім’ї
Форсайтів не люблять згадувати про своїх предків. Їхній предок був
будівельником – підрядником, зумів заробити гроші і забезпечити свою сім’ю
матеріально. Ця сім’я має капітал і становище в суспільстві, в ній 10 дітей.
При зовнішній несхожості у всіх Форсайтів є спільні риси: велике
підборіддя, сила волі, рішучість і почуття власності, що проявляється у кожного
по – різному.
У романі чітко простежуються характери героїв відповідно до їх поведінки
в сімейному колі, ставленні до своїх родичів [20, с.95]. Так, Тімс Форсайт –
 13

жахливий власник. Щоб зберегти власність і капітал він не наважується

одружитися, щоб не мати спадкоємців. А щоб зберегти здоров’я, боїться
виходити на вулицю, боїться мікробів, простуди, стає відлюдником.
Сомс Форсайт – типовий англієць з сильно розвинутим почуттям
власності. Одружується на безприданниці, доньці професора – Ірен, яка
погодилась вийти заміж лише тому, щоб втекти з – під опіки мачухи. Перед
одруженням Сомс і Ірен домовились, якщо шлюб буде нещасливим або Ірен
зустріне іншого, то він її відпустить. Сомс, рятуючи Ірен, відчуває себе
благородним.
Очевидно, найперше слід мати на увазі, що ми маємо справу з сімейним
романом (за тематичною ознакою), який за особливостями поетики є
хронікальним [14, с.5]. Сумнівним є цитоване вище припущення, що сімейна
хроніка є майже завжди романом виховання. Для роману-виховання
центральною є проблема становлення (деградація) людини, для сімейної
хроніки – занепад (рідше – розвій) роду. Об’єднує ці жанрові різновиди
історизм, який у сімейній хроніці проявляється у підвищеній увазі автора до
презентації історичного часу в лінійній перспективі [15, с.38]. Якщо у романі
виховання становлення особистості головного героя відбувається як правило на
зрізі двох історичних епох, то у сімейній хроніці це не просто фон, а
зображення зміни історичних умов крізь призму докорінних і часто трагічних
зламів у приватному житті сімейних поколінь. Таким чином, у сімейній хроніці
побутовий час невіддільний від історичного, й відповідно формує з ним єдине
ціле. Носієм історичної пам’яті поряд із персонажами є також і топос маєтку /
замку, який є сакральним оберегом роду, його одвічним укриттям від
зовнішнього ворожого світу та носієм сімейних цінностей.
З кожним поколінням у родині Форсайтів втрачаються моральні цінності,
зневажаються сімейні стосунки [19, с.20].
І покоління Форсайтів – це покоління Гордого Доссета.
Форсати ведуть свій рід від пращура, який вмів працювати, заробити
капітал, брав участь у будівництві Лондона (простий будівельник, а похований
 14

на аристократичному кладовищі), Він вмів кохати, цінував і дбав про сім’ю,

кохання, сім’я і шлюб – його фундамент, на який він спирався, щоб досягти мрії
вибитися в люди. Своїм 10 дітям від дав матеріальний достаток, вивів в люди,
вони стали стовпами буржуазії. Для нього важливі моральні цінності,
гуманність, людяність. Він тягнеться до прекрасного, цікавиться мистецтвом.
ІІ покоління нараховує 10 дітей.
4 доньки, що вдало вийшли заміж, і 6 синів – впливових членів
суспільства. Процес створення змінюється накопиченням капіталу. Сини –
юристи, і капітал отримують через акції. Примножують спадок, пускаючи гроші
в обіг. Усі вони мають смак, цінять мистецтво, відносяться до нього як до
власності, на якій можна заробити гроші. А Сомс створив картинну галерею з
метою продати її. У всіх синів міцні шлюби з розрахунку. Дітей у них по
одному чи двоє ( тут теж матеріальний розрахунок). Чоловіки зраджують
дружинам. Мораль занепадає.
ІІІ покоління Форсайтів деградує, втрачає моральні цінності.
У Сомса шлюб розпадається, спадкоємця немає. Він подає в суд на Босіні,
звинувативши архітектора у витраті коштів. Суд виносить вирок: виплатити
господареві – замовникові величезну суму грошей, якої в Босіні немає.
Архітектор закінчує життя самогубством. Ірен повертається до Сомса та жити з
ним не може, залишає його, живе, даючи уроки музики. Третє покоління
Форсайтів гірше за попередні, здатне на підлість, підкуп, багато витрачають,
мало створюють. Губляться їхні кращі людські риси – покоління деградує.
Отже, у саме слово «сага» вкладено поняття героїчного, але на сторінках
роману, у житті Форсайтів героїчного мало. Практицизм Форсайтів несумісний
з героїзмом. Відверта іронія вкладена в назву роману [24, с.61].
 15

РОЗДІЛ 2
ЖИТТЯ АНГЛІЙСЬКОЇ БУРЖУАЗІЇ В РОМАНІ
ДЖ. ГОЛСУОРСІ «САГА ПРО ФОРСАЙТІВ».
ІСТОРІЇ ФОРСАЙТИЗМУ ЯК ГРОМАДСЬКОГО ЯВИЩА

2.1. Образ Сомса Форсайта в романі Дж. Голсуорсі «Власник» крізь призму
проблеми власництва
У романі Дж. Ґолсуорсі ми вперше в англійській літературі бачимо такий
глибокий, послідовний аналіз власницької психології, що виявляється у всьому,
починаючи від поглядів Форсайтів на колонії Британської імперії і закінчуючи
їхнім ставленням до свого меню. Усіх їх об’єднує власницька самовпевненість,
розмови у їхньому середовищі постійно крутяться навколо курсу акцій,
дивідендів, вартості будинків і речей. Ім'я «Форсайти» стало загальною назвою,
загальною характеристикою вищих кіл буржуазії, де власність – мета усього
життя і помислів [1, с.102].
Автор навіть створив термін – «форсайтизм», що є синонімом до
«власництва» [18, с.63]. В основу всіх авторських визначень форсайтизму
кладеться критерій грошової оцінки, що відповідає уявленням і поглядам
Форсайтів. Це ми можемо побачити, зокрема, в характеристиці відносин батька
й сина. Відбиток власницького егоїзму лежить навіть на любові до дітей, яка,
здавалося б, належить до сфери чисто людських відносин. В основі такої
любові лежить відношення власника до спадкоємців свого майна. Візьмемо до
прикладу хоча б таке порівняння: «Джеймс Форсайт і його син Сомс дивилися
один на одного як на інвестицію, кожен з них піклувався про достаток іншого і
отримував задоволення від його товариства» [13, с.165].
Всередині форсайтівського клану, як і в суспільстві, панує закон
конкуренції. Перше покоління Форсайтів, шестеро братів – Джоліон, близнюки
Джеймс і Суїзін, а також Ніколас, Роджер і Тімоті – перебувають у суперництві,
хто з них успішніший і багатший. Кожен з шести братів Форсайтів боїться, що
хтось із п’яти інших «коштує» більше, ніж він сам. У Гордого Доссета було
 16

десятеро дітей (шість синів та чотири дочки), і всі до цього часу живі, а
наступне покоління нараховує вже двадцять одного молодого Форсайта. Сім’я
тепер належить до верхівки англійської буржуазії, серед її членів – фінансисти,
збирачі податків, купці, видавці, юристи, посередники, агенти з продажу землі,
рантьє, члени акціонерних товариств. Форсайти належать до епохи
імперіалізму, коли Англія, після втрати своєї промислової монополії, почала
вивозити накопичені капітали у відсталі країни. Їхні образи подібні до таких
образів Ч. Діккенса, як власник торгового дому Домбі, як фабрикант Баундербі.
Однак центральну сюжетну лінію в романі «Власник» складає сімейна
трагедія Сомса Форсайта, сина Джеймса, племінника «старого Джоліона». Свої
негаразди в сім'ї Сомс всіляко приховує від оточуючих, але крах його сімейного
життя неминучий. Форсайти сприймають його дружину як щось незвичне і
стороннє у їхньому колі. Золотоволоса, з темними очима Ірен схожа на
язичницьку богиню, вона сповнена привабливості і шарму, відрізняється
витонченістю смаку і манер. Після смерті батька – професора Ерона – молода
дівчина залишилася без засобів до існування і врешті решт була змушена
погодитися вийти заміж за Сомса, що півтора року вперто домагався її руки.
Заміж вона вийшла без кохання, повіривши обіцянкам нареченого, що, якщо
шлюб буде невдалим, вона отримає повну свободу.
Однак з самого початку подружніх стосунків Ірен зрозуміла, яку помилку
вона зробила, що стало причиною нещастя для них обох – і самої Ірен, і Сомса.
Ірен не просто не любить свого чоловіка – вона відчуває справжню огиду до
нього. Спочатку вона намагається пересилити себе, та з часом ця огида стає
нестерпною. Її пригнічує замкнене середовище, де їй відведено роль прекрасної
речі, такої собі прикраси в домі свого чоловіка, володіння котрою тішить його
власницьку самовпевненість [17, с.86].
Сомс любить її по-своєму, але це любов власницька, він постійно страждає
від ревнощів. Так, на балу у дядька Роджера він з роздратуванням спостерігає,
як його дружина танцює з іншими чоловіками, але сам не танцює з нею,
оскільки в ті часі в їхньому оточенні танцювати з власною дружиною вважалося
 17

непопулярним. «Он редко оставлял Ирэн одну в обществе и, даже когда

светские обязанности разъединяли их, следил за ней глазами, в которых
сквозила странная настороженность и тоска» [13, с.200]. Великим задоволенням
для нього були прогулянки з дружиною в парку, тому що відчуття, що весь
Лондон дивиться на нього, власника цієї чарівної жінки, наповнювало його
серце великою, хоч і прихованою, радістю.
Сомс дарує Ірен багато прикрас, коштовностей, гарне вбрання, але це знову
ж таки головним чином для того, щоб інші побачили, що його дружина
найгарніша і вбрана найкраще з інших жінок. Він не усвідомлює, що цього
недостатньо для щастя жінки, що між ними немає душевної близькості.
Пасивність і зовнішня покірність дружини дратує Сомса, та з часом це
переростає у холодність і неприховану неприязнь до нього, що доводить Сомса
до нестями: «Он не мог понять, почему Ирэн так плохо относится к нему. Ведь
он как будто не пьяница! Разве он влез в долги, играет в карты, несдержан на
язык, груб; разве он заводит предосудительные знакомства; проводит ночи вне
дома? Совсем на оборот!» [11, с.309].
Успішний у справах Сомс доручає Філіпу Босіні будівництво нового
заміського будинку на околиці Лондона, в Робін-Хіллі. Його все більше
тривожить симпатія, що виникла між його дружиною і молодим архітектором,
яка поступово переростає у взаємне глибоке почуття. Даремно Ірен заводить
розмову про розлучення, чоловік вважає, що має право власності на жінку, і не
має намірів потурати її примхам. Він не бажає нічого слухати, і лише докоряє їй
тим, що вона не розуміє, в чому полягають обов’язки дружини. Чотири роки
тому Сомса захопила хвилююча краса Ірен, і він не бажає розлучатися з тим, що
завойовано. Щодо Джун, вона тяжко переживає зміну в стосунках з Філіпом,
відчуваючи, що той почувається з нею незручно і болісно.
Тим часом становище Сомса й відносини Ірен і Босіні, котрих все частіше
бачать разом, стають темою для обговорення на «Біржі Форсайтів». Спочатку
говорять, що Ірен незадоволена своїм заміжжям, потім ходять чутки, що вона
 18

«просить окрему кімнату» [24, с.125]. Її незадоволеність засуджували: їй слід би

знати, що вона робить; порядні жінки не роблять таких помилок.
Сомс давно вже дратується через те, що в ході будівництва Босіні дозволяє
собі витрати понад обумовленого кошторису. Він має намір висунути позов до
Босіні в судовому порядку і стягнути збитки, щоб довести суперника до
розорення. Ірен все більше відсторонюється від Сомса. Нарешті вона
відмовляється виконувати свої «подружні обов’язки», зачиняє перед Сомсом
двері своєї спальні, і це його страшенно обурює [7, с.151].
Якось вночі, коли роман Ірен і Босіні вже був у самому розпалі, Сомсу
вдається нарешті наполягти на своїх правах чоловіка, зломити спротив тієї, що
була його законною дружиною. Наступного дня Джордж Форсайт, двоюрідний
брат Сомса, випадково стає свідком побачення закоханих, на якому Ірен
розповідає про те, що сталося. Потім з простої цікавості Джордж стежить за
Босіні, котрий у сильному душевному хвилюванні мчить містом, не розбираючи
дороги, як людина, що не знає, куди подітися від горя.
На суді, на якому Босіні відсутній, прийнято рішення задовольнити позов
Сомса до архітектора. Ірен залишає дім Сомса, не взявши з собою речей і
коштовностей. Сомс ніяк не може примиритися з думкою, що вона піде з його
життя. Він дуже пригнічений втратою дружини.
Проте виявляється, що в той нещасливий день Босіні під час туману
потрапив під омнібус і загинув. Несподівано в дім повертається Ірен, як
поранений звір у свою нору. Вбита горем, вона не знає, як їй жити далі, куди
подітися. «Старий Джоліон», співчуваючи, посилає до неї сина, може, Ірен
потрібна допомога. Але Сомс, заявивши, що не дозволить втручатися в свої
сімейні справи, зачинив перед ним двері. Усвідомивши неможливість
подальших подружніх стосунків з Сомсом, Ірен знову залишає його, тепер вже
назавжди.
Образ Сомса – центральна фігура двох трилогій Дж. Ґолсуорсі [18, с.59].
Автор зобразив свого героя і зсередини, і ззовні, очами ворогів і друзів, у
думках, почуттях, вчинках, у відношенні до сім'ї, шлюбу, подружніх стосунків, а
 19

також у ставленні до бізнесу, суспільства, мистецтва, історії, політики. Він

людина досить розумна, спостережлива, але обмежена у своїх поняттях,
привитих кланом, до якого він належав – типовий оплот консерватизму і
буржуазного середовища. Здібний і розумний від природи, Сомс спрямовує
свою енергію на накопичення капіталу. Заради цього він відмовляється від
державної служби, віддаючи перевагу, як і його батько, практиці присяжного
повіреного. Сомс підтримує тільки ділові зв’язки, у нього немає друзів, і він не
відчуває потреби духовного спілкування ні з ким, крім Ірен, котра завжди
ухиляється від такого спілкування, залишаючись недоступною і далекою.
Власницький інстинкт придушує людяні риси в Сомсі, заважає розкриттю
кращих рис його особистості. Проте він є незмінно бездоганним у сфері ділових
стосунків. Його професійна чесність, що не піддається ніяким спокусам,
заснована на природній стриманості й вродженій відразі до ризику: «Все, что
принадлежало ему – серебро, картины, дома, деньги – все это было свое,
близкое; но ее близости он не чувствовал» [13, с.307].
Слід віддати йому належне – він одружився через кохання з дівчиною без
будь-якого капіталу, що траплялося досить рідко з представниками його клану,
для яких шлюб був передусім цивільною угодою і можливістю приєднати до
свого капіталу посаг дружини. Батько Сомса Джеймс бачив у такій невигідній
партії певну під страховку: «Если у Ирэн нет своих средств, значит она не
наделает ошибок; потому что ходили слухи.. ходили слухи, будто она просит
отдельную комнату, но Сомс, конечно, не…» [11, с.302].
«Пират» несколько раз спрашивал о тебе» – вдруг сказал Сомс. И,
повинуясь какому-то безотчетному желанию утвердить свое право
собственности, он встал с кресла и запечатлел поцелуй на плече жены»
[16, с.823]. Проте страждання Сомса не роблять його прозорливим. Лише на
мить «він зрадив у собі Форсайта – забув себе самого… піднявся в чисті висоти
безкорисливості й непрактичності» [7, с.148]. Це сталося тоді, коли він
переконався в тому, що, залишивши його дім, Ірен не взяла з собою подаровані
ним коштовності. Читаючи залишену нею записку, Сомс розуміє, що й вона
 20

страждає. У цей момент людина в ньому перемагає власника. Але тільки на

одну мить. У кінці роману власник вже знову готовий святкувати перемогу.
Разом з тим у зображенні цієї драми, як і в майстерному втіленні
форсайтизму в живих образах, відчувається, що письменник знав форсайтський
світ «зсередини». Біографічні дані говорять про те, що до цього світу належала і
сім’я, в котрій виріс Дж. Ґолсуорсі. Багато з того, що зображено у «Власнику» і
більш пізньому романі, «В зашморгу», було пережито і вистраждано ним
самим. (Такою ж гідною осуду, на погляд сім’ї самого Дж. Ґолсуорсі, була його
любов до Ади Ґолсуорсі, дружини його двоюрідного брата, що володів, як
видно, рисами Сомса Форсайта. Дж. Ґолсуорсі довелося приховувати свої
стосунки з Адою від свого батька аж до смерті останнього, а потім пройти через
процес розірвання шлюбу, на котрому він повинен був фігурувати в якості
співвідповідача, і вичекати встановлений законом шестимісячний строк. Тільки
після цього – в цілому через десять років – він зміг одружитися з Адою.)
Кількома штрихами, деталями, дрібними фактами Дж. Ґолсуорсі створює
психологічний портрет. Так, у будинку Сомса Ірен завжди сидить у куточку, в
тіні, вона мовчазна, на першому плані домінує Сомс. Золоте волосся і темні,
якісь таємничі очі свідчать про складність і суперечливість характеру, про
поєднання в ньому м'якості і непохитності. У буденних дрібницях виявляється
відмінність смаків і характерів Сомса і Ірен. «Она всегда была молчалива,
всегда относилась к нему с грациозной сдержанностью, словно баялась, что он
может истолковать какое-нибудь ее слово, жест или знак как проявление любви.
И Сомс задавал себе вопрос: неужели это никогда не кончится?» [16,
с.850]
Таким чином, події сімейного характеру в житті Сомса Форсайта
перемішуються і пов'язуються з історичними. Людські пристрасті, зради,
відчуження, розлучення розкриваються на грандіозному фоні соціальних,
культурних змін і політичного хаосу.
 21

2.2. Принципи типізації та всебічності як вияв реалістичної майстерності

Дж. Голсуорсі
Реалізм як літературний напрям має важливу складову – свої принципи. Як
свідчить аналіз наукової літератури з даної проблеми, на сьогодні немає
одностайного погляду в літературознавців щодо номінації реалістичних
принципів, їх змісту та кількості. Так, поза увагою залишилося і дослідження
принципів реалізму творів Дж.Голсуорсі як найяскравішого представника
реалістичного напряму кінця ХІХ століття [25, с.208].
В сюжетній основі роману «Власник» стає протест жінки проти свого
безправного становища. Дж. Голсуорсі детально описує нам нещасливий шлюб
Айріні, як вона залишає свого чоловіка Сомса, коли той розпочинає судовий
процес проти її коханого, але Босіні гине під колесами омнібуса.
Аналогічна проблема є типовою і властива новелі «Два погляди». Головний
герой Годвин жертвує справжнім щастям і все життя зазнає мук від
двозначності сімейних відносин. Та вже перед смертю він виводить формулу
щастя: «А щастя, коли разом з вашим життям гасне життя лише однієї жінки...»
[16, с.874].
У цілому тема невдалого шлюбу є однією з центральних тем у творчості
Дж.Ґолсуорсі. Джерелом драми героїв можна визнати особисте життя автора,
який багато років страждав від того, що кохана ним жінка була дружиною
іншого.
Гендерне питання вже не було на той час новим в літературі. Г. Ібсен,
Б.Шоу та інші письменники-сатирики в своїх творах відобразили значну
політичну активізацію жіноцтва різних верств – від показу їхньої участі в
боротьбі пролетаріату аж до буржуазного руху британських суфражисток
[17, с.102]. Так, наприклад, у романі «Власник» протест обмежується
позашлюбним коханням, а образ Айріні є типовим, оскільки низку
письменників у всі часи хвилювала проблема статусу жінки в сім’ї. У
європейській літературі здавна траплялися подібні образи героїнь, починаючи
 22

ще з середньовічного «Роману про Тристана та Ізольду» до «Мадам Боварі»

Г.Флобера, «Анни Кареніної» Л. Толстого.
Таким чином, Дж.Голсуорсі правдиво і типово зображає життя нещасної
жінки, сполучивши абстрактне, загальне з конкретним та індивідуальним
[19, с.23].
Майстерність Дж. Голсуорсі як письменника-реаліста виявилась в його
умінні створювати яскраві характери, розкривати особливість кожного з них.
Так, принципи типовості і всебічності фіксуємо і в змалюванні образу Сомса,
про якого говорять як про «людину, пройняту всіма забобонами та віруваннями
свого класу». Характерною є зовнішність Сомса – його обличчя, «в якому
переважало підборіддя», гострі, як у рисі очі, його костюм («неможливо уявити
його... з краваткою, яка відхилилася від перпендикуляра на одну восьму дюйма,
з коміром, який не сяє білизною» [16, с.849]). Здібний та розумний від природи,
Сомс спрямовує всю свою енергію на накопичення капіталу. Заради цього він
відмовляється від державної служби. Він підтримує лише ділові зв’язки, у нього
немає друзів, та він і не відчуває духовної потреби з ким-небудь спілкуватися,
крім Айрані, яка завжди відмовляється від такого спілкування та залишається
далекою і недоступною.
Проте, у другій частині трилогії в Сомса виявляються риси гуманізму з
довготривалими, глибокими почуттями. Тобто еволюцію характеру героя
породжує гуманістичне начало.
Роман «Здаємо в оренду» – третя частина епопеї – доводить нам, що образи
Флер, доньки Сомса, та Джона, сина Айріні, є типовими, оскільки вони
уособлюють шекспірівських героїв Ромео та Джульєтту. Велика пристрасть
кохання поєднує дітей двох ворожих родин, вони борються проти опору батьків,
і лише передсмертний лист Джоліона-молодшого, у якому він розповів синові
про давню сімейну драму, змусив Джона і відмовитись від Флер [14,
с.16].
Типовою є сама тема розпаду буржуазної сім’ї, що становить основу всієї
трилогії. І не поява Босіні, про що так настійливо й помилково твердять дехто з
 23

персонажів, поклала початок руйнації родини Форсайтів. Розповідаючи про

деякі факти передсюжету, автор наводить на думку, що у Форсайтів це почалося
ще тоді, коли молодий Джоліон обрав собі професію художника і його було
викинуто з родини, забуто всіма через його шлюб з гувернанткою та ще й
чужоземкою.
Попередників Дж. Голсуорсі – основоположники англійського критичного
реалізму, зверталися до такого спосу критики. У 1840-1850 роках Ч.Діккенс
показав розпад сімей Домбі, Гредрайнда, Чезлвітів (у романах «Домбі і син»,
«Тяжкі часи», «Мартін Чезлвіт»). Подібне бачимо і в романі У.-М. Теккерея
«Ньюкоми».
Протиставлення Краси і Мистецтва класу буржуазії є також типовим, що
не було так само винайдено Дж.Голсуорсі. Його попередниками на
вітчизняному ґрунті були письменники й художники з групи прерафаелітів ще у
1840 – 1860 роки, сучасниками стали поети-імажисти, які протиставляли сірій
буржуазній дійсності красу і гармонійність ними стилізованої Еллади. Цю саму
тему по-своєму втілювали письменники інших країн – В. Короленко (в
«Сліпому музиканті»), Т. Манн (у «Мартіні Ідені»), Р. Ролан (у «Жанні
Кристофі») та інші [18, с.61]. Зрозуміло, що названі тут письменники
вирішували цю тему на різних філософських і творчих засадах.
У постаті «бунтівника» з роду самих Форсайтів – художника Джоліона
молодшого, а також в образах архітектора Босіні та Айрані, які належать до цієї
родини Дж. Голсуорсі уособлює це протиставлення. У конфлікті з власниками
усі вони зазнають більш чи менш дошкульних ударів: Босіні гине, у Джоліона
забирають старшу доньку Джун і на багато років позбавляють матеріальної
підтримки – чисто буржуазний спосіб помсти. Правда і власникам цей конфлікт
не минається легко: сумує за сином старий Джоліон, зазнає моральної поразки і
довгі роки страждає Джонс.
У трилогії наростання інтересу до розвитку мистецтва загалом пов’язане з
розвитком історизму. Адже розвиток мистецтва – це також помітний струмінь у
загальному розвитку нації, в ході історії країни. Тема мистецтва служила
 24

письменникові для того, щоб розкрити духовну обмеженість буржуазії, її

ідейно-естетичне зубожіння. Щоправда, Дж.Голсуорсі протиставляє ідеології
власництва мистецтво не найвищого художнього рівня, бо й сам досить
стримано висловлюється про талант художника Джоліона та піаністки Айріні
[24, с.31]. Проте, коли пригадати ставлення до мистецтва Сомса протягом усієї
«Саги», стане зрозумілим цей формувальний вплив, який воно на нього
справило.
У молоді роки Сомс купував картини, бо на цьому можна було добре
заробити. Поступово він став пристрасним колекціонером, який усе тонше і
глибше починає розуміти не лише художню цінність творів, а загальні тенденції
розвитку живопису, стає тонким цінителем і знавцем мистецтва.
Виходячи з цього, можемо констатувати, що мистецтво стало неабияким
чинником у формуванні Сомса як людини і як художнього образу. Мистецтво
формує «гідну, розумну і привабливу людину» в новелі «Портрет» [15, с.315].
Автор порівнює життя героя з музикою видатного композитора: «Це життя було
насичене, немов музика Моцарта... Мистецтво та Природа займали в ньому
належне місце» [16, с.837]. Герой захоплюється класичною музикою Моцарта,
Бетховена, Глюка, Мейербера та Герберта Спенсера. Герой закоханий у
живопис, особливо виділяє роботи Рафаеля, Корреджо, Тиціана, Тинторетто,
Рейнольдса та Ролені. Окрім цього, він завзятий театрал. Його літературні
смаки проникнуті католицизмом, і вище всіх він ставить творчість Мільтона,
Байрона, Діккенса, Теккерея та інших.
 25

ВИСНОВКИ

Дж. Голсуорсі був послідовним прибічником реалістичного мистецтва,

вірив у його сприятливий вплив на суспільство. Дж. Голсуорсі глибоко
хвилювали соціальні протиріччя, характерні для буржуазного суспільства. Він
пише про несправедливість існуючого суспільного ладу, з теплотою зображує
людей праці, у своїх творах звертається до теми класових протиріч. Однак, у
своїй критиці Голсуорсі переходить певні кордони; він прагне довести, що
класова боротьба дає збитки. Письменник викриває лицемірство та егоїзм
англійської буржуазії. Митець, правдиво показує процес її політичної й
моральної деградації в добу імперіалізму.
У романі описані всі прошарки суспільства, але й найбільша увага
приділяється аристократії. Форсайти – яскраві представники власників «нудні,
але розсудливі люди», які ніколи не витрачають свою енергію даремно, не
висловлюють відкрито своїх почуттів, нічого не створюють, але прагнуть
купити все, створене іншими. Вони нічого й нікому не віддають повністю. Але
люблять демонструвати власну згуртованість у своєму колі, бо в «згуртованості
корениться їхня міць». Це світ хижаків, які не випустять зі своїх рук те, що їм
потрібно.
Показуючи перипетії сімейної драми, Дж.Ґолсуорсі зображує Сомса як
чоловіка-власника, котрий рахується тільки зі своїми почуттями, не бажає
розлучатися з тим, що було ним завойовано, проявляє жадібність бульдога,
знаючи, що за його спиною стоїть власницьке суспільство, що на його стороні
закон. Сомс – як власник – не уявляє собі, що у дружини можуть бути свої
погляди на речі, своя воля, що для щастя необхідна духовна спорідненість. Він
регламентує її життя і задоволення. Завжди і всюди оберігає її як свою
власність. На відміну від багатьох інших Форсайтів (Джеймс, Суїзін, Тімоті,
тітки Джулі і Естер), Сомс поєднує в собі суперечливі риси. Звертає на себе
увагу дивна настороженість його стриманого обличчя, туга в погляді,
породжена незадоволеністю його почуття до Ірен. Любов і краса недоступні
 26

Сомсу, хоча всім своїм єством він прагне оволодіти ними. Факти і цифри, з
котрих складалося життя Форсайтів, заважають йому зрозуміти, що любов і
краса засновані на свободі.
Сутність типовості і всебічності полягає в намаганні відтворити
індивідуалізовані людські характери в узагальненому вигляді, що надає їм
переконливості та життєвості. До того ж типізовані характери Дж. Ґолсуорсі
розглядає в розвиткові, спричиненому соціально-історичними умовами. Так,
перед читачем представлене ціле полотно мистецтва. Тож, завдяки принципу
всебічності, автор зображає внутрішній світ гармонійно розвинутої особистості.
 27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алиева Н. Художественное время в трилогии Дж. Голсуорси «Сага о

Форсайтах» / Н. Алиева // Філологічні гауки. – 2011. – № 49. – С.102-104.
2. Аникин Г., Михальская Н. История английской литературы / Г. Аникин,
Н. Михальская. – М., 2005. – 431 с.
3. Венгеров Л. Зарубіжна література 1871-1973 рр. Огляди і портрети /
Л. Венгеров. – К., 2004. – С.215-223.
4. Вороніна Я. Естетична функція колориту в створенні художнього образу:
роман «Васник» Дж. Голсуорі / Я. Вороніна // Іноземна філологія. – 2010. – №
48. – С. 22-27.
5. Воропанова М. Джон Голсуорсі: портрет з життя / М. Воропанова. – К.,
2008. – С. 495-497.
6. Гаврилюк А. Стиль форсайтовского цикла Д. Голсуорси: Борьба за
реализм в английской литературе ХХ в. / А. Гаврилюк. – Львів, 1977. – 167 с.
7. Гаврилюк А. Час у форсайтівському циклі Дж. Ґолсуорсі // Іноземна
філологія. – № 30. – 1973. – С. 148-152.
8. Гиленсон Б. История зарубежной литературы конца ХІХ – начала ХХ
века / Б. Гиленсон. – М., 2006. – 480 с.
9. Дубашинский И. «Сага о Форсайтах» Джона Голсуорси /
И. Дубашинский. – М., 1978. – 111 с.
10. Елизарова М. Курс лекций по истории зарубежной литературы ХХ
века / М. Елизарова. – М., 1985. – С. 234-253.
11. Жантиева Д. Джон Голсуорси. Собрание сочинений в шестнадцати
томах. Библиотека «Огонек» / Д. Жантиева. – М., 2002. – С. 300-320.
12. Заточний Д. Реалізм. История всемирной литературы / Д. Заточний. –
М., 1986. – Т. 6. – С. 27-36.
13. Зверев А. Голсуорси Дж. Сага о Форсайтах / А. Зверев. – М., 1983. – 384
с.
 28

14. Зверев А. Права собственности и набеги красоты. Голсуорси Дж. Сага о

Форсайтах / А. Зверев. – М., 1985. – С. 3-18.
15. Ивалишева В. Развитие реализма в литературе 20-х гг. Литература
Великобритании ХХ в. // В. Ивашева. – М., 1994. – 488 с.
16. Іллічевський Д. Передмова. Голсуорсі Джон. Сага про Форсайтів /
Д. Іллічевський. – К., 2008. – С. 863-876.
17. Ковалева Л. Собственник. Анализ романа. Пособие для студентов пед.
ин-тов/ Л. Ковалева. – Л., 1997. – 126 с.
18. Конин Ф. Стиль форсайтовского цикла Джона Голсуорси. К борьбе за
реализм в английской литературе ХХ века/ Ф. Гаврилюк. – Львов, 2004. – 167 с.
19. Лінькова Д. Метафоричність і символічність кольоропозначення як
засіб збагачення образу у перекладі (на матеріалі українського перекладу «Сага
про форсайтів» Дж. Голсуорсі) / Д. Лінькова // Світова література в школі. –
2009. – № 12. – С.20-23.
20. Мумінов Т. Семантика сімейного життя у творчому доробку
Дж.Голсуорсі «Власник» / Т Мумінов. – Харків, 2007. – С.92-95.
21. Терех О. Ґолсуорсі Джон. Сага про Форсайтів / О.Терех. – Харків,
2006. – 335 с.
22. Хмара В. Соціально-психологічний аналіз «форсайтизму» у романі
Дж. Голсуорсі «Власник» / В. Хмара. – Харків, 1996. – С. 28.
23. Цьовх Я. Эстетическая функция колорита в форсайтовском цикле
Дж. Голсуорси / Я. Цьовх // Филологические науки. – 1982. – № 4. – С. 32-36.
24. Чичерин А. Форсайтовский цикл. Возникновение романа-эпопеи /
А. Чичерин А. – М., 2005. – 376 с.
25. Якименко Н. Особенности деконцентрированного портрета в романе
Дж. Голсуорси «Собственник» / Н. Якименко. – Х., 2006. – С. 207-208.