Предмет синтаксису.

Синтаксичнi одиницi

Предмет синтаксису

У граматичній системі мови синтаксису належить центральне місце, оскільки у його сфері
функціонують мовні одиниці, які забезпечують спілкування людей, безпосередньо
співвідносячи повідомлюване з реальною дійсністю.

Синтаксис (грец. побудова, поєднання, порядок) — розділ граматики, що вивчає систему

синтаксичних одиниць і правила їх функціонування. Термін «синтаксис» застосовують і
щодо синтаксичної будови мови.

С и н т а к с и с мови — це сукупність наявних у мові закономірностей, що зумовлюють

побудову та функціонування синтаксичних одиниць. Предмет синтаксису у процесі
розвитку науки про мову трактували по-різному, що пояснюється об’єктивними і
суб’єктивними чинниками.

Серед об’єктивних чинників — природа синтаксичних одиниць і особливості їх

функціонування, взаємовідношення між окремими аспектами цих одиниць та їх функцій,
специфіка будови певної мови. Суб’єктивні чинники — це усвідомлення важливості
дослідження відповідних синтаксичних явищ, ступінь зр ілості науки, традиції
історичного розвитку синтаксису.

Стоїки (представники філософської школи епохи еллінізму) впровадили термін синтаксис

ще в III ст. до н. е. Основним завданням синтаксису вони вважали вивчення логічного
змісту висловлень.

Синтаксичні одиниці

Предметом синтаксису в сучасному мовознавстві є система синтаксичних одиниць, їх

структура і семантика, синтаксичні зв’язки і семантико-синтаксичні відношення тощо.
Стосовно синтаксичних об’єктів немає єдиної думки.

Сучасна наука синтаксичними одиницями найчастіше називає словосполучення, просте

речення, складне речення, висловлення.

Об’єктами синтаксису є також слово (лексема) і форма слова, однак їх розглядають не

тільки синтаксис, а й лексика і морфологія; тому їх характеризують лише з погляду
синтаксичних властивостей.

Нерідко до синтаксичних одиниць відносять і складне синтаксичне ціле. Останнім часом в

українському мовознавстві набуває поширення вчення про три синтаксичні одиниці —
речення, с л о в о с п о л у ч е н н я  і  м і н і м а л ь н у  с и н т а к с и ч н у         о д и н и ц
ю (компонент речення або словосполучення).
Оскільки мінімальні синтаксичні одиниці переважно є компонентами, що репрезентують
найвищі морфологічні одиниці (частини мови та сукупність їх форм), то синтаксис у
граматичній системі мови розглядають як вищий граматичний рівень, що перебуває над
морфологічним.

У сучасному мовознавстві вивчення синтаксичних одиниць передбачає багатоаспектність

підходів. Переважно досліджують три аспекти: формально-синтаксичний (враховує
формальну будову синтаксичних одиниць), семантико-синтаксичний, або семантичний,
(враховує взаємозв’язок формальної будови і значення синтаксичних одиниць) і
комунікативний.

Панівним є функціональний підхід до вивчення синтаксичних явищ. Він полягає у

дослідженні об’єктивно-смислового змісту речення як відображення явищ позамовної
дійсності, реалізується в концепціях американських мовознавців Чарльза Філлмора (нар.
1929), Уолта Чейфа (нар. 1927) та ін. В українському мовознавстві досліджують передусім
формально-синтаксичний та семантико-синтаксичний аспекти, їх взаємодію.

Вихідними, базовими структурами в системі складного речення є елементарні речення, що

складаються з двох предикативних одиниць. З формально-синтаксичного погляду
елементарними є двокомпонентні сполучникові (складносурядні і складнопідрядні) і
безсполучникові конструкції, незалежно від обсягу предикативних частин, наявності
згорнутих пропозицій, напр.: Бачу здалека: хвиля іскриста грає вільно по синьому морю
(Леся Українка); Затріщало, бризнуло росою гілля, і ним бійці почали маскувати машини
(М. Стельмах); Благословенна праця рільника, що оре цілину в ясній надії (М. Рильський).

Із семантико-синтаксичного погляду елементарними складними реченнями є лише ті, у

яких відсутні звороти і синтаксеми, що можуть бути розгорнуті в речення. У складі
предикативних одиниць можуть функціонувати лише субстанціальні синтаксеми
(компоненти, що передають значення реальної предметності), зумовлені валентністю
предиката, напр.: Хто зі злом не бореться, той людей не любить (І. Франко); Хтось
сповістив, що йде поїзд (М. Олійник); Гув мотор, катер пінив носом хвилі (Ю.
Мушкетик). Отже, лише незначна частина формально-синтаксичних елементарних речень
є елементарними з погляду семантичного.

Щодо неелементарних (ускладнених, багатокомпонентних) складних речень основним має

бути кількісний критерій, оскільки наявність ще хоча б однієї предикативної одиниці
зумовлює появу невластивих елементарному складному реченню ознак. Однак якщо в
елементарних складних реченнях незалежно від синтаксичного зв’язку, його
передбачуваності й обов’язковості реченнєвий характер очевидний, то структури з трьох і
більше предикативних частин не завжди є реченнями. Передусім це стосується
складносурядних речень відкритої структури та складних безсполучникових конструкцій з
однорідними частинами, в яких виражаються семантичні відношення одночасності дій.

Сполученнями речень є звичайно складносурядні конструкції з однаковими

сполучниками, передусім єднальними (приєднувальними), напр.: А літо йде полями і
гаями, і вітер віє, і цвіте блакить (А. Малишко); А ранок вставав перед ним теплий і
вітряний, а картоплі бігли до обрію, а сукня дівчини майоріла на вітрі все ближче й
ближче (Ю. Мушкетик).

У вигляді складносурядного чи безсполучникового речення можуть оформлятися і ряди

номінативних речень: І дощ, і сніг, і віхола, і вітер (Л. Костенко); Невеличкий дворик,
хати з квітниками під вікнами, садок (М. Олійник). У таких конструкціях наявне
своєрідне «нанизування» предикативних одиниць.

Складносурядні багатокомпонентні структури, в яких функціонують різні сполучники,

характеризуються складнішими семантико-структурними зв’язками між частинами і є
неелементарними реченнями. У них виділяють один зовнішній (провідний) і один чи
більше внутрішніх рівнів членування. Порівняймо: Бархани наблизились, але на сірому
фоні помітні були тільки короткі спалахи гармат них пострілів, а в долині біля озера
теж з вогнем вибухали снаряди (О. Десняк).

Неелементарними реченнями є складні безсполучникові конструкції, у яких поєднуються

семантичні відношення однорідності та неоднорідності між частинами або ж наявні лише
відношення семантичної неоднорідності, налр.: Поглянь: уся земля тремтить в палких
обіймах ночі, лист квітці рвійно шелестить, траві струмок воркоче (О. Олесь); Маркові
тільки не осягнути: скажи слово про нашу малоозброєність — враз тобі приточать
зневір’я (К. Гордієнко).

Центральним типом неелементарних складних конструкцій є складнопідрядні

багатокомпонентні речення: з послідовною підрядністю, з неоднорідною та однорідною
супідрядністю, контаміновані утворення з різними комбінаціями послідовної підрядності
та супідрядності.

 Тісніша структурно-семантична спаяність компонентів у цих реченнях, на відміну від інш

их типів неелементарних конструкцій, часто зумовлена передбачуваністю та
обов’язковістю підрядних (оскільки переважають підрядні прислівні), напр.: Хто не бачив
тебе, рідний краю, той не знає, на що здатна і чим багата наша рідна природа (М.
Олііїник); Потім Красов розповів, що його відділення пройшло в розташування ворога і
з’ясувало, що німці відступили, залишивши невеличкий заслін автоматників (І. Багмут).

Складні конструкції з сурядністю і підрядністю, сполучниковим і безсполучниковим

зв’язком, як правило, є неелементарними реченнєвими утвореннями, зрідка (за наявності
значної кількості предикативних одиниць) вони можуть бути сполученнями речень.

Складні неелементарні з формально-синтаксичного боку речення завжди є і семантично

неелементарними, однак в останніх є чимало синтаксем, що засвідчують кількісну
перевагу семантично елементарних простих речень над формально-синтаксичними.

Не до кінця з’ясоване питання елементарних та неелементарних мінімальних

синтаксичних одиниць. У формально-синтаксичному аспекті елементарними є головні
члени (простий підмет і простий дієслівний присудок) та другорядні члени, виражені
одним повнозначним словом. До неелементарних відносять складений підмет, складений
іменний і дієслівний присудки, складний (подвійний) присудок, другорядні члени,
виражені словосполученням.

Із семантикосинтаксичного погляду поняття елементарності/неелементарності пов’язане з

наявністю/відсутністю в простому реченні вторинних предикатних і субстанціальних
синтаксем. Отже, елементарні/неелементарні словосполучення загалом є тотожними з
формально-синтаксичного і семантико-синтаксичного погляду. У простих і складних
реченнях наявна лише часткова відповідність з елементарними/ неелементарними
конструкціями у формально-синтаксичному і семантико-синтаксичному аспектах.