Лекція 1. Синтаксис як навчальна дисципліна. Основні синтаксичні поняття.

ПЛАН.
1. Синтаксис як розділ мовознавства.
2. Типи синтаксичних одиниць.
3. Поняття про синтаксичний зв’язок.
4. Семантико-синтаксичні відношення.

Література
1. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис / І.Р.Вихованець. – К.:
Либідь, 1993. – 368 с.
2. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Монографія /
А.П. Загнітко. – Донецьк: ДонНУ, 2001. – 663 с.
3. Каранська М.У. Синтаксис сучасної української літературної мови / М.У.
Каранська. – К.: Либідь, 1995. – 312 с.
4. Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови: Синтаксис / Б.М. Кулик.
– К.: Радянська школа, 1965. – Ч. 2. – 283 с.
5. Ожоган В. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис: навчальний посібник
для самостійної роботи / В. Ожоган. – Кіровоград, 2005. – 160 с.
6. Слинько І.І., Гуйванюк Н.В., Кобилянська М.Ф. Синтаксис сучасної української
мови: Проблемні питання. / І.І. Слинько, Н.В. Гуйванюк, М.Ф.Кобилянська. – К.: Вища
школа, 1994. – 670 с.
7. Сучасна українська літературна мова: Синтаксис / За заг. ред. акад. І.К.Білодіда. –
К.: Наукова думка, 1972. – 512 с.
8. Шульжук К.Ф. Синтаксис української мови: Підручник / К.Ф. Шульжук. – К.:
Видавничий центр „Академія", 2004. – 408 с.

1. Вивчення синтаксичної будови мови розпочалося з античних часів у Давніх Греції та

Римі. Уже в «Російській граматиці» (1755) Михайла Ломоносова речення тлумачать як
«мовлення, що містить у собі повний розум». Костянтин Аксаков (1817-1860), російський
мовознавець, уважав синтаксис частиною граматики, в «якій знаходить свій вияв життя
слова, в якій свідомість у слові стає цілісністю, відповідно до цілісності життя».
Синтаксис досліджували: Олексій Шахматов (1864-1920) («Синтаксис російської мови»),
Олександр Пєшковський (1878-1933), («Російський синтаксис у науковому висвітленні»),
Олександр Потебня (1835-1891) («Із записок з російської граматики»). Зокрема синтаксису
укр. мови свої праці присвятили: Леонід Булаховський (1888-1961), Борис Кулик (1899-
1970), Олександр Мельничук (1921-1997), Іван Вихованець, Катерина Городенська,
Арнольд Грищенко (1936-2006), Ніна Гуйванюк, Світлана Єрмоленко, Анатолій Загнітко,
Ніна Іваницька, Іларіон Слинько (1912-1994), Марія Плющ, Каленик Шульжук (1940-
2010), Михайло Кочерган, Сергій Дорошенко та ін. (законспектувати за Бевзенком Степан
Пилипович, Литвин Любов Петрівна, Семеренко Ганна Василівна. Сучасна укр. мова
Синтаксис. Навч. пос. – К.: Вища школа, 2005. – 270 с. – С. 8-13 параграф 8 «Основні
напрями у вивченні українського синтаксису».
Довгий час синтаксис визначали як правила побудови зв’язного мовлення і, відповідно, -
як науку про ці правила. Мали рацію, оскільки зв’язне мовлення передбачає синтакисичну
організованість, проте не завжди синтаксично вправне мовлення (правильно оформлене)
може бути зв’язним. Наприклад: Я ходила за село. Ти ходив за село. За селом річка. Разом
ходили за село. Був вечір. Ми зустрілися.
Оскільки мовлення – це конкретна реалізація мови, то говоримо про синтаксис мови
(сукупність синтаксичних одиниць, що репрезентують синтаксичну будову укр. мови
(комплекс синтаксичних одиниць), кожною з яких мовець у конкретній мовленнєвій
ситуації об’єктивно висловлює думку й почуттєвість; синтаксис мовлення (сутність його
полягає в теорії і практиці використання мовцем кожної з наявних у синтаксичній будові
мови одиниць. Чим повніше й доречніше людина послуговується мовою, доцільно
створює й використовує у своєму мовленні наявні в мові синтаксичні конструкції, тим
швидше й легше вона реалізує комунікативні наміри – спілкується.Отже, синтаксис (з
грецьк. SYNTAXIS – побудова, поєднання, порядок) – розділ граматики, що вивчає
систему синтаксичних одиниць і правила їх функціонування.
Предмет вивчення синтаксису – система синтаксичних одиниць, їх структура і
семантика, синтаксичні зв’язки, семантико-синтаксичні відношення.
Об’єкт синтаксису – традиційно словосполучення і речення (просте і складне), але
сьогодні (слідом за Бєлошапковою, Вихованцем, Гуйванюк, Слиньком, Кобилянською)
додають мінімальну синтаксичну одиницю. Словосполучення і речення – це одиниці-
конструкції, а мінімальна синтаксична одиниця – це компонент речення або
словосполучення.
Аспекти вивчення синтаксису
У сучасному синтаксисі розрізняється п’ять аспектів:
1) формально-граматичний (власне-синтаксичний) (Л. Булаховський, Є. Тимченко, П.
Фортунатов та ін.),
2) семантико-синтаксичний (І. Вихованець, К. Городенська, Н. Гуйванюк, А. Мухін та
ін.),
3) власне семантичний (логіко-універсальний) (Й. Андерш, І. Вихованець, В. Гак та
ін.),
4) комунікативний (І.Вихованець, К.Городенська, Н.Гуйванюк, І.Слинько та ін.),
5) прагматичний (В. Гак, Г. Почепцов, І. Сусов та ін.)
Формально-граматичний аспект синтаксису – це рівень структури речення,
синтаксичних форм його компонентів (членів речення), синтаксичних зв’язків між ними.
Основними його поняттями є: член речення, синтаксична форма члена речення, форма
синтаксичного зв’язку.
На семантико-синтаксичному рівні простежуються особливості семантичного
наповнення словоформи в реченні й окреслюються закономірності співвідношення форми
і змісту в кожному конкретному випаду. Елементарною одиницею цього рівня є
синтаксема, тобто елементарна одиниця синтаксичної семантики. Синтаксема – це
елементарна синтаксична одиниця, що характеризується співвідношенням форми і змісту.
Так, у реченні Чимало складено пісень про минулу славу України наявні синтаксеми:
нульова синтаксема суб’єкта; синтаксема предиката дії складено; синтаксема об’єкта
чимало пісень; перша синтаксема атрибута про минулу славу та друга синтаксема атрибута
України. На семантико-синтаксичному рівні легко встановлювати основний варіант
(інваріант) вияву семантики та його варіанти, пор.: для синтаксеми суб’єкта основним
варіантом вияву є форма називного відмінка іменника, а форми давального (Мені добре),
орудного (Намальована художником картина) та інші є вторинними.
Власне-семантичний (логіко-універсальний) аспект речення передбачає встановлення
національно-мовних особливостей реалізації загальнолюдських універсалій. Основною
одиницею власне-семантичного рівня є семантема. Так, універсалія суб’єкта реалізується
семантемою агенса (активного діяча) та може поставати в українських реченнях як
нульова (В селі голосно заспівали; Дощить) і формально окреслена (Кожен з нас
пам’ятає першу посмішку матері). Для власне-семантичного підходу важливим постає
розмежування семантичних ролей учасників дії: агенса, пацієнса (об’єкт дії, що підлягає
впливу агенса: Студент читає книгу) тощо.
Комунікативний аспект спрямований на з’ясування специфіки вияву співвідношення
речення із ситуативно-актуалізованими завданнями мовлення та реалізації в ньому уже
відомого (даного) і нового, заради чого й реалізується речення. Основною одиницею
комунікативного рівня виступає комунікатема (комунікема), що диференціюється на
тему та рему. В реченні Потяг прибуває о сьомій годині реалізується тема потяг і рема
прибуває о сьомій годині.
Прагматичний аспект, основною одиницею якого є прагматема, передбачає: •
встановлення умови та мети реалізації речення в мовленнєвій ситуації; • визначення
позицій мовців (та сама фраза з тим самим змістом може вимовлятися з різною метою
(мета становить прагматему): (колезі:) Я зайду до тебе – обіцянка (як прагматема)
(учневі, який не виконав завдання:) Я зайду до тебе – попередження (як прагматема);
(недбайливому учневі:) Я зайду до тебе – погроза (як прагматема)); • визначення
прагматичних типів речень-висловлень:
1) Земля крутиться (речення-повідомлення, або констативи);
2) Я ще зателефоную (речення-обіцянки, або промісиви);
3) Я тобі покажу, як неохайно виконувати завдання (речення-погрози, або менасиви);
4) Я дякую вам (речення-перформативи (дія речення дорівнює її реалізації));
5) Виходьте зі своїх схованок (речення-спонукання, або директиви (адресант прямо
спонукає адресата до дії));
6) Чи прийдете сьогодні на горнятко кави? (речення-питання, або квеситиви).

2. Типи синтаксичних одиниць. Синтаксичні одиниці відрізняються за своїми

функціями, принципами побудови, граматичними властивостями. АЛЕ!!! Віктор
Володимирович Виноградов виділив і назвав найважливіший критерій у розпізнаванні
синтаксичних одиниць – предикативність (комплекс граматичних значень,
співвіднесених з актом мовлення й комунікативним наміром мовця). Предикація (від лат.
PRAEDICATIVUS – стверджувальний) – це конкретна пов’язаність змісту речення з
дійсністю, певними особами, явищами, подіями. Інтонація слугує одним із засобів
вираження предикації.
Словосполучення – це непредикативна синтаксична одиниця, що реалізує номінативну
функцію (називання) і компоненти якої пов’язані синтаксичним зв’язком, між ними
встановлюються певні семантико-синтаксичні відношення.
Речення – це предикативна синтаксична одиниця, що реалізує комунікативну функцію,
компоненти якої пов’язані синтаксичним зв’язком, між ними встановлюються певні
семантико-синтаксичні відношення.
Мінімальна синтаксична одиниця (синтаксичне слово) – елементарна синтаксична
одиниця, якій властиве співвідношення форми та змісту. У реченні Кожний з нас рано
почав працювати (О. Гончар) реалізуються синтаксичні слова: кожний з нас + рано +
почав працювати. Синтаксичне слово відрізняється від морфологічного, пор. Кожний з
нас – три морфологічні слова й одне синтаксичне; почав працювати – два морфологічні
слова й одне синтаксичне. Синтаксичне слово завжди виконує функцію одного члена
речення і виділяється на основі синтаксичного зв’язку і семантико-синтаксичних
відношень.
Законспектувати про елементарні і неелементарні синтаксичні одиниці (за Шульжук
Каленик Федорович. Синтаксис укр. мови: Підручник. – К.: Видавничий центр
«Академія», 2004. – 408 с. – С. 11-16).
3. Синтаксичний зв’язок. Це формальний зв’язок («механізм поєднання») між
компонентами синтаксичних одиниць, виражений відповідними мовними засобами.
Базується на наявності/відсутності детермінації (характер залежності).
Засоби вираження синтаксичного зв’язку:1) флексія, 2) прийменники, 3)сполучники і
сполучні слова, 4) порядок слів, 5) інтонація, 6) лексичні елементи, 7) співвідносні
елементи.
Основні типи синтаксичних зв’язків – предикативний, сурядний, підрядний.
Периферія синтаксичних зв’язків – напівпредикативний, недиференційований, подвійний
(дуплексивний), модальний, інтродуктивний.
Предикативний – зв’язок між підметом і присудком, що формує структурну основу
простого двоскладного речення і базується на взаємозалежності компонентів
граматичного центру (двобічна залежність). Засоби зв’язку – форми слів (рід, число,
відмінок). Форма або спосіб предикативного зв’язку -а) координація. Художник малює
картину; б) співположенні – дві граматично однакові форми виявляють свій синтаксичний
статус внаслідок синтаксичних позицій у реченні: Жити – завжди радуватися новому.
У ШКОЛІ ПРЕДИКАТИВНИЙ ЗВ’ЯЗОК НЕ ВИВЧАЄТЬСЯ.
Сурядний – синтаксичний зв’язок, що поєднує граматично рівноправні компоненти в
структурі синтаксичної одиниці і базується на відсутності детермінації. Засоби зв’язку –
сполучники,інколи порядок слів, інтонація. Види зв’язку – відкритий (одним актом
зв’язку поєднуються більше ніж 2 компоненти), закритий (одним актом зв’язку
поєднуються лише 2 компоненти). У ШКОЛІ ВИВЧАЄТЬСЯ ПРОСТО СУРЯДНИЙ
ЗВ’ЯЗОК.
Підрядний зв’язок – що поєднує граматично нерівноправні компоненти синтаксичної
одиниці і базується на однобічній залежності. Засоби зв’язку – флексії, сполучники і
сполучні слова, інтонація, порядок слів. Форми або способи підрядного зв’язку –
узгодження, керування, прилягання (традиційно у школі)+ кореляція і тяжіння.
Різновиди: прислівний (у словосполучення питання від головного до залежного
компонента, у простому реченні визначаємо за допомогою питань і смислової і
граматичної залежності групу підмета і присудка; у складному реченні – підрядна частина
залежить чи пояснює конкретне слово або член речення в головній); детермінантний (у
словосполученні немає; у простому реченні є такі члени речення , до яких складно
поставити питання від певного конкретного члена речення, оскільки вони залежать від
усієї граматичної основи; у сладнопідрядному реченні – підрядна частина залежить від
усієї головної, тобто неможливо поставити питання від певного слова/члена речення в
головній); опосередкований (Вихованець, Загнітко) (Специфіка опосередкованого
синтаксичного зв’язку виявляється в тому, що за його допомогою в реченні уточнюється
певна інформація. Цією формою синтаксичного зв’язку компоненти включаються в
речення опосередковано – через наявність окремого елемента, що займає відповідну
синтаксичну позицію: У лісі, біля старенького клена, у самому видолинку б’є дзвінке
джерело. В цьому реченні наявні два опосередковані елементи біля старенького клена, у
самому видолинку. Послідовність опосередкування є підставою для розмежування
опосередкування першого ступеня (біля старенького клена), другого ступеня (у самому
видолинку) тощо.
У ШКОЛІ ВИВЧАЄТЬСЯ ПРОСТО ПІДРЯДНИЙ.
Недиференційований – поширюється на переважну більшість різновидів
бесзполучникових речень (у яких нейтралізується протиставлення сурядного й підрядного
зв’язків. Наприклад: Гаї шумлять – я слухаю (П.Тичина) чи Гаї шумлять, я слухаю. У
ШКОЛІ НЕ ВИВЧАЄТЬСЯ.
Дуплексивний зв’язок (подвійний) - наявний у складних присудкових стуктурах, де
підмет перебуває з вдома присудковими компонентами у подвійному синтаксичному
зв’язку. 1-ий компонент присудка – особова форма повнозначного дієслова, 2-ий –
найчастіше власне прикметник чи дієприкметник. Наприклад: Розгніваний ішов Омелько
додому (Олена Пчілка). Слово розгніваний злежить водночас і від Омелько, і від ішов.
Форма або спосіб – тяжіння. У ШКОЛІ НЕ ВИВЧАЄТЬСЯ.
Напівпредикативний (додаткова предикативність) – зв’язок, що приєднує відокремлені
другорядні члени речення і реалізується у функції додатково ствердження якихось ознак
ситуації, на думку мовця, менш важливих, ніж виражених присудком. Особливо виразним
він є, коли завдяки граматичним особливостям чи лексичному значенню другорядний
член перетворюється на конструкцію із самостійним присудком. Наприклад: У кутку
лежала купа нових нових книжок, перев’язаних шпагатом. = У кутку лежала купа нових
нових книжок, які були перев’язані шпагатом. Форма чи спосіб – аплікація. У ШКОЛІ НЕ
ВИВЧАЄТЬСЯ.
Модальний синтаксичний зв’язок реалізується за включення в речення особливих
модальних компонентів (вставних слів і словосполучень) на зразок звичайно, безперечно,
поза всяким сумнівом: Звичайно, сьогодні треба добре зважувати кожне слово,
виголошене перед народом. У ШКОЛІ НЕ ВИВЧАЄТЬСЯ.
Інтродуктивний синтаксичний зв’язок – зв’язок, за допомогою якого в речення
включається інший інформаційний план (вставлені конструкції): Тарас Шевченко (Кобзар
першим підняв українську мову на весь голос її звучання) належить до геніальних
постатей української культури. У ШКОЛІ НЕ ВИВЧАЄТЬСЯ.
4. Семантико-синтаксичні відношення - це відношення, що відображають взаємодію
предметів і явищ дійсності, указуютьна смислові (значеннєві) стосунки синтаксичних
одиниць, що поєднані певним синтаксичним зв’язком.
Семантико-синтаксичні відношення бувають: предикативні, напівпредикативні,
суб‘єктні, об‘єктні, атрибутивні, обставинні, апозитивні, синкретичні (об‘єктно-
обставинні, атрибутивно-обставинні, об‘єктно-атрибутивні), комплетивні, єднальні,
приєднувальні, зіставні, зіставно-протиставні, градаційні, інтродуктивні, модальні.