1. Елементи семантичної структури слова: семема (лексико-семантичний варіант), сема.

2. Типи лексичних значень: денотативне, конотативне, концептуальне, контекстуальне,

прагматичне, метамовне, референтне.
3. Семантичні процеси: розширення, звуження, зміщення значень слова.
4. Прототипне поле, семантичне поле.
5. Внутрішня форма слова. Деетимологізація, народна етимологія, катахреза.

1.Елементи семантичної структури слова: семема (лексико-семантичний варіант), сема.

Семантична структура слова – це структура слова, як єдність усіх його значень:

граматичних форма та структури кожного окремого значення багатозначного слова.

Семантична структура слова твориться семантичними компонентами різних видів:

семемами та семами.
Семема – однопланова одиниця плану змісту лексеми, що являє собою один з лексико-
семантичних варіантів лексеми. — це варіанти в плані змісту, які є різними значеннями
багатозначного слова.
Лексе́ ма (грецьк. λεξις (lexis) – слово, вислів) – 1) основна одиниця лексичного ярусу
мовної системи, що розглядається в аспекті номінації і сукупності ієрархічно упорядкованих
сем у своїй структурі, певних значень (лексико-семантичних варіантів). В одну Л.
об’єднуються різні парадигмальні форми одного слова (дружина, дружини, дружині,
дружину та ін.), різні смислові варіанти слова (семеми)що залежать від контексту (земля –
територія; земля – ґрунт; Земля – планета; земля – ділянка та ін.).

Семантична структура семеми складається з найменших елементарних одиниць лексико-

семантичного рівня – сем.

Сема – мінімальна (елементарна, далі неподільна,) однопланова одиниця плану змісту

лексеми, що являє собою елементарне відбиття в мові ознак позначуваних словом явищ або
реалій. тобто варіант у плані вираження.

Однозначна лексема в своїй семантичній структурі містить одну семему. слово сопілка є
моносемічним, бо воно має одне значення "український народний духовий музичний
інструмент із дерева або очерету, що має форму порожнистої трубки з отворами"
, багатозначна – містить багато сем-- полісемія (наприклад, лексема поле 1) поле — ділянка
землі (використовується під посіви), 2) поле— терен, на якому домінують трави,
3)електромагнітне поле — це поле , створене рухомими електричними зарядами. Сукупність
таких семем у семантичній структурі лексеми називається семантемою.

залежно від контексту будуть здобувати статус архісеми, інтегральної семи, диференційної
семи або контекстуальної семи:

1) Классума -- найбільш узагальнена за змістом сема що відповідає значенню частин

мови ( предметність, ознака, дія, тощо);
2) Архісема -- сема, спільна для певного лексикого-семантичного поля чи тематичної
групи ( час, погода, перміщення, почуття тощо)
3) Диференційна сема -- сема, за якою розрізняють значення ( диф. семою для йти і
бігти є інтенсивність, а для йти і ходити -- односпрямованість/ різноспрямованість.
4) Інтегральна сема -- сема спільна для двох чи більше значень ( їхати, ходити, бігати
мають інтегральну сему “ місце переміщення -- земля” )
5) Ймовірнісна, або потенційна сема -- сема яка не характеризує предмет чи взагалі
поняття, позначає аналізованим словом, а може виявлятись у певних ситуаціях.
6) Градуальна сема -- сема яка не придставляє якоїсь нової ознаки, а лише супінь вияву,
інтенсивність тієї самої ознаки, що є і в інших близьких за значенням словах. Так,
 скажімо, слова літеплий, теплий, жаркий, гарячий протиставлені між собою
градуальною семою: різняться ступенем вияву ознаки тепла.

Типи сем:

Інтегральна – це такий тип семи (архісема), що є спільною для семантичних одиниць

певного класу (ознака-сема) у всіх прикметниках.

Диференційна – це сема, відмінна, специфічна для семантичної структури окремої лексеми,

що входить до певного класу лексем.

Когнітивна (денотативна) сема – це сема, що відповідає інформації про об’єктивні

характеристики позначуваного.

Конотативна сема – сема, що виражають додаткові змістові та стилістичні відтінки,

значення;

Гіперсема – родова сема, архісема, що позначає клас об’єктів і наявна в семній структурі
всіх одиниць цього класу («колір», «птах», «температура» тощо).

Гіпосема – сема видова, диверенційна сема, що позначають розрізнювальні видові ознаки

предметів, явищ та ін. одного класу;

потенційні семи, що виявляються тільки в контексті; імовірні семи, що постають лише в

реальному контексті за оказіонального поєднання слів.

Семи в межах семантичної структури семеми розміщені в ієрархічному порядку

Лексема тиждень складається з семеми ‘одиниця виміру часу від понеділка до неділі
включно’, ця семема складається з сем ‘понеділок’, ‘вівторок’, ‘середа’, ‘четвер’, ‘п’ятниця’,
‘субота’, ‘неділя’. у лексемі тиждень семема містить семи в ієрархічній послідовності:
порядок сем ‘четвер’, ‘понеділок’, ‘середа’, ‘п’ятниця’ неможливий;

лексема місяць, семема “ природний періодам обертання, що пов'язані з рухом Місяця

навколо Землі.” має таку ієрархічну структуру сем ‘місяць’, ‘декада’, ‘тиждень’

Семи багатозначного слова повязані за допомогою архісеми -- сема, спільна для певного
лексикого-семантичного поля чи тематичної групи ( час, погода, перміщення, почуття
тощо) . Якщо семема втрачає спільну архісему, то полісемне слово втрачає одне зі значень,
натомість з’являється нове слово-омонім -- це слова, які однаково звучать та пишуться, але
мають різне значення.

Варіа́ нт ле́ ксико-семанти́ чний – одне зі значень полісемічного (багатозначного) слова,

тобто слово, взяте і сприйняте в його конкретному вживанні, у конкретному значенні, пор.,
напр., слово натягати у реченні “ Надвечір натягли сірі хмари” вжито у значенні
«насуваючись, скупчуватися, збиратися денебудь». Сукупність лексико-семантичних
варіантів утворює парадигматичне угруповання, що має чітку структурну організацію,
пор.: слово земля – 1) одна з планет Сонячної системи; 2) верхній шар, поверхня Землі; 3)
речовина темно-бурого кольору, що входить до складу земної кори, ґрунт; 4) суша; 5)
ділянка певної площі, територія, що належить комусь, ); 6) країна, край, держава.

Слово завжди виникає з одним значенням( одною семою), яке називається первинним.
Первинне значення є прямим, оскільки прямо називає позначуваний предмет.
Багатозначність(полісемічність) слова розвивається на основі перенесення назви з одного
предмета на інший. Нове значення є завжди переносним, похідним від первинного,
мотивованим через пряме. Пор.: хлопчик біжить і час біжить; ніс дитини і ніс човна
Значення багатозначного слова реалізуються в контексті (пшеничне поле, футбольне поле,
поле в шкільному зошиті, капелюх з широкими полями, поле його інтересів)

Значення слів визначається граматичним контекстом, тобто різні значення слова мають
різні граматичні поширювачі. Так, слово йти в прямому значенні вимагає поширювача —
обставину місця (йти додому), у значенні "функціонувати" — обставину способу дії
(годинник іде точно), у значенні "личити" — додаток у давальному відмінку (сукня вам іде )

2. Типи лексичних значень: денотативне, конотативне, концептуальне,

контекстуальне, прагматичне, метамовне, референтне.
Є три типи лексичних значень слів: номінативне (первинне й похідне), фразеологічне й
контекстуальне.
Зна́чення номінати́ вне – основне, пряме значення слова, що безпосередньо спрямовано на
предмети, явища, дії та якості дійсності, включаючи і, внутрішнє життя людини, та
відображує їхнє суспільне розуміння.
З.л. бувають: 1) за типом номінативності – прямі́ номінати́ вні / втори́ нні / перено́ сні
(похідні); 2) за мотивованістю – немотиво́ вані (перви́ нні) / мотиво́ вані (втори́ нні); 3) за
сполучуваністю (синтагматикою) – ві́льні / зв’я́зані (синтакси́ чно (функці́йно / функці́йно-
синтакси́ чно) обме́жені, конструктивно зумо́ влені, фразеологі́чно зв’я́зані); 4) за поширенням
– віртуа́льні (узуа́льні) та оказіона́ льні (індивідуа́льно-контекстуа́льні); 5) за
емоційноекспресивним виявом – експреси́ вно та емоці́йно нейтра́льні / експреси́ вно
заба́рвлені (експреси́ вно-синонімі́чні);
Зна́ чення денотати́ вне – частина значення лексеми, що відображає в узагальненій формі
предмети та явища, обмежуване відображенням конкретного класу предметів, наприклад:
стіл як різновид меблів і водночас клас цього типу попри свої можливі різновиди –
пластиковий, дерев’яний, металевий; кухонний, обідній; на високих ніжках, на низьких
ніжках і под. За кількістю значень слова бувають однозначні (моносемантичні, моносемічні)
та багатозначні (полісемантичні, полісемічні). Однозначні слова завжди містять у своїй
структурі одне значення, а багатозначні – від двох і більше значень.
Денотативне значення – частина значення лексеми, що відображає в узагальненій
формі предмети та явища позамовної дійсності. Денотативний компонент містить у своїй
основі поняття, яке характеризує позамовний об’єкт – предмет
Наприклад, лексема кінь містить денотативне значення ‘велика свійська однокопитна
тварина’. Усі ознаки, відображені в структурі лексичного значення, вказують на групу
предметів, оскільки притаманні усім представникам цього виду тварин.
Денотативне значення було виділене в межах структурної лінгвістики як протиставлення до
конотативного значення
Конотативне значення – це емоційні, експресивні, стилістичні відтінки, до
основного значення слова, які надають слову стилістичного забарвлення. Лексема кінь зі
значенням ‘велика свійська однокопитна тварина’ має свій стилістичний відповідник – кляча
‘хвора, немічна, стара велика свійська однокопитна тварина’ Як видно, у структурі
останнього лексичного значення міститься денотативне, предметне значення, і оцінне,
конотативне значення.
Відтінки конотативного значення вказують на сферу функціонування слова,
наприклад: капуста ‘гроші’ (злодійський жаргон), зависати ‘довгий час перебувати в мережі
інтернету’ (молодіжний сленг)
Сигніфікативне значення – віднесеність слова до поняття. Поняття – результат
узагальнення, виділення предметів, явищ якогось класу, за певними спільними ознаками.
«Стіл» - будь-який за формою та призначенням стіл.
Концептуальне значення слова – це складна структура лексичних значень (денотативного,
конотативного, прагматичного, сиґніфікативного й інших), що відповідає усьому комплексу
поняття про певне явище дійсності. Концептуальне значення обов’язково відображає
культурний, прагматичний контекст і змінне у часі. Так, поняття ‘холостяк’ як ядро
лексичного значення лексеми холостяк у своєму фрагменті ‘відповідного вікового цензу’
змінює свої ознаки від культури до культури, а навіть у межах однієї культури з плином часу
зазнає суттєвих змін
референтне – відношення мовного знака до конкретного об’єкта реального світу
(референта), виокремленого із класу подібних предметів. За наявності у слові референтного
значення цього типу в обсяг значення потрапляють не тільки типові для цілого класу ознаки
предмета, а й індивідуальні, характерні тільки для цього виокремленого предмета: денотат
‘Собака’ і референт ‘Собака’ нетотожні, оскільки референт містить ще родову ознаку,
наприклад, ‘Такса’, й індивідуальні ознаки, наприклад, ‘неслухняний’, ‘розумний’, ‘лінивий’,
‘смішний’, ‘коричневий’ і т. д
метамовне значення – це відношення мовного знака до ідеальних, наукових, часто
теоретичних знань про світ, до мисленнєвих конструкцій та класифікацій, які в науковому
дискурсі дають змогу упорядковувати та пояснювати явища довколишньої дійсності або
суджень про неї (наприклад, асиміляція ‘уподібнення звуків’– лінгвістичний термін
прагматичне значення – значення, що сформувалося у процесі комунікативної діяльності
людини й одночасно є результатом цієї діяльності. Прагматичне значення формується з
позалігвальних складових: віку, статі, досвіду, знань, настрою і т. ін. людини, яка бере участь
у спілкуванні. Воно буває, як правило, багатше за реалізоване у часі спілкування
внутрішньомовне значення, доповнює або й уточнює останнє. Наприклад, від
комунікативної ситуації залежить смисл висловлення: “Ну ти у мене й розумник” – ‘хтось
справді викликає захоплення внаслідок його розумових здібностей’ або ‘чиїсь розумові
здібності оцінюються низько, викликають іронію чи сарказм’;
контекстне значення – це відношення мовного знака до контексту вживання. Під
контекстом тут традиційно розуміють не тільки слововживання у конкретному висловленні в
оказіональному значенні, а й невластиве значення для конкретного слова, яке сприймається
лише в певному контексті, наприклад, Вродиться така шарманка, де слово шарманка може
мати значення ‘дитина, яка постійно співає’. Контекстного значення найчастіше набуває
слово, вжите в переносному значенні для вираження оцінної характеристики особи,
предмета, явища
3.Семантичні процеси: розширення, звуження, зміщення значень слова.

Зміна значень слів відбувається в трьох напрямках:

1)звуження;
2)розширення;
3)зміщення.
При звуженні обсягу значення назва стає конкретнішою. Слово печиво колись означало
“усе спечене з борошна”, тепер
— “кондитерські вироби з борошна”.
При розширенні обсягу значення кількість охоплюваних словом предметів, явищ зростає.
Наприклад, колись слово ос$ нова означало “подовжні нитки в тканині” (від “снувати”),
тепер, крім цього, — “те, на чому що-небудь тримається”.
Унаслідок семантичного зміщення те саме слово починає позначати інші речі.
Наприклад, колись слово берег означало “гора”, тепер — “край землі, що межує з рікою,
озером, морем”.
Звуження, розширення й зміщення значення відбуваються внаслідок перенесення назв з
одних предметів на інші.

Є три типи перенесення: за подібністю, за функцією і за суміжністю.

 Перенесення за подібністю називається метафоричним (від гр. metaphord

"переміщення"). Метафора – приховане порівняння (скорочене порівняння). Слово
 виникає з одним значенням “ рукав” -- частина одягу, цьому слово переноситься нове
значення “відгалудження ріки” у виразі Рукав Дніпра. Несучу поверхню літака
назвали крилом за подібністю до пташиного крила (так розширилось значення слова
крило).
 Перенесення за функцією – перенесення, за якого речі можуть бути абсолютно різні,
головне, щоб вони виконували однакові чи подібні функції. Гусяче перо, що
використовувалось для письма, та перо -- метаевий предмет для каліграфії.
 Перенесення за суміжністю називається метонімічним (від гр. metonymia
"перейменування"). Суміжність може бути просторовою (уважна аудиторія, школа на
канікулах, збентежена країна аудиторія в значенні “слухачі”;), часовою (літературний
вечір( подія) , пообідній відпочинок( сієста) обід у значенні “обідня пора”),
причиново-наслідковою (творіння в значенні “продукт творчості”). Особливим
різновидом метонімії є перенесення назви за суміжністю частин і цілого (це
перенесення називається синекдохою): хліб у значенні “зерно, з якого виготовляють
борошно і випікають хліб”. в сім'ї п'ять ротів, начальство [=начальник] веліло;

Загалом поширеними є такі регулярні моделі метонімічного перенесення:

1) форма (вмістище) — зміст (цікава книжка, випив дві чашки):

2) матеріал — виріб із нього (столове срібло, виставка фарфору, ходить у шовку);

3) місце — жителі цього місця, пов'язані з ним історичні події (все село у полі, герої Крутів);

4) місце — виріб із цього місця (мадера, панама, бостон);

5) дія — її результат (зупинка трамвая, злітна смуга?);

6) знаряддя — продукт, що виник внаслідок використання цього знаряддя (гостре сатиричне

перо);

7) ім'я — суспільне становище (Цезар — цісар, кесар, цар, мер);

6) ім'я — виріб (форд, макінтош, галіфе, порше).

Є три типи лексичних змін:

1)випадіння слів з активної лексики (застарілі слова);
2)поява нових слів (неологізми);
3)зміни значення слів.
Найбільш типовим способом поповнення словникового складу мови є словотворення.
Виділяють три основні типи словотворення: морфологічне, морфологічно-синтаксичне та
синтаксичне. Перший тип найбільш розповсюджений. Він представлений: 1) афіксацією; 2)
морфологічним словоскладанням; 3) абревіацією; 4) чергуванням звуків; 5) редуплікацією; 6)
зворотнім словотвором; 7) чергуванням наголосу; 8) телескопією.
Афіксація включає суфіксацію, префіксацію та суфіксаль- но-префіксальний словотвір.
Морфологічний-синтаксичний словотвір включає: 1) словоскладання; 2) лексикалізацію
множини іменників; 3) конверсію; 4) утворення фразових дієслів.
Синтаксичний словотвір представлений тільки синтаксичним словоскладанням.

4. Прототипне поле, семантичне поле.

Як будь-яка система, лексико-семантична система базується на відношеннях. Як і в
фонології, тут відношення бувають парадигматичними й синтагматичними.
ПАРАДИГМАТИЧНІ ВІДНОШЕННЯ — це відношення між словами на основі спільності
або протилежності їх значень. Зокрема, тут можна виділити: 1) відношення смислової
подібності (синонімія); 2) відношення смислового протиставлення (антонімія); 3)
відношення смислового включення (гіпонімія); 4) відношення супідрядності (наприклад:
ялина, сосна, кедр, береза, дуб, вільха, осика, клен, явір перебувають між собою в сурядних
відношеннях і в підрядному відношенні щодо гіпероніма дерево) і партитивності, тобто
цілого та його частини (сосна — шишка, людина — рука, кінь — грива, лисиця — хвіст).
Найбільшими парадигматичними об'єднаннями є лексико-семантичні поля.
Лексико-сємантичнє поле - сукупність парадигматично пов'язаних лексичних одиниць, які
об'єднані спільністю змісту (іноді й спільністю формальних показників) і відображають
поняттєву, предметну й функціональну подібність позначуваних явищ. Як приклад можна
назвати такі лексико-семантичні поля: поле спорідненості, поле переміщення (руху), поле
розумової діяльності (мислення), темпоральне (часове) поле, метеорологічне (погодне), поле
сприймання, поле температури тощо.
Кожне поле має у своєму складі спільну (інтегральну) ознаку, яка об'єднує всі одиниці поля.
Така ознака називається архісемою і виражається лексемою з узагальненим значенням. Щодо
названих вище полів такими ознаками є 'спорідненість', 'мислення', 'темпоральність(час)',
'погода', 'сприймання', 'температура'.
Кожна окрема одиниця лексико-семантичного поля повинна відрізнятися від інших одиниць
цього ж поля хоча б однією диференційною ознакою. Наприклад, йти і їхати різняться
диференційною ознакою 'спосіб руху', йти й ходити — ознакою
'односпрямованість/різноспрямованість', йти й бігти — ознакою 'інтенсивність' тощо
Лексико-семантичні поля не є ізольованими об'єднаннями. Вони пов'язані між собою.
Одним із засобів міжпольових зв'язків є багатозначні слова, які окремими своїми
значеннями належать до різних полів. Так, скажімо, слово година значеннями "час, пора",
"60 хвилин" належить до темпорального лексико-семантичного поля, а слово підійти одним
значенням належить до лексико-семантичного поля переміщення, а іншим — до поля
розумової діяльності {підійти до висновку); слова теплий, холодний, гарячий тощо одними
значеннями належать до поля температури, а іншими — до поля почуттів.
Зв'язок між полями забезпечує безперервність семантичного простору, об'єднує всі поля в
одну лексикосемантичну систему мови.
Лексико-семантичне поле має ієрархічну будову. Воно складається з лексико-семантичних
груп, а лексико-семантичні групи з менших за обсягом мікросистем — синонімічних рядів,
антонімічних пар, гіперо-гіпонімів, конверсивів тощо.
в темпоральному лексико-семантичному полі виділяються лексико-семантичні групи назв
точних і неточних часових відрізків, а в межах цих лексико-семантичних груп виділяються
мінімальні семантичні об'єднання: синонімічні ряди (час, пора; день, доба), антонімічні
пари (день — ніч, літо — зима, вічність — мить).
Найпоширенішими в лексико-семантичній системі є гіперо-гіпонімічні (родо-видові)
відношення (тюльпан, гвоздика, гладіолус,ромашка ... — квіти; квіти, кущі, дерева... —
рослини; січень, лютий, березень... —місяці; хвилини, години, дні, місяці, роки ... — час).
Вони притаманні всім пластам лексики і є найважливішими чинниками, які об'єднують і
структурують лексико-семантичну систему

5. Внутрішня форма слова. Деетимологізація, народна етимологія, катахреза.

Втрата словом внутрішньої форми називається деетимологізацією. Процес
деетимологізації може бути спричинений такими факторами:
1) зміною фонетичної будови слова (порівняйте, внутрішня форма: око – рос. окно,
укр. вікно);
2) зміною морфологічної будови слова (укр. предмет ‘будь-яке конкретне матеріальне
явище, що сприймається органами чуття’ тепер складається з двох морфем: кореня предмет-
і нульового закінчення; раніше це слово складалося з трьох морфем: преф. пред-, кореня -
мет- ‘кидати’ і нульового закінчення та означало ‘щось кинуте перед чимось’ (тобто,
внутрішня форма метати);
 3) зміною семантичної структури слова (лексема стріляти ‘робити постріли з якоїсь
зброї’ історично мала значення ‘робити постріли стрілами’, а її внутрішньою формою була
лексема стріла);
4) процесом запозичення слова (укр. слово морґ ‘ділянка поля, яку можна обробити за
ранок’ є запозиченням з нім. Morgen ‘ранок’);
5) внаслідок «народної етимології» (рос. свидетель на сучасному етапі
співвідноситься з внутрішньою формою видеть ‘спостерігати, отримувати знання, уявлення
про щось’, історично це слово мало внутрішню форму ведать ‘знати’ та фонетичну будову
сведетель).
Нерідко в слові відбувається кілька змін одночасно, наприклад, у слові предмет
змінилася морфологічна будова та семантична структура слова. Внутрішня форма зникає
внаслідок того, що вирішальну роль на лексико-семантичному рівні грають системні зв’язки
слова, його приналежність до груп і структур у системі лексики, а не його походження.

Історична лексикологія - розділ мовознавства, який вивчає історію лексичного складу мови -
його формування й розвиток, історію слів та їх значень, зміни в різних групах слів.

З історичною лексикологією тісно пов'язана етимологія.

Етимологія (від гр. etymon "істина" і logos "наука") - розділ мовознавства, який вивчає
походження слів.

Завдання й основна мета етимології - знайти й пояснити давні (первинні) значення та форми
слів. Важливим поняттям етимології є внутрішня форма, тобто спосіб мотивації слова,
семантична й структурна співвіднесеність морфем, із яких воно складається, з іншими
морфемами. Іншими словами, внутрішня форма - це покладена в основу називання ознака
при утворенні нового значення, яке відображає ту ознаку, за якою названо предмет.
Внутрішня форма мотивує звуковий вигляд слова, вказує причину, за якою дане значення
виражене саме цим словом.

Вибір ознаки, що лежить в основі називання, тобто є внутрішньою формою, не завжди

визначається її важливістю. Нею може бути одна з багатьох ознак, яка випадково привернула
увагу. Це є причиною того, що в різних мовах один і той самий предмет називається на
основі різних ознак. пор.: укр. швець "той, що шиє", рос. сапожник "той, хто робить чоботи
(рос. сапоги)", болг. обущар "той, хто робить взуття", нім" Schuhmacher "той, хто робить
черевики"; укр. веселка пов'язана з веселий, рос. радуга від рад або райдуга "весела дуга",
нім. Regenbogen буквально перекладається як "дощова дуга"; укр. пролісок "такий, що росте
на узліссі", рос подснежник "такий, що цвіте під снігом", нім. Schneeglockchen "сніжний
дзвіночок", англ. snowdrop "сніжна крапля"; укр. ковзани пов'язане з ковзатися, рос. коньки -
з кіньми, нім. Schlittschuhe - з Schlitten "сани" і Schuhe "черевики".

Є слова з виразною внутрішньою формою, як, наприклад, читальня "приміщення, де

читають", їдальня "приміщення, де їдять", пральня "приміщення, де перуть" чи назви рослин
соняшник, безсмертник, незабудка або назви українських і білоруських місяців лютий,
квітень, травень, липень, серпень, жовтень, листопад; сакавік, красавік, жнівень тощо. Однак
більшість слів мають приховану (затемнену, забуту, утрачену) внутрішню форму. Втрату
словом своєї внутрішньої форми, тобто етимологічних зв'язків із спорідненими словами
(відповідно й первинного значення), називають деетимологізацією.

Розрив зв'язку з однокореневими словами наступає внаслідок фонетичних змін (слова

початок і кінець походять від одного кореня, в якому чергувалися голосні [о] і [е] - кон/кен;
[о] в українській мові перейшло в [І] за аналогією до інших форм цього слова, де [о] було в
закритому складі; [к] перед голосним переднього ряду [е] перейшло в [ч], а єн за законом
відкритого складу перетворилося в носовий голосний [є], який згодом перейшов у [а]) та
перебудови семантичних зв'язків (рос. понедельник деетимологізувалося, оскільки неделя
"день тижня, коли нічого не роблять (не делают)", стало використовуватися на позначення
тижня).

Ката́хреза (грецьк. katēchresis – зловживання) – 1) різновид гіперболічної метафори, у якій

поєднуються слова, логічно між собою не узгоджені (червоне чорнило, пекучий лід тощо);
застосування слова або вислову, терміна до поняття, яке ним не позначають.

Інколи використовується як художній прийом: Багатьох зараз мучить ностальгія за минулим

(ностальгія означає «туга за рідною хатою або батьківщиною»); не будемо даремно
витрачати час; перше бойове хрещення (пор. перше бойове випробування, хрещення вогнем);
піднімаю тост, панацея від жиру (заголовок газетної статті); балик (про продукт з м’яса, пор.
балик у тюркських мовах означає рибу); проковтнув бутерброд одним махом, переступати
будь-яку межу.

Частіше подібні тропи називають оксюморонами, оскільки вони витворюються завдяки

незвичайному використанню епітетів (пор. назва поетичної збірки Василя Стуса «Веселий
цвинтар»); 2) інколи катахреза вживається в ширшому розумінні – як поєднання несумісних
понять: Я вже човен в снігах. Я в світи вже гребу (Микола Вінграновський); троп;
несподіване вживання слова, розвиток нового значення або розширення предметно-
поняттєвої віднесеності слова, що не відповідає і навіть суперечить його первісному
значенню, внутрішній формі.