Тема 1. Синтаксис як розділ граматики.

Синтаксичні зв’язки
та семантико-синтаксичні відношення

Студенти повинен знати:

 ключові поняття змістового модуля;
 основні ознаки головних членів речення, їх типи за будовою та способом
вираження; розділові знаки між ними;
 диференційні ознаки другорядних членів речення, їх види.

Студенти повинні уміти:

 аналізувати просте речення як багатовимірну синтаксичну одиницю;
визначати речення за метою висловлювання, будовою, виокремлювати
головні та другорядні члени речення й характеризувати їх;
 правильно ставити розділові знаки між підметом і присудком, за
правилами орфографії записувати прикладки.

План

1. Предмет синтаксису.
2. Типи синтаксичних одиниць.
3. Елементарні і неелементарні синтаксичні одиниці-конструкції.
4. Засоби вираження синтаксичних зв’язків.
5. Типи і форми синтаксичних зв’язків.
6. Семантико-синтаксичні відношення.
7. Синтаксичні одиниці у сфері мови і мовлення.
8. Зв’язок синтаксису з лексикою, морфологією, іншими розділами
мовознавства.

Рекомендована література:
Основна:
1. Ачилова В. П. Синтаксис і пунктуація української мови в таблицях та
схемах / В. П. Ачилова. – Сімферополь : Доля, 2006. – 168 с.
2. Вихованець І. Р. Граматика української мови: Синтаксис /
І. Р. Вихованець. – К., 1993. – 368 с.
3. Бевзенко С. П. Сучасна українська мова. Синтаксис : навч. посібник /
С. П. Бевзенко. – К., 2005. – 270 с.
4. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис /
А. П. Загнітко. – Донецьк, 2001. – 662 с.
5. Кадомцева Л. О. Українська мова: Синтаксис простого речення /
Л. О. Кадомцева. – К., 1986. – 128 c.
6. Каранська М. У. Синтаксис сучасної української літературної мови /
М. У. Каранська. – К., 1992. – 312 с.
7. Сучасна українська літературна мова : підручник / за заг. ред.
М. Я. Плющ. – К., 1994. – 414 с.
1
8. Сучасна українська літературна мова: Синтаксис / за заг. ред.
І. К. Білодіда. – К., 1972. – 516 с.
9. Сучасна українська літературна мова : Морфологія. Синтаксис :
підручник  А.К. Мойсієнко, І.М. Арібжанова, В.В. Коломийцева та ін. –
К. : Знання, 2010. – 374 с.
10. Українська мова: Енциклопедія. – К., 2000. – 750 с.
11. Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : підручник /
К. Ф. Шульжук. – К. : Академія, 2004. – 406 с.
Додаткова:
1. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови
/ І. Р. Вихованець. – К. : Наук. думка, 1992. – 224 с.
2. Вихованець І. Р. Семантико-синтаксична структура речення /
І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, В. М. Русанівський. – К. : Наук.
думка, 1983. – 219 с.
3. Дудик П. С. Синтаксис сучасного українського розмовного
літературного мовлення / П. С. Дудик. – К., 1973. – 288 с.
4. Іваницька Н. Л. Двоскладне речення в українській мові / Н. Л. Іваницька.
– К., 1986. – 168 с.
5. Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови: Синтаксис /
Б. М. Кулик. – К., 1965. – Ч.2. – 342 с.
6. Курс сучасної української літературної мови : в 2-х т. / за ред.
Л. А. Булаховського. – К., 1951. – Т.2. – 465 с.
7. Мірченко М. В. Структура синтаксичних категорій / М. В. Мірченко. –
Луцьк, 2004. – 393 с.
8. Слинько І. І. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання /
І. І. Слинько, М. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська. – К., 1994. – 670 с.

1. Предмет синтаксису
ПРОГРАМА. Синтаксис як розділ граматики, що вивчає систему синтаксичних одиниць і
правила їх функціонування. Погляди на предмет синтаксису.

Будь-яка мова, на думку Ю.Степанова, виконує 3 елементарні функції:

 назвати предмети реального світу (номінувати);
 привести назване у зв'язок один з одним (предикація);
 локалізувати назване в просторі і часі (локація).
Всяка мова складається зі словника (системи мовних знаків) та
граматики (правил оперування ними). Граматика мови вивчається двома
розділами мовознавчої науки: морфологією і синтаксисом. У полі зору
морфології перебувають форми словозміни та граматичні категорії.
У синтаксичному ярусі знаходять функційну довершеність і оцінку всі
засоби мови й мовлення: фонетично оформлені (фонетичний рівень) слова
(лексичний рівень) з їх граматичними характеристиками (морфологічний
рівень), поєднуючись один з одним, формують повідомлення про дійсність,
про бажання мовця або про його відношення до дійсності.
2
 Тому синтаксису правомірно розглядають як вищий граматичний
рівень, що стоїть над морфологічним, оскільки в його сфері функціонують
мовні одиниці, котрі забезпечують спілкування людей, безпосередньо
співвідносячи повідомлюване з реальною дійсністю.
Саме на синтаксичному рівні реалізується взаємозв’язок мови
(системи) і мовлення (реалізація мовної системи).
Термін «синтаксис», що має грецьке походження (syn – з, taxis –
складання, розміщення, побудова) вживається у двох значеннях: для
позначення об'єкту вивчення та розділу науки про мову.
Синтаксис мови як об'єкт вивчення, тобто синтаксична будова мови як
граматичний ярус самої мови – це сукупність наявних у мові
закономірностей, що зумовлюють побудову та функціонування синтаксичних
одиниць.
Синтаксис як наука – це розділ граматики, що вивчає систему
синтаксичних одиниць і правила їх функціонування. Поділ граматики на
морфологію і синтаксис визначено самою сутністю об'єктів дослідження.
Історія синтаксису як науки бере свій початок із творів давньогрецьких
філософів. Уперше термін «синтаксис» використали філософи-стоїки у ІІІ
ст. до Різдва Христова, які основну увагу надавали логічному змістові
висловлюваного (судження). Новий етап у становленні принципів
синтаксичного аналізу пов’язують із ім’ям Аполлонія Дискола (ІІ ст. н.е.),
який розглянув синтаксис на основі морфології, з’ясував зв’язки слів та їх
форм (відмінків) у реченні, вивчив специфічні для кожної мови морфолого-
синтаксичні вияви слова, проте ще не напрацював назв для синтаксичних
понять.
Предмет синтаксису у процесі розвитку науки про мову під дією
об'єктивних і суб'єктивних чинників трактували по-різному. Під
об'єктивними слід розглядати природу синтаксичних одиниць та особливості
їхнього функціонування. Суб'єктивні чинники визначаються усвідомленням
важливості дослідження відповідних синтаксичних явищ та процесів, ступінь
зрілості науки (іншими словами – людський фактор у синтаксисі як науці).
Предметом синтаксису в сучасному мовознавстві є система
синтаксичних одиниць, їх структура і семантика, синтаксичні зв'язки і
семантико-синтаксичні відношення, крім того правила (закони,
закономірності) побудови зв'язного мовлення.
Сучасні наукові концепції нерідко розрізняються переліком
синтаксичних одиниць, кваліфікацією синтаксичних зв'язків і семантико-
синтаксичних відношень та інших понять синтаксису.
Базовими (фундаментальними) поняттями синтаксису є:
синтаксичні одиниці, синтаксичні зв'язки та семантико-синтаксичні
відношення.
Синтаксис як наука про синтаксичну будову мови дозволяє вибудувати
і показати систему синтаксичних одиниць, зв’язки та відношення між ними,
із чого і як вони складаються, якими засобами поєднуються компоненти
(елементи) в синтаксичні одиниці.
3
 2. Типи синтаксичних одиниць
ПРОГРАМА. Типи синтаксичних одиниць: речення, словосполучення, мінімальна
синтаксична одиниця.

Щодо виділення синтаксичних об'єктів, то єдиної думки на сьогодні

немає. Елементарною одиницею синтаксичного рівня, на думку
В.Виноградова, є словоформа-лексема з конкретно реалізованими
граматичними значеннями. У межах синтаксичної науки словоформи
розглядають з погляду їх участі в побудові словосполучень і речень.
Правила поєднання слів не існують самі по собі, а здійснюються у
процесі спілкування і для спілкування (комунікації) людей. Слова
реалізуються свою сполучуваність у матеріально сприйманій цілісній
побудові, що є засобом формування і формулювання думки, тобто в реченні.
Отже, об'єктом вивчення синтаксису виступає комунікативна одиниця
– речення.
Сучасна наука синтаксичними одиницями (далі – СО) найчастіше
називає словосполучення, просте речення, складне речення, висловлення.
Об'єктами синтаксису є також слово (лексема) і форма слова, які розглядають
не тільки синтаксис, а й лексика і морфологія; тому їх характеризують лише з
погляду синтаксичних властивостей. Нерідко до СО відносять і складне
синтаксичне ціле. На думку дослідників, складне речення не виступає
окремою одиницею, а є комбінаторним варіантом речення, тому що його
частини структурно дорівнюють простим реченням.
Своєрідним узагальненням є теза І.Р.Вихованця про те, що в
україністиці набуло поширення вчення про 3 синтаксичні одиниці:
- мінімальну синтаксичну одиницю (компонент речення і
словосполучення);
- словосполучення;
- речення.
Сучасна лінгвістика передбачає багатоаспектність підходів до вивчення
СО. Переважно досліджують три аспекти: формально-синтаксичний
(враховує формальну будову СО), семантико-синтаксичний, або семантичний
(враховує взаємозв’язок формальної будови і значення СО) і комунікативний.
Панівним є функційний підхід до вивчення СО, який аналізує
об’єктивно-смисловий зміст речення як відображення явищ позамовної
дійсності.
Українські мовознавці досліджують формально-синтаксичний та
семантико-синтаксичний аспекти, їх взаємодію. Найповніше ці аспекти з
погляду функційного синтаксису дослідив І.Р.Вихованець.

Синтаксичні одиниці – це конструкції, в яких компоненти

об’єднані синтаксичними зв’язками і відношеннями.

4
Вони взаємопов’язані між собою. Із слів утворюються словосполучення, із
словоформ і словосполучень – прості речення, із простих речень – складні
речення, із простих і складних речень – складне синтаксичне ціле (текст).
Мовознавці практично одностайні в тому, що центральною СО є
речення. Причому просте речення, бо воно є елементарною одиницею, що
призначається для передачі відносно закінченої інформації в тому чи іншому
часовому плані і бере участь у формуванні складного речення, тексту.
Речення – предикативна (лат. predicatum – сказане) одиниця, оскільки
його зміст через модально-часові параметри (ірреальність, спонукальність,
бажальність, теперішній, минулий, майбутній час) співвідноситься з
дійсністю. Воно складається з окремих словоформ та словосполучень,
утворюючи тим самим граматично організоване поєднання слів (або слово),
яке виконує комунікативну функцію. Речення протиставляється у
синтаксичній системі мінімальній синтаксичній одиниці та словосполученню
за формою та функціями. Далі за реченням розпочинається сфера мовлення.
У мовленні – це мінімальна одиниця спілкування та одиниця формування й
вираження думки.
Словосполучення – підпорядкована реченню непредикативна
синтаксична одиниця-конструкція, і є граматичним та змістовим поєднанням
двох і більше повнозначних слів чи словоформ, яке зі змістового боку є
складним найменуванням явищ дійсності. У формально-синтаксичному
аспекті – це сполучення повнозначних слів за допомогою підрядного або
сурядного зв’язку.
Мінімальна синтаксична одиниця – компонент речення або
словосполучення, що виділяється на основі синтаксичного зв’язку чи
семантико-синтаксичного (смислового) відношення.
У формально-синтаксичній структурі простого речення мінімальними
одиницями є члени речення, у семантико-синтаксичній – синтаксеми. Члени
речення виділяються на основі синтаксичних зв’язків, а синтаксеми – на
основі семантико-синтаксичних відношень.
СО відмінні передусім у граматичному плані, оскільки за замістом
вони можуть бути тотожними. Це особливо помітно при збігу їх семантики.
Зорі падають У наведених прикладах різні СО називають
Падіння зірок ту саму подію і диференціюються лише
Зорепад за граматичними відмінностями
Речення найбільш точно відображає подію – кваліфікує як реальний
факт минулого.
У словосполученні і мінімальній синтаксичній одиниці подія не
пов’язана із ситуацією мовлення, перебуває поза модально-часовими
характеристиками.
Словоформа входить у структуру цих одиниць, будучи одиницею
морфологічного рівня. Але у структуру словосполучення вона входить на
основі морфологічної сполучуваності і через цю ознаку стає компонентом
речення, будучи з’єднувальною ланкою між морфологією і синтаксисом.
СО мають значення:
5
  лексичні (мовленнєві, індивідуальні) – зумовлені лексичним значенням
слів, які його утворюють;
 граматичні (мовні, загальні) значення.
Основними ознаками синтаксичних конструкцій є синтаксичні зв’язки і
семантико-синтаксичні відношення.

3. Елементарні і неелементарні синтаксичні одиниці-конструкції

ПРОГРАМА. Елементарні і неелементарні синтаксичні одиниці-конструкції. Поняття
елементарності / неелементарності у словосполученні, простому реченні, складному
реченні. Елементарні / неелементарні одиниці у формально-синтаксичному і семантико-
синтаксичному аспектах.

З огляду на будову розрізняють:

 елементарні / неелементарні синтаксичні одиниці-конструкції.

Згідно з кількісним критерієм з формально-синтаксичного погляду СО

поділяються:
І. Словосполучення:
- прості (елементарні) → чисте небо; вітер з полонини, мрії про подорож;
- складні (неелементарні, рідше ускладненими) → перевірка домашнього
завдання, написати курсову роботу.
Елементарним є словосполучення, що має дві повнозначні одиниці-
словоформи, об’єднувані на основі одного різновиду синтаксичного зв’язку і
одного семантико-синтаксичного відношення.
Неелементарним є словосполучення, що змодельоване на основі
мінімум двох різновидів синтаксичного зв’язку і мінімум двох семантико-
синтаксичних відношень.
ІІ. Прості речення: елементарні/неелементарні.
ІІІ. Складні речення: елементарні (неускладнені, біпредикативні)
/неелементарні (ускладнені, багатокомпонентні, поліпредикативні).
Елементарні/неелементарні конструкції співвідносні, але не завжди
тотожні у формально-синтаксичному і семантико-синтаксичному аспектах.

4. Засоби вираження синтаксичних зв’язків

ПРОГРАМА. Синттаксичні зв’язки у словосполученні, реченні. Засоби вираження
синтаксичних зв’язків.

Синтаксичні одиниці-конструкції завжди не однокомпонентні,

складаються із 2 і більше компонентів. Вони пов'язуються між собою
відповідним синтаксичним зв’язком і перебувають у змістових зв’язках –
семантико-синтаксичних відношеннях, формально репрезентованих
синтаксичним зв’язком.

6
 Синтаксичний зв’язок – формальний (граматичний) зв’язок між
компонентами СО (словосполучення, простого речення, складного
речення), виражений відповідними мовними засобами.

Людина, поєднуючи слова в реченні, передає різні відношення між

явищами і предметами навколишнього світу, які виражаються
синтаксичними зв’язками. Синтаксичні зв’язки та відношення є єдністю на
зразок морфологічних категорій (наприклад, категорія відмінка має план
змісту у словоформі батьк-о (незадоволення батька) і план вираження –
флексія). Однак синтаксичні відношення залежать від лексичного
наповнення СО, в яких реалізуються.
Одиниці вищого і нижчого рангів по-різному поєднуються у
словосполученні і реченні. Цей зв’язок буває однорівневим і різнорівневим. В
однорівневих структурах він поєднує мінімальні синтаксичні одиниці, прості
речення і складні речення. У різнорівневих конструкціях наявні різні
комбінації поєднання СО: мінімальної синтаксичної одиниці і
словосполучення, мінімальної синтаксичної одиниці і простого речення,
простого речення і складного речення.
Синтаксичні зв’язки в українській мові виражаються різними засобами,
основними з-поміж яких є:
 відмінкові закінчення (несуть інформацію про рід, число, відмінок): руда
лисиця, національні партії, блискучий лиман;
 прийменники, що вживаються разом із непрямими відмінками іменників:
подалі від гріха, сильніший за закон;
 сполучники і сполучні слова, що використовуються в складному і
простому реченнях: саркастичний, бо злий; молодий, та ранній; ні
читати, ні писати;
 порядок слів є допоміжним засобом, оскільки в багатьох випадках зміна
порядку слів не веде до зміни синтаксичної ролі членів речення, а
переважно позначається на змістових та стилістичних нюансах. Проте в
деяких конструкціях порядок слів, виражаючи напрямок синтаксичного
зв’язку між тотожними формами слів, диференціює підмет і присудок,
підмет і додаток: Викладач – мій старший брат і Мій старший брат –
викладач; (означення, яке повинно стояти перед означуваним словом –
тиха ніч; при зворотному порядку слів – ніч тиха – означуване слово
тяжіє до значення присудка). У безсполучникових реченнях реалізуються
смислові відношення між частинами, коли ІІ частина мотивує, пояснює І.
 інтонація (на письмі позначається розділовими знаками).
Синтаксичним зв’язком поєднуються різні компоненти.
Синтаксичні зв’язки у словосполученні, простому і складному
реченнях певною мірою збігаються, хоча в кожній з названих одиниць
виявляються специфічні особливості синтаксичного зв’язку. Тому слід
диференціювати синтаксичні зв’язки на рівні словосполучення, простого і
складного речення.
7
 5. Типи і форми синтаксичних зв’язків
ПРОГРАМА. Типи синтаксичних зв’язків: предикативний, підрядний, сурядний.
Диференційні ознаки синтаксичних зв’язків.

Згідно з функційним підходом в україністиці виділяють такі основні

типи синтаксичних зв'язків:
 предикативний (двобічний) зв'язок (у простому і частково в складному
реченнях);
 підрядний (однобічний) зв'язок (у словосполученні, простому і
складному реченнях);
 сурядний зв'язок (у словосполученні, простому і складному реченнях).

Диференційною ознакою розмежування типів синтаксичних зв’язків є

напрямок синтаксичної залежності між словами:
 двобічний (взаємозв'язок) властивий предикативному зв’язку;
 однобічний – підрядному;
 відсутність залежності – сурядному.

Предикативний (двобічний) зв'язок – це зв’язок між підметом і

присудком, що формує структурну основу простого двоскладного речення.
Засоби вираження: форми слова (рід, число, відмінок). Він поєднує
взаємопередбачувані компоненти.
У простому реченні предикативний зв'язок є визначальним, у
складному – не поширюється на стосунки між його частинами, а є лише
внутрішньою особливістю його предикативних частин і не впливає на тип
складного речення.
Диференційними ознаками предикативного зв’язку є:
1. взаємозалежність підмета і присудка, двобічний зв’язок;
2. передбачуваність, що зумовлюється особливостями головних членів
(Погода змінилася, зміниться, змінюється);
3. обов’язковість (→ головні члени речення: особові форми вимагають
підмета у формі Н.в.);
4. закритість, оскільки поєднуються два компоненти;
5. координація (синтез узгодження і керування) – це форма предикативного
зв’язку.

Підрядний (однобічний) зв'язок – синтаксичний зв’язок, що вказує на

граматичну залежність одного компонента від іншого в реченні чи
словосполученні (тобто є головний і залежний компоненти).
Він реалізується у двох різновидах:
 прислівному (від одного слова): Наш нещасний нарід потребує мужнього
визвольного слова (Ю.Андрухович) → тісний, передбачуваний, часом
обов’язковий.
 детермінантному (в складнопідрядному реченні підрядні речення

8
 обставинні і стосуються головної частини в цілому): Коли студенти
прийшли на лекцію, викладач уже їх чекав.
 опосередкованому (його виділяють не усі вчені. Суть його полягає в тому,
як зазначає А.П.Загнітко, «що приєднаний за його формою член речення
підпорядковується опорному слову і через його посередництво
співвідноситься здебільшого з предикативним ядром (зрідка одним
членом речення), щодо якого й координуються семантико-синтаксичні
функції опорного і залежного компонентів») → цей зв’язок не бере участі
у формуванні будови простого речення. Часто він може виражатися
сполучниками або, тобто, а саме, зокрема, порядок компонентів
(постпозиція): Лінгвістика, тобто мовознавство, це наука про мову. Його
визначають при уточнювальних членах речення.
Диференційні ознаки підрядного зв’язку (мовознавці вказують різну
кількість, однак переконливим є І.Р.Вихованець, визначаючи 7 ознак):
 односпрямованість, однобічна залежність (від головного до залежного)
→ визначальна;
 прислівний/детермінантний характер зв’язку (речення з підрядним
прислівним зв’язком є основою складнопідрядних прислівних речень,
зокрема з підрядними з’ясувальними та означальними); (детермінантний
підрядний зв’язок виявляється у складнопідрядних реченнях з підрядними
обставинними, в яких підрядна частина стосується головної частини в
цілому);
 передбачуваність (прислівний) / непередбачуваність (детермінантний)
зв’язку (залежить від головного компонента → передбачуваний зв’язок у
простому реченні наявний при членах речення (перехідних дієсловах), у
складнопідрядних реченнях з підрядними прислівними; непередбачуваний
зв’язок функціонує в простих реченнях з детермінантами та в
складнопідрядних реченнях з підрядними частинами);
 обов’язковість/необов’язковість: Написав романтичного (необов’язковий)
листа (обов’язковий) → Написав (що?) листа – необхідність заміщення
відповідної синтаксичної позиції (обов’язковість);
 сила зв’язку, яка пов’язана із передбачуваністю/непередбачуваністю,
обов’язковістю/необов’язковістю → зв’язок може бути сильним
(передбачуваний, обов’язковий);
 закритість підрядного зв’язку → виявляється в тому, що за одноразового
застосування поєднуються лише два компоненти;
 сукупність форм зв’язку → узгодження, керування, прилягання.

Сурядний зв'язок – синтаксичний зв’язок, що поєднує граматично

рівноправні компоненти в словосполученні, простому і складному реченнях.
Не визначальний зв’язок для виділення членів речення; він лише поширює
просте речення однорідними членами. У складносурядному реченні цей
зв’язок виступає не через посередництво якогось третього компонента як це
має місце в простому реченні з однорідними членами.
9
 Диференційні ознаки сурядного зв’язку:
 відсутність залежності, рівноправність компонентів;
 відкритість/закритість зв’язку;
 незалежна координація як форма зв’язку пов’язана з рівноправністю
компонентів.

Виокремлюють ще:
 недиференційований синтаксичний (→ визначається в більшості
безсполучникових складних речень з неоднорідними частинами);
 подвійний синтаксичний зв’язок (→ при складних подвійних присудках):
Дитина стояла усміхнена.
Отже, синтаксичний зв’язок є вираженням зв’язку елементів в
синтаксичній одиниці, тобто служить для вираження синтаксичних
відношень між словами, по-друге, створює синтаксичну структуру речення і
словосполучення, по-третє, створює умови для реалізації граматичного
значення.

6. Семантико-синтаксичні відношення
ПРОГРАМА. Семантико-синтаксичні відношення у простому і складному реченнях.

Семантико-синтаксичні відношення – це відношення, що

відображають стосунки між предметами і явищами дійсності, вказують
на значеннєві відношення синтаксичних одиниць, поєднаних певним
синтаксичним зв’язком.

Їх ще називають смисловими, семантико-синтаксичними, логічними

відношеннями.
Синтаксичні відношення кваліфікують як граматичні значення
словосполучень. Вони складають синтаксичні значення членів речення
(зокрема їхнє граматичне значення; речове значення члена речення не
розрізняє синтаксичних відношень).
Синтаксичну структуру простого речення визначають 2 типи
відношень:
 предикативні,
 непредикативні.
Синтаксичні зв’язки і семантико-синтаксичні відношення
функціонують паралельно, вони не тотожні і по-різному виявляються в
різних синтаксичних одиницях.
Нетотожність виявляється в тому, що:
 синтаксичні зв’язки (підр.зв.) спрямований від головного до залежного Г → З
(співаю → пісню), а семантико-синтаксичні відношення навпаки Г ← З (Я
хочу, щоб ти співала пісню (відношення об’єктні виражені підрядним
компонентом));
 синтаксично головні компоненти можуть бути семантично – другорядними, і
10
 навпаки.

Л.Теньєр зазначає: «Що нижче розташоване слово на синтаксичній

шкалі, тим більше в нього шансів виявитися суттєвим для смислу речення.
Створюється враження, що підпорядковуюче слово потрібне тільки для того,
щоб служити своєрідною семантичною точкою опори для
підпорядкованого».

У семантично простому елементарному реченні семантико-синтаксичні

відношення спрямовані від предиката (передусім дієслівного) до
непредикатних (субстанціальних) синтаксем. Виділяють такі різновиди
субстанціальних відношень:
- суб’єктні: – Вареники з борщем не помиряться, - почав доводити той
(С.Скляренко);
- об’єктні: – Я скучала за тобою, - сказала Марина обережно
(А.Тютюнник);
- адресатні: Істина дарує людям свободу (Ю.Мушкетик).
- інструментальні: Драгуни людей палицями луплять (Ю.Мушкетик).
- локативні: – Покинь полудень на столі, - обізвався Кайдаш (І.Нечуй-
Левицький).
У різних синтаксичних одиницях виявляються ті самі семантико-
синтаксичні відношення. Їх слід кваліфікувати за ознакою
первинності/вторинності.
Із цього погляду первинними є предикатні семантико-синтаксичні
відношення у складних реченнях, а їх аналоги в межах простого
ускладненого речення – вторинними: Завжди падають зірки, коли настає
серпень → У серпні завжди зірки падають; Він порубав шляхтича шаблею,
бо ревнував → Він порубав шляхтича шаблею з ревнощів.
У складних реченнях семантико-синтаксичні відношення
встановлюються між предикативними одиницями і мають свою специфіку
залежно від типу складного речення.

7. Синтаксичні одиниці у сфері мови і мовлення

ПРОГРАМА. Синтаксичні одиниці як одиниці мови і мовлення. Поняття структурної
схеми словосполучення і речення.

Синтаксичні одиниці у сфері мови – це типові, абстраговані від

мовленнєвих репрезентацій зразки, моделі, за якими утворюються
конкретні синтаксичні одиниці.

Структура речення характеризується як система зв'язаних компонентів,

що виражають відповідні відношення. За конкретним реченням і
словосполученням закріплена певна схема.
Структура будь-якого речення співвідноситься з відповідним
узагальненим зразком (абстрактною формою, реченнєвою моделлю), що
11
дістав у науковому обігу назву структурна схема речення. Уперше поняття
про структурну схему речення було сформульовано російським ученим
Н.Ю. Шведовою наприк. 60-х рр.
Моделі, зразки використовуються у сфері мовлення, щоразу
наповнюючись новими лексичними одиницями. У мовленні породжуються і
нові явища, які з часом можуть стати фактом мови, закріпитись у
синтаксичній системі.
Сферу мови передусім репрезентують семантично елементарні речення
(предикат і зумовлені його валентністю непредикатні компоненти): Дитина
виконує завдання. Є такі дієслова, що вимагають аж до 6 іменників.
До мовного аспекту належать загальні закономірності поєднання
простих речень в ускладнені та складні, питання ієрархії мовних одиниць та
ін.
У конкретній мовленнєвій ситуації речення виступає як одиниця
мовлення.
У процесі реалізації мовної моделі в конкретній мовленнєвій ситуації
з'являються видозміни, перетворення, ускладнення, що виявляються у
порядку слів, інтонації, лексичному наповненні тощо.
Сфери мови і мовлення взаємопов’язані. У сфері мовлення є
якнайбільші типові особливості речення (основні форми реалізації), так і ті,
що віддалені від загальноприйнятих реалізацій, оказіональні.
Формально-синтаксичні і семантико-синтаксичні аспекти найбільшою
мірою стосуються мови; комунікативний пов’язаний з реалізацією мовних
структур і з пристосуванням їх до мовленнєвої ситуації, до варіантності.
Комунікативний аспект стосується мовленнєвої сфери, він служить для
наповнення мовної структури, її реалізації у різних варіантах (можна сказати,
«оживляє» речення, отже, робить його одиницею мовлення). З іншого боку,
речення структурується лише через узагальнення, систематизацію його
функціональних спроможностей як єдиної цілісності та функціональних
особливостей його складових елементів. Без речення (висловлення) –
одиниці мовлення немає речення – одиниці мови.
Для студентів вивчення поняття структурної схеми речення має не
тільки теоретичне, а й практичне значення. Воно сприяє засвоєнню теорії
речення як багатоаспектної одиниці, вдосконалює уміння членувати речення,
дає можливість повно схарактеризувати його різнофункційні компоненти.

8. Зв’язок синтаксису з лексикою і морфологією

ПРОГРАМА. Зв’язок синтаксису з лексикою і морфологією.
Синтаксис посідає вершинне місце в ієрархії мовних рівнів, оскільки
речення як основна синтаксична одиниця безпосередньо пов’язане з
центральними функціями мови – комунікативною і пізнавальною. У
синтаксисі приводяться в дію всі одиниці і засоби мови.
Становлячи другу частину граматики, синтаксис тісно пов’язаний з
першою її частиною – морфологією. Усі морфологічні категорії виробилися в

12
мовленні. Частини мови виникли з членів речення, тому остаточного
морфологічного оформлення слова набувають тільки в реченні:
1) Розлилося тепло.
2) Новенького зустріли тепло.
3) Мені тепло.
Поділ частин мови на повнозначні і службові здійснюється за їхньою
роллю в реченні: Хіба воскресне з попелу любов? (І. Гнатюк).
Синтаксис пов’язаний з лексикологією, тому що при утворенні
синтаксичних одиниць враховується лексичне значення їхніх компонентів:
 сонячний день(словосполучення) – сонячна ніч(лексична помилка);
 від лексико-граматичного значення компонентів залежить їхня
синтаксична роль або тип речення;
 їхати (як?) із задоволенням (обставина) – їхати (з ким?) з товаришем
(додаток);
 відкриття (чиє?) Ейнштейна (означення) – відкриття (чого?) Америки
(додаток);
 Вечоріє (односкладне безособове повне речення);
 Хворіє (двоскладне контекстуально неповне речення з пропущеним
підметом).
Синтаксис має зв’язки із фразеологією, бо при визначенні членів
речення потрібно зважати на фразеологічні одиниці, які становлять собою
один член речення: Оцей панич наговорить три мішки гречаної вовни!
(І.Нечуй-Левицький).
Синтаксис пов’язаний з фонетикою через інтонацію (мелодику,
інтенсивність, тривалість звучання, темп мовлення, фразовий наголос, ритм,
тембр, паузи): Весна. Весна? Весна!
Із-поміж інших наук синтаксис найтісніше пов’язаний з логікою, яка
вивчає закони правильного мислення, психологією – наукою про
закономірності, розвиток і форми психічної діяльності, а також із
стилістикою, що розглядає цілеспрямований вибір мовних засобів
відповідно до стильових і стилістичних норм.

13