ТЕАТРИ ЯПОНІЇ

Підготувала Порцін Юліана 1 СОф

Згідно офіційної статистики, в японії на сьогодні налічується близько
трьох тисяч театрів. Пік створення театрів прийшовся на 1980-ті – на
часи японського економічного дива.
Японський театр має поділ на два основні магістральні напрями –
традиційний та сучасний. Існує багато приватних та державних театрів,
присвячених традиційним японським жанрам – кабукі, но (разом із
комічним театром кьоген) та театр ляльок бунраку із
повнорозмірними маріонетками.
I ТРАДИЦІЙНІ ФОРМИ ТЕАТРУ:
КАБУКІ (ЯП.  歌舞伎 , БУКВ.
«ПІСНЯ, ТАНЕЦЬ,
МАЙСТЕРНІСТЬ») — ОДИН З
ВИДІВ ТРАДИЦІЙНОГО ТЕАТРУ 
ЯПОНІЇ. СТАНОВИТЬ СИНТЕЗ
СПІВУ, МУЗИКИ, ТАНЦЮ І 
ДРАМИ, ВИКОНАВЦІ
ВИКОРИСТОВУЮТЬ
СКЛАДНИЙ ГРИМ І КОСТЮМИ
З ПОТУЖНИМ СИМВОЛІЧНИМ
НАВАНТАЖЕННЯМ.
У СУЧАСНІЙ ЯПОНІЇ КАБУКІ ЛИШАЄТЬСЯ ДОВОЛІ ПОПУЛЯРНИМ
ЖАНРОМ — ВІН НАЙПОПУЛЯРНІШИЙ ВИД ТЕАТРАЛЬНОГО
МИСТЕЦТВА СЕРЕД УСІХ ТРАДИЦІЙНИХ ЯПОНСЬКИХ ДРАМАТИЧНИХ
ЖАНРІВ. БАГАТО ПРОВІДНИХ АКТОРІВ КАБУКІ ЧАСТО ЗНІМАЮТЬСЯ
У КІНО І НА ТЕЛЕБАЧЕННІ (ВІДОМИЙ АКТОР-ОНАҐАТА БАНДО
ТАМАСАБУРО V ЗІГРАВ ДЕКІЛЬКА РОЛЕЙ (У ТОМУ ЧИСЛІ Й ЖІНОЧИХ)
У КІНОФІЛЬМАХ).
У ДЕЯКИХ ТЕАТРАЛЬНИХ ТРУПАХ ЖІНОЧІ РОЛІ ЗНОВ СТАЛИ
ВИКОНУВАТИ ЖІНКИ, А ПІСЛЯ ДРУГОЇ CВІТОВОЇ ВІЙНИ БУВ
СФОРМОВАНИЙ ПОВНІСТЮ ЖІНОЧИЙ КОЛЕКТИВ КАБУКІ ІТІКАВА
КАБУКІ-ДЗА. ПАМ'ЯТЬ ЗАСНОВНИЦІ ЖАНРУ, ОКУНІ, БУЛА УВІЧНЕНА В
СТАТУЇ В КІОТСЬКОМУ РАЙОНІ ПОНТОТЬО У 2003 РОЦІ.
24 ЛИСТОПАДА 2005 РОКУ КАБУКІ ВВІЙШОВ У «ТРЕТЮ ДЕКЛАРАЦІЮ
ШЕДЕВРІВ УСНОГО СПАДКУ ЛЮДСТВА» ЮНЕСКО.
ВІН СЛАВИТЬСЯ СВОЇМИ ЛЯКЛИВИМИ КОСТЮМАМИ ТА БОЯМИ З МЕЧАМИ 
 БУНРАКУ

Маріонетки та Бунраку використовувалися в японському театрі ще у виставах Но.

Середньовічні записи свідчать, що маріонеток насправді використовували у виставах
театру Но. Ляльки були від 3-х до 4-х футів заввишки (0,91 до 1,52 м), якими керували
ляльководи. Вони були повністю одягнені у чорне, в той час як на голові красувалося
яскраве вбрання.
Театр маріонеток Бунраку перебуває у постійному співіснуванні із театром Кабукі –
обидва театри часто беруть однакові п'єси до свого репертуару. Різниця полягає у тому,
що у Бунраку дійовими особами є ляльки, а текст промовляє читець (гідаю) під
акомпанемент сямісена. Ляльки театру – це «дорослі» герої – їх «почуття» повинні
сприйматися публікою без жодного глузування. Музика та спів є популярною традицією
для Бунраку та виконавець сямсен зазвичай є головним серед усіх
НО ТА КЬОГЕН

Давні існуючі сценарії театру кьоген датуються XV століттям. Його

використовували як антракт між діями театру но. Кьоген з'єднував тему
вистави но із сучасним світом за допомогою фарсу та буфонади. Но грав для
людей високого класу, але іноді й для будь-якої аудиторії. Актори кьоген, на
відміну від но, не носять масок, якщо для їх ролі не треба перевтілюватись.
Актори виступали в масках під акомпанемент ансамблю музичних
інструментів і хору. Невеличкий ансамбль складався з бамбукової флейти
(фуе) та трьох барабанів: маленького, середнього й великого. Акторам
допомагає чоловічий хор.
II СУЧАСНИЙ ТЕАТР:
СУЧАСНА ЯПОНСЬКА ДРАМА НА ПОЧАТКУ XX
СТОЛІТТЯ 1900-Х РОКІВ СКЛАДАЛАСЯ ІЗ СІНГЕКІ
(ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ТЕАТРУ ЗАХІДНОГО СТИЛЮ),
ЯКИЙ ЗАЙМАВСЯ РЕАЛІСТИЧНИМИ ДІЯМИ ТА
СУЧАСНИМИ ТЕМАМИ НА ВІДМІНУ ВІД СТИЛІЗОВАНИХ
ЗВИЧАЇВ КАБУКІ ТА НО. ТАКІ ПОСТАТІ ЯК ХОГЕЦУ
СІМАМУРА ТА КАОРУ ВПЛИНУЛИ НА РОЗВИТОК СІНГЕКІ
СО-ГЕКІЙО

1980-ті також сприяли створенню со-гекійо – буквально «маленький театр». Зазвичай – це аматорські театральні трупи,
що ставлять п’єси, аби бути поміченими всіма та кожним, не обов’язково як характерно значущі, а як щось розважальне.
Драматургічними та режисерськими представниками того часу були нода хідєкі та сьодзі комамі.
ЗАХІДНІ П'ЄСИ В ЯПОНІЇ

Театр японії у своєму репертуарі використовує й європейську

драматургію – тексти давньогрецького театру, вільяма шекспіра, федіра
достоєвського, семюеля бекета. Щороку в токіо виходять чисельні
постановки п'єс (кілька тисяч), тим самим виводячи токіо до числа
провідних світових театральних центрів.
На святкування відкриття копії театру «глобус» запросили усіх акторів
британської трупи, щоб ті зіграли усі шекспірівські історичні п'єси, в той
час як інші театри токіо зіграли п’єси шекспіра, включно із різними
новими перекладами «гамлета» та «короля ліра». Токійський театр
«глобус» знаходиться в районі шінджюку, та належить японській ідол-
агенції «johnny & associates».
ОПЕРА

Оперне мистецтво, яке виникло наприкінці XVI сторіччя в італії, під час

свого найвисшого разквіту у XIX сторіччі, завдяки потужному
європейському культурному впливу прийшла й в Азію, де здавна існували
свої музичні традиції, досить своєрідні й відмінні від західних. Чуже по суті
азіатській культурі, мистецтво бельканто знайшло свою вдячну публіку, й
користується величезною популярністю сьогодні. Після другої світової
війни, й особливо з кінця 1950-х років, коли внаслідок економічного
дива японці стали найбагатшою нацією світу, в країну стали гастролювати
імениті західні митці, включно із марією каллас, міланський «ла
скала», лондонський «ковент-гарден», московський большой театр, та
навіть нью-йоркський «метрополітен-опера».
Мюзикл

Найактивнішою з четвірки великих продюсерських

компаній японії є «шікі», у репертуарі якої щороку понад три тисячі
постановок. На відміну від більшості японських комерційних
постановок, які рідко тривають більше трьох тижнів поспіль,
«шікі» має можливість показувати тривалий час проекти західного
зразка. Під час створення мюзиклу «коти» було побудувано окрему
будівлю у йокогамі. Серед інших шоу «шікі», які йдуть у токіо та за
його межами – найвідоміші американські мюзикли «король
лев», «привид опери», «мамма міа!»
Мюзикл
“Ромео і
Джульєта”