«Повість минулих літ» –„Сє повѣсти врємѧньныхъ лѣтъ, ѿкуду єсть пошла

рускаѩ ӡємлѧ. кто въ києвѣ нача первѣє кнѧжити и ѿкуду рускаѩ ӡемлѧ стала
єсть”
Основний мотив – возвеличення давності слов’янського роду, уславлення
загальноруського патріотизму, висвітлення історії східних слов’ян і князівської влади.

Історія написання: за однією з легенд, Нестора, який вирішив піти в ченці до Києво-
Печерського монастиря, відправили послушником розбирати й упорядковувати
рукописи; вивчивши папери й побачивши хаос, який там був, Нестор починає
упорядкування існуючих хронік і навіть дописує свої відомості про події, очевидцем
яких був сам автор; у результаті він докорінно переробляє скупі відомості про
виникнення Русі та її місце в історії, широко подає географічні, етнографічні та
культурно-історичні відомості про Руську землю. Його працю продовжить Сильвестр.
Загалом літопис писатиметься й дописуватиметься понад 200 років.
Мова: давньоукраїнська (мова Київської Русі).
Рік створення: 1113.
Рід: епос.
Жанр: літопис (хроніка).
Тематичний різновид: історична оповідь.
Зміст: зображення подій княжої доби в Київській Русі.
Загальні мотиви: історія й становлення Київської Русі; захоплення безстрашністю
князів і героїчним минулим Руської землі; глибокий сум через княжі чвари та
міжусобиці; наскрізний мотив — заклик до безкорисливого служіння Вітчизні, до
єдності як запоруки держави; уславлення Русі; засудження міжусобиць; осуд
язичництва, утвердження християнського світогляду.
Оповідання про заснування Києва
Тема: заснування Києва; доля Кия.
Ідея: утвердження правдивого погляду на історію заснування Києва й на те, ким був
Кий; возвеличення полян як мудрих людей.
Мотиви: «історична правда»; «життя великої людини»; «уславлення засновників».
Образи: людей: брати Кий, Щек, Хорив і сестра їх Либідь; поляни; цар Царго-
родський; природи: Дніпро; три гори, названі Боричів, Щекавиця, Хоривиця; ліс, бір;
Дунай; предметів і явищ: заснування; місто Київ; перевіз; Царгород; містечко Києвець;
смерть.
Композиція (зміст): згадка про полян, які живуть окремими родами — розповідь про
братів і сестру, які поселилися на горах і про заснування міста, яке назвали на честь
старшого брата Кия — аргументи проти того, що Кий був перевізником через Дніпро —
розповідь про похід Кия в Царгород і про подарунки йому — розповідь про зупинку Кия
на Дунаї й заснування містечка Києвець — смерть Кия по поверненню — смерть
братів і сестри.

Оповідання про помсту Ольги древлянам

Тема: помста княгині Ольги за смерть свого чоловіка Ігоря.
Ідея: утвердження думки про безсумнівну справедливість кари володаря попри те, що
причною для помсти є його власні несправедливі дії; утвердження думки про

1
необхідність «сильної князівської руки»; возвеличення мудрості й прозірливості
великої княгині Ольги.
Мотиви: «історична правда»; «життя великої людини»; «помста»; «сильна влада
князя».
Образи: людей: древляни; київський князь Ігор — жадібний, несправедливий, убитий
древлянами за це; Мал — древлянський князь; посланці древлян; княгиня Ольга —
дружина Ігоря, мудра й підступна правителька; син Святослав; природи: ліс, річка,
голуб; предметів і явищ: данина; смерть; могила; лодія; рів; баня; пожежа; погибель;
володарювання.
Символічні образи: спис (символ воїна, володаря); голуб (символ сили, влади,
помсти).
Час подій: 6453 (945) — 6454 (946).
Місце подій: Іскоростень, Київ, Вишгород.
Композиція (зміст): Ігор бере данину в древлян — йому здається мало, він бере ще
— обурені древляни убивають його й ховають — вирішують оженити свого князя Мала
на княгині Ользі, а з її дитиною Святославом зробити все, що завгодно —
відправляють посланців — Ольга просить їх прийти завтра, сказавши зранку тим, хто
їх кликатиме: «Не їдемо на конях, ні пішки не підемо, але понесіть нас у лодії» — уночі
Ольжині воїни виривають велику яму, куди вранці вкидають цілу лодію, у якій живцем
закопують посланців — Ольга відправляє посланців до древлян і просить, щоб ті
прислали їй найкращих мужів — мужів, які приїхали, Ольга спалює в бані — Ольга йде
до древлян, просить їх підготувати меди, щоб справити тризну по чоловіку — напоєних
древлян наказує вирізати — древлянські й полянські воїни сходяться на бій — малий
Святослав метає списа — поляни перемагають, перелякані древляни ховаються в
домівках — Ольга обіцяє їм мир, але просить наостанок маленьку данину «по три
голуби й по три горобці» від диму — раді древляни їй дають цю данину — воїни Ольги
підпалюють птахів, а ті летять до своїх гнізд — Іскоростень згорів, а хто вцілів, узяті в
полон — Ольга накладе ще більшу данину й править довго й у злагоді зі своїм сином
Святославом.
Художні засоби виразності: епітет, інверсія; короткі афористичні речення; репліки
дійових осіб; ритмізована мови; алітерація.

2
 «СЛОВО ПРО ПОХІД ІГОРЯ»
Історія віднайдення: рукописний збірник кінця XV ст. «Хронограф», що проходив під № 323 у бібліотеці Спасо-
Ярославського монастиря, був придбаний у його архімандрита Іоіля Биковського збирачем старовини графом
Мусіним-Пушкіним. Цей твір був п’ятим з восьми пам’яток, що склали зміст книги. Текст подавався без поділу на
окремі слова, що призвело до й досі нерозшифрованих місць у творі. До праці над знахідкою були залучені видатні
вчені того часу – О.Малиновський та М.Бантиш-Каменський. З пам’ятки знято три копії, одна з них, надіслана
Катерині ІІ, знайдена у середині минулого століття. 1800 р. Слово...” видруковане під назвою „Ироическая песнь о
походе на половцевъ удельного князя Новагорода-Северскаго Игоря Святославовича, писанная стариннымъ
русскимъ языкомъ въ исходе XII столетия съ переложениемъ на употребляемое ныне наречие.” Під час пожежі
Москви 1812р. згорів палац Мусіна-Пушкіна і в ньому оригінал та майже весь наклад „Слова...”. З 1200 книг
першого видання на сьогодні зареєстровано близько 70 примірників.

Історія в „Слові про похід Ігорів”: автор за основу свого твору поклав подію, яка трапилася 1185 року.
Новгород-Сіверський князь Ігор, який не брав участі у переможних походах Київського князя
Святослава Всеволодовича 1183 і 1184 рр. проти половців, виступив проти них у 1185 році, разом з
братом Всеволодом (братом, князем Курським), племінником Святославом Ольговичем (князем
Рильським), сином Володимиром (князем Путивля); їх у творі названо „чотири сонця”. 
Першого травня біля річки Дінця вони побачили затемнення сонця („глянув Ігор на ясне сонце та й
побачив – військо тьма покрила”). Князь Ігор знав, що це недобре знамення, але вирішив продовжувати
похід. Перший бій – легка перемога. Але половці за день зібрали своє військо і почалася кривава битва
на річці Каялі, русичі були переможені. Живими залишилося небагато воїнів, князі потрапили в полон. 
Інформація з літопису
Щоб пояснити поразку Ігоря, літописець увів в оповідання монолог князя, у якому розкрито
«причини» невдачі: «гнів господній» за «кровопролиття», які Ігор учинив у «землі християнській».
«Впали тепер гріхи мої на голову мою», — цитував він псалом. «Гріхи» — це, очевидно, участь Ігоря в
князівських міжусобицях. Він також брав на себе вину за те, що не зумів уберегти військо у битві.
Є відмінності і в трактуванні постаті князя Ігоря. У літописному оповіданні він — один з багатьох
руських князів, котрий нічим особливим себе не проявив у того часних подіях, хіба що поразкою від
половців, втративши своє військо. Як і більшість інших князів, він брав участь у військових походах,
дбав про охорону удільного князівства.
У «Слові про Ігорів похід» автор із помітною симпатією ставився до князя, вболівав за нього,
наділяв рисами лицарської звитяги і честі. У такий спосіб він намагався створити своєрідний образ-
символ, навколо якого мали об’єднатися інші князі у протистоянні з половцями. Недаремно рефреном
звучать слова: «За землю Руську, за рани Ігореві, смілого Святославича!». Автор навмисно зобразив
повернення Ігоря з полону до Києва (у літописі — князь повертався до Новгорода-Сіверського), оскільки
це — «мати городів руських», центр, який мав об’єднувати всю руську силу у боротьбі з ворогами.
Однак незважаючи на те, що в давні часи історію і літературу часто не розмежовували, вони
становили цілісний зміст і вироблену для цього літературну форму. Порівняння літопису і «Слова про
Ігорів похід» дає підстави виявити відмінні типи літературної творчості. Літописний тип був формою
збереження історичної інформації, але водночас виникали суто художні твори, яким властиві образна
вишуканість, стилістична і композиційна гармонія, емоційність, естетичність.

Авторство: припускають — невідомий український поет з тих часів, можливо лицар, що був
у Ігоревій дружині, співці Боян або Митуса; Ярославна; брат Ярославни Володимир; сам
князь Ігор.
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: героїчна поема.
Тема: зображення невдалого походу новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича на
половців у 1185 році (за даними літопису – 11 травня).
Головна ідея: заклик руських князів до єднання для спільної боротьби проти зовнішніх
ворогів.
Увага! Ідея „Слова” та кульмінація твору пов’язані з образом Святослава Київського, який
своїм „золотим словом” закликає до єднання всіх руських князів до боротьби з ворогами.

3
Віршування: написано ритмізованою мовою, подібною до мови дум, які виконують
речитативом.
Герої твору: князь Ігор, його брат Всеволод, син Володимир, небіж Святослав (у творі названі
„чотири сонця”), Святослав Київський, Ярославна (дружина Ігоря), Глібівна (дружина
Всеволода), Овлур, Гзак, Кончак.
Образи: людей: брати Ігор Святославовин — новгород-сіверський князь, розумний, мужній,
але славолюбний і Всеволод Святославовин — князь трубчев-ський, сильний, «буй-тур»,
шанує своїх воїнів, а ті його, відважний, любить брата; Святослав Олегович — їхній батько,
київський князь, мудрий, далекоглядний правитель; Олег Горисловович — їхній дід, за часів
правління якого почалися усобиці між князями; Ярославна — дружина Ігоря, яка плаче за
князем і прикликає всі сили природи допомогти врятуватися йому, уособлення всього жіноцтва
руського й самої землі Руської; міфологічних істот: Дажьбог, Жля, Карна; природи: сонце,
вітер, хмари, галки, сокіл, вовки, коні, Чорне море, річка Каяла; предметів і явищ: струни й
пальці, стріли, списи, шолом, затемнення сонця, віщий сон Святослава, золоте слово
Святослава, сине вино, полон, втеча.
Центральний образ – образ Руської землі (згадується 20 разів).
Символічні образи: затемнення сонця (символ небезпеки, смерті); 4 сонця (символ братів-
русичів — Ігоря, Всеволода, Ігоревого сина Володимира, що княжив у Путивлі, племінника
Святослава Ольговича із Рильська); князь Святослав (символ мудрого правителя); золоте
слово (символ мудрості); синє вино (символ небезпеки, біди); Ярославна (символ відданої
любові й сили, землі Руської); галки (символ небезпеки) та ін.

Композиція: вступ (або заспів), основна частина, закінчення (або кінцівка).

Увага! Заспів і закінчення споріднюють твір з народними думами.
Композиція: оригінальна, оскільки лише частина тексту є сюжетною оповіддю, значна частина
фрагментів — позасюжетні елементи (пролог (заспів) і епілог (славословіє); риторичні вставки-
роздуми автора; сон і «золоте слово» Святослава; плач Ярославни): (пролог = заспів, зачин,
заплачка) невідомий автор пропонує почати мову про похід князя Ігоря, протиставляючи свою
манеру співу, манері, притаманній Бояну, який пишно й велемовно умів славити князів —
(експозиція) розповідь про розум, мужність і бажання постояти за землю Руську князя Ігоря —
(зав’язка) Ігор вирушає в похід проти половців — брати Ігор і Всеволод зустрічаються —
затемнення сонця, яке попереджає князів про небезпеку — (розвиток дії) перша битва русичів
із половцями — легка перемога — грабунок і гуляння — ранок-попередження — початок
другої битви — (кульмінація сюжету?) друга битва між русичами й половцями, у якій руські
воїни зазнають поразки — Ігоря беруть у полон — віщий сон Святослава, що нібито йому
підносять синє (отруєне) вино й він помирає — золоте слово Святослава зі сльозою змішане
як звернення-заклик до всіх князів примиритися й порозумітися перед небезпекою спільного
ворога й заради блага землі Руської — плач Ярославни — (розв'язка) Ігор за допомогою
хрещеного половця Овлура тікає з полону — Ґзак і Кончак переслідують Ігоря —
підтримуваний природою рідної землі Ігор повертається на Батьківщину — земля Руська радіє
й співає, бо «погано голові без тіла, як і тілу без голови» — (епілог = славословіє) уславлення
князів і землі Руської.

Вступ: (не пов’язаний із загальним перебігом події. Це своєрідний зачин, заспів, у якому автор
виклав свої художні принципи зображення). 
Експозиція: характеристика Ігоря, Ігор готується до походу на половців.
Зав’язка: початок походу, сонячне затемнення, картини природи, які мають символічне
значення.
4
Розгортання дії:
1. Перша битва і перемога Ігоря.
2. Друга битва з половцями закінчилася поразкою.
3. У бою відзначився Всеволод.
4. Автор сумує за тими часами, коли князі були дружними,а тепер замість об’єднання, один на
одного „крамолу зводили”.
5. Показ самого бою та його завершення (кульмінація подієва).
6. Уся природа жалкує за князями, учасниками походу.
7. Показано метафоричні образи „Обиди”, „Карни”, „Жлі”, які прийшли на Руську землю.
8. Автор прославляє діяння Святослава Київського, бо він один зміг, хоч і не на довгий час,
припинити набіги половців.
Кульмінація твору (але не подій) – перший відступ – заклик руських князів до єднання для
спільної боротьби проти зовнішніх ворогів. Сятославу київському сниться „смутен сон”, у якому
за допомогою символів розкривається поразка Ігоревого війська. Зронив тоді великий
Святослав „золоте слово”, зо слізьми змішане... У цьому слові Святослав звертається до 17
князів, щоб вони виступили: «За землю Руську, За рани Ігореві...» Причому про кожного з
князів він говорить з теплотою, перелічуючи чесноти того чи іншого князя.
Розв’язка: Ігор тікає з полону за допомогою Овлура. Уся природа допомагає Ігорю під час
утечі. Ігор приїжджає на поклон до свого батька до Києва.
Закінчується поема славословієм, як думи.

Особливості композиції
– недотримання хронологічної послідовності в розповіді;
– розлогі описи природи;
– авторські роздуми (автор перериває опис походу Ігоря й згадує минуле чи переноситься
думкою в інші місця (Київ, Путивль, Чернігів) або ж розмірковує над причинами та наслідками
подій, радить, веде суперечку тощо);
– орнаменталізм.

Позасюжетним елементом можна вважати плач Ярославни – другий відступ.

Увага! Це перший жіночий образ в українській літературі, але видно, що вона язичниця, бо
звертається до Дніпра-Славути, до вітру, до сонця, щоб вони допомогли врятувати Ігоря й усіх
русичів:

Ярославна – язичниця, бо її „плач” поєднує елементи голосіння і заклять природних стихій

на поміч князю Ігорю. Фрази звернення до вітру – аби він відвернувся і „замість нести стріли
на військо Ігореве”, повіявсь над морем; до Дніпра – аби він приніс назад чоловіка; до сонця –
аби воно перестало томити Ігоревих вояків. (Найкращий переспів плачу Ярославни зробив
Т.Г. Шевченко). За своєю художньою структурою, системою образів, мовленнєвою
ритмікою монолог Ярославни — замовляння, що сягає архаїчних форм
язичницького міфологічного мислення. У контексті міфу про «межову ріку» стає
відчутнішим образ чайки-Ярославни як птиці смутку, що літає над річкою, яка
розділяє живих і мертвих. Тут відображене архаїчне уявлення, що смерті можна
запобігти, окропивши тіло «живою» водою, що й збиралася вчинити Ярославна
(«омочю бебрянъ рукавъ въ Каялъ ръцъ, утру князю кровавыя его раны»). Після її
молитви-благання-замовляння відразу подано епізод втечі Ігоря з полону
(половецької землі, що символізувала потойбічний світ, інший берег щодо
«поцейбічної» Руської Землі). Так відбувається зворотний перехід Ігоря з «того»

5
світу в «цей». Віра в те, що магічною силою замовляння можна повернути
небіжчика з потойбіччя, також органічно вписується в поетику давнини.

Запам’ятати!
– Ярославна стоїть „в Путивлі на валу, брамі”;
– Найкращий музичний твір написав М. Лисенко, а переспів усієї поеми – М. Рильський;
– Ярославна хоче перетворитися на чайку-зигзицю (жалібницю), щоб полинути до свого
милого;
– продовження образу Ярославни є у творі Ю. Яновського „Вершники”, у новелі „Шаланда в
морі”, коли Половчиха хоче перетворитися на дерево й точно так звертається до вітру-
трамонтана по допомогу.

Поетика пам’ятки
«Слово про Ігорів похід» характеризується багатою і близькою до уснопоетичної творчості
поетикою. Найхарактерніші її ознаки:
а) фольклорна символіка (князі — «чотири сонця», «молоді місяці»; «зигзиця»-чайка —
символ туги, «чорні хмари» — половці та ін.);
б) постійні епітети («борзії коні», «красні дівки», «чисте поле», «сірі вовки», «черлен стяг»,
«біла хоругва» тощо);
в) персоніфікація природи (замовляння Ярославни);
г) метафори («щебіт солов’їв заснув», «говір галок пробудивсь», «сипнули стрілами по полю»,
«кривавії зорі світ провіщають», «іти дощу стрілами з Дону», «діти бісові кликом поля
перегородили» та ін.);
ґ) художній паралелізм («тут кривавого вина недостало, тут пир докінчили хоробрі русичі:
сватів своїх напоїли і самі полягли за землю Руську»);
д) метонімія («дрімає в полі Олегове хоробре гніздо», «тут Ігор князь пересів із сідла золотого
у сідло невольниче»);
е) рефрени («о Руська земле, уже ти за пагорбом!», «за землю Руську, за рани Ігореві»,
«Ярославна рано плаче»);
є) військова термінологія у переносному значенні («Списа зламати об край поля» —
перемогти; «напитися шоломом із Дону» — перемогти ворога поблизу Дону; «вступити в
золоте стремено» — виступити в похід; «а мої ті куряни — воїни вправні: під трубами сповиті,
під шоломом злеліяні, кінцем списа згодовані»).

6
 ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА (1722–1794)
Навчався в Києво-Могилянській академії. Мав неабиякий голос, умів грати на сопілці та інших
музичних інструментах. Був у складі Токайської комісії, яка була за кордоном (побував у Німеччині,
Словаччині, Польщі, Італії, Австрії). Викладав поетику в Переяславському колегіумі; працював
приватним учителем у поміщика Степана Гомари (с.Каврай на Переяславщині), у Харківському
колегіумі. З 1769 року веде мандрівне життя. Помер 29 жовтня 1794 року в селі Пан-Іванівка на
Харківщині. На своєму надгробку просив написати: „Мир ловил меня, но не поймал”.
Літературна спадщина: збірка поезій „Сад божественних пісень” (30 творів), „Байки харківські” (30
байок). За життя жоден твір Сковороди не був надрукований, а пізніше (1836 року їх взагалі заборонила
цензура за „мыслі противныя св. писанію”, але вони весь час поширювалися в рукописних варіантах).
Свої твори Г.Сковорода називав піснями, деякі – одами (другий жанр), третій жанр – це панегірики,
канти, псалми. Перед кожною „піснею” – епіграф – джерело, узятий з книги Святого Письма.

Вірш «De Libertate» (в перекладі: про свободу)

Що є свобода? Добро в ній якеє?
Кажуть, неначе воно золотеє?
Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,
Проти свободи воно лиш болото.
О, якби в дурні мені не пошитись,
Щоб без свободи не міг я лишитись.
Слава навіки буде з тобою,
Вольності отче, Богдане-герою!*
* Ідеться про гетьмана Богдана Хмельницького.

Історія написання: проблема свободи була для Г. Сковороди однією з центральних, у той чи той
спосіб актуалізуючись у різних творах. Для митця свобода передусім асоційована з духовною
незалежністю людини від мирських спокус і марнот цього світу («Всякому місту — звичай і права») і
водночас залежністю від Бога як осердя вселенської свободи й любові. Водночас у «De libertate» Г.
Сковорода замислюється й над свободою як явищем соціально-політичним і національним, адже на той
час Україна потерпає під тиском Російської імперії.
Рік створення: приблизно 1757-1759.
Мова: староукраїнська (з елементами тогочасного студентського жаргону).
Напрям: бароко.
Літературний рід: лірика. Жанр: ліричний вірш (подібний чимось до гімну (возвеличення
свободи) й оди (уславлення Богдана Хмельницького як батька вольностей).
Вид лірики: патріотична (філософська лірика з елементами громадянської).
Тема (умовно): Богдан Хмельницький для українського народу; свобода.
Ідея: возвеличення свободи (вольності) духовної, соціальної й національної як
найвищої цінності.
Провідний мотив: воля – найбільше багатство („... злото, Проти свободи воно лиш
болото.”), уславлення Б.Хмельницького („Слава навіки буде з тобою, Вольності отче,
Богдане-герою!”).
Образи: людей: ліричний герой, Богдан Хмельницький; предметів і явищ: болото,
золото.
Символічні образи: Богдан Хмельницький (символ вольності); свобода (символ
справжнього людського існування); болото (символ матеріального, невільного світу).
Про твір. Поет порівнює волю із золотом і твердить, що воно супроти волі – болото.
В останніх рядках проголошено славу Богдану Хмельницькому, історичним подвигом
7
якого щиро захоплювався Г.Сковорода. Виголошення слави гетьману України, який
боровся за волю свого народу, незалежність рідного краю було вираження відкритого
протесту проти царсько-поміщицької сваволі, виявом високої політичної свідомості й
громадянської мужності.
Художні засоби: порівняння („неначе воно золотеє”), риторичні оклики та
запитання („Що є свобода? Добро в ній якеє?”)

«ВСЯКОМУ МІСТУ – ЗВИЧÁЙ І ПРАВА»

(пісня 10-а із збірки «Сад божественних пісень»)
Чернетка автографа твору містить напис: «Дбаю тільки про те, щоб щасливо
померти».
Епіграф: «Блажен муж, иже в премудрости умрет и иже в разуме своем поучается
святыне» (Біблія).
Рік створення: приблизно 1758-1759.
Мова: староукраїнська.
Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш, що став народною піснею (філософсько-сатиричний), (іноді
називають „монолог-сповідь”).
Вид лірики: громадянська (філософська лірика або ж соціальна сатира).
Провідний мотив: викриття суспільних вад; щасливий той, хто має чисте сумління.
Мотиви: «пошук сенсу людського життя»; «життя по совісті як основа людського
суспільства»; «кожному своє»; «людське різнопуття», «плинність світу», «марність
дочасного людського життя», «смерть».
Тема: сатиричне зображення життя різних верств тогочасного суспільства – панів,
чиновників, купців та ін., дворянсько-бюрократичної системи управління.
Ідея: ушанування справжній життєвих цінностей; засудження і висміювання
моральних вад тогочасного суспільного життя; поштовх до розуміння, що життєва
суєта не дає можливості людині збагнути суть життя.
Стиль: бароко (емблематична поезія).
Увага! Іван Франко назвав цей твір „галереєю вад людського суспільства”.

Образи: людей: ліричний герой — людина, яка роздумує над сенсом людського
існування, боїться померти «без ума», божевільною, тобто такою, якими стали люди,
що живуть навколо неї не по совісті; люди, які забули про совість і віддалися марним
радостям цього, матеріального, світу: Петро-кар’єрист; Федька-купець; модник;
лихвар; землевласник-магнат; скотозаводчик; затятий багатій-мисли-вець; гуляка;
облудний юрист; пустопорожній студент; нерозбірливий коханець; міфологічних істот:
смерть — замашна коса; Венера, Амур; предметів і явищ: місто; чини; гроші; будинки;
коса смерті («страшна сталь»).
Символічні образи: смерть (символ урівняння всіх); коса (символ смерті).
Художні засоби: антитеза (остання строфа підсумовує двох життєвих настанов –
духовної і тілесної; мірилом цих цінностей є смерть (ознака бароко)); епітети („Ясний
розум”, „нав’язливі думи”); порівняння („совість, як чистий кришталь”); риторичні

8
оклики („Інший гендлює, візьми перевір!”) (паралелізм, антитеза, інверсія, анафора, повтор,
фразеологізм, епітет, порівняння, метафора, метонімія, синекдоха, гіпербола, символ).

Байка «БДЖОЛА І ШЕРШЕНЬ»
(2-га зі збірки «Байки харківські»)
Г. Сковорода — батько української байки, який уперше витлумачив цей жанр як самостійний
твір на філософську тематику.
Байка – ліро-епічне невелике (віршоване або прозове) алегоричне оповідання, що має
навчальний зміст.
Алегорія – інакомовлення; спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на
приховуванні реальних осіб, явищ, предметів під конкретними художніми образами з
відповідними асоціаціями.

Особливостями байок Г.Сковороди є: наслідування манери езопа; прозова

форма; діалогічність; мало художніх засобів; фабула вдвічі менша, ніж мораль;
«мораль» у сковороди названа «силою»; у „силі” подаються розгорнуті пояснення
щодо ідеї твору; на підтвердження власних думок використовує вислови давніх
філософів; імена, образи найчастіше запозичені з біблії або античної літератури;
наявне філософське начало; поєднання книжної й живої укр. мови.

Рік створення: 1774.
Збірка: 26-а байка зі збірки «Байки Харківські», до складу якої входять 30 творів.
Напрям: бароко.
Рід: епос.
Жанр: байка.
Тематичний різновид жанру: філософська байка.
Тема: праця в житті людини, пошуки гармонії й секрету людського щастя (розмова
Бджоли та Шершня щодо важливості ролі праці для особи, що праця має бути за
покликанням і приносити користь поспільству).
Ідея: обґрунтування думки про споріднену (сродну, природжену) працю як запоруки
щастя й гармонії людини в житті, співчуття людям, які не знайшли спорідненої праці
(злодії). Праця має стати для людини потребою і „найсолодшою поживою”.
Мотиви: «сродна праця»; «щастя»; «гармонія»; «задоволення в малому».
Образи: людей: студент, якому приємне учіння; Катон — давньоримський політичний
діяч, якого висміював Цицерон; Цицерон — давньоримський оратор; Епікур —
давньогрецький мислитель; Сірах — це Книга Ісуса, сина Сираховсько-го, яка
вважається неканонічною, але раніше входила в Біблію; природи: собака (хорт); заєць;
кіт, миша.
Алегоричні образи: Бджола (символ мудрої людини, яка любить працю й знаходить у
ній щастя); Шершень (уособлення людей, що живуть плодами чужої праці й не мають
гармонії).
Композиція (зміст): байка складається з двох частин: 1) власне байка, де розгорнуто
діалог між Бджолою й Шершнем; 2) сила (мораль, висновок), де автор витлумачує
прямий зміст образів Бджоли й Шершня та поглиблює думку про «сродну» працю як
запоруку щастя й гармонії (на прикладі собаки-мисливця; кота; студента; старого
Катона).
9
Художні засоби виразності: алегорія, персоніфікація, епітет, порівняння; крилаті
вислови «Веселість серця — життя для людини» (Сірах), «Подяка блаженній натурі за
те, що потрібне зробила неважким, а важке непотрібним» (Епікур).
Зверни увагу!
1. Пам’ятник Г.С.Сковороді знаходиться в Києві навпроти Києво-Могилянської
академії, у руках він тримає сопілку.
2. У літературі того часу й пізніше негативно ставились до особи Б.Хмельницького.
Шевченко у своєму творі „І мертвим, і живим...” пише: „Якби знала до схід сонця була б
удушила...” Хоча П.Куліш згадує в „Чорній раді”, що Б.Хмельницький був розумний,
вольовий керманич. У поемі „Маруся Чурай” Ліна Костенко про нього говорить як про
розсудливого, розуміючого гетьмана.
3. Вади суспільства, як і Сковорода, у своїх творах подають Т.Г.Шевченко (поема
„Сон” („У всякого своя доля...”)) та І.П.Котляревський („Енеїда” (опис мук у пеклі)).
4. Езопова мова – спосіб замаскованого вираження думки за допомогою натяків,
іносказання, іронії, до якого вдавалися з метою уникнення цензурної заборони.

АФОРИЗМИ
Афоризм – яка-небудь узагальнена думка, висловлена стисло в дуже виразній формі.
Г.Сковорода – це людина глибинного характеру, проникливого розуму і чистих помислів, тому й створив
ґрунтовну базу афористичних висловів, якими має користуватись людина, щоб бути щасливою.

Ні про не турбуватись – значить не жити.

Один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий.
Моя сопілка і віця кращі царського вінця.
Не все те отрута, що неприємне на смак.
Бери вершину і матимеш середину.
З усіх утрат втрата часу найтяжча.
Скільки зла таїться всередині за гарною подобою: гадюка ховається в траві.
Визначай смак не по шкаралупі, а по ядру.
Тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений.
Як нерозумно випрошувати те, чого можеш сам досягти!
Солодке пізнає пізніше той, хто може проковтнути неприємне.
Не за обличчя судіть, а за серце.
Ні про що не турбуватися – значить, не жити, а бути мертвим, адже турбота – рух
душі, а життя – се рух.
Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.
Не розум від книг, а книги від розуму створились.
Чи не дивина, що один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий?
Чи може людина, сліпа у себе вдома, стати зрячою на базарі?
Демон проти демона не свідчить, вовк вовчого м’яса не їсть.
Людина – коваль свого щастя.
Не все те невірне, що тобі незрозуміле.
О, книги, найкращі порадники, найвірніші друзі!
Не суди лиця – суди слово.
Немає нічого небезпечнішого за підступного ворога, але немає нічого отруйнішого від
удаваного друга.
10