Слайд 1..

слайд 2

Дискурс (франц. discours -- промова, виступ) -- у широкому сенсі являє собою складну
єдність мовної практики і екстралінгвальних факторів (значима поведінка, котра
маніфестується в доступних почуттєвому сприйняттю формах), необхідних для розуміння
тексту, тобто дає уявлення про учасників комунікації, їхні установки і цілі, умови
вироблення і сприйняття повідомлення. (слайд 3)Вважається, що першим у значенні,
близькому до сучасного, слово вжив американський лінгвіст Зеллінг Гарріс у 1952 році у
статті «Discourse Analysis». Там він звертав увагу на вивчення мовних одиниць, довших за
одне речення, з урахування соціальної ситуації, в якій вони існують

Традиційно дискурс мав значення упорядкованого письмового, але найчастіше мовного,

повідомлення окремого суб'єкта. В останні десятиліття термін дістав широке поширення в
гуманітаристиці і набув нових відтінків значення. Часте ототожнення тексту і дискурсу
зв'язано, по-перше, з відсутністю в деяких європейських мовах терміна, еквівалентного фр.-
англ, discours(e), а по-друге, з тим, що раніше в обсяг поняття дискурс включалася лише
мовна практика. Дискурс -- насамперед, це мова, занурена в життя, у соціальний
контекст (з цієї причини поняття дискурсу рідко вживається стосовно древніх текстів).

((Багато в чому завдяки роботам Фуко, Альтюссера, Дерріди, Лакана французька школа
дискурсного аналізу відрізняється більшою філософською спрямованістю, увагою до
ідеологічних, історичних, психоаналітичних аспектів дискурсу.))

Сьогодні аналіз дискурсу являє собою міждисциплінарну область знання; теорія дискурсу
розвивається в лінґвістиці тексту, психолінґвістиці, семіотиці, риториці.

Поняття терміну "дискурс" (слайд 4)

У сучасній лінгвістиці поняття дискурсу трактується неоднозначно. Для визначення нашого

розуміння дискурсу всі існуючі підходи можна звести до наступних:

1. Дискурс визначається через текст або текст через дискурс .

2. Дискурс розуміють як когнітивний процес, пов'язаний із творенням мовленнєвої

поведінки.

3. Дискурс розглядається як послідовність взаємозв'язаних висловлювань, об'єднаних

спільністю цільового завдання .

4. Дискурс визначається як засіб бесіди та мислення, які, як і жанри можуть ставати

ритуалізованими.

6. Дискурс розглядається як форма мовленнєвого спілкування, яка передбачає взаємозв'язок

між мовцем та слухачем, як міжособистісна діяльність.

7. Дискурс розуміється як складна комунікативна подія.

Отже, аналізуючи все вищесказане, ми можемо зробити наступний висновок: хоча теорія
дискурсу вже досить тривалий час опрацьовується і досліджується вченими-лінгвістами,
загальновизнаного підходу та універсального визначення поняття "дискурс" ще досі не існує.
Воно (поняття) розглядається з точки зору найрізноманітніших аспектів: і як комунікативний
процес, і як текст, і як система, і як комунікативна подія. Але, не дивлячись на те, що всі ці
підходи і базуються на різноманітних рисах та характеристиках, вони не виключають одне
одного.

Досліджуючи поняття дискурс, слід звернути увагу і на поняття стилю. (слайд 5)

Якщо говорити про взаємозв'язок мовних стилів та дискурсу, то слід звернути увагу на такі
основні моменти.

Приналежність мовлення до того чи іншого стилю визначається використанням певних

мовних лексичних, граматичних, і, звичайно, ж стилістичних засобів. Відповідне
оформлення усного чи писемного мовлення згідно вищенаведених вимог і дає підстави
відносити той чи інший акт мовлення (усний чи писемний) до певного стилю.

Що ж стосується дискурсу, до обсягу поняття якого входять мовні стилі, то він виступає як
свого роду підсумовуюча модель, яка організовує мовну діяльність. При цьому певний тип
дискурсу містить у собі не лише мовні, але й позамовні засоби, зокрема психологічну
складову. Дискурс поєднує в собі глибинні мовні та поверхневі структури та структури
екстралінгвального змісту.

Також слід зазначити, що різні типи дискурсів можуть поєднувати в собі спільні стилі
мовлення.

Візьмемо для прикладу діловий та юридичний дискурси. Ці обидва типи дискурсу

функціонують у відповідності з нормами та правилами офіційно-ділового стилю. Цей факт
обумовлений тим, що даний стиль характеризується певним набором нормативних вимог, у
відповідності з якими мають бути складені як ділові, так і юридичні папери, а також
відповідно до яких має здійснюватись усне мовлення.

Специфіка ділового спілкування полягає в тому, що, незалежно від того, хто є безпосереднім
укладачем документа й кому безпосередньо його адресовано, офіційним автором та
адресатом документа майже завжди є організація в цілому.

Як бачимо, поняття дискурсу є на багато ширшим за поняття стилю. Саме тому, якщо стоїть
завдання проаналізувати певний тип дискурсу, то слід звертатися до комплексного аналізу
його складових частин, таких, як стильові, лексичні та граматичні аспекти, які і формують
таке загальномовне поняття як дискурс.

Класифікація типів дискурсу(слайд 6)

Розгляд дискурсу був би неповним без виділення його видів. Традиційно дискурс поділяють
на офіційний та неофіційний. Кожен окремий вид має певні характеристики та особливості,
притаманні лише йому. Мова офіційного дискурсу - це мова офіційних та наукових текстів і
документів. Офіційний стиль є неоднорідним у своїх маніфестаціях. Способи експресії
варіюються в ньому в залежності від сфери ділового та наукового спілкування. Тексти
офіційного стилю характеризуються ще лаконічністю, логічністю побудови думки у
висловлюванні, розраховані на задоволення потреб інтелекту, а не естетичних.

Але незалежно від того, чи текст належить до офіційного, чи неофіційного дискурсу, він має
свого певного адресата, який обумовлює в тій чи іншій мірі комунікативну природу
мовленнєвого твору. Існування і важливість цього фактора визнається багатьма лінгвістами.
У проблемі вивчення мовленнєвої спрямованості твору є ще багато дискусійних та
невирішених питань. Зокрема, нема єдності у визначенні об'єкта спрямованості
мовленнєвого впливу, він іменується як "отримувач", "рецептор", "реціпієнт", "адресат", не
виділені його функції в тексті, хоча він безпосередньо є невід'ємною складовою частиною
акта комунікації. Усі засоби вираження фактора адресата можна розділити на засоби
відкритого і прихованого впливу з точки зору офіційного дискурсу, ми ж додамо до цієї
класифікації і характеристики аналіз неофіційного дискурсу, виходячи з поданих нею
характеристик.

Отже, до факторів відкритого впливу ми відносимо:

а) чітку сегментацію наукового тексту;

б) символіко-графічне оформлення наукової інформації;

До факторів прихованого впливу на адресата ми відносимо:

а) інформативність тексту;

б) його цілісність і зв'язність.

Що ж стосується неофіційного дискурсу, то визначення засобів впливу не є таким чітким, як

у випадку офіційних повідомлень, але деякі особливості нам все ж вдалось визначити.

На нашу думку, до засобів відкритого впливу належить:

а) відсутність будь-якого символічного оформлення, так як художні тексти не базуються на

гіпотезах, конкретно існуючих фактах чи тим більше, не включають у себе будь-які
обрахування чи формули. Слово, саме по собі , набагато більше, ніж графік чи символ, воно
вимагає суб'єктивного підходу, а отже і особистісної інтерпретації, а для такого виду
мислення символи чи графіки не потрібні.

Мова точних наук не допускає елементів емоційності, в той час як мова таких гуманітарних
наук як історія, літературознавство допускає їх у масштабах, близьких художнім творам
письменників-реалістів.

(Слайд 7)
Однією з найповніших класифікацій дискурсів є класифікація Георгія Почепцова. Він
виокремлює теле- і радіодискурси, газетний, театральний, кінодискурс, літературний
дискурс, дискурс у сфері паблік рілейшнз (ПР), рекламний дискурс, політичний, релігійний
(фідеїстичний) дискурси.

Теле- і радіодискурс. Передбачає невимушеність, неофіційність. Автори теле- і

радіопередач створюють знаковий образ живого мовлення. Мовець (диктор) і слухач (глядач)
перебувають у різних точках простору і часу, не можуть коригувати мовлене і почуте —
наприклад, перепитати. Статус мовця — офіційний, слухача/глядача — неофіційний.

Газетний дискурс. У ньому існує розрив у просторі й часі для автора та читача. На відміну
від усної комунікації, він розлогіший, повніший, аргументованіший. Значну увагу
приділяють не лише змісту, а й формі викладу.  Газетний (як і теле- і радіо) дискурс має
потенційну небезпеку маніпуляції людською свідомістю.
Театральний дискурс. Театральні знаки символічні. Театральна комунікація дуже
умовна: актори вдають, що не бачать глядачів; глядачі не можуть втручатися в дію (за
деякими винятками); світ акторів і глядачів віддалений; на сцені мають місце не дії, а знаки
дій. У театральному дискурсі спрацьовує кілька знакових систем: декорації, одяг, освітлення.
Усе це має символічний характер. Театральний дискурс виник на основі ритуального дискурсу, а
тому ритуал живе в театрі.

Літературний дискурс. Є одним із найстаріших. У літературній комунікації форма має

важливіше значення, ніж зміст, а тому важливу роль відіграють засоби полегшення
сприйняття: ритм, рима.. Художній текст стає деавтоматизованим, великою мірою
завдячуючи своїй багатозначності: кожен читач знаходить власний зміст. У художній
комунікації найважливішу роль відіграє особа автора.

Рекламний дискурс. Його завдання — привернути увагу споживача до одного з багатьох, як

правило, однакових товарів, створити йому позитивний імідж, щоб він запам'ятався надовго,
а найкраще — назавжди. Рекламний дискурс спрямований не на товар, а на продаж типових
психологічних уподобань людей. Продається не сам товар, а його символічний відповідник.

Політичний дискурс. Спрямований на майбутній контекст (тоді як літературний — на

минулий, ЗМІ — на теперішній). Майбутні контексти вигідні: їх важко заперечити, неможливо
на даний час перевірити. Свої ідеї політичний дискурс проголошує найкращими. Як правило,
творить образ і навіть модель ворога. Саме ворог увесь час винен у тому, що ситуація є не
такою, як планувалося. Ворог завжди цементує суспільство, яким легко керувати.
Політичний дискурс моделює інтереси суспільства, тобто він формується авторами і
«споживачами», оскільки їх очікування і бажання «вмонтовані» в нього.

Релігійний (фідеїстичний) дискурс. Основою релігійної комунікації є передавання життєво

важливих для людини і суспільства етичних смислів. Вони сприймаються як заповіді, які
Абсолют (Бог) відкрив людям. Боже Одкровення сприймається як дароване священне
знання — повне, бездоганне і найголовніше серед усіх знань.

Основи дискурсивного аналізу (слайд 8)

Дискурс-аналіз як міждисциплінарна галузь знань щільно пов'язаний з текстолінгвістикою,

семіотикою, соціо- і психолінгвістикою, філософією, стилістикою та іншими гуманітарними
науками. У комунікативній моделі дискурсу, крім екстралінгвістичного, виділяють
прагматичний, семантичний і граматичний аспекти (В. І. Карасик, К. Я. Кусько, Л. Г. Лузіна, М. Л.
Макаров, О. Пушкін, О. О. Селіванова, О. К. Ф. Сєдов, І. П. Сусов та ін.), кожен з яких визначає окремий
етап аналізу цілісного дискурсу.

Дискурсивний аналіз тексту - це аналіз дискурсу як результату (тексту) і процесу

мовленнєво - мисленнєвої діяльності з метою виявлення екстралінгвістичних, семантичних,
когнітивних і мовленнєвих аспектів його формування, з'ясування функціональної
спрямованості і соціальної організації . Дискурсивний аналіз тексту характеризується
подвійною спрямованістю: він охоплює аналіз мовного рівня тексту як продукту
мовленнєвої діяльності і водночас досліджує текст у дискурсі, тобто в дієвому просторі з
урахуванням зовнішніх і внутрішніх факторів розгортання текстової комунікації.

Повний Дискур-аналіз передбачає аналіз дискурсу на макро- і мікрорівні. Характеристика

дискурсу на макрорівні охоплює аналіз екстралінгвістичного і прагматичного контекстів,
семантико-когнітивний аналіз та аналіз структури дискурсу. Їм передує етап визначення
типу, жанру і формату дискурсу, оскільки означені категорії впливають на варіативність
будови дискурсу, його зміст і функціонування, допомагають правильно зорієнтуватися під
час аналізу інших аспектів дискурсу.

Аналіз екстралінгвістичного контексту дискурсу спрямований на виділення і вивчення

зовнішнього та внутрішнього контекстів: соціального, культурного, ситуативного і
психологічного, причому не всі види контекстів відіграють вирішальну роль у творенні
дискурсу, а тому у процесі аналізу необхідно ураховувати лише ті, які суттєво впливають на
його організацію.

Окреме місце посідає аналіз ситуативного контексту, який є обов'язковим, адже передбачає
характеристику часу, місця, умов написання тексту.

Аналіз прагматичного контексту дискурсу пов'язаний з виділенням та описом

комунікативної мети автора, основних функцій тексту, комунікативних стратегій і тактик,
використаних автором.Дослідження дискурсу в контексті прагматики передбачає вияв
авторської позиції у тексті і фактора адресата.

Семантико-когнітивний аналіз дискурсу ґрунтується на дослідженні концептуального

простору тексту, що дозволяє виявити в тексті змістовно-фактуальну / змістовно-
концептуальну. В основу аналізу була покладена схема концептуального аналізу художнього
тексту, розроблена Л.Г. Бабенко і Ю.В. Казаріним, що охоплює такі необхідні елементи, як:
визначити набір ключових слів тексту; визначити базовий концепт; описати концепто-сферу.

Такий аналіз потребує детального вивчення лексичного складу тексту, що допомагає виявити виражені
особистісні смисли в дискурсі, пов'язані з контекстом творення дискурсу, тому семантико-когнітивний
аналіз було доповнено такими додатковими елементами:

1) простежити, який вид контексту утворює концептуальний простір тексту;

2) проаналізувати експліцитно й імпліцитно виражені особистісні смисли в дискурсі.

Під час здійснення аналізу набір ключових слів тексту визначають шляхом застосування елементів
асоціативного експерименту або ж у процесі прочитання тексту і виділення слів-лейтмотивів, повторюваних
і частотних слів кожної мікротеми, при цьому у центрі уваги повинні знаходитись і назва, і епіграф твору. З-
поміж виокремлених слів визначають ключове слово тексту, яке становить базовий концепт, їх у творі може
бути кілька. Вони утворюють ядро твору, а всі інші слова тематично групуються навколо них. Опис
концептосфери твору передбачає характеристику атрибутів, асоціацій, уявлень, пов'язаних з виділеними
концептами, на підставі чого виявляють імпліцитно виражені особистісні смисли, уточнюючи інформацію
про контекст творення дискурсу, будують тематичні лінії та описують семантичні зв'язки.

Фундамент тексту, його лінійну організацію визначають категорії зв'язності і членування. Вони утворюють
окремий етап аналізу дискурсу, коли на перший план висувається вивчення поверхової структури тексту.
Аналіз структури тексту починають з виділення глобальної ситуації або глобальної макроструктури, що
відповідає основній темі тексту.

Глобальна ситуація об'єднує макроситуації, які репрезентуються набором макропропозицій тексту. Виділення
макроструктури і макропропозицій дискурсу полегшує аналіз категорій зв'язності і членування тексту. Схема
аналізу передбачає опис прагматичного і структурно-смислового членування тексту, характеристику
особливостей смислової зв'язності дискурсу (когерентності) та основних засобів міжфразового зв'язку
(когезії), що дозволяє говорити про цілісність дискурсу.

Аналіз дискурсу на макрорівні завершують формулюванням висновків з проведеної роботи: визначити

домінуючі особливості екстралінгвістичного контексту і його вплив на структуру, семантико-прагматичну
та граматичну організації дискурсу.
Наступний щабель - аналіз дискурсу на мікрорівні, який ґрунтується на розгляді окремих мікроситуацій .
Робота з мікроситуаціями дозволяє заглибитися у мовну тканину твору і детально проаналізувати мовні
засоби актуалізації смислу на лексичному та граматичному рівнях, починаючи з фонетичних і закінчуючи
синтаксичними домінантними одиницями.

Дослідження комунікативної будови дискурсу спирається на теорію актуального членування і передбачає

характеристику тема-рематичної організації тексту і виділення рематичної домінанти. Останній крок в
аналізі - це виділення мовних засобів, які характеризують обраний автором тип дискурсу, - допомагає
поглиблювати і закріплювати знання студентів про різні типи дискурсів. Аналіз дискурсу на мікрорівні також
завершують підсумком: визначити мовну домінанту тексту, зіставити її з екстралінгвістичним контекстом
і комунікативною метою автора.

Отже, у центрі дискурсивного аналізу текст постає як результат і водночас як процес

мовленнєвої діяльності автора, процес його взаємодії з читачем, тому під час дискур-аналізу
екстралінгвістичний контекст посідає одне з центральних місць поряд з описом мовної
домінанти і виконує дві функції:

 з одного боку, зумовлює аналіз комунікативної організації тексту,

 а з другого - супроводжує тлумачення особливостей функціонування мовних одиниць
у творі; з ним пов'язана інтерпретація всіх компонентів дискурсу, основних
лінгвокомунікативних одиниць рівня дискурсу: від мовних до семантико-
прагматичних.

Щодо цього слушно зауважує К. С. Серажим: "Аналіз дискурсу передбачає зміцнення

акцентів із формально-лінгвістичних характеристик дискурсу на позамовні чинники його
породження в певному комунікативному середовищі, за певних обставин комунікації як
соціальної дії".

(Слайд 9)

Дискурсивний аналіз як нова лінгвістична дисципліна знаходиться поки що в стадії

становлення, тому існує декілька напрямків, що визначаються за методикою проведення
дослідження :

1) метод діалогічної інтерпретації, тобто аналіз побутового діалогу;

2) дослідження інформаційного потоку, де провідним питанням стає співвідношення мови та

свідомості;

3) когнітивна функціональна граматика, в якій вивчаються явища інформаційного потоку в

аспекті класичних "інформаційних" категорій (тема/рема, дане/нове);

4) метод когнітивного картування як спосіб моделювання смислової сторони тексту;

5) прагматичний аналіз, що орієнтований на вивчення ефективності комунікації;

6) математичні та комп'ютерні методи дослідження тексту.

Висновки (слайд 10)

Дискурсивний аналіз тексту спрямований на формування вмінь, які забезпечують

орієнтування в мовленнєвій ситуації і врахування екстралінгвістичних факторів комунікації,
їх вплив на вибір типу дискурсу і його мовного оформлення, що лежить в основі
дискурсивної компетенції. Звертаючи особливу увагу на взаємодію мовних і позамовних
чинників, що залежить від типу дискурсу, дискурсивний аналіз спирається на лінгвістичний
аналіз тексту, який сприяє закріпленню знань про мовні одиниці різних рівнів і формуванню
мовної і мовленнєвої компетенції студентa-філолога.

Дискурсивний аналіз тексту, спираючись на лінгвістичний аналіз, поглиблює і розширює

вивчення тексту з комунікативно-когнітивних позицій. Отже перспективною видається
розробка різноманітних прийомів роботи з текстом і дискурсом, залучення нових напрямів
текстолінгвістики і дискурсології у навчальний процес студентів філологічних факультетів.

Слайд 11(кінець)