Вступ

1.Біографічні відомості Тараса Прохаська

2.Поетика. Проза митця -як спроба відчитування метафізичних кодів життя. 
3.Огляд творчості
Список літератури
 Вступ

Один із найкращих сучасних письменників – це Тарас Прохасько,якого деякі

літературознавці називають «українським Маркесом».
Книга «Хто робить сніг» - це Прохаська та його дружини уявний «світ
кротів».Одного разу в них сталася така пригода, коли вони на очах дітей
врятували крота,що тонув в річці.
Крім того Тарас Прохаська за освітою ще й біолог. Одним
найулюбленішим педагогічним прийомом зі всіма дітьми – і своїми, і
чужими – це розповіді про тварин , подані реалістично й адаптовані в такий
собі дитячий бренд,щоб було цікаво дізнаватися про їх звички та особливості
життя.
Тарас Прохасько вважає, що : «Не слід сподіватися, що книжка зробить
когось добрим, когось відважним, а когось щедрим… Ні, це лише
саморефлексія і роздуми про себе. Людське мислення є вербальним. І книжка
є найкращим способом пробудження цього способу, особливо коли текст
звучить від когось».
 1.Біографічні відомості Тараса Прохаська

Тарас Богданович Прохасько – сучасний український письменник,

журналіст, один із представників станіславського феномену – народився 16
травня 1968 року в Івано-Франківську.
Мати Прохаська — троюрідна племінниця письменниці Ірини Вільде, яка
підтримувала тісні зв'язки з їх родиною та часто приїжджала до них зі
Львова. Дід Прохаська по лінії матері під час Першої світової війни служив в
австро-угорській дивізії, що стояла на фронті навпроти частини, яку описав
Ернест Гемінґвей в автобіографічному романі «Прощавай, зброє!». Батька
Тараса Прохаська у віці 10 років депортували разом з матір'ю, бабусею
Прохаська, з Моршина до спецпоселення у Читі, звідки він повернувся в
Україну у 1956, коли йому виповнилося 16.
У школі Прохасько добре знав біологію, брав участь у Всеукраїнській
олімпіаді з української мови, але не міг уявити себе радянським філологом
або журналістом, тому вступив до біологічного факультету Львівського
державного університету імені Івана Франка (1992). За фахом – ботанік.
Після завершення університету йому пропонували працювати на
розташованому в горах біостаціонарі, але Прохасько відмовився через
родинні обставини. Учасник студентського руху 1989-1991 років, зокрема
брав участь у «революції на граніті» у Києві у 1990.
Після завершення університету спочатку працював в Івано-Франківському
інституті карпатського лісництва, згодом — учителював у рідному місті,
у 1992-1993 роках був барменом, потім сторожем, ведучим на радіо FM
«Вежа», працював у художній галереї, в газеті, на телестудії. У 1992-1994 був
«мандрівним» співредактором журналу «Четвер», бо в той час постійно їздив
до Львова, де навчався в університеті. Лауреат видавництва «Смолоскип»
(1997).
У 1993 Тарас Прохасько разом з Андрієм Федотовим та Адамом Зевелом
знявся у короткометражному фільмі «Квіти святого Франциска», а у 1996 у
селі Делятин Івано-Франківської області відбувся перший в Україні
міжнародний фестиваль відео-арту, гран-прі на якому отримав двохвилинний
фільм «Втеча в Єгипет» (1994), де знявся Тарас Прохасько, його сини та Леся
Савчук.
У 1998 почав працювати журналістом у львівській газеті «Експрес», згодом
писав авторські колонки до «Експресу» та «Поступу». Деякий час писав до
інтернет-газети «Телекритика», а потім, коли друзі Прохаська створили
«газету його мрій», почав писати статті та вести авторську колонку в Івано-
Франківській обласній тижневій газеті «Галицький кореспондент».
У 2004 кілька місяців прожив у Кракові, отримавши літературну стипендію
польської культурної фундації «Stowarzyszenie Willa Decjusza — Homines
Urbani».
У квітні 2010 Прохасько вперше відвідав США, де в нього відбулися
творчі вечори у Нью-Йорку та Вашингтоні.
Працює в «Галицькому кореспонденті». Одружений, має двох синів, один
навчається на історика в Українському католицькому університеті, а другий
— на архітектора та будівельника у Львівській політехніці. Член Асоціації
українських письменників.
За словами Прохаська, він вирішив стати письменником, коли йому
виповнилося 12 років. У школі не читав радянських українських
письменників, а тільки після армії прочитав вірші Василя Стуса та почав
писати і сам. Оскільки біологічний факультет, на якому він навчався, був
немистецьким середовищем, Прохасько деякий час вважав, що сучасної
української літератури як такої не існує. Перші її твори він прочитав
лише 1990 року, коли познайомився з Юрком Іздриком, який розвісив в
Івано-Франківську оголошення про створення літературно-мистецького
часопису «Четвер». Перші твори Прохаська Іздрик не прийняв, а згодом
Прохасько написав своє перше оповідання «Спалене літо», яке було
опубліковане у часописі.
Серед письменників, близьких йому «за певним типом світосприйняття»,
Прохасько називає Богуміла Грабала, Хорхе Луїса Борхеса, Бруно Шульца,
Василя Стефаника, Данило Кіша, Габріеля Гарсіа Маркеса, Мілана Кундеру,
Оноре де Бальзака, Антона Павловича Чехова, Сергія Довлатова, Лева
Рубінштейна, а серед найулюбленіших творів — щоденник Анджея
Бобковського «Війна і спокій» (1940-1944) та «Шерлок Холмс».
Часом видається, що Тарас Прохасько — наскрізь рослинний чоловік і це не
лише сильно відчувається у його писаннях, а й помітно виокремлює його з-
поміж інших українських прозаїків. Не дивно, що він постійно намагається
зафіксувати мінливість незмінності й відтворити втурнішню спорідненість
людської душі з рослинним світом. У багатьох творах Тараса присутній
біографізм, але це не спрощує його прозу, а навпаки — робить її дуже
відвертою й наближає до інтимної сповіді.
Серія внутрішньо-інтимних переживань «FM „Галичина“» та «Порт
Франківськ» мають дещо притчевий характер. Написані у формі щоденника,
ці роздуми на різноманітні теми, свого часу опубліковані в тижневику
«Галицький кореспондент» та озвучені в ефірі радіо FM «Вежа».
Прохасько бере участь у різних мистецьких перформансах. У 2009 він, разом
з іншими письменниками (Юрієм Андруховичем, Юрком Іздриком,
Володимиром Єшкілєвим, Софією Андрухович) взяв участь у проекті
«БОМЖ» («Без Ознак Мистецького Життя») Ростислава Шпука, пізніше
презентованому на польському Міжнародному фестивалі бездомного
мистецтва.
У серпні 2010 Прохасько в рамках музично-літературного діалогу, що
відбувся під час фестивалю «Порто-Франко», читав уривок з роману
Станіслава Вінценза «На високій полонині» на руїнах Пнівського замку. Під
час читання французький віолончеліст Домінік де Вієнкур виконав сюїту
Баха.
2011 книгу Тараса Прохаська «БотакЄ» було визнано Книгою року.
2013 року премією «Книга року BBC» було відзначено дитячу книжку Тараса
Прохаська «Хто зробить сніг», створену разом з Мар'яною Прохасько.
Нагороди:
1997 – лауреат премії видавництва «Смолоскип».
2006 – перше місце у номінації «Белетристика» за книгу «З цього можна було
б зробити кілька оповідань» (версія журналу «Кореспондент»).
2007 – третє місце у номінації «Документалістика» за книгу «Порт
Франківськ» (версія журналу «Кореспондент»).
2007 – лауреат літературної премії імені Джозефа Конрада (заснована
Польським інститутом у Києві).
2013 – Премія імені Юрія Шевельова за книгу «Одної і тої самої».
 2.Поетика. Проза митця -як спроба відчитування метафізичних кодів
життя.

 Просякнутість творів темами, мотивами із рослинного світу. Часом

видається, що Тарас Прохасько — наскрізь рослинний чоловік і це не лише
сильно відчувається у його писаннях, а й помітно виокремлює його з-поміж
інших українських прозаїків. Не дивно, що він постійно намагається
зафіксувати мінливість незмінності й відтворити втурнішню спорідненість
людської душі з рослинним світом.

 У багатьох творах Тараса присутній біографізм, але це не спрощує його

прозу, а навпаки — робить її дуже відвертою й наближає до інтимної сповіді.
Молодий автор належить до тих небагатьох письменників, філософів буття,
які намагаються йти шляхом Сковороди, живуть і пишуть відповідно до
власних філософських принципів, прислухаючись до внутрішнього голосу. 

Автор по-своєму трактує і саму філософію: «ФІЛОСОФІЯ. Завжди при

тобі, як частина тіла. Коли більше нема нічого, вона є Всім» (Прохасько Т.
ЛЕКСИКОН таємних знань//Четвер. — 1992. — Ч.1 (3). — С.81).
3. ^ Т.Прохасько – письменник камерного плану, автор медитативних
повістей і есеїв, захоплений ботанікою, філософією і містикою. «З
мислителів найближчі йому Франциск Ассизький і Св. Августин. Якщо
улюблена лектура в Ю.Андруховича – географічні атласи, то для
Т.Прохаська найкраща література – це ботанічні атласи, а найцікавіша –
житія святих. Зважаючи на любов Т.Прохаська до рослин, дехто вважає, що
він пише так, яке могли б писати рослини, якби вміли: «Так повільно і точно
могла б писати рослина» (Ю.Андрухович), а сам він є рослинним чоловіком,
тобто людиною, наділеною рослинною філософією. У повісті «Від чуття
присутності» наратор констатує, що найважливіше пояснення цілого життя
зводиться до того, що «треба перебути». Адже людина зазвичай живе
всупереч обставинам, тобто людське існування подібне до рослинного:
рослина зважується перечекати посуху, трава – прорости крізь асфальт, а
ялівець, як і решта рослин в субальпійській зоні, лягає під поривами вітру»
[Харчук Сучасна, 169].

У прозі Прохаська особливу вагу мають естетика буття і побутова

герменевтика. Вони символізують такі знаки, як «довкола озера» і «дерево,
яке завжди поруч або по дорозі». Автор відкидає звабу цивілізації, яка
пропонує все завжди: цілорічні фрукти і городину, теплі приміщення взимку
й охолодження влітку. Як мінімаліст і аскет він пропонує споглядати своє
дерево щоранку і щовечора у всі пори року… 

 Цивілізаційному надміру і переситу Т.Прохасько протиставляє деталі

подробиці. Саме увага до деталі, уміння помічати найдрібніші подробиці і
надає прозі Т.Прохаська особливого емоційного і семантичного ореолу… У
«Непростих» Франц доходить висновку, що сенс і насолода існують лише у
деталях. Наприклад, Непрості подарували Анні фігурку Св. Антонія, що
містилася в капсулі, в якій солдати зазвичай тримають записку зі своїм ім’ям.
Часто «Анна вкладала до циліндра квітку – фіалку, маргаритку, пелюстки
сливки чи липовий цвіт, щоб Антонієві було чим дихати».

 Т.Прохасько – виразно регіональний письменник, творець малого

наративу, приватного епосу, прозаїк, що фіксує емоційні й психічні стани, у
поетиці якого панує деталь. Т.Прохасько без дидактизму, моралізаторства,
критичного пафосу й патетики нагадує людині про те, що світ задуманий не
нею, що людина, як і світ, – це задум Божий» [Харчук, Сучасна, 178]. Єдиний
з-поміж Станіславських авторів подав у «Непростих» закінчений ескіз
персональної космогонії Прикарпатського краю, ствердивши, що українська
держава можлива лише тоді, коли карпатський вектор визначатиме її
геополітику, карпатська космогонія – ідеологію, а самі Карпати
перетворяться на природний резерватив [ІБТ, Проста мета історія, С. 60]. 

Образ «Непростих» виражає авторську філософію. «Зрештою, резервуар

сюжетів є основою не лише культури, але й міфології, наприклад, міфу
центральнооєвропейськости Карпатської України. Скажімо, Себастян,
протагоніст «НепрОстих», вірить в особливу країну Карпатію («Йому
залежало, щоби українська справа починалася саме у Центральній Європі»),
отож він «придумував прекрасну країну навколо Ялівця, в якій би не було
сміття, всі би знали мови один одного, а найвищою інституцією було би
бюро сценаріїв, куди би кожен міг подати щось дійсно цікаве, і уряд
керувався би цими сюжетами». Функцію охоронців і збирачів сюжетів
виконують НепрОсті. «Як десь хтось народжується, то сідають якраз під
тими вікнами і придумують його байку, як земляні боги». Отож придумуючи
комусь життя, непрості оповідають якийсь сюжет, і життя стає наслідком
оповіді. Власне, ці гуцульські духи-чарівники збирають найбільше історій і
байок із людського життя, а також аналізують «записи з історіями і
мареннями, прозріннями і божевільними ідеями». Урешті, зявляється навіть
версія про те, як «неграмотні гуцульські псевдо чарівники-хитруни
маніпулюють Європою і світом за допомогою сюжетів» [Післячорноб, С. 102
– 103].

 Сюжет у творах будується за принципами міфу. «Відповідно до логіки

міфу, повторення стає ототожненням… Прикметні повтори, що втілюють
героїчну долю основного чоловіка – Себастяна, а також його архетипність як
культурного героя. Він відновлюється щоразу при зустрічі з жінками свого
роду, натомість історії цих жінок завершуються з їхньою смертю. І три Анни
– донька, мати і внучка, з якими Себастян живе як із дружинами, засвідчують
не так інцестуальну любов, як стверджують радість чоловічого проростання
Себастяна, його «нестримну силу бути влитим в неї» (кров жінки однієї
родини)» .

«Непрості» засвідчують, як нарація стягується на поверхні подій, а самі

сюжети стають блуканням поверхнею: вулицями Ялівця, горами Карпатами,
поверхнею жіночого тіла. Люди у Прохаська не знають про свій рід і
вигадують свою історію, вичитуючи її з оточення або переносячи своїх сни-
марення на ландшафти оточення [Післячорноб, С. 103].

 Гундорова Т. «У повістях Т.Прохаська чи не вперше оприявнюється нова

манера письма з вираженою риторичною побудовою. Оповідь розгортає
мисленнєві образи-конструкції, які стають віртуальними проекціями й потім
знову накладаються на реальність – як форми ландшафту…Прикметна й
жанрова структура Прохаськових творів – це повісті-есеї, де філософська ідея
відіграє значну роль, а оповідь іде слідом за топосом – образом-уявленням.
Такими топосами … стають геометричні схеми, мапи, серії-колекції:
архітектурний проект, гербарій, томограма мозку. Як мисленнєві образи,
вони реконструюють реальність, оскільки накладаються на реальне й роблять
його віртуальним, схожим на сни-марення» …» [Післяч, С. 98–99 ]. 
 3.Огляд творчості
В творчості Тараса Прохаська, є твори і для дітей.
  Дитяча книга "Хто зробить сніг" - спільне творіння Тараса Прохаська та
його дружини Мар’яни. Я б навіть сказала "дитя". Тарас давно відомий
своїми ессеями, часто в них фігурує Франківськ. Але цього разу він вперше
співавтор дитячої книжки. Мар'яна ж в цій книжці виступила не тільки
співавтором, а ще й художником. І для неї такий досвід також вперше. Це
історія про життя кротів. 
"Хто зробить сніг" – прегарна історія про мешканців Букового лісу, котрі
вміють жити в злагоді та взаєморозумінні. Звичайно ж, іноді їм доводиться й
сваритися, і збиткуватися зі своїх сусідів або друзів. Та все ж світ Букового
лісу – затишний і самодостатній. Удосталь грибів і ягід, меду й варення.
Чудові квіткові галявини, а в норах – вазони з орхідеями. Для екзотики
лелеки ще й прихоплюють з Африки, повертаючись додому, заморські
банани, ананаси, манго і навіть ваніль та фініки.
 У центрі сюжету – дружна кротяча родина з тринадцятьма дітьми.
Останньою народилася якраз єдина дівчинка. А оскільки росла в хлопчачому
товаристві, то охоче подружилася з дівчинкою-бобреням, Загатою, і, мабуть
що єдина в усьому кротячому племені, навчилася плавати в лісовій річці.
Воно невдовзі й згодилося – Муркавка витягла з води і відволодала
потопельника, необережного маленького крота Бурю, який так самозабутньо
рив тунелі (чим захоплюються, як відомо, геть усі не позбавлені почуття
власної гідності кроти), що докопався до річки й потрапив на бистрінь. Але
світ, звичайно ж, принаймні світ лісовий, не без добрих звірят. Так що ворона
невдовзі відтранспортувала відігрітого й заспокоєного Бурю в його рідний
сусідній ліс.
Окрім дружної кротячої родини, знайомимося з лікаркою Совою й
медсестрами Сороками, крамаркою Німою Куницею (її смугасте пончо на
малюнку мені, між іншим, страшенно сподобалося – і стильне, й тепле!),
поштарем Дятлом, барменом Їжаком, білками Ержікою й Жужікою –
спеціалістками з домашніх заготівель грибів та фруктів.
Лісові діти всі народилися переважно навесні – і дуже чекали свята першого
снігу. Якраз ця визначна подія й вивершує сюжет: на Горбі, звідки видно
далеко-далеко на всі сторони широкого світу, зібралося гамірне товариство з
санчатами та лижами. Швидко з¢явилася ковзанка, завбачливий колючий
бармен з властивою їжачкам клопітливістю навіть передав дітям гарячого
чаю. Зима винагороджує безліччю нових пригод, адже, як виявилося, про
снігове свято дбають померлі предки, чиї душі тепер на небі. Кроти вірять,
що сніг роблять білі кроти,сови – що білі сови...

Схоже, сніг – це ще й послання з якогось вишнього світу, нагадування про

потребу жити в мирі, добрі й любові.
[…] Небо було похмурим кілька днів. Але невдовзі знову вийшло сонце і
потепліло. Тільки щось сталося з кольорами. Зелений ліс перестав бути
зеленим. Дерева зробилися жовтими, золотистими, оранжевими, червоними,
бордовими, брунатними і багряними. А небо – синім як ніколи. – Бабине літо
– найкращий час для малювання, – казала мама кротенят і роздавала дітям
кольорові олівці.
Вони зручно всідалися на галявині зі своїми альбомами і кожен вибирав
собі дерево, яке хотів намалювати. Мама виносила контрабас і грала
спеціально для дітей. Від низьких звуків маленькі жовті букові листочки
відривалися від гілки і повільно летіли вниз…
Згодом під деревами назбиралися цілі купи сухого листя. У сухому листі
чудесно бавитися. Навіть просто ходити, щоб воно голосно шурхотіло. Тато-
кріт казав, що це прекрасно заспокоює нерви. Але на дітей воно діяло інакше.
Бігаючи по листю, кротенята починали нестримно бушувати. Вони
перестрибували з купи на купу, запорпувалися в листя і присипали один
одного, підкидали листя високо догори і гасали під саморобним листопадом.
Мовчик любив клеїти з листя аплікації. Мудр розглядав найцікавіші листки
через мікроскоп. Жужіка з Ержікою придумали робити гірлянди. Всі діти
нанизували листя на нитки, і білченята розвішували їх потім на дубі. Через ці
кольорові гірлянди, та ще й через горіхи, гриби і грушки, які білки сушили на
зиму, голий осінній дуб виглядав як різдвяне дерево. А Загата, коли вже йшла
додому, брала з собою цілий мішок листя, щоби висипати його у ріку і
дивитися, як воно пливе.
Потім знову почались дощі. Дуже холодні й надокучливі. На галявині
зібралося так багато води, що перейти її без гумаків було важко. У таку
погоду особливо затишно сидіти в норі і всім разом робити улюблене айвове
варення. Вдома було тепло, на печі стояв великий мідний казан, під яким
палахкотів вогонь. Тато постійно підкидав дрова. Мама ні на мить не
відходила від казана, помішуючи варення довгою дерев’яною ложкою. Діти
готували все нові порції айви. Тверді жовті плоди треба було помити,
почистити і порізати на дрібні шматочки.
– Мармелейро, – ні з того, ні з сього промовила мама. – Так португальською
мовою буде айвове дерево, – пояснила вона.
– Ого! – здивувався Тріскун. – А як тоді буде сама айва?
– Мармело, – не задумуючись, відповіла мама.
– Ого! Цікаво, – продовжував Тріскун, – а варення з айви?
– Мармеляда! – весело вигукнула мама і взялася куштувати своє вариво. Так
кротенята дізнавалися все нові і нові слова. […]

Книга «Хто зробить сніг», видана «Видавництвом Старого Лева»,

унікальна. Це перша дитяча книга Тараса Прохаська і перший досвід Мар'яни
Прохасько в ролі ілюстратора. Тепла історія про сім'ю кротів і їх тринадцяти
діток, про дружбу і взаємодопомогу, про турботу і домашній затишок, а
також про те, хто насправді робить сніг…
Книга "хто зробити сніг" видана в серпні 2013 року і за цей час встигла
зібрати цілий букет нагород: перемогла в конкурсі "Книга року ВВС — 2013"
в номінації "Дитяча книга року", отримала премію "ЛітАкцент року 2013" в
номінації "Поезія і проза для дітей", посіла перше місце в рейтингу "Книга
року 2013" в номінації "Дитяче свято". А в 2014 році казка потрапила в один
з найпрестижніших світових каталогів дитячої літератури — «Білі ворони».
 Список літератури

1.Андрусяк І. Латання німбів. – Ів.-Франківськ, 2008. – 254 с. 

2.Бойченко О. НепрОста проза // Бойченко О. Шатокуа плюс. – Львів:

Піраміда, 2004. 

3.Бондар-Терещенко І. Проста містерія «НепрОстих». Про белетризацію

минулого» в романі Т.Прохаська // Слово і час.– 2003.– № 6. – С. 58–61.

4.Бондар-Терещенко І. Секвої та черепахи: Тарас Прохасько: апологія

віртуалу // Кур’єр Кривбасу. – 1998. – № 104. 

5.Голобородько Я. Проза Тараса Прохаська: еманація почуттів //

Голобородько Я. Артеграунд. Український літературний істеблішмент. – К.:
Факт, 2006. – С. 47–60. 

6.Голобородько Я. Образно-словесні мантри Тараса Прохаська // Слово і час.

– 2006. – № 7. – С. 41–43.

7.Голобородько Я. Практика почуттів, або Бреварій Тараса Прохаська //

Кур’єр Кривбасу. – 2006. – № 203. 

8.Гундорова Т. Риторичний апокаліпсис // Гундорова Т. Післячорнобильська

бібліотека: Український літературний постмодерн. – К.: Критика, 2005. – С.
97–104. 

9.Єшкілєв В. Лицар попри жерця. Типологія трьох феноменів // Плерома. –

1996. – Ч. 1–2.

10.Жулинський М. Чи відчуваємо ми катастрофу в прості йукраїнській

душі? // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях…..
– 2001. – № 2. – С. 50–64. 

11.Іздрик Ю. Про…За…Про. Передмова // Прохасько Т. Лексикон таємних

знань: Новели. – Львів: Кальварія, 2006. – С. 5–8. 

12.Костюк В. Ландшафти письма // Критика. – 1998. – № 9.

13.Лобановська Г. По той бік Анни // Слово і час. – 1999. – № 11. 

14.Матвієнко С. «Логіко-філософський трактат» невідомого орнітолога: Про

книгу Прохаська «Непрості» // Кур’єр Кривбасу. – 2003. – № 159.