ВСТУП ДО ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА

ТЕМА 1

ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО
ЯК НАУКА
 План

1. Літературознавство як комплекс дисциплін про

специфіку художньої літератури.
2. Проблеми термінології.
3. Об’єкт і предмет літературознавства.
4. Зв’язок літературознавства з іншими
гуманітарними дисциплінами.
5. Основні літературознавчі дисципліни.
6. Допоміжні літературознавчі дисципліни.
7. Принципи вивчення літератури.
 Філологія: «любов до слова»
є комплексом двох наукових дисциплін:

Літературознавство – вивчає художню літературу

різних народів, виявляє закономірності її розвитку.
Це комплекс наукових дисциплін про сутність та
функціонування в суспільстві художньої літератури;
система наукового знання про мистецтво слова.

Мовознавство – досліджує мову, її функції,

універсальні характеристики, структуру та
історичний розвиток.
 Походження терміна:
“література” – littera – буква.
Термін вперше вжив Цицерон у значенні
“літературна освіта, знання”.
Інші значення:
“сума писаних памяток, все написане
впродовж певного часу, певним народом”,

“певна категорія словесної творчості”

(математична, драматична, фінансова
література).
 Художня література –
«сукупність продуктивних в її історії
архетекстів, які впливають на
властивості інших творів, а також на
уявлення про літературність»

(Е.Касперський)
«Література – це розповідь: про дійсність – водночас реальну та ірреальну; про світ
– без початку і кінця; про час – водночас обмежений та необмежений; про культуру –
водночас єдину і розмаїту, цілісну і мозаїчну; про людське життя – водночас конечне і
безконечне; про людину – неповторну і мінливу, загублену у візерункові своїх
ідентичностей, у поліфонічному звучанні дійсності, світу, культури”
(Марія Зубрицька)
 Проблема термінології:

* філологія – «любов до слова»;

* наука про літературу – семантично тяжіє до

термінологічності, однозначності, своєю чергою
усуває другу складову – мистецьку із поля
призначення літературознавства;

* теорія літератури – одна із основних

літературознавчих дисциплін;

* літературознавство.
 Обєкт літературознавства –
вся словесна творчість у національному
та світовому вимірах.

Предмет літературознавства –
функціонування мистецтва слова серед
інших видів мистецтва, в суспільстві, в
системі інтерпретацій та тлумачень
текстів.
Зв’язок літературознавства
та інших гуманітарних
дисциплін
Літературознавство та історія:
1) художня література – неодмінна частина
культурної спадщини певного народу, тобто
історичної памяті цього народу, що дозволяє
розглядати словесну творчість складовою
історичних дисциплін: розкриває обєктивні
обставини суспільного плану;
Літературознавство та історія:

2) історична доба залишає слід в тексті: “Слово о

полку Ігоревім” (Київська Русь ІІ половини ХІІ
століття); проза В.Винниченка (злам ХІХ і ХХ
століть з їх суспільними та особистісними
катаклізмами); літературна праця
Ю.Андруховича , Л.Костенко (обєктивний знак
початку ХХІ століття).
3) значна частина художніх творів документує
певний, цілком конкретний момент
суспільного або культурного життя; інколи такі
твори здобувають визнання як знакові чи
парадигматичні для певного народу чи епохи;
вивчення таких творів мусить спиратися на
документальні свідчення доби;
4) велика кількість художніх творів української літератури

за часів тоталітаризму була вилучена з національної

культурної спадщини, однак згодом при їх вивченні

зясувалося, що вони – документи епохи;

5) автор завжди особисто причетний до суспільного та
культурного розвитку свого часу, презентуючи певну
ідеологію, політичні погляди, бачення літературного
контексту, отже мимоволі чи свідомо засвідчує власне
розуміння свого часу;

6) особисте спілкування письменника залишає слід у

листах, виступах, архівах тощо – для всебічного
дослідження літературного процесу необхідна співпраця
літературознавця та історика.
Літературознавство і філософія:

1) розкривається роль та значення філософії в

інтерпретації сенсу творів, авторської позиції;

2) досліджується проблема “філософія літератури” через

вивчення специфіки звернення автора до універсальних
та всезагальних питань буття, світопорядку, сенсу
людського буття. Філософія як “любов до мудрості”
постає у вимірі мистецького осмислення цієї любові;
3) словесне розгортання образу чи структури
художнього твору спричиняє увиразнення,
поглиблення, інтимізування загальної проблеми, а
далі формують певний пафос сприймання твору;

4) і філософія, і література зосереджені на

пошуках істини і сенсу людського буття.
Літературознавство і естетика
( мистецтвознавство)
1) художня література є частиною мистецтва, отже
літературознавство і мистецтвознавство мають
спільний предмет спостереження і вивчення;
2) обидві науки вивчають літературні твори, що
образно відтворюють дійсність;
3) літературознавство звертається до матеріалів
про скульптуру, театр, музику, живопис. Це
стосується, передусім, творів, безпосередньо
повязаних з іншими видами мистецтва:
драматургія М.Куліша, В.Винниченка, творчість
О.Довженка, екранізації літературних творів.
Літературознавство і психологія:

1) одним із предметів зображення у

літературі є внутрішній світ людини;

2) психологія дає підстави вести мову про

психологічні основи художньої творчості;

3) літературознавство досліджує весь

творчий процес: від авторського задуму до
його реалізації, а також прочитання.
Літературознавство і фольклористика:

інколи встановлюється авторство творів, які

вважалися належними до усної народної
творчості.
Літературознавство і теологія:

чимало творів мають у своїй основі

сюжети, теми, мотиви, образи
Священних книг.
Основні літературознавчі

дисципліни
І. Історія літератури – вивчає літературні явища,
події, факти, постаті в процесі літературного
розвитку:
1) досліджує художню літературу від її
зародження до нашого часу;
2) вивчає національні літератури (старі та новітні);
3) досліджує взаємозвязки та взаємовпливи
різних літератур;
4) характеризується великою кількістю
праць, матеріалів;
5) повязується із різноманітними
періодизаціями (наприклад, періодизації
української літератури С.Єфремова,
Д.Чижевського);
6) допускає виокремлення певної проблеми
для прицільного вивчення (окремий період,
автор, твір);
7)основні жанри: монографія, стаття, огляд.
 І. Теорія літератури – досліджує, узагальнює,
систематизує загальні літературознавчі
поняття:
1) узагальнює історико-літературні факти;
2) осмислює закономірності та особливості
створення, розвитку і завмирання художніх
явищ;
3) досліджує літературний процес з позицій
методології, концепції, структури;
4) вивчає сутність, зміст і форму художньої
літератури, її специфіку та функції як виду
мистецтва;
5) вивчає специфіку художньої творчості і
аналізує конкретні літературні явища, а
також поділ літератури на роди і види;
6) досліджує літературний процес, зміну
напрямків, течій, шкіл, стиль окремого
письменника та літератури певної доби;
7) вивчає закономірності художньої мови,
особливості віршування тощо;

8) досліджує загальні та спільні для всіх

національних літератур закони і
закономірності, які повязують літературу з
дійсністю та внутрішньолітературні закони;

9) основні жанри: монографія, стаття, огляд.

ІІІ. Літературна критика – відносно
самостійний вид творчої діяльності,
на основі практичного мислення
поціновує художні особливості нових
літературних творів, їх естетичну
вартість, а далі зясовує провідні
тенденції літературного процесу.
1) дає специфічне “знання літератури”, чим відрізняється
від історії літератури та теорії літератури, які дають
“знання про літературу”;

2) дає раціональне обґрунтування естетичним смакам,

оцінкам, враженням, тобто “перекладає мову чуття на
мову розуму”(І.Франко);

3) праця критика базується на системі філософсько-

етичних, теоретичних та історико-літературних знань,
практичних навиках аналізу, інтерпретації текстів;

4) осмислює літературу з погляду літературно-критичних

жанрів;
5) зорієнтована на потреби поточного літературного
процесу – аналізує переважно твори своїх сучасників;

6) виступає засобом регулювання і корекції літературного

процесу, спілкування автора із читачем;
основна функція – регулятивна;

7) основні жанри: рецензія, стаття (проблемна),

літературний портрет, пародія, фейлетон, ювілейна
промова, лист, діалог тощо.
Допоміжні літературознавчі
дисципліни:

історіографія
компаративістика
текстологія
бібліографія
джерелознавство
герменевтика
перекладознавство
 Основні принципи

вивчення літератури:
 1. Іманентність – з’ясування
властивостей, притаманних певним
мистецьким явищам зокрема та в
комплексі з іншими з одного ряду, типу
чи класу; дослідження самототожності
індивідуального стилю через
самоідентифікацію, самопізнання та
самореалізацію.
 . Інтенціональність – дослідження тієї властивості свідомості та
мови, яка ґрунтується на тому, що свідомість є завжди
свідомленням чогось, вона спрямована на предмети, що
находяться поза свідомістю, але розуміє їх згідно з власною
риродою і притаманними їй правилами функціонування. У теорії
ітератури цей принцип втілюється у трактування літературного
вору як такого, що своїм побутуванням відрізняється від реальних
а ідеальних предметів. Інтенціональність становить основу
ослідження створеного письменником світу як самостійного і
воєрідного утворення, якому властиві ознаки літературної фікції і
кий своєю будовою та прикметами відрізняється від реального
віту. (категорія обґрунтована Е.Гуссерлем, Р.Інгарденом,
М.Бахтіним).

.
 3. Історизм – дослідження літератури загалом та
окремих її елементів у динамічному взаємозв’язку в
межах естетичної системи та в комплексі об’єктивних
та суб’єктивних впливів позалітературного плану в
процесі від зародження до сучасного стану; вивчення
закономірностей впливу факторів суспільно-
історичного плану на формування естетичної (тут:
літературної)
картини світу.
 4. Структурованість – вивчення способів зв’язку між
складовими, компонентами твору як цілісного
організму, системи істотних відношень між ними.
Традицією сучасної теорії літератури є дослідження
чотирьох верств літературного твору:
1) представленого світу, 2) естетичного вигляду твору, 3)
значення мовних форм, 4) мовлення та його звукової
організації.
Принцип структурованості передбачає визначення
концепції художньої літератури, розуміння її завершеної
одиниці – твору, матеріальним носієм якого є текст, що
потенційно кодує його сприймання та інтерпретацію.
 5. Системність – диференціація
літературного процесу за параметрами
значущості та типологічної схожості,
вивчення закономірностей
мікросистемних утворень та зв’язку з
іншими системами в межах твору,
авторського стилю, напряму, епохи.
 6. Контекстуальність –
дослідження літературного твору
в комплексі всіх виявлених та
прихованих чинників його
становлення та існування в часі.
ЛІТЕРАТУРА
ЛІТЕРАТУРА
 ЛІТЕРАТУРА
Абрамович Г.А. Введение в литературоведение.–
М., 1979.
Баррі П. Вступ до теорії: літературознавство і
культурологія. – К., 2008.
Безпечний І. Теорія літератури.– Торонто, 1984.
Волинський П. Основи теорії літератури.– К., 1967.
Вступ до літературознавства. Хрестоматія:
Навчальний посібник / Упоряд. Н.І.Бернадська. –
К., 1965.
Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія
літератури.– К., 2001.
Гуляев Н.А. Теория литературы.– М., 1997.
Домбровський В. Українська стилістика і ритміка.
Українська поетика. – Дрогобич, 2008.
Іванишин В. Нариси з теорії літератури. – К., 2010.
Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як,
Ю.І.Ковалів та ін. – К., 1997 (серія: Nota bene).
Пахаренко В. Основи теорії літератури. – К.. 2009.
Ткаченко А. Мистецтво слова: Вступ до літературо­
знавства.– К., 1998.
 ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ №1

З підручника, словника виписати

визначення та напрями
досліджень допоміжних
літературознавчих дисциплін