КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З ДИСЦИПЛІНИ «ТЕОРІЯ ПЕРЕКЛАДУ»

ДЛЯ СТУДЕНТІ I КУРСУ

СПЕЦІАЛЬНОСТІ ФІЛОЛОГІЯ (ПЕРЕКЛАД)

ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

ЛЕКЦІЯ 1. Розвиток перекладознавства. Перші перекладачі та

перекладацькі праці.

ЛЕКЦІЯ 2. Становлення принципів вільного, буквального і точного

перекладу.

ЛЕКЦІЯ 3. Теорія перекладу як навчальна дисципліна. Загальна та часткові

теорії перекладу. Види перекладу, як відкрита мобільна система.

ЛЕКЦІЯ 4. Одиниця перекладу як мінімальна одиниця мови джерела.

ЛЕКЦІЯ 5. Поняття еквівалентності та адекватності перекладу.

ЛЕКЦІЯ 6. Перекладацькі відповідності. Поняття перекладацьких

трансформацій та проблема їх класифікації.

ЛЕКЦІЯ 7. Безеквівалентна лексика та засоби її перекладу. Особливості

перекладу власних назв.

ЛЕКЦІЯ 8. Різновиди та моделі перекладу. Перекладацька стратегія.

ЛЕКЦІЯ 9. Етапи та принципи перекладацького процесу.

 ЛЕКЦІЯ 1
РОЗВИТОК ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВА. ПЕРШІ ПЕРЕКЛАДАЧІ ТА
ПЕРЕКЛАДАЦЬКІ ПРАЦІ.

План лекції
I. ПЕРЕКЛАД ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ В ЕПОХУ АНТИЧНОСТІ
1. Зародження письмового перекладу, перші перекладачі Єгипту,
стародавньої Греції та Риму.
2. Становлення принципів вільного, буквального і точного перекладу.
Переклади у Вавілоні.
3. Переклад Септуагінти та інші переклади Біблії.
4. Значення перекладів Цицерона для історії перекладу.
5. Вільні інтерпретації Аристотеля і Апулея.
6. Переклади Ієроніма Стридонського.
II. ПЕРЕКЛАД ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ В ЕПОХУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
1. Буквальні переклади і вільні адаптації в епоху Середньовіччя.
2. Перші перекладацькі школи.
3. Популяризація «світських» текстів та «світських» перекладів.
4. Формування засад усного перекладу.
5. Теоретизація перекладознавчих принципів в роботі Роджера
Бекона.
III. ПЕРЕКЛАДАЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ
1. Вільні інтерпретації та буквальний переклад.
2. Відкриття друку та розквіт перекладацької активності.
3. Теоретичні перекладознавчі праці Етьєна Доле та Вільяма Тіндала.
4. Переклад Біблії Мартіном Лютером.
5. Перший переклад Біблії на англійську мову.
IV. ПЕРЕКЛАДАЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ЕПОХИ БАРОКО (1600-1700)
1. Класики європейського перекладу.
 2. Перекладацька діяльність в Острозькій та Києво-Могилянській
академіях.
Переклад – це складна мовленнєво-розумова діяльність у межах
міжкультурного спілкування, яка передбачає перевираження смислу тексту
оригіналу на мову перекладу. Таке розуміння перекладу дозволяє розглядати
переклад, як вторинну білінгвальну текстову діяльність, що охоплює
інтерпретацію вихідного тексту та породжує на її основі текст мовою
перекладу, який заміняє вихідний текст в іншому мовному та культурному
середовищі.
Поява перших перекладачів відноситься до давніх часів, яку більшість
науковців пов'язує з контактами між племенами. Спочатку переклади мали
усний характер, а писемні з'являються пізніше з розвитком писемності, в
Давньому Єгипті (ІІІ тисячоліття до н. е.).
Перші письмові переклади англійською мовою датуються VII ст., проте
справжнього розквіту староанглійський переклад зазнав за часів діяльності
короля Альфреда Великого (849 - початок 900-х рр.), який створив програму
перекладацької діяльності «Надати мовою, яку ми всі розуміємо кілька книг, які
є найнеобхіднішими всім людям», задля підняття рівня освіченості населення
Англії того часу.

Історія перекладу тісно корелює з історією мови та літератури, оскільки

розвивається на їх основі. Виникнення перекладу як особливої форми людської
діяльності починається із сивої давнини, коли у людей із різних племен
виникала необхідність спілкуватися між собою. Безсумнівно, переклад
спочатку існував лише в усній формі і мав спорадичний характер. У цілому
історія перекладу досліджує місце, роль та еволюцію перекладу у зв’язку з
розвитком суспільства, його матеріальної та духовної культури, політичних і
економічних зв’язків, а також вивчає процес становлення та розвитку
перекладацької думки і національних перекладацьких традицій на підставі
аналізу відповідних джерел. Історія перекладу розглядає такі питання: що
перекладалося, хто перекладав, в яку епоху, з якою метою, яким чином, за яких
обставин, в якому культурному та суспільнополітичному контексті. Однією з
основних проблем створення історії перекладу, як і будь-якої іншої спеціальної
історії, є проблема структурування подій минулого. Праці з історії перекладу
зазвичай використовують періодизації, прийняті в історії художньої літератури.

Розглянемо більш детально історію зародження та розвитку перекладу у

системі періодизації:

I. ПЕРЕКЛАД ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ В ЕПОХУ АНТИЧНОСТІ

Переклад з'явився одразу після народження писемності. Найдавніша

форма письма – шумерський клинопис – виникла в Месопотамії. Перший
перекладач, якого знаємо за іменем, єгиптянин. Це Анхурмес, верховний жрець
в Тинісі.

В 2100 році до н.е. вавілонська література перекладалася на

древньогрецьку і древньоєгипетську мови. Вавілон був в той час постійним
центром перекладацької діяльності. В 1900 році до н.е. тут вже існували перші
словники: двомовний (шумеро-аккадський) та багатомовний (шумеро-
аккадсько-уритансько-угаританський).
Історія європейського перекладу починається у 280 році до н.е. з
перекладом деяких уривків „Святого Писання”. В 250 році до н.е. в місті
Александрії місцевою верхівкою єврейської спільноти (яка набагато краще
володіла грецькою мовою, ніж івритом) було вирішено перекласти Старий
Заповіт з давньоєврейської й арамейської мов на древньогрецьку. Цей переклад
отримав назву Септуагінта (Interpretatio Septuaginta Seniorem – «Переказ
сімдесяти мудреців») завдяки легенді, за якою на острові Фарос 72 мудреці
окремо один від одного за 72 дні завершили таку епохальну роботу.
Насправді переклад всього Танаха зайняв тривалий час. В середині III ст.
до н.е. було здійснено переклад П’ятикнижжя, в цьому ж столітті – переклад
книг пророків. Переклади книги Писань датуються II ст. до н.е. Пізніше
Септуагінту було перекладено більшістю європейських національних мов.
Багато перекладів за часів античності здійснювалося з грецької на
єгипетську, частково з древньоєврейської та арамейської на давньогрецьку.
Переважно це були переклади віршованих творів. Антична літератури Риму
розвивалися на базі перекладів з древньогрецької. Відомим перекладачем поем
Гомера з давньогрецької мови латинською був Лівій Андронік.
Греко-римська антична епоха стала власне першою істотно відчутною
епохою перекладу. Вже формуються перші перекладацькі концепції, наукова та
практична вартість яких актуальна і сьогодні. Римляни активно перекладають з
грецької наявні літературні твори.
Велике значення для розвитку теорії та практики перекладу мала
діяльність відомого політичного діяча, оратора та філософа Марка Туллія
Цицерона, який перекладав латинською мовою ораторські промови відомих
грецьких ораторів Демосфена, Ехінеса та ін. У перекладах Цицерон
дотримується принципу «перекладу змісту», який він теоретично обґрунтував.
Такий принцип він називає «концепцією емуляції» (конкуруючого
відтворення). Переклади з давньогрецької мови латинською здійснювали також
Горацій, Вергілій, Теренцій та ін.
Автором першої визнаної латинської версії Біблії був Ієронім
Стридонський, який переклав Старий Заповіт з гебрайської мови безпосередньо
з оригіналу. Основні перекладацькі принципи Ієроніма: переклад зміст у зміст,
точна передача сюжету, складових частин та композиції твору.

II. ПЕРЕКЛАД ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ В ЕПОХУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Епоха Середньовіччя характеризується загальною стагнацією багатьох
сфер життя й інтелектуальною пасивністю, в тому числі в сфері усного і
письмового перекладу, який все ж практикувався в церковній справі. Історично
важливими є офіційні переклади з грецької мови латинською, які були
здійснені під егідою церкви під час правління папи Римського Мартина І (на
посаді з 649 по 655 р.). Переклади, здійснені церквою, поширювалися і
перекладалися іншими мовами в різних країнах світу релігійними місіонерами.
В період Середньовіччя найпопулярнішими перекладацькими
принципами були:
- «слово в слово» для перекладу церковної, філософської літератури
та офіційних документів;
 - «вільна інтерпретація» для перекладу художньої літератури.
В центральній Іспанії широко застосовувався переклад «слово в слово» у
відомій перекладацькій школі Толедо (XII-XIII ст.). Керівником школи був
перекладач Герхард Кремонас. Принцип дослівного перекладу зумовлений
перекладами з арабської на іспанську. Серед перекладів були наукові твори
(алхімія, алгебра, геометрія, фізика, астрономія, філософія, діалектика,
медицина). В перекладацькій школі в Римі використовувалися перекладацькі
принципи Апулея і Горація. Деякі твори цієї школи перекладалися як
переробки, додавання, перефразування текстів, що змінювало оригінал.
Протест проти переробки і надмірної свободи перекладу висловив
англійський вчений і філософ Роджер Бекон (1214-1294), який протестував
проти застосування цього методу при перекладі праць Аристотеля англійською
мовою. В своїй праці «Opus Majus» він вимагав ґрунтовного вивчення тексту
оригіналу та повної і точної передачі змісту мовою перекладу.
Перший переклад Біблії з латинської мови англійською, застосувавши
дослівний переклад «слово в слово», в 1377-1380 рр. здійснив відомий теолог і
реформатор, професор Оксфордського університету Джон Вікліф (1330-1384).
Відомий перекладач і критик Ніколас фон Віле (1410-1478) відкрито
вимагав, щоб переклади латинської юридичної документації німецькою мовою
синтаксично і стилістично передавали особливості класичної латинської мови,
яка в той час займала позицію провідної мови.

III. ПЕРЕКЛАДАЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ

Епоха Відродження почала своє зародження ще в XIV ст. в Італії і
ознаменувалася великими відкриттями та винаходами. Одним з найзначніших є
відкриття друку німцем Йоганном Гутенбергом в середині XV ст., а саме в 1435
році. Наслідком цього відкриття була поява більш дешевих друкованих книг та
швидкий ріст кількості читачів у Західній Європі. Необхідність в книгах для
читання викликала підйом перекладацької активності і збільшення кількості
перекладів художньої літератури. Також ріст і зміцнення європейських держав
підняли статус національних мов і зменшили роль латини. Тепер переклади
здійснювалися не лише з класичних мов, а й з нових європейських мов. Ці
глобальні зміни мали наслідком активізацію перекладацької діяльності.
Найбільшим досягненням епохи Відродження був переклад Біблії
кількома європейськими мовами. Однією з перших світ побачила німецька
Біблія в перекладі доктора теології Мартіна Лютера (1483-1546). В процесі
роботи Лютер послуговувався давньоєврейським оригіналом, грецьким та
латинським перекладом Біблії. Цей переклад було здійснено Лютером у
протиріччі з традицією перекладу церковних творів, тобто не слово в слово, а
зміст у зміст. Лютер гостро відчував назрілу потребу в нових принципах
перекладу і його переклад Біблії став основною опорою Реформації
християнської церкви. Закликаючи дотримуватись канонічної повноти і
точності передачі змісту оригіналу, Лютер прагнув зробити мову перекладу
такою, щоб вона була зрозумілою будь-якій людині, тобто орієнтуватися на
норми загальнонародної мови. Варто відмітити той факт, що численні
просторічні елементи, вжиті Лютером у тексті перекладу, з часом стали
сприйматися як елементи високого стилю через безмежну авторитетність
святого писання.
Свої перекладацькі принципи він захистив у праці „Von der Kunst des
Dolmetschens”, опублікованій у 1540 році. Основний їх зміст полягав у тому, що
переклад має бути орієнтований на самостійне розуміння тексту і перекладачем
і читачем. Також Лютер категорично виступає проти незрозумілих пересічним
людям дослівних перекладів.
За німецьким перекладом був здійснений переклад Біблії англійською
мовою теологом і перекладачем Вільямом Тіндалом (1492?-1536). Його версія
перекладу була першою науково обґрунтованою та точно перекладеною на
англійську мову Біблією. Цей переклад став основою нової офіційної версії
Біблії, опублікованої в 1611 р.
Точний підхід до перекладу церковних і філософських творів,
представлений Етьєном Доле у Франції та Вільямом Тіндалом у Англії, хоч і
зазнав різкої критики з боку вищого духовенства, але був продовжений їх
послідовниками і визнаний у період пізнього Відродження.
 Етьєн Доле (1509 – 1546) – відомий французький перекладач, філософ і
публіцист, спалений на вогнищі інквізиції через деякі неточності (на думку
церкви!) у перекладі діалогу Сократа та Платона. У своєму трактаті «Як
перекладати добре з однієї мови іншою» (1540 р.) сформулював п’ять основних
принципів перекладу:

1) перекладач повинен досконало розуміти зміст тексту оригіналу та

наміри автора;
2) перекладач має досконало володіти мовою, з якої перекладає, і
мовою, якою перекладає;
3) перекладач має уникати перекладу «слово в слово», тому що це
може спотворити зміст оригіналу та красу його форми;
4) перекладач повинен використовувати в перекладі
загальновживані форми висловлювання;
5) правильно обираючи і розміщуючи слова, справляти загальне
враження, яке здійснює оригінал у відповідній тональності.

IV. ПЕРЕКЛАДАЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ЕПОХИ БАРОКО

Кількість перекладів зросла в епоху бароко, яке посилило
орнаментування тексту.

Джон Драйден (1630-1700), англійський автор і літературний критик,

намагався поєднати дві історично протилежні тенденції між „занадто вільним” і
„занадто дослівним” перекладом. Він вимагав від перекладача точності по духу
оригіналу. В подальшому це стало девізом епохи Класицизму і Просвітництва.
Нагальна потреба в якісних перекладах текстів релігійного характеру
сприяла активізації перекладацької діяльності в Україні. Осередками такої
діяльності були в цей період Острозька та Києво-Могилянська академії.
Перекладацьку діяльність провадили багато видатних діячів Острозької
академії: Лаврентій Зизаній, Клірик Острозький, Дем’ян Наливайко та інші.
Так, Лаврентій Зизаній переклав із грецької "Апокаліпсис" А.
Кессалійського, Дем’яну Наливайку (?-1627) належать вільні барочні
переклади з грецької та переклад українською мовою пам’ятки Візантійської
культури IX ст. «Тестамент цезаря Василія сину своєму Леву», а авторству
Клірика Острозького – переклад з польської мови видатного антиуніатського
полемічного твору XVI ст. «Апокрисис».
У стінах Києво-Могилянської Академії переклади здійснювали: Теофан
Прокопович, Симеон Полоцький, Іван Максимович, Іван Величковський,
Данило Туптало та інші.
Іван Величковський (?-1701) перекладав латиномовні епіграми англійця
Дж.Оуена. Данило Туптало (1651-1709) здійснював переклади віршованих
творів невідомих авторів з польської мови українською. Симеон Потоцький
(1629-1630) залишив невелику кількість вільних інтерпретацій польських. Кіфа
Мокієвич здійснив декілька вільних інтерпретацій частин Старого і Нового
Заповіту, а також Євангеліє від Матея.
Практично всі переклади цього періоду можна охарактеризувати як
вільні інтерпретації й адаптації.
 ЛЕКЦІЯ 2
СТАНОВЛЕННЯ ПРИНЦИПІВ ВІЛЬНОГО, БУКВАЛЬНОГО І ТОЧНОГО
ПЕРЕКЛАДУ.

План лекції
I. Переклад епохи класицизму і просвітительства.
II. Доба романтизму (1795-1835) і становлення принципів точного перекладу
в Європі.
III. Коротка історія перекладацької діяльності в Європі та США в XX
столітті.
IV. Розвиток теорії перекладознавства на території України.

I. ПЕРЕКЛАД ЕПОХИ КЛАСИЦИЗМУ І ПРОСВІТИТЕЛЬСТВА.

У XVII-XVIII ст.
У перекладацьких колах велася жвава дискусія з приводу переваг та
недоліків трьох основних тенденцій у перекладі: метафрази, парафрази та
імітації.
Послідовники третього методу, який все інтенсивніше застосовувався у
XVII-XVIII ст., вимагали від перекладача точної передачі не лише змісту, а й
художньої мети оригіналу.
Але далеко не всі перекладачі підтримували цю ідею. Наряду з цими
тенденціями практикувалась також і вільна інтерпретація. Так, німецький
перекладач і літературний критик Вентцкі висловив думку, що переклад
повинен здаватися читачу рідним. Це не було вимогою високого художнього
змісту в розумінні сучасного перекладу, а принципом пристосування
іноземного твору до дійсності читача шляхом вільної інтерпретації змісту.
Найбільш відомим представником цієї тенденції в Німеччині був Й.К. Готтшед.
Він рекомендував модернізувати і націоналізувати твір оригіналу,
використовувати діалекти в перекладі, тобто практикував вільну інтерпретацію.
У другій половині XVIII ст. дискусія між прибічниками дослівного
перекладу і вільної інтерпретації досягла свого апогею. Активну участь у ній
брали Джон Кемпбелл і Александр Тайтлер в Англії. Обидва різко критикували
дві крайні тенденції перекладу і вимагали точної і повної передачі змісту,
структурних, стилістичних і художніх особливостей оригіналу. Вимоги
Кемпбела і Тайтлера не були однаковими. Так, Кемпбел вимагав від
перекладачів художньої літератури наступне:
1) дати лише уяву про зміст оригіналу (саму суть);
2) передати в перекладі відповідно стилю мови задум та манеру, характер
стилю автора;
3) переклад повинен звучати природно і легко. («Головні принципи, які
повинні застосовуватися в перекладі», 1789)
Вимоги Тайтлера були не менш радикальними:
1) переклад повністю повинен передати ідеї оригіналу;
2) стиль та манера перекладеного повинні мати той самий характер, що і
оригінал,
3) переклад повинен мати ту ж легкість, що і оригінал («Принципи
перекладу», 1792).
Найбільш послідовним у своїх поглядах був Й. Г. Гердер (1744-1803). Він
вимагав від перекладача точної передачі не лише змісту, а й усіх стилістичних
особливостей, художньої краси і духу оригіналу. Його критика дослівного
перекладу і вільної інтерпретації знайшла підтримку у найвідоміших німецьких
поетів, таких, як Й.В. Гете і Ф. Шиллер.

II. ДОБА РОМАНТИЗМУ І СТАНОВЛЕННЯ ПРИНЦИПІВ ТОЧНОГО

ПЕРЕКЛАДУ В ЄВРОПІ.
Романтизм відкрив розуміння особистості як національної
індивідуальності, що мала знайти своє самовираження в творчості. Принцип
точності перекладу, різні тлумачення цього терміну, визначення межі точності,
співвідношення різних національних мов та наслідки цього для можливості та
якості перекладу – всі ці питання гостро цікавили саме теоретиків романтизму і
були переглянуті знову, а то й поставлені вперше. Романтики ясно
усвідомлюють проблемність перекладацької діяльності (підвищення вимог до
перекладу загострило разом з цим усвідомлення його труднощів), і тому
питання можливості перекладу викликає в них жвавий інтерес.
В філософських течій того часу сформувалась перекладацька концепція
відомого німецького філософа та мовознавця Вільгельма фон Гумбольдта
(1767-1835).
Гумбольдт висловлювався дещо песимістично щодо реальних можливостей
перекладу, вбачаючи корінь проблеми значно глибше, ніж у досконалому
опануванні іноземної мови. Для нього процес перекладу полягає не просто у
передачі думок з однієї мови на іншу, а у відтворенні світу в іншій системі
мислення. Оскільки найважливішим при перекладі виявляється відтворення
усього, що не належить до дійсності, а знаходиться поза її межами, то, як
вважав учений, досягнути успішних результатів у процесі перекладу майже
неможливо. До того ж, як вважає дослідник, – сама множинність мов загрожує
єдності розуміння.
Не зважаючи на те, що В. Гумбольдт сам довгий час працював над
художніми перекладами (зокрема, результат багаторічної праці над
"Агамемноном" Есхіла довів можливість подолання багатьох труднощів), і на
те, що вважав переклад однією з найнеобхідніших справ у будь-якій літературі,
як засіб передачі певних форм мистецтва, збагачення і розвитку нації,
розширення виражальних властивостей кожної мови, – він увійшов в історію
літературознавства як учений, що абсолютно відкидав ідею можливості
адекватного відтворення іншою мовою будь-якого художнього твору.
Романтична школа Шлегеля змінила попередній підхід, протидіючи традиціям
просвітительства. Переклади творів Шекспіра, що належать романтику Августу
В. Шлегелю (1767-1845), досі вважаються взірцевими, хоча мають деякі
романтичні акценти та текстові зміни. Основним завданням перекладача, на
думку Шлегеля, є передача всієї краси іншомовної поезії без жодних додавань і
виправлень, зі збереженням (якщо це можливо!) віршованого розміру. Але при
цьому переклад повинен бути вишуканим. Неприпустимим є переклад
поетичних творів прозою.
 У 1813 р. світ побачила робота Фрідріха Шлеєрмахера (1768-1834) «Про
різні методи перекладу», в якій було представлено узагальнені тогочасні
напрацювання в галузі перекладознавства. Цікавим аспектом згаданого
трактату було протиставлення методів «відчуження» та «одомашнення» в
перекладі. Так, Шлеєрмахер, який сам практикував переклади, інтерпретуючи
твори Платона, дотримувався думки, що для відтворення поетичних і
філософських творів оптимальним є метод «відчуження», а для прозових
художніх творів - «одомашнення». «Перекладач не залишає автора у спокої та
наближає читача до нього; чи залишає у спокої читача і наближає автора до
нього».

III. КОРОТКА ІСТОРІЯ ПЕРЕКЛАДАЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ЄВРОПІ

ТА США В XX СТОЛІТТІ.
Найбільш фундаментальні праці з теорії перекладу з’явилися в Англії у
другій половині XX ст. Насамперед тут необхідно згадати книгу Т. Севорі
«Мистецтво перекладу» (1952). У ній автор намагався розглянути широкий
спектр перекладацьких проблем. Автору вдалося сформулювати низку
положень, які далі розвивалися у працях з лінгвістичної теорії перекладу. Він
розрізняв чотири види перекладу:
– досконалий – переклад суто інформаційних фразоголошень;
– адекватний – переклад сюжетних творів, де лише зміст важливий, а як він
викладався, – неістотно;
– переклад класичних творів - де важливі і форма і зміст;
– близький до «адекватного» – переклад науково-технічних матеріалів, який є
практично необхідним.
Розглядаючи формулювання, що висуваються різними авторами,
Т. Севори доходить висновку, що яких-небудь загальновизнаних принципів
перекладу взагалі не існує. Т. Севорі відмовляється від формулювання будь-
яких нових принципів перекладу. Він обмежується вказівкою на те, що
перекладач повинен знаходити середній шлях між буквальним і вільним
перекладом, для чого його переклад, з одного боку, повинен читатися як
оригінальний текст на МП, а з іншого боку, бути вірним оригіналу, наскільки
це дозволяють норми МП.
Найповнішим втіленням англійських перекладацьких концепцій періоду 60-х
років ХХ ст. (1965) стала робота Дж. Кетфорда "Лінгвістична теорія перекладу"
(Catford J. А Linguistic Theory of Translation, 1965), що зіграла значну роль в
становленні сучасної теорії перекладу. Книга Дж. Кетфорда – це перша спроба
в англійському перекладознавстві побудувати цільну і закінчену теорію
перекладу на основі певних уявлень про мову і мовлення. Книга містить
короткий, але дуже чіткий опис структури мови, будови її одиниць, взаємодії
мови з ситуаціями, в рамках яких здійснюється мовленнєве спілкування. Один з
розділів книги присвячено визначенню перекладу і класифікації його типів. Тут
Дж. Кетфорд висуває положення, що зіграло велику роль в подальшому
розвитку перекладознавства.
Дж. Кетфорд заявляє, що термін "еквівалентність" – поза сумнівом
ключовий у визначенні перекладу і що центральна задача теорії перекладу
полягає в тому, щоб визначити природу перекладацької еквівалентності й
умови її досягнення. Значну увагу надане в книзі способу визначення
еквівалентності.
Юджин Найда — американський теоретик перекладу, засновник теорії
динамічної еквівалентності (англ. dynamic equivalence). Він здійснив
Величезний вплив на розвиток лінгвістичної теорії перекладу не тільки в США,
але й у всьому світі. Юджин Альберт Найда займався багатьма мовами, як
класичними, так і сучасними, опублікував ряд значних робіт з проблем
синтаксису і семантики. Ю. Найда написав цілий ряд книг і статей, в якій
розглядалися багато важливих аспектів перекладацької діяльності.
Найважливішу роль в розвитку лінгвістичного перекладознавства зіграла його
книга "До науки перекладати", опублікована в 1964 р. (Nida E. Towards а
Science of Translating, 1964).
Книга присвячена проблемам перекладу Біблії, а також ряду
організаційних проблем, пов'язаних з підбором колективу перекладачів і
консультантів, тлумаченням "туманних місць" у Біблії, особливих вимог до
благочестя перекладача, необхідністю для нього отримати "божественне
благословення" його праці та ін. Проте, основна частина книги містить розгляд
фундаментальних питань теорії перекладу, що виходять далеко за рамки
специфіки перекладів Біблії.
Англійський перекладач-практик і викладач перекладу Пітер Ньюмарк (в
1981 вийшла його монографія "Підходи до перекладу". P. Newmark Approaches
To Translation. Oxford, 1981) формулює два загальні методи перекладу:
комунікативний і семантичний.
Комунікативний переклад прагне зробити на читача вплив якомога
ближчий до того, який зазнають читачі оригіналу.
Семантичний переклад прагне передати, з урахуванням семантичних і
синтаксичних обмежень МП, також контекстуальне значення оригіналу.
Хоча обидва методи можуть поєднуватися при перекладі всього тексту
або його частини, але в першому випадку акцент робиться на повідомленні
читачеві і висловлюванні, а в другому – на призначенні автора і його задумі.
На думку Ньюмарка, головне завдання теорії перекладу полягає в тому,
щоб встановити належні методи перекладу для якомога більшої кількості типів
або підтипів текстів, аби створити основу для формулювання принципів,
правил і порад, необхідних перекладачу. Всі положення теорії перекладу
повинні ґрунтуватися на практиці та обов’язково супроводжуватися
прикладами з оригіналів та їх перекладів.
Вальтер Бенджамін у своєму творі «Завдання перекладача» розуміє
розвиток мови як прагнення до доповнення мови, як звільнення. Відношення
між оригіналом і текстом перекладу Бенджамін представляє як несхожість за
змістом. Причину цієї несхожості слід шукати у внутрішньому відношенні мов.
Переклад не спрямований ні на передачу змісту, ні на передачу форми.
Переклад не є замінником оригіналу, а є його доповненням в процесі розвитку
мови. І в перекладі можливо передати єдність справжньої чистої мови. В
перекладі з’являється не власне твір, а те, що в певний період історії доступно
мовній обробці певному перекладачу.
 IV. РОЗВИТОК ТЕОРІЇ ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВА НА ТЕРИТОРІЇ
УКРАЇНИ.
Радянське перекладознавство відкинуло і вільний, і буквальний переклад,
а сформовану практику вітчизняного перекладу було вирішено назвати
реалістичною. Термін, запропонований І. Кашкіним, носив виключно оцінне
значення і нічого не говорив про сутність методу.
Характеризуючи практику реалістичного перекладу, сучасний дослідник
культури В. Руднєв, пропонує назвати її "синтетичною". Руднєв вважає, що
"завдання синтетичного перекладу ... полягає в тому, щоб змусити читача
забути не тільки про те, що перед нами текст, перекладений з іноземної мови, а
й про те, що це текст, написаний іноземною мовою. Синтетичний переклад
панував у радянській перекладацької школі ". На противагу синтетичному
перекладу В. Руднєв виділяє переклад аналітичний. Основне завдання
аналітичного перекладу - не дати читачеві забути ні на секунду, що перед його
очима текст, перекладений з іноземної мови, і який має ряд ознак, які про це
свідчать. Прикладом аналітичного перекладу служить переклад "Вінні-Пуха" А.
Мілна, виконаний В. Руднєвим.
До видатних радянських теоретиків перекладознавства належать:
Федоров А.В., Комісаров В.Н., Бархударов Л.С., Бреус Є.В., Рецкер Я.Й.,
Швейцер О.Д., Гак В.Г. та інші.
Андрій Венедиктович Федоров (1906-1997) – доктор філологічних наук,
перекладач, автор більш ніж 100 публікацій, присвячених питанням теорії та
практики перекладу.
У його книзі «Введення до теорії перекладу» (1953) викладено значимі
для розвитку теорії перекладу думки, зокрема принципи лінгвістичної
концепції в перекладознавстві (на зміну літературній). А.В. Федоров вперше
описав переклад як об’єкт теоретичного вивчення, що сприймається як
лінгвістична діяльність.
Яків Йосипович Рецкер – лінгвіст, перекладач і лексикограф, теоретик
перекладу, автор ряду підручників і навчальних посібників з перекладу,
укладач словників.
 Внесок Я.Й. Рецкера у розвиток теорії перекладу:
1) встановлення зв'язку між логікою і перекладом, між логічними
категоріями і перекладацькими прийомами. Ґрунтуючись на універсальності
формально-логічних категорій, він вичленував 7 різновидів лексичних
трансформацій, які допомагають розкрити значення слова вихідної мови в
контексті і знайти відповідник у мові перекладу. Формально-логічна категорія
підпорядкування лежить в основі трьох прийомів лексичних трансформацій:
диференціації, конкретизації і генералізації значень. Категорії перехрещування
відповідає прийом смислового розвитку, категорії контрадікторності -
антонімічний переклад, категорії внеположенность - цілісне перетворення і
компенсація.
2) сформував уявлення про модель перекладу як системі, що включає в себе
лексичні трансформації, еквіваленти, варіантні та контекстуальні відповідності.
Лексичні трансформації входять в систему категорій відповідностей, які, на
його думку, може встановлювати теорія перекладу.
До найвагоміших його праць слід уналежнити: «Теорія перекладу і
перекладацька практика. Нариси лінгвістичної теорії перекладу» (2004),
«Переклад і перекладацька практика» (1974).
Домінуючою позицією XX ст. було ставлення до перекладацької
діяльності як до процесу інтерпретації оригіналу, який завжди є причиною
відтворення та перетворення. Ці трансформації відбувалися внаслідок двох, на
той час популярних, перекладацьких концепцій: функціональної та
формалістичної. У межах функціональної концепції переклад, що завжди
виконує певну функцію, здійснювався з орієнтацією на сучасні культурні та
політичні питання. У межах формалістичного підходу особливої уваги набув
внутрішній лінгвістичний механізм перекладу, обумовлений виникненням
різноманітних новаторських перекладацьких стратегій, що уможливлюють
процес проведення експериментів над текстом оригіналу.
Щодо періодизації розвитку перекладу в Україні, зважаючи на всі, літературні,
літературознавчі, мовознавчі, політичні, суспільні, економічні обставини,
можна виокремити чотири періоди розвитку перекладознавства в Україні:
 1. Критико-теоретичний період (від початку ХХ ст. до Першої світової
війни) – це час активних пошуків основ теорії перекладу, формування
терміносистеми та перекладознавчого аналізу в межах
літературознавства.
2. Становлення перекладознавства як наукової та навчальної дисципліни
в Україні (кінець 10-х – початок 40-х рр. ХХ ст.) – систематизація та
теоретичне опрацювання фактів в умовах існування державних
наукових установ та вищих навчальних закладів.
3. Становлення українського перекладознавства у всесоюзному контексті
(з кінця 40-х рр. до початку 70-х рр. ХХ ст.) – у рамках радянської
школи перекладознавства, обговорення буквалізму та розроблення
загальних методологічних основ теорії перекладу й перекладознавчого
аналізу.
Перетворення перекладознавства на міждисциплінарну галузь знань (від
середини 70-х рр. ХХ ст. і до цього часу) – розширення методик
перекладознавчого аналізу та впровадження нових тем для дослідження;
використання досягнень психолінгвістики, соціолінгвістики, етнолінгвістики,
культурології тощо.
 ЛЕКЦІЯ 3
ТЕОРІЯ ПЕРЕКЛАДУ ЯК НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА. ЗАГАЛЬНА ТА
ЧАСТКОВІ ТЕОРІЇ ПЕРЕКЛАДУ. ВИДИ ПЕРЕКЛАДУ, ЯК ВІДКРИТА
МОБІЛЬНА СИСТЕМА.

План лекції

1. Що таке переклад та перекладач? Завдання перекладача.

2. Мета, об’єкт, завдання та предмет теорії перекладу.
3. Загальна та часткові теорії перекладу.
4. Види перекладу.

Першість у клубі світових мов належить англійській. За різними оцінками,

нею розмовляють від 400 до 800 мільйонів людей, як тих, для кого ця мова є
першою (рідною), так і тих, для кого вона стала другою мовою спілкування.
Посідаючи друге місце за кількістю носіїв після китайської, англійська мова
широко використовується різними спільнотами в Європі, Америці, Азії,
Африці, Австралії для обмінів у галузі інформації, освіти, науки, бізнесу тощо.
Вона стала першою мовою глобальної інформаційної мережі Інтернет.
Вибір англійської на роль першої мови міжнародного спілкування
зумовлений низкою внутрішніх (мовних) і зовнішніх (позамовних) чинників.
Дослідники відзначають, що серед живих мов англійська вирізняється
раціональною внутрішньою організацією, відносною простотою граматичної
будови та багатством словникового складу, який дає змогу створювати
розгалужені терміносистеми.
Історичною подією, яка дала поштовх утвердженню англійської як першої
міжнародної мови, була перемога союзників у Другій світовій війні і створення
Організації Об'єднаних Націй. Цьому безумовно сприяли економічна і
військова потуга США

За останні десятиліття масштаби перекладацької діяльності настільки

виросли, що є всі підстави говорити про початок нового етапу в історії
перекладу. У ХХ столітті значно розширилися міжнародні контакти. На карті
світу з’явилося багато нових незалежних держав, виникли численні міжнародні
та регіональні організації держав. Бурхливий розвиток науки і техніки викликав
велику потребу в активному обміні інформацією. Щороку в світі відбувається
багато міжнародних конференцій, зустрічей, нарад. Значно виріс об’єм
міжнародної торгівлі, інтенсивність дипломатичної діяльності, міжнародної
кореспонденції. Розширилися культурні зв’язки між народами, насправді
масового характеру набув туризм.

Не існує повних статистичних даних про загальний об’єм перекладацької

роботи у світі. За далеко неповними даними ЮНЕСКО щороку в світі видається
біля 40 тисяч перекладних видань, тобто 100 книг в день. Крім того,
виконується велика кількість перекладів для внутрішніх потреб
найрізноманітніших організацій та підприємств. Виникли нові підвиди
перекладу (синхронний переклад, переклад кінофільмів, телепередач, судовий
переклад тощо). У грудні 1954 року відбувся установчий конгрес Міжнародної
федерації перекладачів (ФІТ), котра об’єднала письмових перекладачів
багатьох країн світу. Синхронні перекладачі також створили самостійну
організацію – Міжнародну асоціацію синхронних перекладачів (АІІК). Роль
перекладача є величезною і до нього ставляться високі вимоги. Він повинен
вільно володіти двома мовами, бути високоосвіченою людиною з широкими та
багатосторонніми знаннями. Перекладач повинен, крім того,

добре розбиратися в предметі перекладу. Якщо йдеться про перекладача

суспільно–політичного тексту, то він повинен бути в курсі міжнародних подій,
знати політичну систему, економіку, географію, адміністративний устрій тощо.
Перекладач повинен вивчати культуру, історію, літературу інших народів і
особливо народу тієї країни, з мови якого він перекладає. Він повинен знати
побут і звичаї цього народу.

Володіння професією перекладача передбачає досконале знання двох мов

– мови-джерела (source language) і мови перекладу (target language) в усіх
аспектах – лексичному, граматичному, стилістичному, історичному,
культурологічному і багатьох інших. Адекватний і повноцінний переклад
зумовлює правильну, точну і повну передачу особливостей і змісту ориґіналу та
його мовної форми.

Існує багато визначень перекладу, вони розрізняються за формальним і

структурним підходом. Наприклад: “переклад – це заміна елементів або
структур однієї мови на елементи іншої” [Хомський, Кейд, Розенцвейг, Найда
та ін.] Є також семантичне й функціональне тлумачення перекладу, наприклад:
“переклад – це передання на мові перекладу найближчих еквівалентів
ориґінального повідомлення з точки зору значення та стилю” [Табер, Найда].

Усі ці підходи роблять певний внесок у сучасне розуміння перекладу як

міжмовної комунікації. Таке розуміння перекладу поділяють українська
(Карабан, Корунець, Коптілов, Семенець) та російська (Бархударов, Комісаров,
Швейцер) школи. Згідно з цим підходом, переклад – це процес трансформації
мовленнєвого повідомлення з однієї мови в другу за умови, що його значення
залишається незмінним [Чернов]. Іноді такий підхід називають теорією
закономірних відповідників.

Для того, щоб успішно вирішувати ці завдання, тобто перекладати

англійський текст з певною швидкістю, необхідна наявність чотирьох умов:
1. Знання певного мінімуму найбільш уживаних слів
2. Знання основ граматики англійської мови
3. Володіння технікою перекладу
4. Знайомство перекладача з тією областю знання, до якої відноситься даний
текст
Метою вивчення дисципліни є ознайомлення студентів із
загальнотеоретичними й методологічними питаннями перекладу, засобами
правильного (адекватного) перекладу різних мовних одиниць і явищ
англійської мови українською і навпаки, лексико-граматичними,
семантичними, а також стильовими аспектами перекладу.

Виділення самостійного об’єкта і відповідно предмета науки про

переклад не дозволяє вважати переклад розділом мовознавства. Це положення
підтверджується і існуванням в перекладу своєї власної термінології
(синхронний переклад, буквалізми, відповідники та ін.). Таким чином, існують
три умови, які дозволяють розглядати науку про переклад як самостійну науку.
В науки про переклад є свої об’єкт, предмет і термінологія.

Кожна наука стає самостійною, коли вона має свої об’єкт, предмет і
термінологію. Наука про переклад вивчає і повинна вивчати процес перекладу.
Під процесом перекладу звичайно розуміють міжмовні перетворення,
трансформацію тексту на одній мові в текст іншою мовою. Такі перетворення
обов’язково обмежені рамками двох конкретних мов. Тим самим завдання
науки про переклад зводяться до порівняльного вивчення двох мовних систем,
до деякого комплексу проблем часткової теорії перекладу. Однак процес
перекладу не є простою заміною одиниць однієї мови одиницями іншої мови.
Процес перекладу як специфічний компонент комунікації з використанням
двох мов завжди є діяльністю людини, в ньому акумулюються проблеми
філософії, психології, фізіології, соціології та лінгвістику.

Різноманітність процесу перекладу, невловимість деяких його сторін, що

ускладнює дослідження, є причиною появи численних абстрактних моделей
процесу перекладу, до створення різних теорій перекладу. Серед них теорія
закономірних відповідників Я.І.Рецкера, трансформаційна теорію перекладу
Ю.А.Найда, ситуативна теорія В.Г.Гака, семантико–семіотична модель
Л.С.Бархударова, теорія рівнів еквівалентності В.Н.Комісарова. Всі ці теорії
перекладу, складають предмет науки про переклад.

Слід зазначити, що процес перекладу вужче меж об’єкту науки про

переклад. Процес перекладу сам включений в комунікацію, і не в звичайну, а в
комунікацію з використанням двох мов. І хоча процес перекладу складає її
специфіку, її центральну ланку, тим не менше науці про переклад доводиться
вивчати і умови народження вихідного тексту, і умови сприйняття тексту
перекладу, і соціальний статус комунікантів, і мовленнєву ситуацію, і різні
супутні явища, – все, що входить в складне поняття комунікації з
використанням двох мов, складає об’єкт науки про переклад. Моделювання
комунікації з використанням двох мов, накопичені про неї знання складають
об’єкт науки про переклад.

ЗАГАЛЬНА ТА ЧАСТКОВІ ТЕОРІЇ ПЕРЕКЛАДУ. ВИДИ ПЕРЕКЛАДУ

Різноманітність процесу перекладу призводить не тільки до великої

кількості різних теоретичних моделей, воно також ставить питання про
необхідність відрізняти загальну теорію перекладу, теорії окремих видів
перекладу і часткові теорії перекладу. Все, що характеризує комунікацію і
процес перекладу загалом, незалежно від умов їх реалізації, жанрового
характеру текстів, контактуючих мов і буде важливим для загальної теорії
перекладу. Можна сказати, що загальна теорія перекладу займається
перекладацькими універсаліями.

Перекладацькі універсалії. Сюди відносяться інваріант перекладу,

відповідники, одиниця перекладу буквалізми, способи перекладу,
інформаційний запас, компоненти акту комунікації.

Перекладацькі універсалії доповнюються явищами, типовими для деяких

процесів перекладу (наприклад, передачу стилю автора в художньому
перекладі, прецизійні слова в усному перекладі), вони стають визначальними
при виділенні теорій в науці про переклад, що породжені специфікою онтології
об’єкту.

Об’єктом загальної теорії перекладу є перекладні тексти та їхні

оригінали, порівняння яких між собою надає дослідникам об’єктивні дані для
розвитку теорії перекладу1 .

Предметом вивчення загальної теорії перекладу – процес перекладу як

подвійний інтерпретаційно-породжувальний дискурс. ЗТП вивчає універсальні
закономірності процесу перекладу загалом та залежно від жанру перекладних
текстів, визначає теоретичні засади міжмовних, стилістичних, функціональних
й інших відповідників, специфіку усного та письмового перекладу тощо. О. В.
Федоров визначав загальну теорію перекладу як “систему узагальнення,
застосовувану до перекладу різних видів матеріалу з різних мов на різні мови”
 Загальна теорія перекладу основується на даних, які отримані при
спостереженні об’єкту в різних його проявах.

Теорія машинного перекладу пройшла бурхливий період розвитку. Але,

звичайно, забувати, що машинний переклад ввібрав у себе всі досягнення
«домашинного» перекладу. Вирішальне значення в успіхах теорії машинного
перекладу мало те, що його автори змушені були моделювати діяльність
перекладача і забезпечити функціонування механізмів перекладу. На жаль, на
відміну від перекладу, здійснюваного людиною, машинний переклад
практичними результатами похвалитися не може.

Важко не помітити різницю, що існує між письмовим перекладом, не

обмеженим по часу, що дозволяє користуватися словниками і різноманітними
довідниками, і усним перекладом, який виконується в екстремальних умовах
функціонування розумових механізмів перекладача. Різниця, яка існує між
письмовим і усним перекладом, пов’язана з умовами функціонування
розумових механізмів, котрі, таким чином, є основою для класифікації
перекладу, що здійснюється людиною. Звичайно, не можна сказати, що в будь–
якому виді усного перекладу умови функціонування розумових механізмів
співпадають. В послідовному перекладі особливо велике навантаження на
пам’ять, а в синхронному перекладі необхідно вміти одночасно слухати і
говорити. Однак у будь–якому виді усного перекладу розумові механізми
перекладача працюють в ситуації, наближеній до стресової, коли з’являється
необхідність в дуже короткий термін переробити величезну кількість вхідної
інформації і постійно приймати рішення. Складні умови роботи висувають на
перший план доведені до досконалості навички та уміння, знання еквівалентів,
допоміжні системи запису і т. ін., але допускають неточності в стилістичному
оформленні перекладу.

Теорія усного перекладу охоплює загальні для всіх видів усного

перекладу питання. Специфічні проблеми послідовного, синхронного
перекладу або перекладу з листа, які розглядаються у відповідних теоріях,
незмінно зводяться до функціонування розумових механізмів, знакового
способу перекладу та до інших питань, які не виходять за рамки теорії усного
перекладу. Перед усним перекладом, як і (поки що) перед машинним, не стоїть
проблема жанрового характеру тексту, проблема передачі стилістичних
тонкощів оригіналу. Перекладати художні твори усно немає сенсу: навіть
досвідчені перекладачі не здатні зберегти інваріант, а тому переклад перестає
бути перекладом. В усному перекладі на перше місце висувається проблема
функціонування навичок та умінь і допоміжних засобів перекладу (система
записів, технічне обладнання). Подальший поділ теорії усного перекладу
пов’язаний саме з умовами роботи перекладача.

Дещо інакше виглядає справа з письмовим перекладом. Функціонування

розумових механізмів перекладача відбувається у відносно спокійних умовах.
У письмовому перекладі на перше місце висувається теоретичний аспект
роботи перекладача, вміння правильно оцінювати і вибирати мовні засоби,
зберігати стиль оригіналу. Так, письмовий переклад художньої літератури дуже
відрізняється від перекладу інших текстів. Мова художніх творів
характеризується образними засобами, ритмікою мови, індивідуальним стилем
автора. Передача образних засобів мови, стилістичних особливостей
письменника більше залежить від літературного таланту перекладача, від його
відчуття мови, ніж від вироблених у нього автоматичних навичок. Інакше
повинен працювати перекладач наукового матеріалу. В наукових текстах
міститься багато термінів, фактів, в яких можна розібратися тільки маючи
відповідну підготовку. Успіх роботи перекладача в науковій сфері визначається
більше його знаннями, вмінням оперувати термінологією, аніж
перекладацькими навичками. Все це свідчить про те, що письмовий переклад
отримує свою специфіку лише в зв’язку з особливостями вихідних текстів, з
особливостями використаних в них мовних засобів. Мовні засоби визначають
жанровий характер текстів, який і є основою для класифікації письмового
перекладу і визначає правомірність виділення теорії художнього перекладу і
теорії спеціального перекладу.

Теорія художнього перекладу. Сьогодні багато авторів свої теоретичні

положення про переклад розробляють у сфері художньої літератури, тобто в
поняттях і термінах літературознавства. Ця обставина є цілком закономірною і
її наслідком є широке використання методів порівняльного стилістичного
аналізу оригіналу твору і його перекладу.

У центрі уваги теорії спеціального перекладу знаходяться терміни і

кліше. Терміни групуються за термінологічними номенклатурами, які
обслуговують різні галузі знань. Терміни разом з поняттями, які вони
позначають, утворюють закриті системи, які слід вивчити, щоб успішно
працювати у військовому, економічному, технічному, суспільно–політичному
та інших видах перекладу. Незалежно від галузці знань переклад текстів,
насичених термінологією і кліше, пов’язаний з єдиним колом проблем,
сукупність яких і є теорією спеціального перекладу. Так одна і та ж теорія
спеціального перекладу обслуговує діаметрально протилежні області знань:
космос і сільське господарство, юриспруденцію і біотехніку. Спеціальний
переклад акумулює різні види перекладу, серед яких на перше місце
виступають суспільно–політичний, військовий і технічний загальну теорію
перекладу входять такі розділи (письмовий переклад, усний переклад, художній
переклад і т. ін.), тобто про абстрактну модель перекладу, яка включає все те,
що повторюється в кожному конкретному процесі перекладу.

Процес перекладу завжди зв’язаний з двома конкретними мовами.

Переклад, конкретизований двома мовами, описується уже не загальною, а
частковою теорією перекладу, в рамках якої особливо багато доводиться
займатися співставленням двох мов. ЧТП зводиться до порівняльної граматики,
лексикології, стилістики. Порівняльне вивчення двох мов отримує
перекладацьку специфіку.

Співставлення двох мов у перекладі не взагалі, а в конкретному виді

перекладу, тобто в машинному, усному, письмовому, художньому чи
спеціальному, і є основою часткової теорії машинного перекладу, часткової
теорії письмового перекладу, часткової теорії.

ЛЕКЦІЯ 4
ОДИНИЦЯ ПЕРЕКЛАДУ ЯК МІНІМАЛЬНА ОДИНИЦЯ МОВИ ДЖЕРЕЛА.
План лекції
1. Переклад на рівні фонем (phoneme level).
2. Переклад на рівні слів(word level).
3. Переклад на рівні словосполучень(phrase or word combination level).
4. Переклад на рівні речень(sentence level).
5. Переклад на рівні тексту (text level).

Одиниця перекладу (unit of translation) це мінімальна одиниця мови

джерела (source language), якій треба знайти відповідну одиницю у мові
перекладу (target language) і складові частини якої не перекладаються окремо.
Деякі теоретики перекладу вважають, що одиницею перекладу є слово.
Особливо гаряче цю позицію відстоювали теоретики перекладу Біблії та іншої
релігійної літератури: “будь-який відступ від слова господнього – кощунство”.
 Але пізніше як теоретики, так і самі перекладачі дійшли висновку, що
переклад “слово в слово” заважає глибоко і повно розкрити думки авторів
художніх творів. На перший план вийшла тенденція передавати у перекладі
“зміст від змісту”. Тут можна згадати таких теоретиків як Джон Драйден,
Ж.Віне і Ж.Дарбельне. Л.Фостер відмічає, що в епоху Відродження віддавали
перевагу перекладу “кожної окремої фрази” у її контексті без врахування
перекладу окремих слів. Дж.Міллер вважає, що лінгвістична проблема може
бути вирішена тільки коли ми починаємо розглядати речення. Оригінальну
трактовку поняття одиниці перекладу запропонував Дж.Кетфорд. Оскільки
поняття “речення” можна розглядати у чисто граматичному плані, то
Дж.Кетфорд зробив логічний висновок, що у достатньо великому тексті
одиниці перекладу можуть мінятися, переклад може відбуватися на різних
рівнях мовної ієрархії: “у одному випадку переклад робиться на рівні речення, в
іншому – на рівні слова або словосполучення, а у третьому – шляхом
використання тих та інших способів”. З ним погоджуються Л.Бархударов,
Я.Рецкер, В.Коміссаров та інші, хоча І.Корунець вважає, що одиниця перекладу
– речення.
У сучасному мовознавстві визначають такі рівні мовної ієрархії:
 рівень фонем
 рівень морфем
 рівень слів
 рівень словосполучень
 рівень речень
 рівень тексту
Відповідно і переклад може відбуватися на будь-якому рівні мовної
ієрархії.

Переклад на рівні фонем (phoneme level). Фонема, як відомо, не несе

значення, вона тільки допомагає розрізнити зміст. У процесі перекладу фонема
мови джерела замінюється відповідними (найближчими за артикуляцією та
звучанням) фонемами мови перекладу. Головним чином це відбувається, коли
ми перекладаємо прізвища, географічні назви, реалії, т.і.:
Churchill – Черчілль, Полтава – Poltava, speaker – спікер, resistor –
резистор, lady – леді, football-футбол, volleyball-волейбол, tennis-теніс

Переклад на рівні морфем (morpheme level). У ряді випадків одиницею

перекладу є морфема, інакше кажучи, кожній морфемі слова мови оригіналу
відповідає морфема слова мови перекладу: mis-understanding – не-порозуміння,
table-s – стол-и, one-sided-ness – одно-біч-ність, fear-less – без-страшний.
Неважко помітити, що переклад на рівні морфем відбувається значно
рідше ніж навіть на рівні фонем. Морфемна структура слів, що мають однакові
значення у різних мовах, частіше за все не співпадає, особливо, якщо брати до
уваги не тільки лексичні, але і граматичні морфеми, набір яких у різних мовах
різний.

Переклад на рівні слів(word level). Як приклад такого перекладу можна

навести переклади наступних англійських речень:
He came home. – Він прийшов додому.
My friend lives in Kyiv. -- Мій приятель живе у Києві.
У цих та інших випадках відповідності установлюються на рівні слів, саме
слова виступають у ролі одиниці перекладу, у той час як поморфемних
відповідностей (і тим більше пофонемних) знайти неможливо. Такий переклад
(послівний або дослівний) зустрічається значно частіше, ніж пофонемний, або
поморфемний. Але і тут ми бачимо, що тільки частина слів у процесі перекладу
отримує дослівні відповідності, як результат різноманітних лексичних і
синтаксичних факторів.

Переклад на рівні словосполучень(phrase or word combination level).

Перш ніж розглядати цей рівень перекладу, треба визначитися з яким типом
словосполучень ми маємо справу: вільні словосполучення чи сталі, ідіоматичні.
Вільні словосполучення перекладаються на рівні слів, дослівно, і їх
значення – це сума значень слів, що їх складають. Наприклад, словосполучення
to go to school перекладається ходити до школи, to do an exercise – зробити
вправу і т. ін.
Сталі, ідіоматичні вирази або фразеологізми перекласти таким способом
неможливо, тому що їх значення, як відомо, не дорівнюють сумі значень слів, з
яких вони складаються, і дуже часто їх значення не мають нічого спільного із
значенням тих слів. Наприклад, to take part – брати участь, to have a yellow
streak - бути боягузом, to show a white feather – бути боягузом, storm in a
teacup – буря у склянці води, багато шуму з нічого; сhase rainbows – гнатися за
недосяжним; for a rainy day – на чорний день; make ends meet – зводити кінці з
кінцями;
Переклад на рівні словосполучень зустрічається дуже часто. Як ми
відмічали, у процесі перекладу частіше за все одні слова перекладаються на
рівні слова, інші – на рівні словосполучення. Наприклад,
The terrestrial globe is a member of the solar system. -- Земна куля входить до
сонячної системи.
У цьому реченні на рівні слів перекладено слова terrestrial, globe, solar,
system і на рівні словосполучення – is a member of.
В процесі перекладу з англійської мови треба пам'ятати, що характерною
рисою цієї мови є полісемія, яка зустрічається і у випадку перекладу
словосполучень. Досить велика кількість словосполучень можуть виступати у
реченнях у якості як вільних так і сталих словосполучень залежно від
контексту, в якому вони використані.
Наприклад: I have pins and needles in my hand.
Це речення можна перекласти двома шляхами. Якщо словосполучення pins
and needles – вільне, то переклад речення буде: У мене в руці голки та булавки.
Якщо ж це словосполучення ідіоматичне, то переклад буде: У мене заніміла
рука.

Переклад на рівні речень(sentence level). Як виявляється, у ряді випадків

відповідності можна знайти тільки на рівні речень.
Наприклад:
 The voice of one is the voice of none. -- Один у полі не воїн.
East or West, home is best. – У гостях – добре, а вдома – краще.
Better safe than sorry. – Береженого Бог береже.
Ці англійські речення, приказки або прислів’я, мають значення, які не
дорівнюють сумі значень слів, з яких вони складаються, і одиницею перекладу
в цьому випадку виступає речення в цілому.
Те ж саме ми знаходимо у багатьох випадках речень, що використовується
у загальних життєвих ситуаціях, коли відповідності треба шукати на рівні
речень. Наприклад:
Many happy returns of the day! – З днем народження!
Help yourself! – Пригощайтесь!
Will you leave a mеssage? – Що йому переказати?

Переклад на рівні тексту (text level). Нарешті, мають місце випадки, коли
навіть речення не можуть виконувати роль одиниці перекладу і тоді увесь текст
в цілому діє як одиниця перекладу. Це досить звичайне явище у перекладі
поезій.
В таких випадках неважко помітити, що між текстом оригіналу і текстом
перекладу неможливо знайти відповідності ні на рівні слів, ні на рівні
словосполучень, ні на рівні речень. Одиниця перекладу в цьому випадку це
текст в цілому, тому що обидва вірші передають ту ж саму змістову та
художньо-естетичну інформацію.

Таким чином ми бачимо, що одиницею перекладу може бути, по суті

справи, одиниця будь-якого мовного рівня – від фонем до тексту в цілому.
Особливо важливо підкреслити, що у процесі перекладу одного і того ж тексту
рівень перекладу постійно змінюється – одиницею перекладу стає то слово, то
словосполучення, то речення і т.ін. Знайти потрібну одиницю перекладу і є
одним із основних завдань перекладача.
Принцип перекладності. Кожна високорозвинута мова є досить могутнім
засобом, для того щоб передати зміст, виражений у єдності із формою,
засобами іншої мови. При цьому стилістичні засоби мови на яку робиться
переклад, служать не для копіювання формальних особливостей мови
оригіналу, а для передачі стилістичних функцій, які виконуються елементами
оригіналу. Те, що неможливе стосовно окремого елемента, можливе стосовно
цілого -на основі виявлення і передачі смислових і художніх функцій окремих
одиниць, що не піддаються вузько формальному відтворенню; вловити і
передати ці функції можливо на основі тих смислових зв'язків, які існують між
окремими елементами у системі цілого. Реальність, здійсненність принципу
перекладності доводиться самою практикою. Однак, постає запитання, чи є
винятки з принципу перекладності, випадки, до яких він не був би
застосованим. Прихильники теорії неперекладності як один із основних
аргументів висувають ті складні випадки, коли одна мова набагато бідніша за
іншу у словниковому відношенні чи коли неможливо відтворити ту чи іншу
формальну особливість оригіналу чи поєднання цих особливостей. А такі
особливості, котрі важко передати, дійсно є. Маються на увазі не специфічні
для однієї мови елементи, яким не має прямого формального відповідника у
іншій і котрі можуть бути передані, компенсовані за допомогою відповідних
граматичних чи лексичних засобів, здатних відтворити їх роль у системі
контексту. Справді неперекладними є лише ті окремі елементи мови оригіналу,
які відхиляються від загальної норми мови, відчутні саме до цієї мови, тобто в
основному діалектизм, жаргонізми, які мають яскраво виражене місцеве
забарвлення. Функція їх , як слів місцевих у перекладі зникає. На багатьох
прикладах можна встановити певне обмеження принципу перекладності в тих
випадках, коли оригінал дає сильне відхилення від норми мови, як мови
певного народу, у бік місцевих (територіальних) його рис чи елементів
мовлення вузької декласованої групи (арго). І тут ми говоримо не про виняток
із принципу перекладності, а лише про його обмеження; переклад і тут є
можливим, але не у повному об'ємі, а лише у межах однієї із функції елемента
оригіналу. Інакше кажучи принцип перекладності може бути застосованим при
передачі матеріалу, що відповідає нормі мови оригіналу. У практиці перекладу
зустрічаються випадки, коли не відтворюються зовсім чи замінюються
формально далеким той чи інший елемент оригіналу, пропускається те чи інше
слово, словосполучення тощо, але неможливість передати окремий елемент,
окрему особливість оригіналу також не суперечить принципу перекладності,
оскільки останній відноситься до всього твору, як цілого. Звичайно, цілісність
твору складається із окремих елементів, які суттєві не кожен окремо, а у
системі, яка складає єдність із змістом твору. Звідси -можливість замін
компенсацій; втрата окремого елемента може не відчуватися на фоні загального
цілого. Відправним моментом для визначення ролі окремого елемента в
оригіналі, необхідності точної його передачі, або можливості пропуску чи
заміни є співвідношенне з змісту і форми у їх єдності.
 ЛЕКЦІЯ 5

ПОНЯТТЯ ЕКВІВАЛЕНТНОСТІ ТА АДЕКВАТНОСТІ ПЕРЕКЛАДУ

План лекції

1. Поняття перекладацької еквівалентності та адекватності перекладу.

2. Типологія еквівалентності.

3. Залежність еквівалентності від типу перекладного тексту.

4. Трансформації як спосіб досягнення еквівалентності.

Однією з головних задач перекладача є максимально повне передання

змісту оригіналу. Слід розрізняти :

➢ потенційно досяжну еквівалентність, під якою розуміється

максимальна спільність змісту двох різномовних текстів, припущена різницею
мов, і

✓ перекладацьку еквівалентність – реальну смислову близькість текстів

оригіналу й перекладу, яка досягається перекладачем у процесі перекладу.

Попри суперечливість вимог до перекладу загалом, мусимо визнати, що

переклад є цілеспрямованою діяльністю, що відповідає певним оціночним
критеріям. Повна відповідність неможлива через:

1) втрати, неминучі під час перекладу, пов’язані з відмінностями

культурних та історичних асоціацій;

2) невідповідність окремих елементів змісту в мові оригіналу та

перекладу;

3) відмінність у граматичній побудові мови, стилістичних особливостях.

Міркування щодо еквівалентності, які містяться в багатьох наукових

роботах, досі не злились у щось цілісне і єдине. Існують надзвичайно
різноманітні точки зору на поняття “еквівалент”. Це підтверджує, зокрема, ціла
палітра термінослів, які можна зустріти в дисертаційних пошуках останніх
років.

Дослідники розрізнюють: абсолютні, відносні, повні, часткові, прямі,

умовні, постійні, контекстуальні, формальні, функціональні, смислові,
ситуаційні, вибіркові, узуальні, оказіональні, моноеквіваленти,
псевдоеквіваленти, хибні еквіваленти тощо. Вважається, що вперше термін
еквівалент використано в сучасному перекладознавстві з огляду на машинний
переклад, а традиційний термін перекладацька еквівалентність увів до
перекладознавства Р. Якобсон у статті “О лингвистических аспектах перевода”.

Проблема встановлення еквівалентності (відповідності) текстів оригіналу

та перекладу завжди залишиться дискусійною та відкритою для розгляду,
“адже, здійснюючи переклад, перекладач свідомо чи несвідомо залучає до
тексту власне розуміння оригіналу й установлює баланс співвідношення двох
мов, культур, онтологій” (О. О. Селіванова).

Отже, переклад передбачає потрійну корекцію змісту оригінального

тексту:

❖ при рефлективній інтерпретації його перекладачем;

❖ при породженні ним перекладного тексту в новій семіотичній формі;

❖ при сприйнятті цієї форми та вкладеного змісту адресатом перекладу.

Еквівалентність текстів оригіналу та перекладу в перекладознавстві

розглядається:

1) як збалансоване співвідношення двох найбільш важливих

характеристик текстів оригіналу й перекладу: повноти й точності змісту, що
передається3;

2) як збереження відносної рівності змістової, смислової, семантичної,

стилістичної та функціонально-комунікативної інформації оригіналу та
перекладу.
 У свідомості більшості перекладачів поняття “правильного”,
“повноцінного”, “якісного”, “точного”, “реалістичного” або “літературного”
перекладу традиційно пов’язується з терміном адекватний переклад. Нерідко
кажуть просто – “хороший переклад”. Це поняття сприймається як найширше,
що охоплює сукупність усіх вимог до якості перекладу. У чому ж різниця між
поняттями еквівалентність та адекватність, і як вони взаємопов’язані? Усі
вищезгадані терміни (щодо “першокласного” перекладу) вже давно
використовуються в перекладознавчій літературі.

Велика складність полягає в тому, що іноді вони кваліфікуються як

синоніми терміна адекватність, а в інших випадках різняться. Власне до оцінки
якості мікро- та макроперекладу можна підходити з різних боків. Доволі часто
адекватний є синонімом гарного або правильного перекладу. А. Федоров
пропонує використовувати термін “повноцінність” замість термінів “точність” і
“адекватність”, де “адекватність” і “повноцінність” синонімічні, проте термін
“повноцінність” кращий, оскільки не є запозиченням і стосовно перекладу
очевидно означає: 1) відповідність оригіналу за функцією (повноцінність
передачі) та 2) повноцінність вибору засобів перекладачем (повноцінність
мови й стилю). Іржі Левий (чеський перекладознавець), своєю чергою, говорить
про правильність перекладу, вважаючи, що основна проблема теорії і практики
перекладу – це проблема адекватності відтворення.

Адекватність перекладу розглядається як:

▪ близькість оцінок змісту текстів їхніми адресатами;

▪ відповідність поставленій перед перекладачем меті.

Розглянемо випадки, коли ці поняття близькі, але не ідентичні.

Адекватність може бути абсолютною і відносною, потенційною і фактичною,
естетичною і мовною. А правильність перекладу – категорія національно-
історична. Доволі часто поняття адекватність спирається на поняття
еквівалентність. Так, для А. Попович адекватність перекладу – це стилістична й
змістовна еквівалентність у перекладі. В. Коміссаров трактує еквівалентний
переклад та адекватний переклад як поняття неідентичні, але тісно дотичні.
 Термін адекватний має ширший зміст і застосовується стосовно
перекладу, який забезпечує необхідну повноту міжмовної комунікації за
конкретних умов. Адекватний переклад – це переклад, що забезпечує
прагматичні завдання перекладацького акту на максимально можливому для
досягнення цієї мети рівні еквівалентності, не допускаючи порушення норм і
узусу мови перекладу, дотримуючись жанрово-стилістичних вимог до текстів
цього типу та відповідності конвенційній нормі перекладу. До того ж термін
еквівалентність трактується лінгвістом як смислова спільність прирівнюваних
одиниць мови й мовлення.

Концепція, згідно з якою оцінка ефективності перекладу залежить від

ступеня досягнення поставленої перед перекладачем мети, отримала назву
скопос-теорії, розробленої у працях німецької дослідниці К. Райс. Разом із X.
Вермейєром вона обґрунтувала положення про переклад як вид практичної
діяльності, успіх якої визначається ступенем досягнення мети цієї діяльності.
Для К. Райс і Х. Вермейєра “еквівалентність” охоплює відношення як між
окремими знаками, так і між цілими текстами. Еквівалентність знаків ще не
означає еквівалентності текстів. Термін “адекватність” орієнтований на
переклад як процес, тоді як “еквівалентність” націлена на результат. Згідно з К.
Райс і Х. Вермейєром, еквівалентність – це окремий випадок адекватності.
Зважаючи на розмежування термінів адекватність й еквівалентність,
виокремлюють:

✓ адекватний

✓ еквівалентний переклад:

Адекватний відповідає поставленій меті, еквівалентний ґрунтується на

функціональній відповідності оригіналу та перекладу.

Типологія еквівалентності в перекладознавстві У перекладознавстві

розрізнюють:

✓ теоретично можливу й
 ✓ оптимальну еквівалентність.

Теоретично можлива визначається співвідношенням структур і правил

функціонування двох мов, оптимальна – відповідністю оригіналу та перекладу
в конкретному випадку. Співвідношення між цими двома типами
еквівалентності покладені в основу рангових моделей перекладу, які
враховували як мінімальні відповідності морфем, слів, речень, так і
модифікували вибір перекладача нормами мов оригіналу й перекладу та
контекстом. Досягнення повної еквівалентності в такому розумінні практично
неможливе, а іноді навіть небажане, адже це руйнує відповідність впливу
текстів на читача оригіналу та перекладу.

Спроба побудувати типологію еквівалентності, знайти щаблі, що ведуть

від теоретично можливої до оптимальної, зумовили виникнення теорії рівнів
еквівалентності. Найвідоміші теорії рівнів еквівалентності ґрунтуються на
трьох типах відповідностей знака, установлених в семіотиці: семантичному,
синтаксичному та прагматичному.

Семантика є відношенням знака (в унілатеральній концепції знака) або

форми знака (в білатеральній концепції) до

позначеного ним змісту.

Синтактика є відношенням знака до інших знаків в мовленнєвому потоці.

Прагматика є відношенням знака до інтерпретатора. Модель перекладацької
еквівалентності Г. Єгера (Gert Jäger) відтворюється на чотирьох рівнях:

✓ прагматичному (для чого говорить)

✓ семантичному-1 – денотативному (про що говорить)

✓ семантичному-2 – сигніфікативному (як сказати)

✓ синтаксичному (як розташувати елементи висловлювання відносно

один одного).
 Модель перекладацької еквівалентності О. Швейцера: вчений
виокремлює чотири рівні еквівалентності:

✓ прагматичний,

✓ семантичний (компонентний),

✓ семантичний (референційний),

✓ синтаксичний.

Домінуючим є прагматичний рівень, що “охоплює такі життєво важливі

для комунікації фактори, як комунікативна інтенція, комунікативний ефект,
установка на адресата ... управляє іншими рівнями”.

Вілен Наумович Коміссаров розмежовував 5 рівнів еквівалентності:

❖ мети комунікації;

❖ способу опису ситуації;

❖ опису ситуації;

❖ структури висловлення;

❖ лексико-семантичної відповідності.

Американський перекладач і теоретик перекладу Юджин Найда

запропонував виділити два типи еквівалентності перекладу: формальну та
динамічну.

Формальна орієнтована на оригінал (на форму та зміст) і передбачає

збереження в тексті перекладу формальних ознак оригіналу (відтворення
граматичних форм, пунктуації, абзаців, калькування ідіом за умови пояснення у
примітках і коментарях відхилень від оригіналу). “При дотриманні формальної
еквівалентності увага концентрується на самому повідомленні, як на його
формі, так і на змісті ...”. Ю. Найда такий переклад називає перекладом-глосою,
що переносить реципієнта до культури народу, мовою якого написаний
оригінал.

Динамічна еквівалентність орієнтована на читача перекладу й тому

потребує від перекладача адаптації лексики та граматики.

Одержувач перекладу не переноситься до іншої культури, йому

запропоновано “модус поведінки, релевантний контексту його власної
культури”.

Ю. Найда вважав формальну та динамічну еквівалентність полюсами, між

якими розташовуються чимало проміжних типів. За Ю. Найдою, точний
переклад є неможливим. Перекладач робить вибір типу еквівалентності.
Домінантою перекладу є динамічна еквівалентність.

У перекладознавчих студіях кінця 80-х р.р. 20 ст. динамічна

еквівалентність поступилася місцем комунікативно-функціональній, що
визначається як найоптимальніша збалансованість смислової, конотативної,
екстралінгвістичної інформації текстів оригіналу та перекладу, що мотивується
необхідністю досягнення рівноцінності їхнього впливу на своїх адресатів; як
найоптимальніший баланс семантики та форми, денотативної, конотативної
стилістичної, культурної, прагматичної інформації текстів оригіналу та
перекладу.

У найсучасніших працях теоретиків перекладознавства розглядаються

такі типи еквівалентності:

❖ денотативна (фонова // екстралінгвальна) інформаційна еквівалентність;

❖ конотативна, орієнтована на передачу стилістичного регістру або говору

(соціолекту);

❖ структурно-нормативна як збереження жанрової специфіки оригіналу;

❖ прагматична, що передбачає адаптацію змісту оригіналу з метою його

правильного сприйняття читачем перекладу;
❖ формально-естетична, орієнтована на відповідність враження від тексту
оригіналу та перекладу.

Залежність еквівалентності від типу перекладного тексту

В. С. Виноградов розглядає проблему еквівалентності в залежності від

типу перекладного тексту. Рівень еквівалентності усних і письмових
перекладних текстів різний. Найскладнішим для досягнення еквівалентності є
усний, насамперед, синхронний переклад. При синхронному перекладі на
зниження рівня еквівалентності впливають:

❖ фазовий зсув (усне перекладне мовлення породжується майже

одночасно з сприйняттям усного повідомлення мовою оригіналу: на деяких
відрізках перекладач відстає від тексту оригіналу за рахунок випередження на
інших);

❖ синтаксичні трансформації (дієслово замість дієслівного звороту,

перетворення складнопідрядного речення на складносурядне або на самостійне
речення; зняття займенникових повторів тощо);

❖ словесне ущільнення (згортання) інформації;

❖ скорочення інформативної надмірності (надлишковості), якщо вона має

місце в мовленні оратора;

❖ ймовірнісне прогнозування, тобто вмінні передбачати зміст фрази за її

початковими лексичними одиницями, ключовими словами;

❖ прискорення темпу мовлення (в ритмі 150-200 слів на хвилину), при цьому

неминучі пропуски та помилки;

❖ втрата особистісних характеристик мови оратора (тембр, модуляція голосу,

експресивність інтонації тощо).

В. С. Виноградов еквівалентність усного перекладу оригіналу визначає як

редуковану відносну еквівалентність1. Рівень еквівалентності письмового
перекладу – книжних (друкованих) текстів – набагато вищий. На відміну від
усного, письмовий переклад створюється при постійному зверненні до
оригіналу, до різних словників, довідників, енциклопедій тощо. Офіційноділові
тексти повністю орієнтовані на передачу змісту. Їхня форма в більшості
випадків стереотипна. Звертання, зачини тексту, послідовність викладу,
кінцівки документів у кожній мові підпорядковуються суворим правилам
риторики та рясніють мовними штампами. У мові перекладу зберігається
композиція оригіналу, але самі мовні штампи можуть відрізнятися за
внутрішньою формою, збігаючись за змістом. У процесі перекладу іноді
доводиться вдаватися до дослівного викладу (наприклад, в дипломатичних
документах). Відносність еквівалентності офіційно-ділових текстів
визначається:

✓ відмінностями в мовних кліше, в риторичних структурах різних мов;

✓ можливістю появи елементів буквалізму;

✓ стилістичною нейтралізацію тексту перекладу;

✓ розбіжністю характеристик нейтрального стилю в різних мовах.

Для суспільно-інформативних текстів (газетних і журнальних публікацій)

властиве використання значної кількості звичних кліше, стереотипних фраз,
газетних штампів, політичних термінів і понять, соціальних реалій тощо. У
цьому випадку перекладач прагне перш за все передати точний соціально-
політичний зміст таких публікацій і їхню суспільну спрямованість. Відмінності
між оригіналом і перекладом суспільно-інформативних текстів виникають за
рахунок: синтаксичних трансформацій рема-тематичного характеру; усталених
в мові перекладу відповідників; різниці в стилі газетно-журнальних публікацій
мов оригіналу та перекладу; пояснювальних експлікацій в перекладі.

Ступінь відносної еквівалентності наукових текстів залежить від їхніх

типів і видів. Чим більше формалізований науковий текст, тим еквівалентніший
його переклад. Переклади деяких праць з математики, хімії чи біології, що
складаються з стереотипних фраз, які вводять відповідні формули, майже
тотожні оригіналу. У процесі перекладу наукових праць основне – передати
логіку думки, суть наукової доктрини, послідовність міркування. Для цього
нерідко приходиться:

➢ міняти синтаксичну структуру фраз оригіналу;

➢ знижувати емоційну тональність, якщо вона є в оригіналі;

➢ давати описові трактування термінів.

У художньому перекладі (особливо віршованому) є свої особливі закони

еквівалентності оригіналу: “... він може лише нескінченно зближуватися з
оригіналом. Тому що у художнього перекладу є свій творець, свій мовний
матеріал і своє життя в мовному, літературному та соціальному середовищі, що
відрізняється від середовища оригіналу”. Причини відносної еквівалентності
художнього перекладу й оригіналу викликані:

✓ своєрідністю сприйняття оригіналу перекладачем;

✓ різносистемністю мов;

✓ відмінностями соціокультурного середовища; стилем перекладача

тощо.

Головна мета перекладу – досягнення адекватності. Основне завдання

перекладача при досягненні адекватності – вміло призвести різні перекладацькі
трансформації для того, щоб текст перекладу як можна більш точно передавав
всю інформацію, укладену в тексті оригіналу.

Перетворення, за допомогою яких здійснюється перехід від одиниць

оригіналу до одиниць перекладу, називаються перекладацькими
трансформаціями. Однак термін “перетворення” не можна розуміти буквально:
сам початковий текст “не перетвориться” в тому сенсі, що він не змінюється
сам по собі. Цей текст, звичайно, сам залишається незміненим, але на його
основі створюється другий текст іншою мовою.

Трансформація – основа більшості прийомів перекладу, яка полягає в

зміні формальних (лексичні або граматичні трансформації) або семантичних
(семантичні трансформації) компонентів вихідного тексту при збереженні
інформації, призначеної для передачі.

Трансформації як спосіб досягнення еквівалентності

Для досягнення еквівалентності оригіналу та перекладу, за відсутності

прямих, повних відповідників, перекладачеві необхідно вміло застосувати
трансформації-перетворення, які здійснюються при переході від оригінального
тексту до перекладного. На думку Л. С. Бархударова, переклад можна вважати
міжмовною трансформацією в широкому розумінні цього терміну. У вузькому
значенні перекладацька трансформація, за О. О. Селівановою, – “це
перетворення, модифікація форми, або змісту і форми, зокрема, з метою
збереження відповідності комунікативного впливу на адресатів оригіналу й
перекладного тексту”.
 ЛЕКЦІЯ 6

ПЕРЕКЛАДАЦЬКІ ВІДПОВІДНОСТІ.
ПОНЯТТЯ ПЕРЕКЛАДАЦЬКИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ ТА
ПРОБЛЕМА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЇ.

План лекції:
I. Перекладацькі відповідності: постійні (permanent correspondences), варіантні
(non-permanent correspondences) і оказіональні відповідності або контекстуальні
заміни(occasional correspondences or contextual substitutes).
II. Перекладацькі трансформації:
1) лексичні трансформації - прийом конкретизації, прийом генералізації,
прийом антонімічного перекладу, додавання слів/декомпресія);
2) граматичні трансформації - заміна членів речення (replacement of parts of
the sentence), зміна структури речення в цілому – членування(partitioning)
і об’єднання речень(integrating sentences), заміна частин мови (replacement
of parts of speech).
III. Проблема класифікації перекладацьких трансформацій.

В процесі перекладу перекладач співставляє словникові запаси мови

оригіналу і мови перекладу і підшукує потрібні відповідності. При
співставленні одиниць словникового складу англійської та української мов
виявляються певні змістові співвідношення слів мов. Відповідності можуть
бути різних типів: постійні (permanent correspondences), варіантні (non-
permanent correspondences) і оказіональні відповідності або контекстуальні
заміни(occasional correspondences or contextual substitutes).
1. Значення англійського слова повністю відповідає значенню українського
слова і незалежно від контексту передається постійно тим самим
еквівалентом у всіх або майже всіх випадках.
Такі постійні рівноцінні відповідності ми будемо називати постійними
відповідностями (permanent correspondences).
Наприклад, английські слова London, cypress, braggart, twenty, Monday, March
мають эквівалентні відповідності: Лондон, кіпарис, хвалько, двадцать,
понеділок, березень або hydrogen – водень, equator – екватор, coexistence –
співіснування, détente – розрядка напруженості, overstatement – прибільшення і
т.ін.
До цих одиниць відносяться прізвища, географічні назви, назви місяців,
днів тижня, числівники, наукові і технічні терміни, частина
загальнолітературної та політичної лексики. Така лексика, за підрахунками
вчених, складає лише 30% загального словникового складу мови.
2. Друга група включає англійські слова, які мають у мові перекладу декілька
відповідностей.
Це явище дуже поширене в англійській мові. Так, наприклад, англійський
прикметник clandestine має в українській мові 4 варіантних відповідності:
таємний, нелегальний, підпільний, прихований. Clandestine marriage – таємне
одруження, clandestine literature – нелегальна література, clandestine movement
of capital – прихований рух капіталу.
Багатозначні слова складають переважну кількість англійського словника
і дуже важливо це пам’ятати в процесі перекладу. Одне значення у слова в
англійській мові це, скоріше, виняток ніж правило.
Наприклад, англійське слово chamber. У словнику проф. І.Г.Гальперіна ми
знаходимо: 1. кімната, світлиця, апартаменти; 2. зал, палата, конференц-зал;
3. контора, кабінет, камера.
Такий тип відповідністей, називаеться варіантною відповідністю (non-
permanent correspondence). Майстерність перекладача значною мірою полягає
у вмінні відшукати ряд відповідностей английському слову і вибрати із цього
ряду варіант, що найбільш підходить в цьому контексті.
Варіантні відповідністі можуть бути моносемантичними і
полісемантичними.
Моносемантичні відповідності утворюють синонімічний ряд слів мови
перекладу і завдання перекладача обрати найкращий вариант.
Наприклад, дитина – child, kid, baby, infant, chit, shaver, tot, toddler, nipper,etc.
Або soldier –свояк,військовий,рядовий, боєць, військовослужбовець і т.ін.
Полісемантичні відповідності – це слова мови перекладу, які передають, як
правило, якесь одне значення слова мови оригіналу. В англійській мові є слова,
які мають, як вказує Пітер Фанк, відомий американський укладач словників, до
260 значень. Прикладами таких слів можуть бути turn – 111 значень, run – 108,
round – 83. Виходячи з аналізу контексту, перекладач обирає відповідне
значення слова. Тут немає місця для механічної підстановки слів, тому що
помилки можуть повністю змінити зміст перекладу і наслідки можуть бути
дуже серьозними.
Речення I like his pen може перекладатися: Мені подобається його 1) ручка; 2)
стиль; 3) вигін для скота або птиці; 4) стійло; 5) ферма на Ямайці; 5) камера
утримання правопорушника; 6) лебідка тощо.
Поняття відповідності тісно пов'язане з поняттям лінгвістичного і
ситуативного контексту(linguistic and extra-linguistic context), який визначає
вибір відповідності при перекладі або відмову від використання відомих
відповідностей і необхідність пошуку інших способів перекладу. Під
лінгвістичним контекстом розуміється мовне оточення, в якому уживається та
або інша одиниця мови в тексті. Контекстом слова є сукупність слів,
граматичних форм/конструкциій, в оточенні яких використано дане слово.
Розрізняється вузький контекст або мікроконтекст (narrow context or
microcontext) і широкий контекст або макроконтекст (wide context or
macrocontext). Під вузьким контекстом мається на увазі контекст
словосполучення або речения, тобто мовні одиниці, складові оточення даної
одиниці в межах пропозиції. Під широким контекстом мається на увазі мовне
оточення даної одиниці, що виходить за рамки пропозициії, це – текстовий
контекст, тобто сукупність мовних одиниць в суміжних пропозиціях. Точні
рамки широкого контексту вказати не можна – це може бути контекст групи
пропозицій, абзацу, розділу або навітъ всього твору (напр., розповіді або
романа) в цілому. Вузький контекст, у свою чергу, можна розділити на контекст
синтаксичний і лексичний.
Синтаксичний контекст(syntactic context) – це та синтаксична
конструкція, в якій уживається дане слово, словосполучення або додаткова
пропозиція.
Лексичний контекст(lexical context) – це сукупністъ лексичних
одиниць, слів і стійких словосполучень, в оточенні яких використовуєгься дана
одиниця.
Ситуативний або екстралінгвістичний контекст(situational or extra-
linguistic context) включає обстановку, час і місце, до якого відноситься
висказування, а також будь-які факти реальної дійсності, фонові знання
(background knowledge) які допомагають Рецептору (і перекладачеві) правильно
інтерпретувати значення мовних одиниць у вислові.
Дуже часто ряд лексичних варіантных відповідностей, що наводиться в
словникові, не задовольняє перекладача. Він не може використати їх,
наприклад, через стилістичні причини. В цьому випадку перекладач продовжує
ряд лексичних відповідностей. Особливу увагу перекладач при цьому повинен
скерувати на дотримання законів сполучуванності слів мови перекладу.
3. До третьої групи відносяться слова, які не мають готових відповідностей у
словниках і перекладаються за допомогою відповідностей, що
використовуються для цього тільки у цьому певному контексті. Слово у
певному контексті може набувати значень, які не є постійними, які виникають
тільки в цьому контексті. Ці значення не є випадкові, вони мов би закладені у
слові, є його „потенційними” значеннями і завдання перекладача „перекинути
місток” від значення , яке наведене у словнику до значення, яке виникає у
певному контексті. Словник лише підказує напрямок пошуків потрібного слова.
Такі відповідності отримали назву оказіональних відповідностей або
контекстуальних замін(occasional correspondences or contextual substitutes).
Характер контекстуальної заміни цілком залежить від особливостей
індивідуального контексту і перекладачеві доводиться щоразу шукати особливі
шляхи перекладу. Ця задача вимагає творчого рішення, і в більшості подібних
випадків перекладач може керуватися лише загальними принципами перекладу.
Тому неможливо вивести правила створення контекстуальних замін для всіх чи,
принаймні, для більшості випадків.
Англійське слово hostage у словнику І.Г. Гальперіна має такі значення:
1. заложник; 2. застаріле. заклад (грошовий або майновий) і у фразеологічному
словосполученні: hostage to fortune – дружина і діти, найближчі люди.
Але різні контексти змушують шукати відповідності, які б адекватно передали
значення цього слова. Словосполучення to be (to be held) hostage to smt. може
використовуватися у значенні зв’язувати різні питання, робити залежним
вирішення якогось питання від якихось умов.
These people would fight even harder against any American surrender to what they
call the oil hostage game ( нафтовий шантаж).
The economy becomes a hostage of our politicians. Економіка стає жертвою
наших політиків.
В романі С.Фітцджеральда „Великий Гетсбі” ми зустрічаємо таке
речення: I graduated from New Haven in 1915. Перекласти його можна лише як Я
закінчив Йєльській університет в 1915 році, тому що лексичний контекст,
використання дієслова to graduate у сполученні із назвою міста вимагають саме
цього.
У романі С. Моэма «Луна и грош» автор, про дружину художника Стрікленда,
яка цікавиться літературою и запрошує письменників до себе додому, тому що
не хоче відставати від моди на письменників, пише: She finds them amusing. She
wants to be in the movement. Тут слово movement набуває особливого
контекстуального значення.
Жодне із значень слова movement у словнику проф. Мюллера для цього
контексту не подходить. Але можна «перекинути місток» від першого значення
до контекстуального: «вона не хоче відставати від інших, які ідуть попереду»,
або вона не хоче відставати від моди.

II.ПЕРЕКЛАДАЦЬКІ ТРАНСФОРМАЦІЇ.

ЛЕКСИЧНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ.
Робота перекладача над словом і словосполученням не зводиться тільки
до знаходження еквівалентної чи варіантної відповідності. Дуже часто вони
просто відсутні або, через якісь причини, їх не можна використати. У цьому
випадку перекладач змушений вдаватися до лексичних перетворень чи
трансформацій, які дозволять створити адекватний варіант перекладу.
Лексичні трансформації включають такі види перетворень:
конкретизація;
генералізація;
антонімічний переклад;
компенсація;
додавання слів;
опущення слів;
змістовий розвиток;

ПРИЙОМ КОНКРЕТИЗАЦІЇ.
Конкретизація (specification or differentiation ) є заміною одиниці мови
оригіналу з більш широким значенням одиницею мови перекладу з більш
вузьким, конкретним значенням.
В англійській мові багато слів з загальним широким значенням, що при
перекладі завжди тією чи іншою мірою конкретизуються: violence, nation,
element, effort, failure, facilities; come, go, have, leave, say, tell і т.д. В українській
мові подібне використання слів із загальним широким значенням зустрічається
вкрай рідко. Тому в перекладі використовуються слова з більш конкретним
значенням. Дієслово соmе, приміром, переводиться в різних контекстах по-
різному: прибувати, приїжджати, приходити, підходити, прилітати і т.д.
Дієслово go переводиться словами: йти, ходити, плисти, літати, їхати,
відправлятися, сходити, проходити і т.д. Дієслово leave переводиться теж
порізному: їхати, залишати, іти, залишати, летіти, вилітати і т. д.
Слід особливо відмітити роль контексту при перекладі десемантизованих
слів, тобто слів, що набули дуже широкого, розпливчастого значення, завдяки
тому, що вони вживаються у різноманітних лексичних сполученнях (thing,
point, matter, case і т.п.).
На прикладах зі словом thing видно, що слово це в різних контекстах при
перекладі щоразу конкретизується.
1. "You poor old thing," she said (бідолаха, неборак)
2. It means a lot to her to have a fresh, pretty young thing like Mary
about the house (людина)
3. I want to look into the thing myself (справа)
4. Things look promising (стан, положення)(стан речей багатообіцяючий)
5. How are things? (успіхи)

ПРИЙОМ ГЕНЕРАЛІЗАЦІЇ
Генералізація (generalization) – це заміна одиниці мови оригіналу, що має
більш вузьке значення, словом або словосполученням з більш широким
значенням у мові перекладу. Цей прийом прямо протилежний прийому
конкретизації. Наприклад:
Some 40,000 mourners from all over the United States marched through the streets
of Memphis in tribute to the memory of Dr Martin Luther King, shot down in the city
last Thursday.
При перекладі цього речення навряд чи доречно буде сказати:
застреленого в цьому місті. Дієслово shoot має значення убивати з
вогнепальної зброї. Перекладачеві потрібно зробити заміну за допомогою
прийому генералізації: вбитого в цьому місті. Дієслово вбити ширше за
значенням, ніж застрелити. Ще один приклад:
It was a stiff pull, but their weariness fell from them as they crouched low to the
snow, whining with eagerness and gladness as they struggled upward to the last
ounce of effort in their bodies. – Витягти сані на крутий берег виявилося нелегко,
але собаки забули про свою утому і, розпластуючись по снігу, з нетерплячим і
радісним скавчанням з останніх сил лізли нагору.
Словосполучення the last ounce of effort in their bodies вужче за значенням, ніж
українська відповідність з останніх сил.
Для англійської мови дуже характерне вживання числівників для більшої
конкретизації опису. Збереження їх у ряді випадків привело б до буквалізму,
порушило б норми української мови і, безумовно, здалося б читачеві дуже
дивним. Тому при перекладі в цих випадках потрібно користуватися прийомом
генералізації. Наприклад:
Не drove straight from the airport to meet the Prime Minister at Chequers where
roads and walls had been painted with anti-war slogans 12 in. high. Збереження в
перекладі числівника в сполученні з мірою довжини – дюймом, склало б
щонайменше дивне враження на читача. Єдиним правильним перекладом тут
буде: плакати, на яких великими (чи величезними) літерами були написані
антивоєнні гасла.

ПРИЙОМ АНТОНІМІЧНОГО ПЕРЕКЛАДУ

Суть прийому антонімічного перекладу (antonymous translation) полягає
в тому, що перекладач при незмінному плані змісту заміняє стверджувальну
конструкцію негативною чи навпаки, що супроводжується відповідною
лексичною заміною одиниці вихідної мови iї антонімом у мові перекладу.
Наприклад:
If you want to cross the street remember to look at the traffic lights
first. – Якщо хочеш перетнути вулицю, не забувай спочатку подивитися
на світлофор.
Стверджувальне за формою речення перекладено негативним, тому що в
українській мoвi дієслово пам'ятати не сполучається з інфінітивом.
Перекласти ж цю фразу без антоніма не можна зі стилістичних розумінь:
пам'ятай про те, щоб подивитися на світлофор. Стилістичні норми
української мови не допускають такoї важкої, сторонньої конструкції.
I did not believe it until I saw it with my own eyes. Я noвipuв цьому тільки тoдi,
коли побачив це своїми очима.
Негативне за формою речення iз союзом until переведено ствер-
джувальним реченням. Зрозуміло, тут можливий переклад дієсловом у
негативній формі: «Я не вірив цьому доти, поки не побачив це власними очима».
Однак цей вapiaнт більш громіздкий.
Не was a trifle excited – but that is not unusual with him. Biн був
трохи схвильований, але він майже завжди такий.
Тут ми маємо літоту (стверджувальне внсловлення в негативній формі).
Літота дуже поширена в англійській мові завдяки великій кількості негативних
префіксів. Вона не завжди піддається дослівному перекладу, тому що в
українській мові збігаються за звучанням заперечення не і негативний префікс
не-. Слова з префіксом не- рідко сполучаються в українській мові з негативною
часткою не через немилозвучність такого сполучення.

ДОДАВАННЯ СЛІВ/ДЕКОМПРЕСІЯ.
У перекладі неприпустимі значеннєві додавання. Перекладач має право
робити значеннєві додавання, тобто роз'яснення, тільки поза перекладним
текстом, у своїх примітках, що виносяться за межі тексту за допомогою
виноски. Однак перекладач іноді буває змушений додати слова в тексті, щоб
не порушити норми української мови або донести до реціпієнта зміст одиниці
мови оригіналу, якій витікає з особливостей мови оригіналу або є фоновим
знанням. Цей прийом називається декомпресією або додаванням
слів(decompression or addition of words). Наприклад:
The jet airliner carried 78 passengers and 4 crew. – На борту повітряного
лайнера було 78 пасажирів і 4 члени екіпажу.
Перекладач змушений вставити слово члени, тому що цього вимагають норми
української мови.
Або The strike movement in Spain is on the increase, the Newsweek reports. – Як
повідомляє американський політичний часопис „Ньюсуїк”, в Іспанії
поширюються страйки.
Джерелом інформації у таких випадках можуть бути спеціальні країнознавчі
словники, толкові словники і періодична преса.

ОПУЩЕННЯ СЛІВ
У ряді випадків перекладач буває вправі робити деякі опущення, якщо це
необхідно для того, щоб уникнути порушення лінгвістичних чи стилістичних
норм української мови. Однак кожен пропуск повинний бути виправданим. Не
можна зловживати цим правом і опускати все те, що важко для перекладу.
Для англійської мови характерне вживання парних синонімів. При перекладі
опускається один з рівнозначних синонімів. Наприклад:
The treaty was pronounced null and void. – Договір був визнаний недійсним.
У перекладі опускаються семантично зайві слова. У реченні То read some
British newspapers it would appear that the fate of Congolese men, women and
children is of no importance, though the fate of Belgian men, women and children is
of great importance виділені сполучення слів виражають у першому випадку
поняття народ, а в другому – громадяни. Збереження всіх трьох слів в
українському словосполученні привело б до порушення стилістичних норм
української мови, тому при перекладі men, women and children варто об-
межитися одним словом – народ, використавши прийом генералізації: «Коли
читаєш деякі англійські газети, то складається враження, що доля
конголезького народу їх не хвилює, у той час як вони виявляють величезне
занепокоєння про долю бельгійських громадян, що знаходяться в Конго».
Як вже відмічалося, для англійської мови дуже характерне вживання
числівників для більшої конкретизації опису. Збереження їх у ряді випадків
привело б до буквалізму, порушило б норми української мови і, безумовно,
здалося б читачеві дуже дивним. Наприклад:
Не drove straight from the airport to meet the Prime Minister at Chequers where
roads and walls had been painted with anti-war slogans 12 in. high. Єдиним
правильним перекладом тут буде: плакати, на яких великими (чи величезними)
літерами були написані антивоєнні гасла.

ПРИЙОМ КОМПЕНСАЦІЇ.
Прийом компенсації (compensation) застосовується в тому випадку, коли
те чи інше мовне явище не може саме по собі бути передане в мові перекладу.
У цьому випадку, компенсуючи втрату, що виникає в перекладі через те, що та
чи інша мовна одиниця вихідної мови залишилася непереведеною адекватно,
перекладач передає ту ж саму інформацію яким-небудь іншим засобом,
причому не обов'язково в тому же самому місці тексту, що і в оригіналі.
Компенсація використовується особливо часто там, де необхідно передати
чисто мовні особливості оригіналу (діалектизми, індивідуальні особливості
мови, неправильні мовні форми, каламбур, гру слів і т.п.), що не завжди мають
безпосередні відповідності в мові перекладу.
При перекладі контамінованої, тобто неправильної мови, перекладач не
повинний бути зв'язаний застосуванням саме тієї категорії засобів, якими
користується іноземний автор. Перекладач має право заміняти одні мовні
засоби іншими (граматичні – лексичними, фонетичні – граматичними і т.д.
відповідно до норм контамінації української мови).
Так, якщо в оригіналі мову контамінує іноземець, то можна скористатися
традиційними способами передачі мови іноземців в українській мові.
Наприклад, загальновідомо, що для іноземців, навіть тих, що довгий час живуть
в Україні, найважчою категорією є вид українського дієслова. Вони заміняють
доконаний вид недоконаним. Німці заміняють синтетичну форму майбутнього
часу аналітичною («Я буду вмирати» замість «Я вмру»).
Прийом компенсації показовий тим, що він чітко ілюструє одне з
основних положень теорії перекладу – адекватно переводяться не окремі
елементи тексту, а весь текст в цілому. Іншими словами, існують неперекладні
елементи, але немає неперекладних текстів.
Нижче приводиться переклад С. Заяіцького уривку з роману Джека
Лондона «Мартін Ідей». Малограмотний матрос Мартін Іден розмовляє з
високоосвіченою дівчиною Руф'ю.
"It was just an accident," he said, putting his hand to his cheek. "One night, in a
cairn, with a heavy sea running, the main boomlift carried away an' next the tackle.
The lift was wire, an' it was thresh-in' around like a snake. The whole watch was try-
in' to grab it, an' I rushed in an' got swatted."
«Випадок вийшов такий, -- сказав він, проводячи рукою по щоці. –Один раз
уночі, у велику хвилю, зірвало грот з усіма снастями. Трос-то був дротовий, він
і став хльостати навкруги, як змія. Уся вахта намагалася його піймати. Ну я
кинувся і закріпив його, тільки при цьому мене черконуло по щоці».
"This man Swineburne," he began, attempting to put his plan into execution and
pronouncing the "i" long. "Who?"
„Цей ... Свинберн” – почав він, втілюючи свій план, але при цьому роблячи
помилку у вимові.
«Хто? »
"Swineburne," he repeated, with the same mispronunciation. "The poet."
"Swinburne," she corrected.
«Свинберн, — повторив він, — поет».
«Суайнберн», — поправила вона його.
"Yes, that's the chap," he stammered, his cheeks hot again. "How long since he
died?"
"Why I haven't heard that he was dead." She looked at him curiously. "Where did you
make his acquaintance?"
«Так, він самий, — проговорив він, знову почервонівши.—Давно він помер?»
«Я не чула, що він помер.— Вона подивилася на нього з цікавістю. — А де ви з
ним познайомилися?»
"I never clapped eyes on him," was the reply. "But I read some of his poetry out of
that book there on the table just before you came in."
«Так я його в очі не бачив, -- відповідав він. – Я прочитав дещо з його віршиків
у тій книжці на столі, саме перед тим, як ви прийшли».
Перекладач кілька разів застосовує прийом компенсації при здійсненні
замін. Різна довгота голосного звуку передається різною транслітерацією імені
власного в сполученні з наголосом: Свинберн – Суайнберн. Слово chap
відноситься до розмовної лексики. У перекладі С. Заяіцький в тому же реченні,
але в іншому місці вживає просторічну форму помер, вдаючись до компенсації.
Порушення норм вимови передається лексичними засобами протягом всього
уривку цитованого тексту: випадок вийшов такий, черконуло, трос-mo, він
самий, дещо з його віршиків у тій книжці. Наявність цих розмовних форм у
тексті перекладу свідчить про досить низьку культуру мови Мартіна.
Адекватність перекладу досягається за рахунок застосування прийому
компенсації.
Вжитий Мартіном вираз clap eyes on somebody, що відноситься до сленгу,
передається українським розмовним виразом в очі не бачив.

ПРИЙОМ ЗМІСТОВОГО РОЗВИТКУ.

Змістовий розвиток (modulation) при перекладі полягає в тому, що в
перекладі використовується слово чи словосполучення, значення якого є
логічним розвитком значення перекладної одиниці.
Змістовий розвиток означає відхід від прямої словникової відповідності даному
слову чи словосполученню. Таким чином, принципово змістовий розвиток не
відрізняється від більш простих прийомів лексичної трансформації,
конкретизації і генералізації. Розходження тут тільки в характері і ступені
складності прийому.
Необхідно мати на увазі, що змістовий розвиток завжди відноситься не до
одного окремо узятого слова, а щонайменше, до словосполучення чи смислової
групи.
Найбільш часто значення таких слів і словосполучень в оригіналі і в перекладі
бувають зв'язані причинне-наслідковими відносинами. При цьому заміна
причини явища його наслідком (чи навпаки) аж ніяк не порушує точності
перекладу, а, навпаки, є найкращим, а часом і єдиним способом адекватної
передачі змісту оригіналу. Наприклад:
And he noticed with sour disfavour that June had left her wine-glass full of wine. (J.
Galsworthy, The Man of Property)
І він з роздратуванням помітив, що Джун не доторкнулася до вина. (Переклад
М. Лоріє)
У перекладі знайдена контекстуальна заміна за допомогою використання
прийому значеннєвого розвитку. М. Лоріє заміняє наслідок причиною і робить
це на тій підставі, що дослівний переклад «залишила свій келих повним вина»
неприйнятний по стилістичних причинах. Келих залишився повним тому, що
Джун не доторкнулася до вина. Речення переведено адекватно.
Ще один приклад:
...he noted two young girls who looked back from the row in front, a dozen seats
along, and who smiled at him with bold eyes. He had always been easy-going. It was
not in his nature to give rebuff. (Jack London, Martin Eden)
...він помітив двох дівчат, що сиділи через кілька місць від нього; дівчата ці
посміхалися і косували на нього. Він завжди охоче знайомився, і не в його
натурі було залишати без відповіді подібні знаки уваги. (Переклад С.
Заяіцького)
Словник дає наступні варіанти відповідності слову easy-going:
безтурботний, недбаліий. Жодне з них за умовами контексту не підходить:
Мартін був досить легковажним і тому охоче знайомився з дівчатами.
Причина – легкодумство. Наслідок – результат легкодумства: те, що він охоче
знайомився з дівчатами. Перекладач заміняє причину наслідком, здійснюючи
лексичну заміну за допомогою прийому смислового розвитку.
Використання цього прийому наочно показує, що нерідко досягнення
адекватності зв'язано з відхиленням від букви оригіналу, із творчим підходом
до подолання труднощів перекладу.
У процесі перекладу, якщо це диктується контекстом, можуть замінятися
предмет, процес чи ознака, виражені визначеним англійським словом (чи
сполученням слів), іншим предметом, чи процесом ознакою, логічно зв'язаним
із замінним. При цьому можлива заміна кожної з цих трьох категорій будь-
якою іншою категорією, тобто цілком закономірно заміняти при перекладі сло-
во, що означає предмет, словом, що означає його ознаку, предмет – процесом,
процесс – предметом чи ознакою, ознака – предметом і т. п Зрозуміло, що ці
заміни сполучені з заміною граматичних категорій, тобто одночасно з
граматичною трансформацією. Однак в основі кожної граматичної
трансформації лежить необхідність чи доцільність відходу від лексичної
словникової відповідності, тобто недоцільність дослівного перекладу.

ГРАМАТИЧНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ.
Граматичні трансформації можуть викликатися відсутністю граматичного
явища у мові перекладу, неспівпадінням стилістичного характеру аналогічних
граматичних явищ у мовах оригіналу і перекладу, неспівпадінням змістової
структури словосполучень у мовах оригіналу і перекладу.
Граматичні трансформації мають різні форми, найпоширенішими серед яких є
зміна порядку слів у реченні, заміна окремих членів речення, зміна структури
речення в цілому (членування або об'єднання речень у перекладі), заміна частин
мови на інші.
Зміна порядку слів у реченні (changes of the word order). Ця трансформація
відбувається в процесі перекладу дуже часто. Як відомо, англійська мова
використовує певний порядок слів, який іноді називається “прямим” і
використовується у більшості речень. Саме сталість порядку слів в англійських
стверджувальних, заперечних та питальних реченнях і є тим, чим вони
відрізняються від українських речень, де порядок слів досить “вільний” і не
впливає суттєво на зміст речення. Теоретично, речення “Я бачив вчора брата”
допускає 24 варіанти із різним порядком слів.
Але в дійсності, порядок слів українських речень теж не довільний, тому
що разом з інтонацією він вказує на логічний центр висловлювання, на те
“нове” у повідомленні, заради якого воно створене. Цей фактор треба
враховувати у перекладі, щоб досягти адекватності, тому що дуже часто
логічний, центр англійських речень знаходиться на початку речення в той час,
як логічний центр українських речень має тенденцію займати другу половину
речення. Визначення логічного центру речення відбувається на підставі
вивчення контексту повідомлення/тексту.
Наприклад: An aunt of my father’s (and consequently a great – aunt of mine)
of whom I shall have more to relate by and by, was the principal magnate of our
family. (Ch. Dickens, David Copperfield)
Самым важным лицом в нашем семействе была одна из тетушек моего отца
(а, следовательно, моя двоюродная бабушка), о которой я расскажу
поподробнее позднее.
Заміна членів речення (replacement of parts of the sentence). Як правило,
передача думки, яку виражає один член речення в англійському контексті за
допомогою іншого члена речення у перекладі, не веде до змістового
викривлення. Це широко використовується перекладачами, коли
сполучуваність слів мови оригіналу і перекладу не співпадає. Фактори, що
обумовлюють це неспівпадіння можуть бути і граматичними, і лексичними.
Наприклад, дуже часто це відбувається при перекладі англійських пасивних
конструкцій:
The doctor was sent for at once. – За лікарем послали відразу.
He was told the sad news. – Йому повідомили сумну новину.
Або в процесі перекладу англійських речень із дієсловами to see, to witness і
т.ін:
The little town of Clay Cross witnessed a massive demonstration last week. –
У маленькому містечку Клей-Кросс відбулась велика демонстрація.
The last week saw an intensification of political activities in the country. –
На минулому тижні у країні спостерігалось посилення політичної активності.
The door will not open. – Неможливо відкрити двері.
Зміна структури речення в цілому – членування(partitioning) і
об’єднання речень(integrating sentences). Для отримання адекватного варіанту
перекладу перекладач дуже часто змушений із одного речення робити декілька
(зовнішнє членування) або замінювати просте речення складним (внутрішнє
членування). З іншого боку, іноді виникає необхідність об`єднати два простих
речення в одне складне або переробити складне речення у просте.
Через певні особливості англійської мови членування речень при перекладі з
англійської мови на українську відбувається частіше ніж об`єднання.
Причинами членування речень можуть бути:
1) Особливості граматичної структури англійського речення;
2) Особливості змістової структури словосполучень англійської мови;
3) Жанрові та стилістичні особливості англійського речення.
Наприклад:
I hate his behavingin this way. – Мені дуже не подоббається, що він так
поводиться.
Через особливості змістової структури словосполучення у англійському
реченні ми маємо:
The General`s a good man to keep away from. – Генерал, звичайно, непогана
людина, але краще триматися від нього подалі.
 Причини об`єднання речень у процесі перекладу практично не
відрізняються від причин, які вимагають їх членування, і можуть бути
граматичними або стилістичними. Наприклад:
Jesse stood quiet. Inside he was seething. – Джесі стояв спокійно, але всередені у
нього все кипіло.
Членування і об`єднання речень дуже тісно пов`язані між собою і дуже
часто обидва прийоми використовуються одночасно для перерасподілу
елементів речення.
Заміна частин мови (replacement of parts of speech).Трансформація у
процесі перекладу може викликатися неможливістю передачі англійського
іменника українським, або прикметника прикметником тощо.
She is no good as a letter-writer. – Вона погано пише листи.
He was a mere sweeper of the floors, duster of the furniture and runner on errands.
– Він лише підмітав підлогу, витирав пил з меблів та бігав за дорученням.
The Australian prosperity was followed by a slump. – За економічним розквітом
Австралії прийшла криза.
At the end of World War I, the big monopolies held the USA within their grasp more
firmly than ever, both industrially and politically. – У кінці першої світової війни
великі монополії досягли небувалої влади як над промисловістю, так і над
політичним життям країни.
Заміна прикметника прислівником відбувається у випадках перенесення
епітета, що дуже часто зустрічається у англійський художній і публіцистичній
літературі. Наприклад:
Lord Nesby stretched a careless hand. – Лорд Несбі недбало простягнув
руку. (W.S. Maugham, Theatre)
George was smoking a thoughtful pipe. – Джордж задумливо палив люльку. (J.K.
Jerome, Three Men in a Boat)

III. ПРОБЛЕМА КЛАСИФІКАЦІЇ ПЕРЕКЛАДАЦЬКИХ

ТРАНСФОРМАЦІЙ.
 Проблема перекладацьких трансформацій є однією з найактуальніших у
сучасному перекладознавстві. Для того, щоб вірно відтворити зміст
іншомовного тексту перекладачі вдаються до різноманітних трансформацій, які
повністю або частково змінюють структуру речень оригіналу. У процесі
перекладу часто виявляється неможливим використати значення слів і
словосполучень, які пропонуються у словнику, часто виникає потреба у
відступі від системних еквівалентів, тобто виникає потреба у перекладацьких
трансформаціях. Останні дослідження показують, що на сьогоднішній день не
існує єдиної системи класифікації трансформацій, більш того, існують різні
думки з приводу того, які саме перекладацькі прийоми відносяться до
трансформацій.

Переклад є зіставленням двох мовних систем на всіх рівнях.

Лінгвістичний рівень перекладу є найнижчим в ієрархії перекладацьких
завдань, проте він вкрай необхідний для повноцінної передачі змісту тексту
оригіналу. Зрозуміло, що перекладачу знадобиться передати не тільки суму
смислів, закодованих у реченнях, але й інформацію, що відноситься до
культури, традицій, смаків нації, що потребує виходу за суто лінгвістичну
мовну систему (вищий рівень перекладу) і називається екстралінгвістичною
інформацією або фоновими знаннями. Але, як зазначає В.С. Виноградов,
починається переклад із суто лінгвістичного рівня. У процесі перекладу часто
стає неможливим використати буквальний словарний відповідник, і перекладач
вдається до перетворення внутрішньої форми слова чи словосполучення або ж
його повної заміни, тобто до перекладацької трансформації. За визначенням,
поданим у лінгвістичній енциклопедії О.О. Селіванової, трансформація –
основа більшості прийомів перекладу, яка полягає в зміні формальних
(лексичні або граматичні трансформації) або семантичних (семантичні
трансформації) компонентів вихідного тексту при збереженні інформації,
призначеної для передачі. Взагалі цей термін використовується у багатьох
галузях мовознавства і має безліч різноманітних визначень. Щоб дати
визначення терміну «перекладацька трансформація», необхідно спочатку
зрозуміти зміст, вкладений у нього. Різні вчені (Л.С. Бархударов, О.Д.
Швейцер, Я.Й. Рецкер, В.Н. Комісаров, Л.К. Латишев та ін.) по-різному
інтерпретують це поняття. Наприклад, на думку Я.Й. Рецкера, трансформації є
прийомами логічного мислення, які допомагають розкривати значення
іншомовного слова в контексті і знаходити йому відповідник, який не
збігається зі словником. Загалом перекладацькі трансформації можна вважати
міжмовними перетвореннями, перебудовою вихідного тексту або заміною його
елементів задля досягнення перекладацької адекватності та еквівалентності.
Основними характерними рисами перекладацьких трансформацій є міжмовний
характер та цілеспрямованість на досягнення адекватності перекладу. На
сьогодні існує безліч класифікацій перекладацьких трансформацій,
запропонованих різними авторами. Наприклад, Л.К. Латишев класифікує
перекладацькі трансформації за характером відхилення від міжмовних
відповідностей, і поділяє їх на: 1) морфологічні – заміна однієї категоріальної
форми іншими або кількома; 2) синтаксичні – зміна синтаксичної функції слів і
словосполучень; 3) стилістичні – зміна стилістичного забарвлення відрізка
тексту; 4) семантичні – зміна не лише форми вираження змісту, але й самого
змісту, за допомогою якого описана ситуація; 5) змішані – лексико-семантичні
та синтаксично-морфологічні. Я.Й. Рецкер, у свою чергу, виділяє лише два
види трансформації: граматичні, до яких належать заміни частин мови або
членів речення, та лексичні, що включають конкретизацію, генералізацію,
диференціацію значень, компенсацію втрат, що виникають у процесі перекладу.
Л.С. Бархударов у своїй класифікації розрізняє перекладацькі трансформації за
формальними ознаками: перестановка, додавання, заміна, опущення. При цьому
вчений підкреслює, що такий поділ є значною мірою приблизним і умовним.
Такі вчені, як А.М. Фітерман та Т.Р. Левицька, у спільній праці виділяють три
типи перекладацьких трансформацій

1) граматичні трансформації, до яких відносяться перестановки, опущення і

додавання, перебудови та заміни пропозицій;

2) стилістичні трансформації, до яких належать такі прийоми, як синонімічні

заміни та описовий переклад, компенсація та інші види замін.
3) лексичні трансформації, які включають в себе заміну і додавання,
конкретизацію і генералізацію понять. Наступною розглянемо класифікацію
О.Д. Швейцера, який розрізняє такі групи трансформацій:

1) трансформації на компонентному рівні семантичної валентності у разі

застосування різного роду замін. Наприклад, заміна морфологічних засобів
лексичними, іншими морфологічними, синтаксичними або фразеологічними та
інші; 2) трансформації, що здійснюються на референціальному рівні, а саме: –
конкретизація (або гіпонімічна трансформація); – генералізація (гіперонімічна
трансформація); – заміна реалій (інтергіпонімічна трансформація); – переклад
за допомогою реметафорізаціі (синекдохічна трансформація); – метонімічні
трансформації; – реметафорізаціі (заміни однієї метафори іншою); –
деметафорізаціі (заміни метафори її антиподом – неметафорою); – комбінації
вищезазначених трансформацій; 3) трансформації на стилістичному рівні:
компресія і розширення. Під компресією мається на увазі еліпсис, семантичне
стягнення, опущення надлишкових елементів і лексичне згортання. Р.К.
Міньяр-Білоручев розглядає три типи трансформацій: лексичні, граматичні,
семантичні. 1) лексичні трансформації: прийоми генералізації і конкретизації;
2) граматичні трансформацій: прийоми пасивізації, заміна частин мови і членів
речення, об’єднання речень або їх членування; 3) семантичні трансформації:
синонімічні, метафоричні заміни, логічний розвиток понять, антонімічний
переклад і прийом компенсації. Слід також розглянути погляд іноземних
лінгвістів, таких як Ж.-П. Віне та Ж. Дарбельне. Хоч вони і не говорять про
різновиди перекладацьких трансформацій, але пропонують певні прийоми, які
варто використовувати в ході перекладацької роботи. Так, у процесі непрямого
перекладу зміст тексту може спотворюватися або зовсім зникати, може навіть
спостерігатися зміна норм мови у неправильному руслі. Це пов’язано з тим, що
здійснити прямий переклад у цій ситуації неможливо. Зважаючи на це, Ж.
Дарбельне і Ж.-П. Віне висунули ідею про дві групи технічних прийомів, які
використовуються під час перекладу: 1) прийоми прямого перекладу: –
дослівний переклад; – калькування; – запозичення; 2) прийоми непрямого
перекладу: – еквіваленція (передача змісту попереджувальних написів,
прислів’їв, афоризмів іншими словами); – транспозиція (заміна однієї частини
мови іншою); – адаптація (заміна деталей історії, що повідомляється, іншими);
– модуляція (зміна присутньої точки зору). Але далі всіх пішов М.К.
Гарбовський, який поряд із трансформаціями виокремив ще й перекладацькі
деформації, які є також перетвореннями, однак пов’язані з певними
перекладацькими втратами і стосуються насамперед форми мовленнєвого
твору, хоч можливими, на його думку, є й семантичні деформуючі операції.
Разом із цим дослідник вирізняє неусвідомлені перекладацькі помилки.
Причинами помилок можуть бути недостатнє володіння мовою оригіналу,
недостатній когнітивний досвід, недостатність знань про описувану у
вихідному тексті дійсність, неуважне ставлення до системи смислів тексту
оригіналу, нерозуміння авторської думки, невміння розрізняти особливості
індивідуального стилю автора тощо. Але такий потрійний поділ
перекладацьких перетворень ще більше ускладнює визначення трансформацій,
адже межа між трансформаціями та деформаціями є не тільки нечіткою, а й
недостатньо обґрунтованою, оскільки, з одного боку, дослідник обмежує
деформації лише формою, з іншого, припускає можливість семантичних
деформацій. Розмежування трансформацій і помилок перекладу надає
трансформаціям лише позитивний статус правильного вибору відповідників у
перекладному тексті, але дуже важко віднайти критерії оцінки відповідності
оригіналу й перекладу, зважаючи на наявність різних установок перекладу,
різної мети перекладу, а також найголовніше – з огляду на те, що досягнення
повної еквівалентності можливе лише в ідеалі. Висновки. Отже, як бачимо,
дослідники розрізняють перекладацькі трансформації в залежності від рівнів
мови, на яких вони відбуваються та типів вихідних одиниць (одиниць
оригіналу), які перетворюються. Все ж таки між багатьма класифікаціями
простежуються спільні риси. Наприклад, більшість вчених розглядають такий
перекладацький прийом, як заміна. Але Я.Й. Рецкер виділяє заміни як підвид
граматичних трансформації, Л.С. Бархударов окреслює їх як самостійний
прийом перекладу, а А.М. Фітерман та Т.Р. Левицька взагалі відносять заміни
до лексичних трансформацій. І таких прикладів можна навести ще багато,
оскільки переклад – творчий процес, а перекладацькі трансформації спрямовані
не лише на аналіз відношення між одиницями мов оригіналу та перекладу, а й
на досягнення еквівалентності перекладу.
 ЛЕКЦІЯ 7
БЕЗЕКВІВАЛЕНТНА ЛЕКСИКА ТА ЗАСОБИ ЇЇ ПЕРЕКЛАДУ.
План лекції
I. Переклад безеквівалентної лексики:
1) транскодування;
2) описовий переклад;
3) калькування;
4) аналогія.
II. Особливості перекладу назв різних видів.

I. Переклад безеквівалентної лексики:

Співставлення словникового складу англійської та української мов показує,
що у багатьох англійських слів немає прямих відповідностей серед українських
лексичних одиниць і навпаки. До таких одиниць відносяться: призвища,
геграфічні назви, терміни, неологізми, реалії тощо. Існує декілька способів
передачи таких слів:
1) транскодування;
2) описовий переклад;
3) калькування;
4) аналогія.
1. Транскодування (transcoding) – це такий cпociб перекладу, коли звукова
та/або графічна форма слова вихідної мови передається засобами абетки мови
перекладу, наприклад, Taylor – Тейлор, London – Лондон, management –
менеджмент, emitter – емітер, periscope – перископ, perforator – перфоратор,
оселедець – oseledets . Цей спосіб використовується для передачі власних
прізвищ, географічних назв, термінів , реалій тощо.
Розрізняють чотири види транскодування: а) перекладацьке
транскрибування(translation transcription), коли літерами мови перекладу
передається звукова форма слова вихідної мови, наприклад, box – бокс, peak –
пік, resistor – резистор, б) перекладацьке транслітерування (translation
transliteration), коли графічна форма слова вихідної мови передається
літерами мови перекладу, наприклад, London – Лондон, DC – округ Колумбія,
marketing – маркетинг, ping-pong – пінг-понг,, в) змішане транскодування
(mixed transcoding) переважне застосування транскрибування iз елементами
транслітерування, наприклад, Manchester – Манчестер, over-lock – оверлок,
altimeter – альтиметр i г) адаптивне транскодування (adap-
tive transcoding), коли форма слова в вихідній мові дещо адаптується до
фонетичної та/або граматичної структури мови перекладу, наприклад, the
Atlantic ocean – Атлантичний океан, middle – мідель, nipple – ніпель, platform –
платформа, pallet – палета.
При транскодуванні, як можна бачити, літерами мови може передаватися вся
форма, або більша її частина (в такому випадку говорять про адаптивне
транскодування). Іноді застосовується змішане транскодування, коли більша
частина транскодованого слова відбиває його звучання вихідній мoві, але разом
з тим передаються й деякі елементи його графічної форми. Зокрема, це досить
часто застосовується у випадку передачі власних імен, наприклад, Mansell –
Манселл (а не "Менселл", як вимовляеться це власне ім'я англійською мовою).
Елементи перекладацької транслітерації включають:
1. Редуковані голосні, передаються за орфографічним принципом. Наприклад:
Manchester – Манчестер,
2. Літера r завжди передається, незалежно від того, вимовляється вона чи ні.
Наприклад:
Dorsetshire – Дорсетшир, Portsmouth, Cork, Torquay.
3. Подвоєнні приголосні передаються:
а) між голосними:
Morriston – Морристон, Elliot – Элиот, Bonners Ferry, Notting Hill.
б) на прикінці слів, після голосних:
Lovett – Ловетт, Cross Fell – Кросс-Фелл, Clay Cross, Cortell, Hull.
Подвоєнні приголосні не передаються перед приголосними и після них:
Middlesex – Мидлсекс, Pittsburgh – Питсбург
4. Приголосні, що не вимовляються в англійській мові, при перекладацькому
транскрибуванні, як правило, передаються. Наприклад:
L перед k: Folkestone [ouk] Фолькстон, Falk, Falconbridge.
P перед b: Campbell [emb] Кэмпбелл, Simpson.
T перед L, n, m: Castner, Castleton, Castlebar, Christmas Island, Nestle.
b після m: Tombstone, Combsville, Lamb, Maycomb County, Combe.
о перед n: Eyton, Gordon, Dyson, Lawson.
Решта приголосних, що не вимовляються, з іншими приголосними не
передаються (w – r, k – n тощо: Knightsbidge – Найтсбрідж, Wrangler – Ренглер).
5. Прийменник of в географічних назвах завжди транскрибується як [оф]. S в
кінці слів передається буквою с. Наприклад:
news – ньюc, Rhinns of Galloway ['rinz 'av 'galowei] – Ріннс-оф-Галлоуей.
При перекладі неологізмів, реалій транскодування звичайно супроводжуеться
описовим перекладом, який сприяє кращому розумінню перекладу. Описова
частина перекладу може подаватися у дужках відразу після реалії або у
виносках внизу сторінки. Наприклад:
Вишиванка – vyshyvanka (traditional Ukrainian embroidered shirt), maceral –
мацерал(органічна складова вугілля), оселедець – oseledets (traditional Ukrainian
male hair-do).
Транскодування неологізмів, реалій відбувається при перекладі в тих випадках,
коли в культурі i, зокрема, науці країни мови перекладу відсутнє відповідне
поняття i відповідний перекладний еквівалент, а перекладач не може підібрати
слово або слова в мові перекладу, які б адекватно передавали зміст поняття.
Перш ніж застосовувати цей cnociб перекладу, перекладач повинний
переконатися, що в мові перекладу відсутній перекладний відповідник слова,
що перекладаеться, інакше через транскодування в мові перекладу можуть
виникнути дублетні (синонімічні) одиниці: massicot – масікот, гльот, жовтий
окис свинцю; pagination – пагінація, нумерація сторінок тощо.
2. Описовий переклад (explication or descriptive translation).
Описовий переклад – це такий прийом перекладу нових лексичних елементів
вихідної мови, коли слово, словосполучення, термін чи фразеологізм
замінюються в мові перекладу словосполучениям (або більшим за кількістю
компонентів словосполученням), яке адекватно передає зміст цього слова або
словосполучення (терміна). Наприклад, англійське слово lobby можно передати
не тільки транслітерациєю лоббі, але й описово, як «тиск на членів
англійського парламенту в кулуарах парламенту»; maisonette – квартира
(помешкання) в двох рівнях (на двох поверхах), wail – автомобіль з високими
динамічними якостями.
До описового перекладу висуваються такі вимоги: 1) переклад по-винний точно
відбивати основиий зміст позначеного поняття, 2) опис не повинний бути надто
докладним, 3) синтаксична структура словосполучення не повинна бути
складною.

3. Калькування або дослівний переклад (calques or translation loans).

Калькування (перекладацьке запозичення або дослівний переклад) – це прийом
перекладу слів (термінів), коли імітується структура одиниці мови оригіналу
(морфеми чи слова) із використанням, як правило, першого за порядком
відповідника у словнику, наприклад: ore yard – рудний двір, movable table –
рухомий стіл, Big Bang – Великий вибух, people of good will – люди доброї волі.
Калькування як прийом перекладу частіше застосовується при перекладі
складних слів або словосполучень. Воно може застосовуватися також у
комбінації із відповідностями, трансформаціями або транскодуванням: sky-
scraper – хмарочос, miniskirt – мініспідниця, petrodollars – нафтодолари,
charmed quark – зачарований кварк, slag yard – шлаковий двір, target search –
пошук цілі, drafting table – креслярський стіл, self-loading-- самозавантаження.
Дуже часто калькування застосовувається для перекладу географічних назв:
Cape of Good Hope – мыс Доброй Надії, New South Wales – Новий Південний
Уэльс, St. Lawrence River – річка Св. Лаврентія.
Калькування можна застосовувати тільки тоді, коли утворений таким чином
перекладний відповідник не порушує норми вживання i сполучуваності слів у
мові перекладу.
4.Аналогія (analogy). Деякі лінгвісти говорять про використання аналогій в
процесі перекладу одиниць безеквівалентної лексики. Аналогії це одиниці мови
перекладу, які мають значення близьке, але не ідентичне значенню одиниці
мови оригіналу. У різних мовах існують одиниці, які позначають схожі явища,
процеси, предмети культур тощо. Саме ці одиниці і можуть використовуватися
у перекладі: drugstore, pharmacy – аптека; узвар, компот – stewed fruit;
city/town council of education – міський відділ народної освіти, gingerbread –
імбирний пряник, дипломна робота – graduation paper, підвищення кваліфікації
– in-service training.

II. Особливості перекладу назв різних видів.

З точки зору перекладу всі назви можна умовно поділити на три групи:
1) назви, де всі компоненти перекладаються на українську мову, 2) назви, де
компоненти назви транскодуються і додається пояснення (наприклад, роду
діяльності закладу) та 3) назви, де серед компонентів є антропонім і
передаються вони за допомогою транскодування і перекладу.
1). До першої групи відносяться, зокрема, словосполучення, що не мicтять
власного iмeні – позначення громадських, наукових та технічних організацій, у
тому числі міжнародних, деяких навчальних закладів, назви факультетів,
кафедр, лабораторій, дослідницьких інститутів, проектів, програм тощо:
UNO(United Nations Ordanization) – Організація Об`єднаних Націй, European
Union – Европейська Спільнота, European Bank of Development and
Reconstruction – Европейський Банк Розвитку і Реконструкції, Council of
Economic Advisers – Рада наукових консультантів, International Association for
Semiotic Studies – Міжнародна асоціація семіотичних досліджень, School for
International Training – Інститут міжнародної підготовки, University of
Technology Doctoral Program – Програма підготовки докторів наук
Технологічного університету, School of Journalism – факультет журналістики,
Faculty of Modern Languages – факультет іноземних мов, Department of History –
історичний факультет, Biology Department – кафедра біології (зауважимо, що
слово department може перекладатися, в залежності від контексту, i як
"факультет", i як "кафедра" або "відділення"), Neurosciences Research Program
Colloquium – Колоквіум программ нейрологічних досліджень, International
Potato Center – Міжнародний центр картоплі, Free University – Вільний
університет, University of Vienna – Віденський університет, University of
Missouri-St.Louis – університет штату Miccypi у м. Сент-Луіс, Department of TV-
Radio at Ithaca College in New York State – кафедра радіомовлення i телебачення
коледж у м. Iтака (штат Нью-Йорк), Eastern Montana College – коледж східної
Монтани, Middlesex County College – коледж графства Мідлсекс, the University
of Oregon School of Journalism – Інститут журналicтики університету штату
Орегон.
2). До другої групи відносяться, зокрема, назви фірм, компаній, підприемств,
вулиць і площ, готелів, театрів, кінотеатрів та назви журналів:
Intelligent Systems – компанія електронного обладнання „Інтеліджент Системc”,
Walls and Sons Ltd – компанія мясомолочних продуктів „Уолс енд Санс лтд”,
Associated Biscuits Manufacturers – англійська компанія хрусткого печива
„Есошіейтед Біскітс Мануфектчерерс”, the Standard Oil – нафтова компашя
„Стандард Ойл”, “Apple Computers – (компанія) „Еппл Комп'ютерc”, Dean Street
– вул. Дін-стріт, Park Lane – вул. Парк Лейн, Journal of Applied Mathematics –
(журнал) "Джорнел оф епплайд математикс", Sociology of Language – (журнал)
"Сошиолоджи оф ленгвідж".
3). До третьої групи відносяться, зокрема, назви організацій, деяких вищих
навчальних закладів, іменних лабораторій, дослідницьких інституті в тощо,
названих на честь видатних осіб:
Simon Fraser University – університет ім. Саймона Фрейзера, William Jewell
College – коледж iм. Вільяма Джуелла, J.Washington Square – площа Дж.
Вашингтона, W.Humboldt State College – Державний коледж ім. В.Гумбльдта,
Київський театр української драми ім. І.Франка – Kyiv Ivan Franko Ukrainian
Drama Theatre.
Якшо назва закладу містить антропонім, то вона перекладасться одним з
двох основных способів:
1) у назву вводиться слово 'імені': William Jewell College – коледж iм. Уільяма
Джуелла, John Gopkins University – університет ім. Джона Гопкінса;
2) формою родового відмінку або називного відмінку (у лапках) відпо-відного
антропоніма: John Brown University – університет Джона Брауна, (університет
"Джон Браун").
Загальний елемент у складі назв.
I. Деякі власні імена складаються частково або повністю з загальних слів,
наприклад: Red Sea – Червоне море, Pacific Ocean – Тихий океан. Такі назви, як
правило, перекладаються на українську мову: the United Kingdom – Об’єднане
Королівство, Department of Technology – технологічний факультет.
II. Загальні слова, що входять до складу назв, які містять, крім того, власні
імена перекладаються трьома основними способами, а власні імена в них
транскрибуються або передаються існуючими українськими відповідниками:
1) Загальний елемент перекладається: North Dakota – Північна Дакота, Strait of
Gibraltar – Гібралтарська протока (або: протока Гібралтар), Richard the Lion
Heart – Річард-Левине Серце, William the Conqueror – Вільгельм-завойовник.
Найчастіше такий cnoci6 застосовуеться у перекладі складних географічних
назв, що містять тaкi загальні слова, як mountains, gulf, lake, sea, ocean тощо.
Якщо ж загальне слово вжито у складі назви не у своєму прямому значенні, то
воно не перекладається, а транскрибується: Black Island – м.Блек-Айленд (мicтo
у США), Palm Springs – м.Палм-Спрінгс (мicтo в СШA), Rock Springs – м.Рок-
Спрінгс (мicтo в Aвcтpaлiї).
2) Загальний елемент транскрибується, якщо у транскрибованій формi він
достатньо відомий користувачеві перекладу: Carson City – Карсон-ciті, Kansas
City – Канзас-сітi.
3) Загальний елемент i перекладається, i транскодується одночасно: Rocky
Mountains – гори Poкi-Маунтінс, the Grand River – piкa Гранд-Piвep, Bull Lake –
озеро Булл-Лейк, Firth of Clyde – затока Ферт-оф-Клайд.
Традиційні форми перекладу.
Відoмi географічні назви мають традиційні українські відповідники, які
перекладач повинен знати: Texas – Техас, Mexico-City – Мехіко,, Great Britain –
Великобританія (зараз все частіше "Велика Британія"), the English Channel –
ЛаМанш, New Hampshire – Нью Гемпшир, Rhode Island – Род-Айленд, England –
Англія, London – Лондон, Washington – Вашингтон, DC(District of Columbia) –
Округ Колумбія, тощо.
Іншомовні гeoгpaфiчнi назви, що вживаються в англійських текстах, також
мають neвнi українські відповідники: the Alps – Альпи, the Ganges – Ганг,
Iceland – Ісландiя, Nuremberg – Нюрнберг, Munich – Мюнхен, Leghorn – Ліворно,
Tromso – Тромсе, Antwerp – Антверпен, Trondheim – Тронгейм, Ruhr – Рур,
Budapest – Будапешт, Wroclaw – Вроцлав, the Hague – Гаага, Illinois – Іллінойс,
Michigan – Мічіган,Paris – Париж, Beijing, Peking – Пекин, Suomi, Finland –
Суомі, Фінляндія, Nippon – Японія тощо.
Окрему групу складають прізвища, які теж мають традиційні українські
відповідники ( частіше всього це спостерігається у випадку історичних
особистостей, королівських родин): Charles I – Карл I, William the Conqueror –
Вільгельм Завойовник, John the Lackland – Іоан Безземельний, Henry VIII –
ГенрихVIII, James I – Якоб I/Іаков I, Louis XV – Людовик XV, George VI – Георг
VI, Ярослав Мудрий – Yaroslav the Wise.

ЛЕКЦІЯ 8

РІЗНОВИДИ ТА МОДЕЛІ ПЕРЕКЛАДУ. ПЕРЕКЛАДАЦЬКА

СТРАТЕГІЯ

План лекції

I. Моделювання процесу перекладу. Поняття моделі перекладу.

1) ситуативна модель
2) семантична модель
3) трансформаційна модель
4) комунікативна модель
5) інформативна модель
6) дискурсивна модель
II. Перекладацька стратегія

I. МОДЕЛЮВАННЯ ПРОЦЕСУ ПЕРЕКЛАДУ.

 Дослідження проблеми моделювання процесу перекладу є актуальною
проблемою лінгвістики. Моделі перекладу – це гіпотетичні абстрактні схеми
представлення процесу перекладу, метою побудови яких є спроба знайти
пояснення перетворенню змісту, вираженого засобами однієї мови, на
відповідний зміст, виражений засобами іншої мови. Модель перекладу –
умовний опис низки розумових операцій, виконуючи які перекладач може
здійснити переклад всього оригіналу або його частини. Розглядаючи певну
модель перекладу, ми фактично маємо вирішити: як виглядає загальна
характеристика моделі із зазначенням можливої сфери її вживання (=
пояснювальної сили моделі); які перетворення (трансформації) потрібно
здійснити у межах моделі. Найбільш поширеними в загальній теорії перекладу
є:

✓ денотативна,

✓ семантична,

✓ трансформаційна,

✓ семантико-семіотична,

✓ комунікативно-функціональна,

✓ інформативна моделі перекладу.

Психолінгвістична модель перекладу передбачає використання такої

внутрішньої програми як згорнутого змісту оригінального тексту (концепту),
що дає змогу перекодувати її за правилами мови перекладу. При цьому
перекладач проектує власне зовнішнє мовлення на зміст і форму вихідного
тексту. Денотативна або ситуативна модель перекладу – це найпоширеніша
модель перекладу, що базується на співвіднесеності мовних одиниць з певними
предметами, явищами реальної дійсності. Саме такий зв'язок між мовними
одиницями та явищами реальності має бути незмінною основою мовних
одиниць оригіналу та перекладу. Згідно з цією моделлю елементи реальної
дійсності, втілені у мовних знаках, зазвичай називаються денотатами або
референтами. Денотативна теорія перекладу визначає переклад як процес опису
за допомогою мови перекладу денотатів, попередньо описаних мовою
оригіналу. Денотативна (ситуативна) модель перекладу передбачає
ототожнення знаків двох мов із денотатами або референтами на підставі єдності
предметного світу, складники якого отримують позначення у мовах світу. За
умови відсутності у певних мовах відповідників перекладач компенсує такі
лакуни за рахунок коментарів, приміток, прямих запозичень. Звернення до
денотативної ситуації зумовлює спосіб її опису в певній культурі засобами
відповідної мови.

Денотативна модель перекладу:

✓ описує цілий ряд окремих особливостей перекладацького процесу, коли вибір

варіанта перекладу не можливий без звернення до дійсної ситуації, яка стоїть за
текстом оригіналу;

✓ відображає ряд дуже важливих сторін процесу перекладу і

✓ уможливлює пояснення вибору варіанта перекладу, посилаючись на

ситуацію дійсності.

Ця модель перекладу використовується при перекладі безеквівалентної

лексики. Модель має багато вразливих місць та недоліків. Вона не враховує
цілу низку істотних аспектів перекладацького процесу:

➢ не розкриває основного механізму переходу від тексту оригіналу до

тексту перекладу;

➢ “спрацьовує” у тих випадках, коли ситуація більш-менш однозначно

визначає необхідний варіант перекладу;

➢ не пояснює можливість декількох варіантів перекладу одного і того ж

відрізка оригіналу;

➢ не здатна дати теоретичну основу для обґрунтування вибору між цими

варіантами.
 Семантична модель перекладу апелює до змістовних компонентів
вихідного тексту, застосовуючи компонентний аналіз відповідників, і до
синтезу змісту в матеріалі мови перекладу. Ця модель оперує глибинними
семантичними категоріями та структурами й передбачає досягнення
адекватності шляхом відповідності набору семантичних, конотативних і
стильових ознак. За умов такого трактування процес перекладу здійснюється не
стільки на рівні слів та речень, скільки на рівні елементарних змістових
компонентів. Переклад вважається максимально адекватним за умови
найвищого ступеня співпадіння таких елементарних смислових одиниць. Такий
розподіл, в свою чергу, вказав на необхідність включення в поняття
перекладацької еквівалентності експресивно-стилістичну відповідність
оригіналу і перекладу. СМП пов’язує перекладацьку еквівалентність з
наявністю загальних сем у змісті оригіналу і перекладу. Сема – смислова
одиниця; мінімальна, гранична, неділима складова частина лексичного
значення (семеми). Процедура виділення сем у значенні слів називається
компонентним аналізом і проводиться шляхом вибудовування бінарних
опозицій. При цьому спільність існує не між сукупністю сем, закріплених за
відповідними одиницями різних мов (така спільність принципово неможлива
внаслідок мовної вибірковості), а лише між окремими елементами сенсу.

Завдання перекладача полягає в тому, щоб відтворити в перекладі саме

елементарні змісти, присутні в оригіналі. Втрата всіх інших сем, що містяться в
значенні перекладних одиниць, вважається при перекладі несуттєвою.
Завданням інформативної моделі перекладу (яку запропонував і розробив Р. К.
Міньяр-Бєлоручев) є врахування різних типів інформації, носієм яких є
оригінальний текст і які повинен декодувати перекладач. Інформативна модель
має переважно етнокультурну установку, враховує своєрідність культур,
онтологій етносів, умови створення вихідного тексту, культурну компетенцію
адресатів перекладу.

Трансформаційна модель перекладу (І. Ревзін, В. Розенцвейг, Ю. Найда)

ґрунтується на міжмовних трансформаціях мінімальних ядерних глибинних
структур, зокрема, на перебудові синтаксичних схем побудови речень, знанні
принципів і параметрів вихідної мови й мови перекладу, трансформацій й
обмежень на них у певних мовах.

Комунікативні моделі перекладу корелюють із моделюванням

комунікативних ситуацій у теорії комунікації, прагматиці, теорії зв’язку. Такі
моделі є різноманітними за кількістю складників, способом їхньої взаємодії
(О. Каде, В. Вілс). Переклад у цих моделях розглядається як перехідна ланка
між двома накладеними одна на одну комунікативними ситуаціями й
передбачає дві фази: декодування / обробки перекладачем змісту оригінального
тексту й породження нового тексту мовою перекладу.

Дискурсивна модель перекладу, запропонована О. Селівановою,

ґрунтується на розробленій діалогічній моделі комунікативної ситуації
(дискурсу), теоретичні засади якої висновуються з концепції діалогічності
гуманітарного пізнання М. Бахтіна, теоретичного потенціалу лінгвосеміотики,
комунікативної лінгвістики, лінгвокультурології, дискурсології,
етнопсихолінгвістики, тексто-лінгвістики, лінгвосинергетики.

ll. ПЕРЕКЛАДАЦЬКА СТРАТЕГІЯ

Перекладацькою стратегією називають - етапи та способи діяльності

перекладача, алгоритми перекладацьких дій, спрямовані на розв’язання
локальних та глобальних проблем перекладу тексту задля досягнення певних
перекладацьких цілей, а саме – створення тексту перекладу, еквівалентного в
комунікативно-прагматичному плані тексту оригіналу.

Перекладацька стратегія передбачає не жорстку послідовність

перекладацьких дій, а гнучке варіювання методів і технік перекладу в межах
обраних орієнтирів і “генеральної лінії” перекладу, яка, в свою чергу,
визначається численними факторами: комунікативними установками та
інтенціями автора оригіналу і цілями перекладу, характером реципієнта та
специфікою предметної ситуації, яка стоїть за текстом.
 На вибір стратегії перекладу впливають такі чинники: мета перекладу,
тип тексту, що перекладається (виділяються два основних функціональних види
перекладу: художній (літературний) переклад та інформативний
(нелітературний) переклад)) і характер передбачуваного рецептора перекладу (у
деяких випадках переклад не має точного адресата, і перекладач орієнтується
на так званого “усередненого рецептора”). Очевидна залежність стратегії
перекладача від типу тексту.

Т. В. Пастрик виділяє три групи перекладацьких стратегій:

1) конативні стратегії, які виражають спрямованість на адресата взаємодії

з урахуванням змісту та функцій спілкування і спрямовані на визначення
смислового наповнення вихідного тексту та здійснення впливу на читачів
тексту перекладу, задуманого автором оригіналу;

2) особистісні перекладацькі стратегії – закономірності когнітивної

обробки інформації (сприймання, інтерпретація та породження), які
визначаються рисами характеру перекладача;

3) когнітивно-лінгвістичні стратегії ґрунтуються на лінгвістичних та

текстових знаннях перекладача: знання про когнітивну, емоційну, естетичну
інформацію та особливості її вербалізації.

І. С. Алєксєєва розрізняє перекладацькі дії та перекладацькі стратегії так:

перекладацькими діями вона називає усю сукупність можливих дій зі
здійснення перекладу, а перекладацькою стратегією – свідомо вибраний
перекладачем алгоритм цих дій при перекладі одного конкретного тексту або
групи текстів. Дослідниця виділяє три етапи стратегії перекладу:

1. Передперекладацький аналіз тексту (зібрання зовнішніх даних про

текст; визначення джерела і реципієнта; склад інформації та її насиченість:
когнітивна, оперативна, емотивна, естетична інформація; комунікативне
завдання, жанр мовлення).

2. Аналітичний варіативний пошук (створення тексту перекладу). 3.

Аналіз результатів перекладу.
 Е. Г. Поломских та В. В. Барсукова виділяють чотири етапи стратегії при
роботі з перекладом:

1. Орієнтаційно-аналітичний етап: знайомство з оригіналом, його

прочитання і розуміння, його змістовний і лінгвістичний аналіз, збір зовнішніх
даних про текст.

2. Етап планування перекладацької діяльності та імовірнісного

прогнозування результатів перекладу.

3. Операційний етап: безпосереднє здійснення перекладу.

4. Етап контролю та оцінки: редагування перекладу і його прагматична

адаптація до умов існування в культурі, яка приймає.

Орієнтаційно-аналітичний етап передбачає:

1. Збір зовнішніх даних про текст: час створення тексту, автор

(індивідуальний/груповий/анонімний, носій мови/не носій мови, рід діяльності,
статус, самостійність і незалежність автора/належність якій-небудь школі,
спадкоємність); реципієнт оригіналу (кількісне охоплення, вікова група,
освітній, професійний, соціальний статус).

2. Змістовий аналіз тексту: опис предмета повідомлення (фоновий

аналіз), новизна, актуальність, затребуваність, ступінь спеціалізації.

3. Лінгвістичний (структурно-семантичний) аналіз оригіналу: лексичний

склад (загальновживана/спеціальна лексика; однорідна/із запозиченнями
лексика, образність/конкретність/абстрактність, стилістичний регістр: книжно-
писемний, розмовний, знижений); граматичний склад: темпоральність,
модальність, стан, суб’єктність/безособовість, спосіб (активність/пасивність);
синтаксичний склад (простота/складність, тип зв’язності: експліцитні засоби
зв’язку/смислова прогресія, тип смислової прогресії: ланцюгова, “кущова”,
асоціативна; комунікативний тип висловлювання: опис, розповідь, міркування,
доказ; повний склад/еліптичність пропозицій; інформаційно-комунікативна
структура: тема-рематичний розподіл: прямий/інвертований.
 4. Комунікативний аналіз тексту: функції тексту: експліцитні/імпліцитні;
ієрархія комунікативних завдань (домінуючі, факультативні, рівноцінні); типи
інформації в тексті; тип тексту та/або функціональний стиль і жанр; специфічні
характеристики тексту.

Етап планування перекладацької діяльності та імовірнісного

прогнозування результатів перекладу. На цьому етапі роль перекладача
змінюється з отримувача повідомлення на відправника повідомлення мовою
перекладу. Перекладач повинен визначити, наскільки повно й точно можна
передати змістовно-смислову сторону тексту засобами мови перекладу, її
комунікативні установки та прагматику; з’ясувати, чи будуть цілі перекладу
збігатися з цілями оригіналу. На цьому етапі відбувається прогнозування
ступеня повноти та точності інваріанта перекладу, тобто ступеня
еквівалентності тексту перекладу тексту оригіналу. Прогнозований образ
результату перекладу буде слугувати перекладачеві орієнтиром, який буде
задавати траєкторію перекладацьких дій, міру обґрунтованого відступу від
формальної близькості до оригіналу. На етапі планування перекладацької
діяльності необхідно визначити: 1) завдання перекладу: замовник та/або
споживач перекладу (його потреби, рівень знань, вік тощо); цілі перекладу;
комунікативні завдання тексту;

2) виявлення труднощів перекладу та визначення способів їх подолання:

змістові труднощі (додаткові джерела інформації, необхідність консультацій з
фахівцями, заповнення лакун у базі знань, прагнення до вирівнювання
тезаурусу автора і перекладача); лексико-семантичні труднощі (лексичні
лакуни в тексті перекладу, неспіввіднесення обсягів значення, стилістична
несполучуваність, протиріччя мовним нормам мови перекладу); граматичні та
синтаксичні труднощі (відсутність або невідповідність граматичних
еквівалентів у мові перекладу, різна лексико-граматична валентність,
відмінності в словотворенні, складність передачі граматичних відношень між
словами речення; відмінності в тема-рематичному членуванні; відмінності у
граматичній традиції; функціонально-стилістичні труднощі: відмінності в
стилістичній традиції.
3) ймовірнісне прогнозування ступеня еквівалентність тексту перекладу до
оригіналу.

Операційний етап – безпосередній перекладацький процес, який включає

в себе: роботу зі словниками та іншими джерелами з підбору відповідностей,
лексичні та граматичні трансформації, структурносинтаксичні трансформації.

Етап контролю й оцінки. На цьому етапі проводиться звірка тексту на

предмет наявності/відсутності пропусків слів чи фрагментів; редакторська
правка, оцінюється відповідність жанрово-стилістичним нормам української
мови, а також здійснюється адаптація до жанрово-стилістичних норм мови
перекладу: перекладач повинен повно і точно передати думку автора, втілюючи
її у форму, властиву українському стилю.
 ЛЕКЦІЯ 9

ЛЕКСИКОГРАФІЯ ТА ТЕРМІНОГРАФІЯ У ПЕРЕКЛАД

План лекції

1. Поняття лексикографії та термінографії у перекладі. Лексикографія як

ресурс професійної діяльності майбутнього перекладача.

2. Особливості термінологічних словників.

3. Класифікація термінологічних словників.

4. Термінологічні банки даних.

5. Сучасні системи комп'ютерного перекладання.

Лексикографія (від грец. λεξικογραφία та грец. λεξικόν – словник і грец.

γράφω – пишу), або словникарство (словництво), – прикладна лінгвістична
дисципліна, що займається збором, описом, упорядкуванням лексичного
матеріалу й теоретичними засадами укладання словників.

Лексикографія — це розділ мовознавства, що розробляє теоретичні та

практичні питання щодо укладання та використання словників різних видів.

Науково-технічна лексикографія (термінографія) — це розділ

лексикографії, що розглядає теоретичні та практичні питання щодо укладання й
використання фахових термінологічних словників. Розрізняють:

Розрізняють:

Практичну лексикографію Теоретичну лексикографію

Практична лексикографія Теоретична лексикографія

✓ забезпечує навчання мови - як ✓ опрацьовує загальну теорію
рідної, так і іноземної, словників
 ✓ описує й ✓ розробляє:

✓ нормалізує рідну мову, ❖ принципи відбору лексики,

✓ дає матеріал для наукового ❖ розташування слів і словникових
вивчення лексики. статей,
❖ структуру словникової статті

Пріоритетними завданнями лексикографії є

✓ нормування,

✓ кодифікація, а в окремих випадках звичайне

✓ реєстрування лексики якоїсь мови в цілому, зокрема ідіолектів окремих

авторів, територіальних і соціальних діалектів, лексики окремих сфер пізнання.

Це наука, яка має практичне застосування. Словники необхідні як для

вивчення рідної та іноземної мов, піднесення культури усної та писемної мови і
загалом інтелекту людини, так й безпосередньо для перекладацької діяльності.
Культурний рівень нації та рівень розвитку мови часто оцінюють за кількістю
виданих словників. Лексикографія є важливим ресурсом професійної діяльності
перекладача, адже багатозначне слово “ресурс” позначає:

➢ засіб,

➢ можливість, якими можна скористатися в разі необхідності, тобто

користуватися словниками в професійній діяльності перекладача.

Проте високу місію лексикографії студенти часто сприймають з певним

скептицизмом, оскільки легкодоступність інформації (і власне перекладу) на
Інтернет-ресурсах дозволяє, на їхню думку, перекладати що завгодно будьякою
мовою без особливих зусиль.

Українські фахівці-перекладачі орієнтовані на визнання європейською

спільнотою, тож доцільно звернутися до “Загальноєвропейських Рекомендацій
з мовної освіти” як документу Ради Європи, де показані компетентності
особистості перекладача як загальні (General competences) так і комунікативні
мовні Ці положення не лише аргументують значення лексикографії і словників
як ресурсу іншомовної комунікативної компетентності, але й указують на
актуальні аспекти у вивченні іноземних мов та перекладі. “Лексикографія”
закладає підґрунтя успішної професійної діяльності сьогоднішнього студента
як перекладача-професіонала. Якщо уміння перекладу – основа ефективної
іншомовної комунікативної компетентності для професійної діяльності, то
важливим ресурсом цього уміння є знання з лексикографії тієї мови, якою
забезпечується переклад. Українська термінографія має майже двохсотлітню
історію. Її становлення тісно пов’язане з розвитком науки і техніки, утворенням
і дослідженням окремих терміносистем. Упродовж ХХ, першого десятиліття
ХХІ ст., за неповними підрахунками (Симоненко Людмили Олександрівни –
НАН України), вийшло понад 900 термінологічних словників різних типів і
призначення, переважно перекладних, серед яких переважають двомовні
російсько-українські, меншою мірою представлені тлумачно-перекладні. З
понад 130 словників технічного напрямку понад 80 перекладних – з них

➢ 75 російсько-українські,

➢ 4 англо-українські,

➢ 2 тримовних – англо-російсько-українські, німецько-

українськоросійські.

На жаль, немає жодного словника з українською вихідною мовою, це

стосується й інших галузей знань. Основною функцією термінологічних
словників є відбиття поняттєво-термінологічного апарату різних галузей знань.
У сучасній термінографії вироблені основні параметри / критерії
термінографічних праць, серед них:

✓ обсяг словника (повний, середній, короткий);

✓ критерії добору термінів до його реєстру;

 ✓ тематична орієнтація (загальнонаукові, полігалузеві / багатогалузеві,
галузеві, вузькогалузеві);

✓ типи словників (перекладні, довідкові, навчальні,

тлумачно-перекладні, інформативні);

✓ мовна орієнтація / кількість залучених мов (одномовні, дво-, три й

багатомовні)

✓ розташовування термінів у словниках (абеткове, абетково-гніздове,

статистичне (за спадом частоти появи терміна в текстах) і тематичне
укладання).

Незважаючи на вироблення названих критеріїв, залишається

невирішеною низка проблем. Відкритим залишається питання:

➢ якими частинами мови мають бути виражені номінативні одиниці;

➢ введення до словників термінів-словосполучень (у теорії термінології

не розроблена система опису складних термінологічних найменувань);

➢ відображення в словнику лексико-семантичних відношень (синонімія,

омонімія, полісемія);

✓ питання еквівалентності в мові перекладу;

✓ граматичної та семантичної характеристики термінів;

✓ вироблення чіткої концепції щодо створення термінологічних

словників, оскільки у виданих словниках іноді спостерігається безсистемний
набір термінів;

✓ відсутність чітко окреслених меж відповідних терміносистем;

✓ порушення норм чинного правопису, що пояснюється відсутністю

єдиної методологічної основи укладання словників.
 Термінологічні словники є різновидом лінгвістичних словників, у яких
подано термінологію однієї або кількох галузей знань/діяльності. Укладання
термінологічного словника починають з того, що з різних джерел відбирають
терміни. Джерела можуть бути такими: монографії та статті відомих вчених та
фахівців-практиків; підручники для ВНЗ, що містять чіткі визначення понять і
стандартизовані терміни; галузеві енциклопедії; вторинні документи:

✓ а) реферати й анотації з реферативних журналів;

✓ б) опис винаходів.

Після відбору термінів складають словник термінологічного словника —

реєстр одиниць (слів, словосполучень, скорочень, символів, сполучень слів і
символів), які слід визначити та описати. Кожна одиниця в словнику повинна
мати лексикографічний портрет – комплексну характеристику всіх
лексикографічних якостей описуваної одиниці.

Структура словникової статті

Для термінологічних словників дуже важливою ознакою є наявність і

зміст лівої та правої частин словникової статті:

❖ ліворуч — заголовне слово (термін);

❖ праворуч — семантизація заголовного слова, що може містити такі

відомості про термін:

✓ зазначення щодо сфер вживання терміна;

✓ переклад цього заголовку, якщо це перекладний словник;

✓ граматична характеристика терміна: (вказівка, яка це частина мови;

закінчення іменників чоловічого роду у родовому відмінку, множина);

✓ дефініція — визначення поняття, що позначено саме цим терміном;

✓ приклади на сполучуваність терміна з іншими словами;

 ✓ похідні слова, етимологія (походження);

✓ синоніми, антоніми.

Класифікація термінологічних словників за призначенням

• За призначенням словники поділяють на декілька груп:

1. Словники узусу (слово “узус” походить від латинського “usus” — 1.

звичай, правило; 2. вживання, використання).

До цих словників (які мають функції реєструвальних) належить більшість

існуючих термінологічних словників, що відбивають стан термінології у певній
галузі знання на теперішній час.

2. Регламентувальні словники.

Вони можуть бути двох видів:

✓ словники стандартизованих термінів (тобто стандарти на терміни) і

✓ словники рекомендованих термінів.

3. Інформаційні словники.

Прикладом цієї групи словників є інформаційно-пошуковий тезаурус.

Його використовують під час автоматичного оброблення інформації. Кожна
словникова стаття починається терміном — дескриптором. До нього наводяться
синоніми, а також інші терміни, пов'язані з ним родо-видовими або
асоціативними відношеннями.

4. Систематизовані словники (класифікатори, рубрикатори, частотні

словники та словники терміносистем).

Класифікатори – це системно й алфавітно впорядковані назви об'єктів

науки і техніки та характеристики цих об’єктів.

Рубрикатор – це класифікації понять і об'єктів певної галузі. Він

складається з переліку рубрик.
 Термінологічні банки даних Звертання до термінологічних банків даних
(ТБД) відбувається найчастіше не під час самого процесу перекладання
(перекладач не обов'язково працює в режимі “он-лайн”), а ще до початку
перекладання. Більш того, до банку даних може в принципі не передбачатися
доступу в режимі “он-лайн” – він може застосовуватися тільки для
підготування друкованих глосаріїв за відповідними предметними галузями.
Основна перевага ТБД полягає не в тому, що він автоматизований, а в тому, що
він містить усі найсвіжіші дані: технічна термінологія постійно змінюється, а
паперові словники ще до того часу, як виходять друком, встигають значною
мірою застаріти. Збільшення обсягів перекладів, які потрібні для забезпечення
багатомовної комунікації в інформаційному суспільстві з одного боку, та
розвиток комп'ютерної техніки, її програмного забезпечення й прикладної
лінгвістики з іншого боку, сприяли розвитку нового наукового напрямку –
комп’ютерного перекладання. Засоби комп’ютерного перекладання
поділяються на два основні типи:

1) Автоматичні системи комп’ютерного перекладання (КП) призначені

для без втручання людини. Автоматизоване перекладання припускає такі
форми взаємодії людини здійснення перекладання і комп’ютера:

✓ частково автоматизований переклад: наприклад, використання

перекладачем-людиною комп’ютерних словників;

✓ системи з розподілом роботи: комп’ютер навчений перекладати тільки

фрази жорстко заданої структури (але робить це так, щоб виправляти за ним не
було потрібно), а все, що не вклалося в схему, виконує людина.

Уперше думка про можливості машинного перекладання висловив Чарльз

Беббідж (1791 – 1871), який розробив 1836-1848рр. проект цифрової
аналітичної машини – механічного прототипа електронних цифрових
обчислювальних машин, що зявилися тільки через 100 років. Фактично історія
машинного перекладання починається з “Джоурджтаунського експеримента”
1954 р. відбулася перша публічна демонстрація машинного перекладання з
російської мови англійською. Було випробувано систему перекладання,
створену для однієї пари мов; словник мав тільки 250 слів, а граматика
складалася з шести синтаксичних правил (провів експеримент Д. Панов –
радянський вчений).

Сьогодні створено багато експериментальних і практичних систем

автоматичного перекладу, напр., SYSTRAN, LOGOS, ALPS, METAL, GETA,
EUROTRA тощо, до яких входить понад 15 версій для різних пар мов.

Сучасні програми комп'ютерного перекладу можна з успіхом

використовувати, проте перекладений текст слід перевірити, звернувши
особливу увагу на переклад:

✓ власних назв,

✓ термінів,

✓ слів у непрямому значенні та

✓ багатозначних, паронімів, омонімів, граматичних форм тощо.

Мабуть кожен з нас помічав недоречності в автоматичному перекладі (з

російської українською мовою): “стрільба з цибулі” (тобто лука), “пожилые
каникулы” (в сенсі літні) О. Кострова – О. Палій

Або навіть на державному рівні:

На плакатах, які повинні були з 23 листопада рекламувати столицю

Латвії, англійською мовою замість фрази “Легко приїхати, важко залишити”
надрукували перекладений автоматично слоган “Легко приїхати, важко жити”.
Слова “залишити” і “жити” звучать схоже, але пишуться по-різному, про що у
процесі виготовлення постерів, мабуть, забули. У результаті до туристів могли
звертатися фразою “Easy to go, hard to live” замість “Easy to go, hard to leave”.

ІНФОРМАЦІЙНІ ДЖЕРЕЛА

Основна
1. Черноватий Л. М. Методика викладання перекладу як спеціальності:
підручн: Вінниця, 2013.376 с.
1. Дащенко О.І. Основи перекладознавства: навч. посіб. Чернівці, 2008. 312
с.
2. Нестеренко Н.М. A Course in Interpreting and Translation. посібн. Вінниця,
2004. 240 с.
3. Корунець І. В. Теорія і практика перекладу: підручн. Вінниця, 2003. 448 с.
Додаткова
1. Ребрій О.В. Переклад англомовної громадсько-політичної літератури.
Європейський союз та інші міжнародні політичні, економічні, фінансові та
військові організації: навчал. посібн. Вінниця, 2009. 240 с.
2. Черноватий Л.М., Карабан В.І. Переклад англомовної юридичної
літератури. Вінниця, 2017. 279 с.
3. Черноватий Л.М., Карабан В.І. Переклад англомовної економічної
літератури. навч. посіб., Вінниця, 2010. 270 с.
4. Черноватий Л.М., Ганічева Т.В. Переклад текстів міжнародних
англомовних угод українською мовою. навч. посіб. Вінниця: Нова, 2017. 265 с.
5. Черноватий Л.М., Царьова С.О. Переклад англомовних текстів засобів
захисту інтелектуальної власності: патенти, знаки для товарів та послуг: навч.
посіб. Вінниця, 2011. 304 с.

Інформаційні ресурси в Інтернеті

1. Тлумачний словник та тезаурус [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.merriam-webster.com
2. Словник сучасної англійської мови видавництва Longman [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://www.ldoceonline.com
3. The American Heritage Dictionary of the English Language [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: https://ahdictionary.com/
4. Longman Dictionary of Contemporary English [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: www.pearsonlongman.com/ldoce/
5. Macmillan English Grammar In Context [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://www.macmillanenglish.com/courses/macmillan-english-grammar-in-
context/
6. Британська енциклопедія [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.britannica.com/