2.

В одному з діалогів давньогрецького філософа Платона (V ст. до

н.е.) йдеться від імені Сократа: І я надаю тобі розпорядитися будь-якою
назвою, як тобі заманеться; роз'ясни  лише, до чого саме відносиш ти те
ім'я, яке промовляєш .
У чому, на ваш погляд, правий і в чому не правий філософ? Наскільки
людина вільна у виборі назви для предмету мовлення? (Норман 2002, с. 15)
Примітка: Сподіваємося, ви поцікавилися, чим відомі Платон і Сократ.

( Додаткова інформація про Платона і Сократа )

I Філософський період (V-III ст. до н. е.): лінгвістичні проблеми

розв’язували філософи (Геракліт, Демокрит, Протагор, Епікур, Платон,
Аристотель, Хрисипп та ін.).
II. Александрійський період (ІІІ ст. до н. е. - ІV ст. н. е.): мовознавство
(граматика) виділилося в самостійну дисципліну. Провідні граматисти –
Аристарх, Кратес із Малоса, Діонісій Фракієць, Аполлоній Діскол.
СОКРАТ ПЛАТОН АРИСТОТЕЛЬ ЕПІКУР
Перші мовні дискусії: І. Про «правильність імен» – взаємовідношення між
мовою та буттям (Еллада VI-V ст. до н.е).
Основні учасники VS позиції
Геракліт (бл.535 – 475 рр. до н.е): кожне ім’я нерозривно пов’язане з тією
річчю, назвою, якою воно є; в іменах розкривається сукупність речей, ім’я
відбиває природу позначуваної речі, подібно до тіней речей, нашого
відображення у дзеркалі.
Демокрит (460 – 370 рр. до н.е.): речі позначаються за звичаєм, встановленим
людьми. Епікур (бл. 341-270 рр. до н.е.) та його послідовники: встановлення
назв речей за їхньою природою.
Платон (427-347 рр. до н.е.): правильна за природою мова може існувати
тільки в ідеї, імена притаманні речам від природи (діалог «Кратіл»).
Аристотель (384-322 рр. до н.е): найменування пов’язане з установлення
того, що слово пов’язане з річчю через уживання його поколіннями.
Стоїки (IV ст. до н.е. – ІІ ст. н.е) – походження назв із природи речей.
Скептики, зокрема Піррон (бл. 360-270 рр. до н.е.), посилаються на звичай,
закон, бо інакше всі б люди мали єдину мову.
Платон
Разом із Піфагором, Парменідом і Сократом – Платон був
основоположником європейської філософії.
• З іменами Платона та Демокрита пов’язаний перший поділ мовного
матеріалу на частини мови — ім’я (onoma) і дієслова (rema). Ім’я — це слово,
про яке щось говориться, а дієслова показують, що ж саме говориться про
імена.
Діалог «Кратіл, або про правильність імен»
• Платон, з одного боку, висміює крайнощі, а з іншого - пропонує
компромісну точку зору.
• Він вважає, що в деяких випадках є природно-зумовлені найменування
(звуконаслідування, наприклад, кукурікати, кукати), але більшість імен не
має природної зумовленості і вони пов'язані з традицією вживання (соціально
обумовлені).
• Ідея: істину потрібно шукати за допомогою компромісу
Становлення та розвиток риторики
Батьківщиною риторики по праву вважається Стародавня Греція. Саме там у
V столітті до нашої ери з’явилися перші міста, в яких отримала розвиток така
форма суспільних відносин, як рабовласницька демократія. Для того щоб
отримати народну підтримку, щоб залучити народ на свій бік, оратор мав
красиво та переконливо доводити свої ідеї. У цей час привселюдно
вирішувались не тільки політичні проблеми, але й чинився суд над
підозрюваними у злочинах. Тоді ще не існувало прокурорів, звинувачувати
міг будь-хто, а захищатись доводилось самим підозрюваним у злочині. З
огляду на це, тільки ті хто володів словом, умів ясно й гарно донести до
слухачів свою думку, знаходились у більш вигідному положенні. Усе це й
визначило широкий розвиток мистецтва красномовства – риторики,
найвідомішими з яких були Горгій, Сократ, Платон, Демосфен, Аристотель,
Цицерон, Квінтиліан

Сократ (469 – 399 рр. до н.е.). Давньогрецький філософ, який виступав

проти софістів, звинувачував їх у тому, що їм байдужою була істина, за їхню
жагу багатства, за готовність переконувати публіку в будь-чому. Він уважав
неприпустимим брати гроші за уроки красномовства.
Сократ запровадив на вулицях та площах Афін бесіди з тими, хто бажав на
теми справедливості, доброчесності тощо. Він винайшов особливий
переконуючий діалог, яким і сам майстерно володів. Сократ вів діалог з
опонентом, і своїми питаннями показував помилковість його поглядів,
завдяки чому підводив його до розуміння істини.

Сократ володів даром красномовства, логікою й міг будь-кому довести

помилковість їхніх суджень, за що часто був битий. Як справжній філософ,
він спокійно ставився до своїх кривдників. Розповідають, як один з
опонентів, розбитий Сократом ущент, публічно пнув його ногою, на що
Сократ ніяк не відреагував. Знайомий спитав Сократа: «Чому ти дозволив
йому так с тобою повестися?», на що Сократ спокійно відповів: «Якби мене
лигнув осел, хіба став би я подавати позов до суду?».

Наприкінці життя Сократа засудили до смертної кари – «за вільнодумство,

неповагу до богів і розбещення юнацтва своїми бесідами» – і заставили
випити чашу з отрутою.

Сократ не залишив після себе жодних праць, і про його ідеї ми знаємо лише
за спогадами його учня Платона.

Платон (близько 427 – близько 347 рр. до н.е.). Платон продовжив, і розвив
метод свого вчителя. Відомі його діалоги «Горгій», «Софіст», «Федр»,
центральним персонажем яких є Сократ. У цих діалогах він розкриває
риторичний метод Сократа й розвиває його. Платон вважав, що потрібно
доводити істину, враховуючи психологічні особливості тих, кому ти цю
істину намагаєшся довести. Він вважав, що оратор повинен знаходити такі
види мови, які відповідають саме характеру людини.
Сократ і Платон вважали, що красномовність ґрунтується на знанні істини й
умінні донести її до слухача.
 3. Довгий час залишалася нерозгаданою мова давньоєгипетських
ієрогліфів. Випадково знайдена французькими саперами у серпні 1799 року
під час укріплення оборони наполеонівських військ на околиці міста Розетта
біля Александрії базальтова глиба з напівстертими письменами послугувала
поштовхом для розшифровки французьким вченим Жаном Франсуа
Шампольоном у 1822 р. мови будівників єгипетських пірамід. Розетський
камінь містив важливу підказку: один з трьох написів на плиті, що славили
єгипетського царя Птолемея V Епіфана,  було зроблено грецькою мовою. З
якого класу слів, на вашу думку, Шампольон розпочав розшифровку цього
давньоєгипетського тексту і чому?

Поблизу міста єгипетського міста Розетта серед старої будівлі лейтенант

П'єр-Франсуа Бушар 19 липня 1799-го знайшов незвичну плиту з
ієрогліфами. Розшифрував тексти французький історик Жан-Франсуа
Шампольйон. Розетський камінь зберігають у Британському музеї.
Вважають, що цей камінь висічений в елліністичний період в Єгипті.
Його перевезли у ранньохристиянський період під час будівництва Форту
Жюльєн поблизу містечка Розетта, неподалік від Александрії. Під час
наполеонівської кампанії в Єгипті камінь знайшов французький
лейтенант П'єр-Франсуа Бушар. Це був перший давньоєгипетський
двомовний напис відновлений у наш час. Він викликав широкий суспільний
інтерес. Розетський камінь став ключем до розшифрування єгипетських
ієрогліфів.
Після відкриття каменю його відправили до Каїра, де за рік до того за
наказом Наполеона відкрили Інститут Єгипту. Починаючи з 1802 року він
доступний для широкого загалу в Британському музеї і є там
найвідвідуванішим експонатом.
Верхній і середній написи зроблено давньоєгипетськими ієрогліфами і
демотичним письмом (поширеним у тодішню епоху скорописом). Нижній
напис зроблено однією з давньогрецьких мов — койне. На плиті зафіксована
подяка жерців царю Єгипта Птолемею V Епіфану. До відкриття Розетського
каменя і його подальшої розшифровки, стародавню єгипетську мову та
писемність не розуміли. Цю здатність втратили ще до падіння Римської
імперії.
Розшифруванням тексту паралельно зайнялися кілька вчених - два французи,
швед та англієць. 54 рядки грецького тексту переклали одразу. На камені був
наказ жерців міста Мемфіс на честь царя Птолемея V Епіфана 196 року до
н.е. Вони дякували йому за щедрість до храмів, за амністії та звільнення від
повинностей. Наказ закінчується вердиктом, що його текст повинні вибити
на "твердому камені".
Демотичну абетку дешифрували через три роки після знахідки. Ієрогліфи
жерців зумів розшифрувати лише француз Жан-Франсуа Шампольйон. За
допомогою написаних на Розеттському камені імен Клеопатри, Августа,
Нерона, Птолемея він з'ясував, що давньоєгипетські жерці позначали
ієрогліфами не лише цілі слова, але й склади та приголосні звуки. Порядок
прочитання можна було встановити за тим, куди повернуті голови
зображених символів - людей і тварин. Вони завжди дивляться на початок
рядка. До 1822 року Шампольйон розшифрував увесь написаний ієрогліфами
текст Розеттського каменя. Він першим склав словник та граматику
давньоєгипетської мови.
1828-го Жан-Франсуа Шампольйон очолив 15-місячну наукову експедицію
до Єгипту. "Тепер я можу повідомити Вам, що немає жодної необхідності
вносити які-небудь поправки в наш "Лист про ієрогліфічний алфавіт", - писав
звідти своєму покровителеві-аристократу. - Він правильний і цілком
придатний для розшифровки написів на стінах будь-яких храмів, палаців і
гробниць епохи фараонів".
На камені, знайденому в Розетте, були три тексти на трьох різних мовах.
Природним було припущення, що це — три паралельні тексти.

Грецький текст прочитали без зусиль і упізнали з нього загальний зміст двох
інших написів. Але старогрецький і староєгипетський — мови абсолютно
різні і по-різному влаштовані. Тому грецькі слова і староєгипетські ієрогліфи
не можна було однозначно зіставити один з одним.

Виявилось, що кількість ієрогліфів в одному з картушів в написі на

Розеттском камені приблизно співпадає з кількістю звуків в грецькому імені,
так що кожному ієрогліфу можна поставити у відповідність деякий звук.
Якщо єгипетські ієрогліфи — букви, що відображають певні звуки, то можна
було б, відшукавши ці ієрогліфи в іншому тексті, спробувати прочитати
староєгипетські слова! Коптський напис був би тут дуже до речі.
З якого класу слів, на вашу думку, Шампольон розпочав розшифровку
цього давньоєгипетського тексту і чому?

Власне, до розшифровки Шампольон приступив в 1821 році. Він

розшифрував усі імена царів, які знаходилися в картушах на Розеттском
камені: Птолемей, Клеопатра і Олександр. Так — переконався він —
єгипетські писарі транскрибували чужі імена ієрогліфами, нібито це були
букви. Один звук — один ієрогліф. Виходить, що ієрогліфічний лист не був
повністю малюнковим.