МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра слов’янської філології

РЕФЕРАТ
З ДІСЦИПЛІНИ «ЗАГАЛЬНЕ МОВОЗНАВСТВО»

Виникнення мовознавства. Мовознавство у Давній

Індії. Олександрійська граматика.

Виконав: Студентка 101М групи

Петровська В.С.

Перевірив: доцент. Резніченко

Н.О.

1
 Херсон – 2019
Вступ 3
1. Глава 1. Виникнення мовознавства. 4
2. Глава 2. Мовознавство у Давній Індії. 5
3. Глава 3. Олександрійська граматика. 9
Висновок 11
Список використаної літератури

2
 Вступ
З кожним днем сучасність все більше дивує своїми технологіями, відкриттями і
досягненнями в різних областях науки, але не варто забувати приказку, що все нове - це
добре забуте старе. Минулі досягнення, які мали місце тисячу і навіть 3000 років тому
цілком можуть здивувати нас.
Мета реферату - дослідження початку становлення лінгвістичної думки і проблем
мовознавства, які були предметом вивчення в Стародавній Індії та давньогрецької школі в
Олександрії.
В зв'язку з цим завдання даної роботи:
1. підібрати і систематизувати необхідну інформацію про те хто, що і коли досліджував,
відкрив або виявив в мовах в Стародавній Індії та Стародавньої Греції;
2. проаналізувати спільність і відмінності в напрацюваннях цих двох давніх країн.
В основі реферату лежать матеріали досліджень українських та російських
науковців, таких як І.І. Ковалик, С.П. Cамійленко, М.П. Кочерган, Л.П. Иванова А.А.
Гіруцький тощо.

3
 Глава 1
Виникнення мовознавства
Як майже кожна наука, мовознавство має свою тривалу історію. В стародавніх
переказах, легендах, міфах ми можемо побачити уявлення людини з питань, що таке
слово, як воно виникло і чому люди говорять різними мовами. Ось, наприклад, біблійне
уявлення, що знаходиться Новому Заповіті в книзі від Івана 1:1-2[6]:
1. Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог.
2. Воно було спочатку у Бога.
3. Усе через Нього почало бути, і без Нього ніщо не почало бути, що почало бути.
4. У Ньому було життя, і життя було світлом для людей.
5. І світло в пітьмі сяє, і пітьма не обгорнула його.
Та ще далі:

14 І Слово стало плоттю, і жило поміж нами, виповнене благодаттю та істиною; і ми

бачили Його славу, як Єдиновродженого від Батька.
Такий же мотив простежується в інших культурах, наприклад, концепція мови як
вищого божества неодноразово відображається вже в індійської «Рігведі»; один з
прикладів становить гімн IV, сутра 58.3, де говориться: «Великий бог спустився у світ
смертних»[3]. Отже, деякі дослідники вважають, що оскільки слово, мова мали
божественне походження, то виникнення мовознавства зумовила така практична потреба
як спілкування з божеством, яке дало цей інструмент для людства. Але вже потім
додалися інші цілі, такі як потреба встановлювати комерційні контакти з купцями або
міждержавні контакти. Або ж дуже практичні цілі: записати кількість худоби, пшениці
або солдат в армії, ліричне послання коханій, скаргу.
Встає питання: коли людина почала замислюватися над мовою, її структурою,
аналізувати її, бачити щось схоже та різне та поділяти це на групи, класи, а згодом вчити
цьому підрастаюче покоління? В дослідженому матеріалі знаходиться інформація про
важливі мовознавчі проблеми, які розробляли філологи Давньої Індії та Греції. До них,
наприклад, відносяться: проблема природи і походження мови, встановлення частин мови
і членів речення, взаємовідношення слова і його значення, співвідношення логічних і
граматичних категорій в мові, питання про міжнародну мову та інші.
Але треба визначити, що їх культури виникли не на порожньому місці і носять сліди
впливу більш давніх культур, їх попередниць. Не може бути сумніву в тому, що в древніх
4
державах світу - у шумерів (Месопотамія), у древніх єгиптян вже існувала наука про мову.
У них вже була досить складна і розвинена ідеографія, що переходить в фонетичну
писемність єгиптян приблизно 2000 років до н. е. Оволодіти такою писемністью без
спеціального і тривалого навчання неможливо. Вже тоді були школи переписувачів, а
шкільне навчання вимагає нехай найелементарніших - не тільки граматичних знань, а й
загальних відомостей про мову, складання всякого роду державних документів, літописів,
записи релігійних міфів і т. Д. Було потрібно вміння не тільки писати і читати ієрогліфи,
але і знання граматики рідної мови. Піраміди Єгипту, руїни палаців Вавилона, залишки
інших стародавніх інженерно-технічних споруд змушують припускати зараз, що їх творці
мали солідні математичні і технічні знання. Отже, ієрогліфічні писемні пам'ятки, що
дійшли до нас, свідчать про наявність у їх авторів глибокого знання мови. [5]
Цілком ймовірно, граматичні та інші відомості про мову, накопичуючись і
вдосконалюючись від покоління до покоління, передавалися в школах учителями усно,
потім були кимось записані. Згодом же ці знання розвинулися в розгалужену систему
дисциплін, що ми маємо зараз. Багато мовознавців вважають, що мовознавство як науку
можливо поєднати з виходом «Універсальної граматики» у 1660 році, інші підкреслюють,
що початок XIX ст. – це час, коли появилось порівняльно-історичне мовознавство, а весь
попередній період – це «донаукове» мовознавство. [3]

5
 Глава 2
Мовознавство у Давній Індії
Отже, давньоіндійські лінгвістичні досягнення визнають найдавнішими. Вони
налічують 3000 років. Виникнення давньоіндійського мовознавства зумовлене суто
практичними потребами. Із покоління до покоління віками передавалися усним шляхом
священні гімни (Веди). Згодом вони були зафіксовані писемно й увійшли до чотирьох
збірників — Рігведа, Самаведа, Яджурведа й Атхарваведа. Давні індуси вважали, що ці
священні гімни є божественними, і тому їх необхідно оберігати від псування. Якщо ж не
буде збережена смислова і формальна, тобто орфоепічна, точність, то це перешкоджатиме
спілкуванню з Богом. Індуси також намагались уберегти їх мову від впливу розмовних
варіантів давньоіндійської мови – пракритів. Таким чином, вони здійснили нормалізацію
санскриту — літературної мови, яка функціонувала як жива мова до V ст. до н. е., а далі
використовувалася тільки в релігійній сфері.
Давньоіндійське мовознавство першої половини IV — другої половини III ст. до н. е.
досягло такого високого рівня, що вплинуло на розвиток порівняльно-історичного
мовознавства в XIX ст. Найвідомішим давньоіндійським мовознавцем є Паніні (V—IV ст.
до н. е.) — один із основоположників мовознавства, автор першої граматики санскриту.
Вважають, що його граматика створена в усній формі й розрахована на усне передавання.
Для легкого запам’ятовування вона подана у вигляді 3996 віршованих правил (сутр),
оскільки вірши легко запам’ятовувати. Навіть зараз в Індії можна знайти брахманів, які їх
знають. Через декілька століть її було записано.
Граматика Паніні називалася "Аштадхьян" ( "8 розділів граматичних правил") або
"Восьмікніжіе". [11] Це чисто емпірична, описова, навчальна за програмними цілями
граматика, в якій відсутній історичний підхід до вивчення мови і немає філософських
посилок, узагальнень, характерних для філологів стародавньої Греції.
Головну увагу в граматиці Паніні приділяється морфологічному аналізу слова
(граматика і називалася в'якарана. т. е. "Аналіз, розчленування"): слова і словоформи
розчленовувалися на корні, основи, основотвірний суфікси і флексії. Давалися докладні
правила, як з цих морфем будувати частини мови і форми слів.
У граматиці виділені 4 частини мови: ім'я, дієслово, прийменник і частка. Ім'я
визначалося як слово, що позначає предмет, дієслово як слово, що позначає дію. Серед
частинок виділялися сполучні, порівняльні і порожні, що використовуються як формальні

6
елементи при віршуванні. Займенники і прислівники розподілялися між іменами і
дієсловами.
Паніні трактує мову як систему, що складається з фонетичного, морфологічного,
словотвірного і синтаксичного рівнів. Саме розуміння мови як системи зумовило введення
ним понять фонеми та нульової морфеми, до чого європейське мовознавство прийшло
лише наприкінці XIX ст. Вихідною (початковою) одиницею мови Паніні вважав корінь, з
якого з допомогою афіксів за правилами внутрішніх сандхі (поєднання морфем)
утворюються слова, а відтак за правилами зовнішніх сандхі (поєднання слів) — речення і
тексти. Орієнтація на синтез зумовила розгляд мовних одиниць від нижчих до вищих.
Цим, очевидно, зумовлена його зацікавленість коренями і закінченнями.
Отже, його граматика нагадує ідеальну формалізовану схему і є породжувальною за
своїм характером (у норму входило те, що могло породжуватися на основі правил Паніні).
Породжувальний характер правил також пов’язаний з уявленням про мову як систему (в
Європі про це заговорили не раніше XIX ст.). Паніні вважають і родоначальником
індійської діалектології (у своїй граматиці він звертає увагу на діалектні особливості
Східної Індії), а також першим мовознавцем, який застосував зіставний метод (у багатьох
випадках зіставляє санскрит із ведичною мовою). Граматика Паніні впродовж двох
тисячоліть була зразком опису класичного санскриту.
Інші давньоіндійські граматисти Яска (V ст. до н. е.), Вараручі (III або II ст. до н. е.),
Катьяяна (III ст. до н. е.), Патанджалі (II ст. до н. е.), Бхартріхарі (V—VI ст. н. е.)
розвивають учення Паніні. Зокрема, вони виділяють в іменниках визначають сім
відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий і аблатів, але
називають їх за порядком розташування: перший, другий, третій і т. д. Детально описують
звуки, класифікуючи їх за фізіологічним принципом: де образуються і яким активним
органом. Слова ділять на склади. Складотворчим вважають голосний звук.
Після Паніні, Катьяяни, Бхартріхарі давньоіндійські мовознавці не проводили нових
досліджень, а лише узагальнювали та коментували своїх попередників.
Окремо треба додати, що надзвичайно високого розвитку досягла в Стародавній
Індії фонетка, що було пов'язано з необхідністю зберегти чистоту вимови ведичних гімнів.
Індійці задовго до греків розрізняли голосні, приголосні, фрікатівние. Їм знайоме було
поняття фонеми (спхота), яку вони протиставляли звуку мови. Різниця між звуком мови
(фонем) і звуком мовлення чітко проводив Паніні. Надалі індійські мовознавці виділили
вісім різновидів кожної фонеми. Опис звуків у давньоіндійської граматичної традиції
проізводился на фізіологічної основі. Вони вперше звернули увагу на чергування
голосних, вчення про три ступеня підйому голосних. Основним (нижчим) ступінь - це
7
звуки [i] і [и], перший ступінь підйому утворюється шляхом приєднання гласного [а] до [i]
і [и] (тобто [a + i], [а + и]), а другий ступінь (врдхі) утворюється шляхом приєднання [а] до
першого ступеня (тобто [ai + а], [au + а]). Це чергування спостерігається, наприклад, в
давньоіндійських словах vidma "ми знаємо", veda "я знаю" і viidyas "вчений ".
Індійці займалися і складанням словників. Одними з перших словників були
нігхантаваси - списки спожитих в Ведах незрозумілих слів. У V або VI ст. лінгвіст Амара
склав словник санскриту, який і зараз широко використовується європейськими
санскритологами. У санскритських словниках дієслово дається в формі кореня, наприклад
vid- "знати", bhar- 'нести', а ім'я - у вигляді основи. [2]
Давньоіндійські вчені не тільки описували мову, а й досліджували її філософські
проблеми. Бхартріхарі вивчав співвідношення речення і судження (обчислював
трансформації одного судження, за яких будь-яке судження еквівалентне іншому з
погляду логічного змісту), роль слова у мові (виділив слово як абстрактний інваріант,
особливу духовну сутність, тобто як одиницю мови, і слово як конкретну одиницю
мовлення). Датський мовознавець Вільгельм-Людвіг Томсен зазначав, що «висота, якої
досягло мовознавство індусів, цілком виняткова, і до цієї висоти наука про мову в Європі
не могла піднятися аж до XIX ст., та й то навчившись багато чого в індійців» [Томсен
1938: 10].
Давнє індійське мовознавство вплинуло (через Персію) на мовознавство
стародавньої Греції; в XI ст. - на арабське. Особливо плідно був вплив граматики Паніні
на європейських вчених, яким вона стала відома з кінця XVIII ст., коли англійці
познайомилися з санскритом. В. Джонс, англійський сходознавець і юрист, вперше
інтуїтивно сформулював основні положення порівняльної граматики індоєвропейських
мов. Санскрит виявляв близьку спорідненість з древніми грецькими і латинськими
мовами. Все це неминуче призводило до висновку про наявність загального для
зазначених мов джерела - мови, яка вже не зберігся. Знайомство з санскритом послужило
головним стимулом до виникнення порівняльно-історичного мовознавства.

8
 Глава 3
Олександрійська граматика
Найвідоміші представники Александрійської школи граматики — Арістарх
Самофракійський, Діонісій Фракійський, Аполлоній Діскол, Геродіан. Мовознавча
діяльність у Пергамі групи філологів на чолі з Кратесом із Малоса. Александрійська
бібліотека (Мусей). Давньогрецьке учення про аномалії й аналогії. Систематична
граматика як наслідок полеміки між аналогістами (александрійськими граматиками) та
аномалістами (пергамськими філологами).

У Давній Греції мовознавство розвивалось дещо в іншому напрямі, ніж у Давній

Індії. Початок античному мовознавству поклали філософи, тому розрізняють два періоди:
філософський (V—III ст. до н. е.) і александрійський (III ст. до н. е. — IV ст. н. е.).
Бурхливого розвитку класична традиція у мовознавстві зазнала в Александрійській
державі Птолемеїв (III ст. до н. е. — V ст. н. е.) — Єгипті. Саме тут граматика
відокремилася від філософії, стала самостійною наукою. Це було зумовлено виданням
класичних літературних творів (Гомера, Есхіла, Софокла та ін.), необхідністю
філологічної інтерпретації цих творів, нормуванням спільної єдиної літературної мови
всієї Греції — так званого койне.
Найвідомішими мовознавцями александрійської школи є Арістарх Самофракійський
(217 — 145 рр. до н. е.), Діонісій Фракійський (170—90 рр. до н. е.) і Аполлоній Діскол (II
ст. н. е.). Арістарх Самофракійський видав і прокоментував твори Гомера, Гесіода,
Архілоха, Піндара, Есхіла й Арістофана. Коментарі зводились до розбору текстів і
виправлення помилок. Найбільшою заслугою Арістарха Самофракійського є створення
повної класифікації частин мови. Він виділив вісім частин мови: ім’я, дієслово,
дієприкметник, займенник, прислівник, сполучник, прийменник, член (артикль), і
класифікація набула завершеного вигляду.
Так, за визначенням Діонісія Фракійця, ім’я — це відмінкова частина мови, що
означає тіло або справу (тіло — наприклад, камінь; справу — наприклад, виховання) і
виражає як загальне, так і одиничне (загальне, наприклад, людина; одиничне, наприклад,
Сократ). Імена (іменники і прикметники) змінюються за відмінками та числами. Дієслово
— це безвідмінкова частина мови, вдатна утворювати часи, особи і числа; виражає вона

9
дію або страждання. Діонісій Фракієць виділяє п’ять способів: дійсний, наказовий,
бажальний, підпорядковуючий і неозначений. Станів — три: активний, пасивний і
середній; три числа: однина, двоїна і множина; три особи: від кого мова, до кого мова, про
кого мова; три часи: теперішній, майбутній і минулий, останній із чотирма різновидами.
Дієприкметник — це дієслово, причетне до особливостей і дієслів, і імен.
Характеристики дієприкметника ті самі, що в імені та дієслові, крім осіб і способів.
Діонісій Фракієць визначає ще такі частини мови як: член (артикль), займенник,
прийменник, прислівник та сполучник. Член — відмінкова частина мови, що стоїть перед
і після відмінюваних імен. Характеристики у нього три: роди, числа, відмінки. Займенник
— слово, що вживається замість імені й показує певні особи. Прийменник — частина
мови, що стоїть перед усіма частинами мови як у складі слова, так і в складі речення.
Прислівник — це невідмінювана частина мови, яка висловлює щось про дієслово і
додається до дієслова. Сполучник — це слово, яке поєднує думки в певному порядку і
заповнює пропуски у висловленні думки.
Аполлоній Діскол — основоположник грецького синтаксису, який він визначає як
учення про словосполучення. У словосполученні, на його думку, головну роль відіграють
дієслово та ім’я. Синтаксичну теорію Аполлонія Діскола, викладену в його основній праці
«Синтаксис», взято за основу багатьох пізніших шкільних граматик.
Опис звуків у них орієнтується здебільшого на акустику, не завжди точно подаються
фізіологічні основи вимовляння звуків. Ототожнюючи звуки і букви, олександрійські
вчені поділяли всі звуки мови на голосні і приголосні. Голосні, що самі по собі утворюють
повний звук, поділяються у свою чергу на довгі, короткі і такі, що можуть бути і довгими,
і короткими. Серед приголосних, що утворюють повний звук лише в поєднанні з
голосними, виділяються напівголосні і глухі, які поділяються на підгрупи — беззвучні,
або легкі, середні і придихові.
Чимало питань давньогрецького мовознавства знайшло своє відображення у працях
римських філологів.[1]

10
 Висновок

Отже, в ході дослідження становлення лінгвістичної думки і проблем мовознавства,

які були предметом вивчення в Стародавній Індії та давньогрецької школі в Олександрії
було з’ясовано, що вирішення тих чи інших мовознавчих проблем було пов'язано з
практичними цілями - збереження цілісності, чистоти мови, зокрема санскриту для
підтримки зв'язку з божеством, яке подарувало цю мову. Це є потвердженням
логостіческой теорії походження мови. А з іншого боку, як у древніх греків, це причина
роздумів і аналізу суто філософська, пов'язана з теоріями трудових вигуків або теорією
наслідування.
Мовознавці в різний точках світу приділяли увагу різним структурам і рівням мови,
що обумовлено їх світоглядом. Для нас, що живуть в ХХІ столітті, можливо дивно було
дізнатися, що в давнину були вже відомі такі терміни і поняття, як час, відмінок, частини
мови, фонетичне поділ звуків на голосні і приголосні. Але це ще раз підтверджує теорію
деяких істориків, що наші предки не були такими вже безглуздими мавпами, що злізли з
дерев.

11
Список використаних джерел:
1. Кобилянський Б. В. Загальне мовознавство. – С. 3–31.
2. Ковалик І. І., Cамійленко С. П. Загальне мовознавство: ІЛД. – С. 6–53.
3. Кочерган М. П. Загальне мовознавство, 2010. – С. 22–38.
4. Удовиченко Г. М. Загальне мовознавство: ІЛУ. – С. 8–18.
5. Иванова Л. П. Курс лекций по общему языкознанию. Научное пособие. К.: Освита
Украины, 2006. - 312 с.

Інтернет ресурси:
1. https://ukrlit.net/partner/lahvich/wnz7u.html
2. http://linguistics-online.narod.ru/berezin.pdf
3. http://194.44.152.155/elib/local/skbn17863.pdf
4. https://studfile.net/preview/6282841/page:2/
5. https://works.doklad.ru/view/Sopy2aSCXhc/2.html
6. http://www.my-bible.info/biblio/ukrainskaya-bibliya/index.html

12