Лекція 1. МОВОЗНАВСТВО ЯК НАУКА.

МЕТОДОЛОГІЯ
МОВОЗНАВСТВА.
ПЛАН
1. Завдання курсу «Вступ до мовознавства».
2. Мовознавство як наука про мову. Предмет мовознавства.
3. Часткове і загальне мовознавство, об'єкти вивчення.
4. Місце мовознавства у системі інших наук.
5. Методи дослідження мови.
Література
Кочерган М.П. Вступ до мовознавства : підр. К. : Видавничий дім
«Академія», 2001. 368 с.
Кочерган М.П. Загальне мовознавство : підр. К. : Видавничий дім
«Академія», 2010. 234 с.
Дорошенко С.І. Загальне мовознавство : навч. посіб. Київ : Центр
навчальної літератури, 2006. 288 с.
Загнітко Анатолій. Словник сучасної лінгвістики : поняття і терміни.
Донецьк : ДонНУ, 2012. 402 c.
Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / за
ред. С. Я. Єрмоленко. К. : Либідь, 2001. 223 с.

1. Завданням пропедевтичного курсу «Вступ до мовознавства» є:

 ознайомлення лінгвістів-початківців з основними проблемами
загального мовознавства,
 розгляд і розкриття поняття «мова», а також з'ясування сутності і
походження людської мови, її функціонування і розвитку,
 пояснення основних мовних одиниць, їх взаємостосунків у
структурі мови,
 витлумачення специфіки методів лінгвістичного досліджень,
 ознайомлення з принципами класифікацій мов світу за будовою і
походженням
 надання уявлення про етапи розвитку письма.

2. Мовознавство як наука про мову. Предмет мовознавства.

Українська, англійська мова та інші мови (польська, чеська, російська,
болгарська, для прикладу) є навчальними предметами загальноосвітньої школи,
що викладаються на науковій основі, однак сприймаються як науки, а швидше є
об'єктами вивчення, тобто мова вивчається як засіб комунікації. Про
мовознавство, чи лінгвістику, як науку про мову у шкільних курсах не йдеться.
Важливо зауважити, що мовознавство – не тільки наука про конкретні
мови світу, що їх певний мовний колектив використовує для спілкування, це
також «наука про мову як універсальну невід'ємну належність людини, як
загальнолюдське явище, що служить засобом спілкування людей, знаряддям
оформлення і вираження думок»1. Звідси – мовознавство вивчає окремі мови і
мову загалом як інструментарій досягнення порозуміння людей.
У лінгвістичних словниках можемо побачити загалом визначення
лінгвістики як науки «про природну людську мову в усіх її вимірах: будову,
функції і розвиток мови; про походження мови як такої і про різноманітність
мов світу»2.

3. Часткове і загальне мовознавство, об'єкти вивчення.

У мовознавстві виділяють дві галузі: часткове (конкретне) і загальне.
Об'єктом часткового мовознавства є окремі мови, а також групи мов.
Відповідно до звукового складу мови, слів, їх форм і конструкцій формуються
напрями відповідних досліджень: а) україністика, русистика, англістика,
японістика, присвячені вивченню окремих мов і б) германістика, славістика,
романістика, що розглядають групи споріднених мов.
Вивчення конкретних мов та їх груп здійснюється під різним кутом зору –
в синхронії (сучасному стані) і діахронії (історичному плані).
Кожна мова має своєрідну структуру, оригінальні звуки, а також
морфеми, слова і синтаксичні конструкції.
Різняться мови і за ступенем унормованості і стилістичною
диференціацією мовних засобів, багатством словника тощо, що зумовлено
різними чинниками – історичними і суспільними. І такі особливості стосуються
однієї, а не всіх мов.
Досліджуються також обидві частини кожної національної мови:
літературна мова і діалекти, тобто різновиди певної мови, якими
користуються мовці, пов'язані територіальною чи соціальною спільністю. Звідси
маємо територіальні та соціальні діалекти (жаргони або арго).
Територіальні діалекти досліджує діалектологія, окрема мовознавча
наука. Відомі наприклад, українська діалектологія, німецька діалектологія тощо.
Розрізняють описову та історичну діалектологію.
Описова вивчає мовні особливості територіальних діалектів, встановлює
характер і поширеність звукових, словесних і граматичних рис. Діалектологічні
матеріали оформляються у вигляді словників діалектної лексики,
діалектологічних атласів.
Проблемами картографування займається лінгвістична географія. Дані
діалектних словників використовуються для дослідження історії мов і давніх
діалектів, поясненні географічних назв, що важливо для істориків та географів.
Історична діалектологія реконструює розвиток діалектів, їх поширення.
Це сприяє відтворенню конкретної мови в її діалектних різновидах. Так, у
діалектах можуть зберігатися такі одиниці мови, які не засвідчені в історичних
1
Дорошенко С.І. Загальне мовознавство : навч. посіб. Київ : Центр навчальної літератури, 2006. С.3.
2
Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / за ред. С.Я.Єрмоленко. К. : Либідь, 2001.
С.95.
пам'ятках, але які важливі для встановлення генезису (походження), історичних
змін звукового складу, словникових, фразеологічних, граматичних явищ
окремих мов чи їх груп. У цьому наукова і практична цінність діалектології як
науки.
Часткове мовознавство вивчає як живі, так і мертві мови.
Часткове мовознавство не обмежується лише аналізом звукової і
словникової систем, морфологічної і синтаксичної будови, а й розглядає
стилістичне функціонування одиниць мови. Вивченням стилів і стилістичних
засобів займається стилістика.
Часткове мовознавство виникло з практичних потреб освоєння окремих
мов за наслідками їх дослідження. З історії мовознавства відомо про навчання
санскриту, однієї з давноіндійських мов, поширеної у 1 тисячолітті до н.е., на
основі вивчених звуків і форм слів, у давній Греції – на базі граматичної будови
давньогрецької мови в її зв'язках з логікою. Після завоювання Греції Римом
традиції вивчення грецької мови були перенесені на опис латинської мови.
Об'єктом загального (теоретичного, наукового) мовознавства є
загальні закони будови мов світу в їх давньому і сучасному стані для з'ясування
властивостей мовного розвитку, що змушує торкатися проблем природи,
функцій і походження людської мови взагалі, тобто загальне мовознавство
вивчає, досліджує мови абстраговано від конкретних мов. Тому проблематика
загального мовознавства доволі обширна і включає:
1) проблему предмета мовознавства, тобто сутності мови як засобу
спілкування, співвідношення мови і мислення, походження мови,
зв'язку історії мови з історією суспільства;
2) проблему місця мовознавства в системі наук і його значення як
самостійної науки;
3) проблему методів дослідження складових елементів мови (звуків, слів,
речень);
4) проблему встановлення й наукового пояснення структурних одиниць –
звукових, словесних, граматичних – і виділення мовознавчих наук,
присвячених їх аналізові;
5) проблему класифікації існуючих на Землі мов;
6) проблему виникнення й розвитку письма3.
Загальне мовознавство ще називають теоретичним, тому що створює
лінгвістичну теорію і протиставляється прикладному мовознавству.
Прикладне мовознавство вивчає застосування мовознавчої теорії на
практиці (у викладанні рідної та іноземної мов, у практиці перекладу, при
створенні алфавітів для безписемних мов, для удосконалення правопису,
навчання письма, читання, культури мови, для уніфікування термінології,

3
Дорошенко С.І. Загальне мовознавство : навч. посіб. Київ : Центр навчальної літератури, 2006. С.5.
анотування й реферування інформації, забезпечення спілкування людини з
комп'ютером природною мовою тощо)4.
У межах загального виділяють також зіставне (типологічне)
мовознавство, завданням якого є виявлення шляхом аналізу спільних і
відмінних рис досліджуваних мов.
Вирішення цих завдань неможливе без даних часткового мовознавства, з
іншого боку, теоретичні засади і принципи загального мовознавства є міцним
підґрунтям для вивчення окремих мов.

4. Місце мовознавства у системі інших наук.

Усі науки, залежно від предмета дослідження, поділяються на
гуманітарні, або суспільні, і природничі.
Гуманітарні науки пов'язані з вивченням людини і людського суспільства,
з духовним та матеріальним життям людини. Сюди відносимо філософію й
історію, логіку і естетику, педагогіку і психологію, археологію й етнографію,
літературознавство й мистецтвознавство.
Сюди ж належить і мовознавство, оскільки предметом вивчення є людська
мова, тобто суспільне явище, що задовольняє потреби людини і суспільства в
процесі діяльності.
Природничі науки пов'язані з дослідженням природи. Це – математика і
фізика, хімія і біологія, географія і геологія, механіка й астрономія.
Мовознавство тісно пов'язане з філософією, наукою про загальні закони
виникнення і розвитку природи, суспільства, мислення, що становить основу
світогляду людини. Філософія допомагає розв'язати такі питання, як сутність та
роль мови у суспільстві, походження і характер суб'єктивного і об'єктивного в
мові. Логіка як наука про закони і форми мислення і мовознавство мають
спільний об'єкт дослідження, оскільки логіка через мову розкриває закони
мислення, а мовознавець враховує вплив мислення на будову і зміни мови. Крім
того, логік, аналізуючи такі категорії, як поняття і судження, не може обійтися
без розгляду слів і речень.
Психологія як наука, що аналізує процеси відображення у мозку людини
об'єктивної дійсності, людські відчуття і сприймання, уявлення і думки,
бажання, риси характеру, темпераменту, допомагає пояснити процес мовного
спілкування. Тобто на психологію і логіку мовознавець спирається, щоб
дослідити зміст, що передається мовними одиницями – словами,
словосполученнями, фразеологізмами, реченнями, текстом.

4
Кочерган М.П. Вступ до мовознавства : підр. К. : Видавничий дім «Академія», 2001. С.8.
 Зв'язок мовознавства з історією суспільства дозволяє встановити
походження і розвиток конкретної мови. З іншого боку, історикам допомагають
діалектні дані, аналіз географічних імен, власних назв тощо.
Мовознавство пов'язане з природничими науками, зокрема з біологією
(вчення про мову як другу сигнальну систему). Дані біологічних наук
допомагають з'ясувати і обґрунтувати виникнення мов як засобу спілкування.
Для розуміння процесу говоріння (вимови звуків) требу бути обізнаним з
анатомією та фізіологією органів мовлення.
З акустикою як розділом фізики пов'язане вивчення звуків людської мови.
Фізичні прилади (спектрографи, інтонографи) є дієвим інструментарієм у
експериментальній фонетиці.
Застосування математичних методів слугувало появі математичної
лінгвістики, спеціальної дисципліни, предметом якої є розробка формального
апарату для описування будови природних і штучних мов.
Хоча мовознавство тісно пов'язане з іншими науками, все ж залишається
самостійною наукою із своїм предметом і об'єктом дослідження.
На сучасному етапі мовознавство розвивається у двох напрямах:
1) триває системне вивчення конкретних мов, робляться нові
узагальнення;
2) тісні зв'язки мовознавства з іншими науками зумовили появу нових
наук на межі мовознавства і соціології, мовознавства і психології тощо.
5. Методи дослідження мови.
Статус самостійної науки передбачає наявність предмета дослідження і
методології як сукупності методів. В науковій літературі метод розуміють як
спосіб, прийом дослідження, загалом шлях пізнання й витлумачення певного
явища.
У мовознавстві розрізняють філософські і дослідні методи.
Індукція – метод дослідження, згідно з яким на підставі знання про окреме
роблять висновок про загальне., іншими словами, індукція – це логічний
умовивід від окремого до загального.
Дедукція – метод дослідження, згідно з яким на основі загальних
положень (аксіом, постулатів, гіпотез) роблять висновки про окремі факти, або
ж дедукція – це шлях від загального до окремого.
У мовознавстві частіше використовують індуктивний метод, дедуктивний
метод використовують для досліджень явищ і механізмів сприймання і
породження мовлення, для прикладу, тобто тоді, коли явища не можна
безпосередньо спостерігати.
Кожен метод реалізує себе у системі прийомів.
 Дослідні методи встановлюють принципи, що окреслюють межу й аспект
аналізу мовних одиниць і служать основою для формування конкретних
робочих прийомів.
Дослідні методи у мові застосовуються до вивчення двох зрізів мови:
синхронії та діахронії.
Синхронія – це горизонтальний зріз мови, а діахронія – вертикальний, або
ж історичний.
Спеціальні мовознавчі методи.
Описовий метод – основний метод у мовознавстві, дає точний опис
одиниць окремої мови, пояснює особливості їх уживання.
Зіставний метод – застосовується для вивчення історично споріднених і не
споріднених за походженням мов. Зіставляються, як правило, дві або більше
мов, причому в стані сучасного їх існування. Метод дозволяє виявити
специфічні особливості зіставлюваних мов у царині звуків, словниковому
складі, граматичній будові. Мета методу – встановити схожість і відмінність
порівнюваних мов. Активно застосовується для вивчення іноземних мов.
Порівняльно-історичний метод допомагає встановити закони розвитку
споріднених мов у діахронії. За допомогою цього методу можна
реконструювати давні форми мовних одиниць – звуки, слова, їх форми і
значення.
Структурний метод використовується для дослідження структури мови, а
його метою є пізнання мови як єдиної функціональної структури, елементи якої
перебувають у строгій системі взаємовідношень.
Структурний метод реалізується у дистрибутивній методиці, методиці
безпосередніх складників, а також у трансформаційному і компонентному
аналізі.