1. Мовознавство або лінгвістика (від лат.

lingua – мова) – це наукова дисципліна, що

займається дослідженням природи мови, її структури, функціонування та розвитку.
Предметом мовознавства є мова у всіх формах її прояву

3. Визначилося два напрями в розумінні природи мовного знака – унітералістичне і

білатералістичне. З точки зору унітералістів (Р. Карнап, Л. Блумфільд, В.З. Панфілов, А.О.
Вєтров, В.М. Солнцев та ін.) у мові все знакове, всі мовні одиниці – знаки. Фонеми – це лише
розрізнювачі (дистинктори) знаків, сигнальні знаки. Морфема теж не виражає якогось
конкретного значення, а лише вказує на певну понятійну сферу, тому це тільки напівзнаки. До
того ж, морфема і фонема ізольовано від слова існувати не можуть. Не є знаком і речення, що
має ситуативний характер і будується що раз тимчасово в процесі мовлення. Білатералісти ж
(В.А. Звегінцев, Ф. де Соссюр, В.І. Кодухов та ін.) розглядають мовний знак як одиницю
двосторонню, що складається зі звучання і значення, які знаходяться в єдності (напр., стіл,
дерево, гроза, рух, дзвінок, вплив)

5. В основі досліджень порівняльно-історичного мовознавства лежить порівняльно-історичний

метод, тобто сукупність прийомів дослідження мовного матеріалу для встановлення
спорідненості мов і вивчення історичного розвитку споріднених мов. Позаісторичне
порівняння мов, яке, на відміну від історичного порівняння, назагал є зіставленням
споріднених і неспоріднених мов, застосовували певною мірою ще за античних часів у Європі
наприклад зіставлення давньогрецької і латинської мов, у Стародавній Індії — зіставлення
санскриту й пракриті) тощо. Особливо розвинулось воно в XVII–XVIII століттях з
нагромадженням матеріалів дослідження різних споріднених мов Європи та інших частин
світу.

Порівняльно-історичне мовознавство виникло на початку XIX століття (праці Ф. Боппа, Р. К.

Раска, Я. Грімма). Велику роль у його розвитку відіграли праці А. Ф. Пошта, А. Шлейхера, Ф.
Діца, Ф. Міклошича та інших. Визначний внесок у його розвиток зробили молодограматики.

7. Ядерні слова – слова які влучно висловлюють думку автора напису або тексту, і розкривають
усю суть тексту.

9. Предметом загального мовознавства, з одного боку, є мова як засіб людського спілкування,

а з іншого - загальні особливості всіх мов, об'єктом вивчення мовознавства є мова, предмет -
структура та функції мови, його громадська природа, методи лінгвістичних досліджень і т. п.
метою мовознавства є вивчення мови в усьому розмаїтті його сторін, властивостей і
особливостей функціонування.

11. У становленні й розвитку порівняльно-історичного мовознавства розрізняють три етапи: 

1. початковий, пов'язаний із діяльністю Боппа, Грімма, Раска та Гумбольдта, який

отримав назву  романтичного; 
2. натуралістичний, пов'язаний з ученням Шлейхера та його послідовників; 
3. молодограматичний, що виник у 70-ті роки XIX ст. 
На перших двох етапах досліджувалися глобальні філософські проблеми, спостерігалося
прагнення до   узагальнень. Для третього етапу, в основі  якого — філософія позитивізму,
характерна відмова від розгляду не підкріплених фактичним матеріалом «вічних проблем»
науки. Завданням ученого стало спостереження, реєстрація і первинне узагальнення  фактів.
Був визнаним тільки індуктивний метод. Усе  інше вважали метафізикою. Саме тому такі
питання  мовознавства, як мова і «дух народу», походження мови, стадіальність у розвитку
мов (єдність глотогонічного  процесу), мовні універсали, типологічна класифікація мов,
вважали ненауковими. Залишився порівняльно- історичний метод, але його метою вже не
була  реконструкція прамови. 
13. Природни́чі нау́ки — галузі науки, що вивчають явища навколишнього світу в живій та
неживій природі. До природничих наук не належать дослідження людського суспільства, мов і
мистецтв, які заведено об'єднувати під назвою гуманітарні науки. Також не належать до
природничих наук точні науки: математика й інформатика, хоча методи й результати цих
областей досліджень широко використовуються природознавством. На базис природничих
наук спираються прикладні науки.
15. Мова - явище суспільне, отже, й мовознавство належить до суспільних наук і передусім
пов'язане з такими суспільними науками, як історія, археологія, етнографія, соціологія,
психологія, літературознавство та ін. Зв'язок мовознавства з історією очевидний, позаяк
історія мови є частиною історії народу. Крім того, мова в своєму словнику фіксує історичні
факти життя народу, його контакти з іншими етносами, розвиток культури тощо. Археологія
постачає мовознавству віднайдені при розкопках пам'ятки писемності, які розшифровують
лінгвісти. Етнографія, яка вивчає побут і культуру народу, допомагає в дослідженні говірок.
Ефективним є зв'язок мовознавства із соціологією - наукою про суспільство, бо мова
функціонує тільки в суспільстві й суспільство впливає на розвиток та функціонування мови.
Зв'язок мовознавства з психологією полягає в тому, що в мові відображається психічний
склад, менталітет народу - носія мови, а породження і сприйняття мовлення має психічне
підґрунтя. З логікою, яка вивчає форми й закони мислення, мовознавство поєднує те, що мова
є найважливішим засобом мислення. Із літературознавством - спільний об'єкт вивчення -
слово (літературу називають мистецтвом слова). Разом вони утворюють науку філологію
(phileo "люблю" і logos "слово"). Особливо тісно з літературознавством пов'язані стилістика й
історія літературної мови.

Із природничих наук мовознавство пов'язане насамперед з фізіологією людини й

антропологією. Перша з них допомагає пояснити артикуляцію звуків, а друга - походження
мови. Мовознавство співпрацює також з медициною (мовознавчі факти виявилися корисними у
психіатрії, дефектології, логопедії, в лікуванні порушень мовлення - різного роду афазій);
фізикою (акустична характеристика звуків мови); кібернетикою (мова є складною
кібернетичною, тобто керуючою і керованою, системою); математикою (в мовознавстві
використовують математичні методи); семіотикою, яка вивчає різні знакові системи (мова є
однією із знакових систем); географією (мовні явища наносять на географічну карту для
показу зон їх поширення). На стику мовознавства і цих наук виникли нейролінгвістика,
інженерна лінгвістика, математична лінгвістика, лінгвосеміотика, лінгвогеографія тощо.

Особливої уваги заслуговує зв'язок мовознавства з філософією, яка вивчає найзагальніші

закони природи, суспільства і мислення. Філософія дає мовознавству методологію. Системний
підхід до вивчення мовних явищ, принцип історизму в поясненні мовних фактів, критерій
перевірки одержаних результатів на практиці - ось тільки деякі із засадничих передумов
лінгвістичних студій. Доречно нагадати, що мовознавство зародилося в лоні філософії і лише
згодом виокремилося як наука.

Отже, мовознавство пов'язане майже з усіма науками, бо мова є невід'ємним компонентом

усіх без винятку видів діяльності людини й основним джерелом збереження інформації.

17. На стику мовознавства і цих наук виникли нейролінгвістика, інженерна лінгвістика, математична
лінгвістика, лінгвосеміотика, лінгвогеографія
19. - проблема природи і сутності мови

В її бачення входить наступне коло питань: Що таке мова? У чому

його сутність? До явищ якого порядку він відноситься - громадського, біологічного або
психологічного? Що спільного у мови з іншими суспільними явищами і в чому його специфіка?
Розробка цієї проблеми не може бути вирішена зусиллями одних мовознавців. Її обґрунтування
передбачає тісну співпрацю лінгвістів в першу чергу з філософами, логіками і психологами.

- проблема внутрішнього устрою мови

Вона передбачає відповіді на широке коло питань. Ось деякі з

них:

1. З яких сторін (частин, блоків, підсистем різних рангів) складається мова?

2. У чому специфіка кожної з цих частин і в той же час що між ними спільного з точки зору їх
внутрішньої будови?

3. Якими одиницями представлена ??кожна підсистема? Наприклад, в чому полягають принципові

відмінності між граматичним і звуковим ладом мов і в той же час що об'єднує ці сторони мови,
протиставляючи їх словникового складу, лексиці?

4. Які типи мовних значень відомі лінгвістиці?

5. Які типи зв'язків і відносин існують між мовними одиницями різних підсистем і самими цими
підсистемами?

6. Що таке частини мови і члени речення?

7. Чи правомірно розглядати словотвірний лад мови як складової частини граматичного ладу?

8. Чим пояснити, що деякі мовознавці ставлять під сумнів проблему полісемії (багатозначності)
слова?

- проблема структури (будови) мовознавства

Мовознавство і практичне вивчення мов - принципово різні питання. Можна знати кілька мов, навіть
бути поліглотом, але не мати жодного уявлення про лінгвістиці, її проблеми і методи.

Складна структура сучасного мовознавства є відображенням складного пристрою самої мови, що

становлять його підсистем і одиниць різного ступеня абстракції, різноманіття зв'язків мови з
суспільством, мисленням, психікою, ставленням до осі часу і т.п.

Спираючись на здобуті в цій області знання, сучасна будівля лінгвістики як науки можна
представляти у вигляді такої узагальненої схеми
21, 23 Загальнонауко́ві ме́тоди використовуються в теоретичних і емпіричних дослідженнях.
...
До них належать:
аналіз і синтез;
індукція і дедукція;
аналогія і моделювання;
абстрагування і конкретизація;
системний аналіз
редукціонізм i холізм.
25. Індукція (від лат. inductio "наведення") - метод дослідження, згідно з яким на підставі знання про
окремі поняття роблять висновок про загальні
27. Індукція (від лат. inductio "наведення") - метод дослідження, згідно з яким на підставі знання про
окреме роблять висновок про загальне.

Дедукція (від лат. deductio "виведення") - метод дослідження, згідно з яким на основі загальних
положень (аксіом, постулатів, гіпотез) роблять висновки про окремі факти.
29. Описовий метод • Планомірна інвентаризація одиниць мови і пояснення особливостей їх
будови та функціонування на певному (даному) епаті розвитку мови, тобто у синхронії
Порівняльно-історичний метод (компаративний, лінгвогенетичний) • Сукупність прийомів і
процедур історикогенетичного дослідження мовних сімей і груп, а також окремих мов для
встановлення закономірностей їх розвитку. • Мета: це відкриття законів, за якими розвивалися
мови в минулому. • Завдання: 1) відтворення моделі прамови; 2)Розкриття історії подальшого її
членування на окремі мови; 3) розвиток виділених мов;
Метод лінгвістичної географії (ареальний) • Сукупність прийомів, які полягають у картографуванні
елементів мови, що розрізняють її діалекти
Зіставний метод (контрастивний, типологічний) • Сукупність прийомів дослідження й опису мови
через її системне порівняння з іншою мовою з метою виявлення її специфіки
Структурний метод • Метод синхронного аналізу мовних явищ лише на основі зв’язків і відношень
між мовними елементами. На основі методів створені словники,
граматики;
Встановлюються спільні та відмінні
закономірності, властиві всім мовам;
Використовуються топонімічні й
гідронімічні дані в історії мов та їх носіїв;
Необхідні для різного роду досліджень
31. У наш час широко використовують ще термін порівняльна (зіставна) типологія. Наприклад, В. Г.
Гак визначає її як «розділ мовознавства, який вивчає мови в зіставленні з іншими мовами з метою
встановлення

+особливостей, властивих даним мовам, а також подібностей і відмінностей між мовами» [Гак
1989: 5]. Це визначення нічим не відрізняється від визначення зіставного мовознавства. З огляду
на це вживання такої синонімічної назви для зіставного мовознавства є зайвим, оскільки будь-яка
типологія уже передбачає порівняння. До того ж термін мовна типологія звичайно вживається в
іншому значенні (вчення про структурні типи мов). В. П. Нерознак, наприклад, вважає, що термін
порівняльна типологія у зв'язку з виокремленням контрастивної лінгвістики є застарілим
[Нерознак 1987: 21]. Нині все більшого поширення набуває термін зіставне мовознавство (зіставна
граматика, зіставна морфологія, зіставна лексикологія тощо,), про що свідчать назви праць,
опублікованих за останні три десятиліття: Виноградов В. С, Милославский И. Г. Сопоставительная
морфология русского и испанского языков. — М.: Русск. язык, 1986; Сопоставительная и
описательная лингвистика. — М.: Изд-во УДН, 1987; Проблемы сопоставительной стилистики
восточнославянских языков. — К.: Наукова думка, 1977; Широкова А. В. Лекции по
сопоставительной грамматике русского языка. — М.: Ун-т дружбы народов, 1977; Сопо-
ставительная лингвистика и методика преподавания славянских языков. — М.: Изд-во МГУ, 1992;
Гак В. Г. Сопоставительная лексикология. — М.: Междунар. отношения, 1977; Сопоставительная
грамматика русского и украинского языков. — К.: Наукова думка, 2003; Сопоставительная
стилистика русского и украинского языков. — К.: Вища школа, 1980; Манакин В. Н. Сопо-
ставительная лексикология. — К.: Знання, 2004 та ін.
33. У Європі латинська мова перестала бути офіційною, з'явилися національні філології:
французька, німецька, англійська, слов'янська. У XVIII ст. поширювалися релятивізми
(антиуніверсалізми). Дослідники визнали, що мови дуже відрізняються одна від одної. Арабський
філософ Абу Хаян ат-Таухіді вважав, що мова пов'язана з культурою та історією народу. У XVII ст.
з'явилася класифікація мов (мовна типологія). Її творцем або передвісником вважається економіст
Адам Сміт, який також є автором першої типології європейських мов.
35. У цьому плані на увагу заслуговує типологічна класифікація мов сучасного американського
мовознавця Джозефа Грінберга (нар. 1915) на основі статистичних індексів. Так, зокрема, Індекс
синтетичності вираховується за формулою ф-, де М - кількість морфів у певному відрізку тексту, а
W - кількість слів у тексті.
.