РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ КОГНІТИВНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

ГАЛУЗЕВИХ ТЕКСТІВ

1.1 Когнітивно-семантичний підхід як зв'язок мови та мислення

Виникнення та розвиток когнітивної лінгвістики стали однією з

характерних рис мовознавства на початку ХХІ століття. Фронтальна розробка
лінгво-когнітивних проблем починається лише в останні десятиріччя ХХ
століття. Тому, основні публікації з когнітивної лінгвістики припадають саме
на цей період.
Становлення сучасної когнітивної лінгвістики пов'язано з іменами
таких вчених як Джордж Лакофф (2004), Рональд Лангакер (1987), Вільгельм
фон Гумбольдт (1984), Виготський Л.С. (2001), Арутюнова Н.Д. (1999),
Кубрякова О.С. (1994, 1997, 1999, 2004) і рядом інших вітчизняних і
зарубіжних вчених.
За О. С. Кубряковою когнітивна лінгвістика є лінгвістичним напрямом,
де мовуа розглядається як когнітивний інструмент, тобто система знаків, що
репрезентують та трансформують інформацію [Кубрякова Е. С. Предисловие //
Кубрякова Е. С, Демьянков В. 3., Панкрац Ю. Г. и др. Краткий словарь когнитивных
терминов.— М.: Изд-во МГУ, 1996. — 245 с.].
У свою чергу, Андрій Кибрик вважає когнітивну лінгвістику напрямом
лінгвістичної теорії, завдяки якому мовні явища пов'язуються з ширшим колом
різноманітних феноменів, що відносяться до мисленнєвої діяльності людини,
наприклад, з пам'ятю, категоризацією та іншими [Андрій Кибрик, професор
МДУ http://postnauka.ru/video/23079 «Редакционно-издательский дом
«ПостНаука» (сокращенно НП «ПостНаука»)].
На думку З. Д. Попової та І. А. Стерніна, у когнітивній лінгвістиці як
самостійній галузі сучасної лінгвістичної науки досліджується свідомість на
матеріалі мови, робляться висновки про типи ментальних репрезентацій у
свідомості людини на основі застосування до мови лінгвістичних методів
аналізу з подальшою когнітивною інтерпретацією результатів дослідження
[Попова З. Д., Стернин И. А. Когнитивная лингвистика].
У широкому розумінні когнітивну лінгвістику можна визначити як
напрям мовознавства, де мова розглядається як різновид пізнавальної
діяльності.
Метою когнітивної лінгвістики є аналіз процесів сприйняття,
категоризації та усвідомлення світу, накопичення знань, забезпечення
інформацією. Найприродніший доступ до свідомості та зазначених
мисленнєвих процесів забезпечує сама мова [Маслова В. А. Введение в
когнитивную лингвистику.— М.: Флинта; Наука, 2007. — 293 с.]. Цей доступ
забезпечує власне мова не тому, що чимало результатів мисленнєвої діяльності
виявляються вербалізованими, а тому що ми знаємо про структури свідомості
лише завдяки мові, яка дає змогу описати ці структури будь-якою мовою.
Відомо, що когнітивна лінгвістика сформувалася на противагу
структурному мовознавству, але вона не суперечить структурному підходу:
вона його передбачає й використовує. Зміна в поглядах багатьох сучасних
лінгвістів (див. напр. []) відбулася завдяки появі нових дисциплін, що показали
неадекватність іманентного підходу до мовної системи, який ігнорує діяльнісну
природу знака та його місце у процесах життєдіяльності людини й суспільства.
Дисципліни, що виникли на межі з лінгвістикою вплинули на неї саму: у
лінгвістиці відбулася зміна ціннісних орієнтацій і з'явилося прагнення до
вивчення мисленнєвих процесів. Останнім часом сфера лінгвістичних
досліджень розширилася завдяки поглибленню вивчення процесів отримання,
обробки й зберігання інформації. Щодо місця основних інструментів
когнітивної лінгвістики, то вони посідають оперативні одиниці пам'яті —
фрейми, концепти, гештальти тощо. Таким чином, метою когнітивної
лінгвістики є моделювання картини світу та структури мовної свідомості
[Кисельова С.В.].
Когнітивний підхід до мови передбачає аналіз лінгвістичних фактів
у їхньому зв'язку з організацією понятійної системи. При цьому, мовні
структури розглядаються крізь призму загальних знань людини про світ,
накопиченого нею досвіду взаємодії з оточуючим середовищем, у тісній
взаємозалежності від психологічних, комунікативних і культурних факторів.
Переваги когнітивного підходу до мови більшість дослідників вбачає в тому,
що він відкриває широкі можливості дослідження мови в її зв'язках із людиною
та здійснюваними нею мисленнєвими й пізнавальними процесами.
Когнітивно-семантичний підхід дозволяє дослідити не лише механізми
сприйняття мовлення, а й взаємодії того, хто говорить, і того, хто слухає.
Когнітивна семантика базується переважно на аналізі мовних одиниць у
динаміці, тобто в мовленні. Мовні дані слугують матеріалом для аналізу й
моделювання ментальних процесів, на основі яких досліджуються механізми
продукування й сприйняття мовлення, організації пам’яті та її роль у процесі
комунікації.
З погляду теоретиків і практиків когнітивної семантики дійсність
переноситься в семантику, відображається в семантиці мови [Рахимина Е. В.
Когнитивная семантика. lpcs.math.msu.su], й отримана мовна картина
відрізняється від світу дійсності, оскільки одну й ту саму ситуацію носій мови
може описувати по-різному, а мовна картина світу відрізняється від світу
дійсності з огляду на специфіку конкретних культур, що стоять за кожною
мовою.
Когнітивно-семантичний підхід у лінгвістиці не передбачає чіткого
окреслення меж, тобто об'єкти відносяться до певної категорії завдяки
виявленню їхньої подібності. Когнітивно-семантичні ознаки не підлягають
точному визначенню, і тому для опису когнітивно-семантичних категорій
експериментальним шляхом виділяють “найкращого” представника категорії та
на основі подібності до нього розподіляють об'єкти та явища за відповідними
категоріями. Такий підхід використовується лінгвістами, які цікавляться не
процесами в лексичній системі мови, а власне семантичною структурою слова.
Менше з тим відправною точкою більшості когнітивно-семантичних
досліджень залишається слово.
 Підсумовуючи вищенаведене, можна констатувати, що когнітивна
лінгвістика виходить за межі власне лінгвістики та перетинається з логікою,
психологією, соціологією, філософією, культурологією. Когнітивна лінгвістика
пов’язує мовні явища з ширшим колом різних феноменів, що стосуються
мисленнєвої діяльності людини.

1.2 Концепт як основне поняття когнітивної лінгвістики

У сучасній когнітивній лінгвістиці поняття концепт є одним з ключових.

Концепт — це власне ті мисленнєві образи, позначувані мовними знаками, що
складають семантичний простір конкретної мови.
Концепт як основне поняття когнітивної семантики входить у сферу
наукових інтересів багатьох дослідників. Дослідженню концепту присвячено
чимало праць. Зокрема в період з 1988 по 2009 рік світ побачили такі роботи:
Алефіренко Н. Ф. Поетична енергія слова. Синергетика мови, свідомості і
культури. М., 2002.; Карасик В. І. Мовне коло: особистість, концепти, дискурс.
Волгоград, 2002.; Ліхачов Д. С. Концептосфера російської мови // ІАН СЛЯ.
1993; Ляпин С. Х. Концептологія: до становлення підходу // Концепти.
Архангельськ, 1997; Степанов Ю. С. Константи. Словник російської культури.
Досвід дослідження. М., 1997] та багато інших.
Концепти виникають для забезпечення пізнавальної діяльності людини,
що супроводжується необхідністю ототожнювати та розрізняти об'єкти. Для
виокремлення концепту необхідні і виділення деяких властивостей, і предметні
дії з об'єктами, і їхні кінцеві цілі, а також й оцінка таких дій. Незважаючи на
усвідомлення та розуміння ролі цих факторів, вчені досі не можуть відповісти
на питання про те, як виникають концепти [Маслова В. А.].
Більшість лінгвістів-політологів вважають, що центральними для
політології є взаємопов’язані поняття концепту, концептуальної структури й
ментального світу. Концепт – це дискретна змістовна одиниця свідомості, що
формується в ній як результат креативної здатності будувати ментальні світи
[С.В. Кисельова].
Кубрякова визначає концепт як оперативну одиницю пам’яті,
ментального лексикону, концептуальної системи й всієї картини світу
[Кубрякова Е.С. Словарь русской культуры. // Краткий словарь когнитивных
терминов М.: Издательство Русский язык, 1996. с. 90-92].
Залевська пояснює концепт як об’єктивно існуюче у свідомості
людини утворення динамічного характеру на відміну від понять і значень як
продуктів наукового опису. Дослідниця вважає, що концепт – надбання
індивіда [Залевская А. А. Психолингвистический подход к проблемам концепта
// Методологические проблемы когнитивной лингвистики. — Воронеж: Изд-во
Воронеж, ун-та, 2001. с. 39].
Узагальнене визначення концепту міститься в роботі А. А. Павлової.
Вона визначає концепт як сукупність усіх знань, понять, асоціацій, що
особливим чином структуровані в ментальному просторі суб’єкта й
актуалізуються у свідомості носія мови під час сприйняття ним слова-імені
концепту [Павлова А. А., 2004, с. 47].
Концепт репрезентує в нашій свідомості ту чи іншу категорію досвіду,
знання про певний фрагмент світу, тобто є певною змістовою одиницею
пам'яті, картини світу у свідомості людини. У сучасної лінгвістиці концепт має
доволі чітку структуру й алгоритм опису.
Як відомо, дослідження Л. С. Виготського і Е. Рош показали, що для
когнітивно-розумової діяльності людини властива обов'язкова когнітивна
категоризація інформації, що надходить (Rosch 1975, Виготський 2001). Саме
процес категоризації є тим систематизуючим фактором, який дозволяє в
компактному вигляді зберегти в пам'яті весь обсяг цієї інформації. Таким
чином, принцип когнітивної категоризації можна назвати головним
систематизуючим принципом концептуального простору.
У ході досліджень було встановлено, що ці ознаки, на яких грунтується
когнітивна категоризація, збігаються для абсолютної більшості носіїв однієї й
тієї ж мови, що дозволяє говорити про системність когнітивно-прототиповому
підходу. Однак необхідно також з'ясувати, чи буде модель концепту в мові,
побудована на основі виділення її когнітивно-семантичної структури,
відкритою або закритою системою.
Система є закритою, якщо число її елементів обмежене й незмінне, а для
її опису потрібен опис усіх цих елементів. Число елементів відкритої системи,
навпаки, є змінним, і для її опису досить опису її основних вузлів, навколо яких
групуються елементи системи, після чого необхідно виявити організуючий
принцип, якому дана система підпорядковується. Безумовно, концептуальний
простір може бути розглянутий виключно як відкрита система, оскільки у
свідомість носія мови безперервно надходить нова інформація, що змінює
співвідношення між елементами концептуального простору. Отже, для опису
концептуальної системи або її ділянки достатньо описати лише її основні вузли
або ядра й виявити основний організуючий другорядні елементи принцип.
Когнітивно-семантична модель концепту виводить нас на лінгво-
когнітивний рівень, тобто на рівень стику когнітивних структур з мовними.
Таким чином, лінгво-когнітивні структури на когнітивному рівні корелюють з
концептуальним простором, а на лінгвістичному – з семантичним простором
мови.
Розглядаючи концепт, В. А. Маслова визначає його інваріантні ознаки,
які власне пояснюють складність його структури та відмінності в поглядах
щодо визначення поняття концепт. Отже, за Масловою, концепт є:
- мінімальною одиницею людського досвіду, що вербалізується за
допомогою слова й має польову структуру;
- основною одиницею зберігання та передачі знань;
- одиницею з рухомими межами та конкрентними функціями;
- соціальною одиницею;
- основною одиницею культури [Маслова В. А., Введение в
когнитивную лингвистику, М., 2004. – с. 296].
 Вважається, що найкращий доступ до опису й визначення природи
концепту забезпечує мова. При цьому вчені вважають, що в якості
найпростіших концептів варто розглядати концепти, що представлені одним
словом, а в якості складніших — ті, що представлені словосполученнями або
реченнями. Інші дослідники вважають, що частина концептуальної інформації
прив’язана до мови, а частина – до ментальних репрезентацій (образи,
малюнки). Однак, поза сумнівом, найважливіші концепти кодуються саме в
мові [Язык, сознание, коммуникация: Сб. статей / Отв. ред. В. В. Красных, А.
И. Изотов. - М.: МАКС Пресс, 2002. - Вып. 21. – с. 184].
Різні підходи до визначення концепту віддзеркалюють його
двосторонню природу: як значення мовного знака й як змістову сторону знака,
тобто з погляду лінгвістики та когнітивістики. Менше з тим, такий розподіл у
підходах є дещо умовним, оскільки всі точки зору пов’язані між собою, а не
протиставляються одна одній.
Відсутність єдиного визначення концепту можна пояснити його
складною й багатоплановою структурою, що містить як конкретне, так і
абстрактне, як універсальне, так і етнічне.

1.2.1 Концепт як елемент мовного вираження та позамовних знань

Співвідношення мовних та позамовних знань, тобто концептуальної й

лексико-семантичної інформації, є однією з найскладніших проблем сучасної
лінгвістики. Вона підіймає питання взаємозв'язку мови й мислення, типології
мовних одиниць і їхніх значень, визначення концепту й значення мовної
одиниці.
Будь-яка мова є основним засобом отримання й зберігання знань про
навколишнє середовище, тоді як власне система мови містить певне бачення
світу, дає уявлення про його явища. Відповідно кожен мовний знак є засобом
зберігання й передачі в стислому вигляді узагальненої інформації
енциклопедичного й власне лінгвістичного характеру. За допомогою слів
людина за посередництвом абстрагуючою мисленнєвої діяльності формує свої
уявлення про предмети та явища. Зміст понять певною мірою фіксується в тих
чи інших мовних формах і формує смисл відповідних мовних висловів
[Болдырев Н. Н. Концептуальные структуры и языковые значения].
На позначення понять, що співвідносяться зі значенням слів, у сучасній
лінгвістиці використовують термін “концепт”, який передбачає зміст поняття,
понятійну частину значення, смисл слова й виступає в якості одиниці як
мовної, так і позамовної свідомості. Концепт містить усе, що людина знає про
ту чи іншу реалію дійсності, й інтегрується в мовленнєвій діяльності мовним
знаком, тоді як мовні засоби відображають певні аспекти концептуальної
картини світу або знання про світ, що формують значення лексичних одиниць
[Янова О. В. Концепт BELIEF/TRUST/FAITH. Структура и репрезентация в
современном английском языке: автореф. дис. на соискание учёной степени
канд. фил. наук: спец. 10.02.04 — “германские языки” / Санкт-Петербург, 2005].
Лексичне значення власне є результатом відображення дійсності у
свідомості людини. Значення слова існує в людській свідомості у вигляді
концепту, а закладені в ньому семи відображають властивості предмета чи
явища реального світу. Власне тому мовні структури повинні розглядатися
крізь призму загальних знань людини про світ, накопиченого нею досвіду.
Лексичний рівень з урахуванням контексту надає найкращі можливості
для визначення відношень між мовою та сприйняттям. Тобто мовна семантика є
певним засобом для з'ясування залежностей між концептами. Проте зміст
концепту значно об'ємний, ніж зміст однойменних мовних сутностей: у мові
концепт може бути вербалізований окремими словами, або одним і тим самим
словом можуть бути виражені різні концепти, або різними словами може
виражатися один концепт [Янова О. В. Концепт BELIEF/TRUST/FAITH.
Структура и репрезентация в современном английском языке: автореф. дис. на
соискание учёной степени канд. фил. наук: спец. 10.02.04 — “германские
языки” / Санкт-Петербург, 2005].
 Концепти як елементи свідомості є досить автономними від мови,
оскільки люди часто оперують словами не на рівні їхніх значень, а на рівні
смислів, що ними передаються, тобто концептів і концептуальних ознак. Люди
використовують їх як готові кліше в абсолютно інших, не відповідних
контекстах. Це доводить автономність мови та мислення та свідчить про те, що
мовні значення не можуть прирівнюватися до концептів, що передаються
[Болдырев М. М. Концепт и значение слова. // Методологические проблемы
когнитивной лингвистики: Межвуз. сб. научн. тр. Воронеж: Изд-во ВГУ, 2001.
С.25-36.].
Значення слів співвідносяться з певними когнітивними контекстами —
когнітивними структурами, або блоками знання, що стоять за цими значеннями.
Для характеристики слова необхідна певна фонова інформація, яку можна
вважати структурою загальноприйнятих знань, що є складовою системи
культурно значущого досвіду та поглядів носіїв даної мови. Отже, значення не
існують відокремлено, вони є контекстуально обумовленими.
Традиційна лінгвістика досліджує процеси, що відбуваються в мові
і її підсистемах, з позиції “внутрішнього простору”, а когнітивна лінгвістика
фокусує увагу на співвідношенні мови й мислення, на процесах пізнання. З
точки зору когнітології розуміння мови як засобу, за допомогою якого можна
досліджувати ментальні структури, стало очевидним, оскільки мовні дані
забезпечують природний доступ до когнітивних процесів і когнітивних
механізмів, пов'язаних з ментальною й когнітивною діяльністю людини
[Клименко Т. А. Структура концепта в рамках когнитивной лингвистики.
Збірник наукових праць за редакцією д-ра філол. наук, академіка АН ВО
України, проф. Ю. О. Шепеля Наукове видання].
Когнітивна лінгвістика досліджує семантику одиниць, які
вербалізують у мові той чи інший концепт. Дослідження семантики мовних
одиниць, що репрезентують концепти, забезпечує доступ до змісту концептів як
мисленнєвих одиниць. Концепт має когнітивну природу, тоді як значення є
частиною концепту як мисленнєвої одиниці, що закріплена за мовним знаком з
метою комунікації. Зв'язок концепту зі словом чи іншими мовними засобами
вербалізації не є обов'язковим. Концепт може бути вербалізованим, а може й не
бути вербалізованим мовними засобами. Наявність або відсутність вербалізації
концепту не впливає на реальність його існування у свідомості як одиниці
мислення. Чимало концептів індивідуальної свідомості взагалі не підлягають
вербалізації.
Концепти лежать в основі категорій, якими оперує людська свідомість.
Різний характер знання призводить до формування різних типів концептів. Усі
аспекти суспільного життя знаходять своє відображення в концептуальній
системі людини. Отримуючи мовне вираження, такі знання стають частиною
мовної картини світу. Оскільки за допомогою мови ми пізнаємо світ, мовна
картина світу існує в єдності з концептуальною картиною світу, яка містить як
мовні, так і позамовні знання. У житті людини мовна картина світу передує
концептуальній та формує її, оскільки людина розуміє світ і своє місце в ньому
завдяки мові [Попова З. Д., Стернин И. А Когнитивная лингвистика: учеб.
Пособие; Воронежский государственный университет. - М.: АСТ; М.: Восток -
Запад, 2010].

1.2.2 Принципи побудови мовного концепту та його структура

Концепти у свідомості людини виникають як результат діяльності,

соціалізації, освоєння та осягнення світу дослідним шляхом. Таким чином,
концепти формуються з:
1) безпосереднього чуттєвого досвіду людини;
2) предметної діяльності людини;
3) мисленнєвих операцій з уже існуючими у свідомості людини
концептами;
4) мовного знання;
5) свідомого пізнання мовних одиниць
 Концепт складається з компонентів об'єктивного чи суб'єктивного світу.
Концепти можуть бути особистими, віковими й загальнонаціональними.
Концепти мають загальнолюдські, національні, соціальні, групові й
індивідуальні особливості змісту та структури. Кожен концепт — це складний
ментальний комплекс, який містить не лише зміст, а ще й оцінку, ставлення
людини до того чи іншого відображуваного об'єкта.
Більшість дослідників звертають увагу на складність структури й
неоднорідність концепту як мисленнєвої єдності. Структура дозволяє
видозмінювати інформацію про концепт, а потім актуалізувати те чи інше
слово. Типи концептів різноманітні як за структурою, так і за змістом, що
створює проблему вибору підстав для класифікації концептів. Структурну
класифікацію концептів пропонує Стернін. Він виокремлює три типи
концептів: однорівневі, що містять лише базовий прошарок; багаторівневі, що
містять декілька когнітивних прошарків різного ступеня абстрактності;
сегментні, що складаються з базового прошарку, оточеного рівноправними за
ступенем абстрактності сегментами [Стернин И. А. Методика исследования
структуры концепта, с. 59].
Концепт має певну структуру, яка не є жорсткою, але є необхідною
умовою існування концепту. Концепти внутрішньо організовані за польовим
принципом. Структура концепту формується когнітивними ознаками, які
відрізняються ступенем яскравості у свідомості їхніх носіїв та впорядковуються
в структурі концепту за польовою ознакою [Попова З. Д., Стернин И. А
Когнитивная лингвистика: учеб. Пособие; Воронежский государственный
университет. - М.: АСТ; М.: Восток - Запад, 2010].
Структура концепту є досить складною. До неї можна віднести все, що
характеризує побудову поняття, а також все те, що робить концепт частиною
культури (історія, сучасність, оцінки). Воркачов С. Г. у структурі концепту
виокремлює понятійну, образну та значущу складові. Слишкін Г. Г. вичленовує
дві основні та дві додаткові зони. Попова З. Д. та Стернін І. А. виокремлюють
три базові структурні компоненти в концепті: образ, інформаційний зміст та
інтерпретаційне поле [Даниленко Н. Б. Структурные особенности концепта.
Вестник Челябинского государственного университета. 2012. №13 (267).
Филология. Искусствоведение. Вып. 65. с. 37-40]. На думку Степанова, до
структури концепту входять ціннісна складова, понятійний та образний
елементи. Концепт є багатошаровим утворенням та містить:
1) основну (актуальну) ознаку;
2) додаткову (історичну) ознаку;
3) внутрішню форму [Степанов Ю. С. Константы: Словарь русской
культуры. М.: 2001, с. 46-47].
Основна ознака відома кожному носію мови й входить до
загальнонаціонального концепту, додаткові ознаки належать до концептосфер
окремих субкультур, внутрішня форма для більшості носіїв мови існує
опосередковано, лише як основа виникнення й існування інших ознак значення.
Найактуальніша для мови ознака є ядром концепту, менш значущі асоціації —
периферією (Схема 1). При цьому чіткі межі відсутні: існує безліч шляхів
мовних одиниць, які актуалізують у свідомості носіїв мови даний концепт
[Захарова Т. В. Концепт как основная единица языковой картины мира.
cyberleninka.ru].
До ядра концепту входять лексеми, що експонують ядро національної
свідомості, до периферії — індивідуальної. Концепт складається з елементів,
які формують єдність образу, інформаційного змісту й інтерпретаційного поля.
Таким чином, якщо структурувати мовне вираження концепту, можна уявити
поле з назвою (іменем) концепту в ядрі, де різні значення цього імені
відображають його змістовне ядро та периферію, яка заповнюється
асоціативними значеннями лексеми та її прагматичними складовими [Клименко
Т. А. Структура концепта в рамках когнитивной лингвистики. Збірник наукових
праць за редакцією д-ра філол. наук, академіка АН ВО України, проф. Ю. О.
Шепеля Наукове видання].

Схема 1
 і
я ер
ф
ри
Пе
Ядро

Ядро й периферія концепту формують основне пряме номінативне

значення багатозначної лексеми і його похідні значення. Єдність концепту
досягається когнітивною пов'язаністю ядра й периферії. Ядерна й периферійна
зони концепту формують, відповідно, основне пряме номінативне значення
багатозначної лексеми та його похідні значення.
Для номінативного поля концепту характерний певний рух від власне
номінантів досліджуваного концепту до номінантів інших концептів: тут
спостерігається розвиток від ядерних лексем до вузькоспеціалізованих. Власне
рух ключове слово → ядро → периферія провокує розвиток у середині
номінативного поля концепту від загального до спеціального, від
частовживаного до рідковживаного, від прямих номінацій концепту до його
ознак та властивостей.
Концепт як ментальна одиниця розкривається через аналіз засобів його
мовної об'єктивізації, тобто номінативне поле, яке власне і є сукупністю мовних
засобів, що вербалізують концепт. Номінативне поле концепту неоднорідне за
структурою, оскільки містить як прямі номінації самого концепту (ядро), так і
номінації окремих когнітивних ознак концепту, що розкривають його зміст й
ставлення до нього в різних комунікативних ситуаціях (периферія).
Принцип побудови номінативного поля концепту можна зобразити
схематично (Схема 2).

Схема 2
Побудова номінативного поля концепту

Номінативне поле концепту є мовним матеріалом, який постає в

якості об'єкта лінгвокогнітивного дослідження. Предметом дослідження
виступає семантика одиниць номінативного поля концепту, яка відображає
досліджуваний концепт у мовній свідомості носіїв мови. А власне метою
лінгвокогнітивного дослідження є опис когнітивного концепту.
Формування концепту є процесом узагальнення результатів пізнання
дійсності в межах людської пам'яті і їхнього співвідношення з раніше
засвоєними ціннісними домінантами. Функціонування концепту — це процес
вибору й використання конкретних мовних засобів, які здатні активізувати цей
концепт у свідомості адресата. Отже, концепт існує у свідомості,
детермінується культурою й опредметнюється в мові.
 Номінативне поле є сукупністю мовних одиниць, що об'єктивізують
зміст концепту. Побудова номінативного поля концепту є першою умовою його
лінгвокогнітивного аналізу, власне тому від послідовності та чіткості побудови
номінативного поля залежить ефективність та повнота виявлення (з'ясування)
змісту та структури досліджуваного концепту.
Побудувати номінативне поле можна двома способами:
1) визначення лише прямих номінацій концепту, тобто ключового слова
та його синонімів;
2) визначення не лише номінацій назви концепту, але й номінацій
окремих ознак концепту, включно з гіпонімами та гіперонімами.
До мовних засобів, що можуть входити до номінативного поля того чи
іншого концепту й забезпечити його формування в процесі лінгвокогнітивного
дослідження, можна віднести:
1) прямі номінації концепту;
2) похідні номінації концепту;
3) спільнокореневі слова;
4) синоніми;
5) стійкі словосполучення.
Сюди ж можна віднести і метфоричні номінації, і асоціативні поля, і
тематичні тексти, але ми зосередимося лише на п'яти вищеперерахованих
мовних засобах, на основі яких власне й будуватимемо номінативне поле
концепту СВІТЛО/LUMIERE у фотомистецтві.
Структурна й смислова багатошаровість концепту відображається в
процесі його усвідомлення. Перший етап включає усвідомлення й розуміння,
тобто співвіднесення в людській свідомості смислового змісту концепту з
відповідним словом. На другому етапі формується внутрішня форма слова,
тобто смисловий центр концепту-образу. Ним стає одна з ознак етимологічного
змісту концепту. На третьому етапі відбувається метонімічна концентрація
образу, яка стимулює формування символічного значення слова. На четвертому
етапі з'являється орієнтація на міф — дія символу в парадигмі культури. Тут
відбувається формування глибшої семантики слова, ніж його безпосереднє
значення. Таким чином, існуючі класифікації концептів свідчать про складність
та багатогранність змістовної та структурної організації концептів.
Отже, концепт являє собою ментальну одиницю, яка відображує знання
й досвід людини, має складну й багатовимірну структуру. Учені по-різному
структурують концепт, але сходяться на думці, що концепт є багатошаровим.
Аналізуючи, порівнюючи й поєднуючи різні концепти в процесі мисленнєвої
діяльності, людина формує нові концепти як результат мислення. Передача
будь-якої інформації й процес спілкування в цілому — це передача й обмін
концептами у вербальній і невербальній формі.
 ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

На сьогодні лінгвістика розглядає мову як суспільне явище, а

функціонування мови – як різновид пізнавальної, тобто когнітивної діяльності.
Когнітивна лінгвістика вивчає роль мови в процесах пізнання світу, його
оформлення в поняттях, зафіксованих мовними знаками. Основним поняттям
сучасної когнітивної лінгвістики є концепт, який учені визначають як
мінімальну одиницю людського досвіду, яка вербалізується за допомогою
слова.
Людська свідомість оперує категоріями, в основі яких лежать концепти,
які представляють світ у голові людини, утворюють концептуальну систему,
зміст якої кодують у слові знаки людської мови. Концепт є явищем
багатовимірним і багатошаровим, має складну та рухому структуру,
розкривається через аналіз засобів його мовної репрезентації, тобто
номінативне поле.
Номінативне поле концепту неоднорідне за структурою: воно містить
прямі номінації, спільнокореневі слова, лексико-фразеологічні
словосполучення та формується від ключового слова-імені концепту до ядра та
периферії (ключове слово → ядро → периферія).
Побудова номінативного поля концепту є необхідною умовою його
лінгвокогнітивного аналізу, об’єктом якого власне є мовний матеріал
номінативного поля, а предметом – семантика мовних одиниць номінативного
поля досліджуваного концепту.
 РОЗДІЛ 2. РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ КОНЦЕПТУ СВІТЛО/LUMIERE У
ФРАНЦУЗЬКИХ ТЕКСТАХ З ГАЛУЗІ ФОТОМИСТЕЦТВА

2.1. Номінативне поле концепту СВІТЛО/LUMIÈRE у французькій та

українській мовах

Лінгвокогнітивна методика опису та моделювання концептів будується

на аналізі мовних засобів, що об’єктивізують концепт. У ході опису концепту
через семантику мовних засобів, що його номінують, використовуються як
когнітивний аналіз концепту відрізняється від компонентного аналізу
лексичного значення та психолінгвістичного аналізу слова:
1) під час аналізу лексикографічного значення використовуються
переважно традиційні лінгвістичні методи;

2) під час аналізу психолінгвістичного значення використовуються

переважно експериментальні методи;

3) під час аналізу концепту використовуються як традиційно-

лінгвістичні, так і експериментальні методи: у ході моделювання
концепту виокремлюють когнітивні ознаки, а не окремі значення,
структура концепту описується на основі сукупності образу,
інформаційного змісту та інтерпретаційного поля, зміст концепту
описується як сукупність когнітивних ознак, упорядкованих за
польовим принципом від ядра до периферії.

У ході побудови номінативного поля концепту СВІТЛО / LUMIERE,

встановлюючи й описуючи сукупність мовних засобів, що номінують даний
концепт, ми зосередили увагу на виокремленні прямих номінацій
досліджуваного концепту та його синонімів. Словом-репрезентантом, тобто
ключовою лексемою номінативного поля концепту, нами було обрано лексичну
одиницю, яка найповніше та найширше номінує досліджуваний концепт. Ядро
номінативного поля формують лексеми, які є стилістично нейтральними, мають
узагальнюючу семантику та повною мірою номінують досліджуваний концепт.
Ядерні лексеми є синонімами ключового слова та містять його основні
семантичні параметри. Периферію номінативного поля СВІТЛО / LUMIERE
формують словотворче та лексико-фразеологічне поля ключового слова
концепту.
Лексема СВІТЛО / LUMIERE як ім’я концепту визначає ядро його
семантичного простору, тому вивчення семантики цієї лексеми допомагає
виявити основні напрями змістового наповнення відповідного концепту.
Ім’я концепту СВІТЛО / LUMIERE багатозначне. Аналіз його значень
дозволяє говорити про етимологічний зв’язок цієї лексеми з її найближчими
синонімами, антонімами, омонімами, асоціатами: блиск, світ, день, темрява,
білий тощо. У даному дослідженні будуть розглядатися лише ті значення
лексеми СВІТЛО / LUMIERE, які безпосередньо пов’язані з фотомистецтвом та
виявляють себе в текстах цієї сфери. Численні уявлення про світло можна
згрупувати в певні семантичні фрагменти та виокремити власне ті, які
презентують цей концепт у текстах з галузі фотомистецтва. До таких
семантичних фрагментів можна віднести:
1) різновиди світла (блиск, освітлення);
2) характер прояву світла (спалах, потік);
3) джерело світла (сонце, місяць, освітлювальний пристрій, лампа
денного світла);
4) характеристики світла (яскраве, слабке, штучне, природне,
дзеркальне);
5) колір світла (золоте, жовте, помаранчеве);
6) напрямок світла (бокове, фронтальне);
7) світло як простір (ближне, оточуюче, обволікаюче);
8) протилежні явища (пітьма, темрява, затемнення)

Таким чином, базовий прошарок концепту СВІТЛО / LUMIERE у

текстах з галузі фотомистецтва складає наочно-чуттєвий рівень, який містить
певні семантичні фрагменти, що формують уявлення про світло як променеву
енергію або видиме випромінення.
До французької мови слово “lumiere” запозичене з латини (lumen) і має
багато значень:
1. “ Rayonnement émis par des corps portés à haute température
(incandescence) ou par des substances excitées (luminiscence), qui est
perçu par les yeux et fournit un éclairage;
2. Clarté du soleil ;
3. Eclairage artificiel; ce qui produit cet éclairage;
4. Partie claire ou plus éclairée que les autres, dans une peinture ou un dessin
5. Ce qui éclaire l’esprit; élément qui fait comprendre;
6. (Souvent en tournure négative). Personne au savoir ou aux mérites
éclatants ; sommité;
7. Chacune des branches d’un candélabre;
8. Dans les instruments d’optique à pinnules, petit tou par lequel on voit
l’objet observé;
9. Ouverture percée dans le canon des anciennes armes à feu, par laquelle
enflammait la charge;
10. Anat. Intérieur d’un organe creux” [Le petit Larousse illusré 2012].

В українській мові слово “світло” має загальнослов’янське походження.

Воно зустрічається в усіх слов’янських мовах у багатьох значеннях, основним з
яких є “промениста енергія” або “видиме випромінення”. У тлумачному
словнику української мови слово “світло” має такі значення:
1. “Промениста енергія, що випромінюється яким-небудь тілом,
сприймається зором і робить видимим навколишнє;
2. перев. з означ. Освітлення, характерне для певного часу доби. // розм.
Світанок, схід сонця;
3. Джерело освітлення і пристрій для освітлення в приміщенні та на
вулиці. // Освітлення, яке дають освітлювальні прилади;
 4. Місце,звідки йде освітлення; освітлене місце, освітлений простір;
5. розм. Речовина для освітлення;
6. жив. Світле місце, світла пляма на картині, що відтворює
найінтенсивніше освітлення певної ділянки зображуваного
простору. // фот. Поверхня, звернена до джерела світла, а також
зображення самих джерел світла;
7. перен. Блиск очей, що з’являється під впливом радісного, світлого
почуття. // Приємне, радісне почуття.
8. перен. Те, що робить ясним, зрозумілим навколишній світ; те, що
робить радісним, щасливим життя. // Уживається як символ істини,
розуму, освіти або радості, щастя” [Великий тлумачний словник
сучасної української мови].
У своєму дослідженні ми розглядатимемо лише ті значення лексем
СВІТЛО / LUMIERE, які виявляють ці лексеми в текстах з галузі
фотомистецтва.
За словником синонімів [] ми виявили, що ядро номінативного поля
СВІТЛО / LUMIERE формують такі синоніми ключового слова: освітлення,
сяйво, світ, півсвітло, люмінесценція / éclat m, clarté f, luminosité f, rayonnement
m, scintillement m, éclairage m, illumination f, embrasement m, jour m.
Периферію формують словотворче та лексико-фразеологічне поля
ключового слова. Словотворче поле визначає мисленнєве відображення
основного значення ключового слова номінативного поля концепту СВІТЛО /
LUMIERE та виражається іменниками, прикметниками, прислівниками та
дієсловами зі спільною семою «промениста енергія»: світлозахисний,
освітлювати / luminosité, lumineux. Лексико-фразеологічне поле містить стійкі
словосполучення з ключовим словом номінативного поля та його синонімами,
тобто ядерними лексемами: штучне світло, освітлювальний прилад / lumière
artificielle, éclairage auxiliaire. Схематично номінативне поле досліджуваного
концепту представлене в таблицях 1, 2.
 Таблиця 1

Номінативне поле концепту LUMIERE

Ключове слово
LUMIERE
Ядро НП
éclat m, clarté f, luminosité f, rayonnement m, scintillement m, éclairage m,
illumination f, embrasement m, jour m
Периферія НП
Словотворче поле Лексико-фразеологічне поле
luminaire m lumière f faibe
luminance f lumière f continue
lumination f rayons m pl de lumière
luminiscence f  mesure f de la lumière
luminiscent adj. hautes lumières f pl
luminosité f basses lumières f pl
lumitype f écarts m pl de lumière
lumineux adj. qualité de la lumière
luminique lumière f directe
allumer vt lumière f ambiante
illumination f lumière f artificielle
allumage m lumière f du jour
illuminant adj. lumière f dure
source f de lumière
halo m de lumière
lumière f diffuse
lumière f dispersée
lumiére f contraste
longeur f d’onde de lumière
lumière f directionnelle
lumière f adoucie
boîte f à lumière
lumière f douce
quantité de lumière
éclairage m indirect
éclairage m à contre-jour
éclairage m frontale
éclairage m du soleil
éclairage m continu
éclairage m doux
éclairage m mixte
éclairage m au tungstène
éclairage m jaune
éclairage m intense
éclairage concentré
éclairage m de studio
luminosité f moyenne
indice f de lumination
rayon m lumineux
source f lumineuse
objectif m lumineux
 Таблиця 2
Номінативне поле концепту СВІТЛО

Ключове слово
СВІТЛО
Ядро НП
освітлення, сяйво, світ, півсвітло, люмінесценція
Периферія НП
Словотворче поле Лексико-фразеологічне поле
світлина сонячне світло
світловий контрастне світло
світлотехніка «золоте світло»
світлотінь світло ламп накалювання
світлофільтр флуоресцентне світло
світлочутливий світло газозарядних ламп
світлочутливість змішане світло
освітити оточуюче світло
освітленість віддзеркалене світло
освітлення моделююче світло
освітлювальний м’яке світло
освітлювач розсіяне світло
світлосила обволікаюче світло
пом’якшене світло
джерело безперервного світла
денне світло
кількість світла
контражурне освітлення
фотографічне освітлення
фронтальне освітлення
кьяроскуро
бокове освітлення
контрове освітлення
контурне освітлення
«віконне» освітлення
студійне освітлення
природне освітлення
освітлювальні прилади
освітлювальні аксесуари
моделюючий освітлювальний прилад
світлосильний об’єктив
 2.2. Особливості реалізації концепту СВІТЛО/LUMIÈRE у
французьких текстах

Загально відомо, що концепт є об’єктом наукового інтересу багатьох

сфер знання (логіки, філософії, культурології, соціології тощо). Однак важливо
усвідомлювати, що саме віднесеність концепту до конкретного способу мовної
реалізації відрізняє лінгвокогнітивне розуміння концепту від філософського та
загальнокультурного. Іншими словами, з точки зору когнітивної лінгвістики
загальнообов’язковим для концепту є його вербалізованість, тобто вербальний
опис. Одним із засобів вербалізації концепту можна вважати текст, оскільки в
ньому розкривається сутність будь-якого концепту.
У ході дослідження нами було сформовано корпус французьких текстів
обсягом близько 85000 знаків. Зазначені тексти було відібрано на основі їхньої
віднесеності до галузі фотомистецтва з різних друкованих та електронних
джерел. Сформований корпус текстів послужив основою для дослідження
лексем, що формують номінативне поле концепту LUMIERE.
У сучасній лексикології значна увага приділяється вивченню
статистичних закономірностей функціонування лексичної системи в різновидах
мовлення. Саме тому, одним з аспектів дослідження номінативного поля
концепту LUMIERE було обрано статистичний аналіз лексем, що його
формувань. Статистичний аналіз, а саме аналіз частоти використання лексем у
межах певного корпусу текстів, дає можливість:
1) визначити найчастотніші слова досліджуваного НП;
2) виявити активну й пасивну лексику;
3) дослідити частоту використання найчастотніше слово з
синонімічного ряду.
 Першим етапом дослідження НП концепту LUMIERE стало визначення
частотних характеристик ключового слова та ядра НП, тобто синонімів
ключового слова.
Частота використання ключового слова-імені НП становить 233
вживання, тобто слово lumière у досліджуваному корпусі текстів (85000 знаків)
зустрічається 233 рази. З дев’яти лексем, що формують ядро НП, у текстах
зустрічаються лише три (éclairage m з частотою 56; jour m з частотою 50;
luminosité f з частотою 27). Таким чином, дослідивши лише ключове слово та
ядро НП концепту LUMIERE, ми вже можемо зробити певні висновки:
1) слово lumière є найчастотнішого лексемою даного НП та
найчастотнішою одиницею відповідного синонімічного ряду, що
доводить обґрунтованість її вибору в якості ключового слова;
2) ядерні лексеми éclairage m, jour m, luminosité f мають досить високу
частоту використання, що дозволяє віднести їх до активної лексики
НП концепту LUMIERE та до найчастотніших, після lumière, одиниць
відповідного синонімічного ряду;
3) ядерні лексеми éclat m, clarté f, rayonnement m, scintillement m,
illumination f, embrasement m не зустрічаються в обраних текстах
жодного разу, що дає підстави віднести їх до пасивної лексики
досліджуваного НП та до рідковживаних одиниць відповідного
синонімічного ряду.

Дослідження частоти використання лексем словотворчого поля

периферії показало, що слова з коренем lum (окрім слова lumière)
зустрічаються 58 разів:
Таблиця 3

Слово Частота
luminosité f 27
lumineux adj. 26
luminance f 2
luminaire m 0
 lumination f 0
luminiscence f 0
luminiscent adj. 0
lumitype f 0
luminique 0
allumer vt 0
illumination f 0
allumage m 0
illuminant adj. 0

Проглянувши частоту використання спільнокореневих лексем, бачимо,

що лексема lumière є найчастотнішою: частота її використання майже вчетверо
перевищує частоту використання решти спільнокореневих слів з коренем lum
усіх разом (233/60).