Professional Documents
Culture Documents
Воробйова Л.М. лекції продовження
Воробйова Л.М. лекції продовження
Мова і мислення
1. Мова – мислення – свідомість.
2. Основні погляди на співвідношення мови і мислення.
3. Мовні одиниці та логічні форми мислення.
4. Мова і картина світу. Поняття мовної картини світу.
5. Когнітивна лінгвістика: предмет, проблематика, основні категорії.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Кочерган М.П. Загальне мовознавство. Київ, 2006. С. 146-158; 183-193.
2. Кісь Р. Мова, думка і культурна реальність (від Олександра Потебні до гіпотези
мовного релятивізму). Львів. 2002.
3. Маслова В.А. Когнитивная лингвистика. Минск. 2008.
4. Воробйова Л.М. Психолінгвістичний глосарій. Рівне. 2011. С. 69; 74-75; 77-78; 80.
5. Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н.Ярцева. Москва. 1990.
6. Штерн І.Б. Вибрані топіки та лексикон сучасної лінгвістики. Енциклопедичний
словник. Київ. 1998. С. 169-180.
7. Інтернет-ресурси.
Тема 5. Мова як системно-структурне утворення
1. Поняття системи і структури.
2. Проблема системності мови у лінгвістичних теоріях.
3. Моделювання системи мови.
4. Мова як система систем.
5. Типи відношень між одиницями в мовній системі.
6. Своєрідність системності мови.
СИНТАКСИЧНИЙ
ФРАЗЕОЛОГІЧНИЙ
ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНИЙ
СЛОВОТВІРНИЙ
МОРФОЛОГІЧНИЙ
МОРФОНОЛОГІЧНИЙ
ФОНОЛОГІЧНИЙ
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Кочерган М.П. Загальне мовознавство. Київ. 2006. С. 207-297 (тут вміщено
узагальнений теоретичний матеріал стосовно рівнів мовної системи, який можна
використати для відновлення відповідних знань із попередніх лінгвістичних дисциплін).
2. Соссюр Ф. де. Курс загальної лінгвістики. Київ. 1998.
3. Селіванова О.О. Лінгвістична енциклопедія. Київ. 2010.
4. Українська мова. Енциклопедія. Київ. 2000. С. 423 «Парадигматика», 545
«Синтагматика», 607-608 «Структура і система мови».
5. Підручники з теорії основної виучуваної мови.
!!!Завдання для самостійної роботи: усі теоретичні положення цієї теми прокоментувати,
використовуючи знання з питань системності виучуваної іноземної мови. Перевірка на
практичних заняттях №№ 4, 5.
Тема 7. Соціолінгвістика
1. Соціолінгвістика як наука: предмет, проблематика, методи.
2. Соціолінгвістична класифікація мов.
3. Мовна ситуація як об’єкт соціолінгвістики.
4. Мовна політика.
5. Проблеми мовної політики в Україні.
6. Інтерлінгвістика: предмет, завдання.
4. Мовна політика.
Розрізняють спонтанний вплив суспільства на мову (див. тему «Мова як суспільне
явище») і мовну політику – вплив свідомий, цілеспрямований, який має сприяти
ефективному функціонуванню мови в різних сферах її використання; це частина
національної політики держави (тому використовується ще термін «національно-мовна
політика»). Світовий Конгрес із мовних політик (Барселона, 16-20 квітня 2002 р.)
сформулював значення цього терміна як «сукупність інструментів, які певна мовна група
виробляє й застосовує з метою врегулювання мовного розмаїття». Мовна політика –
сукупність ідеологічних принципів, настанов, практичних заходів для вирішення мовних
відносин у країні; політико-адміністративні дії держави, партії, класу, товариства,
угруповань, скеровані на мовний розвиток у бажаному напрямі (Галина Мацюк. Прикладна
соціолінгвістика. Питання мовної політики).
Мовна політика виражає методологічні та соціальні основи конкретної державно-
політичної системи. У центрі уваги мовної політики – складні національно-мовні проблеми,
які мають широке соціальне та ідеологічне значення. Держави здійснюють внутрішню мовну
політику (скеровану на підтримку функцій державної мови та мов меншин) та зовнішню
мовну політику, що визначає функції державної мови за межами власної території. За метою,
у відповідності з ідеологічними і державними цілями в галузі культури мовна політика може
бути перспективною (у вітчизняній соціолінгвістичній літературі називається мовним
будівництвом, у західноєвропейській та американській літературі вживається термін «мовне
планування») і ретроспективною (якщо впливає на культуру мови чи мовлення).
У мовному законодавстві (це сукупність чинних законів держави, окремі закони
конституцій, які регулюють мовну ситуацію) держав світу відомі три основні підходи до
проблем мовної політики.
1. Як державний засіб спілкування виступає мова однієї, звичайно найбільш численної
національності, що відіграла провідну роль в історичному формуванні держави. Таку
функцію виконує іспанська мова в Іспанії, англійська – в США. Ця роль може бути
закріплена конституцією, як, наприклад, в Іспанії, або не закріплена, як у США. У
законодавстві різних країн статус цієї мови може бути різним – офіційна, державна або
національна.
2. Визначення як офіційної або державної всіх основних мов країни (багатомовний тип).
Це має місце переважно у тих країнах, де важко визначити якусь одну корінну
національність (наприклад, у Люксембурзі, де дві офіційні мови – французька та німецька),
або є території компактного проживання двох і більше різномовних етносів. Наприклад, у
Швейцарії є три офіційні мови (німецька, французька, італійська) і ще – ретороманська.
Однак ця багатомовність здійснюється лише в центральних органах влади, в роботі
Федеральних зборів. Фактично країна поділена на три частини, в кожній з яких
використовується як офіційна одна з мов, є 22 кантони: 16 німецькомовних, 4 – з
французькою мовою, 1 – з італійською та 1 – поділений на дві частини: в одній говорять
німецькою, в другій – французькою. Подібна ситуація у Бельгії, Фінляндії, Канаді.
3. У законодавстві країни співвідносяться поняття національної або державної та
офіційної мов. Така ситуація властива в основному постколоніальним країнам, у яких поряд
з місцевими («національними») мовами функціонують як офіційні мови колишніх
метрополій – англійська, французька, іспанська, португальська. Показовий приклад – Індія.
Що ж таке державна мова? Це закріплена традицією або законодавством мова, вживання
якої обов’язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та
організаціях, у державних закладах освіти, науки, культури, у сферах зв’язку та інформації
(енциклопедія «Українська мова»). Зазвичай державна мова – це мова національної
більшості в її літературній формі: англійська у Великій Британії, французька – у Франції,
японська – в Японії, українська – в Україні. Тоді національні меншини вимушено двомовні.
Але, як зазначалось вище, державною може бути і не національна мова (США, Індія).
Синонімом до терміна «державна мова» виступає офіційна мова – юридичний статус
мови, вищий від інших і, як правило, закріплений у конституціях країн; ця мова обов’язкова
для вживання в офіційних сферах життя країни, насамперед у державному управлінні,
законодавстві, судочинстві.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Кочерган М.П. Загальне мовознавство. Київ. 2006. С. 325-332.
2. Мацюк Г. Прикладна соціолінгвістика. Питання мовної політики. Львів. 2009.
3. Українська мова. Енциклопедія. Київ. 2007. С. 208, 583-585.
4. Інтернет-ресурси.
Ключові поняття: синхронія, діахронія, інновації, антиномії, зміна мови, розвиток мови,
вдосконалення мови.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Кочерган М.П. Загальне мовознавство. Київ. 2006. С. 333-354.
2. Селіванова О.О. Лінгвістична енциклопедія. Київ. 2010.
3. Українська мова. Енциклопедія. Київ. 2007.
4. Інтернет-ресурси.