Міністерствo освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

«Запорізький національний університет»

Кафедра філософії

ФІЛОСОФІЯ МОВИ: АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ

Виконав: аспірант
кафедри теорії та практики
перекладу з англійської мови ЗНУ

Запоріжжя – 2024
 2
Філософія мови: актуальні проблеми

Зміст
ВСТУП..................................................................................................................................................................... 3
1. МОВА І ФІЛОСОФІЯ ТА ФІЛОСОФІЯ МОВИ.....................................................................................5
2. МОВА ЯК ОБ’ЄКТ ФІЛОСОФСЬКИХ ДОСЛІДЖЕНЬ...................................................................10
3. ФІЛОСОФСЬКІ ПІДХОДИ ДО МОВИ ТА ЛІНГВОФІЛОСОФСЬКІ ПРОБЛЕМИ................14
ВИСНОВКИ.........................................................................................................................................................20
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.....................................................................................................22

п’ятниця, 22 березня 2024 р.

 3
Філософія мови: актуальні проблеми

ВСТУП

Мовa пронизує все наше життя. Її вплив на нас наcтільки універсальний, що

важко впевнено і однозначно сказати, чи є вона вродженою здатністю, чи ми
навчаємося говорити, поступово опановуючи її. Ясно одне: усвідомлення людиною
власного буття в різноманітності своїх відносин до світу, до "іншого" і до самого
себе значною мірою визначається можливостями її мови. Як правило, вона не
задоволена безпосередністю відчуттів буття, в образах в яких злиті елементи
перцепції, емоцій, волі і пам'яті. Мова надає людині необхідні умови і засоби
подолати обмеження свого психосоматичного досвіду, вийти за його межі і
задовольнити свої життєві, пізнавальні та комунікативні потреби. Наскільки важлива
роль мови в свідомій діяльності людини визначається подвійністю її природи:
психосоматичної та соціокультурної.
Людинa створювала мову як засіб своєї життєдіяльності, за допомогою якого
вона була б взмозі пристосовуватися до навколишнього середовища, розкривати
таємниці природи і впливати на нас, висловлювати власні стани свідомості і думки,
переживання, бажання, спогади, повідомляти що-небудь іншим людям. В результаті
тривалої психосоматичної та соціокультурної еволюції людини мова перетворилася
на багатофункціональний і універсальний орган її життя, спілкування та пізнання.
Мова дозволяє нам розрізняти, порівнювати і узагальнювати будь-які явища,
властивості і відносини. Кожен з нас з моменту народження застає мову як вже
готову, існуючу сукупність засобів, правил, норм спілкування людей, які він
використовує в цілях передачі своїх думок іншим людям у формі мови - письмовій
або усній; пов'язаних з ними мов культури, релігії, мистецтва, науки тощо. Коли
мова побудована за правилами мови, вона стає зрозумілою іншій людині.
Мова по мірі її вивчення стає все більш важкою і невизначеною проблемою,
тому почати треба з того, як ставилося питання про мову. Розуміється як логос, як
слово і думка одночасно, він цікавив античних мислителів в плані не стільки
порядку, скільки походження. Так, в діалозі Платона "Кратил" обговорюється

п’ятниця, 22 березня 2024 р.

 4
Філософія мови: актуальні проблеми

питання про природу імен. Визначаються вони самими речами або придумуються
людьми як їх знаки? Ця дилема розв’язувалася Аристотелем у вченні про категорії як
пологах буття.
Роздуми про самостійність мови продовжили середньовічні мислителі. На
відміну від теологів філософи були зайняті пошуками досконалої мови. Згідно
"Старого Заповіту" спочатку Бог створив світ, а потім доручив Адаму дати імена
речам. Оскільки цей первісний метод створити мову виявився забутим, робилися
спроби його реконструкції. Слово Бога - центральна проблема теології - йде від
чогось, недоступного нашому розумінню, тому воно трактується символічно-
алегорично, причому в кількох сенсах. Слову приписувалася чудодійна сила.
Вважалося, що воно перетворює людину, але не так, як це роблять мови про істину.
Наприклад, священики рекомендували вірянам, які не вдумуючись в сенс слів
молитви, повторювали її незліченну кількість разів з метою приборкання гріховних
бажань.
У Новий час філософи рекомендують критикувати чужі думки, але
погоджуватися з ними, якщо вони істинні. Так досягається єдність суспільства. У
філософії Нового часу слова і пропозиції співвідносилися з думками або з
відчуттями, констатуючими стан справ в самій дійсності. Відповідь на запитання:
"Як мова впливає на людину?" визначався допущенням про відмінність тіла і духу.
Так на перший план постає проблема значення, яке мислиться як тінь знaка. Сенс
слова міститься всередині його, як дух в тілі. Промовляючи або сприймаючи слова,
ми усвідомлюємо їх значення, і саме вони впливають на нашу свідомість, яке, у свою
чергу, віддає накази тілу. Пізнавальні або когнітивні реcурси мови досліджуються як
умова можливості мислення, зaсіб і інструмент пізнання.
Термін «філософія мови» вперше увійшов до наукового обігу в
німецькомовному просторі другої половини XVIII ст. завдяки працям таких
філософів, як Г.-К. Ліхтенберг (1742—1799), І.-Г. Гаман (1730—1788), І. - Г. Гердер
(1744—1803), Г. Якобі (1743—1819), В. фон Гумбольдт (1767—1835). Саме у

п’ятниця, 22 березня 2024 р.

 5
Філософія мови: актуальні проблеми

філософських роздумах і творчості цих мислителів мова посідала ключове місце [3,
c. 19].
Отже, актуальність даної роботи визначається, з одного боку, – філософською
та лінгвістичною цінністю даного питання, а з іншого, – недостатнім висвітленням
шляхів сучасної інтерпретації феномену філософії мови та перспектив її розвитку у
філософському та лінгвістичному дискурсі.
Об’єктом дослідження є філософія мови як основний складник теорії мови, у
межах якої досліджуються питання природи і сутності людської мови, пов’язані з її
відношенням до дійсності, суспільства, свідомості, мислення, або людина, як носій
мови у її стосунках зі світом.
Предметом дослідження є розгляд питання про сутність і природу мови.
Метою нашої роботи є з’ясування філософських підходів до мови, а також
актуальних проблем філософії мови.

1. МОВА І ФІЛОСОФІЯ ТА ФІЛОСОФІЯ МОВИ

У контексті сучасного гуманітарного знання (насамперед логіко-філософського

і лінгвістичного) статус філософії мови до сьогодні не визначений. Деякі вчені
вважають філософію мови окремим напрямом досліджень живої людської мови (чи
спеціальних штучних мов), інші — розділом філософії, логіки або лінгвістики;
суміжною сферою досліджень згаданих наук; спеціальним підходом до мови загалом
та її одиниць і категорій; методологією мовознавчих досліджень; аналізом окремих
філософських і лінгвістичних проблем тощо.
До 50-х років ХХ ст. у світовому мовознавстві філософія мови найчастіше
асоціювалася з лінгвістичним структуралізмом, дещо пізніше — з генеративною
граматикою, теорією штучного інтелекту. У 60-х — середині 80-х років ХХ ст.
найповнішим утіленням філософії мови вважались прагматичні студії живих мов,
здійснювані в межах дослідження значення виразів мови, контекстного вживання
мови та її одиниць (праці Г.-П. Грайса, Д. Девідсона, Дж.-Р. Остіна, П. Стросона, Н.

п’ятниця, 22 березня 2024 р.

 6
Філософія мови: актуальні проблеми

Малкольма та ін.), вивчення мовленнєвих актів і, відповідно, ілокутивних сил,

закладених у них (праці Дж. Остіна, Дж.-Р. Сьорла, З. Вендлера, Д. Вандервекена та
ін.), імплікацій та імплікатур дискурсу (праці Г.-П. Грайса, Дж.-Р. Ліча, Г. Парре та
ін.) [3, c. 20].
У 60-х роках ХХ ст. проблемою визначення поняття «філософія мови»
переймалися Дж. Остін («Перформативи — констативи»), П.-Ф. Стросон («Намір і
конвенція в мовленнєвих актах»), Дж.-Р. Сьорл («Що таке мовленнєвий акт?»), Г.-П.
Грайс («Значення мовця, значення речення і значення слова»), Н. Хомський
(«Питання теорії породжувальної граматики»), Дж. Катц («Філософська
релевантність мовної теорії»), а також точилася дискусія щодо теорії вроджених ідей
Н. Хомського [3, c. 20].
Чітка орієнтація на проблематику аналітичної філософії та філософії
лінгвістики представлена у відомій праці Ю. Хартнака «Мова і філософія». У ній
розглядаються питання, пов’язані із значенням мовних виразів у різних контекстах,
інтенціональністю (лат. intention — прагнення, намір) мовленнєвих актів, роллю
мови у сприйнятті людиною об’єктів світу, проблемами існування, моралі тощо [17,
c. 55]
Не можна не погодитися з думкою американського філософа мови Дж. Ламарка,
який стверджує, що справжній розвиток лінгвофілософських ідей почався лише в 70
—80-ті роки ХХ ст. як поступове «перетікання» від лінгвістичної філософії
оксфордської й кембріджської шкіл до власне філософії мови, тобто такої, що вивчає
проблеми значення, правил, репрезентації, засвоєння мови тощо [3, c. 21].
Отже, здобутки вчених аналітичного та постаналітичного напряму в філософії
так чи інакше торкнулися важливих aспектів сутності мови, проте не сформували
цілісний предмет дослідження, який міг свідчити про окремий науковий напрям
доcлідження мови.
Наприкінці 80-х років ХХ ст. у середовищі мовознавців філософія мови почала
асоціюватися із когнітивними напрямами досліджень. Зміна проблематики,
пов’язана з когнітивною переорієнтацією філософів мови у 80-х — середині 90-х

п’ятниця, 22 березня 2024 р.

 7
Філософія мови: актуальні проблеми

років ХХ ст., визначається як перехід від філософії мови до філософії свідомості. У

наукових розвідках Дж. Скорупскі («Значення, вживання і верифікація»), Ч. Тревіса
(«Прагматики»), Е. Крейга («Значення і особистість») та інших філософів мова
розглядається як носій одного з типів знань поряд зі знаннями про світ і людину в
ньому. Досліджуються категорії мови у тісних зв’язках із свідомістю, мисленням,
усією сутністю людини як соціальної та біологічної істоти. Дехто з науковців цього
періоду постулює можливість існування когнітивної філософії мови. Філософія мови
уже не сприймається дослідниками як щось цілісне; йдеться про різні філософії
мови з різною дослідницькою проблематикою [3, c. 31].
Про невизначеність поняття «філософія мови» свідчать дані багатьох
авторитетних філософських енциклопедій. В. Альстон, наприклад, зазначає: «Сфера
дії філософії мови найкраще продемонстрована переліком її основних проблем, до
яких входять теорія розуміння, значення, концептуальний аналіз тощо». Подібна
невизначеність предмета дослідження філософії мови спостерігаться і сьогодні.
Російський філософ мови М. Лебедєв, розглядаючи розвиток філософії загалом,
навіть не робить спроб визначити сутність філософії мови, обмежуючись переліком
абстракцій мови в логіці, аналітичній філософії, філології, герменевтиці,
структуралізмі, семіотиці й лінгвістиці. До філософії мови він зараховує праці
власне філософів, логіків, семіологів, лінгвістів, в яких розглядаються проблеми
сутності й природи мови [9, c. 122].
Серед найважливіших чинників невизначеності об’єкта і предмета філософії
мови є:
а) невизначеність предмета і меж власне філософії;
б) сумніви щодо існування мови як предмета філософської рефлексії [3, с. 31].
Німецький лінгвіст і лінгвофілософ 30—40-х років ХХ ст. Г. Іпсен писав:
«Особливе буття мови насправді можна зрозуміти з великими труднощами. Мова не
предметна в тому сенсі, що вона виявляється як чиста актуальність; і вона
парадоксальним чином одночасно обмежена і всюдисуща, одночасно визначена і
безкінечна». Дане твердження знаходить своїх прихильників і в наш час.

п’ятниця, 22 березня 2024 р.

 8
Філософія мови: актуальні проблеми

Відсутність концептуальних засад філософії мови, а також чітко окресленого

предмета дослідження спричинені:
1) нігілістичним ставленням до самого поняття «філософія мови». Радянський
лінгвіст В. Панфілов наголошував: «Очевидно, що говорити про філософію мови як
об’єктивно існуюче явище такою ж мірою неправомірно, як, наприклад, про
філософію каменя або крісла». Такі аналогії свідчать про повне нерозуміння
сутності мови, яка, на думку деяких учених, є системою символів разом з
притаманною їй філософією і в якій виявляє себе світ. Мовний досвід світу є
абсолютним. Він домінує над відносністю всіх буттєвих осмислень, оскільки
охоплює собою всяке в-собі-буття, в якому б зв’язку (співвідношенні) воно не
поставало. Мовний характер досвіду світу передує всьому, що людина пізнає і
висловлює. Те, що є предметом пізнання й висловлення, завжди вже оточене
світовим горизонтом мови;
2) повною відмовою від пошуків предмета філософії мови. Ця тенденція
найповніше втілилась у величезній кількості досліджень філософських проблем
мовознавства, різноманітних як за матеріалом, який аналізується, так і за підходом
до нього [12, с. 50].
У 60-ті роки ХХ ст. в історії розвитку лінгвофілософських ідей була здійснена
одна з перших спроб визначення предмета філософії мови в межах авторитетної на
Заході аналітичної філософії, зокрема в її розділі «лінгвістична філософія». Для
філософів-аналітиків уся філософія і є філософією мови. На їхню думку, структури
мови дають змогу виявити онтологічні структури буття, якщо правильно вживати
відповідні методики аналізу живої природної мови. Однак осмислення об’єкта
філософії мови як мовної онтології (грец. on (ontos) — єство і logos — учення;
вчення про буття) певною мірою нівелює предмет самої філософії, оскільки він
редукується до аналізу лише мовної онтології. Щодо лінгвістики, за пошуками
«філософії світу» губиться специфіка власне мови, оскільки досліджується не мова
як така, а спосіб онтологізації за її допомогою найзагальніших філософських
категорій [3, c. 22].

п’ятниця, 22 березня 2024 р.

 9
Філософія мови: актуальні проблеми

У 70—80-х роках ХХ ст. філософія мови починає сприйматися як один із

складників аналітичної філософії поряд із філософією науки, свідомості і
філософськими проблемами теорії дій. Предметом дослідження філософії мови стає
аналіз понять осмисленості / неосмисленості, істини, суперечності, стверджування,
слідування тощо. Проте питання про сутність мови та її природу перебувають поза
розглядом цього напряму наукових знань [3, c. 23].
Паралельно у зарубіжному і колишньому радянському мовознавстві цього
періоду проводилися дослідження, в основі яких лежало розуміння філософії мови
як методології науки про мову в аспекті насамперед визначення та конструювання
самого предмета вивчення, а також окремих аспектів мови, найбільш потрібних для
аналізу деяких проблем онтології та гносеології. Та, оскільки такі дослідження
здійснювались у межах одного філософського напряму, це унеможливлювало діалог
між філософськими та лінгвістичними школами, синтезування інших
лінгвофілософських ідей, плюралізм наукових думок та підходів.
На Заході методологічні проблеми мовознавства вивчали Г. Фреге, Б. Рассел, К.
Айдукевич, В. Квін, Н. Хомський та ін. Саме цей напрям досліджень можна назвати
філософією лінгвістики (англ. philosophy of linguistics) і сприймати як розділ
наукової метатеорії, об’єктом якої є не стільки мова, скільки наука про мову.
Коло проблем, що розглядаються в межах філософії мови чи напрямів, близьких
до неї, не збігається з проблемами загального мовознавства — одного із розділів
сучасної лінгвістики, який узагальнює дані окремих мов (з позицій певної
методології) і часткових та прикладних мовознавств, теоретично вивищує їх, робить
висновки про будову та функціонування людської мови загалом, пропонує
конкретним (частковим і прикладним) мовознавством результати своїх узагальнень,
залишаючись у межах науки про мову [3, c. 23].
Філософію мови не можна ототожнювати ні з лінгвістичною філософією, ні з
філософією лінгвістики, ні з методологією мовознавчих досліджень, ні з загальним
мовознавством. Вона має власний предмет досліджень, розглядає питання про
сутність і природу мови. Філософія мови з позицій лінгвіста є складником теорії

п’ятниця, 22 березня 2024 р.

 10
Філософія мови: актуальні проблеми

мови, у межах якої досліджуються питання природи і сутності людської мови,

пов’язані з її відношенням до дійсності, суспільства, свідомості, мислення, або
людина у її стосунках зі світом. При цьому сфери буття і свідомості (мислення) в
лінгвофілософських дослідженнях розглядаються не самі по собі, а в аспектах їх
співвідношення з мовою [5, c. 182].
У певний період у межах тієї або іншої філософської традиції конкретна
«вершина» цього трикутника буде вважатися найбільш актуальною; усі ж разом вони
формують структуру філософії мови.
Другим важливим аспектом вивчення філософії мови є те, що сутність і природа
мови повинні визначатися, виходячи з категорій самої мови, а не апріорно їй
нав’язуватись, з урахуванням засад і специфіки предмета дослідження тих наук, що
вивчають мову. Третій аспект дослідження філософії мови (відсутній у
несцієнтичних напрямах і підходах до мови) — необхідність формування методу
дослідження.
Жива людська мова, що розглядається з позиції її внутрішнього влаштування,
має три найважливіші категорії, без яких її функціонування неможливе: ім’я,
предикат (лат. praedicatum — сказане; те саме, що й присудок) і егоцентричні (лат.
ego — я і centrum — центр; ставлення до себе як до центру Всесвіту) слова.
Відповідно до цього філософію мови характеризують три основні парадигми
представлення мови: семантична, синтактична і прагматична.
Отже, філософія мови, яка розглядається з позицій науковості, на противагу
ненауковим (несцієнтичним) підходам до мови, постає як широка сфера
гуманітарних досліджень, спрямованих на вивчення сутності й природи живої
людської мови, її взаємозв’язків з буттям (реальністю, дійсністю, світом),
свідомістю, мисленням, а також сфера власне теоретико-методологічного знання, що
охоплює й інтерпретує подібні взаємозв’язки. При цьому сфери буття і свідомості
(мислення) цікавлять філософію мови лише в аспекті їх співвідношення з мовою [3,
c. 34].

п’ятниця, 22 березня 2024 р.

 11
Філософія мови: актуальні проблеми

2. МОВА ЯК ОБ’ЄКТ ФІЛОСОФСЬКИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Проблеми та актуальність теми мови з давніх-давен порушують у філософії. До

неї зверталися Платон, Арістотель, схоласти, Бекон, Гоббс, Локк, Берклі, Юм, Міль,
Фреге, Рассел, Вітгенштейн, Карнап, Остін, Серль, Грайс, Куайн, Дамміт, Касірер,
Гайдеґґер, Гадамер, Лосєв, Шпет, Флоренський, Попович та ін. Ще грецькі філософи
визначали людину як живу істоту, що має логос — розум, мову і мовлення. Питання
про сутність мови розглядалися як філософська проблема (софісти, Платон). Як і
багато інших наук, мовознавство було виокремлене із синкретичного комплексу
філософських проблем. Інтерес філософів до мови постійно зростав. У філософії
Нового часу думку про важливість мови для філософії боронив Т. Гоббс,
наголошуючи: «Розум — це не що інше, як урахування наслідків із узгоджених
загальних імен».
Уже в ХХ ст. М. Гайдеґґер писав: «Згідно із старовинною дефініцією ми саме ті
істоти, котрі володіють даром мовлення. Однак дар мовлення — це не одна з
людських здібностей поряд з багатьма іншими. Дар мовлення вирізняє людину,
власне, роблячи її людиною. У цьому сутність її єства» [13, с. 228].
У ХХ ст. питома вага і кількість лінгвофілософських проблем різко зросли.
Голландський філософ Ф.-Р. Анкерсміт зазначав: «Філософія ХХ ст. перебуває під
чарівливістю феномену мови». Сучасний російський філософ В. Кузнєцов
значущість проблематики мови для філософії ХХ ст. порівнює зі значущістю
проблеми пізнання для філософії ХІХ ст. або проблеми раціональності для філософії
ХVIII ст. Розвиток математичної логіки і опрацювання методу формалізації,
виникнення семантики, формування семіотики, математичної лінгвістики,
кібернетики, а в останні десятиліття — опрацювання когнітивного підходу до явищ
мови і розгляд їх з функціонально-комунікативних та культурно-етнографічних
позицій вимагають значно глибшого виявлення відповідних філософських проблем
[8, c. 184].
Німецький учений О.-Ф. Больнов називає такі п’ять причин звернення
філософів до мови: 1) вплив мови на світогляд людини; 2) кожна мова — носій
п’ятниця, 22 березня 2024 р.
 12
Філософія мови: актуальні проблеми

особливого, неповторного світогляду; 3) кожна людина мислить, відчуває, сприймає і

вибудовує своє життя так, як це їй підказують форми конкретної мови; 4) мова
впливає на дійсність, формує і перетворює її; 5) формування сутності людини
пов’язане з мовою [4, c. 78].
Існує думка, що зв’язок лінгвістики з філософією більш органічний і має інший
характер, ніж зв’язок філософії з науками, що вивчають окремі сфери дійсності.
Сучасна російська лінгвістка Р. Фрумкіна зазначає: «Мова — єдиний інструмент, що
дозволяє філософу висловлювати філософські твердження про світ і транслювати
свої знання. Для філософів вона важлива саме в цій якості».
У сучасній європейській філософській думці проблема мови виникає також у
зв’язку із спробою подолання тенденції до деонтологізації (грец. deontos — належне
і logos — вчення) у філософії, а також пошуку базових основ людського пізнання і
культури у руслі традиційної філософської проблематики. Не менш важливим
чинником звернення філософів до мови стало питання про мову філософії та про її
узгодження, з одного боку, з повсякденною людською мовою, а з іншого — з
філософією.
Лінгвіста спонукає звертатись до філософії те, що ця наука стимулює
пізнавальну діяльність дослідника мови, пояснюючи сутність фундаментальних
світоглядних ідей, які лежать в її основі, дає змогу осмислити, зрозуміти й пояснити
конкретні наукові факти.
Сучасному етапу розвитку науки про мову притаманна налаштованість на
перехід від позитивного знання до глибинного осягнення сутності мови в широкому
теоретико-методологічному контексті (філософія, логіка, когнітологія, психологія,
теорія штучного інтелекту та інші науки). Значна кількість проблем і тем, які раніше
сприймалися як позамовні, такі, що стосуються зовнішньої лінгвістики, стали
сприйматися як власне мовні, внутрішні, важливі для розуміння мови не як
системно-структурного іманентного творення, а як духовної енергії, когнітивної
активності людини. Філософського роз’яснення вимагали і продовжують вимагати
проблеми сутності і природи мови, виникнення й розвитку мови у зв’язку з

п’ятниця, 22 березня 2024 р.

 13
Філософія мови: актуальні проблеми

розвитком людського суспільства, стосунків мови й реального світу, впливу мови на

мислення і духовний розвиток людства, природи мовних знаків, типології мовних
форм залежно від способів їх відношення до об’єктів, природи універсалій,
співвідношення між природною та штучною мовами тощо.
Для багатьох напрямів сучасної філософії людська мова стала важливим
об’єктом досліджень. Представники аналітичної філософії в мові знаходять усе
багатство свідомості й людської практики. Для феноменології (грец. phainomenon —
рідкісне, незвичайне явище і logos — вчення) мова є знаковим вираженням роботи
свідомості; досліджуючи мову, філософ багато чого може сказати про роботу
свідомості. Герменевтика (грец. Herm Вneutice — мистецтво тлумачення) вбачає у
мові буття сутності, «оселю людського духу» (М. Гайдеґґер), «універсальне
середовище, у котрому здійснюється розуміння» (Г.-Г. Гадамер).
Постмодернізм витлумачує мову як середовище чуттєвості людини; філософія
покликана вивільнити цю чуттєвість, надати їй вищого статусу [5, с. 26].
Деякі філософи вважають мову основою світобачення, сутнісною ознакою
людини. На думку Дж. Сьорла, у межах раціоналізму роль мови в людському житті
визначають такі положення:
а) мова — виняткове надбання людини як homo sapiens; умова і засіб виділення
роду людського із світу природи;
б) історичне формування і функціонування свідомості людини відбувалось і
відбувається з опертям на слово, мову загалом;
в) мислення людини, насамперед креативне, нерозривно пов’язане з мовою.
Абстрагувальна діяльність мислення можлива лише з опертям на засоби мови. Слово
(мова) є тією підвалиною, на якій ґрунтуються свідомість, мислення і особистість
людини;
г) мова — необхідний засіб соціалізації індивіда. Без спільної життєдіяльності з
іншими людьми, без засвоєння соціальних норм, правил, спільної культури і знань,
досягнень багатьох поколінь сучасна людина недієздатна;

п’ятниця, 22 березня 2024 р.

 14
Філософія мови: актуальні проблеми

ґ) мова — найважливіший засіб спілкування, основа, на якій вибудовуються

міжлюдські стосунки і соціальна структура суспільства. Зважаючи саме на таку роль
мови в житті людини, у межах західної раціоналістичної традиції поняття «людина»,
«мова», «суспільство» сприймаються як одноплощинні: одне немислиме без іншого,
одне розкривається через інше [21, с. 192].
Філософи-аналітики переконані, що жодна фундаментальна проблема
людського буття не може бути ані поставлена, ані вирішена без звернення до мови,
без урахування її ролі в житті людини і суспільства. Сприйняття, розуміння і
перетворення реальності опосередковані символічним світом мови. На думку
французького філософа Ж. Дерріди, проблема мови ще ніколи «не захоплювала
такого глобального горизонту найрізноманітніших сфер досліджень, гетерогенних
дискурсів, сфер різного і різноманітного, поряд з їхніми намірами, методами та
ідеологіями» [7, с. 477].
Отже, можна зробити деякі висновки, про те, що в сучасній філософії мові
надають самостійного значення як символу людського життя, так і самому життю. У
другій половині ХХ ст. сформувались окремі напрями гуманітарних досліджень,
пов’язаних із філософським осмисленням феномену людської мови, — філософія
мови, лінгвістична філософія, філософія лінгвістики, численні філософські
проблеми мовознавства тощо.

3. ФІЛОСОФСЬКІ ПІДХОДИ ДО МОВИ ТА ЛІНГВОФІЛОСОФСЬКІ

ПРОБЛЕМИ

Незважаючи на те, що філософія мови як окремий напрям гуманітарних

досліджень виникла в ХХ ст., мова завжди цікавила філософів. Найважливіші
лінгвофілософські проблеми, що намагається розв’язати сучасна філософія мови,
якщо й не були висунуті, то принагідно згадувалися філософами минулих поколінь.
Історія формування і розвитку філософських ідей допомагає зрозуміти природу
людської мови. Попри те, що мислителі минулих епох цікавилися різними аспектами
мови, незмінним залишався інтерес до її сутності й природи. Розв’язання цієї
основної лінгвофілософської проблеми значною мірою залежало від найзагальніших
п’ятниця, 22 березня 2024 р.
 15
Філософія мови: актуальні проблеми

світоглядних концепцій (парадигм, які домінували в певний період розвитку

наукової думки).
Аналіти́ чна філосо́ фія – одна з найвпливовіших течій сучасної світової
філософської думки, напрям, у межах якого мова (як засіб людського спілкування, а
також мова науки, насамперед філософії) постає як найважливіший об’єкт
філософської рефлексії. Саме з цього напряму розпочався розгляд філософських
підходів до мови ХХ ст. [15].
Аналіти́ чна філосо́ фія — два пов'язані між собою напрями у філософії:
логічний позитивізм та, як його суттєво видозмінене продовження, — лінгвістична
філософія. Лінгвістичну філософію можна розглядати як певне відгалуження від
логічного позитивізму, оскільки після її появи деякі з логічних позитивістів
залишалися вірними основному духові логічного позитивізму. Хронологічні межі
аналітичної філософії — початок 20-их — 60-ті роки XX ст. [22].
У ширшому та вільнішому значенні висловом «аналітична філософія»
позначають таку тенденцію сучасної філософії, в якій існує підвищена увага до
способу висловлювання думки, до аналізу та уточнення значень і смислів. Одним із
перших джерел логічного позитивізму стали філософські праці Рассела «Наше
знання зовнішнього світу» та «Філософія логічного атомізму». Рассел, заперечивши
ідеалістичну онтологію Бредлі (духовна єдність буття), прийняв плюралістичну
онтологію: першоелементами всього існуючого в його онтології є різнорідні види
буття — такі, як ознаки та відношення. Ці першоелементи доступні досліднику у
вигляді «фактів»: Рассел не вважав їх ні ідеальними (суб'єктивними), ні
матеріальними, а нейтральними. Тому свою концепцію він називав також терміном
«нейтральний монізм» [19, с. 235].
Другим засновником ідей логічного позитивізму був Людвіг Вітґенштейн, який
у 1921 р. опублікував «Логіко-філософський трактат», що став своєрідною
програмою для логічного позитивізму [23]. Висловом «логічний позитивізм» у його
вузькому значенні позначають філософію Віденського гуртка, який виник у Відні на
початку 1920-х років, і до якого входили Карнап, Шлік, Нейрат, Фейгль та Вайсман.

п’ятниця, 22 березня 2024 р.

 16
Філософія мови: актуальні проблеми

Висловом «лінгвістична філософія» позначають досить широкий філософський рух,

започаткований у 30-х роках, основними центрами якого стали Кембридж та
Оксфорд.
Лінгвістичну філософію переважно вважають варіантом аналітичної філософії
(хоча іноді її протиставляють аналітичній філософії, звужуючи поняття останньої до
традиції логічного позитивізму). Засновником лінгвістичної філософії вважають
«пізнього» Вітґенштейна, який переглянув свою філософську концепцію,
сформульовану в «Логіко-філософському трактаті» [23], і обґрунтував принципово
відмінну від попередньої філософську концепцію. У розробці своїх нових ідей він
зазнав деякого впливу «неореалізм» Мура, що ґрунтувався на реабілітації «здорового
глузду». У цій праці зазнає принципового перегляду теорія значення і ставлення до
повсякденної мови. Суть нової концепції полягала в тому, що значення не є
предметом (як було прийнято в концепції іменування), а способом застосування
висловів. Вітгенштейн, розрізняючи (слідом за Сосюром) мову і мовлення, показував
це на прикладі гри в шахи: правила гри в шахи — це мова, а ті партії, які розігрують
гравці, — мовлення. Звичайно, самі правила виникли в процесі гри і в результаті
домовленості щодо правил використання фігур, але позаяк вони виникли, то
з'явилася й різниця між самими правилами і їх використанням. Розуміння значення
як способу застосування означало принципову зміну у філософській семантиці —
перехід від так званої «реалістичної» семантики до прагматичної. У семіотиці
прагматика, таким чином, мала включати також семантику. З цього погляду
відкидалися деякі з принципів логічного позитивізму — передусім емпіричний
фундаменталізм разом з принципом емпіричної верифікації. Метафізика та
філософія ставали одним із можливих видів мовних ігор. Звичайна мова, відтак,
більше не оцінювалась як недосконала (у порівнянні з штучною символічною
мовою, пристосованою для логіки і математики). Оскільки первинною мовою була
безперечно звичайна мова (адже штучні спеціальні мови виникли на її основі), то
шляхом для з'ясування значення тих чи тих термінів може бути з'ясування тих
первинних значень повсякденної мови, на основі яких був введений певний термін.

п’ятниця, 22 березня 2024 р.

 17
Філософія мови: актуальні проблеми

Значення того чи того терміна потрібно розглядати з погляду історії його

використання. Це пояcнює те місце, яке в лінгвістичній філософії зайняла по-
всякденна мова та аналіз повсякденного застосування висловів для виявлення (часто
прихованих, неусвідомлених) значень. Тому лінгвістична філософія мaє ще іншу
паралельну назву — «філософія звичайної мови» [10, c. 274].
Головна новизна ідей Л. Вітгенштейна полягає в тому, що, розглядаючи сутність
мови, він узяв за референтну систему поведінку людей. Філософ акцентував увагу на
тому, що спільна поведінка людей – це та денотативна система, за допомогою якої
ми інтерпретуємо незнайому мову Для науковця значення слова і зміст речення – це
його застосування в мові. Для розв’язання проблем, які постають перед дослідником,
необхідно, на думку Л. Вітгенштейна, зв’язати мову зі сферою реальних дій. Тоді
мова втрачає таємничість. У світі живуть реальні люди. З їхньої різноманітної
сукупної діяльності складається суспільне життя. Спілкування, взаєморозуміння
людей у процесі їхньої діяльності здійснюється за допомогою мови, мови буденної,
стандартної [23, с.164].
Виходячи з цього, наступниками ідей Л. Вітгенштейна, професурою
Оксфордського університету середини ХХ ст. (Дж. Остіном, Г. Райлом, та
П. Стонсоном) була підтримана ідея «філософії буденної, природної мови».
Відповідно до неї, труднощі традиційного філософського підходу виникають через
непорозуміння між філософами, які спотворюють або забувають ті значення, які
слова мають у повсякденному вжитку. Таким чином виникає гостра необхідність
аналізу стандарту мови, її буденного прояву [14; 20; 11].
У ХХ ст. сутність і природа мови, її зв’язки з сутністю і природою людини, зі
світом, який оточує людину, цікавили не лише філософів-аналітиків. Величезну роль
феномена мови в онтологічній та гносеологічній проблематиках усвідомлювали
прибічники інших філософських течій, зокрема герменевтики, феноменології та
екзистенціалізму. Кожен з цих напрямів має своє розуміння сутності й природи мови
[3, c. 56].

п’ятниця, 22 березня 2024 р.

 18
Філософія мови: актуальні проблеми

У лоні ж філософії, як реакція на розширення лінгвістичної філософії,

зародилися і здобули досить широке поширення власні інтерпретації до
застосування та аналізу мови, у таких сучасних напрямах філософії як
феноменологія, аналітика, герменевтика, постмодернізм та ін.
Феноменологія на перший план аналізу ставить роботу свідомості, адже мова є
знаковою репрезентацією свідомості. Важливо, щоб висловлювання були
повноцінними знаками створених свідомістю зразків. Аналітика ж розуміє проблему
диференційовано, для неї усе багатство життя зберігається у мові, тому несуттєво
підіймати питання про те, що саме виражає мову і чи достатньо повно. Все багатство
свідомості і практики людини першопочатково дано саме у мові, тому філософія
ніщо інше як філософія мови. Аналітика в розумінні мови прагне до ясності,
коректності то точності висловлювань. Сучасна герменевтика також займає
своєрідну позицію, визнаючи об’єктом своєї уваги сутність предметів та мову. Але,
якщо античні філософи, наприклад Платон, вважали, що мова є вираженням
сутності, то герменевтики розуміють мову як саме буття сутності. Для герменевтики
вкрай важливою єдність наступної тріади – сутність світу – мова – переживання.
Аналітик же розмірковує в іншій манері: мова – її аналіз – світ фактів [1, с. 209].
Герменевтичні проблеми і, відповідно, проблеми мови вирішуються німецьким
ученим Мартіном Гайдеґґером у контексті розуміння, природу якого можна частково
осягнути, розглянувши діалектику інтерпретації текстів, комунікацію «людина-
текст» [18].
Гайдеґґер онтологізував мовну проблематику герменевтики, сприяючи
перетворенню її на вчення про буття і тим самим закріплюючи за нею філософський
статус. Багато сформульованих Гайдеґґером ідей дали поштовх подальшій розбудові
герменевтики мови. Зокрема, отримали розвиток такі ідеї вченого: 1) аналіз мови не
може обмежуватися рівнем речення; 2) «казання» («сказування») є конструктивним
елементом розуміння і пізнання, тобто комунікативна і когнітивна функції мови
взаємопов’язані; 3) поєднане з мовою розуміння є основою всіх інших видів

п’ятниця, 22 березня 2024 р.

 19
Філософія мови: актуальні проблеми

пізнання; 4) умовою формування мовних значень є практична діяльність людей [13,

c. 357].
Філософія перебувала під впливом феноменології протягом усього ХХ ст.
завдяки величезній популярності вчення видатного німецького філософа Едмунда
Гуссерля.
Основним завданням філософії Гуссерль вважав пояснення змісту речей, подій,
предметів, законів природи тощо. На його думку, будь-яка світоглядна філософія є
скороминущою, такою, що закриває шлях до істини. Нова філософія повинна
базуватися на живому підґрунті життя, дати нову орієнтацію людському буттю. Щоб
виконати своє призначення щодо інших наук, філософія має перебороти об’єктивізм
і позитивізм, зробивши радикальний поворот від об’єкта до суб’єкта пізнання. Цей
поворот повинен мати такі етапи: 1) перехід від реально-фактичних об’єктів до
суб’єктивно-психічних процесів без вилучення реальних причинно-наслідкових
зв’язків; 2) рух від об’єктивованого суб’єкта, стан якого зумовлений причинно-
наслідковим зв’язком, до ідей та ідеальних предметних значень; 3) рух до
трансцендентно-інтенціонального життя свідомості, що є перетворювальним
чинником буття [6, c. 185].
На думку філософів, зрозуміти сучасну філософію неможливо без звернення до
комунікації, її теоретичного осмислення, ролі в суспільстві. У другій половині ХХ
ст. виникла й активно розвивалася практична комунікативна філософія з її
глибинним інтересом до мовних аспектів різних видів спілкування
(міжособистісного, групового, масового та ін.) у поєднанні з проблемами етики,
теорії суспільства, політики, господарства та ін. Представники комунікативної
філософії визнають теоретичними попередниками цього напряму в науці
прагматичну філософію, аналітичну філософію, герменевтику, феноменологію.
Найважливішими поняттями комунікативної (дискурсивної) філософії
вважаються «мова», «комунікація», «ідеальна комунікація», «дискурс»,
«трансцедентальна прагматика», «інтерсуб’єктивність», «комунікативна
компетенція» тощо. Однією з центральних проблем нового напряму досліджень

п’ятниця, 22 березня 2024 р.

 20
Філософія мови: актуальні проблеми

стала роль мови у теорії пізнання, онтології, етики. К.-О. Апель у комунікативній
філософії вбачав трансцедентальну науку, завданням якої є пошук апріорі всього
людського пізнання, джерела і фундаменту будь-якого вчення. Значне місце у
комунікативній практичній філософії посідає поняття дискурсу, сутність якого
розкривається у зіставленні з комунікативною дією. Дискурс не може виникнути
спонтанно, оскільки його суб’єкти повинні володіти комунікативною компетенцією,
універсальною прагматикою як передумовою встановлення консенсусу [2, c. 162].
Отже, у деяких напрямах філософських пошуків людська мова постає
недосконалою у світлі сучасних вимог до наукового знання, сприймається як
причина негативного впливу на психіку людини, соціальну організацію її життя. У
межах деяких несцієнтичних концепцій та концепцій неогумбольдтіанського
характеру сутність і природа людської мови, її роль у пізнанні зовнішнього світу,
орієнтації у ньому людини, її виживання визначається нетрадиційно з позицій
західного раціоналізму. Визнаючи вирішальну роль мови у щоденному житті, деякі
вчені сприймають її як силу, яка спотворює істинну реальність, своїми
референційними механізмами редукує її, зводить її енергетичну, невичерпну,
динамічну, плинну сутність до певної кількості усталених фреймів. Результатом цієї
«мовної катастрофи» є дробленням істинної реальності, наповнення життя
псевдосутностями, неіснуючими, але зручними для оперування раціонально
організованим мозком смислами, тобто спотворення. Водночас спостерігаються
ознаки зародження нової парадигми світобачення, що синтезуватиме наукові,
раціоналістичні ідеї з ідеями світобачення, притаманними нераціоналістичним,
«містичним» напрямам світової філософської думки. Цю парадигму іноді називають
ноосферною свідомістю, проривом до семантичного Всесвіту [3, c. 57].

ВИСНОВКИ

Будь-яка мова є скарбницею народу, яка постійно поповнюється новими

словами із різноманітних джерел. Мова насичена смислами та інтенціями, які

п’ятниця, 22 березня 2024 р.

 21
Філософія мови: актуальні проблеми

належать певній історичній епосі, вона є засобом вираження культури народу,

формою вираження організуючих тенденцій загальнокультурного та соціального
розвитку. Власне, виявлення соціального характеру мови, розуміння того, що мова є
головною ланкою між людиною та оточуючим світом, виводить філософську наукову
думку на якісно новий рівень досліджень – лінгвістичного дослідження філософії, у
рамках течії, що склалася на теренах основної форми неопозитивізму аналітичної
філософії.
Лінгвістично-філософська наукова думка пройшла три етапи становлення та
ствердження власних концепцій та теорій, завдяки таким великим філософам
минуло столітті та сьогодення як Л. Вітгенштейн, М. Хайдегер, Дж. Мур, Б. Расел, Г.
Фреге, Д. Дейвідсон, Р. Кернеп, В. Квайн та інших. Представники лінгвістичної
філософії доказують, що не існує реальних філософських проблем, а проблеми, які
традиційно розглядаються як філософські, є або псевдопроблемами, або мають
логіко-лінгвістичний характер, або потребують конкретного змістовного
дослідження.
На думку філософів, зрозуміти сучасну філософію неможливо без звернення до
комунікації, її теоретичного осмислення, ролі в суспільстві. У другій половині ХХ
ст. виникла й активно розвивалася практична комунікативна філософія з її
глибинним інтересом до мовних аспектів різних видів спілкування
(міжособистісного, групового, масового та ін.) у поєднанні з проблемами етики,
теорії суспільства, політики, господарства та ін.
Таким чином, досліджуючи мову у різних її проявах, від концепцій «ідеальної
мови» до «буденної, природної мови», лінгвістичні філософи кінця ХХ ст. дали
поштовх для формування грандіозних лінгвістичних та філософських напрямів.
Починаючи від розквіту філософії свідомості до когнітивістики та
лінгвоконцептології у лінгвістиці, викликаними науковими розвідками «буденної,
природної мови». До того ж на сьогоднішній день, питання побудови «ідеальної
мови», як універсального засобу людської комунікації залишається відкритим і

п’ятниця, 22 березня 2024 р.

 22
Філософія мови: актуальні проблеми

також постає об’єктом лінгвістичних та філософських дискусій, які продовжують

вести сучасні філософи.

п’ятниця, 22 березня 2024 р.

 ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
9.
10.
11.
12.
13.
14.
15.
16.
17.
 24
Філософія мови: актуальні проблеми

18.
19.
20.
21.
22.
23.
24.

Аналитическая философия: Становление и развитие (онтология) /– М. : Дом интеллектуальной книги : Прогресс-

Традиция, 1998. – 528 c.
Транцедентально-герменевтическое понятие языка От Я к Другому: Сборник переводов /К. О. Апель – Минск, 1997. –
320 с.
Філософія мови: Історія лінгвофілософських учень : підручник / Флорій Сергійович Бацевич . – Київ : Академія, 2008. –
239 с.
Философия экзистенциализма: философия существования / Отто Фридрих Больнов. – СПб. : Лань, 1999. - 222 с.
Григор’єв В. Й. Філософія: навчальний посібник / Григор’єв В. Й. – Київ : Центр навчальної літератури, 2004. – 248 с.
Гуссерль Э. Идеи к чистой феноменологии и феноменологической философии. Книга первая / Пер. с нем. А. В.
Михайлова; Вступ ст. В.А. Куренного. – М. : Академический проект, 2009. —489 с.
Дерріда Ж. Письмо та відмінність / Дерріда Ж. – К. : Основи, 2004. – 602 с.

п’ятниця, 22 березня 2024 р.

 25
Філософія мови: актуальні проблеми

Кузнєцов В. І. Філософія права. Історія та сучасність: Навчальний посібник / Кузнєцов В. І. — К. : ВД «Стилос»: ПІД
«Фоліант», 2003. — 382 с.
Лебедев М. В. Философия языка на фоне развития философии: Особенности философского дискурса / Максим
Владимирович Лебедев. – M. : УРАО, 1998. – 265 с.
Синиця А. С. Аналітична філософія / Синиця А. С. – Львів : ЛДУФК, 2013. – 304 с.
Стонсон П.Ф. Грамматика и философия / П.Ф. Стросон // Новое в зарубежной лингвистике. – Вып. 18. – Логический
анализ естественного языка. – М. : Прогресс. – 1986. – С. 392-397.
Сусов И. П. История языкознания: учебник / Иван Павлович Сусов. М. : Восток - Запад, 2006. – 295 с.
Хайдеггер. М. Время и бытие: Статьи и выступления / Сост., пер. с нем. и комм. В. В. Бибихина. — М. : Республика,
1993. — 447 с.
Austin J. L. How to do things with words / Austin J. L. – Oxford : Oxford University Press, 1975. – 168 р.
Beaney M. Analytic philosophy // Encyclopedia of Language and Linguistics / Ed. by K.Brown. – Oxford : Elsevier
[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.iep.utm.edu/lang-phi/
Frege G. The Foundations of Arithmetic : A logico-mathematical enquiry into the concept of number / Frege G. – Evanston :
Northwestern University Press, 1980. – 120 p.
Hartnak J. Language and Philosophy / Hartnak J. - The Hague : Mouton, 1973. – 225 p.
Heidegger M. Being and time: A translation of Sein und Zeit / Heidegger M. – N-Y. : State University of New York Press, 1996. –
462 p.
Russell B. Our Knowledge of the External World / Russell B. – London; New York : Routledge, 1995. – 350 p.

п’ятниця, 22 березня 2024 р.

 26
Філософія мови: актуальні проблеми

Ryle G. The concept of mind / Ryle G. – London; N-Y. : Routledge, 2009. – 314 р.
Searle J. R. Intentionality: An essay in the philosophy of mind / Searle J. R. – Cambridge : Cambridge University Press, 1983. –
266 р.
The Philosophical Gourmet Report : Analytic and Continental Philosophy / [Електронний ресурс] – Режим доступу:
http://www.philosophicalgourmet.com/analytic.asp
Wittgenstein L. Philosophical investigations / Wittgenstein L. – N-Y : John Wiley & Sons, 2010. – 267 p.

п’ятниця, 22 березня 2024 р.