1 тема: Вступ.

Мовознавство як наука
Лінгвістика=мовознавство
Об’єкт науки: мова
Предмет науки: особливості мови

Розділи мовознавства:
• Загальне (формулює загальну теорію мови, її сутність)
• Конкретне (мови, групи мов)
• Прикладне – застосування мови на практиці
• Синхронічне (вивчення мови на певному етапі її існування)
• Діахронічне (вивчення мовних одиниць протягом певного періоду)

Фердинанд де Соссюр (1857-1913)

• Внутнішня і зовнішня
Внутрішня-мова як самостійна система
Зовнішня-зв’язок мови з іншими мовами

Розділи зовнішньої лінгвістики:

1. Когнітивна лінгвістика — роль мови у процесі взаємодії людини з
навколишнім світом. (мовна картина світу)
2. Психолінгвістика — зв’язок мови і свідомості людини.
3. Соціолінгвістика — зв’язок мови і суспільством.
4. Етнолінгвістика або Лінгвокультурологія (культура народу)
5. Лінгвосеміотика — Особливості мови як знакової системи.
6. Лінгвопрагматика — Мотиви і цілі використання мовних знаків.
7. Нейролінгвістика—галузь прикладної лінгв., досліджує мозкові механізми мовленнєвої
діяльності, а також зміни у процесах мовлення, що виникають при ураженнях мозку.
8. Лінгвогеографія—вивчає діалектні риси мов в їх територіальному поширенні.
9. Математ. лінгвістика—напрямок штучного інтелекту, який використовує математ. моделі
для опису природних мов.

Методи:
— Описовий (Дослідження певної мови з метою її каталогізації)
— Порівняльно-історичний (Дослідження споріднених мов відновлення історії цих мов
реконструкція прамов)
Найдавніша мова: індоєвропейська
Після неї З’явилася прасловянська
Від праслов’янської з’явилася давньоруська( східнослов’янська), Західно Слов’янська та південно
Слов’янська.
Від давньоруської з’явилися 3 мови українська, російська та білоруська.
— Зіставний (Описує 2 І більше мов застосовується з метою виявлення спільних відмінних ознак)
— Структурний (Дослідження 1 мови за для реєстрації співвідношень між її одиницями)
Методики:
1. Дистрибутивний (Аналіз мовної одиниці за її оточенням, походженням)
2. Аналіз за безпосередніми показниками
3. Трансформаційний аналіз(аналіз мовної одиниці шляхом трансформації в інші)
4. Компонентний аналіз (Дослідження лексичного значення слова, шляхом виділення
мінімальних компонентів цього значення)

Походження мови

 Логосична теорія

В основі цієї теорії ідеалістичне сприйняття світу, який сприймається як зародження духовним
началом. В логосичній, тобто біблійній, теорії походж. мови слово, будучи творінням людини,
фактично має владу над нею.

 Теорія звуконаслідування

Полягає в тому, що мова виникла шляхом наслідування людиною звуків природи. (Відтворення
ревіння звірів, співу птахів, шуму води, вітру…)
Зумовлювало появу перших слів

 Вигукова теорія

Суть її в тому, що предмети навколишнього світу викликали в людини певні почуття, і вона
мимоволі вимовляла звуки, які й стали першими словами.
А отже, слово—дзеркало душевного стану людини.

 Мова жестів

За цією гіпотезою, спочатку виникла мова жестів, а потім на її основі звукова мова.

 Теорія суспільного договору

З прадавніх часів люди вели невлаштований спосіб життя, подібно до звірів, поодинці виходили
на пасовища і живились травою і плодами. Вони були змушені захищатися від звірів, допомагати
один одному. Вони починають поступово впізнавати один одного. Їх звуки були неосмисленими і
нечленороздільними, але поступово вони перейшли до слів і встановили символи для кожної
речі, створили зрозуміле для них самих пояснення всього, що їх оточує.

 Теорія трудових вигуків

За цією гіпотезою, інстинктивні вигуки супроводжували колективні трудові дії. Спочатку вони
були мимовільними, поступово перетворилися на символи трудових процесів.
Персоналії:
 Паніні – давньоіндійський мовознавець, один з предтеч сучасної структурної
лінгвістики, генеративної граматики, семіотики та логіки. Він склав першу в історії Індії
нормативну граматику санскриту, «Аштадх'яї» («Восьмикнижжя») — коротко
сформулювані 3959 сутр (правил), що достатньо
описують фонетику, морфологію та синтаксис мови. При цьому Паніні використовував такі
поняття, як фонема, морфема, корінь, суфікс, частини мови.
 Арісто́тель — давньогрецький науковець-енциклопедист, філософ і логік, засновник
класичної (формальної) логіки. Серед його творів — «Нікомахова етика»,
перша «Поетика». Він був одним із найвизначніших енциклопедистів, відомих людству.
Ним були закладені основи біології, фізики, етики, логіки, психології, соціології.
 Френсіс Бекон визначив зміст і сенс наукового методу пізнання, виділивши в ньому
значення експерименту і вказав на індукцію як головний шлях до гіпотези.
 Рене́ Дека́рт ) — французький філософ, фізик, фізіолог, математик,
основоположник аналітичної геометрії. Декарт — автор методу радикального сумніву
в філософії, механіцизму у фізиці, ввів у науковий обіг поняття рефлексу.
 Готфрід Вільгельм Лейбніц — провідний
німецький філософ, логік, математик, фізик, мовознавець і дипломат.Передбачив
принципи сучасної комбінаторики. Зробив вагомий внесок у логіку та філософію
 Якоб Грімм
Опубліковані братами Грімм книги з історії та граматики німецької мови, на тлі
численних діалектів останньої, стали стимулом до
оформлення германістики та лінгвістики в самостійну наукову дисципліну. Головна
праця життя братів Грімм — «Німецький словник» (нім. Deutsches Wörterbuch);
порівняльно-історичний словник всіх германських мов
 Фрі́дріх Вільге́льм Гу́мбольдт  — німецький філолог, філософ, лінгвіст, державний
діяч, дипломат. Один із засновників лінгвістики як науки. Розвинув учення про мову як
про неперервний творчий процес і про «внутрішню форму мови» як про вираження
індивідуального світобачення народу. Багато чим визначив шлях і напрям розвитку
німецької і навіть всієї європейської гуманітарної думки своєї епохи.
 А́вгуст Шле́йхер — німецький мовознавець, визначний представник порівняльно-
історичного мовознавства. Один зі засновників індоєвропеїстики, автор моделі
генеалогічного дерева мовних сімей у порівняльному мовознавстві.
 Олекса́ндр Опана́сович Потебня́  — видатний
український мовознавець, філософ, фольклорист, етнограф, літературознавець,
педагог, громадський діяч, доктор філології, професор, член-
кореспондент Петербурзької академії наук з 1875 р., член багатьох (у тому числі
зарубіжних) наукових товариств. Лауреат Уваровської премії.
 Иван Александрович Бодуэн де Куртенэ;) — росiйський та польський мовознавець,
член Польської академії знань (з 1887), член-кореспондент Петербурзької Академії
наук (з 1897), іноземний член НТШ (з 1914).
 Фердинан де Сосюр — швейцарський лінгвіст, засновник структуралізму. Його
вважають одним із основоположників сучасної лінгвістики й одним із найвидатніших
мовознавців XX століття.
  Гейман Штейнталь  — німецький філософ, психолог і мовознавець. Засновник
психологічного напряму в мовознавстві (лінгвістичного психологізму)
 Вільгельм Вундт — німецький філософ, психолог.
 Олексій Олександрович Шахматов — російський славіст-філолог, історик,
основоположник історичного вивчення російської мови,
давньоруського літописання і літератури, член Імператорського Православного
Палестинського Товариства, академік Санкт-Петербурзької академії наук.
 Ле́в Володи́мирович Ще́рба — російський мовознавець, доктор філологічних наук,
професор, засновник ленінградської фонологічної школи, основоположник
теорії лексикографії. Найбільший внесок зробив у загальне
мовознавство, фонологію, фонетику, лексикологію та лексикографію, а також серед
його наукових інтересів були синтаксис та граматика.
 Пили́п Фе́дорович Фортуна́тов — російський мовознавець родом з Вологди. Праці
з індоєвропеїстики, балто-слов'янського і загального мовознавства в дусі суворого
молодограматизму.
 Олександр Матвійович Пєшковський
-          Створив оригінальну синтаксичну теорію.
-          Новою була ідея використання в дослідженні мови методу інтроспекції
(експеримент над собою).
-          Обґрунтував важливість прикладного мовознавства.
-          Мова не складається з елементів, а дробиться на елементи.
-          Первинним для свідомості є не найпростіші факти, а найскладніші, не слова, а
фрази. Тому не можна визначити слово як сукупність морфем, а словосполучення як
сукупність слів, а фразу як сукупність словосполучень.
-          Обґрунтував значення єдності літературної мови для консолідації націй й роль у
цьому процесі шкільного вчителя.

Функції:
•Звуки:
1. Перцептивна (чуємо)
2. Сигніфікативна (розрізняємо слова)
•Морфема:
Симасіологічна (носій значення)
•Слово (номінативна функція, називає)
•Речення (комунікативна)

Властивості знакових систем:

1. Кожен знак має матеріальну форму, яка сприймається органами чуттів.
2. За кожною формою закріплений зміст, відомий всіма учасниками спілкування.
3. Кожен знак протиставляються іншим у межах системи.
4. Зв’язок між формою і змістом знака є довільним.
 2-3. Фонетика
мова і мовлення
Мова - система одиниць спілкування і правил Їх функціонування.

Іншими словами, мова - це інвентар (словник) і граматика, які існують у потенції, в можливості.

Мовлення - конкретно застосована мова, засоби спілкування в їх реалізації.

Розмежування мови і мовлення теоретично обґрунтоване швейцарським лінгвістом Ф. де

Соссюром - одним із найвідоміших теоретиків мовознавства й основоположників сучасного етапу
в мовознавстві.

Для того щоб краще зрозуміти різницю між мовою і мовленням, Ф. де Соссюр наводив аналогію з
шахами. Шахова дошка, шахові фігури та правила шахової гри - мова; конкретне розігрування
шахової партії - мовлення.

Загалом мову і мовлення розрізняють за такими параметрами:

1. Мова - явище загальне, абстрактне; мовлення – конкретне.

Загальне (мова) реалізується в конкретному (мовленні). Мовлення – ми його можна чути,
записати на магнітну стрічку, бачити і прочитати (якщо йдеться про текст). Мову
безпосередньо спостерігати неможливо. Саме тому лінгвіст має справу з мовленням
(вивчає звучне мовлення або тексти). Завдання лінгвіста "добути" з мовлення мову.
2. Мова - явище відносно стабільне, довговічне, загальноприйняте; мовлення - динамічне
(рухливе), випадкове й унікальне.
Так, наприклад, сучасна українська літературна мова охоплює період від І. Котляревського
до наших днів. Її норми (орфоепічні, орфографічні, лексичні та граматичні) є відносно
стабільними й загальноприйнятими. У мові немає помилок, у ній усе правильно. У мовленні
люди можуть припускатися помилок.

Мову можна порівняти з написаною композитором симфонією. Підчас виконання симфонії

(мовлення) хтось із музикантів помилково може "взяти" не ту ноту. Зрештою, і весь твір
по-своєму може бути "прочитаний" і зінтерпретований диригентом.
3. Мова - явище психічне, а мовлення - психофізичне.
Мова існує в індивідуальних мозках, у душах, у психіці людей, які становлять певну мовну
спільність. Мовлення, крім психічного, має ще фізичний (фізіологічний) аспект: можна
характеризувати за темпом, тембром, тривалістю, гучністю, артикуляційною чіткістю,
акцентом тощо.
4. Мовлення - лінійне, мова - нелінійна.
Мовлення розгортається в часі. Для того щоб вимовити якусь фразу, потрібен певний
часовий проміжок, бо слова вимовляються послідовно одне за одним. А в мові всі звуки,
слова, словоформи тощо існують одночасно.
З історичного погляду мовлення первинне, а мова вторинна. Спершу виникали в мовленні окремі
слова, фрази тощо, а згодом із фактів мовлення склалася мова. З погляду сучасності, навпаки,
мовлення твориться з фактів мови: для вираження думки мовець відбирає з мови необхідні мовні
одиниці й оформляє їх у фразу за наявними в мові граматичними правилами.

Однак слід пам'ятати, що мова і мовлення тісно пов'язані між собою: мова не тільки породжує
мовлення, а й змінюється, розвивається під його впливом. У мовленні з'являється нове,
оказіональне (випадкове), яке з часом може проникнути в мову, стати фактом мови.

мова і мислення
Мислення - узагальнене й абстрактне відображення мозком людини явищ дійсності в поняттях,
судженнях. Мисленню властиві такі процеси, як абстракція, узагальнення, аналіз, синтез,
постановка певних завдань і знаходження шляхів їх розв'язання, висунення гіпотез тощо.

Однак мова - це не мислення, а лише одне з найголовніших знарядь, інструментів мислення. 

Загалом існує три типи мислення:

а) чуттєво-образне (наочно-образне)
б) технічне (практично-дійове)
в) поняттєве (словесно-логічне)

а) чуттєво-образне мислення - мислення конкретними образами, картинами (в мозку

прокручується своєрідний фільм). Воно притаманне не тільки людині, а й вищим тваринам -
собакам, кішкам, мавпам тощо. Уявіть собі таку картину. Увечері господиня залишила
незакритою сметану на кухні. Вранці приходить на кухню приготувати сніданок і бачить, як кішка
доїдає сметану. Розлютившись, господиня хапає кішку і вдаряє її. Наступного ранку, побачивши
господиню на кухні, кішка стрибає зі столу й ховається за буфетом, хоч на цей раз вона нічого
поганого не вчинила. Перед нею виник учорашній образ розлюченої господині.

Існування цього типу мислення переконливо заперечує поширену донедавна думку, що мислення
протікає тільки в словесній формі (художників, артистів, режисерів тощо).

б) технічне (практично-дійове) - здійснюється без участі мови. Воно, як і наочно-образне мислення,

властиве вищим тваринам і людині. Чи не першим на цей тип мислення звернув увагу німецький
філософ Г.-В.-Ф. Гегель, який, зокрема, вказав на те, що безпосередня трудова діяльність, скажімо
праця каменяра, обов'язково вимагає мислення. Трудові дії людини, як елементарні дії вищих
тварин, осмислені. Так, наприклад, якщо високо підвісити банан, то мавпа, щоб його дістати,
ставить ящик, бере в передні кінцівки палку, вилазить на ящик і збиває банан.
Практично-дійове мислення притаманне всім людям, але найбільшою мірою спеціалістам
технічних професій. Інколи інженеру легше створити нову машину, ніж захистити свій проект
(важко підбирати потрібні слова та вирази). А від тих, хто працює на комп'ютерах, можна
почути, що вони мислять машинною (комп'ютерною) мовою.

в) поняттєве (словесно-логічне) - здійснюється за допомогою мови. Абстрактні поняття про

любов і ненависть, життя і смерть, мову й мислення, науку й культуру, теорію відносності А.
Ейнштейна чи гіпотезу вроджених граматичних структур Н. Хомського осмислити і передати
без участі мови неможливо. Однак слід зауважити, що людина і в цьому випадку не завжди
мислить вслух, тобто вимовляючи слова. Частіше люди мислять за допомогою внутрішнього
мовлення ("про себе"), яке відрізняється від зовнішнього тим, що є згорнутим, зредукованим.
Тобто, основним основним знаряддям мислення є мова.

Інші факти, що мова і мовлення не однакові:

- Мислення не має властивостей матерії, воно є ідеальним, тоді як мова має ідеальні (семантика -
вивчає значення слів і їхніх складових частин, словосполук і фразеологізмів) і матеріальні (звукова
оболонка слів, матеріально виражені граматичні форми тощо) аспекти. Будова мови і будова
мислення не збігаються. Мова і мислення оперують різними одиницями (фонема, морфема, слово,
речення - поняття, судження, умовивід).

- Є їх неодночасне виникнення. Історично мислення виникло раніше, воно передує мові. Саме тому
й функції мови щодо мислення змінювалися. Спершу мова лише включалася в процеси мислення. З
часом вплив мови на мислення зростав і мова стала основним знаряддям мислення.

Фонетика як мовознавча дисципліна

Фонетика – це розділ мовознавства, який вивчає правила, принципи поєднання звуків, членування
мовленнєвого потоку (склади, слова, фрази), наголос та інтонацію.

Об’єкт: звук
Звук – основна одиниця фонетики, яка сприймається на слух і характеризується артикуляційно-
акустичними особливостями.
Основна функція звуків – це утворення, розпізнавання і розрізнення

Предмет: творення звуків, їх сполучуваності, фонетичні зміни, членування мовленнєвого потоку, наголос,
інтонація.

Розрізняють фонетику загальну і конкретну. Загальна фонетика вивчає загальні особливості,

характерні для звуків усіх мов. Конкретна фонетика вивчає звуки певної мови або якоїсь групи мов.
Знання з фонетики необхідні для створення алфавітів для безписемних мов, для удосконалення
графіки й орфографії, для навчання орфоепії рідної і, особливо, іноземної мови (як правило, іноземну
мову починають вивчати з фонетики), для виправлення недоліків мовлення (логопедія) і навчання
розуміння звукової мови глухонімими (сурдопедагогіка). Фонетист із тонким звуковим відчуттям,
почувши декілька фраз незнайомця, може багато чого дізнатися про нього. Згадайте професора
Хіггінса з "Пігмаліона" Б. Шоу, який із перших слів безпомилково визначав, звідки родом його
співбесідник.

Фонетика пов'язана з такими нелінгвістичними дисциплінами, як фізика (акустика), анатомія,

фізіологія (творення звуків) і психологія (мовленнєва діяльність людини є частиною її психічної
діяльності).

2) Три аспекти вивчення звуків. Фізичний і фізіологічний аспект у вивченні звуків:

1. Акустичний (фізичний) – сила звуку, його висота, тембр (забарвлення), тривалість.
2. Артикуляційний (фізіологічний) - творення його мовленнєвим апаратом.
3. Лінгвістичний (функційний) - роль звуків у мові.

Фізичний аспект
Звук людської мови - фізичне явище. Усі звуки, в тому числі і мовленнєві, - це хвилі, які виникають
унаслідок коливання фізичного тіла. Наприклад, звук скрипки чи бандури виникає внаслідок
коливання струни. Звуки людської мови утворюються коливанням голосових зв'язок і приводяться
в рух струменем повітря з легенів.

Коливання тіла можуть бути ритмічними і неритмічними. Якщо коливальний рух є ритмічним, то
утворюються звуки, які називаються тонами (звук струни); якщо неритмічним, то виникають
шуми (шелест листя від вітру). При творенні мовних звуків тони виникають унаслідок коливання
голосових зв'язок, шуми - внаслідок подолання повітряним струменем різних перешкод у
мовленнєвому апараті. Голосні є тоновими звуками, а приголосні - переважно шумовими.

Акустика розрізняє в звуках силу, висоту, довготу і тембр.

Сила звука залежить від амплітуди (розмаху) коливання: чим більша амплітуда, тим звук
сильніший. ЕХ: сильніше ударити по струні, то більшою буде й амплітуда коливання і відповідно
сила звука.

Висота звука залежить від частоти коливань за одиницю часу: чим більша частота коливань,
тим вищий звук. ЕХ: Вищий голос у жінок пояснюється тим, що в них коротші й тонші зв'язки.

Довгота звука залежить від тривалості звучання.

Сила, висота і тривалість пов'язані з різними типами словесного наголосу в мовах. Є мови з
силовим (динамічним), тонічним (музикальним, висотним) і довготним наголосом. Крім того, в
деяких мовах довгота є однією з важливих особливостей звуків, за якою вони протиставляються і
розрізняються.ЕХ: в англійській, німецькій, чеській та деяких інших мовах розрізняють довгі та
короткі голосні.
Тембр – це поєднання основного тона з іншими додатковими тонами.

Особливо важливим для звуків людської мови є тембр (від фр. timbre "дзвіночок") - звукове
забарвлення. Тембр виникає внаслідок накладання на основний тон додаткових тонів, які є вищими
від основного. В утворенні тембру провідну роль відіграє резонатор - порожнє тіло з твердими
стінками й отвором певного розміру (для музичних інструментів - їх корпус, у людини - порожнина
рота, носа і глотки). Самі обертони є слабкими, але їх звучання може бути посилене резонатором
- тілом, у якому відбувається явище резонансу.

Фонологія
Будова мовленнєвого апарату:
1. Нижній рівень: (органи дихання - легені, бронхи, трахея та діафрагма, їх функція -
накопичувати й видихати необхідний для творення звуків повітряний струмінь.)
2. Другий рівень: (голосоутворення – гортань - це своєрідна трубка, яка складається з
персневидного та розміщеного над ним щитовидного хрящів (виступ щитовидного хряща у
чоловіків називають адамовим яблуком, або кадиком) і двох рухомих пірамідальних хрящів. )
Голос - періодичні коливання (голосові зв’язки)
3. Третій рівень: звук набуває остаточного забарвленння; звукоутворювальний. Це резонатор, де
творяться конкретні звуки. (губи, язик, язичок, м’яке піднебіння).
Пасивні органи: альволи, зуби, тверде піднебіння.
Класифікація звуків:
• Голосні (періодичні коливання - це тони, голос)
• Приголосні (неперіодичні коливання – шум. Вони утворюються через те, що при вимові приголосних
струмінь повітря, який проходить через гортань, починає коливати голосові зв’язки, далі цей струмінь
повітря натикається на певні перешкоди. Ці перешкоди утворюються активними органами мовленнями,
які притискаються один до одного, або пасивними. І саме через це виникають неперіодичні коливання)

Класифікація голосних:
• За участю губ — лабіалізовані (о, у) та нелабіалізовані (інші)
• За положенням язика:
Яка умовно називається ‘трикутник Щерби’ – видатний російський, радянський лінгвіст, який цю
класифікацію створив, займається експериментальною фонетикою. Розподілив голосні звуки за рядами і
за піднесеннями.
В укр мові це нагадує більш трапецію.
• За тривалістю:
- довгі (укр всі довги, а от в анг мові, наприклад, розрізняються) і короткі
• За роботою піднебінної завіси/перетинки:
- незалізовані звуки – носові. В укр та рос мові немає. Але у давньоруських, праслов’янских – були.
Збереглися у польській, французькій.
- неназалізовані – не нососові
• За однорідністю артикуляції (монофтонги (один голосний утворює один склад, укр мова), дифтонги (2
гол і 1 склад), трифонги (3 гол, які вимовляються як у 1 склад). Це може бути оу еи ау.
проєкт – боротьба з дифтонгами. (проект)

Класифікація приголосних (неперіодичні коливання – шум. ):

• За участю голосу і шуму:
коли ми говорили про фізичний аспект вивчення звуків, то ми говорили, що звуки мають свій тембр.
Тембр – це поєднання основного тона з іншими додатковими тонами.
- Шумні:
дзвінкі (шум + голос): б, д, з, ж, в
глухі (шум): п, т, с, ш, ф
дзвінкі і глухі звуки утворюють між собою пари.
- Сонорні (гол (з перевагою голосних. Сонорні звуки за своєю ознакою дуже близькі до голосних. Їх навіть
можна протягнути: л, м, р, н) + шум):
р’, л, м, н, й

• За місцем творення:
- Губні:
губно-губні або білабіальні (б, п, м)
губно-зубні або лабіодентальні (в, ф)
- Язикові:
передньоязикові (д т з с ц л н ж ч ш р )
середньоязикові (й – притискається до зубів)
задньоязикові (гг, к, х – задня частина язика притискається до задн. частини піднебіння)
- Глоткові або фарингальні: (г)
- Гортанні або ларингальні – немає в укр мові. Арабська мова – глибокі звуки.
- Увулярні або язичкові. Увула – маленький язичок. Французька мова

• За способом творення (за типом перешкоди, має 3 типи):

1. Зімкненні (вихід повітря перешкоджається):
- вибухові (проривні, експлозивні): п, б, д, т, гг, к
- прохідні (носові – в ротовій порожнині повітря залишається, а повітря виходить через ніс): м, н
- зімкнено-щілинні (африкати – поєднання двох звуків. Відбувається зімкнення, а потім частково
розривається і залишається щилина): дз дж тс(ц) тш(ч)
2. Щілинні (частково органи мовлення стискаються, але щилинка залишається): в ф з с ж ш й г х, л
3. Дрижачі: р

• За додатковою артикуляцією:
- палаталізовані – при вимові м’яких звуків, язик трохи просувається вперед – н, н’.
- непаталізовані – немає додаткової артикуляції. Палатум – тверде піднебіння.
- придихові – в укр немає, німецька мова – з більшою силою/непридихові – без сили.

• За тривалістю:
- короткі. Голосних довгих коротких немає. Приголосні є (зілля, стаття, обличчя)
- довгі

Фонетичне членування мовленнєвого потоку:

Сегментні одиниці:
• Фраза — одиниця мовлення що являє собою фонетико-синтаксичну єдність
• Синтагми — частина фрази, виділяється паузами, поділ фраз на синтагми зумовлює зміст речення
• Фонетичне слово— Об’єднане одним словесним наголосом до складу фонетичних слів можуть входити
проклітик та анклітик
Проклітик — Ненаголошені слова, які приєднується до початку фонетичного слова
Енклітик— Наголошене основне слово
• Склад — звук або кілька звуків об’єднаних навколо складу творчого центра
(В українській мові складотворчі — голосні)

Сигментальні: лінійна постійність, з меншого в більше.

Суперсегментні одиниці: Наголос та інтонація (накладаються на одиниці сигментні)
Наголос — виділення складу у слові за допомогою різних мовних засобів

4. Теорії складу (еспіраторна, сонорна, мускульної напруги)

Жодна з них не є досконалою, є свої винятки.
Хоча склади у словах легко визначають навіть ті мовці, які не обізнані з елементарними
лінгвістичними поняттями, однак у науці донині немає загальноприйнятої дефініції складу. Існує
три теорії складу: еспіраторна, мускульної напруги і сонорна.

Еспіраторна теорія (еспіраторне визначення складу).

Згідно з нею склад - це звук або комплекс звуків, що вимовляється одним поштовхом видихуваного
повітря.

Сучасні експериментальні дослідження заперечують це вкорінене в усі шкільні підручники

визначення, оскільки доведено, що одним поштовхом повітря можна вимовити і декілька складів.
Недоліки: слово ау – на одному видиху кажемо, а складів два.
слово тчеш – видихи 2, але склад буде один
Теорія мускульної напруги.

Обґрунтована мовознавцями Граммоном, Фуше і Щербою. Згідно з нею склад - це частина такту,
яка вимовляється з єдиною мускульною напругою. Його (склад) можна зобразити як дугу
мускульної напруги (зусилля, вершина, ослаблення).
Кожен склад вимовляється .. спочатку йде наростання напруги, а потім спадання напруги. Там де
буде спадання напруги – там буде межа між складами
Враховується артикуляція (напруження органів мовлення)

Сонорна теорія.
Враховується звучність. Кожен звук має рівень звучності. І там де буде спад звучності – буде
склад

Обґрунтована датським мовознавцем О. Єсперсеном, виходить із того, що за звучністю склад

має вершину (ядро) і периферію.

Вершина - момент найвищої звучності. Периферія складається з ініціалі й фіналі. Ініціаль -

наростання звучності до вершини, а фіналь - затухання звучності після вершини. За цією теорією,
склад - частина такту, яка складається з більш звучного і прилеглих до нього менш звучних звуків.
Найнижчу звучність мають шумні глухі, найвищу - голосні:

1. Ця теорія ігнорує неєдиний членування, яка спостерігається при розподілу на склади

многіхх слів російської мови (див. Вище).

2. Дана теорія пояснює тільки організацію неначальной і неконечную складів,

протиставляючи їх початковим і кінцевим, організація яких не описується. При цьому
незрозуміло, чому поєднання, дозволені на початку і кінці слова, виявляються
неможливими в середині його - адже якщо в мові допускається тільки один тип складів
(наприклад, тільки відкриті склади), то це обмеження завжди поширюється і на кінцеві, і
на початкові склади - як це буває в мовах типу гавайського або старослов'янської.

3. Єдиним принципом, що регулює розподілу на склади, вважається принцип висхідній

звучності. Однак у випадках типу ко-шка сонорность [ш] вище сонорні [к] (див. вище).
Тому - для пояснення подібних випадків - прихильники цієї теорії виділяють тільки три
або чотири ступені сонорні - в залежності від "ступеня участі тони в освіті звуку" [59], в
цьому випадку [ш] і [к] виявляються звуками однакової сонорні. Але і це рішення не
знімає всіх питань. Відповідно до принципу висхідній звучності кожний наступний сегмент
в ініціал повинен бути більш звучним, ніж попередній, послідовність із сегментів рівній
звучності не допускається - така ситуація у всіх мовах, де цей принцип дійсно актуальне
(наприклад, англійський, старослов'янську і ін.). Цей принцип не тільки не забороняє
закриті склади (в тому числі, закриті гучними приголосними), але і вимагає слогораздела
типу ут-ка, кіш-ка, Т. К. поєднання приголосних [тк], [шк] не утворюють дуги висхідної
звучності - навпаки, в останньому випадку більш звучний приголосний передує менш
звучне, т. Е відповідно до теорії висхідній звучності, слогораздел повинен проходити в
цих випадках між приголосними, а не перед ними.
4. Відповідно до теорії сонорні всередині слова склади не можуть закінчуватися гучними
приголосними (apriori вважається, що в словах обставина, рабських [Панов 1995:
Додати 30], абстрактний, експлуатація, думкою перші склади - відкриті, т. е а-бстра-
ктний і т. п), що суперечить мовної інтуїції носіїв СРЛЯ [60].

Типи наголосів:
1. Силовий (динамічний, Експіраторний)
2. Вантитативний (кількісний) – довгота вимови
3. Тоновий (музикальний) – рух тону
Фіксований (той самий склад) та не фіксований (рухомий і нерухомий)
Рухомий —Пересувається на 2-й склад в одному слові
Нерухомий — не пересувається

Фонетичні зміни:
Фази артикуляції:
1.Приступ (екскурсія) — перехід органів мовлення із стану спокою в положення необхідне для вимови.
2. Витримка (кульмінація) — звучання звуків
3. Відступ (рекурсія) — повернення органів у стан спокою

Комбінаторні зміни:
Відбувається унаслідок накладання фаз артикуляції сусідніх звуків
— Акомодація (пристосування): взаємодія звуків різних категорій (пом’якшення приголосних)
— Асиміляція( уподібнення): Взаємодія звуків однієї категорії
— Дисиміляція (розподібнення): один із подібних звуків втрачає спільну ознаку
— Діереза: Випадіння звука у слові
—Епентеза: Поява звука
— Метатеза: взаємо перестановка звуків
— Гаплологія: Випадіння одного з двох однакових складів.

Позиційні зміни:
Зумовлені позицію звука у слові
— Редукція: послаблення звучання звука в ненаголошеній позиції
— Оглушення приголосних в кінці слова
— Протеза: поява додаткового звука на початку слова
 4. Лексикологія
1)Лексикологія як розділ мовознавства. Зв’язок лексикології з іншими науками.
Лексикологія — наука, яка вивчає лексичний склад мови (від гр. lexikos "такт, що стосується слова" і logos
"наука")
Об’єкт вивчення — слово.
Предмет – архаїзація, походження, поява, лексичне значення слів, процес формування лексичного складу.

Розрізняють загальну, конкретну, історичну, зіставну й прикладну лексикологію. Загальна лексикологія

встановлює загальні закономірності будови, функціонування й розвитку лексики. Конкретна лексикологія
вивчає словниковий склад мови. Історична лексикологія займається історією словникового складу,
причинами й закономірностями його зміни. Зіставна лексикологія досліджує словниковий склад двох чи
більше мов із метою виявлення структурно-семантичних подібностей і відмінностей між ними або з
метою виведення спільних семантичних закономірностей. Прикладна лексикологія вивчає питання
укладання словників, перекладу, культури мовлення.

Науки суміжні з лексикологією:

1. Семасіологія (лексична семантика, від гр. semasia "знак, значення") – наука, яка вивчає лексичне
значення слова.
2. Ономасіологія (від гр. onomasia "називання, именования") - наука, яка вивчає процеси
найменування. її називають ще теорією номінації. Чому стіл назвали столом?
3. Етимологія – наука, яка вивчає походження слів
4. Фразеологія – стійкі сполучення слів.
5. Лексикографія – наука про словники або лексичний склад відображений у словниках (як правильно
словники укладати, які типи словників бувають)
6.Ономастика – ВЛАСНІ НАЗВИ

2) Слово як центральна одиниця мови. Ознаки слова

Слово – це основна структурно-семантична (слово має свою структуру, воно скл з якихось морфем
значущих частин, і утв лексичну систему – утв структуру мови, тобто термін двоплановий) одиниця мови,
що служить для найменування предметів, їхніх властивостей, якостей, відношень що має семантичні (несе
інформацію), фонетичні (звучання) і граматичні (воно принаймні відноситься до якоїсь частини мови, має
рід, число, відмінок) ознаки специфічні для кожної мови.
Слово – це найважливіша струкурно-семантична одиниця мови, яка служить для найменування
предметів, процесів, властивостей.

Ознаки слова:
1. Номінативність – здатність називати
2. Індивідуальність – кожне явище якось називається, це його індивідуальність
3. Матеріальність – існує у звуковій або графічній мові (слово має звукову або графічну форму)
4. Відтворюваність – слово існує в готовому вигляді, його не треба заново створювати кожного разу
(а речення невідтвор)
5. Цільно оформленність – слово – це цілісна одиниця, і з фонетичної, і з морфологічної точки зори.
Навіть коли ми пишемо – букви ми скреплюємо одні до одного.
6. Позиційна самостійність - слово займає свою певну самостійність, і у межах речення слово може
більш менш вільно пересуватись

3. Лексичне значення і його типи. Структура лексичного значення слова.

Лексема (відноситься до одиниці мові, тобто є абстрактною одиницею) – це одиниця словникового
складу мови, у сукупності усіх значень та граматичних форм (тобто, якщо у нас слово багатозначне, в
нього може бути, наприклад, стіл – має декілька значень:
1. Це предмет меблів
 2. Це якась організація – паспортний стіл, стіл знахідок
3. Їжа – шведський стіл
+
воно може мати граматичні форми, стіл стола столу столі, і це все утворює свою лексему.
Ще є такий термін в мовознавсті – інваріант (приклад про сукню, кольорів багато, але буде якийсь
загальний фасон, цей фасон сукні і буде власне інваріант, який ми можемо використовувати різними
формами)
Стіл – столу
сукня рожева – помаранчева
але це буде одна і та сама лексема
форма слова може мати різні також варіанти:
варіанти вимови – дІвчина, дівчИна
фонематичні варіанти – artikel a|an
морфологічні варіанти – сину, синові. Батько, батькові
лексико-семантичний варіант – це окреме лексичне значення слова, співвідносне з усіма його
граматичними формами. Тобто, якщо стіл має 3 значення, то кажемо слово стіл – лексико-
семантичний варіант.

Лексичне значення слова — це його предметно-речовий зміст, що оформлений за законами граматики

певної мови і є елементом загальної семантичної системи словника цієї мови АБО це співвіднесеність
якимось предметом, бо кожне слово співвіднесене з певним предметом, так слово книга співвіднесене з
одним предметом, ручка співвіднесена з іншим (тобто змістом слова ручки, є і сам предмет. Але щоб в
словнику пояснити що таке ручка, ми ж не можемо там малюночки малювати, нам треба сформулювати
цей зміст. Він формулюється за допомогою словосполучень (ручка – це канцелярське приладдя для
письма чорнилом АЛЕ для цього нам треба зрозуміти що таке чорнило, приладдя, письмо.. Тобто всі
значення слів вони тісно пов’язані між собою. Окрім того, нам треба розуміти а чим ручка відрізняється
від олівця) або речень

Типи лексичних значень:

1. За ступенем узагальненості (актуальне – у конкретній ситуації мовленнєвого спілкування (книга
лежить на столі, то стіл вживається у першому своєму значенні, стіл як предмет і віртуальне
значення – значення слова у мові (приклад про стіл, 3)
2. За способом номінації (прямі – первинне значення слова та переносні - вторинне значення, яке
виникає на основі асоціацій, зв’язків і т.д, золота каблучка – золота осінь (осінню все таке золоте))
3. За ступенем мотивованості (немотивовані - не похідні, які ми не можемо пояснити без словника
(ліс) та мотивовані – те що можемо пояснити через елементи морфемної структури – лісник – той,
хто працює у лісі)
4. За ступенем лексичної сполучуваності (вільні значення – це значення, у яких сполучуваність слова
є відносно не обмеженою (дуб – стіл із дуба, сидіти під дубом.. я можу використовувати будь-як
це слово, і не буде ніяких обмежень) та зв’язані - обмежена певними мовними факторами такими
як:
фразеологічна зв’язність – це значення, які реалізуються лише у фразеологізмах (ст. сп. сл – дуба
дати – померти, середня школа – дає певний рівень знань)
синтаксично зумовлене – це значення, яке з’являється у слові, при виконанні ним певної
синтаксичної функції. Слово має бути членом речення: ну ти і дуб!(присудок) Ех ти дуб! (відокр.
прикладка).
конструктивно обмежене значення – виникає за умови використання слова у певній синтаксиній
конструкції. Географія перемог (коли ми поєднаємо, то буде своє певне значення) та обернулся
волком (тільки із іменником орудного відмінка – перетворитись на когось)
5. За виконуваними функціями (номінативні - для називання і експресивно-синонімічне значення –
містить оцінку, має експресивну функцію – передає емоцію. Наприклад, іти(номінативна)
плентатись(експресивне значення)
Структура лексичного значення:
- ‘Сема’ — найменший, мінімальний компонент лексичного значення слова який можемо знайти у
словнику
сніг – це вид ‘опадів’, у вигляді ‘зірочки’, ‘зимою’, ‘вода’ замерзла

Компоненти лексичного значення:

• Денотативний компонент – типізоване уявлення про предмет, це компонент значення, що виражає
предметну-співвіднесеність слова. Наприклад, денотат лексичного значення слова ручка є сам предмет.
Тобто все те що може бути названо ручкою це і є денотат. звернений до зовнішньої дійсності
• Сигніфікативний – виражає істотні ознаки предметів, за якими вони відносяться до одного класу.
Наприклад, коли ми говоримо слово ручка, то у нашій свідомості з’являється певний образ ручки, у
кожного ручка буде своя, але ці всі предмети відносяться до одного класу. Це ручка. (сукупність суттєвих
ознак за якими предмети об’єднуються в 1 клас) звернений до нашого мислення
• Прагматичний (конотативний) – виражає оцінку (іти плентатись) ставлення людини до предмета або до
того, до кого він звертається (чого ти там плентаєшся, таким чином ми показуємо наше ставлення)

Ієрархія Сема:
1. ГіперСема (родова сема) – сема, що позначає клас об’єктів. Наприклад, конвалія ромашка троянда
– це квітка.
2. ГіпоСема (видова сема) - позначає диференційні ознаки об’єкта, що відносяться до певного класу.
Наприклад, ромашка – будуть такі семи як білі пелюстки, польова. Троянда – запах, шипи. Тобто
буде те, що відрізняє.
3. Конотативні – виражає додаткові ознаки (емоційна експресивність). Наприклад: йти плентатись –
повільно йти
4. Потенційні семи (виявляються в певному контексті). Наприклад, вчитель – це людина, яка навчає
дітей у школі. Як ти можеш кричати на дитину, ти ж учитель (у значенні терпіння). Діти не
впорались з задачею, вони покликали вчителя (у значенні тому, що вчитель розумніший від дітей).
Є ядро лексичного значення (у словнику, необхідна інформація), утворене обов’язковими, необхідними
компонентами (тобто ті компоненти, без яких ми не зможемо сформулювати лексичне значення), а на
периферії вже знаходяться додаткові компоненти – експресивні, потенційні.

Полісемія
Полісемія – це багатозначність (коли одне слово виступає в різних значеннях)
Полісемія – здатність слова мати декілька значень
Багатозначні слова виникають через закон економії мовних засобів.
Золоті сережки – золота осінь

5. Типи перенесення значення слів

Метафора — перенесення значення за подібністю. Наприклад: золота осінь – подібність за кольором.
Метонімія — перенесення значень на основі суміжності.
Поділяється на:
просторова суміжність – уважна аудиторія(тих, хто знаход. в аудиторії), школа вийшла на суботник

перенесення значення з матеріалу на вигляд – моя подруга носить тільки золото(метал)

перенесення з дії на результат – здати диктанти(це передусім процес, але коли здати диктант – сам
результат), яскрава вишивка(вишивка це процес, а яскрава вишивка це результат)
З автора на його твори – читаю Підмогильного, вчити Шевченка.

Перенесення значення з дії на місце – зустрітись на зупинці (зупинка – це дія, і місце, де він зробив
зупинку – зупинка)
Синекдоха — перенесення цілого значення через частину/або навпаки. Наприклад відомий тенор(голос).
Шуба з кроля (як тварина)

6. Інші шляхи зміни значень слова:

Деетимологіїзація — втрата внутрішньої форми слова. Наприклад вікно-окно, обвлако-облако,
понедельник (нема внутр. Форми)-понеділок (є внутр. Форма)
Внутрішня форма слова — мотивування лексичного значення слова його морфемною будовою.
Народна етимологія — оживлення внутрішньої форми шляхом надання слову довільної мотивації.
Наприклад: піджак-спінжак (пов’язане із спиною), гуляти-гульвар, приватизація-прихватизація,
калькулятор-куркулятор, демократ-демокрад.
Розширення значення – тобто починається поширюватися найбільша кількість предметів. Товариш-товар,
називали так торгового партнера. Бьод – пташення, а зараз будь-яка пташка
Звуження значення – навпаки. Крестьянен – християнен. Зараз це людина яка працює на землі. Квас –
будь-який кислий продукт, зараз кажуть квасити капусту.

Меліорація – покращення значення. Уголовник – вбивця, зараз це людина, яка має проблеми із законом.
Або анг слово найс – невіглас, дурень. Зараз це щось хороше
Пейорація – погіршення значення. Сарай – палац, а зараз це якесь підсобне приміщення, неопалюване.

7.Омонімія (міна, коса)

Омоніми — групи слів, однакових за формою, але різняться семантично
Омоніми – це формальний збіг слів, що не мають семантичної спільності.

Як розрізнити омонімію від полісемії?

1. За допомогою тлумачного словника
2. Ми дивимось на скільки значення слів пов’язане: стіл, ручка (як рука, і як ми хочемо відкрити двері)

Причини:
— Словотворні особливості. Ведмедник, телятник – приміщення і догляд за телятом.
— Фонетичні зміни. Наприклад: лук як рослина, і як зброя
— Запозичення з інших мов. Look, лук

Типи омоніміі:
• Фонетична — по-різному пишуться, однаково звучать
• Графічна — збігаються в графічній формі, але різняться звуковою
• Морфологічна — збігаються в 1 граматичній формі

Типи омоніміі:
Лексичні омоніми:
Повні збігаються усі граматичних формах: коса, косами, міна, мінами
неповні збігаються не в усіх формах: кадри з фільму, кадри тільки у значення мн
Омофони – слова збігаються у звуковій формі, але різняться графічно. Наприклад: сонце, сон це. Write –
писати, right – правий. See, sea
Омографи (графічно омоніми) – збігаються в графічній формі, різняться звуковою. Наприклад: замок,
мука, атлас.
Омоформи – слова збігаються лише в одній граматичній формі. Наприклад: три
Міжмовні омоніми – уродливий, intelligent
8. Лексико-семантичні групи слів (синоніми, антоніми, пароніми, гіперо-гіпонімічні, лексико-
семантичні групи)
Системне відношення в лексиці:
Парадигматичні — відношення вибору
Синтагматичні — поєднання лексичних одиниць

Лексико-семантична парадигма — об’єднання граматично однорідних слів (однієї частини мови), що

мають семантичну спільність (значення)
Типи парадигм:
1. Синонімічна парадигма (збігаються за значенням, або є близькими) заметіль, завірюха, хуртелиця
Виділяють домінанта з найбільш синонімічного ряду — слово з найбільш простим стилістично
нейтральним значенням. Наприклад: іти - домінант, бігти, летіти, плентатись, шкандибати – члени
синонімічного ряду.
Синонімія – це семантичне зближення різних слів.

За ступенем близькості:
• повні – тотожні за значенням. Наприклад: Мовознавство – лінгвістика, азбука – абетка, буква-літера,
бегемот – гіпопотам.
• часткові синоніми:
Однокореневі: гойдати, розгойдувати. Диміти, димітися.
Різнокореневі: молодий, юний
за функцією:
Семантичні (ідеографічні) – різняться семами змістового плану. Наприклад, заметіль-буря, шлях-дорога,
страх-жах
стилістичні – конотативними семами (оцінюємо). Наприклад: гуляти, дефілювати
семантико-стилістичні (змішаний) – відрізняються і змістовими і оцінними семами). Наприклад: великий,
здоровезний - відрізняються забарвленням. Успіх - нейтральне, тріумф – великий успіх.

2. Антоніми (протилежне значення)

Типи антонімів:
• Контрарні (протилежні) – виражають протилежні полюси одного поняття. Улюблений і ненависний
• Комплементарні – взаємовиключенні поняття. Живий мертвий, правда брехня, сліпий зрячий
• Векторні – слова, які мають протилежно-спрямовану семантику. Схуднути потовстішати, побудувати
зруйнувати.

Енантіосемія — протилежність значень одного слова. Наприклад: позичити – або комусь дати, або взяти в
когось. Прослухати все з початку до кінця, і просто все прослухати. Обійти – все, і обійти калюжу.

3. Пароніми — це слова, що мають подібність у морфологічній будові (близькі за фонетичним

складом), але розрізняються за значенням:

уява (здатність уявляти — плід уяви) — уявлення (знання, розуміння чогось — помилкове уявлення);
гривня (грошова одиниця) — гривна (металева шийна прикраса у вигляді обруча);
кампанія (сукупність заходів, спрямованих на виконання певного завдання) — компанія (група осіб,
пов’язаних певними інтересами або торговельне чи промислове товариство).
Пароніми близькі до омонімів, але не тотожні з ними.

Між паронімами можуть встановлюватися синонімічні (блискучий — лискучий, блукати — блудити,

повноваження — уповноваження, особистий — особовий), антонімічні (прогресивний — регресивний,
густо — пусто, іммігрант — емігрант) відношення.
 4. Гіперо-гіпонімія (від гр. hyper "над, поверх", hypo "під, внизу" і onima "ім'я") - родовидові
відношення в лексико-семантичній системі.

Гіпонімія – це тип семантичних відношень, при якому слова, що позначають вид, семантично
підпорядковуються словам, що позначають рід

Наприклад: береза, дуб, клен, явір, сосна - дерево; троянда, рожа, настурція, тюльпан, нарцис - квітка;
корова, кінь, коза, вовк, лисиця, заєць - тварина.

Родові слова називають гіперонімами, а видові - гіпонімами.

Гіперо-гіпонімія близька до синонімії. її навіть називають квазісинонімією (від лат. quasi "ніби, майже,
немовби"), але на відміну від синонімії, яка допускає двосторонню заміну в тексті (першого синоніма на
другий і навпаки), в гіперо-гіпонімії можлива тільки одностороння заміна - заміна гіпоніма на гіперонім.

Наприклад: Він знайшов підберезовики =>Він знайшов гриби.

Протилежна заміна тут неможлива, оскільки гриби можуть бути не тільки підберезовиками. Значення
гіпоніма є складнішим, ніж значення гіпероніма, а представлений ним клас предметів - вужчим. Гіпоніми
включають у себе зміст гіпероніма і протиставляються один одному певними семами. Так, слова троянда,
рожа, настурція, тюльпан у своєму змісті мають спільне значення "квітка", але кожне з них
протиставляється всім іншим за певними ознаками.

Конверсія (від лат. conversio "зміна, перетворення') - спосіб вираження суб'єктно-об'єктних відношень в
еквівалентних за змістом реченнях.

Лексична конверсія виражається словами-конверсивами.

Конверсиви - слова, які передають двобічні суб'єктно-об'єктні відношення в лексико-семантичній системі.

Наприклад: Роман купує у Степана книжку

Степан продає Романові книжку.
Сестра молодша від брата
Брат старший від сестри.
Тут конверсивами є слова купувати - продавати, молодший - старший.

Як бачимо, конверсиви представляють у тексті одну й ту саму дію чи відношення в різних напрямках: від А
до В і навпаки. При заміні одного конверсива іншим суб'єкт і об'єкт міняються в реченні ролями.

Конверсивами бувають дієслова (давати - брати, передавати - отримувати, здавати - приймати, здавати -
наймати, лякати - боятися), іменники (попередник - наступник, учитель - учень), прикметники (вищий -
нижчий, багатший - бідніший), прислівники (краще - гірше, тяжче - легше), прийменники (над - під).

Якщо гіперо-гіпонімія близька до синонімії, то конверсія - до антонімії.

5. лексико-семантичні група – найбільша парадигма, що об’єднує слова із спільним семантичним

компонентом.
 Практичне заняття № 5
Особливості функціонування лексики. Фразеологія.
Лексикографія.

1. Походження лексики. Лексика споконвічна (власні) та

запозичена. Екзотизми та варваризми. Кальки та напівкальки.

За походженням лексика української мови неоднорідна.

Вона формувалася протягом багатьох століть у тісному зв’язку з іншими мовами. 
У лексиці української мови за походженням виділяють слова:
1. успадковані з попередніх періодів розвитку нашої мови
2. власне українські
3. запозичені з інших мов.

1. Серед успадкованих найдавнішими є слова індоєвропейського походження.

Вони поширені у певних фонетичних і словотворчих видозмінах майже в усіх
європейських мовах. Це назви частин тіла (ніс, око, зуб), явищ природи (, рослин
(дерево), тварин (кішка), найнеобхідніших дій і процесів (мати, сидіти, стояти,
їсти)

Слова спільнослов’янського походження вживаються в усіх слов’янських мовах,

зазнаючи певних фонетичних змін. Спільне східнослов’янське походження мають
слова, що є в українській мові спільними з російськими та білоруськими: білка,
собака, мішок, сорок, снігур, жайворонок, дешевий.

Лексична система української мови сформувалася в плині тривалого історичного

розвитку. В її лексичному складі розрізняють дві групи слів за
походженням – власні й запозичені.

2. Власне українська лексика – це слова, які виникли в українській мові

надзвичайно давно, з появою тих понять, які вони позначають.

До власної лексики належать слова, що входили до української мови в різні

історичні періоди, починаючи з найдавніших:

 індоєвропейські (мати, брат, дочка, бик, вовк, м’ясо, сіль),

  спільнослов’янські (свідок, посол, боліти, холодний, дев’ять, я, він, там),

 східнослов’янські (батько, дядько, кулак, собака, урожай, хороший,

сьогодні, тепер),

 власне українські (багаття, батьківщина, напувати, очолити, линути,

малеча, гай, смуга, дружина, мрія, бандура, розкішний, чарівний).

У різні історичні епохи українська мова збагачувалася словами, запозиченими з

інших мов. У сучасній українській мові їх порівняно небагато – 10 – 15%.

3. Усі запозичення української мови поділяють на дві групи:

1) слова, запозичені зі слов’янських мов

НАПРИКЛАД: з польської (скарб, байка, полковник, петрушка, барвінок),

російської (паровоз, завод, взвод, безробіття, декабрист), білоруської (дьоготь,
бадьорий)

2) слова, запозичені з неслов’янських мов:

НАПРИКЛАД: з грецької (ангел, монастир, історія, біографія, поема, атмометр),

латинської (акваріум, радіус, активатор, диктатура), тюркських (отаман, сарай,
барабан, кизил, базар), французької (парад, кабінет, сержант, сюжет, ажур,
салют), англійської (матч, баскетбол, смокінг, мітинг, лідер, фініш, бар),
німецької (офіцер, штаб, єфрейтор, бухгалтер, вексель, масштаб), італійської
(банк, опера, помпа), іспанської (гітара, карамель, пума),

Із наукових досліджень відомо, що 10% нашої мови становить запозичена лексика.

Причини запозичень:

1) Запозичуються разом із поняттями і не мають українських

відповідників: студент, академія, курорт

2) Деталізація уявлення про предмет, який уже існує в мові: десерт – солодощі, які
подають після обіду, бар – невеликий ресторан.

3) Заміна словосполучення одним словом: транспорт – засіб пересування, круїз –

подорож на пароплаві…

Іншомовні слова в українській мові можуть бути єдиними назвами, або виступати
синонімом – обмежувати – лімітувати, пам’ятник – монумент.

Екзотизми — слова і вирази, які засвоєні з інших мов, але позначають предмети,
явища мовної дійсності, у їх семантиці відображені поняття з життя інших народів:
назви установ і організацій: сейм, меджліс; грошових одиниць: євро, фунт
стерлінгів; назви одягу: кімоно, чалма.
Варваризми — іншомовні слова або вислови, які не стали загальновживаними, і є
не повністю засвоєними мовою: авеню, місіс. Варваризми не тільки не
перекладаються, а й часом зберігають на письмі чужомовну графічну передачу:
тет-а-тет і tête-a-tête, альма матер і alma mater.

Ка́лька або калькування — вид мовного запозичення, утворення

нового фразеологізму, слова або нового значення слова через буквальний переклад
відповідного іншомовного елемента

Існує декілька видів кальки:

Словотворчі або структурні кальки — поморфемний переклад іншомовного слова
НАПРИКЛАД

 «внутрішньом'язовий» — з лат. intramuscularis (від intra- — «внутрішньо»

+ muscularis — «м'язовий»)
 «надлишок» — з англ. surplus
 «хмарочос», «хмародряп» — нім. Wolkenkratzer (від Wolken — «хмари»
+ kratzen — «дерти», «дряпати»)
 «представлений» — нім. Vorstellung (від vor — «перед», stellen — «ставити»)
 «недолік» — рос. Недочёт

Семантичні кальки — запозичення переносного значення слова. Це корінні

українські слова, які під впливом слів-відповідників з іншої мови набувають нового
значення
НАПРИКЛАД

 «обмежений» (у значенні «тупий, тупоголовий») — з фр. borné «обмежений

(як про територію, так і про людину)»
 «уподобання споживачів» — з англ. consumer preferences
 «насичення попиту» — з англ. demand saturation
 «центрист» в значенні «особа, яка має помірні політичні погляди» —
з фр. centriste
 «блискучий» із значенням «надзвичайний, довершений» — з фр. brillant
Фразеологічні кальки — дослівний переклад фразеологізму,
НАПРИКЛАД

 «тут собака заритий» (у значенні «у цьому суть справи») — з нім. da ist der
Hund begraben
 «не в своїй тарілці» («не по собі») — з фр. ne pas dans son assiette
 «сліпа покірність» — з нім. blinder Gehorsam
 «багато галасу з нічого» («багато галасу даремно») — з англ. much ado about
nothing («багато про нічого»)
Напівкальки — неповний переклад з іншої мови: частина слова або вислову
перекладається, а частина залишається без перекладу, напр.:

 «антитіло» — з фр. anticorps
 «телебачення» — з грец. tele — «далеко»
 «гуманність» — з лат. humanitas
 «ефект доходу» — з англ. income effect
 «проковтнути гірку пігулку» (у значенні «мовчки вислухати докір») —
з фр. avaler la pilule

2. Особливості функціонування лексики:

а) лексика загальновживана та обмеженого вживання
(діалектизми, терміни та професіоналізми, жаргонізми,
арготична лексика);

До складу загальновживаної лексики належать слова, якi вживають усi носiї мови.
Вони складають її активний словник. Це слова, якi позначають:

предмети побуту (дверi, чоботи, сорочка, стiлець, вiдро)

процеси трудової дiяльностi (писати, рiзати, готувати, читати)
явища природи (дощ, снiг, вiтер)
назви тварин, людей (син, батько, яструб, окунь, калина, береза)
назви кольорiв, почуттiв, смакiв (червоний, гiркий, радiсть, сум)
назви ваги, розмiру (малий, легкий)
вiйськовi поняття (куля, зброя)
поняття культури (пiсня, мелодiя)
суспiльно-полiтичнi поняття (держава, народ)
числа (три, двадцять)

Лексика обмеженого вживання складається зi слiв, вживання яких обмежене або

територiєю, або певною групою суспiльства. До складу спецiальної лексики
належать дiалектизми, професiйнi слова, термiни, а також жаргонiзми та
арготизми.
Дiалектна лексика — це слова, що вживають мешканцi певної мiсцевостi. Вони
мають вiдповiдники в лiтературнiй мовi.

Українська мова має три нарiччя:

 Захiдне: вуйко (дядько), ватра (вогонь), леґiнь (юнак).
 Пiвнiчне: лiсавиця (драбина), веселики (журавлi), ясниця (райдуга).
 Пiвденно-схiдне: банити (мити), квасець (щавель), пшiнка (кукурудза).

Термiни — це слова, що називають поняття в рiзних галузях: науцi, технiцi,

мистецтвi тощо.
 Вони є однозначними в однiй галузi. Але можуть мати рiзнi значення в
рiзних. Наприклад, термiн операцiя у хiрургiї i банкiвськiй справi позначає
неоднаковi поняття.
 Деякi з термiнiв стають загальновживаними словами. Наприклад, слово
термометр.

Професiйна лексика — це слова, якi вживаються в колi фахiвцiв з певних

спецiальностей для позначення знарядь працi, iнструментiв, процесiв, дiй,
матерiалiв тощо.
НАПРИКЛАД
 Позов, апеляція,суддя (юристи)
 Монтаж, шпальта, сюжет (журналісти)

Арготизми — близькi до жаргонiзмiв. Але цi слова зазнали навмисних змiн з метою

утаємничити, зробити незрозумiлим для iнших.
(До арго можуть вдаватися жебраки, злочинцi тощо.)
НАПРИКЛАД: ботень (борщ), морзуля (цибуля).

б) активна і пасивна (архаїзми, історизми, неологізми) лексика;

Активна і пасивна лексика української мови  — два шари лексики, наявність яких
зумовлена такими основними чинниками, як поява нових слів і вихід з ужитку
слів, що позначали старі явища й реалії
Активна лексика
Активна лексика становить ядро словникового складу мови. Вона об'єднує як
споконвічно українські слова, так і численні групи запозичених слів.
Головна її ознака — регулярне використання у сфері діяльності людини.

Зокрема слова хліб, молоко, яблуко, дорога, тролейбус, повітря, дочка, дощ,

великий, солодкий, читати, тут тощо — загальновживані слова,
використовуються у побуті.
Проте до активної лексики належать і такі слова як синус, косинус, діагональ,
перпендикуляр, префікс, іменник, речення, кома, кут — терміни.
Активна лексика — це слова, які часто вживаються в повсякденному спілкуванні.
Вони зрозумілі для кожного члена мовного колективу.
Це загальновживані слова (хліб, сіль, гіркий, добрий, іти, бігти) та
широковідомі терміни (нація, діаспора, принтер, квартет).
Пасивна лексика
Пасивна лексика — слова, які вийшли або виходять з активного вжитку, а також
нові слова, нещодавно створені чи запозичені з інших мов — неологізми.

Архаїзм
Архаї́зм — слово (термін), вираз (фраза), граматична форма, які застаріли й
вийшли з загального вжитку і мають сучасний синонімічний аналог (на відміну
від історизмів).
Отже, Архаїзми — це витіснені назви понять, що існують і в наш час
(наприклад: аероплан — літак).
Розрізняються такі типи архаїзмів:
1) власне лексичні — слова, що застаріли в цілому (чадо, ректи, понеже);
2) лексико-фонетичні, що відрізняються від сучасний варіантів тільки одним
чи кількома звуками або місцем наголосу (сей, пашпорт, глас, піїт, філозоф);
3) лексико-морфологічні — застарілі словоформи та граматичні
характеристики слова (люде — люди (сучасний аналог))
4) лексико-словотвірні, що відрізняються від сучасних однокореневих
синонімів словотвірним форматом — суфіксом або префіксом (податель,
подаяніє, возгордитися);
5) лексико-семантичні, у яких застар. є лише окреме значення (броня у
значенні ‘зброя’, худий ‘поганий’, машина ‘паровоз, поїзд’).
Історизм
Історизм — лінгвістичне поняття про слова або стійкі словосполучення, що
являють собою назви зниклих предметів, явищ людського життя.
Історизмом називають слово або словосполучення, яке позначає явище з минулого.
Однак це явище вже пішло з життя суспільства, втратило для нього будь-яку
актуальність.
Приклади історизмів: боярин, верста, пищаль, непман, капор, предводитель
дворянства, лікбез, продподаток.
Зазвичай історизми часто плутають із словами архаїзмами.
Хоча основна відмінність між ними: архаїзмом називають застаріле слово, а
історизмом — зникле явище.
Історизми відносяться до пасивного словника і не мають синонімів у сучасній мові.

Неологізми
Серед неологізмів в українській мові зараз є такі слова як: геном, клонування, клон,
менеджмент, логістика, віртуальний, інтерактивний, іміджмейкер.
Кожне слово на час своєї появи було неологізмом.
НАПРИКЛАД свого часу слова метрополітен, космодром, телебачення,
місяцехід були неологізмами. Проте тепер ці слова стали звичайними і до
неологізмів їх більше не зараховують.
Поряд із звичайними є семантичні неологізми — слова, що раніше існували у мові,
проте з часом набули інших значень.
НАПРИКЛАД народний депутат.
Авторські або індивідуальні неологізми є поширеним явищем в українській
літературі.

НАПРИКЛАД НЕЛОГІЗМИ:

 Андрія Малишка: огнепоклонники, злотоголово

 Павла Тичини: аеропланити, багряноводний, бистрозір, брунькоцвіт,
вічнодумний, сонцеприхильник, яблуневоцвітно, ясно-соколово
 Василя Стуса спогадування, сніння, серцеокий, самозамкнений, стотривожна
душа, на цих всебідах, усевитончуваний зойк

в) стилістична диференціація лексики

Використання сучасної української літературної мови в різноманітних сферах
суспільного життя зумовлює функціонально-стильове розрізнення її лексичного
складу і виділення двох груп лексики – загальновживаної та лексики обмеженого
вживання.
Загальновживана лексика – це слова, які використовують усі носії мови
незалежно від рівня освіти, фаху, місця проживання тощо.

Насамперед це назви життєво необхідних для кожної людини понять, які зв'язані з
побутом, суспільним життям, виробничою діяльністю тощо.

Загальновживана лексика стилістично нейтральна (міжстильова), тому вільно, без

будь-яких обмежень уживається в усіх функціональних стилях мови.

Лексика обмеженого вживання співвіднесена зі сферами суспільного життя та

функціональними стилями мови. її поділяють на:

 розмовну лексику, тобто слова, поширені в розмовному варіанті усного

літературного мовлення, якому властиві невимушеність, буденність і
спонтанність спілкування.

Характерне використання слів з виразним експресивно-оцінним значенням,

вживання розмовних варіантів лексичних одиниць: невмивака, хімічка, питоньки,
спатуні, близесенько. + наявність вульгаризмів, варваризмів, жаргонізмів і
діалектизмів.

 книжну лексику, тобто слова, що вирізняються на тлі стилістично

нейтральної та розмовної лексики літературної мови вузькою сферою
вживання і вносять у спілкування відтінок офіційності, урочистості,
науковості.

 виробничо-професійна лексика - це слова чи словосполучення, які

пов'язані з певною сферою виробництва (назви процесів виробництва,
знарядь праці) та професії. Спеціальні слова та вислови, притаманні мові
певної професійної групи, називають професіоналізмами.

 Науково-термінологічна лексика—один з основних лексичних

компонентів таких функціональних стилів писемного мовлення, як науковий,
офіційно-діловий, публіцистичний. Усі слова, які належать до
термінологічної лексики, об'єднуються в мові загальною назвою „термін".

3. Фразеологія. Фразеологізм як одиниця мови. Класифікації

фразеологізмів.

Фразеологія (від гр. phrasis "вираз" і logos "наука") - 1) сукупність

фразеологізмів даної мови; 2) розділ мовознавства, який вивчає
фразеологічний склад мови
Предметом фразеології як науки є дослідження природи фразеологізмів і їх
ознак, а також виявлення закономірностей функціонування їх у мові.

Фразеологізми - стійкі словосполучення. Це готові сполучення слів, які не

створюються в мовленні подібно до вільних словосполучень (новий костюм,
великий будинок, читати газети, йти до школи), а відтворюються: якщо
мовцеві необхідно вжити фразеологізм, то він його вилучає, як і слово, в
готовому вигляді зі свого фразеологічного запасу, а не будує його заново.

Щоб усвідомити різницю між фразеологічними й вільними

словосполученнями, можна порівняти фразеологізм кури не клюють і вільне
словосполучення кури не клюють.

Фразеологізм кури не клюють.

Кожне слово зокрема не має власного значення; значення притаманне
фразеологізму в цілому.

Переставити слова не можна, бо перестановка слів руйнує фразеологізм.

*У нього грошей не клюють кури. Кури у нього грошей не клюють.

Від компонентів словосполучення не можна утворити зменшувальні

(пестливі) форми.
У нього грошей курочки не клюють - вільне словосполучення.

Значення складається зі значень слів, що входять до словосполучення.

Це зерно кури не клюють.

Перестановка слів допускається, і вона не впливає на значення

словосполучення.

Від компонентів словосполучення можна утворити зменшувальні (пестливі)

форми. Це зерно курочки не клюють.

У середину словосполучення можна вставити якесь слово.

Це зерно кури зовсім не клюють.

Переважна більшість фразеологізмів еквівалентна окремому слову, і, як

окремі слова, фразеологізми виступають у ролі єдиного складеного знака:
нуль без палочки - ніщо; кирпу гнути - гордувати; на руку ковінька = вигідно;
без року тиждень = недавно; ні кола ні двора = нічого; пекти раків =
червоніти; кіт наплакав = мало; лізти в вічі - набридати; рос. спустя рукава =
небрежно; одержать победу "= победить;

існують різні класифікації фразеологізмів. Найвідомішою є класифікація

фразеологізмів за ступенем злютованості їх компонентів, яку розробив
французький мовознавець Ш. Баллі і доповнив російський мовознавець В.В.
Виноградов

Розрізняють три типи фразеологізмів:

 Фразеологічні зрощення.
 Фразеологічні єдності.
 Фразеологічні сполучення.

Фразеологічні зрощення - семантично неподільні фразеологічні одиниці,

значення яких не випливає зі значень їх компонентів.

НАПРИКЛАД:

 собаку з'їсти "бути майстром у якійсь справі".

Тут власні значення слів собака і їсти не відіграють жодної ролі, бо неможливо
пояснити, чому знання й досвід передбачають поїдання собак.

До фразеологічних зрощень належать такі фразеологізми, як (укр):

 точити ляси (баляндраси ) "вести пусті розмови",

 пекти раків "червоніти від сорому",

 дати кучми "побити",

Фразеологічні зрощення називають ще ідіомами (від гр. idioma "самобутній

зворот"), під якими розуміють фразеологізми з повною втратою внутрішньої
форми. Пояснити, як склалося значення ідіом, - складна етимологічна
проблема.

НАПРИКЛАД: англ. tit to tat має значення "око за око", але пояснити, що
означають слова tit і tat, ніхто не може.

Ідіоми неможливо дослівно перекласти на іншу мову. До ідіоми в іншій мові

можна лише відшукати ідіому-відповідник, якщо така є, або перекласти її одним
словом чи вільним словосполученням.

НАПРИКЛАД: англ. skeleton in the cupboard перекладається як "сімейна

таємниця", хоч дослівний переклад - "скелет у буфеті"
 Фразеологічні єдності-семантично неподільні фразеологічні одиниці, цілісне
значення яких умотивоване значенням їх компонентів.

Значення фразеологічної єдності виникає внаслідок узагальненого переносного

значення вільного словосполучення. Це результат образного метафоричного
переосмислення словосполучення.

Як приклади можна навести такі фразеологічні єдності:

 зробити з мухи слона "перебільшити щось",

 пальцем не ворухнути "нічого не зробити",

 мілко плавати "не мати достатніх здібностей, сил, знань для певної
справи; погано розумітися на чомусь",

 прикусити язика "замовчати",

 тримати камінь за пазухою "приховувати ненависть до кого-небудь;

готувати помсту",

 гнути спину "важко працювати",

 плисти за течією "пасивно підкорятися обставинам";

Для фразеологічних єдностей характерна семантична двоплановість.

В окремо взятих ізольованих від контексту таких зворотах не можна

однозначно встановити їх семантику, бо такі словосполучення можуть
уживатися як вільні у прямому значенні і як фразеологічні в переносному, тобто
вони є омонімічними.

НАПРИКЛАД:

Стоматолог закінчив примірку і поклав зуби на полицю.

Гроші вичерпались, і йому довелося на деякий час покласти зуби на полицю;

Плисти за течією ріки значно легше, ніж проти течії. Він усе своє життя плив за течією, ніколи не
чинив спротиву.

Дівчина намилила голову, а потім змила її теплою водою.

На зборах йому добре намилили голову.
 Фразеологічні сполучення - звороти, в яких самостійне значення кожного
слова є абсолютно чітким, але один із компонентів має зв'язане значення.

У кожному звороті всі слова мають своє значення, але одне зі слів реалізує таке
значення, як правило, тільки в цьому звороті.
ЕХ: розквасити ніс
Так, скажімо, слово розквасити реалізує значення "розбити до крові" лише зі
словами ніс або обличчя.
ЕХ: досада бере
Слово брати має значення "проймати" тільки у сполученнях зі словами досада,
злість (не можна сказати радість бере, щастя бере тощо).
ЕХ: одержать победу
Російське слово одержать актуалізує значення "здобути" тільки в поєднанні зі
словами победа (не можна сказати одержать образование, одержать деньги тощо)
ЕХ: закадычный друг
Закадычный "щирий" загалом поєднується лише зі словом друг.

Ті мовознавці, що дотримуються широкого розуміння фразеології, тобто відносять

до неї комунікативні одиниці (речення) і будь-які влучні (крилаті) фрази, виділяють
четвертий тип фразеологізмів - фразеологічні вирази.

Фразеологічні вирази - стійкі за складом і вживанням семантично подільні звороти,

які складаються повністю зі слів із вільним значенням.

Фразеологічні вирази - це прислів'я, приказки, афоризми відомих політиків,

письменників, діячів науки й культури: Не все золото, що блищить; Сім раз відмір,
один відріж; І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь (Т. Шевченко); Любви все
возрасты покорны (О. Пушкін); Блажен муж, що не йде на раду нечестивих (Біблія).

4. Лексикографія
Лексикографія (від гр. lexikos "словниковий" або lexicon "словниковий
запас igrapho "пишу") - розділ мовознавства, який займається теорією і
практикою укладання словників.

Це наука, яка має практичне застосування. Словники необхідні для

вивчення рідної та іноземної мов. Культурний рівень нації та рівень
розвитку мови часто оцінюють за кількістю виданих словників.

Лексикографія тісно пов'язана з лексикологією. Укладання словників

вимагає великих теоретичних знань і доброго чуття мови, тобто
розуміння відтінків значення слова, особливостей його вживання,
сполучуваності з іншими словами тощо.
Розрізняють теоретичну і практичну лексикографію.

Теоретична лексикографія опрацьовує загальну теорію словників:

розробляє принципи відбору лексики, розташування слів і словникових
статей, структуру словникової статті (граматичний і фонетичний
коментар до слова, виділення і класифікація значень, типи словникових
визначень, подача фразеологізмів)

Практична лексикографія забезпечує навчання мови - як рідної, так і

іноземної, описує й нормалізує рідну мову, дає матеріал для наукового
вивчення лексики.

Для сучасної лексикографії характерні: розуміння лексики як системи;

діалектичний погляд на значення (його змінність, відсутність чітких меж
між значеннями полісемантичного слова тощо); визнання тісного зв'язку
лексики з граматикою. Опрацьовуються різні типи словників залежно від
того, кому вони адресовані. Є словники академічні, в яких інформація про
слово найповніша, і навчальні, які мають на меті навчити людину, що
вивчає мову, правильно використовувати слово. Є також словники для
широкого використання і словники-довідники, адресовані представникам
певної професії.

Типи словників

Усі словники поділяють на енциклопедичні й лінгвістичні.

Енциклопедичні словники описують світ, пояснюють явища, поняття,
дають бібліографічні довідки про знаменитих людей, відомості про країни
й міста, про видатні події тощо. Відомими є "Українська радянська
енциклопедія" в 17 томах. "Енциклопедія українознавства" за ред. В.
Кубійовича, що вийшла в 1949 р. за кордоном і зараз перевидається у
Львові і Києві (т. 1-7, Львів, 1993-1998; т. 1-4, Київ, 1994-1996), "Большая
советская энциклопедия" в 50 томах (M., 1950- 1958; останнє третє
видання в 30 томах вийшло в 1969- 1978), "Энциклопедический словарь" у
86 томах Ф. Брокгауза й І. Єфрона.

До енциклопедичних належать і галузеві термінологічні словники. Так,

останнім часом в Україні з'явилася значна кількість таких словників, як,
наприклад, "Словник термінів ринкової економіки" за редакцією В.І.
Науменка (К., 1996), "Короткий словник філософських термінів" за
редакцією В.М. Козакова (К., 1996), "Словник-довідник з екології" Є.М.
Кондратюка і ГЛ. Хархоти (К., 1987), "Словник медичних термінів" В.Й.
Кресюка та ін. (Одеса, 1994), "Соціологія: Короткий енциклопедичний
словник" за редакцією В.І. Воловича (К., 1998) та багато інших.

Філологи повинні бути обізнані зі словниками лінгвістичних термінів,

серед яких слід назвати "Словник лінгвістичних термінів" Є.В. Кротевича
і Н.С. Родзевич (К., 1957), "Словник лінгвістичних термінів" Д.І. Ганичаі І.С
Олійника (К., 1985), "Словарь лингвистических терминов" О.С. Ахманової

Лінгвістичні словники - це словники слів. Вони дають інформацію не про

речі, явища, поняття, а про слова. Якщо енциклопедичні словники
подають лише назви предметів та явищ, які в мові представлені
іменниками та іменними словосполученнями, то лінгвістичні словники
пояснюють усі типи слів, їх граматичні та стилістичні ознаки,
особливості їх функціонування.

Лінгвістичні словники поділяють на одномовні й багатомовні.

Практичне заняття № 6
Морфемологія. Дериватологія

1. Дериватологія як розділ мовознавства. Розділи дериватології

Дериватологія — це розділ мовознавства, який вивчає способи творення слів.

Предметом дериватології є: ознаки морфем, їх будова, семантика та місце серед

інших мовних одиниць.

Розділи дериватології: морфеміка, словотвір і морфонологія

Морфеміка відносно молода наука. Морфеміка – це розділ мовознавства, який вивчає
морфеми.
Завдання морфеміки: визначення ознак морфеми, аналіз будови морфеми, класифікація
морфем, продуктивність/непродуктивність морфем, регулярність/нерегулярність.
Словотвір - вивчає структуру слів і способи їх творення
Морфоноло́ гія — розділ мовознавства, що вивчає зв'язки морфології та фонетики, звукову будову
морфем залежно від їхніх взаємозв'язків у різних словах.
 1. Морфема як одиниця мови. Класифікація морфем.
Морфема — мінімальна структурна частина слова, що має значення.
Морф – це конкретний вияв морфеми у слові.
ЕХ: садити – сад
Тобто, коренева морфема представлена морфом [сад].

Аломорфи – це позиційно зумовлені зміни морфем.

ЕХ: садити[сад], сидіти[сид’], сядь[с’ад]..
Аноморфи не взаємозамінювані!

Варіанти морфем – взаємозамінювані морфи

ЕХ: сину – синові
батьку – батькові (одні і ті ж самі форми)

Класифікація морфем
За ступенем обов’язковості:
• обовʼязкові (корінь) – хоча ВИнуть
• необов’язкові (факультативні) – усі інші (афіксальні)

За роллю у слові:
• основна морфема - корінь
• службові (афіксальні)

За позицією у слові:
• префіксальні (передкореневі)
• постфіксальні (після кореня) – суфікс, постфікс, закінчення
ЕХ: співбесідниця
Спів – щось разом виконувати, префікс
Бесід – розмова, корінь. У корені зосереджено лексичне значення
Ниц – жін стать, суфікс
Я – закінчення
• інтерфікс – службова морфема, яка не має власного значення і служить
поєднанням інших морфмем у слові.
ЕХ: лісостеп, працелюбний, вищесказаний, водохреща, родовід, ялтинський

Інфікс – морфеми, які вставляються в середину слова

ЕХ: з філіппінської sulat – sUMulat (лист, писати), pasok –
pUMasok (вхід, входити)

Трансфікс – морфема, яка розриваючи корінь, що складається

лише з приголосних, сама розривається і служить прошарком голосних серед приголосних
ЕХ: КТБ – загальна ідея письма
КаТаБа – написав (активний стан)
КуТіБа – був написаний (пасивний стан)
ЕХ: КТЛ – ідея вбивства
КаТаЛа – убив
 КуТіЛа – був убитий

Конфікс (циркумфікс) – це комбінація з двох афіксів (префікса і

постфікса), які охоплюють корінь одночасно з обох боків
ЕХ: пень – опеньок, подоконник

За функцією у слові:
• словотвірні – за допомогою їх, утворюються нові слова (ліс, лісок, лісник)
• формотворчі – утворюються граматичні форми слова (читати, прочитати)
• синкретичні (словоформотворчі) – суфікси дієприкметників і дієприслівників
(форм дієслова). Прочитав - прочитавши
За значенням:
- Лексичне
- Граматичне
- Лексико-граматичне

За формою вираження:
• матеріально виражені
• нульові – відсутність афікса в якійсь формі слова, при наявності його в інших
формах слова. Якщо слово незмінюване, то в нього немає закінчення.

За походженням:
• споконвічні
• запозичені

3.Зміни морфемної структури слова

зміни у морфемній будові слова:

1) спрощення - процес, наслідком якого є

втрата похідним словом здатності виділяти наявну в ньому первісну морфему.
Наприклад: слово вікно в сучасній ук-
раїнській мові поділяється на дві морфеми — кореневу вікн- і
флективну -о. У давньоукраїнській мові в цьому слові виділявся ще суфікс -к-, який уже
став непродуктивним (порівн.:ряд-н-о, сук-н-о) і поступово зрісся з коренем.

2) перерозклад - мовний процес, наслідком якого є зміна зовнішнього вигляду

службових морфем, переміщення меж між похідною основою і словотворчим
афіксом.
Наприклад: давньоукраїнську форму рука-ми, де суфікс -а- входив до основи, і сучасну
українську рук-ами, в якій суфікс відійшов до
закінчення
 3) деколяризація - Процеси переходу слів з однієї частини мови в
іншу обов’язково спричиняють зміну граматичних значень, а отже, і зміну
граматичних (формотворчих і словозмінних) морфем на словотворчі афікси
прикметників і дієприкметників — в іменники
( с у б с т а н т и в а ц і я ), змінюваних слів — у прислівники ( а д в е р б і а
л і з а ц і я )

2. Поняття про словотвір. Словотвірне значення слова.

Словотвір - вивчає структуру слів і способи їх творення. Тому цей термін використовується
і для позначення процесу деривації — творення похідних слів.

Словотвірна мотивація – це відношення між двома спільнокореневими словами, значення

одного з яких визначається через значення іншого.
ЕХ: ліс – лісник (лісник мотивоване словом ліс)
ліс – лісок (слово лісок мотивоване словом ліс)
АЛЕ слова лісник і лісок не мотивовані

Словотвірне значення – семантичне відношення похідного слова до мотивуючого,що має

формальне вираження певними мовними засобами в середині слова.
ЕХ: лісник – формант або афікс (носій словотвірного значення)
Наприклад, у суфіксальних утвореннях косар, кобзар, зброяр, баяніст суфікси -ар (-яр), -іст
утворюють назви осіб за родом діяльності; в іменниках хід, лік, цвіт виражається
словотвірне значення узагальненої дії, процесу засобом нульової суфіксації.

3. Комплексні одиниці словотворення:

а) структурні КОС:
Словотвірна пара — 2 слова пов’язані словотвірною мотивацією.
ЕХ: ліс — лісок, старий - старіти
Словотвірний ланцюжок — сукупність однокореневих слів, що знаходяться у
відношеннях послідовної мотивації.
ЕХ: старий — старіти — застаріти — застарілий - застарілість
Словотвірна парадигма - сукупність спільнокореневих слів, що знаходяться
на одному ступені словотворення.
ЕХ: старий: старіти, старенький, старезний, підстаркуватий, старість
Словотвірне гніздо - сукупність всіх спільнокореневих слів, упорядкованих
відповідно до відношень словотвірної мотивації.
ЕХ: сукупність парадигм і ланцюжки
 б) семантичні КОС:
Словотвірний тип —це схема побудови похідних слів певної частини мови,
абстрагована від конкретного лексичного значення, яка має такі ознаки:
1) мотивуючими є слова однієї частини мови.

2) похідні утворені спільним способом словотвору.

3) мають тотожне словотвірне значення.

ЕХ: глядач, викладач, спостерігач (виконавець дії)

4) мають тотожний словотвірний формант. Так, дієслова біліти, чорніти,

зеленіти належать до одного словотвірного типу, тому що вони: а) походять
від прикметників; б) характеризуються суфіксальним способом словотвору; в)
мають спільне словотвірне значення — виділятися за кольоровою ознакою; г)
утворені за допомогою дієслівного суфікса -і-.

6.Способи словотворення (морфологічні і неморфологічні)

Морфологічні – за допомогою афіксальних морфем, а також складних і
складноскорочених слів.
Неморфемні – при якому афікси не беруть участі у утворенні слів.
До неморфологічних способів словотворення належать: морфолого-с и нтаксичний, лексико-
синтаксичний і лексико-семантичний.

Морфолого-синтаксичним називається такий спосіб, за якого слово набуває нового значення у

результаті переходу його із однієї частини мови до іншої. Наприклад, у реченнях Чергові учні
зустрічали гостей і Чергові зустрічали гостей однозвучні слова чергові різняться лексичним
значенням і морфологічними ознаками.
Лексико-синтаксичним називається такий спосіб словотворення, за якого похідне слово,
утворюється внаслідок злитя (зрощення) в одне слово синтаксичного словосполучення:
натщесерце, утридорога, впівголоса, запанібрата, перекотиполе, Горицвіт.
Лексико-семантичний спосіб словотворення - це утворення нових слів внаслідок
переосмислення вже нявних у мові слів. У будові похідного слова не відбувається ніяких змін,
змінюється лише його лексичне значення - воно вживається для називання нових предметів,
понять: дерево береза і село Береза, птах сокіл і авіаклуб "Сокіл", держава Україна і часопис
"Україна" чи Палац культури "Україна", захід (одна з чотирьох сторін світу) і Захід (країни
Західної Європи).

Практичне заняття № 7
Граматика

1. Граматика і її предмет
Граматика (від лат. grammatike techne "письмове мистецтво") - наука, яка вивчає
граматичну будову мови.
Граматична будова мови – це система об’єктивно існуючих у мові законів
творення слів, зміни їх форми та сполучення в реченні.
Граматика має багато зіткнення з такими дисциплінами, як:
 лексикологія через докладного вивчення граматичних властивостей окремих частин мови;

 орфоепія і фонетика, оскільки ці розділи приділяють багато уваги вимові слів;

 орфографія, яка вивчає питання правопису;

 стилістика, що описує правила використання різних граматичних форм.

Що стосується граматики, то розрізняють:

1) формальну, яка вивчає граматичні форми та їх структуру, і семантичну, яка
вивчає значення цих форм і структур.

2) синхронічну, що вивчає будову мови на певному умовно виділеному часовому

етапі, і діахронічну, яка вивчає мовну будову в її історичному розвитку. Із
синхронічної граматики виокремлюють функціональну, яка вивчає функції
граматичних одиниць.

Граматика складається з двох розділів: морфології й синтаксису.

Синтаксис - розділ граматики, що вивчає граматичну будову словосполучень та

речень у мові. Іншими словами, синтаксис - це граматика зв'язного мовлення.
Морфологія – вивчає граматичні категорії форми, граматичні класи слів, системи
форм слова.
ЕХ: Хвіст собаки, сукня сестри, будинок матері – виражають приналежність.
Взяв яблуко, купив журнал, прочитав книгу – виражають минулу дію.

Поділ граматики на морфологію й синтаксис є умовним. По-перше, граматичні

значення слів повністю розкриваються тільки в реченні; по-друге, значення такого
поділу для кожної конкретної мови залежить від типу її будови: для мов із бідною
морфологією (англійської, індонезійської, багатьох тибето-бірманських та ін.)
морфологія відходить на задній план, а для китайської, в'єтнамської, тайських не
має жодної цінності, бо там морфології немає.

2. Морфологія як розділ граматики

Морфологія - це розділ граматики, який вивчає існуючі в мові граматичні форми,
граматичні значення і граматичні класи слів.
Морфологія як наука передбачає розв'язання таких завдань:
• визначення принципів розчленування лексем на словоформи та об'єднання
словоформ у лексеми;
• з'ясування частини семантики слова як морфологічної;
• обґрунтування переліку морфологічних категорій та їх природи;
• опис сукупності формальних засобів, закріплених за відповідними частинами
мови та їхніми морфологічними категоріями.

Морфологія разом з синтаксисом є частинами граматики - науки, що вивчає граматичну будову

мови.

Для морфології, як і для граматики в цілому, важливо граматичне значення слова. На відміну від
лексичного, яке є індивідуальним для кожного слова, граматичне значення є спільних для цілих
розрядів слів.

Усі слова в мові за лексичним значенням та граматичними особливостями поділяються на

частини мови.

Морфологічна парадигма – сукупність усіх граматичних форм слова

Наприклад, парадигма відмінювання імен (відмінково-числова) в українській мові записується
таким чином: форма називного, родового, давального, знахідного, орудного, місцевого і
кличного відмінків однини, потім форми множини.

3. Граматична категорія, граматичне значення і граматична форма. Основні

способи вираження граматичних значень

Граматична категорія (від грец. kategoria — судження) - система протиставлених одна

одній однорідних граматичних величин (граматичних форм із однорідним значенням)

Для того щоб констатувати, що в якійсь мові є певна граматична категорія, потрібно, щоб
був ряд форм, об'єднаних якимсь спільним значенням, щоб усередині цього об'єднання
було протиставлення і щоб ті протиставлені значення мали формальне вираження. Саме
граматичною категорією є категорія числа, бо вона об'єднує мовні одиниці на основі
спільного значення "число". Всередині цього об'єднання протиставляються одиничність і
множинність, і граматичні значення однини й множини формально виражаються за
допомогою спеціальних закінчень. Можна порівняти: ліс - ліси, весна - весни, озеро -
озера, де граматичне значення однини виражене нульовим закінченням і закінченнями -а
та -о, а граматичне значення множини - закінченнями -и та -а.

Формальне вираження - дуже важлива ознака граматичної категорії, бо саме її наявність

чи відсутність є основним критерієм виділення граматичної категорії. Pозрізняють
граматичні й поняттєві категорії.
Поняттєва категорія статі є універсальною, тобто всі люди незалежно від використовуваної
ними мови розрізняють чоловічу і жіночу стать. Однак категорія роду притаманна далеко
не всім мовам. Скажімо, її немає в англійській, китайській, тюркських і фіно-угорських
мовах. В українській мові, як і в інших слов'янських, а також романських та німецькій
мовах, є така категорія, бо тут є формальні засоби її вираження: закінчення (учитель, стіна,
вікно), артиклі (нім. der Vater, die Mutter, das Kind).
Для германських і романських мов характерна граматична категорія
означеності/неозначеності, яка формально виражена означеними і неозначеними
артиклями. Так, зокрема, нім. der Tag "день", die Blume "квітка", das Fenster "вікно"
означають конкретні поняття, предмети, уже відомі мовцеві й слухачеві, тоді як ті ж
іменники з неозначеним артиклем - ein Tag, eine Blume, ein Fenster - означають якийсь
день, якусь квітку, якесь вікно. Аналогічно в англійській, французькій, італійській мовах:
означеність виражається артиклями - англ. the|a,an
Граматичне значення – додаткове абстрагуюче значення, яке втрачає різні
відношення між предметом або словами і супроводить основний (лексичний) зміст
слова. ГРАМАТИЧНА ФОРМА
ЕХ: Так, слова весна, літо, парк, робітник, праця, голубінь мають значення
предметності; добрий, теплий, зелений, дзвінкий, золотий, дерев'яний - значення
ознаки; йти, летіти, співати, їсти - значення процесуальності; дороги, книжки, стола,
вікна, олії, бензину - значення родового відмінка; читав, думала, кричало, любили -
значення минулого часу і т.д.
Граматичне значення відрізняється від лексичного масовістю, груповим
характером свого виявлення, тобто воно властиве великим групам слів. Крім цього,
граматичне значення відрізняється від лексичного:
1. Відношенням до слова і будови мови.
Воно є обов'язковим (не можна вжити слово, не використавши притаманні йому
граматичні значення роду, числа, відмінка тощо). Оскільки граматичне значення
характерне для багатьох слів, конструкцій тощо, то воно є значно частотнішим від
лексичного. Якщо підрахувати, скільки разів трапляються слова людина чи робити
на 100 сторінках якогось тексту і скільки там словоформ у родовому відмінку, то
виявиться, що названих слів там може і не бути, а форма родового відмінка буде чи
не в кожному реченні, а то й декілька в одному реченні.
2. Характером узагальнення.
Якщо лексичне значення пов'язане з узагальненням властивостей предметів і явищ
дійсності, то граматичне значення - з узагальненням властивостей слів, з
абстрагуванням від їх лексичного значення. Саме тому на відміну від лексичних
значень, кількість яких є неосяжною, граматичні значення обмежені й строго
фіксовані.
3. Відношенням до мислення й об'єктивної дійсності.
Чому, наприклад, ліс чоловічого роду, а діброва, яка є тим же лісом, жіночого роду,
обґрунтувати позамовними фактами неможливо. Якби граматичне значення
завжди співвідносилось із позамовною дійсністю, то слова-відповідники в різних
мовах мали б одні й ті самі граматичні значення, однак цього немає навіть у
близькоспоріднених мовах. Наприклад, укр. степ, біль, Сибір є іменниками
чоловічого роду, а рос. степь, боль, Сибирь - жіночого роду; укр. артист, дантист,
оркестр - чоловічого роду, а драма - жіночого роду, тоді як польськ. artusta,
dentusta, orkestra - жіночого роду, чоловічого роду; укр. дівча середнього роду, а
рос. девочка жіночого роду.
4. Способом вираження.
Граматичне значення має регулярне (стандартне) вираження. Наприклад, значення
багатократно повторюваної дії в дієсловах виражається за допомогою префікса по-
і суфікса -ува- (пописувати, посвистувати), а значення давального відмінка
іменників - закінченнями -у (-ові), -і (сину, батькові, доньці). І хоч одне граматичне
значення може виражатися різними формальними показниками і, навпаки, різні
граматичні значення - одним граматичним показником (сестра - називний відмінок
однини, брата - родовий відмінок однини, жнива - називний відмінок множини),
однак список морфем для вираження певного граматичного значення є строго
фіксованим. Ця ознака граматичного значення настільки важлива, що дехто з
мовознавців бере її за основу його визначення: граматичне значення - значення,
яке в даній мові регулярно виражається граматичними засобами.

Граматичні значення бувають трьох типів:

Дериваційні значення - це незмінні, постійні показники слова, що дають йому
певну граматичну класифікацію. Так, значення роду іменників, виду дієслів,
перехідності, зворотності є дериваційними.
Реляційні значення (від лат. relatio "відношення") є змінними. Вони
видозмінюються від однієї словоформи до іншої. Реляційні значення
використовуються мовою для зв'язку слів у реченні. До них належать значення
роду прикметників, значення відмінків, значення особи та ін.
Модальні значення виражають відношення людини до висловленої думки і до
об'єктивного світу - ствердження, заперечення, умовність, бажаність, запитання,
волевиявлення тощо.

Граматичні форми – мовні засоби, якими виражаються граматичні значення.

Бувають синтетичні та аналітичні
Синтетичні – лексичне і граматичне значення виражається в межах одного слова.
ЕХ: писатиму, веселіший
Аналі
тичний – для вираження граматичного значення використовуються додаткові слова
ЕХ: буду писати, більш веселий

1. Синтетичні мовні засоби:

- афіксація (суфікс, закінчення, префікс)

- наголос (пІсні і піснІ, засИпати і засипАти)

- чергування (носити, ніс, ношу – man, men)

cуплетивізм – спосіб вираження граматичних значень за допомогою форм, утворених від

різних коренів.

ЕХ: гарний – кращий

поганий – гірший
брати – взяти
good – better – the best
hi – him

- редуплікація – повтори

Але в українській мові це не засіб вираження граматичного значення, а просто стилістичний

засіб.

В казахській мові: ҚЫЗЫЛ – червоний

ҚЫЗЫЛ- ҚЫЗЫЛ - найчервоніший

2. Аналітичні мовні засоби:

- Служові слова (читав БИ, ХАЙ читає)

- Допоміжні дієслова (БУДУ писати, will, is, has)

- Cлова ступеня (більш, менш, more, most)

- Порядок слів
ЕХ: гнів(Н.В) викликав біль(Зн.В)
біль(Зн.В) викликав гнів(Н.В)

розумні діти – словосполучення

діти розумні – речення
wallpaper – шпалери
paper wall – паперова стіна
4. Частини мови, принципи їх виділення
Частини мови – лексико-граматичні класи слів.
Частини мови - одне з найважливіших понять у граматиці. Без нього неможливо
вивчати граматичну будову будь-якої мови. За допомогою частин мови людина
розрізняє речі, їх якості, процеси, дії і стани та їх ознаки, виявляє відмінності в
реальному світі.

3 ознаки частин мови:

- загальнокатегоріальне значення
- конкретні морфологічні категорії (об’єднують однорідні або співвідносні
граматичні значення, виражені різними мовними засобами.
- синтаксична функція (роль в реченні)
- особливості словотворення, словозміни

На сучасному етапі використовують такі три основні критерії: семантичний,

морфологічний і синтаксичний

СЕМАНТИЧНИЙ КРИТЕРІЙ — критерій, який передбачає віднесення до однієї частини мови

слів із спільним загальним граматичним значенням, як, наприклад, предметність, дія, якість
тощо. Так, зокрема, слова зі значенням предметності утворюють клас іменників, хоча до такого
класу, як іменники, в українській мові належать слова, які позначають предмет (стіл, книжка),
якість (краса, сила), дію (ходіння, крик), кількість (сотня, тисяча) та ін., але більшість непохідних
іменників позначає саме предмети. Отже, граматичні значення частин мови не рівнозначні
поняттям, що виражаються словами, не рівнозначні й логічним узагальненням цих понять.

МОРФОЛОГІЧНИЙ КРИТЕРІЙ — критерій, за яким до уваги береться своєрідність

змінювання слів, тобто інвентар їх форм і парадигм, які є виразниками певних морфологічних
категорій. Так, наприклад, іменники змінюються за відмінками і числами, дієслова — за особами
і часами, прислівники не змінюються. Кожна частина мови характеризується особливою
системою граматичних категорій. в українській мові іменнику властиві категорії роду, числа й
відмінка, прикметнику — категорії ступеня порівняння, роду, числа та відмінка, дієслову —
категорії способу, часу, особи, стану, виду тощо.

СИНТАКСИЧНИЙ КРИТЕРІЙ — критерій, за яким до однієї частини мови відносять слова,

здатні стояти в реченні в однакових синтаксичних позиціях і виконувати однакові синтаксичні
функції. Тобто, наприклад, однією з ознак, за якою розрізняють іменник і дієслово в українській
мові, є здатність бути головним компонентом атрибутивної конструкції. Однак для іменника
функція підмета є первинною, а присудка — вторинною, тоді як для дієслова функція присудка є
первинною, а підмета — вторинною.

СЛОВОТВІРНИЙ КРИТЕРІЙ — критерій, за яким для кожної частини мови виділяють властивий
тільки їй набір словотвірних моделей та інвентар словотвірних засобів. В українській мові можна
назвати ряд словотвірних афіксів, наявність яких засвідчує належність слова до групи іменників:
-тель, -ник, -щик, -ар тощо. для різних за будовою мов провідними є різні критерії.не всі частини
мови виділяють за одним принципом. Зокрема, займенник і числівник виокремлюють на основі
виключно семантичного критерію, тоді як інші частини мови в українській мові — за
морфологічним критерієм.

5.Синтаксис як розділ граматики, його зв’язок з іншими розділами

мовознавства.
Синтаксис ("складання", "будова") – вивчає слово у його відношеннях з іншими
словами, правила утворення із слів вищих одиниць, забеспечують мовленнєве
спілкування.

Об'єктом синтаксису сучасної української літературної мови виступає вся її

синтаксична будова, яка формується з усіх без винятку синтаксичних одиниць -
членів речень, словосполучень, речень, їхніх форм, різновидів.

Предметом вивчення в синтаксисі є синтаксична теорія, синтаксичні правила, всі

характеристики об'єктів синтаксичної структури мови, тобто реальних членів
речення, словосполучень, речень.
В українському мовознавстві набуває поширення вчення про три синтаксичні
одиниці:

Речення (основна і найбільша предикативна одиниця в мовній системі

словосполучення (непредикативна синтаксична одиниця, яка лише в складі

речення як одиниці повідомлення є його компонентом);

мінімальна синтаксична одиниця(функціонує лише в межах речення чи

словосполучення і є їхнім складником-компонентом: 1) члени речення виділяються
на основі синтаксичних зв'язків; 2) синтаксеми - на основі семантико-синтаксичних
відношень);
6. Типи синтаксичного зв’язку (сурядний, підрядний, предикативний,
аппозитивний).

предикативний (у простому і частково в складному реченнях); -координація

Це зв'язок між підметом і присудком, який є реченнєво-твірним зв'язком, що формує структурну

основу простого двоскладного речення.
У сучасному українському мовознавстві виділяють кілька ознак предикативного зв'язку, що
вирізняють його з-поміж інших типів синтаксичних зв'язків. Найголовнішими є:
а)двобічність і передбачуваність, тобто взаємозалежність, взаємозв'язок підмета і присудка.
Підпорядковуючи один одного, підмет і присудок перебувають у стосунках узгодження:
Наприклад:Студент відповідає. Студенти відповідають;
б) обов'язковість, яка полягає в тому, що відповідні особові форми присудка вимагають підмета у
формі називного відмінка;
в) координація, що становить синтез узгодження, реалізованого залежністю присудка від
підмета, і керування, зумовленого залежністю підмета від присудка.

Аппозитивний – зв’язок між словом і прикладкою. Місто – герой. Дівчина - красуня

підрядний (у словосполученні, простому і складному реченнях);
є головний і залежний компонент
наприклад: коли дощ скінчився - вітер вщух/осінній дощ
сурядний (у словосполученні, простому і складному реченнях)
зв’язок рівноправних компонентів: я і ти
7. Словосполучення як одиниця синтаксису. Типи підрядного зв’язку слів
у словосполученні.
Словосполучення (непредикативна синтаксична одиниця, яка лише в
складі речення як одиниці повідомлення є його компонентом)

• узгодження;
Форми словозміни залежного слова повністю або частково
уподібнюються до форм стрижневого (головного) слова.

Стрижжневим (головним) словом при узгодженні виступають іменник,

займенник, співвідносний з іменником, або субстантивоване слово, а
залежним — прикметник, дієприкметник, займенник, співвідносний з
прикметником, порядковий числівник.
Наприклад: зимовому ранку, зимовим ранком.

• керування;
Головне слово потребує від залежного певної відмінкової форми, що
залишається постійною за будь-якої зміни головного слова.
Наприклад:читаю, читайте, читали бт а ін. книжку.
Керувати можуть усі повнозначні слова, а бути керованими — тільки ті з
них, що змінюються за відмінками.
Залежно від морфологічного вияву головного слова розрізняють
керування:
• придієслівне (читати книжку)
• приіменне (захоплення книжкою, чотири броди)
• прислівникове(вниз по сходах, близько від міста).
При керуванні відмінок залежного слова зумовлюється лек-сичним і
граматичним значенням головного слова.

• Прилягання
Залежне слово, будучи незмінним, граматично не виявляє своєї
залежності від головного слова словосполучення, а пов’язується з ним
лише за змістом.

У ролі залежних слів у словосполученнях, організованих способом

прилягання, зазвичай виступають прислівники і дієслівні незмінні
форми—дієприслівник та інфінітив, а також ідіоми, а в ролі головних, до
 яких прилягають невідмінювані члени словосполучення, — дієслова
(добре вчитися, посміхнуутися скупо, іти поспішаючи, намагатися
допомогти), а також прислівники, зокрема так,звані предикативні (слід
подумати,треба вчитися), прикметники (давно відремонтований,
здатний працювати, готовий виїхати) й іменники (вміння працювати, біг
наввипередки).

8. Речення як одиниця синтаксису. Класифікація речень.

Речення – це головний засіб повідомлення думки. Граматично та
інтонаційно оформлена синтаксична одиниця.
Ознаки речення: комунікативність, предикативність.
Предикативність – співвіднесення змісту речення з його реальною
дійсністю, що встановлюється і виражається мовцем

Предикативність розкривається в граматичних категоріях модальності

часу і особи.

ПРЕДИКАТ = ПРИСУДОК

https://ukr-lifehacks.ed-era.com/rozdil-12/klasifikaciya_rechen

Практичне заняття № 8
Класифікації мов
1. Мови світу
Нині у світі за різними даними нараховується від 2,5 до 7 тис. мов. Точно визначити
кількість мов неможливо, оскільки відмінність між різними мовами і діалектами однієї
мови умовна.

Мови світу розрізняють за структурою, кількістю їх носіїв, наявністю писемності,

ступенем їх вивчення, суспільними функціями.

Якщо порівняти, наприклад, українську і китайську мови, то виявиться, що в них

дуже відмінна будова. В українській мові змінні слова мають закінчення, якими
виражаються значення роду, числа, відмінка, часу, особи тощо. Вони можуть мати
різні суфікси та префікси, які також виражають граматичні та лексико-граматичні
значення. У китайській мові слова складаються з одного кореня, вони не
змінюються. Зіставивши українську та англійську мови, ми також побачимо
відмінності в їх структурах. Функція, яку виконують в українській мові закінчення,
в англійській мові передається прийменниками (книжка студента - the book of the
student), У мовознавстві існують різні класифікації мов світу за їх структурою
(див.: Типологічна класифікація мов нище).
 Стосовно кількості мовців, що користуються певною мовою, розбіжності надзвичайно
великі. За показниками, то на першому місці китайська, потім іспанська (332 млн.),
англійська (322 млн.), бенгальська (189 млн.), гінді (182 млн.), арабська (174 млн. 950
тис), російська і португальська (170 млн.), японська (125 млн.), німецька (98 млн).

Однак є понад 200 мов, якими користуються менше 1 млн. осіб. Є також мови, якими
розмовляють сотні, десятки і навіть одиниці людей. Так, зокрема, нганасанською
мовою (півострів Таймир, Росія) в 1979 р. говорило до 800 осіб, кетською (на
узбережжі Єнісею, Росія) - 684 особи, караїмською (Крим, Івано-Франківська область,
Литва) - 535 осіб, іжорською і негідальською (Росія) - 224 особи, ітельменською та
енецькою (Росія) - 200 осіб, лівською (Латвія) і керецькою (Чукотка, Росія) - 100,
убихською (Туреччина) - декілька десятків осіб, а симською (басейн Єнісею, Росія) -
декілька людей.

Є мови з давньою писемністю (санскрит, хетська, грецька, італійська, німецька,

болгарська, українська тощо); молодописемні (киргизька з 1924 р., гагаузька з 1957 р.,
сомалі з 1973 р., карагаська з 1988 р.). Існують й такі мови, що не мають писемності
(мови тубільного населення Африки, Австралії та Америки; селькупська, карельська,
рутульська, енецька, нганасанська, чулимська, ульчська в Росії; сокотрійська в Ємені)

Різняться мови й ступенем їх вивчення. Це стосується і живих, і мертвих мов. Поки що

недостатньо вивчені мови автохтонного населення Африки, Австралії та Америки. Не
розшифровані ще пам'ятки нещодавно відкритих (1964 р.) етруської та пунічної мов.

Неоднаковим є й функціональне навантаження мов. Деякі мови виконують лише

функцію розмовно-побутового спілкування (племінні мови Африки, Австралії,
Америки, хіналузька мова в Азербайджані, дунганська в Киргизії та ін.). Є мови
національні, що обслуговують усі сфери діяльності нації (чеська, словацька,
польська, болгарська, литовська, українська та ін.). Є мови, які обслуговують
декілька націй. Наприклад, німецькою користуються німці, австрійці та
швейцарці; іспанська обслуговує іспанську націю і 20 націй Центральної та
Південної Америки. Деякі мови є мовами міжнаціонального спілкування
(російська на території Російської Федерації). Існують і міжнародні (світові) мови,
зокрема англійська, арабська, іспанська, китайська, французька і російська. Це
офіційні робочі мови міжнародних організацій (ООН, ЮНЕСКО та ін.),
конференцій, з'їздів тощо. їх вивчають у загальноосвітніх і вищих навчальних
закладах різних країн як іноземні мови.

2. Генеалогічна класифікація мов.

Це класифікація мов за спільністю мовного матеріалу (мається на увазі, коли у мовах є
якісь подібні корені, суфіксі), тобто за спільним походженням.
Сім’я мов – це найбільша група споріднених мов.
Індоєвропейська мова – найдавніша відома мова, і усі мови, які вийшли із
індоєвропейської мови, вони наразі утворюють індоєвропейську сім’ю.
У межах сімей виділяються групи.
Наприклад: у індоєвропейській сім’ї виділяють романські мові, германські мови,
балтійські мови, слов’янські мови і т.д. Це ще більша спорідненість, вони ще якогось
там предка мають спільного.
А далі у групах виділяються підгрупи. Наприклад, у слов’янських мовах, до яких
відноситься українська мова, то слов’янські мови поділяються на три підгрупи – це пд-
сл підгрупа, зах-сл підгрупа і сх-сл підгрупа. Українська мова належить до сх-сл
підгрупи.
В основі генеалогічної класифікації лежить порівняльно-історичний метод (це аналіз
споріднених мов. Перші думки щодо порівняльного вивчення мов зароджкються ще в
епоху Відродження, це оті перші подорожі коли люди потрапляють зовсім до інших
країн, зокрема до Індії, вона завжди вабила дослідників. Тей же Колумб до Індії плив,
але в Америку приплив. Тобто це була зовсім інша культура. Так ось, коли мореплавці
потрапляли до Індії, їм же треба було якось спілкуватись з місцевими жителями, вони
почали вивчати культуру і от вони помітили, що у давньоіндійській мові (санскрит) є
дуже багато слів, які схожі на слова європейських мов. На той час ще не було досить
знаних людей щоб проводити такі дослідження, але цю ідею, цей порівняльно-
історичний підхід лише у серЕдині 19 ст, коли дослідники зрозуміли, що є щось
спільне, і почали розглядати мови з огляду на те, як виявляються спільні риси, почали
порівнювати різні слова в різних мовах і дійшли висновку про існування і
праслов’янської мови і індоєвропейської мови саме на підставі ось таких порівняльних
досліджень. Виникає в 2-й половині 19 століття і засновником пор-іст мовознавства
вважають Франса Боппара (нім дослідник), Олександра Христофоровича Востокова
(рос дослідник) та Расмуса Раска (данський дослідник), які першими почали
застосовувати порівняльне вивчення мов. Відповідно, Расмус Раск вивчав пн-євр мови,
тобто те, що йому там блище було, Олександр Христофорович Востоков вивчав
слов’янські мови, Франс Боппар вивчав германські мови.
1. Індоєвропейська
2. Семіто-хамітська: до неї належать арабська, давньоєврейська (іврит), арамейська, фінікійська,
тигринья, тигре, амхарська, хара-рі, мехрі, джіббалі та мальтійська
3. Кавказька об'єднує приблизно 40 місцевих мов Кавказу, якими говорять 12 млн людей.
4. Фіно-угорська: три найбільші мови — угорська (15 млн.), фінська (5 млн.) і естонська (1 млн.)
мають статус державних відповідно в Угорщині, Фінляндії та Естонії.
5. Тюркська: турецька, азербайджанська, казахська, киргизька, татарська, туркменська, узбецька,
уйгурська, чуваська мова.
6. Монгольська
7. Китайсько-тибетська

3. Типологічна (морфологічна) класифікація мов.

За принципом граматичної будови. За граматичною будовою мови поділяються лише
на 4 групи. Першим, хто застосував таких підхід був нім вчений Фрідріх Шлегель. Він
перший порівняв граматичні будови мов і дійшов висновку про існування різних з
граматичних точки зору мов. Він їх назвав (такі мови, в яких закінчення
використовується – укр, рос, французька), а афіксуючі (аглютинативні) (префікси і
 суфікси – тюрські мови: наприклад, в тюрейськй мові еф – будинок, суфікс де має
значення місцевого відмінка, ерлер це суфікс множини – будинки, ім – суфікси
присвіності ефім – це мій будинок. Але якщо я хочу сказати у моїх будинках, то я маю
додати усі три суфікса).
Але цим не вичерплюється специфіка граматичних будов і брат Фрідріха Шлегля –
Август Вільгем Шлегель додає третій тип мов – аморфні (ізолятивні, кореневі). Це ті
мови, в яких немає взагалі афіксів, а є лише корені. Китайська мова є аморфною, бо в
неї немає префіксів, суфіксів. Нові слова у мові, або там речення утворються не тільки
поєднанням форм, а й застосуванням службових слів. Наприклад, у перекладі кит мові,
робота – це гун, а людина – жень. А відповідно робітник вже буде гунжень.
Нім лінгвіст Вільгельм фон Гумбольд дав ще один тип мов четвертий –
інкорпоруючий. Це такі мові, в яких утворюються складні комплекси, якби слова
речення, от, наприклад: якби ми взяли просто наше речення звичайне, і написали його
в одне слово – ось це принцип інкорпоруючих мов. Притаманне: народам пн Росії, є
мови пн-америк індіанців.
Отже, усі мови, що існують у світі можна поділити за оцими чотирма типами.

4. Ареальна і функціональна класифікації мов.

Ареальна - є складовою частиною - розділу мовознавства, що досліджує за допомогою

методів лінгвістичної географії розповсюдженням в просторі та часі. Одним із
центральних понять є або ,тобто межі розповсюдження окремих , а також окремих мов
або . У результаті вивчення ареалів виокремлюють області поширення і взаємодії не
тільки конкретних мовних явищ, а й мов, діалектів.
Ціль її – визначити ареал мови (або діалекту) з урахуванням границь його язикових
особливостей.

Критерії класифікації
Розподіл мов на певні класи здійснюється на підставі загальних ознак, які виникають у
них в результаті довготривалих контактів народів, що розмовляють цими мовами.
Особливість ареальної класифікації мов: на відміну від генеалогічної і типологічної
класифікацій, поширюється не на всі , а лише на мови окремих регіонів або ареалів.
Об'єднання мов, які виділяють при ареальній класифікації, завжди займають суміжні
території (угруповання мов, що розрізняють за генеалогічної і типологічної
класифікації, можуть бути територіально розділені, відокремлені один від одного
територіями поширення мов інших типів).
Мовні союзи
Угруповання мов, які виділяють при ареальній класифікації, називають мовними
союзами. Це такі об'єднання мов (як споріднених, так і неспоріднених), що поширені
на певній території і мають спільні мовні риси, сформовані у результаті тривалих
контактів їхніх носіїв. Наприклад, балканський мовний союз (об'єднує мови Південно-
Східної Європи: болгарську, македонську, албанську, румунську, молдовську, грецьку,
частково сербохорватську). Вхідні в нього мови характеризуються спільністю цілого
ряду рис, так званих . На , наприклад, їх об'єднує відсутність протиставлення за
довготою-короткістю (за винятком сербохорватської мови і частини діалектів
болгарської і ). На збігаються форми родового і давального відмінків, вживання
артикля в , творення за допомогою зі значенням "хотіти", заміна дієслова різними .
Лексика характеризується значною кількістю запозичень із грецької, латинської,
турецької й інших мов.

Синхронний та діахронний аспекти класифікації

В ареальній класифікації мов варто розмежовувати і класифікації. Сформувавшись в
одному місці, мова під впливом історичних обставин може набути значного
поширення в іншому регіоні планети. Із 300 млн. осіб, що говорять іспанською, лише
30 млн. проживає безпосередньо в Іспанії. Усі інші - здебільшого в Латинській
Америці. Більшість португаломовних людей також живе не в Португалії, а в далекій
від неї Бразилії. Таким чином допомагає встановити стан мови на різних її етапах
розвитку із властивими кожному з них ареалами поширення.

Функціональна - заснована на дослідженні функцій і сфер використання мов

(культурна, дипломатична, мова освіти та ін.)

Функціональна класифікація мов є багатомірною. Вона враховує три основних

розподіли:
1) зв'язок мови з народом, до якого він належить,
2) функції, які мова виконує в суспільстві,
3) поширеність мови за межами основної етнічної області.
По зв'язку мови з народом виділяються три основних соціальних типи мови – племінна
мова, мова народностей, національна мова. Соціальний тип мови визначається
соціальною спільністю людей. По охопленню людей мови діляться на мови вузького й
широкого використання. Мовами вузького використання є племінні й мови малих
народностей. Національні мови використовуються не тільки як мови
міжнаціонального, але й міжнародного спілкування. У цьому випадку використання
мови виходить за межі його етнічної області, і він стає не тільки засобом спілкування,
але й засобом фіксації дані науки й мистецтва

Функціональна класифікація виходить зі сфери функціонування мови. Вона базується

на вивченні актів мови і типів мовної комунікації. Відповідно до цієї класифікації мови
діляться на природні, які є засобом спілкування (усні та письмові мови), і штучні,
тобто НЕ відтворюють форм природних мов графічні мови, що застосовуються в сфері
 науки і техніки (наприклад, мови програмування, інформаційні мови, логічні мови та
ін.).

5. Соціальна обумовленість розвитку мов.

Говорячи про соціальну обумовленість розвитку мов не можна не згадати про праці
Євгена Дмитровича Поліванова, якому належать багато новаторських для його часу думок
про соціальну обумовленість розвитку мови. Дещо з висловлювався Євгена Поліванова в
1920-і рр. отримало відгук і подальший розвиток лише через багато років - в 60-70-і рр.
Розглядаючи питання про соціальну обумовленість мови, Поліванов не раз указував, що в
минулому мовознавці приділяли недостатню увагу соціальним причинам мовних змін. У
кращому випадку це робилося показово, а в конкретних лінгвістичних дослідженнях
"соціальна сторона мовного процесу на ділі залишалася майже без уваги".
Найважливішим компонентом соціологічної лінгвістики Поліванов вважав теорію мовної
еволюції, точніше, ту її частину, яка повинна мати справу із з'ясуванням соціальних
причин мовних змін. Вказуючи на завдання вивчення процесів, що відбувалися в
російській мові після 17-х рр, як на одну з актуальних завдань вітчизняного мовознавства,
він підкреслював, що для розуміння цих процесів і для передбачення їх розвитку в
майбутньому необхідне "загальне вчення про еволюцію мови’’
У розвитку мови він вважав, що складно взаємодіють власне мовні, внутрішні, і зовнішні,
соціальні фактори. Характер цієї взаємодії і роль кожної групи факторів він детально
аналізує в ряді своїх робіт. Він приходить до висновку, що соціальні чинники не можуть
змінювати природу мовних процесів, але від них залежить рішення:
1) бути або не бути такого роду мовної еволюції загалом
2) видозміну відправних пунктів розвитку

В кінці 1910-х - 1920-х рр. значно змінився склад носіїв російської літературної мови: крім
старої інтелігенції, яка традиційно становила основний шар літературно говорячих людей,
літературними нормами опановували демократичні верстви населення - робітники,
селяни, нова, "червона" інтелігенція. Зміна складу носіїв зумовило нову мету мовної
еволюції - створення мови, єдиного для всіх соціальних верств, що об'єднуються в новому
колективі носіїв, бо потреба в перехресному спілкуванні зобов'язує до вироблення
єдиного спільної мови (тобто мовної системи) замість різних мовних систем, кожна з яких
не здатна до обслуговування нового колективу повністю.
Вироблення єдиного спільної мови, про яку говорить Поліванов, йде нерівномірно на різних
ділянках мовної системи. Це пояснюється тим, що рівні структури мови - лексика, фонетика,
морфологія, синтаксис - неоднаково сприйнятливі до впливу соціальних факторів. Найбільшою
мірою піддаються такому впливу лексика і фразеологія:
зміни в житті суспільства відбиваються в цих сферах мови як із нових найменувань і зворотів, в
переосмисленні старих слів, в запозиченнях і т.п. "Лексика (з фразеологією) - єдина область
мовних явищ, де сам зміст культури (даного колективу в дану епоху) відображається більш-менш
безпосередньо. Ось чому тут швидше за все (навіть в межах мови одного і того ж покоління)
може виявлятися результат соціально економічної мутації’’.

Звертаючись до змін на інших рівнях мовної структури - в фонетиці і морфології, Е. Д. Поліванов

висуває дві тези:
1) явища цих рівнів в набагато меншому ступені, ніж лексика, проникні для впливу соціальних
чинників
2) кількісні накопичення фонетичних рис в індивідуальних "мовах", які говорять лише дуже
повільно, поступово приводять до якісних змін в загальній фонетичній системі мови.

Обумовлені соціальними зрушеннями мовні нововведення накопичуються нерівномірно нс

тільки на різних рівнях мовної структури, по і в різній мовному середовищі. Одні групи
розмовляючих консервативні, послідовно дотримуються старої норми (як, наприклад, велика
частина інтелігенції), в промові ж інших спостерігається змішання літературних, діалектних,
просторічних, професійних. Це ставить перед вченими питання про необхідність вивчати
"соціально-групові діалекти". Е. Д. Поліванов не тільки чітко показав, для чого потрібна така
вивчення, а й дав цікаві приклади опису характерних ознак деяких соціально-мовних підсистем в
своїх роботах "Фонетика інтелігентського мови", "Про фонетичних ознаках соціально-групових
діалектів і, зокрема , російського стандартного мови "та інших.

Поліванов вважав, що в епоху революційних катаклізмів темп мовного життя прискорюється. Як

показали подальші дослідження російської та інших мов, темп мовної еволюції багато в чому
залежить від рівня розвитку літературної мови - чим більше він розвинений, тим повільніше
тими відбуваються в ньому змін. У зв'язку з цим набагато більш слушною видається знаменитий
полівановський парадокс: розвиток літературної мови полягає, зокрема, в тому, що він все менше
змінюється.

Вплив Е. Д. Поліванова па розвиток теорії мовної еволюції і на становлення соціолінгвістики

виявилося настільки глибоким, що без посилань на сто ідей та праці досі не обходиться жодне
серйозне соціолінгвістичне дослідження, що стосується проблем еволюції мови.

6. Зовнішні та внутрішні закони розвитку мови.

Розвиток мови загалом супроводжується постійними змінами. Змінюється її звукова,
лексична, морфологічна і синтаксична системи.

Розвивається мова за своїми законами, які мають об'єктивний характер, тобто не залежать
від волі людей. Усі зміни в мові зумовлені зовнішніми і внутрішніми причинами.

До зовнішніх причин належать економічний та суспільно-політичний розвиток, вплив

різних історичних подій, прогрес у науці та техніці, розвиток культури тощо.

Від зовнішніх чинників залежать не тільки зміни в мові, а й саме існування чи зникнення
мови. Мова існує доти, доки існує народ - носій цієї мови. Вона зникає тоді, коли зникає
народ, що може трапитися внаслідок утрати державної незалежності, асиміляції політично
панівною нацією в багатомовній державі чи внаслідок фізичного винищення. Наприклад,
на початку II тисячоліття до н.е. вимерла шумерська мова (існувала на території сучасного
Іраку); в І ст. до н.е. - вавилоно-ассирійська мова (розмовляло нею стародавнє населення
Месопотамії та Ассирії). Причиною зникнення всіх цих мов послужили зовнішні чинники
- історичні події, пов'язані з підкоренням і асиміляцією носіїв цих мов іншими народами.
Бурхливий розвиток деяких мов у певний період також пов'язаний із зовнішніми
чинниками (звільнення від колоніальної залежності, розвиток економіки та культури,
політичне визнання на міжнародному рівні, контакти з високорозвинутими країнами
тощо).

Зовнішні причини впливають на зміни окремих структурних елементів мови: появу нових
слів, вимову звуків, виникнення нових граматичних форм та ін. Так, поява в українській
мові таких слів, як ваучер, дилер, менеджер, маркетинг, букмекер тощо зумовлена
виникненням нових явищ та предметів. Гаркава вимова звука [г] у французькій мові
пояснюється тим, що при дворі Людовика VIII той, хто оголошував королівські накази,
мав орфоепічну ваду: гаркавив [г]. Але оскільки всіх наділених владою вважали
авторитетами, то й неправильна вимова "авторитета" стала зразком. Так поширилось і
закріпилось у французькій мові увулярне (язичкове) [г].
До зовнішніх причин відносять і контактування мов - один із найсильніших чинників
зміни і розвитку мови. Контактування мов зумовлює запозичення лексики і фразеології,
засвоєння іншомовної артикуляції, зміни в словотворенні та граматичній будові.

Однак не в усіх випадках мовних змін простежується пряма залежність від зовнішніх
чинників. Так, жодними суспільними умовами чи якимись іншими зовнішніми чинниками
не можна пояснити втрату носових голосних я і зредукованих г і ь чи появу чергування о,
е з / в українській мові. Такі явища розвиваються всередині мови, зумовлені її
внутрішніми потребами, інерцією її розвитку, тобто саморозвитком. Значить,
внутрішньомовні причини закладені в самій мові, в її внутрішній системі, в її
можливостях і тенденціях. Це - суперечності, що є в мові, боротьба між якими спричиняє
зміни. Всі такі суперечності зводяться до суперечностей між потребами спілкування і
мовними можливостями.

Зовнішні і внутрішні причини взаємопов'язані, тому мовні зміни нерідко є наслідком

взаємодії зовнішніх і внутрішніх чинників. Так, наприклад, зовнішні причини зумовили
появу в нашій мові слів, однак ці слова створені мовою за її законами і з її матеріалу.
Зовнішній вигляд слова не залежить від зовнішніх чинників.

В історії розвитку конкретних мов відомі два процеси - диференціація (поділ) та

інтеграція (злиття) мов.
Диференціація - процес, за якого з однієї мови виникає дві або більше мов. Говорячи
різними варіантами однієї мови, люди внаслідок поступового розходження цих варіантів з
часом стають важко розуміти одні одних, і ці варіанти починають сприйматися як різні
мови. Так, колись була одна слов'янська (праслов'янська) мова. У результаті її
диференціації виникли всі сучасні слов'янські мови.
Інтеграція - протилежний диференціації процес, за якого з декількох мов чи діалектів
виникає одна мова. Так, приміром, у IV-II ст. до н.е. в Греції зливаються різні діалекти в
одне койне (від гр. koine dialektos "спільна мова"). Це не значить, що стався "сплав"
діалектів. В основу койне ліг аттичний діалект, який увібрав у себе елементи всіх інших
діалектів.
Інтеграція - результат контактування мов. Залежно від характеру контактування (форма,
сила і тривалість контактування) виникають різні явища: від звичайних запозичень слів,
звуків, граматичних категорій до появи спрощених мов для тимчасового спілкування між
різномовними прошарками населення, створення креольських мов та мовної асиміляції.

За активного і тривалого контактування може відбутися схрещення мов, внаслідок чого

виникає нова мова. В основі такої мови - одна з контактуючих мов (мова-переможниця).
Інша (переможена) мова залишає "сліди" в новоутвореній мові, які називають субстратом
і суперстратом.
Субстрат (від лат. sub "під" і stratum "шар, пласт", звідки substra-tum "підкладка") -
елементи переможеної мови автохтонного народу в мові-переможниці прийшлого народу-
завойовника. Як приклад можна навести кельтський субстрат в англійській мові і
галльський у французькій. У V-VI ст. з континенту в Британію переселилися германські
племена англів, саксів і ютів. До цього тут жили кельти. Кельтська мова асимілювалася
германською (англійською), але в останню проникало чимало кельтських елементів. До
VI-V ст. до н.е. вся територія Франції була заселена галлами. Наприкінці II і в середині І
ст. до н.е. Галлію завоювали римляни. Перемогла романська мова, але в неї ввійшло
чимало елементів галльської. Так, зокрема, в латинській мові поширена десяткова система
числення, однак у французькій мові трапляються елементи галльського двадцятеричного
числення: quatre-vingt "80", тобто "4x20".

Суперстрат (від лат. super "над" і stratum "шар, пласт", звідки superstratum "накладка") -
елементи переможеної прийшлої мови народу-завойовника в мові-переможниці місцевого
населення.
Прикладом суперстрату є тюркські (булгарські) елементи в слов'янській болгарській мові:
У VII ст. на Балканському півострові жили слов'янські племена. У 70-х роках VII ст.
півострів завоювали тюркські племена протоболгар, які створили державу Болгарія. Однак
вони піддалися впливу слов'янської культури, асимілювалися, втратили свою мову, хоч
деякі елементи тюркської (булгарської) мови ввійшли до слов'янської (болгарської) як
суперстрат.

Схрещення (субстрат і суперстрат) - це глибокі зміни структури мови-переможниці,

тобто зміни в морфології, синтаксисі та фонетиці; це порушення внутрішніх законів
розвитку мови. Тому в жодному разі не можна факти лексичного запозичення тлумачити
як явище схрещення.