Семінарське заняття №2

1. Природа мови, її сутність. Зв’язок мови і суспільства. Основні погляди на природу мови.

Щодо природи мови як явища існує три основні погляди:

• Натуралістичний: мова закладена в природу людини.

• Психологічний: мова є проявом психічних процесів, що відбуваються в свідомості індивіда.

• Соціологічний: мова як суспільне явище.

• Недоліком біологічного підходу є те, що він не пояснює таких фактів: мова не передається у
спадок, мова не залежить від раси чи національності, дитина потребує вивчення мови (феномен
«Мауглі»).

• За логікою психологічного погляду, кожен індивід мав би творити свою власну мову, проте люди
виражають свої думки за допомогою знаків-слів, прийнятих певною групою (племенем, народом,
нацією).

• Найлогічнішим виглядає саме соціологічний підхід: мова реалізуються лише в суспільству, і

завдяки погодженому вживанню слів-знаків

2. Функції мови, їх характеристика.

Функції мови:

- комунікативна
- мислетворча

Функції людської мови (похідні від комунікативної)

• Фатична (гр. φατος – «сказаний») – встановлення контакту.

• Репрезентативна – позначення світу речей.

• Емотивна – вираження емоцій.

• Експресивна – створення образу мовця.

• Волюнтативна (лат. voluntas – «воля») – волевиявлення.

• Прагматична (гр. πραγμα – «дія») – ставлення мовця до висловленого.

• Естетична (гр. αισθητικος – «чуттєвий») – вираження почуття прекрасного.

• Метамовна (гр. μετα – «після», «за») – опис іншої мови, тобто наукової мови (метамова
фізики, хімії, математики та ін.)

Функції людської мови (похідні від мислетворчої)

• Когнітивна (лат. cognitus «знання») або гносеологічна (гр. γνωσις «знання»), тобто
пізнавальна: мова є необхідним інструментом пізнання.

• Акумулятивна (лат. accumulare «накопичувати») – мова фіксує інтелектуальні здобутки

попередніх поколінь.

• Інформативна або референтна (лат. referens «той, що повідомляє») – функція передачі

осмисленої інформації
 3. Мова і мислення.

Існує принаймні два типи мислення, які не залежать від мови, і приманні не тільки людям, а й
деяким тваринам:

• Чуттєво-образне мислення (розвинуте у митців, музикантів, художників)

• Практично-дійове мислення (притаманне людям технічних професій)

При такій мисленнєвій діяльності не виникає потреба у вербалізації, тобто називанні предметів і
оперуванні із знаками. Однак понятійне мислення неможливе без слів. При цьому типові
мислення свідомість оперує абстрактними поняттями, що позначаються словами-знаками. Цей тип
мислення переважає у людей, комбінуючись із двома іншими типами. Мислення і мова не
тотожні: мова є знаряддям мислення, вона має як ідеальний вимір (семантику), так і матеріальний
(мовлення як процес), тоді як мислення не має матеріального аспекту.

4. Характеристичні риси літературної мови. Загальнонародна мова.

Літературна мова - це унормована, регламентована, відшліфована форма існування

загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей:
державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут
людей. Вона вважається найвищою формою існування мови. Літературна мова
характеризується такими ознаками:

* унормованістю;

* уніфікованістю (стандартністю);

* наддіалекгністю;

* поліфункціональністю;

* стилістичною диференціацією (розвиненою системою стилів).

Найістотнішою ознакою літературної мови є її унормованість, тобто наявність усталених

мовних норм,- найбільш поширених, уніфікованих зразків репрезентації мовної системи.

Загальнонародна мова – це мова певного народу (певної нації), що формується сукупністю слів,

особливостями їхньої вимови, морфологічних форм і синтаксичних моделей, які використовуються
для щоденного спілкування. Загальнонародна мова – це засіб спілкування, ідентифікації та
самоідентифікації нації. Загальнонародна мова охоплює літературну мову, територіальні та
соціальні діалекти, просторіччя. Отже, загальнонародна мова – це система систем. У її межах
виділяються підсистеми.

5. Відмінність між мовою і мовленням.

Мова Мовлення
явище абстрактне, її неможливо спостерігати конкретне, його можна записувати, слухати
стабільна (правила орфографії, вимови та ін.) явище динамічне, рухливе, унікальне
явище психічне психофізичне
нелінійна лінійне
 6. Звуконаслідувальна теорія.

Мова виникла шляхом наслідування звуків природи. Проте слів, утворених таких шляхом, в
мовах народів світу небагато, до того ж різні мови неоднаково відтворюють звуки природи.
Укр. зозуля, рос. кукушка, англ. cuckoo, тур. guguk, італ. cuculo, Укр. гавкати, рос. Лаять, англ.
bark, тур. havlamak, італ. abbaiare.

Проте виникає питання, як пояснити виникнення тих слів, в яких не можна простежити
звуконаслідувальне походження? Таких слів більшість у кожній мові.

7. Звукосимволічна теорія.

Існує між почуттями, емоціями та певними звуками людської мови. Наприклад, звук [l]
описує щось м’яке і вказує на рух: нім. leben «жити», lieben «любити», Löwe «лев» (Г. Лейбніц;
пор. з укр. «любити», «лежати», «лев»); звукосполучення [li] передає ідею виливання: fließen
«литися», Lied «пісня», Licht «світло» (пор. укр. «литися», англ. flow, light); [w] асоціюється із
неспокоєм несвідомістю: wehen «віяти», Wind «вітер», Wolke «хмара», Wunsch «бажання» (В.
Гумбольдт). Проте як бути з тими випадками, коли ці звуки асоціюються з протилежними
якостями? Наприклад, «негативні» слова з «приємними» звуками Lüge «брехня» (рос. ложь,
англ. lie), англ. lazy «ледачий». Або в інших мовах (зокрема афразійської сім’ї) смислові асоціації
звуків не співпадають із індоєвропейськими: івр. [ḥayyā] «жити» [ʔāháḇ], «любити», [ʔōr]
«світло», [rūaḥ] «вітер».

8. Вигукова або емоційна гіпотеза.

Мова виникла із емоційної реакції людини на навколишній світ (слова на зразок «ой!», «ах!»,
«тьху!»). Безсумнівно, що частина слів має таке походження, проте ця гіпотеза не пояснює
механізму виникнення мови як складної знакової системи. До того ж, вигуки (як і
звуконаслідувальні слова в різних мовах звучать по-різному). Такої точки зору дотримувалися
філософи-епікурейці, Ж.Ж. Руссо, Д.М. Кудрявський

9. Гіпотеза соціального договору.

Висунута Діодором Сицілійським (90-21 рр. до н.е.): умови виживання архаїчної людини
змусили її «заговорити» з іншими людьми. Проте ця гіпотеза зовсім не пояснює походження
мови, оскільки для того, щоб «домовлятися» необхідно вже мати мову; а з іншого боку,
тварини живуть стадами, і щоб «домовитися» їм достатньо всього 10-20 знаків

10. Гіпотеза трудових вигуків.

Вигуки під час праці перетворилися поступово на слова, що позначають різні види роботи (Людвіг
Нуаре, Карл Блюхер). По суті, це суто біологічне розуміння природи мови. Головний недолік цієї
гіпотези – вигук не має жодної мовної функції, ні комунікативної, ні експресивної, ні номінативної
(О.О. Реформатський).

11. Еволюційна теорія.

Мова розвивалася разом із еволюцією людини, і була необхідною умовою формування архаїчного
суспільства; праця і думка формувалися одночасно у єдності.

Проте ця гіпотеза не відповідає на питання:

➢ Що було стимулом для потужного розвитку людського інтелекту? Виживання? В такому випадку
як пояснити той факт, що найбільш пристосованими до виживання є бактерії, які обходяться і без
мови, і без інтелекту.
➢ Як вигуки мавп перетворилися на людські слова?

➢ Як нечленороздільні звуки стали членороздільними?

➢ Чому у численних соціальних утвореннях тварин (рій, стадо і т.д.) не розвинувся ні інтелект, ні
мова? Тваринам достатньо набору простих знаків.

12. Теорія моногенезу

Всі мови походять від однієї прамови (умовно її називають туритом від арам. tūrā [‫« ] ́ תורא‬вежа»,
тобто Вавилонська Вежа). Грунтується на останніх дослідженнях у галузі порівняльно-історичного
мовознавства, зокрема об’єднання мов у макросім’ї, між якими виявлено генетичний зв’язок (А.
Тромбетті, М. Сводеш, В. Ілліч-Світич, О. Мілітарьов).

13. Теорія божественного походження мови.

Вона тісно пов’язана із антропологією монотеїстичних релігій – юдаїзму, християнства та ісламу –

згідно з якою людина є творінням Бога, «за образом і подобою Його», а отже наділеною
інтелектом та здатністю до мови від початку. «Спочатку було Слово (λόγος), і Слово було у Бога, і
Слово було Богом» (Ів. 1: