1.

Опишіть теорію розвитку мов Августа Шлейхера та генеалогічну

класифікацію мов. Зробіть висновок про місце української мови серед
інших мов світу за цією класифікацією.

Август Шлейхер – автор генеалогічної класифікації мов, увів слова «сім’я»,

«гілка», «генеалогічне древо» у лінгвістику.

Він розцінював мову як природний організм. «Мови — це утворені зі

звукової матерії природні організми, до того ж найвищі з усіх; вони
виявляють свої властивості природного організму не тільки в тому, що всі
вони класифікуються на роди, види, підвиди і т.ін., але і в тому, що їх
зростання відбувається за певними законами».

За генеалогічною класифікацією мови світу поділяють на сім'ї, сім'ї - на

групи (гілки), групи - на підгрупи, а вже в підгрупах виділяють конкретні
мови. Ізольовану мову, генетичних зв'язків якої не вдалося знайти, вважають
окремою сім'єю.

Індоєвропейська – слов’яно-німецька(слов’яно-литовська: німецька

литовська, слов’янська) тааріо-греко-італо-кельтська (греко-італо-кельтська:
албанська, грецька; арійська: іранська, індійська; італо-кельтська: кельтська,
італійська).

Сама схема уже застаріла, але принцип генетичної класифікації

використовують і нині.

Українська мова належить – індоєвропейська мовна сім’я – слов’янська група

– східна підгрупа.

У системі сучасних мов світу українська мова займає своє визначене місце і
має довгу та складну історію. Серед слов’янських мов українська мова на
лексичному рівні має найбільше розбіжностей з російською мовою (38 %),
менше відмінностей виявляється порівняно з польською (30 %) і найменше –
з білоруською мовою.

2.Опишіть, як протягом ХVІІІ – ХХ ст. змінювалися уявлення про

формування мови у суспільстві.

Традиційно вважали, що українська мова походить від давньоруської, як

мови спільної для багатьох братніх народів (укр.,рос,білорус) і сформувалася
на основі її південноруських діалектів.
Були і прихильники самостійницького розвитку української мови, які гостро
критикували теорію російського вченого Шахматова про походження
української мови із спільноруської прамови.

Інші дослідники стверджували, що на сході слов’янства ніколи не було й не

могло бути якоїсь однієї спільноруської мови.

В. Німчук стверджував, що одноманітної живої мови східних словян у добу

Київської Русі не було.

3.Охарактеризуйте три етапи розвитку української літературної мови

До десятого століття існувала спільна слов’янська мова.

1. X-XIV перший етап ( панувало 2 мови давньоруська мова світських

творів, документів, літописів, договорів з греками) і
старослов’янська(церковнослов’янська))
2. Остання чверть XIV- серединаXVIII (Старослов’янська,
староукраїнська, проста українська мова (в інтермедіях))
Поява перших граматик «граматіка словєнска»
Смотрицький уводить літеру «г»
3. Кінець XVIII –і досі
Видання енеїди
Формування під впливом російської імперії

4.Сформулюйите поняття

Національна мова- це мова, що є засобом усного і письмового спілкування

нації. Виявляє постійну тенденцію до єдності й обов’язково має літературну
форму.

Літературна мова – це оброблена, унормована форма національної мови, що

обслуговує культурне життя народу та всі сфери його діяльності, сфери
державні та громадські установи, преса, художня культура, освіта театр…

Найбільш яскраво характерні особливості сучасної української літературної

мови проявляються у фонетиці.

5. Окресліть складові мовної політики держави.

* Мовна політика — сукупність ідеологічних постулатів і практичних дій,

спрямованих на регулювання мовних відносин у країні або на розвиток
мовної системи у певному напрямі.

* Завдання державної мовної політики

  регулювання суспільних відносин у сфері всебічного розвитку і
вживання української як державної
 охорону конституційних прав громадян у цій сфері,
 виховання шанобливого ставлення до національної гідності людини, її
мови і культури,
 зміцнення єдності українського суспільства.

Складовими мовної політики держави є:

 законодавча база, що гарантує вільне побутування й розвиток
державної мови, а також регіональних мов і мов національних меншин;
 вимоги щодо володіння державною мовою на всіх рівнях офіційно
ділової сфери;
 обов’язкове викладання предметів державною мовою у навчальних
закладах усіх рівнів;
 популяризація певної мови у ЗМІ та у сфері культури
(кінематографічна продукція, концертні програми, видання художньої
літератури тощо).
Основним документом, що визначає мовну політику держави, є Закон «Про
засади державної мовної політики», який підтримується іншими Законами.
6. Поясніть на конкретних прикладах суть терміну “мовні картини
світу”

* Мовна картина світу - сукупність уявлень про світ, що історично склалася у

свідомості мовного колективу, цілісний образ світу, у формуванні якого
беруть участь всі сторони психічної діяльності людини. Це концептуалізація
світу, вміщена у мові.

* Одним з основоположників цього терміну можна вважати Вільгельма фон

Гумбольдта. З українських учених це питання досліджував Олександр
Потебня

Приклади

* Порівняймо мовні картини світу українців та німців, особливості яких

відбилися в мові. Розглянемо, для прикладу дуб й калину в українській та в
німецькій мовах.Дуб в українців – чоловіча сила, міць, могутність. В
українців дуб – символ мужності, чоловічого достоїнства, сили, могутності,
витривалості. Часто в українському фольклорі дуб – це символ гарного
парубка. Про сильного чоловіка говорять: «Міцний, як дуб». У свою чергу, у
німців слово, яке означає дуб жіночого роду. Таким чином на конкретному
прикладі прослідковується відмінність мовних картин різних народів.
7. Опишіть, як співвідносяться між собою мова і мовлення.

*Вважається, що мовлення є похідним від мови, тобто розглядають мову як

об'єктивне явище, що реалізується в мовленні.

*Сучасні лінгвісти для розмежування мови і мовлення використовують

переважно ті ознаки, які запропонував Фердинанд де Соссюр.

У теперішньому мовознавстві все менше уваги приділяється таким

протиставленням, як:

1) мова — психічне явище, а мовлення — психофізичне;

2) мова — соціальне явище, а мовлення — індивідуальне;

3) мова — системне явище, а мовлення — асистемне.

*Для правильного пояснення співвідношення мови і мовлення потрібно

враховувати всі три можливих підходи до досліджуваного явища:
гносеологічний, онтологічний і прагматичний.

*У гносеологічному аспекті мову і мовлення потрібно розглядати як явища

різного ступеня абстракції. Мова — це загальне, абстрактне, а мовлення —
окреме, конкретне. Оскільки структура мови — явище абстрактне, то вона
окремо не спостерігається. Досліднику доступне тільки мовлення, в якому
реалізується мовна система. Якщо ж мовна система в мовленні не
реалізується, вона існує потенційно.

*У плані онтологічному мова належить до психічних явищ, а мовлення до

психофізичних, доступних сприйманню. Певною мірою мова відноситься до
мовлення як ідеальне до матеріального.

*З прагматичного погляду мова являє собою щось стабільне і

загальноприйняте, тоді як мовлення є оказіональним (випадковим),
рухливим.

*Мову і мовлення протиставляють і за іншими ознаками. Так, мовлення

розгортається в часі і реалізується в просторі, тоді як мова не має цих
параметрів. Мовлення безконечне, система мови конечна. Мовлення лінійне;
мова має рівневу організацію. Мовлення є послідовністю мовних елементів;
мові притаманна ієрархічна організація її елементів. Мовлення контекстно і
ситуативно зумовлене; мова не залежить від обставин спілкування. Мовлення
співвіднесене з об'єктивною дійсністю і може характеризуватися з погляду
істинності або хиб¬ності; до мови такий підхід неможливий.
*З історичного погляду мова вторинна, а мовлення первинне. Із синхронної
точки зору мова первинна, а мовлення вторинне: будь-який мовленнєвий
витвір будується з уже наявних у мові елементів.

8. Опишіть, як співвідносяться між собою мова і мислення

Мислення — це узагальнене відображення дійсності в свідомості у формах

понять, суджень й умовиводів;

Мова - система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні

розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови
нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів
людського спілкування.

Щодо питання взаємовідношення мови й мислення існують дві протилежні й

однаковою мірою неправильні тенденції:

1) відривання мови від мислення і мислення від мови;

2) ототожнення мови і мислення. Так фран. Матем.Жак Адамар заявив: «Я

стверджую, що слова повністю відсутні в моєму розумі, коли я думаю. Усі
слова зникають саме тієї миті, коли я починаю думати; слова з'являються в
моїй свідомості тільки після того, як я закінчу дослідження».

Ототожнювали мову і мислення німецькі лінгвісти Вільгельм фон Гумбольдт

і Макс Мюллер. На думку Мюллера, мова і мислення — «лише дві назви
однієї й тієї ж речі». До тієї групи належать і вчені, які розглядають мову як
форму мислення (А. Шлейхер), бо форма і зміст завжди стосуються одного й
того самого явища.

Так, різні відношення до мислення і його зв'язку з мовою лежать в основі

двох різних напрямів— менталістичного, в якому чітко виявляється
прагнення до ототожнення мови і мислення, приписування мові тієї ролі в
психіці людини, яка належить мисленню, і механістичного, який відриває
мову від мислення, розглядає мислення як щось позамовне і вилучає його з
теорії мови, оголошуючи мислення фікцією.

Про те, що єдність мови і мислення не означає їх тотожності, свідчать і такі

факти:

1) мислення характеризується певною самостійністю: воно може створювати

поняття і втілювати їх в образи, які не мають відповідних конкретних
предметів і явищ у дійсності (домовик, мавка);
2) мова — матеріально-ідеальне явище, тоді як мислення — ідеальне;

3) мова — явище національне, мислення — інтернаціональне;

9.Визначте роль праці Мелетія Смотрицького у становленні української

лінгвістики

Чільне місце серед староукраїнських лінгвістичних праць належить твору

Мелетія Смотрицького “Грамматіки Славенския правилноє синтаґма”.

Смотрицький ввів до вжитку літеру "ґ", узаконив вживання "й". Встановив

правила вживання літер на позначення голосних і приголосних, вживання
великої букви, розділових знаків, правила переносу. Багато з його правил
орфографії й пунктуації діють і сьогодні.

Вперше виділив займенник – "междометіє" – як частину мови, як категорію

дієприслівник, названий "дієпричастієм", відкрив місцевий відмінок –
"сказательний падеж".

Понад двісті років йому не було рівних у слов'янській філології.

"Грамматіка..." була основним підручником церковнослов'янської мови,
витримавши багато видань. На його основі укладено цілий ряд інших
вагомих посібників.

Введення розділу “Про синтаксис” до “Граматики” є досягненням М.

Смотрицького, адже у його попередників такого розділу не було. Мелетій
Смотрицький розуміє синтаксис як учення про способи поєднання слів у
реченні, тобто як учення про словосполучення в сучасному його трактуванні.

Науковець поділяє синтаксис на “простий” і “образний”. “Простий”

синтаксис “навчає” правилам поєднання восьми частин мови (“имя”,
“мЂстоимениїє”, “глаголъ”, “причастїє”, “нарЂчїє”, “прєдлогъ”, “союзъ”,
“мЂждометїє”). “Образний” синтаксис становить “власне начерк
стилістики”, тобто синтаксис художньої мови. Головну увагу автор приділив
“простому” синтаксису.

Цінність роботи Мелетія Смотрицького щодо закладення основ розвитку

вчення про словосполучення, насамперед, полягає в тому, що більшість
сформульованих ним правил про узгодження, керування, функції відмінків
зберігають і сучасні граматики.

10.Охарактеризуйте діяльність М. Драгоманова у галузі лінгвістики.

М. Драгоманов був одним із фундаторів формування наукового та
публіцистичного стилів української літературної мови, розширення й
нормалізації науково-термінологічної лексики, інтелектуалізації книжної
української мови; активно сприяв піднесенню української мови до рівня
державних європейських мов та виробленню засад національної рідномовної
освіти, єдиного українського правопису. Мовою своїх наукових праць,
літературно-критичних статей, розвідок, листуванням він підтримував і
пропагував реалістичні погляди на структуру й систему української мови, її
правописні особливості, на мову як вияв культури народу.

Діяльність М. Драгоманова - лінгвіста є частиною повного духовного життя

народу, наукового національного розвитку. Це частина, «яку обійняв у своїй
програмі Драгоманов». Отже, М. Драгоманов , по-перше, практично
збагачував українську мову виражальними ресурсами, інтелектуалізував
термінологічними нововведеннями і тим, самим підносив до рівня державних
європейських мов, а по-друге, теоретично сприяв утвердженню літературної
української мови в її розмаїтому функціональному, підготовленому
генетичне й затвердженому історично статусі, прискорював її еволюційний
розвиток, виводив на широку дорогу відтворення всіх сфер духовного,
політичного, культурного й соціально-економічного життя української нації.
При цьому М. Драгоманову належить провідне місце в розробці й
закріпленні української лінгвістичної термінології.

11.Охарактеризуйте діяльність НТШ у царині формування української

термінології.

Наукове Товариство імені Шевченка – відоме у науковому, освітянському і

культурологічному світі як перша українська національна академія наук.

Термінологи НТШ мали різні погляди на розвиток української термінології,

тому виокремилися такі дві групи науковців: 1) прихильники
термінотворення в дусі народної мови, на її основі й за її законами (В.
Левицький, І. Пулюй, І. Верхратський, І. Кандяк, Р. Цегельський); 2)
симпатики запровадження в українську мову інтернаціональної термінології
(І. Горбачевський, С. Рудницький, М. Вікул, А. Семенцов).

Зусиллями українських учених НТШ було вироблено концептуальні

положення термінологічної теорії, запропоновано одностайну термінологію і
номенклатуру, незважаючи на те, що її творили на землях України, які
належали до різних держав.
Пріоритетним напрямом діяльності і в новітніх умовах НТШ є
українознавство, як гарант збереження історичної пам’яті та етнокультурних
цінностей українства, проведення досліджень з української мови, літератури
інших культурних надбань українського народу, розбудови широкого
спектра суспільних наук. НТШ бачить себе в ролі каталізатора націо- та
державотворчих змін в українській науці та суспільстві, інституції, що
утверджує націотворчу активність у суспільстві.

12.Охарактеризуйте значення творчого набутку Бориса Грінченка для

української лексикографії.

Грінченко Борис Дмитрович - письменник, педагог, лексикограф,

літературознавець, етнограф, історик, публіцист, громадсько-культурний
діяч. Редактор низки українських періодичних видань. Був одним із
засновників Української радикальної партії. Виступав за захист української
мови.

Автор фундаментальних етнографічних, мовознавчих, літературознавчих та

педагогічних праць, історичних нарисів, перших підручників з української
мови й літератури, зокрема «Рідного слова» — книжки для читання в школі.
Укладач чотиритомного тлумачного «Словаря української мови». Один із
організаторів і керівників товариства «Просвіта». Сьогодні ми знаємо Бориса
Грінченка як письменника, поета та автора славнозвісного «Словаря
української мови».

Даний словник є „по-перше, перекладним словником з елементами

тлумачного, по-друге, філологічний з елементами енциклопедичного. За
принципом побудови реєстру – це словник алфавітного типу з деякими
елементами гніздової системи. У ньому поряд із перекладом слова або
тлумаченням його значення подається досить докладний опис відповідного
поняття.

Орієнтований на народні джерела словник став важливим підсумком

вітчизняної історії лексикографії. Діалектна лексика у „Словарі української
мови” відображає майже всю поняттєво-логічну систему навколишнього
реального світу, а тому й групується в окремі лексико-семантичні та
тематичні групи, такі як сільське господарство, транспорт тощо. А наявність
лексики української флори і фауни, народних промислів і ремесел, обрядів,
народного вбрання, ігор, яка супроводжується докладним описом
відповідних понять, перетворює його на унікальний етнографічно-
енциклопедичний довідник.
Досить широко представлена українська фразеологія, усталені в народі
форми привітання, віршування тощо. Автор подає фразеологію у гнізді слова,
з яким вона зв’язана.

„Словарь української мови” за ред. Б.Грінченка був завершенням усього

попереднього розвитку української лексикографії. Велика кількість поданого
в ньому лексичного матеріалу, зібрана за півстоліття з найрізноманітніших
джерел і з усіх частин української території, принцип документування слів та
їхнє ілюстрування прикладами з літературної або живої народної мови,
критичне ставлення до джерел, зокрема до попередніх словників, – усі ці
риси ставлять словник Грінченка на вищий рівень проти всіх словників
української мови, що з’явилися на той час.

13. Охарактеризуйте склад української лексики за етимологією.

Виділяють корінну і запозичену лексику. Корінна лексика формувалася у

такій послідовності:

індоєвропейська —> праслов’янська —> спільносхіднослов’янська —

>власне українська лексика.

індоєвропейська лексика (індоєвропеїзми). Це слова, які й сьогодні вживають

в усіх мовах або в більшості мов, що належать до індоєвропейської сім'ї, і
дійшли до нашого часу найчастіше у вигляді коренів, напр.: мати, брат,
сестра, око, дім.

Спільнослов'янська лексика — це слова, які виникли в період спі-

льнослов'янської мовної єдності. Слів, які успадкувала українська мова від
праслов'янської і які вживають тепер, приблизно 2 тисячі, напр.: чоловік,
свідок; губа, палець, серце; пшениця, ожина, пиво; душа, пам'ять, відвага,
правда, кривда; вікно, борона; боліти, читати, молотити, киснути; розумний,
короткий, кислий, жовтий. Вони належать до активного складу сучасної
української мови, становлять найважливішу і найдавнішу частину лексики.

Спільносхіднослов'янська лексика — (або давньоруські) слова виникли в

період, коли із слов’янської мовної єдності виділилася група східних слов’ян
(ІХ - ХІ ст.). : батько, дядько, племінник; тулуб, щока; собака, кішка,
жайворонок, снігур; гречка, смородина, молочай, хвощ, клюква; мельник,
пивовар; зовсім, тепер, спасибі. Варто зауважити, що спільносхід-
нослов'янські слова не однаково збереглися у східнослов'янських мовах.
Наприклад, слово митник відоме сьогодні лише в українській та білоруській
мовах, але не вживається в російській.
Власне українська лексика - це слова, які виникли на українському мовному
ґрунті в період формування і розвитку української мови, виражають її
специфіку. Це кількісно найбагатший та найбільш різноманітний пласт
корінної лексики, який утворюють загальновживані слова різних тематичних
груп напр.: вареник, галушка, борщ, паляниця, млинець, юшка, узвар; штани,
спідниця, черевик, кожух, сорочка, стрічка; соняшник, суниця, гай,
хурделиця; мрія, поступ, а також назви із суспільно-політичної,
адміністративної, технічної, наукової, педагогічної сфер, напр.: власність,
громада, громадянин, галузь, держава, працівник, урядовець, підприємство,
промисловість, кисень, питома вага, підручник, іспит, освіта.

Крім корінних слів, у лексичному складі української мови певне місце

займають запозичення з інших мов (близько 10% усього її словникового
складу). Запозичення відбувається, як правило, внаслідок культурних,
економічних, політичних контактів з іншими народами. Більшість
запозичених слів зберігають характерні фонетичні, словотвірні, морфологічні
ознаки. Наприклад, для запозичень із грецької мови характерні голосні [а], [е]
на початку слова: афера, ера, епос; звукосполучення пс, кс у середині слова:
лексика, псевдонім; суфікси -ад(а), -ид(а), -ід(а): олімпіада, панахида,
піраміда та ін.

Своєрідним різновидом запозичень в українській мові є кальки. Калька - це

слово або вислів, скопійовані засобами української мови з іншої мови, тобто
значуща частина оригіналу буквально перекладена і займає в перекладі таке
ж місце, як і в оригіналі.

14. Охарактеризуйте пасивну лексику сучасної української мови.

Пасивна лексика - це частина лексики, що мало або зовсім не вживається у

повсякденному спілкуванні, але зрозуміла носіям певної мови.

До пасивної лексики належать історизми, архаїзми, неологізми,

професіоналізми, жаргонізми, арготизми.

Історизми - це слова, що вийшли з активного вжитку разом з позначуваними

ними реаліями. Вони не мають у сучасній українській мові синонімічних
замінників. Це назви понять матеріальної культури (одягу - плахта, каптан,
окупай, очіпок; знарядь праці - рало, ціп, серп; старовинної зброї - лук, спис,
щит; грошей - золотий); соціально-політичної сфери (раб, плебей, боярин,
соцький, волость, панщина), професій (ремісник, купець, кожум яка, зброяр,
човняр, водонос), звичаїв і обрядів (досвітки, колодій), назви колишніх міст,
поселень (Царгород, Тмуторокань, Кідекша).
Архаїзми - це витіснені іншими синонімами назви понять, що зберігаються і
нині. Наприклад: піїт -поет, студій - студент, зелей-ник-лікар, глагол - слово,
благоденствіє - достаток, злато-золото, зримий -видимий, рече - каже. Отже,
поряд з архаїзмом завжди є синонім - звичайне сучасне слово. Архаїзми
використовуються в сучасній мові тільки з певними стилістичними
настановами - для створення історичного мовного колориту.

До пасивної лексики належать і неологізми - нові слова, створені для

позначення нового, раніше невідомого поняття. Вони з'являються постійно,
повсякчас. Це зумовлено потребами сучасної світової цивілізації:
роздержавлення, доленосний. Ці слова зберігають статус неологізмів до того
часу, поки вони не стають загальновживаними. Крім загальномовних,
виділяють індивідуально-авторські неологізми: незриданні сльози,
яблуневоцвітно, весніти (П. Тичина); село-затори міста, місто замайданилось
(Остап Вишня); розхмарене чоло, світозорий воїн (М. Рильський).

15. Визначте роль територіальних діалектизмів у лексичному складі

сучасної української мови.

Діалекти — це відгалуження загальнонародної мови, яким говорить частина

народності; нації, племені.

Діалектизми — це слова, що вживаються в окремих говорах або наріччях і не

поширені в мові всього народу. Це —територіальні (обласні) діалектизми та
соціальні, що функціонують лише в певному соціальному угрупованні.

Територіальні діалекти:

– служать засобом спілкування широких народних мас на певній, обмеженій

території.

– мають свої особливості в усіх мовних рівнях

У сучасній літературній мові діалектна лексика зустрічається дуже рідко. І

зовсім не використовується в діловому мовленні, науковому та
публіцистичному стилях.

16. Охарактеризуйте соціолекти сучасної української мови.

Соціолект або соціальний діалект — це мова, якою розмовляє певна

соціальна група, соціальний прошарок або яка переважає всередині певної
субкультури.

Соціальні діалекти:
– виступають як засіб спілкування лише певної, замкнутої, але не обмеженої
територіально суспільної групи людей і тільки в спеціальних умовах.

– на жодному рівні мови, крім лексики, не мають хоча б незначних своїх

особливостей. Особливості в лексиці й фразеології, що властиві соціальним
діалектам, стосуються лише окремих семантичних груп лексики, пов’язаних
з інтересами й потребами носіїв цих діалектів.

Соціальні діалектизми, які діалектом можна назвати лише умовно, оскільки

вони не обмежені територіально і мають відмінності лише на лексичному
рівні. До них належать професіоналізми, жаргон, сленг та арго.

17.Класифікуйте лексику сучасної української мови за частотою

вживання.

За частотою вживання говорять про:

1) активну лексику, що широко використовується в мові протягом значного

історичного періоду. Це основний лексичний фонд мови, найбільш стійкий
його шар, який вміщує найпотрібніші слова;

2) пасивну лексику, що обмежено вживається у звичайному мовленні:

 застарілі слова (історизми – смерд, кріпак, воєвода, колгосп; архаїзми –

чоло, ланіти, перст)
 неологізми (менеджмент, податківець, іміджмейкер клонування,
інтернет – загальновживані; яблуневоцвітно, знедуховніти,
сміхобризний – авторські).

18.Охарактеризуйте емоційно нейтральні різновиди лексики сучасної

української мови.

До стилістично нейтральної лексики належать слова, що є назвами основних

понять, пов’язаних із щоденним життям усіх членів мовного колективу.

серед стилістично нейтральної лексики виділяються слова

o назви предметів навколишньої дійсності (земля, поле, степ, річка)

o явища природи (сніг, дощ, вітер, спека),
o людей за біологічною статтю та родинними стосунками
o речі, пов’язаних із життям людини, та їх частин – предметів побуту;
(страв, предметів одягу, взуття, знарядь)
o органів і частин тіла
o тварин, птахів та їх органів
 o рослин та їх
o ознак предметів, дій, станів та їх ознак
o чисел, числових понять
o предмети, ознаки, кількість, не називаючи їх (я , ми, кожний, хто-
небудь, такий, жоден, ніякий)
o неповнозначні слова (у, на, поміж, з-понад, і, й, а, але, щоб, бо, якби,
якщо, тому що).

Стилістично нейтральна лексика – найчисленніша, найрізноманітніша за

своїм складом і найбільш мінлива. Вона постійно збагачується за рахунок
переходу слів з інших стилістичних груп.

19.Охарактеризуйте таке явище, як «суржик» у сучасній українській

мові.

Суржик – спотворений варіант літературної сови із домішком будь-яких

чужомовних елементів.

Причини і чинники:

1. Політичний – вплив нації на іншу, проведення політичного

домінування.
2. Культурний – намагання асимілювати 1 культуру іншою або поєднати
різні культури.
3. Соціальний – людина, намагаючись перейти до вищої соціальної
страти, говорить не рідною мовою, якою погано володіє.
4. Історичний – сурик може бути на територіях колишніх колоніальних
держав на основі колишньої офіційної мови.
5. Лінгвістичний – коли спорідненість мов у поєднанні з вище названими
факторами сприяє утворенню суржикка.

20.Окресліть тенденції розвитку української мови на сучасному етапі.

На сучасному етапі спостерігаємо такі основні тенденції розвитку

української літературної мови:

o Розширення суспільних функцій, сфер застосування, входження її в

нові галузі знань, зокрема інформатику
o Поповнення української мови великою кількістю номінативних
словосполучень, що відображають реалії економічного, політичного та
 культурного життя сучасної України (альтернативні вибори, гілки
влади)
o Поява нових, активізація вживання та розширення значень раніше
відомих слів( довкілля, перемовини)
o Інтенсивне збагачення за рахунок запозичень української термінології,
зокрема : суспільно-політичної, бізнесової, технічної
o Переміщення певної частини спеціальної лексики до розряду
широковживаної, зокрема економічно-фінансових термінів, юридично-
правової лексики та фразеології, парламентсько-дипломатичної
лексики
o Встановлення тісних контактів української мови з різними мовами
світу, посилення явищ інтернаціоналізації українського словотвору
o Намагання вилучити із словника української мови ті іншомовні слова,
які стали органічними її елементами, і замінити їх давніми або штучно
створеними, особливо в галузі термінології та професійної лексики
o Лібералізація норми (особливо в галузі слововживання, вимови та
правопису) як небажане явище, що супроводжує збільшення
української мови в комунікативному просторі України
o Звільнення від нашарувань умисної русифікації лексичної, граматичної
системи та правопису української мови
o Зближення діалектів з українською літературною мовою
o Зростання зацікавленості у вивченні української мови громадян інших
країн з метою навчатися, працювати в Україні чи навіть отримати
українське громадянство

21.Опишіть дію законів формальної логіки у сучасній українській мові.

1.Закон тотожності – думка у межах одного контексту повинна залишатися

незмінною

2.Закон протиріччя(суперечності) – не можуть бути водночас істинними

протилежні думки про предмет, взятий в одному і тому ж часі, в одному і
тому ж відношенні (мовне вираження, а не життєві реалії)

3. Закон виключення третього – з двох протилежних суджень про предмет 1 з

них буде істинним, 2-ге хибним, 3-го бути не може ( на основі цього закону
формується парадокс брехуна)

4. Закон достатньої підстави – будь-який аргумент повинен мати достатні

докази інакше він втрачає силу.
22.Окресліть основні етапи становлення українського правопису.

Східні слов’яни мають писемність з ХІ ст. Спочатку у нас традиційно

домінувала орфографія, пристосована до давньо- й староукраїнської
фонетичної й морфологічної систем. Важливим кроком уперед були норми,
вироблені Мелетієм Смотрицьким (ХVI–ХVII ст.). Вони досить швидко
набули всеукраїнського визнання.

У ХІХ ст. вченими, письменниками, культурними діячами було створено

низку правописних систем (їх нараховується близько 50). Це і так звані
максимовичівка, запропонована ученим-енциклопедистом, першим ректором
Київського університету М. О. Максимовичем, і кулішівка, і грінчевичівка,
створені П. Кулішем і Борисом Грінченком; у Західній Україні в другій
половині ХІХ ст. був поширений фонетичний правопис М. Драгоманова –
драгоманівка, а потім желехівка (від прізвища вченого й громадського діяча
Є. Желехівського), на Закарпатті існував правопис панькевичівка (від
прізвища мовознавця й педагога І. Панькевича) – і т.ін.

Внаслідок відомих історичних причин ці та інші правописні системи не були

офіційно затверджені.

Лише в 1917 р., з відновленням української державності перший міністр

освіти Центральної Ради І. Стешенко доручив приват-доцентові Київського
університету І. Огієнку скласти короткі правила українського правопису.
Було створено Комісію, куди входили, крім І. Огієнка, мовознавці О. Курило,
Г. Голоскевич, проф. М. К. Грунський та інші.

У 1918 р. створено нову Комісію, до якої запрошено професорів Є.К.

Тимченка, С. Смаль-Стоцького, М.К. Грунського, В. Ганцова та інших. У
журналі «Українська школа» (No 10 за 1918 р.) надруковані «Найголовніші
правила українського правопису» (25 правил правопису українських слів і 13
– про правопис запозичень).

У 1925 р. Рада Народних Комісарів УРСР ухвалила створити при

Наркомпросі нову Комісію під головуванням наркома освіти О. Шумського;
члени Комісії – А. Кримський, О. Синявський, О. Курило, Є. Тимченко, М.
Грунський, М. Скрипник та інші.

На першому пленумі Комісії в Харкові (листопад 1925 р.) розглянуто

представлені проекти (розділи) правопису, серед них проект української
граматичної термінології, у складанні якого брали участь Л.А. Булаховський,
М.К. Грунський, М. Йогансен.
Наступного року, у квітні 1926 р., на другому пленумі Комісії, що також
відбувся в Харкові, знову обговорювались удосконалені проекти правопису.
На пленумі були присутні Голова Комісії А. Кримський, мовознавці
професори О.Н. Синявський, Л.А. Булаховський, М.Я. Калинович, викладачі
й учені Всеволод Ганцов, Василь Дем’янчук, Борис Ткаченко. У результаті
роботи Комісії черговий варіант правопису був затверджений Радою
Народних Комісарів УРСР у 1928 р. Це так зв. «скрипниківський» правопис.
Ним зокрема передбачалися літера ґ і пом’якшена літера ль у запозичених
словах (аероплян, бльокада, блюза тощо).

Цей варіант правопису був розкритикований. У країні розпочалися репресії,

М. Скрипник покінчив життя самогубством. У 1933 р. прийнято було новий
правопис, переглянутий і значно перероблений (вилучено літеру ґ, скасовано
пом’якшення іншомовного л та ін.).

Нову державну Правописну комісію, створену в 1940 р., доручено було

очолити проф. М. К. Грунському. У кінці цього року опубліковано
підготовлений проект правопису в 50 примірниках для обговорення, проте
через воєнні обставини обговорення не відбулося.

Знову проект було обговорено і в основному схвалено уже на звільненій

українській землі – під Харковом,у с. Помірках 28 серпня 1943 р. – з участю
М.С. Хрущова. Цю нову (вже третю) редакцію «Українського правопису» в
Києві 5 травня 1945 р. затвердив Народний комісар освіти П.Г. Тичина. Він
довго не хотів його підписувати без літери ґ,аж поки (як говорить легенда)
Президент Академії наук О.О. Богомолець не сказав йому: «Щодо букви ґ є
пряма вказівка Й. В. Сталіна».

Дальше удосконалення правопису проходило по лінії його наближення до

правопису російського – у пунктуації, в написанні малих і великих букв, у
правилах переносу тощо (новий варіант вийшов в 1960 р.). Ця редакція була
чинною майже 30 років.

П’яту редакцію «Українського правопису», у якій повернено літеру ґ,

опубліковано в 1990 р.

23.Охарактеризуйте типи словників сучасної української мови.

Словники бувають двох типів: а) енциклопедичні і б) лінгвістичні

(мовознавчі).
В енциклопедичних (загальні та спеціальні)словниках подаються відомості
про предмети, явища, історичні події, видатних політичних діячів, провідних
вчених, діячів культури, про різні поняття, які позначаються тими чи іншими
словами. Енциклопедичні поділяють на загальні та спеціальні(галузеві,
тематичні).

У лінгвістичних (тлумачні, перекладні, історичні, орфографічні, орфоепічні,

словники наголосів, іншомовних слів, термінологічні, синонімічні,
фразеологічні, діалектні, етимологічні, словники омонімів, антонімів,
паронімів, частотні, інверсійні, словники мови письменників, ономастичні )
словниках по-різному пояснюються слова: з погляду властивого їм
лексичного значення, походження,: правопису, наголошення, відповідності
слів даної мови словам іншої чи інших мов. Лінгвістичні (мовознавчі)
словники бувають дво- чи кілька-мовними (перекладними) і одномовними.

24.Окресліть типові помилки у наукових текстах.

Типовими мовними недоліками наукових публікацій, як показує аналіз,

залишаються:

⎯ суржик (тезиси (потрібно тези), на кінець (отже), опре ділити (визначити),

примінити (застосувати), вияснити (з’ясувати), основні публікації по роботі
(потрібно: основний зміст дисертації викладено в таких публікаціях) тощо;

⎯ плеоназм, тавтологія, надлишковість (вносити внесок, значить, так сказать,

на початку конференції ми почали говорити, це питання досліджувалося в
кількох дослідженнях; Третій розділ присвячено математичній постановці та
розв’язку нестаціонарної задачі теплопровідності та зв’язаної з цим
контактної задачі термопружності);

⎯ уживання слова в невластивому йому значенні (результати дослідження

запроваджені (потрібно впроваджені) у практику;

⎯ зловживання іноземною термінологією й поняттями, що ускладнюють

сприйняття головної думки.

Значна кількість помилок зумовлена вибором форми родового відмінка

однини іменників чоловічого роду 2-ї відміни. Пам’ятаймо, що деякі слова
мають і закінчення -а, і закінчення -у. Наприклад, термін у значенні «слово»
– терміна, у значенні «строк» терміну, апарата (прилад) - апарату (установа),
елементу (абстрактне) - елемента (конкретне), інструмента (одиничне) -
інструменту (збірне), рахунка (документ) - рахунку (дія), фактору (чинник) -
фактора (маклер). Варто пам’ятати й особливості закінчень родового
відмінка множини таких слів: статей, гостей, облич, відкриттів і відкрить,
сумішей, старост і старостів.

Незнання морфологічних норм призводять до морфологічних помилок,

зокрема:

⎯ неправильного визначення граматичного роду іменників (наприклад,

кандидатська ступінь (ж. р) – потрібно кандидатський ступінь (ч. р.);

⎯ неправильного утворення ступенів порівняння прикметників і прислівників

(найбільш ефективніше – потрібно найбільш ефективно);

⎯ неправильної словозміни числівників (від пятидесяти до шестидесяти

відсотків – потрібно від пятдесяти до шістдесяти відсотків); порушення
закономірностей сполучуваності дробових числівників з іменниками
(отримали 5,2 бали замість отримали 5,2 бала);

⎯ відхилення від морфологічних норм у межах лексико-граматичного класу

займенників (саме завдяки ньому замість саме завдяки йому);

⎯ неправильного утворення дієслівних форм (починаючий дослідник -

потрібно дослідник-початківець) тощо.

25.Охарактеризуйте особливості терміносистеми сучасної української

мови.

1.Може формуватися і змінюватися як безпосередньо з розвитком науки

так і пізніше.

2.Структурована, логічна і побудована за принципом видове-родове ( це

запорука відсутності білих плям)

3.Штучний характер творення термінів і штучний характер регуляції

терміносистеми.

Усі особливості терміна та вимоги до нього обумовлені прагненням

мінімалізувати та уніфікувати терміносистему.

26.Сформулюйте визначення терміна, опишіть ознаки терміна.

 Термін – це слово або словосполучення, що означає чітко окреслене
спеціальне поняття якоїсь галузі науки, техніки тощо.

Ознаки терміна

1.Чіткість(однозначність поняття у межах однієї науки)

2. Наявність чітких визначень

3.Системність – приналежність терміна до термінополя певної науки,

здатність утворювати термінологічні зв’язки, підтримувати цілісність
терміносистеми та функціонування в ній.

4. Спеціальне галузеве призначення

5. Уніфікованість

6. Умотивованість - (логічна та соціативна)

7. емоційна нейтральність

8. Специфічність творення синонімів, антонімів та омонімів у межах

терміносистеми.

9. Інтернаціональність

27.Сформулюйте вимоги до «ідеального терміна» сучасних

термінологів і характерні для перекладу термінів заборони.

Вимоги до ідеального терміна:

1. Однозначність
2. Уніфікованість у галузі
3. Умотивованість
4. Лаконічність
5. Традиційність
6. Релевантність у пошукових системах

3 НЕ(загальні правила перекладу термінів):

1. НЕ можна називати поняття терміном, який не відповідає суті поняття

2. НЕ можна різні поняття позначати однаково в галузі науки
3. НЕ можна 1 й те саме поняття позначати різними термінами в 1 галузі
науки
 28.Охарактеризуйте терміни сучасної української мови за
структурою.

 Терміни-кореневі слова
 Терміни-похідні слова утворені за допомогю різних афіксів
 Терміни-складні слова
 Терміни- словосполучення
 Терміни-символи
 Терміни-абревіатури
 Терміни-моделеслова

29.Опишіть способи перекладу термінів-кореневих слів у сучасній

українській мові.

1. Повне запозичення з мови оригіналу (транслітерація)

2. Запозичення з мови посередника

3. Буквальний переклад слова з мови продуцента

4. Зворотні лексико-семантичні запозичення (зворотний шлях слова)

30.Проаналізуйте позитиви та негативи пуризму та етранжизму в

сучасній українській мові.

Мовний пуризм – це обстоювання елементів власної мови, боротьба з

іншомовними елементами. (негатив – надмірний пуризм)

Мовний етранжизм – надмірне застосування іншомовних термінів і слів

+ -
Розуміння науковців різних країн Засмічують мову нагромадженнями
створюється своєрідне міжнародне чужомовних елементів
професійне арго
Терміни стають більш Ускладнюють розуміння теми
вмотивованими у системі і фахівцям інших галузей
прозорими для розуміння
31. Опишіть способи перекладу термінів-словосполучень та термінів-
абревіатур у сучасній українській мові.

Способи перекладу термінів-словосполучень:

1. Повний дослівний переклад з мови продуцента або мови посередника

2. Суміш питомого та іншомовного слів
 3. Повне збереження та відтворення терміна-словосполучення мовою
оригіналу але у питомій транскрипції

Способи перекладу термінів-абревіатур:

1. Повний переклад і створення власної абревіатури з перекладу або збігу

абревіатур оригіналу та перекладу
2. Використання іншомовних абревіатур
3. Суміш іншомовних абревіатур та питомого слова

32.Опишіть процес детермінологізації в сучасній українській мові.

1. Термін виходить за межі вузькоспеціального вжитку і популяризується

в засобах масової інформації
2. Послаблюється зв'язок між терміном та поняттям
3. Втрачається однозначність терміна
4. Термін набуває іншого значення
5. Термін стає загальновживаним у літературній мові й фіксується в
словах у новій якості

33.Окресліть шляхи поповнення терміносистеми новими термінами у

сучасній українській мові.

1. Утворення питомих (власномовних) термінів

2. Запозичення із загальної лексики з інших мов, з інших терміносистем
та галузей
3. Перехід власних імен винахідників у терміни
4. Перехід власних імен конструкторів у номенклатури
5. Перехід професійних просторіч у розряд термінів
6. Квазі-терміни, вигадані письменниками, культурними діячами або
запозичені з науково-фантастичної літератури

34.Сформулюйте принципи академічної доброчесності.

 Самостійне виконання навчальних завдань

 посилання на джерела інформації у разі використання ідей, тверджень,
відомостей;
 дотримання норм законодавства про авторське право;
 надання достовірної інформації про результати власної навчальної
(наукової, творчої) діяльності.

35.Опишіть загальні вимоги до оформлення наукових робіт.