Суспільне значення української

мови, її правовий статус

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Філологічний факультет
Кафедра історії та культури української мови
К. філол. н., Дзісь Руслана Петрівна
 План:
1.Предмет і завдання курсу. Українська мова як компонент професійної культури спеціаліста.
2.Походження української мови. Основні етапи становлення і розвитку української мови.
3.Походження назви “Україна”.
4.Українська мова – державна мова в Україні. Державна мова й мови національних меншин.
(Функції мови. Поняття “державна мова”. Коротка історія української мови як державної.
Мовна політика і чинники прискорення процесів упровадження державної мови.
Державотворча роль мови. Основні тенденції розвитку мови на сучасному етапі.)
5.Літературна мова як вища форма розвитку мови. Форми сучасної української літературної
мови (самостійне опрацювання).
6.Поняття мовної норми. Основні мовні норми (самостійне опрацювання).
 Література:
 Зубков М. Г. Сучасне ділове мовлення. Харків : Книжковий Клуб
“Клуб Сімейного Дозвілля”, 2007. 448 с.
 Культура фахового мовлення : навч. посібник / за ред.
Н. Д. Бабич. Чернівці : Книги – ХХІ, 2005. 572 с.
 Шевчук С. В. Ділове мовлення. Модульний курс : підручник.
Київ : Літера ЛТД, 2003. 448 с.
 Токарська А. С., Кочан І. М. Українська мова фахового
спрямування для юристів : підручник. Київ : Знання, 2008. 413 с.
 Українська мова (за правознавчим спрямуванням) : навч.
посібник / О. А. Лисенко, В. М. Пивоваров, Л. М. Сідак та ін.
Харків : Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого, 2014. 340 с.
 Зображення, використані в презентації, завантажені з
публічних інтернет-ресурсів.
 1. Предмет і завдання курсу.
Українська мова як компонент
професійної культури спеціаліста
Мова – це не лише засіб спілкування, а й формування
нових професійних відносин. Мова як інструмент
здобуття знань, як засіб життєдіяльності людини має
велике значення для всіх. Оскільки мова не тільки
обслуговує сферу духовної культури, а й пов’язана з
державним, політичним життям, з його галузями і
процесами, із соціальними відносинами, вона –
елемент соціальної сфери.
 Основні критерії фахівця:

 високий рівень знань зі свого фаху,

 високий рівень володіння
професійним мовленням.
 Важливо пам’ятати:

Разом з піднесенням рівня фахових знань

представників різних професій підвищують й вимоги
до мови.
Сучасний спікер не може подавати навіть найцікавішу
інформацію недбало, тому що аудиторія
(співрозмовники) не сприйматимуть його серйозно.
Не забуваймо, що на місці мовця може опинитися
будь-хто з нас.
Отже, високі вимоги ми повинні висувати
насамперед собі.
Багато говорити і багато сказати –
поняття не тотожні
До професійного мовлення ставимо такі вимоги:
 точність у формулюванні думки (недвозначність),
 логічність,
 стислість (лаконічність),
 відповідність між змістом і мовними засобами,
 відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення,
 відповідність між мовними засобами та стилем викладу,
 вживання сталих словосполучень,
 різноманітність мовних засобів,
 нешаблонність у побудові висловлювання,
 доречність,
 виразність дикції,
 відповідність інтонації мовленнєвій ситуації.
Дотримуватися зазначених вимог варто комплексно.
2. Походження української мови.
Основні етапи становлення й
розвитку української мови
 Для роздумів…
Для чого сучасним громадянам України (представникам
різних спеціальностей) знати історію мови чи історію
походження назви „Україна”? Ми живемо в час фейкової та
пропагандистської інформації, від якої жоден з нас не
захищений. Найкращим засобом захисту сьогодні є знання
правди з першоджерел, знання історії різних питань. Адже
те, що нині відбувається й у мові, й у суспільстві – це
наслідок певних історичних подій, що вже відбулися, наслідок
імперської пропаганди, яка не зникла з розвалом Російської
імперії та Радянського Союзу, а переросла у різні теорії,
наприклад, теорію „русского мира” чи „мы же братья”, що є
абсолютно деструктивними, про що свідчать останні події
в Україні та інших державах.
 Основні етапи розвитку:

1) Спільнослов'янська чи праслов’янська мова (ІІІ тис. до

н.е. – VI ст. н.е.) (ці назви утворили науковці,
зафіксованих зразків немає).
2) Давньоруська мова. Становлення усної форми (VIІ – ІХ
ст.).
3) Давньоруська мова (X – перша пол. XIII ст.) (мова
літописів, але не для усного спілкування).
4) Староукраїнська мова (друга пол. XIII –XVIII ст.) (мова
Г. Сковороди).
5) Нова українська мова (XIX–XXІ ст.) (від „Енеїди”
І. Котляревського, 1798).
 Розмаїття слов’янських мов
На місці єдиної праслов'янської мови виникли три
групи: східнослов'янські, західнослов'янські та
південнослов'янські мови.
До східнослов'янських належать українська, російська
та білоруська, а також мертва писемна давньоруська.
До західнослов'янських належать: польська, чеська,
словацька, верхньолужицька, нижньолужицька та
мертва усна полабська мови.
До південнослов'янських належать: болгарська,
сербська, хорватська, словенська, македонська та
мертва писемна старослов'янська.
 Помилкова теорія

Три східнослов'янські мови виникли не з писемної

давньоруської мови (вона була мовою канцелярій
Русі Х-XIII ст., населення нею не розмовляло).

Ця теорія була єдиною можливою теорією про

походження української мови в радянському
мовознавстві. Як думаєте, чому?
 Українська мова особлива
Фонетичні особливості:
 наявність голосного [и] переднього ряду, високого обниженого піднесення, перед яким
приголосні звуки завжди тверді: син, сила, глибокий. Цей [и] стоїть на місці давніх звуків
[ы] та [і];
 голосний [е] втратив здатність пом'якшувати приголосні: вересень, берег, тепер, село,
день;
 голосний [і] на місці давнього звука [Ђ] (ять): дід, сіно, літо, хліб;
 у нових закритих складах на місці давніх [о], [е] виступає звук [і]: біб, віл, сік, дім, піч,
осінь, сім; цей голосний [і] у відкритих складах чергується з [о], [е]: бобу, вола, соку, дому,
печі, осені, семи;
 губні приголосні, шиплячі та [р] стверділи: голуб, степ, сім, межа, час, шапка, писар,
токар;
 після шиплячих та [й] перед наступним споконвічно твердим приголосним [е] змінюється
в [о]: жонатий, чого, шостий, його;
 на місці звукосполучень [ьл], [ъл] між приголосними виступає звукосполучення [ов]: вовк,
шовк, жовтий, повний;
 приголосний [л] міняється на [ў] – орф. [в] у третій особі однини дієслів минулого часу
чоловічого роду: писав, читав, думав, робив.
 Українська мова особлива
 Морфологічні особливості:
 збереження окремого відмінювання для іменників середнього роду типу
теля, лоша, плем'я (IV відміна);
 збереження давніх закінчень орудного відмінка -ою, -ею: дорогою, землею,
кручею;
 закінчення -ові, -еві у давальному відмінку іменників чоловічого роду
однини поширилися на всі колишні основи: братові, синові, гостеві,
свекрові;
 стягнені форми прикметників: нова, нову, нове, нові;
 збереження інфінітивів на -ти: плести, косити, брати, думати;
 збереження форм давноминулого часу: давав був, давала була, давали були;
 наявність форм майбутнього складеного часу на -му: читатиму
(читатимеш, читатиме, читатимемо).
Мовні питання завжди політичні

Пропагандистські вислови про українську мову, як

діалект російської (за часів Російської імперії), є
безпідставними. Так само як теорія про давньоруську
мову як „колиску трьох братніх мов” (ця теорія була
єдиною за часів тоталітарного радянського режиму,
інші не мали права на існування й дослідження, адже
були ворожими виявами).
Чи може бути українська мова діалектом російської?
3. Походження назви “Україна”
 Перша згадка

Перша письмова згадка про Україну міститься в

Іпатіївському списку "Повісті временних літ" 1187 р.:
"плакашася по нємъ вьси пєреяславци... о немъ жє
Украина много постона...". Тут йдеться про смерть
переяславського князя Володимира Ігоровича. Отже,
не тільки переяславці, де він був князем, а й вся
Україна плакала за своїм оборонцем.
 Значення слова

Серед багатьох теорій щодо значення слова

“Україна” чимало науковців найімовірнішою
вважають теорію С. Шелухіна, за якою назва Україна
походить від дієслова краяти: краjати -> край ->
украй, тобто, та частина території, що належить нам,
наш украй – Украjіна.

Які теорії Вам відомі?

Чи мають вони політичний підтекст?
 Підміна понять
Цікаво, що у царській Росії назву Україна не
визнавали. Офіційною була назва Малоросія, яку
протиставляли Великоросії. Побутувала
пропагандистська викривлена думка, що українці – це
ті ж росіяни, але із зіпсованою поляками російською
мовою, люди меншої вартості, ніж великороси. Хоча
ці назви походять з грецького державоустрою й
мають зовсім інше значення.

Що Вам відомо про назву Україна-Русь?

Що Вам відомо про назви Московія й Росія?
 Для роздумів…

У нашій історії є ще чимало прогалин, які ми зможемо

дослідити, отримавши доступ до секретних архівів,
чимало яких, на жаль, недоступні, оскільки
знаходяться в російських бібліотеках, що час від часу
„випадково” спалахують, назавжди знищуючи
історичну правду.
4. Українська мова – державна
мова в Україні. Державна мова
й мови національних меншин
Значення мови для держави

Мова завжди існує в людському суспільстві. Водночас

мова – один із факторів самоорганізації суспільства і
невід’ємна ознака таких спільнот, як рід, плем’я,
народність, нація.
Тому доля мови залежить від кожного з мовців: якщо
суспільство не потребує мови, вона стає мертвою, а
якщо активно використовує, то таким чином
розвиває її.
 Престижність мови
Престиж мови насамперед залежить від її можливостей передавати
інформацію. Словниковий склад різних мов неоднаковий:
найбагатшою вважають англійську мову. Одне з видань “Великого
Оксфордського словника” початку 2000‑х фіксує понад 600 тис. слів.
А за версією компанії «Global Language Monitor» (GLM) за останні
роки – це 1 млн 4910 слів! Порівняйте: мови деяких племен у
джунглях Амазонії не перевищують двох тисяч слів. Хибним також є
думка про просте вивчення мови. Так, українська, на відміну від
англійської, має парадигму відмінків, що ускладнює вивчення нашої
мови іноземцями. Проте порівнюючи принципи правопису
української та англійської мов, можемо звернути увагу на те, що
українська у звучанні й написанні майже не відрізняється, на відміну
від англійської, де записані букви передаємо зовсім іншими звуками.
Таким чином, мова – це суспільне явище.
Обслуговуючи потреби спільноти, вона виконує низку
функцій, життєво важливих як для цього суспільства,
так і для мови.
 Функції мови:
 комунікативна – функція, що забезпечує інформаційний зв’язок (спілкування) між членами
суспільства. Спілкування – це найважливіша функція мови, якій так чи інакше підпорядковані
інші мовні функції;
 організаційна – забезпечує планування, мобілізації зусиль для адекватного передавання
інформації між структурами суспільства;
 гносеологічна (пізнавальна) – репрезентує мову як засіб пізнання світу і поляє не лише у
сприйнятті, а й у нагромаджуванні досвіду суспільства, тому її називають ще акумулятивною.
Пізнаючи будь-яку мову, людина пізнає різнобарвний світ крізь призму саме цієї мови. А
оскільки кожна мова – це неповторна картина світу, то зникнення якоїсь із них збіднює
уявлення людини про багатогранність світу, звужує її досвід;
 мислетвірна – полягає в тому, що мова – це засіб формування думки, оскільки людина
мислить у мовних формах. Є мислення конкретне (образно-чуттєве) і абстрактне (понятійне).
Людсьне мислення – понятійне – це оперування поняттями, які позначені словами і які не
могли б без слів існувати. Тому “мислити” означає “оперувати мовним матеріалом”;
 націєтвірна (інтегруюча) – мова духовно об’єднує націю та оберігає її від асиміляції та
розпорошення в інших суспільних середовищах, мова сприяє розвитку національної
свідомості, національної пам’яті й національного пізнання;
 Функції мови:
 ідентифікаційна – виявляється в часовому і просторовому вимірах, забезпечує
зв’язок національно-естетичних, соціальних, культурних надбань між поколіннями в
межах певної спільноти;
 естетична (поетична) – мова – першоджерело культури, оскільки мова – це
знаряддя і водночас матеріал створення культурних цінностей (фольклор, художня
література, театр, пісня тощо);
 культуроносна – мова – носій культури; культура кожного народу зафіксована у його
мові; культуроносна функція зреалізована і на особистісному рівні;
 номінативна (інформаційна, репрезентативна) – функція називання; т. зв. процес
лінгволізації, “омовлення” світу;
 експресивна – мова є універсальним засобом вираження внутрішнього світу
особистості. Вона дає можливість перетворити внутрішнє, суб’єктивне в зовнішнє,
об’єктивне, доступне для сприйняття.

Мовні функції виявляються не ізольовано, а у взаємодії. Відсутність чи неповнота

використання якоїсь із них згубно впливає на мову в цілому.
 Що таке ДЕРЖАВНА МОВА?

Державна мова (як зазначено у виданні “Українська

мова. Енциклопедія”) – це закріплена традицією або
законодавством мова, вживання якої обов’язкове в
органах державного управління та діловодства,
громадських органах та організаціях, на
підприємствах, у державних закладах освіти, науки,
культури, в сферах зв’язку та інформатики.
 Що таке ДЕРЖАВНА МОВА?

Термін державна мова з’явився у часи виникнення

національних держав.
В однонаціональних державах немає необхідності
конституційного закріплення державної мови. У
багатонаціональних країнах статус державної
закріплений за мовою більшості населення.
 З історії державності
української мови

Українська мова мала статус, близький до

державного, вже у ХIV – першій половині ХVІ ст.,
оскільки функціонувала в законодавстві, судочинстві,
канцеляріях, державному і приватному листуванні.
 З історії державності
української мови

 Українське законодавство про мову бере початок від

березня 1918 р., коли було прийнято закон Центральної Ради
про державну мову, де зазначалося: “Всякого роду написи,
вивіски… повинні писатися державною українською мовою…
Мовою в діловодстві має бути державна українська…”. Але з
утратою незалежності цей закон утратив силу.
 1 серпня 1923 р. ВУЦВК і Раднарком УРСР видав декрет “Про
заходи забезпечення рівноправності мов і сприяння
розвиткові української мови”. В Україні 1925 р. вийшла серія
постанов про українізацію.
Документ 1928 р. про складання
іспиту з української мови
 З історії державності
української мови

Але вже на початку 30‑х рр. починається процес

ліквідації здобутків українізації: звуження функцій
української мови й витіснення її російською.
 З історії державності
української мови
На вимогу національно-патріотичних сил 28 жовтня 1989 р.
Верховна Рада в Українській РСР прийняла Закон про мови в
Українській РСР, в якому сказано: “Відповідно до Конституції
Української РСР державною мовою є українська мова. УРСР
забезпечує всебічний розвиток і функціонування української
мови в усіх сферах суспільного життя на всій території
України” (ст. 2 розд. І). Цей закон, незважаючи на його важливе
значення, мав колоніальний характер, оскільки у багатьох
статтях поруч зі словосполученням “українською мовою” було
зазначено інше “або російською”. Зрозуміло, що ця двоякість
не забезпечувала українській мові статус державної.
 З історії державності
української мови

У Декларації про державний суверенітет України, прийнятій

Верховною Радою української РСР 16 липня 1990 р., зазначено:
“Українська РСР забезпечує національно-культурне відродження
українського народу, його історичної свідомості і традицій,
національно-етнографічних особливостей, функціонування
української мови в усіх сферах суспільного життя”.

Незадовго до проголошення незалежності України, 12 лютого

1991 року, Рада Міністрів України ухвалила Державну програму
розвитку української мови та інших національних мов в Українській
РСР до 2000 р., яку так і не було виконано навіть наполовину.
 Статус української мови
в Україні
Відповідно до статті 10 Конституції України, прийнятої Верховною
Радою 28 червня 1996 р.: “Державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української
мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України”.
Конституційний Суд України своїм рішенням від 14 грудня 1999 р. дав
таке тлумачення цього та інших пунктів Конституції: “…положення
Конституції України зобов’язують застосовувати державну –
українську мову як мову офіційного спілкування посадових і службових
осіб при виконанні ними службових обов’язків, у роботі і в діловодстві
тощо органів державної влади, представницького та інших органів
Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а
також у навчальному процесі в державних і комунальних навчальних
закладах України”. На жаль, це не останнє роз’яснення щодо
застосування української мови в Україні.
 Статус української мови
в Україні
Перший закон про мову в незалежній Україні було прийнято 2012 року – це
закон «Про засади державної мовної полі́тики» № 5029-VI (неофіційно відомий
як «Закон Ківалова-Колесніченка») — закон, що при незмінності визнання
української мови як державної в Україні, істотно розширював використання
регіональних мов, якщо кількість носіїв цих мов не менше 10 % від населення
певного регіону, а в окремих випадках й менше 10 %. Насправді, цей закон мав
розширити використання насамперед російської мови, але не румунської,
угорської, польської, болгарської та ін. Адже впровадження цього закону
неможливе без державного фінансування, а кошти, як правило, витрачали на
розширення лише російської мови. Так завуальовано здійснювали намір
де‑факто запровадити другу державну мову, хоча де‑юре про це в законі не
йшлося. Проукраїнська громадськість цей закон не сприйняла, розуміючи
підступність у формулюванні його положень. Після його затвердження
відбулися т. зв. “мовні протести”. Про антиукраїнське спрямування свідчить і
той факт, що цей закон був одним із перших скасованих документів часів
Революції гідності.
 Статус української мови
в Україні

Верховна Рада України 25 квітня 2019 р. ухвалила закон

«Про забезпечення функціонування української мови як
державної». Видання “Радіо Свобода” зазначало, що цей
закон “зміцнює позиції державної мови в Україні,
називають “історичним рішенням” і депутати, й посадовці,
які підтримали його, і прості українці у соцмережах.
Водночас в опозиційному таборі звинуватили
парламентську більшість у тому, що цей закон нібито
“розколює країну”.
Відповідне ставлення до цього закону варто формувати,
опрацювавши його, а не вдаватися до популізму.
Де домінуватиме українська мова:

 у державному секторі та в органах місцевого самоврядування,

 в комунальному секторі та на підприємствах всіх форм
власності,
 в громадських та інших організаціях,
 в освіті та науці,
 в медицині,
 у сфері послуг,
 в енергетиці та промисловості,
 в кіно та театрі,
 в медіа та на інтернет-сайтах (цього не було в жодному
попередньому законі),
 у діяльності війська та силових структур.
 Іноземні мови та мови нацменшин
використовують вільно:
 у приватному спілкуванні;
 у релігійних обрядах;
 у сфері вивчення іноземних мов;
 у наукових виданнях (якщо ідеться про мови Ради Європи);
 у назвах і зображеннях зареєстрованих в Україні торгових
марок;
 у культурному житті національних меншин: їхні потреби
захищає окремий закон «Про національні меншини»;
 у роботі прикордонників, правоохоронців, медиків тощо,
які мають справу з людьми, які не знають української.​
Щодо національних меншин зазначимо, що всі міжнародні
правові документи вимагають, щоб національні меншини,
досконало засвоюючи свою мову, у повному обсязі володіли
й мовою країни, де проживають.
 Закон передбачає штрафи або
кримінальну відповідальність:

 за наругу та паплюження державної мови, яка вважається

одним із символів державності;
 за спроби запровадження офіційної багатомовності;
 за незнання державної мови посадовцями та суддями;
 за порушення чинних мовних квот у кіно та в медіа;
 за відсутність базової україномовної версії будь-якого
сайту;
 за порушення мовних вимог щодо робочого спілкування та
документообігу органів влади, підприємств та організацій.
Закон про державну мову гарантує:

 безкоштовні мовні курси для посадовців та всіх охочих;

 захист та розвиток всіх діалектів української мови;
 вживання мов Ради Європи та ЄС в різних сферах;
 вживання та вивчення мов національних меншин,
відповідно до закону «Про національні меншини».
 Кіно: окремі правила

Мовний закон вимагає, щоб фільми, які транслюються в

Україні (онлайн та на телеканалах) мали українське
дублювання. У фільмах можна використовувати також
іноземну мову без дубляжу (до 15% тривалості), якщо на неї є
субтитри. Тоді як кінотеатрам дозволяють показувати фільми
іноземними мовами без дубляжу (з субтитрами), за умови,
що в конкретному кінотеатрі таких фільмів – не більше від
10%.
 Основні тенденції розвитку мови на
сучасному етапі:

1. Статус державної забезпечує українській мові розвиток в

усіх сферах. Вона стала обов'язковою для вживання у всіх
сферах суспільного життя: у державних урядових установах,
початкових, середніх та вищих навчальних закладах,
дитячих дошкільних установах, у пресі, видавничій справі, на
радіо й телебаченні, у творчих мистецьких спілках та
організаціях, продукції кіностудій і т.д. Українська мова
набуває функції міжнаціонального спілкування в Україні.
Вивчення української мови відбувається у різних країнах
світу, де готують дипломатичні, торгові, наукові кадри, які
мають працювати в Україні.
 Основні тенденції розвитку мови на
сучасному етапі:
2. Лексична система, граматика і правопис звільняються від
нашарувань умисної русифікації. У радянський час систематично
проводився курс з метою наближення української мови до російських
зразків, зокрема, грубо порушували українську правописну традицію.
Це стосувалося відтворення твердих і м'яких приголосних, написань
разом, окремо і через дефіс, вживання звуків [г] і [ґ] та відповідних
букв, правил укладання словників. Якщо в синонімічному гнізді були
слова, подібні до російської мови, та інші – специфічні, вживані тільки
в українській мові, то останні були приречені на викреслювання. Зараз
повертають українські мовні цінності у правописі, граматиці,
словниковій справі: затверджено новий український правопис (2019),
редагують орфографічний словник, видають граматики, що
пропонують норми за національними критеріями.
 Основні тенденції розвитку
мови на сучасному етапі:

3. Відбувається інтенсивне збагачення української

термінології за рахунок запозичень :
 суспільно-політична – брифінг, імідж, конверсія, консенсус,
нардеп, спікер, стагнація;
 бізнесова – бартер, ваучер, дилер, інвестор, маркетинг,
менеджер, менеджмент, сертифікат, траст тощо.
Словник поповнюється переважно термінами на базі
англійської, німецької, французької мов та латинізмами.
Запозичені в останні роки терміни відомі у всіх розвинених
мовах світу.
 Основні тенденції розвитку мови на
сучасному етапі:
4. Удосконалення термінологічних систем на влане українській основі. Тенденція протиставлення
чужомовних і питомих одиниць притаманна, наприклад, новим тлумачним і термінологічним
словникам української мови. Наведемо приклади паралельних термінів різних царин:
 мовознавчі: алфавіт – абетка, азбука; асиміляція – уподібнення; атрибутивний – означальний;
дефіс – розділка; дикція – вимова; координація – узгодження; полісемія – багатозначність;
флексія – закінчення;
 юридичні: автономія – самоврядування; апеляція – оскарження; імпічмент – осуд, обвинувачення;
конфіскація – вилучення; кримінальний – злочинний, карний; легалізація – узаконення;
санкціонувати – затверджувати, схвалювати; юридичний – правничий; юриспруденція –
правознавство; юстиція – правосуддя;
 економічні: комерція – торгівля; контракт – договір, угода; кредитор – позикодавець; маклер –
посередник; фінанси – кошти, гроші;
 психологічні: антипатія – відраза; апатія (стан) – байдужість; емоції – чуття, почування,
пристрасті; перцепція – сприйняття;
 військові: атака – напад; баталія – бій, битва; караул – варта, сторожа; ранг – звання; рота –
сотня;
 медичні: анестезія – знеболення; аномалія – відхилення; анемія – недокрів’я; інфекція –
зараження; пацієнт – хворий; респірація – дихання; туберкульоз – сухоти;
 спортивні: голкіпер – воротар; корнер – кутовий; норматив – показник; форвард – нападник;
хавбек – півзахисник;
 соціологічних: еміграційний – переселенський; міграція – переселення; соціальний – суспільний
Основні тенденції розвитку мови на
сучасному етапі:

5. Деякі політичні терміни, які були відомі раніше,

зараз набувають нових семантичних відтінків у
значенні: бандерівець, сталініст, більшовик, генсек,
ГУЛАГ, кадебіст, комуніст, райком, політбюро,
колгосп, радгосп, інтернаціоналіст, націоналіст.
Основні тенденції розвитку мови на
сучасному етапі:

6. Продовжується зближення територіальних

діалектів з українською літературною мовою.
Наприклад: світлина у радянських словниках
діалектизм. Для сучасної української літературної
мови характерна посилена увага до народних
джерел, де знаходимо справжні замінники для
некритично взятих чи штучно нав'язаних запозичень з
чужих мов.
 ВАЖЛИВО ЗРОЗУМІТИ:

Сучасний мовець не може удосконалювати

знання української мови без урахування
суспільних, історичних чинників, без
розуміння процесів, що відбуваються в самій
мові.
БУДЬМО ВДУМЛИВИМИ