Семінар 1.

Студентки 1 курсу ‘’Німецької філології. Англійська мова’’ Демської Маргарити.

1.Мова як уселюдське явище. Мовна карта світу (різноманітність мов світу). Специфічне й
універсальне в кожній мові. Мовознавство – наука про мову. Конкретне (часткове) і загальне
(теоретичне) мовознавство, прикладне мовознавство.

Мова – явище суспільне, оскільки виникає і розвивається лише в людському суспільстві.

Ми можемо впевнено стверджувати, що мова я уселюдським явищем, адже при більш глибинному
аналізі кожної з мов світу зрозуміємо, що є в них багато спільного ( для виголошення слів
використовуються звуки, із букви ми складаємо слова, а зі слів – речення). Такі закономірності в
мовознавсті називають універсаліями. Якщо ж ми гооворимо про різноманітність мов світу, то їх
налічується близько 5 тисяч. Конкретне мовознавство вивчає якісьокремі ( конкретні) мови, а також
споріднені до них, коли ж загальне- загальні особливості мов, без фокусації лише на одній мові. Воно
вивчає зокрема суть мови, ЇЇ природа, походження, закони розвитку, зв'язок із мисленням, культурою
тощо, вивчається також структуру й закономірності функціонування всіх мов світу. Можна сказати, що
загальне мовознавство є узагальненням всіх кокретних мовознавств. Загальне мовохнгавство часто
називаюють теоретичним, адже воно створює лінгвістичну теорію (

А в свою чергу теоретичне мовознавство протиставляється прикладному. Що ж до прикладного

мовознавства, то воно вивчає застосування мовознавчої теорії на практиці (у викладанні рідної та
іноземної мов, у практиці перекладу, при створенні алфавітів для безписемних мов, для
удосконалення правопису, навчання письма, читання, культури мови, для уніфікування термінології,
анотування й реферування інформації, забезпечення спілкування людини з комп'ютером природною
мовою тощо).

2. Виникнення науки про мову, короткий огляд її розвитку, видатні особи у світовій мовознавчій науці,
знамениті українські мовознавці.

Говорячи про зародження і виникнення мовознавства маємо два різних погляди. Суть першої теорії
полягає в тому, що наука про мову зародилась разом з появою писемності, адже для створення
графручи до уваги друге припущення, то сучасна лінгвістика починається з кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст.,
коли в працях європейських науковців Франца Боппа, Расмуса Раска, Якоба Грімма та російського
мовознавця О. Х. Востокова було сформульовано засади порівняльно-історичного методу. У єгиптян та
давніх щумерів найперще почали з'являтись якісь початкові знання про мову. Вони малт ієрогліфи,
мали школи писарів, де навчали навіть укладати деякі державні документи та літописи. Але
результати якихось серйозних та глибинних дослоіджень щодо мови єгиптяни та шумери не
проводили. Принаймні ніде це не зафіксовані. В давній Індії наука про мову мала переважно
навчальний, практичний характер, в античній Греції лінгвістичні знання слугували насамперед
пізнавально-філософським та ораторським завданням. У багатьох цивілізаціях

Видатнф особи у світовій мовознавчій науці

1) Вільям Джонс (1746–1794), англійський юрист та сходознавець, вперше інтуїтивно

сформулював основні положення порівняльної граматики індоєвропейських мов. Проводив
дослідження щодо мови санскрипт. Все це призвело до висновків про існування спільної
мови-джерела (праіндоєвропейської мови), яка досі не збереглася.
 2) В. фон Гумбольдт (1767–1835) – видатний німецький вчений та громадський діяч (лінгвіст,
літературознавець, дипломат, міністр народної освіти), засновник загального та типологічного
мовознавства, ідеї якого сприяли формуванню сучасної антропологічної лінгвістики.
3) Ян Ігнаци Нецислав (Іван Олександрович) Бодуен де Куртене (1845– 1929), визначний
польський та російський лінгвіст, Ян Бодуен де Куртене став засновником Казанської,
Петербурзької та Варшавської лінгвістичних шкіл.
4) Івана Огієнка (1882–1972), першого міністра освіти в українській історії (УНР), а після прийняття
чернечого сану в еміграції відомого як митрополит Іларіон. Насамперед І. Огієнко відомий як
україніст, історик мови, лексикограф та фольклорист. Надзвичайно цікавою для загального та
теоретичного мовознавства є його праця, присвячена чужомовним словам в російській мові
"Иноземные элементы въ русскомъ языке", де послідовно простежується вплив на слов’янські
мови романських, германських, тюркських, угро-фінських та ще багатьох інших мов.
5) А.О. Білецького, ученого-енциклопедиста, роботи якого пов’язані з проблематикою
загального, зіставного, порівняльно-історичного, романського та германського мовознавства,
класичних мов та літератур. Основним предметом його зацікавлення була класична філологія,
А.О. Білецькому дешифрувати старовинні грецькі та латинські написи на території України: в
давній Ольвії та на мозаїках Софії Київської.
6) С.В. Семчинського У його докторській монографії "Семантична інтерференція мов"
досліджується взаємовплив румунської та слов'янської мов. Завдяки енергії проф.
Семчинського в Київському університеті імені Тараса Шевченка було відновлено фахову
підготовку філологів-класиків.

Знамениті українські мовознавці

1) Лаврентія Зизанія (1596) та Мелетія Смотрицького – створення першитх слов'янських

граматиків,
2) О.О. Потебня (1835–1891) Навчаючись у Берлінському університеті, О. О. Потебня засвоїв ідею
Вільгельма фон Гумбольдта про те, що різні мови – це різні способи бачення світу, і став
палким захисником національної своєрідності, усвідомлюючи трагедію денаціоналізації.

3. Проблема наукової методології мовознавства. Мовознавство описове, історичне (порівняльно-

історичне), зіставне (типологічне). Методи дослідження мови: описовий, історичний, порівняльно-
історичний, зіставний, структурний.

Переходячи до теми про методи ослідження мови, то основними є є описовий, порівняльно-

історичний, зіставний і структурний.

1) Описовий МЕТОД. Його мета — дати точний і повний опис мовних одиниць. Суть його заключається
у систематизації мовних одиниць ( наприклад, під час дослідження фонетичної системи якоїсь мови
відбувається ідентифікування звуків, подання їх повного списку, поділ ії на голосна та приголосні і так
далі). Застосовується для вивчення сучасного стану мови.

2) ПОРІВНЯЛЬНО-ІСТОРИЧНИЙ МЕТОД. Його об'єктом є споріднені мови, тобто ті, які мають спільного
предка. Головна мета цього методу – відкриття нових заокнів, за якими відбувався розвиток
споріднених мов у минуолому. За допомогою цього методу можна відновити не зафіксовані в
писемності мовні одиниці якоїсь мови. Застосовується до минулого. При тому такому, яке не було
засвідчене писемними документами.
3) ЗІСТАВНИЙ МЕТОД. ЙОГО об'єктом є вивчення різних мов — споріднених і неспоріднених. Мета —
шляхом зіставлення виявити спільні, однакові (ізоморфні) й відмінні, специфічні (аломорфні) риси
зіставлюваних мов у звуковій, словниковій і граматичній системах.

4) СТРУКТУРНИЙ МЕТОД. ВІН застосовується при дослідженні структури мови, а його метою є пізнання
мови як цілісної функціональної структури, елементи якої співвіднесені й пов'язані строгою системою
відношень і зв'язків. Структурний метод реалізується в чотирьох методиках лінгвістичного
дослідження — дистрибутивній, безпосередніх складників, трансформаційній і компонентного аналізу

4. Місце мовознавства в системі наук. Мовознавство і філологія. Зв’язки мовознавства з іншими

гуманітарними науками: історією, археологією, етнографією, соціологією, психологією, естетикою,
літературознавством тощо. Мовознавство і природничі науки (фізіологія, антропологія, медицина,
фізика, кібернетика, теорія інформації, математика, семіотика, географія тощо). Новітні напрямки
мовознавства міждисциплінарного характеру

Зв’язок мовознавства з історією виявляється у тому, що мовні факти відображають

історію народу, його культуру та звичаї. Наприклад, запозичення з інших мов можуть
свідчити про культурні контакти між народами. Наприклад, слово "товар" походить із
тюркських мов, де воно означало "худоба". Це слово було запозичене слов’янами, і в
їхній мові воно набуло нового значення – "предмет купівлі-продажу". Походження
цього слова підтверджує теорію про давні зв’язки слов’ян із тюрками.

Археологія також допомагає лінгвістам у вивченні історії мови. Наприклад, розкопки

стародавніх поселень можуть виявити пам’ятки писемності, які допомагають
встановити час виникнення та розвитку тієї чи іншої мови. Наприклад, археологічні
знахідки в столиці стародавнього хеттського царства Хаттусас допомогли встановити,
що хеттська мова – перша в історії індоєвропейська мова з писемною фіксацією.

Антропологія допомагає лінгвістам у дослідженні походження мови та її зв’язків з

расою. Наприклад, антропологічні дослідження українських, російських та білоруських
етносів підтверджують теорію про те, що сучасні українці зберегли в собі найбільше
давніх слов’янських рис, росіяни зазнали фінського та тюркського впливу, а білоруси
– литовського, польського та західнофінського.

Етнографія вивчає побут різних народів і тісно пов'язана з лінгвістикою, яка досліджує
мови цих народів. Етнографи класифікують та аналізують дані археологічних
розкопок, що важливо лінгвістам у вивченні археологічних даних. На стику цих наук
виникла етнолінгвістика, що вивчає взаємодію мов і культур. Ці дані корисні для теорії
та практики міжкультурної комунікації, перекладу художніх творів тощо.

Наприклад, слов'янам не зрозуміле притаманне тюркським народам поетичне

порівняння дівочої краси з красою молодої кобили, адже наші предки розводили
важких коней для праці. Для слов'ян порівняння дівчини з лошицею образливе.
Стереотипи сприйняття змінюються з часом під впливом не лише лінгвістичних, а й
позамовних чинників. Наприклад, традиційне для українців позитивне порівняння
хлопця з дубом витісняється негативним під впливом російської.

5. Структура циклу загальномовознавчих дисциплін у вищій школі: вступ до мовознавства, історія

мовознавства, теорія мовознавства, методи і прийоми дослідження мови. Завдання курсу “Вступ до
мовознавства”.

Почати варто з того, що Вступ до мовознавства —це початковий, тобто вступний курс загального
мовознавства. На ньому розглядається основна інформація про мовознавство, а сама, що таке мова,
омсновні ліншвістичні поняття та терміни.Курс розглядає такі основні проблеми : 1) природу і сутність
мови (в науці немає єдиного розуміння цієї проблеми, різні напрями та школи по-різному її
трактують); 2) структуру мови (мова — складне явище; чітке визначення структури мови, вироблення
строгої системи наукових понять — одне із важливих завдань загального мовознавства); 3)
походження мови та закономірності розвитку мов (виникнення людської мови, мовні зміни й
фактори, які спричинюють їх тощо); 4) виникнення й розвиток письма; 5) класифікацію мов світу за
походженням і за будовою; 6) шляхи й методи вивчення мовного матеріалу; 7) зв'язок мовознавства з
іншими науками. Цими проблемами не вичерпується коло питань, які розглядає курс "Вступ до
мовознавства", але й вони засвідчують, яким важливим є він у підготовці філолога.