РЕФЕРАТ

На тему:
Пуризм як мовне явище

Виконала: студентка __ групи

(name)

Викладач: (name)

Київ 2017
 Зміст

Вступ 3
Пуризм в радянській Україні 5
Пуризм в незалежній Україні 5
Гіперпуризм 5
Пуризм в інших країнах 7
Німеччина 7
Угорщина 7
Франція 8
Ісландія 9
Висновок 10
Список використаної літератури та джерел 11
 Вступ
Пуризм (франц. purisme, від лат. purus — чистий) — крайній вияв
турботи про чистоту літературної мови, культуру мови, орієнтація на
встановлення суворих правил дотримання літературних норм, оберігання
мови від впливу іншомовних запозичень, очищення її від явищ (діалектизмів,
просторіччя тощо). Пуристичні тенденції розвиваються тоді, коли
націонадьна мова зазнає значних зрушень під впливом суспільних чинників
(війни, революції). Пуризм постає як реакція на загрозу денаціоналізації,
втрати самобутності культури й національної мови. Зовнішньому тискові на
мову — заполоненню її лексики елементами інших мов — пуризм
протиставляє суворі літературні норми, рафіновану мову, якою користуються
і яку плекають певні суспільні групи.
Позитивний бік пуризму полягає у пропагуванні виражальних засобів
рідної мови, використанні її фразеологічних, граматичних можливостей для
передачі нових понять.
Негативні пуристичні тенденції виявляються часто в догмат.
проголошенні незмінності літературних норм, посиланні на внутрішні закони
розвитку національної мови, в однобічному сприйманні наслідків мовного
контакту, неприйнятті будь-яких новотворів, які нібито руйнують систему
мови, у нерозумінні поступального розвитку мови. Пуризм протистоїть
також тенденції, що постає як заперечення нормалізаторської,
культуромовної діяльності, тобто як некритичне приймання запозичень,
кальок, проголошення пріоритету суб’єктивних, індивідуальних смаків у
мововжитку, як неможливість і недоцільність свідомого регулювання мовних
процесів. Пуризм пов’язаний з проблемами культури мови, історії
української літературної мови.
Пуристичні тенденції особливо виявилися в оствнній третині 19 ст., у
20-і pp. 20 ст., зокрема у зв’язку із створенням національної термінології у
різних галузях науки. Розрізняють крайніх і поміркованих пуристів. До
крайніх пуристів, або етнографічно-романтичної школи створення
української термінології, Ю. Шевельов зараховував А. Кримського, Є.
Тимченка, О. Курило (в її ранніх працях), М. Гладкого, С. Смеречинського;
до поміркованих — О. Синявського, М. Сулиму, М. Наконечного, О. Курило
(в її пізніших працях). Різниця між крайніми і поміркованими пуристами
полягала в різних тенденціях поповнення термінологічних словників. Якщо
помірковані пуристи сприймали запозичення, зокрема, терміни з
латинськими, грецькими коренями як закономірне явище розвитку наукового
стилю, то крайні пуристи пропонували замінити запозичені терміни
питомими українськими словами. Цей процес в історичному контексті був
прагненням ствердити самобутність національної мови. Подібно
відроджувалася чеська мова, виявляючи спротив до германізмів, болгарська
— до тюркізмів, румунська — до слов’янізмів тощо. Історично зумовлені
пуристичні настанови українських мовознавців кваліфікувалися офіційною
наукою як архаїзаторські, орієнтовані на відштовхування від російської мови.
Пуристичні тенденції спостерігаються і в час українського національного
відродження кінця 80 — 90-х pp. Настанова на дерусифікацію української
мови, виразно виявлена в практиці термінологів-фахівців з української
діаспори, повторює де в чому історію 20-х pp. з тією різницею, що в
українській літературній мові протягом 20 ст. вже загалом створено
національну термінологію, яка мала хоч і вузьку сферу практичного
використання і часто орієнтувалася на кальки з російської мови, проте в
цілому відбивала статус нормованої літературної мови. Із розширенням
суспільних сфер використання української літературної мови
спостерігається посилення пуристичних тенденцій як у термінотворенні, так і
в загальновживанній мові.
 Пуризм в радянській Україні
Більшовицька мовна політика від 1930-их років засуджує новітній
український пуризм в УРСР як “український буржуазний націоналізм у мові”.
Термін “Український буржуазний націоналізм у мові” був сконструйований
як ідеологічне тавро для боротьби зі спротивом лінгвоциду та русифікації.
Прихильники українського пуризму – Є. Тимченко, О. Курило, С.
Смеречинський, М. Сулима та інші – були репресовані. Та ж сама доля
спідкала і упорядників словників, які могли прямо не висловлювати свою
позицію, але демонструвати її самою діяльностю із впорядкування словників:
С. Паночіні, Г. Голоскевич та інші борці за збереження культурної спадщини.
Пуризм в незалежній Україні
Деяке відродження дуже поміркованого пуризму (під назвою
«культури мови») спостерігається в журналі «Українська мова в школі» та в
збірниках «Про культуру мови» (Київ 1964), «Питання мовної культури»
(від 1967 щорічно).
Після набуття Україною незалежності розпочався період поступового
відродження і культури, і мови, і культури мови. Було перевидано багато
забутих загалом видань, зокрема, словникової спадщини, яка базувалася на
питомо українській основі. Зокрема, було перевидано словники Бориса
Грінченка, Григорія Голоскевича.
Набули надзвичайної популярності і словники спеціальної
термінології. Так, Інститут зоології НАН України 2005 року перевидав
зоологічні словники 1927—1928 років, які стали основою більшості сучасних
зведень, зокрема, щодо птахів фауни України (Фесенко, Бокотей, 2007), щодо
амфібій (Писанець, 2007) тощо.
Гіперпуризм

Гіперпуризм (від лат. hyper — «понад», «надмірно» + пуризм) —

надмірний, невиправданий пуризм. У сучасній Україні зазначають наявність
цього явища в друкованих виданнях. На думку С. Караванського:
 Свого часу окупаційною владою створено систему вилучення з
друкованої продукції щирої української лексики під маркою, що вона
нібито застаріла, діялектна, розмовна, жаргонна тощо. Під цим
соусом українському друкованому слову накидувано лексику
кальковану. Цю практику сьогодні нібито засуджено, хоч виховані на
цій практиці кадри і далі контролюють друковане слово України.
 
Правда, так звана неформальна або вільна преса має сьогодні
можливість дбати про чистоту української мови без жодних
директив згори. Але така можливість породжує інший негатив:
перебільшений пуризм на підставі ряду поширених, скажу так,
"стилістичних забобонів". На підставі таких забобонів питомі
українські форми оголошувано суржиком і вилучувано з ужитку.

Автор наводив приклади гіперпуризму в сучасній українській, зокрема:

1) уникнення слів, схожих з російськими, 2) уникнення слів, які вважають
«вульгаризмами», 3) уникнення деяких морфем (наприклад, закінчення -
у в давальному відмінку, суфікса -ієц-). Мовознавець стверджував,
що «Захоплення гіперпуризмом бере свій початок кінець-кінцем у
неглибокому і поверховому дослідженні мовних явищ».
Тему гіперпуризму зачіпає і О. О. Тараненко, зазначаючи, «Якщо від
середини 30-х до 90-х pp. перевагу дедалі більше почали віддавати (свідомо
чи несвідомо) тому з варіантів, що подібніший до відповідної російської
мовної одиниці, то тепер переважно спостерігається протилежна
тенденція». Мовознавець вказує на такі пуристичні заміни: «помаранчевий»
(у словниках — «жовтогарячий» і «оранжевий»), «летовище» («аеродром»),
«диво» («чудо»). У деяких випадках такі заміни слід
визнати гіперкорекційними, бо вони призводять до викривлення сенсу
внаслідок семантичних розбіжностей у парах: «бочка» – «діжка», «апельсин»
– «помаранч», «бик» – «віл». Як і Караванський, Тараненко вважає, що ці
мовні процеси значною мірою викликані недостатнім знанням мови: «…у
багатьох своїх виявах вони є наслідком незнання реальної української мови у
всій її історичній і функціональній повноті, вагань і сумнівів значної
(переважної?) частини україномовного соціуму щодо свого знання
справжньої української мови», а також стверджує, що «Вплив російської мови
на свідомість носіїв української мови, таким чином, лишився, але вже як
зворотний, як гіперпуризм».
Пуризм в інших країнах
Німеччина
У добу абсолютизму (ХVII-ХVIII ст.) країна перебувала під сильним
культурним впливом Франції. Як реакція на її мовну гегемонію зароджується
місцевий пуризм, що намагається усунути з німецької мови чужі наша-
рування. На початку XIX ст. розгорнуту програму очищення й збагачення
німецького лексикону висуває мовознавець і видавець И. Г. Кампе. Усі чужі
слова, що не закріпилися міцно в народній мові, він пропонував онімечувати,
для чого уклав «Словник для пояснення й онімечення накинутих нашій мові
чужих слів». Чимало слів, утворених Й. Г. Кампе на противагу запозиченням,
широко вживані в сучасній мові.
Сучасна німецька мова, однак, не надто захищена від напливу
американізмів. Тексти на деякі теми (спорт, мода, реклама) мають такий
вигляд, що не від разу визначиш, якою мовою їх написано — німецькою чи
англійською (цей суржик називають «Denglish» — від Deutsch і English).
Угорщина
Тогочасна угорська мова (на відміну від німецької) об’єктивно була
менш придатною для науки. Утім, освічені кола розуміли: хоча жодна мова
не досягає досконалості відразу, прагнути її треба, бо тільки так можна
піднести націю до рівня найкультурніших у Європі. Щоб знання, які несе
книжна мова, могли стати надбанням усіх прошарків суспільства, ставку
було зроблено не на запозичення, а на питому основу. Оновлення
літературної мови пішло пуристичним шляхом. Угорські просвітники навіть
не усвідомлювали до кінця всіх соціальних і культурних наслідків свого
вибору. Найактивніше рух за оновлення мови тривав із другої половини
1780-х до початку 1820-х років. Його рушійною силою стала газетна мова.
Журналісти відчували мало не як щоденний обов’язок карбувати нові слова й
звороти для всіх тих речей і явищ, що досі позначалися як запозичення або й
зовсім не були представлені в лексиконі. З громадського життя ця течія
згодом перекинулася в наукову термінологію, державне управління та
правництво. Відтоді в угорській мові закріпилося чимало самобутніх
термінів.
Франція
Навіть такій розвиненій і комунікативно потужній мові, як французька,
не вдається уникнути англомовного тиску. Відомий філолог Р. Етьємбль у
спеціальному дослідженні показав, що цей тиск набуває загрозливих обсягів.
Характерна назва розвідки — «Чи розмовляєте ви франглійською?» (тобто
суржиком французької та англійської мов). Дошкульно висміявши цю
«мову», Р. Етьємбль висунув програму боротьби із зайвими англіцизмами.
Серед суб’єктивних причин їх поширення лінгвісти називають снобізм,
примхи авторів, бажання створити в тексті відповідну «атмосферу». Лунають
заклики послідовно заміняти англіцизми питомими термінами, а якщо ті вже
закріпилися, — офранцужувати їх у вимові та правописі. Ці заклики
підгримував свого часу президент Ш. де Голль: «У національних інтересах,
аби наші вчені, послу говуючись французькою мовою, зважали на те, що
вона має лишатися собою».
Удосконаленням і захистом мови опікується також Французька
академія, яка видає «Словник французької мови» — взірець нормативності й
чистоти. Нове запозичення дістає прав громадянства лише тоді, коли його
включено до цього словника.
У Франції ці адміністративні заходи сприймають не як наступ на
свободу слова, а як турботу про престиж мови, зміцнення її світових позицій,
як складову частину міжнародного руху франкофонів. Загалом мовна
політика країни є стрункою і послідовною, широка підтримка громадськості
зумовила її успішне втілення. Досвід Франції засвідчив, що цілеспрямований
і динамічний вплив на термінологію дає позитивні наслідки, а закон про
захист французької мови став зразком для інших країн.
Ісландія
Ісландія тримає пуристичну пальму першості в Європі. Рух за
очищення ісландської мови від данських і німецьких нашарувань розпочався
у XVIII ст. Реформатори закликали повернути в ужиток давні слова, а якщо ті
не задовольняли номінативних потреб, пропонували утворювати нові
відповідно до законів мови. Від середини XIX ст. і протягом усього XX ст.
пуризм був наріжним каменем мовної політики. Завдяки діяльності філологів
та інших учених на питомих засадах створено десятки тисяч сучасних
термінів.
Ісландський пуризм розвинувся через острівну відмежованість, що
послаб лювала зв’язки країни з материковою Європою. Зате ця
відмежованість неабияк розвинула творчі потужності ісландської мови.
Здатність легко породжувати терміни й закріплювати їх у вжитку — чи не
найяскравіша її риса.
 Висновок
Отже, становище сучасної української мови є кращим, адже вона може
розвиватися вільніше. Але на відміну від інших європейських мов у ній
зовсім не усталилася традиція перекладати чи, принаймні, калькувати чужі
терміни. 
Український пуризм був явищем не випадковим, а закономірним. Наша
літературна мова зазнала тих же процесів, що відбувалися в інших мовах
європейського культурного ареалу. Водночас пуризмові в Україні були
властиві певні особливості: він не мав масового народного зацікавлення й
обговорення, його не підтримували урядові структури й перші особи
держави, його наслідки в сучасній мові закріпилися обмежено, а нині він
майже не виявляється.
 Список використаної літератури та джерел

1. Масенко Л. Український пуризм: міф чи реальність // Дивослово. —

2009. — № 7. 
2. Пасемко І. Лінгвопуризм і сучасні мови // Дивослово. — 2000. — № 12.
3. Пуризм у термінології: український досвід на Європейському тлі
[Електронний ресурс]: режим доступу: http://movoznavstvo.org.ua
4. Селігей П.О. Пуризм у термінології: український досвід на
європейському тлі // Мовознавство. – 2008
5. Тараненко О. О. Сучасні тенденції до перегляду нормативних засад
української літературної мови і явище пуризму // Мовознавство. —
2008. — № 2/3.