Вєльчєва 

М. О.

Вєльчєва М. О.

Університет імені Альфреда Нобеля

ЗАПОЗИЧЕННЯ З ЛАТИНСЬКОЇ МОВИ В УКРАЇНСЬКІЙ

Антична культурна та мовна спадщина відіграла надважливу роль у

розвитку сучасних європейських мов. Запозичення з латинської становлять
одну з найчисленніших груп гетерогенної лексики у європейських мовах. Вони
є результатом мовних взаємодій, які характеризуються великою віддаленістю
як генетично, так і в часі, що свідчить про вплив стародавніх цивілізацій на
формування нових культур.
Зараз ми можемо виділяти такі шляхи появи латинізмів у нашій мові:
1. успадковані з давньоруської мови (напр.: коляда, фортуна);
2. запозичені у XV-XVIII століттях внаслідок вивчення латинської мови в
українських школах (напр.: термін, гумор);
3. через посередництво інших мов у різні часи;
4. запозичені у XIX-XX століттях насамперед як елементи суспільно-
політичної, медичної, біологічної та іншої наукової термінології (напр.:
ампула, гербарій, еволюція).
Значна частина латинізмів увійшла в українську мову з XV-XVI ст., коли в
українських школах почали викладати латину. Вже тоді в українських
писемних пам’ятках зафіксовано латинізми: арешт, гумор, герб, календар,
конституція, окуляри, оренда, фальш тощо. Також варто відмітити, що
латинська як етимологічне джерело не є однорідним явищем, оскільки поєднує
класичну, народну, середньовічну та новітню латину.
Деякі латинські лексеми потрапили в українську через посередництво
німецької мови, яка має давню традицію функціонування в Україні (y XIV ст.,
із поширенням Магдебурзького права, Німеччина засновувала колонії на
західноукраїнських землях). Напр.: лат. аgitare > нім. Agitator > укр. агітатор;
лат. Аdvocatus > нім. Advokat > укр. адвокат.
Також ми можемо говорити про різноманітність історичних джерел
запозичень. Запозичене слово з’явилось у мові в результаті відтворення мовних
зразків різних мов, причому за всіма зразками стоїть один і той же етимон.
Напр.: лат. generatio > нім. Generation, франц. generatio, англ. generation > укр.
генерація.
Отже, українські словникові джерела фіксують велику кількість латинізмів,
кожен з яких має свою історію входження до мови-реципієнта. Це
ускладнюється географічною, етнічною та часовою віддаленістю мови-джерела.
Загальні тенденції, закономірності використання лексичних латинізмів,
усталені у мовленнєвій практиці мов, які протягом тривалого часу
функціонували на українських землях, відбилися і в українській мові.

Список літератури

1. Акуленко В.В. Українська мова в європейському контексті (проблеми

розвитку мовленнєвоїкомунікації) / Валерій Вікторович Акуленко //
Мовознавство – 1998. – № 2–3. – С. 91–97.
2. Вінценз А. До проблеми українсько-польських мовних контактів /
Андрій Вінценз // Мовознавство – 1991. – № 5. – С. 37–41.