Рі́дна мова — мова, яку людина засвоює з раннього дитинства без спеціального навчання;

мова, якою людина мислить

Держа́ вна мо́ ва — правовий статус мови, вживання якої обов'язкове в офіційних
документах та загалом у публічних сферах суспільного життя в державі

Офіці́йна мо́ ва — мова, якій у певній державі, країні чи міжнародній організації надано
спеціального статусу — як мови, вживання якої обов'язкове в офіційних документах, в
органах законодавства, державного управління, судочинства, у закладах освіти, науки,
культури тощо

Мовна політика — сукупність ідеологічних постулатів і практичних дій, спрямованих на

регулювання мовних відносин у країні або на розвиток мовної системи у певному напрямі

Мова професійного спілкування (професійна мова) - це функціональний різновид

української літературної мови, яким послугуються представники певної галузі виробництва,
професії, роду занять.

1.

Мова - це єдина, цілісна, складна система знаків: фонем, морфем, слів, речень, яка
служить для називання предметів, явищ об'єктивної дійсності та понять, є засобом
спілкування, обміну думками і формування думок.
Ділова укр. мова - мова професійного спілкування.
В Україні основою професійного спілкування є українська мова, як державна та мови
міжнародного спілкування.
Предметом курсу є мовні норми у професійному спілкуванні, структура документів та
різновиди усного професійного спілкування, а також сучасна українська літературна мова
професійної сфери.
Завдання курсу: засвоїти зміст понять «державна мова», вивчити генезу
(походження) укр. мови, апробувати мовні норми професійного мовлення, засвоїти
класифікацію документів та їх реквізитів, апробувати різновіди усного професійного
мовлення.

Мета курсу – сформувати у майбутніх спеціалістів професійно зорієнтовані уміння і

навички досконалого володіння українською літературною мовою у фаховій сфері.

Справжній фахівець повинен мати сформовану мовну, мовленнєву і комунікативну

компетенції.
Мовна професійна компетенція – це сума систематизованих знань про норми й правила
літературної мови, за якими будуються мовні конструкції та повідомлення за фахом.
Мовленнєва професійна компетенція – це система умінь і навичок використання знань
під час фахового спілкування для передавання певної інформації.
Мовна професійна компетенція виявляється у вмінні послуговуватися усною і писемною
формами літературної мови відповідно до літературних норм.
Комунікативна професійно зорієнтована компетенція – це «система знань умінь і
навичок, потрібних для ефективного спілкування», тобто треба володіти сумою знань про
мову, вербальні й невербальні засоби спілкування, культуру, національну своєрідність
суспільства і вміти застосовувати ці знання у процесі спілкування.
Отже, професійна комунікативна компетенція репрезентує професійні знання, вміння і
навички спілкування.
 Мова - явище фізичне, фізіологічне, антропологічне, суспільне. Умова його існування -
людське суспільство. Це феномен людської цивілізації. Зв'язок мови й суспільства
обопільний.
Вона - одна з головних ланок ланцюга "суспільна свідомість - праця - мова", що робить
людину власне людиною. Мова - найважливіше знаряддя соціалізації людини. Суспільна
сутність людини виявляється уже в тому, що вона щодня спілкується, пристосовується до
свого оточення, зміцнює суспільні зв'язки, взаємодіє зі суспільними групами.
Мова - засіб спілкування, мислетворення, інтелектуального та естетичного освоєння світу,
нагромадження і збереження людського досвіду, а також умова подальшого поступу усього
людства

2.
Національна мова - це основна ознака нації. Національною мовою української нації є
українська мова.
Поняття „національна мова" охоплює всі мовні засоби спілкування людей - літературну
мову та діалекти
Вона складаєся з таких різновидів:
 Наріччя і діалекти(територіальні)
 Соціальні діалекти
 Літературна форма мови
 Просторіччя і суржик

Діалект (від грец. «розмова, говір, наріччя») - це різновид національної мови, вживання
якого обмежене територією чи соціальною групою людей.
Відповідно розрізняють територіальні та соціальні діалекти.
Територіальний діалект є засобом спілкування людей, обʼєднаних спільністю території, а
також елементів матеріальної і духовної культури, історико-культурних традицій,
самосвідомості.

Наріччями української діалектної мови є:

1. Північне (східнополіський, середньополіський, західнополіський діалекти).
2. Південно-східне (середньонаддніпрянський, слобожанський, степовий діалекти).
3. Південно-західне (лемківський, надсянський, закарпатський, покутсько-
буковинський, гуцульський, бойківський, наддністрянський, волинський, подільський
діалекти).

Соціальний діалект - їх обʼєднують за різними професійними уподобаннями,

інтересами(культурними, мистецькими). Соц. діалекти майже завжди є явищем стихійним і
тимчасовим.

Літературна мова - це удосконалена, унормована, загальноприйнята форма національної

мови.
Вона не протиставляється національній мові, бо, відіграє у складі національної провідну
роль, виступає важливим чинником консолідації нації.
Вона(літ. мова) формується на базі найпоширенішого діалекту (наддніпрянських говірок,
південносхідного наріччя) і безперервно взаємодіє з різними діалектами нац. мови. А укр.
мова формувалась на базі наддніпрянських говірок, а згодом увібрала у себе зразки південно
західного наріччя.

Зачинателем укр. літ мови вважається І. Котляревський, а основоположником Т.

Щевченко.
Ознаки літ. мови:
1. наддіалектність
2. унормованість і кодифікованість
3. поліфункціональність
4. стилістична диференціація (наявність стилів)

Історично в Україні існували такі види української літературної мови:

церковнословʼянська української редакції, староукраїнська, що розвинулася на основі
книжної церковнословʼянської мови і живого українського народного мовлення та нова
українська літературна мова. Першу використовували переважно в конфесійній літературі, а
другу, яку називали ще мова проста, руська, діалект руський - використовували у ділових та
юридичних документах, літописах, полемічній і навіть релігійній літературі.

3.
Усі мови у світі прийнято поділяти на мовні сім’ї і підгрупи.
Мовна сім’я - це сукупність мов які мають спільні фонетичні, морфологічні ознаки,
лексику, спільне коріння.
Українська мова належить до індоєвропейської мовної сім’ї і слов’янської групи мов. За
географічним принципом слов’янську групу прийнято поділяти на 3 підгрупи:
 Східна (українська, білоруська, російська)
 Західна (польська, чеська, словацька, верхньолужицька, нижньолужицька, полабська,
кашубська)
 Південна (болгарська, македонська, сербська, хорватська, словінська,
старословʼянська (церковнословʼянська)
Старословʼянська мова - термін на позначення першої літературної мови словʼян. Існувала
від 2-ї половини 9ст. до початку 13ст.
Під терміном словʼянська мова слід розуміти давні тексти релігійного характеру, це
переклади з латинської, грецької на словʼянську мову (староболгарську).

Ознаки української мови

Українська мова відрізняється від інших фонетичними, морфологічними ознаками та
лексикою.
1. Чергування о та е з і
2. Чергування о та е, після шиплячих та й
3. Перед голосним е усі приголосні вимовляются твердо
4. Шиплячі приголосні мають властивість бути твердими
5. Дзвінкі приголосні в кінці слова і складу не оглушуються
6. Збереження дзвінкої в кінці слова і складу
Морфологічні
1. Кличний відмінок
2. Четверта відміна
3. Закінчення -ові, -еві для іменників ч.р. другої відміни
4. Закінчення -ою, -ею в іменниках ж.р. першої відміни
5. Дієслова в інфінітиві з закінченням -ти
6. В числівники відмінюється тільки друга частина

Полонина, криниця, вивірка, зегзиця, збіжжя, рілля.

1. слова з суфіксом -енко
Гончаренко, Бондаренко

4.
 Історія розвитку української мови - це довготривалий, складний процес, який є
неодмінною умовою розуміння глибинних змін, що відбуваються в мові, можливістю
усвідомити цінність та самобутність мови, є „інструментом реанімації національної
свідомості»
Монографії в яких детально розкрито походження укр. мови:
 Ю. Шевельов - «Історична фонологія укр. мови»
 Ю. Шевельов - «Історія білоруської мови»
 Григорій Півторак - «Походження українців, росіян, білорусів. Міфи і правда про
трьох братів словʼянських із спільної колиски»
 Леонід Залізняк - «Від склавенів до української нації»
 Любомир Белей - «Походження укр. мови»(відео лекція)

Групи літератури про походження укр. мови, на які поділив Л. Белей:

1. Аматорська
2. Псевдонаукова та маніпулятивна
3. Власне наукові дослідження
Автори аматорської групи наполягають на гіпердавності укр мови, майже всі вважають що
укр. мова найдавніша у світі. Такі автори підривають авторитет укр науки, дискримінують
укр лінгвістику.

До власне наукової літератури належить «Історична хронологія української мови» Ю.

Шевельова
Історична хронологія як результат багаторічних досліджень діалектів укр мови у
порівнянні з діалектом білоруської мови та інших словʼянських мов.
Ця хронологія стала відомою в 90-х роках, а до того замовчувалась
В результаті досліджень Шевельов зробив такий висновок:
1. Українська мова сформувалася в 6-7ст. як окрема національна мова, а не в 14, як це
затверджували радянські підручники.
2. У радянських підр. стверджують, що укр. рос. і білорус. мови сіормувались із спільної
давньоруської мови, яка функціонувала в 10-14ст. на території Київщини.
Шевельов довів, що такої спільноруської мови не було.
Прасловʼянська мова - це сукупність діалектів на основі яких у 6-7ст. почали формуватись
усі сучасні словʼянські мови.

Після розпаду прасловʼянської мови в ареалі майбутніх східнословʼянських мов

виділилось пʼять діалектних зон:
 Новгородо-тверська;
 Муромо-рязанська;
 Полоцько-смоленська;
 Києво-поліська;
 Галицько-подільська.
Києво-поліська та Галицько-подільська діалектні зони стали основою укр мови.

За теорією Ю. Шевельова, у розвитку української мови слід виділяти чотири періоди від
часу розпаду прасловʼянської мови:
1. протоукраїнський період (VII-XI ст.): українська мова функціонує в усному
варіанті;
2. староукраїнський (XI-XIV ст.): завдяки старословʼянській мові українці
отримують писемність, освіту, розвиток офіційно-ділового, художнього, літописного,
епістолярного стилю, зародження першого варіанта літературної мови, українці
користуються старословʼянською як писемною і укладають за зразками
старословʼянської українські писемні тексти. З цього періоду зберігся перший збірник
законів «Руська правда»
 3. середньоукраїнський (з кінця XIV до початку XIX ст.): українська розширює
функціональні межі, проникає в конфесійний стиль, але численні заборони
російського царського режиму витісняють українську мову з офіційного вжитку;
старословʼянська поступово змивається з української
4. з XIX ст. поява нового варіанта літературної української мови на базі живих
українських говорів.

5.
Державна мова - закріплена законодавством мова, вживання якої обовʼязкове в органах
державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на
підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, у сферах звʼязку та
інформатики.
Державною мовою має бути мова корінної нації, яка заснувала державу.
Наслідком існування СРСР стала повна русифікація населення великих міст східних та
південних областей України, катастрофічне зменшення українських шкіл у Харкові, Києві,
Черкасах, Дніпропетровську, Сімферополі та інших містах.
Тому 1989 року виникла доконечна потреба і можливість у звʼязку зі змінами в
політичному житті країни надати українській мові державного
захисту. Прийнятий 28 жовтня 1989 року Верховною Радою УРСР Закон „Про
мови в Українській РСР" закріпив державний статус української мови,
гарантував всебічний її розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного
життя, напр.:

Стаття 2. Державна мова Української РСР.

Республіканські і місцеві державні, партійні, громадські органи, підприємства, установи і
організації створюють всім громадянам необхідні умови для вивчення української мови та
поглибленого оволодіння нею.
Стаття 6. Обовʼязок службових осіб володіти мовами роботи органів і організацій.
Службові особи державних, партійних, громадських органів, установ і організацій повинні
володіти українською і російською мовами, а в разі необхідності - і іншою національною
мовою в обсязі, необхідному для виконання службових обовʼязків
Стаття 11. Мова роботи, діловодства і документації.
В Українській РСР мовою роботи, діловодства і документації, а також взаємовідносин
державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій є українська
мова.

Законодавчо закріпила функціонування української мови як державної Конституція

України, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року:
Стаття 10 Конституції України:
Державною мовою України є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і
функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов
національних меншин України
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні
гарантується Конституцією України і визначається законом.