Лекція 1

Предмет мовознавства. Зміст і основні завдання курсу

«Вступ до мовознавства».
Місце мовознавства в системі наук

Предмет мовознавства
1. Мовознавство, або лінгвістика, – це наука про мову, її
суспільну природу і функції, внутрішню структуру,
закономірності функціонування та історичного розвитку.
2. Мовознавство, або лінгвістика, – наука про природну
людську мову загалом і мови світу як її представників.

На земній кулі існує понад п’ять тисяч мов. Кожний етнос

розмовляє власною мовою. Однак можна стверджувати, що
люди світу розмовляють єдиною мовою, бо всі мови мають
дуже багато спільного. Так, зокрема, у всіх мовах для
вираження думки використовують звуки, зі звуків будують
слова, а зі слів – речення. Спільні ознаки, властиві всім
мовам світу, називають універсалі ями.
Кожна мова є надбанням певного народу. Вона не тільки
найпотужніший засіб спілкування, знаряддя думки
(мислення), а й дух народу, його історія і водночас
необхідна умова існування не лише культури народу, а і
його самого. Мова є засобом духовного формування
особистості. У ній зафіксовано історичний досвід
попередніх поколінь, неповторний менталітет етносу, його
духовні надбання. Вона допомагає краще зрозуміти людину
в її минулому і сьогоденні. Мова, крім цього, є важливим
державотворчим чинником, засобом консолідації народу.
Саме тому кожен свідомий етнос дбайливо ставиться до
рідної мови, оберігає її.
Мова є найважливішим засобом людського спілкування,
знаряддям творення, оформлення і вираження людської
думки.
Виникнення мовознавства, як і будь-якої іншої науки,
зумовили практичні потреби (навчання грамоти, оволодіння
культурою усного та писемного мовлення, вивчення
іноземних мов тощо). Згодом воно розвинулося в
розгалужену систему дисциплін.
Залежно від того, що є об’єктом і метою вивчення – одна
мова чи багато мов (теоретично всі) – розрізняють
мовознавство конкретне, яке займається вивченням
окремої конкретної мови чи групи споріднених мов, і
 загальне, що вивчає різні мови для виявлення загальних
закономірностей людської мови, її природи й сутності,
тенденцій історичного розвитку тощо.
Кожна мова має своєрідну структуру, власні норми,
неповторну історію. Так, зокрема, в кожній мові є
специфічні звуки, морфеми, слова, синтаксичні конструкції.
Окремі мови різняться ступенем унормованості,
стилістичною диференціацією мовних засобів, багатством
словника тощо, що зумовлено різними історичними й
суспільними чинниками. Такі особливості стосуються
однієї, а не всіх мов.
Загальне мовознавство – це загальна теорія науки про
мову, що ґрунтується на філософському розумінні природи і
сутності мови. Вона характеризується широкою
проблематикою, яка включає:
• предмет мовознавства, тобто проблему сутності мови, її
соціальної природи, зв’язку із суспільством, співвідношення
з мисленням, походження тощо; місце мовознавства у
системі наук, його зв’язки з іншими науками;
• методи і прийоми наукового дослідження мови та її окремих
структурних елементів;
• встановлення і наукове пояснення структурних елементів
мови – звуків, слів, їх складових і форм;
• творення слів, словосполучень, речень тощо;
• встановлення типологічних і генетичних зв’язків між
мовами світу, їх класифікація.

Загальне мовознавство вивчає загальні особливості мови

абстраговано від конкретних мов. До них належать суть
мови, її природа, походження, закони розвитку, зв'язок із
мисленням, культурою тощо. Воно вивчає також структуру
й закономірності функціонування всіх мов світу. Отже,
предметом загального мовознавства, з одного боку, є мова
як засіб людського спілкування, а з іншого – загальні
особливості всіх мов (тобто воно є узагальненням
конкретних мовознавств). Загальне мовознавство створює
лінгвістичну теорію, тому його часто називають
теоретичним. Теоретичне мовознавство
протиставляється прикладному.
Прикладне мовознавство вивчає застосування мовознавчої
теорії на практиці (у викладанні рідної та іноземної мов, у
практиці перекладу, при створенні алфавітів для
безписемних мов, для удосконалення правопису, навчання
письма, читання, культури мови, для уніфікування
термінології, анотування й реферування інформації,
 забезпечення спілкування людини з комп’ютером
природною мовою тощо).
У межах загального мовознавства виділяють зіставне
(типологічне) мовознавство, яке шляхом зіставного
вивчення мов виявляє в їх структурі спільні й відмінні риси.
Усі ці проблеми загальне мовознавство може вивчати,
узагальнюючи досвід наукового дослідження окремих мов
або групи споріднених мов.

Зміст і основні завдання курсу «Вступ до мовознавства»

Вступ до мовознавства – початковий, пропедевтичний
(вступний) курс загального мовознавства. Він містить
основні відомості із загального мовознавства (що таке мова,
яка її будова, основні лінгвістичні поняття й терміни тощо),
без яких неможливо вивчати жодну лінгвістичну
дисципліну, і посідає важливе місце в системі підготовки
філологів. Це теоретичний фундамент усіх інших
мовознавчих дисциплін, оскільки ознайомлює з основами
теорії мови, розвиває вміння осмислено підходити до
мовних явищ і дає лінгвістичні поняття, необхідні для
вивчення будь-якої лінгвістичної дисципліни. Цей курс
охоплює такі основні проблеми:
1. природа і сутність мови (в науці немає єдиного розуміння
цієї проблеми, різні напрями та школи по-різному її
трактують);
2. структура мови (мова – складне явище; чітке визначення
структури мови, вироблення строгої системи наукових
понять – одне із важливих завдань загального
мовознавства);
3. походження мови та закономірності розвитку мов
(виникнення людської мови, мовні зміни й фактори, які
спричинюють їх тощо);
4. виникнення й розвиток письма;
5. класифікація мов світу за походженням і за будовою;
6. шляхи й методи вивчення мовного матеріалу;
7. зв'язок мовознавства з іншими науками.

Місце мовознавства в системі наук

Мовознавство як наука тісно пов’язане з іншими науками,

які залежно від об’єкта дослідження поділяють на дві великі
групи: природничі, об’єктом вивчення яких є природа в усій
її різноманітності, та суспільні, або гуманітарні, що
вивчають різні явища людського суспільства. Ці зв’язки є
обопільними: результати мовознавчих досліджень
використовуються іншими науками і навпаки.
 Мова – явище суспільне, отже, й мовознавство
належить до суспільних наук і передусім пов’язане з
такими суспільними науками, як історія, археологія,
етнографія, соціологія, психологія, літературознавство та ін.
Завдяки філософії, яка вивчає найзагальніші закони
природи, суспільства і мислення, можливе розв’язання
таких загальнотеоретичних проблем мовознавства, як
суспільна природа мови, її сутність, взаємозв’язок з
мисленням, походження і специфіка історичного розвитку
тощо. Філософія дає мовознавству методологію. Системний
підхід до вивчення мовних явищ, принцип історизму в
поясненні мовних фактів, критерій перевірки мовних явищ
на практиці – тільки деякі передумови лінгвістичних студій.
Ефективним є зв'язок мовознавства із соціологією – наукою
про суспільство, бо мова функціонує тільки в суспільстві й
суспільство впливає на розвиток та функціонування мови. В
мові відображається психічний склад, менталітет народу –
носія мови, а породження і сприйняття мовлення має
психічне підґрунтя.
Зв'язок мовознавства з логікою – наукою про закони і
форми людського мислення – виявляється в тому, що усі
прийоми людського мислення здійснюються за допомогою
мови, яка є засобом оформлення і вираження думок.
Психологія – наука про закономірності, розвиток і форми
діяльності людини. Мовознавець, досліджуючи текст, що
передається мовними одиницями, спирається на дані
психології і логіки.
Особливо тісним є зв'язок мовознавства з історією –
наукою про розвиток людського суспільства. Історія мови –
це частина історії народу, який є носієм і творцем мови.
Крім того, мова в своєму словнику фіксує історичні факти
життя народу, його контакти з іншими етносами, розвиток
культури тощо. Походження та розвиток мови допомагають
встановити такі історичні дисципліни, як археологія, що
вивчає історію матеріальної культури, та етнографія –
наука про побут і культуру народів. Археологія постачає
мовознавству віднайдені при розкопках пам’ятки
писемності, які розшифровують лінгвісти. Етнографія
допомагає в дослідженні говірок.
Зв'язок мовознавства з літературознавством, зокрема з
теорією та історією літератури, особливо відчутний у таких
науках, як стилістика, лінгвостилістика, що займаються
проблемами мови художніх творів, історія літературної
мови та поетика.
Не можна відмежовувати мовознавство й від природничих
наук: біології (мова як друга сигнальна система; анатомія й
фізіологія органів мовлення), фізики (акустики),
математики та технічних наук (математична лінгвістика,
кібернетика тощо). З антропологією мовознавство пов’язує
проблема походження мови. Мовознавство співпрацює
також з медициною (мовознавчі факти виявилися також
корисними у психіатрії, дефектології, логопедії, в лікуванні
порушень мовлення – різного роду афазій). Семіотика
вивчає різні знакові системи, а мова є однією із знакових
систем; в свою чергу, мовні явища наносять на географічну
карту для показу зон їх поширення, отже, це доводить
зв'язок мовознавства з географією.
На стику мовознавства і цих наук виникли
нейролінгвістика, інженерна лінгвістика, лінгвосеміотика,
лінгвогеографія тощо.
Отже, мовознавство пов’язане майже з усіма науками, бо
мова є невід’ємним компонентом усіх без винятку видів
діяльності людини й основним джерелом збереження
інформації.