Лекція 10.

Мова і суспільство
План
1. Суспільна природа мови. Суспільні функції мови
2. Соціальна зумовленість мовних явищ.
Суспільний характер мовної норми
3. Залежність стану мови від стану суспільства
4. Мова як найважливіша етнічна ознака. Мова,
нація і держава
5. Мова і культура.
6. Соціолінгвістика і шкільний курс мови.
Література
Основна
 Кочерган М.П. Загальне мовознавство: Підручник. . — Вид. 2-ге. . — К.: Академія, 2006. — С. 297—316.
 Нариси загального мовознавства : навч. посібник. у 2 ч.. ./Г.С.Кириченко, А.П. Супрун. — Ч.І : Мова, її будова та
функції в суспільстві. — К.: ВД Ін Юре, 2008 — С.35—42.
 Общее языкознание/ Под общ. ред. А. Е. Супруна. — Минск, 1983. — С. 23—46.
 Семчинський С.В. Загальне мовознавство. — К.: ОКСУ, 1996. — С.256 — 300
 Ткаченко О.б. Українська мова і мовне життя світу. — К.: Спалах, 2004. — 272 с.
Додаткова
 Беликов В. И., Крысин Я. П. Социолингвистика. — М., 2001.
 Бондалетов В. Д. Социальная лингвистика. — М., 1987.
 Белл Р. Т. Социолингвистика: Цели, методы и проблемы. — М., 1980.
 Швейцер А. Д., Никольский Л. Б. Введение в социолингвистику. — М., 1978.
 Новое в лингвистике. Социолингвистика. — М., 1975. — Вып. 7.
 Вайнрайх У. Языковые контакты. — К., 1979.
 Принципы и методы социолингвистических исследований. — М., 1989.

интерлингвистики. — М., 1989.
Кузнецов С. Н. Теоретические основы

 Проблемы интерлингвистики. — М., 1976.

 Русанівський В. М. Прогностичні функції соціолінгвістики // Мово­знавство. — 1989. — № 1.
 Потебня О. Мова. Національність. Денаціоналізація. — Нью-Йорк, 1992.
 Іванишин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація. — Дрогобич, 1994.
 Пилинський М. М. Мовна норма і стиль. — К., 1976.
 Масенко Л. Т. Мова і політика. — К., 1999.
 Масенко Л. Т. Мова і суспільство Постколоніальний вимір — К., 2004.
 Масенко Л. Т.С уржик: між мовою і язиком. — К., 2011.
 Мацюк Г. Прикладна соціолінгвістика. Питання мовної політики. – Львів, 2009
Суспільна природа мови. Суспільні функції мови

Погляди вчених на природу мови змінювалися

залежно від загальних тенденцій розвитку науки
в певний період і накопиченого лінгвістичного
фактичного матеріалу та рівня його
інтерпретації. Одні вчені (А. Шлейхер, М.
Мюллер) вважали мову явищем біологічним, інші
(Г. Штейнталь, В. Гумбольдт, О. Потебня) —
явищем психічним. У сучасному мовознавстві
домінує думка про мову як суспільне явище.
 Великий учений-мовознавець О. О. Потебня писав:
"Мова є засобом не виражати готову думку, а
створювати її ... вона не відображення світогляду,
який вже склався, а діяльність, що його
становить".

Мова як обов'язковий компонент входить також у процес

розвитку суспільства. Найвищі досягнення творчої думки вона
надає в розпорядження суспільства і є сполучним елементом усіх
поколінь.
Мова охоплює всі сфери суспільного життя — освіту, науку,
мистецтво та ін. її розвиток тісно пов'язаний із розвитком
суспільства. Збагачення мови є однією зі сталих ознак її розвитку.
Ось чому мова більше набуває, ніж втрачає, бо те, що зникає з
активного вжитку, назавжди лишається в її запасі, а з часом може
знову вживатися з новим значенням.

Мова є акумулятором усіх змін у політичному й економічному

житті суспільства, знаряддям розвитку мислення у процесі
пізнання об'єктивного світу, а отже,— засобом творення
культури людей. Це складний і тривалий процес, що має різні
форми вияву. Тут особливого значення набувають національні
особливості.
Мова — явище суспільне. Вона виникла в
суспільстві, обслуговує суспільство, є однією з
найважливіших ознак суспільства і поза
суспільством існувати не може.
Оскільки мова є суспільним явищем, то вона
перебуває в тісному зв'язку із суспільством. Цей
зв'язок є обопільним. З одного боку, мова
створюється і розвивається суспільством, з
іншого — без мови не було б суспільства.
Про те, що мова є суспільним явищем, свідчать її
функції, які виявляють її сутність, призначення,
дію.
 -пізнавальна,
Основні функції мови мислетворча

-комунікативна (засіб
спілкування) і когнітивна
(засіб мислення і пізнання);

Інколи до основних відносять ще емотивну (засіб вираження

почуттів і емоцій) і метамовну (засіб дослідження й опису мови в
термінах самої мови).

З основними функціями співвідносяться похідні.

 Похідні функції мови

комінікативна когнітивна емотивна

фатична (засіб
встановлення Репрезентативна поетична, або
контакту)
контакту (засіб позначення естетична (засіб
предметів та явищ вираження і
зовнішнього світу і виховання
конативна свідомості) прекрасного)
(засвоєння)

волюнтативна
(волевиявлення,
впливу)

історико-культурна
Кожна мова має конкретно-історичну соціальну
норму.

Мовна норма

 Це сукупність найбільш стійких, традиційних

елементів системи мови, історично відібраних і
закріплених суспільною мовною практикою;

 Це сукупність колективних реалізацій мовної системи,

прийнятих суспільством на певному етапі його
розвитку й усвідомлених ним як правильні, зразкові.
Мовна норма існує в кожному колективі, оскільки в
ньому є свій мовний еталон, зразок і люди, небайдужі
до того, як вони говорять.

Психологічно мовні норми є обов`язковими для всіх

членів колективу, при цьому такі норми можуть не
збігатися з літературними.

Порушення традиційних для певної спільноти мовних

норм може викликати психологічні труднощі, стати
сигналом відокремлення від свого колективу.
Мовна норма характеризують три властивості:

 Вибірковість;

 Стійкість (усталеність);

 Обов`язковість.
Вибірковість

кожна мовна норма по-своєму реалізує можливості мови .

- Напасть; - Напасть;
- Новий; - Новий;
- Експерт; - Експерт;
- Донька; - Донька;
- Виразник; - Виразник;
- Вогкий; - Вогкий;
- Вчинок; - Поступок;
- Зіставити; - Співставити;
- Порушити питання - Підняти питання

Лише перший варіант вживання є нормативним!

Стійкість (усталеність, традиційність)

Це збереження мовних традицій, обмеження

хитань і варіантів, посилання на авторитетні
джерела вживання
(“так у Шевченка”, “так говорять усі”)
Обов`язковість

Все визнане суспільством вважається правильним і

його повинні дотримуватися мовці.
Між нормою літературної мови і нормою нелітературних
варіантів мови є
відмінності.

 Літературні норми стійкіші та диференційованіші -

тенденція до усунення нефункціональних варіантів,
дублетів, їх стилістичне розмежування.

 Літературні норми кодифіковані – викладені в

словниках, підручниках, довідниках з культури мови.

Мовна норма, особливо літературна, є одночасно і

власне лінгвістичною, і соціальною категорією.
Мовна норма в усіх своїх різновидах має
суспільний характер.
Варіювання мовної норми пояснюється не лише
часовим чином, а більшою мірою соціальними
умовами.

Кожна держава кодифікує літературну норму

захищає її через школу та інші освітні й
адміністративні інститути.
 Розвиток мови Стан мови

Великою мірою залежать від стану

суспільства

Мова відображає зміни в усіх

сферах суспільства, що значно
відрізняє мову від інших суспільних
явищ
Найголовніші суспільні зміни, які позначаються на мові

1. Мова відображає особливості соціальної організації

суспільства.

Мова, зафіксована в письмі, стає важливим

чинником консолідації населення, об`єднання
народу, що проживає на території її поширення, в
єдину спільноту.

У XVIII ст. у підросійській Україні занепадають всі

різновиди староукраїнської писемної мови (її
замінила російська мова), що перервало органічний
зв`язок із попередньою писемною традицією.
 Українська літературна мова у ХІХ ст. існувала у двох
варіантах – західноукраїнському та східноукраїнському. Це
було неминучим наслідком політичного поділу країни.

У 50-60-х роках залишалися незмінними постулати ідеологічно

“правильного” шляху розвитку української мови про
“благотворний” вплив російської мов на українську. Це
сприяло тому, що у академічному виданні позитивно
оцінювалося калькування та пряме запозичення в українську
словотвірних моделей з російської мови.

11-томний “Словник української мови” готувався в умовах

марксистсько-ленінської ідеології та урядової політики
русифікації, а це зумовило те, що через усі ілюстративні
матеріали червоною ниткою проходить ця ідея.
2. У мові відображається соціальна диференціація
суспільства.
Суспільство
диференціюється за Наслідки:
ознаками: - класове використання
- класовою; мови;
- становою; - функціонування
- майновою; професійних підмов;
- професійною. - жаргони;
- арго.
3. У мові відображаються демографічні зміни.
- збільшення чи зменшення
населення;
- зміни в складі населення;
- зміна чисельності населення;
- зрушення у співвідношенні
між міським і сільським
населенням.
Наприклад:
- наплив російськомовного населення
в Україну > міста переселенців
зрусифікувалися;
- зміщення кордонів через боротьбу
між Росією і Литвою > неможливо
встановити межу між російською та
білоруською мовами;
Всі ці зміни певною - переселення норвежців в ІХ – Х ст.
мірою впливають на на острів Ісландію > призупинення
розвитку норвезької мови.
мову.
4. У мові відображені відмінності в рівнях економічного
розвитку.
Національна чи державна мова складається, як
правило, на основі діалекту тієї території, яка є
найрозвиненішою в культурному й економічному
аспектах:

- діалект Аттики ліг в основу давньогрецької мови;

- діалект провінції Лаціум - в основу латинсткої мови;
- московські говірки – базові для російської мови;
- полтавсько-київські – для української.
5. У мові знаходять відображення явища надбудовного
характеру.

Наприклад:

1. Прийняття 2. Тенденції пуризму 3. Вплив на розвиток

християнства у в Росії мали сильний мови має творчість
Київській Русі вплив на чеську видатних осіб: -
>поширення літературну мову - Т. Шевченко –
старослов`янської >переважна зачинатель
мови як мови більшість літературної мови в
богослужіння та іншомовних Україні,
релігійної літератури. запозичень замінена - О. Пушкін – в Росії,
власними - А. Данте – в Італії,
утвореннями.
- В. Шекспір – в
Англії.
У мові відображений розвиток культури
суспільства.

Розвиток культури впливає на:

- Збагачення словника;
- Розширення сфери вживання літературної мови;
- Стилістичну диференціацію мови.

Впровадження писемності і поширення перекладів зумовлює

зміни в структурі мові.
Мова
Це об`єктивна реальність, вона розвивається за своїми
законами.

Проте існує багато фактів свідомого впливу на розвиток

мови.

Можливості цілеспрямованого впливу не є безмежними, а

обмежуються такими сферами:
- графіка;
- орфографія;
- термінологія;
- нормативно-стилістична система мови.
Мова як головна етнічна ознака

№ Американські вчені Уорф і Сепір встановили:

1. Мови відрізняються не тільки тим, як вони будують
речення, але й тим, як вони поділяють світ на
елементи, які є матеріалом для побудови речення.
2. Існує взаємозв´язок мови і психічної, розумової та
практичної діяльності людей.
3. Існує залежність мислення, світогляду і поведінки
людей від прийнятих форм слововживання, від
природи і характеру мови, якою вони висловлюють
свої думки і почуття.
Трактування поняття «нація»

О.Потебня „Нація – це дуже давнє явище, яке проходить через всю

історію, це основа історії людства ...,  із втратою її
носіями, зникають ті полісемічні світи значень, що нею
продукуються. Збіднюється міра знання. Кожна мова
відбиває специфіку вдачі певного народу”.
О.Шульгин „ Нація – це велика цілість, що містить у собі цілі
історичні покоління, які єднаються мовою.... Мова –
душа народу, душа нації. Без мови нація не може
існувати”.
І.Огієнко „ Світ Божий великий і складається з окремих народів
чи націй, і кожен народ – окреме закінчене ціле. І в тому
– краса Всесвіту, що народи зберігають свою
окремішність, як на  пишній луці кожна окрема квітка
має свій окремий колір і запах” .
Засади які формують націю:

– територіальна нація має свою територію;

– етнічна нація формується, як правило, з людей одного

етнічного складу. Етнічні ознаки – самосвідомість,
мова, усвідомлення спільності походження, єдиної
історії, традицій;
– економічна спільність господарських зв’язків універсального
рівня консолідує людей, пов’язує єдиною справою;

– загальнокультурна мова, традиції, звичаї, обряди, що передаються від

покоління до покоління. Немає мови – немає й нації.
Нація може згасати, якщо втрачається її культура,
порушуються традиції, нехтуються звичаї,
забувається історія;
– психологічна нація має спільні риси психічного складу, які
формуються в процесі спільного життя, діяльності,
спілкування.
 Мова і держава
1. Мова виражає єдність держави. В національній державі ототожнюються
держава, нація і мова (М. Сігуан, У. Ф. Маккі).
Мова має величезне значення у житті бездержавних народів. Держава
2. Слова (М. Орест) протягом декількох століть бездержавності
забезпечувала єдність українського народу, його історичну пам'ять і
тверду віру у відновлення його політичної держави.
3. Кожна держава постійно тримає в полі зору мовні проблеми суспільства.

Одним із найвищих виявів самоутвердження нації є державний статус її

4. мови, який законодавчо забезпечує її функціонування в усіх без винятку
сферах суспільного життя. Цей статус має бути закріплений в
Основному Законі держави — Конституції.
Державною мовою буває переважно мова корінного населення країни. В
однонаціональних державних утвореннях про цей статус мови часто
5. навіть не згадується, позаяк це нормальне явище. Воно настільки ж
природне, як певний ландшафт чи клімат країни. В підневільних та в
багатонаціональних країнах питання державності мови є однією з
найскладніших суспільно-політичних проблем.
 мова” та “державна мова”

Національна мова – це Державна мова –

мова окремої нації, закріплена традицією або з
законодавством мова,
якою говорить
вживання якої обов'язкове
переважна більшість в органах державного
народу якоїсь окремої управління та діловодства,
країни, включає в себе громадських органах та
літературну мову, різні організаціях, на
територіальні діалекти, підприємствах, у
державних закладах
а також професійні
освіти, науки, культури, в
діалекти  сферах зв'язку та
інформатики.
Зв'язок мови з характером етносу
помітно у творах письменників
Автор Приклад
М. Гоголь «І всякий народ, що носить у собі запоруку сил,
повний творчих здібностей душі, своєї яскравої
осібності й інших дарів Божих, своєрідно
відзначився своїм власним словом, що ним,
висловлюючи яку тільки є річ, передає цим
висловом частину власного свого характеру»
(«Мертві душі»).

Ян Парандовський : «У словах, у граматичних формах, у синтаксисі

закарбовує свій образ душа цього народу; як сліди
на закам'янілих пісках від води давно зниклих
морів, закріплені в ній прагнення, уподобання,
неприязнь, вірування, забобони, первісні знання
про світ і людину» («Алхімія слова»).
 Автор Приклад

Блага Димитрова «Коли я чую іспанську, чую в ній глибоке

відлуння: цілий континент -- Південна
Америка -- відгукується Іспанія. За широкою,
дактилічною плавною російською інтонацією
відчувається безмежність російських степів,
неосяжна сніжна рівнина, що переливається
через край горизонту. Моя рідна мова
стиснута вузькими гірськими ущелинами.
Слова усічені. Гортанно, захлинаючись самі в
собі, клекочуть її голосні, як бурхлива гірська
річка, яка не встигає пропустити через своє
вузьке русло напористу численну воду. її
приголосні ніби скали, що чинять опір хвилям
і розбивають їх на дрібні бризки» («Страшний
суд»).
У питанні співвідношення мови й етносу в науці немає
одностайної думки:
Вчені, які без спільної
мови не мислять собі етносу
Однією мовою можуть користуватися
декілька націй (англійською
користуються англійці, американці й
канадці, німецькою -- німці, австрійці
та швейцарці, іспанською -- іспанці,
кубинці, аргентинці, венесуельці,
колумбійці, костариканці, панамці,
парагвайці, чилійці та інші
латиноамериканці, сербсько-
хорватською -- серби, чорногорці,
хорвати, кабардино-черкеською --
кабардинці і черкеси).
Вчені, які заперечують
обов'язковість спільної мови як
необхідну основу виникнення
етнічної спільності
Наприклад: мовні ситуації
Швейцарії, де одна швейцарська
нація користується чотирма мовами
(німецькою, французькою,
італійською і ретороманською);
Канади, в якій канадська нація
використовує дві мови (англійську
та французьку); Бельгії (бельгійці
розмовляють французькою та
фламандською мовами).
Без мови не існувало б нації
 Вислови про мову
Мова - це не просто спосiб спiлкування, а щось бiльш
значуще. Мова - це всi глибиннi пласти духовного життя
Олесь Гончар
народу, його iсторична пам'ять, найцiннiше надбання вiкiв,
мова - це ще й музика, мелодика, фарби, буття, сучасна,
художня, iнтелектуальна i мисленнєва дiяльнiсть народу.
Поки жива мова в устах народу, до того часу живий i народ.
I нема насильства нестерпнiшого, як те, що хоче вiдiрвати в
Костянтин
народу спадщину, створену незчисленними поколiннями
Ушинський його вiджилих предкiв.
Народ, що не усвiдомлює значення рiдноï мови для свого
Шафарик вищого духовного життя i сам ïï покидає й вiдрiкається,
виконує над собою самовбивство.
Панас Мирний Найбiльше i найдорожче добро кожного народу - це його
мова, та жива схованка людського духу, його багата
скарбниця, в яку народ складає I своє давнє життя i своï
сподiванки, розум, досвiд, почування.
Василь
Сухомлинський Мова - духовне багатство народу.
 Мислителі, письменники в усі часи намагалися розкрити
таємниці людської мови, її роль не тільки як засобу
спілкування, а й як знаряддя формування і вираження
думки, як основу духовності народу, як міцну і надійну
опору самоусвідомлення особистості, бачення себе в
соціальному і культурному контексті, як імпульс до
творчого самовираження людини не тільки в національній
культурі, а й у світовій цивілізації.
Культура — сукупність
досягнень суспільства в галузі
освіти, науки, мистецтва та в
інших сферах духовного життя.
Мова і культура
взаємопов'язані.
Загальновизнаним є
твердження, що культурні
процеси впливають на мову, а
мова на культуру.
 Відмінності
мов, зумовлені
своєрідністю
культури,
зводяться до:

до відмінностей
до своєрідності
у лексичних
до відмінностей до типологічних самого
фонах слів
у лексиці й особливостей процесу
з тотожним
фразеології літературних мов спілкування
денотативним
в різних культурах.
значенням
Відмінності у лексиці і фразеології
У кожній мові наявна безеквівалентна лексика, до якої належать
слова, що позначають специфічні явища культури і не мають
однослівного перекладу на іншу мову. При перекладі вони
передаються описово або запозичуються. Запозичені
безеквівалентні слова називають екзотизмами. Так, слова
стерлінг, біг-бен, шилінг, крикет пов'язані з англійською
матеріальною і духовною культурою, конклав, сентимо, спагеті,
тарантела — з італійською, песо, конквістадор, тореадор, корида,
боле­ро — з іспанською, ковбой, рейнджерси, авеню, барбі — з
американською, сарафан, щі, боярин, балалайка, ямщик — з
російською, кишлак, арик, дехканин, кобуз, домбра — з
середньоазіатською, сакура, гейша, ікебана, саке, кімоно — з
японською і т. д.
До української безеквівалентної лексики
відносять такі слова, як чумак, гривня,
рушник, галушки, вареники, борщ, бандура,
кобзар, коломийка, гопак, вечорниці,
тризуб.
Як правило, безеквівалентна лексика в
кожній мові становить не більше 6— 7%
від загальної кількості активно вживаних
слів, а фразеологія майже вся ідіоматична;
Відмінності у лексичних фонах слів з
тотожним денотативним значенням
Такі слова можуть мати різні конотації (емоційні й оцінні відтінки), а
також різні асоціативні зв'язки. Зрідка ці відмінності зумовлені
відмінностями і в самих реаліях, як, наприклад, укр. хата і рос. изба
(різна форма, оздоблення тощо), укр. призьба і рос. завалинка, укр.
личаки і рос. лап-ти. Часто спостерігається розбіжність у символічних
значеннях. Так, зокрема, укр. лебідь і рос. лебедь символізують
дівчину, однак укр. лебідь символізує ще жін­ку, молодицю, а інколи й
батька; укр. зозуля і рос. ку-кушка — це вісниця, провидиця, однак
укр. зозуля — ще символ безпритульності, самітності, а також
дружини, сестри, матері; укр. калина — символ краси, здоров'я,
дівчини, дівоцтва, любові, України, рос. калина символізує розлуку і
невдале заміжжя.
Найбільші розбіжності слова-
відповідники в різних мовах мають у
семантичних асоціаціях, при цьому
специфічні семантичні асоціації
властиві не тільки лексиці, у значенні
якої наявний національно-культурний
компонент, а й звичайним
нейтральним загальновживаним
словам на означення речей і понять,
поширених у всіх культурах.
Типологічні особливості літературних
мов
Культурою зумовлена форма літературної мови, її
зв'язок з народно-розмовною мовою. Очевидним є
вплив культури на стилістичну диференціацію мовних
засобів (історія писемності, літератури, школи,
народного світогляду, різних суспільних ідеологічних
течій тощо). Цей вплив не так помітний, як у лексичній
системі, він прихований, але має значно глибший
характер.
Наприклад, досить виразною є відмінність
української та російської мов у стилістичній
маркованості спільних за походженням слів.
Оскільки на російську літературну мову
значний вплив мала старослов'янська мова,
а українська літературна мова
сформувалася на народній основі, то
відповідно в російській мові словами
високого стилю є старослов'янізми, а в
українській — одне із синонімічних
народних слів. Старослов'янізми, яких в
українській мові дуже мало, часто
використовуються як засіб комічного,
насмішки тощо;
Своєрідність самого процесу спілкування
в різних культурах

Мовний етикет, тобто мовна поведінка в певних

ситуаціях, у різних культурах різна. Йдеться
про правила мовного спілкування дітей з
батьками, чоловіка з дружиною, господаря і
гостя тощо.
Соціолінгвістика — наука, яка вивчає
проблеми, пов'язані із соціальною природою мови, її
суспільними функціями, механізмом впливу
соціальних чинників на мову і роллю мови в житті
суспільства.
Соціологічні проблеми:

1) як соціальний чинник впливає на функціонування

мов;
2) як він відображається в мовній структурі;
3) як мови взаємодіють.

47 11.02.22
Соціолігвістика

психолінгвістика етнолінгвістика

інтерлінгвістика

48 11.02.22
Мовна ситуація — сукупність форм
існування однієї мови або сукупність мов у їх
територіально-соціальному взаємовідношенні і
функціональній взаємодії в межах певних
географічних регіонів або адміністративно-
політичних утворень.
 Кількісні критерії мовної ситуації:

а) кількість мов у певній мовній ситуації;

б) кількість мовців, що говорять певною мовою;
в) кількість комунікативних сфер, які обслуговує
кожна мова.
 Якісними критеріями є:

а) характер мовних форм: різновиди однієї мови

чи різні мови (одномовність і багатомовність);
б) структурно-генетичні відношення між мовами
(споріднені і неспоріднені, морфологічний тип
мови);
в) функціональна рівнозначність —
нерівнозначність мов;
г) характер панівної мови (місцева чи іноземна).
Внутрішня оцінка Зовнішня оцінка

оцінка споконвічними характеристика названих

носіями мови її параметрів мови носіями
комунікативної інших мов. На основі
придатності, естетичної цих критеріїв будується
престижності тощо, типологія мовних
тобто ступінь ситуацій
прихильності мовців до
рідної мови

52 11.02.22
 Мовні ситуації

прості складні
(одномовні) - (багатомовні) –
ендоглосні екзоглосні
 Мовні ситуації:

1. Збалансовані (мови виконують однакові

суспільні функції).

2. Незбалансовані (функції мов не зберігаються).

 Диглосія — це одночасне існування в
суспільстві двох мов або двох форм (варіантів) однієї
мови з функціональним їх розподілом. Вибір мови
диктує комунікативна ситуація, і він не залежить від
етно-мовної належності мовців. Компонентами
диглосії є різні мови (наприклад, французька і
російська в російських дворян XVIII ст.), різні
варіанти однієї мови (літературна мова і діалект), різні
стилі мови (книжний і розмовний).
Мовна політика — свідомий і цілеспрямований
вплив, який має на меті сприяти ефективному
функціонуванню мови в різних сферах її
застосування; сукупність ідеологічних принципів і
практичних заходів щодо розв'язання мовних проблем
у соціумі, державі; сукупність політичних і
адміністративних заходів, спрямованих на надання
мовному розвитку бажаного спрямування.
 Термін мовна політика має два значення:
1) мовна політика як сукупність заходів, спрямованих на
певний мовний розвиток (уведення нових або збереження
старих мовних норм, уніфікація і стандартизація
літературних форм, реформи в галузі орфографії і
пунктуації тощо);
2) мовна політика як частина національної політики певної
держави (зміна чи збереження наявного функціонального
розподілу мов у багатомовному суспільстві). Щодо
другого значення в мовознавстві і політології вживають
термін національно-мовна політика. Національно-мовна
політика спирається на певне теоретичне й ідеологічне
обґрунтування, на вироблені в суспільстві концепції з
національного питання.
 Спираючись в своїй політиці на переважний
розвиток ефективних мов (а це в першу чергу
світові мови), держави роблять вибір на користь
активнішої і продуктивнішої участі в міжнародних
процесах і світовому розподілі праці.

 В той же час культури з локальним або

маргінальним статусом, роблячи ставку на
підтримку власної мовної автентичності і жертвуючи
конкурентоспроможністю зараз, зберігають за
собою право бути носєм культурної альтернативи,
яка завжди має шанс стати основою нової моделі
конкурентоспроможності в майбутньому.

2
Національний склад населення за переписом 2001 року

3
Діаграма співвідношення мов (2001)

українська
російська
інша

Українську мову назвали рідною 67,5% громадян України,

російську – 29,6%. Для 85,2% громадян, що усвідомлюють
себе представниками українського етносу, рідною є
українська мова, для 14,8% - російська.
4
 Сучасна мовна ситуація в Україні

ослідження Інституту соціології НАНУ,

проведеного в квітні 2007 року.

28,8% населення України використовують

виключно українську мову в своїй сім'ї

24,1% - в громадських місцях

22,3% - в професійній сфері

5
 Виключно російською мовою

в сім'ї спілкується 28%в громадських місцях

громадян України спілкуються 30,7%

в професійній
сфері спілкуються 30,2%

Решта населення обирає мову спілкування залежно від

сфери вживання, або використовує "змішану" мову. 6
Таким чином, Україна в цілому
складається з трьох приблизно рівних за
чисельністю мовних анклавів:

 україномовного
 російськомовного
 змішаного

Українська мовна ситуація обтяжена

наявністю чіткої розділової лінії між
географічними зонами переважного
використання російської і української мов.

7
Дані про дослідження Інституту соціології
НАНУ
 виключно українською мовою в своєму
повсякденному житті користуються 82,2% жителів
західних областей України;

 виключно російською говорять 80,4% жителів

Донецького регіону і АР Крим;

 мовна ситуація в Україні є стабільною і в цілому не

зазнала істотних змін з 90-х років минулого століття
(за результати щорічних національних моніторингових
досліджень Інституту соціології НАНУ).

8
 Конституція України
 "Державною мовою в Україні є українська мова.

 Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування

української мови в усіх сферах суспільного життя на всій
території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і

захист російської, інших мов національних
меншин України.

 Державасприяє вивченню мов

міжнародного спілкування.

 Застосування мов в Україні

гарантується Конституцією України
та визначається законом".
9
Механізми здійснення державної мовної політики
Здійснення державної мовної політики
забезпечує система органів,
яку складають:

національна рада з мовної політики

при Президенті України

урядовий орган з мовної політики,

визначений чи сформований Кабінетом
Міністрів України

національна комісія з питань правопису

та мовних норм Національної
Академії наук України

національна рада України з питань

телебачення та радіомовлення
10
Державна мовна політика має
зосереджуватися на таких пріоритетних
напрямках:
 приведення мовного законодавства і практики його застосування
у сувору відповідність із Конституцією України та Рішенням
Конституційного Суду України про тлумачення її статті 10,
насамперед в частині, що стосується вимог володіння
нормативною українською мовою народними депутатами
України, держслужбовцями, призначення на посади в системі
державної влади та місцевого самоуправління, системі освіти,
науки, культури, Збройних Сил, державних ЗМІ, а також
обов'язкового складання вступних іспитів українською мовою у
вищі навчальні заклади та її застосування в роботі шкіл та
навчальних закладів України всіх форм власності;

 створення належної нормативної бази підтримки і пільг для

українськомовних ЗМІ, книговидання українською мовою,
української пісенної продукції, українського кіно і українського
театру;

 виховання української мовної свідомості і гідності;

11
 загального піднесення престижу української мови;

 вироблення дієвих засобів захисту від актів зовнішньої мовно-

культурної експансії та проявів публічної дискредитації
української мови;

 розширення застосування української мови у всіх царинах

життєдіяльності в межах всієї України;

 поліпшення якості українського мовлення на українських теле- і

радіоканалах України, мовної культури у ЗМІ;

 створення системи дієвого контролю за дотриманням мовного

законодавства.

12
Висновки
 В умовах існуючої в Україні деформованої мовної ситуації -
спроби надання російській мові статусу державної
(офіційної) носять дискримінаційний характер. А надання
такого статусу здатне різко підвищити потужність цього
конфліктогенного чинника, який буде використовуватися
антиукраїнськими силами для перманентного провокування
міжетнічних конфліктів, дестабілізації політичної ситуації
та розхитування підвалин української державності.

 Нинішній мовний розвиток України і без надання

російській мові статусу державної є потенційно
небезпечним для майбутнього української мови, а,
відповідно, для майбутнього української нації і державної
незалежності України.

 В зв'язку з тим, що процес витіснення української мови є

керованим і набув системного характеру , українська держава
має діяти відповідно, вживаючи рішучих заходів підтримки
української мови, як мови титульної нації і державної мови.

13
• спочатку існує як теорія лінгвопроектування Декарта (1629),
Г.-В. Лейбніца.

•започаткування терміна у 1911 році бельгійським вченим

Ж. Мейсмансом.

• О. Есперсен вводить термін у лінгвістичний обіг.

•XVII-XIX ст. - опрацювання філософських мов для заміни природних

мов.
1.Створення допоміжних 2.Опрацювання принципів і
міжнародних мов. методів створення штучних мов

6. Прооблеми міжнародної 3. Дослідження закономірностей

стандартизації наукової і технічної їх функціонування і розвитку
номенклатури

5. Розв'язання проблеми 4. Вивчення процесів взаємодії

мовних інтернаціоналізмів національних мов
 ШТУЧНІ МОВИ

Апостеріорні мови — Апріорні мови —

штучні мови, створені штучні мови,
за зразком природних позбавлені зв'язку з
мов. природними.
Першою відомою штучною
мовою був волапюк
створений у 1879 р. в
Німеччині І. Шлейєром.
Особливості:
• алфавіт побудований на основі латинської мови і містить 27 знаків;
•корені багатьох слів запозичені з англійської і французької, проте
видозмінені;
• проста фонетика;
• всього 4 відмінки;
• наголос завжди припадає на останній склад.

Недоліки:
• важка система утворення дієслів і різних дієслівних форм.
У 1877 році польський лікар Л. Заменгоф створив
штучну мову есперанто, що стала найпоширенішою
з усіх міжнародних штучних мов завдяки її простоті
порівняно з природними мовами.

Слово «есперанто» («esperanto»)

спочатку було псевдонімом, під яким
Заменгоф публікував свої праці. В
перекладі новою мовою воно
означало «той, хто надіється»
1. Використано лише 11 закінчень, що
вказують на частину мови, число,
знахідний відмінок, час дієслова, умовний На есперанто існує
і наказовий спосіб. оригінальна література,
є чимало перекладів
2. Наявність 40 суфіксів і прийменників.
творів класиків світової
3. Слова всі побудовані з латинських, літератури, в тому
грецьких, германських і слов'янських числі й Т. Шевченка.
коренів.
4. У граматиці є тільки 16 правил.
У 1907 р. француз Луї де Бофрон
опублікував проект нової
міжнародної мови, "удосконаленої"
есперанто.

Нова мова була названа "ідо", що

мало підкреслити спадкоємність
між ним і есперанто ("ido" означає
"дитя, нащадок").
 відсутність букв з наголосами;

 закінчення множини іменників - i;

 відсутність знахідного відмінка;
 три закінчення для невизначеної форми дієслів-ir,-ar,-or;
 зміна займенників на латинські;
 зміна безлічі слів для більшої "інтернаціональності";
 наявність нових суфіксів.
Є результатом роботи великого
колективу європейських та
американських вчених-лінгвістів
Використовує латинські слова та
інтернаціональні слова з таких мов:
італійська, іспанська, португальська,
французька, англійська, німецька і
російська
 Алфавіт логлана побудований на основі латинської графіки і
складається із 28 букв.

Має лише три частини мови: ім”я, предикат та т. зв. “словечка”.

I na lepo mi setfa le purda lemi smina guo, Коли я запам”ятовую слово,

de vijbangoi lia lepo le perla ga clidyfea sau воно зникає, ніби перлина,
le bitse je lomi cetlo dedjo. крізь мої слизькі пальці.
ІНШІ ШТУЧНІ МОВИ
Заснована на есперанто і ідо. Була
запропонована Рене де Соссюром. Мала
дві форми: 1919 і 1920 років. Варіант 1919
відрізнявся від есперанто заміною
діакритика, відсутністю аккузатіва,
лексикою. У варіанті 1920 діакритика не
стало взагалі, змінилися ще деякі слова.

Планова мова, створена в 1893-1898 рр.

була однією з перших послідовно
апостеріорних мов, заснованих на
науковому відборі інтернаціоналізмів. Для
виявлення міжнародних слів і граматичних
елементів були піддані систематичному
порівнянню 6 живих мов (англ., франц.,
нім., іспан., італ., рос.) і одна мертва
(латин.).
ІНШІ ШТУЧНІ МОВИ
Її структура дуже проста і заснована на
семантиці. Це аналітична мова, не містить
флексій, діакритичних знаків.
Слова засновані на латинських і грецьких
коренях, спільних для основних
європейських мов. Вимова - проста і
регулярна, правопис - фонетичний.

Мова складена з найпоширеніших та

необхідних у побуті, в розмові
словосполучень, узятих з декількох
романських мов - іспанської, італійської,
португальської та французької. Нова
штучна мова користується популярністю в
Угорщині.
ІНШІ ШТУЧНІ МОВИ
Являє собою спрощену англійську мову.
Основна відмінність від англійської - сильно
скорочений словник (менше 1000 слів).
Англійська граматика залишилася в
основному без змін.

Планова мова міжнародного спілкування,

створена у 2006 році. Автори: Д. Іванов,
О. Іванова, А. Виноградова. Це мова на
основі найпоширеніших мов світу. До них
належать шість європейських мов
(англійська, німецька, французька,
іспанська, португальська, італійська),
китайський, російський, гінді і арабська.
ІНШІ ШТУЧНІ МОВИ
Поява датується 2001 роком. Мова включає
в себе всього 120 коренів, тому всі слова
мають декілька значень. Алфавіт має 14
букв. Написання слів повністю відповідає їх
вимові, вони не змінюються за допомогою
закінчень, префіксів і суфіксів і можуть
виступати будь-якою частиною мови.

Створив Джон Толкін (для трилогії

“Володар перстнів”). Основою для
створення квенья послужила латинь, а
також фінська і грецька мови. Квенья
досить важка для вивчення. Вона включає
10 відмінків. Толкін розробив також
спеціальний алфавіт для квенья —
тенгвар, однак для записів цією мовою
частіше використовують латинський
алфавіт.
ІНШІ ШТУЧНІ МОВИ
Запропонована в 1922 році Едгаром де
Ваалем (Естонія). Мова заснована на
інтернаціональній лексиці, загальною для
головних західноєвропейських мов.
Словник запозичується з живих
європейських мов, головним чином
романських; оформлення багатьох слів
виявляє вплив французької мови.

Поєднує логічність, точність, високу

виразність і ефективність. Це досягаються
складністю граматики і широким набором
фонем, що робить мову важкою для
вивчення. Іфкуіль поєднує апріорну
філософську мову з логічною мовою,
застосовуючи лексикон з 3600
семантичних коренів.
 ІНШІ ШТУЧНІ МОВИ

Мова для можливих

контактів з інопланетянами,
яка спеціалізується на
передачі математичних
знань і основ механіки.
Створена у 1960 році
голандський математиком
Хансом Фройденталь.
Лінкосом важко говорити, бо
у нього немає фонетичної
системи, так як і графічної.
Однак цією мовою зручно
передавати повідомлення.
Зразок розшифрування
слова “людина”
Ціла сотня найбільших винаходів не зробить у житті людства такої
великої і цінної революції, яку зробить введення нейтральної
міжнародної мови.
Л. Заменгоф
польським лікарем і поліглотом Людовиком Лазарем Заменгофом.  
26 липня 1887 Людвік Заменгоф опублікував підручник з есперанто
- так звану "Першу книгу". Цей день вважається днем народження
штучної мови і відзначається як Всесвітній день есперанто.
 Есперанто можна вивчити швидше ніж будь-яку
природну мову завдяки її простій і правильній
побудові, адже граматика складається лише з 16
правил без жодного винятку.
Завдяки комбінаторному принципу граматики,
послуговування мовою есперанто зменшує
навантаження на пам'ять та активізує творчі нахили.
За допомогою невеликої кількості словотвірних
елементів (10 префіксів, 35 суфіксів та 11 закінчень),
від кожного кореня можна самостійно створювати від
20 до 60 (а від деяких коренів навіть до 100) слів.
Абетка есперанто побудована на основі латинської.
Складається з 28 букв, що відповідають 28 звукам
(фонетичне письмо), серед котрих: 5 голосних, 2
напівголосні і 21 приголосний звук.
В алфавіті букви називаються так: приголосні —
приголосний + o, голосні — просто голосний (A — a,
B — bo, C — co).
Читання букви не залежить від її положення в слові.
Наголос у словах завжди падає на передостанній
склад.
 Окрім звичайних латинських літер, в абетці
есперанто є шість спеціальних букв — Ĉ ĉ, Ĝ
ĝ, Ĥ ĥ, Ĵ ĵ, Ŝ ŝ, Ŭ ŭ (їх утворено від літер C c, G
g, H h, J j, S s, U u відповідно).
Оскільки з набором цих літер часто
виникають труднощі, існує спосіб їх заміни —
комбінації з X x: Cx cx, Gx gx, Hx hx, Jx jx, Sx
sx, Ux ux.
 Л.Заменгоф,
розробляючи граматику
своєї мови, зробив
детальний аналіз майже
20 мов, головним чином
європейських. Вибравши
з граматик найбільш
спільне, він дійшов
висновку, що достатньо
16 простих, невеликих та
логічних правил для
того, щоб мова була
повноцінною і щоб нею
можна було висловити
найрізноманітніші
відтінки почуттів
множині додається закінчення -j, відмінки створюються за
допомогою прийменників: родовий — de, давальний — al,
орудний — per, місцевий — sur та багато інших, для
знахідного додається закінчення — n.
  16 правил:
 3. Прикметники утворюються за
допомогою закінчення — а.
Множина та відмінки
утворюються так само, як у
іменників. Ступені порівняння:
pli — більш (ol — ніж), plej —
найбільш (el — з).

 4. Числівники: 1 — unu, 2 — du,

3 — tri, 4 — kvar, 5 — kvin, 6 —
ses, 7 — sep, 8 — ok, 9 — naŭ,
10 — dek, 18 — dekok, 20 —
dudek, 100 — cent, 1000 — mil.
Для порядкових числівників
додається закінчення — а.
додається — a.
6. Дієслова утворюються за допомогою закінчень: неозначені — і,
теперішній час — as, минулий час — is, майбутній час — os,
умовний спосіб — us, наказова форма — u.
  16 правил:
 7. Прислівники (похідні) утворюються за допомогою
закінчення — е. Ступені порівняння так само, як у
прикметників.
 8. Усі прийменники вживаються з називним відмінком.
 9. Кожне слово читається так, як воно написано.
 10.Наголос завжди падає на передостанній склад.
 11. Складні слова утворюються злиттям простих слів.
 12. У реченні може бути лише одне заперечення.
  16 правил:
 13. Для зазначення напрямку у місцевому
відмінку додається закінчення — n.
 14. Якщо жоден прийменник не передає
необхідний сенс, вживається неозначений
прийменник je.
 15. Міжнародні слова вживаються без змін,
приймаючи орфографію есперанто.
 16. Закінчення іменника та артикля можуть
замінятися на апостроф (головним чином у
поезїї).
  11 закінченнь
 -o – закінчення іменників (Хто?, Що?...) direktoro –
директор; telefono – телефон
-a – закінчення прикметників, присвійних займенників,
порядкових числівників (Який?..) bona – добрий;
nova – новий
 -e – закінчення похідних прислівників (Як?) bone –
добрe; bele – красиво
 -n – закінчення знахідного відмінка (Кого? Що?) vidi
filmon –бачити фільм; doni libron – давати книгу
 -j – закінчення множини (2, 3, ...): studentoj – студенти;
libroj – книги
 -i – закінчення для дієслів у неозначеній формі
(інфінітив): legi – читати; skribi – писати (Що робити?
Що зробити?)
-u – закінчення дієслів у наказовому способі (Роби!): skribu – пиши;
mi legu – я повинен читати
-as – закінчення для дієслів у теперішньому часі: mi legas – я
читаю; mi skribas – я пишу
 -os – закінчення для дієслів у майбутньому
часі: mi legos – я читатиму (буду читати); mi
skribos – я писатиму (буду писати)
 -is – закінчення для дієслів у минулому часі: mi
legis – я читав; mi skribis – я писав
 -us - закінчення дієслів в умовному способі.
Означає дію, яка може (могла) бути виконана
лише за певної умови (зробив би, якщо…)
 Se vi ne ekzistus plu - Якщо тебе не буде
більше
10 Префіксів
bo- – споріднення через шлюб: patrino – мати; bopatrino – теща,
свекруха.
ĉef- – головний: urbo – місто; ĉefurbo – столиця
 dis- – розділення (роз-): doni – дати; disdoni – роздати
 ek- – початок або раптовість дії: vidi – бачити; ekvidi –
побачити
 eks- – колишній: ministro – міністр; eksministro – екс-
міністр
 fi- – зневага, огида: odoro – запах; fiodoro – сморід
 ge- – обох статей: patro – батько; gepatroj – батьки
 mal- – пряма протилежність: granda – великий;
malgranda – маленький
 mis- – неправильно,
помилково: Aŭdi –
чути; misaŭdi –
причутись
 pra- – давній (пра-):
avo – дід; praavo –
прадід
35 суфіксів
 -aĉ- - Зневага: vizaĝo – лице; vizaĝaĉo - морда
-ad- - тривалість дії або багатократність
процессу: iri – іти; irado - ходьба
 -aĵ- - річ, предмет: manĝi – їсти; manĝaĵo - їжа
 -an- - член, житель, послідовник: Kijivo – Київ;
kijivano - киянин
-ar- - сукупність однорідних осіб або
предметів: vorto – слово; vortaro - словник
 -ĉj- - пестливість у чоловічих іменах: patro –
батько; paĉjo - тато
 -ebl- - придатність, можливість: manĝi – їсти;
manĝebla - їстівний
-ec- - властивість, якість: amiko – друг; amikeco -
дружба
 -eg- - збільшення предмета або ознаки: granda –
великий; grandega – величезний
 -ej- - місце приміщення: lerni – вчити; lernejo -
школа
 -em- - схильність: labori – працювати; laborema -
працьовитий
 -end- - те, що має бути: laboro – праця; laborendo -
робота що має бути зроблена, завдання
 -er- - частка: neĝo – сніг; neĝero – сніжинка
 -estr- - начальник, голова: urbo – місто; urbestro - мер
 -et- - зменшення предмета або ознаки: domo – дім;
dometo - хатинка
 -i- - назва країни або регіону: ukraino – українець;
Ukrainio - Україна
 -id- - дитя, нащадок: bovo – бик; bovido - теля
 -ig- - робити якимось, ким-небудь, чим-небудь: libero –
свобода; liberigi - звільнити
 -iĝ- - робитися якимось, ким-небудь, чим-небудь:
edzo – чоловік; edziĝi – оженитись
 -il- - знаряддя, інструмент: skribi – писати; skribilo -
ручка (інструмент для письма)
 -in- - для позначення жіночої статі: viro – чоловік;
virino - жінка
 -ind- - гідний чогось: vidi – бачити; vidinda -
гідний бути побаченим
 -ing- - те, куди щось вставляється: bolto –
болт; boltingo - гайка
 -ism- - вчення, політична доктрина, релігійна
догма і т.д.: kapitalo – капітал; kapitalismo -
капіталізм
 -ist- - людина певної професії чи переконань:
kuraci – лікувати; kuracisto - лікар
 -nj- - пестливість у жіночих іменах: patrino –
матір; panjo - матуся
 -obl- - множний для числівників: tri – три;
trioble - тричі
 -on- - дробовий числівник: kvar – чотири;
kvarono - четвертина
 -op- - збірний для числівників: du – два;
duope - удвох
 -uj- - вмістилище, дерево, країна: mono –
гроші; monujo - гаманець
-ul- - особа, наділена певними якостями:
junа – молодий; junulo - юнак
-um- - без певного значення (якщо інші
суфікси не підходять): kolo – шия; kolumo -
комір
 Література:

1. Кочерган М. П. Загальне мовознавство. — Видання 3-тє, доповнене.

— К. : ВЦ «Академія», 2010. — 464 с.
2. Інтернет-ресурс: http://www.kanaria1973.ido.li/idoukraina.html
3. Семчинський С.В. Загальне мовознавство. — К. : АТ «ОКО», 1996. —
416 с.
4. Кузнєцов С.М. Штучні мови // Лінгвістичний енциклопедичний словник.
- М.: 1990.
Отже, вплив суспільства на мову обмежується впливом
на взаємовідношення мов у багатомовній державі і
впливом на нормативно-стилістичну систему мови,
термінологію, графіку й орфографію. Суспільство не
може вплинути на зміни структурних рівнів мови.