Орієнтовні питання до заліку

1. Предмет мовознавства. Практичне і теоретичне значення

мовознавства.
Мовознавство є науковою дисципліною, що вивчає мову як систему
комунікації. Воно має як практичне, так і теоретичне значення.

Практичне значення мовознавства полягає у розумінні мови як засобу

спілкування та вивченні мовних навичок. Це допомагає покращити
комунікаційні вміння, перекладати тексти, розвивати мовленнєву культуру та
вивчати інші мови.

Теоретичне значення мовознавства полягає у розкритті закономірностей

мови, її структури, розвитку та функціонуванні. Воно допомагає встановити
загальні принципи мовного аналізу, розуміння мовних процесів та механізмів
мовленнєвої діяльності. Теоретичні підходи мовознавства можуть
використовуватись для розв'язання практичних проблем, таких як розробка
методів викладання мов або розуміння мовних порушень.

2. Виникнення мовознавства як науки.

Мовознавство як наука виникло впродовж 19-го століття. Це пов'язано з
розвитком різних підходів до вивчення мови та появою систематичних методів
аналізу мовних явищ. Ранні мовознавці, такі як Ф. де Соссюр, зосереджувалися
на вивченні структури мови та способів її функціонування. Виникнення
мовознавства як науки дало змогу систематично вивчати мову як складний
системний явище та визначати загальні принципи, які керують мовними
процесами.
3. Зв’язок мовознавства з іншими науками.
Мовознавство, як наука, має зв'язок з багатьма іншими науками.
Основні з них:
 Філологія: Філологічний підхід допомагає розуміти культурні,
літературні та історичні аспекти мови.
 Психолінгвістика: Мовознавство спирається на психолінгвістику для
розуміння процесів мовленнєвого сприйняття, продукції та оцінки.
 Соціолінгвістика: Мовознавство спирається на соціолінгвістику для
розуміння соціальних аспектів мови, таких як мовні варіації, мовні групи
та мовні зміни.
 Когнітивна наука: Мовознавство спирається на когнітивну науку для
розуміння когнітивних аспектів мови, таких як формування значень та
мовне уявлення.
 4. Функції мови.
Функції мови - це цілісні завдання, які виконує мова в процесі спілкування.
Основні функції мови включають:

 Комунікативна функція: Мова служить для передачі інформації та

спілкування між людьми. Вона дозволяє нам висловлювати свої думки,
питання, ідеї та розуміти повідомлення інших людей.
 Експресивна функція: Мова використовується для вираження особистих
почуттів, емоцій та настрою. Вона допомагає нам висловлювати радість,
сум, задоволення, страх, любов тощо.
 Регулятивна функція: Мова використовується для керування поведінкою
інших людей. Наприклад, ми використовуємо мову, щоб наказати,
прохати, радити або забороняти щось.
 Пізнавальна функція: Мова допомагає нам отримувати інформацію про
світ навколо нас. Вона використовується для навчання, пояснення, опису,
формулювання запитань і висловлення гіпотез.

5. Методи дослідження мови.

Методи дослідження мови включають в себе різні підходи та процедури, які
використовуються для аналізу та вивчення мови.
Основні методи дослідження мови включають:
 Дескриптивний аналіз: Цей метод використовується для опису фактів
мовлення, таких як фонетика (звуки), морфологія (словоформи), синтаксис
(речення) та семантика (значення слів). Дослідники докладно аналізують
мовні дані, спостерігаючи та класифікуючи різні мовні явища.
 Експериментальні дослідження: Використання експериментів дозволяє
дослідникам встановити причинно-наслідкові зв'язки між мовними
явищами. Наприклад, можна проводити експерименти для вивчення
реакцій мовної аудиторії на різні типи мовленнєвих стимулів.
 Корпусне дослідження: Мовні корпуси - це великі зібрання текстових або
аудіозаписів мовлення. Дослідники використовують корпуси для аналізу
частоти вживання слів, фраз, конструкцій, а також для вивчення
стилістичних, соціолінгвістичних та інших аспектів мови.
 Лінгвістичний етнографічний метод: Цей метод використовується для
вивчення мови в контексті культури та суспільства. Дослідники збирають
етнографічні дані, спостерігаючи та вивчаючи мовну практику в
конкретній групі або спільноті.

6. Знак, знакова система і семіотика.

Знак - це елемент або символ, який використовується для передачі
інформації.
Знакова система - це система, що базується на використанні знаків для
передачі значень і сприйняття повідомлень.
Семіотика - це наука, що вивчає знаки, їх структуру, значення і способи
використання в комунікації. Вона досліджує, як знаки взаємодіють з людьми,
як вони сприймаються і інтерпретуються.
 7. Дихотомія мова і мовлення: історичний аспект та сучасний стан.
Дихотомія мова і мовлення є важливим поняттям в лінгвістиці. Історично, ця
дихотомія виникла у дослідженнях Шарля Бальзака і розвивалася в роботах
інших вчених, таких як Фердинанд де Соссюр та Роман Якобсон.
Мова вважається системою знаків, правил та структур, яка дозволяє людям
спілкуватися і передавати інформацію. Вона є абстрактною, універсальною і
вбудованою у людський мозок. Мова набуває конкретної форми через
мовлення.
Мовлення є конкретним актом висловлювання, який використовує мову для
передачі думок, почуттів і інформації. Це процес фізичного використання мови,
що включає звукову продукцію, моторику та граматичні правила.
У сучасному стані, дихотомія мови і мовлення продовжує вивчатися
лінгвістами. Вони досліджують взаємозв'язок між мовою як системою та
мовленням як процесом її використання. Вивчення цієї дихотомії допомагає
розуміти, як мова впливає на мовлення і як мовлення впливає на мову.

8. Мова і мислення.
Мова і мислення - дві взаємопов'язані складові людського пізнання.

Мова - це система символів, звуків або знаків, яку використовують для комунікації та передачі
інформації. Вона дозволяє нам висловлювати свої думки, почуття, ідеї та сприймати інформацію
від інших людей. Мова має граматику і лексику, які визначають правила комбінування слів і
звуків для створення значень.

Мислення - це процес формування, обробки та оцінки інформації, що надходить до нас через

сприйняття. Це процес, за допомогою якого ми розуміємо, аналізуємо, узагальнюємо, робимо
висновки та приймаємо рішення. Мислення включає різні аспекти, такі як логічне мислення,
творчість, просторова орієнтація та інші когнітивні процеси.

Мова і мислення взаємодіють між собою: мова допомагає нам висловлювати свої думки і
передавати їх іншим людям, а мислення використовує мову для структурування і організації
наших думок. Мова впливає на спосіб, яким ми мислимо, і наш спосіб мислення впливає на те, як
ми використовуємо мову.

Це лише короткий огляд теми, але мова і мислення - складні процеси, які вивчаються у різних
науках, таких як лінгвістика, психологія та когнітивна наука.

9. Проблема походження мови. Теорії та гіпотези походження мови.

Проблема походження мови вивчає, як і звідки виникли людські мови. Існують
різні теорії та гіпотези на цю тему. Одна з них - гіпотеза моногенезу, яка
стверджує, що всі мови походять від спільного предка. Інша теорія - гіпотеза
полігенезу, яка вказує на те, що мови виникли незалежно одна від одної в
різних частинах світу. Інші підходи розглядають роль еволюції та
соціокультурних факторів у формуванні мов. Це лише загальні вказівки, адже
проблема походження мови є складною та досі предметом активних
досліджень.
 10. Природа та сутність мови. Соціальна природа мови.
Природа мови: Мова є системою символів, звуків або знаків, які
використовуються для передачі інформації та спілкування між людьми. Вона
дозволяє людям виражати свої думки, почуття та ідеї.

Сутність мови: Основна сутність мови полягає в її здатності відтворювати

значення і сприймати символи, що є унікальними для кожної мови. Мова
включає в себе граматику, лексику, синтаксис та фонетику, які формують
правила її використання.

Соціальна природа мови: Мова також має соціальний аспект, оскільки вона
використовується в процесі спілкування між людьми в соціальних групах і
спільнотах. Мова відображає культурні, соціальні та історичні аспекти
суспільства, впливає на наші стосунки, ідентичність та сприйняття світу.

11. Форми існування мови: літературна мова, загальнонародна мова,

койне, піджин, креольська мова, діалект.
 Літературна мова: Мова, яка використовується в літературних творах і
офіційних документах, стандартизована та регулюється правилами.
 Загальнонародна мова: Мова, що використовується всіма членами
спільноти мови, хоча можуть існувати різні варіанти та регіональні
особливості.
 Койне: Спільна мова, яка розвивається серед групи людей з різних
діалектів або мов, існує як засіб комунікації між ними.
 Піджин: Сполучна мова, що виникає при контакті двох або більше мов,
поєднує їхні елементи та використовується для спілкування між групами.
 Креольська мова: Мова, яка виникає як комбінація різних мовних
систем, часто на основі європейських мов та мов місцевих народів.
 Діалект: Варіант мови, що відрізняється вимовою, граматикою або
лексикою, використовується в конкретному регіоні або серед конкретної
соціальної групи.
12. Закономірності розвитку мов. Розвиток і функціонування мов у
різні історичні епохи.
Закономірності розвитку мов полягають у тому, що мови постійно змінюються
та розвиваються відповідно до потреб та впливу соціокультурного середовища.
У різні історичні епохи мови функціонували та розвивалися по-різному.
Наприклад, в стародавні часи мови розвивалися переважно усно, і багато з них
зникли без залишку. У середньовіччі з'явилися писемні форми мов, особливо
за рахунок розповсюдження писемності та книгодруку. У сучасній епосі мови
піддані інтенсивному впливу глобалізації та інформаційних технологій, що
призводить до змін у лексиці, синтаксисі та способах спілкування.
 13. Вплив суспільства на розвиток і функціонування мови.
Суспільство має великий вплив на розвиток і функціонування мови. Мова є
живим інструментом спілкування, що виникає і змінюється під впливом потреб
та контексту суспільства. Суспільство визначає мовні норми, варіанти мови та
стандарти, які використовуються у різних сферах комунікації. Культурні,
соціальні, політичні та технологічні зміни в суспільстві впливають на
використання та розвиток мови. Також мова впливає на формування суспільних
ідентичностей, комунікацію та передачу знань у суспільстві.

14. Мовні ситуації та мовна політика.

Мовні ситуації відображають стан мовного використання в певній групі або
суспільстві в цілому. Вони включають в себе такі аспекти, як мовний
розмаїтість, білінгвізм, домінуючу мову та мовні права.

Мовна політика - це сукупність стратегій, заходів і регулювань, спрямованих

на визначення статусу та використання мов в суспільстві. Вона може включати
законодавство, освітні політики, заходи підтримки меншинних мов, розвиток
мовних ресурсів та інші інструменти для забезпечення мовного рівноправ'я і
багатомовності.
15. Національна мовна політика.
Національна мовна політика - це набір стратегій і заходів, спрямованих на
регулювання використання мов у державі з метою забезпечення їх
рівноправного статусу, збереження мовного розмаїття та підтримки мовної
ідентичності національних груп.

16. Принципи класифікації мов світу.

Принципи класифікації мов світу можуть бути різними, але основні принципи
включають:
Географічний принцип: мови можна класифікувати за їх географічним
розподілом. Наприклад, мови Європи, Африки, Азії та інших континентів.
Генеалогічний принцип: мови можна класифікувати за генеалогічними
зв'язками. Наприклад, романські мови (італійська, французька, іспанська) або
германські мови (німецька, англійська).
Типологічний принцип: мови можна класифікувати за типологічними
ознаками, такими як будова фраз, відмінювання слів, використання словотвору
та інше.
Родинний принцип: мови можна класифікувати за належністю до конкретних
мовних родин. Наприклад, індоєвропейська мовна родина, афро-азіатська
мовна родина.
17. Генеалогічна класифікація мов.
Генеалогічна класифікація мов використовується для групування мов за їхнім
походженням і спорідненістю. Вона базується на теорії, що багато мов виникли
з спільного пращура і згруповані в різні мовні сім'ї. Найвідоміші мовні сім'ї
включають індоєвропейську, афро-азійську, аустра-азійську, нільську та інші.
Кожна мовна сім'я може містити багато гілок, які включають окремі мови та
їхні діалекти. Ця класифікація допомагає вивчати і розуміти розвиток та
поширення мов у світі.
 18. Індоєвропейська сім’я мов.
Індоєвропейська сім'я мов є найбільшою і поширеною сім'єю мов у світі. Вона
включає багато розповсюджених мов, таких як англійська, іспанська,
французька, німецька, російська, гінді, українська та багато інших.
Індоєвропейська сім'я мов має довгу історію, і дослідники вважають, що
більшість сучасних європейських мов, а також деякі мови Азії та Північної та
Південної Америки, належать до цієї сім'ї. Хоча є різні гілки і підгрупи в межах
індоєвропейської сім'ї мов, вони всі мають спільні корені та спільні мовні
характеристики.

19. Типологічні класифікації мов.

Типологічна класифікація мов вивчає та групує мови за різними
характеристиками.
Основні типологічні класифікації мов включають:
 Синтаксична типологія: вивчає особливості синтаксичної структури
мов. Мови можуть бути класифіковані, наприклад, як англосаксонська
або як японська залежно від порядку слів у реченні.
 Морфологічна типологія: вивчає особливості морфологічної структури
мов. Мови можуть бути класифіковані, наприклад, як агглютинативні (з
великою кількістю морфем, які вказують на різні граматичні значення),
флексивні (з малою кількістю морфем, які вказують на різні граматичні
значення) або ізольовані (без суттєвої морфологічної зміни).
 Фонологічна типологія: вивчає особливості звукової системи мов. Мови
можуть бути класифіковані, наприклад, за типом голосних і приголосних
звуків, наявністю тону або інтонації.

20. Типологічна класифікація мов на морфологічному рівні.

Типологічна класифікація мов на морфологічному рівні включає декілька
основних типів морфології.
 Агглютинаційна морфологія: В таких мовах слова складаються з
окремих морфем, які виражають окремі значення. Ці морфеми
зв'язуються між собою без змін, утворюючи комплексні слова.
Прикладом є фінська або турецька мова.
 Флективна морфологія: У таких мовах граматична інформація
виражається за допомогою морфологічних змін, таких як закінчення чи
афікси. Ці зміни залежать від числа, роду, відмінка та інших граматичних
категорій. Прикладами є латинська, російська та німецька мови.
 Суплетивна морфологія: У цих мовах форми слів змінюються шляхом
заміни основи. Це відбувається без використання афіксів або закінчень.
Прикладами є англійська мова та грецька мова.
 Полісинтетична морфологія: У таких мовах граматична та лексична
інформація закладена у велику кількість морфем, які з'єднуються разом,
утворюючи одне слово. Ці мови мають складну систему афіксації та
утворення слів. Прикладами є інуїтська мова та кетська мова.
 21. Типологічна класифікація мов Дж. Грінберга.
Типологічна класифікація мов Дж. Грінберга базується на способі вираження
граматичної інформації в мовах.
Він визначив три типи мов за цим критерієм:
 Агглютинативні мови: У таких мовах слова складаються з
послідовності морфем, які відповідають окремим граматичним
категоріям. Кожна морфема виражає лише одну граматичну значущість.
Прикладом агглютинативної мови є фінська.
 Флексійні мови: У цих мовах слова виражають граматичну інформацію
за допомогою морфологічних змін, які відбуваються всередині слова.
Одне слово може мати декілька граматичних категорій. Наприклад,
латинська мова є флексійною.
 Ізольовані мови: Ці мови мають мало морфологічних змін та виражають
граматичну інформацію переважно за допомогою словосполучень та
порядку слів. Англійська мова є прикладом ізольованої мови.
22. Синтаксична типологія І. І. Мєщанинова.
Синтаксична типологія І. І. Мєщанинова є однією з варіантів класифікації мов
за особливостями синтаксичної структури. Вона розглядає мови за кількістю і
роллю вказівників, які вони використовують для вираження синтаксичних
зв'язків між словами.
За цією типологією, мови поділяються на три типи:
 Агглютинуючі мови: У таких мовах існує велика кількість вказівників,
які додаються до кореневого слова для вираження синтаксичних зв'язків.
Кожен вказівник відповідає за одну граматичну функцію. Прикладом
агглютинуючої мови є фінська.
 Флексивні мови: У таких мовах один вказівник може виражати кілька
граматичних функцій одночасно. Флексивні мови мають менше
вказівників, ніж агглютинуючі. Прикладом флексивної мови є російська.
 Аналітичні мови: У таких мовах синтаксичні зв'язки виражаються за
допомогою окремих слів або словосполучень, а не шляхом додавання
вказівників до кореневих слів. Аналітичні мови мають найменшу
кількість вказівників. Прикладом аналітичної мови є англійська.

23. Поняття системи і структури мови.

Система мови - це загальний організаційний принцип, що визначає
взаємозв'язки і взаємодію всіх компонентів мови, таких як фонетика,
морфологія, синтаксис, лексика і семантика. Система мови встановлює правила
і обмеження для створення і розуміння повідомлень.
Структура мови відображає внутрішню організацію системи мови. Вона
визначає, як компоненти мови організовані і взаємодіють між собою. Структура
визначає порядок і спосіб, якими слова і фрази формуються і поєднуються для
передачі повідомлень.

24. Мовні рівні.

Мовні рівні - це система класифікації, яка використовується для визначення
рівня володіння іноземною мовою учнями або мовними носіями.
Найчастіше виділяють 4 основних рівні мовної структури:
 фонологічний (одиниця — фонема)
 морфологічний (одиниця — морфема)
 лексичний (одиниця — лексема)
 синтаксичний (одиниця — речення)
25. Одиниці мови, їх функції.
Одиниці мови - це найменші значущі частини мови, які використовуються для
передачі інформації. Основні одиниці мови включають звуки (фонеми), літери
(графеми), слова, фрази та речення.
Функції одиниць мови:
 Звуки (фонеми): Звуки мови використовуються для передачі звуків
мовлення та розрізнення слів
 Літери (графеми): Літери представляють звуки мови у писемній формі
та використовуються для створення слів та текстів.
 Слова: Слова є основними одиницями семантики та використовуються
для передачі конкретних понять та ідей.
 Фрази: Фрази складаються з кількох слів і використовуються для
передачі більш складних думок та інформації.
 Речення: Речення є найбільшою одиницею мови та використовуються
для передачі повних ідей, зв'язку між словами та створення тексту.

26. Парадигматичні, синтагматичні та ієрархічні відношення між

одиницями мови.
Парадигматичні, синтагматичні та ієрархічні відношення є ключовими
концепціями в лінгвістиці, які допомагають вивчати і розуміти взаємозв'язки
між мовними одиницями.
Парадигматичні відношення відображають замінність одиниць мови в
мовній системі. Це означає, що певна мовна одиниця може бути замінена
іншою одиницею зі схожим значенням. Наприклад, в реченні "Я читаю книгу",
слово "читаю" можна замінити словом "дивлюся", і значення речення не
зміниться.
Синтагматичні відношення відображають залежності між мовними
одиницями в рамках конкретного мовленнєвого висловлювання. Це означає, що
слова і фрази в реченні мають певну синтаксичну залежність одне від одного.
Наприклад, в реченні "Собака гавкає", слово "гавкає" залежить від слова
"собака" і вказує на дію, яку собака виконує.
Ієрархічні відношення відображають структурну організацію мови. Мовні
одиниці розташовані у відносної ієрархічній структурі, де менші одиниці
групуються разом, щоб утворити більші одиниці. Наприклад, звуки утворюють
склади, а склади утворюють слова. Слова, в свою чергу, утворюють фрази і
речення.

27. Розділи мовознавства, що вивчають систему і структуру мови.

Два основних розділи мовознавства, що вивчають систему і структуру мови, це
фонетика та граматика.
Фонетика досліджує звуки, що використовуються у мові, їхні фізичні
характеристики та взаємозв'язки. Вона досліджує артикуляцію, акцентуацію,
інтонацію та інші аспекти мовного звуку.
Граматика вивчає структуру мови, включаючи відношення між словами,
фразами та реченнями. Вона описує правила, які визначають, які слова можуть
комбінуватися разом і яким чином. Граматика включає морфологію (вивчення
форми та будови слів), синтаксис (вивчення порядку слів у реченні) та
семантику (вивчення значення слів і фраз).
Ці два розділи мовознавства є основою для вивчення будь-якої конкретної
мови і допомагають розуміти її систему та функціонування.

28. Зміни на різних рівнях мовної структури.

Зміни на різних рівнях мовної структури охоплюють різні аспекти мови, такі як
фонетика, морфологія, синтаксис та семантика. Ці зміни можуть включати
зміни звуків у вимові слів, еволюцію граматичних форм, зміну порядку слів у
реченні та зміну значення слів і виразів з часом. Ці процеси можуть бути
спричинені різними факторами, такими як взаємодія з іншими мовами,
культурні та соціальні зміни, а також зміни в способі сприйняття та
використання мови у громаді.

29. Фонетика як розділ науки про мову.

Фонетика - це розділ науки про мову, який вивчає звукову сторону мовлення.
Вона займається дослідженням звуків, їх властивостей та використання в
мовленні. Фонетика вивчає як звуки утворюються органами артикуляції,
як вони поширюються через повітря і як сприймаються слухом.
Основні питання, що вивчає фонетика, включають вимову, інтонацію, ритм,
темп та інші аспекти звукової структури мови. Вона є важливою складовою
лінгвістики та має велике значення для розуміння та вивчення різних мовних
систем.

30. Активні та пасивні органи мовлення. Фази артикуляції.

Активні органи мовлення включають м'язи губ, язика, горла і міжщелепну
прогалину. Вони використовуються для формування звуків і виконання
моторних рухів, необхідних для мовлення.

Пасивні органи мовлення - це статичні елементи, які не виконують активних

рухів при мовленні. Наприклад, зуби, небо, гортань і грудна клітка.

Фази артикуляції описують послідовність рухів, які відбуваються під час

вимовляння звуків. Ці фази включають закриття артикуляційних органів,
утворення блокування, відкриття і звільнення повітряного потоку, а також
налаштування резонансних камер.

31. Аспекти вивчення звуків мови.

  Фонетика: Вивчення звуків мови, їх артикуляційних ознак та фізичних
характеристик. Фонетика досліджує звукову структуру мови, включаючи
приголосні та голосні звуки.
 Фонологія: Вивчення системи звуків мови та їх взаємозв'язків.
Фонологія досліджує функціональну роль звуків у конкретній мові та
правила, які визначають їх поєднання та використання.
 Транскрипція: Система запису звуків мови за допомогою фонетичних
символів. Транскрипція дозволяє передати звукову структуру мови на
письмі і використовується, наприклад, в фонетичних словниках та
лінгвістичних дослідженнях.
 Інтонація: Вивчення мелодичних аспектів мови, таких як тон, наголос та
паузи. Інтонація визначає мелодію мовлення та вираження емоційної та
граматичної інформації.
 Акустична фонетика: Вивчення фізичних властивостей звуків мови, їх
характеристики та способи розпізнавання в акустичних сигналах.
Акустична фонетика використовується для аналізу та моделювання звуків
мови.

32. Поняття фонеми. Функції фонем.

Поняття фонеми в лінгвістиці використовується для позначення найменшої
значущої одиниці звука в мові. Фонеми є абстрактними одиницями, що
відрізняють значення слів у мові. Вони визначаються не конкретним звуком, а
його функціональним значенням у системі мови.
Функції фонем включають:
 Розрізнення значень: Фонеми дозволяють відрізняти значення слів,
наприклад, українські слова "кіт" і "кут" відрізняються за допомогою
фонеми [і] і [у].
 Утворення морфем: Фонеми утворюють морфеми, що є найменшими
значущими одиницями мови. Зміна фонем у словах може вплинути на
їхню граматичну форму та значення.
 Забезпечення комунікації: Фонеми допомагають забезпечити звукову
систему мови, що дозволяє людям ефективно спілкуватися і розуміти
один одного.

33. Зіставна характеристика звука і фонеми.

Звук - це фізичний феномен, що передається у вигляді акустичних хвиль і може
бути сприйнятий вухом.
Фонема - це найменша значуща одиниця мови, яка визначає різницю в значенні
слів.
Звук є фізичною реалізацією фонеми, в той час як фонема визначає
лінгвістичне значення, яке вона виражає.

34. Класифікація звуків.

 35. Фонетичні одиниці.
Фонетичні одиниці - це найменші звукові одиниці, які використовуються у
мові для передачі звукової інформації. Вони визначаються фонетикою і
включають звуки, фонеми, артикуляційні риси та інші звукові характеристики.
Фонетичні одиниці допомагають розуміти та описувати звукову структуру
мови, а також вивчати вимову та акцентуацію.

36. Фонетичні процеси.

Фонетичні процеси - це зміни звуків мови, що відбуваються під впливом
різних факторів. Вони можуть бути обумовлені фонетичними
закономірностями або впливом сусідніх звуків, морфологічних чинників,
інтонаційних особливостей та інших факторів. Фонетичні процеси можуть
призводити до зміни звукової форми слів та їх вимови, що впливає на мовну
систему загалом. Наприклад, такими процесами можуть бути асиміляція,
дисиміляція, палаталізація, деаспірація та інші. Ці процеси досліджуються в
галузі фонетики, яка вивчає звукову структуру мови.

37. Фонологічна система.

Фонологічна система - це система звуків і фонологічних правил, які
використовуються в мові для відтворення та розпізнавання мовлення. Вона
визначає, які звуки є значущими в даній мові і як вони можуть бути
комбіновані для створення слів та розрізнення їх значень.
Фонологічна система включає інвентар звуків, фонематику, фонологічні
правила та фонотактику. Фонологічна система допомагає організувати звуки
мови і забезпечує розпізнавання та розуміння мовлення мовним спільнотам.

38. Орфоепія. Транскрипція. Транслітерація.

Орфоепія - це галузь мовознавства, що вивчає правильну вимову звуків та
власне мовлення. Вона орієнтована на правильну артикуляцію звуків,
інтонацію, темп мовлення та інші аспекти, що впливають на вимову слів і фраз.
Транскрипція - це система позначень, що перетворює звукову форму слів на
письмову. У фонетичній транскрипції використовуються спеціальні символи,
які відображають звукову структуру мови. Транскрипція може бути
використана для передачі мовленнєвого матеріалу, досліджень мовознавців, а
також для навчання вимові.
Транслітерація - це процес перетворення тексту з одного писемного алфавіту
на інший. Вона застосовується, наприклад, при передачі імен, назв місць,
термінів, що належать до іншомовних систем письма. Транслітерація зберігає
фонетичну структуру слова, але перетворює його на іншу письмову форму без
врахування значення слів.

39. Граматика. Морфологія, синтаксис, словотвір.

Граматика - це система правил і принципів, що визначають будову і
функціонування мови. Вона включає такі розділи як морфологія, синтаксис та
словотвір.
Морфологія - це розділ граматики, що вивчає структуру слова, його форми та
закономірності зміни. Вона досліджує морфеми - найменші значущі одиниці
мови, а також способи їх поєднання і зміни.
Синтаксис - це розділ граматики, що вивчає правила поєднання слів в речення
і вирази, а також структуру речення в мові. Він досліджує синтаксичні
конструкції, порядок слів, залежності між словами та інші аспекти організації
мовного виразу.
Словотвір - це розділ граматики, що вивчає процеси творення нових слів в
мові. Він досліджує афіксацію (додавання префіксів та суфіксів), складання
слів, конверсію та інші методи словотворення.

40. Граматичне значення. Типи граматичних значень.

Граматичне значення в мовознавстві вказує на відношення між словами або
морфемами в мові. Це значення виявляється через граматичні категорії, такі як
число, рід, відмінок, час, спосіб дієслова тощо.

Типи граматичних значень включають:

Лексико-граматичні значення: вказують на відношення між словами, які є
протилежними або взаємопов'язаними (наприклад, однина - множина,
чоловічий рід - жіночий рід).
Синтаксичні значення: вказують на роль, яку слово чи фраза відіграють у
синтаксичній структурі речення (наприклад, підмет, присудок, додаток).
Формальні значення: пов'язані зі структурними особливостями мови і
виражаються через морфологічні чи синтаксичні ознаки (наприклад,
множинний рід - закінчення "-и" в українській мові).
Часові значення: вказують на часові характеристики дії або стану (наприклад,
минулий час, теперішній час, майбутній час).
Модальні значення: виражають модальність дії або стану (наприклад,
можливість, неможливість, бажання).

41. Способи вираження граматичних значень.

Способи вираження граматичних значень включають:
Морфологічний спосіб: вираз граматичного значення шляхом зміни форми
слова, наприклад, закінченнями, префіксами, суфіксами тощо.
Синтаксичний спосіб: вираз граматичного значення за допомогою
синтаксичної структури речення, наприклад, позицією слова чи фрази у
реченні, використанням відповідних конструкцій.
Лексичний спосіб: вираз граматичного значення через певні слова або
лексичні одиниці, які самі по собі не несуть цього значення, але у поєднанні з
іншими словами виражають його.
Інтонаційний спосіб: вираз граматичного значення за допомогою інтонації,
тону мовлення та інших процесів, що відбуваються на фонетичному рівні.

42. Граматична форма слова.-

Граматична форма слова вказує на його вигляд або організацію в межах
морфологічної системи мови. Це означає, що слово може мати різні форми в
залежності від граматичних категорій, таких як число, рід, відмінок, час тощо.
Наприклад, в англійській мові дієслово "to be" має різні граматичні форми, такі
як "am", "is", "are", "was", "were", що відповідають різним особам, числам та
часам.
Таким чином, граматична форма слова виражає його граматичні
характеристики, які дозволяють визначити його роль у реченні та взаємозв'язки
з іншими словами.
 43. Граматична категорія. Типи граматичних категорій.
Граматична категорія - це система класифікації мовних одиниць (слів або
морфем) залежно від їхніх граматичних характеристик. Вона визначається
набором граматичних ознак, які можуть змінюватися для відповідних одиниць.

Типи граматичних категорій включають:

 Число: вказує на кількість (однина, множина).
 Рід: вказує на біологічну або соціальну стать (чоловічий, жіночий,
середній).
 Відмінок: вказує на синтаксичну роль (називний, родовий, давальний,
знахідний тощо).
 Час: вказує на часову характеристику (минулий, теперішній, майбутній).
 Спосіб: вказує на спосіб дії (дійсний, наказовий, умовний).
 Особа: вказує на особу, що здійснює дію (перша, друга, третя).
 Складність: вказує на ступінь складності чи розгалуженості
синтаксичної структури (простий, складний).
 Відтінок: вказує на відтінок значення дієслова (наприклад, наказовий
спосіб: зроби, не роби).

44. Лексико-граматичні розряди.

Лексико-граматичні розряди - це класифікація слів на основі їх лексичного та
граматичного характеру. Це розподілення слів на категорії відповідно до їхньої
граматичної функції у мові. Наприклад, деякі лексико-граматичні розряди
включають іменники, дієслова, прикметники, прислівники, прийменники,
сполучники, займенники та інші. Кожен з цих розрядів має свої особливості
щодо утворення, форми, синтаксичної функції та використання у реченні.

45. Морфеміка як розділ мовознавства.

Морфеміка - це розділ мовознавства, що вивчає морфеми - найменші значущі
одиниці мови.
Морфеми можуть бути кореневими (звуково значущими) або службовими
(граматичними). Морфеміка вивчає структуру морфемних словотвірних
процесів та їхні взаємовідношення, а також аналізує способи поєднання
морфем у слова і словосполучення. Вона є важливим компонентом вивчення
морфології - науки про будову слів.

46. Поняття про морфему. Види морфем.

Морфема - це найменша значима одиниця мови, яка несе лексичне або
граматичне значення. Вона може бути самостійним словом або його частиною.

Існують різні види морфем:

Лексичні морфеми: це морфеми, які несуть лексичне значення і можуть бути
самостійними словами. Наприклад, "дім", "сонце".
Граматичні морфеми: це морфеми, які не несуть самостійного значення, а
відповідають за граматичні категорії мови, такі як число, рід, час, відмінок
тощо. Наприклад, закінчення множини "-и" в українській мові.
Дериваційні морфеми: це морфеми, які використовуються для утворення
нових слів шляхом зміни значення або структури. Наприклад, префікс "без-" у
слові "безпечний".
Флексійні морфеми: це морфеми, які використовуються для утворення різних
граматичних форм одного слова. Наприклад, закінчення родового відмінка "-а"
в українській мові.
47. Частини мови. Критерії виділення частин мови.
Частини мови - це групи слів, які поділяються за способом, яким вони
використовуються та функціонують у мові. Основні частини мови включають
іменники, прикметники, дієслова, прислівники, займенники, прийменники,
сполучники та частки.

Критерії виділення частин мови включають:

Лексико-семантичний критерій: відображає семантичну роль та значення

слова у мові.
Морфологічний критерій: вказує на морфологічні ознаки, такі як закінчення,
прийменники, сполучники та інші морфологічні характеристики.
Синтаксичний критерій: виявляється через синтаксичні функції та взаємодію
слів у реченні.
Фонетичний критерій: виражається через фонетичні особливості та звукову
форму слів.
48. Характеристика основних частин мови.
Основні частини мови - це основні класи слів, які використовуються для
побудови речень.
Основні частини мови включають:
Дієслова: виражають дію або стан.
Іменники: позначають імена людей, тварин, речей, місць тощо.
Прикметники: описують характеристики іменників або замінюють їх.
Займенники: використовуються для заміни іменників або посилання на них.
Прислівники: вказують на обставини дії, властивості або ступінь.
Сполучники: з'єднують слова, фрази або речення.
Прийменники: вказують на відношення між іншими словами в реченні.
Частки: використовуються для вираження різноманітних значень (наприклад,
часу, способу, підтвердження).
Вигуки: виражають почуття, емоції або заклики.

49. Зіставна характеристика частини мови в різних мовах світу.

Частини мови в різних мовах світу можуть відрізнятися за своєю структурою та
граматичними категоріями. Однак, у багатьох мовах можна виділити деякі
загальні категорії частин мови.
Дієслова: В багатьох мовах є категорія дієслова, яке виражає дію або стан.
Іменники: Іменники вказують на предмети, істоти або поняття.
Прикметники: Прикметники описують ознаки предметів або істот.
Займенники: Займенники використовуються для заміни іменників у мовленні.
Прислівники: Прислівники вказують на спосіб, час, місце або ступінь дії.
Прийменники: Прийменники використовуються для вираження відношень між
іншими словами у реченні.
Сполучники: Сполучники використовуються для з'єднання слів, фраз або речень
у тексті.
50. Словосполучення. Типи словосполучень.
Словосполучення - це поєднання слів у мові, яке виражає певне значення або
ідею.

Типи словосполучень включають:

Семантичні словосполучення: поєднання слів, що мають спільне семантичне

значення або виражають певну ідею (наприклад, "сонячний день", "великий
внесок").
Синтаксичні словосполучення: поєднання слів, які відповідають певним
синтаксичним правилам мови (наприклад, "піти додому", "читати книгу").
Фразеологічні словосполучення: стійкі вирази, що складаються з декількох
слів і мають специфічне фразеологічне значення (наприклад, "витратити
останню копійку", "вийти з рук").
Стилістичні словосполучення: поєднання слів, які використовуються для
досягнення певного стилістичного ефекту або виражають певну емоційну
нюансованість (наприклад, "радісний сміх", "гарячий гнів").

51. Типи синтаксичних зв’язків між словами.

Типи синтаксичних зв'язків між словами включають:
Суб'єкт-присудок: зв'язок між суб'єктом (людиною або речовиною, яка
здійснює дію) та присудком (дієсловом або іншою формою, що виражає дію
або стан).
Пряма додаткова відносина: зв'язок між дієсловом і додатком, який вказує на
об'єкт або отримувач дії.
Непряма додаткова відносина: зв'язок між дієсловом і непрямим додатком,
який вказує на особу або річ, що користується дією.
Прикметникова залежність: зв'язок між іменником і прикметником, який
вказує на властивість чи ознаку іменника.
Прислівникова залежність: зв'язок між дієсловом, прикметником чи іншою
частиною мови і прислівником, який вказує на спосіб, місце, час, ступінь тощо.
Сполучникова залежність: зв'язок між різними словами або фразами за
допомогою сполучників, які виражають логічні або семантичні зв'язки
(наприклад, "і", "або", "але", "якщо").
52. Проблема визначення речення. Специфічні ознаки речення.
Проблема визначення речення полягає у тому, що існує кілька підходів до його
визначення і не існує єдиного універсального визначення, що задовольнило би
всіх мовознавців.
Специфічні ознаки речення включають:

Синтаксична структура: Речення має синтаксичну структуру, що включає

підмет і присудок (основну частину речення), а також можливі додатки,
обставини та інші синтаксичні компоненти.
Семантична цілісність: Речення має семантичну цілісність, тобто воно
виражає повідомлення або інформацію, яка має сенс для спілкування.
Граматична правильність: Речення повинно відповідати граматичним
правилам мови, включаючи правильне використання часових форм, особових
закінчень, сполучників тощо.
Інтонаційна завершеність: Речення має інтонаційну завершеність, тобто воно
може бути вимовлене з певним інтонаційним наголосом, який підкреслює його
закінченість.

53. Актуальне членування речення.

Актуальне членування речення - це поділ речення на певні частини або
члени, що відображають різні функції і структуру висловлювання. Це включає
такі основні члени, як підмет, присудок і додаток.

Підмет: це частина речення, яка вказує на особу, предмет або поняття, про яке
йде мова в реченні. Він зазвичай виступає у формі іменника або займенника і
визначає, про кого або про що йде мова.
Присудок: це частина речення, яка вказує на дію, стан або властивість підмета.
Він зазвичай виступає у формі дієслова або дієприкметника і визначає, що саме
робить або є підмет.
Додаток: це частина речення, яка вказує на особу або предмет, до якого
спрямована дія. Він зазвичай виступає у формі іменника або займенника і
визначає, на кого або на що спрямована дія.

54. Лексикологія як розділ мовознавства.

Лексикологія є розділом мовознавства, який вивчає лексику, тобто слова та їх
значення в мові. Вона досліджує словниковий склад мови, його структуру,
семантику (значення) слів, а також взаємозв'язки між ними. Лексикологія
займається аналізом словних одиниць, їх класифікацією за різними ознаками,
вивченням словозміни та словотвору. Вона допомагає розуміти, як слова
використовуються в мові для передачі інформації та вираження думок, а також
як вони змінюються та утворюються нові слова.

55. Проблема визначення слова. Співвідношення слова і лексеми.

Порівняльна характеристика слова і морфеми.
Проблема визначення слова в мовознавстві полягає у тому, що немає
універсального і однозначного визначення цього поняття. Різні мовознавці та
мови можуть мати власні підходи до визначення слова.
Співвідношення слова і лексеми:
слово - це конкретна одиниця мови, яку ми вживаємо для передачі смислу, в
той час як лексема - це абстрактна одиниця, яка охоплює всі форми (слова)
одного словничкового кореня. Наприклад, слова "бігти", "біжу", "біжить"
належать до лексеми "бігти".
Порівняльна характеристика слова і морфеми:
Слово є базовою одиницею мови, в той час як морфема є мінімальною
значущою одиницею.
Слово може мати самостійне значення та бути носієм лексичного значення,
тоді як морфема має абстрактне значення і може бути залежною від контексту.
Слово може бути незалежною одиницею мови, тоді як морфема зазвичай
використовується у поєднанні з іншими морфемами для формування слів.
Слово може мати будову, складаючись з однієї або більше морфем, тоді як
морфема є незалежною одиницею, що не розбивається на менші значущі
частини.

56. Лексичне значення слова. Типи лексичних значень слів.

Лексичне значення слова вказує на його семантичну властивість, тобто його
основний сенс або концептуальне значення. Воно виражає смисловий зміст
слова та його зв'язок з реальними або уявними об'єктами, діями, явищами тощо.
Типи лексичних значень слів включають:
Конкретне значення: відноситься до певного конкретного об'єкта або фізичної
реальності (наприклад, "кіт", "стіл", "дерево").
Абстрактне значення: виражає поняття, ідею, яка не має прямого фізичного
втілення (наприклад, "любов", "щастя", "свобода").
Емотивне значення: пов'язане з емоційним забарвленням слова і виражає
почуття, емоції або оцінку (наприклад, "радість", "сум", "гнів").
Евалуативне значення: пов'язане з оцінюванням або ставленням до об'єкта,
дії, явища (наприклад, "красивий", "небезпечний", "цікавий").
Стилістичне значення: пов'язане з виразністю та вживанням слова в певних
стилістичних контекстах (наприклад, "архаїчний", "сленговий", "офіційний").

57. Лексико-семантична система мови. Типи відношень у лексиці.

Лексико-семантична система мови включає всі слова, лексичні одиниці та їх
значення, які використовуються для вираження концептів та спілкування. Ця
система відображає відношення між словами на основі їх лексичного значення
та семантичних властивостей.
Типи відношень у лексиці включають:
Синонімія: відношення між словами з подібними або майже однаковими
значеннями (наприклад, "автомобіль" і "машина").
Антонімія: відношення між словами з протилежними значеннями (наприклад,
"великий" і "малий").
Гіпонімія та гіперонімія: відношення, коли одне слово (гіпонім) є
підкатегорією або частиною іншого слова (гіперонім) (наприклад, "кінь" є
гіпонімом до "тварина").
Гіпонімія в межах одного поля: відношення, коли одне слово є більш
специфічним, а інше слово є більш загальним (наприклад, "вовк" і "ссавець" у
полі "тварини").
Паронімія: відношення між словами, які звучать або виглядають схоже, але
мають різні значення (наприклад, "революція" і "еволюція").
Асоціації: відношення між словами, які мають семантичну зв'язок через спільні
концепти або контекст (наприклад, "сонце" асоціюється з "тепло", "світло"
тощо).

58. Лексико-семантичні категорії: полісемія, омонімія, синонімія,

антонімія, гіперо-гіпонімія, конверсія.
Лексико-семантичні категорії включають наступні поняття:
Полісемія: це властивість слова мати кілька різних, але пов'язаних значень.
Різні значення полісемічного слова мають спільну основу або пов'язані в
контексті.
Омонімія: це властивість двох або більше слів мати однакову або подібну
форму, але різні значення. Омоніми можуть бути граматично однаковими чи
різними словами.
Синонімія: це відношення між словами, що мають схожі або майже однакові
значення. Синоніми можуть використовуватися для вираження одних і тих
самих понять або ідей, але з різною лексичною формою.
Антонімія: це відношення між словами, що мають протилежні значення.
Антоніми виражають протилежність у поняттях, таких як "добро" і "зло",
"великий" і "малий".
Гіперо-гіпонімія: це відношення між словами, де одне слово (гіпонім) входить
в більш широке поняття (гіперонім). Наприклад, "собака" є гіпонімом до
"тварина".
Конверсія: це морфологічна або синтаксична операція, коли одне слово може
змінювати свою частину мови або роль у реченні без зміни форми. Наприклад,
слово "читати" може бути як дієсловом ("Я читаю книжку") так і інфінітивом
("Люблю читати").

59. Словниковий склад мови. Історичні зміни в лексичній системі

мови.
Словниковий склад мови включає всі слова, які використовуються в цій мові.
Це включає слова, їхні значення та сполучення. Словниковий склад є живим і
змінюється з часом.
Історичні зміни в лексичній системі мови - це зміни, які відбуваються зі
словами внаслідок часу, зміни суспільства та культури. Це може включати
виникнення нових слів, зникнення старих слів, зміну значень слів, запозичення
слів з інших мов та інші процеси, що впливають на словниковий склад.
Історичні зміни в лексичній системі мови можуть відображати соціокультурні
та історичні зміни, які відбуваються в суспільстві.

60. Фразеологія як розділ мовознавства.

Фразеологія є розділом мовознавства, що вивчає фразеологічні одиниці в мові.
Фразеологічні одиниці, такі як фразеологізми, приказки, загадки тощо, є
стійкими словосполученнями або фразами, які мають особливе значення,
відмінне від літературного значення їх компонентів. Фразеологія вивчає
походження, структуру, значення та вживання таких фразеологічних одиниць у
мові. Цей розділ допомагає розуміти культурні та історичні аспекти мови через
вивчення фразеологічних виразів, які часто використовуються в мовленні.

61. Поняття про фразеологізм, його основні ознаки.

Фразеологізм - це стійкий словосполучення або вираз, який має фіксоване
значення, відмінне від літерального значення його компонентів.
Основні ознаки фразеологізмів:
Нестандартне значення: Фразеологізм має фіксоване, неочікуване значення,
відмінне від суми значень окремих слів, що його складають.
Стійкість: Фразеологізм зберігається в незмінній формі і не підлягає
граматичним або семантичним змінам.
Недозначність: Фразеологізм не може бути розібраний на окремі компоненти і
використовується як єдине ціле.
Використання в певних контекстах: Фразеологізми часто вживаються в
певних ситуаціях або контекстах і мають свою специфічну стилістичну
варіативність.
Культурна та історична визначеність: Деякі фразеологізми пов'язані з
конкретною культурою або історичними подіями і мають специфічне
використання.

62. Проблема класифікації фразеологізмів. Семантичний підхід до

класифікації фразеологізмів.
Проблема класифікації фразеологізмів полягає в тому, як систематизувати та
категоризувати ці фразеологічні одиниці, що включають у себе
словосполучення та сталий фразеологічний зворот.

Семантичний підхід до класифікації фразеологізмів базується на семантичних

ознаках та значеннях, які вони несуть.

За таким підходом фразеологізми можна класифікувати за різними

критеріями, такими як:

За значенням: фразеологізми можуть бути класифіковані за семантичними

категоріями, наприклад, фразеологізми, що виражають емоції, дії, властивості
тощо.
За метафоричністю: фразеологізми можуть бути метафоричними або
неметафоричними.
За походженням: фразеологізми можуть бути класифіковані за їхнім
походженням, наприклад, народні, літературні, фахові тощо.

63. Структурна класифікація фразеологізмів.

Структурна класифікація фразеологізмів включає наступні типи:

Синтаксичні фразеологізми: вони складаються зі стійкого словосполучення

слів, де зміна порядку слів або заміна одного слова іншим впливає на його
значення (наприклад, "брати відповідальність", "брати до уваги").
Семантичні фразеологізми: це фразеологізми, що мають стійке значення, яке
не можна вивести зі значень окремих складових слів (наприклад, "лити
крокодилові сльози", "видати білого ворона").
Морфологічні фразеологізми: ці фразеологізми мають стійку морфологічну
структуру, де заміна частини складових слів не допускається (наприклад,
"червоний як рак").
Лексико-граматичні фразеологізми: це фразеологізми, які мають стійку
лексико-граматичну структуру, де заміна окремих слів або граматичних форм
не припустима (наприклад, "дати добрий пинок", "брати в руки").

64. Класифікація фразеологічних одиниць за походженням

(генетична класифікація).
Генетична класифікація фразеологічних одиниць враховує їх походження і
розділяє їх на наступні типи:

Народні фразеологізми: виникли в народі і передають народну мудрість,

традиції та культуру. Приклади: "бити баклуши", "заморити голову".
Літературні фразеологізми: створені письменниками, поетами, мовознавцями
або іншими літературними діячами. Часто використовуються в художній
літературі. Приклади: "горе без втіхи", "дітей виховувати".
Загальномовні фразеологізми: вживаються в мовленні різних людей і стали
загальновживаними. Походять з різних джерел, таких як література, народна
мудрість, релігія тощо. Приклади: "бити себе в груди", "руки вгору".
Фахові фразеологізми: використовуються в певних професіях, галузях науки
або специфічних групах людей. Приклади: "знаю, де мурашник", "з'їхати на
гальмах".

65. Лексикографія як розділ мовознавства. Типи словників.

Лексикографія - це розділ мовознавства, що вивчає структуру, опис та

складання словників. Вона займається систематизацією та поясненням
слів, їх значень, вживання та відношень між ними.

Типи словників включають:

Етимологічні словники: містять інформацію про походження та історію
слів.
Семантичні словники: надають значення слів та їх семантичні відтінки.
Синтаксичні словники: описують синтаксичні особливості слів та їх
комбінації у реченнях.
Орфографічні словники: надають інформацію про правильне написання
слів.
Фразеологічні словники: зосереджуються на фразеологізмах, тобто
сталих виразах, що мають спеціальне значення.
Багатозначні словники: містять різні значення одного слова та їх
пояснення.
Енциклопедичні словники: містять інформацію про різні предмети,
явища, поняття тощо.