Семінарське заняття №2

1. Природа мови, її сутність. Зв’язок мови і суспільства. Основні погляди на природу мови.

Щодо природи мови як явища існує три основні погляди:

• Натуралістичний: мова закладена в природу людини.

• Психологічний: мова є проявом психічних процесів, що відбуваються в свідомості індивіда.

• Соціологічний: мова як суспільне явище.

• Недоліком біологічного підходу є те, що він не пояснює таких фактів: мова не передається у
спадок, мова не залежить від раси чи національності, дитина потребує вивчення мови (феномен
«Мауглі»).

• За логікою психологічного погляду, кожен індивід мав би творити свою власну мову, проте люди
виражають свої думки за допомогою знаків-слів, прийнятих певною групою (племенем, народом,
нацією).

• Найлогічнішим виглядає саме соціологічни

й підхід: мова реалізуються лише в суспільству, і завдяки погодженому вживанню слів-знаків

The disadvantage of the biological approach is that it does not explain the following facts: the language
is not inherited, the language does not depend on race or nationality, the child needs to learn the
language (the "Mowgli" phenomenon).

• According to the logic of the psychological point of view, each individual should create their own
language, but people express their thoughts through word signs adopted by a particular group (tribe,
people, nation).

• The most logical is the sociological approach: the language is realized only in society, and through the
coordinated use of words-signs

2. Функції мови, їх характеристика.

Функції мови:

- комунікативна
- мислетворча

Функції людської мови (похідні від комунікативної)

• Фатична (гр. φατος – «сказаний») – встановлення контакту.

• Репрезентативна – позначення світу речей.

• Емотивна – вираження емоцій.

• Експресивна – створення образу мовця.

• Волюнтативна (лат. voluntas – «воля») – волевиявлення.

• Прагматична (гр. πραγμα – «дія») – ставлення мовця до висловленого.

• Естетична (гр. αισθητικος – «чуттєвий») – вираження почуття прекрасного.

 • Метамовна (гр. μετα – «після», «за») – опис іншої мови, тобто наукової мови (метамова
фізики, хімії, математики та ін.)

Функції людської мови (похідні від мислетворчої)

• Когнітивна (лат. cognitus «знання») або гносеологічна (гр. γνωσις «знання»), тобто
пізнавальна: мова є необхідним інструментом пізнання.

• Акумулятивна (лат. accumulare «накопичувати») – мова фіксує інтелектуальні здобутки

попередніх поколінь.

• Інформативна або референтна (лат. referens «той, що повідомляє») – функція передачі

осмисленої інформації

Functions of language, their characteristics.

Language functions:

- communicative

- creative

Functions of human language (derived from communicative)

• Fatic (gr. Φατος - "said") - establishing contact.

• Representative - denoting the world of things.

• Emotional - expression of emotions.

• Expressive - creating the image of the speaker.

• Voluntary (Latin voluntas - "will") - expression of will.

• Pragmatic (Gr. Πραγμα - "action") - the attitude of the speaker to what is said.

• Aesthetic (Gr. Αισθητικος - "sensual") - the expression of a sense of beauty.

• Metalanguage (Gr. Μετα - "after", "for") - a description of another language, ie scientific language
(metalanguage of physics, chemistry, mathematics, etc.)

Functions of human language (derived from thought-making)

• Cognitive (Latin cognitus "knowledge") or epistemological (Gr. Γνωσις "knowledge"), ie cognitive:

language is a necessary tool of cognition.

• Accumulative (Latin accumulare "to accumulate") - language captures the intellectual

achievements of previous generations.

• Informative or reference (Latin referens "communicator") - the function of transmitting

meaningful information

3. Мова і мислення.

Існує принаймні два типи мислення, які не залежать від мови, і приманні не тільки людям, а й
деяким тваринам:

• Чуттєво-образне мислення (розвинуте у митців, музикантів, художників)

• Практично-дійове мислення (притаманне людям технічних професій)

При такій мисленнєвій діяльності не виникає потреба у вербалізації, тобто називанні предметів і
оперуванні із знаками. Однак понятійне мислення неможливе без слів. При цьому типові
мислення свідомість оперує абстрактними поняттями, що позначаються словами-знаками. Цей тип
мислення переважає у людей, комбінуючись із двома іншими типами. Мислення і мова не
тотожні: мова є знаряддям мислення, вона має як ідеальний вимір (семантику), так і матеріальний
(мовлення як процес), тоді як мислення не має матеріального аспекту.

Доповнення: Мислення - узагальнене й абстрактне відображення мозком людини

явищ дійсності в поняттях, судженнях й умовиводах. Мисленню властиві такі
процеси, як абстракція, узагальнення, аналіз, синтез, постановка певних завдань і
знаходження шляхів їх розв'язання, висунення гіпотез тощо

Насправді мова й мислення тісно пов'язані між собою, але цей зв'язок не є простим,
прямолінійним, тому єдність мови та мислення не є їх тотожністю. З одного боку,
немає слова, словосполучення, речення, які б не виражали думки. Однак мова - це не
мислення, а лише одне з найголовніших знарядь, інструментів мислення. З іншого
боку, існують й інші форми мислення, які здійснюються невербально (несловесно).

Про те, що мова і мислення не тотожні, засвідчують й інші факти. Так, зокрема,
мислення не має властивостей матерії, воно є ідеальним, тоді як мова має ідеальний
(семантика) і матеріальний (звукова оболонка слів, матеріально виражені граматичні
форми тощо) аспекти. Будова мови і будова мислення не збігаються. Мова і мислення
оперують різними одиницями (фонема, морфема, слово, речення - поняття,
судження, умовивід). Щоправда, багатовіковий процес оформлення й вираження
думок за допомогою мови зумовив розвиток низки граматичних категорій, які
частково збігаються з деякими категоріями мислення (підмет - суб'єкт, присудок -
предикат, додаток - об'єкт, означення - атрибут).

Нарешті, ще одним вагомим доказом того, що мова і мислення нетотожні явища, є їх

неодночасне виникнення. Історично мислення виникло раніше, воно передує мові.
Саме тому й функції мови щодо мислення змінювалися. Спершу мова лише
включалася в процеси мислення, доповнювала практично-дійове і наочно-образне
мислення. З часом вплив мови на мислення зростав і мова стала основним знаряддям
мислення.

Thinking - a generalized and abstract reflection of the human brain phenomena of

reality in concepts, judgments and inferences. Thinking is characterized by such
processes as abstraction, generalization, analysis, synthesis, setting certain problems
and finding ways to solve them, making hypotheses, and so on.

In fact, language and thinking are closely related, but this connection is not simple,
straightforward, so the unity of language and thinking is not their identity. On the one
hand, there are no words, phrases, sentences that do not express thoughts. However,
language is not thinking, but only one of the most important tools, tools of thinking. On
the other hand, there are other forms of thinking that are carried out nonverbally
(nonverbally).

4. Характеристичні риси літературної мови. Загальнонародна мова.

Літературна мова - це унормована, регламентована, відшліфована форма існування

загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей:
державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут
 людей. Вона вважається найвищою формою існування мови. Літературна мова
характеризується такими ознаками:

* унормованістю;

* уніфікованістю (стандартністю);

* наддіалекгністю;

* поліфункціональністю;

* стилістичною диференціацією (розвиненою системою стилів).

Найістотнішою ознакою літературної мови є її унормованість, тобто наявність усталених

мовних норм,- найбільш поширених, уніфікованих зразків репрезентації мовної системи.

Доповнення: Літературну мову характеризує її над діалектне використання –

найтиповіше, соціально найпотрібніше і найумотивованіше. Вона має стабільні, усталені
норми у вимові, лексиці, фразеології, граматиці і в стилістиці. Літературна мова будь-
якого народу починається з письма, з писемної фіксації усного мовлення.

Літературна мова постійно розвивається і збагачується.

Діалектна мова — різновид національної мови, який побутує в усній формі. Це цілісна
система, яка характеризується єдністю лек¬сичних, фонетичних і граматичних ознак. Має
ієрархічну побудову, до неї входять споріднені структурно й суміжні територіально діа¬лектні
підсистеми — говірка, говір, наріччя. Діалектна мова є осно¬вою літературної мови, джерелом
її норм і законів.

Literary language is characterized by its dialectal use - the most typical, socially most necessary and
most motivated. The literary language of any nation begins with writing, with the written fixation of
oral speech.

Literary language is constantly evolving and enriching.

Dialect language - a kind of national language, which exists in oral form. Dialect language is the
basis of literary language, the source of its norms and laws.

Загальнонародна мова – це мова певного народу (певної нації), що формується сукупністю слів,

особливостями їхньої вимови, морфологічних форм і синтаксичних моделей, які використовуються
для щоденного спілкування. Загальнонародна мова – це засіб спілкування, ідентифікації та
самоідентифікації нації. Загальнонародна мова охоплює літературну мову, територіальні та
соціальні діалекти, просторіччя. Отже, загальнонародна мова – це система систем. У її межах
виділяються підсистеми.

5. Відмінність між мовою і мовленням.

Мова Мовлення
явище абстрактне, її неможливо спостерігати конкретне, його можна записувати, слухати
стабільна (правила орфографії, вимови та ін.) явище динамічне, рухливе, унікальне
явище психічне психофізичне
нелінійна лінійне
Доповнення: Мова — це найважливіший засіб спілкування і пізнання. Це система звукових
і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має
соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх
функціонування як засобів людського спілкування. Іншими словами, мова — це інвентар
(словник) і граматика, які існують у потенції, в можливості.
Мовлення – це форма існування мови, її втілення, реалізація. Під мовленням розуміють
використання людиною мовних багатств у життєвих ситуаціях, результат процесу
формулювання і передачі думки засобами мови. Мовлення окремого носія мови має
особливості вимови, лексики, структури речень. Таким чином, мовлення конкретне й
індивідуальне. Таким чином, ми розібралися у відмінностях двох, на перший погляд,
схожих понять: «мова і «мовлення». Вони не є тотожними, але тісно пов’язані між собою –
мова не лише породжує мовлення, але й розвивається під його впливом.
Language is the most important means of communication and cognition. It is a system of sound
and graphic signs, which arose at a certain level of human development, is developing and has
a social purpose; language rules normalize the use of signs and their functioning as a means of
human communication. In other words, language is an inventory (dictionary) and grammar that
exist in potential, in possibility.
Speech is a form of language existence, its embodiment, realization. Speech is understood as
a person's use of linguistic riches in life situations, the result of the process of formulation and
transmission of thought by means of language. The speech of an individual native speaker has
features of pronunciation, vocabulary, sentence structure. Thus, speech is specific and
individual. Thus, we understood the differences between two, at first glance, similar concepts:
"language" and "speech". They are not identical, but closely related - language not only
generates speech, but also develops under its influence.

6. Звуконаслідувальна теорія.

Мова виникла шляхом наслідування звуків природи. Проте слів, утворених таких шляхом, в
мовах народів світу небагато, до того ж різні мови неоднаково відтворюють звуки природи.
Укр. зозуля, рос. кукушка, англ. cuckoo, тур. guguk, італ. cuculo, Укр. гавкати, рос. Лаять, англ.
bark, тур. havlamak, італ. abbaiare.

Проте виникає питання, як пояснити виникнення тих слів, в яких не можна простежити
звуконаслідувальне походження? Таких слів більшість у кожній мові.

Доповнення: Полягає в тому, що мова виникла шляхом наслідування людиною звуків

природи. Відтворення ревіння звірів, крику птахів, шуму води, вітру зумовлювало появу
перших слів, наприклад, му, гав-гав, дзінь-дзінь, бац, кап тощо, від яких потім утворилися
похідні типу гавкати, гавкання, гавкіт', капати, капання, капля тощо. Інколи подібні за
звучанням звуконаслідувальні слова властиві декільком мовам: зозуля по-чеськи звучить
кукачка, по-французьки куку, по-іспанськи куко, по-румунськи кук, по-болгарськи кукавіца,
по-словацьки кукавіца, по-польськи кукулка, по-російськи кукушка. Проте зазвичай
звуконаслідувальні слова в різних мовах не збігаються.

Прийняти таку гіпотезу неможливо, бо згідно з нею мова виникла випадково, а не за

необхідністю, тому існування суспільства для її виникнення не є обов'язковим. Слів,
утворених шляхом звуконаслідування, дуже мало, причому в розвинених мовах їх значно
більше, ніж у нерозвинених. І звучать вони в різних мовах, як було зазначено, неоднаково.
Так, скажімо, українцям чується, що качка кричить кря-кря, англійцям - квак-квак (quack
"крякати"), французам - кан-кан (cancaner "крякати"), датчанам - рап-рап (гарре "крякати,
 гоготати"). А от найуживаніші слова (вода, земля, небо, голова, рука, нога, очі, жити, їсти,
пити, ходити тощо) не мають нічого спільного зі звуконаслідуванням. До того ж, щоб
наслідувати звуки природи, потрібно мати дуже гнучке мовлення, що передбачає тривалий
попередній розвиток. Отже, серйозно сприймати цю гіпотезу немає підстав. Тому М.
Мюллер жартівливо назвав її "теорією гав-гав".

7. Звукосимволічна теорія.

Існує між почуттями, емоціями та певними звуками людської мови. Наприклад, звук [l]
описує щось м’яке і вказує на рух: нім. leben «жити», lieben «любити», Löwe «лев» (Г. Лейбніц;
пор. з укр. «любити», «лежати», «лев»); звукосполучення [li] передає ідею виливання: fließen
«литися», Lied «пісня», Licht «світло» (пор. укр. «литися», англ. flow, light); [w] асоціюється із
неспокоєм несвідомістю: wehen «віяти», Wind «вітер», Wolke «хмара», Wunsch «бажання» (В.
Гумбольдт). Проте як бути з тими випадками, коли ці звуки асоціюються з протилежними
якостями? Наприклад, «негативні» слова з «приємними» звуками Lüge «брехня» (рос. ложь,
англ. lie), англ. lazy «ледачий». Або в інших мовах (зокрема афразійської сім’ї) смислові асоціації
звуків не співпадають із індоєвропейськими: івр. [ḥayyā] «жити» [ʔāháḇ], «любити», [ʔōr]
«світло», [rūaḥ] «вітер».

8. Вигукова або емоційна гіпотеза.

Мова виникла із емоційної реакції людини на навколишній світ (слова на зразок «ой!», «ах!»,
«тьху!»). Безсумнівно, що частина слів має таке походження, проте ця гіпотеза не пояснює
механізму виникнення мови як складної знакової системи. До того ж, вигуки (як і
звуконаслідувальні слова в різних мовах звучать по-різному). Такої точки зору дотримувалися
філософи-епікурейці, Ж.Ж. Руссо, Д.М. Кудрявський

9. Гіпотеза соціального договору.

Висунута Діодором Сицілійським (90-21 рр. до н.е.): умови виживання архаїчної людини
змусили її «заговорити» з іншими людьми. Проте ця гіпотеза зовсім не пояснює походження
мови, оскільки для того, щоб «домовлятися» необхідно вже мати мову; а з іншого боку,
тварини живуть стадами, і щоб «домовитися» їм достатньо всього 10-20 знаків

Доповнення: Діодор Сицилійський, відстоюючи свою позицію, що мова виникла за

домовленістю, писав: «спочатку люди вели налаштований спосіб життя, подібно до звірів,
поодинці виходили на пасовища і живились смачною травою і плодами. Біда навчила їх
захищатися від звірів, допомагати один одному. Вони почали поступово впізнавати один
одного. Їх звуки були ще неосмисленими і нерозбірливими, але поступово вони перейшли
до слів і встановили символи для кожної речі, створили зрозуміле для них самих пояснення
всього, що їх оточує»

Diodorus of Sicily, defending his position that the language arose by agreement, wrote: "At first,
people led a sedentary lifestyle, like animals, went out alone to pasture and ate delicious grass
and fruit. Trouble taught them to protect themselves from animals, to help each other. They
gradually began to recognize each other. Their sounds were still meaningless and
incomprehensible, but gradually they turned to words so in this way language began to be used

10. Гіпотеза трудових вигуків.

Вигуки під час праці перетворилися поступово на слова, що позначають різні види роботи (Людвіг
Нуаре, Карл Блюхер). По суті, це суто біологічне розуміння природи мови. Головний недолік цієї
гіпотези – вигук не має жодної мовної функції, ні комунікативної, ні експресивної, ні номінативної
(О.О. Реформатський).

Доповнення: За цією гіпотезою, інстинктивні вигуки супроводжували колективні трудові дії.

Спочатку вони були мимовільними, поступово перетворилися на символи трудових процесів.
Первісна мова була набором дієслівних коренів. По суті, це варіант вигукової теорії. Тільки ця
гіпотеза доводить, що тут вигуки виступають засобом ритмізації праці. Вони нічого не
виражають, навіть емоцій[1]. Відомий мовознавець Олександр Реформатський не підтримав
цю теорію, тому що, на його думку, ці вигуки не мають жодної мовної функції: ні
комунікативної, ні номінативної, ні експресивної. Він вважає, що таке розуміння мови є суто
біологічним, бо інстинктивний вигук, хоч і пов′язаний із працею, — факт біологічний, а не
соціальний.

11. Еволюційна теорія.

Мова розвивалася разом із еволюцією людини, і була необхідною умовою формування архаїчного
суспільства; праця і думка формувалися одночасно у єдності.

Проте ця гіпотеза не відповідає на питання:

➢ Що було стимулом для потужного розвитку людського інтелекту? Виживання? В такому випадку
як пояснити той факт, що найбільш пристосованими до виживання є бактерії, які обходяться і без
мови, і без інтелекту.

➢ Як вигуки мавп перетворилися на людські слова?

➢ Як нечленороздільні звуки стали членороздільними?

➢ Чому у численних соціальних утвореннях тварин (рій, стадо і т.д.) не розвинувся ні інтелект, ні
мова? Тваринам достатньо набору простих знаків.

12. Теорія моногенезу

Всі мови походять від однієї прамови (умовно її називають туритом від арам. tūrā [‫« ] ́ תורא‬вежа»,
тобто Вавилонська Вежа). Грунтується на останніх дослідженнях у галузі порівняльно-історичного
мовознавства, зокрема об’єднання мов у макросім’ї, між якими виявлено генетичний зв’язок (А.
Тромбетті, М. Сводеш, В. Ілліч-Світич, О. Мілітарьов).
Доповнення:Нині зроблено перші вдалі спроби об’єднання мовних сімей у макросім’ї, як,
наприклад, ностратична макросім’я, до якої
входять індоєвропейські, картвельські, уральські, дравідські й алтайські мови. Вважають, що
до ностратичних мов належать і ескімосько-алеутські мови. Генетична спорідненість
ностратичних мов доведена наявністю в них великої кількості споріднених морфем. Низка
подібних рис, зокрема в займенникових позначеннях осіб у всіх мовах світу, також підтверджує
єдність походження всіх мов світу.

13. Теорія божественного походження мови.

Вона тісно пов’язана із антропологією монотеїстичних релігій – юдаїзму, християнства та ісламу –

згідно з якою людина є творінням Бога, «за образом і подобою Його», а отже наділеною
інтелектом та здатністю до мови від початку. «Спочатку було Слово (λόγος), і Слово було у Бога, і
Слово було Богом» (Ів. 1:

Доповнення: Чимало видатних вчених різних часів зверталися до біблійного пояснення

походження мови. Григорій Нісський писав: «Бог дав людині дар мови, але не відкрив їй назви
предметів». До беззаперечного божественного втручання схилявся й Вільгельм Гумбольдт,
який писав: «мова — не тільки зовнішній засіб спілкування людей у суспільстві, вона
закладена в природі самих людей і необхідна для розвитку їх духовних сил та формування
світогляду».
Окрім цього, гіпотезу про божественне походження мови підтверджує і пояснює теорія
моногенезу мов, до якої останнім часом схиляється більшість сучасних мовознавців.