1.. Культура фахового мовлення. Культура мовлення медичної сестри.

Культура мовлення – збереження мовних норм вимови, наголошування,

слововживання й побудови висловлювань; нормативність, літературність
усної й писемної мови, що виявляється у грамотності, точності, ясності,
чистоті, логічній стрункості.
Основою мовленнєвої культури майбутнього фахівця є грамотнiсть,
тобто дотримання загальноприйнятих лiтературних норм у використаннi
лексичними, фонетичними, морфологiчними, синтаксичними i
стилiстичними засобами мови.
Мовлення мaє бути не тiльки правильним, а й лексично багатим,
синтаксично рiзноманiтним. Потрiбно активно розвивати своє мовлення:
вчитися усно i письмово викладати свої думки, виправляти себе,
правильно будувати сказане, шукати найкращi й найдоцiльнiшi варiанти
висловлювання . Вміння грамотно викласти свої думки – одна з
найперших вимог сучасного медичного працівника.

Культура фахового мовлення - це система комунікативних норм, знань,

умінь і цінностей, яка реалізується у процесі взаємодії фахівців

Фахове мовлення — це частина загальнонаціональної мови.

Характерними

особливостями професійного мовлення медика є переплетення і

взаємодоповнення наукового та ділового стилів мови, вживання мовних

засобів (фахових термінів) високого ступеня стандартизації, точність

формулювань, доречність викладу.

Культура мовлення медичної сестри - це спосіб, яким вона взаємодіє з

пацієнтами, колегами та іншими медичними працівниками. Це включає в
себе вміння чітко, зрозуміло і турботливо спілкуватися з пацієнтами
різних вікових категорій та з різними проблемами здоров'я. Культура
мовлення також відображається в умінні точно висловлювати медичні
терміни та інформацію так, щоб пацієнт зрозумів, що відбувається з його
здоров'ям. Культура мовлення також охоплює емпатію, уміння слухати і
враховувати почуття пацієнтів, їхні особисті ситуації та потреби. Крім
того, важливо мати високий рівень професійної етики й діяти з увагою до
конфіденційності медичної інформації пацієнтів. Ці аспекти допомагають
створити позитивне та довірливе спілкування між медичною сестрою та
пацієнтами, сприяючи кращому розумінню та результатам лікування.
2. Пароніми та омоніми в діловому мовленні.
Усне ділове мовлення — це спілкування людей під час виконання ними
службових обов? язків (під час бесід, нарад, у години приймання відвідувачів
тощо).

пароніми – слова, близькі за звуковим складом і вимовою, але різні за

значенням, наприклад: адресат – адресант, еміграція – імміграція, афект
– ефект, розбещений – розпещений, талан – талант.

Еміграція – це процес виїзду громадян із певної держави.

Імміграція – це процес в'їзду до держави для тимчасового чи постійного перебування.

Афект передає стан дуже великого, але короткочасного нервового збудження,

під час якого людина втрачає самовладання.

ефект - сильне враження, викликане кимось або чимось

Переважно паронімічними відношеннями поєднуються два слова.

Виділяються такі групи паронімів:

1) синонімічні (капля – крапля, барабанити – тарабанити);

2) антонімічні (еволюція – революція);

3) за семантичною близькістю (криваво – кровно, проносити – приносити);

4) за однією тематичною группою (кіготь – ніготь, кіш – ківш).

Пароніми, як і омоніми, використовуються в сучасній українській мові для

створення словесної гри та каламбурів, а також як засоби забезпечення

музичної

фрази.

Омоніми — це слова, однакові за звучанням і написанням, але різні за

лексичним значенням.Розрізняються повні омоніми – слова однієї
частини мови, що збігаються в усіх своїх формах(ключ у замку і ключ
журавлів) і часткові омоніми, серед яких виділяють:

– омоформи – слова, що збігаються тільки в кількох або одній якійсь

формі (найчастіше це

слова різних частин мови): рідна мати – мати можливість;

– омофони – різні за значенням слова, що вимовляються однаково, але

пишуться по-

різному: сонце – сон це; роман – Роман;

– омографи – слова, що пишуться однаково, але вимовляються по-
різному: зáмок – замóк,

дорóга – дорогá.

3 Знайдіть в тексті пароніми (2)

4. Складіть речення із паронімами.(3, 2)

1.Адресант, закінчивши писати адресу на конверті, заклеїв його без поспіху, наліпив марку і
вкинув до поштової скриньки Адресат отримав листа у гарному конверті блакитного кольору

2.Визначальними факторами перемоги нашого класу у змаганнях були згуртованість та

взаємодопомога

Маршрут туристів пролягав визначними та всім відомими містами області

3.Наш колектив – дружний і людяний; У той день Майдан був людний.

4.Цьогоріч був дощовитий травень; До міста наближалася дощова хмара.

5.Речення з паронімами “Лічити – Лікувати”:

-Минулого року я до ста лічила, а тепер – до тисячі!

-Дітей необхідно лікувати за допомогою доказових препаратів.

6.Речення з паронімами “Гриб – Грип”:

-У нашому садку виріс дивний гриб з капелюшком оливкового кольору.

-Останньої зими мама тяжко хворіла грипом, тому цього року вона вакцинувалася.

7.Речення з паронімами “Адрес-Адреса”:

-Мій товариш, мабуть, помилився і відправив лист на стару адресу.

-Вона отримала адрес від колишніх учнів. (Адрес – це письмове вітання особі чи організації,
переважно з нагоди ювілею).
8.Речення з паронімами “Освічений-Освітлений”:

Її вікно було освічене місяцем.

Освітлена місяцем шхуна стояла непорушно на водній поверхні

9.Речення з паронімами “Ділянка-дільниця”

Невелика ділянка була виділена під посадку моркви.

Центром масово-політичної роботи серед виборців є виборча дільниця.

10.Речення з паронімами “Особистий-Особовий”

Учні зробили свій особистий вклад в прибирання шкільної території.

Внаслідок нападу особовий склад не постраждав, але був вимушений відступити.

11.Речення з паронімами “Абонент – Абонемент”

Абонент знаходиться поза зоною досяжності.

Мені подарували місячний абонемент у спортзал.

5. Напишіть характеристику на одногрупника.

6. Державотворча роль мови.

Мо́ ва — система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні

розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови
нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського
спілкування. Мова — це найважливіший засіб спілкування і пізнання.

Наука, яка займається вивченням мови називається мовознавством або

лінгвістикою.

Вона має дві форми — усну й писемну.

Українська мова — слов'янська мова. Вона є національною мовою

українського народу.

Українська національна мова існує:

а) у вищій формі загальнонародної мови — сучасній українській літературній

мові:

б) у нижчих формах загальнонародної мови — її територіальних діалектах.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України статті 10 Конституції

України державний статус української мови означає її обов'язкове
застосування на всій території України при здійсненні повноважень органами
державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи,
діловодства, документації тощо), а також в інших визначених законом сферах
публічного життя, зокрема у роботі державних і комунальних навчальних
закладів, сфері обслуговування, культурі, засобах масової інформації.

державна мова – це офіційно проголошена законодавчою владою мова сфери

офіційного спілкування, мова спілкування держави з її громадянами і навпаки
(мова всіх гілок державної влади законодавчої, виконавчої, судової, засобів
масової інформації, освіти, культури, науки, документації і т. д. ).

Мова відіграє важливу роль у формуванні державності та національної

ідентичності. Державотворча роль мови полягає в здатності об'єднувати людей,
встановлювати спільні цінності, традиції та культурні зв'язки всередині
держави.Мова стає символом нації, відображаючи її історію, культуру, традиції
та спосіб мислення. Вона є засобом спілкування та сприйняття світу, що формує
спільне розуміння серед людей, що населяють певну територію.У країнах мова є
ключовим елементом національної самосвідомості та єдності. За допомогою
мови формується єдність та спільність нації, її політична, соціальна та
культурна ідентичність. Таким чином, мова відіграє важливу роль у процесі
формування та утвердження державності.

7. Мова як засіб пізнання, мислення, спілкування. Функції мови.

Мо́ ва — система звукових і графічних знаків, що виникла на певному

рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення;
правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як
засобів людського спілкування. Мова — це

найважливіший засіб спілкування і пізнання.

Наука, яка займається вивченням мови називається мовознавством або

лінгвістикою.. Вона має дві форми — усну й писемну.

Мова – не тільки засіб спілкування, а й інструмент мислення та пізнання

світу (І.Ющук).

За допомогою мови люди спілкуються між собою, виражають свої думки,

почуття, зберігають їх і передають нащадкам.

Мова тісно пов'язана з мисленням. Без мислення не може бути мови, а

мислення неможливе поза мовою. Мова і думка виникли одночасно і невіддільні
одна від одної протягом усієї історії людства. Однак мову і мислення не можна
ототожнювати. Кожна окрема мова належить певному колективу, групі людей
(нації, народності тощо), а мислення - явище загальнолюдське.

Мові властива \

• пізнавальна функція, Через мову, і її вивчення людина пізнає нові

й нові явища дійсності, знайомиться з різноманітними галузями
науки, надбаннями світової культури, з досвідом попередніх
поколінь. Вищою формою пізнавальної діяльності людини є
мислення.

● Комунiкативна функцiя. Суть її в тому, що мова використовується для

iнформацiйного зв'язку мiж членами суспiльства. Ця функцiя є
надзвичайно важливою як для суспiльства, так i для самої мови: мова,
якою не спiлкуються, стає мертвою; народ, який втрачає свою мову,
зникає.
 ● Експресивна функцiя. Вона полягає в тому, що мова є унiверсальним
засобом вираження внутрiшнього свiту iндивiда. Вона дає можливiсть
перетворити внутрiшнє, суб'єктивне в зовнiшнє, об'єктивне, доступне для
сприйняття. «Говори – i я тебе побачу», – стверджували мудрецi
античностi.
● Гносеологiчна функцiя. Мова є засобом пiзнання свiту. Людина, на
вiдмiну вiд тварини, користується не тiльки iндивiдуальним досвiдом, але
й усiм тим, що досягли її попередники тобто суспiльним досвiдом. Вона
має два види пам'яті: емоційну і логічну.
● Мислетворча функцiя. Вона полягає в тому, що мова є засобом
формування думки –людина мислить у мовних формах. Є мислення
конкретне (образно-чуттєве) i абстрактне (понятiйне). Суто людське
мислення, понятiйне, – це поняттями, якi позначенi словами i якi не
могли б без слiв iснувати. Крiм того, у процесi мислення цi поняття
зiставляються, протиставляються, поєднуються, заперечуються,
порiвнюються тощо, длячого в мовi iснують спецiальнi засоби. Тому
мислити – означає оперувати мовним матерiалом.
● Естетична функцiя. Мова є знаряддям i водночас матерiалом створення
культурних цiнностей. Вона – першоелемент культури. Фольклор,
художня лiтература, театр, пiсня тощо – усе це дає пiдстави стверджувати,
що мова – становий хребет культури, її робiтня, її храм.
● Культуроносна функцiя. Мова – носiй культури. Культура кожного
народу зафiксована у його мовi.
● Номiнативна функцiя. Це функцiя називання. Мовнi одиницi, передусiм
слова, служать назвами предметiв, процесiв, якостей, кiлькостей, ознак
тощо. Усе пiзнане людиною одержує свою назву i тiльки так iснує в
свiдомостi. Цей процес називається лiнгвалiзацiєю, «омовленням» свiту.

Лінгвістична наука розрізняє також інші функції мови.

● Фатична, або контактовстановлювальна, функція – звертання на себе

уваги, «підготовка» потенційного співрозмовника до сприйняття
інформації.
● Волюнтативна функція – вираження волі щодо співрозмовника:
прохання,запрошення, порада, спонукання тощо.
● Магічно-містична проявляється, зокрема, у тому, що слова здатні
викликати уявлення, образи предметів, істот, які не існують взагалі. Люди
 живуть не лише у світі реальних речей, а й у словесному світі, в якому
реальне та ірреальне не мають між собою чітких меж.
● Демонстративна функція – підкреслене вираження за допомогою мови
своєї етнічної,національної приналежності.

8 Вживання м’якого знака та апострофа.

також пишеться ьо для позначення м’якості: сьомий, льох, бадьорість

9 Перекладіть текст українською мовою, підкресліть слова, у яких при перекладі
з’являється апостроф чи м’який знак . (8)

правила - питання 8

10 Згрупуйте слова в синонімічні пари. Складіть із ними словосполучення.

наприклад ВІРНО – ПРАВИЛЬНО, ГОСПІТАЛЬ – ШПИТАЛЬ, ЖИТЕЛЬ –

МЕШКАНЕЦЬ, З ОГЛЯДУ – З ПОГЛЯДУ, ЗАМІСНИК – ЗАСТУПНИК, КВИТОК –
БІЛЕТ, НАСТУПНИЙ – ПОДАЛЬШИЙ.

11. Відредагуйте зразок автобіографії

12. Літературна мова. Мовна норма. Види норм.

Літературна мова — варіант загальнонародної мови; загальнонаціональної,
опрацьована майстрами (письменниками, науковцями, митцями, учителями ,
відзначається наявністю орфоепічної та граматичної норми й обслуговує різноманітні
культурні потреби народу. Літературна мова є мовою красного письменства, освіти,
науки, державних установ, засобів масової інформації, театру, кіна тощо. Літературна
мова протиставляється просторіччю, жарґонам. Вона має дві форми — усну й писемну.

За функціональним призначенням це мова державного законодавства, засіб спілкування

людей у виробничо-матеріальній і культурній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів
масової інформації.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах.

● Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної,

господарської, наукової і культурної діяльності.
● Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й
виробничі потреби суспільства. Сучасна українська літературна мова сформувалася на
основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч.

Зачинателем нової української літератуної мови був І.П. Котляревський – автор перших
високохудожніх творів українською мовою („Енеїда”, „Наталка Полтавка”, „Москаль-
чарівник”). Він першим використав народорозмовні багатства полтавських говорів і
фольклору. Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають
Тараса Григоровича Шевченка.

НОРМА MОBHA — сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови й

сприймаються її носіями як зразок сусп. спілкування у певний період розвитку мови і
суспільства. Унормованість — головна ознака літературної мови.

Норма літературної мови — це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної

системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації.

● 1 Орфоепічні правильність вживання звуків і звукосполучень, наприклад, звук р

в кінці слова та в кінці складу буває лише твердим: лікар, комар, яр, буквар,
чотирма, Харків
● 2 Акцентуаційні правильність вживання наголосу (випадок, каталог,
одинадцять)
● 3 Орфографічні правильність вживання букв, написання слів: їжджу, буквений,
морквяний, всього-на-всього
● 4 Морфологічні правильність вживання і побудови слів та їх форм: найвищий
ступінь порівняння прикметників твориться за допомогою префікса най- і
ніколи не твориться за допомогою частки самий
● 5 Синтаксичні правильність побудови словосполучення і речення:
дієприкметникові чи дієприслівникові звороти в діловому мовленні ставляться в
реченні лише на першому місці
 ● 6 Лексичні правильність вживання слів у властивому для них значенні: адрес –
адреса (адреса – місце проживання людини чи розташування закладу, установи;
адрес – вітальний адрес з нагоди ювілею)
● 7 Фразеологічні правильність вживання фразеологізмів (стійких
словосполучень) у різних мовленнєвих ситуаціях, наприклад, для побутового чи
художнього мовлення доречними будуть такі фразеологізми: бити байдики,
лебедина пісня, врізати дуба, як рак свисне; у науковому стилі вживаємо як
зазначає автор, на підставі сказаного вище, як показали дослідження тощо
● 8 Стилістичні правильність вживання мовних засобів залежно від мети
висловлювання і мовленнєвої ситуації: у науковому мовленні доречно і
правильно вживати терміни,
● а якщо говорити в побуті науковими конструкціями, то таке мовлення не завжди
можуть зрозуміти
● 9 Синтаксичні (граматичні) правильність вживання граматичних форм слів,
усталену побудову словосполучень, речень

13. Професійна етика медичного працівника.

Етика – це наука про мораль, про відносини, що складаються між людьми, і про
обов'язки, що випливають з цих відносин. Метою етики є формування доброчесного
громадянина держави. Головне в етиці - вчинки.

Етикет – установлені правила ввічливості і норми поведінки в суспільстві чи в якому-

небудь товаристві відповідно до певних обставин.
14 Складіть тези до теми: «Мова медика як словотерапія».

Високий рівень комунікації у медичній сфері є критичним для пацієнтів.

Мова медика повинна бути доступною, зрозумілою та привітною,
сприяючи встановленню довіри та зменшенню стресу у
пацієнтів.Медичний персонал має володіти емпатією у спілкуванні,
виражати співчуття та розуміння через обрані слова та тон голосу, що
може позитивно вплинути на психологічний стан пацієнтів.Словотерапія у
медичному контексті може допомогти пацієнтам зняти психологічний
дискомфорт, викликаний страхом перед процедурами чи невизначеністю
стану здоров'я.Мова медика може впливати на ментальний стан пацієнта.
Використання позитивних термінів та підтримка позитивного
налаштування можуть стимулювати швидше одужання та загальне
самопочуття пацієнта.У медичній сфері необхідно вміти адаптувати
мовлення до потреб конкретного пацієнта: пояснювати складні медичні
терміни або використовувати специфічну лексику для взаємодії з
колегами.

Ці тези відображають важливі аспекти мови медика як інструменту

словотерапії, що позитивно впливає на пацієнтів та сприяє ефективній
комунікації у медичній практиці.

15. Відредагуйте тексти заяв. Запишіть правильний варіант.

16. Культура мови. Культура мовлення під час дискусії.

Культура мови — рівень володіння нормами усної і писемної літературної мови, а також
свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від
мети й обставин спілкування. культури мовлення це в першу чергу стосується
використання необразливих, дипломатичних формулювань і т. п., це стосується
вміння лаконічно висловлювати свою думку, не допускати двозначного
значення своїх висловлювань і позицій.

Особливе значення мають професійні дискусії, які повинні призводити до вирішення

певних професійних питань і т.п. У зв’язку з цим виникає питання правильного
ведення дискусій. Це в першу чергу стосується психології ведення дискусії, логічної
та мовної культури дискусій.

Основні правила дискусії:

1 Всі відкрито висловлюють свої думки.

2 Всі точки зору повинні поважатися.

3 Слухайте інших не перебиваючи.

4 Не говоріть занадто довго та занадто часто.

5 Водночас говорить лише одна особа.

6 Дотримуйтесь позитивних ідей та стосунків.

7 Не критикуйте себе та інших.

8 Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.

Також під час дискусії важливими є такі аспекти:

1 Дуже важливо, щоб всі погодились з кожним пунктом правил, “ратифікували” їх. Це
дозволить далі посилатися на ці правила як на “закон поведінки” під час дискусій.

2 Зауваження щодо порушень не повинні бути брутальними або образливими.

Можуть бути застосовані будь-які форми.

3 Перелік правил не є сталим і непорушним. Учасники можуть змінювати та

доповнювати його. Але важливо написати його разом. Це спочатку створить
атмосферу спільних зусиль, а не накинутих настанов.

17. Правопис префіксів.

Префікс – це частина слова, що стоїть перед коренем. Вона може

придавати відповідний специфічний відтінок слову, а в іноді навіть
кардинально змінювати його лексичне значення. Отже давайте
розберемося з префіксами, щоб вміти правильно доносити свої думки.
18. Замість крапок допишіть префікси і поясніть їх правопис (17)
19. Перекладіть українською мовою і порівняйте правопис префіксів (17)
20.Мова і професія.

1. Мова - це найважливіший, універсальний засіб спілкування,

організації та координації всіх видів суспільної діяльності, галузі
виробництва, побуту, обслуговування, культури, освіти, науки.
Знати мову професії це – вільно володіти лексикою свого фаху, нею
користуватися.

Мовні знання – один з основних компонентів професійної підготовки.

Оскільки мова виражає думку, є засобом пізнання та діяльності, при

правильному професійному спілкуванню людина вчиться все своє життя.

Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще

орієнтуватися в складній професійній ситуації та в контактах з

представниками своєї професії.

Мовні знання розцінюють як компоненти професійної підготовки. В одних

професіях, особливо у медичній сфері, мова є головним засобом найменування
ліків, приладів та предметів, в інших, переважно в гуманітарних наукових
закладах, — засобом наукової, освітньої чи виховної роботи.

Оскільки мова є засобом вираження думки, пізнання та діяльності, то

правильного професійного спілкування людина навчається все своє життя.

Знання професійної лексики (особливо у сфері техніки) підвищує ефективність

праці, допомагає досягти кращих результатів на виробництві, орієнтуватись у
складній професійній ситуації та спілкуватися з представниками своєї професії.

РОЛЬ СЛОВА В ДІЯЛЬНОСТІ МЕДИКА

Слід звертати увагу при усному мовленні на зовнішні обставини, характер, настрій,
стан співрозмовника, аудиторії, стежити за точністю висловлювання власної думки,
власного ставлення, до предмета обговорення.

Спілкування лікаря з хворим — це бесіда обопільно зацікавлених людей,

мета яких перемогти недугу. Вона вимагає від медика певних зусиль, нервових витрат,
щоб залишатися доброзичливим, невимушеним, терпимим. Усе це,, необхідно для
подолання в бесіді з пацієнтом його тривожності, дратівливості, виснаженості. Майже
завжди хвороба супроводжується страхом, переживаннями, очікуваннями, які здатні
спричинити стресовий, депресивний стан. Хворого можуть відштовхнути, налякати
навіть темп, висота звучання голосу, інтонація,

Інтонація може змінити зміст одного і того ж слова. Воно може підбадьорити, стати
«щитом і бальзамом для ран», і навпаки, знищити, перекреслити всі сподівання.
Причому інтонація мовлення лікаря, так само, як і актора, повинна

узгоджуватися з його виразом обличчя, жестами. Для пацієнта все це є джерелом

інформації, яку він потім прискіпливо аналізує, щоб винести вирок: довіряти чи ні.
Свідченням культури мовлення є також логічний наголос.

Повага до пацієнта – ознака справжнього медика. Між «що сказати» і «як

сказати» не існує альтернативи. І все ж принцип «не зашкодь» вимагає від

лікаря

бути особливо уважним, обережним у виборі слів, тим більше, коли йдеться про

трагічний діагноз і треба зробити вибір: казати правду чи утриматися. Тут

рецептів

на кожен випадок немає. Не слід висловлювати думки з приводу попереднього

діагнозу.

Повага майбутніх фахівців навчального медичного закладу до людини

перевіряється вже на першому курсі, особливо під час практичних занять із

анатомії,

де досить часто небіжчик стає об'єктом студентських жартів.

21. Оформлення довідково – інформаційних документів: оголошення,

запрошення, доповідні й пояснювальні записки, виробничі звіти. Виробничі
протоколи. Витяг з протоколу.
Оголошення - офіційне повідомлення, оповіщення, інформація про масовий захід: про
час і зміст проведення нарад, засідань, зборів; та ін.

Реквізити оголошення:

1. Назва виду документа.

2. Час проведення заходу.

3. Дата й місце проведення заходу.

4. Назва заходу.

5. Порядок денний (якщо це засідання) або тематика

секційних засідань (якщо це конференція).

6. Адреса, способи проїзду.

Запрошення -документ, який адресується конкретній особі й містить пропозиції

взяти участь у події або заході. За змістом і формуляром запрошення подібне до
службового листа й оголошення про майбутню подію. Оформлюється цей документ на
окремих бланках із цупкого паперу або картону.

Реквізити запрошеннях

1. Назва виду документа.

2. Звертання до адресата.

8. Текст, у якому зазначаються:

o а) дата й час події;

o б) місце події;

o в) порядок денний, тематика події;

o г) прізвища доповідачів з кожного питання;

o д) прізвище й телефон відповідальної особи;

o е) маршрут проїзду.

4. Підпис.

5, Печатка (за потреби).

доповідна записка — це службовий документ, адресований керівникові даної чи
вищої організації, в якому автор інформує про ситуацію, що склалася, про події та
факти, що мали місце, про виконану роботу, а також наводить свої висновки та
пропозиції.

Пояснювальна записка

● Пояснювальна записка – це службовий документ, в якому

пояснюється зміст окремих положень основного документа( плану, звіту,
проекту) чи причини якихось подій, фактів тощо.

реквізитів:

1. Адресат.
Посада, прізвище, ім’я, по батькові ( при потребі домашня адреса)
адресанта.
Назва виду документа.
Заголовок.
Текст.
Дата складання.
Підпис праворуч
22.Відредагуйте витяг з протоколу (21)

Протокол – це документ, який фіксує хід обговорення питань і прийняття рішень на

зборах, засіданнях, нарадах, конференціях,ділових зустрічах, а також документ, який
складається офіційною особою для засвідчення якогось факту.

протокол містить наступні реквізити:

● Найменування організації або структурного підрозділу;

● Назва виду документа;
● Дата, індекс;
● Гриф затвердження (якщо протокол підлягає затвердженню);
● Заголовок;
● Текст;
● Підписи голови і секретаря, відбиток печатки.
 ●

23.Напишіть автобіографію.

Автобіографія

Я Бондар Аліна Олександрівна, народилась 10 лютого 2005 року в м. Миколаєві

Миколаївської області.
У 2022 році закінчила навчання в загальноосвітній школі № 54 міста Миколаєва.
Також в 2022 році вступила до Миколаївського базового медичного фахового коледжу і
наразі досі навчаюсь.
У школі під час уроків з предмету "Захист Вітчизни" пройшла курс основи
медичних знань. Засвоєний матеріал: надання домедичної допомоги в разі раптової
зупинки серця, домедична допомога в разі порушення прохідності дихальних шляхів та
в інших невідкладних станах надання, домедичної допомоги у разі кровотечі,
домедична допомога в разі травми окремих анатомічних ділянок.
Не мала можливості здобути практичний досвід у сфері трудової та громадської діяльності.
Мої батьки - Бондар Олександр Олесандрович та Бондар Антоніна Василівна 1982 року
народження. Мій Брат - Бондар Станіслав Олександрович 2013 року народження.

17.10.2023 підпис
24. Майстерність публічного виступу. Види підготовки до виступу.
Виступ – це один із видів усного мовлення, який переслідує
певну мету ( донести інформацію, переконати).
Публічний виступ – це один з видів усного ділового спілкування. Залежно від
змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин
публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, промова, бесіда,
лекція, репортаж.

● Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками і пропозиціями.

● Доповідь звітна містить об’єктивно висвітлені факти
● Промова- це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на
розум, почуття й волю слухачів, Є мітингова та Ювелійна
● Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз’яснення суто наукових,
науково-навчальних, науково-популярних та ін.
● Репортаж- інформаційний жанр журналістики, в яскравій формі що повідомляє
про яку-небудь подію, очевидцем або учасником якого є автор.
Поради оратору:

1.Цільова настанова промови

оратор формулює основні ідеї майбутнього виступу, з¢ясовує для

себе, що саме він хоче повідомити слухачам, у чому переконати їх.

2.Збирання матеріалу

Матеріал, зібраний промовцем, має бути доброякісним. Для цього важливе

вивчення першоджерел. Усі факти, цифри, імена, приклади, дати, цитати, які
оратор збирається навести у своїй промові, мають бути ретельно перевірені..
Оратор добирає для повідомлення найважливіше і найпереконливіше.

3.Продумування логічної послідовності викладу Після того, як матеріал до

промови відібрано, завдання оратора полягає в тому, щоб виклад відповідав
загальним логічним вимогам. Промова має бути складена у вигляді детального
логічного міркування.

4.Вступ має бути коротким і цікавим. Вступ має на меті привернути увагу
аудиторії, активізувати думки слухачів,їхні почуття, збудити в них бажання не
тільки слухати, а й міркувати.

5.Від змістовної головної частини залежить успіх промови. Тому головна

частина виступу має бути розкрита якомога повніше і на високому рівні.Кращі

оратори античності вважали, що головна частина промови має

складатися з “розповіді”, “доказів” і “спростування”.

● У розповіді викладаються обставини справи або суть суперечки.

 ● Прості докази - говорять самі за себе і не потребують дальших пояснень:
фактичні дані, документи, цитати із законів, постанови, договори,
заповіти, показання свідків тощо.
● Штучні грунтуються на непрямих доведеннях, здогадках і припущеннях.
На противагу прямим вони мають лише певний ступінь імовірності.
● Спростування - це особливий вид доказів. Вони застосовуються там, де
ораторові доводиться виступати після свого противника і він має справу
із обвинуваченнями, вже висловленими. Тоді оратор може спрямувати
свої заперечення на точно визначені пункти.

6. коротке закінчення, в якому підводяться підсумки промови. Тут доцільно

зробити висновки зі сказаного.
Виступ повинен складатись з таких частин:

вступ – 20%;

основна частина – 60%;

заключна частина – 20%.

Методична підготовка до виступу включає кілька кроків:

Дослідження та збір інформації: Ретельно вивчіть тему вашої доповіді.

Використовуйте надійні джерела, збирайте факти, статистику, приклади.
Структурування матеріалу: Розкладіть інформацію у логічну послідовність.
Зазвичай виступи складаються зі вступу, основної частини та висновків.
Створення презентації: Якщо ви плануєте використовувати слайди або
презентацію, підготуйте їх, додаючи ключові точки, ілюстрації, графіки.
Тренування виступу: Варто багаторазово вправлятися в презентації. Виступайте
перед дзеркалом, записуйте себе, тренуйтеся перед друзями чи колегами.
Рефлексія та корекція: Після кожного тренування аналізуйте свій виступ. Що
працює добре, а що можна поліпшити? Звертайте увагу на тон голосу, жести,
використання простору, зв'язок із аудиторією.
Управління стресом: Стрес може вплинути на виступ. Використовуйте методи
релаксації, дихання, позитивне мислення, щоб знизити рівень напруги перед
виступом.
час доповіді приблизно 5 ха

25.Температурний листок. Направлення хворого на дослідження.

“Температурний листок” (форма № 004/о) являється оперативним
документом для графічного зображення деяких основних даних, які
характеризують стан здоров’я хворого: пульс, артеріальний тиск,
температура тощо.

У цьому листку позначають прізвище, ім’я, по батькові хворого, номер

історії хворобі, номер палати. Крім графічної реєстрації даних
вимірювання температури, у вигляді кривої відмічають ще і частоту
пульсу, а у вигляді стовпчиків - рівень систолічного та діастолічного
тиску. У нижній частині температурного листка записують дані
підрахунку частоти дихання за 1 хв., масу тіла, а також кількість випитої
за добу рідини і добову кількість виділеної сечі.

Щоденно лікуючий лікар записує в медичній карті стаціонарного хворого

(історії пологів, карті розвитку новонародженого) дані про стан хворого
(роділлі, породіллі, новонародженого). Палатна медична сестра
переносить дані про температуру, пульс, артеріальний тиск, дихання в
температурний листок і викреслює відповідні криві щодо цих показників.

Крім того, в температурний листок заноситься частота дихання, вага,

кількість випитої рідини, добова кількість сечі, випорожнення, число ванн.
Після виписки (смерті) хворого з стаціонару температурний листок
підклеюється в медичну карту стаціонарного хворого (форма № 003/о) і
зберігається разом з нею протягом 25 років.
Меди́ чне напра́ влення — як правило, письмове лікарське (або іншого,
уповноваженого на це медичного працівника) розпорядження, зазвичай на
спеціальному бланку, що доручає: виконання діагностичного дослідження.

26.Напишіть температурний листок стаціонарного хворого. (25)

27. Напишіть резюме.(72)

Резюме
Бондар Аліна Олександрівна
Дата народження: 10.02.2005
Домашня адреса: вул. Новобудівна 1,
Миколаївська обл., м. Миколаїв
Моб. телефон: 0667493920
E-mail: alinabondar2004@gmail.com
Мета:
Прагну працювати в компанії “Smartlab” як лаборанта для використання навичок у сфері
наукових досліджень та лабораторних процесів, та досягнення цілей компанії. Також
застосувати свої знання та досвід у вирішенні завдань, пов'язаних з аналізом, тестуванням та
вивченням матеріалів, щоб сприяти науковим дослідженням і підвищити якість продукції.

Освіта:
- Студентка Миколаївського базового медичного фахового коледжу;
- Спеціальність: сестринська справа;
- Кваліфікація: медична сестра;
- Курс: 2;
- Дата навчання: вересень 2022 р. - лютий 2025 р.;
- Академічні досягнення: середня та висока успішність.

Досвід роботи:
- Протягом медичної практики з сестринської справи у 2023 році протягом 30 днів
отримала практичний досвід у проведенні медичних процедур, веденні медичної
документації та наданні допомоги лікарям під час обстежень.

Професійні навички:
- Знання наказів МОЗ України;
- Реалізація медсестринського дослідження;
- Дотримання особистої гігієни хворих та догляд за ними;
- Виконання найпростіших методів фізіотерапії;
- Догляд за пацієнтами під час блювання та порушення фізіологічних
відправлень;
- Застосування лікарських засобів;
- Лабораторні та інструментальні методи дослідження.

Додаткова інформація:
- Знання мов: українська - рідна, англійська - середній рівень;
- Уміння працювати з базовими програмами MS Office (Access, Excel, Power Point,
Word, WordPad);

Особисті якості:
- Відповідально ставлюсь до всіх вимог медичного закладу;
- Здатна ефективно спілкуватися та координувати роботу у групі;
- Розумію та відчуваю емоційний стан пацієнтів, надаю їм підтримку;
- Маю організаційні навички: ефективно керую часом, планую процедури та веду
документацію;
- Завжди виконувала роботу у визначений строк;
- Без шкідливих звичок.

19.11.2023
підпис
28. Мова і думка. Види, форми, прийоми розумової діяльності.
Мова та думка взаємопов'язані і тісно взаємодіють між собою. Мова — це
засіб вираження думок, і вона впливає на те, як ми формулюємо свої думки, а
також на спосіб, яким ми їх усвідомлюємо. У той же час, наші думки впливають
на те, як ми вибираємо слова для вираження своїх ідей.
.Мова допомагає нам організовувати й узагальнювати думки

Вона виконує кілька функцій: інформування, означення, експресії, спонукання

Щоб обмін думками, ідеями, поглядами міг відбуватися, необхідна наявність

принаймні двох людей. Того, хто передає ту чи іншу інформацію, називають
комунікатором, а того, хто її сприймає, реципієнтом.Структура спілкування
включає такі компоненти: повідомлення, джерело або походження стимулу,
канал передачі інформації, код та контекст, в якому відбувається комунікація. В
ній можна виділити три сторони: мотиваційну, цільову і виконавчу.

більшість думок пов’язані з мовою. Це доводить існування внутрішнього

мовлення, тобто мовлення „для себе. Внутрішнє мовлення може бути більш або
менш зв’язним, послідовним, усвідомленим (наприклад, якщо людина „про себе
розмірковує, який вибір їй краще зробити, можливі наслідки кожного з
варіантів), або ж складатися з окремих уривків думок, що виринають звідкись з
глибин свідомості

Внутрішнє мовлення - це словесна оболонка мислення.

Коли медичний працівник добре володіє мовою, словом, він має могутній
засіб впливу на інших людей і досягає поставленої мети. Дуже важливо,
щоб цей засіб використовувався для примноження добра, вираження
милосердя, а не зла, щоб особисті цілі не суперечили загальнолюдським.

Види розумової діяльності: - навчання; - письмо; - малювання; - читання;-

творення;-аналізування- розв’язання;- вирахування;- уява;- зосередження;-
ігнорування;- чуттєвість;- сон;- сновидіння та ін.

Формами розумової діяльності є:

1) Судження; найпростіший акт мислення, що відображає зв’язки предметів і

явищ або певних ознак.

2) Умовивід; це утворення з декількох суджень нового судження.

3) Поняття.Це загальне уявлення про щось, що включає в себе характеристики

або атрибути певного предмета, явища чи ідеї.

По переважному змісту розумова діяльність поділяється на:

1)практичну; 2) художню і 3) наукову.

прийоми:
 ● Аналіз — це мислений поділ предмета, явища на складові частини,
ознаки, властивості та виділення цих компонентів.
● Синтез — мислене поєднання в єдине ціле окремих частин, ознак
властивостей предметів, явищ або понять.
● Узагальнення — виділення на підставі порівняння головного, загального,
особливого або часткового, що є характерним для певного явища,
предмета, об’єкта.
● Абстракція — виділення суттєвих особливостей групи предметів, явищ,
або понять.
● Конкретизація — перехід від загального до часткового, зв’язок теорії з
практикою, перехід до конкретної дійсності, до чуттєвого досвіду.
● Класифікація
● Порівняння

29. Правила спілкування фахівця під час проведення зустрічей,

переговорів, прийомів і по телефону.

ДІЛОВЕ СПІЛКУВАННЯ — різновид спілкування, метою якого є

досягнення будь-якої узгодженості у сферах трудової, підприємницької,
професійної, суспільної діяльності, кооперації, співпраці

Проведення зустрічей.

Рекомендують:

● Починати розмову із загальних фраз, поступово переходячи до найбільш

важливих, принципових питань, а потім – до обговорення питань, за
якими можна легко дійти згоди;
● Задавати доброзичливі й прямі питання;
● Відповіді вислуховувати;
● Записувати цінну інформацію;
● Виявляти бажання зрозуміти пропозицію партнера;
● Викликати симпатію до себе з боку співбесідника(адже він – особливість,
має мовне право на повагу до себе, на визначання його як особистості);
● Орієнтуватися на бажаний партнером кінцевий результат,який вигідний і
для організаторів;
● Аргументувати свої пропозиції цифрами, фактами;
● Виявляти зацікавленість у перспективах взаємин з партнерами;

Не можна:

● Ставити запитань, які підказують відповідь;

● Вести розмови про релігію та політику;
● Тиснути на співрозмовника;
● Змушувати партнера довго чекати зустрічі;
● Обдурювати партнера і постійно вимагати від нього доказів;
 ● Приступати до розмови без ретельно продуманого плану.

Проведення переговорів.

Готуючись до зустрічі з партнером, необхідно засвоїти тактичні прийоми, які

можна застосувати під час переговорів.

Найчастіше використовується прийом «ухилення від боротьби». Він

застосовується тоді, коли торкаються питань, небажаних для обговорення, або
коли не бажають давати партнеру точну інформацію, однозначну відповідь.

Прийом полягає в тому, що партнера просять відкласти розгляд питання,

перенести його на інше засідання тощо. При цьому своє прохання треба
переконливо аргументувати.

Близький до першого прийом «затягування», або «вичікування». Цей прийом

використовують, коли хочуть затягнути процес переговорів, щоб прояснити
ситуацію.

Більш складний прийом «пакетування». Суть його в тому, що для обговорення

пропонується декілька питань чи пропозицій. Передбачається, що зацікавлений
в одній чи кількох пропозиціях партнер прийме й інше.

Близький до попереднього прийом «завищення вимог». Він полягає в тому,

щоб включити до обговорюваних проблем пункти, які потім можна безболісно
зняти, зробивши вигляд, що це є поступка, і вимагати натомість аналогічних
кроків з боку партнера. Причому ці пункти містять пропозиції, явно не
сприйнятливі для партнера.

Ще один тактичний прийом – «висування вимог в останню хвилину». Суть

його в тому, що наприкінці переговорів, коли залишається лише підписати
контракт, один з партнерів висуває нові вимоги. Якщо інша сторона дуже
зацікавлена в контракті, вона прийме ці вимоги, хоча буває, що підписання
контракту з цієї причини може зіпсуватися.

Підготовка: Ретельно підготуйтеся до переговорів. Вивчіть інформацію про

співрозмовника, мету переговорів та аргументи, які ви хочете висловити.
Чіткість цілей: Визначте свої цілі і бажані результати переговорів. Будьте готові
пояснити, чому ці цілі є важливими для вас.
Емпатія та взаєморозуміння: Ставтеся з розумінням до позиції іншої сторони.
Покажіть емпатію та пошук компромісів.
Активне слухання: Уважно слухайте співрозмовника, проявляйте інтерес до його
поглядів та аргументів.
Дотримання часових рамок: Керуйте часом, але не тисніть на терміни.
Контроль емоцій: Стежте за своїми емоціями. Керуйтеся розумом, а не лише
емоціями, особливо в ситуаціях конфлікту.
Структурованість: Використовуйте чіткі та логічні аргументи, щоб підтримати
свою позицію.
 Гнучкість та готовність до узгодження: Іноді необхідно змінити свою позицію
або знайти компроміс для досягнення спільної угоди.
Підсумок та узгодження: Після закінчення переговорів підбивайте підсумок угоди
та узгоджуйте наступні кроки

Ділова телефонна ромова.

Професійний тон: Підтримуйте ввічливий та професійний тон голосу. Говоріть

чітко і ввічливо.
Слухайте уважно: Під час розмови уважно слухайте співрозмовника, виявляйте
зацікавленість і відповідайте на його питання.
Керуйте часом: Будьте уважними до часу розмови. Якщо потрібно, уточніть, чи
можна продовжити розмову або найбільш важливі питання.
Уникайте зайвих перерв або шумів: Стежте, щоб навколишній шум чи перерви
не заважали як вам, так і співрозмовнику.
Уточнюйте важливу інформацію: Переконайтеся, що обидва учасника розуміють
та погоджуються з важливою інформацією чи умовами.
Пояснюйте складні аспекти: Якщо розмова стосується складних питань,
пояснюйте їх зрозуміло і доступно.
Підсумуйте: На завершення розмови підбивайте підсумок основних пунктів, щоб
упевнитися, що усі сторони розуміються.
Виправляйте недорозуміння: Якщо виникають недорозуміння або питання,
будьте готові їх виправити чи роз'яснити.

30.Поясніть значення кожного з поданих слів, два – три слова введіть до

самостійно складених речень:

31. Перекладіть текст українською мовою.

32. Напишіть звіт про проходження практики.

● Звіт - це документ, який містить інформацію про певний проект,

подію, діяльність або дослідження. Він складається для того, щоб
передати інформацію про результати діяльності або процесу тим,
хто має цікавість або право знати цю інформацію.
Реквізити: назва документа (ЗВІТ), період, за який складається звіт, назва
установи, текст, підпис, дата складання звіту, індекс документа, гриф
затвердження (підпис, дата).
Директору МБМФК
Губанову С.М
Студентки 214 группи
Спеціальності 223 “Медсестринство”
 Бондар Аліни

ЗВІТ
Складено з метою представлення результатів медичної практики проведеної
студенткою Бондар Аліною у Міській лікарні №1, для перетворення теоретичних
знань, отриманих під час навчання, в практичні навички. Протягом 10.10.23 -
20.11.23
Практика охоплювала вивчені теми: харчування хворих, спостереження за хворими,
найпростіші методи фізіотерапії, догляд за пацієнтами під час блювання,
застосування лікарських засобів, лабораторні та інструментальні методи
дослідження, медсестринський процес.
У ході практики використовувалися оснащення: тонометри, термометри, шприці,
грілки різних видів, також стетоскоп, зонд, гастростома, газовивідна трубка,
бронхоскоп,ендоскоп, цистоскоп, катетер. Виконані процедури: годування
тяжкохворих, догляд за хворими з гарячкою, промивання шлунка, техніка
ін'єкцій, катетеризація, пункції, кровопускання, бронхоскопія, колоноскопія,
цистоскопія, гастродуоденоскопія, іригоскопія, збирання фізіологічних виділень
на проби, клізми різних видів.
Завдяки практиці засвоєно всі теоретичні та практичні навички в медсестринському
процесі. Робота в медичному закладі дала змогу ознайомитися з процедурами та
отримати практичний досвід в їх застосуванні.
У результаті проведеної медичної практики вдалося отримати важливі знання, які
відіграють ключову роль у моєму професійному розвитку у сфері медицини.

21.11.2023 підпис
33. Стилі і типи мовлення.

Мовлення – це мовна діяльність, конкретне говоріння, що проходить у часі і

виявляється у звуковій або письмовій формі.

Стиль — це різновид літературної мови (її функціональна підсистема), що обслуговує

певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості

добору й використання мовних засобів (лексики, фразеології, граматики, фонетики).

Кожний стиль має:

— сферу поширення (коло мовців);

— призначення;

— систему мовних засобів;

— стилістичні норми;

— підстилі;
— жанри реалізації.

Мовний стиль — це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і

цілеспрямованістю висловлювання.

виділяють п'ять функціональних стилів:

1) науковий; служить засобом оформлення результатів наукових

досліджень, гіпотез, доведення теорій, систематизації знань. Його
характеризують наявність термінів, наукової фразеології, таблиць, схем,
графіків. Найбільш поширені жанри наукового стилю - підручник, лекція,
стаття, монографія, реферат, анотація, рецензія.

2) офіційно-діловий; вживається в офіційно-діловому спілкуванні, яке

включає в себе сферу державного, громадського, політичного,
економічного життя, законодавство, адміністративні та господарчі
відносини. Характерними для цього стилю мови є: лаконічність, чіткість,
стандартизація мовних засобів, наявність безособових дієслів. До жанрів
цього стилю належать усі різновиди ділових паперів та деякі види усного
мовлення: розмова з відвідувачами, телефонна розмова тощо.

3) публіцистичний; функціонує у громадсько-політичному житті,

культурі. Йому притаманна образна, емоційна лексика, вигуки, повтори,
риторичні питання. Часто публіцистичний стиль вживається в усному
мовленні. Його характеризує палкий, емоційний тон. Найбільш поширені
жанри цього стилю - виступ, памфлет, дискусія, стаття.

4) художній; це стиль передусім красного письменства, мистецтва,

культури, освіти. Його характеризують надзвичайна образність,
експресивність, різновиди стилістичних фігур тощо. До жанрів цього
стилю належать: повість, роман, оповідання, поема, вірші, драма, комедія,
трагедія та ін

5) розмовний, або стиль побутового мовлення. поширений у побуті,

повсякденному спілкуванні з родиною, знайомими, на виробництві.
Послуговується цей стиль побутовою лексикою, діалектизмами,
фразеологізмами, скороченими словами. Бесіда, телефонна розмова –
жанри цього стилю.

Кожен із стилів має свої характерні особливості і реалізується у властивих

йому жанрах.Жанри — це різновиди текстів певного стилю, що різняться
насамперед метою мовлення, сферою спілкування та іншими ознаками.
Українська літературна мова має дві форми свого виявлення: усну і
писемну.

● Усне мовлення — це слухове сприймання певної інформації.

● Важлива ознака усного мовлення — це простота і природність.

Залежно від змісту текст та його частини поділяються на три типи:

розповідь, опис і роздум (міркування).

34. Правопис прийменників. Прийменник по в діловому мовленні.

Найчастіше трапляються помилки у перекладах з російської мови конструкцій з

прийменником по. В окремих значеннях цей прийменник має в українській мові різні

відповідники.

Російськомовні конструкції з прийменником по перекладають:

1) відповідними конструкціями (кампанія по виборах, черговий по вокзалу,

наказ по

міністерству, по черзі, по змозі);

2) конструкціями з прийменником за (за дорученням, за пропозицією, за

свідченням, за

власним бажанням, за кінцевим результатом, другий за значенням, економіст за

освітою,

за фахом);

3) конструкціями з прийменником з (з нагоди чого, з багатьох причин,

дослідження з

менеджменту, інспектор з техніки безпеки, курс лекцій з економіки, з ініціативи,

з
примусу);

4) конструкціями з прийменником на (на адресу, на замовлення, на

пропозицію, на вимогу);

5) конструкціями з прийменником у (в) (викликати у службових справах,

комітет у

справах цінової політики);

6) конструкціями з прийменником для (комісія для складання резолюції,

гурток для

вивчення...);

7) конструкціями з прийменником через (через помилку, через неуважність,

через

непорозуміння, через необачність, через невихованість);

8) конструкціями з прийменником після (після повернення, після закінчення

терміну

повноважень, після отримання чого, після розгляду чого);

9) безприйменниковими конструкціями (повідомити телеграмою, поштою,

факсом,

телефоном, електронною поштою, телефонограмою, листом; старший за віком,

значно

більший за розмірами, величезний за своїми масштабами, вищий за рангом).

35.Спишіть прийменники розкриваючи дужки, поясніть правила написання

прийменників і прислівників (34)
 Прислівники

Прислівник- це незмінна частина мови, що виражає ознаку дії, стану

або ознаку іншої.
36. Перекладіть українською мовою сталі вирази.

37. Складіть оголошення про проведення …

Оголошення - офіційне повідомлення, оповіщення, інформація про масовий
захід: про час і зміст проведення нарад, засідань, зборів; про виконання роботи;

38. Поняття етики ділового спілкування, її предмет і завдання.

Етика – це наука про мораль, про відносини, що складаються між

людьми, і про обов'язки, що випливають з цих відносин. Метою етики є
формування доброчесного громадянина держави. Головне в етиці -
вчинки.

Етикет – установлені правила ввічливості і норми поведінки в суспільстві

чи в якому-небудь товаристві відповідно до певних обставин.

Діловий етикет – це правила поведінки в ділових, службових відносинах.

Він є найважливішою стороною моралі професійної поведінки ділової
людини. Це глибоке знання пристойності, уміння тримати себе в колективі
так, щоб мати повагу від колег і не образити при цьому своєю поведінкою
іншого.

Етика ділового спілкування – це дисципліна, яка виникла на стику етики і

психології. Об'єктом етики ділового спілкування є ділове спілкування, а
предметом – його моральний та психологічний аспекти, етичні та
психологічні механізми.

Етика ділового спілкування базується на таких правилах і нормах

поведінки партнерів, які сприяють розвиткові співпраці. це ідеться про
зміцнення взаємодовіри, постійне інформування партнера щодо своїх
намірів і дій, запобігання обману та невиконанню взятих зобов'язань.

Завдання етики ділового спілкування:

1. вивчення філософських, етичних, психологічних основ ділового

спілкування, його норм і правил у різних формах трудової
діяльності

2. аналіз конкретних ситуацій із розпізнаванням психологічних

типів людей, їхньої моральності та ін. індивідуальних
особливостей, що проявляються під час ділового спілкування

3. розробка способів і засобів ділового спілкування відповідно до

психологічних і соціокультурних особливостей співрозмовників з
врахуванням норм і правил гуманістичної етики

4. розробка шляхів формування культури спілкування,

становлення та самовдосконалення індивідуального стилю
спілкування спеціалістів відповідно до етичних норм і правил.

6 основих принципів етикету

1. Пунктуальність
2. Конфіденційність ( не говорити зайвого, наприклад секрети
установи)
3. Люб’язність, доброзичливість і привітність
4. Увага до оточуючих (думай про інших, а не лише до себе)
5. Грамотність ( розмовляєте і пишете державною мовою без
помилок)
6. Зовнійшній вигляд ( одягатися згідно вимог)

отже використовуючи ці умови можна досягти поставленої мети та

показувати рівень культурного розвитку
39 Багатозначні слова і контекст. Синонімічний вибір слова у професійному
мовленні

Багатозначні слово це слово з двома і більше лексичними значеннями.

Багатозначним слово стає тоді, коли різні його значення стають відомими
всім, або майже всім, хто володіє певною мовою. Багатозначність у слові
розвивається поступово у процесі розвитку мови.

У багатозначних словах одне із значень називається прямим. Пряме

значення слова є його основним значенням, або первинним.Непряме
значення слова називається переносним. Переносні значення можуть
виникати внаслідок переосмислення прямого значення. Наприклад: Вітер
гаєм розмовляє, шепче з осокою (Шевч.). Крила мрії (мріяти), крила
пісень (співати), узяти під своє крило (захищати), летіти з одним крилом
(без підтримки)

Синоніми – це слова, а також стійкі словосполучення, що при повній чи

частковій відмінності мають тотожні або майже тотожні значення.
Наприклад: завірюха, хуртовина, метелиця, віхола, заметіль, хуга,
завія, сніговій, сніжниця, хурделиця.

Синоніми поділяються на три основні групи:

– лексичні синоніми, що відрізняються смисловими відтінками (відомий,

видатний, славетний, знаменитий);

– стилістичні синоніми – це слова, що відрізняються сти- лістичним і

емоційним забарвленням (говорити, мовити, пророчити, верзти);

– абсолютні синоніми – зовсім не відрізняються значенням і в різних

контекстах можуть вживатися без будь-якої відмінності (мовознавство,
лінгвістика). Таких синонімів в українській мові небагато.

Незнання синонімічних можливостей призводить до помилок у

професійному мовленні. ось приклади що часто вживаються в діловому
мовленні:

ВІРНО – ПРАВИЛЬНО

Вірно у значенні „правильно” з’явилось від російської мови. в українській мові

вірно має значення - це відданий, який не зраджує, заслуговує на довіру,
наприклад вірний пес. тому доречно вживати слово “правильно”

ВОДІЙ – ШОФЕР
Водій – це загальна офіційна назва людини, що керує тран- спортними
засобами, механізмами, агрегатами. . Водій у сучасній української мові
„людина, що пройшла спеціальну підготовку і керує автомобілем, автобусом,
тролейбусом, трамваєм”.

шофер – досить недавнє запозичення з французької мови. У сучасній

української мові шофер – це назва тільки водія автомобіля, водія
професіонала, тобто назва людини за професією. Людину, яка водить тільки
власний автомобіль, шофером не називають.

ГОСПІТАЛЬ – ШПИТАЛЬ

Шпиталь – того самого значення, що й госпіталь, має вужчу сферу

вживання; воно не вживається в офіційно-діловому мовленні. Ця назва
трапляється в художньому стилі. Але кожен із синонімів передбачає і
додаткові лексичні значення чи їх відтінки.

ЗАМІСНИК – ЗАСТУПНИК

Замісник – посадова особа, яка тимчасово виконує чиїсь обов’язки, тобто

заміщає відсутнього керівника. Заступник – це офіційна назва посади.

КВИТОК – БІЛЕТ

Квиток – вживається у словосполученнях: театральний квиток, залізничний

квиток, студентський квиток тощо. Білет – кредитний, банківський,
екзаменаційний.

СУСПІЛЬНИЙ –ГРОМАДСЬКИЙ

Прикметник суспільний вживається у словосполученнях: суспільна система,

праця; суспільне становище, виробництво, буття. Громадський – це
обов’язок, порядок, діяч; громадська робота, справа.

40.Підберіть синоніми до виділених слів. (39)

41. Поставте наголос і правильність наголошення, уведіть до складу

словосполучень Наголос — це вимова певного складу з більшою силою
голосу.

42. Складіть заяву про..

зразок заяви з інтернету
43. Основні види ділового спілкування: публічний виступ, ділова бесіда, службова
нарада та переговори.

Діловий етикет - найважливіша сторона моралі професійної поведінки ділової

людини. Знання його - необхідна професійна якість, яку потрібно придбавати і
постійно удосконалювати.

Публічні виступи-це усне монологічне висловлення з метою впливу на

аудиторію.

Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також

обставин та професійних спрямувань тих, хто виступає, публічний виступ
поділяється на такі жанри, як: доповідь, промова, бесіда, лекція, репортаж.

● Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками і

пропозиціями.
● Доповідь звітна містить об’єктивно висвітлені факти
● Промова- це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та
впливу на розум, почуття й волю слухачів, Є мітингова та Ювелійна
● Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз’яснення суто наукових,
науково-навчальних, науково-популярних та ін.
● Репортаж- інформаційний жанр журналістики, в яскравій формі що
повідомляє про яку-небудь подію, очевидцем або учасником якого є
автор.

Ділова бесіда- форма спілкування з метою обміну інформацією, поглядами,

думками, пропозиціями для оперативного вирішення певних завдань, підтримки
ділових контактів і стимулювання діяльності.

У роботі для встановлення контактів з іншими людьми найчастіше

використовують таку форму спілкування, як бесіда.

Бесіди виконують такі функції:

• обмін інформацією;

• формування перспективних заходів і процесів;

• контроль і координація вже розпочатих дій;

• взаємне спілкування людей під час виконання виробничих завдань;

• підтримання ділових контактів на рівні виробничих підрозділів,

регіонів, держав;
• пошук, висунення і оперативна розробка робочих ідей;

• стимулювання людської думки в новому напрямку;

• розв´язання етичних проблем, що виникли в якійсь ситуації тощо.

Нарада

Ділові наради та засідання є засобом колективного вирішення проблем.

Нарада — один із найефективніших способів обговорення важливих

питань і прийняття рішень в усіх сферах виробничого, громадського й

політичного життя. Вона дає змогу аналізувати важливі питання і

висловлювати свої думки і пропозиції, приймати найоптимальніші

рішення.

основні підготовчі етапи:

1. Визначення тематики порядку денного.

2. Приблизний склад учасників (у процесі підготовки список учасників

уточнюється).

3. Дата, година початку і місце проведення.

4. Підготовка доповіді.

5. Проект рішення.

6. Регламент, процедура проведення і технічні засоби.

Щоб нарада пройшла результативно, необхідно:

· чітко й однозначно визначити (сформулювати) тему наради. визначити, на

який результат ви очікуєте.

· детально розробити порядок денний;

· надати учасникам наради можливість ознайомитися з фактами,

документами, які будуть обговорюватися ще до наради;

· передати запрошення особам, які повинні брати участь у нараді,

завчасно разом із порядком денним;

· вибирати зал засідань, враховуючи мету наради.

· чітко дотримуватися запланованого регламенту часу і вказувати його

на запрошеннях.

Переговори

Переговори можна назвати як організаційну форму встановлення та

юридичної фіксації зв´язків між зацікавленими організаціями. Це процес, що

ставить конкретну мету, визначає питаня і завжди реалізується в конкретних
умовах, за конкретних обставин .

За змістом переговори — це процес поетапного досягнення згоди між

партнерами за наявності суперечливих інтересів. За формою вони

подібні до індивідуальної бесіди, разом з тим вони проводяться між

делегаціями партнерів, яким необхідно володіти навичками впливу на

групу людей, що мають свою чітку мету. Таким чином, переговори - це

не просто розв´язання проблеми або прийняття рішень, а й

знаходження різних умов, які сприяють досягненню мети кожного.

44. Укладання фахових документів. Фахові документи медичної сестри.

Особова справа - це сукупність документів, які містять найповніші відомості

про працівника і характеризують його біографічні, ділові, особисті якості.

Документація з особового складу відображає діяльність установ, організацій і

підприємств з питань прийому, переміщення, звільнення, обліку працівників,
учнів, видачі їм заробітної плати, виплати стипендій, нагородження, атестації,
підвищення їх кваліфікації. Ця документація виникає, які тільки людина
з’являється на світ і супроводжує її все життя, утворюючись з різних причин,
характеризуючи правові, трудові, службові та інші взаємовідносини окремих
осіб з державними, суспільними, кооперативними установами, організаціями і
підприємствами.

Службові документи з особового складу є підставою для видачі громадянам

документів, що посвідчують їх особу, свідчать про їх посаду, які слугують часом
підставою для отримання різних пільг, пенсій і т. п.
Документація з особового складу використовується насамперед з довідковою
метою. Тисячі громадян, практично усі працівники не раз і не два звертаються за
необхідними довідками, характеристиками. Особливо зростає цінність і
значимість документації з особового складу в період виходу робітників і
службовців на пенсію.

До документів щодо особового складу належать:

особистий листок з обліку кадрів;

особова справа;

резюме;

заява;

автобіографія;

характеристика;

контракт з найму працівників;

накази щодо особового складу, трудова книжка.

Заява — це офіційне повідомлення в усній або письмовій формі, в якому

викладається певне прохання. Праворуч вказується назва організації чи
установи, куди подається заява.Нижче у стовпчик — назва професії, місце
роботи, прізвище, ім'я, по батькові, адреса того, хто подає заяву (якщо
заява адресується до тієї організації, де працює автор, не треба назначати
домашню адресу, а достатньо назвати посаду й місце роботи чи структурний
підрозділ). Ще нижче посередині рядка пишеться слово «заява» з великої літери
й не ставиться крапка. З великої літери й з абзацу починається текст заяви, де
чітко викладається прохання з коротким його обґрунтуванням. Після тексту
заяви ліворуч вміщується дата, а праворуч — підпис особи, яка писала заяву. У
складній заяві також подаються відомості про те, які саме документи додані до
заяви напідтвердження правомірності виставленого в ній прохання (документи
перелічуються після основного тексту перед підписом).

Характеристика — це документ, в якому дається оцінка ділових і моральних

якостей працівника за підписами представників адміністрації. Це офіційний
документ, який видає адміністрація на прохання працівника.

● Основні реквізити характеристики:

Назва документа й прізвище, ім'я, по батькові того, кому видається

характеристика.
Рік народження, освіта.

Текст, де зазначено, з якого часу працює чи вчиться особа, як ставиться до

виконання своїх

службових обов'язків, який має рівень професійної майстерності,

авторитет у колективі.

Дата складання.

Підпис відповідальної службової особи й гербова печатка організації, яка видала

характеристику.

Автобіографія — це опис свого життя. реквізіти:

Назва документа.

Прізвище, ім'я, по батькові.

Дата народження.

Місце народження (місто, село, селище, район, область, країна).

Відомості про навчання (повне найменування всіх навчальних закладів, у яких

довелося

вчитися).

Відомості про трудову діяльність (стисло, у хронологічній послідовності назви

місць

роботи й посад).

Відомості про громадську роботу (всі її види).

Стислі відомості про склад сім'ї (батько, мати, чоловік, дружина, діти).

Дата написання й підпис автора.

Резюме – це документ, в якому подаються короткі відомості про навчання,

трудову діяльність та професійні успіхи й досягнення особи, яка його складає.
реквізити

Назва документа (посередині).

Ім’я, ім’я по батькові та прізвище.

Дата і місце народження.

Домашня адреса та номер телефону.

Родинний стан.

Навчання.

Науковий ступінь.

Досвід роботи.

Трудова діяльність.

Додаткові відомості.

Дата.

Підпис.

Наказ – це розпорядчий документ, що видається керівником установи.

Реквізити наказу:

Назва установи, підприємства, організації, що видає наказ або назва посади

керівника.

Назва виду документа.

Назва місця видання наказу.

Номер.

Дата підписання.

Короткий зміст наказу (заголовок).

Текст наказу.

Підстава для складання.

Підпис керівника.

Кожний пункт наказу починається з дієслова в наказовій формі (прийняти,

призначити,

перевести, звільнити, оголосити), яке пишеться великими літерами.

Основна медична документація поліклініки

• Медична карта амбулаторного хворого: форма 025/о ...
• Інформована добровільна згода пацієнта на лікування: форма № 003-6/о ...
• Медична карта стаціонарного хворого: форма № 003/о ...
• Інформована добровільна згода ...
• Щоденникові записи лікуючого лікаря у медичній карті ...
• Листок лікарських призначень

45. Складіть алгоритм щодо проведення медичних маніпуляцій. ?

Методика виконання підшкірної ін´єкції

1. Протріть чисто вимиті руки стерильним ватним тампоном,
зволоженим 70 % розчином етилового спирту.
2. Підготуйте шприц і наберіть ліки згідно із загальноприйнятими
правилами.
3. Проведіть психологічну підготовку хворого.
4. Хворого посадіть. Пацієнтам з лабільною нервовою системою,
схильним до запаморочень, ін´єкції виконуйте в положенні лежачи.
5. У місці ін´єкції шкіру протріть стерильним ватним тампоном,
зволоженим 70 % розчином етилового спирту, двічі: спочатку обробіть
ділянку розміром 10 х 10 см, потім другим тампоном — 5 x 5 см. Тампон
затисніть між IV і V пальцями лівої руки.
6. Наповнений ліками шприц візьміть правою рукою так, щоб II палець
притримував муфту голки, решта пальців невимушене тримають циліндр
шприца. При цьому зріз голки направте вгору.
7. Вказівним та великим пальцями лівої руки захопіть шкіру з
підшкірною жировою клітковиною у відповідній ділянці і відтягніть її
догори або захопіть плече з медіального боку і трохи натягніть шкіру.
8. Швидким рухом під гострим кутом (30 — 45°) за течією лімфи (від
периферії до центру) вколіть голку зрізом догори, уведіть її на ⅔ довжини
в основу утвореної складки, тобто на глибину 1 — 2 см.
9. Після проколу шкіри складку відпустіть і ІІ — ПІ пальцями лівої руки
обхопіть обід циліндра шприца, а І пальцем надавіть на рукоятку поршня
і повільно введіть ліки під шкіру.
10. Лівою рукою прикладіть до місця уколу стерильний ватний тампон і
швидким рухом витягніть голку.
 11. Запропонуйте хворому цим самим тампоном протягом 3 — 5 хв
притримати місце ін´єкцій.

46. З - поміж поданих мовних зворотів (кліше) випишіть ті, що вживаються у

фахових документах медичних сестер, з’ясуйте роль мовних кліше. 5-6 введіть до
самостійно складених речень.

Під мовними кліше розуміються мовні одиниці, яким властиві постійний склад
компонентів, звичність звучання, відтворюваність готових мовних блоків,
вільний зв'язок між словами. Вони виконують роль стандарту, забезпечують
найповнішу інформацію і економлять мовлення

Наприклад, існують кліше мовного етикету: добрий день, доброго здоров я,

радий вас бачити, до побачення, на добраніч, бувайте здорові, на все добре,
будь ласка, якщо ваша ласка, ласкаво просимо, будьте люб'язні, щиро дякую,
глибоко вдячний, з повагою, шановний пане, вельмишановний добродію, з роси
й води, бажаю щастя й добра вам.

47 . Напишіть пояснювальну записку.

Пояснювальна записка – це службовий документ, в якому пояснюється

зміст окремих положень основного документа( плану, звіту, проекту) чи
причини якихось подій, фактів тощо.
Пояснювальні записки мають такі основні реквізити (можуть дещо різнитися
залежно від конкретного виду пояснювальної записки):
• назву організації вищого рівня (зовнішня пояснювальна записка);
• назву підприємства (зовнішня пояснювальна записка);
• назву структурного підрозділу підприємства (внутрішня пояснювальна
записка);
• назву виду документа («Пояснювальна записка»);
• дату документа;
• реєстраційний номер/індекс документа;
• місце складання або видання документа;
• найменування адресата;
• заголовок до тексту документа (за потреби);
• текст документа;
• відмітку про наявність додатка (за наявності документа, що додається до
пояснювальної записки);
• підпис;
• прізвище виконавця і номер його телефону (зовнішня пояснювальна записка);
48. Основні правила ділового спілкування.

Етика ділового спілкування – це дисципліна, яка виникла на стику етики і

психології. Об'єктом етики ділового спілкування є ділове спілкування, а
предметом – його моральний та психологічний аспекти, етичні та психологічні
механізми.

Діловий етикет - найважливіша сторона моралі професійної поведінки ділової

людини. Знання його - необхідна професійна якість, яку потрібно придбавати і
постійно удосконалювати.

Ділове спілкування на відміну від його інших видів має свої особливості, а саме:

● наявність певного офіційного статусу об'єктів;

● спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів та підтримку

 зв’ язків між представниками організацій;

● відповідність певним загальновизнаним і загальноприйнятим

правилам;

● передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються,

визначається їх мета, зміст і можливі наслідки;

● конструктивність взаємовідносин, їх спрямування на розв'язання

конкретних завдань, досягнення певної мети, як правило, не
виходячи за рамки певного кола;

● взаємоузгодженість рішень, домовленість та подальша

організація взаємодії партнерів;

● значущість кожного партнера як особистості;

● діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать їх

внутрішній світ.

ПОТРІБНО

• Завжди контролюйте себе що – кому – чому – про що – де –коли ви говорите.

• Дотримуйтесь правил мовного етикету.

• Засвідчуйте свою вихованість, шану і уважність до співрозмовника,

привітність, приязнь, прихильність, доброзичливість, делікатність.

Професійність : Зберігайте професійний тон спілкування, дотримуйтеся етики,

використовуйте адекватну мову та тон.
1. Чіткість та конкретність : Формулюйте свої думки чітко та конкретно, уникайте
двозначності та множинних тлумачень.

2. Слухання : Послухайте інших уважно, дайте їм можливість висловити свої думки

та ідеї, проявляючи інтерес до їхньої точки зору.

3. Уважність до деталей : Будьте уважними до деталей, особливо при

письмовому спілкуванні (наприклад, у листах або електронних повідомленнях).

4. Ввічливість і повага : Використовуйте ввічливість у будь-яких ситуаціях та

поважайте інших незалежно від їхнього статусу чи посади.

5. Ефективність та зрозумілість : Ставте перед собою мету ефективного

спілкування, щоб уникнути зайвих та неефективних обговорень.
 6. Відповідальність за власні слова та дії : Будьте відповідальними за те, що ви
говорите та робите у процесі спілкування, оскільки це може вплинути на вашу
репутацію.

49. Культура діалогу.

Культура діалогу - це поняття, що описує спосіб, як люди взаємодіють

один з одним у процесі комунікації з метою досягнення спільного
розуміння та вирішення проблем. Культура діалогу передбачає взаємну
повагу, слухання іншої сторони, розуміння її позиції та зусиль до
знаходження компромісів.
50.Запитайте і запишіть паспортні дані тяжкохворого зі слів його родичів.

Лікарка: Доброго дня. Ви є родичами пана, який потрапив до нас у лікарню?

Родич: Так, це мій брат, Ігор Лисенко.

Лікарка: Чи можете ви, будь ласка, надати його паспортні дані для оформлення
медичної картки?

Родич: Звичайно. Скажіть, буль ласка, які сама дані вам потрібно сказати?

Лікарка: дата народження, номер паспорту і в якій країні був виданий паспорт

Родич. Дата народження - 12 лютого 1980 року. Номер його паспорту - 1234567890, а
паспорт видали в Україні.

Лікарка: Дякую вам за ці дані. Ми будемо зберігати цю інформацію для медичного

оформлення Ігоря Лисенка.

51.Поясніть розділові знаки при діалозі та оформіть відповідний запис у медичній

карті.

52.Перекладiть українською мовою, звернiть увагу на вставнi i вставленi слова,

словосполучення чи речення, роздiловi знаки при них, пояснiть їх
вживанн

Вставні слова і речення

Вставні слова і речення виражають особисте ставлення мовця до висловлюваної

ним думки.
Вставні слова і речення не несуть нової інформації, вони лише певним чином
оцінюють, уточнюють основне повідомлення. Наприклад, маємо інформацію: Буде
дощ.
1. Безумовно, буде дощ.
2. Здається, буде дощ.
3. Кажуть, буде дощ.
4. На жаль, буде дощ.
5. Майте на увазі, буде дощ.
6. Отже, буде дощ.

Вставні слова і речення в усній мові не завжди виділяються паузами, але на письмі
обов’язково відокремлюються парними комами, рідше — тире.

Вставлені слова і речення вносять у речення додаткову інформацію. Залежно від того,
як вставлені слова і речення вимовляються, їх виділяють парними комами, парними
тире або дужками, їхня ж інтонація залежить від змісту і від волі автора.
кщо вставлене речення вимовляється майже таким самим тоном, як і основне, то воно
виділяється з обох боків комами.
1. Звали нашого діда, як я вже потім довідавсь, Семеном. (О. Довженко.)
2. Лишилася у нас, і зовсім це не хиба, глибока шана повсякчас — так! — до
святого хліба! (М. Рильський.)
Якщо вставлені слова чи речення вимовляються підвищеним тоном, то вони
виділяються з обох боків тире.
1. Є ж люди на землі, — а то б не варто й жити, — що крізь щоденний труд
уміють і любити, і усміхатися, і мислити, й шукать. (М. Рильський.)
2. В щирім серці, в чесних грудях — вірю, знаю! — квіти є! (В. Симоненко.)
3. Годинник бив — що з ним? — зовсім не ту годину. (І. Жиленко.)

53.Правопис відмінкових закінчень іменників II відміни у родовому відмінку.

У родовому відмінку однини іменники другої відміни залежно від їхнього значення мають
закінчення -а, -я або -у, -ю.
54. Поставити подані слова у формі родового відмінка однини. (53)

55. Наведіть приклади лексичних та графічних скорочень медичної специфіки.

Складноскорочені слова, абревіатури утворені з початкових букв або звуків, незалежно
від написання словосполучення пишуться великими буквами (крапки між ними не
ставляться):

Лексичні скорочення:

СНД (серцево-судинні захворювання)

ЦНС (центральна нервова система)
ЛОР (лікар-оториноларинголог)
АТ (артеріальний тиск)
ССС (Серцево-судинна система)

Від абревіатур слід відрізняти умовні графічні скорочення, які вимовляються повністю й
скорочуються лише на письмі.

Графічні скорочення:

С-р (сантиметр)
мл (мілілітр)
кг (кілограм)
мм рт. ст. (міліметри ртутного стовпчика)
 мг (міліграм)
мм (міліметр)

56. Ознаки культури мови.

Мовна культура – це надійна опора у вираженні незалежності думки,

розвиненості людських почуттів, у вихованні діяльного, справжнього
патріотизму.

Культура мови передбачає вироблення етичних норм міжнаціонального

спілкування, які характеризують загальну культуру нашого суспільства
(В.М. Руса-нівський).

З культурою мови пов’язують уміння правильно говорити й писати,

добирати мовно-виражальні засоби відповідно до мети й обставин
спілкування.

культура мови утверджує норми: лексичні, граматичні, стилістичні,

орфоепічні, орфографічні, тощо.

У поняття культури мови входить мовний етикет

Мовний етикет - правила ввічливого спілкування і мовної

поведінки.

Основними якісними комунікативними ознаками, їх ще називають

критеріями, культури мовлення є правильність, точність, логічність,
змістовність, доречність, багатство, виразність, чистота.

1)Точність – одна з найважливіших ознак культури мовлення. Вона

утримує нас від зайвого говоріння.

2)Правильність – це насамперед правильне, не перекручене розуміння

понять, термінів, якими передаються ці поняття, доречне їх вживання,
зв’язок думок і понять у єдину теорію

3)Ясність мовлення визначається як її зрозумілість і забезпечується

точністю та логічністю

4) Чистота мовлення тісно пов’язана з правильністю і нормативністю:

якщо у мовленні немає порушень лексичних, стилістичних, орфоепічних
та інших норм, воно вважається чистим.
5) Виразність є ознакою культури мовлення всіх стилів. У наукових
текстах вона досягається точністю слів і логічністю викладу, професійною
лексикою і фразеологією. Офіційно-діловий стиль використовує для цього
адміністративно-управлінську термінологію

57. Рід, число невідмінюваних іменників.

До незмінюваних іменників в українській мові належать:

– слова іншомовного походження (таксі, колібрі, меню, бра);

- жіночі прізвища українського і іншомовного походження, що закінчуються на -
к(о), -енк(о): Потапенко, Яценко, на приголосний (Остапчук, Копчанич), російські
прізвища на -ово (Мурово, Коновало), -их (Сірих, Білих), -аго (Живаго);
складноскорочені слова буквеного типу (США), та складноскорочені слова,
друга частина яких виступає у формі непрямого відмінка (завгар,
замдиректора).

Хоча форма таких слів не змінюється, зміни в залежності від відмінків вони
виражають за допомогою зв’язку з іншими словами, а також за допомогою
прийменників (принесли меню, у меню налічувалося багато різних страв, рука
лягла на меню).

Рід незмінюваних іменників визначається так:

1.
Назви тварин – належать до чоловічого роду (невеличкий
шимпанзе, кмітливий колібрі);

2. Іменники, що називають чоловіків (молодий Франк, знайомий

бібліотекар) належать до чоловічого роду; іменники, що називають
жінок (неуважна Марі, весела касир)- до жіночого роду;

3. Незмінювані іменники, що називають неістоти, належать до

середнього роду (вікно, озеро, небо, доля);

4. Іменники - географічні назви, назви міст, річок, газет, журналів та

таке ін. визначаються за загальною назвою (журнал «Наталі»-
чоловічого роду, телепрограма «Михайло»- жіночого; країна Германія
– жіночого роду, місто Туапсе – середнього).
Невідмінювані іменники мають лише значення роду і позбавлені морфологічних
форм його вияву. Вони поділяються на родові групи за лексичним
значенням.

До чоловічого роду належать:

1) іменники зі значенням особи чоловічої статі: буржуа, рефері, аташе, портьє,

месьє, сер;

2) іменники – назви тварин (окрім іменника цеце (муха), путасу, івасі (риба), ківі
(пташка), окапі (тварина родини жирафових), які належать до жіночого роду):
гну, фламінго, шимпанзе, какаду, жако, поні, гризлі, колібрі.

Якщо у тексті є вказівка на самку, то допускається узгодження у жіночому роді:

Поні не відходила ні на крок від свого малюка.

Родова приналежність деяких осіб визначається конкретним уживанням у мові.

Це стосується іменників спільного роду: мій протеже – моя протеже, мій візаві –
моя візаві.

До жіночого роду належать:

1) іменники зі значенням особи жіночої статі: міс, леді, фрау, мадам, Данте (ч. і
ж. р);

2) назви деяких тварин і риб: цеце (муха), івасі, путасу (риба); ківі (пташка);

3) назви деяких конкретних предметів: авеню (вулиця), салямі (ковбаса),

кольрабі (капуста), бере (сорт груші).

До середнього роду належать невідмінювані назви неістот: кашне, депо,

таксі, кіно, морзе, табло, манто, фойє, канапе.

58.Від поданих іменників утворіть форму множини, складіть з

ними словосполучення.

59. Складіть речення з поданими нижче іменниками. Поясніть, які іменники можуть
позначати осіб чоловічої та жіночої статі, а які – ні.

Крім жіночого, чоловічого, середнього роду, іменники можуть належати до спільного

роду. Наприклад: бідолаха, нероба, сирота, базіка, лівша.

Фемінітиви. ( це назви жінок за сферою діяльності)Є іменники чоловічого роду,

які можуть позначати осіб і жіночої статі. Це назви професій, наукових звань, посад.

Наприклад, педагог,професор, інженер.

АЛЕ за новою редакцією Українського правопису закладено вживання фемінітивів!!!

Авторка, редакторка, директорка, поетеса

Існують іменники, які не мають відмінювання за статтю:

"Дерево", "сонце", "озеро" - ці іменники не відмінюються за статтю. Незалежно від

того, про яку стать йде мова, вони залишаються незмінними

60. Лексика за сферою вживання. Медична лексика.

Лексика – це словниковий склад мови і розділ науки про мову, що вивчає словниковий
склад.

За сферами вживання словниковий склад украïнськоï мови подiляється на

загальновживану i спецiальну лексику, або лексику обмеженого вживання.
Загальновживану лексику називають ще загальнонародною. До ïï складу нале
жать слова, використовуванi всiма носiями лiтературноï мови. Це назв:

● предметів побуту (дверi, човен, молоток, вiкно, чоботи, сорочка, стiп,

вiдро),
● процесiв труцовоï дiяльностi [нести, рiзати, пекти, читати),
● явищ природи (дощ, снiг, мороз, вiтер),
● людей, звiрiв, птахiв, риб, рослин (дочка, мати, дiти, голуб, ластiвка,
окунь, щука, калина, верба),
● кольорiв, смакiв, почуттiв (зелений, солодкий, радiсть, жаль),
● розмiру, ваги (великий, важкий),
● вiйськових понять (вiйсько, куля, зброя),
● понять культури (пiсня, книга, мелодiя),
● суспiльно-полiтичних понять (держава,народ),
● чисел (два, п ятдесят) тощо

Лексика обмеженого вживання (спеціальна) складається зi слiв, вживання яких

обмежене або територiєю, або певною групою суспiльства. До складу спецiальної
лексики належать дiалектизми, професiйнi слова, термiни, а також жаргонiзми та
арготизми.

Визначення Дiалектна лексика — це слова, що вживають мешканцi певної мiсцевостi.

Вони мають вiдповiдники в лiтературнiй мовi.

Українська мова має три нарiччя: захiдне (пiвденно-захiдне), пiвнiчне i пiвденно-

схiдне.

Захiдне: вуйко (дядько), ватра (вогонь), леґiнь (юнак).

Пiвнiчне: лiсавиця (драбина), веселики (журавлi), ясниця (райдуга).

Пiвденно-схiдне: банити (мити), квасець (щавель), пшiнка (кукурудза).

Визначення Професiйна лексика — це слова, якi вживаються в колi фахiвцiв з певних
спецiальностей для позначення знарядь працi, iнструментiв, процесiв, дiй, матерiалiв
тощо.

Наприклад:

● позов, апеляцiя, суддя (юристи)

● монтаж, шпальта, пiдвал (журналiсти)

● ГІРУДОТЕРАПІЯ, інсуліновий шприц, ( до медичної діяльності)

Визначення Термiни — це слова, що називають поняття в рiзних галузях: науцi,

технiцi, мистецтвi тощо.

Вони є однозначними в однiй галузi. Але можуть мати рiзнi значення в рiзних.
Наприклад, термiн операцiя у хiрургiї i банкiвськiй справi позначає неоднаковi
поняття. Деякi з термiнiв стають загальновживаними словами. Наприклад, слово
термометр.

Визначення Жаргонiзми — цe специфiчна лексика, що вживається у мовленнi людей

окремих соцiальних груп, зв’язаних певною спiльнiстю iнтересiв.

Це може бути перебування у певному середовищi, захоплення тощо. Наприклад, серед

студентiв заняття називають парами, шпаргалки – бомбами.

Визначення Арготизми — близькi до жаргонiзмiв. Але цi слова зазнали навмисних

змiн з метою утаємничити, зробити незрозумiлим для iнших.

Арготизми близькi до жаргонiзмiв. Але цi слова зазнали навмисних змiн з метою

утаємничити, зробити незрозумiлим для iнших. До арго можуть вдаватися жебраки,
злочинцi тощо. Наприклад: ботень (борщ), морзуля (цибуля).

Окремо потрiбно видiлити розмовну лексику. Вона використовується в побутi при

неофiцiйному спiлкуваннi. Розмовна лексика об’єднує три групи слiв.

Перша група – слова, якi не виходять за межi лiтературної мови i додають

спiлкуванню невимушеностi: мастак, розбишака, лупцювати.

Друга група – нелiтературнi слова, якi вживаються з порушенням вимови, правил

роду, вiдмiнювання тощо. Наприклад, слово «тудою» замiсть «туди».

Третя група – слова, якi мають ознаки згрубiлостi, фамiльярностi: училка (вчителька),
братан (товариш), фiзра (фiзична культура), моцик (мотоцикл, мопед), припертися
(прийти).

кілька термінів та термінології, що часто зустрічаються в медичній лексиці:

Абдомен - передня частина тіла, яка містить стомачну порожнину.

Гіпертонія - підвищений артеріальний тиск.
 Діагноз - визначення захворювання або стану на основі симптомів та медичних
обстежень.
Імунітет - система захисту організму від інфекцій та хвороб.
Лімфатична система - система, яка відповідає за транспортування рідини та клітин
у тілі.
Онкологія - галузь медицини, що вивчає ракові захворювання.
Пульс - ритмічні коливання артеріальних стінок, що виникають від роботи серця.
Рецепт - письмове замовлення лікаря на придбання ліків або медичних засобів.
Симптоми - ознаки або прояви захворювання, які помічають пацієнт або лікар.
Терапія - методи лікування хвороби або стану.
Стетоскоп - інструмент для прослуховування звуків у тілі пацієнта, зокрема серця
та легенів.
Шприц - пристрій для вводу або видалення рідини з тіла.
ЕКГ (електрокардіографія) - метод запису електричної активності серця.
Рентген - метод діагностики за допомогою рентгенівських променів.

61. Правопис складних іменників і прикметників.

1. Складні іменники пишуться разом:

а) Якщо складний іменник утворений від колишнього словосполучення за
допомогою сполучного голосного: чорнозем (чорна земля);
б) Усі складноскорочені з першими частинами: авіа-, авто-, агро-, біо-, вело-,
водо-, гідро-, електро-, квазі-, кіно-, космо-, лже-, макро-, мікро-, мілі-, фото- й
інші: автотраса, електрочайник;

в) Складні іменники, першою частиною яких є кількісний числівник (коли він не

позначається цифрою): сімдесятиріччя, трикутник;
г) Усі складноскорочені слова й похідні від них: Нацбанк, Міносвіти,
профспілка;
ґ) Складні іменники, утворені з дієслова в наказовій формі та іменника:
горицвіт, перекотиполе;
д) Складні іменники, утворені з трьох і більше основ: автомотогурток,
термогідродинаміка.
е) Складні іменники з першою частиною пів-, напів-, полу- (загальні назви):
пів'яблука, півстолу.

2.Складні іменники пишуться через дефіс:

а) Іменники, що означають протилежні за змістом поняття: купівля-продаж;
б) Іменники, що означають спеціальність, професію, державні посади,
військові, наукові звання: лікар-еколог, генерал-губернатор;
в) іменники на позначення казкових персонажів: Зайчик-Побігайчик, Лисичка-
Сестричка;
г) Іменники, що означають складні одиниці виміру: людино-день, тонно-
кілометр;
 ґ) Прикладки, що стоять після пояснюваного слова й виражають ознаку, яку
можна передати прикметником: дівчина-красуня;
д) Прикладки - видові назви, які стоять перед пояснювальним словом: сон-
трава, Ведмідь-гора;
е) Складні іменники з першою складовою частиною віце-, екс-, лейб-, максі-,
міді-, міні-, обер-: віце-президент, екс-чемпіон;
є) Іншомовні назви проміжних сторін світу: норд-вест, норд-ост;
ж) Словосполучення, що означають переважно назви рослин: розрив-трава,
люби-мене, чар-зілля;
з) Частини пів-, напів- із власними назвами: пів-Києва.

3. Складні прикметники пишуться разом:

а) Утворені від залежних між собою слів (між ними не можна вставити
сполучника і): лівобережний (лівий берег), теплолюбний (любить тепло);
б) До складу складних прикметників входять слова мало-, багато-, ново-, старо-,
давньо-, нижньо-, верхньо- тощо: староукраїнський, багатоканальний;
в) Першою частиною складних прикметників є числівник записаний словом:
двадцятирічний.

4. Складні прикметники пишуться через дефіс:

а) Якщо вони утворені від незалежних одне від одного слів, між якими можна
поставити сполучник і: українсько-російський, навчально-виховний;
б) Складні прикметники, що означають відтінки кольору або смаку: жовто-
блакитний, кисло-солодкий. Але: жовтогарячий (один колір);
в) Складні назви сторін світу: південно-східний;
г) Складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуться через
дефіс: генерал-губернаторський (генерал-губернатор);
Увага! В окремих випадках, коли прикметник утворюється від сполучення
іменника з прикладкою, дефіс не ставиться: Москва-ріка - москворіцький.
ґ) Складні прикметники, першим компонентом яких є числівник, написаний
цифрами: 20-річний, 10-поверховий;
д) Складні прикметники з першою частиною військово-, воєнно-: воєнно-
стратегічний, військово-спортивний. Але: складні прикметники, що перейшли в
іменники пишуться разом: військовополонений, військовозобов'язаний.

Треба відрізняти складні прикметники та словосполучення, утворені з

прислівника та прикметника (дієприкметника): чітко окреслений, цілком
правильний (прислівник у таких випадках логічно наголошений і виступає
членом речення).
Запам'ятайте: суспільно корисний, суспільно необхідний.
 Слова з іншомовними префіксами інтер-, контр- пишуться разом:
інтерконтинентальний, контрудар (але контр-адмірал - посада).

62. Перекладіть українською мовою, порівняйте правопис слів із пів-/пол- в

обох мовах, поясніть правопис складних іменників:

Як перевірити? Якщо пів НЕ можна замінити іменником «половина», то пишемо

його РАЗОМ, а в інших випадках — ОКРЕМО: піваркуш (але пів аркуша), південь
(але пів дня), півкуля (але пів кулі), півколо (але пів кола), півострів (але пів
острова).

Пол- пишемо:

• Разом, якщо далі приголосна (полчетверти)

• Через дефіс, якщо далі голосна або «л»

(пол-урока, пол-лекции)

• Окремо, якщо пол- не відноситься до наступного

слова ( пол учебного года)

• Через дефіс, якщо пол- перед власною назвою

(пол-Европы, пол-Африки)

Правопис складних іменників

63.Напишіть доручення.

Доручення - це документ, за яким організація чи окрема особа надає право іншій особі
від її імені здійснювати якісь дії.

Види доручень:

Офіційні;

Особисті.

Залежно від обсягу та змісту повноважень, що надаються представникові,

доручення поділяються на три види:

- разові на виконання одноразової дії(найчастіше це отримання

товарноматеріальних цінностей чи одержання стипендії, заробітної плати,
пенсії, поштового переказу, посилки й т.ін.);

- спеціальні на здійснення приватною чи службовою особою однотипних

учинків (представництво в органах суду, виконання господарських і
банківських операцій у межах певного терміну й т.ін.);

- генеральні (загальні) на виконання розширених повноважень (здійснення

операцій, пов’язаних з управлінням та володінням нерухомим і рухомим
майном, банківських операцій, одержання та надсилання кореспонденції,
представницьких функцій у суді й т.ін. з правом передоручення третій особі).

Реквізити (особистого доручення):

— назва виду документа (доручення);

— прізвище, ім’я, по батькові особи, що видала

доручення;

— прізвище, ім’я, по батькові особи, що їй видане

доручення (довіреної особи);

— термін дії документа;

— дата складання, підпис особи і довірителя;

— засвідчення підпису організацією, де працює,

навчається тощо довіритель.

Зберігається не більше 3 років

64. Термінологічна і професійна лексика, її відмінність від загальновживаної.

Термін (від латин. terminus межа, кінець) це слово або

словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знання чи

діяльності

людини.

Термінологія це 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому

значенні все частіше використовують слово термінознавство); 2)

сукупність

термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про

англійську, польську, російську, українську та ін. термінологію, а також

про

термінологію математичну, юридичну, хімічну, технічну тощо.

Професійна лексика- це словник того чи іншого фаху.

Знати мову професії означає вільно володіти термінологічною

лексикою, уникати мовних примітивізмів, збагачуватися науково-
технічною, суспільно-політичною термінологією, новими поняттями.

Спеціальна наукова термінологічна лексика:

● а) медична (вакцина, авітаміноз, епідемія);

● б)фізико - математична (гамма-проміння, електрон, магніт,
електрон, абсциса, інтеграл, ромб, теорія функцій);
● в) хімічна (амінокислота, водень, оксид, хлорид);
● г) біологічна ( бактерія, вітамін, організм, тип);
● д) фізіологічна (аорта, дерма, суглоб, фізіолог);
● е)ботанічна (адоніс, бутон, зав”язь, яровизація);
● є)зоологічна (амніоти, інфузорія, ссавець, хребетні);
● ж) географічна ( атлас, клімат, меридіан, широта);
● з) геологічна ( абразія, земна кора, міоцен, неозойська ера) та інш.

Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни можна

поділити на три основні групи:

1. 1.Загальнонаукові терміни, тобто терміни, які вживаються

практично в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система,
тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез і т. д. Слід
зазначити, що такі терміни в межах певної термінології можуть
конкретизувати своє значення, порівняйте: валютна система,
осушувальна система, теорія економічного ризику, теоретична
механіка. До цієї категорії відносять і загальнотехнічну
термінологію: машина як пристрій, агрегат (пральна машина,
машина(“побутовізм”) - автомобіль).
2. 2. Міжгалузеві терміни - це терміни, які використовуються в
кількох споріднених або й віддалених галузях.наприклад:
амортизація, екологічні витрати, санація, технополіс,приватна
власність.
3. 3. Вузькогалузеві терміни - це терміни, характерні лише для
певної галузі, напр.: пандемія, діурез, дифузія, дизентерія,
дерматит, лейкоцит, легені, лейкемія.

крім термінів, широко побутують і інші спеціальні мовні одиниці:

професіоналізми та номенклатурні назви.
 ● Професіоналізми - це слова, властиві мові певної професійної або
соціальної групи, яка поставлена в особливі умови життя та
праці.
● Номенклатурні назви. (перелік, список імен) – сукупність назв
конкретних об'єктів певної галузі науки, техніки, мистецтва
тощо. Якщо в основі терміна лежить загальне поняття, то в
основі номенклатурної назви – одиничне.

Загальновживані слова(стійкий словниковий склад) -це стала

частина лексики, яка зберігається протягом віків. Без цих слів на
даному етапі розвитку не можна порозумітися в процесі суспільної
діяльності.

ОТЖЕ відмінність професійної лексики від загальновживаної полягає в

тому що загальновж використовується завжди і всюди для цього не
потрібно бути членом якоїсь організації або мати певну освіту.її
завжди і всі розуміють.

65. Дієслово в діловому мовленні. Безособові конструкції на – но, -то..

Дієслово - це повнозначна частина мови, яка означає дію або стан і виражає
це значення в граматичних категоріях виду, стану, способу, часу, особи (роду),
числа.

Дієслова грають ключову роль у діловому мовленні, оскільки вони допомагають

передати дії, плани, обов’язки та угоди. Вони використовуються для описування
робочих процесів, вираження інструкцій, угод, ведення переговорів та
відображення ефективного управління. Ось деякі дієслова, що часто
зустрічаються в діловому мовленні:

1. Організація та управління : планувати, координувати, керувати, делегувати,

вирішувати, контролювати, аналізувати.

2. Комунікація та спілкування : консультувати, переконувати, демонструвати,

узгоджувати, інформувати, запитувати, презентувати.

3. Фінанси та облік : рахувати, фінансувати, бухгалтерія, аналізувати, звітувати,

інвестувати.

4. Розвиток та стратегія : розвивати, , планувати, вдосконалювати,

впроваджувати, прогнозувати.

5. Ресурси та персонал : наймати, тренувати, мотивувати, оцінювати, розвивати,

адаптувати, координувати.

6. Процеси та виробництво : виготовляти, оптимізувати, контролювати,

вирішувати проблеми, вдосконалювати.
Дієслово як частина мови має п'ять основних граматичних форм:

2. Інфінітив.
3. Власне дієслово (особово-родові форми).
4. Дієприкметник.
5. Дієприслівник.
6. Предикативні форми на -но (-єно), -то.

/. Інфінітив - це початкова форма дієслова, яка називає дію безвідносно до

діючої особи, часу, способу та стану.

Формальною ознакою інфінітива є -ти (-ть), напр.: писати (писать), читати

(читать), знати (знать). У системі ділового мовлення вживають, звичайно,
неозначену форму дієслова із формантом -ти (паралельна форма на -ть
поширена в розмовному та художньому стилях).

2. Власне дієслова - це дієвідмінювані, або особово-часові та осо-бово-

способові, форми, які є основними і типовими формами дієслова і найповніше
подають його граматичні ознаки.

Парадигма теперішнього - майбутнього часів будується на основі

протиставлень 1, 2, 3-ої особи в однині та множині. Розрізняють дві парадигми
особових закінчень у теперішньому та простій формі майбутнього часу: -у (-ю),
-еш (-єш), -е (-є), -емо (-ємо), -eme (-eme), -уть (-ють) -1 дієвідміна; -у (-ю), -
иш (-їш), -ить (-їть), -имо (-їмо), -ите (-їте), -ать (-ять) - II дієвідміна.

Особова парадигма дієслів наказового способу має спеціалізовані особові закінчення

тільки в трьох формах - 2-ої особи однини та 1, 2-ої особи множини, які
систематизують у два типи: -и, -ім (-імо), -іть (-іте) та -0 (нульове закінчення), -мо, -
те. Аналітична форма утворюється за допомогою частки хай (нехай), яка додається
до дієслівних особових форм, омонімічних формам теперішнього (для дієслів
недоконаного виду) або простої форми майбутнього (для дієслів доконаного виду)
часу.

. Дієприкметник - це особлива форма дієслова, що виражає динамічну

ознаку предмета за дією, яку він сам виконує (активні дієприкметники)
або яка на нього спрямована (пасивні дієприкметники).

• Активні дієприкметники бувають теперішнього та минулого часу,

утворюються відповідно від основ теперішнього часу дієслів
недоко-наного виду за допомогою суфіксів -уч-/-юч- або -ач-/-яч та
від основи інфінітива неперехідних дієслів доконаного виду за
допомогою суфікса-л-, напр.: контролюючий, терплячий;
збанкрутілий.
• Пасивні дієприкметники утворюються від основи інфінітива перехідних
дієслів, як правило, доконаного, рідше недоконаного виду за допомогою
суфіксів -її-, -єн- (-єн-), -ія-, напр.: прочита-ти —> прочи-та-н(ий),
 запроси-ти —» запрош-ен(ий), приклеї-ти —> прикле-єн(ий), висуну-ти
—> висуну-т(ий), або висун-ен(ий), писа-ти —> писа-н(ий).

4. Дієприслівник - це незмінна форма дієслова, яка виражає супро- відну до основної

дію (завершену або незавершену).

• Дієприслівники недоконаного виду утворюються від основи теперішнього часу

дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -учи/ -ючи (від дієслів І
дієвідміни) або -ачи /-ячи (від дієслів II дієвідміни), напр.: тонути (тон-уть) —
> тонучи, купувати (купу-ють) —> купуючи, просити (прос-ять) —> просячи,
кричати (крич-ать) —» кричачи. У зіставленні з основним дієсловом-присудком
конкретизується їх часова співвіднесеність: а) одночасність,
напр.: Шумлять, заїжджаючись на свято, люди; б) попередність,
напр.: Дивуючись зі спритності виконавців, керівник, однак, похвалив їх
роботу; в) наступність, напр.: Готуючи бланки, він забув попередньо
узгодити їх структуру з керівником.
• Дієприслівники доконаного виду утворюються від основи інфінітива за
допомогою суфіксів -ши або -вши, вибір яких зумовлений характером кінцевого
звука основи (приголосний або голосний), напр. : прибіг-ти —> прибіг-ши,
сказа-ти —> сказа-вши. Виражають, як правило, додаткову дію, яка
відбувається перед основною, напр.: Заслухавши та обговоривши звітну
доповідь керівника відділу, працівники одноголосно ухщлили... .

5. Предикативні форми на -но, -то — це незмінні форми дієслова, що

виступають головним членом (присудком) у безособових реченнях.

За своєю семантикою та використанням форми на -но, -то становлять

специфіку української мови, яка вирізняє її з-поміж інших слов'янських мов10.
Утворюються вони від основи пасивних дієприкметників за допомогою суфікса -
о, напр.: завершений) —» завершен-о, написан(ий) —» написан-о, здобут(ий)
—> здобут-о. Саме ці форми вживають замість пасивних дієприкметників, якщо
хочуть наголосити на дії, а не на ознаці,
пор.: Запрошення розіслано вчасно замість Запрошення розіслані вчасно.
Особливого звучання набувають предикативні форми на -но, -то в текстах
художньої літератури, напр.: Все розтрачено, розгублено,
Бо воно було людьми
Не шановано, не люблено (Олександр Олесь).
За характером своєї семантики виражають дію перехідну, минулу, пасивну.
Однак можуть передавати значення майбутньої дії за допомогою допоміжного
дієслова бути, напр.: Роботу буде завершено вчасно.
Як правило, безособові дієслівні форми на -но, -то вживають у значенні „хтось
щось зробив", напр.: Роботу завершено (хтось завер-
шив); Лист відправлено (хтось відправив). Рідко їх використовують стосовно
явищ природи, напр.: Поля затоплено (вода затопила).
Слід пам'ятати, що форми на -но, -то в українській мові є безособовими і не
можуть мати при собі навіть пасивного суб'єкта, вираженого формою орудного
відмінка, типу Нами проаналізовано, а треба У роботі проаналізовано.

66. Змінивши конструкції, виразіть закінчену дію (завдання виконуйте за зразком).

(65)
67. Написати оголошення про ...
Оголошення - офіційне повідомлення, оповіщення,

інформація про масовий захід: про час і зміст проведення

нарад, засідань, зборів; про виконання роботи; про

можливість посісти вакантну посаду шляхом участі у

конкурсі; про час проведення концерту, конкурсу, цікавої

чи важливої зустрічі; про захист курсової, дипломної

роботи чи дисертації на здобуття наукового ступеня; про

підприємницьку діяльність тощо.

Реквізити оголошення:

1. Назва виду документа.

2. Час проведення заходу.

3. Дата й місце проведення заходу.

4. Назва заходу.

5. Порядок денний (якщо це засідання) або тематика

секційних засідань (якщо це конференція).

6. Адреса, способи проїзду.

Реквізити № 1-4 пишуть суцільним текстом, № 5-6 - з

абзацу.

68. Типи термінологічних словників, їх роль. Фахові медичні словники.

Термін (від латин. terminus межа, кінець) це слово або

словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знання чи діяльності

людини.

Термінологія 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому

значенні все частіше використовують слово термінознавство); 2) сукупність

термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про

англійську, польську, російську, українську та ін. термінологію, а також про

термінологію математичну, юридичну, хімічну, технічну тощо.

Кодифікація термінів - це систематизація термінів у словниках, довідниках, що

орієнтують мовців на правильне їх використання.

Значення термінів зафіксовано у спеціальних словниках, довідниках.

Розрізняють такі види:перекладні, енциклопедичнодовідкові,
тлумачноперекладні.

Перекладні словники - найпоширеніший тип сучасних термінологічних

словників. Серед двомовних термінологічних словників поряд з російсько-
українськими є англійсько-українські, латинсько-українські тощо, окрім того, ще
укладають тримовні, значно рідше - чотири-семимовні.

Енциклопедично-довідкові словники фіксують терміни, подають пояснення

наукових понять. Словникова стаття в лексикографічних працях такого типу
складається з двох частин - назви поняття і його означення (дефініції*).

Наприклад:
Імпорт ввезення з-за кордону на комерційних засадах товарів, послуг,

цінних паперів, капіталів, технологій (у формі чужоземних кредитів та

інвестицій) для реалізації на внутрішньому ринку країни.

Тлумачно-перекладні словники - це праці змішаного типу, які перекладають

термін іноземною мовою (або кількома мовами) і подають його тлумачення.

Стандартизація термінології це вироблення термініветалонів, термінівзразків,

унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний
стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт).
Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних
наукових, ділових, виробничих текстах.

Медична термінологія - це система, яка об’єднує термінологію медико-біологічних та

фармацевтичних дисциплін, де переважна більшість термінів іншомовного
походження. Але коли лікар розмовляє українською мовою на професійну тему, він
застосовує від 50 % до 80 % слів латинського та грецького походження.

Фахові медичні словники.

1.Фармацевтична енциклопедія

2. Тлумачний словник у мові лікаря

3. Українсько лантинський словник

69.Особливості вживання числівників у діловому мовленні.

ЧИСЛІВНИК — це самостійна частина мови, що означає число, кількість

предметів або порядок їх при лічбі

в ділових паперах не обходяться без цифрових даних. Вони вимагають

спеціального оформлення. Так, однозначні числа, що не мають посилань на
одиниці виміру, в ділових паперах записуються словами. Наприклад:
Акціонерне товариство «Нікос» планує закупити не більше двадцяти
автомобілів. Коли ж число супроводжується найменуванням одиниць виміру,
воно пишеться цифрами. Наприклад: До магазину терміново завезли 150
центнерів картоплі, 40 центнерів яблук.

Правила вживання

1. Після числівника один іменник ставиться завжди в однині: 1 метр, 21 день.

2. Після числівників два, три, чотири іменник завжди стоїть у Н. відмінку

множини: два тижні, дев'яносто два роки, шістсот сімдесят чотири
стільці, а при числівниках п'ять і більше – у Р. відмінку множини: п'ять
(рідних) братів, тридцять (цегляних) будинків.
3. Лише іменники, які в множині втрачають суфікс -ин- та іменники IV
відміни при числівниках два, три, чотири стоять у формі Р. відмінка
однини: двадцять три харків'янина, тридцять два слобожанина,
чотири селянина, два імені.
4. Якщо іменник вказує на приблизність і стоїть перед числівником, то
перед два, три, чотири він ставиться в Р. відмінку множини: років два,
днів три, тижнів чотири. Прикметник після числівників два, три,
чотири вживається у формі Н. (3) або Р. відмінка множини: два розбиті
(розбитих) вікна; чотири азіатські (азіатських) країни.
5. У непрямих відмінках іменник і числівник стоять в одному відмінку: з
трьома братами, шістдесяти будинкам.
6. Але після числівників тисяча, мільйон, мільярд, трильйон та
под. іменник стоїть лише в Р. відмінку множини: тисячею років – тисячі
років, мільйоном гривень — на мільйоні гривень.
7. Після дробових числівників, а також після числівників півтори іменник
стоїть лише в Р. відмінку однини: двох десятих процента, двом десятим
процента, двома десятими процента; півтора місяця, півтори тонни
– в усіх відмінках.
8. Якщо є вислів з половиною, з чвертю, то іменник набуває форми, якої
вимагає власне кількісний числівник: два з половиною місяці, чотири з
половиною роки, п'ять з чвертю століть, дев'ять з чвертю років.
9. Кількісний іменник раз у сполученні з числівником та
іменником половина має форму рази: три з половиною рази. Якщо цей
дробовий числівник виражений десятковим дробом, то раз має форму Р.
відмінка: три й п'ять десятих рази.
10. Збірні числівники поєднуються:
а) з іменниками чоловічого роду на означення осіб, тварин птахів: двоє
львів'ян, троє школярів, четверо коней, п'ятеро орлів;
б) з іменниками середнього роду: двоє вікон, троє відер (паралельні
форми два вікна, три відра), двоє лошат, п'ятеро хлоп'ят;
в) з іменниками, що вживаються лише у множині: двоє воріт, четверо
окулярів.
11. Після збірних числівників (крім обидва) іменник стоїть у Р. відмінку
множини: двоє селян, троє дверей, четверо голубів. Після збірних
числівників обидва, обидві іменник ставиться у Н. відмінку
множини: обидва хлопці, обидві сестри. У непрямих відмінках іменник і
числівник стоять в одному відмінку обом сестрам, обома сестрами.
12. У датах назви місяців вживаються в Р. відмінку: перше лютого,
першому лютого, з першим лютого.

70. Провідміняти поданиі числівники, поставити наголос.

71. Проаналізуйте вживання числівників. Виправте речення, поясніть помилки.

72. Резюме.
Резюме – це документ, в якому подаються короткі відомості про навчання,
трудову діяльність та професійні успіхи й досягнення особи, яка його складає.

Головні вимоги до складання резюме:

• Цілеспрямованість (рекомендується вводити в резюме розділ “Мета”, а при

описі досвіду роботи конкретно показувати ваші функції і досягнення)

• Зручність сприйняття (для зручності сприйняття резюме повинне бути добре

структурованим, досить крупно і красиво видрукуваним, а також не містити
другорядних даних і дрібниць (наприклад, про батьків, віросповідання і т.д.)).

• Культура складання й оформлення - граматичні помилки, суржик, помилки,

рукописне оформлення й інші подібні вади не роблять честі авторові резюме.

помилки в резюме:Дуже об’ємне резюме, Рукописне резюме.,Резюме з зайвою

інформацією., Резюме, що є випискою з трудової книжки., Недбало і неграмотно
складені резюме.

Розрізняють два стилі викладу інформації в резюме:

Європейський (британський);

Американський.

Особливістю європейського стилю викладу є те, що подаються відомості про

дату і

місце народження, родинний стан та використовується хронологічний порядок

викладу

інформації про освіту та досвід роботи.

Американський “стандарт” вимагає зворотного порядку:

Спочатку називається посада, яку ви обіймаєте зараз, а потім інші посади, які ви

обіймали до цього.

У практиці застосовують ще один тип структурування інформації в резюме –

функціональний. Резюме складається у стислій формі (не більше 1с.).

Реквізити:

Назва документа (посередині).

Ім’я, ім’я по батькові та прізвище.

Дата і місце народження.

Домашня адреса та номер телефону.

Родинний стан.

Навчання.

Науковий ступінь.

Досвід роботи.

Трудова діяльність.

Додаткові відомості.

Дата.

Підпис.

73. Складні випадки слововживання.

Лексика – це словниковий склад мови і розділ науки про мову, що вивчає

словниковий склад.

До складних випадків слововживання відносять:

1 Багатозначні слова.

2 Пароніми та омоніми у мові фаху.

3 Синонімічний вибір слова.

4 Словники синонімів та паронімів: правила користування.

5 Складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення. Абревіатури

загальновживані та вузькоспеціальні.

Багатозначними словами є слова з двома і більше лексичними значеннями. У

багатозначних словах одне із значень називається прямим.

Пряме значення слова є його основним значенням, або первинним. У

багатозначному слові основне його значення загальновідоме, воно виявляється і

поза контекстом.

Непряме значення слова називається переносним. Переносні значення

можуть виникати внаслідок переосмислення прямого значення. Наприклад: Вітер

з гаєм розмовляє, шепче з осокою (Шевч.).

Пароніми - слова, які дуже близькі за звучанням, але різні зазначенням і написанням.
Саме ця близькість, незначна звукова різниця у мовленні спричиняє труднощі у
засвоєнні і призводить до помилок.

Адрес – письмове привітання на честь ювілею тощо. Адреса – напис на конверті

адресант - "той, хто посилає лист, телеграму, відправник" - адресат - "той, кому
адресується лист, телеграма, одержувач".

виборний - орган, посада, особа; виборчий - округ, дільниця, комісія, бюлетень,

Омоніми - це слова, які однаково звучать, але мають різне значення

 1 2 3 4
стан - стоянка; воююча сторона; стан - талія; стан - умови, ситуація; стан –
пристрій

Синоніми-це слова які різні за написанням та звучанням але близькі за значенням.Такі

слова поєднуються в синонімічний ряд.Найуживаніше зі

стилістичного боку руппоюее слово синонімічного ряду називається

стрижневим словом, або домінантою.

Дезинфекція – знезараження

Процедура-маніпуляція

Хронічний- затяжний

Турбота-піклування

Викидень-аборт

Абсцес-нагноєння

Є декілька типів лексичних скорочень:

1. Ініціальні (абревіація)— утворені з початкових літер слів, що означають

поняття; їх, у свою чергу, поділяють на:

а) літерні — читаючи їх, слід вимовляти літери: КБ, ЖБК, ХТЗ й ін.;

б) звукові — читаючи їх, вимовляють звуки: РАГС, ЦУМ, Ту -154, Ан-

24 йін.;

в) літерно-звукові (змішані) — частина слова вимовляється за буквами,

частина — звуками: ЖЕК, ТЕЦ й ін.

2. Складові скорочення — утворені з частин складів слів: завґар, техред, лінкор,

міськком, Харзеленбуд й ін.

3. Частково скорочені слова — утворені з частини або частин слів і повного слова:

Донвугілля, Татнафта, госпрозрахунок,рембаза й ін.

4. Відсікання (усічення): зам., зав., пом., акад., доц. й ін.

5. Телескопічні скорочення — утворені з початкової та кінцевої части

ни складових слів: рація (із ра[діостан]ція), біоніка (із біо[логія] та

[електро]ніка) й ін.

6. Змішаного типу (комбіновані): НДІторгмаш, ХарБТІ й ін.

Розрізняють декілька типів графічних скорочень:

— крапкові: ст., див., їм. й ін.;

— дефісні: з-д, б-ка, ін-т й ін.;

— скіснолінійні (дробові): р/р, а/с, в/ч (крапки не ставлять);

— нульові (курсивні) — на позначення одиниць фізичних, метричних величин,

валют й ін. лише після цифрових назв: 2 хв, 47 кг, 250 г,

400 грн й ін. не змінюють у множині (крапки не ставлять);

— комбіновані: півд.-зах., півн.-схід. й ін.

Розрізняють два види скорочення слів:

а) для зорового сприйняття;

б) для вживання в усній і писемній мові.

Скорочення першого типу не мають граматичного оформлення, вони позначаються

малими літерами, наприклад: і т. д., р-н, м-ць, тов.;

Другий тип: Ан-24, Ту-104, КПІ — пишуться без крапок і мають граматичні

форми.Зразок

- назви документів: РКК, ОРД, техплан, техдокументація;

- назви посад, учених ступенів, звань: член-кор., проф., канд. філол. наук, зав.,

заст.;

- офіційні форми звертання: доб., п.;

-офіційні назви організацій, установ, відділів: агропром, фінвідділ,

Київміськбуд, Укрземпроект;

-скорочення, вживані в планово-обліковій документації:

промінвестбудбанк, техпромфінппан, накл. № тощо.

74. Синоніми в діловому мовленні.

Синоніми – це слова, а також стійкі словосполучення, що при повній чи частковій відмінності
мають тотожні або майже тотожні значення. Наприклад: завірюха, хуртовина, метелиця,
віхола, заметіль, хуга, завія, сніговій, сніжниця, хурделиця. Синонімічні засоби мови мають
глибоко національний характер. Вони свідчать про самобутність і специфіку мови. Уміле
використання їх дозволяє розкрити те або інше поняття в усій його повноті. Однак надмірне
нанизування синонімів, не виправдане змістом висловлювання, тільки засмічує мову.

Синоніми поділяються на три основні групи:

– лексичні синоніми, що відрізняються смисловими відтінками (відомий, видатний, славетний,
знаменитий);
– стилістичні синоніми – це слова, що відрізняються стилістичним і емоційним забарвленням
(говорити, мовити, пророчити, верзти);
– абсолютні синоніми – зовсім не відрізняються значенням і в різних контекстах можуть
вживатися без будь-якої відмінності (мовознавство, лінгвістика). Таких синонімів в українській
мові небагато.

Дезинфекція – знезараження

Процедура-маніпуляція

Хронічний- затяжний

Турбота-піклування

Викидень-аборт

Абсцес-нагноєння

Незнання синонімічних можливостей призводить до помилок у професійному мовленні.

Запам’ятайте значення слів-синонімів, що часто вживаються в діловому мовленні

ВІРНО – ПРАВИЛЬНО

ГОСПІТАЛЬ – ШПИТАЛЬ

ЖИТЕЛЬ – МЕШКАНЕЦь

З ОГЛЯДУ – З ПОГЛЯДУ

ПОЛОЖЕННЯ – СТАНОВИЩЕ – СТАН (білет 39)

75.Виразність мовлення. Чергування у — в, і —й як засіб

милозвучності.
Виразність є ознакою культури мовлення всіх стилів. У наукових текстах вона
досягається точністю слів і логічністю викладу, професійною лексикою і фразеологією.
Офіційно-діловий стиль використовує для цього адміністративно-управлінську
термінологію, сегментування тексту, різні рівні стандартизації, кліше.
Виразність мовлення - багатоаспектна проблема, яка розглядається у лінгвістиці,
психології.

Поняття «виразність мовлення» поєднує в собі два окремі, але взаємозалежні аспекти,
що становлять діалектичну єдність: емоційну насиченість (експресивність) та
образність (зображувальність).

Виразність мови це такі особливості структури висловлювання, які підтримують увагу

та інтерес у слухача або читача.

Правила чергування прийменників у і в:

а) Між приголосними вживається у, між голосними

— в: Вогники жовтіють у вікнах, дими йдуть у

небо запашнім.

б) на початку речення або після паузи у

вживається перед приголосними, в — перед

голосними: В яру залунав новий ниючий і пекучий

спів.

в) після приголосного перед голосним переважно

вживається в: Ти чого при зустрічі з ним

вкладаєш в очі свердла?

г) Після голосного перед приголосним залежно від

темпу, ритму мови, вживається і у, і в: Земна куля

оберталася у міжзоряному просторі.

д) Перед літерами в, ф, а також перед

сполученнями літер те, хв, льв тощо вживається

прийменник у: Було, певне, тоді у вас

хвилювань? Добре було у вересні та на початку

жовтня.

Чергування І — Й

І пишемо:
- Між приголосними: Тихін і Марія, мисливець і

рибалка.

- При зіставленні, протиставленні понять: мати і

батько, війна і мир.

- Якщо наступне слово починається на й, ї, є, ю,

я: Марта і Йосип, Дмитро і Ярина, кедри і

ялини.

- На початку речення перед приголосними та

після розділових знаків: І вечір тихо

опускався на землю. Усе лягло спочивать: і

люди, і птахи, і звірі.

Й пишемо:

- Між голосними, крім випадків, коли наступне

слово починається на й, ї, є, ю, я: калина й

ожина, АЛЕ: дикобрази і єноти.

- Між голосним і приголосним, крім випадків,

коли наступне слово починається на й, ї, є, ю,

я: привезли й посадили, АЛЕ: Ольга і Йосип.

76. Фразеологічні звороти у мовленні медпрацівника.

фразеологізм - Стійке сполучення, що являє собою змістову цілісність і

відтворюється в процесі мовлення, називається фразеологізмом. Наприклад:
покласти зуби на полицю;

повісити носа;

як рак свисне;

з вогню та в полум’я.

Фразеологізми, з одного боку, мають ознаки, спільні з словами,

словосполученнями і реченнями, а з другого - відрізняються від них.
Фразеологією називається розділ мовознавства, що вивчає усталені мовні
звороти.

У мовленні медиків досить часть зустрічаємо фразеологізми латинського

походження.

Ряд висловів стали фразеологізмами з часом, у міру вживання в мові: нота бене
(зверни увагу), куряча сліпота, гострий живіт.

До стійких зворотів мови медиків увійшли вирази з народних джерел, що

пов'язано з практикою традиційної народної медицини: антонів вогонь
(гангрена)

вирази з народних джерел, що пов'язано з практикою традиційної

народної медицини: антонів вогонь (гангрена), куряча шкіра (вітряна
віспа), кольки схопили (гострий приступоподібний біль); золотник не на
місці (жіночі хвороби).

Деякі неподільні фразеологічні одиниці характеризуються наявністю застарілих,

не вживаних у сучасній літературній мові слів і граматичних форм та
відсутністю живого синтаксичного зв’язку між їх компонентами: точити ляси,
зняти бучу

Дивитися в могилу — бути тяжко хворим, близьким до смерті.

«Сидіти в печінках» — набриднути,

Друге дихання — новий приплив сил.

Туман в (на) очах — хто-небудь погано почуває себе

77. Основні завдання курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)».

Мета курсу – сформувати національно-мовну особистість, ознайомити студентів з

нормами сучасної літературної мови в професійному спілкуванні, з основними
вимогами до складання та оформлення ділових документів, навчити їх професійної
мови, збагатити словник термінологічною, фаховою лексикою; підвищити
загальномовний рівень майбутніх фахівців, формувати практичні навички ділового
усного і писемного спілкування в колективі, розвивати комунікативні здібності.

Головними завданнями курсу є:

1. Розширити знання про українську мову як державну національну мову

українського народу, виховати повагу до української літературної мови.
 2. Ознайомити студентів з нормами сучасної української мови в професійному
спілкуванні, з основними вимогами до укладання та оформлення ділових
паперів, медичної документації, етикетом мовлення та культурою спілкування.
3. Забезпечити оволодіння орфографічними, орфоепічними, лексичними,
граматичними, стилістичними та пунктуаційними нормами сучасного
українського мовлення.
4. Приділити увагу засвоєнню мовних стереотипів комунікацій даного фаху;
роботі зі словниками з метою збагачення словникового запасу слів студентів
професійною лексикою та медичною термінологією; роботі над перекладами
текстів, зокрема професійного спрямування; стилістичним вправам над
правильним вибором слова з метою підвищення фахової мовної культури
майбутніх спеціалістів.
5. Залучити студентів до самостійної , пошуково-дослідницької роботи в
комунікативній сфері медичної галузі – проблемно-цільове завдання в процесі
оволодіння знаннями з даного предмету.

Після вивчення курсу студент повинен знати:

1. Значимість вивчення курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)».

2. Особливості стилів та жанрів сучасної української літературної мови.
3. Поняття «літературна мова», «мовна норма», функції мови.
4. Основні умови ефективного мовленнєвого спілкування, композицію публічного
виступу.
5. Прийоми мислення, вимоги до мовлення і мислення, як правильно читати й
осмислювати прочитане.
6. Сутність, види, завдання етики ділового спілкування, етичні норми та
нормативи.
7. Основні функції, рівні ділового спілкування, міжособові стосунки.
8. Мову професії, термінологію свого фаху, джерела поповнення лексики сучасної
української літературної мови.
9. Особливості використання багатозначних слів, паронімів та омонімів у
професійному мовленні, правила написання складноскорочених слів,
абревіатур, географічних скорочень.
10. Основні правила українського правопису.
11. Синтаксичні аспекти професійного мовлення, основні форми викладу матеріалу,
структуру речень і словосполучень, труднощі узгодження підмета з присудком.
12. Призначення, кваліфікацію документів, вимоги до складання та оформлення
різних видів документів та правила їх оформлення.

Студент повинен вміти:

1. Здійснювати регламентування спілкування, застосовувати орфоепічні та

акцентологічні норми української літературної мови в усному спілкуванні,
доречно використовувати моделі звертання,привітання, ввічливості,
2. Володіти різними видами усного спілкування; готуватися до публічного
виступу.
 3. Знаходити в тексті й доречно використовувати в мовленні власне українську та
іншомовну лексику, термінологічну лексику та виробничо-професійні, науково-
технічні професіоналізми; користуватися словником іншомовних слів,
термінологічними словниками та довідковою літературою.
4. Знаходити в тексті і доречно використовувати у професійному мовленні
синоніми, пароніми, омоніми; користуватися різними видами словників.
5. Перекладати тексти українською мовою, використовуючи термінологічні
двомовні словники, електронні словники.
6. Правильно записувати числівники та цифрову інформацію у професійних
текстах; узгоджувати числівники з іменниками.
7. Правильно використовувати найпоширеніші дієслівні форми у професійному
спілкуванні; користуватися додатковою літературою.
8. Правильно вживати прийменникові конструкції у професійних текстах,
перекладати прийменникові конструкції українською мовою; користуватися
довідковою літературою.
9. Користуватися синтаксичними нормами у професійному спілкуванні.
10. Правильно використовувати синтаксичні конструкції при складанні документів.
11. Студенти мають бути поінформовані про: розуміння державної мови у
професійній діяльності;набуття комунікативного досвіду, що сприяє розвиткові
креативних здібностей студентів і спонукаєдо самореалізації фахівців, активізує
пізнавальні інтереси, реалізує евристичні здібності як визначальні для
формування професійної майстерності та конкурентоздатності сучасного
фахівця.

78. Доречність мовлення.

Доречність – ознака мовлення, яка організує його точність, логічність, чистоту,
вимагає такого добору мовних засобів, що відповідають меті й умовам
спілкування. Доречне мовлення відповідає темі висловлення, його логічному
змісту, емоційному забарвленню. Доречне мовлення обов’язково вимагає
врахування ситуацій, складу мовців, форм (усної чи писемної) мови.

Умови доречності мовлення такі:

1. розуміння необхідності доречності мовлення;

2. володіння культурою мовлення і спілкування за допомогою мови;
3. висока вихованість людини, рівень її культури, моральних якостей;
4. досконале знання мови, її функцій, форм і різновидів.

Засоби для досягнення мети спілкування і забезпечення його доречності досить

різноманітні: монолог чи діалог, інтонація (заклична, спонукальна), риторичні
запитання, різні види звертання, тональність тощо

Контекстуальна доречність виявляється в єдності змісту і форми висловлення.

Контекст вимагає, щоб у ньому були гармонійно поєднані загальна тональність,
слова, інтонація, структура речень. Щоб забезпечити контекстуальну доречність
висловлення, варто використовувати в усному мовленні неповні речення,
звертання, інтонацію, в писемному – складні речення, вставні слова тощо.
Контекстуальна доречність впливає і на порядок слів у реченні, а речень – у
тексті.

Ситуаційна доречність мовлення залежить від ситуації спілкування. Саме цим

зумовлено використання монологу, діалогу (полілогу), внутрішнього монологу,
пошанної множини, множини ввічливості, авторської множини, різних форм
звертання (від інтимного до офіційного) тощо. Від ситуації залежать темп і
тональність мовлення, вибір слова, а в писемному – застосування схем,
таблиць, графіків.

Важливою є стильова доречність. Кожний стиль будується на виборі мовних

засобів, їх співвідносності. Для наукового стилю доречне використання
наукових слів, термінів. А для офіційно-ділового – ділової лексики. Тому
доречність – важлива ознака кожного стилю мовлення.

Доречність мовлення залежить від мовця, його мовленнєвої поведінки, мовної

етики, тому зумовлюється й психологічно. Уміння встановити контакт із
співрозмовником, знайти відповідні слова, інтонацію, дотримуватися норм
спілкування є обов’язковим для кожного. Треба завжди пам’ятати, що “шабля
ранить тіло, а слово – душу”.

Доречним мовлення може бути лише тоді, коли воно відзначається

правильністю, логічністю, точністю, багатством

79. Відредагуйте текст. Поясніть доречність вживання даної лексики в ділових

паперах. 78

80. Побудуйте діалог, використовуючи стійкі словосполучення.

Фразеологізми - це стійкі сполучення слів, що за значенням дорівнюють одному слову
(словосполученню).

- Привіт. Чого тебе не було на сьогоднішній лекції по акушерству?

- Привіт, та я захворіла та й не пішла. А що там було щось цікаве?

- Ооо так. Я так уважно слухала, що аж за вуха не відтягнути.

- Ого, а яка тема?

- Пологи. Нам розповідали про ведення всіх трьох періодів, про ускладнення, які
можуть виникнути та про надання допомоги в таких випадках. Головне нам сказали:
«Зарубайте на носі все те, що я вам розповідаю - це дуже важливо!».

- Круто, а що ще розповіли?

- Розповідали про власний досвід як лікаря акушера. Там такі випадки траплялися, що
в

меже аж волосся дибки ставало. Це дуже цікаво.

- Оце та, ну все відтепер, намагатимусь не пропускати лекції теж хочу послухати про
щось таке.

- Це правильне рішення. Ну добре мені вже час йти.

- Добре, бувай.

- Бувай.

81. Орфографічні норми сучасної української літературної мови.

Норма літературної мови - це сукупність загальноприйнятих правил
реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної
комунікації.

Орфографічні норми – це встановлення одноманітності написання слів відповідно до

установлених норм. Вони визначають правила написання слів разом, окремо, через дефіс;
правопис прізвищ, імен, по батькові; правопис складних іменників та прикметників;
прислівників.

Орфографічні норми охоплюють правила написання слів та їх частин. Слова в

українській мові пишуться за такими принципами:

● фонетичним (пишуться так. як і вимовляються): випробувати,

підрозділ, дата, бланк;
● морфологічним (позначення на письмі складових частин слова
незалежно від їхньої вимови): підписуєшся, укладається. сміється,
зчитувати, хвилюєшся;
● історичним (традиційним; букви, морфеми, слова пишуться за
традицією, а не відповідно до існуючих норм): дзвінок, рівень, меншості,
зосереджений, черговий;
● смисловим (диференціюючим; різне написання однозвучних слів, які
мають неоднакове написання): напам’ять / на пам’ять, вишневе /
Вишневе, проте / про те.

82.Правопис прізвищ, імен та по батькові.

Українські прізвища вимовляються і пишуться за правилами вимови та за

загальними нормами укр. правопису:

Марченко, Муляр, Юрчук.Ряд прізвищ словянського походження в укр. мові

мають деякі особливості:

ё-йо на початку слова та в середені після головних, а також після твердих

приголосних, якщо ё у вимові відповідає сполученню йо: Йотов, Майоров,

Соловйов.якщо ё означає звук о після мякого приголосного, то пишеться ьо:

Синьов, Треньов, Пушкарьов.
під наголосом після шиплячих ж,ч,ш,щ,ц завжди пишеться о: Чижов, Лихачов; у
ненаголошеній позиції пишеться е: Лещев, Плющев, Коришев.рос. е після
приголосних передається е: Мельник, Гашек, Сапек. Але рос. е, що відповідає
укр. і, перадається є: Бєлкін, Бєляєв, Сєдіна.рос. и в основах прізвищ на початку
та після приголосних передається літерою і: Ісаєв, Ісаченко, Лісний,
Ліненко.Після ж,ч,ш,щ завжди пишеться и: Жиловенко, Шишацкий,
Щиглов.рос. и у середені слів після голосних, апострофа та мякого знака
передається через ї: Воїнович, Ільїн, Руїн.рос. ы завжди передається литерою и:
Фортали, Черниш, Цимбал.

літера и завжди пишеться в прізвищах, утворених від імен та коренів, спільних

для укр. і рос. мов: Мироненко, Сидоров, Тихонов.рос. суфікс –ев, -еев
передається через є після приголосних (за винятком шиплячих, р та ц): Матвєєв,
Пахарєв, Хомічєв.у префіксі при- завжди пишеться и: Примаков, Прийденко,
Придорожній.у суфіксах –ич, ик пишеться и: Пашкевич, Антосик,
Бендрик.словянські прізвища, незалежно від походження, пишуться з ь у
суфіксах –ськ, -цьк, -зьк: Новицький, Гронський, Петровський.

Чоловічі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса

-ович (від іменників чоловічих імен): Олександр — Олександрович, Василь —
Васильович, Андрій — Андрійович, Лев — Львович. Декілька чоловічих імен по
батькові творяться за допомогою суфікса -ич: Сава — Савич і Савович, Кузьма
— Кузьмич і Кузьмович, Лука — Лукич, Ілля — Ілліч, Хома — Хомич,
Хомович, Яків — Якович, Яковлевич.

Жіночі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса -

івн (а), від імен на -й — -ївн(а): Василь — Василівна, Сава — Савівна, Ілля —
Іллівна, Юрій — Юріївна, Андрій — Андріївна, Сергій — Сергіївна.

Зверніть увагу! Григорій — Григорович, рідше — Григорійович, Григорівна,

рідше — Григоріївна; Микола — Миколаївна, Яків — Яківна, рідше —
Яковлівна.

83. Прочитайте подані звертання. Допишіть до них власні імена, по батькові,

прізвища у формі відповідного відмінка.

84. Морфологічні норми сучасної української мови, варіанти норм.

Норма літературної мови - це сукупність загальноприйнятих правил
реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації.
Морфологія – це розділ мовознавства, що вивчає граматичні особливості частин мови.6 самостійних + 3 службових + 1 вигук = 10 частин мови

Граматика – розділ мовознавства, який вивчає граматичний склад мови.

Поділяється на морфологію та синтаксис.

Морфологія вивчає внутрішню структуру слова, граматичні категорії і

способи вираження граматичних значень, а також граматичні класи –
частини мови. Основні терміни: граматична форма, граматичне значення,
граматична категорія, словоформа, частина мови.
Граматична форма слова – система засобів вираження граматичних
значень.
Вибір варіантів граматичних форм регулюються граматичними нормами.
Від вибору найдоцільнішої граматичної форми слова залежить смислова
точність, логічна послідовність, чіткість викладу думки, виразність тексту.
Тому варто говорити про особливості вживання різних частин мови в
професійному мовленні.
Поняття „частини мови”
Частини мови – це лексико-граматичні класи слів, в основу виділення
яких покладено морфологічний (наявність/відсутність парадигми
відмінювання), синтаксичний (поєднуваність з іншими словами та
синтаксична роль) і лексико-семантичний (лексичне та граматичне
значення) принципи.
І. Самостійні (мають лексичне значення – відповідають на питання;
синтаксичну роль – виступають членами речення):
1.іменник
2.прикметник
3.займенник
4.дієслово (особливі форми – дієприкметник і дієприслівник)
5.числівник
6.прислівник
ІІ. Службові (виконують допоміжну функцію):
1.прийменник (уточнює значення іменних частин мови)
2.частка (є засобом творення граматичних форм та слів)
3.сполучник (служить засобом зв’язку членів речення чи їх частин)
ІІІ. Вигук (має значення, оскільки виражають емоції, але воно не є сталим)
Кожна частина має свій набір граматичних категорій
Іменник – самостійна частина мови, яка має значення предметності та
відповідає на запитання хто? що?
Основні граматичні категорії іменника:
•рід: чоловічий, жіночий, середній, спільний (директор)
•число: однина, множина. Щоправда, є іменники, які мають тільки
однину (речовинні (кисень, молоко), абстрактні (щастя), власні
назви (Україна) тощо) чи множину (що позначають парні
предмети (окуляри), абстрактні іменники (жнива, любощі), власні
назви (Карпати)). Іменники, що мають множинне значення при
граматичній категорії одними
називаються збірними (студентство).
•Істота – неістота: залежить від лексичного значення,
питання хто? що? відповідно
•відміна:
І відміна включає іменники чоловічого, жіночого та спільного роду із
закінченнями -а, -я (Микита, Ірина, суддя). Має тверду, м’яку та мішану
групи залежно від кінцевого приголосного основи.
ІІ відміна: іменники чоловічого роду закінченням -о та нульовим (Дніпро,
директор), іменники середнього роду із закінченнями -о, -е, -я, окрім тих,
що мають суфікси –ат-,-ят-, -ен- (село, море, знання). Має тверду, м’яку
та мішану групи залежно від кінцевого приголосного основи.
ІІІ відміна: іменники жіночого роду із нульовим закінченням (любов, мазь,
Об) та іменник мати
IV відміна: іменники середнього роду, які при відмінюванні набувають
суфіксів –ат-,-ят-, -ен- (дівча, гуся, коліща)
•відмінок
Називний: хто? що?
Родовий: кого? чого?
Давальний: кому? чому?
Знахідний: кого? що?
Орудний: ким? чим?
Місцевий: на кому? на чому
Клична форма: питання відсутнє. Використовується у звертаннях. Мають
іменники-назви істот та неістот, що можуть вживатися в уособленому
значенні, тільки у формі однини.
Частина іменників, запозичених з інших мов, не має відмінкових
закінчень: метро, кіно, шимпанзе (іменник пальто відміняється).
 •Загальні – конкретні назви
•Власні загальні назви
Особливості відмінювання іменників:
1.Закінчення іменників ІІ відміни у р.в.одн.
Закінчення –а,-я мають іменники з конкретним значенням:
а) назви істот (програміст, декан)
б) назви конкретних, чітко окреслених предметів (стіл)
в) назви механізмів та їх частин (комп’ютер, процесор)
г) назви мір довжини, ваги, часу, грошові одиниці (кілометра, гігабайта,
долара)
д) назви населених пунктів (Харкова, Києва)
е) терміни іншомовного походження, що означають елементи будови
чогось, конкретні предмети (відмінка, атома, радіуса)
Закінчення –у,-ю мають іменники з абстрактним чи узагальненим
значенням:
а) назви речовини, маси, матеріалу (водню, цукру)
б) назви абстрактних понять (аналізу, процесу, капіталу)
в) назви відчуттів (сумніву, смутку)
г) назви явищ природи (вітру, дощу)
д) назви установ, організацій та їх частин (університету, факультету)
е) географічні назви (Дунаю, Уралу)
ж) назви будівель, споруд (вокзалу, поверху)
з) терміни, що означають процеси, частину площі (імпульсу, синтезу)
Частина іменників мають паралельні закінчення (моста – мосту); варто
звертати увагу на омоніми: листопада (місяць) – листопаду (процес
опадання листя), тарміна (слово) – терміну (строк).

Закінчення іменників ІІ відміни у д.в.одн.

Іменники можуть мати паралельні закінчення –у, -ю та –ові, -еві, -єві. Єдиної думки
щодо диференціації закінчень немає. При нанизуванні однакових відмінкових форм
варто вдаватися до варіативності (ректору Бондаренкові Михайлу Федоровичу). Аби
уникнути двозначності при використанні абстрактних іменників, які мають у р.в. і д.в.
однакове закінчення –у, у давальному слід вживати інший варіант (завдання чого?
університету; завдання чому? університетові)
 3.Форми знахідного відмінка залежать від категорії істоти-неістоти: іменник, що
називає істоту, має форму, аналогічну р.в., іменник-неістота – н.в.
(знаходити кого? Миколу, але що? доказ)
4.Закінчення іменників ІІІ відміни в ор.в.одн.
5.Закінчення кличного відмінка
І відміна: закінчення –о для іменників твердої групи (Україно, Миколо), -е, -є для
іменників м’якої та мішаної групи (земле, доле, надіє), -ю для пестливих форм іменників
м’якої групи (матусу, Галю)
ІІ відміна: закінчення –у мають іменники твердої групи, деякі іменники мішаної групи з
основою на шиплячий, крім ж (батьку, читачу); закінчення –ю мають іменники м’якої
групи (краю, Василю, Сергію, Ігорю); -е мають деякі іменники твердої групи (вітре,
Петре), м’якої на –ець (хлопче) та мішаної (пісняре, Довбуше)
ІІІ відміна: закінчення –е (радосте, любове)
Іменники IV відміни кличної форми не мають, її функцію виконує н.в.

Особливості вживання іменників в ОДС

1.Перевага надається абстрактним, неемоційним, однозначним іменникам

книжного походження, неприпустиме використання просторічних форм слова
(анонімка, сотка, заліковка, маршрутка, авто).
2.Назви професій, посад, звань (за невеликим винятком) мають форму
спільного роду, що збігається з чоловічим (друкарка, швачка, співачка,
балерина, учителька). Залежні від них слова також узгоджуються в чоловічому
роді; якщо ж вказується прізвище чи ім'я й по батькові жінки, яка має названу
посаду, звання чи професію, то залежні слова, займенники узгоджуються з
прізвищем і мають форму жіночого роду: професор блискуче виступив –
професор Іванова блискуче виступила.
3.У документах називання людей, як правило, має три компоненти: прізвище,
ім’я, по батькові або ж прізвище та ініціали (зазвичай ініціали ставляться перед
прізвищем, виняток складають ситуації, коли перед прізвищем вказується
звання чи посада).
4.Традиційно офіційне звертання на ім’я та по батькові, можливі звертання на
ім’я з використанням іменників ввічливості, шанобливості чи «рольових» слів.
5.При звертанні до особи вживається кличний відмінок. У звертаннях, що
складаються з загальної назви та імені, обидва іменники вживаємо у кличній
формі (пане Миколо, панно Інно). У звертаннях, до складу яких входять імена та
імена по батькові, форму кличного відмінка мають обидва слова (Василю
Миколайовичу, Марино Артурівно).
6.Не використовують збірні іменники, вони замінюються іменниками у формі
множини чи словосполученнями: студентство – студенти, городяни –
мешканці міста.
7.Указуючи час за роком, іменник треба узгоджувати із числівником,
прикметником чи займенником не в М.в. з применником у, а в Р.в. без
прийменника: наступного року (а не в наступному році), цього тижня.
 8.Іменник після дієслів повідомляти, сповіщати має форму зн.в., а не
д.в.: повідомити студента (а не студентові)
9.Пам’ятати:
•одиниці виміру мають паралельну форму в Р.в. мн.: децибелів/ децибел, ватів/
ват (але тільки бітів, джоулів, байтів);
•речовинні іменники мають форму множини на позначення видів, сортів,
типів: машинні масла, мінеральні добрива, грузинські вина;
•при відмінюванні враховувати категорію істоти–неістоти у З.в.
ПРИКМЕТНИК
Особливості вживання в ОДС
1.Переважають книжні загальновживані однозначні емоційно нейтральні
прикметники: нейтральний, балансовий, регіональний.
2.Прикметники не виконують роль епітетів, а несуть інформацію, зумовлюють
стислість тексту.
3.Із трьох розрядів прикметника (якісні, присвійні, відносні) не вживаються
присвійні прикметники (вони заміняються іменниками). Виняток становлять
присвійні прикметники, що входять до складу термінів і фразеологізмів: адамове
яблуко, базедова хвороба, бертолетова сіль, авгієві стайні.
4.Широко використовуються ступені порівняння якісних прикметників, а також
прикметники, велика міра якості яких передається за допомогою префіксів пре-,
все-, над-, за-, ультра-, архі-, гіпер-. Але неприпустиме передавання міри якості
словами дуже, вкрай, самий, занадто, трохи, ледь та ін. і суфіксами –уват-, -
ав-,-езн-, -анн-, -енн-.
5.Не вживаються короткі прикметники: повен, красен, ясен.
ЗАЙМЕННИК
Особливості вживання в ОДС
1.Оскільки не виражають конкретного значення, а виступають у ролі замінників
членів речення, обережно вводити у текст: по можливості уникати, коли це
необхідно, слід робити уточнення займенників. Використання чи невикористання
займенників часто змінює тональність ділових текстів: підсилює чи пом’якшує
категоричність висловленої думки.
2.Категорично не вживаються неозначені займенники (абихто, казна-хто, будь-
що), із суфіксами зменшеності (такесенький), усічені форми (на моїм, у
тім). Варто уникати займенників усі, свій.
3.Слід уникати вживання займенників він, вона, вони у присутності тих, про кого
йде мова, а називати на ім’я чи вживати рольові слова.
4.Займенник ви вживається у звертанні до особи для підкреслення поваги,
подекуди пишеться з великої літери.
5.В офіційно-ділових документах, що пишуться від імені установи, підприємства,
займенник ми випускається, оскільки його значення передається закінченням
дієслів: надсилаємо. Можлива форма від 3 особи: дирекція просить.
 6.Уживання займенника я дуже обмежене, у науковому та публіцистичному
стилях заміняється ми.
7.Уникають займенників, коли інші частини мови (як правило, закінчення
дієслова) уже виражають їх значення.
8.Уникають багатозначності у вживанні займенників.
Особливості вживання числівників в ОДС:
1.Уживаються тільки книжні числівники: п’ятсот грамів, 0,5л, 500мл (а
не півлітра), два (пара), десять (десяток), 1грн 50к. ( півтори гривні).
2.Прості кількісні числівники, які називають однозначне число (без вказівки на
одиниці виміру), в запису відтворюються словом, а не цифрою: п’ять замовлень
(5кг), два-три місяці.
3.Складні та складені числівники записують цифрами, окрім випадків, коли вони
стоять на початку речення. Багатозначні цифрові числа розбиваються на класи
за допомогою пропусків: 20 876 123. Не розбивають на групи цифри в номерах
(після №), у марках механізмів, у нормативних документах.
4.Коли перераховують кілька порядкових числівників, записаних арабськими
цифрами, то літери на позначення одиниць виміру треба ставити лише після
останнього: пакунки на 5, 8 та 10 кг.
5.Вживається обмежена кількість числівників, що позначають приблизне число
(нечасте їх використання здійснюється за допомогою слів більше, менше, до,
понад або через вказівку меж): 500-900 (а не кількасот), понад сімсот (сімсот
із лишком), біля тисячі (до тисячі).
6.У доповідях та звітах уникають уживання простого дробу. По можливості варто
заміняти: половина, третина, чверть. Але при протиставленні та при
спеціальному наголошуванні вживають форму дробових числівників.
7.У цифровому позначенні перевага надається арабським цифрам за винятком
рубрикації тексту.
8.Словами пишуться однозначні числівники на позначення часових меж та
складні і складені числівники на початку речення: дві години, шостий тиждень.
9.Ступінь точності числовий значень величин, що наводяться в документі, має
забезпечувати найбільшу їх інформативність, при цьому треба слідкувати за
однаковим ступенем точності однотипних величин: довжина заготівок 1,50;
1,75; 2,00 см.
10.Обмежено вживаються збірні числівники.
11.Порядковий числівник другий вживається на позначення порядку (перший,
другий...) або коли йдеться про два чи пару (одна рука..., друга...). В інших
випадках послуговуємося займенником інший.
Особливості вживання дієслів в ОДС:
1.Використовуються тільки книжні дієслова та їх форми: говорити (балакати),
питки (пити), утікти (дременути).
2.Утикати умовного способу: підприємства виконають замовлення/ зможуть
виконатаи/ виконання було можливе, якщо... (змогли б виконати).
 3.Вибір конкретної форми наказового способу дієслова диктується умовами
спілкування і мовним етикетом.
4.У документації часто вживають неозначену форму дієслова та безособові
форми на –но, -то: виступати ( не ть), виконано, зроблено.
5.Часто вживають дієслова у формі 3 ос., але неприпустимо використання
коротких форм: допомагає (допомага).
6.При вживанні дієслів майбутнього часу перевага надається складеним
формам: будемо перераховувати (перераховуватимемо).
7.Широко використовуються дієприкметники та дієприслівники, але уникати
ненормованих форм: навколишнє середовище (оточуюче), колишні учасники
(бувші).

85. Однорідні члени речення в діловому мовленні

Однорідними називаються члени речення, тотожні за своєю семантико-

синтаксичною функцією: вони пояснюють один і той самий член речення і
виконують однакову синтаксичну функцію.

Однорідні члени речення пов'язуються між собою або тільки інтонацією, або
інтонацією і сполучниками сурядності(На розпутті кобзар сидить та на кобзі
грає (Шевч.).

Вибір сполучника для зв’язку однорідних члені речення:

1) Єднальний сполучник «і» може поєднувати пари

однорідних членів речення.

2) Сполучник «та» має менший спектр використання,

ніж сполучник «і». Він функціонує здебільшого в

межах речення, з’єднує однорідні ряди, але рідко –

речення.

3) Існують парні двочленні єднальні сполучники: не

тільки…а й; не лише…а (але) й.

У діловій сфері однорідні ряди наявні в багатьох

Між однорідними членами речення, не з'єднаними сполучниками, зазвичай

ставиться кома:

Кома не ставиться:

1. Якщо два дієслова в однаковій формі вказують на дію і її мету: Піди купи
хліба.

2. Якщо між двома однаковими словами стоїть заперечна частка не: Ти гукай не
гукай, а літа не почують (Ол.). Однорідні члени речення, з'єднані одиничними
сполучниками

Кома ставиться завжди перед протиставними сполучниками: У світі є не тільки

добро, а й зло (Сух.); Тече вода в синє море, та не витікає (Шевч.).

Кома не ставиться перед єднальними й розділовими сполучниками, вжитими

один раз: Коли між батьком і між сином стоїть невидима стіна, на очі тоскна і
полинна сльоза накочує сумна (Крищ.); Він мав років десять чи дванадцять.

Однорідні члени речення, з'єднані повторюваними сполучниками

Кома ставиться:

1. Між однорідними членами речення, з'єднаними повторюваними

сполучниками.

2. Між усіма однорідними членами речення, якщо частина з них з'єднана

інтонаційно, а частина — за допомогою повторюваних сполучників.

3. Між кожною парою однорідних членів речення, якщо вони з'єднані

сполучниками попарно.
Кома не ставиться:

1.Перед першим повторюваним сполучником, якщо з нього починається

перелік.

2.Якщо повторюваний сполучник і з'єднує різні однорідні члени речення.

3.Якщо однорідні члени речення з'єднані повторюваними сполучниками і

становлять тісну смислову єдність.

Двокрапка ставиться:

1. Після узагальнювального слова перед однорідними членами речення.

2. Перед однорідними членами речення, коли узагальнюваль-ного слова немає, а

слово, яке характеризують однорідні члени, має на собі логічний наголос.

3. Після слів як-от, а саме, наприклад, які стоять після уза-гальнювального

слова.

Тире ставиться:

1. Перед узагальнювальним словом, що стоїть після однорідних членів речення.

2. Після однорідних членів речення, які стоять після узагаль-нювального слова і

не закінчують речення, а перед ними ставиться двокрапка.

86.Синтаксичні норми сучасної української літературної мови.

СИНТАКСИС – це розділ мовознавства, який вивчає будову словосполучень і речень,

складне синтаксичне ціле

Синтаксичні норми – це загальноприйняті правила побудови синтаксичних

конструкцій, які вивчає синтаксис.

Основною одиницею синтаксису є речення як мінімальна комунікативна одиниця. За

структурою речення поділяються на прості і складні (сполучникові та
безсполучникові).

Синтаксис офіційно-ділового стилю мови характеризується такими особливостями:

● вимога дотримання прямого порядку слів;

● переважне використання розповідних речень, питальні та окличні речення
● зустрічаються досить рідко;
● активне вживання безособових речень (звертаємо Вашу увагу...);
● активне вживання пасивних конструкцій (комісією встановлено...);
● використання речень з однорідними членами;
● переважне вживання складнопідрядних речень;
 ● переважне вживання інфінітивних конструкцій;
● вживання дієприкметникових та дієприслівникових зворотів;
● переважне вживання непрямої мови.

У реченнях вживаються пасивні структури з дієсловами на -ться, інфінітивні

конструкції, наказові форми дієслів, безособові форми на -но, -то, видані
розпорядження, напр.: проект обговорюється, здійснити обмін,затверджено
на засіданні, взяти на себе зобов’язання, зважаючи на відзначене, хочемо
висловити думку; питання, розглянуте на зборах.

. Для документів властивий розповідний характер висловлювання. У них

використовується прямий порядок розміщення членів речення, при якому
підмет стоїть перед присудком, узгоджене означення перед означуваним
словом, неузгоджене після означуваного слова, додаток після слів, від яких
залежить, обставина в різних місцях речення залежно від значення, способу
вираження, напр.: Спеціальний стаж іноді підтверджується показаннями
свідків. У діловому стилі допускається розташування присудка перед підметом
у словах автора, які розривають пряму мову або стоять після неї, а також у
реченнях, на початку яких є обставинні слова, напр.: “У Володимирі-
Волинському працює сьогодні біля 1200 підприємств”,

87. Логічність мовлення.

Логічність мовлення — ознака й мовлення в цілому, й кожного

функціонального стилю літературної мови. Це продумане, виважене й
структурно впорядковане мовлення. Логічне мовлення ґрунтується на
системних мовних зв'язках. Якщо зв'язки не порушуються — мовлення
логічне, якщо порушуються — виникають алогізми.

Вавжливою ознакою культури мовлення є логічність. Умовою логічності

мовлення є логічність мислення, логічність міркувань як етапів
розгортання думки. Наприклад вміння дисциплінувати своє мислення,
міркувати послідовно, спиратись на попередні етапи думання, розвивати
наступні, шукати джерела і причини явищ, висувати положення (тези),
давати обґрунтування і пояснення фактам, вмотивовувати висновки – все
це необхідні умови логічності мовлення

Логічність мовлення вказує на послідовність та зв’язок думок у висловленні. Це

означає, що ідеї висловлюються таким чином, щоб читач або слухач міг легко
зрозуміти послідовність роздумів та виводів. Основою логічності мовлення є
логічне мислення, що формується запасом знань і вмінням їх передати
співбесідникові. Для досягнення логічності мовлення, треба володіти знаннями
мови і законами зв’язного мовлення, уникати суперечливостей, враховувати
послідовність подання інформації, а також чітко формулювати свої думки та
підтримувати їх аргументами.

Логічне висловлення сприяє зрозумілості та переконливості комунікації

88.. Виправте помилки, запишіть правильну назву часу

89 . Сформулюйте репліки – запитання медичної сестри до хворого для

з’ясування його паспортних даних, вживаючи різні форми звертання,
вставні слова, мовні звороти. Запишіть та поясніть розділові знаки при
діалозі

Паспортні дані які необхідно уточнити при суб’єктивному обстежені

пацієнта: прізвище ім’я по батькові, стать, вік, дату народження, сімейний
стан, професію (навчання), хто направив.

- Добрий день пане. Будь ласка проходьте до кабінету та сідайте на

стілець.

- Добрий день, гаразд.

- Спочатку мені потрібно дізнатися Ваші паспортні дані. Скажіть, будь

ласка, ваше прізвище ім’я та по батькові?

- Я Прудель Олександр Євгенович.

- Дякую Олександре, скільки вам повних років та коли ви народилися?

- Мені повних 19 років, а народився я 23 квітня 2004 року.

- Тепер скажіть ви одружений чи ні?

- Ні, я не одружений.

- Ким працюєте? А якщо не працюєте, тоді де навчаєтесь?

- Наразі я не працюю. Я навчаюсь і Миколаївському вищому

професійному

училищі №21. Спеціальність – Діловод. Адміністратор.

- щиро дякую за інформацію.

90. Заповніть рецепт

Рецепт — це важливий медичний і юридичний документ, на підставі
якого відпускається з аптеки й застосовується хворим більшість
лікарських засобів. У випадках відпуску лікарських засобів безкоштовно
або з частковою оплатою рецепт є фінансовим документом і становить
основу для розрахунків між аптекою і медичною установою.

Рецепт складається з кількох частин. Частина, що передує Rp.,

називається inscriptio.

Звернення (praepositio) до фармацевта — recipe (візьми) прийнято писати

скорочено: Rp.:

Після звернення йде перелік лікарських речовин (desig-natio materiarum), з

яких має бути

виготовлений лікарський засіб.

Рецепт називається простим, якщо виписується лише одна лікарська

речовина, і складним

— дві речовини чи більше.

У складних рецептах спочатку пишуть назву головної лікарської речовини

(basis чи

remedium cardinale), далі — допоміжну лікарську речовину, яка посилює

лікувальний

ефект головної речовини або зменшує небажану її дію (remedium

adjuvans), потім — назви

речовин, які виправляють неприємний смак, запах та інші неприємні

органолептичні

властивості головної речовини (remedium corrigens), і, нарешті, хімічно й

біологічно

індиферентні речовини, що надають лікарському засобу певної форми

(remedium

constituens).

приклад 30.11
91. Документ – основний вид ділового мовлення. Загальні вимоги до складання
документів

а)Документ - це засіб закріплення різними способами на спеціальному

матеріалі інформації про факти, події, явища об¢єктивної дійсності і
розумову діяльність людини.

Вимоги до документів, що мають бути повноцінним джерелом

інформації:

1) документ повинен видаватися повноважним органом або особою

відповідно з її компетенцією;

2) документ повинен бути достовірним і відповідати завданням

конкретного керівництва, тобто базуватися на фактах і містити конкретні

її

реальні пропозиції або вказівки;

3) документ повинен бути складений за встановленою формою;

4) Документ має бути бездоганно відредагований і оформлений.

. Вони групуються за такими ознаками:( більше 94)

За найменуванням: листи, телеграми, телефонограми, довідки, заявки…

За походженням: службові (офіційні), особисті.

За місцем виникнення: внутрішні і зовнішні. За призначенням: За

структурними ознаками: регламентовані (стандартні) й нерегламеновані

(нестандартні).

Кожний документ складається з окремих елементів, які звуться

реквізитами (це обов'язковий елемент, властивий кожному окремому

виду документа).

Загальні вимоги до мови документа

● Обєктивність змісту
● Логічна послідовність
 ● Повнота інформації
● Ясність викладу, точність опису
● Переконливість викладу
● Лаконічність викладу
● Мова ділових документів повинна насамперед відповідати нормам
сучасної української літературної мови, яка безпосередньо не
зв’язана з особливостями того чи іншого стилю, тих чи інших
конкретних, вузькоспецифічних умов спілкування.
● Мовленнєвий етикет

Кожний документ складається з окремих елементів, які звуться

реквізитами (це обов'язковий елемент, властивий кожному окремому
виду документа).

Вид
(різновид) документа - один із обов’язкових його реквізитів. У практиці
документування цей реквізит не проставляється лише в листах

92. Точність мовлення.

Точним називається таке мовлення, в якому вжиті слова повністю

відповідають своїм значенням і смислу висловленої думки. Точність
мовлення - одна з найважливіших його властивостей і характеризує зміст
висловлювання. Залежить точність від умінь мовця дібрати такі слова, які
повністю співвідносяться предметами, явищами, діями, котрі їх
називають.

Точність мовлення передбачає, з одного боку, знання і вживання точних

значень слів, словосполучень, речень, що відповідають нормам

літературної мови, а з другого - уміння виражати свої думки так, щоб вони
однозначно були сприйняті адресатом мовлення. Вимога точності впливає
на відбір мовних засобів для побудови усного чи писемного
висловлювання. Точність мовлення створюється за таких умов:

1) знання предмета мовлення;

2) володіння мовленнєвими навичками говорити про щось,

використовуючибагатство мови;

3) знання мови.

Творячи мовлення, ми вільно вибираємо слова з тим чи іншим значенням.

Але при цьому враховуємо, чи розуміє нас співрозмовник. Отже, точність
мовлення залежить не від кількості використаних слів, а від їх
доступності, недвозначності.

Точність мовлення - це ввічливість, чемність, мовна етика у всіх сферах

спілкування.

Найголовнішими засобами точності нашого мовлення є лексичне

багатство української мови, бо воно містить великі можливості для
вибору. Найбільше можливостей для вираження точності мовлення мають
багатозначні слова, терміни, синоніми, омоніми, пароніми. Досить важко
будувати висловлювання, використовуючи іншомовні, застарілі,
професійні слова, фразеологізми. Відомо, що у мові більше багатозначних
слів, ніж однозначних. Тому основним способом точної передачі значення
слова є контекст (словосполучення, речення, текст).

Умови доречності мовлення такі:

1) розуміння необхідності доречності мовлення;

2) володіння культурою мовлення і спілкування за допомогою мови;

3) висока вихованість людини, рівень її культури, моральних якостей;

4) досконале знання мови, її функцій, форм і різновидів.

Засоби для досягнення мети спілкування і забезпечення його доречності

досить різноманітні: монолог чи діалог, інтонація (заклична, спонукальна),
риторичні запитання, різні види звертання, тональність тощо.

93. Перекладіть поширені мовні звороти, дотримуючись лексичної точності

перекладу.
94. Види документів та їх класифікація.

а)Документ - це засіб закріплення різними способами на спеціальному матеріалі

інформації про факти, події, явища об¢єктивної дійсності і розумову діяльність
людини.

Документи поділяються на види за кількома ознаками.

1.3а найменуванням розрізняють: заяви, листи, телеграми, довідки, службові
записки, інструкції, протоколи та ін.
2. За походженням документи поділяють на службові (офіційні) й особисті.
Службові документи створюються організаціями, підприємствами та
службовими особами, які їх представляють. Вони оформлюються відповідно до
єдиних вимог.
Особисті документи створюють окремі особи поза сферою їх службової
діяльності. До особистих належать також і ті документи, які містяться у
приватному зібранні особи.
3.3а місцем виникнення документи поділяють на внутрішні й зовнішні. До
внутрішніх належать документи, що мають чинність лише всередині тієї
організації, установи чи підприємства, де їх складено; до зовнішніх - документи,
які є результатом спілкування установи з іншими установами або організаціями.
4.3а призначенням розрізняють документи організаційні, розпорядчі,
обліково-фінансові, господарсько-договірні, щодо особового складу,
інформаційні.
5. За напрямком документи поділяють на вхідні й вихідні. Вхідний - це
службовий документ, що надійшов до установи. Вихідний - це службовий
документ, який надсилають іншій
юридичній чи фізичній особі.
6. За формою документи бувають стандартні (типові) й індивідуальні
(нестандартні).
Стандартні документи мають однакову форму і заповнюються у певній
послідовності й відповідно до обов'язкових правил (типові листи, типові
інструкції, типові положення).
Індивідуальні документи створюються в кожному конкретному випадку для
розв'язання окремих ситуацій. їх друкують або пишуть від руки (протоколи,
накази, заяви).
7. За термінами виконання є документи звичайні безстрокові, термінові й дуже
термінові.
Звичайні безстрокові документи виконуються в порядку загальної черги. Для
термінових установлено строк виконання. До них належать також документи,
які є терміновими за способом відправлення (телеграма, телефонограма). До
дуже термінових належать документи з позначкою "дуже терміново".
8. За ступенем гласності документи поділяють на загальні, таємні, для
службового користування (ДСК). Таємні документи мають угорі праворуч
позначку "Таємно". Розголошення змісту такого документа веде до
кримінальної відповідальності. Конфіденційним документам надається гриф
обмеженого доступу "Для службового користування", який проставляють у
правому верхньому куті першої сторінки на відстані 104 мм від межі лівого
берега.
9. За стадіями створення розрізняють оригінали, копії та виписки.

Оригінал - це основний вид документа, перший і єдиний його примірник. Він

має підпис керівника установи й за потреби завірений штампом і печаткою.
Оригінал першим набуває юридичної сили.
Копія - це точне знакове відтворення змісту оригіналу чи іншого документа. На
копії документа вгорі праворуч обов'язково робиться помітка "Копія".
Листуючись із підприємствами, організаціями й установами, у справах завжди
залишають потрібні для довідок копії. Такі копії називаються відпуском.
Коли треба відтворити не весь документ, а лише його частину, робиться витяг з
нього.
Якщо документ загублено, видається його повторний примірник - дублікат.
Юридично оригінал і дублікат рівноцінні.
10. За складністю документи поділяють на прості (односкладові) і складні.
11. За термінами зберігання документи бувають постійного, тривалого (понад 10
років) і тимчасового (до 10 років) зберігання.
12. За технікою відтворення документи можуть бути рукописними й
відтвореними механічним способом.
Сукупність процесів, що забезпечують документування управлінської
інформації та організування роботи зі службовими документами, називається
діловодством.
Сукупність взаємопов'язаних службових документів, застосовуваних у певній
сфері діяльності чи галузі, називається системою документації.

95. Зміни приголосних при словотворенні і словозміні.

Зміни приголосних при творенні слів-іменників із суфіксами -

ин(а) від прикметників на (-ськ(ий), -цьк(ий);
буквосполученням –чн(-шн)

При словотворенні або словозміні виникає збіг приголосних. Звуки

можуть змінюватись.
Прикметникові суфікси
-цьк(ий), -ськ(ий) замінюються:
-цьк- на -чч-: гайдамацький — гайдамаччина, донецький —
Донеччина але: галицький — Галичина,
-ськ- на -щ-: київський — Київщина.
Відбуваються також зміни в групах приголосних:
-зк- на -жч-: брязкіт — бряжчати,
-ск- на -щ-: вереск — верещати, віск — вощина, пісок — піщаний.
Виняток становлять присвійні прикметники: Параска — Парасчин,
Васька — Васьчин, але Мелашка — Мелащин.
Зміни приголосних при творенні відносних прикметників із
суфіксами –ськ-, -цьк-, -зьк- та іменників із суфіксами –ств(о),
-зтв(о), -цтв(о)
При творенні прикметників за допомогою суфіксів -ськ(ий) та
іменників за допомогою суфікса -ств(о) деякі приголосні змінюються,
змінюючи й самі суфікси:
г, з, ж + -ськ(ий), -ств(о) змінюються на -зьк(ий), -зтв(о): Прага
— празький, убогий — убозтво, Кавказ — кавказький, Париж —
паризький, Запоріжжя — запорізький;
к, ц, ч + -ськ(ий), -ств(о) змінюються на -цьк(ий), -цтв(о): пророк
— пророцький, молодець — молодецтво, юнак — юнацький —
юнацтво;
х, с, ш + -ськ(ий), -ств(о) змінюються на -ськ(ий), -ств(о): чех —
чеський, волох — волоський, Полісся — поліський, товариш —
товариство, Сиваш — сиваський.
У частині слів іншомовного походження зміна приголосних перед
суфіксом -ськ- не відбувається: Бангкок — бангкокський, баск —
баскський, Ірак — іракський, казах — казахський, Ла-Манш — ла-
маншський, Мекка — меккський, тюрк — тюркський, Нью-Йорк — нью-
йоркський, герцог — герцогський.
Усі інші кінцеві приголосні основи при додаванні суфіксів -ськ(ий), -
ств(о) залишаються без змін: Обухів — обухівський, Канада —
канадський, Крим — кримський, Волинь — волинський, богатир —
богатирський, студент — студентство, солдат — солдатський, турист —
туристський.
Зверніть увагу! Суфікс -к- в кінці твірної основи при творенні
прикметників за допомогою суфікса -ськ(ий) випадає: Камчатка —
камчатський, Чукотка — чукотський.

96. Запишіть словосполучення, згрупувавши їх за предметом вираження

(причина, наслідок— симптом захворювання, умова

Тема: Здоров'я та захворювання.

1. Причина:
- відсутність фізичної активності
- неправильне харчування
2. Наслідок — симптом захворювання:
- збільшення ваги
- високий кров'яний тиск
3. Умова:
- стресові ситуації
- невдоволеність роботою
Приклад:
- Причина: Неправильне харчування.
- Наслідок: Збільшення ваги.

- Умова: Стресові ситуації.

97. Перекладіть тексти українською мовою і підкресліть слова, в яких відбувається
зміна приголосних при словотворенні (95)

98. Напишіть запрошення.

99. Основні закони риторики.

Риторика (красномовність), або ораторське мистецтво

– це наука про способи переконання і ефективні

форми впливу на аудиторію з врахуванням її

особливостей. Вона виникла в стародавній Греції.

Вона вважалася мистецтвом, творчістю, її величали

«царицею всіх мистецтв».

РИТОРИЧНІ ЗАКОНИ

-Перший закон (концептуальний) формує і розвиває в

людини уміння всебічно аналізувати предмет

дослідження і вибудовувати систему знань про нього

(задум і концепцію).

-Другий закон (закон моделювання аудиторії) формує і

розвиває в людини уміння вивчати в системі три групи

ознак, які позначають „портрет” будь-якої аудиторії:

• соціально-демографічні,

• соціально-психологічні,

• індивідуально-особистісні.

-Третій закон (стратегічний) формує і розвиває в

людини уміння розробляти програму діяльності на

основі створеної концепції з урахуванням

психологічного портрета аудиторії:

• визначення цільової установки діяльності (навіщо?);

• виявлення і дослідження суперечностей у

досліджуваних проблемах;

• формування тези (головної думки, власної позиції).

-Четвертий закон (тактичний) формує і розвиває в

людини уміння працювати з фактами та аргументами,

а також активізувати мисленнєву діяльність

співрозмовників (аудиторії), тобто створити атмосферу

інтелектуальної й емоційної співтворчості.

-П’ятий закон (мовленнєвий) формує і розвиває в

людини вміння володіти мовленням (одягати свою

думку в дієву словесну форму).

-Шостий закон (закон ефективної комунікації) формує

і розвиває в людини уміння встановлювати, зберігати й

закріплювати контакт з аудиторією як необхідну умову

успішної реалізації продукту мисленнєво-мовленнєвої

діяльності.

-Сьомий закон (системно-аналітичний) формує і

розвиває в людини уміння рефлексувати (виявляти і

аналізувати власні відчуття з метою навчитися робити

висновки з помилок і нарощувати цінний життєвий

досвід) і оцінювати діяльність інших, тобто

визначатися, як допомогти іншому ефективніше

здійснювати його діяльність, а також навитися вбирати

в себе цінний досвід іншого.

Закони риторики, представлені у риторичній формулі,

відбивають системність мисленнєво-мовленнєвої

діяльності (що, навіщо, як) що головним чином

визначає результативність цієї діяльності, від чого

багато в чому залежить успіх будь-якої іншої

діяльності людини.

Р = К + А + С + Т + М + ЕК + СА

Р – риторика

К – концептуальний закон

А – закон моделювання аудиторії С – стратегічний

закон

Т – тактичний закон

М – мовленнєвий закон

ЕК – закон ефективної комунікації СА –

системно-аналітичний закон

100. Правила оформлення сторінки. Вимоги до тексту документа.

Документ - це засіб закріплення різними способами на

спеціальному матеріалі інформації про факти, події,
явища об’єктивної дійсності і розумову діяльність
людини.
12. відмітка про наявність додатка (під текстом ліворуч)

13. відмітка про виконання документам

14. ПОЛЯ- якщо А4 то ліве поле 3 см, праве 1 см, верхнє і нижнє по 2 см

15. Номер сторінки по центру з верху, якщо текст з обох сторінок : позначаємо у
правому куті непарні цифри

вимоги до теста
101.Придумайте і запишіть звертання медичної сестри до хворого (можна звертатися і
на ти і на ви), вживаючи різні форми наказового способу дієслів. З його слів оформіть
медичну картку хворого.

- Добрий день Олександре. Будь ласка проходь до кабінету та сідай на

стілець.

- Добрий день, гаразд.

- Спочатку з’ясуймо твої паспортні дані. Скажи, будь ласка, твоє

прізвище ім’я та по батькові?

- Я Прудель Олександр Євгенович.

- Дякую Олександре, скажи скільки тобі повних років та коли народився?

- Мені повних 19 років, а народився я 23 квітня 2004 року.

- Тепер говори чи отдружений ти та ким працюєш?

- Ні, я не одружений.Наразі я не працюю. Я навчаюсь і Миколаївському

вищому професійному училищі №21. Спеціальність – Діловод.
Адміністратор.

- щиро дякую за інформацію. Обговорімо найважливіше. Як себе

почуваєш? Що турбує?
- Почуваю себе погано, температура 38,2 вже 2 день

-Зміряймо температуру зараз, тримай термометр.

- добре

- Температура вже менша. Але ось тримай пігулки і Прийми їх за розкладом,

щоб полегшити стан. Якщо буде погіршення, обов'язково повідом мене.

- Щиро дякую за допомогу!

102. Напишіть характеристику на ...

Характеристика — це документ, в якому дається оцінка ділових і моральних

якостей працівника за підписами представників адміністрації. Це офіційний

документ, який видає адміністрація на прохання працівника. Характеристику пишуть

або друкують у двох примірниках, один з яких видають особі, а другий (копію)
підшивають до особової справи. Текст викладають від третьої особи.

Основні реквізити характеристики:

Назва документа й прізвище, ім'я, по батькові того, кому видається

характеристика.

Рік народження, освіта.

Текст, де зазначено, з якого часу працює чи вчиться особа, як ставиться до виконання

своїх службових обов'язків, який має рівень професійної майстерності, авторитет
у колективі.

Дата складання.

Підпис відповідальної службової особи й гербова печатка організації, яка видала

характеристику.
103. Документи щодо особового складу: автобіографія, характеристика, накази щодо
особового складу, резюме, заява. Реквізити документів та вимоги до їх написання.

Документація з особового складу – це та документація, яка утворюється в більшості

своїй у результаті роботи з кадрами установ, підприємств і організацій з їхнього
підбору, розстановці по посадах, просуванню, підготовці, перепідготовці, вихованню.
До документів щодо особового складу належать:

особистий листок з обліку кадрів;

особова справа;

резюме;

заява;

автобіографія;

характеристика;

контракт з найму працівників;

накази щодо особового складу, трудова книжка.

Резюме

Резюме – це документ, в якому подаються короткі відомості про навчання,

трудову діяльність та професійні успіхи й досягнення особи, яка його складає.

ВИМОГИ: цілеспрямованість, зручність сприйняття резюме,- культура складання й
оформлення.

Розрізняють два стилі викладу інформації в резюме:

Європейський (британський);

Американський.

Особливістю європейського стилю викладу є те, що подаються відомості про дату і

місце народження, родинний стан та використовується хронологічний порядок викладу

інформації про освіту та досвід роботи.

Американський “стандарт” вимагає зворотного порядку:

Спочатку називається посада, яку ви обіймаєте зараз, а потім інші посади, які ви

обіймали до цього.

У практиці застосовують ще один тип структурування інформації в резюме –

функціональний. Резюме складається у стислій формі (не більше 1с.).

Реквізити:

Назва документа (посередині).

Ім’я, ім’я по батькові та прізвище.

Дата і місце народження.

Домашня адреса та номер телефону.

Родинний стан.

Навчання.

Науковий ступінь.

Досвід роботи.

Трудова діяльність.

Додаткові відомості.

Дата.

Підпис.
104. Чистота мовлення.

Українська літературна мова як вища форма

загальнонародної національної мови, відшліфована
майстрами слова, характеризується наявністю сталих
норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв.
Унормованість - головна ознака літературної мови
Норма літературної мови - це сукупність
загальноприйнятих правил реалізації мовної системи,
які закріплюються у процесі суспільної комунікації.
Якщо у мовленні немає порушень орфоепічних, лексичних та інших норм, то воно
вважається чистим.
Чистота мовлення – це повна відповідність нормам літературної мови. Для
чистоти мовлення важливими є правильна літературна вимова, вживання слів,
що відповідають літературній нормі. У чистому мовленні не вживаються
діалектизми, лайливі слова, слова-паразити тощо. Чистота мовлення на рівні
вимови досягається суворим дотриманням орфоепічних норм (вимова голосних
і приголосних звуків, звукосполучень, наголос у словах).
Чистота мовлення залежить від дикції (чіткої, виразної вимови).

Найпоширенішими помилками у вимові, що заважають чистоті мови, є

неправильні наголоси, невиправдане “акання” та впливи інших мов,
переважно російської. Руйнують чистоту мовлення лексичні засоби, якщо
використовуються неточно, стилістично невмотивовано. Це насамперед
діалектні, просторічні, жаргонні слова, канцеляризми і професіоналізми,
лайливі й вульгарні слова.
Іншомовні слова теж засмічують мову, якщо вживаються надмірно й
недоречно. Особливої шкоди завдає так зване суржикове мовлення, в
якому змішуються українські і російські слова

Надмірність канцеляризмів і професіоналізмів засмічує мову, робить її

громіздкою, важкою для сприймання. Тому у повсякденному мовленні їх
треба уникати, використовуючи синоніми чи описові звороти.

Слова професійної і ділової лексики можуть засмічувати мову, якщо вони

вживаються в текстах розмовного та інших стилів невмотивовано.
Діалектні слова використовуються в розмовному і художньому мовленні,
але з певною метою. У розмовному тому, що мовці є носіями різних
діалектів, у художньому – для відображення місцевого колориту чи
характеристики персонажів. Однак, користуючись літературною мовою в
розмовному мовленні, треба уникати діалектних слів

Чистота мовлення вимагає уникати вульгарних і лайливих слів, які не

відповідають нормам літературної мови і людської поведінки

105. До поданих словосполучень доберіть синоніми. Скористайтеся словами для

довідок

106. Напишіть автобіографію.

107. Довідково – інформаційні документи.
Довідково-інформаційна документація носить допоміжний характер відповідно до
організаційно-розпорядчої документації. Інформація , що міститься в документах, може
спонукати до дії або бути лише доведена до відома.

Документи цієї системи відіграють службову роль по відношенню до організаційно-

правових та розпорядчих документів. Довідково-інформаційні документи не містять
доручень, не зобов’язують їх виконувати, як розпорядчі документи, а повідомляють
дані, на підставі яких приймаються відповідне рішення, тобто ініціюють управлінське
рішення, дозволяють вибрати той чи інший спосіб управлінського впливу.
Особливість цих документів полягає в тому, що вони направляються знизу вверх
по системі управління: : від працівника до керівника структурного підрозділу, від
керівника структурного підрозділу до керівника організації, від підвідомчої організації
до вищої.
До довідково-інформаційної документації відносяться такі види документів:
• Акти; протоколи;
• Довідки;( огляд, відомість)
• Службові листи;
• Пояснювальні та доповідні записки;
• Плани і графіки
• Відгуки та рецензії.
Акт - офіційний документ, складений для підтвердження встановлених фактів. В акт
включаються тільки ті фати, що встановлені особами, які його підписали. Реквізити
• Назва організації;
• Назва виду документа;
• Дата, індекс, місце складання;
• Гриф затвердження;
• Заголовок до тексту;
• Підстава;
• Склад комісії;
• Присутні;
• Текст;
• Відомість про кількість примірників акту, їх місце знаходження;
• Перелік додатків;
• Підписи членів комісії (та присутніх).

Текст акта складається із вступної та констатуючої частини. У вступній частині

вказуються підстави для складання акта й особи, які склали акт та були присутніми при
цьому. Акт може бути складений за вказівкою вище стоячої організації керівника
установи або підрозділу, на основі розпорядчого документа.
У констатуючої частині акта викладаються сутність, характер, методи та строки
проведеної роботи, встановлені факти, а також висновки та пропозиції. Констатуючу
частину можна оформити у вигляді таблиць.

Протокол – це документ, який фіксує хід обговорення питань і прийняття рішень на

зборах, засіданнях, нарадах, конференціях,ділових зустрічах, а також документ, який
складається офіційною особою для засвідчення якогось факту.
За обсягом фіксованих даних протоколи можна поділити на 3 групи;
1. Стислі, у тексті яких записано лише ухвали.
2. Повні, у тексті яких, крім ухвал, стисло записують виступи доповідачів та інших
учасників зборів, нарад, засідань.
3. Стенографічні, де всі виступи записують дослівно. Протоколи ведуть посадові особи
(секретарі, діловоди) або вибрані на засіданні секретаріати чи секретарі.
реквізити:
• Найменування організації або структурного підрозділу;
• Назва виду документа;
• Дата, індекс;
• Гриф затвердження (якщо протокол підлягає затвердженню);
• Заголовок;
• Текст;
• Підписи голови і секретаря, відбиток печатки.
Текст протоколу має складатися з позиції згідно пунктів порядку денного. Текст кожної
позиції укладається за формою: СЛУХАЛИ, ВИСТУПИЛИ, УХВАЛИЛИ.
Слова потрібно друкувати великими літерами з нового рядка для того, щоб їх виділити.
Довідки, огляди, відомості
Довідка – це службовий документ, що містить опис та підтвердження тих чи інших
фактів або подій. Довідки поділяють на 2 групи:
• Довідки, що містять інформацію про факти та події службового характеру;
• Довідки, що засвідчують якийсь факт.
Реквізити довідки:
• Дата;
• Індекс;
• Місце складання чи видання;
• Адресат ( не зазначають, якщо в тексті вказано, куди
пред’являтиметься видана довідка);
• Назва виду документа;
• Заголовок до тексту ( зазначається у разі потреби);
• Текст;
• Позначка про наявність додатків ( у разі потреби);
• Підпис і відбитки початки;
• Позначка про виконавця ( оформлюють у разі потреби). бухгалтер.
Огляд – це службовий документ, що складається для інформації підвідомчих або
дочірніх організацій про хід робіт або підсумки його виконання зі певний період. Огляд
є різновидом довідки.
Формуляр огляду складається таких основних реквізитів:
• Найменування виду документа
 *Заголовок (із вказівкою предмету огляду та періоду,
 за яких робиться огляд)
 • Дата й місце складання;
• Текст із вступом, основною частиною й висновками;
• Підпис особи, що складала огляд відбиток печатки.
У тексті огляду також вказується підстави складання документа, наводяться позитивні
приклади, вказується окремі недоліки в діяльності підприємств.
Текст огляду розбивається на розділи залежно від деталізації питань. Підписується
огляд посадовою особою, розмножується адресантам.
Відомість – документ, що містить дані з одного питання. Складається на підставі
вказівки вищого органу посадової особи у встановленому порядку. Текст відомості
може оформлятися таблицями, у якій призводяться відомості про джерела
надходження інформації й характеристика матеріалу за певними показниками.
Відомість для керівника підписує той, хто її складає, для вищої установи – керівник
організації.

Доповідна записка - це службовий документ, адресований керівникові даної чи вищої

організації, в якому автор інформує про ситуацію, що склалася, про події та факти, що
мали місце, про виконану роботу, а також наводить свої висновки та пропозиції.
Доповідні записки можуть готуватися як із власної ініціативи, так і за вказівкою
керівництва. Здебільшого мета ініціативної доповідної записки – спонукати керівника
до прийняття конкретного рішення. Тому текст доповідної записки чітко
поділяється на дві частини: у першій, констатуючій, наводять факти або
описують ситуацію, а в другій – викладають пропозиції, прохання.
Пояснювальна записка – це службовий документ, в якому пояснюється зміст
окремих положень основного документа( плану, звіту, проекту) чи причини
якихось подій, фактів тощо.
У залежності від змісту та призначення пояснювальні записки поділяють на дві
групи:
 Записки, що супроводжують основний документ (план, звіт) і пояснюють його
зміст окремих положень. Їх оформляють на загальних або спеціальних бланках
установи машинописним способом.
 Записки із приводу якихось випадків та ситуацій, що склалися із провини та
поведінки окремих працівників тощо. Текст таких пояснювальних записок має
бути переконливим і має містити неспростовні докази. Оформляють їх на
чистому аркуші паперу від руки.
• назву організації вищого рівня (зовнішня пояснювальна записка);
• назву підприємства (зовнішня пояснювальна записка);
• назву структурного підрозділу підприємства (внутрішня пояснювальна
записка);
• назву виду документа («Пояснювальна записка»);
• дату документа;
• реєстраційний номер/індекс документа;
• місце складання або видання документа;
• найменування адресата;
• заголовок до тексту документа (за потреби);
• текст документа;
• відмітку про наявність додатка (за наявності документа, що додається до
пояснювальної записки);
• підпис;
• прізвище виконавця і номер його телефону (зовнішня пояснювальна
записка);

• відмітку про виконання документа й направлення його до

справи (внутрішня пояснювальна записка);
• відмітку про наявність копії документа в електронній формі (за потреби).
Службові листи
Службовий лист – загальна назва різних за змістом документів, які виділяються у
зв’язку з особливим способом передачі тексту – поштовою пересилкою. Службові
листи належать до основних засобів обміну інформацією між підприємствами та
установами. На них припадає значна частина вхідної та вихідної документації.
Реквізити службового листа:
 Назва організації – відправника листа;
 Довідкові дані про організацію – відправника листа;
 Номер листа (індекс);
 Дата;
 Адресат (одержувач ) листа;
 Заголовок листа;
 Номер і дата листа, що правили за основу складання відповіді;
 Текст;
 Перелік додатків із зазначенням кількості сторінок;
 Підпис керівника;
 Прізвище виконавця.
Службові листи- це єдина форма документів, де не вказується реквізит « вид
документа», тобто « Службовий лист» не назначають.
Існує багато видів службових листів:
 Інформаційні;
 Рекламні;
 Запрошення;
 Супровідні;
 Підтвердження;
 Нагадування;
 Гарантійні;
 Ініціативні;
 Відповіді;
 Рекомендаційні та інші.
 Інформаційні листи – це службові листи, в яких адресант інформує адресата
про якість факти чи заходи. Як правило, адресант пропонує свої вироби чи
послуги. Інформація наведена в листах такого типу, має бути якомога ширшою.
Адресата можна зазначити у узагальнено.
 Рекламні листи це різновид інформаційних листів. Вони містять детальний
опис товарів чи послуг і надсилаються конкретним адресатам, щоб спонукати їх
скористатися запропонованим. Не зважаючи на те, що рекламні листи
оформляють на фірмових бланках, поштових адресах, номери телефонів,
розрахункових рахунках також зазначають у тексті.
 Листи-запрошення – це такі службові листи, в яких адресатові пропонують
взяти учать в якихось заходах. Адресують конкретним особам, підприємствам,
установам чи організаціям. Починати ці листи можна такими зворотами
«Просимо взяти участь у…»; « Запрошуємо…».
 Супровідні листи – це такі службові листи, в яких адресата інформують про
відправлення йому документів, що додаються до листа. Супровідні листи слід
починати словами: « Надсилаємо…»; «Надправляємо…» тощо. Перелік
документів , надсилання яких супроводжується даним листом оформлюють
додатки до тексту супровідного листа. Супровідним листом можно
оформлювати й пересилати інформаційні довідки службового характеру і вищих
інстанцій.
 Листи-підтвердження – це службові листи в яких підтверджується той чи інший
факт, наприклад одержання переказів, цінних паперів тощо. Вони можуть
містити інформацію про чинність укладених договорів, інструкцій та ін. текст
таких листів починається словами, утвореними від слова «Підтверджувати».
 Листи-нагадування – це службові листи, в яких нагадується про наближення и
закінчення терміну виконання завдань, зобов’язань, проведення заходів і
необхідність у наслідок цього вжити відповідних заходів. Тексти таких листів
можуть складатися з 1 – 2 речень і починаються словами утвореними від
дієслова «Нагадувати».
 Гарантійні листи – це такі службові лити в яких гарантується виконання чогось
(наприклад, оплата за послуги чи товари, забезпечення робочого місця тощо).
Якщо гарантійний лист містить відомості фінансового чи матеріального
характеру, то незважаючи на те, що банківські реквізити є на фірмовому банку,
необхідно їх продублювати у тексті.
 Ініціативні листи – це такі службові листи, що спонукають адресата дати
відповідь адресатові. Тематика ініціативних листів необмежена. Залежно від
викладеного в листі, відповідь може бути позитивною чи негативною. Ініціативні
можуть направлятися від імені керівника, керівництва чи трудового колективу.
 Листи-відповіді – це такі службові листи, в яких дають відповіді на ініціативні
листи. Якщо в ініціативному листі викладено кілька питань, то в листах
відповідях відповідають на кожний із них, незалежно від того, яка відповідь
позитивна чи негативна. Текст таких документів має бути чітким, конкретним, у
разі відмови обґрунтованим.
 Рекомендаційні-листи – видаються при клопотанні на посаду, влаштуванні на
 нову відповідальну роботу, подані на здобуття гранту. Такі листи подаються
тими, хто добре знає особу, її професійні та людські якості, коло зацікавлень,
наукові праці і має певний авторитет та визнання у своїй галузі.

108. Правопис прислівників.

Прислі́вник (лат. adverbium — «до дієслова», «при дієслові») — це незмінна

самостійна частина мови, що виражає ознаку дії, стан предмета або ознаку
якості і відповідає на питання як? де? звідки? наскільки? якою мірою?

Разом пишуться:
прислівники, утворені сполученням прийменника з іменником,
займенником, прикметником, числівником, прислівником: потім, занадто,
вночі, надвечір, безвісти, вдосвіта, потихеньку, вперше, вдвічі, натроє
(але: по двоє, по троє);
складні прислівники, утворені з кількох основ: праворуч, стрімголов,
босоніж, обіруч.

Окремо пишуться:
• прислівникові сполучення, утворені від іменника з прийменником.
• Найуживаніші з них такі:
• без: без кінця, без черги, без упину, без жалю;
• на: на добраніч, на жаль, на щастя, на сьогодні, на початку;
• до: до побачення, до речі, до краю, до діла;
• з: з радості, з жалю, з горя, з розгону;
• в/у: в разі, в міру, уві сні, в далечінь;
• прислівникові сполучення, де повторюються основи, між якими
стоїть прийменник: день у день, рік у рік, час від часу, раз у раз,
один по одному, сам на сам. Сполучення, утворені поєднанням
слова в називному відмінку зі словом в орудному відмінку: кінець
кінцем, один одним, сама самотою.

Через дефіс пишуться:

• прислівники, утворені від прикметників, займенників і прийменника
по: по-новому, по-батьківськи, по-домашньому, по-літньому, по-
українськи, по-книжному, по-моєму, по-їх-ньому, по-нашому;
• прислівники, утворені від порядкових числівників за допомогою
префікса по-: по-перше, по-друге, по-третє;
• прислівники, утворені від синонімічних або антонімічних слів: зроду-
віку, видимо-невидимо, тишком-нишком, бііьш-менш, часто-густо,
любо-дорого;
• прислівники, в яких повторюються слова або корені (без службових
слів або із службовими словами між ними): довго-довго, ледве-
ледве, давним-давно, навіки-віків, віч-на-віч, всього-на-всього, як-
не-як, де-не-де, коли-не-коли, хоч-не-хоч. Запам'ятайте правопис
прислівників: з давніх-давен, з діда-прадіда, без кінця-краю, на-
гора, по-латині, десь-колись.
109. Розкрийте дужки. Поясніть правопис прислівників. (108)

110. Напишіть звіт про проходження практики. (32)

111.Види службових листів. Ділове листування. Вимоги до офіційного листування.

Службовий лист – загальна назва різних за змістом документів, які

виділяються у зв’язку з особливим способом передачі тексту – поштовою

пересилкою. Службові листи належать до основних засобів обміну інформацією між

підприємствами та установами. На них припадає значна частина вхідної та вихідної

документації.

Службові листи надсилають аби спонукати адресата до дії, роз’яснити йому

щось, переконати в чомусь. Це досягається завдяки чіткості викладення та

змістовності тексту.

Текст службового листа, як правило, складається із двох логічно пов’язаних

частин: вступної та основної. У вступній частині зазначають факти, подій,

обставини, документи, дати нормативних чи інструктивних матеріалів. В останній

частині тексту викладають його головну мету у формі пропозиції, відмови, гарантії

тощо.

Службовий лист оформлюють на спеціальному / фірмовому бланку ( перевагу

надають кутовому розташуванню основних реквізитів) або на чистому аркуші

паперу (в такому разі залишають місце для відбитка кутового чи повздовжнього

штампу адресата). Залежно від обсягу тексту використовують бланки чи аркуші

формату А-4 або А-5.

Реквізити службового листа:

o Назва організації – відправника листа;

o Довідкові дані про організацію – відправника листа;

o Номер листа (індекс);

o Дата;
o Адресат (одержувач ) листа;

o Заголовок листа;

o Номер і дата листа, що правили за основу складання відповіді;

o Текст;

o Перелік додатків із зазначенням кількості сторінок;

o Підпис керівника;

o Прізвище виконавця.

Службові листи- це єдина форма документів, де не вказується реквізит « вид

документа», тобто « Службовий лист» не назначають.

Існує багато видів службових листів:

o Інформаційні;

o Рекламні;

o Запрошення;

o Супровідні;

o Підтвердження;

o Нагадування;

o Гарантійні;

o Ініціативні;

o Відповіді;

o Рекомендаційні та інші.

види

 Інформаційні листи – це службові листи, в яких адресант інформує адресата

про якість факти чи заходи. Як правило, адресант пропонує свої вироби чи
послуги. Інформація наведена в листах такого типу, має бути якомога ширшою.
Адресата можна зазначити у узагальнено.
 Рекламні листи це різновид інформаційних листів. Вони містять детальний
опис товарів чи послуг і надсилаються конкретним адресатам, щоб спонукати їх
скористатися запропонованим. Не зважаючи на те, що рекламні листи
оформляють на фірмових бланках, поштових адресах, номери телефонів,
розрахункових рахунках також зазначають у тексті.
  Листи-запрошення – це такі службові листи, в яких адресатові пропонують
взяти учать в якихось заходах. Адресують конкретним особам, підприємствам,
установам чи організаціям. Починати ці листи можна такими зворотами
«Просимо взяти участь у…»; « Запрошуємо…».
 Супровідні листи – це такі службові листи, в яких адресата інформують про
відправлення йому документів, що додаються до листа. Супровідні листи слід
починати словами: « Надсилаємо…»; «Надправляємо…» тощо. Перелік
документів , надсилання яких супроводжується даним листом оформлюють
додатки до тексту супровідного листа. Супровідним листом можно
оформлювати й пересилати інформаційні довідки службового характеру і вищих
інстанцій.
 Листи-підтвердження – це службові листи в яких підтверджується той чи інший
факт, наприклад одержання переказів, цінних паперів тощо. Вони можуть
містити інформацію про чинність укладених договорів, інструкцій та ін. текст
таких листів починається словами, утвореними від слова «Підтверджувати».
 Листи-нагадування – це службові листи, в яких нагадується про наближення и
закінчення терміну виконання завдань, зобов’язань, проведення заходів і
необхідність у наслідок цього вжити відповідних заходів. Тексти таких листів
можуть складатися з 1 – 2 речень і починаються словами утвореними від
дієслова «Нагадувати».
 Гарантійні листи – це такі службові лити в яких гарантується виконання чогось
(наприклад, оплата за послуги чи товари, забезпечення робочого місця тощо).
Якщо гарантійний лист містить відомості фінансового чи матеріального
характеру, то незважаючи на те, що банківські реквізити є на фірмовому банку,
необхідно їх продублювати у тексті.
 Ініціативні листи – це такі службові листи, що спонукають адресата дати
відповідь адресатові. Тематика ініціативних листів необмежена. Залежно від
викладеного в листі, відповідь може бути позитивною чи негативною. Ініціативні
можуть направлятися від імені керівника, керівництва чи трудового колективу.
 Листи-відповіді – це такі службові листи, в яких дають відповіді на ініціативні
листи. Якщо в ініціативному листі викладено кілька питань, то в листах
відповідях відповідають на кожний із них, незалежно від того, яка відповідь
позитивна чи негативна. Текст таких документів має бути чітким, конкретним, у
разі відмови обґрунтованим.
 Рекомендаційні-листи – видаються при клопотанні на посаду, влаштуванні на
нову відповідальну роботу, подані на здобуття гранту. Такі листи подаються
тими, хто добре знає особу, її професійні та людські якості, коло зацікавлень,
наукові праці і має певний авторитет та визнання у своїй галузі.
ПОТРЕБУЮТЬ ВІДПОВІДІ: листи – прохання,
звернення, пропозиції, запити, вимоги
НЕ ПОТРЕБУЮТЬ ВІДПОВІДІ: листи -
попередження, нагадування, підтвердження, відмови,
супровідні листи, гарантійні листи, розпорядження,

повідомлення.

Незалежно від змісту листа обов’язковими складниками його тексту

будуть:
1.звертання — вказує на офіційний та почесний титул адресата,
наприклад: шановний Петре Юрійовичу!, пане Міністре!, шановний пане
Посол! Відсутність звертання трактується як зневага до адресата і
порушення етики ділового листування;
2.комплімент — це засвідчення ввічливості, яким починається або
закінчується лист, наприклад: з глибокою повагою, щиро Ваш тощо;
3.основний зміст — повинен бути чітким, послідовним, стислим, повним;
4.підпис — засвідчує документ і ставиться наприкінці листа;
5.дата — вказується число, місяць, рік. Ці дані в листі пишуться без
скорочень, наприклад: 26 травня 2012 року;
6.адреса — зазначається на конверті, може розміщуватись у верхньому
лівому куті документа

Ділові листи не повинні бути надто довгими. Викладати свої міркування слід
чітко, лаконічно, за сутністю, тоді вся запропонована інформація буде
доречною. Дотримання правил етикету листування є свідченням вашої поваги
до адресата, ввічливості, вихованості і сприяє налагодженню добрих стосунків
між колегами, партнерами.

112. Етикет ділового листування.

Фахівці з проблем культури ділового мовлення пропонують під час

написання листа дотримуватися таких правил:

1. Починати листа необхідно із звертання, яке є загальноприйнятою

формою ввічливості. Проблема вибору звертання є доволі делікатною.
Найпоширенішими є такі звертання:
Шановний/а (ім'я та по батькові)!
Шановний/а пане (пані)...!
Шановні панове (колеги)!
Вельмишановний добродію!
Глибоко шановний пане!
У сучасному діловому листуванні прийнято зазначати звання адресата чи
вказувати на його професію.
Високо достойний пане Міністр !
Вельмишановний професоре!
Шановний вчителю!
Високоповажний пане ректоре!
Не слід забувати про те, що в українській мові звертання вживаються у
формі кличного відмінка. Відсутність звертання може бути як зневага до
адресата і порушення етикету ділового листування.
Наявність звертання не вичерпує проблеми про правильно початий лист,
щоб він справив на адресата належне враження.
2. Дуже важливо ретельно обміркувати початкову фразу листа, від якої
може багато залежати, Адже саме вона має переконати адресата у
правомірності написання листа. Якщо це лист – відповідь на запит, на
запрошення, лист-подяка, то вже у першому ж реченні буде доречним
ввічливо висловити вдячність.
Хочемо висловити свою вдячність за ...
Перш за все дозвольте подякувати Вам за ...
Цей лист – вияв нашої вдячності за ...
Дозвольте висловити свою вдячність ...
Вдячні Вам за запрошення ...
Дякуємо за надану змогу ...
У листах-підтвердженнях варто скористатися такими початковими
фразами:
Із вдячністю підтверджуємо отримання листа-відповіді...
Офіційно підтверджуємо свою згоду на ...
Підтверджуємо отримання Вашої телеграми....
Поширеними вступними фразами в ділових листах є посилання на
попередній лист, телефонну розмову, подію, зустріч:
У відповіді на Ваш лист від (дата) ...
Відповідаючи на Ваш запит від (дата) ...
Відповідно до контракту (домовленості) ...
У діловому світі з різних причин (ви на кілька днів затрималися з
відповіддю, не змогли вчасно виконати замовлення, надійшла скарга від
замовників, запізнилися на зустріч з клієнтом) іноді виникають такі
ситуації, коли потрібно вибачитися, перепросити за неприємності, яких ви
завдали адресату. У такому разі листа слід розпочинати так:
Хочемо вибачитися за завдані Вам зайві турботи.
Щиро просимо вибачення за затримку з відповіддю.
Вибачте нам вельми незручно, що ...
Просимо вибачення за створені Вам не з нашої вини незручності.
Перепрошуємо за зайві хвилювання з приводу ...
3. Вибір завершальних речень є також дуже важливим і залежить від
змісту листа. Можна повторити подяку, висловлену на початку листа, чи
просто подякувати за допомогу, оскільки слово “дякую” – найуживаніше
слово кожного порядного комерсанта, підприємця, банкіра, кожної ділової
людини
Етикет вимагає: якщо документ починається формулою особистого
звертання до адресата, то й закінчуватися повинен формулою
ввічливості “З повагою … “.
У ділових листах прийняте формулювання від першої особи множини –
оскільки автори діють від імені організації, установи, підприємства:
Нагадуємо, що термін виконання нашого замовлення…
Просимо повідомити про можливість виготовлення партії ЕККА…
Пропонуємо нові зразки продукції…
Слід пам’ятати, що займенник Ви в усіх відмінкових формах пишеться з
великої літери.
Готуючи відповідь на лист, зверніть увагу на оформлення вхідного
документа: якщо його підписав керівник, то відповідь слід адресувати
йому, причому підписану теж керівником, а не його заступником.
Не поспішайте категорично висловлювати відмову на звернене до вас
прохання, якого ви не можете виконати – поясніть відмову; подумайте,
що можете запропонувати натомість; порекомендуйте звернутися в іншу
організацію або трохи пізніше – до вас.
Пам’ятайте про можливість використання вставних слів, які дозволять
трохи пом’якшити негативну відповідь не лише в листах, а й в інших
ситуаціях офіційного спілкування (на жаль, на превеликий жаль,
незважаючи на наше бажання вам допомогти...; засмучені необхідністю
відмовити...; нам дуже шкода, але…; дуже прикро, проте…; щиро
жалкуємо, але…) та пасивних конструкцій, які акцентують увагу на дії, а
не на виконавцеві: Наказ Вами не виконується замість Ви не виконуєте
наказ.
113. Граматична правильність мовлення
Граматична правильність мовлення
Ознакою культури мовлення є граматична правильність.Сюди входить
дотримання правил змінювання слів та їх творення, побудови словосполучень і
речень.
Морфологічна правильність
1. У сучасній українській літературній мові деякі іменники мають паралельні
форми роду – чоловічого і жіночого: зал – зала; клавіш – клавіша; санаторій –
санаторія; птах – птаха; сусід – сусіда. Форми чоловічого роду є
літературними, форми жіночого – розмовними, хоча з певною стилістичною
метою зрідка користуються ними й письменники. Наприклад:У залі, повній сяйва
і тепла (В. Сосюра). Не одна кричала птаха: “Пожалій гніздо моє!” (Д. Білоус).
2. Кожній змінюваній частині – іменнику, прикметнику, числівнику, займеннику,
дієслову – властива певна, чітко встановлена система словозміни, якої слід
дотримуватися.
3. У давальному відмінку однини іменники чоловічого роду мають закінчення -
ові, -еві (-єві) та -у, -ю, однак перевагу слід надавати першим, особливо якщо
ці іменники є назвами осіб за фахом чи родом діяльності та істот:директорові,
деканові, бригадирові, товаришеві, Андрієві. Закінчення-у, -ю вживаються
переважно для урізноманітнення форм, коли таких іменників кілька,
наприклад: товаришеві Карпенку Олегові Івановичу, студентові-
математику.
4. Сучасній українській мові не властива складена форма найвищого ступеня
порівняння зі словом самий (сама, саме, самі): самий більший, сама найкраща,
саме менше. Особливістю якісних прикметників вищого ступеня порівняння в
українській мові є вживання їх у контексті з прийменникамивід, за, ніж: Волга
довша від Дніпра (за Дніпро, ніж Дніпро). Багато помилок трапляється у формах
непрямих відмінків числівників. Іноді таблиця множення читається так:дважди
два, трижди три, п’ятю сім, шістю вісім, сім у сім. А треба: два помножити
(помножено) на два чидва на два, п’ять на п’ять... Ще більше помилок у
складених числівниках:Урожай зібрали на двісті п’ятдесят шести гектарах,а
правильно:на двохстах п’ятдесяти (п’ятдесятьох) шести (шістьох)
гектарах. У складених порядкових числівників змінюється тільки останнє
слово:Ця подія відбулася у тисяча дев’ятсот двадцятому році (неу тисячу).
5. При дробових числівниках іменник має форму родового відмінка однини: дві
цілих і п’ять десятих метра, одна третя кілограма (а неметри, кілограмів).
6. Користуючись займенниками, слід враховувати те, щоб кожен із них точно
вказував на потрібне слово. Неврахування цього часто утруднює розуміння
змісту висловлювання.
Синтаксична правильність
1. Пильної уваги вимагають особливості поєднання слів у словосполучення, що
виступають мінімальним контекстом, у якому відбиваються зв’язки між
словоформами.
2. Уважним треба бути при використанні фразеологічних словосполучень
української мови: день у день (а не з дня у день),впадати в очі(а не кидатися в
очі),ні в чому не потурати ледарям (а неніякої поблажки не давати
ледарям),спало на думку (а неприйшло в голову),збити з пантелику (а
незбити з толку).
3. Необхідно звертати увагу на словосполучення, побудовані на основі зв’язку
керування, бо тут не завжди правильно добираються відмінкові форми
іменників (займенників) і прийменники: Кожен був сповнений гордості (а
негордістю),минеповинні проходити повз ті недоліки (а неповз тих
недоліків),для творів О. Гончара властива (чипритаманна) різноманітна
тематика (а недля творів О. Гончара характерна різноманітна тематика).
4. В усному мовленні звичайно переважають прості, неускладнені речення.
Проте користуватися тільки такими конструкціями не можна, бо вони порушують
плавність, смислову і ритмічну єдність, роблять мовлення примітивним. Поряд з
простими й короткими реченнями потрібно користуватися і простими
ускладненими та складними.
5. Зворотний порядок пов’язується з семантико-стилістичними особливостями
мовлення і характеризується інтонаційним виділенням певного члена речення.
Такий порядок слів широко використовується у художньому стилі, в усній
народній творчості, у розмовному мовленні як образний експресивно-
стилістичний засіб. Наприклад: Виточу, вигострю зброю іскристу (Леся
Українка).
6. Дієприслівник передає додаткову дію по відношенню до основної, вираженої
дієсловом-присудком, і стосується одного і того ж предмета.
Наприклад: Прочитавши це слово, ми уявили людину з ніжним поглядом (а
не Прочитавши це слово, в нашому уявленні постає людина з ніжним
поглядом);Повернувшись у село, він турбувався, як ідуть справи у школі (а
неКоли він повернувся у село, його хвилює...).
7. Дієприкметникові звороти виступають як синоніми до підрядних означальних
речень. Речення з дієприкметниковим зворотом характеризується більшою
синтаксично-інтонаційною цілісністю, ніж складнопідрядне. Порівняйте: Ротою
тепер командував гвардії старший лейтенант, надісланий з резерву(О.
Гончар) і Ротою тепер командував гвардії старший лейтенант, якого
надіслали з резерву.
8. Досить поширені в нашій мові речення, ускладнені однорідними членами.
Користуючись такими структурами, не можна поєднувати в одному однорідному
ряді логічно далекі або несумісні поняття. Наприклад: Вступ і тема твору
Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”; Були побудовані нові
школи, лікарні і приміщення для худоби.
9. Характерними для української мови є односкладні безособові речення з
головним членом, вираженим дієслівною формою на -но, -то. Безособові
речення з таким головним членом можуть бути синонімічними до двоскладних,
у яких присудок виражений дієприкметником. Порівняйте:У Києві організовано
школу мистецтва. У Києві організована школа мистецтва.
10. Користуючись складними реченнями, необхідно дотримуватися чіткості і
правильності у їх побудові, не допускати вживання великої кількості сурядних і
підрядних частин в одному реченні. У мовленні варто вживати й
безсполучникові складні речення, які допомагають стисліше і чіткіше сформулювати думку, урізноманітнити
висловлення, посилити їх виразність і емоційність. Наприклад: Дав слово – зроби. Зобов’язалися – виконаємо (Нар.
Творч.).

114. Напишіть пояснювальну записку. (47)

115.Основні тенденції розвитку української літературної мови на сучасному етапі.

На сучасному етапі спостерігаємо такі основні тенденції розвитку

української літературної мови:

• розширення суспільних функцій, сфер застосування,

входження її в нові галузі знань, зокрема інформатику;
• поповнення української мови великою кількістю номінативних
словосполучень, що відображають реалії економічного,
політичного та культурного життя сучасної України, напр.:
альтернативні вибори, гілки влади, інформаційний простір,
правова держава, соціальний захист, ринкові відносини;
• поява нових, активізація вживання та розширення значень
раніше відомих слів, напр.: довкілля, підписант, перемовини,
голубі шоломи, намет;
• інтенсивне збагачення за рахунок запозичень української
термінології, зокрема: а) суспільно-політичної: імідж, консенсус,
брифінг, електорат, піар; б) бізнесової: реприватизація,
менеджмент, інвестор, маркетинг, сертифікат; в) технічної: комп
'ютер, принтер, факс, дискета та ін.;
• переміщення певної частини спеціальної лексики до розряду
широковживаної, зокрема економічно-фінансових термінів:
аудитор, емісія, інвестор, ліцензія, менеджер; юридично-
правової лексики та фразеології: державотворення,
законопроект, плюралізм; парламентсько-дипломатичної
лексики: електорат, ротація, толерантний;
встановлення тісних контактів української мови з різними
мовами світу, посилення явищ інтернаціоналізації українського
словотвору. Наприклад, спостерігаємо активне використання
складних найменувань, що містять іншомовні компоненти:
автошоу, експрес-анкета, прес-секретар, хіт-парад, гала-
концерт, бізнес-леді). За останні 10-15 років простежуються
явища, які нівелюють національні риси української мови,
знижують її естетичні якості, - тотальне „засмічення"
іншомовними словами, і це при тому, що існують українські
назви, напр.: брифінг (зустріч), дивіденд (прибуток), презентація
(показ, ознайомлення), шоп (магазин), ноу-хау (знаю як);
• намагання вилучити зі словника української мови ті іншомовні
слова, які стали органічними її елементами, і замінити їх
давніми або штучно створеними, особливо в галузі термінології
та професійної лексики, напр.: аеродром —> летовище, снаряд
—> гарматень, кулемет —> скорострії, вертоліт —> гвинтокрил,
фотографія —> світлина, слайд —> прозірка;
• звільнення від нашарувань умисної русифікації лексичної,
граматичної системи та правопису української мови;
• зближення діалектів з українською літературною мовою;
• зростання зацікавленості у вивченні української мови
громадян інших країн з метою навчатися, працювати в Україні
чи навіть отримати українське громадянство.
Українська мова входить у XXI ст. як мова, що успішно
забезпечує складні, відповідальні та багатоаспектні потреби
державного та етнокультурного розвитку українського народу,
має функціонально динамічну й відкриту для подальшого
розвитку структуру. Треба лише сприяти цьому.

116. Основні ознаки офіційно – ділового стилю.

Діловий стиль – це стиль, який задовольняє потреби суспільства

в документальному оформленні різних актів державного,
суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків
між державами, організаціями, а також між членами суспільства
в офіційній сфері їх спілкування.
 Офіційно-діловий стиль виконує три основні функції: 1) вплив,
2) повідомлення, 3) спілкування. Він реалізується в
трьох різновидах (підстилях):
–законодавчому (закони, постанови, статути, укази),
–дипломатичному (міжнародні звернення – ноти, повідомлення
– комюніке, протоколи, угоди – конвенції),
–адміністративно-канцелярському (документи різних видів).
Адміністративно-канцелярська документація розподіляється на
планово-
звітну,розпорядчу,директивну,обліковутаділовелистування.
До найхарактерніших рис цього стилю належать:
1)високий ступінь стандартизації мовних засобів
(стандартизація виявляється: а) у широкому вживанні усталених
словесних фор-
мул, напр.: з метою, у зв’язку, відповідно до, згідно з... Це
спрощує
іполегшує процес складання окремих видів документів; б) у
повторюваності тих самих слів, зворотів, конструкцій, форм);
2)виразна логізація викладу;1
3)майже цілковита відсутність емоційності та образності;
4)широке використання безособових і наказових форм;
5)лексика здебільшого нейтральна, вживається в прямому
значенні;
6)характерна й лексика, що вже не використовується майже в
інших сферах комунікації через специфічне стильове
забарвлення, напр.: вищезгаданий,
нижчепідписаний, вищезазначений, нижчевідзначений,
пред’явлений, засвідчити, чинність, дієздатний, покараний,
ухвала тощо;
7)застосовується особлива термінологія (ця термінологія
відрізняється від наукової: вона менш штучна, менш точна,
більшою мірою змінна і загальнозрозуміла).
8)використовуються специфічні синтаксичні конструкції, зокрема кліше (тобто
сталі формули, закріплені за певними ситуаціями:високі договірні сторони,
укладання угоди);

9)для чіткішої організації тексту запроваджується поділ на параграфи, пункти,

підпункти;
 10)у дипломатичній, а тепер і в офіційній сферах спілкування часто
використовуються і титулування, напр.: пан, пані;
11)неозначена форма та наказовий спосіб дієслів;
12)іменний присудок переважає над простим дієслівним;
13)наявні характерні описові дієслівно-іменні штампи та означальні
словосполучення з іменником у формі родового відмінка у функції означення;
14)найхарактерніші для цього стилю речення – прості поширені (кілька
підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька
додатків при одному з головних членів тощо);
15)уживаються, звичайно, і складні речення з сурядним та підрядним
зв’язками, з відокремленими зворотами, зі вставними і вставленими
конструкціями;
16)велику питому вагу мають розщеплені присудки (ведеться розслідування,
провадиться набір), а також присудки, виражені ді-
єсловами у формі теперішнього часу зі значенням позачасовості
(організовує, застосовує, розглядають);
17)відсутність індивідуальних авторських рис;
18)членування складної синтаксичної конструкції на абзаци;
19)стандартизація, стереотипність граматичних засобів;
20)стабільність форми викладу тощо.
Учені вказують основні риси офіційно-ділового стилю: точ-
ність, об’єктивність, конкретність, загальнозрозумілість.

117. Багатство і різноманітність мовлення.

Різноманітність і багатство мови можна вважати однією ознакою, бо
різноманітність — це наявність неоднорідних за змістом,
значенням, формою, забарвленням одиниць. А багатство мови —
це наявність у ній низки різноманітностей. Під цими поняттями
розуміють тематичні групи лексики, багату синонімію (лексичну й
граматичну), тропіку (метафори, епітети, порівняння, метонімії,
синекдохи та ін.), стилістичні фігури (повтори, паралелізми, періоди,
градації тощо).

Багатство мовлення - це використання великої кількості мовних одиниць

(слів, словосполучень, речень), які відрізняються за смислом і будовою.
Багатство мовлення досягається мовними засобами, які в тексті не по-
вторюються, а різноманітність забезпечує вираження однієї і тієї ж думки
різними мовними засобами.
Українська мова - багата й різноманітна, а мовлення кожної людини
може бути багатим і бідним, різноманітним чи одноманітним. Великий
вплив на багатство і різноманітність мовлення мають його стиль, сфера
спілкування тощо.
В українській мові існують семантичні групи слів (омоніми, синоніми,
антоніми), багатозначні й абстрактні, застарілі й новоутворені слова, що
становлять її багатство. Виражаючи думку, мовець може використати
різноманітні засоби залежно від знання мови, ерудиції, стилю
висловлювання. Багатство і різноманітність мовлення виявляються на
лексичному, фразеологічному, словотвірному, граматичному і
стилістичному рівнях.
Умови досягнення багатства і різноманітності мовлення такі:
1) багатство словникового запасу кожної людини;
2) уміння використовувати у своєму мовленні різні мовні засоби;
3) уміння інтонувати мовлення;
4) постійне удосконалення і збагачення власного мовлення.
Про багатство мовлення судять насамперед за його лексичним складом.

Лексичне і фразеологічне багатство мовлення формується словниками

української мови, творами художньої, наукової, суспільно-політичної літе-
ратури, усної народної творчості. Лексичне багатство вимагає не тільки
засвоєння великої кількості слів, а й усіх можливих значень багатозначно-
го слова.
Багатство й різноманітність висловлювання (тексту) забезпечують син-
таксичні конструкції (синонімічні словосполучення й речення), наприклад:
дієприкметниковий, дієприслівниковий звороти і підрядні речення, пряма і
непряма мова
118. Вживання дієприкметникових та дієприслівникових зворотів у діловому мовленні.

З метою економності вислову ділове мовлення широко використовує

дієприкметникові звороти.
Дієприкметниковий зворот – це дієприкметник із залежними від нього
словами. Дієприкметникові звороти відокремлюються комами лише у
тому випадку, коли вони вживаються після слова, яке пояснюють.
Наприклад: Контракти, підписані керівником, лежали на столі. Якщо ж
дієприслівниковий зворот стоїть перед словом, яке пояснює, то кома не
ставиться. Наприклад: Підписані керівником контракти лежали на столі.

В українській мові вживання дієприслівникових зворотів має свої

особливості. Слід пам’ятати, що в українській мові активні та пасивні
дієприкметники теперішнього часу вживаються дуже рідко, замість них
утворюються підрядні конструкції. Наприклад: обов’язки, які (що)
виконуються. Активні дієприкметники використовуються тільки тоді, коли
вони входять до складу термінів або назв посад.
Наприклад: управляющий банком – керуючий банком. При перекладі з
російської мови на українську активні дієприкметники залишаються і тоді,
коли російському суфіксові -ем- відповідає український -уван- (-
юван).Наприклад: выполняемые обязанности – виконувані обов’язки.
Дієприкметники минулого часу, особливо пасивні, в українській мові
вживаються дуже часто, і діловий стиль тут не становить винятку.
Наприклад: потерпевший от аварии – потерпілий від аварії, прочитанная
книга – прочитана книга.
Дієприслівникові звороти в діловому мовленні вживаються рідше, ніж
дієприкметникові. Дієприслівникові звороти завжди виділяються комами. При
вживанні дієприслівникових зворотів речення обов’язково повинно мати підмет,
тобто обидві дії (головна і додаткова) повинні виконуватись однією особою.
Наприклад: Повернувшись з армії, його рекомендували на роботу в
міліцію (неправильний варіант) – Повернувшись з армії, він був
рекомендований на роботу в міліцію

119. Складіть речення з поданими дiєприкметниковими зворотами, пояснiть

написання роздiлових знакiв:
120. Перекладіть українською мовою словосполучення.