Лекція 1.

Тема. Мова як суспільне явище. Державна мова – мова професійного

спілкування

План

1. Мова як інструмент професійної діяльності.

2. Мова як суспільне явище. Функції мови.
3. Мовна політика в Україні. Законодавчі основи функціювання
української мови.

Завдання для самостійної роботи

1. Мова і суспільство.
2. Українська мова на карті світу. Територіальна та статистична
характеристика.
3. Історичне походження сучасної української літературної мови.

Основна література
1. Мацюк З. Українська мова професійного спілкування: Навчальний
посібник / З. Мацюк, Н. Станкевич. – К.: Каравела, 2011.
2. Шевчук С.В. Українська мова за професійним спрямуванням: Підручник
/ С.В. Шевчук., І.В. Клименко. – К.: Алерта, 2011.

Додаткова література
1. Васенко Л.А., Дубічинський В.В., Кримець О.М. Фахова українська
мова: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008.
2. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства: Підручник / М.П. Кочерган. – К.:
Видавничий центр «Академія», 2001.
3. Русанівський В.М. Історія української літературної мови: Підручник /
В.М. Русанівський. – К.: АртЕк, 2001.
4. Закон Української РСР «Про мови в Україні» від 29 жовтня 1989 р.; №
2494-ХІІ.
5. Закон України «Про засади державної мовної політики» від 03 липня
2012 р.; № 5029-VI.
6. Закон України «Про внесення змін до деяких законів України
щодо мови аудіовізуальних (електронних) засобів масової
інформації» від 23 травня 2017 р.; № 2054-VIII.
7. Закон України «Про забезпечення функціонування української
мови як державної» від 25 квітня 2019 р.; № 2704-VIII.
8. Наказ Міністерства освіти і науки України «Про застосування
державної мови в освітньому процесі» від 17 вересня 2019 р.;
№ 1/9-581.

1
 1. Мова як інструмент професійної діяльності
Сьогодні однією з вимог мовного законодавства України є не лише
оволодіння нормами сучасної літературної мови, а й правильне застосування
цих норм у професійній сфері.
Курс «Українська мова за професійним спрямуванням» орієнтований на
формування комунікативних навичок і умінь майбутніх фахівців, студіювання
особливостей фахової мови в усній та писемній її формах.
Курс передбачає засвоєння теоретичних знань про фахове спілкування,
його етапи й роль у професійній діяльності, термінології спеціальності,
відомостей про призначення і структуру ділових документів, необхідних
фахівцю певного профілю, формування комунікативної компетенції, навичок
послуговування вербальними і невербальними засобами обміну інформацією.
В інформаційному суспільстві фахівець має вміти швидко сприймати
будь-яку форму мовлення, схоплювати необхідну інформацію, створювати
монологи, вести діалоги, дискусії, висловлюватися публічно тощо.
Слово є одним із інструментів професійної діяльності лікарів, педагогів,
правозахисників, менеджерів, журналістів тощо. Від багатства словникового
запасу, рівня культури мови і техніки мовлення значною мірою залежить
професійна майстерність, імідж та успіх особистості. Будь-яка професійна
діяльність, окрім фахових знань, умінь і навичок (hard skills), потребує й
володіння універсальними компетенціями (soft skills) – соціальними,
інтелектуальними, вольовими активностями, як комунікабельність, командна
робота, креативність, пунктуальність, врівноваженість тощо. Найважливішими
з них є мовнокомунікативні уміння й навички. Уже на етапі працевлаштування
необхідно вміти складати резюме, спілкуватися по телефону, писати
електронні повідомлення, листи, брати участь у співбесіді.
Професійна комунікативна компетенція передбачає насамперед
наявність професійних знань, а також загальної гуманітарної культури
людини, її вміння орієнтуватися в навколишньому світі, вмінь і навичок
спілкування.
Важливим складником професійної компетенції є емоційна компетенція.
Емоційна компетенція (Емоційний інтелект) – важлива складова
професійного успіху, це показник того, яку частину своїх можливостей людині
вдалося опанувати на такому рівні, щоб розширити вміння, необхідні для
виконання своєї роботи (Девід Мак-Клелланд).
Комунікативна компетенція – сукупність знань про спілкування в
різноманітних умовах і з різними комунікантами, а також уміння їх
ефективного застосування у конкретному спілкуванні в ролі мовця і адресата.
Комунікативна компетенція визначається комунікативними намірами мовця,
дотриманням комунікативних ефективних стратегій, знанням особистості
співбесідника, зворотним зв’язком в комунікації, контролем власної
2
мовленнєвої поведінки, емоцій тощо, чіткою орієнтацією в умовах та ситуації
спілкування, навичками та уміннями завершувати комунікацію тощо.
Важливим складником комунікативної компетенції фахівця є мовна
компетенція.

Мовна компетенція – знання учасниками комунікації норм і правил

сучасної літературної мови і вміле використання їх у продукуванні
висловлювань.
Мовна компетенція складається з лексичної, граматичної, семантичної,
фонологічної, орфографічної, орфоепічної та пунктуаційної компетенцій. Вона
передбачає наявність мовленнєвих умінь, що визначають мовленнєву
поведінку. Мовленнєві вміння охоплюють уміння говорити, слухати, читати і
писати. У кожній ситуації пріоритет надається тим умінням, які є
найважливішими.
Важливим чинником, що впливає на становлення і розвиток професійної
мовнокомунікативної компетенції та сприяє самореалізації фахівця, є
креативність особистості.
Креативність (англ. create – створювати) – це здатність людини
створювати принципово нові ідеї, знаходити оригінальні рішення, відхилятися
від традиційних схем мислення, здатність вирішувати проблеми, що
виникають всередині статичних систем.
Це бачення проблем під іншим кутом і їх вирішення унікальним чином.
Креативність є надзвичайно коричною в бізнесі, науці, освіті, культурі,
мистецтві, політиці, тобто у всіх динамічних життєвих областях, де розвинена
конкуренція.
Креативна особистість розуміє, що потрібно для створення нової ідеї,
рішення складного завдання: додати одну деталь або перевернути все догори
ногами, придумати принципово нове або розібрати і скласти по-іншому щось
вже звичне, діяти всупереч поширеним стереотипам або просто знайти спосіб
поглянути на статичні системи динамічно.
Креативні якості залежать від індивідуальних особливостей кожного і
від специфіки галузі, в якій він працює. Люди з добре розвиненими
здібностями до формування і сприйняття ідей винаходять набагато більше
способів вирішення проблеми за короткий час (Туполєв-Мясіщев).
У сучасному світі фахівці різних технічних галузей конкурують між
собою, щоб залучити інвестиції для виконання своїх проектів. Здебільшого
привабливість проекту потрібно доводити не мовою цифр і символів, адже
власники коштів (банки, фінансові установи) не мають потрібних фахових
знань. Вирішальним стає уміння презентувати свою працю засобами
природної мови, переконати, вплинути на потенційного інвестора і випередити
конкурентів у потенційній перспективі.

3
 2. Мова як суспільне явище. Функції мови
Мова – явище суспільне. З одного боку, мову творить і розвиває
суспільство, з другого – без мови не було б суспільства. І наука, і техніка, і
релігія, і ідеологія, і культура неможливі без мови, бо мова забезпечує всі без
винятку процеси життя і діяльності людини.
Розвиток і функціонування мови значною мірою зумовлені станом
суспільства. У мові відбиваються соціальна диференціація суспільства
(класова, професійна, статева), демографічні процеси (зміни чисельності
населення, міграція), рівень загальної освіти народу, розвиток науки тощо.
Суспільство може цілеспрямовано впливати на розвиток мови. Свідомий
вплив суспільства на мову (урядові заходи) називають мовною політикою. Від
цієї політики залежить доля окремих мов у багатомовному суспільстві.
Взаємозв’язок мови і суспільства розглядається на таких рівнях, як мова і
народ,мова й особа (індивід), мова й класи та соціальні групи людей.
Мова – загальнонародне явище. Народ – творець і носій мови. Одна
особа безсила будь-що змінити в мові, бо мова розвивається за своїми
об’єктивними законами.
Наприклад, Т.Шевченко є основоположником української літературної
мови. Однак це не означає, що він створив нову мову. Навіть геніальна
особистість не здатна змінити мову, а може лише виявити її приховані
можливості, показати, як ефективно можна використати те, що в мові вже
існує.
Із суспільним розшаруванням (за різними ознаками) пов’язана поява в
мові професійних слів, арго (мова декласованих елементів), діалектизмів.
Отже, мова і суспільство перебувають у тісному взаємозв’язку. Вплив
суспільства на мову і мови на суспільство вивчає спеціальна лінгвістична
дисципліна – соціолінгвістика.
Формою існування мови є мовлення. Мовлення – це конкретний,
практичний вияв мови, «мова в дії», реалізація мови у різних сферах
життєдіяльності. Щоб осягнути роль мови в суспільстві, варто розглянути її
функції, важливі для суспільства взагалі і для кожного окремого носія мови.
Мова забезпечує потреби суспільства у спілкуванні та пізнанні. На
виконання цього завдання і спрямовані функції, які вона виконує. Основними
функціями мови є комунікативна, когнітивна, мислеоформлювальна,
репрезентативна, емоційна, експресивна та імпресивна.
Комунікативна функція мови. Вона полягає в тому, що мова служить
для спілкування між людьми у суспільстві. Спілкуванням є не тільки усна чи
письмова розмова двох осіб. Воно відбувається й тоді, коли текст адресований
цілому колективу (газетне повідомлення, твір письменника), уявному
співбесіднику або самому собі (внутрішнє мовлення), наступним поколінням
(заповіт, лист у майбутнє).
4
 Когнітивна функція мови. Сутність її полягає в тому, що мова є
важливим засобом пізнання світу. Цю функцію мови ще називають
пізнавальною, гносеологічною (грец. гносіс – пізнання). В процесі
історичного розвитку людство нагромаджує досвід, збільшує обсяг знань про
об'єктивну дійсність. Набуті знання накопичуються і зберігаються в
ментальному лексиконі людини, трансформуються в концепти і
відтворюються в мові. В мові закріплюється досвід практичної діяльності
людей.
Оскільки мова акумулює в собі досвід людських поколінь, то когнітивну
функцію мови ще називають акумулятивною (лат. аккумулятіо –
нагромадження). Однак цей термін не зовсім повно відтворює її суть, адже
мова не просто зберігає накопичену людством інформацію, а є основою для
продовження пізнавальної діяльності. Когнітивна функція забезпечує матеріал
для спілкування людей. Вона не стільки виявляється в актах комунікації,
скільки є їх наслідком.
Мислеоформлювальна функція мови. Щоб відбулося спілкування,
необхідно сформувати і сформулювати думку. Реалізація цих процесів, крім
мислення, забезпечує і мова, тобто вона виконує мислеоформлювальну
функцію. Формування і формулювання думки можуть передувати комунікації
або відбуватись одночасно з нею.
Репрезентативна функція мови. Цю функцію ще називають
інформаційною, референтною (лат. – референтс – який повідомляє). Вона
полягає в тому, що мова відображає об'єктивну дійсність: у процесі
спілкування люди передають одне одному певну інформацію про неї. Однак
цей процес відбувається при посередництві думки. Тому репрезентативна
функція мови тісно пов'язана із мислеоформлювальною.
Емоційна функція мови. Цю функцію називають також емотивною,
естетичною, виразовою. Вона виявляється у вираженні ставлення мовця до
змісту його повідомлення, відношенні суб'єкта мовлення до об'єкта мовлення,
у почуттях і емоціях мовця. Реалізується емоційна функція за допомогою
вигуків, зменшувальних суфіксів, інтонації тощо. Вона притаманна будь-
якому висловлюванню, будь-якому тексту.
Експресивна функція мови. Ця функція передбачає представлення у
висловлюванні самого мовця. Кожен текст, кожен акт говоріння, несучи в собі
певну інформацію про позамовну дійсність, водночас містить інформацію про
автора.
Імпресивна функція мови. Вона полягає в тому, що мова впливає на
слухача (реального чи уявного), тобто адресата висловлюваної думки, який є
обов'язковим учасником спілкування. Цю функцію ще називають
апелятивною (лат. апелятіо – звертання). Виразно вона виявляється,
наприклад, у військових командах. До спеціальних мовних засобів, що
5
сприяють реалізації імпресивної функції, належать звертання, наказовий
спосіб дієслів, деякі частки тощо. Вона притаманна кожному висловлюванню,
тому що слухач (читач) завжди виявляє певне ставлення до почутого, якось на
нього реагує.
Комунікативна, когнітивна, мислеоформлювальна, репрезентативна,
емоційна, експресивна та імпресивна функції мови тісно пов'язані між собою і
завжди властиві їй, тобто є обов'язковими.
Основними серед них вважають комунікативну та когнітивну. Крім
обов'язкових функцій мови, деякі мовознавці виокремлюють і факультативні,
реалізація яких у акті мовлення не є обов'язковим, а залежить від ситуації. До
них належать, наприклад, магічна (виявляється у замовляннях, заклинаннях
тощо), констатуюча (властива нейтральним повідомленням), питальна,
фатична (контактовстановлювальна), метамовна (тлумачення мовних актів
при їх повідомленні) функції.
Питання про функції мови дуже складне, мовознавці досі не дійшли
щодо нього єдиної думки. Функції мови є формами і напрямами її
використання. Оскільки застосування мови забезпечується мовленням, то
функції мови вказують лише на її спроможності, реалізація яких фактично
здійснюється в актах мовлення.

3. Мовна політика в Україні. Законодавчі основи функціонування

української мови
Функціонування української літературної мови залежить від стану
мовної політики в державі, освіті, культурних традицій народу.
Мовна політика – це система заходів (політичних, юридичних,
адміністративних), спрямованих на регулювання мовних відносин в державі,
зміну чи збереження мовної ситуації в державі.
Мовна політика є частиною національної політики, органічною
складовою певного політичного курсу держави. Національна комісія зі
зміцнення демократії та утвердження верховенства права розробила
концепцію державної мовної політики.
Концепція державної мовної політики – це система засадничих
нормативних постанов, які ґрунтуються на компетентному оцінюванні мовної
ситуації в Україні, і якими мають керуватися органи державної влади та
органи місцевого самоврядування у своїй практичній діяльності, регулюючи
суспільні відносини в мовній царині.
Мовна ситуація – ситуація взаємодії різних мов чи різних форм
існування однієї мови в певній державі з огляду на їхню функціональну
специфіку й ареал поширення.
Пріоритетом мовної політики в Україні є утвердження і розвиток
української мови – головної ознаки ідентичності української нації, яка
6
історично проживає на території України, становить абсолютну більшість її
населення, дала офіційну назву державі.
Правовою основою для здійснення державної мовної політики в
Україні є Конституція України (ст. 10), Закон України «Про мови в
Українській PCP», Рішення Конституційного суду України від 14 грудня 1999
року щодо застосування державної мови органами державної влади, органами
місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в
навчальних закладах України, Закон України «Про засади державної мовної
політики» (2012) Закон України «Про забезпечення функціонування
української мови як державної» (2019).
У рішенні Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення
статті 10 Конституції України подано визначення державної мови: «Під
державною (офіційною) мовою розуміється мова, якій державою надано
правовий статус обов'язкового спілкування у публічних сферах суспільного
життя».
Цим рішенням також підтверджено обґрунтованість підстав для надання
статусу державної саме українській, а не якійсь іншій мові: «Конституцією
України статус державної надано українській мові. Це повністю відповідає
державотворчій ролі української нації, що зазначено в Преамбулі Конституції
України, нації, яка історично проживає на території України, становить
абсолютну більшість її населення і дала офіційну назву державі. Намагання
надати статус державної якійсь іншій мові – це політика руйнації держави
України, розпалювання міжетнічної ворожнечі, порушення конституційного
ладу.
У висновку Конституційного Суду України зазначено: «Таким чином,
положення Конституції зобов'язують застосовувати державну – українську
мову як мову офіційного спілкування посадових і службових осіб під час
виконання ними службових обов'язків у роботі й діловодстві тощо, органів
державної влади, представницького та інших керівних органів, органів
місцевого самоврядування, а також у навчальному процесі в державних і
комунальних навчальних закладах України».
Це рішення «є обов'язковим до виконання на всій території України,
остаточним і не може бути оскарженим». Отже, державність української мови
є невід'ємним атрибутом конституційного ладу держави, атрибутом нації.
Та лише задекларованості державного статусу української мови для
повноцінного і незворотного утвердження її в усіх сферах суспільного життя
недостатньо – необхідні механізми реалізації вище зазначених правових
документів щодо функціонування української мови. Нині відбувається процес
розширення сфери її застосування. Про це йдеться в Законі України «Про
забезпечення функціонування української мови як державної» від 25 квітня
2019 р. (№ 2704-VIII), що набрав чинності 16 липня 2019 р. Дія цього Закону
7
не поширюється на сферу приватного спілкування та здійснення релігійних
обрядів – стаття 2 Закону (частина 2). Утім, є широкий перелік осіб, котрі
зобов’язані володіти державною мовою та застосовувати її під час виконання
службових обов’язків – стаття 9 Закону.
Це найвище керівництво держави (президент, прем’єр-міністр, голова
Верховної Ради, секретар РНБО, генпрокурор, голова СБУ, члени ЦВК і так
далі, а також заступники високопосадовців), держслужбовці, голови місцевих
державних адміністрацій, судді, поліцейські, педагогічні працівники,
працівники медичних закладів (державних і комунальних) тощо. Також
володіти державною мовою зобов’язані особи, які претендують на обрання чи
призначення на посади, визначені згаданою статтею 9 Закону.
Державною мовою повинні послуговуватися усі органи державної влади
України, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування, а також
державні та комунальні заклади.
1. Органи державної влади та місцевого самоврядування
Робоча мова державних і місцевих органів, а також державних і
комунальних підприємств (мова зустрічей, засідань, робочого спілкування) –
виключно українська. Це стосується і діяльності закордонних дипломатичних
установ України та інших державних представництв за кордоном.
Державна мова застосовується в нормативно-правових актах і актах
індивідуальної дії, діловодстві та документообігу органів державної влади,
органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого
самоврядування.
2. Застосування державної мови в судочинстві
У судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється
державною мовою. Звісно, може застосовуватися й інша мова, але у порядку,
визначеному процесуальними кодексами України та Законом України «Про
судоустрій і статус суддів».
Суди ухвалюють рішення та оприлюднюють їх державною мовою у
порядку, встановленому законом. Текст судового рішення складається з
урахуванням стандартів державної мови.
3. Збройні сили України та інші військові формування
Мовою нормативних актів, документації, діловодства, команд, навчання,
виховних заходів, іншого статутного спілкування та службової діяльності у
Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених
відповідно до закону, є державна мова.
Мовою нормативних актів, документації, діловодства, службової
діяльності та спілкування з громадянами України в органах правопорядку,
розвідувальних органах, державних органах спеціального призначення з
правоохоронними функціями є державна.
З особою, яка не розуміє державної мови, працівник органу
правопорядку, розвідувального органу, держоргану спеціального призначення
з правоохоронними функціями може спілкуватися мовою, прийнятною для
сторін, а також за допомогою перекладача.
4. Під час перетину державного кордону України
8
 Під час перетину громадянами України державного кордону
прикордонний, митний та інші види контролю здійснюються державною
мовою.
Під час перетину іноземцями або особами без громадянства державного
кордону України прикордонний, митний та інші види контролю здійснюються
державною мовою або іншою мовою, якою володіє посадова чи службова
особа, яка здійснює контроль.
5. У процесі виборів і референдумів
Мовою виборів і референдумів та мовою діяльності виборчих комісій та
комісій з референдуму є державна мова. Виборча документація та
документація референдумів складається державною мовою. Бюлетені для
голосування на виборах і референдумах виготовляються державною мовою.
Матеріали передвиборної агітації, що транслюються на телебаченні,
радіо, розміщуються на носіях зовнішньої реклами, поширюються у вигляді
листівок і газет або в мережі Інтернет, виконуються державною мовою.
Матеріали передвиборної агітації, зокрема відеоматеріали про вибори
президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради
Автономної Республіки Крим, депутатів і посадових осіб органів місцевого
самоврядування, всеукраїнські і місцеві референдуми та їх результати, а також
політична реклама, передвиборна агітація та теледебати адаптуються для
сприйняття мовною жестів особами шляхом перекладу українською жестовою
мовою (сурдоперекладу) та/або субтитрування українською мовою з
урахуванням вимог, встановлених законом.
У порядку і на умовах, визначених законом щодо порядку реалізації прав
корінних народів, національних меншин України, в окремих населених
пунктах допускається поширення матеріалів передвиборної агітації, виконаних
державною мовою та дубльованих мовами відповідних корінних народів,
національних меншин України.
6. Під час укладення міжнародних договорів України
Міжнародні двосторонні договори України укладаються державною
мовою та мовою іншої сторони, якщо інше не передбачено таким
міжнародним договором.
Міжнародні багатосторонні договори укладаються мовами,
погодженими сторонами.
Державна мова у публічних сферах (основні)
1. Трудові відносини
Ніхто не може бути примушений використовувати під час перебування
на роботі та виконання обов’язків за трудовим договором іншу мову, ніж
державна, крім випадків:
а) обслуговування споживачів та інших клієнтів, які є іноземцями чи
особами без громадянства;
б) створення юридичних, технічних, інформаційно-рекламних текстів та
інших повідомлень і документів (у тому числі усних), адресатами яких є
іноземці чи особи без громадянства, юридичні особи, органи і посадові особи
іноземних держав і міжнародних організацій.

9
 Трудові договори в Україні укладаються державною мовою, що не
перешкоджає використовувати сторонам трудового договору його переклад.
2. Телебачення і радіомовлення
Телерадіоорганізації здійснюють мовлення державною мовою. Але!
Обов’язковий (мінімальний) обсяг мовлення державною мовою для
телерадіоорганізацій окремих категорій встановлюється Законом України
"Про телебачення і радіомовлення".
3. Культура
Держава забезпечує застосування державної мови у сфері культури.
Кіноафіші та вхідні квитки для відвідування кінотеатрів, інших
кіновидовищних закладів виконуються державною мовою.
4. Транспорт
У всіх видах пасажирського транспорту, на залізничних вокзалах,
автовокзалах, в аеропортах, морських та річкових портах мовою інформації,
оголошень, повідомлень, написів, довідкових служб є державна мова. У разі
потреби ця інформація може дублюватися англійською мовою, а в
міжнародному пасажирському сполученні також офіційною мовою (мовами)
країни, сполучення з якою здійснює відповідний транспортний засіб.
Мовою обслуговування пасажирів у транспорті є державна мова. Хіба
що, на прохання пасажира його індивідуальне обслуговування може
здійснюватися іншою мовою, прийнятною для сторін. Також державну мову
мають використовувати диспетчерські служби та зв’язку на всіх видах
транспорту, крім випадків використання іншої мови відповідно до умов
міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною
Радою України.
5. Інформація для загального ознайомлення
Інформація для загального ознайомлення (оголошення, зокрема ті, які
містять публічну пропозицію укласти договір, покажчики, вказівники, вивіски,
повідомлення, написи та інша публічно розміщена текстова, візуальна і
звукова інформація, що використовується або може використовуватися для
інформування необмеженого кола осіб про товари, роботи, послуги, певних
суб’єктів господарювання, посадових, службових осіб підприємств або органів
державної влади, органів місцевого самоврядування) подається державною
мовою, якщо інше не встановлено Законом. Крім того, така інформація може
дублюватися іншими мовами відповідно до закону. Але. Вимоги цієї статті не
поширюються на інформацію, яка розміщується за допомогою мережі
Інтернет, крім випадків, визначених цим Законом.
6. Публічні заходи
Мовою публічних заходів — збори, конференції, мітинги, виставки,
навчальні курси, семінари, тренінги, дискусії, форуми, інші заходи, доступні
або відкриті для учасників таких заходів вільно чи за запрошенням, за плату
чи безоплатно, постійно, періодично, одноразово або час від часу, що
організовуються повністю або частково органами державної влади, органами
місцевого самоврядування, державними установами, організаціями, а також
суб’єктами господарювання, власниками (засновниками, учасниками,

10
акціонерами) яких є держава або територіальна громада незалежно від частки
цієї власності - є державна мова, якщо інше не встановлено цим Законом. У
разі застосування під час публічного заходу іншої мови, ніж державна, його
організатор зобов’язаний забезпечити синхронний або послідовний переклад
державною мовою, якщо цього вимагає хоча б один учасник публічного
заходу.
Це положення не поширюється на заходи для обмеженого кола осіб та
заходи, організовані спеціально для іноземців та/або осіб без громадянства.
Заходи, спеціально організовані для вивчення іноземної мови,
проводяться державною та/або відповідною іноземною мовою.
Використання під час публічних заходів кримськотатарської мови,
інших мов корінних народів, мов національних меншин України визначається
законом щодо порядку реалізації прав корінних народів, національних меншин
України.
7. Охорона здоров’я
Мовою у сфері охорони здоров’я, медичної допомоги та медичного
обслуговування є державна мова.
На прохання особи, яка звертається по надання медичної допомоги чи
послуг з медичного обслуговування, її персональне обслуговування може
здійснюватися також іншою мовою, прийнятною для сторін.
8. Телекомунікації та поштовий зв’язок
Мовою послуг у сфері телекомунікацій та поштового зв’язку в Україні є
державна мова. Адреси відправника та одержувача поштових відправлень і
повідомлень, що пересилаються в межах України, виконуються державною
мовою. Міжнародні поштові відправлення та повідомлення, які передаються
через телекомунікаційні мережі загального користування, обробляються із
застосуванням мов, визначених міжнародними договорами, згода на
обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Крім того, державна мова повинна застосовуватися в іменах та власних
назвах (географічних та об’єктів топоніміки). Норми щодо адміністративної
відповідальності (зміни в Кодекс України про адміністративні
правопорушення) за порушення вимог Закону наберуть чинності лише за три
роки – 16 липня 2022-ого. Проте відсутність механізму покарання ще не
означає, що Закон можна ігнорувати.

Хто регулює?
Закон вводить створення Національної комісії зі стандартів державної
мови.
Національна комісія зі стандартів державної мови – центральний
орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого
спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через міністра,
який очолює центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Комісія здійснює опрацювання та утвердження стандартів української
мови як державної.
Завданням Комісії є:

11
 збереження та розвиток державної мови через встановлення стандартів
державної мови і методів перевіряння рівня володіння державною мовою,
необхідного для набуття громадянства чи зайняття визначених законами
посад.
Повноваження Комісії визначає Закон України «Про забезпечення
функціонування української мови як державної».
Комісія створена Урядом 6 листопада 2019 року. Складається з дев'яти
членів, які призначаються Кабміном на 6 років.
Також закон вводить уповноваженого із захисту державної мови
(мовний омбудсмен).
Уповнова́жений із за́хисту держа́вної мо́ви – посадова особа в Україні,
статус якої визначає Закон України «Про забезпечення функціонування
української мови як державної». Із 27 листопада 2019 р. цю посаду
обіймає Тетяна Монахова, активістка та завідувачка кафедри
журналістики Чорноморського національного університету імені Петра
Могили. Тетяна Монахова стала першою уповноваженою із захисту державної
мови в історії України.
Завданнями Уповноваженого є:
захист української мови як державної;
захист права громадян України на отримання державною мовою
інформації та послуг у сферах суспільного життя, визначених Законом, на всій
території України і усунення перешкод та обмежень у користуванні
державною мовою.
Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших
державних органів та посадових осіб.
Призначається Кабміном і забезпечує захист української мови і прав
громадян у мовній сфері (в тому числі розглядає скарги і застосовує
стягнення). Кожен має право звернутися до уповноваженого з скаргою про
порушення вимог закону та про усунення перешкод і обмежень у користуванні
державною мовою.

За що критикували закон?
У висновку Головного науково-експертного управління звертають увагу
на пункти, які потребують доопрацювання. Там, наприклад, зазначається, що у
тексті документу варто точніше сформулювати деякі положення щодо вимог
до володіння українською мовою. Наприклад, це стосується формулювань:
«вільне володіння державною мовою» або «на рівні, достатньому для
виконання посадових і професійних обов’язків».
У висновку також звертають увагу, що проектом не передбачено такого
дієвого заходу поширення державної мови, як безкоштовні курси вивчення
української мови, для осіб, які вже здобули певний освітній рівень, однак не
володіють або недостатньо володіють українською мовою. Хоча їхнє
запровадження було би цілком логічним продовженням тез цього ж
документу. Також зазначається, що потребують правової конкретизації

12
підстави звернення зі скаргою до Уповноваженого із захисту державної мови
про порушення відповідних мовних прав.
Також Головне науково-експертне управління пропонує виключити з
законопроекту слова про те, що порядок функціонування державної мови не
можуть регулювати органи держвлади, органи влади АРК чи органи місцевого
самоврядування.
Що виправляли у цьому документі?
У грудні 2018 року профільний комітет доопрацював його, розглянувши
2059 поправок, які стосувалися практично всіх статтей документу, з яких
намагались виключити якісь твердження або замінити певні пункти.
Насправді, як виходить із тексту документу, який зараз оприлюднений
на сайті парламенту, питання мови вперше з часів незалежності сприймають
не як привід для роз’єднання українців, а як консолідуючий фактор розвитку
України. Що не може не тішити. 
Чому цей документ треба було прийняти якнайшвидше?
Після того, як Конституційний Суд України визнав неконституційним
скандальний «закон Колесніченка-Ківалова», який суттєво посилював позиції
російської мови з того моменту в Україні утворився своєрідний мовно-
правовий вакуум, який потрібно усунути якнайшвидше.
Розширює сферу застосування української мови як державної та
посилює її позиції й Закон України «Про внесення змін до деяких законів
України щодо мови аудіовізуальних (електронних) засобів масової
інформації» від 23 травня 2017 р. (№ 2054-VIII).
Державна мовна політика має унеможливлювати перетворення
України із суверенної національної держави у денаціоналізований
географічний простір.
Здійснення державної мовної політики забезпечує система органів,
яку репрезентують Національна рада з мовної політики при Президенті
України, департамент з мовної політики Міністерства юстиції України,
Національна комісія з питань правопису та мовних норм Національної академії
наук України, Національна рада з питань радіо та телебачення.
Державна мовна політика надалі має зосереджуватися на реальних
кроках, щоби мовний резонанс став реальністю.

13