МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТЕХНОЛОГІЙ ТА

ДИЗАЙНУ

РЕФЕРАТ

На тему: «Види, типи і форми професійного спілкування»

Виконала студентка 22 групи

1 курсу Факультету індустрії моди,

Кафедра комп’ютерний дизайн

в індустрії моди

Кривошия С. Д.

Київ 2022
 ЗМІСТ
ЩО ТАКЕ «МОВА» ТА «СПІЛКУВАННЯ»?……………………..…………………………..3

ЩО ТАКЕ «ПРОФЕСІЙНЕ СПІЛКУВАННЯ»?……………………………………………...4

ВИДИ, ТИПИ ТА ФОРМИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ…………...……………...6

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………………………..8

Що таке «мова» та «спілкування»?
Що таке «мова»?

Мова є однією з характерних ознак сучасної нації. Мова – слово багатозначне. Сучасний
тлумачний словник так пояснює його основне значення: «Мова – це сукупність довільно
відтворених загальноприйнятих у межах даного суспільства звукових знаків для об’єктивно
існуючих явищ і понять, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у процесі
вираження думок».

Формою існування мови, свідченням її життєдіяльності є мовлення, тобто використання цієї

мови людьми в комунікативних актах, у всіх сферах громадського й особистого життя.
Перестаючи бути засобом спілкування, мова стає мертвою (наприклад, давньогрецька мова).
Мовлення – це сукупність мовленнєвих дій, кожна з яких має власну мету, що випливає із
загальної мети спілкування. Основу мови й мовлення становить мовленнєва діяльність.
Тільки в ній народжується, формується і мова, і мовлення. Мовленнєва діяльність можлива
лише в суспільстві та зумовлюється його потребами.

Мова належить до найважливіших ознак людини. Вона є засобом спілкування людей з

навколишнім світом, коли людина починає сприймати та розрізняти звуки мови.

Мова належить до другої сигнальної системи. Мова існує не сама по собі, а в людському
суспільстві, похідним від якого вона є. Водночас мова – один із факторів самоорганізації
суспільства і невід’ємна ознака таких спільнот, як рід, плем’я, народність, нація.

Мова – це явище суспільне. Воно виникає, розвивається, живе й функціонує в суспільстві.

Між мовою і суспільством існує взаємний зв'язок: не лише загибель суспільства призводить
до загибелі мови, але й загибель мови веде до зникнення суспільства, що не вберегло свою
мову.

Що таке «спілкування»?

Існує безліч визначень спілкування, проте всі вони певною мірою описові. Термін
«спілкування» немає точного визначення – воно набагато ширше за англійський термін
«комунікація», оскільки включає не лише процес обміну інформацією, але й багато інших:
сприйняття й розуміння людьми одне одного, взаємодії, взаємовпливу.

Відомий російський психолог А. В Петровський дав йому таке визначення: спілкування – це

багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами спільної
діяльності. Практично всі дослідники відзначають, що в процесі міжособистісного
спілкування відбувається процес взаємодії принаймні двох осіб, розвиток і регуляція їх
спільної діяльності, а також взаємне пізнання партнерами один одного. Спілкування – це
одна із сторін способу життя людини, не менш істотна, ніж проста діяльність.
Що таке «професійне спілкування»?
Поняття професійного спілкування має широке і вузьке значення. У першому значенні його
можна визначити як комунікативні навички і якості, властиві професіонала, на відміну від
дилетанта. Професіонал розглядається в цьому випадку як людина, яка має значний досвід і
високі професійні стандарти. У вузькому розумінні професійне спілкування включає
особливості, характерні для окремо взятої професії. Професійне спілкування – це важливий
засіб і умова розв’язання завдань певної професійної діяльності. Якщо поза діяльністю люди
керуються особистими мотивами, то під час професійного спілкування мета визначається
характером і потребами професійної діяльності.

У науковій літературі поряд із поняттям «професійне спілкування» часто використовується

термін «ділове спілкування» і вживаються як синоніми. Крім того, у психологічній літературі
досить часто виділяються два типи спілкування – неформальне і формальне. Перше
суб’єктивне, нерегламентоване, його мета й характер багато в чому визначаються
особистими стосунками людей (мати – дитина, чоловік – дружина). Формальне обумовлене
соціальними функціями людини, регламентоване за формою та за змістом (керівник –
підлеглий).

Ділове спілкування належить до формального, здійснюється у відповідності з деякими

правилами і спрямоване на встановлення контактів і підтримку зв’язків між зацікавленими у
спільній діяльності суб’єктами. Ділове спілкування, на думку С. І. Ожегова, – це
«спілкування, що стосується суспільної, службової діяльності, роботи». У діловій сфері
людина проводить значну частину свого життя. Тут вона грає цілий ряд специфічних ролей:
фахівця, керівника, підлеглого, колеги тощо. Кожна роль виконується у певній ситуації і
регламентується певними соціальними нормами, правилами. Ділове спілкування
характеризується тим, що його мета визначається завданнями того чи іншого виду
предметної діяльності – виробничої, обслуговуючої, наукової тощо. Трудова діяльність
містить у собі спілкування учасників взаємодії як необхідний засіб забезпечення її
ефективності.

В яких би формах не здійснювалося спілкування, воно є діловим, якщо його визначальним

змістом є соціально-значуща спільна діяльність.

Головним у діловому спілкуванні є предмет спілкування, тобто спільна справа і ставлення

учасників до неї. Предметні позиції партнерів є визначальними у процесі спілкування, а
здатність розуміти предметні позиції один одного складає необхідну умову успіху ділової
комунікації.

Характерні особливості ділового спілкування: предметом ділового спілкування є спільна

справа і ставлення учасників до неї; потреба в діловому спілкуванні визначається
виробничою необхідністю у розв’язанні проблем і веденні переговорів; мотивами ділового
спілкування є інтереси справи; мовні дії регламентуються встановленими правилами
поведінки і мають формально-рольовий, не особистісний характер; метою ділового
спілкування є розв’язання професійних і соціальних завдань.

Отже, ділове спілкування – це специфічна форма взаємодії людей, що здійснюється на основі

встановлених норм і спрямовується на ефективне виконання спільної діяльності. Ділове
спілкування властиве людям, які виконують певний вид професійної діяльності. Воно
ґрунтується на загальних соціально-психологічних закономірностях і орієнтується на
успішне й ефективне виконання професійних обов’язків, включає обмін пропозиціями,
вимогами, поглядами, мотивами з метою розв’язання конкретних проблем, підписання угод
чи встановлення інших відносин між суб’єктами спільної діяльності.
Види, типи та форми професійного спілкування
Основою поділу професійного спілкування на види є ступінь участі у ньому мови. За цією
ознакою професійне спілкування поділяють на вербальне і невербальне.

Вербальне спілкування – це усне, словесне спілкування, учасники якого обмінюються

висловлюваннями щодо предмета спілкування.

Залежно від комунікативної ситуації використовують розмовну мову (у повсякденному

спілкуванні), літературну мову (опрацьована майстрами слова природна мова, яка є мовним
еталоном народу), писемну мову (фіксування на певних носіях – папері тощо – інформації і
прочитання написаного), усну мову (артикуляційне відтворення інформації та сприйняття її
на слух).

Залежно від позицій учасників комунікативного процесу вербальне спілкування поділяють

на пряме і непряме.

Пряме вербальне спілкування здійснюється шляхом усного контакту між учасниками

спілкування. Інформація передається за допомогою мовних знаків та інтонаційних засобів.
Пряме вербальне спілкування охоплює елементи невербального.

Форми прямого вербального спілкування:

 індивідуальне монологічне (передача відправником усної інформації реципієнту без

зворотного зв'язку);
 індивідуальне діалогічне (передбачає зворотний зв'язок між відправником і
реципієнтом);
 групове монологічне (учасниками комунікації є троє і більше осіб. Наприклад,
публічний виступ керівника перед колективом (лекція, доповідь));
 групове діалогічне (колективне обговорення проблем, ситуацій, пропозицій на
ділових нарадах, засіданнях тощо).

Непряме вербальне спілкування полягає у відсутності безпосереднього контакту між

учасниками.

Форми непрямого вербального спілкування:

 письмова (інформація передається від відправника до реципієнта у формі

відповідного документа, в якому зафіксовані атрибути ділових контактів);
 використання технічних засобів.

Невербальне спілкування – це обмін інформацією між людьми за допомогою комунікативних

елементів (жестів, міміки, виразу очей, постави та ін.), які разом із засобами мови
забезпечують створення, передавання і сприйняття повідомлень.

Невербальне спілкування супроводжує й доповнює мову, відображаючи зміст висловленого

або сприйнятого. Інформація передається невербальними засобами, які сприймаються
різними сенсорними системами: зором, слухом, тактильними відчуттями тощо.

Невербальні засоби спілкування:

  кінесичні – виражають загальну моторику різних частин тіла (міміка, жести, постави,
хода, контакт очима);
 проксемічні – пов'язані з організацією простору між його учасниками (відстань між
мовцями, дистанція, вплив території, просторове розміщення);
 просодичні – фонетичні характеристики мовлення (швидкість мови, висота голосу,
його тональність і діапазон).
 таксетичні – пов'язані з тактильними особливостями сприйняття (рукостискання,
поцілунки, дотики, прогладжування, поплескування);
 ольфакторні – вплив на комунікацію запахів тіла, косметики, предметів особистого
вжитку;
 хронемічні – вплив фактора часу на спілкування (час очікування початку спілкування;
час, проведений разом у спілкуванні; час, протягом якого триває повідомлення
мовця).

У невербальному професійному спілкуванні кінетичні засоби («мова тіла») є

найуживанішими. Спілкування супроводжується жестами, які є носіями різного типу
інформації, виражаючи позитивне або негативне ставлення до співрозмовника й теми
розмови, рівність або домінування, відкритість чи закритість та ін. Найчастіше жести
засвідчують такі психологічні стани учасників спілкування, як відкритість, підозра й
потаємність, заперечення, сумнів, готовність, довіра, незадоволення тощо.

У міжособистісних відносинах у професійному спілкуванні характерними є такі форми

невербальної передачі інформації, як жести з окулярами (можуть свідчити про різноманітні
емоційні стани і наміри співрозмовника), почісування підборіддя (свідчить про
роздумування, оцінювання), машинальне малювання на папері (свідчить про зниження
інтересу до розмови), міцно зчеплені руки (символізують підозру й недовіру), «порожній
погляд» (застиглість, нерухомість очей співрозмовника свідчать про нудьгу, байдужість),
постукування по столу, клацання затискачем ковпачка авторучки тощо (жести виражають
стурбованість співрозмовника), прикладання рук до грудей (жест відображає чесність і
відкритість) та ін.

Неувага до невербальних засобів у професійному спілкуванні може дезорієнтувати

співрозмовника, якщо неправильно сприймати його міміку, жести, поведінку у типових
ситуаціях.

Слухання відіграє провідну роль у комунікації. Воно допомагає сегментувати інформацію в

процесі детальних обговорень, доповідей, лекцій, бесід, що пов'язані з академічною і
професійною сферами. А також формувати навички розрізняти експресивні стилі: високий,
середній, низький, в усному приватному і офіційному спілкуванні.
Список використаних джерел
 Словник української мови – Видавництво «Наукова думка» – Том 4 – 768 с. – Тираж
1000.
 Психологія: підручник для студентів вищих навчальних закладів – Іван Прокопенко –
Видавництво «Фоліо» – 2012 р. – Тираж 1500 – 864 с.
 Культура професійного мовлення: Навчальний посібник для студентів вищих
медичних навчальних закладів. – Лісовий М. І. – Видавництво «Нова книга» – 2010 р.
– 200 с.
 Науковий журнал «Мова і культура». – Випуск 11. – Том 1.(113) - Видавництво «Дім
Дмитра Бураго» - Київ 2009 р. – 407 с.