Харківський національний університет імені В. Н.

Каразіна

Кафедра теоретичної и практичної філософії імені професора Й. Б.

Шада

РЕФЕРАТ
З психології

на тему: «Загальне поняття про пам’ять. Види пам’яті і її основні

характеристики»

Студентки II курсу групи ОФФ-21

напряму підготовки «Філософія»
спеціальності 033 - «Філософія»
ПІБ Кравченко Аліна Євгенівна
Керівник: доктор психологічних
наук, Харченко А.О
Національна шкала -
____________________
Кількість балів:
_______________________
Оцінка: ECTS
_________________________

Члени КОМІСІЇ: _________ _______________________

(Підпис) (прізвище та ініціали)

_________ _______________________
(Підпис) (прізвище та ініціали)

_________ _______________________

Харків - 2023 рік

 Зміст:

1. Вступ…………………………………………….3
2. Поняття про пам’ять
1.1 Поняття пам’яті та її теорії………………4
1.2 Фізіологічний фундамент пам'яті………………8
1.3 Процеси пам'яті........9
1.4 Різновиди пам'яті………………14
1.5 Память та організація знань………………19
1.6 Індивідуальні особливості пам'яті………………21
1.7 Шляхи розвитку пам'яті……………23
3. Висновок……………………26
4. Список використаної літератури……………27
 Вступ

Все стирається часом, але саме час перебуває завдяки пам’яті

нестаріючим і незнищуваним

Флавій Філострат

Усе, що людина відображаєдопомогою процесів відчуття і

сприймання, фіксується, упорядковується та зберігається в її мозку,
утворюючи індивідуальний досвід, і за потреби він
використовується в подальшій діяльності. Вивчення пам’яті
почалося багато століть тому, коли людина стала здогадуватися про
те, що вона здатна запам'ятовувати і зберігати якусь інформацію.
Стародавні греки вважали, що інформація у вигляді
якихось матеріальних частинок потрапляє в голову і залишає
відбитки на м'якому речовині мозку, як на глині або воску.

Пам’ять - це форма психічного відображення, яка полягає в

закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого
досвіду, що робить можливим його повторне використання в
діяльності. Пам'ять пов'язує минуле суб'єкта з його сьогоденням і
майбутнім і є найважливішою пізнавальною функцією, що лежить в
основі розвитку і навчання. Без неї неможливо зрозуміти основи
формування поведінки мислення, свідомості та підсвідомості. Тому
для кращого розуміння людини необхідно якомога більше знати про
пам'ять. Абсолютно все, що ми знаємо та вміємо, є наслідком
здатності нашого мозку запам'ятовувати й зберігати в пам'яті образи,
думки, пережиті почуття, рухи та їх системи. Пам'ять також
створює, зберігає і збагачує наші знання, вміння
 “Поняття про пам’ять”

1.1 Поняття пам’яті та її теорії

Пам’ять – це здатність живої системи фіксувати факт взаємодії із

середовищем (зовнішнім або внутрішнім) і зберігати результат цієї
взаємодії у формі досвіду і використовувати його в своїй поведінці.
Факти запам’ятовування, збереження, відтворення, пригадуваня,
пізнавання та забування давно були предметом спостереження і
вивчення. Серед «психологічних» понять тільки пам’яті вдалося
пройти довгий шлях від античності до сучасності, залишаючи за
собою ледь не центральне місце в більшості філософських систем і
психологічних теорій. Пам’ять розуміли як основну характеристику
душі, її здатність сприймати, розуміти й орієнтуватися. І в міфології,
і на рівні сучасної побутової свідомості втрата пам’яті
ототожнюється з божевіллям та втратою особистості.

Загалом більшість сучасних монографій про пам’ять починається з

опису феноменології (фактів, сукупність яких задає об’єкт
дослідження). Ці факти можна розглянути у двох аспектах, які
задають предмет дослідження: по-перше, факти пов’язані з роботою
пам’яті в процесі обробки поточної інформації; по-друге, факти
участі пам’яті у створенні знань, у процесах розуміння.

Дискретний і континуальний підхід. Якщо розглядати пам’ять в

контексті когнітивної переробки, то існує кілька способів
кваліфікації її власних продуктів залежно від того, як розуміють цей
процес переробки. Якщо припустити, що процес має стадіальний
характер, то правомірна спроба відшукати «мнемічні» продукти,
специфічні для кожної стадії, визначити межі кожної стадії за цими
продуктами. Таке розуміння сутності психічного процесу – через
його зведення до фаз виникло історично першим. Основним
аргументом на користь «стадіального» опису є емпіричні свідчення
про існування чітко розділених фактів, наприклад, запам’ятовування
і пригадування. Але Джордж Міллер (американський психолог)
довів, що навіть припущення про стадіальність не розв’язує таких
питань, як:

а) чи відбувається трансформація інформації в межах однієї стадії

дискретно або континуально;

б) дискретно чи континуально передають інформацію на наступну

стадію.

Тому прихильники «континуального» трактування процесу

когнітивної переробки пропонують для пояснення тих самих
«стадій» моделі, в основі яких – ідеологія нечітких множин (Д.
Массаро). Якраз завдяки пам’яті людина може набувати потрібних
для її діяльності знань, умінь і навичок.

Закріплення, зберігання та подальше відтворення людиною її

попереднього досвіду називають пам’яттю.

Деякі її теорії:

1) Асоціативний напрям психології. Перші спроби науково

пояснити феномен пам’яті на психологічному рівні здійснив
асоціативний напрям психології. Центральним поняттям
асоціативної психології є поняття зв’язку, з’єднування - асоціації.

Асоціація - обов’язковий принцип усіх психічних утворень. Сенс

механізму асоціації у встановленні зв’язку між враженнями, що
одночасно виникають у свідомості. Залежно від умов, необхідних
для їхнього утворення, асоціації поділяють на три типи:

А) Асоціації за суміжністю - це відображення у психіці людини

зв’язків між предметами та явищами, які йдуть одні за одними у часі
або перебувають поряд у просторі. Асоціації за суміжністю
виникають під час згадування подій, свідком яких була людина, у
разі заучування навчального матеріалу;

Б) Асоціації за схожістю наявна тоді, коли у психіці відображено

зв’язки між предметами, схожими між собою в певному аспекті
(Наприклад, помилкове сприйняття незнайомої людини як
знайомої);
В) Асоціації за контрастом утворюється під час відображення у
психіці людини предметів і явищ об’єктивної дійсності, пов’язаних
між собою протилежними ознаками (Наприклад: високий –
низький, веселий – сумний).

2) Гештальттеорія. Рішучої критики асоціативна теорія зазнала

від гештальтпсихології. Головним поняттям нової теорії було
поняття «гештальт» – образ як цілісно організована структура, яка
не зводиться до суми її окремих частин. Тому утворення зв’язків
ґрунтується на організації матеріалу, що й визначає аналогічну
структуру слідів у мозку за принципом подібності за формою.

3) Фізіологічна теорія. Згідно з ученням Павлова, матеріальною

основою пам’яті є пластичність кори великих півкуль головного
мозку, її здатність утворювати нові тимчасові нервові зв’язки,
умовні рефлекси. Утворення, зміцнення та згасання тимчасових
нервових зв’язків є фізіологічним механізмом пам’яті.
Запам'ятовуване зберігається не як образ, а як «слід», як тимчасові
нервові зв’язки, що утворилися у відповідь на дію подразника.
Фізіологічна основа пам’яті тісно пов’язана із закономірностями
вищої нервової діяльності. Учення про утворення тимчасових
нервових зв’язків – це теорія запам’ятовування на фізіологічному
рівні. Для розуміння причинної зумовленості пам’яті важливого
значення набуває поняття підкріплення. Підкріплення – це
досягнення безпосередньої мети дії індивіда або стимул, що мотивує
дію, це збіг новоутвореного зв’язку з досягненням мети дії, а «якщо
зв’язок збігся з досягненням мети, він залишився й закріпився» (І.П.
Павлов).

4) Фізична теорія (теорія нейронних моделей). Згідно з фізичною

теорією пам’яті, проходження будь-якого збудження через певну
групу клітин (нейронів) залишає після себе фізичний слід, що
зумовлює механічні та електронні зміни у синапсах (це місце
сполучення нервових клітин). У разі зорового сприймання предмета
його ніби обстежують оком за контуром, який супроводжується
рухом імпульсу у відповідній групі нервових клітин, які нібито
моделюють сприйнятий об’єкт у вигляді просторово-часової
нервової структури. Процес створення та активізації нейронних
моделей є базовим щодо процесів запам’ятовування, відтворення та
збереження.

5) Біохімічна теорія пам’яті. Біохімічну теорію пам’яті виражено

в гіпотезі про двощаблевий характер процесу запам’ятовування.
Суть його в тому, що на першому щаблі, відразу після впливу
подразника, у мозку відбувається короткочасна електрохімічна
реакція, яка зумовлює зворотні фізіологічні процеси в клітині.

Друга стадія виникає на ґрунті першої – це власне біохімічна

реакція, пов’язана з утворенням протеїнів. Перша стадія триває
секунди (або хвилини) і є механізмом короткочасної пам’яті. Другу
стадію, для якої характерна незворотність хімічних змін у клітинах,
вважають механізмом довготривалої пам’яті.
 1.2 Фізіологічний фундамент пам'яті

Механізми пам’яті досліджують у межах різних наук: фізіології,

біохімії та психології. Фізіологи з’ясували, що пам’ять забезпечує
спільна робота функціональних блоків мозку, значну роль серед
яких відіграє блок приймання, обробки й зберігання інформації.
Нейрони цього блоку здатні зберігати сліди збуджень і звіряти їх із
параметрами нової інформації. Інформація, що надходить, недовго
циркулює в замкнених нервових колах. Процеси запам’ятовування
та збереження являють собою утворення тимчасових нервових
зв’язків між новою інформацією і тією, що вже була закріплена.
Процес відтворення - це відновлення цих зв’язків, а забування - їхнє
гальмування. Тривале збереження інформації перебуває під
контролем лобових часток мозку і в разі їхнього ураження процес
відтворення стає безконтрольним.

Як засвідчили біохімічні дослідження, то збудження нейронів

викликають хімічні реакції, що призводять до зміни складу
рибонуклеїнової кислоти (РНК). Повторна дія того самого
подразника зумовлюватиме такі самі зміни, а здатність молекул РНК
змінюватися практично необмеженою кількістю способів дає змогу
зберігати дуже велику кількість різноманітних слідів. На відміну від
молекул РНК, молекули дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК) є
носіями генетичної пам’яті, зберігають коди генотипу людини. Хоча
деякі види ДНК беруть участь і в процесах прижиттєвої пам’яті.
Пам’ять також здатна відновлювати певний емоційний стан у разі
повторної дії ситуації. Слідами в емоційній пам’яті є не емоції і
почуття, а ті чинники, які їх зумовили. Наприклад, якщо в житті
людини виникає ситуація, схожа на емоційно забарвлені події
минулого, то у неї з’являються подібні емоційні стани. При цьому
людина не ставиться до згаданого почуття як до спогадів
пережитого раніше, а пов’язує його саме з цією ситуацією.
 1.3 Процеси пам'яті

Розрізняють такі головні процеси пам’яті: запам’ятовування,

зберігання, відтворення та забування.

1. Запам’ятовування - це утворення й закріплення тимчасових

нервових зв’язків. Що складніший матеріал, то складніші й ті
тимчасові зв’язки, які утворюють підґрунтя запам’ятовування.

Процес запам’ятовування - це активний процес, під час якого з

початковим матеріалом відбуваються певні дії. Процес
запам’ятовування починається в короткотривалій пам’яті (КТП) і
завершується в довготривалій пам’яті (ДТП).

Послідовність дій: У КТП пам’ять із сенсорної пам’яті потрапляє

тільки той матеріал, який упізнано шляхом зіставлення актуального
сенсорного образу з еталонами, що зберігаються в довготривалій
пам’яті. Після того як зоровий або акустичний образ потрапив у
КТП пам’ять, його перекладають на звукову мову і він існує в цій
пам’яті далі, здебільшого саме в такій формі. У процесі цього
перетворення матеріал зазнає класифікації на основі смислових
ознак і надходить у відповідну частину довготривалої пам’яті.
Насправді цей процес ще складніший і являє собою встановлення
смислових зв’язків між отриманим матеріалом і семантично
спорідненими узагальненнями, що зберігаються в довготривалій
пам’яті. При цьому відбувається трансформація не тільки наявного
матеріалу, а й структур довготривалої пам’яті. Як тільки ці зв’язки
встановлено й закріплено, матеріал залишається в довготривалій
пам’яті «для вічного зберігання».

Успішність встановлення смислових зв’язків залежить від низки

супутніх чинників:

• від обсягу матеріалу, що міститься в короткотривалій пам’яті: він

не повинен значно перевищувати 7±2 одиниці збереження;

• часу перебування матеріалу в короткотривалій пам’яті; цей час

можна необмежено збільшувати, повторюючи матеріал;
• від наявності чинників, що заважають, – побічного матеріалу, що
виникає у свідомості в межах 30 секунд до або після одержання
матеріалу, призначеного для запам’ятовування;

• від дії мотиваційного чинника в різноманітних його формах:

емоцій, інтересу, виразності мотиву запам’ятовування;

• від розмаїтості форм представлення матеріалу в короткотривалій

пам’яті, тобто від наявності різноманітних кодів: візуального,
акустичного і понятійного;

• від ступеня «знайомості» матеріалу, його осмисленості, тобто

наявності аналогічних за змістом знань, що зберігаються в
довготривалій пам’яті;

• від кількості смислових зв’язків, які встановлюються у процесі

запам’ятовування, чому сприяє його повторне відтворення в різних
контекстах, тобто його осмислення.

Фіксація сліду в пам’яті. Термін «фіксація сліду», як і консолідація

сліду, є не більш ніж метафорою. Розроблено багато моделей, у яких
описано окремі аспекти процесу довготривалого запам’ятовування.

Чинники, що впливають на цей процес:

• значення кількості повторень (майже не впливають на результат

безпосереднього відтворення) зростає в міру збільшення
відтермінування відтворення;

• знайомість стимулу, його подібність до вже наявних концептів (так

зване відчуття знайомості);

• кількість ментальних повторень, які залежать від часу збереження

інформації в оперативній пам’яті. Як уже було зазначено, ці
повторення відбуваються автоматично, без контролю свідомості;

• ступінь організованості матеріалу й глибина переробки відповідно

до поточних і довготермінових завдань;

• інтенції на запам’ятовування і володіння стратегіями

запам’ятовування.
Запам’ятовування буває мимовільним і довільним.

Мимовільне запам’ятовування здійснюється без спеціально

поставленої мети запам’ятати. На мимовільне запам’ятовування
впливають яскравість, емоційна забарвленість предметів. Усе, що
емоційно сильно впливає на нас, ми запам’ятовуємо незалежно від
свого наміру запам’ятати. Мимовільному запам’ятовуванню сприяє
також наявність інтересу. Усе, що цікавить, запам’ятовується значно
легше й утримується в нашій свідомості впродовж тривалішого часу,
ніж нецікаве.

Довільне запам’ятовування відрізняється від мимовільного рівнем

вольового зусилля, наявністю завдання та мотиву. Воно має
цілеспрямований характер, у ньому використовують спеціальні
засоби та прийоми запам’ятовування. Залежно від ступеня розуміння
запам’ятовуваного матеріалу довільне запам’ятовування буває
механічним і осмисленим.

Механічним є запам’ятовування без розуміння суті. Тобто воно

призводить до формального засвоєння знань.

Осмислене запам’ятовування спирається на розуміння матеріалу в

процесі роботи з ним, оскільки тільки працюючи з матеріалом, ми
запам’ятовуємо його.

2. Зберігання як процес пам’яті полягає у ступені збереження обсягу

й змісту інформації впродовж тривалого часу. Для збереження
потрібне періодичне повторення. Збереження означає наявність
інформації в довготривалій пам’яті, що не завжди пов’язане з її
доступністю для свідомості.

3. Забування - неоднорідний процес, він може набувати

найрізноманітніших форм. Людина, наприклад, не може згадати
того, що відбувалося з нею в ранньому дитинстві, тому що до
оволодіння мовою вона не могла передати на збереження в
символічній формі те, що сприйняла у формі образної. Забування
може означати також те, що людина «забуває» зробити щось із
запланованого раніше, наприклад, щось купити в магазині.
Забування може бути пов’язане і з фізичною черепно-мозковою
травмою, а може з’явитися внаслідок так званого витіснення -
мимовільного забування подій, що спричиняють біль. У зв’язку з
цим під забуванням у психології розуміють усе те, що відбувається,
коли матеріал, який колись запам’ятали і який потім потрібно
відшукати, не вдається видобути з пам’яті.

4. Відтворення - один з головних процесів пам’яті. Воно є

показником міцності запам’ятовування й водночас наслідком цього
процесу. Засадою для відтворення є активізація раніше утворених
тимчасових нервових зв’язків у корі великих півкуль головного
мозку. Відтворення матеріалу, який зберігається в довготривалій
пам’яті, полягає в переході його з довготривалої пам’яті в КТП ,
тобто актуалізація його у свідомості. Відтворення залежить від
процесів запам’ятовування і забування, але має також свої
особливості та механізми. Відтворення може мати три форми -
впізнавання, пригадування і спогади.

Впізнавання - це відтворення, що виникає під час повторного

сприймання предметів. Простою формою відтворення є впізнавання.
Впізнавання буває повним і неповним. Під час повного впізнавання
повторно сприйнятий предмет відразу ототожнюють з раніше
відомим, повністю відновлюються час, місце та інші деталі
попереднього стикання з ним. Повне впізнання наявне, якщо
зустріли добре знайому людиною або коли йдемо добре відомими
вулицями. Для неповного впізнання характерна невизначеність,
труднощі співвіднесення об’єкта, який сприймаємо, з тим, що вже
знайомий нам у попередньому досвіді.

Складнішою формою відтворення є згадування. Особливість

згадування в тому, що воно відбувається без повторного сприйняття
того, що відтворюється. Згадування може бути довільним, коли воно
зумовлене актуальною потребою відтворити потрібну інформацію
(наприклад, пригадати правило під час написання слова або речення,
відповісти на запитання), або мимовільним, коли образи або
відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених
мотивів.

Особливою формою довільного відтворення запам'ятовуваного

матеріалу є пригадування - складний процес пам’яті, що являє
собою пошук необхідного матеріалу в довготривалій пам’яті.
Оскільки матеріал у пам’яті організований певним чином на основі
смислових ознак, які становлять це поняття або образ, то його пошук
також є не сліпим блуканням у комірках пам’яті, а певним рухом до
потрібного матеріалу по семантичній системі або дереву.

Важлива умова продуктивного запам’ятовування - осмисленість,

розуміння того, що є його предметом.

Мнемоніка. У психології щодо проблем пам’яті є два терміни,

близькі за звучанням, але різні за значенням - «мнемічний» і
«мнемонічний».

Мнемічний - те, що має стосунок до пам’яті, до мистецтва

запам’ятовування.

Мнемоніка - прийоми керування пам’яттю.

 1.4 Різновиди пам'яті

Залежно від того, що запам’ятовують і відтворюють, розрізняють за

змістом чотири різновиди пам’яті: образну, емоційну, рухову і
словесно-логічну.

1. Суть образної пам’яті у запам’ятовуванні образів, уявлень

конкретних предметів, явищ, їхніх властивостей, наочних зв’язків і
відношень між ними. Залежно від того, якими аналізаторами людина
сприймає об’єкти під час їхнього запам’ятовування, образна пам’ять
буває зоровою, слуховою, тактильною, нюховою. Фізіологічною
основою образної пам’яті є тимчасові нервові зв’язки
першосигнального характеру.

2. Образна пам’ять - це пам’ять на зорові, слухові, нюхові, смакові,

дотикові образи. У ній зберігаються картини навколишнього світу,
звуки, запахи, які колись сприймала людина. Образи, які містяться в
пам’яті, з часом трансформуються: спрощуються, втрачають
яскравість, стають більш узагальненими, на перший план виходять
суттєві ознаки матеріалу, а подробиці стираються. Найменше змін
зазнають незвичайні зорові образи. У формі образів у пам’яті
зберігаються не лише доступні свідомості образи, одержані за
допомогою органів чуття, а й неусвідомлені образи, такі як еталони
або патерни, які беруть участь у процесах сприйняття, наприклад, у
розпізнаванні образів. Образна пам’ять здебільшого виявляється у
дітей і підлітків, але є важливою для деяких професій.

3. У дорослих провідним видом пам’яті, як правило, є словесно-

логічна. Винятком серед інших є ейдетичні образи, які зберігаються
в пам’яті без змін, не втрачаючи яскравості й чіткості. Людина і
через тривалий час здатна викликати їх у пам’яті, аналізувати дрібні
деталі. Словесно-логічна пам’ять полягає в запам’ятовуванні думок,
понять, суджень, умовиводів, які відображають істотні зв’язки і
відношення предметів і явищ, їхні загальні властивості.

На відміну від образної, рухової та емоційної пам’яті, яка є і у

тварин, словесно-логічна пам’ять є специфічно людською пам’яттю
на думки, судження, закономірності і зв’язки між предметами та
явищами дійсності. Цей різновид пам’яті ґрунтується на спільній
діяльності першої та другої сигнальних систем. Словесно-логічна
пам’ять тісно пов’язана із мовленням і мисленням. Вона формується
разом з ними і досягає свого завершеного вигляду пізніше від
рухової, емоційної та образної. За допомогою словесно-логічної
пам’яті можна зберігати й відтворювати вербальну інформацію.
Можливе і дослівне запам’ятовування текстів, і запам’ятовування
тільки їхнього змісту - тоді відтворення є реконструкцією тексту,
переходом від узагальнених характеристик матеріалу до деталей.

4. Рухова - виявляється в запам’ятовуванні й відтворенні людиною

своїх рухів. Вона є основою формування різних умінь і навичок,
засвоєння усного та письмового мовлення, комплексів рухів тощо. У
руховій пам’яті зберігаються схеми різних рухів та їхніх комбінацій,
які утворюють рухові навички, що забезпечують автоматизованість
дій у типових або повторюваних ситуаціях. Саме рухова пам’ять дає
нам змогу думати про щось стороннє тоді, коли ми відчиняємо двері
власної квартири.

5. Емоційна - полягає в запам’ятовуванні та відтворенні людиною

своїх емоцій і почуттів. Запам’ятовують не так емоції, як предмети
та явища, що їх викликають. Пам’ять на емоції та почуття наявна
вже у піврічної дитини і досягає повного розквіту в три-пять років.
Спогади дитинства найчастіше пов’язані з глибокими
переживаннями. Загалом яскраві, емоційно насичені події можуть
зберігатися в пам’яті дуже довго. Потрібно зазначити, що
запам’ятовується насамперед емоційно забарвлена інформація.

За часом зберігання інформації розрізняють: миттєву (сенсорну),

короткотривалу та довготривалу пам’ять. Вони розрізняються і за
способом відображення одержуваної ззовні інформації, і за часом
збереження, а також за тими функціями, які кожна з них виконує в
процесах пам’яті людини. Три форми пам’яті є не лише формами, а
й етапами обробки інформації в процесі її збереження.

1. Миттєва або сенсорна пам’ять - це пам’ять тих сенсорних

органів, на які надійшла інформація. Найкраще її вивчено щодо зору
і слуху. Образ, який виник у результаті збудження рецепторів
якимось одиничним впливом, не зникає відразу, а існує в тій самій
формі, у якій виник, поступово згасаючи в межах однієї секунди для
зорової системи і набагато довше для слухової. Зображення і далі
ніби стоїть перед очима, а звук звучить у вухах, попри те, що стимул
уже зник.

У цій пам’яті інформація зберігається дуже короткий час (від 0,3 до

2 секунд) і фіксує відображення дійсності на рівні рецепторів. За
допомогою цього виду пам’яті людина на дуже короткий час фіксує
картину зовнішнього світу. Обсяг її набагато перевищує обсяг
короткотривалої пам’яті, але інформація, яка міститься в ній, дуже
швидко руйнується. Миттєва пам’ять забезпечує збереження образу,
який сприймаємо під час миготіння і рухів очима та під впливом
інших чинників. Інакше кажучи, миттєва пам’ять забезпечує злите, а
не розірване сприйняття світу, а також предметність сприйняття.

2. Короткотривала є сховищем, у якому відбувається «робота» не

тільки з тією інформацією, що надійшла від сенсорних органів, а й з
тією, яку витягують з довготр8ивалої пам’яті. Короткотривала
пам’ять - це пам’ять, що обслуговує поточну роботу з образами,
поняттями і словами. Короткотривала пам’ять зберігає інформацію,
яка надходить до неї з миттєвої і довготривалої пам’яті. Ця пам’ять
не має різновидів за модальністю і зберігає те, на що спрямована
увага людини. Обсяг короткотривалої пам’яті обмежений. Однак
вона забезпечує константність образу, що сприймається, та
обслуговує розуміння, мислення. Короткотривала пам’ять дає змогу
керувати тривалістю збереження слідів за допомогою повторення.
Особливим видом короткотривалої пам’яті є оперативна пам’ять, яка
забезпечує запам’ятовування і відтворення оперативної інформації,
потрібної для використання в поточній діяльності. Наприклад,
оперативна пам’ять задіяна в дитячій грі в «зіпсутий телефон».

3. Довготривала - обмежена за обсягом і тривалістю зберігання

інформації віком людського життя. Це основне сховище досвіду
людини. У нього надходить матеріал з короткотривалої пам’яті, але
він не перебуває там у незмінному вигляді. Цей матеріал
безперервно перетворюється: узагальнюється, класифікується,
об’єднується в смислові групи. У довготривалій пам’яті
зберігаються:

• просторова модель світу, представлена тут у вигляді певних

структур, які відповідають образам нашого будинку, міста, країни і
всієї планети;

• знання про закони, будову світу і властивості об’єктів;

• наші уявлення про людей, самих себе, соціальні норми і життєві

цінності;

• моторні навички, наприклад, звукової і письмової мови, одягання,

їзди на велосипеді, вміння розв’язувати завдання в різних галузях
діяльності;

• навички розуміння мови або інтерпретації здобутків у галузі

живопису, музики тощо;

• плани і програми майбутньої діяльності.

За метою діяльності, до якої залучено запам’ятовування,

розрізняють мимовільну та довільну пам’ять.

Мимовільна - є продуктом діяльності, не спрямованої безпосередньо

на запам’ятовування цього матеріалу. Утримання та відтворення
матеріалу відбувається без мети його утримати чи відтворити. Цей
вид пам’яті виникає в ранньому дитинстві й обслуговує процес
набуття дитиною певних навичок. Мимовільна пам’ять є підґрунтям
для виникнення довільної, що починає розвиватися набагато
пізніше, і удосконалюється у взаємодії з нею.

Довільна - є продуктом особливої мнемічної діяльності, спрямованої

на запам’ятовування.

4. Автобіографічна пам’ять. У 1976 р. Д. Робінсон ввів поняття

автобіографічної пам’яті. Автобіографічна пам’ять є складними
ментальними репрезентаціями сцен, категорій тощо, які мають
особисту причетність до індивіда. Автобіографічна пам’ять є
частиною епізодичної пам’яті. X. Нігро і П. Райссер виявили, що
людина може пригадувати події про власні переживання,
приймаючи позицію стороннього спостерігача (observer memories)
або поміщаючи себе всередину сцени (field memories). Зміст
пригадування подано з різного погляду: у першій ситуації
піддослідний «літає» над сценою, в другій – перебуває на ній.

5. Метапам’ять. Метапам’яттю називають пам’ять про свою

пам’ять. Поняття метапам’яті ввів У. Шнейдер як знання про
процеси, які належать до пам’яті.
 1.5 Память та організація знань

Рівні переробки. У 1972 р. Ф. Крейк і Р. Локхарт запропонували

новий підхід до розуміння сутності процесу обробки інформації:
вони виокремили рівні обробки. Кожен стимул можна переробити на
різних рівнях: від сенсорно-перцептивного до більш глибокого –
абстрактного. З’ясувалося, що деякі види пам’яті можна узгодити з
рівнями обробки. На кожному з рівнів можна використовувати той
чи інший код (візуальний, слуховий), однак специфіка переробки
інформації визначається не лише кодом інформації, який надходить,
а й сполученням коду з рівнем переробки.

Рівні переробки інформації:

• сенсорний рівень (СР);

• вербальний (лексичний) та образний рівень (ВОР);

• концептуальний (семантичний) рівень (КСР)

Модулі переробки. Від 1970-х рр. у когнітивній психології

розробляють уявлення про модулі переробки інформації.

Модуль – це спеціалізована підсистема пам’яті, відносно замкнута і

гомогенна, для якої характерні тривалість переробки і домінуючий
код. Отже, модуль переробки інформації – це відносно самостійна,
структурна та ієрархічна підсистема пам’яті зі своїм домінуючим
кодом і тривалістю переробки інформації на заданому рівні.

Код інформації (яка надходить ззовні):

• візуальний (образний, знаковий, символічний, лексичний);

• слуховий (акустичний). Людина, отримуючи інформацію, здійснює

її внутрішнє кодування.

Види кодування інформації:

• сенсорне;

• образне і вербальне;
• семантичне.

Модулі переробки інформації мають різну стійку структуру, яку

називають модулями (модусами) репрезентації. Отож, модулі
репрезентації – це різні стійкі структури представлення в пам’яті
продуктів переробки інформації.

Модулі мають ієрархічну супідрядність і непересічні критичні

фактори, необхідні для успішного функціонування того чи іншого
модуля на заданому рівні переробки.

Моделі пам’яті:

• мережна модель пам’яті;

• пропозиційна модель пам’яті (запам’ятовування залежно від

пропозицій людини);

• модель подвійного кодування (за допомогою вербального і

невербального кодування);

• таксономічні моделі (це залучення до класу, частина – ціле);

• аналогові форми (за аналогією);

• декларативна модель пам’яті (усвідомлення знання за умов його

актуалізації в разі потребі);

• процедурна модель пам’яті (знання спрямовується автоматично,

мало усвідомлюється і важко вербалізується);

• епізодична модель пам’яті;

• семантична модель пам’яті;

• імпліцитна модель пам’яті (без усвідомлення предмета

запам’ятовування, або несвідома пам’ять). Це пам’ять на рухи,
реакції;

• експліцитна модель пам’яті (усвідомлювана пам’ять (класифікація

об’єктів, їхнє групування тощо));

• автобіографічна модель пам’яті;

• модель метапам’яті (пам’ять про свою пам’ять).

 1.6 Індивідуальні особливості пам'яті

У пам’яті людей є значні індивідуальні відмінності. Вони

виявляються у відмінностях продуктивності процесів пам’яті; у
переважанні пам’яті тієї чи іншої модальності; у відмінностях у
рівні розвитку різних типів пам’яті.

Загальними характеристиками продуктивності процесів пам’яті є

обсяг матеріалу, який може запам’ятати людина за певний проміжок
часу, швидкість і точність запам’ятання матеріалу, тривалість
збереження матеріалу в пам’яті і готовність до його відтворення. Ці
параметри значно розходяться в різних людей, оскільки певною
мірою залежать від особливостей типів вищої нервової системи.

Встановлено, що продуктивність процесів пам’яті в осіб зі слабким

типом нервової системи нижча, ніж у представників із сильним.
Однак вони краще запам’ятовують логічну структуру матеріалу.
Висока рухливість нервових процесів зумовлює високу швидкість
запам’ятовування, а сильне гальмування підвищує точність і
міцність запам’ятовування. У представників рухливої нервової
системи краще розвинена мимовільна пам’ять, а в осіб із інертною
нервовою системою – довільна. Але на продуктивність пам’яті
впливає не тільки тип вищої нервової системи. Остаточно
властивості пам’яті формуються в процесі мнемічної діяльності
людини, у результаті тренувань.

Крім індивідуальних відмінностей, пам’ять різних людей може

розрізнятися за рівнем розвитку різних типів пам’яті: рухової,
емоційної, образної та словесно-логічної. Переважання певного типу
пам’яті в людини залежить від особливостей діяльностей, з якими
пов’язаний її життєвий шлях. Найпоширенішими типами пам’яті є
образний, словесно-логічний і проміжний.

Людині з образним типом пам’яті простіше запам’ятовувати і

відтворювати образний матеріал. Вона легко оперує наочним
матеріалом, добре запам’ятовує кольори, картини природи, обличчя,
звуки, мелодії, запахи та смаки. При цьому, як правило, простіше
вдається оперувати образами тієї чи іншої модальності: зоровими,
слуховими, тактильними, нюховими чи смаковими. Найчастіше
люди оперують зоровими та слуховими образами.

Людям зі словесно-логічним типом пам’яті просто запам’ятати

словесний, абстрактний матеріал: логічні схеми, формули. Такі люди
без зусиль можуть відтворити структуру складно організованого
матеріалу.

Якщо в людини не переважає певний тип оперування матеріалом, то

вона представляє проміжний тип пам’яті.

Індивідуальні особливості пам’яті:

• швидкість запам’ятовування визначається кількістю повторень

(або часом), що потрібні людині для запам’ятовування нового
матеріалу;

• точність запам’ятовування визначають відповідністю відтвореного

тому, що запам’ятовували, та кількістю допущених помилок;

• міцність запам’ятовування виявляється в тривалості збереження

завченого матеріалу (або в повільності його забування);

• готовність до відтворення виявляється в тому, як швидко та легко в

потрібний момент людина може пригадати необхідні їй відомості.

Індивідуальні відмінності пам’яті можуть бути зумовлені типом

вищої нервової діяльності. Швидкість утворення тимчасових
нервових зв’язків пов’язана з силою процесів забування та
гальмування, що зумовлює точність і міцність запам’ятовування.
 1.8 Шляхи розвитку пам'яті

Пам’яттю користуються від народження, про що свідчить

можливість вироблення умовних рефлексів (відповідь на положення
під час годування). Дитина у два місяці впізнає матір. Ця
нерозчленована реакція згодом, з розвитком інших пізнавальних
процесів і накопиченням досвіду, вдосконалюється. Наприкінці
першого півріччя впізнавання поширюється на все оточення і
доповнюється відтворенням образу предмета. Дитина шукає зниклий
з поля зору предмет, а згодом і названий предмет. Образна пам’ять
з’являється у виразній формі на восьмому місяці життя.

Засвоєння мови в ранньому дитинстві розширює можливості

пізнавальної діяльності, сприяє розвиткові словесно-логічної
пам’яті. Пам’ять набуває більшої стійкості й міцності, тривалішим
стає зберігання запам'ятовуваного. Ще домінує мимовільна пам’ять,
однак уже з’являється довільне запам’ятовування.

Для дошкільного дитинства характерний інтенсивний розвиток

мимовільної пам’яті, чому значною мірою сприяє ігрова діяльність.
Дошкільники починають відображати предмети не тільки за
зовнішніми, а й за внутрішніми, істотними їхніми властивостями та
зв’язками. Розвиток доцільної діяльності й мови поступово
зумовлює виникнення і початкове формування довільної пам’яті. Це
– головне надбання дошкільного віку, що відкриває шлях до
навчальної діяльності в школі. Розвиток мови сприяє засвоєнню
абстрактних положень і закономірностей, приводить до формування
поняттєвого логічного мислення – друга умова готовності до школи.

У молодших школярів розвиваються всі види пам’яті. Але особливо

інтенсивно формується словесно-логічна пам’ять як умова й
результат успіхів у навчанні. Відомо, що в знаннях, якими
оволодівають молодші школярі, переважає матеріал конкретний, а
не абстрактний. Однак вивчаючи природничі предмети, вони
ознайомлюються з причинними зв’язками, простими
узагальненнями.
Довільна пам’ять у дітей ще достатньо не сформована. Тому учні
молодших класів стикаються з труднощами, не вміють
проконтролювати осмислення матеріалу, перевірити себе.

Подальший розвиток мимовільної й довільної пам’яті відбувається в

підлітків у процесі оволодіння складнішою системою знань.
Перехід від елементарних понять до вивчення законів природничих і
суспільних наук сприяє тому, що учні цього віку переходять від
конкретно-логічної до абстрактно-логічної пам’яті. Завдання в тому,
щоб навчити підлітків швидко здійснювати аналіз і синтез тексту,
розуміти зміст, головні факти, робити висновки. У міру формування
в учнів уміння розуміти, осмислювати матеріал удосконалюється
також їхня логічна пам’ять, спочатку мимовільна, а потім і довільна.

Для розвитку абстрактно-логічної пам’яті у старших школярів

характерний високий рівень оволодіння складною системою
узагальнених умінь розуміння і запам’ятовування. Це відкриває
можливість подальшого розвитку абстрактно-логічної пам’яті учнів,
формування таких прийомів, які допомагають запам’ятовувати
складні системи фактів, понять, законів, їхнього пояснення й
доведення.

Далі в період пізньої юності загальний розвиток пам’яті

відбувається в тісній взаємодії з мисленням, досягаючи
максимальних значень. Мислення в цей період значно відстає від
рівня розвитку пам’яті, що знижує ефективність запам’ятовування і
зберігання, бо засвоюваний матеріал належно не опрацьовується.
Першою умовою нових досягнень є подальша інтелектуалізація
процесів пам’яті, що сприяє інтенсивнішому розвиткові мислення. У
взаємодії розвитку пам’яті та мислення помітна пульсація змін, які
чергуються між собою.

Уже в зрілому віці розвиток пам’яті тісно пов’язаний з професійною

діяльністю, спочатку з практичним засвоєнням знань і вмінь, яких
потребує виконання обов’язків, а потім фаховим зростанням.
Ініціативна, творча робота вимагає величезного досвіду і
безперервного засвоювання нових знань, високої лабільності
процесу відтворення відомостей, що зберігаються в пам’яті. Зростає
мотивація до діяльності, підвищуються компетентність та інтерес,
відбувається становлення професійної майстерності особистості.

У похилому віці продуктивність пам’яті дещо знижується. Однак

посилення мотивації у виробничій діяльності й наявність значного
досвіду компенсують потреби в даних пам’яті для продуктивної
праці.

Розвиток пам’яті насамперед залежить від зацікавленого включення

особистості в продуктивну діяльність, зокрема навчальну,
спрямовану на самостійне пізнання світу або досягнення нових
результатів діяльності. Що вагоміші мотиви супроводжують
діяльність суб’єкта, то успішніші результати запам’ятовування. При
цьому запам’ятовування є результативним незалежно від того, чи
було поставлено мету запам’ятати. Розвиток пам’яті нерозривно
пов’язаний з вихованням самої особистості. Для розвитку пам’яті в
учнівської молоді треба виховувати передусім позитивні мотиви
навчання і праці, любов до знань і трудової діяльності,
зацікавленість у результатах діяльності та почуття відповідальності
за виконання своїх обов’язків. Тільки повноцінна діяльність
особистості сприяє розвиткові доброї пам’яті. Зацікавленість,
активне ставлення до діяльності сприяють мимовільному
запам’ятовуванню.
 Висновок
У психології склалося уявлення про розвиток пам’яті, пов’язане зі
зверненням до теорії діяльності. Так, було розроблено уявлення про
пам’ять як про дію у власному розумінні слова, має свідому мету і
спирається на використання суспільно вироблених знакових засобів.
В ході онтогенетичного розвитку відбувається зміна способів
запам’ятовування, зростає роль процесів виділення в матеріалі
осмислених семантичних зв’язків. Різні види пам’яті: моторна,
емоційна, образна, словесно-логічна - іноді розглядалися як етапи
такого розвитку.
Новий матеріал до розуміння процесів пам’яті надали дослідження
ряду психічних функцій, за які несуть відповідальність ті чи інші
зони півкуль мозку. Порушення логічних процесів, зокрема логічне
запам’ятовування і збереження смислових зв’язків, виявилися
пов’язаними з функціонуванням лівої півкулі, в той час як образна
пам’ять явно була обумовлена роботою правої півкулі головного
мозку.
Таким чином, пам’ять - це складний психічний процес, що
складається з декількох процесів, пов’язаних один з одним. Пам’ять
необхідна людині, вона дозволяє йому накопичувати, зберігати і
згодом використовувати особистий життєвий досвід, в ній
зберігаються знання і навички. Перед психологічною наукою стоїть
ряд складних завдань, пов’язаних з вивченням процесів пам’яті:
вчення того, як відображаються сліди, які фізіологічні механізми
цього процесу, які умови сприяють цьому запечатлению, які її
кордону, які прийоми можуть дозволити розширити обсяг відбитого
матеріалу.
 Список використаної літератури

1. Веккер Л.М. Психічні процеси: У 3 т. – Т. 1. – Л.: Вид-во Ленінгр.

ун-ту, 1974.

2. Іванов-Муромський К.А. Мозок та пам'ять. - К.: Наук. думка,

1987.

3. Клацки Р. Пам'ять людини: Структури та процеси / Пер. з англ. -

М.: Світ, 1978.

4. М'ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посіб. - 3-тє вид., Віпр. -

К.: Вища шк., 2004.

5. Загальна психологія: Підручн. для студ. вищ. навч. закладів / За

заг. ред. акад. С.Д. Максименка. - К.: Форум, 2000.

6. Вікові та індивідуальні відмінності пам'яті/За ред. А.А. Смирнова.

- М.: Просвітництво, 1967.

7. Іванов-Муромський К.А. Мозок та пам'ять. - К.: Наук. думка,

1987.

8. Загальна психологія: Підручник / [О.В.Скрипченко, Л.В.

Волинська, З.В. Огороднійчук та ін.]. – К.: Либідь, 2005.

9. Рубінштейн С.Л. Основи загальної психології / Рубинштейн С.Л. –

СПб: Издательство «Питер», 2000.