Міністерство освіти і науки України

Рівненський державний гуманітарний університет

Кафедра філософії

РЕФЕРАТ
з філософії

«ЕТИКО-ПОЛІТИЧНЕ ВЧЕННЯ КОНФУЦІЯ»

Студентки гр. ІМ-21

Новак І. О.

Науковий керівник:
доц. Грицишина М. В.

Рівне 2020
1
 ЗМІСТ
ВСТУП..........................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. РОЗВИТОК ІДЕЙ КОНФУЦІЯ...............................................................6
1.1 Життєвий і «творчий» шлях Конфуція.............................................................6
1.2 Основні принципи конфуціанаства..................................................................9
РОЗДІЛ 2. РОЛЬ ІДЕЙ КОНФУЦІЯ.......................................................................13
2.1 Етико-політичне вчення Конфуція.................................................................13
2.2 Значення конфуціанства..................................................................................16
ВИСНОВКИ...............................................................................................................25
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ...........................................................27
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................................29

2
 ВСТУП
Виникнення конфуціанства завжди асоціюється з Давнім Китаєм. У чому
ж полягає специфіка релігійної структури і психологічних особливостей
мислення, всієї духовної орієнтації в Китаї?
Сам китаєць звичайно ж не буде замислюватися над таємницями буття і
проблемами життя і смерті, проте він завжди бачить перед собою еталон честі і
вважає своїм обов'язком йому слідувати. Китаєць над усе цінує матеріальну
оболонку, тобто власне матеріальне життя. Значними і загальновизнаними
пророками тут вважалися, перш за все, ті, хто вчив жити гідно відповідно до
прийнятої норми – жити заради життя, а не заради благополуччя або порятунку
від страждань.
Всі ці специфічні особливості системи цінностей, які виникли в Китаї
протягом тисячоліть, передували епосі Конфуція. Вони підготували країну до
сприйняття тих принципів і норм життя, які назавжди увійшли в історію під
назвою "конфуціанство". Конфуцій (Кун-цзи) – засновник даного вчення, якого
називають учителем, першим педагогом Китаю, тому що його внесок має дуже
велике значення у розвитку педагогічної думки. Конфуцій став ідеалом
моральності, став втілювати мудрість для мільйонів людей. На знання і
висловлювання Кун-цзи спираються філософи, політики, а також вчені всього
світу. Слова, сказані колись учителем, можна й досі зустрічати навіть серед
малоосвіченого китайського населення і це справді вражає.
Перш за все, Конфуцій є відомим як автор етико-політичного вчення,
головною частиною якого була людина – член суспільства, член сім'ї. Він дав
початок не просто вчення, а його руками був народжений новий сенс життя для
багатьох людей у всьому світі. За конфуціанськими принципами зараз живе
Китай, В'єтнам, Сінгапур. Варто звернути увагу, що ці принципи проникли в
національну культуру настільки, що люди не помічають, як виражаються
словами Великого Конфуція.
Конфуціанство як філософія, як вчення отримало свій початок через три
століття після смерті свого родоначальника і існувало цілком більше двох тисяч
3
років. У Китаї вчення відомо під назвою Жу-цзяо, «релігії вчених». Однією і,
напевно, головною рисою відмінності, на мій погляд, є те, що в ньому не
згадується про те, хто заклав фундамент вчення і про його ідеї.
Послідовники Конфуція записали його висловлювання і представили його
етико-політичне вчення в книзі «Лунь Юй» (6 ст. До н.е.). У перекладі назва
означає «Бесіди і судження». Дана праця складається з коротких записів, бесід
Учителя з його учнями і тут же дається опис деяких його вчинків.
Свій життєвий шлях він зумів описати дуже коротко і лаконічно: «В 15
років я звернув свої помисли до навчання. У 30 років я знайшов самостійність.
У 40 – зумів звільнитися від сумнівів. У 50 років я пізнав волю Неба. У 60 років
навчився відрізняти правду від брехні. У 70 років – я став слідувати бажанням
мого серця і не порушував Ритуалу». У своєму вченні Конфуцій набуває
вигляду як людина і як ідеал традиції. Він бажав бачити людей на шляху до
добровільного дотримання норм поведінки, які для нього були священними і
незмінними. Він став орієнтиром в моралі всього Китаю. Багатогранність його
поглядів і писань містить у собі сукупність етичних, духовних і соціальних
норм. Ці правила відносилися до виховання людини, визначали поведінку в
малій і великій родині, на службі і в світі в цілому.
Протягом часу те, що підносив нам Конфуцій, змінювало свої риси, але
незмінним залишався сенс. І зараз ми можемо бачити, що Конфуціанство стало
уособлювати собою політичне і соціальне вчення про принципи справедливого
і гармонійного управління державою і взаємин між людьми. Саме це й
зумовлює актуальність даної роботи.
Мета полягає у розгляді етико-політичного вчення Конфуція і виявлення
актуальних проблем даного вчення.
Згідно з метою роботи переді мною поставлено наступні завдання:
1. Дослідження Конфуціанства;
2. Проаналізувати і систематизувати отримані результати;
3. Розібрати отримані результати на актуальність в наш час.
Вищезгадані завдання дають зрозуміти, що об’єктом дослідження є
4
Учитель Конфуцій, а предметом – його етико-політичне вчення.
Структура роботи. Реферат складається зі вступу, 2 розділів та
висновків.

5
 РОЗДІЛ 1. РОЗВИТОК ІДЕЙ КОНФУЦІЯ
1.1 Життєвий і «творчий» шлях Конфуція
Конфуцій – китайський мудрець. Народився у 551 році в печері на схилі
гори в повіті Чанпін на сході Китаю в князівстві Лу. Сім'я належала до
старовинного аристократичного роду, на той час який майже розорився. Батько
Конфуція Шулян Хе правив у Лу повітом Цзоу, на час народження мудреця
йому було 70 років. У три роки Конфуцій залишився без батька, а в 17 років без
матері. У сім'ї на той час було дев'ять дочок і хлопчик каліка.
Ім'я, дане при народженні, у нього було Кун Цю. Стараннями його
шанувальників ім'я Кун Цю згодом змінилося почесним прізвиськом Кун
Фуцзи, що означає Поважний учитель. Через багато століть місіонери-єзуїти
приїхали в Китай і там ознайомилися з його вченням, зробили китайського
мудреця надбанням європейської культури, латинізувавши його ім'я –
Конфуцій.
Про те, як виглядав Конфуцій, можна свідчити опосередковано. Колись
мудрець прийшов в царство Чжен. Один тамтешній житель подивився на нього
і сказав: «Головою він схожий на Яо, шиєю нагадує Гао-яо, плечі, ніби як у
Цзи-Чаня, тільки від пояса донизу бракує до Яо пару сантиметрів». Відомо, що
у Яо було обличчя дракона; про мудрого суддю міфічних часів Гао-яо відомо,
що у нього був кінський рот або за іншими джерелами, пташиний дзьоб, а
обличчя в нього було кольору гарбуза з обдертою кіркою. Відносно зросту
Конфуція, то він був приблизно 1 м 90 см.
У житті Конфуцій незмінно утримувався від чотирьох речей: він не
вдавався в порожні роздуми; некатегоричний у своїх судженнях; не виявляв
упертість; не думав про себе.
Як Піфагор і Сократ, Конфуцій навчався усно і не залишив нам жодного
рядка. Все відоме нам – це записи його учнів: «Шицзін («Книга пісень») і
Луньюй («Бесіди і висловлювання»).
Учнів у нього було 3000, 72 з них - особливо близькі, а 12- були з ним
нерозлучними.
6
 Зі своїх слухачів Конфуцій брав скромну плату, а згодом став жити на
кошти кількох багатих учнів, які надали йому приміщення для «школи».
У 479 році він перервав свої заняття, відчуваючи наближення кінця. У
бесідах з учнем Цзи Кунг він весь час повертався до стародавніх часів. Він
знову і знову нарікав на те, що «не знайшлося жодного правителя, який захотів
би стати його учнем». Під кінець він вигукнув: «Хто після моєї смерті візьме на
себе продовження мого вчення?». Це були його останні слова.
Учні поховали свого вчителя там, де він сам незадовго до смерті обрав
місце для своєї могили: на березі невеликої річки, під покровом благородних
кипарисів. На п'єдесталі пам'ятника Конфуцію – в головній будівлі храму і
пантеону Конфуція, що займає більше 20 гектарів, – є такий напис:
«Найсвятіший, обдарований даром передбачень, мудрець Конфуцій – місце
заспокоєння його духу».
За матеріалами бесід з учителем і його висловлювань учні склали книгу
«Луньюй». Сам Конфуцій за життя написав твір «Чуньцю», авторство інших
книг, приписуваних йому, точно не встановлено. Основи конфуціанської
мудрості викладаються в 2-х групах канонічних текстів. При вивченні
соціальних і релігійних аспектів конфуціанства зазвичай звертаються до третьої
книги – «Луньюй» (книга бесід і суджень).
Феномен значного впливу конфуціанства на соціальні норми Китаю і
тривалого їх відтворення в суспільній культурі пов'язаний з такою обставиною:
даний світогляд ґрунтується на багатовікових віруваннях китайців і відповідає
їх уявленням про гармонію людини з навколишнім світом.
Сам Конфуцій підкреслював, що виступає як систематизатор духовного
досвіду попередників і давніх традицій. Він говорив: «Я не створюю нового, а
звертаюся до традицій минулого, так як той, хто не знає минулого, приречений
на невдачу». Таким чином, характерною рисою всього вчення є культ
минулого. Конфуцій приймає традиційний культ Неба (Тянь), слід ритуалу
вшанування духів предків, висловлює повагу міфічній людині Паньгу,
божеству Шан Дін. Також Конфуцієм обґрунтовані норми соціально-етичного
7
характеру, які виражені в основних концепціях конфуціанства. Вони
позначаються як: «хе» – соціальна гармонія, «жень» – людяність і «лі» –
ритуал.
Конфуцій за основу вчення приймає постулат, що в світі існує загальний
порядок, який відображається як в природному, так і людському світі. Принцип
суспільної гармонії полягає в тому, що кожен повинен слідувати згідно своєму
призначенню.
Концепція «хе» – соціальна гармонія – встановлює норми соціального
спілкування. Основна вимога полягає в беззастережному покорі всіх підлеглих
– начальникам, а всіх молодших – старшим.
Згідно з концепцією «жень» – людяність – сенс життя людини полягає у
служінні суспільству, людям та ідеалам. Кращий засіб перевірки людини –
здатність до прояву любові – працьовитість у роботі, уважність, щирість по
відношенню до інших людей.
У конфуціанстві розроблений ідеал людини китайського суспільства –
цзюнь цзи (благородної людини). Благородна людина є щирою і привітною
людиною, хороброю і розважливою, уважною в своїх словах і діях. Вона
керується людяністю по відношенню до інших.
Повага є основою правильного спілкування. Благородна людина спочатку
обмірковує свої кроки, а потім діє рішуче. Вона байдужа до спокус тіла і
благополуччя.
Конфуціанство пропонує принципово таку стратегію формування
взаємовідносин між людиною і навколишнім світом, в основі, якої покладена
активна пізнавальна діяльність людини. Пізнання універсальних етичних норм
необхідно для правильного служіння суспільству. Існує думка, що людина
може досягти внутрішньої гармонії і гармонії з самою собою тільки в тому
випадку, коли вона підпорядковує свої інтереси інтересам суспільства.
Чималу увагу в конфуціанстві відводитися до «лі» – церемоніалу,
ритуалу. Існує думка, що в ритуалі полягає життя, відбувається «сам по собі» і
наповнюється священним змістом.
8
 Люди, які беруть участь в ньому, повинні перейнятися серйозністю і
щирістю. Ще однією самобутньою рисою конфуціанства є те, що в ньому
відсутні професійні служителі культу. Церемонії та обряди проводяться
авторитетними знавцями вчення. Звернення до духів померлих предків є
обов'язком і правом старшої людини в родині.
1.2 Основні принципи конфуціанаства
Конфуціанство являє собою цілісне етико-релігійне вчення. Головний
принцип конфуціанства полягав у ідеї загальної справедливості. Він
виправдовував наявність у суспільстві панів і трудящих, доводив існування
розумової та фізичної праці, закликав до підпорядкування вищої влади, як до
порядку, встановленому вищою силою.
Конфуціанство розділяло всіх людей на 5 категорій:
 Люди звички, які живуть простим природним життям, задовольняючи
найпростіші потреби і не намагаються що-небудь змінити.
 Люди, які отримали знання та живуть відповідно до законів і звичаїв.
 Люди-філософи, незворушні і мають власне тлумачення.
 Люди, що живуть за законами чесноти.
 Люди, досконалі в усіх відношеннях.
Згідно з доктриною люди кожної з категорій могли удосконалюватися або
регресувати, дивлячись, яку волю вони використовують для своїх справ: добру
чи злу. За злі вчинки людям було звелено отримувати покарання, а за добрі –
винагороду.
Головними предметами, які розглядало конфуціанство, були етика,
мораль і питання управління державою. Основний етичний принцип
конфуціанства – це гуманність. Цей принцип є головним у сімейному і
громадському житті людини. Його можна досягти шляхом самовдосконалення
людини і суворого дотримання законів і ритуалів, прийнятих в суспільстві. Ці
закони проголошували шанобливе ставлення до старших за віком і соціальним
станом, ввічливість, відданість державі.
Відповідно до конфуціанства осягнути закони гуманності можуть тільки
9
«благородні мужі» – представники панівних станів, простим людям це
розуміння недоступне. Вчення протиставляє ці соціальні верстви,
обґрунтовуючи перевагу одних над іншими.
Правителі у конфуціанстві є посланцями з небес, а сама влада
божественною, причому багато уваги приділялося питанням гуманного
управління. Гуманне управління складалося в чіткому дотриманні своїх
обов'язків. Конфуціанство закликало державних службовців до мудрого
управління, відображаючи приклад благородства власним прикладом і не
обтяжувати народ тяжкими повинностями і податками.
Як моральна доктрина конфуціанство закликало до пізнання волі неба,
узгодженням його з бажаннями серця і суворому виконанню запропонованих
законів і ритуалів, ґрунтуючись на його розумінні і прийнятті за шлях життя.
Етика конфуціанства прагнула закріпити принцип справедливості у відносинах
між людьми в системі державного управління.
Основні принципи конфуціанства наступні.
Принцип «жень» – гуманність і людяність. «Чого не бажаєш собі, того не
роби іншим».
Принцип «лі» – шанобливість і ритуал. «Вихована людина ставить
вимоги до себе, низька людина ставить вимоги до інших».
Принцип «чжен-мін», тобто виправлення імен. У суспільстві будуть
порядок і взаєморозуміння між людьми, якщо кожен буде себе вести відповідно
своїх знань і посад. «Державець є державець, батько є батько, син є син».
Принцип «цзюнь-цзи» – образ благородної людини. Всі люди здатні бути
високоморальними, але це, перш за все, доля мудрих, що займаються
розумовою діяльністю. Призначення простолюдини – обслуговувати
аристократичну еліту на чолі з імператором.
Принцип «вень» – освіченість, духовність в поєднанні з любов'ю до
навчання і не сором'язливістю у зверненні за порадами до нижчих за
суспільним станом людей.
Принцип «ді» – покор старшим за посадою і віком. «Якщо людина
10
шаноблива, то її не зневажають. Якщо людина правдива, то їй довіряють. Якщо
людина тямуща, вона досягає успіхів. Якщо людина добра, вона може
використовувати інших».
Принцип «чхун» – відданість державцю, моральний авторитет уряду.
Правителі повинні вносити у життя порядок за допомогою правил поведінки.
«Якщо влада не буде жадібною, то і люди не стануть красти». Поєднання ідей
про гармонійне упорядковане суспільство і ідеальну (благородну) людину
склало вчення конфуціанства. У його змісті над, власне, філософською
стороною переважала етико-політична.
Суспільство, на думку Конфуція, повинно нагадувати складний механізм,
який може працювати лише в тому випадку, якщо кожна його частина буде
перебувати на своєму місці і триматися в порядку.
Ідеал державного устрою, з точки зору Конфуція, полягає в наступному:
верховний правитель має безмежну владу, але він повинен мати високі
моральні риси і уважно прислухатися до порад розумних, освічених людей
(Конфуцій називав їх терміном «жу» - «вчені»).
Опора держави – сім'я, де вища влада належить батькові, а всі інші члени
родини зобов'язані поважати його і коритися йому.
Підлеглий точно теж зобов'язаний надавати шану і беззаперечно
підкорятися начальнику, той – ще більш вищому за станом начальнику і так
далі.
Представники даної філософської школи виступають за м'яке управління
суспільством. Управління державою повинно ґрунтуватися не на страху або
насильстві, а на повазі до старших за віком і правителів, а також повазі до
традицій.
Правителі і чиновники повинні відповідати рисам «благородної людини».
Держава повинна стати для всіх однією великою родиною. Виховання молоді
має будуватися на протиставленні «благородної людині» «низькій людині».
Великий китайський мислитель вирішував «вічні» питання сучасного
йому життя, а в них переважав душевний біль за громадську невлаштованість і
11
падіння моралі.
На тлі цього загальнотеоретичні (космологічні, гносеологічні) і
світоглядні проблеми переходили на задній план.
Формула Конфуція «Правити – означає чинити правильно» увійшла у
повсякденну лексику китайців, позначаючи норму поведінки в сім'ї, у колі
друзів і знайомих, взаєминах керівників і підлеглих.
Вона стала одним з визначальних принципів соціального життя, увійшла
в народну культуру і масову свідомість аж до нашого століття.
Вчення Конфуція викладалося його учнями, оскільки сам він нічого не
писав. В одній з книг його учнів «Луньюй» ( «Судження і бесіди») записані у
формі запитань і відповідей мудрих думок і настанов філософа.
Конфуціанство – термін, введений європейцями; в китайській мові, немає
такого еквівалента. Самі китайці називають це вчення «школою освічених
людей» або «школою вчених книжників».
Древній мудрець і мислитель створював своє вчення в період сильних
політичних і соціальних потрясінь. Ослаблення центральної влади,
заворушення, кровопролиття і анархія – ось якою була навколишня дійсність.
Не дивно, що Конфуцій на противагу цьому пропагував такий пристрій
суспільства, яке буде зразком спокою, гармонії, порядку.
Згідно з його поглядами, кожен член суспільства, починаючи від бідняка і
закінчуючи імператором, повинен чітко знати свої права і обов'язки, а також
бездоганно виконувати свій обов'язок.
Шанобливість зводилася Конфуцієм в ранг найбільшої чесноти, а будь-
яка протидія батьківській владі, навпаки, вважалася найбільшим гріхом. Саме
така модель суспільного устрою панувала в Китаї аж до недавнього часу.
Навіть в епоху Мао Цзедуна, коли конфуціанство не тільки
засуджувалося, але і піддавалося гонінням, воно зберегло великий вплив на всі
сторони життя китайського народу.

12
 РОЗДІЛ 2. РОЛЬ ІДЕЙ КОНФУЦІЯ
2.1 Етико-політичне вчення Конфуція
Конфуціанство – це етико-політичне вчення, що виникло в
Стародавньому Китаї і має великий вплив на розвиток духовної культури,
політичного життя і суспільного ладу Китаю протягом понад двох тисяч років.
В епоху воєн і феодальної роздробленості конфуціанство намагалося
стати світоглядною основою зміцнення суспільного ладу і сформованих форм
державного управління, закликаючи чітко дотримуватися стародавніх традицій.
Потрібно зазначити, що філософія Конфуція носить традиційний характер,
тобто він ідеалізував певні предками принципи взаємовідносин між людьми в
сім'ї та суспільстві.
Основні положення вчення викладені в трактаті «Луньюй» ( «Бесіди і
судження»).
Власне загальна управлінська спрямованість конфуціанства зводила
відносини «начальник – підлеглий» до моделі відносин «батько – син». При
цьому конфуціанство вважало загальним законом справедливості,
закономірним і виправданим, існування експлуататорів і експлуатованих,
людей відповідно розумової, управлінської і фізичної праці, причому перші
панують, а другі підкоряються їм в рамках вказаної «сімейної моделі».
Тому головними тут були питання етики, моралі і управління державою.
Звідси цілком правомірно вважати саме конфуціанство першою філософською
концепцією менеджменту, де правління розглядалося як етична доктрина.
Основним принципом конфуціанської етики є поняття жень
(«гуманність») як вищий закон взаємовідносин людей в суспільстві і сім'ї. Жень
досягається шляхом морального самовдосконалення на основі дотримання чи
(«етикету») – норм поведінки, що базуються на шанобливості і повазі до
старших за віком і положенням, шанування батьків, відданості державцю,
ввічливості і т. д.
Відповідно до конфуціанства осягнути жень можуть лише обрані, так
звані цзюнь цзи («благородні мужі»). Вони ж – представники вищих верств
13
суспільства. Простолюдини – сяо жень (дослівно – «дрібні людці») не в змозі
осягнути жень. Це протиставлення «благородних» простолюдинам і
затвердження переваги перших над другими, що часто зустрічається у
Конфуція і його послідовників, – яскраве вираження соціальної спрямованості,
класового характеру конфуціанства. Конфуціанство, приділяючи велику увагу
питанням гуманного управління, спиралося на ідею обожнювання влади
правителя, що існувала до Конфуція, але їм розвинену і обґрунтовану.
Імператор оголошувався «сином неба» (тянь-цзи), який правив за велінням неба
і виконував його волю. Конфуціанство, вважаючи, що «правити – означає
виправляти», надавало великого значення науці чжен-мін (про «виправлення
імен»), яке закликало ставити всіх у суспільстві на свої місця, чітко і точно
визначати обов'язки кожного, що було й виражено словами Конфуція, сенс яких
в різних перекладах зводиться до наступного: державець повинен бути
державцем, підданий - підданим, батько - батьком, син - сином.
Конфуціанство закликало государів управляти народом не на основі
законів і покарань, а за допомогою чесноти, прикладом високоморальної
поведінки, на основі звичайного права, не обтяжуючи народ важкими
податками і повинностями. Це, на думку Кун Фу-цзи, мало сприяти посиленню
головного елемента управління державою. Один з найбільш видних
послідовників Конфуція – Мен-цзи (IV-III ст. До н. Е.) В своїх висловлюваннях
допускав думку про те, що народ має право скинути жорстокого правителя
шляхом повстання. Ця думка визначалася в кінцевому підсумку складністю
соціально-політичних умов, гострою класовою боротьбою і війною між
царствами.
У такій ситуації у конфуціанстві, направленому на зміцнення існуючого
суспільного ладу, допускалася іноді критика окремих правителів з
протиставленням їм «мудрих» і «добродійних» державців давнини – Яо, Шуня,
Вень Вана і ін.
До цього відноситься і проповідь конфуціанством соціальної утопії про
суспільство Да тун («Великого єднання»), так званого «золотого століття» в
14
історії Китаю, за часів якого не було воєн і чвар, існували рівність людей і
справжня турбота про народ.
Конфуціанство в подальшому еволюціонувало, запозичивши багато рис
інших ідеологічних течій, особливо легізму, що було об'єктивною необхідністю
в умовах створення централізованої імперії, для управління якої був потрібний
гнучкий і розгалужений адміністративний апарат.
Трансформація конфуціанства, в основному шляхом третирування самого
вчення і його прихильників, відбувалася за часів правління династії Цинь.
Імператор Цинь Ши-Хуан-ді (III ст. до н.е.) особливо жалував філософів школи
фа-цзя, або «легізму» (від лат. «Lex» – закон).
Найбільш відомі з них Хань-Фей і Шень-Бухай створили концепцію, за
якою єдиним прийнятним інструментом управління природою людини є аж
ніяк не «жень», а «фа» – закон.
Незважаючи на пропаганду найжорстокіших покарань, часто не сумісних
з діяннями і методами відвертої маніпуляції суспільною свідомістю
неосвіченого народу, легізм зміцнив управлінську практику, розроблену
Конфуцієм.
Отже, з часом на чолі нового управлінського апарату стали конфуціанці,
що опанували науку управління на базі патерналізму, традицій, котрі засвоїли
легістські методи управління на основі законів і покарань.
Реформоване Конфуціанство епохи Хань, одним з головних
представників якого був Дун Чжун-шу (II ст. до н. е.), який об'єднав
конфуціанську етику з натурфілософією, космологічними поглядами даосизму і
школи натурфілософів (інь-ян-цзя), зміцнило своє положення в суспільстві
централізованої деспотії.
У 136 році до н. е. при імператорі У-ді конфуціанство було проголошено
офіційною доктриною і після цього залишалося панівною ідеологією протягом
понад двох тисяч років (до буржуазної Синьхайскої революції 1911),
підтримуючи існування феодально-абсолютистської деспотичної влади.
Проаналізувавши в загальних рисах еволюцію конфуціанства, слід
15
зазначити, що вона відбувалася в напрямку посилення релігійно-містичних і
навіть реакційних рис. У вченні на перший план починають виходити
положення про Небо як про зумовлену божественну силу, про залежність
суспільства, людини від волі Неба, про божественне походження влади
державця – «сина неба», про вірність підданого державцеві, про панування
«сина неба» над усіма народами Всесвіту.
Таким чином, конфуціанство як пануюча ідеологія, як етико-політична і
релігійна система проникло в усі пори суспільного життя і протягом багатьох
століть визначало норми моралі, сімейні та громадські традиції, наукову і
філософську думку.
Виробивши певні стереотипи у свідомості народу, особливо серед
інтелігенції, вчення ще більше зміцнилося після гострої боротьби з буддизмом
в VII-VIII століттях.
Головну роль в цьому напрямку зіграв відомий письменник і мислитель
Хань Юю (768-824), який виступив з різкою критикою буддизму і в захист
конфуціанства.
2.2 Значення конфуціанства
Як і деякі інші східні релігії, Конфуціанство часто інтерпретується як
образ життя, який протягом двох тисяч років підтримував релігійну єдність
китайського народу і сприяв етнічній консолідації.
Велику увагу приділяв Конфуцій відносин між правителем і народом. В
основі його уявлень про це лежить одна ідея: правитель - думаюча особистість,
а його піддані – сіра безлика маса, покликана сліпо йому коритися. Конфуцій не
вірив, що простий народ в змозі пізнати його вчення. «Нікчемна людина, –
говорив він, – не здатна пізнати веління Неба і не боїться його, вона зневажає
великих людей і залишає поза увагою мову абсолютно мудрих».
В конфуціанській книзі «Цзя-юй» відносини між правителем і народом
уподібнюються відносинам «між вершником і конем». «Вершник» – це
імператор, наділений великою мудрістю, а «кінь» – народ, не здатний до
самостійних учинків. Імператор управляв народом не безпосередньо, а за
16
допомогою «вуздечки» і «віжка» – чиновників і законів. «Давнє правління, –
говорилося в названій книзі, – було таке. Син Неба вважав придворних вельмож
своїми руками, чесноту і закон – вуздечкою, чиновників – віжками, кримінальні
покарання – стимулом, народ – кіньми.
Щоб добре керувати конями, потрібно правильно їх загнуздати, потрібно
рівно тримати віжки і вдаватися до стимулу, слід співвіднести сили коней і
спостерігати за згодним бігом останніх; при цих умовах правителю годі й
видавати жодного звуку, зовсім не ляскати віжками і не підбурювати стимулом
– коні самі собою побіжать ».
Етико-політичні погляди Конфуція і його послідовників у формі
ортодоксального конфуціанства лягли в основу духовного життя старого
Китаю. І яку б сторону цього житті не розглядати – взаємини між людьми,
виховання і навчання, побут і звичаї, обряди, звички, – всюди помітно вплив
конфуціанських ідей.
Кожен китаєць у всьому повинен був керуватися конфуціанською
мораллю, і нехай він не міг прочитати складних висловів в древніх
конфуціанських книгах – це не вважалося головним. Головне було виховати
будь-яку людину в дусі моралі Конфуція. «Вчення Конфуція, – писав академік
В. М. Алексєєв, – пронизуючи протягом століть все суспільне життя Китаю, не
могло не всмоктатися в кров народу».
На відміну від міфічних богів Конфуцій був реальною людиною. І якщо
інші релігії обіцяли віруючому в благо в потойбічному житті, то конфуціанство
піклувалося, перш за все, про устрій життя на цьому світі. Низи суспільства
вірили в проголошені людинолюбства, чесноти, справедливості, що
проповідуються Конфуцієм, підтримували конфуціанський словесний протест
проти жорстокості, жадібності, лицемірства.
Експлуататори бачили в конфуціанстві заставу дотримання даних
підвалин, збереження усталених в сучасному суспільстві порядків, виправдання
покори нижчих вищим. Жорстоке придушення китайських трудящих
прикривалося конфуціанською проповіддю найсуворішої моралі і любові до
17
народу.
Вчення Конфуція розвивали і переосмислювали його послідовники.
Одним з видних послідовників Конфуція був Мен-цзи (372-289). Він народився
в області Цзоу, на території сучасної провінції Шаньдун.
Тут же, в князівстві Лу, близько двох століть тому жив його великий
попередник Конфуцій. Мен-цзи багато подорожував по країні, ведучи численні
бесіди, в яких викладав сутність свого вчення.
Його спроби переконати місцевих правителів слідувати його вченню були
не надто успішні. Повернувшись в князівство Лу, він присвятив останні роки
життя розробці свого вчення, яке було зафіксовано в книзі, що носить його ім'я:
«Мен-пзи». У своїй книзі Мен-цзи розвинув багато положень вчення Конфуція і
спробував вирішити ряд нових проблем.
Мен-Цзю відстоював непорушність конфуціанського поділу людей на
«благородних мужів» і «незначних людей». У його трактаті говориться: «Одні
зайняті розумовою працею, інші – фізичною. Зайняті розумовою працею
правлять людьми, а працюючі фізично управляються людьми. Керовані
годують людей, а керівників годують люди ».
Мен-цзи розвинув конфуціанське вчення про Сина Неба: Небо дає
«мандат» на управління країною тому, хто відрізняється людяністю щодо
батьків і народу, хто любить народ, небо по своїй волі передає Піднебесну в
управління гідному. А той, що влада не може сама передати Піднебесну іншій
людині без волі Неба.
Таким чином, передбачалося пом'якшити соціально-класові суперечності
в суспільстві і обмежити абсолютну владу правителя.
Мен-цзи схвалював монархічний лад, він часто повторював слова
Конфуція: «Як на небі не може бути двох сонць, так і у народу не може бути
двох правителів». Однак, як і Конфуцій, він був прихильником обмеження
влади правителя за допомогою конфуціанських сановників і волі Неба:
верховна, цілеспрямована сила – Небо – не говорить, а посилає свою волю і свої
веління через Сина Неба. Останній, якщо погано править, може викликати гнів
18
Неба. А щоб цього не сталося, вчені-конфуціанці повинні впливати на
правителя, передбачаючи знамення Неба.
Так обґрунтовувалася правомірність усунення з трону правителя, який
порушив конфуціанські етико-політичні норми.
Етико-політичне вчення Конфуція знайшло подальший розвиток в працях
видатного мислителя Сюнь-цзи. Його книга «Сюнь-цзи» являє собою по суті
синтез філософської та суспільно-політичної думки стародавнього Китаю.
Сюнь-цзи, так само як і Конфуцій, вважав Небо єдиним джерелом походження
всіх речей, в тому числі і людини. Однак якщо Конфуцій наділяв Небо
здатністю фатально визначати долю людей, то Сюнь-цзи відкидає волю Неба,
його божественну силу, заперечує здатність Неба визначати стан справ в
державі.
Сюнь-цзи намагався з наївно-матеріалістичних позицій пояснити причину
обожнювання Неба людьми нездатністю людини зрозуміти джерело
прихованих процесів, що відбуваються в природі. «Людина, – пояснював він, –
знає лише те, чого досягають речі у своєму розвитку, і не уявляє собі самих цих
невидимих змін – тому він називає їх" небесними "».
Таке матеріалістичне пояснення причини обожнювання Неба, по суті,
підривало вчення Конфуція і Мен-цзи про волю Неба як божественну силу, що
визначає долю людей.
Відповідно до нових соціально-економічних та політичних явищ життя
китайського суспільства, філософськи переосмисливши етико-політичне вчення
Конфуція, Сюнь-цзи справив великий вплив на подальший розвиток китайської
філософії.
Древнє конфуціанство, вироблене Конфуцієм і його послідовниками в V-
III ст. до н. е., виникло і розвивалося в період гострої класової та ідейної
боротьби в китайському суспільстві.
Якщо стародавні конфуціанці в основу управління державою і народом
прагнули покласти морально-етичні принципи, виходячи при цьому з
визначальної ролі волі Неба, то легісти на чільне місце ставили закони і суворі
19
покарання. Їх ідеалом була сильна державна влада, деспотія.
Зміцнення нової могутньої знаті і об'єктивна тенденція, яка існувала до
централізації країни сприяли утвердженню принципів легізму в першій
китайській імперії Цинь (III ст. до н. е.). Однак конфуціанські постулати
слухняності, покірності, дотримання ієрархії та ін. потрібні були і правителям
єдиної імперії, тому у II ст. до н. е. при династії Хань створюється офіційна
конфуціанська доктрина, що синтезувала частину поглядів легістів і інших
стародавніх шкіл, яка прийняла на своє озброєння ідеал сильної держави з
розвиненою системою законів і практику суворих покарань, всі атрибути
деспотичної держави. Так в II - I ст. до н. е. з'явилося ортодоксальне, ханьске
конфуціанство.
Деякі західні фахівці з Китаю намагаються ідеалізувати конфуціанство,
розглядають його як надкласове явище, як породження «китайського духу».
Такий позакласовий підхід до оцінки Конфуція далекий від істини. При
відомому зовнішньому «демократизмі» конфуціанства, як морально-етичного
вчення, воно стояло на сторожі станової ієрархії і суворої регламентації
суспільних взаємин.
На ранньому етапі конфуціанство мало відоме прогресивне значення.
Однак з часом, ввібравши в себе багато положень інших ідеологічних шкіл,
зокрема легізму, воно стало класичною феодальною ідеологією, в основі якої
лежала ідея суворої диференціації суспільства. Сувора регламентація життя і
положення людей в суспільстві потрібні були китайським феодалам, і саме
тому конфуціанство як державна ідеологія могло існувати протягом більше
двох тисячоліть. У період Сун (X-XIII ст.) Деякі положення конфуціанства були
оновлені філософом-ідеалістом Чжу Сі. В основному це оновлення йшло по
лінії посилення тих елементів, які були вигідні панівних класів.
У період династії Цин конфуціанство в інтерпретації Чяу Сі було зведено
в ранг офіційної і єдиної ідеології. Одна з найважливіших тез Чягу Сі –
«людська природа залежить від небесної волі», інакше кажучи феодальна
мораль залежить від того, до якого суспільного прошарку належить людина.
20
 Конфуціанське вчення має прогресивну, демократичну сторону – і це,
перш за все вчення про людинолюбство, але воно включає і консервативні,
реакційні догми – ідеалізацію старовини, обожнювання Сина Неба –
імператора, вихваляння всього китайського і засудження всього некитайського.
Панівний клас китайських феодалів взяв на озброєння консервативну,
реакційну сторону конфуціанства, пристосувавши це вчення до своїх інтересів.
Перетворившись на ідеологію класу феодалів, конфуціанство протягом
багатьох століть служило моральним обґрунтуванням дикої деспотії.
Маньчжури, завоювавши Китай, не відкинули конфуціанського вчення.
Навпаки, вони пристосували його для зміцнення свого панування. І хоча
політика маньчжурських завойовників розходилася з багатьма
конфуціанськими настановами, це анітрохи їх не бентежило. Їм важливо було
інше – в своїх цілях використовувати авторитет імені Конфуція, величезний
вплив його вчення. Маньчжурські імператори успадкували ритуал вшанування
Конфуція і неухильно його дотримувалися, надавши йому навіть більш пишні,
ніж раніше, форми.
Таким чином, вчення Конфуція то перетворювалося в основний принцип
правління, то піддавалося страшним гонінням.
Наприклад, за часів правління першого імператора Шихуанді (династія
Цинь 3 ст. До. Н.е.) створюється централізовані держави на території Китаю,
було спалено багато конфуціанських книг, вбито сотні послідовників Конфуція.
Тоді до влади прийшли послідовники легізму – вчення про управління
товариства і державою. Вони були затятими противниками конфуціанства і
відкидали гасло Конфуція: «Правління через чесноти, через дотримання норм
поведінки і освіту народу», Легісти (законники) встановлювали нові суворі
закони і досить жорстокими методами змушували їх дотримуватися.
Однак конфуціанство швидко зуміло оговтатися і настільки глибоко
проникло в політичну культуру і соціальну систему Китаю, що залишилося
офіційною ідеологією країни аж до 1913р. У політиці воно знайшло компроміс
з легізмом, в народній духовній практиці – з даосизмом. Ставши ідеологією
21
верхів, конфуціанство не могло бути простим плином думки, що допускає різні
інтерпретації.
Для забезпечення стабільності держави і надійності функціонування
чиновницького апарату це вчення мало бути пристосоване для управління
державою і суспільством і скласти відповідний дороговказ для кожного члена
суспільства. Уже в епоху Хань слова «конфуціанець» і «китаєць» стають
синонімами. В цей же період починається робота по відновленню спаленої
Цинь Ши-Хуанді конфуціанської літератури.
У 555 році видано імператорський указ про зведення в кожному місті
храму в честь Конфуція і регулярних жертвопринесення в цих храмах. В кінці
19 ст. в Китаї було 1560 храмів, присвячених Конфуцію, де одночасно
розміщувалися і екзаменаційні зали для чиновників.
В кінці 90-х рр. XX ст. в Китай прийшов неомарксизм. Ця ідеологія
пов'язана з процесами глобалізації. Основні побоювання пов'язані з тим, що
глобальний капіталізм не принесе користі Китаю і що західна модель
модернізації не підходить для шляху розвитку Китаю, а також швидке
накопичення капіталу веде до більшої соціальної диференціації.
Головна особливість китайської економічної думки полягає в тому, що
вона пронизана ідеями конфуціанства як філософії господарства.
Ф.І. Гиренок, фахівець в області філософської антропології, стверджує,
що кожен китаєць – конфуціанець. На XVII з'їзді КПК було наголошено на
важливості здійснення концепції наукового розвитку, побудови гармонійного
соціалістичного середньозаможного суспільства, поставлена мета остаточного
побудови суспільства «Сяокан» до 2020 р. прискорення соціального
будівництва, основу якого становить поліпшення життя народу. За 28 років
реформ і відкритості зроблений величезний прорив в соціально-економічному
розвитку - комплексний показник соціальної гармонії щорічно підвищувався на
5,5%.
На сучасному етапі проведення соціально-економічні перетворення
орієнтовані на гармонію і стабільність і стимулюють успішне подолання
22
економічних проблем і спадів. Важливою умовою економічних успіхів країни є
принцип конфуціанства, що «китайці не бояться бідності; вони зосереджені на
справедливий розподіл прибутку».
Успіх конфуціанських ідей в практиці державного управління визначався
тим, що Конфуцію вдалося висловити традиційні особливості менталітету.
Конфуціанство як філософія господарства все більше розглядається як фактор,
який сприяє розвиткові економіки, тому що закладені в цьому вченні принципи
китайської нації сприяли стабільному гармонійному розвитку та особистості, і
держави.
Принципом поведінки людини в Китаї стає загальне благо, процвітання
народу і держави, а не особисті корисливі інтереси.
Єдність етичного та політичного забезпечується шляхом виховання
індивідуальних моральних принципів, які перебувають в єдності з прийнятими
в суспільстві правилами поведінки.
Правил, прийнятих для встановлення порядку в державі, недостатньо.
Поряд із законами потрібно ще й глибоке внутрішнє перетворення людини,
чому допомагає по своїй суті конфуціанство. У концепції будівництва
гармонійного суспільства можна відстежити конфуціанські початки. Для
правителя важливим є «великодушність» і вміння цінувати народ, яке
передбачає надання певної міри самостійності простим людям для задоволення
їхніх власних інтересів. Вимога суворого виконання громадських законів
поєднується з одночасним визнанням можливості особистого життя. Тим самим
суспільне і приватне не суперечать один одному, а наводяться в гармонійну
єдність.
Конфуціанська теорія управління дозволила здолати важливі протиріччя,
які несуть загрозу стабільності суспільства, такі як протиріччя, між багатими і
бідними, оскільки відбувався відбір правлячої еліти з усіх соціальних верств, і
забезпечувалася підтримка більшості населення. Крім того, можна відзначити
відсутність протистояння інтелігенції і влади з огляду на політичну
спрямованість освіти, що було характерно для інших цивілізацій, перш за все
23
для західної. Освічена людина, представник інтелігенції, опинявся, включений
в державну систему і направляв свої зусилля на її підтримку і збереження, а не
на критику і руйнування.
Таким чином, ця система дозволяла звести до мінімуму глобальне
протиріччя між індивідуальним і суспільним, і внутрішні думки і переживання
людини не входили в суперечність з державними інтересами. Для західної
цивілізації зіткнення верху і низу, інтелігенції і влади, індивідуального і
суспільного закінчувалося руйнівними потрясіннями. Офіційна ідеологія
прагне до ідеалу конфуціанської «золотої середини», покликаної звести
воєдино ті ідеї, які на перший погляд видаються несумісними. Таке прагнення
проявляється, в першу чергу, в поєднанні різних форм власності і різних
політичних принципів.
Сучасні китайські економічні реформи, що представляють собою
модернізацію країни і фактор її стабілізації, здійснюються в контексті
особливої китайської парадигми економічного розвитку, від парадигми Ден
Сяопіна ( «одна держава – два лади») до Ху Цзіньтао (гармонійного
суспільства, інноваційного держави) з урахуванням принципів філософії
господарства конфуціанської цивілізації: «переходити річку, намацуючи
камені», «і добре, і швидко», «перегнати, не наздоганяючи».
Китайська парадигма економічного розвитку, що еволюціонує (від
соціалістичного ринкового господарства до гармонійного суспільства та
інноваційної держави) стала, по суті, ідеологічним фактором стабілізації
економіки КНР.
Конфуціанство – складний комплекс етико-філософських категорій,
створений на основі вчення давньокитайського мудреця Конфуція. Після його
смерті вчення було розвинене і доповнено послідовниками Конфуція і стало
грати колосальну роль у всіх сферах життя китайського суспільства.

24
 ВИСНОВКИ
Вчення Конфуція, з’явившись на основі давньокитайських релігійних та
філософських вчень, тим не менш сильно відрізняється від них, а в деяких
питаннях навіть має суперечності з ними. Однією з таких суперечностей є
думка про першорядність суспільних відносин та їх пріоритет над природою.
Якщо давньокитайські вчення вважають досконалим природній порядок і, як
наслідок, ідеальним все, що було створено не людською працею, то Конфуцій у
першу чергу піддав це сумнівам та довів свої переконання тим, що природне
начало в людині є зовсім не ідеальним.
Предметом першорядної важливості у Конфуція вважається суспільство
людей, і його складова – конкретна жива людина. Одним із перших Конфуцій
дав своє пояснення силам, що змушують людину діяти. І даючи це пояснення,
він ввів ряд повністю нових понять. Деякі з них, на довгий час визначили не
тільки параметри розвитку політичної культури, а в багато чому і долю
духовної культури усього китайського народу. Вперше в історії культури була
створена реальна модель ідеальної людини, яка спричинила великий вплив на
форму національного характеру ті духовного життя китайців.
В противагу до тих східних вчень, що передували конфуціанству, воно
несе думку про те, що є головним в житті, тобто те, до чого має прагнути
людина – не замкнутися на досягненні особистої гармонії з природою, а
досягнути гармонії з самим собою та гармонії з суспільством. Саме Конфуцій
першим на Сході висловив думку про те, що головне для людини – гармонія з
подібними. Виказавши це припущення, він пов’язав зовсім різні для нього
області дослідницької діяльності людини – державу, суспільство і людину.
Конфуцій створив модель державної будови, яка може реалізуватися при
наявності певного рівня духовного розвитку суспільства. Таким чином,
створивши своє вчення, Конфуцій став першою людиною, яка спочатку
припустила, а потім підтвердила першорядність особистості для всього
суспільства.
Підводячи підсумки вивчення конфуціанства, як філософської течії, варто
25
підкреслити, що не будучи філософією і релігією в повному змісті цих слів,
конфуціанство відіграє величезну роль в історії Китаю. Конфуціанство – це так
само і політика, і адміністративна система, і верховний регулятор економічних і
соціальних процесів – словом це основа всього китайського способу життя.
Протягом більше ніж двох тисяч років конфуціанство формувало розуми і
почуття китайців впливало на цих переконання, психологію поведінки,
мислення, сприйняття, на їхній побут і уклад життя.

26
 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алексеев В. М. “Китайская литература (Избранные труды)” М.-1978г.

2. Бобровская А.В. Древнекитайская философия. - М.: Мир, 2012. ? 279с.
3. Васильев А. С. Культы, религии, традиции в Китае. — М .: Наука, 1970.

4. Васильев Л. С. «История религий Востока», 5-е изд. «Книжный дом

«Университет», 2000 г. Москва.

5. Гусейнов А. А., Апресян Р. Г. «Этика», М., «Гардарики», 1999 г.

6. Древнекитайская философия . т.1,2 М.-1972г.

7. Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство. – К., 1997.

8. Карапетьянц А. М. Первоначальный смысл основных китайских

категорий / / Конфуцианство в Китае: проблемы теории и прак тики. —
М.: Наука, 1982. — С. 11—35. 3.
9. Кобзев А.И. Философия китайского конфуцианства. - М.: Логос, 2009. -
356 с.

10.Конфуций . Изречения . Изд-во МГУ М.-1992г.

11.Конфуций. Суждения и беседы. — М.: Оникс, 2004.
12.Лозова В.О., Панов М.І. та ін. Етика. Навчальний посібник. -
Москва/Юрінком Інтер/ 2002.
13.Ломанов А.В. Современное конфуцианство. - М.: Орион, 2009. ? 276 с.
14.Лукашин С.П. Конфуций. - М.: Мир книг, 2011. - 368 с.
15.Малявин В.В. Конфуцианство. М.: Астрель, 2010. - 357 с.
16.Мартынов А.С. Конфуцианство: классический период / Пер. с китайского
А.С.Мартынова. ? СПб.: Азбука-классика, 2006. ? 384с.

17.Нагата Х. «История философской мысли Японии», М., «Прогресс» 1991

г.

18.Невилл Р. Бостонское конфуцианство// Проблемы Востока. 2011. - №3.

27
19.Переломов А. С. Конфуций: «Лунь юй». Исследование, перевод с
китайского, комментарий. Факсимильный текст «Лунь юй» с ком- мент.
Чжу Си. — М.: Издательская фирма «Восточная литерату ра» РАН, 1998.
20.Переломов Л. С. Конфуцианство и легизм в политической истории Китая.
— М.: Наука, 1981.

21.Переломов Л.С. “Конфуций : жизнь , учение , судьба .”М.-1989г.

22.Переломов Л.С. Конфуцианство в политической истории Китая. - М.:
2010. ? 211 с.
23.Радуль-Затуловский Я. Б. Конфуцианство и его распространение в
Японии. — М. —Л.: Изд-во Акад. Наук СССР, 1947.

24.Таранов П. С. « Анатомия мудрости: 120 философов»: В 2-х т.

Изд-во «Таврия», 1997г.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/5730/Koval
%60_GUMANNIST%60_ZA_KONFUCIYeM.pdf?sequence=1&isAllowed=y

2. https://www.bestreferat.ru/referat-117205.html

3. http://ru.osvita.ua/vnz/reports/politolog/16770/

4. https://studfile.net/preview/2398665/page:14/
28
5. https://studfile.net/preview/5064751/page:3/

6. https://studopedia.su/5_6542_konfutsianstvo---etiko-politichne-vchennya-
osnovna-uvaga-v-nomu-pridilyaietsya-mistetstvu-upravlinnya-i-vihovannya-
lyudini-v-dusi-povagi-do-predkiv-do-derzhavi-do-inshih-lyudey.html

7. https://buklib.net/books/32641/

8.https://ipiend.gov.ua/wp-
content/uploads/2018/07/kondratenko_spivvidnoshennia.pdf

9. http://www.ebk.net.ua/Book/synopsis/etika/part2/029.htm

29