Питання для обговорення

1. Мовні засоби наукового стилю.

Основні мовні засоби наукового стилю – це наявність великої

кількості термінів, схем, таблиць, графіків, абстрактних (часто іншомовних)
слів, наукова фразеологія (стійкі термінологічні словосполучення), цитати,
посилання; в науковому стилі уникають емоційно-експресивних синонімів,
суфіксів, багатозначних слів, художніх тропів та авторських неологізмів.

До мови наукової літератури ставлять особливо суворі вимоги щодо

дотримання норм. Адже автори наукових творів ставлять собі за мету
ознайомити читачів з результатами досліджень учених у різних галузях
знань. Через це є певний спосіб викладу матеріалу, і, відповідно, саме ці
мовні засоби, які використовуються. За допомогою мовних засобів в
науковому стилі передається точне осмислення теми, послідовність і
взаємозв'язок думок. Автор, міркуючи, повинен всі свої думки
спрямовувати на те, щоб переконливо обґрунтувати висновки, результати
досліджень. Він повинен чітко й послідовно, і насамперед – логічно
передавати свої думки, тому емоційно-експресивні мовні засоби не повинні
домінувати в науковому творі.

Можна розглянути головні мовні засоби в науковому стилі за рівнями

літературної мови.

Лексика та фразеологія. В творах, у яких ідеться про результати

досліджень, про досягнення науковців використовують загальновживані
слова, загально-наукову лексику й терміни, саме вони визначають мовні
особливості стилю цих творів. Слова у таких текстах вживають у своїх
прямих значеннях, синонімів майже немає. Із зображальних засобів
переважають порівняння, якщо потрібно скласти виразніше уявлення про
предмет розповіді. Фразеологія наукової мови також доволі специфічна.
Вона, з одного боку, визначає логічні зв'язки між частинами висловлювань
(наприклад, такі стійкі словосполучення, як навести результати, як показав
аналіз, на підставі отриманих даних, підсумовуючи сказане, звідси випливає,
що тощо). З іншого боку, фразеологія позначає певні поняття, які є термінами
(вільна економічна зона, мертва мова, струм високої напруги, форма
релігійного світогляду). На лексичному й фразеологічному рівнях слід
виділити те, що наявна велика кількість термінів із різних галузей знання, і
через те, що більшість термінологічної лексики це іменники, присутній
виразно іменний характер висловлювання. Також наукові твори насичені
абстрактною лексикою. Найбільшу частину інформації викладають,
застосовуючи наукові і спеціальні терміни, слова й усталені
словосполучення, які допомагають послідовно й логічно пов’язати елементи
наукового тексту. Наприклад:

 таким чином;
 однак;
 крім цього;
 з іншого боку;
 у свою чергу;
 у даному разі;
 по-перше (по-друге, по-третє тощо);
 описаний вище;
 наведені результати;
 на підставі отриманих даних;
 як показали дослідження.

Необхідно виділити ті слова, які свідчать нам про ступінь вірогідності

(наприклад, дійсно, зрозуміло, вірогідно), об'єктивність наведеної
інформації (думають, вважають, стверджують, здається, можливо). Ці
мовні звороти нададують висловлюванню відносності.

Морфологія. У науковому стилі більше використовують функції іменників

і прикметників, через доволі звужене використання дієслова. Для всіх форм
дієслова та для іменника, характерні абстрактні й узагальнені значення. У
наукових текстах широко використовуються відносні прикметники, тому
що вони, на відміну від якісних, дають змогу з максимальною точністю
визначати потрібні ознаки понять. Ми знаємо, що від відносних
прикметників не можна утворювати форми ступенів порівняння. Тому в
наукових текстах, коли використовують якісні прикметники, надають
перевагу аналітичним (складеним) формам ступенів порівняння,
використовуючи слова (най)більш, (най)менш. Дієслова й дієслівні форми
мають у тексті наукових праць особливе навантаження. Вони
використовуються для того, щоб окреслити постійної ознаки предмета,
висвітлити дослідження, описати будову приладів і машин. Широко
застосовуються також дієслівні форми недоконаного виду минулого часу
дійсного способу, адже вони не відображають ставлення до дії, яка
описується. Рідше застосовуються дієслова умовного (застосовують їх у
формулюванні гіпотез) і майже ніколи - наказового способу. Часто
використовуються зворотні дієслова, пасивні конструкції, це зумовлено
необхідністю підкреслити об'єкт дії, предмет дослідження (наприклад, "У цій
статті розглядаються.."). Серед займенників особливо поширені вказівні
(цей, той, такий, який, котрий), які не конкретизують предмет і
визначають логічні зв'язки між частинами висловлювання. Неозначені
займенники у науковому тексті майже не використовуються.

Разом з позамовними засобами (наприклад, одиницями виміру, формулами,

графіками, схемами, ілюстраціями, кресленнями, діаграмами) правильне
використання частин мови в науковій праці допомагає подати необхідну
інформацію стисло, лаконічно, наочно.

Важливою рисою синтаксису наукової мови є переважання розгорнених

складних речень із системою різних видів підрядності, відокремлених
зворотів (особливо дієприкметникових та дієприслівникових). Особливо
складнопідрядні реченняя, зокрема з причиновим та наслідковим зв'язками.
Такі речення найбільше відповідають специфіці наукового стилю, адже
окремі частини у складнопідрядному реченні тісно пов'язані між собою. На
рахунок частин складносурядних речень, вони немовби "нанизуються",
утворюючи своєрідний ланцюг, окремі ланки якого незалежні одна від одної
й легко піддаються перегрупуванню.
Емоційну й експресивну лексику вживають інколи в текстах
суспільствознавчого та гуманітарного профілю, у фізико-математичних та
природничих науках. Опис явищ, фактів і процесів, які вивчаються, майже
повністю виключає емоційно забарвлені слова та вигуки. Експерименти
описують за допомогою дієприкметників пасивного стану. Дії машин і
механізмів найчастіше описують за допомогою пасивних конструкцій, в
яких присудком є дієслово в пасивно-зворотній формі (подається,
вмикається, від'єднується). Використання таких синтаксичних конструкцій
дає змогу сконцентрувати увагу читача тільки на самій дії.

2. План, тези, конспект як важливий засіб організації

розумової праці.
Будь-яке наукове дослідження спирається на роботу з літературними
джерелами, що вимагає володіння методами фіксації і збереження наукової
інформації.
План - це короткий перелік проблем, досліджуваних у науковому тексті;
"порядок розміщення частин якого-небудь викладу, його композиція".
За допомоги плану узагальнюють інформацію наукового джерела, за ним
розкривають, про що написано, яка основна думка, яким чином доведено її
істинність, якого висновку доходить автор тексту.
Формулювання пунктів плану має лаконічну і чітку структуру, перший і
останній пункти логічно розпочинають і завершують виклад основних питань
тексту. Необхідно вміти виокремлювати в тексті головні думки,
встановлювати співвідношення між ними і на цій підставі членувати текст,
добирати заголовки до розділів.
Цінність плану полягає у тому, що він допомагає усвідомити прочитане і
стисло відтворити в пам'яті зміст наукового джерела, зосереджуючи увагу на
найсуттєвішій інформації.
За структурою план може були простим і складним.
Простий, якщо в ньому зазначені лише основні питання, у пунктах простого
плану перелічують основні мікротеми тексту.
Складний, якщо поруч з основним є додаткові запитання, пункти складного
плану розбивають на підпункти.
Питальний план складають за допомоги питальних речень, які розкривають
проблематику тексту у логічній послідовності; кожному інформативному
центру відповідає одне запитання, а кожне наступне пов'язане з попереднім.
У номінативному (називному) плані послуговуються називними
реченнями, у яких головний член (підмет) виражений іменником або
субстантивованою частиною мови (прикметником, дієприкметником) тільки
у формі називного відмінка.
Теза - "положення, висловлене в книжці, доповіді, статті тощо, правдивість
якого треба довести. // Положення, що коротко і чітко формулює основну
ідею чого-небудь або провідне завдання, що стоїть перед кимсь. Теза у
широкому розумінні - будь-яке твердження, яке стисло викладає ідею, у
вузькому розумінні - деякий текст, що формулює сутність, обґрунтовує
доказ.
Відповідно до мети тези бувають:
 вторинні;
 оригінальні.
Вторинні тези слугують для виділення основної інформації в тому чи
іншому джерелі (наприклад, підручнику, монографії, статті) під час читання,
реферування, їх призначення - створити модель змісту тексту, яку можна
було б осмислювати далі, а обсяг тез відповідає кількості інформаційних
центрів тексту, зазвичай їх складають мовою автора.
Вимоги до складання тез:
 формулювання думок повинно бути чітким і стислим, але зі
збереженням самобутності форми;
 викладання основних авторських думок у вигляді послідовних пунктів,
записуючи тези, нумерують кожну, в кожній тезі варто виокремлювати
ключове слово;
 якщо текст великий за обсягом, то в кінці кожної тези вказують номер
сторінки джерела.
Оригінальні тези створюють як первинний текст. Вони можуть бути:_
 ключовими елементами майбутньої наукової розвідки (планом,
начерком основних положень);
 стислою формою презентації результатів наукових досліджень під час
виступу на науковій конференції.
Оригінальні тези - предметно-логічне ціле, об'єднане спільною думкою, що
відображена у заголовку, призначення якого - зорієнтувати читача у змісті
наукового тексту. На відміну від розгорнутого плану, який тільки називає
питання, тези розкривають розв'язання цих питань. Прагнення автора тез
до стислості зумовлює відсутність прикладів, цитат.
Тези мають чітко регламентовану змістово-композиційну структуру, в якій
виокремлюють такі складові:
1. Преамбула (1 -2 тези);
2. Основний тезовий виклад (3-6 тез);
3. Висновкова теза/тези (1-2).
У преамбулі стисло формулюють проблему дослідження і обґрунтовують
актуальність теми з погляду сучасного стану науки і практики. Основний
тезовий виклад передбачає розв'язання таких завдань:
 сформулювати мету дослідження, схарактеризувати об'єкт і матеріал
дослідження;
 описати перебіг дослідження;
 визначити критерії оцінювання і технологію оброблення результатів.
Висновкова теза презентує результати і загальний висновок, перспективи
подальшого дослідження.
Друкують тези у спеціальних збірниках, матеріалах конференцій тощо.
Оформлення тез у вигляді публікації передбачає дотримання такт вимог:
  у правому верхньому куті аркуша зазначають прізвище та ім'я автора і
необхідні відомості про нього;
 формулювання кожної тези починають з нового рядка, акцентують
увагу на актуальності проблеми, стані її розроблення в науці,
положеннях, висновках дослідження;
 обсяг тез становить 2-3 сторінки друкованого тексту через 1,5-2
інтервали.
Виписки - це цитати, або короткий, близький до дослівного, виклад змісту
потрібного уривка тексту. Виписувати з книги теоретичні положення,
статистичні, хронологічні відомості можна як під час читання, так і після
нього.
Цитату обов'язково брати у лапки, а на кожну виписку давати покликання на
джерело. Для полегшення наступної систематизації виписок їх краще робити
на окремих аркушах, каталожних картках.
У роботі з текстами досить часто вдаються до конспектування, яке акцентує
увагу на короткому, але точному відображенні тексту.
Конспект (від лат. conspectus - огляд) - стислий писаний виклад змісту чого-
небудь, складається з плану й тез, доповнених фактичним матеріалом, що у
сукупності є коротким письмовим викладом змісту книжки, статті, лекції
тощо.
Конспект - особливий вид тексту, який створений у результаті аналітико-
синтетичного оброблення інформації першоджерела, тобто скорочений запис
певної інформації, що дозволяє його авторові одразу чи через деякий час із
необхідною повнотою відновити інформацію. У ньому репрезентовано лише
думки автора роботи, яку конспектують, мета його - глибоко осмислити
інформацію і подати її адекватно, стисло та в зручній для подальшого
використання письмовій формі. Конспектування - це певною мірою
контроль сприйняття матеріалу: не розуміючи прочитанного, почутого,
важко виділити і записати основну думку. Записи полегшують
запам'ятовування, оскільки записаний навчальний матеріал краще фіксується
в пам'яті.
Під час прочитання та прослуховування тексту (промови, доповіді, виступу)
для конспектування звертається увага на опорні (ключові) слова, ті
інформаційні центри, що несуть найбільше смислове навантаження. Вибір
ключових моментів залежить від мети та завдань конспектування, власних
знань у цій галузі, особистих зацікавлень, можливостей пам'яті тощо. Зміст
першоджерела передають:
 своїми словами;
 цитатами з першоджерела;
  своїми словами і цитатами.
До конспекту ставлять такі вимоги:
 залишають певну частину сторінки (це може бути половина аркуша або
широкий берег) для запису власних думок, оцінки законспекто ваного;
 цитуючи, вказують відповідну сторінку першоджерела.
Текст конспекту оформлюють довільно, на відміну від тез, крім основних
положень, конспект містить і фактичний матеріал.
Для конспектування, як і реферування, використовуються такі способи
викладу матеріалу: опис, оповідь, міркування. За своїм обсягом конспект не
перевищує 1/3 всього первинного тексту.
Способи фіксації відомостей можуть бути різними: мовними (виділення
ключових слів, фраз, повний детальний запис), позамовними (план, схема,
таблиця, виділення ключових понять підкресленням або іншим кольором).
Стислий конспект передає в узагальненому вигляді найсуттєвішу
інформацію тексту, а докладний (розгорнутий) - містить також відомості, які
конкретизують, мотивують, деталізують основні положення тексту у вигляді
доведень, пояснень, аргументів, ілюстрацій тощо.
Не будь-який короткий запис є конспектом, бо конспект - це системне,
логічне, зв'язне об'єднання плану, виписок, тез. Для швидкості та зручності в
конспекті можуть подаватися скорочені слова, абревіатури. Не слід
зловживати скороченням слів, а якщо скорочувати їх, то за загальними
правилами, наприклад: рр. - роки, р. - рік, с. - сторінка, табл.
- таблиця, / ///. ін. - і таке інше тощо. Особливо важливі думки в конспекті
варто підкреслювати. Бажано залишати берег для додаткових записів.
Фахівці з питань культури наукового мовлення радять під час
конспектування друкованого джерела наукової інформації дотримуватись
таких алгоритмічних приписів:
 визначте і розмежуйте в обраний спосіб ту інформацію, яку
передаватимете дослівними формулюваннями з тексту, й ту, що
трансформуєте у скорочений варіант;
 об'єднуйте прості речення у складні;
 коректно спростіть складні (довгі) конструкції;
 вилучіть з речень дієприкметникові та дієприслівникові звороти,
видаліть речення з надлишковою інформацією, а також побіжні
висловлювання та міркування;
 передайте інформацію (де це доцільно і можливо) у вигляді таблиць,
схем тощо.
Конспектування наукової інформації, що сприймається на слух
Процес конспектування є складнішим від попереднього і складається з
трьох взаємообумовлених та паралельних мисленнєво-мовленнєвих дій:
 аудіювання (розуміння інформації, що сприймається на слух);
 мисленнєвого оброблення почутого (визначення головної і допоміжної
інформації, переформулювання);
 письмової фіксації інформації.
Вимоги до конспекту:
1. Усю головну інформацію згідно з темою відобразити в конспекті.
2. Не порушувати логічний зв'язок під час скороченого запису
інформації.
3. Використані символи та абревіатури повинні бути абсолютно
точними відповідниками слів і словосполучень.
4. Зберігати точність інформації за умови переконструювання речень.
5. Не припускатися орфографічних, лексичних, граматичних помилок
під час запису.
Конспекти переділяють на плановий, текстуальний, вільний, тематичний,
опорний.
Плановий конспект укладається за попередньо складеним планом статті,
книжки, лекції. Кожному питанню плану відповідає певна частина конспекту,
але якщо пункт зрозумілий, то детально не розкривається. Якість такого
конспекту цілком залежить від якості складеного плану. Він лаконічний,
простий за своєю формою, але за ним не завжди легко вдається відтворити
прочитане, почуте.
Текстуальний конспект - це конспект створений переважно з цитат, це
джерело дослівних висловлювань автора. Текстуальні виписки можуть бути
пов'язані між собою низкою логічних переходів, супроводжуватися планом і
включати окремі тези у викладі особи, що конспектує. Цей конспект
доцільно використовувати під час опрацювання науковий праць.
Вільний конспект - це поєднання виписок, цитат, тез. Він вимагає уміння
самостійно чітко і лаконічно формулювати основні положення, для цього
необхідне глибоке осмислення матеріалу, великий і активний запас слів,
уміння використовувати всі типи запису: плани, тези, виписки, цитати тощо.
Тематичний конспект укладається на одну тему, але за декількома
джерелами. Специфіка такого конспекту полягає у тому, що, розробляючи
певну тему за низкою праць, він може не відображати зміст кожного з них
загалом. Тематичне конспектування дозволяє всебічно розглянути і
проаналізувати різні точки зору на одне й те ж питання.
Під опорним конспектом розуміють систему опорних сигналів, що мають
структурний зв'язок, це наочна конструкція, яка заміщає систему значень,
понять, ідей як взаємозалежних елементів.
Творчим опорним конспектом називають такий конспект, що складається
самим студентом під час вивчення певної теми. Його
розроблення полегшує використання технологій MS Power Point, основою для
конспекту може бути електронний конспект, електронний підручник або
електронний навчальний посібник як види навчального електронного
видання.
За походження конспекти поділяються на:
 конспекти усних відповідей;
 конспекти друкованих праць;
 конспекти електронних джерел.
Конспектування друкованої праці багато в чому подібне до
конспектування лекції, але є суттєва відмінність: під час конспектування
статті, монографії є можливість повернутися до прочитаного, осмислити
його, писати не поспішаючи, робити менше скорочень.

Процес конспектування джерела в електронній формі спрощується і,

водночас, ускладнюється: текст вже існує у файловій структурі, тому
можливі такі режими роботи як копіювання, вирізання, вставки об'єктів
тощо.
Незалежно від того, який вид, тип чи форму конспектування обрано, слід
пам'ятати: конспект потрібен для того, щоб навчитися опрацьовувати будь-
яку інформацію, визначати найнеобхідніше, спростити запам'ятовування
тексту, полегшити оволодіння спеціальними термінами, накопичити
інформацію для написання більш складної роботи у вигляді доповіді,
реферату, статті, курсової роботи тощо.

3.Анотування і реферування наукових текстів.

Анотування - процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації,

мета цього процесу - отримати узагальнену характеристику документа, яка
що розкриває логічну структуру і зміст. Анотації використовуються для
стислої характеристики наукової статті, монографії, дисертації тощо,
а також у видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності.

Анотації виконують дві основні функції:

• сигнальну (коли подається важлива інформація про документ, яка дає
можливість встановити основний його зміст і призначення та вирішити, чи
потрібно звертатися до повного тексту праці);
• пошукову (анотація використовується в інформаційно-пошукових, коли
шукають конкретні документи).

Анотація складається з двох частин: бібліографічного опису і власне

тексту. Анотація не розкриває зміст наукового джерела, вона просто
інформує про наукове. Анотація допомагає скласти об'єктивне попереднє
уявлення про незнайому для користувача наукову публікацію і тим самим
допомагає в пошуку, відборі потрібної інформації.

За функціональним призначенням анотації бувають довідкові та

рекомендаційні.
Довідкова анотація уточнює заголовок і повідомляє відомості про автора,
зміст, жанр та інші особливості документа, що відсутні в бібліографічному
описі.
Рекомендаційна анотація покликана активно пропагувати, зацікавлювати,
переконувати в доцільності прочитання документа.

За обсягом та глибиною розрізняють анотації описові та реферативні.

Описові анотації відповідають на питання: про що повідомляється у
документі? Вони загальнено характеризують зміст документа, подають
перелік основних тем, які в ньому відображені.
Реферативні анотації відповідають на два питання: про що повідомляється в
основному документі та що саме з цього приводу повідомляється. Тобто,
вони не тільки подають перелік основних тем, а й розкривають їх зміст.

Текст анотації лаконічний, присутній високий рівень узагальнення

інформації, яка наявна в документі. У тексті анотації не рекомендується
використовувати складні синтаксичні конструкції, щоб не перешкоджати
сприйняттю тексту.
План аналізу документа під час складання довідкової анотації
1. Відомості про автора.
2. Відомості про форму (жанр) тексту.
3. Предмет, об'єкт або тема.
4. Характеристика змісту анотованого документа.
5. Характеристика довідкового апарату видання.
6. Цільове й читацьке призначення документа.
 План аналізу документа під час складання рекомендаційної анотації
1. Відомості про автора.
2. Характеристика анотованого твору.
3. Оцінка твору.
4. Характеристика художньо-поліграфічного та редакційновидавничого
оформлення.
5. Цільове й читацьке призначення документа.

Для наукових досліджень анотації часто подають стандартні

формулювання (автор розповідає, стаття присвячена, у монографії
розглядаються), для текстів науково-популярних, художніх,
публіцистичних потрібно використовувати оригінальні конструкції,
різноманітні варіанти подачі матеріалу: запитання до читача, порівняння з
іншими документами, виділення головної ідеї тощо. Наукова термінологія,
що використовується в анотації, має бути загальноприйнятою, відповідати
сучасному рівню знань.

Реферування - процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації,

який полягає в тому, щоб аналізувати первинний документ, знаходити
найвагоміші дані (основні положення, факти, доведення, результати,
висновки). Реферування ставить собі за мету скоротити фізичний обсяг
первинного документа і зберегти його основний смисловий зміст, воно
використовується у науковій, видавничій, інформаційній та
бібліографічній діяльності.

Реферат - 1) вторинний документ, результат аналітичносинтетичного

опрацювання інформації, поданий у вигляді стислого викладу наукової
праці, вчення, змісту джерела із зазначенням характеру, методики,
результатів дослідження та збереженням його мовностилістичних
особливостей; 2) вид письмового повідомлення, короткий виклад головних
думок, поєднаних однією темою, їх систематизація, узагальнення й
оцінка.
Студентам навички реферування допомагають опрацьовувати на якісному
рівні науково-навчальну, науково-популярну, суто наукову літературу за
спеціальністю. Реферативне читання наукових джерел за фахом є
обов'язковим під час написання курсовий, бакалаврських, дипломних
робіт.

Основні функції реферату:

  інформаційна - реферат подає інформацію про певний документ;
 пошукова - реферат використовується в інформаційнопошукових й
автоматизованих системах для пошуку конкретних тематичних
документів та інформації.

Реферати класифікують за кількома ознаками:

1) належністю до певної галузі знань (реферати з суспільних,
гуманітарних, природничих, технічних, точних та інших галузей
науки);
2) способом характеристики первинного документа (загальні
реферати або реферати-конспекти, що послідовно передають у
загальному вигляді зміст усього первинного документа; спеціалізовані
або проблемно-орієнтовані реферати, що акцентують увагу читача
на окремих темах або проблемах первинного документа);
3) кількістю джерел реферування (монографічні - в основу
покладений один первинний документ; реферати-фрагменти, складені
на окрему частину первинного документа, його розділ, підрозділ,
параграф; оглядові або зведені, групові реферати, коли до роботи
залучається
кілька або ціла низка тематично споріднених реферованих праць);
4) формою викладу (текстові, табличні, ілюстровані або змішані);
5) обсягом або глибиною розгортання теми (короткі, обсяг яких
обмежений - не більше 850 знаків; розширені, обсяг яких не лімітується
і може складати 10-15% від обсягу первинного документа, залежно від
його значущості, новизни й доступності);
6) укладачем (автором) реферату (автореферати, написані самим
автором дисертації, монографії чи іншого твору; неавторські, складені
працівниками реферативної чи інформаційно-бібліографічної служби);
7) рівнем формалізації реферування (наприклад, інтелектуальні
реферати, складені людиною на підставі її інтуїтивного уявлення про
значення інформації, що подається у первинному документі; або
формалізовані реферати, складені на основі формалізованих методик -
анкетні, аспектні реферати, реферати-екстракти (уривки) тощо).

Об'єктами реферування можуть бути:

- наукові статті (теоретичні, експериментальні, методичні, описові та ін.);
- розділи з монографій, збірників праць тощо;
- патентні документи;
- депоновані рукописи.
Реферат готується за одним або кількома джерелами, у ньому автор подає
чужі та власні думки. Рекомендований обсяг реферату - 10-12 сторінок
друкованого тексту (0,5 друкованого аркуша).
Як писати реферат
1. Визначити тему.
2. Дібрати літературу: а) документи, першоджерела; б) монографії,
довідники, збірники; в) газетні та журнальні матеріали.
3. Ґрунтовно вивчити літературу, зробити виписки цитат, основних думок.
4. Скласти список розділів, який може і бути планом реферату.
5. Продумати план реферату, можливе його розширення.
6. Систематизувати опрацьований матеріал.
7. Остаточно продумати та уточнити план реферату.
8. У кінці реферату слід подавати список використаної літератури.
9. Бібліографічний опис джерела списку літератури оформити
відповідно до вимог

Структура реферату
1. Титульна сторінка (назва міністерства, якому підпорядкована
установа; назва закладу; назва кафедри, на якій виконано роботу; назва
дисципліни; тема реферату; назва виду документа (реферат); посада (студент)
та номер групи, у якій навчається автор; прізвище, ім'я, по батькові автора;
місто і рік написання).
2. План.
3. Текст, який складається зі вступу, основної частини, висновків.
4. Список використаної літератури

Автореферат - короткий письмовий виклад наукового твору самим

автором, найчастіше - автореферат дисертації. Призначення автореферату -
ознайомити наукових працівників з методикою дослідження,
результатами й основними висновками дисертації.

4. Офіційно-діловий стиль української мови. Загальна

характеристика.
Стиль— система мовних елементів способів відбору й уживання їх
об’єднаних певним функціональним призначенням. Основою виділення
стилів мови є організація мовних елементів відповідно до настанови,
спілкування, повідомлення, вольового впливу.
Офіційно-діловий стиль обслуговує сферу стосунків ділових (місцевого,
галузевого, державного діловодства) та юридично-правових, виробничо-
економічних і дипломатичних.

Жанри: протокол, заява, акт, анкета, характеристика, закон, указ, договір,

міжнародний пакт, комюніке, нота.

В офіційно діловому мовленні спостерігається стандартизація в оформленні

документів, штампи.

Ознаки:

1. Офіційно-діловий стиль ґрунтується на логічній основі. Найважливішим у

ньому є послідовність і точність викладу фактів, документальність,
об’єктивність оцінок, гранична чіткість, емоційно-експресивна нейтральність
вислову.

2. Даний стиль відзначається суворими вимогами до лексики й фразеології

(широке використання професійної термінології, канцеляризмів, абревіатур,
відсутність діалектизмів, жаргонізмів, просторічних виразів, слів із
суфіксами суб’єктивної оцінки тощо).

3. Діловий текст характеризується як рівнем стандартизації мови (вживання

усталених словесних формул, значна частота повтору слів, зворотів, конс-
трукцій), так і своєрідністю синтаксису (прямий порядок слів: підмет —
перед присудком і якомога ближче до початку речення; означення — перед
означуваним; додаток — після керуючого слова; обставинні слова — якомога
ближче до пояснюваного; вставні слова вживаються на початку речення
тощо).

4. Високий ступінь одноманітності, стандарту форми, сувора регламентація

розміщення та будови тексту.

У синтаксичному оформленні тексту ділового паперу (наказ, закон, ухвала,

інструкція) поширені інфінітивні інструкції спонукання та складні
речення із відношеннями з’ясувальними, причиновими, умови і наслідку.

Підстилі офіційно-ділового стилю.

1. Законодавчий — використовується в законотворчій сфері у вигляді

Конституції, законів, указів, статутів, постанов тощо.
2. Дипломатичний — використовується в сфері міждержавних офіційно-
ділових стосунків у вигляді договорів, конвенцій, протоколів, заяв
тощо.
3. Юридичний — використовується в юриспруденції у вигляді актів,
позовних заяв, протоколів, постанов, запитів, повідомлень тощо.
 4. Адміністративно-канцелярський — використовується в професійно-
виробничій сфері, правових взаєминах і діловодстві у вигляді офіційної
кореспонденції, договорів, контрактів, заяв, автобіографій, доручень
тощо.

5. Принципи класифікації документів.

Документ - основний вид ділового мовлення, що містить у зафіксованому
вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку й має відповідно
до законодавства юридичну силу. Документи виконують офіційну, ділову й
оперативну функції, оскільки вони - писемний доказ, джерело відомостей
довідкового характеру. Відтворюють документи на папері, фотоплівці,
магнітній та перфострічці, дискеті, перфокарті. У практичній діяльності
установ, організацій і підприємств найпоширеніший текстовий документ,
«зміст якого - мовна інформація, зафіксована будь-яким типом письма або
певною системою звукозаписування»

Отже, вирізняють письмові та рукописні документи. Письмовий документ

- текстовий документ, його мовна інформація зафіксована будь-яким видом
письма. Рукописний документ - це письмовий документ, створений
способом нанесення знаків письма власноручно.
Види документів визначають за такими ознаками:
• найменуванням (назвою) - заяви, листи, телеграми, довідки службові
записки, інструкції, протоколи та ін.;
• походженням - службові (офіційні) й особисті. Службові документи
створюються організаціями, підприємствами та службовими (посадовими)
особами, які їх представляють. Під посадовою особою розуміють особу, яка
здійснює функцію представника влади чи обіймає посаду, пов'язану з
виконанням організаційнорозпорядчим або адміністративно-господарських
обов'язків. Службові документи формуються в установленому порядку.
Особисті документи створюють окремі особи поза сферою їх службової
діяльності або виконанням службових обов'язків. До особистих
також належать і ті документи, які містяться в приватному зібранні особи;
• місцем виникнення - внутрішні та зовнішні: Внутрішні документи мають
чинність лише всередині тієї організації, установи чи підприємства, де їх
складено. Зовнішні є результатом спілкування установи з іншими
установами чи організаціями;
• призначенням - організаційні, розпорядчі, довідковоінформаційні,
обліково-фінансові, господарсько-договірні, щодо особового складу;
• напрямком - вхідні й вихідні. Вхідний - це службовий документ, що
надійшов до установи. Вихідний - це службовий документ, який надсилають
іншій юридичній чи фізичній особі.
• формою - стандартні (типові) й індивідуальні (нестандартні). Стандартні -
це документи, які мають однакову форму та заповнюються в певній
послідовності й за суворо визначеними правилами (типові листи, типові
інструкції, типові положення). Індивідуальні документи створюються в
кожному конкретному випадку для розв'язання окремих ситуацій, їх
друкують або пишуть від руки (протоколи, накази, заяви);
• строками виконання - звичайні безстрокові, термінові й дуже термінові.
Звичайні безстрокові - це такі, які виконуються в порядку загальної черги.
Термінові - зі встановленим строком виконання. До них належать також
документи, які є терміновими за способом відправлення (телеграма,
телефонограма). Якщо службовий документ потребує негайного виконання,
передання тексту документа може здійснюватися також телефоном,
телеграфом чи телефаксом. Дуже термінові - документи з позначенням
«дуже терміново»;
• ступенем гласності - загальні, таємні, для службового користування
(ДСК). Таємні документи мають угорі праворуч позначення «Таємно».
Розголошення змісту такого документа призводить до кримінальної
відповідальності.
• стадіями створення - оригінали, копії, витяг і дублікат. Оригінал - це
основний вид документа, перший і єдиний його примірник. Він має підпис
керівника установи й, у разі потреби, завірений штампом і печаткою. Копія -
це точне знакове відтворення змісту оригіналу чи іншого документа. На копії
документа обов'язково робиться помітка «Копія» вгорі праворуч.
Листуючись із підприємствами, організаціями й установами, у справах
завжди залишають потрібні для довідок копії. Такі копії звуться відпуском.
Оригінал і копія мають однакову юридичну силу. Витяг - копія офіційного
документа, що відтворює деяку частину і відповідно засвідчена. Дублікат -
повторний примірник офіційного документа, що має юридичну чинність
оригіналу;
• складністю - прості (односкладові) й складні. Прості - містять інформацію
з одного питання, складні - щодо двох і більше питань;
• строками зберігання - постійного, тривалого (понад 10 років) і
тимчасового (до 10 років) зберігання;
• технікою відтворення - рукописні й відтворені механічним чи
електронним способом;
• носієм інформації- оформлені на папері, диску, фотоплівці, магнітній
стрічці, перфострічці.

Сукупність процесів, що забезпечують документування управлінської

інформації та організування роботи зі службовими документами
називається діловодством. Сукупність взаємопов'язаних службових
документів, застосовуваних у певній сфері діяльності чи галузі, називається
системою документації. Документування управлінської діяльності полягає
у фіксації за встановленими правилами на паперових або магнітних носіях
управлінських дій, тобто у створенні документів. Підставою для
створення документів на підприємствах, в установах є необхідність
засвідчення наявності та змісту управлінських дій, передавання,
зберігання і використання інформації протягом певного часу або постійно.

Документообіг - рух документів в установі, організації від часу їх створення

чи одержання до закінчення виконання або надсилання. Сумарна кількість
документів, що надійшли в організацію, установу і створені ними за певний
період, становить обсяг документообігу.
Наукова дисципліна, що вивчає закономірності створення документів,
розробляє методи оформлювання документів, принципи документообігу й
побудови систем документації, називається документознавством.

Завдання
1. Наведені слова вживаються у різних стилях мовлення.
Розкрийте значення слів відповідно до кожного мовного стилю:
коливання, кульмінація, протокол, заява, нота, акт, договір,
акція, конференція, оцінка, мораторій.
1. Колива́ння — специфічні рухи або зміни стану систем різної фізичної
природи для яких спостерігається певна повторюваність у часі.
2. Кульмінація небесного світила — проходження світила через небесний
меридіан.
Кульмінація в літературному творі — найбільш напружений момент у
розвитку дії, вирішальний, переломний момент у взаєминах, зіткненнях
літературних героїв або між героєм і обставинами.
3. Протоко́л — перший лист, приклеєний до звитку папіруса чи
нотаріального документа, на якому була написана дата.
Протокол — це один з найпоширеніших документів колегіальних органів.
4. Зая́ва — це документ, у якому приватна чи посадова особа звертається з
проханням або пропозицією, на адресу установи чи посадової особи, в
такому випадку адресант, який подав заяву, називається заявником.
Заява - чиє-небудь повідомлення, звернення до кого-небудь з викладом
якихось відомостей, положень, думок.
5. Нота в музиці — знак нотного письма. Окремий звук певної висоти.
Нота — тон, інтонація голосу, що виражають яке-небудь почуття, ставлення
до кого-, чого-небудь.
Нота в дипломатії — офіційне дипломатичне звернення уряду однієї
держави до уряду іншої держави.
6. Акт - окремий прояв якої-небудь діяльності; дія, подія, вчинок.
Акт - закінчена частина театральної вистави, драматичного твору; дія.
Акт - писаний указ, грамота, постанова державного, суспільного значення.
7. До́гові́р — домовленість двох або більше сторін, спрямована на
встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
8. Акція — захід, дійство.
Акція (цінний папір) — свідоцтво про внесення певної суми грошей у капітал
акціонерного товариства, дає право його власникові на одержання прибутку у
вигляді дивіденду.
Акція (дія) — дія, вчинена всередині країни або на міжнародній арені для
досягнення і вирішення конкретної політичної, економічної, дипломатичної
та іншої мети.
9. Конференція — збори, нарада груп осіб, окремих осіб, організації для
обговорення певної проблематики, яка визначена заздалегідь.
10. Оцінка - дія за значенням оцінити, оцінювати.
Оцінка - вартість, ціна чого-небудь.
Оцінка - думка, міркування про якість, характер, значення і т. ін. кого-, чого-
небудь.
Оцінка - прийняте позначення якості знань і поведінки учнів.
11. Мораторій - відстрочення платежу, яке встановлює уряд у зв'язку з
особливими обставинами.
 2. Визначте підстиль запропонованого наукового
висловлення, обґрунтовуючи свою думку:
а) Літературна мова виникла на основі мови загальнонародної.
Загальнонародна мова – це сукупність усіх слів, усіх граматичних форм, усіх
особливостей вимови людей, що розмовляють українською як рідною. Сюди
входять діалекти, жаргони, літературна мова, тобто все, що перебуває в
мовному спілкуванні народу. Літературна мова є відшліфованою формою
загальнонародної мови, що має певні норми в граматиці, лексиці, вимові,
наголосі; виникає на основі писемної, художньо закріпленої форми
загальнонародної мови і в своєму писемному й усному різновиді обслуговує
культурне життя нації. Отже, літературна мова є могутнім знаряддям
духовної й матеріальної культури людського суспільства (О. Пономарів).

Я вважаю, що це висловлювання має науково-навчальний підстиль, адже

головною рисою цього підстилю є доступність викладу інформації,
спрощеність доведень, програмність викладу матеріалу, послідовність
уведенням термінологічної лексики. Він використовується при написанні
підручників, посібників та іншої літератури, призначеної для навчальних
закладів. Я думаю, це взято з посібника з мовознавства, який ознайомлює
читачів з певною інформацією з відповідної спеціалізації.

б) Ми всі маємо досить туманне і абсолютно неправильне уявлення

про примітивну людину, яка видавала, подібно Тарзану, бурчання упереміш з
криками під акомпанемент гучних ударів по власних грудях. Однак людська
мова майже напевно виникла інакше. Вона почалася з монотонного
бурмотіння, і, ймовірно, в темряві! Темрява завжди викликає страх,
особливо на самоті, тому людина вже на самому ранньому етапі свого
розвитку навчилася підтримувати почуття спільності, яке вселяє спокій,
переконаність, що вона не одна в мороці печери, коли сонце вже зайшло, а
місяць не з’явився. Мова, безсумнівно, з’явилася раніше, ніж вміння
користуватися вогнем. До сих пір ми користуємося нею не лише для того,
щоб висловити якусь думку або почуття, а й просто для того, щоб
встановлювати і підтримувати контакт з іншими людьми (Журнал
«Пізнайко»).
Я думаю, це науково-популярний підстиль, адже з цього тексту ми
бачимо, що автор має на мені зацікавити науковою інформацією широке коло
людей незалежно від їх професійної підготовки. Тобто цей текст може бути
цікавим та зрозумілим усім.
 в) У п’ятому розділі розглядається етимологія слова Русь, семантична
інтерпретація слів руси і варяги, етимологія слова Україна, а також
історичні свідчення зародження українського етносу. Автор спирається на
традиційні погляди, описані в науковій літературі, при цьому одним із
цікавих поглядів на аналіз зазначених топонімів та етнонімів є залучення
матеріалу з германських мов та своєрідна реконструкція праслов’янських
форм, що витікають із праіндоєвропейських коренів. Таким чином, необхідно
відзначити, що рецензована монографія безперечно посяде чільне місце серед
досліджень цієї проблематики, дасть змогу іншим дослідникам продовжити
аналіз походження слов’янських народів та їхніх мов, зокрема українців
(С. Пономаренко).
Я вважаю, висловлювання взяте з певного наукового дослідження
автора Пономаренка, отже це власне науковий підстиль. Можемо бачити,
що автор взяв за основу чиєсь дослідження та зробив, аналізуючи його, свої
висновки.

3. Виправте помилки в адресуванні заяв:

а) Декану факультета машинобудуваня НАУ доц. Окоча А.І. від
студента I курса групи № 2 Гарковенко Олександра Я.
б) Ректору Київського національного університету імені Тараса
Шевченка проф. Кудрявцеву К.І. студ. Авраменка Сергія Костьовича.
в) Начальнику АТП – 13456 Стріха П.І. головного інженера Горбачук
Сергія Петровича.

а) Декану факультету машинобудування НАУ доц. Окоча А. І. (прийменник

від не вживається) студента 1 курсу групи №2 Гарковенка (в родовому
відмінку) Олександра Ярославовича (прізвище, ім’я, по батькові записане
повністю)
б) Ректору (ові) Київського національного університету імені Тараса
Шевченка проф. Кудрявцеву К. І. студента Авраменка Сергія Костьовича.
в) Начальнику АТП Стрісі П.І. (в давальному відмінку) головного інженера
Горбачука ( в родовому відмінку) Сергія Петровича

4. Користуючись каталогом періодичних видань, випишіть

бібліографічні відомості про наукові періодичні видання
фахового спрямування (5 позицій). Запишіть покликання на
фахові інтернет-ресурси (5 позицій).
 «Мовознавство» / Національна академія наук України, Інститут
мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України, Український мовно-
інформацій ний фонд НАН України Київ, 2020

Актуальні питання корекційної освіти / Національний педагогічний

університет імені М. П. Драгоманова, Кам’янець-Подільський національний
університет імені Івана Огієнка 2014

Лариса Іванівна Шевченко, журнал «Актуальні проблеми української

лінгвістики: теорія і практика» / Київський національний університет імені
Тараса Шевченка / 2000

5. Доберіть і запишіть 3-4 аргументи, щоб підтвердити

наведені положення: Полярна зірка науки – її моральність
(С. Буфлер); Наполегливість – мати науки (античний вислів);
Наука – це драма ідей (А. Ейнштейн); Наука – це істина,
помножена на сумнів (П. Валері); Час – найкращий цінитель
наукових праць (Л. Пастер); Мислення є страждання
(Аристотель); Наука має служити виключно доброчинності
(Ж. Верн); Знання без совісті – це падіння душі (Ф. Рабле).