ФІЗИЧНА ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ. 8 КЛАС.

Тема 1.
Україна та її географічні дослідження.
1.1. Географічне положення, формування території України. Загальні
відомості про Україну.
Формування території, сучасні розміри, адміністративно-
територіальний поділ.
Формування території України було тривалим і складним. Перше слов’янське державне
утворення сформували племена антів (IV—VI ст.), які жили на землях від Полісся до Чорного
моря.
У VII—VIII ст. великі території заселили східнослов’янські племена: поляни, сіверяни,
древляни, волиняни, уличі, тиверці, бужани, білі хорвати. Вони стали основою формування
української нації. У IX—X ст. їхні землі були об’єднані навколо Києва. У часи розквіту
Київська Русь простягалася від Чорного моря до Балтійського, від Східних Карпат до верхньої
течії Волги.
Від середини XIV і до початку XX ст. формування території країни відбувалося в складі
інших держав: спочатку Литви і Польщі, а згодом — Росії. У XVI ст. сформувалося запорізьке
козацтво, яке створило своєрідну республіку — Військо Запорозьке. Як гетьманська держава
вона поширилася на значну територію в ході Національно-визвольної боротьби українського
народу проти польської шляхти в середині XVII ст. Проте вже в 1686 р. територію України
було поділено по Дніпру між Росією і Польщею. Наприкінці XVIII ст. вся Правобережна
Україна і Волинь відійшли до Росії, а Галичина і Буковина — до Австрії.
Упродовж XIX ст. територія, заселена українцями, збільшилася майже на третину і досягла
узбережжя Чорного та Азовського морів. У 1917—1918 рр. тут виникли три держави:
Українська Народна Республіка (УНР) зі столицею в Києві, Українська Радянська
Соціалістична Республіка (УРСР) зі столицею в Харкові та Західноукраїнська Народна
Республіка (ЗУНР) з центром у Львові. На початку 1919 р. УНР і ЗУНР проголосили
об’єднання (злуку) своїх земель. Проте у вихорі воєнних лихоліть українській державі не
судилося утвердитись.
Після падіння УНР українську територію було поділено між чотирма країнами: УРСР
(центральна і східна частини), Польщею (західна частина), Румунією (Буковина),
Чехословаччиною (Закарпаття). Від 1922 до 1991 р. УРСР входила до складу СРСР. У жовтні
1925 року постановою ЦВК СРСР «Про врегулювання кордонів Української PCP з РРФСР і
Білоруською PCP» Україні була передана територія з населенням 278 тис. осіб, а до складу
інших республік, передусім до складу РРФСР, від України була передана територія з
населенням близько 479 тис. осіб
Зміни державних кордонів України та меж етнічно українських територій упродовж XX ст.
відповідають загальносвітовій тенденції наближення державних кордонів до етнічних меж. У
випадку з Україною етнічні межі стали підставою для появи політичних — державних
кордонів. Основні зміни полягали у наближенні етнічних меж до адміністративно-
територіальних кордонів УРСР (упродовж кінця 1920—1930-х рр.) у східній частині
національної території та у наближенні державних кордонів СРСР 6 таким чином —
адміністративно-територіальних кордонів УРСР) до етнічних меж українців у західній частині
національної території (у 1939—1945 рр.).
У 1925 р. замість губернського на території України був уведений окружний розподіл (40
округів у 1927 р.), у 1932 р. скасований окружний поділ й утворені Вінницька,
Дніпропетровська, Донецька (центр — Сталіно), Київська, Одеська, Харківська й Чернігівська
області, у 1937 р. — Житомирська, Кам’янець-Подільська, Миколаївська й Полтавська
області, у 1938 р. Донецька область поділена на Ворошиловградську й Сталінську, у 1939 р.
утворені Запорізька, Кіровоградська й Сумська області, а на приєднаних землях — Волинська
(центр Луцьк), Дрогобицька, Рівненська, Львівська, Тернопільська й Оганіславська, у 1940 р.
на знову приєднаних землях утворені Ізмаїльська й Чернівецька області, через чотири роки —
Херсонська область, у 1946 р. на знову приєднаних землях була утворена Закарпатська
область. Важливі зміни відбулися в 1954 р.; до складу Української PCP увійшла Кримська
область, передана з РРФСР, Кам’янець-Подільська область перейменована на Хмельницьку, а
її центр — на місто Хмельницький, скасована Ізмаїльська область (увійшла до складу
Одеської), утворена Черкаська область (з окраїнних районів Вінницької, Київської,
Кіровоградської та Полтавської областей). Надалі в основному відбувалися перейменування.
Так, у 1958 р. Ворошиловградська область була перейменована на Луганську. Тільки в 1959 р.
з карти зникла Дрогобицька область, що ввійшла до складу Львівської.
24 серпня 1991 р. Верховна Рада УРСР проголосила незалежність України. Відтоді наша
країна є суверенною і незалежною. Україна є великою європейською і світовою державою. За

територією вона посідає перше місце в Європі, її площа становить 603,7 тис. км 2. (5,7% площі
Європи і 0,44 % площі країн світу).
У складі України виділяється Автономна Республіка Крим, 24 області та два міста Київ і
Севастополь (згідно з Законом України № 1207-УІІ Автономна Республіка Крим та місто
Севастополь оголошені тимчасово окупованою територією). До середньої ланки
адміністративно-територіального устрою входять адміністративні райони та міста обласного
підпорядкування. У складі районів є міста районного підпорядкування, селища й села. На
райони поділяється і територія великих міст.
 Географічне положення, кордони, розташування України стосовно
годинних поясів.
План характеристики
фізико- Головні особливості фізико-географічного положення України
географічного положення
Україна розташована у Центральній та Південно-Східній Європі;  її
1. Положення в системі
територія лежить у Північній та Східній півкулях між 44°23' та 52°23'
географічних координат
пн. ш. та 22°09' і 40°13' сх. д.
Північна — поблизу села Ґрем'яч Новгород-Сіверського району
Чернігівської області (52°23' пн. ш.), південна — мис Сарич на півдні
Кримського півострова (44°23' пн. ш.), західна — поблизу села
2. Крайні точки Соломонове Закарпатської області (22°09Г сх. д.), східна — біля села
Червона(Рання) Зірка Міловського району Луганської області (40°13'
сх. д.). Протяжність території між крайніми точками з півночі на
південь становить 893 км, а із заходу на схід — 1316 км
3. Географічні центри
території:
48°23' пн. ш., 31°10' сх. д. — поблизу селища Добровеличківка
а) за перетином серединної
Кіровоградської області;
паралелі і серединного
меридіана;
49°02' пн. ш., 31°29' сх. д. — поблизу села Мар'янівка Шполянського
б) з урахуванням
району Черкаської області
конфігурації території,
географічний центр площі
4. Положення в межах Більша частина України розташована в межах великої стійкої
 Євразійської літосферної плити. Лише крайній захід і південь належать
до рухливого поясу літосфери, якому відповідають Кримські й
тектонічних структур
Карпатські гори. Надра України багаті на різноманітні корисні
копалини
Територія України займає південно-західну частину
5. Положення відносно
Східноєвропейської рівнини, тут переважають низовини і височини (95
основних форм рельєфу
% площі), на крайньому заході та півдні розташовані гори
Україна розташована у трьох природних зонах — мішаних лісів,
6. Положення відносно
лісостеповій, степовій із помірно континентальним кліматом,
природних зон
родючими ґрунтами, багатим тваринним і рослинним світом
Україна має широкий вихід до Чорного та Азовського морів.
Вихід до морів забезпечує розвиток не тільки зовнішніх зв'язків
7. Положення відносно України, а й рибного промислу, а також санаторно-курортного
морів і океанів господарства у прибережних районах. Через Чорне море Україна має
вихід у Світовий океан, а по Дунаю підтримує зв'язки з країнами
Центральної Європи
Оскільки більша частина України розташована у другому годинному
8. Положення відносно
поясі, на всій території країни діє східноєвропейський (київський) час.
годинних поясів
Нова доба починається в Україні на дві години раніше, ніж у Лондоні
Значні розміри України зумовлюють розмаїття її природних умов та
ресурсів:
— рівнинний характер території України сприяє рівномірному
розміщенню виробництва і населення;
9. Господарська оцінка
— розташування в межах помірного кліматичного поясу забезпечує
фізико- географічного
достатнє надходження сонячного тепла для життя та діяльності людей;
положення України
— значна частина України лежить у басейні річки Дніпро, яка є
головною водною артерією країни. Через Чорне море Україна має
вихід у Світовий океан, а по Дунаю підтримує зв'язки з країнами
Центральної Європи
Висновок: усі вказані умови є сприятливими для розвитку господарства

На північному сході та сході Україна межує з Росією, на півночі — із Білоруссю, на заході

та південному заході — із Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією, Молдовою. На
півдні територія країни виходить до Чорного й Азовського морів, довжина берегової лінії
перевищує 2 тис. км.

Основна частина території України

перебуває в межах другого годинного
поясу. Закарпатська область частково
розташована в першому, а Луганська
(повністю), Харківська й Донецька
(частково) — у третьому годинному поясі.
На всій території України діє єдиний
поясний час, який відповідає другому
годинному поясу. Це спрощує управління країною, усуває незручності під час пересування її
територією.
Місце України на політичній та економічній карті світу. Господарська
оцінка економіко-географічного положення.
Територія України розташована у Східній Європі. За площею наша країна є найбільшою
державою Європи, за чисельністю населення вона посідає п'яте місце. Україна має величезний
природно-ресурсний потенціал для економічного розвитку і перетворення в економічно
найпотужнішу державу Європи. Зарубіжні експерти вважають, що агропромисловий комплекс
України здатен прогодувати, за умови передачі землі в приватну власність і створення
фермерських господарств, близько 1 млрд. осіб.
  Україна — індустріально-аграрна країна із значними економічними ресурсами. Частка
нашої держави у світовому виробництві промислової і сільськогосподарської продукції
перевищує 1%. Водночас кількість її населення становить менше 1% від населення планети.
  Україна посідає перше місце в світі за збором цукрових буряків і соняшнику. Крім того,
за абсолютними розмірами видобутку  сировини і виробництва деяких видів продукції
Україна входить до десятки найбільших виробників. Це стосується видобутку залізної і
марганцевої руди, вугілля, збору картоплі й зерна, виробництва електроенергії, цементу, м'яса,
олії та деякої іншої продукції. Отже, є всі передумови для того, щоб Україна зайняла належне
місце у світовому економічному співтоваристві.

Економіко—географічне положення і його господарська оцінка

  Україна має сприятливе економіко — географічне положення. Наша держава лежить на
півдні Східної Європи на межі західних і східних народів і культур, різних моделей соціально-
економічного розвитку. Україна може мати великі економічні вигоди від особливостей свого
географічного положення, через її територію проходять шляхи, які з'єднують Європу з Азією,
північ з півднем.  Наша країна розміщена так, що її ніяк не можна обминути під час
прокладання нових європейських комунікацій або ж експлуатації вже діючих. За рахунок
плати за транзит щороку можна одержувати великі прибутки валютою чи у поставках нафтою,
газом та ін. Велику користь держава може мати і від використання іншими країнами
українських портів на Чорному й Азовському морях та на Дунаї.
  Україна має широкий, понад 2590-кілометровий вихід до країн Центральної і Західної
Європи, які стабільно розвивають свою економіку. Розширення економічного співробітництва
із цими країнами дозволить нашій державі ввійти до Європейського Союзу, умовна столиця
якого знаходиться у Страсбурзі (Франція). Віддаль до неї не перевищує 2000 км.
  Україна розташована на ділянці планети, де перехрещуються шляхи між різними
країнами. Як свідчить історія, в таких місцях виникають нові осередки економічного і
культурного розвитку людства.

Тема 2.
Природні умови і ресурси України.
2.1.Рельєф, тектонічна, геологічна будова, мінеральні ресурси.

Основні риси рельєфу:низовини, височини, гори.

 Загальний орографічний план території України такий: 70% її площі — низовини, 25%
— височини і тільки 5% — гірські природні комплекси.
   Піднесеність рівнинної частини території України над рівнем моря становить у
середньому 175 м., а її максимальна позначка — на Хотинській височині (гора Берда, 515 м.).
На Азово-Чорноморському узбережжі абсолютні висоти коливаються в межах 10—15 м, на
височинах — переважно 300—400 м. Гірські хребти досягають 1700—2000 м.; найвищою
точкою України є гора Говерла (2061 м) в Українських Карпатах.

  
1. Поліська низовина  Розташована на півночі. Нахилена до річок Прип'яті й Дніпра,
висоти іноді перевищують 150—200 м. І тільки Словечансько-
Овруцький кряж піднімається до 315 м. На Поліській низовині
розвинена густа річкова мережа. Ділянки між річками мають
плоско-хвилясту поверхню, на них спостерігаються горби і
зниження.
2. Придніпровська Простяглася на південь від Поліської низовини вздовж лівого
низовина.  берега Дніпра. Її поверхня нахилена в західному й південно-
західному напрямках, абсолютні висоти змінюються від 170—
140 м. до 120—90 м. У східному напрямку вона поступово
переходить у Полтавську рівнину з плоскою та горбистою
поверхнею, з долинами та балками.
3. Причорноморська На півдні України — Причорноморська низовина, поверхня
низовина якої має абсолютні висоти 150—120 м. і поступово
знижується до Чорного моря з падінням позначок до 10, 5 і 0
м. Характерною особливістю низовини є наявність на
ній степових блюдець і подів
4. Закарпатська низовина  З південного заходу до Українських Карпат прилягає частина
Середньодунайської низовини — Закарпатська низовина з
малим похилом на південний захід та абсолютними
 позначками 120—105 м. Її поверхню утворюють плоска
терасова долина річки Тиси з притоками.
5. Північнокримська Лежить на північ від Кримських гір. Поверхня поступово
низовина знижується до Сиваша від 40 до 1,0—0 м. над рівнем моря
6. Придніпровська У центральній частині України. Висоти 320—280 м (на
височина  півночі) та 170—150 м. (на півдні). В її східній частині
вирізняються Канівські гори з гляціодислокаціями,
заповідною дібровою.
7. Приазовська височина  На південному сході. Висоти 300—150 м., останцями
кристалічних порід — «кам'яними могилами» (гора Могила-
Бельмак — 324 м.).
8. Подільська та Волинська   Знаходяться у західній частині України,  з вельми
височини  розчленованою ерозійною поверхнею. їхні абсолютні
позначки — 350—320 м. (гора Камула, 471 м.). На Волинській
височині вирізняється Мізоцький кряж. На Подільській
височині є окремі гірські масиви: Кременецькі гори, Годогори,
Розточчя, Опілля, Товтри (Медобори).
9. Донецька височина  Розташовується на сході. Найвища точка - гора Могила-
Мечетна, 367 м., її абсолютні позначки становлять 300—175
м.
10. Середньоруська Заходить своїми південно-західними відрогами на територію
височина  України,  з позначками до 236 м. в межах України, густою
долинною та яружно-балковою сіткою.
11. Передкарпатська    З північного сходу до Українських Карпат прилягає  з
височина  висотами 650—800 м., густою мережею річкових долин.
12. Українські (Східні)   Молоді середньовисотні гори, що утворилися під час
Карпати  альпійської складчастості. Висоти коливаються тут від 1200
до 1600 м. Гірські пасма простягаються з північного заходу на
південний схід на 270 км. Це пасма Зовнішніх Карпат, у
межах яких вирізняються гори Бескиди,
Горгани та Покутсько-Буковинські. У центральній частині:
1) Вододільно-Верховинські Карпати з низькогірно-увалистим
рельєфом; 2) Полонинсько-Чорногорський
хребет; 3) Рахівські та Чивчинські гори. Найвищим гірським
масивом Українських Карпат є Чорногора з декількома
вершинами, що мають абсолютні позначки понад 2000 м. (г.
Говерла, 2061 м.) В Українських Карпатах є декілька
перевалів: Ужоцький, Верецький, Вишківський, Яблуницький.

13.   Кримські гори  Простягаються з заходу на схід на 180 км. Тут вирізняються
три гірські пасма: Головне з висотами 1200—1500
м., Внутрішнє з висотами 400—600 м. та Зовнішнє з висотами
250— 350 м. Схили пасом асиметричні: південні — круті й
урвисті, а північні — пологі. Найвищою точкою Кримських
гір є гора Роман-Кош (1545 м). Прибережні схили Головного
пасма закінчуються Південним берегом Криму, де поширені
ерозійні, зсувні та вулканічні форми рельєфу. Сучасного
вигляду Кримські гори, як і Українські Карпати, набули в
епоху альпійської складчастості.
  
  .
.
  
Тектонічні структури, їх будова та рухи. Особливості геологічної
будови території України.
 Основні риси земної поверхні визначаються особливостями тектонічної будови. Територія
України перебуває в межах трьох великих тектонічних структур, різних за віком і будовою:
Східноєвропейської давньої платформи, що займає основну територію України; Скіфської
молодої платформи, що охоплює рівнинну частину Криму, прилеглу до неї частину шельфу
Чорного моря та більшу частину дна Азовського моря; складчастого поясу Карпат і Криму, що
являє собою частину Альпійсько-Гімалайського поясу Євразії та утворився під час альпійської
епохи горотворення в кайнозойську еру. У рельєфі Східноєвропейській платформі відповідає
Східноєвропейська рівнина, а Альпійсько-Гімалайському складчастому поясу — Карпати й
гірський Крим.
Ще одна структура займає значно меншу площу: це частина Західноєвропейської
платформи, що розташована на крайньому заході України між Карпатською складчастою
структурою і західним краєм Східноєвропейської платформи (вузькою смугою простягається
в гирлі притоки Дністра — річки Стрий). Вона утворилась після палеозою і вважається
молодою.
У межах української частини Східноєвропейської платформи у свою чергу виділяють:
Український щит (є найдавнішою геолого-тек- тонічною структурою, його метаморфізованим
породам близько 3,5 млрд років), Волино-Подільську, Галицько-Волинську, Дніпровсько-
Донецьку, Причорноморську западини, Донецьку складчасту область (давня структура, що
утворилась у герцинську епоху горотворення на місці прогину), Воронезький кристалічний
масив.
На території України тектонічні структури мають потужність 25—65 км (найбільша
потужність у районі Українського щита, найменша — під Чорним морем).
Назва тектонічної Місце Геологічна будова Корисні копалини
структури розташування
Український щит Простягнувся Півтора мільярда років Складений
через усю тому на території, яку найдавнішими гірськими
територію України займає Український щит, породами докембрію, вік
з північного заходу розміщалася гірська яких становить 3,5—4
на південний схід країна. Сьогодні млрд. років (граніти,
від лінії Клесів залишилася лише її гнейси, кристалічні
(Рівненська обл.) основа, а переважна сланці, кварцити,
— Овруч частина щита перекрита лабрадорити, мармур).
(Житомирська обл.) палеоген-неогеновими та Залізні, марганцеві,
майже до четвертинними піщано- нікелеві руди, буре
Азовського моря. глинистими вугілля, графіт,
Протяжність — відкладеннями. Щит піщаники, каолін.
понад 1000 км, розбитий густою мережею Трапляється кварц,
ширина — 250 км, глибинних розломів на халцедон, самородна
площа — близько окремі, зміщені один мідь, кальцит, малахіт,
180 тис. м2. Його відносно одного, блоки. З лазурит.
середня частина ними пов’язана більшість
піднята, а краї річкових долин.
опущені.
Волино-Подільська На захід від Кристалічний Глинисті сланці,
плита Українського щита. докембрійський піщаники, вапняки,
фундамент залягає на мергель, крейда,
глибинах 2—2,5 км і базальти, конгломерати.
вкритий шаром більш Базальти іноді виходять
 молодих осадових на поверхню.
відкладів.
Дніпровсько- Між . Знаходиться під
Донецька западина Українським осадовими породами на
щитом та глибині 4—6 км у
Заповнена осадовими
Воронезьким північній частині і 10—12
відкладами. З породами
кристалічним км — у південній.
девонського і
массивом. Найглибша частина має
кам’яновугільного
ширину від 65 км
періодів пов’язані
(поблизу м. Чернігів) до
родовища нафти і газу. Є
140 км (біля м. Полтава).
запаси глин, піщаників,
У період від девону до
вапняків, доломітів,
палеогену включно
солей
западина опускалася, що
супроводжувалося
вулканічною діяльністю.
Південно-західний На північний Докембрійські В осадових
схил Воронезького схід від кристалічні породи відкладеннях є піски,
кристалічного мсиву Дніпровсько- залягають на глибині від піщаники, сланці, глини,
Донецької 150 до 1000 м. вапняки, мергель.
западини.
Донецька складчаста На південний Виникла в епоху У центральній
область схід від герцинської складчастості частині складена
Дніпровсько- (палеозой). Є складним потужними (до 18 км)
Донецької геологічним кам’яновугільними й
западини. спорудженням, де на соленосними шарами.
поверхню виходять Осадові відклади
девонські й карбонові прорізані численними
(кам’яновугільні) породи. кварцовими жилами, з
якими пов’язані
родовища самородного
золота, поліметалів і
ртуті. Є глини, піски,
мергелі.
Львівська западина На північ від Докембрійський Кам’яне вугілля,
Волино- фундамент опущений на нафта, сірка, вапняки,
Подільської плити. глибину від 3000 до 7000 мергель.
м. На його поверхні
залягають потужні товщі
палеозойських,
мезозойських і
кайнозойських відкладів.
Причорноморська На південний Поверхня складена Заповнена
западина захід від осадовими породами двокілометровою
Українського щита, морського походження, товщею різноманітних
на межі Східно- тому дуже розчленована континентальних і
Європейської глибокими (до 100 м) морських відкладів. З
платформи й долин. ними пов’язані
Альпійської нафтогазові родовища. Є
геосинклінальної мергель, піщаники,
області. глини, вапняки.
Український щит
Волино-Подільська плита
Дніпровсько-Донецька западина
Південно-західний схил
кристалічного масиву
Донецька складчаста область
Львівська западина
Скіфська платформа
Причорноморська западина
Придніпровська височина, Приазовська
височина
Частина Волинської та Подільської височин
Придніпровська низовина
Воронезького Середньоруська височина
Донецька височина
Частина Волинської та Подільської височин
Частина Причорноморської низовини,
рівнинний Крим
Причорноморська низовина

Кримські гори Кримська складчаста область

Українські Карпати Карпатська складчаста область.
Відповідність рельєфу тектонічним структурам.

Сучасна сейсмічна активність України пов’язана із Середземноморським рухомим

поясом. У Карпатах і Кримсько-Чорноморському регіоні можливі землетруси силою 6—8
балів за 12-бальною міжнародною шкалою. Останні руйнівні землетруси на території України
спостерігалися в 1927 р. їх епіцентри розміщувались в акваторії Чорного моря, на невеликій
відстані від південного узбережжя Криму.

Геологічна будова України.

Геоморфологічна будова.
 Сучасний рельєф України сформувався внаслідок взаємодії внутрішніх і зовнішніх сил,
які діяли протягом кайнозойської ери. Походження та закономірності поширення різних форм
і типів рельєфу вивчає галузь фізичної географії – геоморфологія.
Геологічні структури, неотектонічні рухи, а також давні і сучасні кліматичні умови
зумовили виникнення різноманітних за походженням типів і форм рельєфу на території
України: тектонічних, вулканічних, денудаційних, водно-ерозійних, морських, льодовикових і
водно-льодовикових, гравітаційних, карстово-суфозійних, еолових. 
Тип рельєфу Процес Форми рельєфу та приклади
рельєфоутворення
Тектонічні Утворилися в результаті Такими є гірські хребти і міжгірні долини в 
тектонічних рухів земної Українських Карпатах , складчасто-
кори. брилові Кримські гори, Словечансько-
Овруцький кряж на місці горсту
(брилового підняття кристалічних порід
Українського щита), Донецький кряж
(припіднята  складка), Придніпровська,
Причорноморська і Закарпатська низовини (на
місці западин) та ін.
Вулканічні Результат безпосередньої Вулканічні конуси, грязьові вулкани.
діяльності вулканів. Вулканічний хребет у Карпатах,
Берегівське горбогір'я в Закарпатті, 
гора Карадаг у Криму або ж проникнення магми
між шарами осадових порід (гора Аюдаг у
Криму). Специфічними вулканічними формами
є грязьові вулкани. Їх конуси невисокі – до 50 м.
Кілька десятків таких грязьовихвулканчиків є
на Керченському півострові в Криму.
Гравітайційні Спричинені процесами, Зсуви, обвали, осипища.
що відбуваються під На скельних урвищах гори Південна Демерджі,
впливом сили тяжіння що в Криму, неодноразово траплялися обвали. 
(гравітації).
Водно-ерозійні Пов'язані з руйнівною Річкові долини, каньйони, борозни, вимоїни,
роботою водних балки, яри.
постійних (річкових) і Водночас відбувається водна акумуляція –
тимчасових потоків. нагромадження відкладів, унаслідок якої
виникають водноакумулятивні форми:
широкі заплави й тераси в долинах
річок, дельти в гирлах Дунаю та Дніпра.
Карстові Утворюються в Карстові борозни, карстові лійки, печери.
результаті розчинення Поширені на Волині, Поділлі, в Кримських горах,
водою гірських порід.  Донбасі, – там, де близько до поверхні підходять
породи, що легко розчиняються і розмиваються
водою (крейда, гіпси, вапняки, солі). Три
найбільші у світі гіпсових печери: Оптимістична
(217 км), Озерна (121 км) і Попелюшка (90 км).
Денудайційні Утворилися в результаті  Пасма, останці, вали, уступи (хвилясті рівнини).
руйнування гірських Вони поширені на Поліській низовині,
порід водою, льодом, Подільській, Придніпровській і Донецькій
вітром. височинах, в Приазов'ї.
Льодовикові Пов’зані з материковим і Моренні рівнини, кари,цирки.
гірським зледенінням Кари (заглиблення, схожі на великі крісла)
 та цирки (чашоподібні заглиблення). Вони
трапляються в найвищих гірських
масивах Українських Карпат.
Еолові Виникають в результаті Дюни, піщані пасма, піщані горби. Вони є
діяльності вітру. на Поліссі, у пониззі Дніпра, на морських косах.
Берегові Формуються на Акумулятивні (накопичення) : кліфи, пляжі, коси.
морських узбережжях Абразійні (руйнування): останці.
внаслідок руйнівної і
творчої роботи морських
хвиль і прибою.
Суфозійні Вимивання дрібних Поди (степові блюдця).
мінеральних часточок Південна частина України.
ґрунту, внаслідок чого
відбувається його
просідання.
Антропогенні Утворені діяльністю Кар’єри, терикони, греблі.
(техногенне) людини.

Чинники виникнення несприятливих геологічних та геоморфологічних

процесів, шляхи їх попередження та запобігання.
На значній частині території країни розвинені несприятливі геологічні процеси, такі як
зсуви, карсти, суфозія, ерозія, підтоплення. На значній території України почали розвиватися
процеси карстоутворення, у тому числі в половині випадків виявився відкритий карст
(провалля, колодязі, воронки, шахти), особливо в Криму, на Поділлі, в Миколаївській області,
де біля поверхні залягають вапняки. На половині освоєних площ схилів розвиваються зсуви
(Крим, Закарпаття, Прикарпаття, Одеська, Харківська області).
На територіях активної діяльності людини фахівцями зафіксовано вже 13,8 тис. ділянок
зсувів і 2,5 тис. карстово-суфозійних об’єктів. У Криму, Карпатах, на Закарпатті та
Прикарпатті на більшості гірських водозборів і схилів з’явилися селеві процеси. У районах
поширення лесових порід (понад половина площі України) відбувається просідання поверхні,
п’ята частина території України страждає від ярової ерозії (Хмельницька, Вінницька,
Чернівецька, Одеська, Київська, Черкаська, Кіровоградська області, Крим). На Поліссі
спостерігаються процеси підтоплення, а на півдні України — засолення внаслідок
неправильного зрошування. Людська діяльність уздовж Чорноморського й Азовського
узбереж повсюдно супроводжується активізацією морської абразії берегів.
На двох третинах території України значно зменшилася сейсмостійкість ґрунтів і порід,
особливо на півдні, в Донбасі, Прикарпатті, що спричинено появою тисяч свердловин, шахт,
кар’єрів.

Мінерально-сировинні ресурси, та їх класифікація. Закономірності

поширення, характеристика та господарська оцінка паливних, рудних
та нерудних корисних копалин.
 ПАЛИВНІ
Кам’яне Донецький: Єнакієво, Антрацит, Павлоград (98 %) і Львівсько-
вугілля Волинський:Червоноград, Новолинськ (2 %) басейнах. Понад третина запасів
цих басейнів — коксівне вугілля. Умови залягання вугілля в Донбасі складні:
глибина — 1200 м, товщина пластів — 0,5—2,0 м, висока крутизна падіння
пластів. Це надзвичайно ускладнює видобуток вугілля і зумовлює його високу
собівартість. Видобуток вугілля у Львівсько-Волинському басейні менш
складний, товщина пластів тут досягає 2 м і запаси становлять 1 млрд. т.
Буре вугілля Придніпровський басейн. Найбільшими родовищами є Коростишівське
(Житомирська обл.), Звенигородське (Черкаська обл.) та Олександрійське
(Кіровоградська обл.). Запаси оцінюються в 2—6 млрд. т, у тому числі 0,5
млрд. т придатні для відкритого видобутку.
Нафта і газ Карпатська і Причорноморсько-Кримська нафтогазоносні райони та
 Дніпровсько-Донецький нафтогозаносний район. Основні запаси містяться на
північному сході України. В Україні налічується 214 нафтових і газових
родовищ.
Найбільшими нафтовими родовищами є Прилуцьке і Леляківське
(Чернігівська обл.), Рибальське і Качанівське (Сумська обл.), Зачепилівське,
Радченківське і Сагайдацьке (Полтавська обл.), а також Бориславське,
Битківське, Долинське (у Прикарпатті) та ін.
Найбільшими родовищами природного газу є Шебелинське, Єфремівське і
Кегичівське (Харківська обл.), Малишівське і Диканське (Полтавська обл.),
Качанівське (Сумська обл.), а також у Прикарпатті — Дашавське, Калуське,
Вільче-Волицьке, Угерське, Опарське. Родовища нафти і газу в Прикарпатті
внаслідок їх тривалої та інтенсивної експлуатації знаходяться на грані
вичерпання.
Горючі Бовтишське родовище (Кіровоградська область).
сланці.
Торф В Україні є понад 2500 родовищ торфу, запаси якого оцінюють у 2,2 млрд. т.
Поклади торфу розміщені в основному у Волинській, Рівненській, Київській,
Чернігівській і Львівській областях.
Уранова руда Розміщені в Кіровоградській області та в Карпатах.
РУДНІ (МЕТАЛЕВІ)
Залізна руда Загальні запаси залізних руд в Україні оцінюються в 27,4 млрд. т. З 88
родовищ 60 розташовані в Криворізькому басейні (найпотужніший!!!),
запаси якого становлять 18,7 млрд.
Запаси залізної руди в Кременчуцькому басейні оцінюють в 4,5 млрд. т, а в
Білозерському залізорудному районі (Запорізька обл.) вони становлять 2,5
млрд. т. У Керченському родовищі залягає 1,4 млрд. т. Прогнозовані запаси
залізних руд в Україні оцінюються в 20 млрд. т. Значна їх кількість залягає
близько до поверхні і видобуток ведеться відкритим способом.
Марганцева Україна займає одне з перших місць у світі за запасами марганцю.
руда Найбільшими родовищами є Великотокмацьке (Запорізька обл.) і
Нікопольське (Дніпропетровська обл.). Запаси марганцю становлять 2,2 млрд.
т. Його видобувають як відкритим, так і шахтовим способами.
Нікелеві і Кіровоградська (Побузьке родовище), Дніпропетровська обл.
кобальтові
руди
Титанові Основні запаси якого містяться в Іршанському родовищі (Житомирська обла.),
руди Самотканському (Дніпропетровська обл.), на узбережжі Чорного та
Азовського морів.
Золото Основні його запаси зосереджені у Дніпропетровській, Житомирській,
Черкаській, Луганській, Донецькій областях та в Мужіївському (Закарпатська
обл.) родовищі. Останніми роками значні запаси золота відкрито в Одеській
області
Ртутні руди З кінця XIX ст. в Україні видобуваються  на одному з найбільших в
Європі Микитівському родовищі (Донецька область). Поклади ртутних руд є
також у Закарпатті, але їх розробка припинена!!!!
Поліметалічні Найбільшим родовищем є Берегівське (Закарпатська область).
(свинцево-
цинкові) руди
Алюмінієві Поклади у Закарпатті,Придніпров'ї (Високопільське родовище) і Приазов'ї.
руди Однак загальні запаси цих видів сировини незначні, тому їх видобуток не
здійснюється!!!!!!
 НЕРУДНІ (НЕМЕТАЛЕВІ)
Сірка Україна володіє великими запасами. Сірка, що має осадове
походження, нагромадилася в Передкарпатському крайовому
прогині. Передкарпатський сірконосний басейн. Там виявлено понад 20
родовищ самородної сірки. Її видобували у Львівській області у кар’єрах
з Роздільського,  Язівського,  Подорожнянського,  Новояворівського
родовищ та способом підземної виплавки – з Немирівського. Однак внаслідок
тривалого її видобутку у великих кількостях родовища сильно виснажені.
Нині на більшості з них розробка сірки припинена!!!!!
Калійна сіль Калуш-Голинське (Івано-Франківська область) і Стебницьке (Львівська
область) родовища.
Кухонна сіль Потужні поклади залягають в Донбасі, Дніпровсько-Донецькій
западині й Закарпатті, а у вигляді природних підземних розсолів – у
Передкарпатті. Найбільшими родовищами кам’яної солі, які вже тривалий час
розробляються,є Артемівське і Слов'янське (Донецька
область), Солотвинське (Закарпатська область). Значні запаси кухонної солі
містяться у ропі солоних водойм Азово-Чорноморського узбережжя та Криму.
Зокрема її видобувають з озера Сиваш.
Фосфорити і Поклади фосфоритів і апатитів – сировини для виробництва хімічних
апатити добрив – загалом незначні і поки що не розробляються. Промислові
запаси фосфоритів знайдено
у Придніпров’ї, Придністров’ї, Сумській і Харківській областях, апатитів – у
Житомирській і Запорізькій областях.
Будівельна Мергель, крейду, вапняк, глину використовують як сировину для
сировина виробництва цементу, леси і глини – для виробництва цегли і черепиці. Гіпс,
суглинки і вапняк йдуть на виготовлення так званих в’яжучих матеріалів, а
пісок – як наповнювач до бетону. Родовищ цих порід в Україні багато і
вони  поширені повсюдно. Це стосується також родовищ кам'яних
будівельних матеріалів – природного стінового каменю (туфи, вапняки),
будівельного каміння (пісковики, базальти, граніти) та декоративно-
облицювального каміння (граніти, габро, лабрадорити, базальти, мармур).
Більшість родовищ облицювального каміння приурочена до Українського
щита, найцінніші його види залягають у Житомирській, Рівненській,
Хмельницькій, Запорізькій, Закарпатській областях. За
запасами базальту Україна посідає провідне місце в Європі. Їх видобувають
у Рівненській (Клесівське родовище) і  Дніпропетровській
областях. Мармур розробляють у Закарпатті, Криму та Донбасі.

2.2. Кліматичні умови та ресурси.

Основні кліматотвірні чинники. Загальні риси клімату.Типи

повітряних мас.

Формування клімату України обумовлене такими чинниками: географічною широтою,

переважаючими напрямками вітрів (з ними пов’язано переміщення повітряних мас, циклонів і
антициклонів), особливостями рельєфу, характеристиками підстилаючої поверхні,
розташуванням щодо Атлантичного океану.
Головним чинником є географічна широта. Від неї залежить величина сонячної радіації,
яка потрапляє на земну поверхню. На рівнинній території України середньорічна величина
сумарної сонячної радіації становить від 3400—3600 МДж/м2 на рік на заході, до 5200
МДж/м2 і більше на південно-західному узбережжі Криму.

Зростання континентальності клімату відбувається з віддаленістю від Атлантичного

океану у східному та південно-східному напрямках. Це проявляється у збільшенні річної
амплітуди коливань температур та зменшенні кількості опадів.
На території України переважають помірні повітряні маси. Морські помірні повітряні маси
приходять з Атлантики. Улітку вони приносять прохолоду, особливо на заході України,
підвищують вологість повітря та приносять опади, а взимку пом’якшують морози, викликають
снігопади й відлиги.
Континентальні помірні повітряні маси надходять із внутрішніх областей Євразії. При
цьому влітку встановлюється безхмарна й жарка погода, а взимку — ясна й морозна.
Арктичне повітря формується над Арктикою. Воно холодне, сухе, чисте. Не зустрічаючи
перешкод, воно проникає далеко на південь Східноєвропейської рівнини. Взимку арктичні
маси приносять морозну суху та малохмарну погоду, навесні та восени — заморозки.
 На клімат впливають і тропічні повітряні маси, морські — з боку Середземного моря,
континентальні — з внутрішніх районів Євразійського континенту. Вони завжди теплі, мають
високу температуру. Сформувавшись над субтропічними районами Атлантики і прийшовши
на терени України, морське тропічне повітря переважно зумовлює влітку теплу похмуру
погоду із затяжними дощами, а взимку — різке потепління.
Континентальне тропічне повітря з внутрішніх районів Азії бідне на вологу й містить
багато пилу. Воно спричиняє спекотну і суху погоду, а інколи посухи та суховії.
Циркуляція атмосфери. Атмосферна циркуляція в Україні визначається частим
проходженням теплих і холодних атмосферних фронтів, циклонів і антициклонів . На
циркуляцію атмосфери взимку впливає смуга підвищеного атмосферного тиску, яка проходить
уздовж лінії Луганськ – Дніпропетровськ
– Балта. Вона є частиною так званої
осі Воєйкова, що тягнеться майже через
усю Євразію від Монголії до Іспанії. На
північ від цієї смуги переважають західні
відносно теплі і вологі вітри, на південь
– східні і південно-східні холодні й сухі
вітри. У теплий період ця вісь
послаблюється, оскільки внаслідок
прогрівання суходолу майже вся
територія України потрапляє в зону
зниженого тиску, а тому дмуть західні
вітри. І лише на півдні продовжують
панувати східні вітри.
Циклони переміщуються на території України в основному із заходу. Найчастіше вони
спостерігаються від листопада до березня, найрідше — наприкінці весни. Узимку їхнє
вторгнення зумовлює підвищення температури повітря, часто до відлиг, а влітку, навпаки, —
зниження.
Антициклони, вплив яких посилюється у східній та південній частинах країни, часто
надходять із Центральної Азії. Улітку вони формують теплу безхмарну погоду зі значними
добовими амплітудами температури, узимку — холодну.

Атмосферні вихори: а) циклон; б) антициклон (для Північної півкулі)

Підстильна поверхня. Підстильна поверхня впливає на кліматичні умови території,

насамперед, через поглинання і перетворення сонячної радіації. Ґрунти, рослинність, сніг,
вода неоднаково поглинають і відбивають сонячну радіацію. Наприклад, вкрита свіжим снігом
поверхня відбиває понад 90 % всієї сумарної сонячної радіації, що надійшла до неї, а поглинає
лише 10 %. Відношення відбитої радіації до сумарної називають альбедо. Найменший
показник альбедо мають водойми і вологий чорнозем (10 %), найбільший – сніг. Улітку в
зонах лісів і лісостепу альбедо становить  до 19 %, у степах – до 17 %.
На формування клімату впливає рельєф поверхні і віддаленість території від океану.
Рівнинність території України сприяє вільному проникненню і поширенню над нею помірних
морських і континентальних мас, а також арктичних. Водночас значна протяжність України в
меридіональному напрямку зумовлює трансформацію морських повітряних мас у
континентальні з просуванням на схід. Бар’єрами на шляху переміщення повітряних мас
виступають Українські Карпати і Кримські гори. Вони перешкоджають проникненню
холодного арктичного чи помірного континентального повітря в Закарпаття і на Південний
берег Криму. Тому температура повітря взимку в степовому Криму може бути на 20 °С
нижчою, ніж на Південному березі. У горах температури повітря нижчі, ніж на прилеглих
рівнинах. Вологе повітря затримується на навітряних схилах гір. Гори посилюють висхідні
рухи повітря, над ними формується більша хмарність і випадає більше опадів, ніж на рівнині. І
навіть над невисокими Донецькою та Приазовською височинами річна сума атмосферних
опадів, кількість гроз і туманів більша порівняно з навколишніми районами.

Розподіл температури повітря та опадів на території України. Основні

кліматичні показники.
Середня річна температура повітря на території України коливається в межах +6°С на
півночі й +12°С на півдні. Січневі ізотерми мають напрямок, близький до меридіонального
(крім південних районів), липневі —
наближаються до широтного. Останнє
обумовлено тим, що влітку циклонічна
діяльність послаблюється, температура
повітря підвищується згідно з річним
надходженням потоку сонячної
радіації. На рівнинній території
середня температура січня коливається
від -7°С на північному сході до +4°С
на крайньому півдні. Середня
температура липня — від +18 °С у
північній частині до +24 °С на
Південному березі Криму. У Карпатах і
Кримських горах показники нижчі, ніж
на прилеглих рівнинних територіях.
При надходженні влітку сухого
тропічного повітря із Середньої Азії на
території України формуються високі
температури повітря, які сягають
+25...+28°С і вище. Найбільша
повторюваність днів із високими
температурами характерна для півдня
країни, найменша — для західної
частини. Коли надходить континентальне арктичне повітря, температури різко знижуються.
Найнижчі мінімальні температури на сході складають -42 °С, на південному заході -28 °С, на
Південному березі Криму -17°С.
Випадання опадів залежить від характеру підстилаючої поверхні (особливо рельєфу),
розміщення областей
високого й низького
атмосферного тиску й
переважних напрямків
вітрів. На рівнинній
території кількість опадів
зменшується в напрямку з
північного заходу й півночі,
де їхня середньорічна
норма досягає 700 мм, на
південь і південний схід, де
їхня кількість знижується
до 350 мм на рік. У
Карпатах кількість опадів
зростає до 1000—2000 мм,
у Кримських горах
становить 600—1100 мм на
рік.
Для більшої частини території характерний континентальний тип річного ходу опадів із
літнім максимумом (червень—липень) і зимовим мінімумом (січень—лютий). Тільки на
Південному березі Криму опади переважають восени й узимку. Тут клімат субтропічний
середземноморський, із плюсовими середньомісячними температурами протягом усього року.
Річна кількість опадів ще не свідчить про достатню або недостатню кількість вологи.
Частина води випаровується, причому чим вища температура повітря, тим більше вологи воно
може містити, отже — більше води випарується. Величина, що характеризує максимально
можливе випаровування в певній місцевості за необмеженого запасу води, називається
випаровуваністю. Зіставивши величину випаровуваності й річну кількість опадів, визначають
коефіцієнт зволоження (К). Якщо К > 1, то зволоження — надмірне, К = 1 — достатнє, К < 1
— недостатнє. Так, на північному заході України коефіцієнт зволоження наближається до
одиниці, в Карпатах зволоження надмірне. У південних і південно-східних районах країни
випаровуваність перевищує кількість опадів, отже, зволоження недостатнє. У цілому на
рівнинній території показник зменшується від зони мішаних лісів до лісостепу і степу.
Таким чином, у напрямку із заходу на схід в Україні зростає континентальність клімату,
яка проявляється не тільки у зростанні амплітуди температур, але і у зменшенні кількості
опадів та коефіцієнта зволоження.
Положення території України обумовлює зміну сезонів, кожному з яких притаманні певні
особливості клімату.
Сезонні особливості клімату
Пори року Тривалість і характерні погодні умови
Зима Настає наприкінці листопада — на початку грудня, у цей час середня річна
температурю опускається нижче за 0°С. Зима помірно м’яка, на півдні — м’яка.
Триває близько чотирьох місяців (140 днів на північному сході), у Закарпатті й
 на півдні — до трьох місяців, а в Криму ще менше — близько 60 днів, до кінця
лютого — початку березня. Майже на всій території України опади випадають
у вигляді снігу. Протягом зими сніговий покрив може кілька разів сходити.
Суворість зими посилюється у напрямку на північ і північний схід. Із приходом
теплих Атлантичних повітряних мас пов’язані відлиги, коли температура може
перевищувати 0°С
Весна Весна рухається зі швидкістю приблизно 50 км на добу (це з’ясовано
шляхом спостереження за суцвіттями окремих рослин). Найбільш рано — в
лютому — вона приходить на Південний берег Криму, в Одеській області
починається наприкінці лютого, в Кіровограді — в середині березня, в
Новгороді-Сіверському — наприкінці березня. Триває від 100 днів у Карпатах
до 50 днів на сході країни. Температура перевищує 0°С, опади випадають у
вигляді дощу, починаються грози. Вторгненням арктичних повітряних мас
пояснюються заморозки. На півдні вони відзначаються до середини, а на
півночі до кінця травня. У південних і південно-східних районах трапляються
штормові вітри. Повітряні маси з Азорського максимуму приносять потепління.
Завершення весни настає з підняттям середньодобової температури вище за
+15°С
Літо На півдні починається на початку, а на півночі — наприкінці травня і
продовжується до вересня. Триває від 140 днів на узбережжі Чорного моря до
100 днів на заході й півночі країни. Температура перевищує +15°С, опади
випадають у вигляді дощу. На значній території України літо тепле, на
північному заході — помірне. На схід і південний схід температура повітря
підвищується, хмарність зменшується. На літо припадає близько половини
річної норми опадів. На всій території спостерігаються грози, більшість
супроводжується зливами, деякі — градом
Осінь Починається у вересні, продовжується до кінця листопада — початку
грудня. Триває від 100 днів у Карпатах і на Південному березі Криму до 65 днів
на сході й північному сході країни. Температура опускається нижче за +15°С,
опади випадають у вигляді дощу. Період із теплими, ясними й тихими днями та
прохолодними ночами називається «бабиним літом». Негода починається у
західній та південно-західній частинах і поступово поширюється на південь і
схід. Це проявляється у зростанні періоду з опадами і зменшенні їх
інтенсивності. Від кінця вересня — початку жовтня спостерігаються заморозки.
У листопаді майже повсюдно середня добова температура повітря зменшується
до 0°С і нижче — це головна метеорологічна ознака початку зими

Причини виникнення і наслідки дії небезпечних метеорологічних

явищ на території країни, їх поширення.
З усіх небезпечних метеорологічних явищ в Україні найчастіше трапляються сильні зливи,
коли випадає 50 мм і більше опадів упродовж 12 годин і менше. Найчастіше вони пов’язані з
проходженням атмосферних фронтів. У теплий період на території фіксується 25—30 днів із
грозами (у Карпатах — до 40), які супроводжуються зливами, інколи градом. Град випадає на
рівнинах двічі—тричі за рік, у Карпатах — чотири-шість разів.
Під час гроз і з проходженням атмосферних фронтів і циклонів спостерігаються сильні
вітри, що дмуть зі швидкістю понад 10 м/с. Особливо небезпечні штормові (понад 20 м/с) та
ураганні (понад 30 м/с) вітри, які пошкоджують будівлі, ламають дерева, руйнують опори
ліній зв’язку.
 На всій території України бувають тумани, найчастіше вони спостерігаються в холодний
період року у гірських районах, на півночі та заході країни. Особливо небезпечні сильні
тумани для транспорту, коли видимість знижується до 50 м.
Взимку для всієї території України характерні ожеледі, тривалість яких коливається від
кількох годин до 10 днів і більше. Ожеледдю називають шар льоду, що утворюється на гілках
дерев, телефонних та електродротах, а також на поверхні землі за температури від 0 до - З °С
внаслідок замерзання крапель дощу, мряки чи туману. Ожеледь, що вкриває дорогу,
називають ожеледицею. Хуртовини найчастіше спостерігаються у січні—лютому.
Значної шкоди господарству завдають весняні (квітень, початок травня) та осінні (від
другої половини вересня) заморозки. Улітку трапляються посухи. Найчастіше вони
спостерігаються на південному сході України. Пригнічення і загибель рослий зумовлюють
суховії. Це сухі й гарячі вітри, що висушують ґрунт, порушують вологообмін між ґрунтом і
рослинами. Вони формуються за умов антициклональної погоди протягом теплого періоду
року.
На території України трапляються пилові (чорні) бурі, їх інтенсивність оцінюється за
ступенем видимості: слабкі — видимість до 10 км; середні — 1—2 км; сильні — менше ніж 1
км.

Кліматичні ресурси.
Сонячна радіація, волога, що надходить з опадами, вітер є кліматичними ресурсами.
Вони належать до невичерпних природних ресурсів багатоцільового призначення. Серед них
розрізняють енергетичні, агрокліматичні та рекреаційні ресурси.

Енергетичні кліматичні В Україні досить значні і поширені на всій її території. Однак для
ресурси (енергія Сонця і промислового виробництва електроенергії сонячну енергію
вітру) найдоцільніше використовувати на Південному березі Криму та у
степовій частині України, а вітрову – в гірських районах, на
узбережжях морів і водосховищ та відкритих степових ділянках.
Нині використання енергетичних кліматичних ресурсів в Україні
незначне: діє єдина експериментальна сонячна електростанція в
Криму і декілька невеликих вітрових.
Рекреаційні кліматичні Використовуються для лікування і відпочинку людей.
ресурси  Найсприятливіші умови формуються на берегах морів, річок,
водосховищ, озер, у гірських районах та лісових масивах. Там
поєднуються чисте повітря, вища вологість, більші швидкості вітру,
а також своєрідний режим температури повітря. Рекреаційні
кліматичні ресурси широко використовуються на всій території
України. Для цього створено санаторії, будинки відпочинку, дитячі
табори.
Агрокліматичні ресурси  Охоплюють тепло повітря і ґрунту та запаси вологи,
необхідні для вирощування сільськогосподарських культур.
Важливим у цьому відношенні є період із стійкими
середньодобовими температурами повітря, вищими від +10°С,
тобто період інтенсивної вегетації культур. На всій території
України тривалість цього періоду достатня для вирощування
культурних рослин помірного поясу, значно довшим він є на
Закарпатті і найдовшим – на Південному березі Криму,
де агрокліматичні ресурси дозволяють вирощувати субтропічні
культури.

Метеоспостереження, прогноз погоди.

В Україні працює гідрометеорологічна служба, що забезпечує господарство інформацією
та прогнозами в галузі метеорології, кліматології та агрометеорології. Вона охоплює близько
130 гідрометеорологічних станцій у різних кутках країни, де за єдиною програмою вісім разів
на добу (через кожні три години) фіксуються показники приладів. Метеорологічні та
гідрологічні спостереження здійснюють також 14 морських станцій, спеціалізовані
обсерваторії та інші станції.
 2.3. Внутрішні води та водні ресурси.
Загальні гідрологічні особливості території України.
Гідрографічну мережу території України складають річки, озера та лимани, канали,
водосховища, ставки, болота. На водні об'єкти припадає 4 % загальної площі території.
Насиченість території водними об'єктами характеризується коефіцієнтами густоти річкової
мережі, озерності, заболоченості.
До найголовніших елементів гідрографічної мережі відносяться річки. Середня густота
річкової мережі в Україні становить 0,34 км/км2. Усі річки належать до басейнів Чорного,
Азовського і Балтійського морів, однак на південні моря припадає 98 % площі водозбору.
Найбільшої густоти річкова мережа досягає в Українських Карпатах — 2,0 км/км 2. Тут в річки
впадає безліч гомінких потоків і потічків з прозорою водою. В басейні Дніпра коефіцієнти
густоти річкової мережі зменшується від витоків з 1,0—1,7 км/км 2 до 0,20—0,18 км/км2 біля
гирла. А найменша густота річкової мережі спостерігається на півдні степової зони, між
Дністром і Південним Бугом та Дунаєм і Дністром: 0,09-0,17 км/км 2.
В Україні нараховується більше 20 тисяч озер, а їх загальна площа становить 4,0 тис.
2
км . Створено Дніпровський каскад водосховищ, 937 малих водосховищ. Водосховища і
ставки займають площу 11730 км2, найбільше їх в лісостеповій і степовій зонах. Близько 1,7 %
території України займають болота.

Поверхневі води, особливості їх формування і розподілу. Основні

річкові басейни. Канали.

До поверхневих вод належать річки й канали, озера й водосховища, ставки, джерела.

Україна має досить густу річкову мережу. На 1 км 2 її території припадає 0,25 км річок.
Річок із довжиною більш як 10 км тут майже 3302, понад 100 км — 123, великих річок
(довжиною понад 500 км) — 14 (табл. 7). Україною течуть такі великі річки, як Дніпро,
Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець, Дунай.
Таблиця. Найбільші річки, що течуть територією України
Довжина,
Річка Куди впадає Площа водозбору, м2
км
Дунай Чорне море 2960(174) 817 000 (32 350)
Дніпровсько-Бузький лиман. Чорне
Дніпро 2201 (1121) 504 000(286000)
море
Дністер Дністровський лиман. Чорне море 1362(925) 72100
Десна Дніпро 1130 (575) 88 900
Сіверський Донець Дон 1053(700) 98 900
Пруг Дунай 967 (299) 2 750
Тиса Дунай 966(201) 153 000(11 300)
Західний Буг Вісла 722(401) 73470(10 100)
Дніпровсько-Бузький лиман. Чорне
Південний Буг 806 63 700
море
Сейм Десна 784(228) 27 500
Прип'ять Дніпро 755(290) 121 100(69 140)
Псел Дніпро 717 22 800
Горинь Прип'ять 659(577) 27 700
Інгулець Дніпро 549 13 700
Дніпро за довжиною є третьою річкою в Європі. З загальної протяжності 2201 км. 1121
припадає на Україну, басейн його займає половину території України.
Найдовшими з правих приток є Прип'ять, у яку вливаються води Стиру, Горині, Ужа, а
також Тетерів, Ірпінь, Рось, Інгулець. Зліва у Дніпро впадають Десна, Сула, Псел, Ворскла,
Оріль, Самара. Західні відроги Середньоруської височини й Донецького кряжу розчленовані
річкою Сіверським Дінцем та її притоками. Просторами лісостепової та степової зон несуть
свої води Інгул, Південний Буг, Дністер із притоками Стриєм, Збручем, Смотричем та ін.
Завдяки найбільшій кількості опадів Українські Карпати мають найгустішу річкову мережу,
створювану притоками Пруту і Тиси.
Річки Криму маловодні: у степовому Криму випадає мало опадів, а в горах
поверхневий стік або поглинається карстовими тріщинами й порожнинами, або короткими
схилами стрімко скочується до моря. Найбільша річка Криму — Салгир. Всі згадані річки
належать до Азово-Чорноморського басейну, і лише Західний Буг і Сян прямують до
Балтійського моря.
Навесні можливі повені. Більшість річок України належить до рівнинного типу і
живиться переважно талими водами. Вони мають високу повінь весною. На цю пору припадає
від 50 до 100 % стоку за рік.
Влітку річки міліють, течія їх уповільнюється, а в Степу і Криму багато їх пересихає,
розпадається на окремі плеса. Інший характер мають річки Українських Карпат. Вони
живляться переважно атмосферними водами. Тривалі дощі можуть викликати повені о будь-
якій порі року. Русла річок заповнені галькою й валунами, брилами гірських порід. Гірський
рельєф зумовлює велику швидкість течії води, яка завдає значних руйнацій. У місцях, де
залягають різні за стійкістю шари гірських порід, потоки води стрімко падають униз,
утворюючи водоспади. Такими є найбільший в Українських Карпатах водоспад Шипот і
найбільший у Кримських горах водоспад Джур-Джур біля підніжжя масиву Карабі-Яйла.
Взимку більшість річок, озер і водосховищ України замерзає, проте в окремі зими льодоставу
на них не буває.
Дніпро за
довжиною є
найбільшою річкою
в Україні. Він
перетинає
український кордон
на південь від м.
Лоєва. Тут річка має
широку долину,
мандрує серед
лучних і болотних
ландшафтів. Значна
кількість опадів (600
—800 мм) і плоский
рельєф зумовлюють
повноводність
Каховського
водосховища він тече природним руслом і впадає в Дніпровський лиман, утворюючи широку
дельту.
Південний Буг бере початок на Подільській височині і впродовж 792 км перетинає
Дніпровську височину та Причорноморську низовину. Річка має низькі заболочені береги у
верхній течії на Подільській височині. У межах Придніпровської височини над руслом
нависають гранітні скелі. А в Причорномор'ї річка розширюється і доносить свої води до
Бузького лиману.
Дністер починається на північно-східних схилах Українських Карпат, де мережа його
приток є най густішою. Перетинаючи Подільську височину, Дністер і його притоки глибоко
врізаються в рожеві девонські вапняки й пісковики, утворюючи каньйоноподібні долини. З
правого берега у Дністер впадають повноводні притоки, напоєні карпатськими дощами, ліві ж
притоки мілкі, влітку пересихають. Дністер у нижній течії — це вже рівнинна річка, яка,
впадаючи в лиман, утворює широку дельту. В долині річки Тиси на 3 км вище від м. Рахова з
високого пагорба на схилі добре видно, як зливаються дві гірські річки. Течія їх швидка, русло
виповнене галькою, валунами, кам'яними брилами. Так зі схилів найвищих вершин
Українських Карпат—Полонинського хребта й Чорногори тисячі потоків зливаються у Чорну
Тису та Білу Тису, а ті, своєю чергою, — у власне річку Тису, яка, прийнявши в своє русло
води Тересви, Ріки, Тереблі, Боржави, Латориці та Ужа, пробігши територією України 211 км,
допливає до Дунаю за межами України. Своєю нижньою течією теренами України протікає
найбільша річка Європи Дунай — важливий міжнародний водний шлях, із знаменитими
плавнями, багатими на рибу й дичину. Дунай має повноводне русло, рукави, низькі заболочені
береги (плавні), з протоками і озерами. Водними протоками — "вулицями" с. Вилкове
рухаються човни, ними перевозять людей, речі та ін.
Канали.
Україна, а надто лісостепова і степова зони, є територіями з недостатнім зволоженням і
малими водними ресурсами. Для забезпечення водою промислових районів, міст, розвитку
зрошення за рахунок перерозподілу водних ресурсів в Україні було збудовано канали і
зрошувальні системи, такі як канал Сіверський Донець—Донбас, канал Дніпро-Донбас, канал
Дніпро — Кривий Ріг, Північнокримський канал, Каховська та інші зрошувальні системи
Трубопроводи подають воду в міста Донецьк, Слов'янськ, Артемівськ, Макіївку, Горлівку,
Єнакієве та ін. Від берега Кам’янського водосховища недалеко від русла річки Орелі
починається канал Дніпро -Донбас.
Від берега Каховського водосховища біля с. Марийського починається канал Дніпро —
Кривий Ріг. Звідси він пролягає до м. Апостолового і далі до Кривого Рогу.
Бідний на водні ресурси Крим, а потреби у воді
величезні. Через Перекопський перешийок прокладено
Північнокримський канал, який тягнеться від
Каховського водосховища до м. Керчі.
На Україні створено великі меліоративні
зрошувальні системи: Каховську, Інгулецьку,
Краснознам'янську, Північнорогачицьку,
Північнокримську, Сірогозьку, Бортницьку та ін.
Значними осушувальними системами є Трубізька,
Всрхньоприп'ятська, Ірпінська, Латорицька та ін.
 Озера і водосховища.
На території України майже 20 тис. озер. А тих, що мають площу 0,1 км 2 та більше,
понад 7 тис.
В межах Українського Полісся знаходяться Шацькі озера (карстове походження), що на
півночі Волині. За сонячної погоди голубіють озера Світязь, Пісочне, Пулемецьке, Люцимир,
Піщанські та ін. Одним із найцікавіших в Україні є озеро Світязь. Довжина його берегової
лінії понад 35 км, а площа водного дзеркала 24,2 км 2. Середня глибина озера 7 м, максимальна
— 58 м. Довжина озера більше 9 км, ширина 4—8 км. Озеро Світязь, як і інші, живиться не
лише атмосферними, а й потужними артезіанськими водами. Верхні шари води влітку
прогріваються до +20 °С та більше. На глибинах температура води в озері стала (+9 °С)..
Шацькі озера й навколишні ландшафти стали центром національного природного парку.
Багато на Україні заплавних озер — скажімо, озера Прип'яті. Такі озера, як Голянське,
Люб'язь, Небель, з'єднані з Прип'яттю, і їхній режим залежить від режиму річки. В басейні
Десни цікавими за природними умовами є озеро Вершина, озеро Старуха в пониззі Десни.
В нижній течії річки Дунай утворилося загалом 26 великих озер. Серед них найбільше
в Україні прісне озеро Ялпуг. Довжина його 25 км, ширина змінюється від 2 до 7 км, середня
глибина 2,6 м, максимальна 6 м, площа водного дзеркала 149 км 2. Своєрідним продовженням
озера Ялпут на півдні є озеро Кугурлуй.
На Причорноморській низовині побіля місць, де річки впадають у море, утворилися 22
лимани. Піщані коси відокремлюють лимани від Чорного моря. Такі лимани відносять до
водойм озерного типу. Найбільшим прісноводним лиманом України є Дністровський,
довжина якого 40 км, максимальна ширина 12 км, а площа 360 км 2. На північ від Одеси
простягається Куяльницький лиман. Лиман відомий своїми лікувальними грязями, на базі
яких працюють курорти міжнародного значення.
Серед просторів степового Криму біліють під сонцем солоні озера й солончаки, засухи
й сиваші. Це мілкі озера, які влітку дуже прогріваються і часто пересихають. Вода в них дуже
мінералізована, тут відбувається природне випадання солей. До них відносять Сиваш,
відокремлений від Азовського моря косою Арабатською Стрілкою, і Перекопські озера. Через
Генічеську протоку Сиваш сполучається з Азовським морем. Концентрація солей у сиваських
озерах досягає 20—24 %; ропа містить солі натрію, калію, магнію, брому, тому вона служить
сировиною для хімічної промисловості.
У південній частині Тарханкутського півострова знаходиться видовжене озеро
Донузлав зі стрімкими високими берегами. Концентрація ропи в ньому не перевищує 10 %.
Озеро Сасик, розташоване на схід від м. Євпаторії, також має круті береги, з морем Його
сполучає спеціально проритий канал. В озері Сасик розчин солей навесні становить 8 %, а
восени — 17%.
Між лісистими хребтами Українських Карпат причаїлося завальне озеро Синевир. Це
озеро, що знаходиться на висоті 989 м над рівнем моря, найбільше в Українських Карпатах.
Площа його водного дзеркала 7 га, глибини 16—24 м.
Між хребтами Чорногора та Гутин-Темнатик розташувалося найвище в Україні (1800
м) карове озеро Бребенескул.
Окрасою Українських Карпат є моренні озера.
 Водосховища.
У 1931—1934 pp. на Дніпрі збудовано першу гідроелектростанцію, на той час
найбільшу в Європі, з водосховищем. Нині Дніпровський каскад складають водосховища:
Київське, Канівське, Кременчуцьке, Кам’янське, Дніпровське, Каховське.
Водосховища
Показники Канівськ Кременчуцьк Дніпродзержинськ
Київське Дніпровське Каховське
е е е
Роки 1965- 1973- 1931-1934 1955-
1960-1961 1964
заповнення 1966 1976 1947-1948 1956
Площа
922 675 2250 567 410 2150
дзеркала, км2
Повний об'єм,
3,73 2,62 13,5 2,45 3,3 18.2
км3
Довжина, км 110 123 149 114 129 230
Найбільша
12 8 28 8 7 25
ширина, км
Найбільша
14,5 21 20 16 53 24
глибина, м
Середня
4 3,9 6 4,3 8 8,5
глибина, м
Площа
40 24 18 31 34 5
мілководь, %
Відстань від
321
греблі до гирла 836 713 564 450
Дніпра
Це дозволяє використовувати воду для зрошення, постачання міст, промислових
підприємств, судноплавства, регулювати режим повеней, виробляти електроенергію тощо.
На Дністрі збудовано Дубоссарську. В Українських Карпатах діє Теребле-Ріцька
гідроелектростанція — тунельна деривація з річки Тереблі в річку Ріку.
За короткий весняний період руслами річок Криму проноситься майже весь об'єм
витрат води за рік. Для водопостачання в Криму створено водосховища на ріках, зокрема
Альминське, Качинське, Салгирське.
Створення водосховищ на Дніпрі та інших річках України змінило їх гідрологічний
режим. У водосховищах зменшилася швидкість течії (до 0,3—0,02 м/с), знизилися водообмін і
проточність, з'явилися застійні ділянки. На дні водосховищ накопичується мул. Мілководдя
влітку добре прогрівається, в липні — серпні середні температури води досягають +19, +23
°С. Під час заповнення водосховищ було затоплено великі площі луків, сіножатей і пасовищ.
Берегова лінія водосховищ переформовується: високі праві береги руйнуються під дією хвиль,
низькі ліві підтоплені та заболочуються. У водосховища з прилеглих схилів, полів зливаються
частки ґрунту з мінеральними добривами, побутові неочищені стоки. Це значно погіршує
хімічний склад їхніх вод, вимагає впровадження заходів із дотримання їхньої якості.
 Підземні води.
Залягання й поширення підземних вод пов'язане з геологічною будовою території. За
запасами підземних вод на території України вирізняються декілька великих артезіанських
басейнів. Найбільшим із них є Дніпровсько-Донецький. У всій товщі мезо- і кайнозойських
порід наявні прісні води, водоносні горизонти з ними залягають до глибин 400 м. Водоносні
горизонти у породах від палеозойських до кайнозойських виявлені в межах Волино-
Подільського артезіанського басейну. На півдні України знаходиться Причорноморський
артезіанський басейн з основними водоносними горизонтами в неогенових породах.
Території, збудовані складчастими породами різного віку, є гідрогеологічними
провінціями. Це провінція Українського щита, тут води залягають у тріщинах кристалічних і
метаморфічних порід. У Донецькій провінції підземні води є в породах від девонського до
антропогенового періоду. До провінцій складчастих Українських Карпат належать
артезіанські басейни Передкарпаття, складчастих гір, Закарпатської западини. У
гідрогеологічній провінції Кримських гір підземні води поширені в тріщинуватих юрських і
крейдових породах. На значній території України перші від поверхні горизонти підземних вод
малопридатні для використання. Ресурси підземних вод виснажуються, вони потребують
раціонального використання та охорони.

Болота, їх типи та поширення.

Болота — зниження, в яких у процесі відмирання водяної рослинності поступово
накопичуються на дні її рештки. Водяні рослини просуваються до центральної ділянки
водойми, яка поступово заболочується, вони представлені рдесником, лататтям білим,
глечиками жовтими, рогозою, кугою, очеретом, осоками. За умовами мінерального живлення,
рельєфу, характеру рослинності болота поділяють на низинні, верхові та перехідні. Низинні
болота утворилися в річкових долинах, на озерних берегах. Вони багаті на мінеральні
речовини, тут ростуть вільха, рогіз, очерет, осока, зелені мохи, водяться птахи. Верхові болота
знаходяться на вододілах та піщаних терасах. Вони бідні на мінеральні речовини, на них
ростуть сосна, багно, журавлина, пухівка та ін. Перехідні болота помірно бідні на мінеральні
речовини, в рослинному покриві помітні береза, сосна, осока, сфагнові мохи. Низинні болота
найбільше поширені в зоні мішаних лісів. Перехідні та верхові болота займають невеликі
площі на заході Полісся, в Лісостепу та в Українських Карпатах. Значна частина боліт та
заболочених земель меліорована і використовуються як сільськогосподарські угіддя.

Несприятливі гідрологічні явища і заходи запобігання їм.

Серед несприятливих гідрологічних явищ найбільш небезпечними є повені, паводки, селі,
підвищення рівня ґрунтових вод. Аналіз небезпечних явищ на річках свідчить про те, що
відповідно до змін максимальних витрат води відбувалося збільшення повторюваності
високих повеней і паводків, що завдають значної шкоди, переважно на гірських річках і тих,
що протікають у передгірних районах. Основні причини — сильні зливові дощі, раптове
значне потепління взимку, що супроводжується інтенсивним сніготаненням, надмірне
вирубування лісів на схилах гір. Крім того, в гірських районах відбувалося збільшення
повторюваності небезпечних селевих потоків. Площа, уражена цим явищем в Україні,
становить від 3 до 25 % (найбільше в Закарпатській та Івано-Франківській областях). Серед
основних заходів запобігання — будівництво спеціальних гідротехнічних споруд (дамб),
закріплення земель (наприклад, холодоагентом), створення рослинного покриву з
розгалуженою кореневою системою.

Водні ресурси України, шляхи їх раціонального використання і

охорони.
Водні ресурси України формуються з місцевого стоку рік на своїй території, а також
стоку, що надходить із суміжних територій Дунаєм, Дніпром і його притоками, Сіверським
Дінцем. Річки України живляться переважно атмосферними опадами, частка підземних вод у
їхньому живленні становить 10—20 %. У середньому на території України випадає 609 мм
опадів. Із них лише 83 мм перетворюються на річковий стік; решта вологи — 526 мм —
випаровується.
За розрахунками гідрологів, середнього за водністю року ресурси місцевого стоку
України складають 50 км3. Із суміжних з нею територій припливає 159 км 3 води. Тому загальні
її ресурси оцінюються в 209 км3. Основна кількість водних ресурсів поверхневих вод припадає
на басейн Дніпра — 53,5 км3середнього за водністю року. Значні водні ресурси формуються в
басейнах інших річок. Особливістю формування водних ресурсів України є те, що притік води
з суміжних з нею територій набагато більший за місцевий стік. Отже, Україна має значні
сумарні водні ресурси. Але їх велика частина не може бути використана для господарських
потреб, тому основними є місцеві водні ресурси. За їх запасами на одного жителя Україна є
однією з найменш забезпечених країн (1 тис, м 3 на рік). Запаси водних ресурсів також
змінюються з року в рік, нерівномірно розподілені по території України. Найбільші вони на
заході, а найменш забезпечені місцевим стоком південні райони Донецької, Запорізької,
Херсонської, Одеської областей. Це вимагає дбайливого ставлення до водних об'єктів,
потребує раціонального використання водних ресурсів, охорони їх від забруднення.
 2.4. Грунти, рослинний покрив, тваринний світ.
Грунтовий покрив. Умови ґрунтоутворення, властивості, основні
генетичні типи грунтів, закономірності їх поширення. Карта грунтів
України.
Ґрунт — пухкий поверхневий шар земної кори, який сформувався у процесі тривалої
взаємодії гірських порід з рослинністю, тваринним світом, діяльністю мікроорганізмів,
сонячної променевої енергії і тепла, води, характеризується родючістю завдяки наявності
органічної речовини — гумусу. В ґрунтах містяться тверді, рідкі, газоподібні речовини, живі
організми (втому числі мікрофауна). Ґрунти утворюються за певних умов (материнські
породи, рельєф) під впливом природних чинників, змінюються під впливом природних
чинників та діяльності людини.

Питання про утворення ґрунтів Василь Докучаев вважав наріжним каменем

ґрунтознавства. Спершу побутувала думка, що ґрунти виникли з морського мулу після
відступання моря. Такий спосіб можливий, але лише на невеликій частині суходолу. За
сучасними уявленнями, ґрунти утворилися іншим шляхом під впливом багатьох чинників
 Першим чинником ґрунтоутворення є процес вивітрювання -
руйнування й хімічної зміни гірських порід. Він розпочинається з
фізичного (під дією коливання температури) та хімічного (під дією
повітря і розчинів води) вивітрювання. Унаслідок цього в пухку
породу можуть проникнути повітря й вода. Згодом на поверхню
потрапляють бактерії, спори та насіння рослин, які
продовжують органічне вивітрювання. Так утворюється шар
пухких гірських порід - кора вивітрювання, яка є материнською
породою для майбутнього ґрунту.
Далі до ґрунтоутворення долучається другий чинник - живі
організми. Провідну роль у процесі відіграють рослини. Скидаючи
листя, вони беруть участь у формуванні гумусу. Органічні
речовини гумусу, що надходять у ґрунт, розкладають мікроорганізми, перетворюючи їх на
доступні рослинам мінеральні речовини. Серед тварин найбільше значення для
ґрунтоутворення мають землерийні види. Вони розпушують ґрунти. А дощові черв’яки,
поїдаючи рослинні рештки, сприяють їхньому швидкому подрібненню та перетворенню, а
також створюють зернисту структуру ґрунтів для кращого надходження в них повітря і води.
Важливим чинником ґрунтоутворення є клімат. Надмірне зволоження ґрунтів сприяє
вимиванню з них углиб поживних речовин, а також робить їх кислими. У результаті
недостатнього зволоження поживні речовини у належній кількості накопичуються у шарі
гумусу. Унаслідок бідного зволоження ґрунти стають лужними. Крім того, клімат визначає
широтну зональність ґрунтів - їхню зміну від екватора до полюсів.
Іншими чинниками ґрунтоутворення є склад материнських гірських порід, рельєф
місцевості, грунтові води. Останнім часом у процес ґрунтоутворення усе більше втручається
людина.
Процес ґрунтоутворення дуже тривалий. Наприклад, 1 см ґрунту залежно від
природних умов певної території формується протягом 50-200 років. В. Докучаев називав це
чинником часу.
Ґрунтовий профіль.
Якщо придивитися до урвистого берега
річки або схилу яру, можна помітити, що ґрунти
складаються з кількох шарів - горизонтів, які
поступово переходять один у другий. Це і є
грунтовий профіиь.
Часто на поверхні ґрунтів скупчуються
відмерла трава, листя, хвоя, гілки й кора дерев. У
лісі такий шар називають лісовою підстилкою, у
степу - степовою повстина.
Під ним формується гумусовий горизонт.
Він має темне, часто чорне забарвлення. Кількість
гумусу поступово зменшується зверху вниз, і
горизонт світлішає. Залежно від чинників
ґрунтоутворення товщина гумусового горизонту
коливається від кількох сантиметрів до метра.
 Глибше у ґрунтах за умови надмірного зволоження формується горизонт вимивання.
Це освітлений шар, з якого вимито опадами органічні та мінеральні речовини у глибші шари
ґрунтового профілю. Інколи вимивання буває таким інтенсивним, що залишається тільки
нерозчинний у воді кремній, який має сірий, як попіл, колір. Тому цей горизонт ще називають
підзолистим. За умов недостатнього зволоження горизонт вимивання у ґрунтовому профілі не
формується зовсім.
Ще нижче лежить перехідний горизонт. Якщо у ґрунтовому профілі наявний горизонт
вимивання, тоді є називають горизонтом вмивання. Він найбільш щільний, збагачений
частками глини. Забарвлення може бути різним залежно від хімічного складу. Під
чорноземами він борошнисто-білий через високий вміст кальцію.
Найглибше лежить материнська порода. Це гірська порода, на якій сформувалися
ґрунти. Для значної частини території України материнською породою для ґрунтів є лес -
світло-жовта тонкозерниста суглинкова порода, яка залишилася після відступання давнього
льодовика.
Властивості ґрунтів – родючість (здатність забезпечувати рослини поживними
речовинами), колір, склад, здатність утримувати воду.
Родючість — це здатність ґрунту забезпечувати рослини поживними речовинами.
Умови родючості ґрунтів - вміст поживних речовин, наявність достатньої кількості води й
повітря.

Основні типи грунтів рівнинної частини.

На території України сформувалися різні типи ґрунтів, їх поширення на рівнинній
частині підпорядковане закону широтної зональності (ґрунти змінюються з півночі на
південь).
Дерново-підзолисті ґрунти розповсюджені здебільшого на Поліссі. Вони сформувалися
в умовах надмірного зволоження під сосновими і мішаними лісами. Материнськими породами
для них слугують водно-льодовикові піщані відклади. У цих ґрунтах невеликий вміст гумусу
(до 1,5 %), чітко виражений так званий підзолистий горизонт, з якого поживні речовини
вимиваються вглиб. Тому вони мають низьку родючість.
Сірі лісові ґрунти поширені у південній частині Полісся, на заході і Правобережжі
України під ділянками широколистих лісів. Вони утворилися на суглинистих породах в
умовах достатнього зволоження. Вміст гумусу в них також незначний — 3%, тому їх
природна родючість невисока.
Чорноземні ґрунти сформувалися на лесах в умовах недостатньої зволоженості під
степовою рослинністю. Великий вміст гумусу (8 — 15%) та зерниста й грудкувата структура
роблять їх найродючішими не тільки в Україні, а й у світі. Гумусний шар у чорноземах має
значну потужність — від 40 см до 1 м і більше. Ці ґрунти, що вкривають майже 65 % території
України, є її національним багатством. Загалом в Україні зосереджена п'ята частина всіх
чорноземів світу. У різних частинах країни поширені різні підтипи чорноземів: у лісостепу -
чорноземи опідзолені і типові, північній частині степу — чорноземи звичайні, на півдні степу
— чорноземи південні. Різноманітність підтипів і їхні властивості зумовлені різною
зволоженістю території.
На сухих степових ділянках в умовах недостатнього зволоження і бідної рослинності
утворились каштанові ґрунти. Вони мають незначний вміст гумусу — 3 %, але досить
потужний гумусовий горизонт — до 5 см. Для отримання високих врожаїв
сільськогосподарських культур ці грунти потребують додаткового зволоження.
Крім основних зональних типів ґрунтів, на рівнинній частині України на Поліссі
сформувалися болотні й торфово-болотні, а в долинах річок — лучні й лучно-болотні. У
лісостепу і степу окремими невеликими плямами поширені солонці — малородючі ґрунти, в
яких простежується горизонт із значним вмістом солей. У південних степах утворилися
солончаки — неродючі ґрунти, що мають підвищений вміст солей по всій своїй товщ. Для
вирощування рослин такі ґрунти потребують промивання і гіпсування. Внаслідок
інтенсивного промивання водою солонці в замкнутих зниженнях рельєфу перетворюються на
солоді, в яких засолений шар зникає, зате з'являються глейові горизонти.
 Ґрунти гірських районів.
У горах так само сформувалися ґрунти різних типів, які змінюються відповідно до
закону висотної поясності — від підніжжя до вершин.
В Українських Карпатах найбільші площі займають буроземи. У Передкарпатті та
Закарпатті біля підніжжя поширені різновидності буроземно-підзолистих ґрунтів. Під лісами
до висоти майже 1500 м над рівнем моря утворилися малопотужні, щебенисті бурі гірсько-
лісові грунти. Вище, на безлісих схилах, полонинах та інших вершинах гір поширені гірсько-
лучні ґрунти.

У Кримських горах у передгірних районах та на північних схилах гір до висоти 450 м

поширені гірсько-лісостепові ґрунти — дерново-карбонатні та сірі. Вони сформувалися під
чагарниковою і трав'яною рослинністю. Основні ґрунти Гірського Криму — також бурі
гірсько-лісові, що поширені до висоти 850 м під буковими, дубовими і мішаними лісами. На
яйлах з лучною рослинністю панують гірсько-лучні чорноземовидні грунти. На Південному
березі Криму, де клімат має риси субтропічного з достатнім зволоженням переважають
коричневі і червоно-коричневі ґрунти. Вони доволі родючі: вміст гумусу становить 4 %.

Господарське використання грунтів.

Україна за площею родючих грунтів є багатою країною. Природна родючість грунтів і
Висока продуктивність земель є національним багатством держави, основою її економічного
розвитку.
У Земельному кодексі України всі її землі та поділяться за їх призначенням: 1) землі
сільськогосподарського призначення; 2) землі житлової та громадської забудови; 3) землі
природно, заповідного та іншого природоохоронного значення; 4) землі оздоровчого
призначення 5) землі рекреаційного призначення; 6) землі історико-культурного призначення;
7) землі лісового фонду; 8) землі водного фонду; 9) землі промисловості, транспорту, зв'язку,
енергетики, оборони та іншого призначення.
В Україні земельні ресурси використовуються переважно в сільському і лісовому
господарствах. Землеробська освоєність земель є значно вищою від екологічно допустимих
норм. Використання земель агропромислового комплексу характеризується екстенсивним
характером. Крім орних земель, грунти використовуються під багаторічні насадження,
сіножаті й пасовища. Найцінніші грунти використовуються для вирощування пшениці,
цукрових буряків, кукурудзи, соняшника в лісостеповій і степовій природних зонах. Землі
населених пунктів займають 11,4 % загальної території, використовуються вони не завжди
раціонально через малу щільність забудови, наявність непридатних для забудови ділянок.
Більш раціонального використання потребують землі: 1) курортні (лікувально-
оздоровчі) території, де знаходяться джерела лікувальних мінеральних вод і родовищ
лікувальних грязей, морські пляжі, ділянки санаторіїв і санаторіїв-профілакторіїв; 2)
рекреаційні — території закладів організованого відпочинку та туризму, масового відпочинку
населення у приміських зелених зонах, ділянки дачних та садівничих товариств; 3)
природоохоронні — території, які використовуються для рекреації та екологічного туризму:
національні природні парки, природні заповідники, біосферні заповідники, заказники, парки-
пам'ятки садово-паркового мистецтва; 4) території з пам'ятками історії, етнографії, археології,
архітектури. Проблема раціонального використання земель загострилася у зв'язку з появою
різних форм власності на землю.
Земельні ресурси України. Охорона земельних ресурсів.
Земельні ресурси — це землі, що використовуються або можуть бути використані для
сільського чи лісового(господарства, містобудівництва та ін. В Україні сільськогосподарські
угіддя становлять 70 % площі усіх земель; серед них орні землі — в середньому 55 %, а в
окремих областях — більш як 80 %. Більше половини всіх сільськогосподарських угідь і 60 %
орних земель складають чорноземні грунти.
Україна відзначається надвисоким рівнем сільськогосподарської освоєності. А
втім, співвідношення в різних природних зонах неоднакове. В зоні мішаних лісів
сільськогосподарська освоєнність менша, ніж у лісостеповій та степовій зонах. Але в цій зоні
знаходиться 25,5 % сіножатей і пасовищ, 40 % лісів України. Розораність земель у
лісостеповій зоні — майже 70 %. Найвищою є сільськогосподарська освоєність степової зони
— понад 80 %, тут найбільш поширене зрошення. В Українських Карпатах великі площі —
під лісами, луками; ділянки з орними землями поширені в передгір'ях, міжгірських
улоговинах і долинах річок. У Кримських горах висока лісистість, тому орних земель
небагато.
За категоріями землі України розподіляються так. Найбільші площі — під землями
сільськогосподарського призначення. У населених пунктах 80 % земель — це присадибні
ділянки. Землі під водою становлять 3,9 % території — водосховища на річках, ставки. В
Україні збільшуються площі меліорованих земель.
Раціональне використання земельних ресурсів потребує запобігання несприятливим
фізико-географічним процесам (ерозії, перезволоженості, повторному засоленню,
посушливості, солонцюватості та ін.).
Охорона земельних ресурсів
Надзвичайно висока розораність земель, мала залежність території, помітний
техногенний вплив на земельні ресурси України роблять нагальною проблему їх
раціонального використання і охорони. Це необхідно і тому, що в грунтах розвиваються
несприятливі для господарювання процеси.
Водною тa вітровою ерозією охоплено близько 15 млн.сільськогосподарських угідь
(дані Держкомзему України за станом на 1997 p.). Великі площі еродованих ґрунтів наявні в
Донецькій, Луганській, Одеській, Миколаївській, Кіровоградській, Харківській областях. На
значних площах відбувається засолення та осолонцювання ґрунтів, підтоплення,
переосушування або перезволожування меліорованих земель. В результаті аварії на ЧАЕС
радіоактивними викидами забруднено 8,4 млн. га сільськогосподарських угідь. Ґрунти
забруднюються хімічними засобами захисту рослин, викидами промислових підприємств,
автомобільного транспорту та ін.
В Україні розробляється Національна програма охорони земель. В ній передбачаються
економічні, екологічні, організаційні заходи із забезпечення охорони земель різних форм
власності і призначення та відповідні правові засади. Необхідним є відтворення родючості
ґрунтів, припинення їх поверхневого змиву і глибинної ерозії лісомеліоративними заходами,
сіянням трав. Учені засвідчують, що потрібно зменшити площу орних земель, вивести із ріллі
еродовані землі, а натомість збільшити площі лісів, полезахисних лісових насаджень, сіяних
луків. При розміщенні сільськогосподарських угідь треба враховувати особливості
ландшафтної структури території і створювати екологічно обґрунтовані агроландшафтні
системи. Потрібен екологічний моніторинг земель, своєчасне передбачення і запобігання
процесам ерозії, забруднення, нераціонального вирубування лісів, замулення річок і водойм.
Дійовими заходами залишаються меліорація земель, розширення площ рекреаційних угідь,
заповідників, природних парків. Охорона земельних ресурсів регулюється Земельним
кодексом України, прийнятим 25 жовтня 2001 року. В ньому визначені права
землекористувачів і їхні обов'язки щодо охорони земель. Кодексом визначена суть і завдання
землеустрою, основним з яких є впровадження системи заходів по збереженню і поліпшенню
природних ландшафтів, відновленню і підвищенню родючості ґрунтів, рекультивації
порушених земель, захисту земель від ерозії, підтоплення, висушення, зсувів, вторинного
засолення і заболочення, ущільнення, забруднення промисловими відходами й хімічними
речовинами та ін. Заходи з охорони земельних ресурсів є важливою складовою програми з
охорони навколишнього природного середовища в Україні.

Різноманітність видового складу рослинності, закономірності

поширення рослинності.
 Рослинність України дуже різноманітна. Нині вона займає у видозміненому стані дві
третини площі нашої держави. В Україні спеціалісти виділяють від 10 до 15 тис. видів
рослин. Серед них переважають представники відділу квіткових (покритонасінних).
Ix налічується майже 4,5 тис. видів, тобто третина усіх видів рослин. Також в Україні описано
близько 4 тис. водоростей, 800 видів мохів, 53 види папоротей, 22 види голонасінних, 10 видів
хвощів і 9 видів плаунів. Існує невелика кількість видів рослин, що трапляються лише на
території України (мал. 122).
Ендеміки (з грец. - місцевий) - види живих організмів, які зустрічаються лише на
певній території, тобто мають обмежений ареал існування. На території нашої держави
близько 600 видів рослин є ендеміками. Найбільше рослин-ендеміків відомо в Криму - майже
800 видів, а також у Карпатах - приблизно 100. Найменше - на Поліссі: не більше 10.
У складі природної рослинності України представлені всі життєві форми рослин:
трав’янисті рослини (понад 4 тис. видів), чагарники (майже 280 видів) та дерева (76 видів).
Крім рослин, в Україні вивчено близько 15 тис. видів грибів і понад 1 тис. видів
лишайників.
На території нашої країни виділяють зональні та азональні типи рослинності. Зональні -
поступово змінюються з півночі на південь унаслідок зміни кліматичних умов за законом
широтної зональності. Основними зональними типами рослинності в Україні є ліси і степи.
Азональні типи рослинності зустрічаються в різних природних зонах залежно від
особливостей зволоження та рівня ґрунтових вод. До азональних типів рослинності в Україні
належать луки і болота.

Рослинні комплекси лісів, степів, луків.

Ліси В українських лісах на площі у 10 млн га зростає понад 25 листяних і хвойних порід,
найпоширенішими з яких є сосна, дуб, ялина, бук, береза, вільха і граб. Найбільшу частку
рівнинних лісів охоплюють соснові, сосново-дубові, дубові, дубово-грабові та вільхові
угруповання. У південних районах України до дуба і сосни додається біла акація та різні
чагарники. А у складі лісів, що ростуть на схилах ярів і балок, так званих байраків, поряд з
дубом помітні клен, ясен, берест. В Українських Карпатах великі площі охоплені лісами з
ялини, бука та ялиці. У лісах Кримських гір поширені дуб пухнастий і скельний, бук
східний і лісовий, граб і сосна.
Степ Тип рослинності, в якому також переважають багаторічні трави, але лише ті, що
пристосувалися до умов континентального клімату з тривалими посухами. Степ
формується на чорноземних і каштанових ґрунтах в умовах рівнинного рельєфу на півдні
України. Серед трав тут панують злаки, як-от: ковила, костриця, житняк, типчак і осоки. За
панівними рослинами розрізняють степи типові, або справжні, лучні, чагарникові та
пустельні. Вони змінюються послідовно з півночі на південь. Недоторкані ділянки
степової рослинності збереглися лише у заповідниках та на деяких схилах річкових долин,
ярів і балок.

Луки Тип рослинності з переважанням багаторічних трав, що зростають в умовах більш-менш

вологого клімату. Їх використовують як природні пасовища і сіножаті. В Україні лучна
рослинність охоплює площу близько 7 млн га здебільшого на заході Поліської низовини та
в Українських Карпатах. У лучних угрупованнях панують злакові рослини: вівсяниця,
тонконіг, стоколос, пирій і осоки. Цінними лучними рослинами є бобові, зокрема
конюшина, в’язіль, горошок мишачий та ін.
 Рослинні ресурси, їх охорона та відтворення. Зелена книга Ураїни.
Рослинні ресурси - це частина біологічних ресурсів певної території, представлена вищими
рослинами, грибами, мохами, лишайниками і водоростями, які людина використовує або може
використати для задоволення своїх матеріальних і духовних потреб. На території України всі
типи рослинності - ліси, луки, степи, болота - мають велике господарське значення як
технічна, харчова, кормова й лікарська сировинна база. Крім того, рослинні ресурси беруть
участь у важливих природних і суспільних (культурних) процесах: водоохоронних, захисних,
санітарно- гігієнічних, оздоровчих та ін.
Особливо важливу роль серед рослинних ресурсів України відіграють ліси, які не лише є
важливою сировиною, а й беруть участь у збереженні довкілля. Україна належить до країн з
невисокою забезпеченістю лісовими ресурсами. Ступінь заліснення території, або лісистість,
становить лише 15,5 % (оптимальним є показник 21-22 %). До того ж показник заліснення у
межах країни коливається від понад 40 % в Івано-Франківській області до 1,8 % у Запорізькій.
Близько 60 % усіх лісів віднесено до так званих екологічних — захисних, водоохоронних,
оздоровчих та інших екологічно цінних лісів. Інші 40 % вважають такими, які можна
використовувати у господарстві - експлуатаційні. Рослинні ресурси мають харчову і лікарську
цінність. Україна багата на такі лікарські рослини, як валеріана, шипшина, фіалка, шавлія,
ромашка, барвінок, дурман, кульбаба, чистотіл, звіробій, подорожник, спориш, меліса, суниця
лісова, живокіст та інші.
 Рослинність України потребує охорони і відновлення, рідкісні і зникаючі види
занесені до Червоної книги.
Інформація про типові та рідкісні рослинні угруповання, які потребують збереження й
охорони, міститься у Зеленій книзі України.
 Зелена книга України - список, до якого занесені рідкісні й типові для певної місцевості
рослинні угруповання, що потребують особливого режиму їхнього використання. Зелену
книгу вперше у світі розробили фахівці України у 1987 р. Відтоді вона витримала ще два
перевидання у 2002 та 2009 рр. На відміну від Червоної книги, Зелена книга звертає увагу на
охорону не окремих видів, а цілісних рослинних угруповань. У ній представлено 127
рідкісних і типових рослинних угруповань, а саме: 51 лісову екосистему, 5 чагарникових, 26
степових, 17 лучних, 12 болотних, 16 водних. У Зеленій книзі є рослинні угруповання з різних
природних зон і гірських областей нашої країни.
Для охорони й відновлення рослинності в Україні створено мережу природоохоронних
територій.

Різноманітність видового складу тварин. Фауністичний склад лісів,

степів, луків, боліт, водойм, Українських Карпат і Кримських гір.
У межах України на суходолі та у водах Чорного й Азовського морів налічується
приблизно 45 тис. видів тварин. З-поміж них найчисленнішими групами є класи комах (майже
35 тис. видів) і павукоподібних (близько 3300 видів). Серед типу хордових в Україні
мешкають понад 100 видів ссавців і 344 види птахів, близько 200 видів риб, 20 видів плазунів
та 17 видів земноводних.
Полісся Тут мешкають лось, кабан, лісова куниця, борсук, трапляються бурий ведмідь та
(ліси, рись, а в заплавах річок - бобер. Досить багато хижаків - лисиць і вовків. Серед
болота) птахів, на які так багаті північні ліси України, — тетерук, рябчик, глухар, шпаки,
синиця, дрізд, чорний дятел, кулики, журавель сірий та ін. З плазунів можна зустріти
гадюку звичайну, вужа звичайного, ящірку, болотяну черепаху. Є земноводні,
зокрема тритони і жаби. На заболочених місцях багато комах.

Степи Сірий ховрах, степовий тхір, кам’яна куниця. На південному сході подекуди
трапляються бабаки, вухатий їжак. Типовими степовими плазунами є жовточеревий
полоз і степова гадюка. На узбережжях морів, де безліч піщаних кос, лиманів,
заплавних лісів, лук і боліт, особливо багатий світ птахів. Серед них перепілка,
жайворонок, сіра куріпка, очеретяна вівсянка, пелікани, качки, чаплі, чайки, баклани.
Українські В Українських Карпатах ендемічними видами тварин є тритони гірський і
Карпати карпатський, плямиста саламандра, кумка гірська, струмкова форель. Із комах відомі
буковий і смерековий короїди, букова плодожерка, ялиновий вусач.

Кримські Фауна Кримських гір має низку типових видів. Із птахів це сип білоголовий,
гори кримська чорноголова сойка, чорний гриф. Серед комах відомі кримський богомол,
кримський скорпіон, хрущ.
Водойми Своєрідний тваринний світ Азово-Чорноморського узбережжя поєднує в собі степові
види з багатющою фауною птахів. Тут селяться численні зграї мартинів і качок.
Відомі сіра і руда чаплі. Це достатньо великі птахи, які глушать здобич ударом
дзьоба. У дельтах Дунаю, Дністра, Дніпра гніздяться сіра гуска, лебідь-шипун,
пелікани. Ця неповторна різноманітність видів збереглася у Дунайському
биосферному заповіднику та філії Кримського заповідника Лебедині острови.

Тваринні ресурси, заходи з їх охорони та відтворення. Червона книга

України.
Тваринні ресурси використовують для задоволення пізнавальних і духовних потреб у
зоопарках, акваріумах, океанаріумах та під час відвідування інших природоохоронних
територій.
Найвищі оцінки тваринних ресурсів мають Закарпатська, Чернівецька, Черкаська, Івано-
Франківська, Харківська області. Найнижче оцінюються тваринні ресурси у Запорізькій та
Донецькій областях. Одними з найбільших державних лісомисливських господарств є
Дніпровсько-Тетерівське та Заліське, що відповідно в Київській та Чернігівській областях,
«Майдан» у Львівській області, «Осмолода» і «Карпати» у Закарпатській області,
«Буковинське» у Чернівецькій області та ін. Основними мисливськими видами тварин є дикий
кабан, лисиця, лось, заєць сірий, бобер, білка звичайна, козуля та ін. Значна кількість (понад
50) мисливських видів припадає на птахів. Серед них - гуска, кулик, курочка водяна, бекас,
куріпка сіра, шилохвіст та ін.
У річках, озерах, ставках і морях налічують близько 270 промислових видів риби.
Найпопулярніші з них такі прісноводні види, як короп, сазан, лящ, карась, судак, щука,
товстолобик, які виловлюють по всій території України; форель, харіус - переважно у
Карпатах, карликовий сомик у Шацьких озерах, дунайський оселедець і лосось. У
прибережній смузі морів виловлюють білугу, скумбрію, кефаль, камбалу, бички тощо.
Зоопарки є важливими центрами ознайомлення населення з тваринним світом.
Вони не тільки виконують важливу роль збереження генофонду рідкісних і зникаючих видів
тварин, а й задовольняють пізнавальні потреби людини. Нині їх функціонує 12, з них сім -
державного значення. Зоопарки є в Миколаєві, Одесі, Рівному, Харкові, Черкасах, Києві, Мені
Чернігівської області.
Червона книга України.
Тваринний світ України потребує збереження й охорони. У Червоній книзі України
перелік рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, тварин зріс із 85 видів (у
виданні 1980 р.) до 542 видів (2009 р.). Серед ссавців це зубр,
борсук, норка європейська, рись, байбак, тхір степовий, 12 видів
кажанів. Із птахів до Червоної книги потрапили сірий журавель,
рожевий та кучерявий пелікани, лелека чорний, лебідь малий,
степовий орел, беркут, чорний гриф, дрохва. Серед земноводних
потребують особливої турботи карпатський і гірський тритони,
плямиста саламандра. З плазунів - полози, степова гадюка, мідянка.
Рідкісні й такі, що зникають, види тварин охороняють у
заповідниках і природних національних парках, спеціальних
заказниках.

Тема 3.
Природні комплекси України.
3.1. Природно-територіальні комплекси.
Умови розвитку й характерні риси природних комплексів. Взаємодія
чинників і компонентів ПТК.
Під час вивчення окремих компонентів природних умов України ми постійно звертали
увагу на взаємні зв'язки між ними та закономірності їх поширення чи розподілу у просторі.
Зміна компонентів відбувається також і в часі: за сезон, рік, століття, тисячоліття, мільйони
років. За такої тривалої взаємодії в межах географічної оболонки, на материках і океанах, на
території України виникають різні за розмірами ділянки, які характеризуються певною
однорідністю фізико-географічних умов, але
відрізняються одна від одної. Такі ділянки
фізико — географи назвали природно-
територіальними комплексами (ПТК)
(мал..133). У таких комплексах складові
(частини) утворюють єдине ціле. Отже,
характерною рисою ПТК є їхня цілісність, яка
обумовлюється закономірним поєднанням
взаємопов'язаних і взаємозалежних
компонентів природи на конкретній території
чи акваторії. Синонімом ГІТК є поняття
географічного ландшафту як відносно
однорідної ділянки географічної ділянки,' яка
виокремилась у процесі її розвитку і відрізняється від інших своєю структурою, тобто
поєднанням компонентів і територіальних одиниць — ПТК менших рангів.
   В Україні поширені різноманітні природно-територіальні комплекси (ландшафти) —
закономірні сполучення гірських порід, рельєфу, клімату, вод, ґрунтів, рослинності,
тваринного світу, які сформувались у процесі історичного розвитку її території.
Природно-територіальні
комплекси виникають
внаслідок взаємодії
різноманітних природних
чинників (сонячної радіації,
атмосферної циркуляції,
земної поверхні). Ця взаємодія
здійснюється через природні
процеси (тепло - й
вологообмін, обмін
мінеральних та органічних
речовин) і під впливом
господарської діяльності.
Розрізняють природні
комплекси суходолу та водні
(аквальні). Для вивчення
природних комплексів
проводяться ландшафтні
дослідження, за результатами
яких складають ландшафтні
карти, описи територій. На
основі цього в географії сформувалася нова її галузь — ландшафтознавство.
Найбільшим природним комплексом Земної кулі є географічна оболонка, яка
утворилася в результаті взаємодії верхнього шару літосфери, нижнього шару атмосфери,
гідросфери і біосфери.
 Ландшафти, та їх класифікація.
Ландшафти як природні утворення та як об'єкти географічних досліджень
класифікуються за різними ознаками.
   Під час класифікації ландшафтів України беруться до уваги їх походження, історія
розвитку, взаємозв'язки між їхніми компонентами, ступінь змінності під впливом
господарської діяльності, закономірності як наслідок такої діяльності, закономірності
просторової диференціації.
  Для відображення ландшафтної структури території України на ландшафтній карті та
в легенді до неї виокремлені такі класифікаційні об'єднання природних комплексів: клас, тип,
вид ландшафтів. У класи ландшафтів об'єднуються природні комплекси з однаковими
загальними орографічними характеристиками, якими визначаються вертикальні зміни в
балансах тепла, вологи та в біотичних процесах.

У межах України поширені два класи: клас рівнинних і клас гірських

ландшафтів. Клас рівнинних східноєвропейських ландшафтів охоплює понад 94% території
України та об'єднує типи й підтипи ландшафтів, зміна яких відбувається в широтному
напрямку. Клас гірських ландшафтів залежно від географічного положення, простягання і
висоти гірських пасом Українських Карпат і Кримських гір характеризується певними
спектрами і висотним положенням типів ландшафтів. Гірські ландшафти України
представлені класом середньоєвропейських карпатських і класом кримських, що тяжіють до
середземноморських, ландшафтів.
 Фізико-географічне районування України, його наукове і практичне
значення.
Фізико-географічне районування — один із методів комплексних географічних
досліджень, що дає можливість узагальнити знання про ландшафтні комплекси, їх просторові
відмінності.
Карта фізико-географічного районування відображає поділ території України на
регіональні ландшафтні одиниці: зональні (пояс, зона, підзона) та азональні (країна, край,
область, район). Усі зональні й азональні регіональні одиниці взаємопозв’язані й супідрядні:
кожна вища одиниця включає нижчі. Регіональні одиниці відрізняються властивостями,
типологією й структурою ландшафтів.
Підґрунтям для створення карти фізико-географічного районування є ландшафтні карти
України, а також галузеві карти районування природного середовища.
На карті фізико-географічного районування України виділені країни, зони, піддони,
краї (провінції) й області. Пояси на карті не відображені, адже майже вся територія України
знаходиться в межах помірного поясу, за винятком Південного берега Криму, для якого
характерні ознаки субтропічного поясу.
Понад 93% площі України належить до південно-західної частини
Східноєвропейської рівнинної фізико-географічної країни. На Східноєвропейській рівнині
чітко виражена широтна зональність ґрунтово-рослинного покриву й ландшафтів.
 До 6 % площі України займають Українські Карпати (північно-східна частина
Альпійсько-Карпатської гірської фізико-географічної країни), а 1 % -Кримські гори
(крайня західна частина Кримсько-Кавказької гірської фізико-географічної країни).

Фізико-географічний Виокремлюють на основі В Україні межа між помірним і

пояс порівняння радіаційного субтропічним поясами проходить
балансу й термічного режиму, а південним схилом Головного пасма
також типу атмосферної Кримських гір.
циркуляції. Пояс поділяють на
фізико-географічні (природні)
зони.
Фізико-географічні Для них характерний спільний У межах Східноєвропейської
(природні) зони. баланс тепла й вологи, що рівнинної країни
зумовлює формування зазвичай виокремлюють чотири
зональних типів фунтів і природні зони: мішаних лісів (20
рослинності. Кожній зоні % площі
відповідає певний тип, а підзоні України), широколистих лісів (8
- підтип ландшафту. % площі України), лісостепу
(понад 26 % площі України) і
степу (до 40 % площі України). У
межах зони степу виокремлюють
три підзони — північностепового,
середн ьостепового й
південностепового ландшафтів.
Фізико-географічний Частина зони або підзони. Вони Прикладом такого краю є Полісся в
край відрізняються ступенем межах зони мішаних лісів. Поділ на
континентальності клімату, що краї добре виражений у
пов'язано з віддаленістю лісостеповій і степовій зонах.
території від океану й
неоднорідністю повітряних мас.
Фізико-географічна Частина краю (провінції) зі
область своїми особливостями
геологічної будови й рельєфу.
Кожна природна область
поділяється на фізико-
географічні райони — найменші
одиниці районування. У межах
району переважає один тин
ландшафту.
Одиниці фізико-географічного районування, виокремлені з урахуванням радіаційного
чинника, називають зональними; з урахуванням тектонічного й циркуляційного -
азональними.
Антропогенні ландшафти. Ландшафти, змінені внаслідок діяльності людини, називають
антропогенними. їх можна об'єднати в такі групи:
•    ландшафти, що зазнали короткочасного виливу людини й здатні самостійно існувати;
•    ландшафти, на які людина виливає протягом усього періоду їх існування і водночас
виступає їх невід'ємним компонентом.

3.2. Природні комплекси рівнин.

Мішані та широколистяні ліси. Господарська характеристика,
проблеми використання природних ресурсів й охорона природи.
Географічне Мішані ліси (1) тягнуться з півночі па південь па 150-200 км, із заходу на
положення. схід — більше ніж на 750 км.
Ця зона лежить у південній
частині Поліської низовини,
тому її ще називають
Поліссям. Північна межа
зони мішаних лісів збігається
з державним кордоном
України, південна межа
проходить поблизу міст Рава-
Руська, Володимир-
Волинський, Луцьк,
Житомир, Київ, Ніжин,
Кролевець, Глухів. Зона наймає більшу частину Волинської, Рівненської,
Житомирської, Чернігівської областей і менші на площею частини
Київської та Сумської областей.
Зона широколистих лісів (2) розташована на заході України й
простягається до Передкарпатської височини та кордону з Молдовою.
Східна межа зони проходить но лінії: Полонне — Стара Синява — Нова
Упшця — долина річки Дністер.
Тектонічна У межах зони мішаних і широколистих лісів виокремлюють такі геоло-го-
будова, рельєф тектонічні структури: Галицько-Волинська (Львівська) западина, Волино-
та корисні Подільська плита, частина Українського щита й Дніпровсько-Донецької
копалини. западини.
Рельєф зони мішаних лісів переважно низинний (Поліська,
Придніпровська низовини) з незначним похилом до річок Дніпро й
Прип'ять. Абсолютні висоти — від 90 до 200 м, найбільша висота - 316 м
(Словечансько-Овруцький кряж - мол. 107). На рельєф території істотно
вплинув льодовик. Найтиповіші льодовикові форми — піщані (зандрові)
поля, утворені на краю льодовика талими водами; моренні відклади, які
залишилися після відступу льодовика; довгі (до 20-30 км) пасма — ози,
що утворилися переважно в тріщинах льодовика, якими стікали талі води;
відшліфовані камені — валуни, принесені льодовиком з півночі материка.
Прикладом найдовшого підвищення льодовикового походження є
Волинське пасмо, яке складається з похилих пагорбів і добре
проглядається в рельєфі. Піски часто утворюють дюни — піщані горби
заввишки до 18 м.
 У зоні широколистих лісів переважає горбистий рельєф, адже вона
знаходиться в межах Волинської, Подільської й Хотинської височин,
масивів Розточчя, Кременецького кряжу. Висоти подеколи перевищують
400 м над рівнем моря; тут розташована найвища точка рівнинної частини
України гора Берда (515,7 м). На Подільській височині є найбільше в
Україні скупчення карстових форм рельєфу, які утворилися в гіпсових
відкладах — усього понад 100 печер. Цікавим геологічним утворенням є
Товтри (Медобори) піднята над земною поверхнею смуга з вапнякових
відкладів завширшки 10 -12 км. Це підняття — залишки бар’єрних рифів та
атолів, коли ця територія в неогеновому періоді була затоплена морем.
Корисні копалини. В обох зонах є поклади різноманітних корисних

копалин. У місцях неглибокого залягання Українського кристалічного

щита є значні поклади кристалічних порід: гранітів, базальтів,
лабрадориту. На півдні Полісся залягають гончарні глини, крейда,
пісковики, на Поділлі вапняки. На півночі Рівненщини є розсипне
родовище бурштину. На північному заході Волинської області виявлено
великі скупчення самородної сірки, а в Сумській і Хмельницькій областях
— фосфоритів. Повсюдно є поклади торфу. На заході зони широколистих
лісів розташований Львівсько-Волинський кам’яновугільний басейн.
Клімат. Клімат зони мішаних лісів помірно континентальний, літо тепле й вологе,
зима порівняно м’яка. Середні температури січня змінюються із заходу на
схід від -4,5 до -8 °С, середні температури липня — від +17 до +19,5 °С.
Безморозний період триває 160-180 днів. Опадів випадає 600 -700 мм на
рік. Стійкий сніговий покрив тримається 90 100 днів. Випаровування
становить 400-450 мм. Коефіцієнт зволоження — 1,2-1,6, тому відбувається
заболочуваішя.
Широколисті ліси мають достатню зволоженість. Зими м’які, з частими
відлигами, середньої температура січня -4,5 "С. Літо — помірно тепле,
вегетаційний період триває 200-212 днів. Достатня зволоженість сприяє
значній природній заліснеиості краю.
Внутрішні води. Зона мішаних лісів багата на водні ресурси. Майже всі річки є притоками
Прип'яті й Дніпра. Тут протікають рівнинні річки з повільною течією,
зокрема Случ, Стир, Тетерів, Десна, Ірпінь, Сейм та ін. Для річок цієї зони
характерні: тривала весняна повінь з
широкими розливами, зимова межень,
осінні й весняні наводки, пов'язані з
короткочасними, але рясними опадами.
Річки мають мішане живлення.
Тут розташовані два поозериі райони.
Перший із них — Шацьке поозер’я, де на
невеликій площі зосереджено понад 30
різних за площею озер карстового й
 льодовикового походження, з-поміж яких найбільше озеро Світязь. Другий
район охоплює значну площу в долинах Прип’яті та її правих приток. Тут
налічується до сотні озер, переважно стариць (або прируслових озер). Вони
невеликі, розміщені па заболочених низовинних територіях.
Джерелом живлення річок і озер є переважно підземні води. Поширені
низинні болота (мал. 108).
Для зони широколистих лісів характерна густа річкова сітка. Тут
зосереджені ліві притоки верхньої частини басейну Дністра: Гнила
й Золота Липи, Серет, Збруч, Смотрич та ін., які течуть із півночі на
південь. На сході й південному сході протікає річка Південний Буг з
притоками. На північ і північний схід несуть свої води притоки Прип'яті:
Случ, Горинь, Стир, а також Західний Буг з лівою притокою Полтвою.
Грунти. Майже на всій території зони мішаних лісів поширені дерново-підзолисті
грунти.
У місцях виходу на поверхню крейдяних порід сформувалися дерново-
карбонатні, у низинних ділянках — дернові ґрунти, а в долинах річок
і приозерних пониззях - торф'яно-болотні ґрунти, торфовища й лучні
ґрунти. Усі ґрунти зони мають невисоку родючість через значну
кислотність і надмірне зволоження.
Під широколистими лісами сформувалися сірі лісові ґрунти, опідзолені
чорноземи, які мають вищу родючість, ніж ґрунти зони мішаних лісів.
Рослинність і У зоні мішаних лісів чітко простежується ярусність. Верхній ярус
тваринний світ. утворюють дерева, середній — кущі, нижній — трав’янисті рослини,
гриби, мохи. У північній частині переважають сосна й дуб. Південніше
ростуть береза, липа, осика, клен. Серед підліску трапляються ожина,
шипшина, ліщина, малина. На заболочених місцях поширені ягоди:
брусниця й чорниця, а серед першоцвітів - підсніжники, ряст. У
травні цвітуть конвалія, фіалки, сон-трава. Інші трав’янисті рослини,
зокрема й лікарські (звіробій, валеріана, ромашка), ростуть на галявинах та
узліссях. У мішаних лісах багато грибів.
У зоні широколистих лісів переважають листяні породи дерев (дуб, бук,
граб), рідше трапляються ясен, липа, клен, а також штучно насаджені
хвойні породи.
У зоні лісів різноманітний тваринний світ. Тут водяться тварини: травоїдні
(зубр, лось, олень благородний, сарна, заєць, миші), хижі (вовк, лисиця,
рись, тхір чорний, куниця лісова), усеїдні (дика свиня, борсук, вивірка,
їжак). Біля лісових водойм селяться бобри й ондатри. Досить різноманітна
орнітофауна: качки, кулики, мартини, крячки, дятли, берегові ластівки,
голуби, рибалочки та іп. Птахи: солов'ї, зозулі, шпаки, мухоловки, лелека
білий, журавель сірий, лебеді. Постійними мешканцями зони мішаних лісів
є глухар, тетерук, сова сіра, дятел великий. Водяться гадюки, вужі й
ящірки. У водоймах мешкає понад 30 видів риб, частина з них має
промислове значення: короп, лящ, карась, сом, щука, окунь.
Охорона Екологічна ситуація в зоні лісів дуже складна. Унаслідок
природи сільськогосподарського освоєння земель, промислової лісозаготівлі,
і містобудування, прокладання доріг площа лісів суттєво скоротилася.
природоохоронні Значно погіршилась екологічна ситуація внаслідок аварії на
території. Чорнобильській АЕС, що сталася 1986 р.
Для охорони й збереження довкілля на території зони мішаних лісів на
північному кордоні Сумської області створено Деснянсько-Старогутський
національний природний парк з мстою вивчення, охорони й раціонального
використання частково заболочених значних лісових масивів.
 Шацький національний природний парк,
створений у 1983 р., розташований у
Волинській області.
Рівненський природний заповідник
створено з метою охорони й вивчення
найбільших в Україні торфово-болотних
масивів, їх водного режиму, рослинності й
тваринного світу, впливу осушувальної
меліорації.
У Поліському природному заповіднику
охороняються лісові й болотні природні комплекси, проводиться
спостереження за станом довкілля в умовах значного радіоактивного
забруднення.
У зоні широколистих лісів також створено природоохоронні об’єкти.
Наприклад, заповідник «Розточчя», розташований у Яворівському
районі Львівської області, де охороняються природні біоценози.
Яворівський національний природний парк розташований у природних
областях Розточчя й Опілля. Тут переважають грабово-дубові, сосново-
дубові й соснові ліси. Трапляються реліктові смереки, ялиці, явір. До
Червоної книги України занесено 40 видів рослин, а з тварин — горностая,
видру, борсука, лелеку чорного.
«Медобори» — природний заповідник у Тернопільській області, створений
для збереження унікальних природних
комплексів Товтр. У ньому
охороняються дубово-грабові, грабово-
дубово-ясеневі й букові ліси. Серед
рослин багато медоносних, що пояснює
назву заповідника.
«Подільські Товтри» — національний
природний парк на території Тернопіл
ьської, Хмельницької та Вінницької
областей. Тут зберігаються унікальні
природні ландшафти Подільської
височини.

Лісостеп. Господарська характеристика, проблеми використання

природних ресурсів й охорона природи.
 Географічне Лісостепова зона простягається па схід від зони широколистих лісів
положення. до західних відрогів Середиьоруської височини. Її північна межа
звивиста. Південна межа лісостепу проходить такими населеними
пунктами: на північ від Великої Михайлівки, Ширяєвого, через
Першотравневе, па північ від Новоукраїнки, Кропивницького, через
Знам'янку, Онуфріївку, уздовж р. Ворскли па Кобеляки, Нові
Санжари, на північ від
Краснограда, через Балаклію,
уздовж р. Оскол до території
Росії. Вона простежується но
лінії суцільного поширення
глибоких чорноземів.
Особливістю зони є
чергування степових і
лісостепових ділянок.
Тектонічна будова, Найбільшими тектонічними структурами є Український щит,
рельєф та корисні Дніпровсько-Донецька западина.
копалини. Рельєф. На Правобережжі розташовані Придніпровська височина й
частина Подільської височини, а на Лівобережжі — Придніпровська
низовина й західні відроги Середиьоруської височини. Висоти
поверхні коливаються від 100 до 300 м. Загалом поверхня із заходу та
сходу похилена до Дніпра, абсолютні висоти змінюються від 320 м на
Придніпровській височині та 230 м на Середиьоруській височині до
50 м біля русла Дніпра.
Зона лісостепу багата на такі корисні копалини: буре вугілля
(Дніпровський буровугільний басейн); залізну руду
(Кременчуцький басейн); нафту й природний газ (Дніпровсько-
Донецька нафтогазоносна область); природні будівельні матеріали
(гіпс, вапняк, каолін, мергель, пісок).
Клімат. Помірно теплий з достатньою і сталою зволоженістю на заході й
нестійкою — на сході. Кліматичні умови змінюються в довготному й
широтному напрямках. Січневі температури із заходу па
схід змінюються від -5 до -8 °С. липневі — від +18 до +20 °С. Узимку
територія лісостепу вкривається снігом. Кількість опадів зменшується
від 1000 мм на заході до 500 мм на сході й південному сході. Майже
стільки ж вологи випаровується, тому коефіцієнт зволоження
дорівнює одиниці, а зволоження природної зони достатнє. У лісостепу
влітку часто бувають зливи, подекуди з градом.
Внутрішні води. Річкова сітка досить густа, найбільші річки - Дніпро, Південний Буг,
Дністер з притоками. Усі річки
мають долини з асиметричними
берегами та повільну течію. У
місцях перетину твердих порід
Українського щита, де виходи
гранітів перегороджують русла
Південного Бугу, Росі й
Гірського Тікича, утворюються
пороги. Річки мають змішане
живлення, найбільш повноводі вони
навесні. Озер у лісостепу мало.
Вони є в заплавах великих лівих приток Дніпра. Численні озера-
 стариці, які колись були в заплаві Дніпра, нині залиті водами
водосховищ. Нестача природних водойм компенсується штучно
створеними ставками поблизу багатьох населених пунктів.
Грунти Материнськими породами, на яких сформувалися ґрунти
лісостепової зони, є леси, лесоподібні суглинки, піщано-глинисті
відклади річок і продукти вивітрювання кристалічних порід. Сірі
лісові грунти займають великі площі на Правобережжі.Також
присутні чорноземи типові.
На Лівобережжі переважають опідзолені чорноземи. У заплавах
долин річок поширені лучні й лучно-чорноземні грунти. Рівень
родючості фунтів найвищий у середній і східній частинах зони.
Рослинність і Видовий склад рослинності лісостепу частково змінюється із заходу
тваринний світ па схід у такій послідовності: па Придніпровській височині — граб,
клен, явір; на Лівобережжі — клен гостролистий, липа, дуб.
Повсюдно поширені дубові ліси. їх підлісок складається з ліщини,
дерну, бруслини, поширений значний трав'яний покрив.
Сосново-дубові ліси займають піщані ділянки річкових терас. Лучні
ділянки трапляються лише в заплавах річок. Первинні ліси в
лісостепу практично не збереглися, оскільки ця зона здавна була
центром землеробської культури.
У межах лісостепу водяться лісові й стенові види тварин: дикий
кабан, козуля, лисиця, куниця, заєць, білка, тхір, полівка, вуж, багато
птахів - дятли, сови, жайворонки, лелеки, куріпки, дрозди та ін.
Охорона природи Лісостепова зона широко використовується для вирощування
і природоохоронні різноманітних сільськогосподарських культур, видобутку корисних
території. копалин, для містобудування тощо. Загальна розораність земель сягає
80 %. Тут поширені сільськогосподарські й техногенні ландшафти, що
призвело до суттєвого знищення природи.
Для збереження природи в її первісному вигляді на території зони
утворені природоохоронні об'єкти — заповідники й національні
природні парки. Так, па правому
березі Дніпра знаходиться
Канівський природний заповідник.
До нього належать Канівські гори,
острови Круглик і Шелестів у заплаві
Дніпра, Зміїні острови в Канівському
водосховищі. Також охороняються
геологічні утворення, грабові ліси та
Чернеча (Тарасова) гора.
Михайлівська цілина - філія
Українського степового
національного заповідника, де охороняється єдина ділянка
заповідного лучного стену в лісостеповій зоні. До Червоної книги
України занесені такі рослини, як астрагал, півники борові, сон
чорніючий, ковила (три види), бруслина та ін.
Степова зона. Господарська характеристика, проблеми використання
природних ресурсів й охорона природи.
Географічне У межах України степи
положення. простягаються з півночі на
південь на 500 км: від
лісостепу до узбереж
Чорного й Азовського морів
і передгір’їв Кримських гір
(40 % території України). Ця
природна зона розташована
частково в межах
Придніпровської та
Подільської височин, на
Причорноморській низовині, Донецькій і Приазовській височинах,
Північнокримській низовині.
Тектонічна будова, Тектонічні структури: Український щит, Дніпровсько-Донецька
рельєф та корисні западина, Донецька складчаста споруда, Причорноморська западина.
копалини. Рельєф зони рівнинний, проте з горбами, ярами та балками. Для
Донецького кряжу характерні гриви - вузькі видовжені підняття. На
півдні низовин поширені степові блюдця — неглибокі овальні
зниження з плоским дном.
Корисні копалини. У межах зони є значні поклади паливних
корисних копалин, зокрема кам'яного вугілля (Донецький басейн) і
природного газу. Є також залізні, марганцеві, уранові, ртутні та
нікелеві руди. Із нерудної сировини поширені поклади солей,
будівельних матеріалів (глина, граніт, вапняк, мергель, черепашник),
є лікувальні грязі.
Клімат. У степовій зоні рівнинної території України найбільші теплові
ресурси й найменша зволоженість з-поміж інших природних зон, тому
клімат степів найбільш континентальний. Середня температура січня
коливається із заходу на схід від -2 до - 9 °С, липня - відповідно від
+20 до +24 °С. Безморозний період триває 220 діб на заході степової
зони і 150 — на північному сході. Річна сума опадів зменшується з
північного заходу на південний схід від 450 до 350 мм на рік.
Випаровуваність вологи суттєво перевищує кількість опадів, тому
зволоження території недостатнє. Рівнинність території степової
зони, її відкритість холодним арктичним і жарким тропічним вітрам є
причиною суховіїв і ранніх весняних та осінніх приморозків.
Внутрішні води. Густота річкової мережі незначна. Найбільші річки є транзитними:
Дніпро, Південний Буї, Сіверський Донець, Дністер, Дунай із
притоками. Притоки Дніпра — Оріяь, Самара, Інгулець, а також
Інгул, Кальміус, Молочна, Берда повністю формують свій стік у
межах зони. Річки степів маловодні, у верхів'ях вони часто
пересихають улітку. Місцевий стік формується за рахунок талих
снігових вод. Озера переважно лиманні. Унаслідок
великої випаровуваності або ж зв'язку з морем деякі з них солоні
(Сасик (Кундук), Шагани, Алібей). У дельті Дунаю багато прісних
озер (Ялпуг, Кагул та ін.), а на узбережжі Чорного моря — солоних
озер-лимапів (Дністровський, Хаджибей-ський, Куяльницький,
Тилггульський). На Дніпрі збудовано каскад водосховищ. Річкові й
 ґрунтові води високоміиералізовані. Боліт мало, вони переважно
заплавні.
Грунти Найпоширенішими ґрунтами степу є звичайні та південні чорноземи,
які разом становлять 90 % площі природної зони. На сухих степових
ділянках, де бідна рослинність і недостатнє зволоження, поширені
темнокаштанові й каштанові. Грунти разом із солонцями. У подах
формуються солончаки. Середня розораність зони сягає 75 %. Степ є
територією зрошувальної та хімічної меліорації.
Рослинність і За умовами зволоження, рівнем забезпечення теплом, характером
тваринний світ ґрунтового й рослинного покриву степову зону поділяють на три
підзони: північностепову, середньостепову й південностепову.
Рослинність. Природні ліси займають у степах невеликі площі. Вони
ростуть у балках переважно в північній частині стену (байрачні ліси),
у заплавах річок (заплавні ліси), на надлукових піщаних терасах
річок. Нині природна степова рослинність  збереглася в заповідниках і
на невеликих ділянках уздовж схилів річкових  долин, балок та ярів, де
вона швидко втрачає свої особливості.
Степова рослинність змінюється з півночі па південь. Так, у північних
районах степової зони трапляються лучні степи, для яких характерні
не тільки степові, а й лучні трави. У цих степах багате й буйне
різнотрав’я, у якому переважають вологолюбні види рослин: шавлія
лучна, конюшина гірська, сон-трава та іи.
У справжніх степах далі на південь
панують вузьколисті дернові злаки.
Ці стени поділяють на різнотравно-
типчаково-ковилові з
посухостійкого різнотрав’я,
типчаково-ковилові з дуже бідним
різнотрав’ям та полиново-злакові.
Ще далі на південь розташовані
пустельні степи з розрідженим
травостоєм, у складі якого, крім
дернових злаків, ростуть посухостійкі напівчагарники: полин, курай
тощо. На крайньому півдні степової зони великі ділянки займають
солончаки зі своєрідною рослинністю, що має м'ясисті стебла й
маленькі листки.
Тваринний світ степової вони різноманітний. Нині тут водяться
ссавці (хом'ячок сірий, сліпаки, тушканчик, степова полівка, лисиця,
борсук, вовк, єнотовидний собака; із птахів - дрохва, степовий
журавель, жайворонки, просянки та іи.). Мешкають також плазуни:
гадюка степова, вуж, полов, ящірка; є земноводні: ропуха велена,
жаби. Багато комах.
Охорона природи Характерні водна й вітрова ерозії, посухи та суховії, засолення
і природоохоронні ґрунтів. Знищення степової рослинності призвело до висихання
території. поверхні ґрунту. Атмосферні опади, особливо літні, уже не так
активно вбираються природною рослинністю та верхнім шаром
ґрунту. Під час злив вода стікає поверхнею, збільшує існуючі яри й
утворює нові вимоїни.
Унаслідок підвищення рівня ґрунтових вод відбувається
заболочування й засолення прибережних земель.
Степ потребує охорони й розширення заповідних територій. У
степовій зоні є такі природоохоронні об'єкти: біосферний заповідник
 «Асканія-Нова», де охороняється ділянка типчаково-ковилового
степу.
Луганський природний заповідник —
територія різнотравпо-типчаково-
ковилового степу; Український
степовий природний ваповідник із
трьома відділеннями різних степів: від
лучних до різнотравио-тинчаково-
ковилових («Хомутовський степ»,
«Кам'яні могили» і «Крейдова флора»);
Дунайський біосферний ваповідник -
водно-болотні угіддя дельти Дунаю, де мешкає половина всіх видів
птахів України ; Дніпровсько-
Орільський природний ваповідник —
ділянка дніпрових плавнів, заплавних
озер і лук, де мешкають водні
види рослин і тварин; Азово-Сиваський
національний природний парк, до
складу якого входять приморські
комплекси Північного Приазов’я;
Національний природний парк «Святі
гори», у якому охороняють крейдяні
останці-скелі з білої крейди та бори з
реліктової сосни крейдяної; заповідник «Єланецький степ»;
Приазовський національний парк; Національний природний парк
«Меотида» та багато інших.

Господарська характеристика природних зон.

Господарська діяльність у зоні мішаних і широколистих лісів: природні умови сприятливі
для вирощування жита, картоплі, гречки, льону. Середня розораність Полісся — понад 30 %, а
ділянки середньопідзолистих (досить родючих) ґрунтів розорані на 80 %. Луки займають 10 %
території. Активне знищення лісів унаслідок господарської діяльності людини розпочалося на
заході України в ХМ ст., а на Поліссі — у XIX ст.
Господарська діяльність у зоні лісостепу: природні умови сприятливі для вирощування
пшениці, кукурудзи, гречки, цукрового буряку й багатьох інших культур. Територія
лісостепової зони освоєна дуже давно. Саме на межі лісу і степу були найкращі умови для
життя людей. Тому ландшафти лісостепу сильно змінені: за останні століття лісистість
зменшилася від 50 до 12 %. Середня розораність лісостепу становить 75 %, на Лівобережжі —
до 90 %.
Господарська діяльність у степовій зоні: природні умови сприятливі для вирощування
пшениці, кукурудзи, соняшнику, баштанних, овочевих і багатьох інших культур. Найбільш
інтенсивне освоєння степу відбулося в XIX— XX ст. Суцільне розорювання цілинних земель
(орні землі становлять майже 90 %) призвело до знищення природної степової рослинності та
збіднення тваринного світу. Зараз під ріллею зайнято 75 % усієї площі. Розвинені садівництво
й виноградарство.

3.3. Гірські природні комплекси

Українські Карпати. Господарська оцінка природних ресурсів. Основні
заходи щодо раціонального використання та охорони природних умов
і природних ресурсів.
Географічне Українські Карпати — це частина Карпатської гірської системи, що
положення. розташована в центральній частині Європи. У межах України ширина
Карпат становить 100 км, максимальна довжина — понад 270 км,
середня висота хребтів — від 700 до 1500 м.
Тектонічна будова, Гірська система Українських Карпат простягається смугою завдовжки
рельєф. 280 км і завширшки 100 км. Гори — здебільшого середньовисотні з
пересічними висотами 1000-1500 м, тільки окремі вершини
здіймаються більш як на 2 000 м. За віком вони належать до молодих
гір (утворені в альпійську епоху горотворення), проте зовнішньо
нагадують старі гори з пологими схилами та округлими вершинами.
Гірська система Українських Карпат простягається кількома
паралельними пасмами, що розмежовані видовженими
міжгірними долинами. Північно-східне пасмо називають Зовнішніми
(або Скибовими) Карпатами, які підносяться над Передкарпатською
височиною крутим уступом. Гірські складки насунуті в бік
Передкарпаття, розчленовані чисельними річками і мають вигляд
окремих скиб. Бескиди і Покутсько-Буковинські Карпати нижчі і мають
більш зруйновані хребти.
Вододільна-Верховинські Карпати — середня вісь Українських Карпат.
Хоча вони і не найвищі в гірській системі (максимальні абсолютні
висоти сягають 1 700 м), проте є головним карпатським вододілом між
басейнами річок Дністра і Тиси. Там пролягають найважливіші
перевали - Ужоцький, Яблуницький.
Полонинсько-Чорногорські Карпати — найвищі. Вони охоплюють
Полонинський хребет, порізаний долинами річок на окремі масиви-
полонини (Рівна, Боржава, Красна), гірські масиви Свидовець і
Чорногора та Гринявські гори. Висоти найвищих вершин сягають
максимальних значень на Чорногорі, де шість з них здіймаються вище
2 000 м над рівнем моря. Там височить і найвища вершина України
— г. Говерла (2 061 м).

На південь від Чорногори здіймається Мармароський масив - єдина

частина Українських Карпат, де на поверхню виходять тверді
кристалічні породи (гнейси, сланці). Масив охоплює Чивчинські і
Рахівські гори.   Це найдавніша (хоча й не надто висока) частина
Карпат, яка зберігає ознаки, притаманні молодим і високим горам
альпійської складчастості.
З боку Закарпаття підноситься Вулканічний (Вигорлат-Гутинський)
хребет. Він височить над низовиною окремими конусами згаслих
вулканів, об'єднаних лавовими потоками у масиви, між якими пролягли
долини стрімких закарпатських річок.
Клімат.
 У горах він холодніший і вологіший, ніж на прилеглих територіях.
Із підняттям на кожні 100 м літо запізнюється на 10 днів і на 5 днів
раніше закінчується. Важке холодне повітря нерідко може
застоюватися в міжгірних зниженнях, тому температура повітря там
буває набагато нижчою, ніжу навколишніх горах. В Українських
Карпатах випадає найбільша кількість опадів в Україні.  Якщо у
 передгір'ях вона становить не більш як 800 мм за рік, то в найвищих
масивах — понад 1500 мм.  Найбільше опадів — влітку, найменше —
навесні і взимку. Часто бувають грози, завірюхи, навесні сходять
снігові лавини. Під впливом текучих вод утворюються селі — грязьо-
кам'яні потоки, які виникають в руслах гірських річок. Вони
з'являються раптово внаслідок злив або інтенсивного танення снігу і
швидко рухаються, набираючи катастрофічного характеру,
спричиняючи руйнування.
Внутрішні води.
У Карпатах сформувалася найбільш густа річкова мережа в
Україні. На північ і північний схід течуть Дністер і його притоки -
Стрий, Свіча, Тисмениця, Бистриця, Лімниця і притоки Дунаю —
Серета Прут із Черемошем, а на південь і південний захід — притока
Дунаю Тиса, в яку впадають Тересва, Теребля, Ріка, Боржава,
Латориця, Уж. Долини карпатських річок пролягли здебільшого в
поздовжніх міжгірних улоговинах і поперечних розломах хребтів. Усі
річки мають стрімку течію. Нерідко утворюються водоспади — окраса
місцевих краєвидів. Навесні і на початку літа внаслідок танення снігу в
горах і великих злив на річках бувають повені і паводки. Вода часто
виходить з берегів і завдає значної шкоди населеним пунктам, дорогам,
господарським об'єктам. Карпатські річки несуть велику кількість
уламкового матеріалу, який відкладають у своїх пониззях. На схилах
гір у долинах річок трапляються зсуви.
У Карпатах чимало озер. Вони, як правило, невеликі за площею, але
дуже мальовничі. Найбільшим з них є озеро Синевир, що виникло у
верхів'ї р. Тереблі внаслідок завалу в горах. Воно лежить на висоті
майже 990 м, має глибину 24 м. Доволі поширеними є озера
льодовикового походження — найбільш високогірні в Україні:
Бребенескул, Несамовите, Марічейка. Глибокі озера утворилися у
бічних кратерах згаслих вулканів Вигорлат-Гутинського хребта.
Висотна поясність Внаслідок значних перепадів висот у Карпатах спостерігається
вертикальна зміна природних умов. За особливостями ґрунтово-
рослинного покриву на передкарпатських схилах розрізняють п'ять
висотних поясів:
1) передгірний пояс мішаних хвойно-широколистих лісів і лук (до
висоти 600 м), де на дерново-підзолистих ґрунтах ростуть мішані ліси з
дуба, граба, ялиці, які чергуються з луками, часто розораними;
2) нижній гірсько-лісовий пояс (приблизно до 1100 м), який
складається з букових та мішаних ялицево-смереково-букових лісів;
3) верхній гірська-лісовий пояс (по 1 500м), представлений
смерековими та ялицево-смерековими лісами. В обох гірських лісових
поясах переважають бурі гірсько-лісові грунти,
4) субальпійський пояс (1500—1800 м), де поширені криволісся та
рідколісся з низькорослих сосни (жерепа), вільхи, ялівцю, а також
злаково-різнотравні луки;
5) альпійський пояс (вище 1800 м) з низьких чагарників і трав'яних лук.
Субальпійські та альпійські луки вкривають полонини, де поширені
гірсько-лучні ґрунти. Субальпійські луки багатші за видовим складом,
більш високорослі й густі.  
Характеризуються широким поширенням злакових рослин (куничник,
тонконіг альпійський, костриця карпатська, мітлиця біла) та квітучим
 різнотрав'ям (дельфініум, дягель, бугила, купальниця європейська,
валеріана трикрила).
Великі зарості на полонинах утворюють чагарники: брусниця, чорниця,
верес, вічнозелений рододендрон карпатський.
У тваринному світі Українських Карпат переважають лісові види —
благородний олень, козуля, дикий кабан, вовк, лисиця, куниця, заєць,
білка. Зрідка трапляються рись, дикий кіт. Багато птахів.
Господарська оцінка Закарпатська низовина й Придністров'я у Передкарпатті належать до
природних ресурсів. найдавніше заселених людиною територій у нашій країні.
Основні заходи Розселяючись, люди викорчовували і випалювали ліси, перетворюючи
землі на ріллю, а луки — на пасовища й сіножаті. Багатства лісу та
щодо раціонального
гірські пасовища сприяли проникненню людини в Карпати. З часом
використання та до сільськогосподарської діяльності додалися видобування корисних
охорони природних копалин, лісозаготівля. Уздовж передгір'їв виникли міста. Через
умов і природних карпатські перевали було прокладено автошляхи й залізниці, річками
ресурсів. сплавляли ліс. Гори і передгір'я з цілющими джерелами, чистим
повітрям, мальовничими краєвидами стали регіоном відпочинку та
оздоровлення.
Нині прикарпатські рівнини — це високоосвоєні території, де
переважають природно-антропогенні сільськогосподарські ландшафти..
Для збереження своєрідних і унікальних природних ландшафтів у
Карпатах понад 1 500 об'єктів оголошено природозаповідними.
Карпатський біосферний заповідник охоплює 8 відділень, створених в
Закарпатській області на масивах Чорногора, Свидовець,
Мармароському, Вулканічному хребті, у міжгірній долині. Там
охороняються природні комплекси різних висотних рівнів — від
низовинних («Долина нарцисів» біля м. Хуста) до високогірних (г.
Говерла). Під охорону взято зарості нарциса вузьколистого, що є
реліктом, дуже давні ліси (праліси) — букові, смерекові, буково-дубові,
ялицево-дубові.
До Карпатського національного природного парку (Івано-Франківська
область) входять гірські масиви Горгани і Чорногора, до парків
«Гуцульщина» і «Вижницький» — Покутсько-Буковинські Карпати, до
парку «Сколівські Бескиди» — однойменний масив Зовнішніх Карпат.
Перлина національного парку «Синевир» є однойменне озеро. Окрім
гірських озер, боліт і витоків річок там охороняються букові, буково-
ялицеві та смерекові ліси. Ужанський національний парк охоплює
ландшафти Полонинського і Вододільно-Верховинського хребтів.
 Кримські гори. Господарська оцінка природних ресурсів. Основні
заходи щодо раціонального використання та охорони природних умов
і природних ресурсів.
Географічне Кримська гірська фізико-географічна країна простягається смугою
положення. завширшки 60 км на півдні Кримського півострова від м. Севастополя
до м. Феодосії на 180 км. За особливостями формування і будови,
різновидами ландшафтів та їх мальовничістю Гірський Крим —
надзвичайно оригінальне утворення, яке виділяється на тлі
одноманітного рівнинного сухостепового Криму на півночі та Чорного
моря на півдні.

Тектонічна будова, Тектонічна будова. У тектонічному відношенні Кримські гори — це

рельєф. велика складка, південне крило якої занурюється в море. Підняття й
складчасті рухи відбувалися там уже в мезозойську еру, але основні
горотворчі процеси припадають на кайнозойську. Тоді ж південна
частина Гірського Криму опустилася в Чорноморську западину по лінії
розлому. Так утворився крутий схил — Південний берег Криму.
Крім поздовжніх розломів, з'являлися й поперечні, проявлявся
магматизм. В одних випадках діяли вулкани, свідченням чого є
скам'янілий згаслий вулкан — масив Карадаг.. З часом зовнішні сили
(вивітрювання, морські хвилі, опади) зруйнували породи, що покривали
масиви магми, тому нині вони виступають на денну поверхню у вигляді
окремих гір — Кастель, Аюдаг. Тектонічні процеси в Кримських
горах не припиняються й досі, про що свідчать землетруси.
Кримські гори — це здебільшого складчасто-брилові гори. Вони
складені осадовими породами (пісковиками, глинистими сланцями,
вапняками), а в окремих місцях — породами вулканічного походження.
Рельєф. Кримські гори утворені трьома паралельними пасмами —
Зовнішнім, Внутрішнім і Головним, які змінюють одне одного з півночі
на південь. Зовнішнє і Внутрішнє пасма є куестами. Це видовжені
підняті форми рельєфу несиметричної будови: їх північний схил
пологий (відповідає похилу залягання пластів порід), а південний —
крутий (утворився внаслідок підрізання пластів водотоками вздовж
ліній розломів). Зовнішнє пасмо найнижче (до 400 м). У північному
напрямку воно поступово переходить у рівнину. Внутрішнє пасмо є
вищим (до 700 м). Зовнішні процеси створили там чудернацькі форми.
Головне пасмо з найвищою вершиною Кримських гір — г. Роман-
Кош (1 545 м) здіймається до 1 500 м. Воно розділене тектонічними
 розломами та ерозійними процесами на масиви з плоскими поверхнями
— яйли (Бабуган-Яйла, Нікітська, Чатир-Даг, Ай-Петринська,
Ялтинська, Карабі-Яйла). У Кримських горах багато водно-ерозійних і
карстових форм рельєфу. На плато Чатир-Даг, наприклад, налічується
понад 1 000 карстових вирв, 135 печер, шахт, криниць.
Південні й південно-східні схили Головного пасма, що стрімко
обриваються до Чорного моря, називаються Південний берег Криму.
Клімат. Клімат Гірського Криму, як і клімат рівнинної частини півострова,
помірно континентальний. Однак між ними є істотна відмінність.
Кількість опадів у горах становить у середньому 600 мм, а на високих
вершинах — до 1 000 мм за рік. Літо в горах прохолодне: середня
температура липня становить лише +15 °С. Зима багатосніжна із
середньою температурою січня —4 °С. У Кримських горах нерідко
випадає град, а навесні з найвищих гір сходять снігові лавини, які іноді
завдають значної шкоди.
Зате клімат Південного берега Криму найтепліший в Україні і нагадує
субтропічний середземноморський (це так звані північні субтропіки).
На нього впливають циклони взимку й підвищений атмосферний тиск
улітку. Мають велике значення також близькість незамерзаючого
Чорного моря і гори, які захищають узбережжя від північних вітрів. На
Південному березі Криму цілорічне середні показники температури є
додатними: у січні від +5 °С на заході до +1 °С на сході, у липні —
близько +24 °С. Опади, що їх приносять середземноморські циклони,
здебільшого випадають взимку у вигляді дощу. Літо жарке й сухе,
однак спека не виснажлива: освіжають морські бризи.
Внутрішні води. У Кримських горах беруть початок всі річки, які протікають на
Кримському півострові. Більшість з них короткі і впадають у Чорне
море (Альма, Кача, Чорна). Найдовша річка Салгир несе води до
Азовського моря. Улітку у пониззі вона пересихає. У горах річки часто
мають неширокі каньйоноподібні долини. Живляться вони здебільшого
дощовими водами, а ті, що починаються на північних схилах головного
пасма, ще й талими сніговими. У верхів'ях деяких річок споруджено
водосховища, вода з яких використовується населенням. У горах
багато джерел, є водоспади.

Висотна поясність У Кримських горах спостерігається висотна поясність ґрунтово-

рослинного покриву. У передгір'ях панує степова рослинність з
типчаком і ковилою, а трохи вище, (від 500 м) — лісостепова. Там на
дерново-карбонатних ґрунтах ростуть дубові гаї з дуба скельного,
пухнастого і звичайного з домішкою клена, бука і граба. Поширені
зарості чагарників. Схили гір на висоті 700—1 300 м охоплює гірсько-
лісовий пояс, де на бурих лісових ґрунтах ростуть широколисті ліси з
бука, граба, клена, ясена, липи з домішкою сосни. На вершинах-яйлах
поширені гірсько-лучні ґрунти. Там розкинулися гірські луки, на яких
ростуть альпійська фіалка, звіробій, типчак. На південному схилі
Головного пасма висотна поясність рослинності також виражена досить
чітко, хоча він і не має суцільного ґрунтового покриву, тому що
переривається скелями й осипищами.

На Південному березі Криму сформувалися коричневі ґрунти. На них

поширені зарості дуба пухнастого, граба східного і ялівцю, субтропічна
вічнозелена садово-паркова рослинність (кипарис, лавр, мирт, магнолія)
 і плодові дерева (абрикоси, персики, мигдаль, хурма, інжир). До висоти
500 м ростуть сухолюбні дубово-ялівцеві ліси і шибляк — густі колючі
зарості теплолюбних середземноморських видів (дуба пухнастого і
скельного, суничного дерева, фісташки, грабинника) (мал. 167). Вище,
до висоти 900 м, лежить пояс кримської сосни і дуба, а ще вище (до 1
300 м)      у лісах переважає кримський бук. Тваринний світ
різноманітний. У лісах живуть козуля, олень, муфлон, лисиця, борсук,
заєць, куниця, білка. Гніздяться багато птахів — сойка, чайка, гриф
чорний, змієїд, сапсан.
Господарська оцінка Для охорони довкілля створено низку природоохоронних об'єктів. У
природних ресурсів. Кримському природному заповіднику охороняються найцінніші в
Основні заходи Криму ліси — дубові, букові, з кримської сосни, а також реліктові
угруповання тиса ягідного і ялівцю високого. Унікальні природні
щодо раціонального
комплекси вулканічного масиву юрського періоду та морського
використання та узбережжя оберігаються в Карадазькому заповіднику. Його вважають
охорони природних одним з найбільш екзотичних куточків Криму.
умов і природних Багато природоохоронних територій створено біля м. Ялти. Ялтинський
ресурсів. гірсько-лісовий заповідник — найбагатший за видовим складом рослин
(1 367 видів, з яких 138 є рідкісними і зникаючими). У заповіднику
«Мис Мартьян» охороняють реліктовий середземноморський ліс з
ялівцю, дуба пухнастого, сосни кримської, фісташки. Нікітський
ботанічний сад — один з найстаріших у світі (заснований у 1811 р.).
Там зібрано унікальну колекцію субтропічних рослин з усіх куточків
нашої планети (пальми, метасеквоя, туя, кедр, бамбук та інші), їх
розсаджено в пейзажному стилі, що робить сад мальовничим.
На жаль, останнім часом у спекотні літні сезони на південному схилі
Головного пасма не раз виникали тривалі пожежі, внаслідок яких
згоріло багато реліктових лісів і чагарників, у тому числі й на
заповідних територіях.
Мальовничі ландшафти Гірського Криму, сухий теплий клімат та
морська вода роблять цей регіон одним із найкращих курортних
районів України.

3.4. Природні комплекси морів.

Чорне та Азовське моря. Природногосподарська характеристика морів,
проблеми використання ресурсів та охорона природи.
 У

Чорному морі здавна виловлювали до 30 видів риби, в тому числі білугу, пеламіду, скумбрію,
катрана, ставриду. Теперішній вилов становить 250 тис. т за рік, із них чорноморська кілька —
80 % і хамса — 16 %. У морі також добували мідії, філофору, з корисних копалин —
будівельний пісок, гравій, природний газ; перспективними е пошуки нафти в
континентальному шельфі.
Чорноморське узбережжя дуже важливе в курортно-рекреаційному відношенні. Тут
розташовані численні турбази, санаторії, будинки відпочинку, пансіонати, дитячі табори.
Найвідомішими курортами Чорного моря є Ялта, Алушта, Євпаторія, Гурзуф, Одеса.
В останні роки погіршується екологічний стан акваторії моря стоками річок, викидами
шкідливих речовин, які потрапляють у воду в разі аварій кораблів і під час видобування
корисних копалин. Через погіршення екологічної ситуації поступово піднімається межа вод,
насичених сірководнем. Вже зараз в окремих місцях це призводить до заморів (масової
загибелі риб та інших мешканців вод).
Жива природа Чорного моря та його узбереж охороняється в спеціально створеному з цією
метою Чорноморському біосферному заповіднику. Насамперед під охороною перебувають
багато видів водоплавних птахів, які зимують там або відпочивають під час перельотів.
Морські екосистеми охороняються також і в природних заповідниках Дунайському,
Карадазькому та Мис Мартьян. В акваторії заповідника Мис Мартьян зустрічаються понад 200
видів морських тварин (риб, молюсків і ракоподібних), 129 видів водоростей і макрофітів (62
% видів узбережжя Південного берега Криму), 59 видів і форм діатомових і 65 видів і форм
синьо-зелених водоростей.
Азовське море протягом тривалого часу було відоме своєю продуктивністю. У 1930—
1960-х рр. із 1 га водної поверхні моря виловлювали риби в 16 разів більше, ніж у Чорному.
Половина видів риб мала промислове значення. Особливо великим був промисел тюльки і
хамси. Зараз ця кількість скоротилася до третини.
Дно Азовського моря є перспективним для видобування нафти і природного газу. Цілющу
грязь Сиваша використовують для лікування, а з її ропи виробляють соду, бром, магній.
Узбережжя Азовського моря з теплим кліматом, піщаними пляжами — це важливий
рекреаційний район України. Прибережні райони з їх островами і півостровами є місцем
гніздування багатьох птахів, яких приваблює м’якість клімату, багаті кормові угіддя та добре
захищені ділянки. Для їх охорони створено Казантипський природний заповідник та Азово-
Сиваський національний природний парк (розташований поруч зі степами Присивашшя і на о.
Бирючий). Тут зустрічаються дрохва, стрепет, журавель степовий та сірий, луні польовий і
степовий, беркут, підорлик великий, балобан, сокіл-сапсан, боривітер степовий. Загалом для
парку характерні 30 видів птахів, що занесені до Червоної книги України.
 Тема 4.
Використання природних умов і ресурсів та їх охорона.
4.1.Геоекологічна ситуація
Геоекологічна ситуація. Основні забруднювачі навколишнього
середовища. Вплив геоекологічної ситуації на населення.
Оскільки екологічні проблеми стосуються всіх оболонок Землі й мають просторові
відмінності, то їхнім вивченням займається окрема галузь географії — геоекологія.
Україна належить до країн із високим господарським освоєнням території, а
геоекологічна
ситуація оцінюється
як кризова. Так, у
нас одна з найвищих
у світі часток ріллі в
загальному
земельному фонді —
близько 57 % (33,3
млн га). При цьому
характерна висока
концентрація
підприємств в
окремих районах, де
створені великі
промислові
комплекси. Це
обумовило
інтенсивне споживання енергоносіїв, рудних корисних копалин і води, призвело до високого
рівня забруднення компонентів природи.
Найбільшими забруднювачами атмосферного повітря є підприємства важкої індустрії. На
електроенергетику припадає близько 32 % забруднень, на металургійні підприємства — 28 %,
на вугільну галузь — 23 %, на нафто-, газовидобувну й нафтопереробну промисловість — 4 %.
Головним джерелом надходження важких металів є кольорова металургія. Підприємства
хімічної промисловості забруднюють навколишнє середовище сірчаним ангідридом, оксидами
азоту. Великим джерелом забруднення атмосфери є автомобільний транспорт.
У житлово-комунальному господарстві основними джерелами забруднення повітря є
підприємства з виробництва дорожних будівельних матеріалів та котельні теплового
господарства. Вони викидають в атмосферу значну кількість золи, оксидів вуглецю, сірки,
азоту; скидають у каналізацію хімічні сполуки, що утворилися внаслідок реагентної обробки
води, яка використовується в системах теплопостачання.
Повітряний басейн України найбільше забруднений викидами, які містять: бензапірен
(максимальне перевищення в Маріуполі та Донецьку), фенол (у Донецьку та Єнакієвому),
оксиди азоту (у Донецьку та Єнакієвому), аміак (у Донецьку й Горлівці).
Найбільш характерними видами забруднення ґрунту є мінеральні добрива й
отрутохімікати. Найбільша забрудненість ґрунтів мінеральними добривами і пестицидами
спостерігається в Закарпатській, Львівській, Чернівецькій, Вінницькій областях і в
Автономній республіці Крим. Зовсім по-іншому виглядає забрудненість техногенними
речовинами (без радіонуклідів), її максимальні показники в Донецькій, Луганській,
Дніпропетровській, Хмельницькій, Київській та Чернівецькій областях.
Антропогенні зміни земель, пов’язані з видобутком корисних копалин, найбільш значні в
Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій областях. Найбільш сприятлива ситуація в
Закарпатській, Івано-Франківській, Волинській та Рівненській областях.
Розвитком гірничодобувної промисловості, у першу чергу розробкою родовищ вугілля,
природного газу, нафти, сірки, ртуті, калійних і кам’яних солей, сировини для будівельної
індустрії, зумовлене зниження сейсмічної стійкості території і несучої здатності гірських
порід. Найбільшою мірою це проявляється у Донбасі, Придніпров’ї та Прикарпатті.
За ступенем забруднення виділяють: екологічні катастрофи, надзвичайно забруднені,
дуже забруднені, забруднені, помірно забруднені й умовно чисті. До умовно чистих
територій належать майже увесь північний схил Українських Карпат, Шацьке заозер’я,
південна Волинь на межі Рівненщини та Тернопільщини, Придніпров’я на межі Черкаської та
Полтавської областей, північ Сумщини і Чернігівщини, центральне Поділля і деякі ареали в
Гірському Криму, загалом близько 30 тис. км2, тобто 8,3 % площі України. Помірно
забрудненими є території заходу України (без Полісся) і майже увесь північний схід. Ці
території становлять майже 150 тис. км2, тобто приблизно 24 % площі України.
Забруднені території переважають на півночі Одеської, Миколаївської та Херсонської
областей, на частині Запорізько-Донецького Приазов’я.
Дуже забруднені (117 тис. км 2) і надзвичайно забруднені (61 тис. км 2) території разом узяті
займають майже третину площі республіки (29,5 %). Виділяються чотири великих ареали
цього забруднення: Полісся, середнє Придніпров’я, Донбас і Південь, а також кілька середніх:
північна Буковина
(без гірської
частини),
південно-східне
Поділля, південна
частина Київської
та Черкаської
областей,
центральна
Полтавщина.
До території
екологічної
катастрофи, що
становить 7,4 тис.
км2 (понад 1 %
площі України),
належать 30-
кілометрова зона Чорнобильської ЛЕС, а також причорноморські райони інтенсивного
зрошення. В останніх забрудненість вод перевищує нормативну у 1,5—4,5, а ґрунтів у 10 і
більше разів. Це райони півдня Херсонської області та найпівнічнішої смуги Криму.
Практично всі поверхневі води України забруднені промисловими, побутовими,
сільськогосподарськими стоками.
 4.2. Використання й охорона природних умов і ресурсів.
Природохоронні заходи. Законодавчі акти про природно-заповідний
фонд.
Охорона природи - це заходи, спрямовані на збереження та відтворення як окремих
компонентів природи, так і їх поєднань у природних комплексах. Охорона довкілля в Україні
має глибокі історичні традиції. Люди здавна оберігали об’єкти незвичайної краси - цілющі
джерела, озера, водоспади, скелі, гаї, окремі вікові дерева, які нерідко вважали священними.
Екологічне законодавство України складається із Законів України «Про охорону
навколишнього природного середовища», «Про охорону атмосферного повітря», «Про
природно-заповідний фонд України», «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про
Червону книгу України», «Про загальнодержавну програму формування національної
екологічної мережі України на 2000— 2015 роки»
.
Категорії природно-заповідного фонду. Природоохоронні
комплекси.

Природоохоронні комплекси — це ділянки землі, водної поверхні та повітряного

простору над ними, де розташовуються об’єкти, які мають особливе природоохоронне,
наукове, культурне, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення, які повністю або частково
вилучені рішеннями органів державної влади з господарського використання і для яких
встановлено режим особливої охорони.
Природні заповідники — це природоохоронні, науково-дослідні установи
загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані
типових або унікальних для певної ландшафтної зони природних комплексів з усією
сукупністю їх компонентів. Територія (або акваторія) заповідника повністю вилучається з
господарського використання.
Біосферні заповідники — це природоохоронні науково-дослідні установи міжнародного
значення, що створюються з метою збереження в природному стані найтиповіших природних
комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення
навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних чинників.
Біосферні заповідники
Кількість видів, занесен их
Назва Адреса до Червової книги України
флори фауни
Херсонська область, Чаплинський
Асканія- Нова район, смт Асканія-Нова 22 41
Херсонська область, м. Гола
Чорноморський Пристань 24 69
Карпатський Закарпатська область, м. Рахів 92 74
Одеська область, Кілійський район,
Дунайський м. Вилкове 8 61
Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-
освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення. Перед ними
постають такі завдання: збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і
окремих об’єктів; створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів
рекреаційної діяльності; проведення екологічної освітньо-виховної роботи.
Національні природні парки (приклади)
Назва Адреса
Карпатський Івано-Франківська обл., м. Яремча
Шацький Волинська обл., Шацький р-н, с. Світязь
Синевир Закарпатська обл., Міжгірський р-н, с. Синевир-Остріки
Азово-Сиваський Херсонська обл., м. Генічеськ
Вижницький Чернівецька обл., Вижницький р-н, смт Берегомет
Подільські Товтри Хмельницька обл., м. Кам’янець- Подільський
Святі Гори Донецька обл., м. Слов’яногірськ
Яворівський Львівська обл., Яворівський р-н, смт Івано-Франкове
Деснянсько- Сумська обл.
Старогутський
Ічнянський Чернігівська обл., Ічнянський р-н
Галицький Івано-Франківська обл., Галицький р-н
Гомільшанські ліси Харківська обл., Зміївський та Первомайський р-ни
Великий Луг Запорізька обл., Василівський р-н, м. Дніпрорудне
Мезинський Чернігівська обл., Коропський район
 Регіональні ландшафтні парки утворюються з метою збереження в природному стані
типових або унікальних природних комплексів та об’єктів, забезпечення умов для
організованого відпочинку населення.
Заказники — це ділянки угідь (лісових, степових, водних), на яких охороняється певна
частина ландшафту або певний компонент природного комплексу: рослини, тварини,
багатства надр. Зазначені території створюють без вилучення земельних ділянок, водних та
інших природних об’єктів у їх власників або користувачів.
Пам’ятками природи оголошуються окремі унікальні природні об’єкти, що мають
особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх
у природному стані. На території пам’яток природи забороняється будь-яка діяльність, що
загрожує їх збереженню або призводить до деградації чи зміни первісного стану.
Заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотисті та інші відокремлені
цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне й естетичне значення, з
метою збереження їх у природному стані. Тут забороняється будь-яка діяльність, що порушує
процеси, які відбуваються в природних комплексах.
Ботанічні сади створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження
рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом поповнення ботанічних колекцій,
ведення наукової, навчальної, освітньої роботи.
 Відомими в Україні ботанічними садами є Нікітський, Центральний республіканський
ботанічний сад ім. Фоміна, Дніпропетровського, Львівського, Харківського, Чернівецького
університетів.
Дендрологічні парки створюються з метою збереження і вивчення в спеціально
створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш
ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання. Відомими
дендрологічними парками є Софіївський, Олександрійський, Тростянецький, Веселі
Боковеньки та ін.
Зоологічні парки відкриваються з метою організації екологічної, освітньо-виховної
роботи, а також створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин,
збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни та розробки наукових основ її розведення в
неволі.
Станом на 01.01.2014 природно-заповідний фонд України має у своєму складі 8101
територій та об’єктів загальною площею 3667,4 тис. га, або 6,08 % від території країни, та
морський заказник площею 402,5 тис. га. Зокрема це 645 територій і об’єктів
загальнодержавного значення: 19 природних і 4 біосферних заповідників, 48 національних
природних парків, 308 заказників, 132 пам’ятки природи, 18 ботанічних садів, 7 зоологічних
парків, 19 дендрологічних парків, 88 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва.
Частка площ ПЗФ від площ адміністративних одиниць («показник заповідності») суттєво
відрізняється. Найменшою — 2,25—2,80 % — вона є у Вінницькій, Дніпропетровській,
Харківській областях, найбільшою — 12,0—15,7 % — в Івано- Франківській, Закарпатській,
Хмельницькій, Чернівецькій областях та м. Києві; у м. Севастополі становить 30,3 %. У
Донецькій, Житомирській, Запорізькій, Київській, Кіровоградській, Луганській,
Миколаївській, Одеській, Полтавській та Черкаській областях заповідні території становлять
близько 3—5 %, у Волинській, Львівській, Рівненській, Сумській, Тернопільській,
Херсонській, Чернігівській областях та Автономній Республіці Крим — 6—12 %. Таким
чином, у різних областях України показник заповідності коливається від 2,25 до 15,7 %. У
більшості країн Європи середній відсоток заповідності становить 15%.

Національна екологічна мережа. Моніторинг навколишнього

середовища.
Екологічна мережа — це єдина просторова система, яка утворюється з метою покращення
умов для формування здорового довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу
території України, збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, забезпечення
природних шляхів міграції та поширення видів рослин і тварин.
Згідно із Законом України «Про загальнодержавну програму формування національної
екологічної мережі України на 2000-2015 роки» до основних структурних елементів
екологічної мережі зараховують: території та об’єкти природно-заповідного фонду як основні
природні елементи екологічної мережі; водні об’єкти (ділянки моря, озера, водосховища,
річки), водно-болотні угіддя, водоохоронні зони, прибережні захисні смуги, смуги відведення,
берегові смуги водних шляхів і зони санітарної охорони, що утворюють відповідні басейнові
системи; ліси; інші природні території (ділянки степової рослинності, луки, пасовища, кам’яні
розсипи, піски, солончаки тощо).
 Велике значення для охорони навколишнього середовища має моніторинг навколишнього
середовища, під яким розуміють сукупність спостережень за визначеними компонентами
біосфери, що спеціальним чином організовані в просторі та часі. Він передбачає використання
комплексу методів екологічного прогнозування, визначення ступеня антропогенного впливу
на навколишнє середовище, виявлення чинників і джерел цього впливу.
Так, моніторинг стану екологічної мережі передбачає спостереження за змінами
компонентів довкілля для своєчасного виявлення негативних тенденцій у стані мережі.
Основною метою моніторингу є оптимізація відносин людини з природою та екологічна
орієнтація господарської діяльності. Мета державного моніторингу поверхневих вод — збір,
обробка та аналіз інформації про їх стан.
У системі екологічного моніторингу, що здійснюється в Україні, розрізняють три рівні:
глобальний, регіональний і локальний. Вони здійснюються за довгостроковою Державною

програмою, яка визначає спільні дії відомчих органів державної виконавчої влади,
підприємств, організацій та установ. Основну роль відіграє Міністерство екології та
природних ресурсів України. Реальні моніторингові спостереження також проводять
Національна академія наук України, Державний комітет природних ресурсів, Держводгосп
України, Міністерство охорони здоров’я України, Держлісгосп України.