Тема 23

Україна на початку XX ст.

Українські землі на поч. ХХ ст. не мали самостійності та входили до складу двох держав-імперій:
 Російської імперії (Наддніпрянщина, Слобожанщина, Крим);
 Австро-Угорської імперії (Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття).

Тема 23 частина І.
Західноукраїнські землі в складі Австро-Угорської імперії на початку XX ст.

1894 р. – заснування спортивно-молодіжного товариства «Сокіл» (з 1909 р. – «Сокіл-батько»), перший керівник Іван
Боберський;
1900 р. - заснування спортивно-молодіжного товариства «Січ», засновник Кирило Трильовський;
1900 р. – обрання А. Шептицького митрополитом Української греко-католицької церкви (УГКЦ), перебував на посаді до 1
листопада 1944 р.;
1902 р. – селянський страйк в Галичині;
1907 р. – впровадження в Австро-Угорській імперії загального виборчого права для чоловіків;
1911 р. - заснування спортивно-молодіжного товариства «Пласт», один із засновників Петро Франко;
1914 р. – Шевченківський здвиг у Львові учасників «Січ» і «Сокіл-батько».

!!! Народне
віче - форма
мирної
боротьби
галицьких
селян другої
половини
ХІХ —
початку ХХ
ст. за свої
політичні,
економічні та
соціальні
права.

Використову
ючи карту
перевірте
правильніст
ь заповнення
таблиці і
допишіть
інформацію.

Адміністративно-
Адміністративно-територіальний
територіальна Українська територія Міста регіону
поділ територій
одиниця

Коронний край Східна Галичина, за Столиця _______________

«Королівство Першим поділом Речі На округи. Керував губернатор
Галичини і Посполитої 1772 р. Великі міста ____________

1
 Лодомерії» ________________________

Центр _______________
Північна Буковина, за
1849-1918 рр. окремий округ.
Північна Буковина Константинопольською
Керував окружний староста. Великі міста ____________
конвенцією 1775 р.
________________________

Закарпаття, в ХІІІ ст. Центр _______________

Угорське увійшло до Угорщини, а в на комітати (намісництва, жупи),
королівство 1526 р. до Австрійської управляли угорські чиновники. Великі міста ____________
імперії ________________________

У 1867 р. Австрія і Угорщина підписали угоду, за якою імперія перетворювалася на дуалістичну (двоєдину)
Австро-Угорську імперію. До складу Австрії увійшли Галичина і Буковина, в Угорщини - Закарпатська
Україна.
Галичина отримала обмежену внутрішню автономію:
- краєм керував австрійський намісник, призначений з числа польських магнатів;
- з 1861 у Львові працює Галицький обласної сейм, перевага в якому мали були поляки;
- уряд відмовився розділити Галичину на Східну і Західну.

Буковина також отримала внутрішнє самоврядування, проте в Буковинському сеймі більшість мали
румуни і німці.

Закарпаття залишилося складовою частиною Угорщини і ніякого самоврядування не отримало.

Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель

Загальна характеристика
- Західноукраїнські землі залишалися слаборозвиненим аграрно-сировинним регіоном.
- Зберігалися пережитки феодально-кріпосницьких відносин.
- Колоніальний характер урядової політики: західноукраїнські землі стали ринком збуту товарів і
доступним джерелом сировини для метрополії, забезпечили економічний підйом центральних і західних
провінцій Австро-Угорської імперії.

Сільське господарство
*Сільське господарство — обробка землі (для отримання/підвищення врожаїв) і вирощування свійських
тварин.

75 % населення західноукраїнських земель були зайняті в сільському господарстві.

на початку 20 ст. залишалась екстенсивною, низькопродуктивною, остаточно втративши свої колишні
експортні можливості.

Екстенсивне сільське господарство — спосіб ведення сільського господарства, при якому збільшення
продуктивності досягається не за рахунок збільшення ефективності виробництва, а за рахунок введення у
виробництво нових ресурсів, найчастіше — шляхом розширення посівних площ. Спосіб характеризується низькими
врожаями при слабкому технічному та науковому оснащенні виробництва.
Експорт — вивіз із митної території країни за кордон товарів і послуг без зобов'язання їхнього зворотного
повернення.

Селя́ни — жителі сіл і сільських місцевостей, а також люди, чиїм джерелом існування є праця на землі, зайнятість в
фермерському господарстві.

1. Великим землевласникам, які мали більше 5 тис.га землі, належало понад 40% земельних ресурсів,
одночасно 94% господарств мали менш ніж за 10 га землі, близько половини - по 2 га землі.

2
Сервітути – право користуватися чужою власністю; право проходу проїзду чужою територією – селяни
платили за користування панськими пасовищами, луками, ріками, лісами.

Саме у великих поміщицьких маєтках було переорієнтування сільськогосподарського виробництва на потреби

ринку. Відбувалася поступова заміна відсталого трипілля набагато прогресивнішою системою сівозмін, дедалі
активніше почали застосовувати мінеральні добрива, нову техніку.

Найбільшою проблемою селян було малоземелля і безземелля, що призводило до Аграрного перенаселення -

наявність великої кількості селян, яким не вистачало землі - це головна причина масової трудової міграції.

2. Масова трудова міграція, пов'язана з малоземеллям, нерозвиненою промисловістю і демографічним

вибухом другої половини XIX ст. Виїжджали як на сезонні роботи (до Німеччини, Росії, Румунії,
Данії), так і на постійне проживання (в Канаду, США, Бразилії, Австралії). Так, в 90-х роках XIX ст. за
океан емігрувало понад 250 000 чоловік.

3. Врожайність була в 1,5-2 рази нижче, ніж в розвинених країнах Заходу.

4. Ринковий розвиток галузі відбувався повільніше, ніж в центральних і західних провінціях імперії,
включав такі процеси:
- використання вільнонайманого праці, тобто, працювали за гроші;
- застосування сільськогосподарської техніки;
- поглиблення спеціалізації районів, коли певний регіон спеціалізується на вирощування певного виду
продукції;
- розширення посівів технічних культур (тютюну, льону, соняшнику, хмелю і т.п.);
- в окремих районах розвивалося промислове садівництво;
- торгове скотарство.

5. Основною формою соціального протесту були селянські страйки:

Наприкінці липня 1902 р. в Галичині страйкувало 24 повіти, більше як 500 сіл і 100 тис.
сільськогосподарських робітників. Страйкарі вимагали скорочення робочого дня, підвищення
заробітної платні, користування поміщицькими лісами, луками. Про розмах страйкового
селянського руху свідчить те, що придушити його влада спромоглася тільки з допомогою жандармерії
та військових загонів.

6. Зародження кооперативного руху.

Перші кооперативи створювалися за сприяння «Просвіти» в кінці 1869 р., але спеціалізовані кооперативи
з'являються завдяки Василю Нагірному, який заснував споживчий кооператив «Народна торгівля» (1883
г.) - магазин.

!!! Кооперація - форма об'єднання людей, які на пайових засадах спільно займаються певним видом
діяльності.

Метою кооперативів було:

؏ закуповувати і продавати великі партії продуктів без посередників, щоб економити кошти.
؏ Протидія іноземному капіталу та місцевим лихварям
؏ загальному зубожінню селянства, тобто, покращити соціально-економічний стан селянства.
3
 Найбільше розвинулася
молочарська. У 1904 р. у с. Завадові
біля Стрия запрацював перший у
західноукраїнських теренах
кооператив-молочарня – Союз руських
молочарських спілок.

Численні кооперативи - кредитні

спілки, давали позики під 10%
(лихварі - під 150-200%).
Лихварі – це люди, які професійно
дають гроші в борг під високі
відсотки.
У 1892 р. у Львові було відкрито страхове товариство «Дністер», яке провадило меценатську діяльність та
станом на 1907 р. мало 213 тис. клієнтів. Зростання кооперативів привело до організації в 1904 р. Центральної
асоціації українських кооперативів

Отже, Кооперативи, скуповуючи у своїх членів сільськогосподарську

продукцію та постачаючи їм добрива, сільськогосподарську техніку,
насіння тощо, сприяли занепаду патріархального укладу селянських
господарств, їхньому залученню до ринкових відносин.
Було встановлено тісні гармонійні взаємини між інтелігенцією і
селянством, яке вийшло на провідні позиції у фінансово-економічному
житті Галичини. Кооперація допомагала українцям вистояти в голодні
роки, згуртувала їх і стала однією з важливих форм національного руху.

Будівля у Львові, у якій в 1906–1939 рр. знаходилося

страхове товариство «Дністер».
Стиль – модерн
Дата будівництва 1904-1906 рр.
Архітектори І. Левинський, О. Лушпинський

Промисловість

*Промисловість - сукупність підприємств з виробництва електроенергії, знарядь праці для галузей економіки,
видобутку сировини, палива, заготівлі лісу, переробки продукції, випущеної промисловістю або
виробленої сільським господарством, видобуток і переробка сировини, виробництво товарів і послуг; тобто, це
сукупність підприємств – фабрик і заводів, на яких працюють за допомогою техніки (пресів, верстатів та ін.)

1. Повільне формування фабрично-заводської промисловості 95% підприємств були дрібними (менше 5

робочих), на них працювало більше половини зайнятих робітників у промисловості. Промисловий
переворот розпочався в середині 40-х років і затягнувся до середини 80-х років XIX ст. - на 10-15
лет довше, ніж в цілому в імперії.
Промисловий переворот – це перехід від ручної праці до машинної, тобто, від мануфактур до фабрик і
заводів.
Мануфактура – це підприємство засноване на ручній праці.

Історична довідка: ремесло – мануфактури (середньовічні цехи) – промисловий переворот (фабрики і

заводи) – монополії.

З повісті І. Франка «Борислав сміється»: «...Дешеві і покірні робітники рікою напливали до

бориславських багачів, з сльозами напрошувалися на роботу, хоть би й за яку дешеву ціну, – і ціна
4
 справді пішла чимраз дешевша. А між тим хліб ставав чимраз дорожчий, – до Борислава його довозили
дуже мало і дуже неправильно, і робітникам не раз і з яким-таким грошем за пазухою приходилось
мліти голодом. Щотижня вривали їм плату, а супротивних зацитькували згірдними, насмішливими
словами: “Не хочеш тілько брати, то йди собі та здихай з голоду, – тут на твоє місце десять аж
напрошується, та й ще за меншу ціну!”»

2. Повільна механізація (впровадження техніки) промисловості: на Галичину доводилося 5,5% парових

двигунів імперії, тобто, розвивалися ті галузі промисловості, в яких застосовувалася ручна праця,
а не машинна.
3. Українська промисловість не отримувала податкових преференцій (податкових пільг), на відміну від
центральних, районів, тому не витримувала конкуренції.
4. Занепад обробної (яка обробляється на місці добування) промисловості (цукрової, текстильної,
шкіряної, паперової).
5. Провідними галузями промисловості були:
a) лісопильне виробництво (деревообробка):
 належало іноземцям (німцям, австрійцям, французам), які переважно вивозили деревину за межі
українського регіону, тому українська меблева промисловість не розвивалася;
 До винятків належала Ужгородська меблева фабрика австро-американського синдикату «Мундус».
 використання лісів у Карпатах призводило до розмивання ґрунту, унаслідок чого в гірських місцевостях
почастішали повені.
b) нафтовидобувна промисловість Дрогобицький-Бориславського нафтового району:
 У 1909 р. за обсягами видобутку нафти Галичина посідала 3-тє місце у світі після США та Росії, його
показник сягав 2 млн тонн;
 У ті роки Борислав називали Клондайком Галичини, бо тут видобували близько 2/3 нафти регіону.
 нафтова промисловість Прикарпаття пере бувала цілком у руках іноземних капіталістів.
 Іноземні монополії, які панували в нафтовій промисловості Галичини, щоб збільшити ціну на нафту,
почали зменшувати її видобуток. Через це з 1910 р. видобуток нафти тут невпинно скорочувався, а ціни на
нафтопродукти зростали, що, зрештою, зумовило занепад галузі.
c) солеварна промисловість (64% видобутку солі в імперії) - Копальні у Величці (біля Кракова),
Калуші, Стебнику, Солотвині.
d) озокеритна промисловість (озокерит – гірський віск) видобували в Бориславі, хоча на поч. ХХ ст.
обсяги скоротилися.

Пожвавлення відбувалося в більшості галузей харчової промисловості, з окрема в цукровій, борошномельній,

спиртогорілчаній, виробництво в яких зосереджувалося на дрібних підприємствах. Пришвидшився розвиток
металообробної та машинобудівної промисловості.

Тобто, розвивалися лише ті галузі промисловості, які пов’язані з видобутком сировини, що призводило до
виснаження природних багатств краю і гальмувало його промисловий розвиток через незацікавленість у
впровадженні більш технологічних виробництв. Це підтримували місцеві поміщики, які намагалися зберегти
свої привілеї. Близько 90 % експорту становила сировина.

6. Перевага іноземного капіталу в великий і середній промисловості (австрійський, німецький,

англійський, французький, бельгійський, канадський, такі як «Сіменс», «ФІАТ» тощо) - іноземці
створювали свої підприємства на території Західної України.
7. Низький рівень зарплати (в 1,5-2 рази нижче, ніж середній в імперії), високий рівень нещасних випадків
на виробництві.

Для здійснення індустріалізації краю існували об’єктивні причини:

 значні природні багатства,
 надлишок робочої сили,
 кваліфіковані спеціалісти,
 розвинена мережа комунікацій — залізниці (понад 4 тис. км),
 зв’язок,
 місткий внутрішній ринок.
 !!! Бракувало капіталовкладень у промисловість.

5
 Суспільно-політичні рухи Західної України
Загальна характеристика
- Австрійська влада використовувала українсько-польське протистояння: намісником Галичини призначили
поляка, відмовлено в розділі Галичини на Східну (українську) і Західну (польську), зроблена спроба перевести
українську мову на латинський алфавіт, ліквідовано Головну руську раду.
- Конституція 1867 офіційно оголосила міжнаціональну рівноправність в школах, державних установах
і судах, що позитивно позначилося на розвитку української культури; австрійська влада не переслідувала
українські просвітницькі об'єднання і видавництва.

Течії суспільно-політичного руху

Москвофіли бачили опорою в боротьбі проти полонізації Росію. Отримували фінансову і організаційну
допомогу з Москви. У 60-80-х рр. XIX ст. займали провідне становище в суспільному житті Західної України.

Програма
- не визнавали існування українського народу і його мови.
- Вірили в провідну роль Росії серед слов'янських народів.
- Виступали за приєднання західноукраїнських земель до Росії, вважали, що «Росія має бути від Карпат до
Камчатки».

Значення діяльності москвофілів

- Сприяли денаціоналізації українців Галичини, Буковини, Закарпаття.
- Зіграли певну роль в підвищенні культурно-освітнього рівня селянства і робітників.

Народовці (українофіли) - національна українська течія, що зародився в 60-х роках XIX ст., Представники
якої (в основному - молода українська інтелігенція) доводили самостійність українського народу і мови.
НАЙБІЛЬШ ПОШИРЕНИЙ РУХ НА ПОЧ. ХХ СТ.

Програма
- Єдність всіх українських земель, необхідність їх об'єднання в одній державі;
- розвиток єдиної української мови;
- створення української літератури на народній основі.
Народників підтримували діячі національного руху Наддніпрянської України.

Створювали суспільства, установи, гуртки для пропаганди своїх поглядів:

- культурно-просвітнє товариство «Просвіта» (1868.), яке організовувало читальні в містах та селах, де
можна було ознайомитися як з художньої, так і зі спеціалізованою літературою по сільському господарству;
проводило літературні вечори та лекції, фінансувало діяльність кооперативів.
Першим головою «Просвіти» був А. Вахнянин;

- Літературне товариство ім. Т. Г. Шевченка (1873 г.), Створене з метою розвитку української мови і
літератури, видавало журнали «Правда» і «Зоря», художню літературу.
З 1892 Літературне товариство ім. Т. Г. Шевченка було перейменовано в Наукове товариство ім.

6
Т. Г. Шевченка (НТШ);в складі суспільства працювали історико-філософська, філологічна і математично-
природничо-медична секції. У 1897-1913 рр. Суспільство очолював видатний історик М. С. Грушевський.
Довгий час філологічну секцію Наукового товариства ім.Т. Г. Шевченко очолював І. Франка.
Значення діяльності народовців:
сприяли перетворенню західно-українського населення в згуртовану націю, об'єднану ідеєю власної
державності.

Радикали - представники молодої інтелігенції, провідних боротьбу за визволення українського народу від
національного і соціального гніту. Зазнали значного впливу соціалістичних ідей.

Керівники: І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький.

Програма
- Возз'єднання українських земель в одній державі.
- зменшення ролі церкви в суспільному житті.

Діяльність
1. Критикували і москвофілів, і народників, прагнули політизації українського руху.
2. Пропагували свої ідеї серед селян і робітників, намагалися перетворити «Просвіти» на свої осередки.
3. Створили перші українські партії.

Значення діяльності радикалів: сприяли політизації українського руху.

Формування українських партій в західноукраїнських землях

1. Русько-українська радикальна партія (РУРП, 1890)

- перша українська політична партія.

Засновники: І. Франко, М. Павлик.

Провідними діячами партії були Михайло Павлик, Кирило Трильовський, Лев Бачинський.

У 1895 р .. Ю. Бачинський опублікував брошуру «Україна irredenta» ( «Україна поневолена»), в якій

доводив історичну необхідність набуття Україною незалежності. РУРП внесла корективи в програму,
поставивши незалежність України перспективною метою.

Проте серед учасників РУРП не було єдиного погляду щодо мети боротьби, тому в кінці ХІХ ст. йшли
постійні сварки, тому в 1899 р. із РУРП вийшли дві нові партії УНДП і УСДП.

У 1905 р. РУРП прийняла нову програму, в основі якої було поєднання соціальної та національно-визвольної
боротьби. Вирішення національного питання радикали вбачали у федералізації Австро-Угорщини та
виділенні Галичини й Буковини в окрему адміністративну частину. Програма містила вимоги свободи
слова, друку та преси, запровадження 8-годинного робочого дня, викупу земель у поміщиків та передачі її
селянам.

2. До Української національно-демократичної партії (УНДП, 1899) увійшли народники, незадоволені

«новоерівськими» компромісами, і радикали, які відмовлялися від соціалістичної ідеології на користь
національної ідеї.
Поміркована орієнтація та підтримка з боку «Просвіти» робили УНДП найчисленнішою та
найвпливовішою партією Галичини. Щоб завоювати підтримку селян, партія організовувала народні віча, на
яких обговорювалися актуальні соціально-політичні та економічні питання.

«Не було жодної ділянки суспільно-політичного, економічного чи культурного життя, в яких би Націонал-
демократична партія не брала участі. За допомогою впливової і добре поставленої преси та численних
освітньо-культурних, кредитово-економічних та спортивно-виховних організацій Націонал-демократична
партія впродовж 1900–1914 pp. була монопольною партією в Східній Галичині».

Засновники: В. Будзиновський, Ю. Романчук, К. Левицький та Е. Левицький, В. Охримович.

7
 Програма
- виховання почуття єдності з наддніпрянськими українцями.
- Створення єдиної української національної провінції (автономії) Австро-Угорщини з власним сеймом і
адміністрацією.
- Головна мета - соборність та незалежність України.

3. Українська соціал-демократична партія (УСДП, 1899) була створена в результаті об'єднання лівих
радикалів і соціалістів, які не ввійшли в Польської соціал-демократичної партії. Нечисленними партія.

Засновники: М. Ганкевич, С. Вітик, Ю. Бачинський.

Програма
- досягнення соціалізму шляхом реформ.
- Захист інтересів працівників.
- Парламентські методи боротьби.
- Перспективна мета - незалежна Українська республіка.

Окрім, вищевказаних великих партій, були ще дрібні партії:

 Консервативну течію представляв Католицький русько-народний союз (КРНС) займався
просвітництвом і збереженням національно-культурних традицій українців.
 На його основі в 1911 р. утворилася Християнсько-суспільна партія (ХСП).
 У січні 1900 р. галицькі москвофіли утворили Руську народу партію (РНП)

«Буваючи в Галичині і спостерігаючи там широкий, як порівнювати з Великою Україною, національний рух, я
набирався певності, що й у нас він розів’ється, коли в Росії буде конституція і коли настане воля для прояву
національного життя. Тому я завжди радив нашим українцям по змозі частіше їздити до Галичини, щоб
наочно побачити тамошнє життя і зміцнитися у вірі в майбутнє відродження української нації на всім
просторі України. Тоді Галичина була для нас зразком боротьби за своє національне відродження, який
підтримував у нас віру й надію на краще будуче; Галичина була для України справжнім П’ємонтом, бо до
1906 року тільки там могла розвиватися українська преса, наука і взагалі національне життя, яке в
російській Україні було суворо заборонене й придушене царським урядом» (Є. Чикаленко).

I. 1906 р. у Львові відбулося 40-тисячне віче українців на підтримку вимоги запровадити загальне
рівне виборче право. Організаторами віча були РУРП, УСДП та УНДП; боротьбу за виборчу
реформу підтримала й консервативна ХСП. К. Левицький. «Ми зібралися тут, – наголосив він, – щоб
засвідчити, що весь руський народ є за справедливу виборчу реформу і що за се право постоїть усіма
своїми силами». Газета УНДП «Діло» характеризувала віче як «величну маніфестацію Галицької Русі
в боротьбі за незалежні політичні права».

!!! 1907 р. в Австро-Угорщині було запроваджено загальне рівне виборче право для чоловіків з 24 років і
який жив у своїй громаді не менше ніж рік («Закон виборчий до Ради Державної»)

На нараді Народного комітету УНДП було ухвалено створити український парламентський клуб
(фракцію) із 30 депутатів, який очолив Ю. Романчук, розпочав роботу із оприлюднення заяви, де
першою стояла вимога про потребу запровадження національно-територіальної автономії українських
земель в Австро-Угорщині.

II. Загострилася боротьба за український університет у Львові. Львівський університет згідно з

імператорською ухвалою 1871 р. мав бути двомовним – українсько-польським, проте фактично був
польським.
8
 «...Гострішого й злободеннішого характеру набуло питання університетське. Ставши господарями
становища у Львівському університеті після того, як німецька мова мала поступитися викладанню
“місцевими мовами” (1871), поляки ревно оберігали свою монополію на вищу школу і не допускали українців
до викладання в її стінах; вони всіляко перешкоджали збільшенню числа українських кафедр і так само
негативно поставились до ідеї створення окремого українського університету, коли з українського боку
висунуто відповідний проект. Мотивом було те найочевидніше – збереження значення польської культури,
яка мала превалювати» (М. Грушевський).

Восени 1901 р. студенти-українці виступили з вимогою розширення прав української мови в університеті та
збільшення кількості українських кафедр. Зустрівши опір з боку адміністрації закладу, близько 600 студентів на
знак протесту вдалися до сецесії – масового виходу з університету.
Ідея створення окремого українського університету у Львові перетворилася на символ боротьби
українців за свої національні права.
Польські студенти створювали «боївки», які нападали на студентів-українців. Останні у відповідь
організовували власну самооборону. У липні 1910 р. під час збройної сутички загинув один із лідерів
українського студентського руху Адам Коцко.
До 1916 р. у Львові для українців мав бути збудований окремий університет, проте в 1914 р. розпочалася
Перша світова війна, тому ідея створення українського університету так і не була реалізована австрійською
владою.

Діяльність молодіжних спортивно-військових організацій - для пробудження національно-

патріотичної свідомості

1) 1894 р. – товариство «Сокіл» у Львові – перше українське фізкультурно-

спортивне та протипожежне. Перший керівник Іван Боберський. В 1909 р.
перейменовано в «Сокіл-батько».

«Завдання організацій сокільських – послужити великому ділу будови нової України –

без панування і поневолення, України свобідної від неволі політичної, суспільної і
духовної. Сокільські організації мають своїм завданням
приготовляти не сліпу воєнну силу, не масу м’яса для гармат, а
силу горожанську, діяльну, що має творити нове життя народу,
без хлопа і пана» (М. Грушевський)

Іван Боберський (1873–1947) – педагог, перший популяризатор української фізичної

культури як засобу пробудження національної свідомості. Від 1901 р. член українського
спортивного товариства «Сокіл» (з 1909 р. – «Сокіл-Батько») у Львові. У 1908–1914 рр.
його голова, член Бойової управи і четар УСС. Боберський став батьком
українського фізичного виховання.
У 1913 р. завдяки його ініціативі було видано перший посібник для
українського «Пласту» О. Тисовського.

Відскануйте QR-код і перегляньте

детальну інформацію про Івана Боберського
(Дайте відповіді на питання по відео:
1. Які нововведення запровадив Боберський;
2. Наведіть фрагменти пісень, які співали сокільці під час своєї підготовки.)

2) 1900 р. – пожежно-гімнастичне товариство «Січ» с Завалля

(Івана-Франківська обл.), засновник Кирило Трильовський. У
роботі товариств наголошувалося на необхідності розвитку
історичних традицій українського народу, сприянні
патріотичному й фізичному вихованню української молоді.
У 1912 р. організацію перейменували на «Український
січовий союз».

9
 Відскануйте QR-код, перегляньте, запишіть і вивчіть детальну інформацію
про Кирила Трильовського

3) 1911 р. – товариство «Пласт», один із співзасновників Петро Франко. орієнтувався на фізичний

розвиток дітей дошкільного й шкільного віку в позаурочний час, виховувати українську молодь на
морально-християнських засадах і розвивати почуття патріотизму.
Український січовий союз і «Сокіл-Батько» виступили організаторами відзначення у Львові 100-річчя від дня
народження Тараса Шевченка, що відбулося 28 червня 1914 р. Захід увійшов в історію під назвою
Шевченківський здвиг. Понад 12 тис. членів
фізкультурно-спортивних товариств
урочистою ходою пройшли вулицями Львова.
Похід очолювали голова «Сокола-Батька» І.
Боберький та отаман Українського cічового
cоюзу К. Трильовський. «Отcе була
найвизначніша масова маніфестація українська
в ряді ювілейних Шевченківських свят», –
свідчив про подію Кость Левицький.

Андрей Шептицький – греко-католицький

митрополит 1900-1944
рр.
Андрій Шептицький — просвітитель, громадсько­політичний діяч,
доктор теології, архієпископ, що відіграв важливу роль в українському
національному русі. 17 грудня 1900 р. він був призначений
митрополитом греко­католицької церкви (1900—1944 рр.). Діяч
доклав чимало зусиль для того, щоб греко­католицька церква остаточно
відмовилася від союзу з москвофілами, перейшла на народовські позиції
і як впливова сила приєдналася до українського національного руху
в Галичині. Упродовж свого життя А. Шептицький послідовно боровся
за ідею незалежної України, підтримував ті політичні сили
західно­українських регіонів, які відстоювали її автономний статус
у 1900—1920 рр.
Митрополит став засновником Українського національного музею у Львові (1905 р.).
Завдяки його допомозі в музеї було зібрано одну з найбільших у Європі колекцій ікон.
А. Шептицький надавав стипендії молодим українським митцям для здобуття освіти
в кращих навчальних закладах Європи. У 1903 р. він заснував у Львові Народну
лічницю, яка пізніше перетворилася на сучасну лікарню. Митрополит був
ініціатором створення та засновником Земельного банку у Львові
(1910 р.), підтримував діяльність українських культурно­просвітніх
товариств «Просвіта», «Рідна школа», «сільський господар». Був
засновником Наукового інституту – єдиної на той час науково-
богословської установи для греко-католиків.
Відстоюючи інтереси українців Галичини в Галицькому сеймі та Палаті
панів австрійського парламенту, А. Шептицький порушував питання про
запровадження загального виборчого права, реформування системи
виборів до Галицького крайового сейму, створення українського університету у Львові.

10
 Виконайте тест

1. У якому році відбулася подія, що зумовила появу в польській газеті «Kurjer Stanisáawowski»
цитованої статті: «На згаданому вічі справедливо було порушено питання, що жінкам належить право
голосу на рівні з чоловіками, які цього року його здобули... і за це право ми маємо боротися...»?
А1900 р. Б1907р.
В1908 р. Г1911р.

2. Потребу здобуття політичної незалежності України вперше обґрунтував

А Андрей Шептицький у посланні «Як будувати рідну хату?»
Б Микола Міхновський у творі «Самостійна Україна»
В Дмитро Яворницький у праці «Вольності запорозьких козаків»
Г Юліан Бачинський у брошурі «Україна Irredenta»

3. На західноукраїнських землях на початку XX ст. під гаслом «Свій до свого по своє!» розвивався
А січовий рух. Б рух пластунів.
В народовський рух. Г кооперативний рух.

4. Хто був засновником української організації, згаданої в уривку документа: «…поляки боялися
хлопської організації… та ще в таких формах.., які вони вважали на свій виключний привілей.., а
найбільше їх дражнила назва «Січ» та назви січової старшини… у цьому вбачалася їм гайдамаччина»?
А Д. Донцов Б І. Боберський
В Є. Петрушевич Г К. Трильовський

5. У 1907 р. на західноукраїнських землях відбулося

А відкриття у Львові окремого українського університету.
Б впровадження загального виборчого права для чоловіків.
В започаткування політики «нової ери» в українсько-польських відносинах.
Г об’єднання Галичини, Буковини та Закарпаття в єдиний Коронний край.

6. Укажіть найчисельнішу та найвпливовішу політичну силу Галичини на початку XX ст.

А Українська народно-демократична партія (УНДП)
Б Українська соціал-демократична партія (УСДП)
В Русько-українська радикальна партія (РУРП)
Г Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО)

7. Яка верства домінувала в структурі західноукраїнського суспільства напри. ХІХ – на поч. ХХ ст.?
А селянство
Б підприємці
В пролетаріат
Г інтелігенція

8. Напередодні Першої світової війни національні та спортивно-фізкультурні організації «Сокіл»,

«Січ», «Пласт» активно діяли на
А Буковині. Б Галичині.
В Закарпатті. Г Волині.

9. Одним із результатів боротьби українського національного руху на західноукраїнських землях на

початку XX ст. було
А об’єднання Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття в єдиний Коронний край.
Б започаткування політики «нової ери» в українсько-польських відносинах.
В впровадження загального виборчого права для чоловіків.
Г відкриття у Львові окремого українського університету.

10. Що прискорило процес руйнування традиційних галузей господарства західноукраїнських земель

у другій половині XIX ст.?
А масова трудова еміграція селянства Б націоналізація промислових підприємств
В будівництво мережі залізниць Г малоземелля українських селян

11
 11. Зображене рекламне оголошення початку XX ст. свідчить про розгортання на західноукраїнських
землях

А монополізації виробництва.
Б промислового перевороту.
В трудової еміграції.
Г кооперативного руху.

12. На початку ХХ ст. митрополитом Української

греко-католицької церкви став
А А. Шептицький.
Б К. Трильовський.
В Є. Петрушевич.
Г І. Боберський.
13. На фото зображено

А В. Липинського, організатора та ідеолога Української демократичної хліборобської партії.

Б Є. Коновальця, голову проводу Організації українських націоналістів (ОУН).
В І. Боберського, голову старшини (ради) гімнастичного товариства «Сокіл-Батько».
Г Є. Петрушевича, президента Західноукраїнської Народної Республіки.

14. Однією з провідних галузей промисловості на західноукраїнських землях на початку ХХ ст. була
А вугільна.
Б хімічна.
В нафтодобувна.
Г металургійна.

15. Встановіть відповідність між подіями та датами :

А створення літературного товариства ім. Т.
Шевченка; 1 1890 р. ;
Б прийняття закону про загальне виборче право; 2 1873 р. ;
В заснування Русько-української радикальної 3 1907 р. ;
партії; 4 1911 р. ;
Г виникнення першої молодіжної організації “Січ”; 5 1900 р.
Д створення молодіжної організації “Пласт”.

16. Позначте гасла, під якими розгортався український національно-визвольний рух в Галичині
на початку ХХ ст.:
А “скасування кріпацтва”, “доступ українців до державних посад” “територіально-національний поділ
Галичини”;
Б “приєднання Буковини до Галичини”, “зрівняння в правах греко-католицької та римо-католицької церков”,
“запровадження в школах української мови навчання”;
В “відкриття Львівського університету”, “надання українському правопису статусу офіційного”, “усунення
поляків з урядових посад у Східній Галичині”;
Г “загальне виборче право”, “національна автономія Східної Галичини”, “створення українського
університету”.

12
 Тема 23 частина ІІ
Наддніпрянської України на початку XX ст. в Російська імперія

Українські землі в ХІХ ст. в складі Російської імперії

Генерал-губернаторства

Київське Малоросійське Новоросійсько-Бессарабське

Губернії
Київська Чернігівська Катеринославська
Волинська Полтавська Таврійська
Подільська Харківська Херсонська

Історичні регіони
Волинь Малоросія Запоріжжя
Поділля Гетьманщина Таврія
Правобережжя Лівобережжя Південь (Степ)
Південно-Західний
край Слобожанщина Новоросія

Губернії ділилися на повіти, які очолювали капітани-ісправники

Повіти ділилися на стани - міста і села

Економічний розвиток Наддніпрянської України на початку XX ст.

Розвиток промисловості
— Промислове піднесення:
1. створення великих підприємств;
2. високі темпи промислового розвитку;
3. підпорядкованість імперському центру;
4. залучення іноземного капіталу;
5. спеціалізація промислових районів;
6. нерівномірний розвиток окремих регіонів;
7. деформована структура промисловості (70 % припадало на видобуток сировини та виготовлення
напівфабрикатів).
– Завдяки географічному розташуванню та природним багатствам Україна стала одним із найрозвиненіших
промислових регіонів імперії, виробляючи основну масу продукції видобувної та металургійної
промисловості, а також цукру й товарного зерна.
– Економіка регіонів України розвивалася з різною інтенсивністю. Південь досить швидко модернізувався,
тут бурхливо розвивалося промислове виробництво; Лівобережжя, де зберігалися залишки кріпацтва,
помітно відставало.
– Спеціалізація промислового виробництва - Донецького вугільно-металургійного, Криворізького
залізорудного, Нікопольського марганцевого басейнів та Південно-Західного цукробурякового району.
– За рівнем концентрації промислового виробництва Україна вийшла на початку 20 ст. на одне з перших
місць у світі
Концентрація виробництва — зосередження засобів виробництва, працівників та обсягів виробництва на
великих підприємствах.

13
 – монополізації промисловості – об’єднання підприємств, які зосереджують виробництво і збут значної
частини продукції певної галузі промисловості: 1887 р. у Києві було створено синдикат цукрозаводчиків,
1902 р. виник синдикат «Продамет», «Трубопродаж», «Продвугілля», «Продвагон».

– Економічна криза спостерігалася у 1900–1903 рр.

Причина: перевиробництво.
Наслідки:
 скоротилось виплавлення чавуну, зменшився видобуток кам’яного вугілля,
 припинилася діяльність багатьох заводів, рудників, шахт,
 понад 100 тис. робітників в Україні стали безробітними
 істотно зменшили платню, хоч робочий день тривав не менше 12–
 16 годин на добу.
 криза не загальмувала пов’язані між собою процеси монополізації та концентрації промислового
виробництва, оскільки спричиняла банкрутство насамперед дрібних підприємств.
– Промислове піднесення почали спостерігати в 1910–1913 рр

– На початку 20 ст. широкого розмаху набув страйковий рух. Робітники висували економічні вимоги –
запровадження 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати, видача її готівкою. У липні–
серпні 1903 р. Росію охопив загальний політичний страйк під гаслом «Геть самодержавство!».

Сільське господарство:

- Кріпосне право скасовано в 1861 р., але

селяни мали 49 років виплачувати викупні
платежі за звільнення з кріпацтва та за землю
(платили тільки до 1906 р.)
- Земська реформа введена в 1864 р., але
на Правобережжі її поширили тільки в 1911 р.
Земства – органи управління в повітах і
губерніях.

- Соціальне розшарування селян (поділ на багатих і бідних)

- Селян було багато, а землі мало, тому поширюється аграрне перенаселення і як наслідок трудова міграція у
віддалені райони Російської імперії – Сибіру, Далекого Сходу, Середньої Азії. Вони компактно оселялися в
Південно-Західному Сибіру та Північному Казахстані (у Сірому Клину) та на Далекому Сході, зокрема на
Амурі й узбережжі Тихого океану (у Зеленому Клину).

З розповіді землеміра М. Бондаренка про українських переселенців Сірого Клину: «Сам Омськ виглядає як
московське місто, але базар і ярмарок балакають українською мовою... Бажання московського уряду
“розпорошити” українців і розчинити їх поміж росіянами розбилось почасти об небажання росіян селитися в
степах. Коли прийде українець просити місце під оселю, його запитують: “А куди б ти хотів переселитись?” –
“Та так, щоб хліб можна їсти”, – відповідав українець. Коли ж росіянину поставити подібне питання, той
почне вимагати, щоб і ліс був, і вода, та й від міста близько або від залізниці...
Розраховував московський уряд також на білорусинів як на обрусителів. Хоч план уряду з Петербурга не
виконувався, як правило, але був виняток, де справді населяли село по плану. Людність такого села за
національностями виглядала так: 40 % українців, 30 % росіян і 30 % білорусинів. 30 % росіян і 30 % білорусинів
створять більшість, але на практиці вийшло інакше, бо білорусини відразу ставали на бік українців. Вони й
старались як у мові, так і у всьому іншому бути подібними на справжніх українців. Селився кожен коло своїх
земляків, і вже по зовнішньому вигляду можна було пізнати, хто яку частину села населяв, причому білорусини
селилися разом з українцями, обмазували свої хати білою глиною й ходили до спільних колодязів з журавлями по
воду...
Про місцевість на південь від залізниці – Акмолінська область, Семипалатинська й ін. та й про Зелений Клин
можна з певністю сказати, що якби туди привезли сонного чоловіка й коли б він прокинувся десь в середині,
скажімо, Акмолінської області, то він би думав, що знаходиться в Україні, і якби його щось і вразило, то лише
заможність селян, хліборобські машини по дворах та великі відстані від села до села. Зрештою Україну
скопійовано точно...»

14
- Найпоширенішою формою пристосування селян до ринкових, товарно-грошових відносин став кооперативний
рух – у споживчій та кредитній сферах.
Кооперація – це об’єднання людей на пайових засадах з метою вигідно купити або продати велику партію
товарів.
Микола Левитський – активного поширювача ідей колективного господарювання, утіленого в хліборобських
артілях – добровільних об’єднаннях селянських господарств для спільного обробітку землі.
У 1894 р. у с. Федвар Херсонської губернії (нині с. Підлісне Кіровоградської обл.) за сприяння Левитського було
створено першу артіль, що стала прикладом для інших. Розроблені Левитським принципи організації артілей
було викладено в брошурі «Спілкова умова для хліборобських спілок». Опублікована в 1901 р., вона стала
зразком для підготовки умов та статутів селянських артілей.

— Столипінська аграрна реформа 1906-1911 рр.

Зміст реформи:
1) Дозвіл на вихід із селянської общини (громади);
2) Передача землі у приватну власність селянам;
3) Земля стає товаром (господарям, що закріпили наділ у свою власність, надавалася можливість продавати й
купувати землю);
4) Створення хутірського і відрубного господарств;
5) Створення Поземельного селянського банку для кредитування селян;
6) передбачалася ліквідація аграрного перенаселення європейської частини країни шляхом переселення селян
у східні райони Росії.
— Надзвичайно важливим позитивним фактором у розвитку українських земель на рубежі ХІХ-ХХ ст. було
значне кількісне збільшення українського населення. В цей час на одну українську сім'ю припадало в середньому
7-8 дітей.

— Суперечливі наслідки столипінської реформи:

 знищення общинного землекористування і перетворення селян на індивідуальних власників землі,
створення великих фермерських господарств, які зуміли залучити до сільськогосподарського вироб-
ництва передові технології та найновіші технічні заходи;
 зростання валового збору зернових, товарності сільського господарства;
 погіршення становища малоземельних селян і сільської бідноти;
 подальше розшарування українського села та загострення соціальних суперечностей;
 малопродуктивність та малотоварність бідняцьких господарств тощо.
 Міграція населення на Далекій Схід, до Сибіру, Середньої Азії.

— Розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві:

Капіталістичні відносини (капіталізм) – соціально-економічні відносини, засновані на вільнонайманій праці,
товарно-грошовому обігу та приватній підприємницькій діяльності, спрямованій на прибуток.

 переважання великого поміщицького землеволодіння;

 посилення розшарування селянства;
 аграрне перенаселення;
 нерівномірний розвиток окремих районів;
 перекіс у бік виробництва зерна;
 слабке використання досягнень науково-технічного прогресу (машин, нових технологій тощо);

15
  темпи розвитку сільського господарства значно відставали від промислових).

Створення українських політичних партій

Українські партії були нечисельними, недостатньо згуртованими й організованими. У національному питанні
всі вони, крім Української народної партії, не йшли далі вимоги автономії України у складі Росії.

Революційна українська партія (РУП)

1900р. в Харкові
Лідери: Д. Антонович, Б. Камінський, Л. Мацієвич,
М. Русов
Програмні положення:
М. Міхновський уклав програму партії — «Са-
мостійна Україна», у якій були обґрунтовані історичні
права України на самостійне існування. У програмі
РУП у процесі подальшого організаційного оформ-
лення відбулися зміни (перехід на засади автономії
України у внутрішніх справах, надання переваги
марксистському соціалізму)

Українська соціалістична партія

1900 р. в Києві
Лідери: Б. Ярошевський, М. Меленевський.
Програмні положення:
Метою була демократична Українська республіка із
суспільною власністю на засоби виробництва. Партія
вважала не обхідним укладення «братерського союзу» із соціалістичними партіями Польщі та Росії в боротьбі із
самодержавством за самостійність України.

Українська народна партія (УНП)

1902 р.
Лідери: М. Міхновський, О. Макаренко;
Програмні положення:
Партія виступала з позицій цілковитої державної самостійності України, орієнтувалася на національну
інтелігенцію. Лозунг: «Україна – для українців!»

Українська соціал-демократична спілка («Спілка»)

1904 р.;
Лідер: М. Меленевський
Партія виступала з марксистських позицій. Прагнула виражати інтереси всіх робітників України незалежно від
їх національної приналежності. У 1905 р. об'єдналася з меншовицькою фракцією РСДРП

Українська соціал-демократична партія (УСДРП)

1905 р.
Лідери: В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш.
Програмні положення:
Орієнтувалася на селян і робітників. Прагнула поєднати марксизм із націоналізмом. Вимагала автономії для
України.

Українська демократично-радикальна партія (УДРП)

1905р.
Лідери: А. Лотоцький, Є.Чикаленко, Б. Грінченко.
Програмні положення:
Партія виникла в результаті злиття Української демократичної партії (УДП) та Української радикальної партії
(УРП). Відстоювала ліберально-демократичні позиції, ідею встановлення в Російській імперії конституційної
монархії, яка б надала Україні автономію в складі Росії

16
 Революційні події в Україні в 1905 – 1907 рр.
Причини революції:
— погіршення соціально-економічного становища внаслідок економічної кризи 1900-1903 рр.;
— питання, необхідність здійснення політичної реформи);
— поразка у війні з Японією 1904-1905 рр.;
— невдоволення політикою самодержавства (нерозв'язані аграрне, робітниче, національне поширення ідей
марксизму, діяльність революційних організацій.

Перебіг подій

— 9 січня 1905 р. — «Кривава неділя» в

Петрограді — розстріл мирної демонстрації в
Петербурзі за наказом російського царя
Миколи II; початок революції.

— Масові виступи робітників:

 створення в ході революції у
Катеринославі, Києві, Одесі, Миколаєві,
Єнакієвому рад робітничих депутатів,які взяли
на себе керівництво боротьбою;
 поширення профспілкового руху в
Україні (літо — осінь 1905 р.);
 висування радами та профспілками
таких вимог:
 встановлення робітничого контролю над виробництвом,
 8-годинний робочий день,
 зниження цін на товари у фабрично-заводських крамницях тощо;
 підтримка українськими робітниками гасла російських соціал-демократів «Геть самодержавство!»;
 участь у страйках в Україні в жовтні 1905 р. 120 тис. робітників;
 збройні виступи трудящих Горлівки, Катеринослава, Харкова, Києва, Одеси, Миколаєва у грудні 1905
р.).

— Селянські виступи, які переважно набули характеру погромів поміщицьких маєтків:

 навесні 1905 р. селяни розгромили маєток поміщика Терещенка в Сумському повіті, вивезли все майно,
інвентар, хліб, а цукровий завод зруйнували та спалили;
 у жовтні 1905 р. селяни села Вихвостова Чернігівської губернії розгромили поміщицький маєток,
спалили горілчаний завод;
 у відповідь поміщики організували самосуд над 15 активістами виступу, катували їх та вбили; ця
трагедія стала відомою всій країні і лягла в основу повісті М. Коцюбинського «Фата Моргана»;
 подібні події відбулися в селі Великі Сорочинцях, що відображено в нарисі В. Короленка
«Сорочинська трагедія».

— Виступи в армії та на флоті:

 збройне повстання на броненосці «Потьомкін» у червні
1905 р.;
 повстання моряків Севастополя на чолі з лейтенантом П.
Шмідтом у листопаді 1905 р.;
 виступ полку саперів у Києві на чолі з підпоручиком Б.
Жаданівським у листопаді 1905 р.

— Національний рух:
 українська національно-свідома інтелігенція вимагала
скасувати будь-які національні привілеї та встановити
рівноправність народів у Російській імперії,
 забезпечити вільний розвиток української мови й культури,
 запровадити навчання в Україні рідною мовою,
 користування українською мовою в судах та інших державних установах,
 забезпечити існування культурно-освітніх гуртків і товариств, видання україномовної літератури.

17
 Наляканий розмахом революційних подій,
!!! цар Микола ІІ 17 жовтня 1905 р. видав Маніфест, у якому проголосив скликання Державної думи із
законодавчими правами та забезпечення виборів у Думу всім
верствам населення, обіцяв дарувати народу громадянські свободи: совісті, слова, зібрань, створення
організацій, недоторканності особи.
Маніфест відкривав перспективи для запровадження парламентаризму й політичної реорганізації країни.

!!! Емський указ не був скасований офіційно, однак втратив чинність 17 жовтня 1905 року.

«Емський указ потонув, бо формально ніхто його не відміняв; обидві сторони – українське громадянство й
російський уряд – з вибухом революції признали його мовчки неіснуючим».

— Здобутки національного руху в період революції:

؏ виникнення легальної української преси:
 Перша україномовна газета в під російській Україні –
газета «Хлібороб» у Лубнах листопад 1905 р.,
 В січні 1906 р. в Києві створено газету «Громадська
думка», яку в 1908 р. перейменували в газету «Рада»
(виходила до 1914 р.), редактором якої був Євген
Чикаленко.
 всього в 1905-1907 рр. виходило 24 періодичні видання;
؏ діяльність культурно-освітніх організацій «Просвіта», в
якій брали участь М. Аркас, Б. Грінченко, М. Коцюбинський,
Леся Українка, Панас Мирний, Д. Яворницький та ін.;
؏ відкриття українських шкіл;
؏ перші спроби викладання українською мовою в університетах — в Одесі М. Грушевський викладав
історію України і створив Українське наукове товариство (УНТ, 1907 р.), в Харкові професор О.
Сумцов почав викладати історію літератури.

— Діяльність українців у І Державній Думі,

вибори до якої відбулися навесні 1906 р.:
 Українські політичні партії, за винятком
радикальної та демократичної, бойкотували
вибори.
 У результаті від України було обрано 102
депутати від дев'яти українських губерній.
 Українці створили в Думі для
відстоювання своїх інтересів Українську
парламентську громаду на чолі з І.Шрагом, до
складу якої увійшли 42 особи.
 Національну програму думської громади
обґрунтував М. Грушевський. Вона передбачала
надання права на національно-територіальну
автономію України зі своїм обласним сеймом,
запровадження української мови в народній
школі як мови викладання тощо.
 Українська громада збиралася поставити
ці вимоги перед Думою, проте здійснити цю
акцію не вдалося у зв'язку з розпуском І Державної Думи 8 липня 1906р.

— Діяльність українців у II Державній Думі, вибори до якої відбулися в січні 1907 р.:
У виборах взяли участь усі українські політичні партії.
В результаті Україну в Думі представляли 102 депутати.
Українські делегати створили свою фракцію, що налічувала 47 осіб, більшість яких становили селяни.
Українська думська громада вимагала автономії України, запровадження української мови в систему освіти та
державного управління, створення кафедр української мови, літератури, історії в університетах, запровадження
української мови в учительських семінаріях з метою підготовки викладачів.

18
 !!! II Державна Дума була розпущена через 102 дні роботи, 3 червня 1907 р. Було запроваджено новий
виборчий закон, який забезпечував поміщикам і буржуазії перевагу в Думі. Цей закон фактично став державним
переворотом і відновив самодержавство. Події 3 червня знаменували поразку революції 1905-1907 рр. Українські
проблеми залишилися невирішеними).

Столипінська політична реакція

— Поразка першої Російської демократичної рево-
люції в результаті здійснення Червневого державного
перевороту.
— Встановлення реакційного політичного режиму,
відомого під назвою «столипінщина» (жорстокі ре-
пресії проти учасників усіх антисамодержавних рухів
— політичних, національних, соціальних,культурно-
освітніх; засудження у 1907-1909 рр. 26 тис. осіб, із
яких 5 тис. були засуджені до страта).
— Боротьба царизму з українським визвольним ру-
хом:
 створення у Києві у березні 1908 р. Клубу
російських націоналістів, який мав на меті про-
тидіяти польському тискові та українському руху;
сплеск російського націоналізму, поширення
націоналістичного руху «чорносотенців», який
жорстоко розправлявся з усіма, кого вважав ворогами
російського народу, антисеміти!!!;

!!! Антисемітизм – неприязнь, ворожість до євреїв

і осіб єврейського походження; переслідування й
дискримінація євреїв.

 спрямування головного удару проти українських патріотичних організацій та об'єднань;

 закриття половини українських газет і частини видавництв;
 припинення діяльності багатьох «Просвіт»;
 заборона викладати українською мовою у школах (1909 р.) та проводити заходи, присвячені пам'яті Т.
Шевченка;
 видання П. Столипіним циркуляру,
згідно з яким заборонялося реєструвати
будь-які «інородницькі» (неросійські)
товариства і видавництва.

— Створення у 1908 р. Товариства

українських поступовців (ТУП), лідерами якого
стали М. Грушевський, С. Єфремов, Є.
Чикаленко:
‼ заклик до усіх українських політичних
сил консолідуватися в боротьбі за
національне відродження;
‼ члени ТУП обстоювали конституційно-
парламентський шлях боротьби за
українську справу;
‼ найближчими завданнями вважали українізацію освіти, громадських установ, суду й церкви;
‼ опікувалися діяльністю «Просвіти», українського Наукового товариства ім. Т. Шевченка (НТШ,
виникло 1873/1892р.) , що діяло в Києві з 1907 р.

— Справа Бейліса. Навесні 1911 р. в печерах Бабиного Яру було знайдено тіло 13-річного Андрія
Ющинського. Члени російських чорносотенних організацій поширили чутки, ніби його вбили євреї для одержан-
ня християнської крові на Великдень. За підозрою у скоєному злочині був заарештований М. Бейліс. Таким
чином самодержавство намагалося поширити в Україні антисемітські настрої та спровокувати єврейські
погроми. Справа закінчилася резонансним судовим процесом у Києві. На захист М. Бейліса виступила

19
демократична громадськість України та Росії. Присяжні виправдали М. Бейліса, і царський суд змушений був
звільнити його.

— Піднесення українського національно-визвольного руху напередодні Першої світової війни.

Виконайте тест

1. Який наслідок для економічного розвитку Наддніпрянщини мала економічна криза 1900—
1903 рр.?
А посилення концентрації виробництва
Б зміна промислової спеціалізації регіонів
В скорочення обсягу іноземних інвестицій
Г зростання темпів розвитку промисловості

2. Про якого історичного діяча йдеться в уривку джерела?

Діяч українського національно-визвольного руху кінця ХІХ — першої чверті ХХ ст. Активний учасник «молодих
громад» і Братства тарасівців. Його брошура «Самостійна Україна» стала програмою Революційної
української партії. Був одним з організаторів та засновників Української народної партії, для якої
написав «Десять заповідей» та «Програму». Засновник самостійницької (націоналістичної) течії в
українському русі.
А М. Костомаров
Б М. Драгоманов
В А. Шептицький
Г М. Міхновський

3. Що з названого було складовою Столипінської аграрної реформи?

А припинення виплат селянами викупних платежів
Б заохочення створення селянами хуторів і виділення відрубів
В розширення повноважень селянської общини (громади)
Г заборона селянам купувати поміщицькі землі

4. На початку ХХ ст. аграрний устрій українських земель характеризувався:

А високим рівнем товарності селянських господарств
Б відсутністю поміщицьких господарств
В домінуванням фермерських господарств
Г хронічним селянським малоземеллям

5. Що стало поштовхом до появи документа, уривок з якого наведено: «Бюро української

парламентської групи надіслало телеграму: «Рідна українська просвіта найміцніша підвалина української
автономії. Нехай же ширяться по всій Україні просвітні товариства, стаючи джерелом освіти й свідомості
для рідного народу. Вітаємо київську «Просвіту», вітаємо нове культурне життя України...»?
Ареволюційні події в Росії (1905–1907 рр.)
Бупровадження загального виборчого права для чоловіків в Австро-Угорщині (1907 р.)
Вреалізація реформи П. Столипіна (1906–1911 рр.)
Гсудовий процес у «справі Бейліса» (1913 р.)
20
6. Поширення на початку XX ст. в суспільному лексиконі Російської імперії понять «хутір»,
«відруб», «переселенці» пов’язане із

Аскасуванням виплат викупних платежів.

Бзапровадженням реформ П. Столипіна.
Вутворенням монополістичних об’єднань.
Гпоглибленням економічної кризи.

7. Відстоювання самодержавства, невизнання українців і білорусів як окремих народів,

неподільність Російської імперії, антисемітизм - це складові програми

А«народовців».
Б«москвофілів».
В«українофілів».
Г«чорносотенців».

8. На картосхемі штрихуванням
позначено регіон, до якого наприкінці ХІХ
- на початку ХХ ст. спрямовувалися
іноземні інвестиції у

Авирощування цукрового буряку та

виробництво цукру.
Брозведення худоби та переробку м'яса й
шкіри на експорт.
Ввидобування нафти та виробництво
нафтопродуктів.
Гвидобування кам’яного вугілля та виплавку
чорних металів.

9. На картосхемі заштриховано
Амежі єпархій греко-католицької церкви на початку
XX ст.
Бтериторії губерній, на які в 1911 р. було поширено
земську реформу.
Врайон розміщення головних підприємств
синдикату «Продвугілля».
Грегіон масової трудової еміграції селян до
Північної Америки.

10. Про який документ ідеться в уривку з

історичного джерела: «За рік після його
оприлюднення діяло 15 українських видавництв і
виходило майже 20 українських періодичних видань –
від наукових і політичних до гумористичних і
дитячих. Справжнім проривом стала поява газети
“Хлібороб” у Лубнах та першої щоденної
української газети “Громадська думка” у Києві»?

А«Маніфест…» імператора Олександра II від 19 лютого 1861 р.

БЦиркуляр міністра внутрішніх справ П. Валуєва від 18 липня 1863 р.
ВЕмський указ імператора Олександра II від 18 травня 1876 р.
Г«Маніфест…» імператора Миколи II від 17 жовтня 1905 р.

21
 Тема 24: Україна в Першій світовій війні (1914-1918 рр.)

 28 червня 1914 р. в столиці Боснії Сараєво член сербського таємного товариства убив Франца
Фердинанда – спадкоємця австро-угорського престолу. 28 липня Австро-Угорщина вдерлася у Сербію,
після чого негайно почалася загальна мобілізація в Російській імперії.
1 серпня (19 липня за старим стилем) Німеччина оголосила війн у Росії, а через добу – і Франції.

Причини Першої світової війни

1. Загострення суперечностей між провідними державами світу внаслідок нерівномірності їх
економічного та соціально-політичного розвитку.
2. Загарбання нових територій, контроль над ринками збуту та джерелами сировини.
3. Гонка озброєнь.
4. Наявність у міжнародних відносинах двох ворогуючих блоків — Троїстого союзу та Антанти.
Троїстий союз — військово-політичний блок, до складу якого входили Німеччина, Австро-Угорщина
й Італія (спрямований проти Франції та Росії), склався в 1879-1882 рр. Німецька імперія і Австро-
Угорська імперія вступили в Першу світову війну без військової підтримки Королівства Італія, яке в
червні 1915 заявила про свій вихід із Троїстого союзу й оголосила війну Австро-Угорській імперії.
Замість Італії приєдналися Османська імперія (Туреччина) та Болгарія, тому союз перетворився в
Четвертний або блок Центральних держав.
Антанта — військово-політичний блок, до складу якого входили Велика Британія, Франція й Росія.
5. Бажання урядів ворогуючих країн відвернути увагу народу від внутрішніх проблем.
6. Боротьба проти національно-визвольних та соціальних рухів.
Характер війни — загарбницький, несправедливий для всіх сторін — учасників війни.

Плани країн — учасниць війни щодо України

 Анексія (від лат. annexio – приєднання) – насильницьке приєднання, загарбання однією державою
території іншої держави.

a) Російська імперія сподівалася в майбутній війні захопити Галичину, Буковину та Закарпаття,

називаючи їх «исконно русскими территориями»;
b) Австро-Угорщина розраховувала відібрати у Росії Поділля і Волинь;
c) Німеччина також претендувала на більшість найродючіших українських земель, які належали
Російській імперії. Один із найбагатших німецьких капіталістів, «сталевий король» Август Тіссен,
заявив, що в Україні під повну владу німецьких монополій насамперед мають перейти «Донецький
басейн з Одесою, Кримом та Приазов’ям».

Таким чином, у разі війни українські землі неминуче перетворювалися на театр

Усі воюючі сторони у Першій світовій війні обстоювали винятково власні інтереси і були байдужими до
національних прагнень українського народу. Водночас усі вони неодноразово заявляли, що війна ведеться
заради визволення малих народів, до яких зараховували і український.

Хід воєнних дій на території України в 1914-1917 рр.

— 1 серпня 1914 р. — почалася Перша, світова війна
— Західноукраїнські землі перетворилися на театр воєнних дій.

Основні воєнні дії на території України

— 18 серпня 1914 р.— початок успішного наступу 8-ї російської армії під командуванням О. Брусилова;
— 23 серпня — кінець вересня 1914 р.— Галицька битва, в ході якої австро-угорські війська зазнали
поразки (австро-угорська армія втратила 336 тис. солдатів, Галичина (в тому числі Львів) і Буковина
опинилися під окупацією царської Росії);
— березень 1915 р. — захоплення російськими військами після шестимісячної облоги найміцнішої
австрійської фортеці — Перемишля.

Політика російського уряду на захоплених територіях

1. Утворення Галицько-Буковинського генерал-губернаторства (губернії Львівська, Тернопільська,
Перемишльська і Чернівецька) на чолі з графом Г.Бобринським (кінець 1914 р.).

22
 2. Насильницька русифікація (впровадження російської мови, законів тощо).
3. Свідоме знищення українських гімназій, газет і журналів, книгарень, видавництв, бібліотек тощо.
4. Закриття «Просвіт».
5. Заборона українських політичних партій, спортивних та молодіжних організацій.
6. Репресії проти українських політичних та громадських діячів.
7. Переслідування греко-католицької церкви (депортація сотень священиків греко-католицької церкви, у тому
числі й митрополита А. Шептицького, у глиб Російської імперії – в монастирську в’язницю в Суздалі).

– Травень 1915 р. — Горлицький прорив російського фронту німецькими та австро-угорськими

військами (австро-угорські війська захопили Горліце, Перемишль, Яблуницю).
– 22 червня 1915 р. — продовжується наступ австро-німецьких військ по всій лінії фронту і вступ до
Львова. Австрійці відтіснили російські війська до лінії фронту Кам'янець-Подільський — Тернопіль
— Рівне (тобто, росіяни втратили Північну Буковину, Східну Галичину, Підляшшя, Холмщину,
Берестейщину та Західну Волинь).

– 22 травня — на початку червня 1916 р. відбувся Брусиловський прорив — наступальна операція

російських військ Південно-Західного фронту під командуванням генерала О. Брусилова, в результаті
якої знову захоплено Східну Галичину (без м. Львова), Північну Буковину, частину Західної Волині.

– Червень 1917 р. — новий наступ російських військ на львівському напрямку, який закінчився провалом;
Росія втратила Галичину (в тому числі Тернопіль) та Буковину.

– Після цієї події війна набула позиційного характеру.

Національний рух на західноукраїнських землях у роки війни

??? Яке ставлення українців до війни? Кого підтримало населення Західної України?

«Одночасно з заснуванням Головної ради, яка мала репрезентувати ціле українське суспільство
Галичини, приступили до формування легіону Українських січових стрільців, щоб, з одного боку, мати
оборону проти польських легіонів, які мали окупувати Східну Галичину (поляки трьома роками раніше
приступили до формування добровольчих легіонів на випадок війни з Росією), а з іншого, щоб створити
бодай якийсь зародок національної армії і мати якесь значення в австрійській державі... Настрій серед
київських українців був дуже пригнічений. Усі сподівались якнайгіршого лиха від цієї війни, якщо вона
йтиме успішно для москалів. Відчай і розпач охоплювали людей, коли думалось, що оті кайдани на
українське життя куються українськими руками, поливаються українською кров’ю. Однією з головних
причин війни для Росії було бажання захопити Галичину й знищити осередок українського національного
руху. Коли дійшла до нас вістка про захоплення Львова, то це вразило всіх нас, мов удар грому...
Невимовний жаль і співчуття до наших галицьких земляків охопили нас» (Д. Дорошенко).

‼ Головна Українська Рада (ГУР)— міжпартійна організація, створена представниками трьох галицьких
партій (Української націонал-демократичної партії, Української радикальної партії, Української соціал-
демократичної партії), головною метою якої був захист інтересів українського населення в Австро-
Угорщині в умовах Першої світової війни.
Утворена 1 серпня 1914 р.
Лідери: націонал-демократ К. Левицький (голова), радикал М. Павлик, соціал-демократ М. Ганкевич
??? 1. Прочитавши фрагмент документа, з’ясуйте, на кого керівники українських партій покладали
провину за розв’язання війни.
2. Яку перспективу для галицьких українців вбачали партійні керманичі у разі перемоги Російської
імперії?
3. Як члени ГУР характеризували становище українців-наддніпрянців? Як пропонувала діяти ГУР з
огляду на обставини, що склалися?
23
Кость Левицький в «Iсторiї полiтичної думки галицьких українцiв» наводить текст маніфесту Головної
української ради від 3 серпня 1914 р.: «Ми не є прихильники війни, ми разом з цілим культурним світом
уважаємо мир найціннішим добром людськості. І коли не можемо війни відвернути, то мусимо старатися,
щоб ті жертви, яких вона від нас вимагає, не пішли марно, щоби кров батьків принесла добро дітям... Війни
хоче цар російський, самодержавний володар імперії, яка є історичним ворогом України. Царська імперія
протягом трьох століть веде політику, яка має за ціль відібрати поневоленій Україні національну душу й
зробити український народ частиною російського народу. Царський уряд відібрав українському народові його
найсвятіше право – право рідної мови. У царській Росії нинішнього дня найбільше поневолений – український
народ... Перемога Росії мала би принести українському народові Австро-Угорської монархії те саме ярмо, у
якім стогне 30 мільйонів українського народу в Російській імперії.
...Теперішня хвиля кличе український народ стати однодушно проти царської імперії, при тій державі, у якій
українське національне життя знайшло свободу розвитку. Перемога австро-угорської монархії буде нашою
перемогою. І що більшою буде поразка Росії, то швидше виб’є година визволення України... Тільки той народ
має права, що вміє їх здобути. Тільки той народ має історію, що вміє її творити рішучими ділами... Нехай на
руїнах царської імперії зійде сонце вільної України!»

Програмні засади:
1) Захист інтересів українців в Австро-Угорщині в умовах Першої світової війни;
2) Підтримка австрійського уряду у війні;
3) активна участь у формуванні українських військових підрозділів — Українських січових стрільців
(УСС)

Українські січові стрільці

Легіон Українських січових стрільців — українське військове формування в складі австро-угорської армії,
що діяло на російському фронті у 1914-1918 рр.
6 серпня ГУР закликала тих, хто не підлягав мобілізації, добровільно вступати до лав легіону Українських
січових стрільців (УСС). Рада об’єднала управління всіма стрілецькими й січовими організаціями в єдину
Українську бойову управу, яка мала опікуватися створенням національних бойових підрозділів. Ішлося не про
національні підрозділи імператорської армії, а про українське формування, що політично мало підкорятися
Головній українській раді.

Легіон Українських
січових стрільців
чисельністю 2,5
тис.чол. було
створено в серпні
1914 р. у м. Стрий.
Його ядро становили
активісти молодіжних
воєнізованих
організацій «Січ»,
«Сокіл», «Пласт».
Першим командиром
УСС став директор
приватної української
гімназії Михайло
Галущинський.

Видатними старшинами
УСС були Вільгельм Франц
фон Габсбург-Лотрінген
(Василь Вишиваний), М.
Баран, Г. Коссак, Т.
Рожанківський.

24
  Бойове хрещення легіону відбулося на Ужоцькому та Верецькому перевалах у Карпатах (27-28
вересня 1914 р.).
 «Усуси» брали участь у битвах на горі Маківка (29 квітня — 2 травня 1915 р.),
 під Болеховим (30 травня — 1 червня 1915 р.),
 Галичем (кінець червня 1915 р.),
 у межиріччі Серету і Стріпи (28 серпня — 2 вересня 1915 р.).
 У грудні 1915 р. курені УСС були переформовані у полк.
 Але після поразки стрільців під Потуторами в серпні 1916 р. було дано наказ про розформування
полку і створення на його основі двох куренів — бойового і резервного.
 У ході битви під Бережанами (гора Лисоня) «усуси» зазнали значних втрат і були відведені в тил.
 Лише взимку 1917 р. вони знову
повернулися на фронт.
Легіон січових стрільців вирізнявся високим
бойовим духом і відмінною дисципліною. Стрільці
були переконані, що борються за свободу України,
давали дві присяги: народу України і Австрійській
імперії. Офіцери виховували особовий склад у
патріотичному дусі. Пізніше УСС стали основою для
створення Української національної армії.

‼ Союз визволення України (СВУ)— політична організація, утворена у Східній Галичині в серпні 1914 р.
емігрантами з Наддніпрянської України, головною метою якої було проголошення самостійності та
соборності України.
Утворений 4 серпня 1914р.
Лідери: Дмитро Донцов, Aндрій Жук, Bолодимир Дорошенко та ін.

25
 Програмні засади:
1) Утворення самостійної Української держави у формі конституційної монархії;
2) заснування демократичного устрою, надання рівних прав і свобод представникам усіх
національностей;
3) співпраця з урядами Німеччини та Австро-Угорщини з метою перемоги над Росією, на руїнах
якої «встане Вільна Самостійна Україна»;
4) допомога військовополоненим українцям (створення окремих таборів для українських
військовополонених, участь у формуванні українських дивізій сірожупанників і
синьожупанників – не воювали у війні);
5) культурно-просвітницька робота (видання періодичної преси, що висвітлювала історію та
сучасне становище України; створення українських культурних установ, шкіл тощо)

‼ Загальна Українська Рада (ЗУР) ГУР+СВУ=ЗУР

Утворена 5 травня 1915 р. Для розширення впливу ГУР на українські землі в межах кордонів Російської
імперії та представництва загальноукраїнських інтересів її було реорганізовано на ЗУР.
Лідери: Кость Левицький
Програмні засади:
1) Своїм завданням ЗУР проголосила боротьбу за побудову самостійної української держави на
українських землях, що входили до Російської імперії, та запровадження територіально-національної
автономії – коронного краю на українських землях Галичини та Буковини у складі Австро-Угорщини.
2) До ЗУР входили 34 делегати від різних партій Галичини й Буковини, а також представники СВУ.
!!! Привернення уваги урядових кіл Австро-Угорщини до ідеї української державності;
3) розмежування Галичини на Західну з центром у Кракові та Східну з центром у Львові за
національним принципом;
4) об'єднання всіх українських земель у межах Австро-Угорщини в єдиний коронний край із правами
територіальної та культурно-національної автономії;
ЗУР хотіла привернути увагу Австро-Угорщини до того, який вклад українці зробили у її перемогу над
Російською імперією, щоб Австро-Угорщина оцінили заслуги українців і надала їм автономію (чи
незалежність Наддніпрянщині), АЛЕ у листопаді 1916 р. Австро-Угорщина надала автономію Польській
державі і українські землі віддала Польщі. Всі плани ЗУР провалилися, тому в листопаді 1916 р. ЗУР заявила
про саморозпуск!

Ставлення українських політичних сил та громадських організацій Наддніпрянщини до війни

1) Товариство українських поступовців (ТУП, виникла в 1908 р., міжпартійна організація, лідери М.
Грушевський, Є. Чикаленко, С. Єфремов та ін.) закликало до підтримки Російської імперії, сподіваючись на
надання автономії Україні в майбутньому. Пізніше (після поразки російських військ у другій половині 1916
р.) воно перейшло на позиції нейтралітету (програма ТУП «Наша позиція»). За це російський імператор
Микола ІІ відправив Михайла Грушевського у заслання до Симбірська.
2) В Українській соціал-демократичній робітничій партії (УСДРП) погляди її учасників щодо війни
розділилися:
 група на чолі з С. Петлюрою закликала до підтримки воєнних зусиль Росії (С. Петлюра в часописі
«Украинская жизнь» 30 липня 1914 р. опублікував статтю «Війна і українці», у якій закликав
українців виконати «свій обов’язок громадян Росії»);
 група на чолі з В. Винниченком засудила війну та відстоювала ідею автономії України, обстоювала
антивоєнні позиції під гаслами «Геть війну!», «Хай живе автономія України!»
3) Карпато-Руський визвольний комітет був створений у Києві емігрантами з Галичини та виступав за
возз'єднання всіх українських земель у складі Російської імперії, поширював серед галичан заклики
зустрічати російські війська як визволителів.
4) Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського союзу земств і міст був створений з метою
підтримки російської армії. Газета «Рада» Товариства українських поступовців (ТУП) агітувала українців
стати на захист російської держави. Лідери ТУП – ліберали Д. Дорошенко, А. Вязлов, А. Ніковський –
увійшли до Союзу земств і міст Південно-Західного фронту; відкрили й утримували своїм коштом приватні
лазарети для поранених вояків і в Україні, і в Росії.

Наслідки війни
— Великі демографічні втрати (понад 500 тис. чол.).

26
 — Перша світова війна стала загальнонаціональною трагедією українського народу, адже українці за
відсутності власної держави опинилися у двох конфронтуючих таборах і змушені були вести братовбивчу
війну.
— Занепад промисловості, сільського господарства, скорочення посівних площ, зубожіння населення.
— Послаблення Російської та Австро-Угорської імперій, що стало могутнім каталізатором майбутніх
революційних подій в Україні.
— Зростання національної свідомості, висунення ідеї створення незалежної Української держави.

1. Яка подія увійшла в історію під назвою «Галицька битва»?

А наступ російської армії та захоплення нею Східної Галичини й Північної Буковини в 1914 р.
Б Брусиловський прорив 1916 р.
В прорив німецьких і австро-угорських військ російської оборони в районі міста Горліце
Г облога російськими військами австрійської фортеці Перемишль

1. Легіон українських січових стрільців — це військова частина, створена за ініціативи:

А Союзу визволення України у складі німецької армії, що діяла проти румунської армії в 1914—1916
рр.
Б Головної української ради у складі австрійської армії, що діяла проти російської армії в 1914—1918
рр.
В Карпато-руського визвольного комітету в складі російської армії, що діяла проти австрійської армії в
1915 – 1917 рр.
Г Товариства українських поступовців, що діяла як проти російської, так і проти німецької армій у
1916 – 1918 рр.

2. У складі якої армії в роки Першої світової війни був сформований підрозділ Українських
січових стрільців?
А Австро-Угорської
Б Німецької
В Російської
Г Французької

3. Які події відбулися на українських землях у роки Першої світової війни?

1 Брусиловський прорив
2 Івангородська операція
3 Поразка російської армії під командуванням генерала Самсонова
4 Створення ГУР
5 Убивство голови Ради міністрів Австро-Угорщини графа Штюргка
6 Галицька битва

4. У якому році було створено Український фронт під час Першої світової війни?
А у 1914 р.
Б у 1915 р.
В у 1916 р.
Г у 1917 р.

27
 Тема 25. Перший етап Української революції (1917 – 1918 рр.)

Передумови Української революції

— Залежне становище України та великодержавницька політика щодо неї з боку Російської імперії.
— Важке соціальне становище більшої частини населення (нерозв'язані аграрне і робітниче питання тощо).
— Послаблення Російської та Австро-Угорської імперій унаслідок Першої світової війни.
— Лютнева демократична революція 1917 р. в Росії, в результаті якої було повалено самодержавство (2 (15)
березня 1917 р. цар Микола II зрікся престолу) та створено Тимчасовий уряд на чолі з князем Львовим.
— Піднесення українського національно-визвольного руху.
— Формування національних органів влади.
Українська революція (1917 – 1921 рр.)

Етапи революції 1917–1921 років

 березень 1917 – квітень 1918. Доба Української Центральної Ради.
 29 квітня – 14 грудня 1918. Доба Української Держави (Гетьманату) Павла
Скоропадського.
 грудень 1918 – листопад 1921. Доба Директорії Української Народної
Республіки.

4 (17) березня 1917 р. — представники українських політичних партій та

громадських організацій утворили Українську Центральну Раду (УЦР).
Українська Центральна Рада (УЦР) — український представницький
орган (парламент), створений представниками українських | політичних
партій та організацій.

Склад УЦР
Автономісти:
УПСФ (Українська партія соціалістів-федералістів, колишня ТУП)
УПСР (Українська партія соціалістів-революціонерів
УСДРП (Українська соціал-демократична робітнича партія
Самостійники:
УПСС (Українська партія соціалістів-самостійників)
УДХП (Українська демократично-хліборобська партія)

Головою УЦР було обрано М. Грушевського.

На першому етапі діяльності УЦР переважала ідея автономії України у складі Росії.
Автономія — форма самоуправління частини території унітарної, а іноді й федеративної держави, наділена
самостійністю у розв'язанні питань місцевого значення в межах, установлених центральною владою.

6—8 (19—21) квітня 1917 р. відбувся Український

національний конгрес у Києві, на якому були розв'язані такі
питання:
— обрано курс на національно-територіальну автономію у
складі федеративної демократичної республіки Росії;
— УЦР визнано представницьким законодавчим органом
України, розширено її склад;
— обрано комітет із 20 осіб для ведення роботи між сесіями
УЦР, який згодом отримав назву Мала Рада.

Початок формування української армії

— Березень—квітень 1917 р. — створення першого українського полку ім. Б. Хмельницького з ініціативи

Українського військового клубу імені гетьмана П. Полуботка на чолі з М. Міхновським.
— 5—8 (18—21) травня 1917 р. — І Український військовий з 'їзд у Києві, на якому було обрано Тимчасовий
Український військовий генеральний комітет при УЦР на чолі з С. Петлюрою (комітет мав відати українськими
військовими справами і підтримувати зв'язки з російським Генеральним штабом).

28
 — Створення перших підрозділів Вільного козацтва (на зразок козацького війська, на Київщині, Волині,
Запоріжжі).

Грушевський Михайло
(1866–1934)
Український історик, громадський і державний діяч; голова Центральної Ради
(1917–1918). Народився в м. Холмі, виріс на Кавказі. Навчався в Тифліській
гімназії, Київському університеті (історико-філологічний факультет). Працював в
університеті під керівництвом В. Антоновича. Активний член київської Громади,
голова Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка у Львові. З березня 1917 по
квітень 1918 р. – голова Української Центральної Ради. Перший Президент УНР.
Очоливши Центральну Раду, був глибоко переконаний, що нова українська
державність має базуватися на принципах
українська державність має базуватися на принципах демократії і закону. Після її
падіння М. Грушевський деякий час перебував у Кам’янці-Подільському, пізніше –
у Празі, Відні, Женеві. У березні 1924 р. повернувся до Києва і розгорнув велику науково-організаційну роботу.
1929 р. обраний дійсним членом АН СРСР. Автор близько 2 тис. праць, зокрема багатотомної «Історії України-
Руси», «Нарису історії українського народу», «Історії української літератури» та ін. Помер у Кисловодську 25
листопада 1934 р. Тіло Грушевського перевезено до Києва. Похований на Байковому кладовищі. Він належить до
тих політиків, які сповна пізнали велич і насолоду тріумфу і гіркоту поразки...

10 (23) червня 1917 р. — проголошення I Універсалу УЦР.

Універсали УЦР — акти законодавчого характеру вищого органу влади в Україні, що визначали зміни
державно-правового статусу українських земель у складі Російської держави у 1917-1918 рр.

Причини проголошення:
— відхилення Тимчасовим урядом вимог делегації УЦР на чолі з В. Винниченком про надання Україні
автономії;
— ініціювання II Військовим з'їздом проголошення автономії України без згоди Тимчасового уряду.

Основні положення І Універсалу:

Витяг із І Універсалу:
«Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою Російською, хай народ
український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають
вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні українські збори (Сойм). Всі закони, що
повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші українські збори»

— проголошення автономії України;

— УЦР ставала вищим державним органом влади в Україні до скликання Всенародних українських зборів;
— заклик до населення створювати підпорядковані УЦР органи влади на місцях;
— створення української державної скарбниці за рахунок спеціального податку з населення;
— участь представників усіх національностей у державотворчих процесах в Україні;
— необхідність розробки закону про землю, за яким право порядкувати землею належало б винятково
народові України.

Наслідки:
— фактичне перетворення ЦР на законодавчий орган;
— створення першого українського уряду — Генерального Секретаріату (15 (28) червня 1917 р.), який
складався з 8 секретарств:
1. внутрішніх (П. Христюк),
2. продовольчих (М. Стасюк),
3. військових (С. Петлюра),
4. земельних (Б. Мартос),
5. судових (В. Садовський),
6. міжнаціональних справ (С. Єфремов),
7. фінансів (X. Барановський),
8. освіти (І. Стешенко));
голова — В. Винниченко.
29
 До першого складу Генерального секретаріату увійшли представники трьох партій —- УСДРП, УПСР,
УПСФ.
Генеральний Секретаріат — вищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади в Україні з 15 (28)
червня 1917 р. до 9 (22) січня 1918 р.; уряд України, створений на закритому засіданні Малої Ради.

Історичне значення І Універсалу:

— подальше піднесення Української революції;
— зростання авторитету УЦР;
— визначення позиції різних політичних сил щодо української державності;
— засвідчив прагнення українців до створення власної держави; розгортання державотворчих процесів в
Україні.
Винниченко Володимир
(1880–1951)
Український політичний діяч, письменник. Народився в м. Єлисаветграді
Херсонської губернії в робітничо-селянській родині. Здобув юридичну освіту. Від 1901
р. займався революційною діяльністю, за яку неодноразово був заарештований.
Декілька разів емігрував. Після Лютневої революції 1917 р. повернувся до України і
взявся до активної політичної роботи. Перший голова Генерального секретаріату УЦР,
голова Директорії. Автор майже всіх декларацій і законодавчих актів УНР. 1919 р.
емігрував до Відня, де завершив написання тритомного мемуарно-публіцистичного
твору
«Відродження нації». 1920 р. повернувся в Україну. Спроби співпрацювати з
більшовиками закінчилися невдало. Із середини 20-х років ХХ ст. оселився у Франції.
Присвятив себе літературній і публіцистичній діяльності. Написав 14 романів, понад десяток п’єс, більше ста
оповідань. Займався живописом. Його пензлю належить близько ста полотен. Помер 6 березня 1951 р. у
містечку Мужен. Заповідав: «Стійте всіма силами за Україну».

Звернення Тимчасового уряду від 16 червня 1917 р. до українського народу:

«Братці українці! Не йдіть необачним шляхом роздроблення сил визволеної Росії! Не відривайтеся від загальної
Батьківщини! Не розколюйте загального війська! Нетерпеливим бажанням зараз же мінити форми
державного ладу України не завдавайте смертельного удару всій державі і самим собі. Погибель Росії буде
погибеллю і вашої справи».

3 (16) липня 1917 р. — проголошення II Універсалу УЦР.

Причини проголошення:
— пошук порозуміння між УЦР і Тимчасовим урядом;
— прибуття до Києва делегації Тимчасового уряду у складі міністрів О. Керенського, М. Терещенка та І.
Церетелі з метою взяти під власний контроль процеси, що відбувалися в Україні.

Основні положення II Універсалу:

Уривок з тексту ІІ Універсалу:
«Ми, Центральна Рада, яка завжди стояла за те, щоб не одділяти Україну од Росії, щоб вкупі з усіма
народами її прямувати до розвитку та добробуту всієї Росії і до єдності демократичних сил її, з задоволенням
приймаємо заклик правительства до єднання… Ми рішуче ставимось проти замірів самовільного здійснення
автономної України до Всеросійського Учредительного зібрання».

— визнання УЦР вищим органом влади в Україні;

— затвердження складу Генерального Секретаріату Тимчасовим урядом;
— поповнення УЦР представниками національних меншин;
— відмова від самочинного проголошення автономії до Всеросійських Установчих зборів;
— формування українських військових частин під контролем російського командування.

Наслідки:
— досягнення компромісу між ЦР та Тимчасовим урядом;
— липнева криза Тимчасового уряду (вихід зі складу Тимчасового уряду кадетів на знак протесту проти
визнання УЦР): Урядова криза в Петрограді через вихід кадетів з уряду князя Г. Львова поглибилася внаслідок
масових заворушень, спричинених провалом літнього наступу російської армії і погіршенням економічного
становища країни. Князь Г. Львов пішов у відставку, а уряд очолив військовий міністр О. Керенський. На
30
посаду Верховного головнокомандувача був призначений генерал Л. Корнілов, який вимагав від глави уряду
навести лад у тилу й на фронті.

— 4—9 (17—22) липня 1917 р. — Проти Другого Універсалу в Україні рішуче виступили самостійники. Ще
в травні у Чернігові новобранці під впливом агітації самостійників з Українського військового клубу ім. П.
Полуботка почали стихійно гуртуватися в окрему українізовану частину – Другий український полк ім.
гетьмана П. Полуботка. У ніч на 5 липня 5 тис. солдатів-полуботківців здійснили спробу встановити контроль
над Києвом і примусити Раду проголосити самостійність України. Вони сподівалися на підтримку Центральної
Ради. Однак УЦР відмежувалася від полуботківців. Перший український полк ім. Б. Хмельницького та військові
частини, підпорядковані Тимчасовому уряду, придушили виступ.
Отже, виступ самостійників на чолі з М. Міхновським, невдоволених відмовою від автономії (придушений
військами УЦР, поглибив розкол в українському національному русі).

Історичне значення II Універсалу:

— продовження курсу УЦР на досягнення автономії України;
— намагання з боку ЦР розв'язувати всі суперечливі питання легітимним, демократичним шляхом;
— виявлення негативного ставлення Тимчасового уряду щодо питання української автономії.

Другий універсал ЦР не має одностайної оцінки серед сучасників та дослідників. Так голова УЦР М.
Грушевський вважав, що «порозуміння УЦР з російським урядом відкрило нову сторінку в житті України», в
той час як дослідник Я. Грицак відзначає, що «без сумніву, Другий універсал був кроком назад у порівнянні з
першим».
«Угода між Центральною Радою і Тимчасовим Урядом була актом, який обидві сторони по-різному розуміли й
по-різному оцінювали. Для Тимчасового Уряду вона була актом, вимушеним тяжкими обставинами, актом, на
який він пішов з тяжким серцем. “Постанова” була зложена поспіхом, без довгих міркувань і з юридичного
погляду дуже неясно. Один з найвидатніших російських юристів барон Нольде піддав її убивчій критиці на
сторінках кадетської газети “Речь”, назвавши “безсумнівним однобічним актом державно-правового обману,
в якому, з одного боку, відчувається досвідчена рука старого європейського борця, вихованого в школі тонких
політичних формул і складної політичної боротьби, а з другого – недосвідчений і нічим не виправлений
революційний ентузіазм”» (Д. Дорошенко).

Повний склад УЦР збільшився тоді до 822 осіб.

______________________________________________________________________________________________
Єфремов Сергій
(1876–1939)
Український учений-літературознавець, публіцист, громадсько-політичний діяч.
Один із фундаторів ТУП, організаторів Центральної Ради. Критично ставився до
ідеології, політики та діяльності більшовиків. Справою його життя була розробка
власної концепції української державності, національної освіти та культури. У квітні
1930 р. засуджений у сфабрикованій ДПУ (Державним політичним управлінням УСРР)
«справі» «Спілки визволення України». Помер 10 березня 1939 р. в одному з та-
борів ГУЛАГу. Посмертно
реабілітований (1989).

Компроміс між УЦР та Тимчасовим урядом вия-

вився нетривалим.
Дуже швидко Тимчасовий уряд порушив попередні
домовленості. Це сталося у зв'язку з розв'язанням
питання про повноваження Генерального
Секретаріату.
 Українська делегація у марному очікуванні
затвердження Тимчасовим урядом «Статуту вищого
управління України». Художник І. Буруля.
Сатиричний часопис «Ґедз»

Основні положення Статуту Генерального Секретаріату і «Тимчасової інструкції...»

31
 «Тимчасова інструкція Генерального
Статут Генерального
Секретаріату Тимчасового уряду»
Секретаріату, підготовлений УЦР
4 серпня 1917 р

— Генеральний Секретаріат — вищий — Генеральний Секретаріат — місцевий

орган управління в Україні, який орган Тимчасового уряду, який
формується УЦР і відповідає перед нею затверджувався ним за поданням Ради

— Коли УЦР висловлює недовіру

— Центральна Рада фактично
Генеральному Секретаріату, він подає у
позбавляється законодавчих прав
відставку

— Влада Генерального Секретаріату

поширюється на 9 українських — Влада Генерального Секретаріату
губерній: Київську, Волинську, поширюється лише на 5 українських
Полтавську, Подільську, Херсонську, губерній: Київську, Волинську, Подільську,
Катеринославську Харківську, частину Полтавську, частину Чернігівської
Чернігівської та частину Таврійської

— До складу Генерального — Генеральний Секретаріат втрачає

Секретаріату входять 14 секретарств: секретарства:
внутрішніх, фінансових, військових, • військових справ;
продовольчих, земельних, • продовольчих справ;
національних справ; юстиції, освіти, • судових справ;
торгівлі, промисловості, пошти та • шляхів сполучення;
телеграфу, праці, шляхів сполучення • пошти і телеграфу

Корніловський заколот
Білогвардійці – це російські дворяни і вищі офіцери, які виступали за відновлення Російської монархії, влади
царя (праві сили, контрреволюціонери, російські націоналісти)

Причини заколоту:
— бездіяльність Тимчасового уряду в розв'язанні нагальних потреб (погіршення економічного становища
країни, посилення соціальної напруги; загострення політичної боротьби; нехтування російськими
демократичними силами українських національних інтересів);
— заможні верстви населення вимагали встановлення влади «сильної руки»;
— поразки на фронтах Першої світової війни.

Перебіг подій
— Кінець серпня 1917 р. — відбулася Державна нарада, що сприяла консолідації правих сил; верховним
головнокомандувачем призначено Л. Корнілова, прибічника диктатури (його прихильниками були
промисловці, підприємці, поміщики, військові). УЦР негативно поставилася до Державної наради та
відмовилася надіслати для участі в її роботі своїх делегатів (керівництво УЦР розуміло, що перемога реакції
означатиме крах надій на здійснення автономії).
— 25 серпня (6 вересня) 1917 р. — початок Корніловського заколоту. Ця подія спричинила швидке зростання
політичної активності (створення у містах революційних комітетів, комітетів порятунку революції, комітетів дій
та інших органів для боротьби із заколотниками; блокування штабів реакційного офіцерства; затримання еше-
лонів із вірними реакції військами; арешт командувача Південно-Західним фронтом А. Денікіна тощо).
— 30 серпня (11 вересня) 1917 р. — придушення заколоту за активної участі більшовиків (їх очолював
Володимир Ленін (Ульянов), вони виступала проти приватної власності, за диктатуру робітників (пролетаріїв),
комуністи, Червона армія, червоногвардійці, Рада народних комісарів (Раднарком, РНК, більшовицький
уряд), РКП (б), КП(б)У, революціонери, ліві сили т ін.).

Наслідки:
— поразка правих сил у боротьбі за владу в Росії;
— утрата Тимчасовим урядом опори серед заможних верств населення;
32
 — зростання авторитету більшовиків, кількості червоногвардійців, більшовизація рад;
— погіршення соціально-економічного становища в державі;
— наростання революційної й національно-визвольної боротьби народів Росії.

З'їзд народів Росії в Києві

8—15 вересня (21—28 вересня) 1917 р. — проведення у Києві З'їзду народів Росії з ініціативи Центральної
Ради. На ньому були присутні делегати від різних національних груп Росії (українці, литовці, естонці, білоруси,
молдавани, грузини, євреї, донські козаки тощо).
Головні рішення з'їзду:
— засудження державної централізації, федеративний переустрій Російської держави;
 Федерація — союзна держава, до складу якої входять державні утворення — суб'єкти федерації, які
діють певною мірою самостійно.
— Всеросійські Установчі збори не повинні перешкоджати скликанню крайових Установчих зборів;
— заклик до вирішення найважливіших питань соціально-економічного розвитку з урахуванням місцевої
специфіки.

Наслідки:
— початок підготовки до Українських Установчих зборів;
— Рада оголосила про поширення своєї компетенції на всі сфери життя України і на всі дев'ять її губерній
(без Криму). Тимчасовий уряд не визнав цього рішення. Наказ київській судовій владі розпочати судовий
процес проти Генерального Секретаріату.

7 (20) листопада 1917 р. — проголошення III Універсалу УЦР.

Причини проголошення:
— 25 жовтня (7 листопада) 1917 р. — збройне повстання більшовиків у Петрограді, повалення влади
Тимчасового уряду;
— спроба встановлення радянської влади в Україні: 29—31 жовтня (11—13 листопада) 1917 р.
— збройне повстання більшовиків у Києві;
- Політична ситуація в Україні докорінно змінилася після повалення Тимчасового уряду і створення Раднаркому
в Петрограді. У Києві сформувалися три табори, кожен із яких протистояв двом іншим.
؏ Табір прибічників поваленого уряду об’єднав усі загальноросійські партії, крім більшовицької, і мав реальною
опорою штаб Київського військового округу (КВО).
؏ Більшовики спиралися на ради робітничих і солдатських депутатів.
؏ Центральна Рада протистояла штабу КВО і більшовикам одночасно.

— визнання УЦР носієм найвищої влади в Україні.

Основні положення III Універсалу:

 проголошення Української Народної Республіки (УНР) у складі федеративної Росії;
 УЦР — вищий законодавчий, а Генеральний Секретаріат — вищий виконавчий органи УНР до скликання
Установчих зборів України;
 включення до УНР земель, де більшість населення складали українці: Київщина, Поділля, Волинь,
Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму); в майбутньому
— приєднання шляхом переговорів інших українських етнічних територій;
 скасування права власності на поміщицькі, удільні, монастирські, кабінетні, церковні та інші землі
нетрудових господарств;
 земля — власність трудового народу
й має перейти до нього без викупу (до
Установчих зборів землею
порядкуватимуть земельні комітети,
обрані народом); .
 введення 8-годинного робочого дня;
встановлення державного контролю за
виробництвом;
 підтримка мирних переговорів для
швидкого закінчення Першої світової
війни;

33
 скасування смертної кари; амністія політичним в'язням;
 упорядкування судової системи;
 розширення прав органів місцевого самоврядування;
 проголошення демократичних свобод: свободи слова, друку, віри, зборів, союзів, страйків, недоторканність
особи й житла та ін.;
 визнання права національних меншин на національно-територіальну автономію;
 визначення дня виборів та скликання Українських установчих зборів.

Наслідки:
— закладення основ демократичного устрою Української держави;
— неоднозначне ставлення різних політичних сил до проголошених в III Універсалі заходів;
— наявність суперечливого становища:
¥ з одного боку УНР залишалась складовою частиною Росії;
¥ з іншого — УЦР не визнавала Раднарком легітимним урядом Росії.

9 грудня (26 листопада) 1917 р. у Бахчисараї відкрився Курултай (з’їзд) кримськотатарського народу. На
депутатські посади на демократичних засадах було обрано 76 осіб, серед них 4 жінки. Курултай розглянув
питання про державний устрій Криму; взаємовідносини кримських татар із представниками інших
національностей півострова; про форму і структуру кримськотатарського національного уряду. Учасники
Курултаю сформували національний парламент – Меджліс – та уряд – Директорію у складі 5 осіб,
проголосили утворення Кримської Народної Республіки та ухвалили Конституцію. У такому статусі – з
національним кримсько-татарським урядом та Радою народних представників, що діяла паралельно, Крим
проіснував до кінця січня 1918 р., аж поки на його територію не вдерлися більшовики.

На початку листопада 1917 р. УЦР зголосилася на пропозицію Галицько-Буковинського комітету допомоги

жертвам війни про формування Галицько-Буковинського куреня січових стрільців із військовополонених
галичан. У січні 1918 р. він налічував майже 600 вояків, отримав нову назву – Курінь січових стрільців.
Командир – полковник Євген Коновалець, начальник штабу – підполковник Андрій Мельник.

Перша російська агресія проти УНР

(Перша війна радянської Росії проти УНР)
Передумови війни
1. Невдалі спроби більшовицького перевороту в УНР у листопаді 1917 р. Зрив більшовицького повстання
військами Центральної Ради, які 30 листопада оточили казарми більшовицьких частин, роззброїли їх і під
вартою відправили до Росії.
Провал спроби захопити Київ силами 2-го гвардійського корпусу, який перебував під контролем більшовиків;
він був перехоплений силами 1-го Українського корпусу генерала П. Скоропадського.

2. Зміна тактики більшовиків, які задумали використати створені ЦР форми державності, але надати їм
іншого — радянського — характеру.
4-6 (17-19) грудня 1917 р. — робота І Всеукраїнського з'їзду рад у Києві, на якому було зроблено чергову
спробу більшовиків передати всю владу радам, перетворивши УЦР на Центральний Виконавчий Комітет рад
(ЦВК), але з'їзд висловив довіру УЦР. Делегати-більшовики залишили цей з'їзд та переїхали до Харкова, де
проходив обласний з'їзд рад Донецько-Криворізького басейну. Цей з'їзд визначили як Всеукраїнський з'їзд рад.

3. Зовнішньополітичний тиск.
4 (17) грудня 1917 р. видано «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до
Української Ради», підписаний В. Леніним і Л. Троцьким, і у випадку, якщо УЦР відмовиться радянська
Росія одразу починає воєнні дії проти УНР.
«...Соціалістичний уряд Росії, Рада Народних Комісарів ще раз підтверджує право на самовизначення за всіма
націями, які гнобилися царатом і великоруською буржуазією, аж до права цих націй відділитися від Росії.
Тому ми, Рада Народних Комісарів, визнаємо народну Українську Республіку, її право зовсім відділитися від
Росії або вступити в договір з Російською Республікою про федеративні й тому подібні взаємини між ними.
Усе, що стосується національних прав і національної незалежності українського народу, визнається нами,
Радою Народних Комісарів, негайно ж, без обмежень і безумовно...
Ми обвинувачуємо Раду в тому, що, прикриваючись національними фразами, вона веде двозначну буржуазну
політику, що давно вже виявляється в невизнанні Центральною Радою Совєтів і Совєтської влади на Україні
34
(між іншим, Центральна Рада відмовилась скликати, на вимогу Совєтів України, крайовий з’їзд українських
Совєтів негайно). Ця двозначна політика, що позбавляє нас можливості визнати Раду як повноважного
представника трудящих і експлуатованих мас Української Республіки, довела Раду саме останнім часом до
кроків, що означають знищення всякої можливості угоди» (В. Ленін, Л. Троцький, Й. Сталін).

Основні положення:
— визнання УНР та її права на самовизначення аж до відокремлення від Росії;
— звинувачення УЦР у проведенні «двозначної буржуазної політики», невизнання УЦР повноважним
представником українського народу;
— вимоги до УЦР: відмовитися від спроб дезорганізувати загальний фронт; припинити роззброєння
більшовицьких частин; не пропускати на Дон та Урал, де розгорнулося антибільшовицьке повстання, військові
частини; сприяти радянським військам у боротьбі з «контрреволюційними» повстаннями.

— 5 (18) грудня 1917 р. — відхилення більшовицького ультиматуму Генеральним Секретаріатом УНР –

автоматично стало початком Першої агресії радянської Росії проти УНР.

Хід воєнних дій

9 (22) грудня 1917 р. — захоплення Харкова російськими військами під командуванням В. Антонова-
Овсієнка.
12 (25) грудня 1917 р. — проведення І Всеукраїнського з’їзду рад у Харкові і проголошення з'їздом рад
радянської влади в Україні; обрання радянських органів влади:
 Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК) рад України на чолі з Ю. Медведєвим, якого у березні
1918 р. заступив В. Затонський,
 уряд Народний Секретаріат на чолі з Артемом (Ф. Сергєєвим), першими засіданнями керувала
Євгенія Бош.

17 (30) грудня 1917 р. — Маніфест ЦВК рад України про повалення влади УЦР і Генерального Секретаріату.
25 грудня 1917 р. (7 січня 1918 р.) — початок загального наступу більшовицьких військ, які діяли у складі
кількох армійських груп.
26 грудня 1917 р. (8 січня 1918 р.) — захоплення Катеринослава (м. Дніпро), в якому під керівництвом
більшовицького ревкому почалося повстання, підтримане загонами з Москви, Петрограда й Донбасу.
Грудень 1917 — січень 1918 р. — більшовики захопили Олександрівськ (Запоріжжя), Одесу, Миколаїв,
Херсон, Маріуполь, майже всю Лівобережну Україну; загроза нависла над Києвом.

9 (22) січня 1918 р. — проголошення IV Універсалу УЦР.

Причини проголошення IV Універсалу:

— втрата надій на створення федеративної демократичної Росії;
— загроза захоплення більшовиками України; неспроможність УЦР самостійно дати їм відсіч;
— необхідність офіційно відмежуватися від радянської Росії для ведення мирних переговорів з іншими
державами (Четвертний союз не міг підписати договір про припинення війни з автономією).

Основні положення IV Універсалу:

— проголошення УНР самостійною, незалежною, вільною, суверенною державою;
 Суверенітет — незалежне від будь-яких сил, обставин і осіб верховенство; незалежність держави у
зовнішніх і внутрішніх і справах.
— бажання жити з усіма сусідніми державами у «згоді та приязні», без взаємного втручання у внутрішні
справи;

35
 — влада в УНР належить народу (до Установчих зборів її вищими органами залишалися УЦР та уряд —
Рада Народних Міністрів);
— початок самостійних мирних переговорів з Четвертним союзом;
— заклик до відчайдушної боротьби з більшовиками;
— проголошення програми соціально-економічних перетворень:
 розпуск постійної армії та створення народної міліції,
 обрання народних рад — органів місцевого самоврядування; підтвердження
 передачі землі трудовому народу без викупу на основі скасування приватної власності на землю (ліси,
води, надра є також надбанням усього народу);
 переведення промисловості на виробництво товарів народного вжитку;
 боротьба з безробіттям, допомога інвалідам війни;
 державний контроль над банками;
 встановлення державної монополії на зовнішню торгівлю;
 підтвердження демократичних свобод, проголошених III Універсалом.

Наслідки:
— створення самостійної Української держави — втілення мрій і боротьби багатьох поколінь;
— можливість розв'язувати нагальні соціально-економічні питання, не очікуючи на новий демократичний
устрій Росії (9-15 січня були прийняті закони про національно-персональну автономію, 8-годинний робочий
день, земельний закон тощо);
— самостійне ведення переговорів з іншими державами, у тому числі про припинення війни та допомогу
в боротьбі з більшовиками.

16 (29) січня 1918 р. — більшовицьке повстання у Києві на заводі «Арсенал»;

‼ 16 (29) січня 1918 р. - бій під Крутами між радянськими військами, очолюваними колишнім
підполковником царської армії М. Муравйовим, (понад 3 тис. чол.) та об'єднаним загоном
українських добровольців, який складався з курсантів військової школи та студентів на чолі з сот-
ником В. Омельченком. Більшовицьким військам протистояло 520 вояків – курсанти 1-ї Української
військової юнацької школи та київські студенти й гімназисти. До них приєдналися близько 80
добровольців із підрозділів Вільного козацтва з Ніжина. Вони мали на озброєнні 16 кулеметів та одну
гармату. Росіяни переважали вдесятеро, мали бронепотяг та артилерію. Захисники Крут трималися
6 годин. Потім вони забрали вбитих та поранених і відступили в напрямку до Києва, руйнуючи за
собою залізничну колію. Однак одна студентська чота відірвалася від своїх і потрапила в полон. У
результаті 260 молодих українських патріотів загинули, 32 потрапили в полон, із них 28 були
закатовані.

Український письменник-емігрант Улас Самчук дав таку оцінку захисникам Крут: «Це був порив душі і
серця, зов національного інстинкту. Це було непереможне хотіння, хай проти всіх сил світу вписати на
сторінках історії щось таке, що в прийдешньому дасть зачинну точку для нової організованої та
вдосконаленої боротьби».
26 січня (7 лютого) 1918 р.— Мала Рада і Рада Народних Міністрів залишила Київ, переїхавши в Жи-
томир; вступ більшовицьких військ до Києва

Початок лютого 1918 р. — захоплення більшовицькими військами більшої частини України і Криму.
«26 січня... Київ захопив радянський загін Муравйова. Бомбардування міста тривало цілих 11 днів – від 15 до
26 січня. Більшовицькі батареї були розташовані на лівому березі Дніпра, у районі Дарниці. Звідти перелітним
вогнем обстрілювали місто. Кидали на нас через раз тридюймівки й шестидюймівки... Жертв серед киян було
порівняно небагато; проте руйнування були жахливі. Думаю, що не менше половини будинків у місті зазнали
пошкоджень від снарядів. Спалахували пожежі, і це справляло моторошне враження. Легко уявити собі стан
киян у ті дні. Переживши згодом ще з десяток переворотів, евакуацій, погромів, мешканці Києва з непідробним

36
 жахом згадують про ці одинадцять днів бомбардування. Майже весь час населення провело в підвалах, у холоді
й темряві. Магазини й базари, цілком зрозуміло, були закриті; тому доводилося харчуватися випадковими
залишками, адже запасів тоді ще ніхто не робив.
26 січня зранку до міста ввійшли більшовики. Вони пробули в Києві того разу лише три тижні, і той перший
прояв більшовизму не був позбавлений яскравих вражень і своєрідної демонічної сили. Рада, залишивши Київ,
розташувалася в Житомирі.»

Перша спроба радянізації України

— Знищення старого державного апарату й утворення органів радянської влади (до Києва переїхали створені
у Харкові ЦВК рад України та Народний Секретаріат, на місцях владу перейняли ради робітничих, солдатських
і селянських депутатів, ревкоми, військревкоми).
— Створення робітничо-селянської армії України — Червоного козацтва.
— Націоналізація великих промислових підприємств (націоналізація промисловості – одержавлення,
передача з приватної власності у державну без викупу), встановлення робітничого контролю за виробництвом,
підпорядкування промисловості України Вищій Раді Народного Господарства (ВРНГ) Росії.
— Поширення на Україну Декрету про землю; поновлено вивезення хліба з України до Росії.
— Ліквідація української грошової системи.
— Політика розчленування території України на регіональні «республіки»: Донецько-Криворізьку, Одеську,
Таврійську, частина українських земель увійшла до Донської республіки.
— Червоний терор (тільки в Києві на початку 1918р. було розстріляно без суду та слідства 5 тис. чол.)

Завдання по роботі з картою:

1. Замалювати кольором території, на як поширювалася влада Генерального секретаріату за Тимчасовою
інструкцією від 4 серпня 1917 р. Підписати губернії.
2. Позначити кордони УНР за ІІІ Універсалом УЦР. Підписати губернії.
3. Лінію фронту Першої світової війни (межа просування німецько-австрійських військ восени 1917 р.)
4. Написати назви, показати кордони і написати період існування: Російської республіки, Молдавської народної
республіки, Кримсько-татарського уряду, Австро-Угорської імперії та Польської регентної ради.

37
38
 1. Напишіть дати подій і поставте в хронологічній послідовності:
_______ А Революційна українська партія
_______ Б Товариство українських поступовців
_______ В Українська центральна рада
_______ Г Головна українська рада

2. Напишіть дати подій і поставте в хронологічній послідовності:

_______ А успіхи російських військ у Галицькій битві
_______ Б більшовицький переворот у Росії
_______ В проголошення УНР
_______ Г початок Української революції

3. Напишіть дати подій і поставте в хронологічній послідовності:

_______ А оприлюднення Українською Центральною Радою Другого Універсалу
_______ Б проведення ІІ Військового з’їзду в Києві
_______ В початок корніловського заколоту в Росії
_______ Г скликання Українського національного конгресу

4. Напишіть дати подій і поставте в хронологічній послідовності:

_______ А капітуляція Австро-Угорщини та проголошення ЗУНР
_______ Б вступ у світову війну Німеччини на боці Австро-Угорщини
_______ В демократична революція та повалення самодержавства в Росії
_______ Г створення Галицько-Буковинського генерал-губернаторства

1. Позначте, коли було проголошено Українську Народну Республіку:

А липень 1917 р.;
Б червень 1917 р.;
В листопад 1917 р.;
Г січень 1918 р. .

2. Вкажіть дату створення Центральної Ради:

А 24 лютого 1917 р.;
Б 4 березня 1917 р.;
В 10 квітня 1917 р.;
Г 1 березня 1917 р.

3. Вкажіть дату прийняття Центральною Радою Універсалу, в якому проголошено УНР у

федеративному зв’язку з Російською Республікою:
А 10 жовтня 1917 р.;
Б 7 листопада 1917 р.;
В 4 грудня 1917 р.;
Г 9 січня 1918 р.

4. Позначте прізвище лідера самостійників доби Центральної Ради:

А А. Ніковський;
Б М. Міхновський;
В С. Петлюра;
Г С. Єфремов.

5. Позначте прізвище діяча, який очолив новостворений Генеральний секретаріат

Центральної Ради:
А М. Грушевський;
Б С. Петлюра;
В Д. Дорошенко;
Г В. Винниченко.

6. Позначте статус, який надавався Генеральному секретаріату відповідно до “Тимчасової

інструкції для Генерального секретаріату”:
А виконавчий орган Центральної Ради;

39
Б виконавчий орган Української Народної Республіки;
В місцевий орган Тимчасового уряду;
Г виконавчий орган Центральної Ради та Тимчасового уряду.

7. З-поміж указаних подій позначте таку, яка відбулася раніше:

А заколот генерала Л. Корнілова в Росії;
Б Ультиматум Раднаркому РСФРР Центральній Раді;
В проголошення Центральною Радою ІІІ Універсалу;
Г збройний виступ самостійників у Києві.

8. Вкажіть гасло, під яким розгортався національний рух в Україні після перемоги
Лютневої революції:
А Україна – для українців!”;
Б Автономія України у складі федеративної Росії!”;
В Вся влада Радам!”;
Г Відокремлення від Росії. Незалежність Україні!”.

9. Позначте подію, яка відбулася 4 березня 1917 року:

А початок формування Вільного козацтва;
Б утворення Української Центральної Ради;
В проголошення Української Народної Республіки;
Г проголошення автономії України.

10. Позначте подію, яка збіглася в часі з роботою в Києві 2-го військового з’їзду:
А поїздка делегації Центральної Ради до Петрограда;
Б прийняття Центральною Радою Першого Універсалу;
В формування першого українського полку ім. Б. Хмельницького;
Г приїзд до Києва делегації Тимчасового уряду.

11. Укажіть документ, у якому Українська Центральна Рада вперше сформулювала широку
програму соціально-економічних перетворень:
А Перший Універсал;
Б Другий Універсал;
В Третій Універсал;
Г Четвертий Універсал.

12. Позначте документ, у якому Українська Центральна Рада оголосила програму

перебудови українського суспільства на демократичних засадах:
А Перший універсал;
Б Другий універсал;
В Третій універсал;
Г Четвертий універсал.

13. Вкажіть подію, яка відбулася 3 березня 1917 року:

А проголошення Української Народної Республіки;
Б встановлення радянської влади в Україні;
В проголошення незалежності України;
Г утворення Української Центральної Ради.

Завдання з вибором кількох правильних відповідей

1. Укажіть положення, що розкривають основний зміст Другого Універсалу Української
Центральної Ради (4 правильних відповіді):
1 проголошення автономії України в складі федеративної Росії;
2 пропозиція Тимчасовому уряду затвердити Генеральний секретаріат як найвищий
крайовий орган влади;
3 відмова від самочинного проголошення автономії до Всеросійських Установчих
зборів;
4 поповнення Центральної Ради представниками національних меншин;
5 поширення влади Центральної Ради на Київщину, Поділля, Волинь і частину

40
Чернігівщини;
6 командирування представників Центральної Ради до військового міністерства,
Генерального штабу та Ставки Верховного головнокомандування;
7 оголошення про початок мирних переговорів з країнами Четверного союзу.

Завдання на встановлення відповідності.

1. Встановіть відповідність між діячами та їхньою партійною приналежністю на час
перемоги Лютневої революції:
А М. Грушевський;
Б В. Винниченко;
В Д. Дорошенко;
Г В. Липинський;
Д М. Міхновський.
1 Українська народна партія (УНП);
2 Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ);
3 Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР);
4 Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП);
5 Українська демократично-хліборобська партія (УДХП).

41
 Тема 26. Україна в боротьбі за незалежність

Берестейський (Брестський, Брест-Литовський) мирний договір 9 лютого 1918 р. між УНР і Четвертним
блоком

Хід переговорів
25 жовтня (7 листопада) 1917 р. — II з'їзд рад у Петрограді проголосив декрет про мир, у якому пропонувалось
усім воюючим країнам негайно розпочати мирні переговори й укласти мир без анексій та контрибуцій (тобто,
більшовики хотіли завершити Першу світову війну, тому що у них було багато внутрішніх ворогів (українці,
білогвардійці та ін.) і у них не було сил воювати ще й з Четвертним блоком, але вони не хотіли, щоб Німеччина
їх захопила, а також не хотіли платити їй контрибуції – гроші, продукти).

2 (15) грудня 1917 р. — перемир'я між Росією та країнами Четверного блоку. Перемир’є – це тимчасова перерва
у війні, а більшовики хотіли зовсім припините Першу світову війну і не воювати з Німеччиною, тому 9 (22)
грудня 1917 р. — початок переговорів про мир у Брест-Литовську між більшовицькою Росією та
країнами Четвертного союзу.

Коли УЦР дізналася про ці переговори в Брест-Литовську, українці захотіли приєднатися до них і тому 11
(24) грудня 1917 р. Генеральний Секретаріат направив до Німеччини ноту (офіційне звернення) про
намір України самостійно вести переговори, оскільки в Росії відсутня легітимна загальнодержавна влада
(тобто, УЦР хотіла сама вести переговори від імені українців, тому що вона не визнала більшовиків).

Німеччині було вигідно, щоб українці приєдналися до переговорів, тому що радянський уряд (більшовики)
затягували переговори і не хотіли платити німцям контрибуції, тому 13 (26) грудня 1917 р німецька сторона
згодилась на те, щоб у переговорах брала участь делегації Української Центральної Ради. Тому 19 грудня 1917
р. (1 січня 1918 р.) — прибуття на переговори української делегації на чолі з В. Голубовичем (+М.
Левитського, М. Любинського, М. Полоза й О. Севрюка).

9 січня 1918 р. УЦР видала IV Універсал, в якому проголосила незалежність УНР, 26 січня Мала Рада і Рада
народних міністрів виїхали з Києва до Житомира, а Київ зайняли більшовичці війська.
УЦР хотіла, щоб Четверний союз (Німеччина) допомогла українцям вигнати більшовиків, тому 27 січня (9
лютого) 1918 р. — підписання Берестейського мирного договору між Україною та державами Четверного
союзу.

Основні умови Берестейського договору:

o завершення стану Першої світової війни між УНР та країнами Четвертного союзу;
o відмова від взаємних територіальних та матеріальних претензій (тобто, в українців залишаються ті 9
губерній, які були до початку Першої світової війни);
o налагодження економічних взаємовідносин (вони домовилися про торгівлю);
o поновлення довоєнних кордонів між Україною та Австро-Угорщиною (за окремою секретною домовленістю
обіцянка створити зі Східної Галичини й Буковини один «коронний край» із широкою автономією);
o зобов'язання з боку України надати країнам Четверного союзу значну матеріальну допомогу:
 60 млн пудів хліба,
 400 млн штук яєць,
 2,75 млн пудів м'яса,
 3 млн пудів цукру.

42
Значення укладення Берестейського договору:
o визнання України на міжнародній арені;
o можливість продовжити процес українського державотворення;
o відновлення влади УЦР;
o залежність від німецької сторони, яка використала скрутне становище України для вирішення
власних продовольчих та політичних проблем в обмін на непевні обіцянки щодо створення умов
для возз'єднання українських етнічних територій у складі України;
o створення передумов для звільнення України від більшовиків шляхом збройного втручання
країн Четверного союзу.

43
18 лютого 1918 р. — початок наступу 450-тисячної армії Четверного союзу та військ УЦР по всьому
фронту від Балтійського моря до Карпат.

У квітні 1918 р. уряд В. Голубовича без погодження з вищим німецьким командуванням відрядив групу
військ Запорізького корпусу Армії УНР на чолі з Петром Болбочаном, який мав наказ раніше за німців
звільнити Кримський півострів від більшовиків та захопити Севастополь. Завершальним етапом воєнної
операції мав стати Чорноморський флот, дислокований у Севастопольській бухті, який планувалося включити
до складу українських збройних сил. Попри успішний військовий рейд Запорізького корпусу, який першим
звільнив кримську землю від більшовицьких загонів, за вимогою німецького командування він змушений
був припинити наступ.

 1 березня 1918 р. — радянські війська залишають Київ.

 7 березня 1918 р. — повернення УЦР до Києва.

Політика УЦР у січні-квітні 1918 р.

— Запровадження нового стилю в літочисленні (заміна юліанського календаря
григоріанським, 16 лютого 1918 р. перебуваючи на Волині).
— Уведення в обіг національної валюти — гривні.
— Затвердження державного герба — тризуба.
— Впровадження закону про громадянство.
— Скасування приватної власності на землю та прийняття закону про землю, згідно
з яким передбачалися соціалізація землі та встановлення максимуму
землеволодіння – 31 січня 1918 р. (тобто, землю у поміщиків УЦР відібрала, але
селянам не передала, тому не мала особливої підтримки ані серед поміщиків, ані серед
селян; земля була передена земельним комітетам, тому нею розпоряджалася УЦР).
— Підтвердження курсу і соціально-економічної політики, проголошених у III та IV
Універсалах.

44
29 квітня 1918 р. Ухвалення демократичної Конституції УНР та обрання президентом України М.
Грушевського.

Основні положення Конституції УНР:

! Україна мала стати парламентською республікою;
! усім громадянам, незалежно від віку, віри, раси, статі,
гарантувалися демократичні свободи, включно з активним і
пасивним виборчим правом для всіх громадян, що досягли
20 років;
! вищу законодавчу владу в Україні мали здійснювати
Всенародні збори, виконавчу – Рада народних міністрів,
судову – Генеральний суд;
! самоврядування на місцях належало виборним радам та
управам громад, волостей і земель.

«...Та як там не виправдувалися представники українського

уряду й не старалися пояснити присутність австро-німецьких військ як нібито чисто службової, помічної
сили, факт розквартирування чужих військ з усіма його неминучими наслідками був в усіх перед очима. Для
елементів крайніх, більшовицьких це давало привід для агітації проти українського уряду, а елементам
несоціалістичним подавало надію, що може хоч тепер удасться вплинути на політиків Центральної Ради, щоб
вони зреклися своїх утопій про соціалізацію землі і, користуючись з присутності союзної військової сили,
подбали про практичне впорядкування нагальних питань життя й про заспокоєння краю...» (Д. Дорошенко).

Загострилися суперечності-між УЦР та німецько-австрійською окупаційною адміністрацією. Німці були

незадоволені неспроможністю УЦР навести порядок в країні, а також налагодити постачання хлібом і
сировиною австро-німецьких військ; почалися втручання німців у внутрішні справи УНР: наказ
командуючого Г. Ейнхгорна про повний засів земельних площ (тобто селяни могли взяти стільки землі,
скільки мали змогу засіяти), запровадження воєнно-польових судів для українців (25 квітня 1918 р.), роз-
зброєння дивізій синьожупанників тощо.

Причини падіння Центральної Ради

Внутрішні чинники:
 Складні умови діяльності — господарська руїна, безладдя, анархія;
 неспроможність запропонувати програму, яка б згуртувала усі верстви українського населення;
 невдоволення політикою УЦР заможних верств населення (підприємців, поміщиків, заможних селян);
 ілюзорна віра в демократичну федерацію народів Росії, надія на примирення з більшовиками;
 непослідовність, нерішучість у вирішенні нагальних соціально-економічних проблем, зокрема
зволікання з проведенням аграрної реформи;
 нехтування необхідності створити регулярну боєздатну українську армію;наявність
 суперечностей усередині УЦР
Зовнішні чинники
o Байдужість країн Антанти до долі України;
o фактична окупація німецькими військами території України, конфлікт УЦР з німецько-
австрійською окупаційною адміністрацією; ідеологічний та військовий тиск з боку більшовиків.

45
Ключові події
17 березня 1917 року – початок Української революції та створення Української Центральної Ради;
19-21 квітня 1917 року – Всеукраїнський національний конгрес;
1 травня 1917року – формування Першого українського полку імені Богдана Хмельницького та початку
творення українських збройних сил;
23 червня 1917 року – Перший Універсал Української Центральної Ради та проголошення автономії України;
28 червня 1917 року – створення Генерального Секретаріату Української Центральної Ради, першого
українського уряду;
16-20 жовтня 1917 року – Всеукраїнський з’їзд вільного козацтва в Чигирині;
20 листопада 1917 року – проголошення Української Народної Республіки;
5 грудня 1917 року – заснування Української академії мистецтв;
9 грудня 1917 року – скликання першого Курултаю кримськотатарського народу;
15 грудня 1917 року – створення Генерального Суду УНР (правонаступник – Верховний Суд);
17 грудня 1917 року – початок російської агресії проти УНР;
22 грудня 1917 року – створення Головної скарбниці УНР (тепер – Державна казначейська служба України) та
Українського державного банку (тепер – Національний банк України);
22 січня 1918 року – проголошення незалежності Української Народної Республіки;
29 січня 1918 року – бій під Крутами;
9 лютого 1918 року – підписання Берестейського мирного договіру між УНР і державами Четверного союзу;
25 лютого 1918 року – затвердження Тризуба державним гербом Української Народної Республіки;
26 березня 1918 року – створення Українського телеграфного агентства (попередник сучасного державного
інформагентства України «Укрінформ»);
1 березня 1918 року – запровадження гривні – грошової одиниці УНР;
20 березня 1918 року – створення Окремого корпусу кордонної охорони, попередника Прикордонних військ
України;
22 квітня 1918 року – звільнення Криму від більшовиків;
29 квітня 1918 року – ухвалення Конституції УНР – основного закону УНР;

46
47
 Прихід до влади гетьмана П. Скоропадського
У квітні 1918 р. в Києві була створена Українська народна громада, яка розпочала переговори з німецьким
командуванням про зміну влади в Україні шляхом здійснення перевороту. На з'їзді хліборобів-землевласників
29 квітня 1918 р. владу було передано генералу П. Скоропадському.
30 квітня 1918 р. П. Скоропадський проголосив себе гетьманом усієї України; він зосередив у своїх руках
законодавчу, виконавчу та судову владу, керував зовнішньополітичними відносинами, був
головнокомандувачем армії та флоту.

Внутрішня та зовнішня політика П. Скоропадського

Політико-адміністративний устрій:
— зміна державного устрою: УНР на чолі з колективним органом управління УЦР перетворювалася на
Українську державу монархічного типу на чолі з гетьманом;
— структура влади: гетьман — Рада міністрів (уряд) — губернські й повітові старости — волосні старшини, у
великих містах — градоначальники (всі посадові особи призначалися, а не обиралися);
— формування уряду Ради міністрів (голови: Г. Василенко — квітень-травень 1918 p.; Ф. Лизогуб — травень-
листопад 1918 p., С. Гербель — листопад-грудень 1918 p.).

Економічний розвиток:
— відновлення права приватної власності, в тому числі й на землю;
— повернення націоналізованих підприємств, землі й майна попереднім власникам (у перспективі —
обмеження розмірів земельних ділянок 25 гектарами й наділення землею малоземельних хліборобів-поміщиків);
— обмеження свобод для робітників: скасування 8-годинного
робочого дня, заборона страйків тощо;
– Розчаровані політикою влади, селяни й робітники поновили
боротьбу. Поширилися підпали маєтків, убивства поміщиків та
їхніх управителів.
— удосконалення грошової системи (запровадження гривні,
відкриття українських банків);
— розвиток зовнішнього ринку за рахунок збуту товарів до
Німеччини та Австро-Угорщини.

Національно-культурний розвиток:
— визнання української мови державною;
— українізація освіти: відкрито український університет у Кам'янці-Подільському, засновано українські
кафедри в університетах Харкова, Києва, Одеси, відкрито понад 150 українських гімназій та велику мережу
шкіл;
— створення Української академії наук на чолі з В. Вернадським (27 листопада 1918 p.);
— заснування національного архіву, державної бібліотеки, українського історичного музею, національної
галереї мистецтв, українського театру драми та опери, державної капели та симфонічного оркестру;

48
— утворення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) на чолі з митрополитом Володимир
Липківським. Автокефальна – самостійна церква, незалежна від іншій держав.

Військова справа:
— початок створення регулярної української армії (організовано кілька дивізій загальною кількістю 65 тис.
вояків);
У серпні 1918 р. Євген Коновалець отримав від
Скоропадського дозвіл на відродження січового
стрілецтва із розміщенням у Білій Церкві. Збройні сили
гетьмана складалися із Запорозької дивізії (з полком
гайдамаків), Сірожупанної і Сердюцької
(гвардійської) дивізій.
У серпні 1918 р. австрійське військове командування
передало у розпорядження Української Держави
Сірожупанну дивізію, сформовану в Австро-Угорщині
з українських військовополонених. Під час повстання
проти гетьмана дивізія перейшла на бік Директорії.

— спроба відновлення українського козацтва.

Зовнішні відносини:
— установлення дипломатичних відносин із 12-ма країнами (пріоритет надавався відносинам із Німеччиною,
окупаційна адміністрація якої активно втручалася у внутрішні справи України);
— підписання перемир'я з радянською Росією (12 червня 1918 р.); Відновлювалися поштові, телеграфні,
залізничні та інші комунікації. Українська Держава отримала можливість заснувати консульства в багатьох
містах Росії. У головному питанні – про делімітацію кордону – сторони не дійшли згоди.
Делімітація кордонів (від лат. delimitatio – встановлення кордонів) – визначення в договорі загального
напрямку лінії кордону між сусідніми державами та її графічне зображення на карті, що додається до договору.
— дипломатична боротьба за повернення українських територій, які залишилися за межами України:
 Гетьманська дипломатія приділила багато уваги проблемі Холмщини й Підляшшя. Проте австрійська
влада не допустила його на ці території.
 Німецька окупаційна адміністрація передала владу в Криму колишньому царському генералу
Сулейману Сулькевичу, який хотів повернути його білогвардійцям (Російській імперії). П.
Скоропадський оголосив блокаду Криму. Вона паралізувала економічне життя півострова, виявивши
його цілковиту залежність від материка. Сулькевич капітулював і погодився на переговори про форму
державного об’єднання з Україною. Восени 1918 р. сторони розробили попередні умови побудови
крайової автономії, які підлягали затвердженню кримськотатарським Курултаєм та іншими
національними і громадсько-політичними організаціями.

 Румунія після укладення миру з Австро-

Угорщиною відразу ж анексувала Бессарабію у
березні 1918 р. Гетьманський уряд розірвав
дипломатичні відносини з Румунією і заборонив
вивезення до неї будь-яких товарів. Тільки через
півроку, під тиском Антанти, блокаду було знято і
укладено торгівельну угоду.
 Восени 1918 р. розпочалися переговори про
об’єднання Кубанської Народної Республіки з
Українською Державою. 21 жовтня було
узгоджено договір про об’єднання. Однак сталося
це запізно: на Північному Кавказі уже формувалася
білогвардійська Добровольча армія, а сам П.
Скоропадський в Україні опинився в критичному
становищі.

49
 11 листопада 1918 р – Німеччина капітулювала перед Францією, що призвело до поразки Четвертного
союзу у Першій світовій війні.
— Скоропадський прагне переорієнтуватися на Антанту, тому на її вимогу видає грамоту П. Скоропадського,
яка проголошувала відмову від самостійної Української держави; курс на утворення Всеросійської
федерації народів, «кінцевою метою якої буде відновлення Великої Росії» (14 листопада 1918 р.). Гетьман
відправив у відставку Ф. Лизогуба.

Причини падіння гетьманату Павла Скоропадського

— Поразка Німеччини в Першій світовій війні, що позбавило гетьманську державу опори та гаранта
стабільності.
— Залежність Української держави від австро-німецьких збройних формувань.
— Відсутність дієздатної регулярної української армії.
— Відновлення старих порядків, що призвело до наростання соціальної напруги.
— Вузька соціальна база (підтримував буржуазію, поміщиків, заможних селян).
— Виникнення опозиції гетьманській владі (українські соціалістичні партії, українські більшовики, які у червні
1918 р. утворили власну партію — КП(б)У, робітники, середнє та незаможне селянство).
— Спроба знайти опору серед білогвардійців (грамота П. Скоропадського про відмову від української
державності та вступ до Всеросійської федерації народів від 14 листопада 1918 р.).

Ключові події
29 квітня 1918 року – проголошення Української Держави (Гетьманату Павла Скоропадського);
29 квітня 1918 року – створення Українського військово-морського флоту;
30 травня 1918 року – ухвалення Закону про урочисту обітницю урядовців і суддів та присягу військових на
вірність Українській Державі, фактично запровадження української державної служби;
4-17 вересня 1918 року – візит до Німеччини гетьмана Павла Скоропадського;
6 жовтня 1918 року – відкриття у Києві Державного українського університету;
22 жовтня 1918 року – відкриття Кам’янець-Подільського державного українського університету;
листопад 1918 року – заснування Національної бібліотеки Української Держави (нині – Національна бібліотека
імені В. Вернадського НАН України);
14 листопада 1918 року – заснування Української академії наук;
16 листопада 1918 року – поразка гетьманських військ у бою з повстанськими силами Директорії поблизу
Мотовилівки;
14 грудня 1918 року – зречення гетьмана Павла Скоропадського.

50
 Утворення Директорії та повалення гетьманського режиму
Травень 1918 р. — створення Українського національно-державного союзу (УНДС) на чолі з П. Ніковським, до
складу якого увійшли партії та організації соціалістичного спрямування; вони засудили політику гетьмана як
антинародну та антиукраїнську.

Серпень 1918 р. — перетворення УНДС на Український національний союз (УНС), який згодом очолив
В. Винниченко. Мета: міцна самостійна Українська держава; обрання законної влади шляхом прямих, рівних,
загальних, таємних та пропорційних виборів; захист прав українства на міжнародній арені; курс на повстання
проти гетьманської влади.

Український національний союз (УНС) — координаційний осередок українських політичних партій,

професійних та культурних організацій, опозиційних до правління гетьмана П. Скоропадського. До його складу
входили УСДРП, УПСС, УПСФ, УПСР, Українська трудова партія, Селянська спілка, Всеукраїнський союз
земств, І Союз залізничників тощо.

14 листопада 1918 р. — для керівництва повстанням створено Директорію УНР у складі В. Винниченка
(голова, член УСДРП), С. Петлюри (головний отаман військ УНР, член УСДРП), Ф. Швеця (член УПСР), А.
Макаренка (керівник профспілки залізничників), О. Андріївського (член УПСС).

Директорія УНР — тимчасовий орган державної влади УНР, створений для керівництва повстанням проти
гетьмана П. Скоропадського. Після перемоги — вищий орган державної влади Української Народної
Республіки.

15 листопада 1918 р. — початок повстання: виступ січових стрільців у Білій Церкві.

18 листопада 1918 р. — вирішальний бій під Мотовилівкою (поразка гетьманських військ, перехід значної їх
частини на бік повстанців).

14 грудня 1918 р. — вступ до Києва військ Директорії;

гетьман П. Скоропадський зрікся влади й виїхав до Німеччини.

18 грудня 1918 р. — прибуття Директорії до Києва.

Внутрішня політика Директорії

26 грудня 1918 р. — проголошення Декларації з програмою Директорії.

Політичний курс:
— скасування гетьманщини, відновлення УНР;
— Директорія виконувала роль тимчасової верховної влади до скликання
Трудового конгресу України;
— влада в УНР належить трудящому народу, а нетрудові, експлуататорські
класи позбавляються права голосу (у результаті були позбавлені права голосу
промисловці, поміщики, комерсанти, частини інтелігенції, духовенства та ін.);
— встановлення в Україні національного варіанту радянської влади;
— передача законодавчої влади Трудовому конгресу України;

Трудовий конгресу України — вищий тимчасовий законодавчий орган УНР у

період Директорії УНР, скликаний з метою організації влади в Україні та
визначення форми державного правління після повалення влади гетьмана П.
Скоропадського. Він проходив у Києві 23-28 січня 1919 р.

— створення уряду — Ради народних міністрів на чолі з В. Чехівським;

— передача влади на місцях губернським та повітовим трудовим радам;
— передача Трудовим конгресом України в складних воєнно-політичних умовах усієї повноти влади
Директорії, яка згодом під тиском обставин перетворилася на особисту диктатуру С. Петлюри;
— розквіт отаманщини (С. Петлюра був призначений Головним отаманом за відсутності боєздатної армії,
отаманами призначали будь-кого, хто міг командувати, мав зброю і виказував лояльність до Директорії, а також
заявляв про своє прагнення боротися з більшовиками. Такі отамани отримали від Петлюри грамоти і кілька
мільйонів українських карбованців; не було будь-якого контролю над отаманами. У січні 1919 р. колишні
петлюрівські отамани Григор'єв і Зелений заявили про перехід на більшовицькі позиції та партизанську

51
боротьбу проти Директорії. У середині 1919 р. С. Петлюра розгорнув активну діяльність із реформування
армії та боротьби з отаманщиною, що повинно було сприяти зростанню боєздатності армії).

Соціально-економічний розвиток:
a. ліквідація приватної власності;
b. аграрна реформа (конфіскація поміщицьких земель, земельні наділи до 15 десятин не конфісковувалися,
лишалося непорушним дрібне селянське землеволодіння, термін і порядок розподілу землі не визначалися);
c. відновлення 8-годинного робочого дня, встановлення робітничого контролю на підприємствах, право на
укладення колективних договорів, проведення страйків тощо;
d. заходи з надання допомоги безробітним та іншим категоріям нужденних.
e.
Але в умовах громадянської війни та інтервенції соціально-економічні перетворення були відкладені. Головним
завданням Директорії стала перемога у громадянській війні.

У 1919 р. Україна опинилася в «чотирикутнику смерті»:

1. Інтервенція військ Антанти на Півдні (захоплення Одеси, Миколаєва, Херсона, Криму і Таманського
півострова) січень-квітень 1919 р. - згода Антанти визнати Директорію за умови підпорядкування її
військ генералу А. Денікіну (Директорія відмовилась від цієї пропозиції); спроба Директорії витіснити
війська Антанти; ця спроба зазнала поразки. Мета Антанти: 1. Взяти під контроль землі, які залишив
Четвертний союз; 2. Протистояти більшовикам і комунізму. Наслідок: Червона армія витіснила війська
Антанти в квітні 1919 р.

2. Листопад 1918 р. – липень 1919 р. Польсько-українська війна - Відновлення Польської держави в

листопаді 1918 р.; керівник Польської держави Юзеф Пілсудський висунув територіальні претензії до
України; початок окупації західноукраїнських земель польською армією (Східну Галичину і Волинь).

3. Літо 1919 р. білогвардійці на чолі з Антоном Денікіним захопили південно-східну частину України з
Києвом. Армія білогвардійців називалася Добровольча Армія.

4. Друга війна радянської Росії проти УНР

13 листопада 1918 р. — анулювання радянською Росією Берестейського мирного договору; згодом —
постанова Раднаркому про невизнання України самостійною державою, початок захоплення українських
територій, залишених німцями (3 січня 1919 р. було захоплено Харків, куди переїхав створений
більшовиками Тимчасовий робітничо-селянський уряд радянської України ).

9 січня 1919 р. — ультиматум Директорії Раднаркому з вимогою припинення воєнних дій та негайного
виведення російських військ із території України. У відповідь було заявлено, що воєнні дії ведуть між собою
війська Директорії та українського радянського уряду, а російських, буцімто, там немає.
16 січня 1919 р. — оголошення Директорією війни проти радянської Росії.

Протягом січня—лютого 1919 р. — заволодіння радянськими військами Лівобережжям (5 лютого вони

увійшли до Києва; Директорія переїхала до Вінниці, її очолив С. Петлюра, який фактично всю владу пе-
ребрав на себе).

52
Протягом лютого—квітня 1919 р. — розгром головних військових сил Директорії.

Причини поразки Директорії

— Суперечлива внутрішня політика (в тому числі нерозв'язане аграрне питання).
— Позбавлення політичних прав значної частини українських громадян.
— Необдумане закриття національних установ, створених під час правління гетьмана.
— Заборона вживання російської мови, нездатність влади завадити єврейським погромам.
— Незадовільна підготовка та організація армії.
— Розквіт отаманства, анархія.
— Особисте протистояння лідерів — В. Винниченка та С. Петлюри.
— Складна зовнішньополітична ситуація (територія України стала ареною битви для військ радянської Росії,
білогвардійців, Антанти, поляків – тобто, «чотирикутник смерті»).

Ключові події
14 листопада 1918 року – створення Директорії Української Народної Республіки;
14 грудня 1918 року – відновлення Української Народної Республіки;
22 січня 1919 року – проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної
Республіки;
23-28 січня 1919 року – засідання Трудового конгресу України, вищого тимчасового законодавчого органу
Української Народної Республіки у період Директорії УНР;
квітень 1919 року – розгортання українського антибільшовицького повстанського руху;
11 серпня 1919 року – початок походу українських армій на Київ-Одесу;
6 грудня 1919 року – початок Першого Зимового походу Армії УНР;
21 квітня 1920 року – підписання Варшавського мирного договору між УНР і Польщею;
5 травня 1920 року – проголошення Всеукраїнською православною Церковною радою автокефалії Української
православної церкви;
7 травня 1920 року – вступ до Києва об’єднаних польсько-українських військ, звільнення міста від більшовиків;
29 серпня 1920 року – героїчна оборона Замостя, де відзначилися вояки VI січової стрілецької дивізії під
командуванням Марка Безручка;
вересень 1920 року – початок творення Української військової організації;
10 листопада 1920 року – відступ Армії УНР за р. Збруч, остаточна окупація більшовиками центральної та
східної України;
9 січня 1921 року – створення Ради Республіки Державного центру УНР на еміграції;
21 листопада 1921 року – розстріл вояків Армії УНР біля с. Базар Житомирської області, завершення Другого
Зимового походу Армії УНР.

53
54
 Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР)
Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) — українська держава,
створена в листопаді 1918 р. на західноукраїнських землях, які входили до
складу Австро-Угорської імперії (Східна Галичина, Північна Буковина і
Закарпаття).

Створення ЗУНР
16 жовтня 1918 р.— маніфест австрійського імператора про перебудову
держави на федеративних засадах, де «кожне плем'я та область, яку воно
заселяє, творить свій власний державний організм» - тобто, надання
народам, які проживають в Австро-Угорщині, автономії.

18 жовтня 1918 р. — обрання у Львові політичного керівництва українського

національно-визвольного руху – створення Української Національної Ради
(УНРада, УНР) – законодавчий орган.
19 жовтня 1918 р. — постанова Національної Ради про утворення на
українських землях Австро-Угорщини єдиної Української держави –
проголошення автономії Західної України.

1 листопада 1918 р. — захоплення українськими військовими формуваннями на чолі з Дмитро Вітовським

найважливіших об 'єктів та урядових установ У Львові та інших містах Східної Галичини – Листопадовий зрив
(чин) або Листопадова революція.

9 листопада 1918 р. — створення першого українського уряду — Державного Секретаріату на чолі з

Кость Левицьким.

13 листопада 1918 р.— проголошення самостійної Західноукраїнської Народної

Республіки (ЗУНР),
президентом якої згодом став Євген Петрушевич.

Внутрішня та зовнішня політика ЗУНР

— Створення дієвих органів законодавчої й виконавчої влади в центрі та на місцях
шляхом проведення демократичних виборів.
— Закон про громадянство, проголошення української мови державною.
— Земельна реформа, за якою земля відчужувалася від великих власників
(поміщики) і передавалася земельним комітетам, термін наділення селян землею не
встановлювався; за самочинне захоплення земель передбачалося покарання —
ув'язнення, штраф, втрата права на володіння землею.
— Закон про 8-годинний робочий день.
— Установлення державної монополії на продаж найважливіших продуктів.
— Уведення національної валюти — гривні та карбованця.
— Закон про основи шкільництва: дозвіл на заснування приватних шкіл, право
національних меншин на школи з рідною мовою викладання.
— Закон про національні меншини, що гарантував їм
30 % місць у майбутньому парламенті.

— Створення Української Галицької Армії (УГА)

на чолі з М. Омеляновичем-Павленком;

Українська Галицька Армія (УГА) — збройні сили

УНР, формування яких розпочалося відразу після
листопадового повстання 1918 р. у Львові і тривало в
ході українсько-польської війни 1918-1919рр.

— 22 січня 1919 р. — проголошення у Києві Акта

злуки ЗУНР та УНР (не був реалізований, але вдав
велике значення для збереження ідеї соборності України, ЗУНР
перейменовано в ЗоУНР (Західна область УНР)).

55
Акт злуки — акт про об'єднання двох українських державних утворень — УНР та ЗУНР (ЗоУНР) — в єдину
незалежну Українську державу, який продемонстрував прагнення українського народу до соборності.

— Зміцнення міжнародних позицій (відкриття посольств та дипломатичних представництв у низці країн).

— Українсько-польська війна.

Українсько-польська війна 1918-1919 рр.

1 листопада 1918 р. — початок українсько-польського протистояння, яке
призвело до війни.
11 листопада 1918 р.— захоплення польськими військами Перемишля.
Січень 1919 р.— переформування УГА в регулярну армію; польсько-
українські переговори за посередництвом Англії.
Травень 1919 р. — початок наступу польської армії по всьому фронту;
підтримка польського наступу Румунією, що захопила частину галицького
Підкарпаття; невдала спроба УГА зупинити наступ поляків на Золотій Липі;
відступ українських військ до річки Збруч.

Червень 1919 р. — Чортківська офензива — наступальна операція, в

ході якої 25 тис. українських вояків примусили відступити по всій лінії
фронту 100-тисячну польську армію; виснаження армії УГА
безперервними боями протягом трьох тижнів.
25 червня 1919 р. — визнання представниками Антанти на Паризькій
конференції права Польщі на окупацію Східної Галичини.
28 червня 1919 р. — початок контрнаступу польських військ.

Липень 1919 р. — окупація поляками Східної Галичини; відступ УГА до річки Збруч і обєднатилася з
Армією УНР (С. Петлюри)

Причини та наслідки падіння ЗУНР

— Непослідовність та поміркованість внутрішньої політики ЗУНР.
— Війна з Польщею.
— Байдужість до долі Української республіки з боку великих європейських держав.

Поглинення території ЗУНР різними країнами.

Східна Галичина:
червень—липень 1919 р. — окупація польським військами;
25 червня 1919 р. — рішення Паризької мирної конференції про надання Польщі права на володіння дими
землями на 10 років;
21 листопада 1919 р. — надання Польщі радою Антанти 25-річного мандату на управління Східною Галичиною;
14 березня 1923 р. — рішення Ради Антанти про остаточне включення Східної Галичини до складу Польщі.

Північна Буковина:
листопад 1918 р. — окупація румунськими військами;
10 вересня 1919 р. — перехід Північної Буковині до складу Румунії за Сен-Жерменським договором.

Закарпаття:
березень-квітень 1919 р. — Закарпаття є автономною одиницею Угорської Радянської Республіки;
травень 1919 р. — окупація військами Румунії та Чехословаччини;
10 вересня 1919 р. — включення Закарпаття до складу Чехословаччини на правах автономії за Сен-
Жерменським договором.

Ключові події
18 жовтня 1918 року – створення у Львові Української Національної Ради, представницького зібрання
західноукраїнських земель;
1 листопада 1918 року – «Листопадовий зрив», українське повстання у Львові, внаслідок якого проголошено
українську владу;
3 листопада 1918 року – рішення Буковинського віче у Чернівцях про приєднання краю до ЗУНР;

56
9 листопада 1918 року – створення Державного Секретаріату, уряду ЗУНР;
11 листопада 1918 року – захоплення м. Чернівці румунськими військами;
13 листопада 1918 року – затвердження «Тимчасового основного закону про державну самостійність
українських земель бувшої австро-угорської монархії».
13 листопада 1918 року – ухвалення закону про організацію війська, з 17 листопада – Українська Галицька
Армія;
листопад 1918 року – окупація польськими військами Лемківщини, Посяння, Холмщини й Підляшшя;
3 січня 1919 року – ухвала УНРади ЗУНР Акта Злуки з УНР.
7 червня 1919 року – початок наступальної військової операції Української Галицької Армії «Чортківська
офензива»;
14 березня 1923 року Рада послів Антанти визнала західноукраїнські землі за Польщею з вимогою надання
автономії.

1. Яка подія увійшла в історію під назвою «Листопадовий зрив»?

А наступ військ ЗУНР у листопаді 1918 р. на Перемишль
Б повстання українських підрозділів у Львові 1 листопада 1918 р., встановлення української влади в місті
В повстання проти гетьмана П. Скоропадського, очолюване Директорією
Г повстання робітників заводу «Арсенал» у Києві

57
 Політика радянського уряду в Україні в 1919 р.
Квітень 1919 р. — Червона армія витіснила війська Антанти з Криму, і майже вся територія України
опинилася під владою більшовиків.

6 січня 1919 р. — постанова Тимчасового робітничо-селянського уряду України про зміну назви УНР на
Українську Соціалістичну Радянську Республіку (УСРР).
10 березня 1919 р. — затвердження першої Конституції УСРР за зразком прийнятої раніше Конституції
РСФРР, яка закріпляла диктатуру пролетаріату, скасування приватної власності, владу трудового народу,
представленого радами, тощо.
Вищі органи влади:
 Всеукраїнський з'їзд рад
 Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК), який очолив Г. Петровський;
 уряд — Рада Народних Комісарів (РНК), її голова — X. Раковський.

УСРР і політика «воєнного комунізму»

«Воєнний комунізм» — це соціально-економічна політика більшовиків в УСРР у 1919-1920 рр., модель
державного регулювання економіки, яка була реакцією більшовиків на критичні обставини в умовах
громадянської війни і тому являла собою набір вимушених, тимчасових заходів; реалізація цієї моделі на
практиці стала спробою переходу до нового суспільного ладу — комунізму.

Основні заходи політики « воєнного комунізму»

— Уведення продрозкладки (вилучення «надлишків» продовольства у селян);

Сільське господар- — державна монополія на продаж та заготівлю хліба;
ство — запровадження кругової поруки (один за всіх і всі за одного);
— формування із бідняків продзагонів для вилучення продовольства у селян

— Націоналізація підприємств важкої, середньої та дрібної промисловості;

— встановлення державного контролю над виробництвом;
— спроба побудувати державу-фабрику з тотальним плануванням розподілу матеріаль-
Промисловість них благ;
— уведення загальної трудової повинності від 16 до 60 років;
— мілітаризація праці (виготовляли все на потреби війни);
— зрівняльний розподіл продуктів харчування серед працівників

— Заборона вільної торгівлі;

— спроба ліквідувати товарно-грошові відносини (працювали за трудодні);
— перехід до прямого товарообігу;
Торгівля та фінанси
— встановлення твердих цін на товари;
— карткова система постачання міського населення;
— скасування платні за житло, комунальні послуги,транспорт

Політична сфера — Запровадження диктатури пролетаріата, репресії проти «класових ворогів»

Методи впровадження політики «воєнного комунізму»:

— «червоний терор»;
— жорстка централізація;
— створення продзагонів;
— реквізиції, конфіскації тощо.

Наслідки політики «воєнного комунізму»:

— економічна криза (падіння сільськогосподарського та промислового виробництва, інфляція тощо);
— погіршення умов життя народу;
— зростання соціальної напруги;
— розгортання повстанського руху проти політики більшовиків.

58
Григор'євське повстання (Григор'євський заколот, григор'євщина, травнева військово-політична криза в
УСРР) — найбільше повстання проти більшовицької влади в Україні, що послідувало за виступом сформованих
в Херсонській губернії полків 6-ї Української радянської дивізії Української радянської армії під
командуванням Григор'єва. Основні події повстання відбувалися з 7 по 31 травня 1919 року на
Правобережній Катеринославщині і, разом з діями повсталих військових частин, супроводжувалися низкою
антибільшовицьких виступів населення.
Для придушення григор'євського виступу більшовицьке військове командування створило 3 спец. групи військ
(Київ., Харків. і Одес.) із понад 30 тис. бійців. У кін. черв. 1919 григор'євці з'єдналися з повстанськими
загонами Н. Махна і домовилися з ними про спільні військові дії проти більшовиків, петлюрівців і
білогвардійців. Але вже 27 липня 1919 отаман Григор'єв і більшість членів його штабу були розстріляні
махновцями за підозрою у співробітництві з денікінцями. Більшість григор'євців визнали військову владу
Н.Махна і приєдналися до його армії.

Україна в другій половині 1919 р.

Весна 1919 р. — початок наступу армії генерал А. Денікіна; до кінця червня більшовики залишили Донбас,
Харків, Катеринослав, Миколаїв, Одесу.

15-17 липня 1919 р. — перехід УГА та уряду ЗУНР за р. Збруч і об'єднання з армією УНР.
30 серпня 1919 р. — здобуття Києва українськими військами.
31 серпня 1919 р.— вступ до Києва частин Добровольчої армії Денікіна – Київська катастрофа (у «єдиній
неподільній Росії» Денікіна не було місця «самостійній Україні»); сутички між українцями та білогвардійцями;
відступ українських військ, які опинились між ворожими арміями байдужих до українських національних інте-
ресів сил, потерпали від голоду, хвороб, нестачі зброї та медикаментів.
УНР оголосила війну А. Денікіну, однак наступ її військ був невдалим, тому що вибухнула жахлива епідемія
тифу – Київська катастрофа!.

6 листопада 1919 р. — приєднання УГА до армії Денікіна.

4 грудня 1919 р. — рішення керівництва УНР про припинення регулярної війни й перехід до партизанської
боротьби.
6 грудня 1919 — 6 травня 1920 р. — Перший зимовий похід українських військ по тилах Добровольчої
та Червоної армій під проводом Михайла Омеляновича-Павленка. Головним завданням Зимового походу було
збереження присутностi української армії на українській території, у ворожому запіллі, шляхом партизанських
дій, в той час, як її Головний Отаман Петлюра, займаючись важливими державними справами, перебував зi
своїм штабом у Варшавi. У поході тилами більшовиків і денікінців взяло участь близько 5000 осіб.
Стратегічне значення Зимового Походу можна коротко звести до таких пунктів:
1. Армія, якій загрожувало
цілковите знищення, не лише була
збережена, а й виконала намічену
операцію; дух війська, пригноблений
невдачами осені 1919 року, знову
піднявся.
2. Зимовий Похід пришвидшив
ліквідацію Добровольчої армії Денікіна.
3. Завдяки Зимовому Походові в
українській державності не було перерви
між роками 1919 і 1920. Елементи
державності — влада, населення,
територія — всі ці 5 місяців були в
руках Української Народної
Республіки — в різний час, в різних
місцях, але все на території України.
4. Існування армії Зимового
Походу уможливило українській
делегації у Варшаві твердіше ставитися
до свого польського контр-партнера, ніж коли б уряд український не мав жодної збройної сили.
5. Зимовий Похід спричинився до значного піднесення національної свідомості серед широких мас
українського населення. Завдяки Зимовому Походові т. зв. «білий рух» був остаточно

59
 скомпрометований. Українське населення остаточно пізнало всю облуду тих гасел, що їх несла армія
Денікіна. Українські частини населення зустрічало з радістю, як своє військо і свою владу.
6. Це піднесення національної свідомості було настільки сильне, що і більшовикам довелося змінити свою
тактику. Більшовики побачили, що потрібні інші методи боротьби, ніж заборона і нищення.
Послаблення тиску на українство в результаті спричинило спонтанний розвиток української культури,
що носить назву українського відродження 20-тих років.
7. Нарешті, Зимовий Похід створив і залишив назавжди традиції української збройної боротьби в запіллі
ворога, традиції, що чверть віку пізніше воскресли в ділах і чинах різних повстанських груп в Україні.

Денікінський режим в Україні

— Невизнання УНР, розподіл території України на області (Харківську, Київську, Новоросійську), очолювані
російськими генералами з необмеженими повноваженнями.
— Поновлення приватної власності та її недоторканність, повернення націоналізованих підприємств
попереднім власникам.
— Скасування 8-годинного робочого дня.
— Створення спеціальних каральних загонів для повернення землі та майна поміщикам, великі контрибуції з
селян (якщо земля вже була засіяна, селянин мав віддати значну частину врожаю поміщикові, а також сплатити
податок на армію).
— Відновлення вільної торгівлі.
— Національний гніт (державна мова — російська, закриття українських шкіл та видань, припинення роботи
АН України тощо).
— Розпалення національної ворожнечі (єврейські погроми).
— «Білий терор».
— Відновлення «єдиної і неподільної Росії».

Така політика спричинила опір майже всіх верств українського населення (селянські та робітничі повстання;
петлюрівські рейди по тилах; загони Махна, Зеленого та ін.; підпільні та партизанські групи; наступ Червоної
армії).

Політика більшовиків в Україні на початку 1920 р.

16 грудня 1919 р. — Київ знову зайнятий більшовиками (денікінці відступили до Криму; УГА увійшла до
складу Червоної армії).
— 11 грудня 1919 р. —- створення Всеукрревкому — тимчасового вищого законодавчого та виконавчого
органу влади на чолі з Г. Петровським (із лютого 1920 р. — відновлення діяльності ВУЦВК та РНК України).
— Створення комітетів незаможних селян (комнезамів), які стали опорою радянської влади на селі.
— Формальне визнання незалежності УСРР.
— Відмова від політики русифікації.
— Відновлення політики «воєнного комунізму».

Напрямки комуністичного руху в Україні.

Дата
Назва партії виник- Характеристика діяльності Подальша доля
нення

стала єдиною
липень частина РКП(б), яка повністю втілювала в політичною партією
КП(б)У
1918 р. життя політику більшовиків в Україні з середини
20-х років

створена на основі лівого крила УПСР, з під тиском РКП(б)

УКП(б) травень березня 1919 р. перейшла на комуністичну верхівка партії
(боротьбисти) 1918 р. платформу; спиралася на українське селянство перейшла на позиції
та національну інтелігенцію; обстоювала більшовиків і в бе-

60
 незалежність України та створення окремої резні 1920 р.
української Червоної армії оголосила про
саморозпуск

виникла на основі об'єднання частини УСДРП

(незалежників) і боротьбистів, що не увійшли
січень до КП(б)У; спиралися на український у березні 1925 р.
УКП
1920 р. пролетаріат; нечисленна партія; поділяючи самоліквідувалася
комуністичні ідеали, підтримувала ідею
самостійності УСРР

Варшавська угода між Польщею та УНР

21—24 квітня 1920 р. — укладення Варшавського договору між представниками УНР та Польщі. Основні
положення Варшавського договору:
— визнання Польщею незалежності УНР на чолі з Директорією;
— відмова Юзефа Пілсудського від ідеї поновлення Речі Посполитої у кордонах 1772 р. та згода УНР на пе-
редачу Польщі західноукраїнських земель;
— домовленість про спільні воєнні дії проти більшовиків на території України;
— підпорядкування збройних сил УНР польському командуванню;
— згода УНР на спільну валюту;
— зобов'язання українського уряду утримувати польські війська на території України.

Радянсько-польська війна та Україна

Початок війни
25 квітня 1920 р. — початок наступу польсько-українських військ.
6 травня 1920 р. — вступ польської армії та частин УНР до Києва.
Польський окупаційний режим в Україні:
— створення польського адміністративного апарату;
— відновлення поміщицької влади на землю;
— репресії щодо українського населення;
— вивезення до Польщі промислового устаткування, продовольства, сировини тощо.

Наслідки польського окупаційного режиму:

— вороже ставлення українського населення до окупаційної влади;
— розгортання партизанського та підпільного рухів;
— підтримка контрнаступу Червоної армії.

Контрнаступ радянських військ

14-26 травня 1920 р. — початок наступу Червоної армії.
12 червня 1920 р. —- захоплення Києва більшовицькими військами.
Липень 1920 р. — відступ польсько-українського війська з території Наддніпрянської України та Білорусії;
перенесення воєнних дій на територію Польщі та Галичини; створення радянським командуванням на
загарбаних територіях радянських органів влади, які втілювали в життя програму більшовиків.

Закінчення війни
Серпень—вересень 1920 р. — наступ польських військ, у результаті якого Червона армія залишила територію
Польщі та Західної України; початок переговорів про укладення перемир'я між Польщею та Росією.
12 жовтня 1920 р. — підписання радянсько-польського перемир'я, що означало розрив Польщі з УНР.
Українські війська продовжували вести відчайдушну боротьбу з більшовиками самостійно.

Ризький мир

61
 18 березня 1921 р. — укладення Ризького мирного договору між Польщею, РСФРР та УСРР. Основні
положення Ризького договору:
— припинення стану війни;
— встановлення дипломатичних відносин;
— анулювання Варшавського договору між Польщею та урядом УНР;
— визнання Польщею УСРР;
— передача Польщі західноукраїнських та західно-білоруських земель;
— забезпечення умов для національно-культурного розвитку росіянам, українцям і білорусам на території
Польщі.

Розгром військ Врангеля

З квітня 1920 р. — головнокомандувачем Добровольчою армією став П. Врангель, який запропонував низку
заходів для забезпечення підтримки населення у боротьбі з більшовиками:
— розробка «Закону про землю» (частина поміщицьких земель передавалася селянам за викуп);
— видання «Закону про волосні земства та сільські общини» (такі органи селянського самоврядування
повинні були замінити сільські ради);
— надання обласної автономії козацьким землям;
— розробка нового фабричного законодавства, яке б реально захищало права робітників.
10 вересня 1920 р. — зустріч делегації УНР із П. Врангелем з метою визнання незалежності України та
координації дій проти більшовиків. Обіцянка Врангеля «політично порозумітися з Україною» не була
реалізована через наступ Червоної армії.
7—12 листопада 1920 р.— форсування Червоною армією Сивашу, взяття Перекопських і Чонгарських
укріплень.
17 листопада 1920 р. — остаточне звільнення Криму від військ П. Врангеля.

Махновський рух
Основні етапи махновського руху
Літо—осінь 1918 р. — селянські повстання проти гетьманату П. Скоропадського. Організація повстанських
загонів Н. Махна.
Початок 1919 р. — боротьба разом із Червоною армією проти Директорії.
Переформування його повстанських загонів у 3-тю бригаду Задніпровської дивізії.
Весна—осінь 1919 р. — боротьба з білогвардійцями; розрив із більшовиками; організація повстанських
загонів у тилу денікінців, які завдали величезної шкоди військам А. Денікіна, руйнуючи їхні тили й відтягуючи
на себе значні сили.
Вересень—листопад 1920 р. — підписання у
Старобільську угоди, згідно з якою Н. Махно обіцяв
припинити збройну боротьбу проти радянської влади.
Спільна з Червоною армією боротьба проти П. Врангеля.
Листопад—грудень 1920 р. — боротьба радянської влади
проти махновців, остаточний розгром махновського руху

Другий зимовий похід військ УНР

Листопад 1921 р. — Другий зимовий похід військ УНР з
метою об'єднати дії розрізнених повстанських загонів та
підняти антибільшовицьке повстання в Україні. Учасниками
походу були добровольці, колишні вояки армії УНР, які
перебували на території Польщі на чолі з отаманом Ю.
Тютюнником, їх кількість становила близько 1,5 тис. осіб.
Учасники рейду були оточені кінною бригадою
червоноармійців, очолюваною Г. Котовським, під м. Базар на
Житомирщині. У полоні опинилися майже 450 повстанців,
більшість із яких була розстріляна в листопаді 1921 р.
Невелика група з Ю. Тютюнником прорвалася з оточення в Польщу. Це була остання спроба військ УНР
відновити незалежність України – це завершило Українську революцію.!!!

Від української державності початку ХХ століття сучасна Україна успадкувала:

62
 демократичні засади державного будівництва;
 перший парламент, у який розвинулася Центральна Рада, створена у березні 1917 року;
 перший уряд, яким став Генеральний Секретаріат Центральної Ради з червня 1917-го;
 державні символи: герб, гімн “Ще не вмерла Україна”, прапор;
 соборність – об’єднання українських земель в єдиній незалежній державі;
 Українську Академію Наук, що була заснована П.Скоропадським у листопаді 1918 року;

 Ключові події
 17 березня 1917 року – початок Української революції та створення Української Центральної Ради;
 19-21 квітня 1917 року – Всеукраїнський національний конгрес;
 1 травня 1917року – формування Першого українського полку імені Богдана Хмельницького та початку
творення українських збройних сил;
 23 червня 1917 року – Перший Універсал Української Центральної Ради та проголошення автономії
України;
 28 червня 1917 року – створення Генерального Секретаріату Української Центральної Ради, першого
українського уряду;
 16-20 жовтня 1917 року – Всеукраїнський з’їзд вільного козацтва в Чигирині;
 20 листопада 1917 року – проголошення Української Народної Республіки;
 5 грудня 1917 року – заснування Української академії мистецтв;
 9 грудня 1917 року – скликання першого Курултаю кримськотатарського народу;
 15 грудня 1917 року – створення Генерального Суду УНР (правонаступник – Верховний Суд);
 17 грудня 1917 року – початок російської агресії проти УНР;
 22 грудня 1917 року – створення Головної скарбниці УНР (тепер – Державна казначейська служба
України) та Українського державного банку (тепер – Національний банк України);
 22 січня 1918 року – проголошення незалежності Української Народної Республіки;
 29 січня 1918 року – бій під Крутами;
 9 лютого 1918 року – підписання Берестейського мирного договіру між УНР і державами Четверного
союзу;
 25 лютого 1918 року – затвердження Тризуба державним гербом Української Народної Республіки;
 26 березня 1918 року – створення Українського телеграфного агентства (попередник сучасного
державного інформагентства України «Укрінформ»);
 1 березня 1918 року – запровадження гривні – грошової одиниці УНР;
 20 березня 1918 року – створення Окремого корпусу кордонної охорони, попередника Прикордонних
військ України;
 22 квітня 1918 року – звільнення Криму від більшовиків;
 29 квітня 1918 року – ухвалення Конституції УНР – основного закону УНР;
 Ключові події
 29 квітня 1918 року – проголошення Української Держави (Гетьманату Павла Скоропадського);
 29 квітня 1918 року – створення Українського військово- морського флоту;
 30 травня 1918 року – ухвалення Закону про урочисту обітницю урядовців і суддів та присягу
військових на вірність Українській Державі, фактично запровадження української державної служби;
 4-17 вересня 1918 року – візит до Німеччини гетьмана Павла Скоропадського;
 6 жовтня 1918 року – відкриття у Києві Державного українського університету;
 22 жовтня 1918 року – відкриття Кам’янець-Подільського державного українського університету;
 листопад 1918 року – заснування Національної бібліотеки Української Держави (нині – Національна
бібліотека імені В. Вернадського НАН України);
 14 листопада 1918 року – заснування Української академії наук;
 16 листопада 1918 року – поразка гетьманських військ у бою з повстанськими силами Директорії
поблизу Мотовилівки;
 14 грудня 1918 року – зречення гетьмана Павла Скоропадського

 Ключові події
 14 листопада 1918 року – створення Директорії Української Народної Республіки;
 14 грудня 1918 року – відновлення Української Народної Республіки;
 22 січня 1919 року – проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської
Народної Республіки;
 23-28 січня 1919 року – засідання Трудового конгресу України, вищого тимчасового законодавчого
органу Української Народної Республіки у період Директорії УНР;
 квітень 1919 року – розгортання українського антибільшовицького повстанського руху;
63
 11 серпня 1919 року – початок походу українських армій на Київ-Одесу;
 6 грудня 1919 року – початок Першого Зимового походу Армії УНР;
 21 квітня 1920 року – підписання Варшавського мирного договору між УНР і Польщею;
 5 травня 1920 року – проголошення Всеукраїнською православною Церковною радою автокефалії
Української православної церкви;
 7 травня 1920 року – вступ до Києва об’єднаних польсько-українських військ, звільнення міста від
більшовиків;
 29 серпня 1920 року – героїчна оборона Замостя, де відзначилися вояки VI січової стрілецької дивізії під
командуванням Марка Безручка;
 вересень 1920 року – початок творення Української військової організації;
 10 листопада 1920 року – відступ Армії УНР за р. Збруч, остаточна окупація більшовиками центральної
та східної України;
 9 січня 1921 року – створення Ради Республіки Державного центру УНР на еміграції;
 21 листопада 1921 року – розстріл вояків Армії УНР біля с. Базар Житомирської області, завершення
Другого Зимового походу Армії УНР.


 Ключові події
 18 жовтня 1918 року – створення у Львові Української Національної Ради, представницького зібрання
західноукраїнських земель;
 1 листопада 1918 року – «Листопадовий зрив», українське повстання у Львові, внаслідок якого
проголошено українську владу;
 3 листопада 1918 року – рішення Буковинського віче у Чернівцях про приєднання краю до ЗУНР;
 9 листопада 1918 року – створення Державного Секретаріату, уряду ЗУНР;
 11 листопада 1918 року – захоплення м. Чернівці румунськими військами;
 13 листопада 1918 року – затвердження «Тимчасового основного закону про державну самостійність
українських земель бувшої австро-угорської монархії».
 13 листопада 1918 року – ухвалення закону про організацію війська, з 17 листопада – Українська
Галицька Армія;
 листопад 1918 року – окупація польськими військами Лемківщини, Посяння, Холмщини й Підляшшя;
 3 січня 1919 року – ухвала УНРади ЗУНР Акта Злуки з УНР.
 7 червня 1919 року – початок наступальної військової операції Української Галицької Армії
«Чортківська офензива»;
 14 березня 1923 року Рада послів Антанти визнала західноукраїнські землі за Польщею з вимогою
надання автономії.

64