1.) Особливості академічного письма. Особливості академічних текстів.

Академічне письмо (Академічне писання) — це діяльність дослідника чи викладача зі створення

спеціалізованих фахових наукових чи навчальних текстів. Представлення у письмовій формі результатів
дослідження.

Академічне писання відрізняється від загального тим, що має справу з теоріями і причинами, що регулюють
процеси і практику в повсякденному житті, а також досліджує альтернативні пояснення цих подій.

Види академічних текстів :

Текст-розповідь. Текст-опис. Текст- міркування. Текст-доказ. Текст-визначення. Есе – публіцистичний твір

невеликого обсягу, що виражає індивідуальні враження та міркування з конкретного питання.

Доповідь – вид монологічного мовлення, що містить офіційне повідомлення, засноване на залученні

документальних даних.

Звіт – письмове повідомлення про виконання завдання.

Анотація – короткий виклад змісту книги, статті, що розкриває призначення, цінність, направленість та
дозволяє робити висновки про доцільність їх вивчення.

Реферат – короткий виклад змісту одного або декількох документів.

Курсова робота – вид самостійної навчально-наукової роботи з елементами дослідження, виконується з

метою закріплення, поглиблення і узагальнення знань.

Бакалаврська робота – кваліфікаційна науково-дослідна робота, виконана студентом на завершальному

етапі навчання, з метою захисту й отримання академічного ступеня бакалавра.

Магістерська робота – кваліфікаційна науково-дослідна робота, виконана студентом на завершальному

етапі навчання, з метою публічного захисту й отримання академічного ступеня магістра.

Дисертація – наукова кваліфікаційна праця, що пройшла попередню експертизу і подана до захисту на

здобуття наукового ступеня.

Автореферат – стислий виклад кандидатської та докторської дисертації, який виконується після її фактичного
завершення.

Стаття – публікація, що містить виклад проміжних або кінцевих результатів наукового дослідження,
висвітлює конкретне питання, в якому поєднуються аналіз, структурування, формулювання та висловлення
думок.

2.)Найбільш типові помилки академічних текстів .

Помилки занадто великої активності (багатослівність, пропускання необхідних ланок у ланцюзі роздумів або
їх зредукованість і т. ін.). Помилки втомленості (повтори, неточність у слововживанні, в аргументуванні і т.
ін.). Помилки браку творчої уяви, творчого підходу до написання тексту (стандартизованість викладу, робота
за схемою і т. ін.).

У наукових роботах студенти припускаються не лише орфографічних і пунктуаційних, а й лексичних,

стилістичних, морфологічних, синтаксичних помилок. Студенти зловживають іншомовною термінологією,
оминаючи українськомовні відповідники (прерогатива, апелювати, домінувати замість перевага,
звертатися, переважати тощо). Це ускладнює формулювання думки, сприйняття висловлювання.

Аналіз письмових робіт студентів виявляє труднощі, які виникають у слововживанні: плеоназм, тавтологія
(вносити внесок; питання досліджувалося у кількох дослідженнях); уживання слова у невластивому йому
значенні (дослідження запроваджене замість дослідження упроваджене; область — галузь; задача —
завдання; прояв — вияв; часткові випадки замість окремі випадки; завдяки помилці замість через
помилку; думки співпадають замість думки збігаються тощо); стилістично невиправдані словоформи
(величезна більшість фразеологізмів замість значна частина фразеологізмів).
Студенти припускаються морфологічних помилок, порушуючи відповідні норми: а) неправильне утворення
ступенів порівняння прикметників, прислівників (найбільш цікавіший замість найцікавіший; більш ширше
замість більш широко); б) відмінювання двох частин складного числівника (у семидесятих роках замість у
сімдесятих роках); в) відхилення у вживанні займенників (їх — їхній; у даному рефераті замість у цьому
рефераті); г) неувага до паралельних форм давального відмінка іменників 2-ї відміни (директору —
директорові) та ін.

Трапляються помилки у граматичній структурі речення: а) відсутність керованого слова (він цікавився
термінами, заучував); б) уживання зайвого прийменника (поділитися про враження замість поділитися
враженням); в) сплутування ознак особового і безособового речення (Написано кілька оповідань і одна
повість замість Написано кілька оповідань і одну повість); г) сплутування простих речень зі вставними
словами і частинами складнопідрядного речення (Як бачимо, що автор торкнувся проблеми замість Як
бачимо, автор торкнувся проблеми). Є чимало помилок в узгодженні частин речення, оформленні різних
типів зворотів, уживанні сполучників, часток. Нерідко молоді науковці не звертають увагу на евфонію у
тексті, зокрема на чергування у/в, тощо.

3.)Етика науки. Проблема плагіату і цитування в науковому тексті.

Серйозні проблеми з етикою, ціннісними настановами, культурою мислення і поведінки, що проявляються

на усіх рівнях суспільного життя є підставою для зростання уваги та усвідомлення необхідності практичних
дій в сфері утвердження академічної чесності в системі освіти України.

Відданість академічній чесності має принципово важливе значення для будь-якого відкритого і
демократичного суспільства. Вона вимагає, щоб студент, викладач, дослідник почували себе абсолютно
вільними від руйнівного впливу академічної корупції та консерватизму. Тільки у такій атмосфері відкритого і
чесного висловлення своїх думок можна досягти реального інтелектуального і матеріального прогресу.
Проте, академічна доброчесність передбачає не тільки академічну свободу, але й відповідальність за кожне
висловлене судження, оцінку, будь-який здійснений людиною вчинок. Вона забезпечує отримання якісних
знань і пропонує свого роду модель мікро-суспільства відкритого типу, здатну суттєво впливати на макро-
світ.

Увага до цих питань зумовлена також усвідомленням низької довіри до українських інститутів освіти та
скепсису щодо їхньої якості на міжнародному рівні. Такий стан справ породжений широкою практикою
корупційних стосунків в академічному середовищі та знеціненням питомої ваги суверенності університету.
Реально протистояти йому можна лише тоді, коли в цей процес послідовно, крок за кроком буде
включатися все більше людей, які зрозуміють, що це під силу кожній людині.

Плагіат – привласнення авторства на чужий текст, копіювання чужих ідей, використання (повне або
часткове) у власній праці чужого тексту без покликання на першоджерело; оприлюднення чужого тексту під
іменем особи, яка не є автором його автором (ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Плагіат академічний – привласнення авторства на чужий науковий (навчально-науковий, навчально-

методичний і т. ін.) текст або відкриття, винахід і т.ін., використання (повне або часткове) і, відповідно,
оприлюднення й подання наукових здобутків, отриманих іншими особами, як результат власних наукових
пошуків; репрезентація опублікованих чужих текстів без покликання на їх авторів.

Порушенням академічної доброчесності вважається:

– академічний плагіат – оприлюднення (частково або повністю) наукових (творчих) результатів, отриманих
іншими особами, як

освіту» від результатів власного дослідження (творчості) та/або відтворення опублікованих текстів
(оприлюднених творів мистецтва) інших авторів без зазначення авторства;

– самоплагіат – оприлюднення (частково або повністю) власних раніше опублікованих наукових результатів
як нових наукових результатів;

– фабрикація – вигадування даних чи фактів, що використовуються в освітньому процесі або наукових

дослідженнях;
– фальсифікація – свідома зміна чи модифікація вже наявних даних, що стосуються освітнього процесу чи
наукових досліджень;

–списування – виконання письмових робіт із залученням зовнішніх джерел інформації, крім дозволених для
використання, зокрема під час оцінювання результатів навчання;

4.) Культура писемної наукової мови

Писемна форма літературної мови функціонує у сфері державної, політичної, господарської, наукової і
культурної діяльності.

Писемне мовлення є важливою формою – у природній і пристосованій до інформаційних потреб сферах –

маніфестації мови як засобу комунікації, виявом її органічної сутності. Саме тому писемне мовлення
постійно перебуває у колі уваги дослідників, на разі стаючи актуальним об’єктом вивчення. Окремої
актуальності набуває дослідження взаємодії писемного й звукового мовлення, тобто взаємодії графічного
письма й вимови, що в багатьох мовах набуває знакової функції й ускладнюється невідповідністю між живим
звучанням і консервативністю, історичною стабільністю графіки, унормованої орфографічними законами.

Писемна форма літературної мови характеризується обдуманістю, лаконізмом, монологічним характером

викладення, суворими вимогами до мовних засобів. У ній широко використовується абстрактна лексика,
наукова й професійна термінологія, частіше вживаються складні конструкції з чітким визначенням складових
частин, будується складне синтаксичне ціле, використовуються звороти, абзаци, періоди.

Писемне мовлення є основним для ділових людей. Саме через ділову документацію, листування
встановлюються певні ділові контакти. Одиницею писемного мовлення є текст різного характеру. Це може
бути стаття, газетний текст, лист чи будь-який документ. Писемне мовлення відрізняється від усного і має
такі особливості:

- писемна мова фіксується графічними знаками;

- писемна мова завжди спирається на усне мовлення і є вторинною. Вона завжди фіксує чиюсь висловлену
думку і сприймається органами зору;

- писемна мова – це форма в основному монологічна;

- писемне мовлення характеризується більшою регламентацією мовних засобів, точнішим добором

відповідної лексики;

-в писемній мові переважає особливий стиль, загальноприйняті структури документів, правила вживання
специфічних словосполчень;

-у писемній мові виділяють тексти за сферою спілкування, наприклад: накази, квитанції, накладні тощо.

5. Системність і логічність наукового тексту

Науковий стиль – функціональный різновид літературної мови, що використовується з пізнавально-

інформативною метою в галузі освіти і науки.

Науковий стиль характеризується логічною послідовністю викладу, упорядкованою системою зв'язків між
частинами висловлювання, прагненням авторів до точності, стислості, однозначності при збереженні
насиченості змісту.

Логічність - це наявність смислових зв'язків між послідовними одиницями тексту.

Головне призначення наукового стилю — систематизування, пізнання світу, служити для повідомлення про
результати досліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, класифікацій, роз'яснення явищ,
систематизація знань, виклад матеріалу, представлення наукових даних суспільству.

Основні ознаки:

 ясність (зрозумілість) і предметність тлумачень,

  логічна послідовність і довідність викладу,
 узагальненість понять і явищ,
 об'єктивний аналіз,
 точність і лаконічність висловлювань,
 аргументація й переконливість тверджень,
 однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень,
 докладні висновки.

Основна функція: повідомлення, з’ясування, доказ наукових теорій, явищ, знань.

6. Основні компоненти наукової статті.

Традиційно структура наукової роботи містить такі компоненти: вступ, основну частину, висновки, перелік
використаної літератури. Можливі також перелік умовних скорочень, перелік використаних джерел і
додатки. Для зручності користування зміст доцільно подавати відразу після титульної сторінки роботи із
зазначенням сторінок. Зауважимо: він може бути оформлений як простий чи розгорнутий план.

Наукова стаття - один із основних видів наукової роботи. Вона містить виклад проміжних або кінцевих
результатів наукового дослідження, висвітлює конкретне окреме питання за темою дослідження. Умовно в
тексті можна виділити такі основні компоненти:

1. Вступ - постановка наукової проблеми, її актуальність, зв'язок з найважливішими завданнями, що

постають перед Україною, значення для розвитку певної галузі науки або практичної діяльності (1
абзац або 5-10 рядків);
2. Основні (за останній час) дослідження і публікації, на які спирається автор; сучасні погляди на
проблему; труднощі при розробці даного питання, виділення невирішених питань у межах загальної
проблеми, котрим присвячена стаття (0,5 - 2 сторінки машинописного тексту через два інтервали);
3. Формулювання мети статті (постановка задачі) - висловлюється головна ідея даної публікації, яка
суттєво відрізняється від сучасних уявлень про проблему, доповнює або поглиблює вже відомі
підходи; звертається увага на введення до наукового обігу нових фактів, висновків, рекомендацій,
закономірностей або уточнення відомих раніше, але недостатньо вивчених. Мета статті випливає з
постановки наукової проблеми та огляду основних публікацій з теми (1 абзац, або 5-10 рядків).
4. Виклад змісту власного дослідження - основна частина статті. В ній висвітлюються основні
положення і результати наукового дослідження, особисті ідеї, думки, отримані наукові факти,
виявлені закономірності, зв'язки, тенденції, програма експерименту, методика отримання та аналіз
фактичного матеріалу, особистий внесок автора в досягнення і реалізацію основних висновків тощо
(5-6 сторінок).
5. Висновок, в якому формулюється основний умовивід автора, зміст висновків і рекомендацій, їх
значення для теорії і практики, суспільна значущість; коротко накреслюються перспективи
подальших розвідок з теми (1/3 сторінки).

7. Основні критерії вибору теми

Критерії:
1) актуальність, тобто необхідність і невідкладність її висвітлення в сучасних умовах;
2) припустима ефективність розробки передбачає, що дослідження даної теми повинно дати очікувані
результати при визначених затратах. В залежності від ступеня актуальності теми результат дослідження буде
більш чи менш ефективним;
3) новизна теми гарантує розгляд нових недосліджених об´єктів або дослідження відомих об´єктів
нетрадиційними методами і з нетрадиційної точки зору;
 4) перспективність теми передбачає можливість подальшої її розробки (дослідження вглиб і вшир). Такий
процес можливий в тому випадку, коли тема має достатній ступінь глибини. У практиці перспективність теми
дозволяє студенту, який виконав курсову роботу за певною темою, продовжити дослідження даної теми у
дипломній роботі;
5) відповідність теми профілю навчання студента означає, що тема відображає спеціальність студента і
повинна входити у спектр знань, які їй відповідають;
6) можливість розробки теми студентами в умовах навчального закладу означає достатність і вільний
доступ до технічних засобів, інформаційних джерел та інших необхідних матеріалів для розробки
(дослідження) даної теми;
7) ступінь відповідності теми теоретичній спрямованості науково-дослідної роботи кафедри, при якій
виконується дана тема, передбачає, що викладачі, як наукові керівники виконання тем економічних
досліджень, повинні бути достатньо компетентні у проблематиці вибраних студентами тем.

8. Основні принципи реферування наукової статті

Реферування являє собою такий складний процес аналітико-синтетичної переробки інформації наукового
джерела, результатом якої і стає реферат - короткий виклад наукової праці,вчення, змісту джерела із
зазначенням характеру, методики, результатів дослідження та збереженням його мовностилістичних
особливостей. Реферування тексту зводиться до пошуку в літературі необхідної інформації, виписуванню
принципово важливих положень, тез, тверджень, зафіксованих у першоджерелі.

Основними принципами реферування є:

1. 1.Визначте мету реферування обраного наукового джерела (реферат-конспект чи реферат-резюме).

2. З'ясуйте функції та обсяги підготовлюваного реферату відповідно до його мети і жанру наукового
першоджерела.
3. Здійсніть бібліографічний опис наукового джерела (наукових джерел).
4. Опрацюйте наукове джерело і відберіть інформацію для реферату, застосовуючи такі види читання,
як оглядове, пошукове та суцільне.
5. Визначте композицію реферату.
6. Запишіть логізований план реферату як перелік основних тем і проблем першоджерела (для
основної частини реферату).
7. Здійсніть розподіл опрацьованої й відібраної для основної частини реферату інформації,
усвідомивши:
 мету і зміст реферованого наукового джерела;
 методи дослідження;
 конкретні результати;
 висновки і позицію автора в розв'язанні проблем, прийняті ним або спростовані гіпотези;
 сфери застосування, шляхи практичного впровадження результатів роботи.
8. Оформіть письмовий реферат:
• здійсніть "згортання" змісту та мовну компресію відібраної для реферату інформації;
 скомпонуйте відібрану інформацію та, використовуючи різні лексичні засоби організації
зв'язного тексту і пам'ятаючи мету реферування, підготуйте письмовий реферат.
9. Здійсніть самоконтроль написаного реферату на смисловому, структурно-логічному і мовному
рівнях та переконайтесь, чи досягли ви поставленої мети реферування.
10. Здійсніть (у разі потреби) редагування тексту реферату.

9. Стилістика наукового тексту

Основною стилістичною рисою наукового тексту є точний і чіткий виклад матеріалу. Головний упор у ньому
робиться на логічній, а не на емоційно-почуттєвій стороні викладеного. Основний принцип наукової мови –
точність і ясність викладу думки. Науковий текст насичений спеціальною термінологією, характерною
для даної галузі знань.

Єдина функція наукового стилю – інтелектуально-комунікативна, інші функції факультативні. Науковий стиль
характерний для текстів, призначених для повідомлення точних відомостей з будь-якої спеціальної області і
для закріплення процесу пізнання. Саме цією обставиною і визначається характер особливостей наукового
тексту.

Особливості наукового стилю такі:

1) присутність спеціальної лексики, термінів;

2) вживання слів тільки в прямих чи термінологічних значеннях;
3) відсутній вигук;
4) вживання здебільшого пасивний форм;
5) у синтаксичній структурі переважають складнопідрядні речення;
6) обов’язковий поділ тексту на абзаци;
7) стереотипність синтаксичної структури;

10

10. Мовні форми в науковому тексті

Найперша форма існування наукової мови - письмова, що пояснюється таким її визначальною ознакою, як
понятійне віддзеркалення дійсності, логічність викладу. Наукова мова повинна бути строго доказова,
аргументована. Дійсно науковий виклад в основному все ж таки орієнтований на письмову мову, про що
явно свідчить необхідність у багатьох випадках хоч би часткового переходу до елементів письмового
викладу. Найпоширеніша форма наукового стилю — монолог.

Мовні ознаки: усна і писемна форми мовлення. Слова-терміни, іншомовні слова, складні речення.
Монологічна форма тексту.

Типи мовлення: опис і роздум (рідше), розповідь.

Головні мовні засоби: абстрактна лексика, символи, велика кількість термінів, схем, таблиць, графіків,
зразків-символів, часто іншомовних слів, наукова фразеологія, цитати, посилання, однозначна
загальновживана лексика, безсуб'єктність, безособовість синтаксису, відсутність всього того, що вказувало б
на особу автора, його уподобання.

Наукові тексти мають типові композиції жанрів. Для текстів наукового стилю характерним є послідовне
членування на розділи, параграфи, пункти, підпункти. Науковий стиль має чітко організований синтаксис. В
ньому переважають речення складної, але «правильної» будови, часто ускладнені зворотами, нанизуванням
іменних форм. У реченнях багато іменників і відносних прикметників, мало дієслів, зокрема особових форм.
З наявних дієслівних форм частіше вживаються безособові, узагальнені чи неозначені.

11

11. Структура і зміст тез, курсової, дипломної роботи

Курсова робота — невелика за обсягом дослідницька робота із значною реферативною частиною.

Дипломна робота — кваліфікаційна науково-дослідницька робота студента, яка готується з метою

публічного захисту й отримання освітньо-кваліфікаційного ступеня «спеціаліст».

До змістової частини курсової і дипломної роботи ставляться такі вимоги:

  чітка характеристика предмета, об'єкта, мети, завдань, методів дослідження, логічна
побудова викладеного матеріалу, опис і аналіз проведених автором експериментів;
 аналіз монографічної і періодичної літератури з теми дослідження;
 вивчення і характеристика історії досліджуваної проблеми чи окремих питань, практичного
стану, а також передового досвіду;
 повнота розкриття теми дослідження;
 узагальнення результатів, обґрунтування висновків і практичних рекомендацій.

Курсова та дипломна роботи мають таку структуру:

 вступ;
 розділи теоретичної частини;
 розділи практичної частини;
 висновки;
 додатки;
 список використаної літератури.

12

12. Написання анотації. Поняття ключових слів.

Анотація - це один з видів скороченої форми представлення наукового тексту. Її призначення - привернути
увагу читача, пробудити читацький інтерес сполученням суті дослідження за допомогою мінімальної
кількості мовних засобів.

Існують наступні вимоги до структури та змісту анотації:

1. Інформативність і змістовність. Анотація повинна в узагальненому вигляді представляти зміст статті.

2. Оригінальність. Слід уникати прямих повторів будь-яких фрагментів роботи. Назва статті не повинна
дублюватися в тексті анотації.
3. Чіткість, логічність і зв'язність викладу.
4. Компактність

В анотації повинні бути представлені наступні аспекти змісту статті:

 предмет, тема, мета роботи;

 метод або методологія;
 результати роботи;
 висновки.

Наприкінці кожної анотації наводяться ключові слова відповідною мовою. Ключовим словом називається
слово або стійке словосполучення із тексту анотації, яке з точки зору інформаційного пошуку несе смислове
навантаження. Сукупність ключових слів повинна відображати поза контекстом основний зміст наукової
праці. Кількість ключових слів становить від п’яти до десяти. Ключові слова подають у називному відмінку,
друкують у рядок, через кому.

13

13. Основні прийоми пошуку та види матеріалу

I. Пошук матеріалу
А. Як збирати матеріал
Джерела накопичення матеріалу:
1) особистий досвід,
2) роздуми і спостереження,
3) інтерв'ю та бесіди,
 4) читання.

При читанні:

 Читайте більше, ніж практично потрібно 

 Читайте без упередження і критично 
 Читайте з користю 
 У процесі читання ведіть записи 

Б. Як шукати літературу 

1) Картотека
2) Покажчики з періодичної преси
3) Журнали загального характеру
4) Газети
5) Енциклопедії
6) Літературні довідники
7) Брошури та бюлетені
8) Інтернет ресурси

В. Складання нотаток 

Ретельне дотримання наступних правил позбавить від значних труднощів: 

1. Користуйтесь картками однакового розміру і пишіть тільки на одній стороні. 

2. На кожній картці робіть тільки один запис. 
3. Зробіть більше записів, ніж вам знадобиться для підготовки промови. 
4. Чітко, за допомогою лапок, вказуйте, чи є посилання прямою цитатою. 

II . ДОПОМІЖНИЙ МАТЕРІАЛ

Допоміжний матеріал мови: 

 Визначення; 
 Порівняння;
 Приклади;
 Посилання на авторитети;
 Статистичні дані;
 Наочні посібники. 

14

14. Підготовка доповіді: вибір теми, мета доповіді, пошук матеріалу, початок, розгортання і завершення
доповіді.

Доповідь — це документ, у якому викладаються певні питання, подаються висновки, пропозиції. Вона
призначена для усного (публічного) читання та обговорення.

Наукова доповідь — це публічне повідомлення, розгорнутий виклад певної наукової проблеми (теми,
питання).

Структура тексту доповіді практично аналогічна плану статті й може складатися із вступу, основної й
підсумкової частин.

Існують два методи написання доповіді. Перший полягає в тому, що дослідник спочатку готує тези свого
виступу, на основі тез пише доповідь на семінар або конференцію, редагує її й готує до опублікування в
науковому збірнику у вигляді доповіді чи статті. Другий, навпаки, передбачає спочатку повне написання
доповіді, а потім у скороченому вигляді — для ознайомлення з нею аудиторії. Вибір способу підготовки
доповіді залежить від змісту матеріалу та індивідуальних особливостей науковця.

При написанні доповіді слід зважати на те, що за 10 хвилин людина може прочитати матеріал,
надрукований на чотирьох сторінках машинописного тексту (через два інтервали). Обсяг доповіді становить
8—12 сторінок (до 30 хвилин).

Доповідь на 4—6 сторінок називається повідомленням.

Доповідь — це одна з багатьох форм оприлюднення результатів наукової роботи, можливість за короткий
термін «увійти» в наукове товариство за умови яскравого виступу. Якщо доповідь зроблено за змістом
дисертації, дисертант забезпечує апробацію своєї праці.

15

15. Основні вимоги до презентації

Вимоги щодо структури та змісту навчального матеріалу:

 викладайте матеріал стисло, з максимальною інформативністю тексту;

 слідкуйте за відсутністю нагромадження, чітким порядком у всьому;
 ретельно структуруйте інформацію;
 використовуйте короткі та змістовні заголовки, маркіровані та нумеровані списки;
 важливі відомості (наприклад, висновки, визначення, правила тощо) подавайте крупним та
виділеним шрифтом і розташовуйте у лівому верхньому куті екрана;
 другорядні відомості бажано розміщувати внизу сторінки;
 кожній ідеї треба відвести окремий абзац;
 головну ідею абзацу викладайте в першому рядку;
 використовуйте табличні форми запису даних (діаграми, схеми) для ілюстрації важливих фактів,
щоб подати матеріал компактно і наочно;
 графіка має органічно доповнювати текст;
 пояснення треба розташовувати якнайближче до ілюстрацій, з якими вони мають одночасно
з'являтися на екрані;
 необхідно ретельно продумати інструкції до виконання завдань: їх чіткість, лаконічність,
однозначність;
 усі текстові дані потрібно ретельно перевірити на відсутність орфографічних, граматичних і
стилістичних помилок, дотримуйтеся прийнятих правил скорочень;
 форма представлення інформації повинна відповідати рівню знань слухачів.